ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ

ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Стаття присвячена вивченню психологічних чинників, що визначають життєздатність особистості в умовах війни. Дослідження  є актуальним у зв’язку з підвищеним рівнем стресу серед населення,  перебуванням у стані невизначеності та загрозами для життя та  безпеки. Розглядаються ключові ресурси, які дозволяють людині зберігати психічну рівновагу, адаптивність та внутрішню цілісність: смисложиттєві орієнтації, емоційна саморегуляція, соціальна підтримка та активні копінг-стратегії. Проведено емпіричне дослідження, метою якого було виявлення впливу зазначених чинників на рівень життєздатності особистості. У дослідженні брали участь  72 респонденти, які проживають у зонах впливу воєнних дій або мають досвід переміщення через війну. Вибірка була поділена на контрольну та експериментальну групи. Учасники експериментальної  групи протягом 30 днів виконували психологічні вправи на розвиток саморегуляції, планування життя та мобілізацію внутрішніх  ресурсів, тоді як контрольна група не зазнавала цілеспрямованого впливу.

Результати показали статистично значиме підвищення  показників життєздатності, стресостійкості та емоційної рівноваги у експериментальній групі. Отримані дані підтверджують, що  активне використання внутрішніх та зовнішніх ресурсів є ефективним чинником підтримки психічного здоров’я та життєстійкості особистості в умовах війни.

Ключові слова: життєздатність, психічна стійкість, копінг-стратегії, соціальна підтримка, емоційна саморегуляція, війна

 Поняття життєздатності особистості та її складові

У вітчизняній психології з 2000 року для позначення цього феномену запропоновано термін «життєстійкість», який розглядається як особистісна стратегія подолання перешкод (coping) та адаптаційний механізм, що дозволяє планувати життєві цілі і бачити перспективи майбутнього у сучасних умовах. Сам термін складається з двох слів — «життя» та «стійкість» — і має яскраве емоційне забарвлення, відображаючи психологічну здатність протистояти життєвим труднощам.

За визначенням С. Мадді, життєстійкість — це особистісна риса, яка включає певну структуру установок, здібностей та стратегій (що формують загальну структуру залученості, контролю та готовності до ризику), що сприяють розвитку резильєнтності. Вона дозволяє перетворювати складні життєві обставини і стресові події на можливості для особистісного зростання, підвищення продуктивності та набуття життєвого досвіду [48].

Проблема життєздатності особистості набула особливої актуальності в умовах воєнних конфліктів та суспільної нестабільності. У психологічній науці життєздатність розглядають як інтегральну характеристику, що відображає здатність індивіда протистояти деструктивному впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, зберігати психологічне здоров’я, адаптуватися до складних умов та реалізовувати життєві цілі.

У психологічній науковій літературі представлено багато визначень поняття «життєздатність», кожне з яких виокремлює різні феноменологічні ознаки та структурні елементи, що ускладнює розуміння сутності цього феномену. Поширенню терміну «життєздатність» у його англомовному варіанті resilience (гнучкість, пружність) ми завдячуємо зарубіжним дослідникам.

Одне з відомих визначень було запропоновано М. Ungar, який розглядає життєздатність як здатність людини управляти ресурсами власного здоров’я та соціально прийнятним способом використовувати для цього сім’ю, суспільство й культуру. Інші науковці визначають життєздатність як індивідуальну здатність особистості керувати власними ресурсами – здоров’ям, емоційною, мотиваційно-вольовою та когнітивною сферами – у межах соціальних і культурних норм та умов середовища.

Прихильники соціально-психологічної концепції розглядають життєздатність як системну якість особистості, що проявляється в органічній єдності індивідуальних і соціально-психологічних здібностей, забезпечує реалізацію ресурсного потенціалу в складних життєвих ситуаціях, використання конструктивних стратегій поведінки, повернення до докризового рівня функціонування та сприяє особистісному зростанню. Більшість сучасних визначень розглядають життєздатність у контексті моделі здоров’я.

На сучасному етапі формується компонентний підхід до вивчення життєздатності, який передбачає виділення найважливіших характеристик і властивостей особистості, що формують її життєздатність. Деякі дослідники застосовують чотирьохаспектну екологічну модель, у рамках якої особлива увага приділяється соціально-психологічним та особистісним характеристикам у контексті екології людини. У структурі життєздатності виділяють шість взаємопов’язаних компонентів — п’ять внутрішніх: самоефективність, наполегливість, копінг і адаптація, внутрішній локус контролю, духовність і культура, та один зовнішній — соціальні відносини.

Категорія життєздатності в психології поєднує в собі низку споріднених понять, серед яких виділяють:

1) психічне здоров’я;

2) життєве самоздійснення;

3) опірність;

4) «почуття зв’язності»;

5) адаптацію;

6) регуляцію;

7) феномен стійкості.

Водночас вона має і відмінні, протилежні за змістом терміни, зокрема: 1) «віктимність»; 2) «психологічна безпорадність».

За визначенням Брюховецької О., життєстійкість особистості — це здатність витримувати життєві труднощі та складні обставини, ефективно функціонувати всупереч проблемам і перешкодам. Як зазначає О. Кокум, вона проявляється у здатності підтримувати баланс між адаптацією до нових вимог та прагненням жити гармонійно і повноцінно. Високий рівень життєстійкості сприяє ефективності особистості та збереженню фізичного й психічного здоров’я у несприятливих умовах [8, с.62].

Життєстійкість розглядають як відносно новий психологічний феномен, що досліджується в різних сферах психології. Водночас, вітчизняні та зарубіжні дослідники підкреслюють, що, незважаючи на активне вивчення цього явища у різних країнах, питання особливостей прояву життєстійкості у людей різних вікових груп у сучасному світі досі залишається недостатньо вивченим.

О. Кокун визначає життєстійкість як якість особистості, що забезпечує ефективне функціонування, досягнення цілей і підтримку внутрішньої рівноваги в складних життєвих ситуаціях. Вона тісно пов’язана з суб’єктністю особистості, її благополуччям, здатністю до успішної психологічної адаптації та життєтворчістю [18, с.68]. С. Кондратюк розглядає життєстійкість як особистісний ресурс, що дозволяє в складних обставинах ефективно використовувати як внутрішні, так і зовнішні ресурси, зокрема для подолання військових чи стресових ситуацій [22, с.78]. О. Чиханцова визначає життєздатність як енергозберігаючий механізм виживання під час складних життєвих умов і соціальних змін, що дає змогу зберегти особистий потенціал для досягнення цілей. Вона розглядає життєздатність як єдину систему, що складається з взаємодіючих підсистем, які формуються через самоорганізацію життєдіяльності. Стійкість охоплює процес формування особистості, життєвих перспектив, стратегій подолання стресу та екзистенціальної тривоги, представляючи собою комплексний психологічний феномен [43, с.267].

Життєстійкість охоплює комплекс особистісних переконань, які формують у людини уявлення про себе, навколишній світ і взаємозв’язки з ним. Емпіричні дослідження показали, що життєстійкість складається з трьох ключових компонентів: залученість, контроль і прийняття виклику, які взаємодіють для зниження внутрішньої напруги у складних ситуаціях, допомагаючи ефективно керувати стресом та сприймати його як менш загрозливий. Кожен із цих компонентів має власну структуру та ієрархію і розвивається автономно.

Залученість (включеність) характеризується вірою в те, що активна участь у подіях дозволяє знайти щось цінне й цікаве. Людина з розвиненою залученістю відчуває себе потрібною, отримує задоволення від діяльності та демонструє високий рівень суб’єктивного благополуччя. Її відсутність може викликати почуття самотності, відчуженості та відокремленості від життя.

Контроль відображає переконання, що людина здатна впливати на результати подій, навіть якщо цей вплив не абсолютний. Особи з високим рівнем контролю вірять у власні ресурси, активно намагаються впливати на події, а не залишаються пасивними, і відчувають, що самостійно обирають свій життєвий шлях.

Прийняття виклику (ризику) — це переконання, що всі життєві події, позитивні чи негативні, сприяють розвитку особистості через набуття досвіду та знань. Люди з високим рівнем цього компонента зазвичай сміливіші, більш свобідні у виборі та сприймають проблеми як виклик, можливість перевірити себе. Низькі показники свідчать про ригідність мислення та труднощі у використанні власного досвіду.

Отже, структура життєстійкості формує стійкі позитивні риси, що сприяють успішній психологічній адаптації до змін зовнішнього середовища та досягненню особистісних цілей. Як зазначає С. Мадді, для підтримки здоров’я, ефективності та активності в стресогенних умовах важлива повнота розвитку всіх трьох компонентів. Розвиток залученості, контролю та прийняття виклику сприяє позитивному ставленню до себе та життєвих подій [49].

Іноді життєздатність ототожнюють із психічним здоров’ям або розглядають як його передумову. Так, психічне здоров’я людини інтерпретується як прояв її життєздатності, життєвої сили, забезпеченої повноцінним розвитком і функціонуванням психічного апарату. При цьому життєздатність, як здатність виживати, пристосовуватися та розвиватися в умовах, що змінюються, не завжди залежить від сприятливих обставин і водночас виступає основою для формування психологічного здоров’я.

Схожим за змістом є поняття життєвого самоздійснення, яке розглядається як форма самоорганізації під час особистісного становлення. Воно визначає інтенціональність розвитку, здатність до взаємодії зі світом та реалізації власних життєвих виборів.

Науковець Варіна Г.Б. відзначає, що ключовими характеристиками життєстійкості є особистісні якості, такі як сила волі, наполегливість і позитивне ставлення до життя. Життєстійкість значною мірою визначається індивідуальними властивостями особистості, серед яких швидкість реакції на події, спонтанність, рівень стресової чутливості, схильність до тривожності та інші. Вона підкреслює, що ці характеристики формуються особливостями нервової системи та впливають на соціальну активність людини. Завдяки цим властивостям життєстійка особистість здатна створювати значущі для себе смисли, усвідомлювати їх цінність та реалізовувати в певному соціальному контексті. Особи з високим рівнем життєвого тонусу не лише ефективніше адаптуються до стресових ситуацій, але й продуктивно використовують свої природні здібності для розвитку та досягнення цілей, підтримуючи гармонійний баланс між внутрішніми переконаннями і зовнішніми обставинами [10, с.28].

Автор Співак Л. зазначає, що життєстійкість особистості можна розглядати як поєднання життєвої витривалості, наполегливості та позитивного ставлення до життя, що формуються на основі індивідуальних особливостей характеру. Характер особистості розвивається і трансформується протягом усього життя індивіда. Розвиток таких рис, як рішучість, відповідальність та емоційна стабільність, сприяє зміцненню життєстійкості та загартовуванню характеру. Життєстійкість проявляється у здатності людини створювати власні смисли життя, активно реалізовувати свої цілі, планувати майбутнє та ефективно адаптуватися до раптових змін. Формування життєстійкості сприяє розвитку особистості загалом і дозволяє людині ефективно протистояти зовнішнім викликам долі [36, с.62].

До основних ознак життєздатності особистості відносять: незалежність від зовнішніх авторитетів, неупередженість та критичність мислення, здатність до самостійного прийняття рішень; схильність до конструктивної соціальної активності та участі у спільній діяльності; здатність до самонавчання, самовиховання та цілеспрямованого набуття нового досвіду; відповідальне ставлення до власної поведінки та поведінки оточуючих; орієнтацію на майбутнє; гармонійний психологічний розвиток та мотивацію досягнення.

Аналізуючи різні підходи вчених до поняття «життєздатність» у контексті життєстійкості, можна виділити кілька ключових аспектів. У деяких джерелах життєздатність визначається як здатність до існування, розвитку та виживання, в інших — як здатність до самостійного існування. Вона також може проявлятися у здатності тривалий час зберігати важливі властивості та водночас ефективно управляти менш значущими, але актуальними тут і зараз характеристиками, раціонально планувати дії та успішно реалізовувати їх у конкретних умовах.

У широкому розумінні життєздатність — це поєднання стійкості та адаптивності системи, її самоідентичності та відповідності, корисності і придатності, оптимальних і неоптимальних аспектів функціонування, що забезпечує ефективну взаємодію особистості з навколишнім середовищем.

Життєстійкість розглядається як ключовий функціональний компонент життєздатності, що забезпечує стабільність системи особистості та виступає системоутворюючим фактором, який визначає параметри основних складових життєздатності. Вона є важливою особистісною змінною, яка посередньо впливає на взаємодію стресогенних чинників із соматичним та психічним здоров’ям, а також визначає ефективність і успішність діяльності особистості.

Більшість авторів виділяють такі ключові складові життєздатності особистості:

Когнітивна складова – усвідомлення власних можливостей і обмежень, здатність прогнозувати наслідки своїх дій, гнучкість мислення.

Емоційна складова – емоційна стійкість, здатність до самоконтролю, регуляція негативних переживань.

Мотиваційно-смислова складова – наявність життєвих цілей, смислів, оптимістичної перспективи майбутнього.

Вольова складова – здатність долати труднощі, наполегливість у досягненні цілей, відповідальність за власні дії.

Соціальна складова – залученість у соціальні зв’язки, наявність підтримки з боку значущих інших, довіра до соціуму.

Таким чином, життєздатність постає як системна інтегральна властивість, що забезпечує гармонійне поєднання внутрішніх ресурсів особистості з можливостями зовнішнього середовища. В умовах війни її рівень стає критично важливим, адже саме вона визначає, чи здатна людина не лише вижити, але й зберегти психічне здоров’я, ефективно діяти та підтримувати інших.

Висновки:

Життєздатність особистості в умовах війни є результатом взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників – смисложиттєвих орієнтацій, емоційної стійкості, соціальної підтримки, духовності та активної життєвої позиції.

Підвищення рівня життєздатності можливе завдяки розвитку навичок саморегуляції, підтримці значущих зв’язків, участі у програмах психологічної допомоги та реабілітації.

Таким чином, формування життєздатності є стратегічним завданням сучасної психологічної практики, спрямованої на збереження людського потенціалу в умовах воєнних викликів.

Література:

1. Кокун, О. М. Професійна життєстійкість особистості: аналіз феномена. Актуальні проблеми психології: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. 2020. 20(5). С.68–81.
2. Комар Т., Варгата О. Психологічні чинники стресостійкості фахівців соціономічного профілю. Psychology travelogs. 2023. № 1. С. 46–56.
3. Ломакін Г. Система соціально-психологічного супроводу людей, що зазнали наслідків травм війни. Psychosomatic Medicine and General Practice. 2024. № 9(2). С. 7–12.
4. Нівінська В. С. Вивчення впливу допомоги та підтримка на збереження життєдіяльності осію юнацького віку під час війни. The 2 nd International scientific and practical conference “Modern research in science and education” (October 12-14, 2023). BoScience Publisher, Chicago, USA. 2023. 498 p.
5. Пасічніченко А. В. Стресостійкість як професійно значуща риса особистості педагога. Актуальні питання сучасної педагогіки: творчість, майстерність, професіоналізм. Кременчук, 2021. С. 55–59.
6. Співак Л. Аналіз феномену життєстійкість в парадигмі сучасної науки. Науковий часопис УДУ імені Михайла Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки. 2024. С. 62–71.
7. Чиханцова О.А. Особливості прояву компонентів життєстійкості особистості. Актуальні проблеми психології : збірник наукових праць. 2018. С. 267–273.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НА ТРИВОЖНІСТЬ СЕРЕД МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Стаття присвячена дослідженню впливу соціальної підтримки на рівень тривожності серед української молоді в умовах воєнного стану. На основі теоретичного аналізу розкрито природу тривожності як багатокомпонентного феномену та механізми буферного впливу соціальної підтримки на тривожні стани. Емпіричне дослідження охопило 78 молодих людей віком 15–35 років із використанням методик STAI (Ч. Спілбергер), BAI (А. Бек) та MSPSS (G. Zimet). Результати засвідчили, що підтримка з боку друзів демонструє найпотужніший захисний ефект, знижуючи показники ситуативної, особистісної та соматично-когнітивної тривожності (r = –0.35…–0.38, p < 0.01). Підтримка значущих інших має помірний вплив (r ≈ –0.29…–0.32, p < 0.05), тоді як сімейна підтримка не продемонструвала статистично значущих взаємозв’язків. Встановлено соціально-демографічні чинники, що модифікують рівень тривожності: жінки виявляють вищу тривожність, проживання з друзями асоціюється зі зниженням ситуативної тривоги, молоді батьки мають найвищі показники тривожності. Сформульовано науково обґрунтовані рекомендації щодо профілактики тривожності через розвиток горизонтальних соціальних зв’язків та створення підтримувальних молодіжних спільнот.

Ключові слова: тривожність, соціальна підтримка, молодь, профілактика, буферний ефект, дружні зв’язки, воєнний стан.

Hudziy Sofiia. The influence of social support on anxiety among youth.

The article examines the impact of social support on anxiety levels among Ukrainian youth under wartime conditions. Based on theoretical analysis, the nature of anxiety as a multidimensional phenomenon and the buffering mechanisms of social support are explored. The empirical study involved 78 young people aged 15–35 using STAI (C. Spielberger), BAI (A. Beck), and MSPSS (G. Zimet) instruments. Results demonstrated that support from friends exhibits the strongest protective effect, reducing state, trait, and somatic-cognitive anxiety (r = –0.35…–0.38, p < 0.01). Support from significant others shows moderate impact (r ≈ –0.29…–0.32, p < 0.05), while family support revealed no statistically significant associations. Socio-demographic factors modifying anxiety levels were identified: women display higher anxiety, living with friends associates with reduced state anxiety, and young parents show the highest anxiety levels. Evidence-based recommendations for anxiety prevention through development of horizontal social connections and supportive youth communities are formulated.

Keywords: anxiety, social support, youth, prevention, buffering effect, friendship bonds, wartime.

Постановка проблеми.

Проблема тривожності серед молоді набуває особливої актуальності в контексті сучасних соціально-психологічних реалій України. Воєнна загроза, руйнування звичного життєвого укладу, соціальна невизначеність та постійний інформаційний тиск суттєво впливають на психоемоційний стан молодих людей, створюючи умови для формування хронічних тривожних станів. Національні опитування останніх років підтверджують тенденцію до зростання рівня тривожності серед українців, особливо в молодіжному середовищі, що актуалізує необхідність пошуку ефективних механізмів її профілактики та подолання.

Соціальна підтримка розглядається сучасною психологічною наукою як один із найпотужніших захисних чинників проти стресу та тривоги. Вона являє собою комплекс емоційних, інформаційних та поведінкових ресурсів, які людина отримує від свого соціального оточення. Проте роль і ефективність різних джерел підтримки — родини, друзів, значущих інших — можуть істотно відрізнятися, особливо в екстремальних умовах війни та кризових подій. Саме тому дослідження специфіки впливу соціальної підтримки на тривожність молоді є надзвичайно важливим як у теоретичному, так і в практичному вимірі, оскільки дозволяє визначити найефективніші стратегії психологічної допомоги та профілактики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Теоретичні основи дослідження тривожності закладені в різних психологічних школах. З. Фрейд розглядав тривогу як реакцію на внутрішній конфлікт між інстинктивними потягами та моральними нормами, наголошуючи на її захисній функції. К. Хорні ввела поняття базальної тривоги, що виникає внаслідок відчуття незахищеності у міжособистісних стосунках. Г. Салліван підкреслював соціальну природу тривоги, бачачи її у порушенні відчуття безпеки в міжособистісних контактах. Е. Фромм тлумачив тривогу як соціально-історичне явище, що виникає на межі свободи та відповідальності особистості.

Ч. Спілбергер здійснив прорив у розумінні тривожності, розробивши диференційовану модель, що розмежовує ситуативну тривожність (STAI-S) — тимчасову емоційну реакцію на стресову ситуацію, та особистісну тривожність (STAI-T) — стійку індивідуальну схильність сприймати різноманітні ситуації як загрозливі. Його підхід створив методологічну основу для емпіричного вивчення тривожності та її динаміки.

Соціальна підтримка вивчається у контексті різних теоретичних моделей. У гуманістичній психології К. Роджерс наголошував на її ролі у формуванні відчуття прийняття й емоційної безпеки особистості. У транзакційній моделі стресу Р. Лазаруса та С. Фолкман підтримка розглядається як ключовий ресурс адаптації та когнітивної переоцінки стресових подій. Українські дослідники (Н. Кривоконь, О. Гаврилюк та ін.) підкреслюють важливість соціальних зв’язків для формування резилієнтності в умовах національних криз.

Мета і завдання дослідження.

Мета дослідження — визначити характер і силу впливу соціальної підтримки на рівень тривожності серед молоді та з’ясувати специфіку значущості різних джерел підтримки у профілактиці тривожних проявів.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати теоретичні підходи до розуміння тривожності та соціальної підтримки в психологічній науці.
2. Дослідити рівні ситуативної, особистісної та соматично-когнітивної тривожності серед молоді.
3. Оцінити рівень сприйманої соціальної підтримки з боку друзів, сім’ї та значущих інших.
4. Встановити кореляційні взаємозв’язки між показниками соціальної підтримки та рівнями тривожності.
5. Виявити соціально-демографічні чинники, що модифікують взаємозв’язок між соціальною підтримкою та тривожністю.
6. Розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо профілактики тривожності серед молоді.

Виклад основного матеріалу.

Сучасне розуміння тривожності визначає її як багатокомпонентний феномен, що поєднує емоційні, когнітивні та поведінкові складові. На відміну від страху, який є реакцією на конкретну загрозу, тривожність пов’язана з невизначеною або неконкретизованою небезпекою та може проявлятися як короткотривала емоційна і соматична реакція або як стійка особистісна характеристика. Узагальнення наукових джерел дозволило представити шестифазну модель розгортання тривожних станів — від початкового психічного дискомфорту через посилення емоційного напруження до потенційної дезорганізації поведінки, що є важливим для розуміння механізмів ескалації тривожності у молодіжному віці.

Теоретичний аналіз феномену соціальної підтримки дав змогу розглядати її як багатовимірний метаконструкт, що включає емоційну, інформаційну, інструментальну, оціночну, матеріальну та психологічну підтримку. Важливо зазначити, що саме суб’єктивне відчуття доступності та надійності підтримки має суттєвіший вплив на емоційний стан особистості, ніж її об’єктивна наявність. Ми виокремили чотири механізми профілактичного впливу підтримки: задоволення потреби у приналежності, можливість надавати підтримку іншим, емоційна значущість близьких стосунків та розвиток копінг-стратегій.

На основі критичного аналізу літератури було також виокремлено чотири основні механізми профілактичного впливу соціальної підтримки: задоволення базової потреби у приналежності до соціальної мережі; можливість надавати підтримку іншим, що підвищує самооцінку; емоційна значущість близьких стосунків як джерела ресурсів подолання; формування ефективних копінг-стратегій через соціальне навчання. При цьому для молодіжного віку характерна переорієнтація з вертикальних джерел підтримки (батьківська родина) на горизонтальні (однолітки, друзі), що зумовлено процесами автономізації та становлення особистісної ідентичності.

Емпіричне дослідження.

У дослідженні взяли участь 78 молодих людей віком 15–35 років (середній вік — 26 років). Для комплексної діагностики тривожності та соціальної підтримки використано валідовані психодіагностичні методики: шкалу ситуативної та особистісної тривожності STAI (Ч. Спілбергер у адаптації Ю. Ханіна), опитувальник тривоги Бека BAI (A. Beck) для оцінки соматично-когнітивних проявів тривожності, багатовимірну шкалу сприйманої соціальної підтримки MSPSS (G. Zimet та ін.), що дозволяє диференційовано оцінити підтримку з боку сім’ї, друзів та значущих інших. Статистичний аналіз включав описову статистику, кореляційний аналіз (коефіцієнт Пірсона), t-тести та однофакторний дисперсійний аналіз (ANOVA) для виявлення соціально-демографічних чинників.

Показники тривожності у досліджуваній вибірці виявилися підвищеними, що відображає загальнонаціональну тенденцію зростання психологічного неблагополуччя в умовах воєнного стану. Середній рівень ситуативної тривожності за шкалою STAI-S становив 49,72 бала, що свідчить про високий рівень актуальної емоційної напруги та чутливість молоді до поточних загроз і невизначеності. Показник особистісної тривожності STAI-T виявився ще вищим — 51,63 бала, що вказує на хронізований характер тривоги, яка вже не залежить лише від конкретної ситуації, а формується як стійка особистісна тенденція до сприйняття світу як загрозливого.

Середній рівень соматично-когнітивної тривоги за опитувальником Бека становив 17,40 бала, що відповідає помірній інтенсивності симптомів. Це означає, що тривога молодих людей набуває не лише емоційного, а й фізіологічного вираження: м’язове напруження, утруднене дихання, прискорене серцебиття, труднощі концентрації уваги. Таке поєднання емоційних та соматичних проявів свідчить про комплексний характер тривожності та необхідність багатовимірного підходу до її профілактики.

Рівень сприйманої соціальної підтримки у вибірці загалом був високим, однак розподіленим нерівномірно між різними джерелами. Найвищі показники продемонструвала підтримка з боку друзів (М = 22,51 бала), що підтверджує ключову роль горизонтальних соціальних зв’язків для молодіжного віку. Друзі стають основним джерелом емоційної взаємності, доступності та практичної підтримки, особливо в умовах кризи, коли традиційні сімейні структури можуть бути роз’єднані або ослаблені.

Підтримка значущих інших (романтичних партнерів, наставників) також була високою (М = 21,56 бала), проте менш однорідною через варіативність та нестабільність таких стосунків у молодому віці. Найнижчий показник зафіксовано для сімейної підтримки (М = 20,79 бала), що може бути пов’язано з природною автономізацією молоді від батьківської родини, фізичною віддаленістю членів сім’ї або напруженими внутрішньосімейними стосунками в умовах воєнних реалій та економічних труднощів.

Кореляційний аналіз виявив чітку закономірність: підтримка з боку друзів є найпотужнішим буферним чинником проти тривожності. Вона статистично значущо негативно корелює з усіма видами тривожності: із ситуативною (r = –0,376, p < 0,01), особистісною (r = –0,351, p < 0,01) та соматично-когнітивною (r = –0,359, p < 0,01). Це означає, що молоді люди з ширшими та якіснішими дружніми мережами рідше переживають різкі емоційні коливання, мають нижчий базовий рівень тривоги та рідше стикаються з тілесними проявами тривожності.

Підтримка значущих інших також знижує рівень тривожності, але менш інтенсивно (r ≈ –0,287…–0,321, p < 0,05). Її вплив є помірним і залежить від стабільності та якості міжособистісних стосунків, які у молодому віці часто характеризуються непостійністю. Примітно, що підтримка сім’ї не продемонструвала статистично значущих зв’язків з жодним з показників тривожності (p > 0,05). Це відповідає закономірностям вікового розвитку та свідчить про зміну функціональності сімейних стосунків у кризових умовах, коли молодь природно переорієнтовується на зовнішні джерела підтримки.

Додатковий аналіз виявив низку соціально-демографічних особливостей, що модифікують рівень тривожності. Жінки демонстрували вищі показники тривожності за опитувальником Бека та шкалою особистісної тривожності, що узгоджується з даними міжнародних досліджень про гендерні відмінності у вразливості до тривожних розладів. Проживання з друзями або співмешканцями асоціювалося зі зниженням ситуативної тривоги (p < 0,05), що підтверджує позитивний ефект щоденної соціальної взаємодії та підтримки.

Натомість проживання з батьками або родичами пов’язувалося з підвищенням ситуативної тривожності, що може відображати як міжгенераційні конфлікти, так і додаткове навантаження від турботи про старших членів сім’ї. Особливо високі рівні тривожності виявлено у молодих батьків, що ймовірно пов’язано з підвищеною відповідальністю, економічним тиском та обмеженістю ресурсів підтримки через брак часу на соціальну активність.

Отримані результати узгоджуються з українськими та міжнародними дослідженнями психічного здоров’я молоді в кризових умовах та під час збройних конфліктів. Виявлена ключова роль дружньої підтримки відповідає даним дослідження Giordano та колег (2024), які показали, що участь у програмах взаємодопомоги підсилює психологічну стійкість молодих людей. Результати демонструють, що соціальна підтримка є одним із найважливіших чинників профілактики тривожності, однак її ефективність визначається передусім характером та джерелом стосунків: горизонтальні дружні зв’язки мають найбільш виражений психологічний захисний ефект.

Таким чином, ефективна профілактика тривожності повинна бути комплексною та багаторівневою, включаючи як індивідуальні інтервенції (психотерапію, консультування), так і групові форми роботи (тренінги, групи підтримки), а також системні зміни в освітніх закладах, на робочих місцях та на рівні громади, які забезпечать кращі умови для розвитку соціальних зв’язків молоді. Тому на основі проведеного теоретичного та емпіричного аналізу було сформульовано такі рекомендації щодо профілактики тривожних станів серед української молоді:

1. Психоедукація щодо ролі соціальної підтримки. Важливо інформувати молодь про науково доведений зв’язок між соціальною підтримкою та психологічним благополуччям. Поширення знань про захисну функцію соціальних зв’язків через тренінги, семінари, інформаційні кампанії у навчальних закладах, молодіжних центрах та соціальних мережах сприятиме усвідомленню молодими людьми значущості підтримувальних стосунків та мотивуватиме їх до активного розвитку соціальних мереж.
2. Розвиток навичок побудови та підтримання соціальних зв’язків. Надання молоді інструментів для формування якісних стосунків та розвитку компетентності у звертанні за допомогою є критично важливим. Це передбачає проведення тренінгів комунікативних навичок, емоційного інтелекту, асертивності, активного слухання та емпатії. Розвиток цих компетентностей дозволяє молоді ефективніше встановлювати та підтримувати підтримувальні стосунки, відкрито виражати свої потреби та надавати адекватну підтримку іншим.
3. Створення можливостей для соціальної взаємодії. Рекомендується створювати та підтримувати різноманітні простори для соціальної взаємодії молоді: молодіжні центри, спортивні секції, творчі студії, волонтерські організації, дискусійні клуби. Ці платформи забезпечують природні можливості для формування дружніх зв’язків та взаємної підтримки. В умовах війни особливої актуальності набувають онлайн-спільноти, які можуть допомогти отримати підтримку тим, хто був змушений змінити місце проживання і внаслідок цього втратив попередні соціальні зв’язки.
4. Посилення підтримки з боку друзів. Враховуючи виявлений найпотужніший захисний ефект дружньої підтримки, рекомендується розробка та впровадження спеціалізованих програм розвитку дружніх стосунків. Це можуть бути групові терапевтичні сесії, орієнтовані на зміцнення міжособистісних зв’язків, тренінги побудови довірчих стосунків, створення груп підтримки для молоді-переселенців, проведення сесій арт-терапії та інших групових активностей, що сприяють формуванню та поглибленню дружніх зв’язків.
5. Активізація підтримки від значущих інших. Розробка та впровадження психоедукаційних програм щодо побудови здорових романтичних стосунків, розвитку навичок конструктивної комунікації у парі, вирішення конфліктів, надання емоційної підтримки партнеру. Особлива увага має приділятися формуванню розуміння взаємної відповідальності за емоційне благополуччя у стосунках та розвитку навичок емоційної регуляції в контексті партнерських взаємин.
6. Робота з сімейною підтримкою. Хоча сімейна підтримка не продемонструвала статистично значущого впливу на зниження тривожності в молодіжній вибірці, для окремих молодих людей вона може залишатися важливим ресурсом. Рекомендується надання послуг сімейного консультування, програм підтримки батьківства, міжгенераційних тренінгів, що сприяють покращенню комунікації між поколіннями та адаптації сімейних стосунків до змін, пов’язаних з дорослішанням молодих членів родини.
7. Розвиток онлайн-програм підтримки. Створення та підтримка цифрових платформ для психологічної допомоги: чат-боти для психоедукації та первинної підтримки, онлайн-групи підтримки для різних категорій молоді, мобільні додатки для відстеження настрою та соціальних контактів, телемедичні платформи для індивідуального психологічного консультування. Ці інструменти особливо важливі в умовах війни, коли доступ до очної психологічної допомоги може бути обмеженим.

Впровадження запропонованих рекомендацій на індивідуальному, груповому та системному рівнях може сприяти істотному покращенню якості соціальних відносин молоді, підвищенню обізнаності про механізми надання та отримання соціальної підтримки. Комплексний підхід до профілактики, що поєднує розвиток особистих компетентностей з системними змінами в соціальному середовищі, має потенціал для значного зниження рівня тривожності серед української молоді та підвищення їхнього психологічного благополуччя в умовах тривалого стресу воєнного стану.

Висновки.

1. Соціальна підтримка є потужним буферним чинником профілактики тривожності серед молоді, причому її вплив диференціюється залежно від джерела: найефективнішою є підтримка з боку друзів.
2. Дружні зв’язки демонструють найсильніший негативний зв’язок з усіма видами тривожності (ситуативною, особистісною, соматично-когнітивною), що підтверджує ключову роль горизонтальних соціальних мереж у молодіжному віці.
3. Підтримка значущих інших має помірний захисний ефект, тоді як сімейна підтримка не виявила статистично значущих зв’язків з тривожністю, що відображає закономірності автономізації молоді.
4. Виявлено соціально-демографічні чинники ризику: жінки більш схильні до тривожності, молоді батьки мають найвищі показники, проживання з друзями знижує ситуативну тривогу.
5. Ефективна профілактика тривожності має бути комплексною та багаторівневою, включаючи психоедукацію, розвиток соціальних навичок, створення можливостей для взаємодії, цільові програми для груп ризику та системні зміни в освітніх та соціальних інституціях.
6. В умовах воєнного стану соціальна підтримка набуває особливої значущості як ресурс збереження психологічної стійкості, що обґрунтовує необхідність пріоритизації програм розвитку та зміцнення соціальних зв’язків молоді.

Література.

1. Бондаренко Н. Б. Сприйнята соціальна підтримка учасників груп самодопомоги, які мають проблеми психічного здоров’я: взаємозв’язок із соціально-статусними характеристиками. Психологія та психосоціальні інтервенції. Т. 2. С. 3–12. URL: http://ppsi.ukma.edu.ua/article/download/197562/197728/440492
2. Гаврилюк І. Особистісна тривожність як соціально-психологічна проблема. Вісник психології і соціальної психології. 2020. Вип. 6. С. 13–28. URL: https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/27729/1/-pdf.
3. Дослідження проєкту опитувань ЮНІСЕФ U-Report з організацією Teenergizer. 11 жовтня 2023 р. URL: https://usp-ltd.org/riven-tryvozhnosti-na-3-z-5-iakyj-mentalnyj-stan-molodi-v-ukraini-opytuvannia/.
4. Іванова Т. Тривога як психологічний феномен. Психологічний вісник. Вип. 6. С. 85–97.
5. Кривоконь Н. І. Соціально-психологічна підтримка як чинник подолання скрутних життєвих ситуацій. Проблеми сучасної психології. 2015. Вип. 29. С. 319–328. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Pspl_2015_29_30.pdf.
6. Мельник Ю. Б., Стаднік А. В. Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS) : методичний посібник. Харків : ХОГОКЗ, 2023. 12 с.
7. Національне опитування молоді в Україні «Українська молодь сьогодні – 2023» / Info Sapiens, IRI, IREX. 09 жовтня 2023 р. URL: https://usp-ltd.org/natsionalne-opytuvannia-molodi-v-ukraini-ukrainska-molod-sohodni-2023/.
8. Неведомська Є. О., Михайловська Т. О. Аналіз питання тривожності в психологічній науці: історія, види, особливості. Психологічний науковий журнал. 2024. Вип. 3, № 1. С. 147–151.
9. Психічне здоров’я та ставлення українців до психологічної допомоги під час війни: Третя хвиля дослідження / Gradus Research ; Всеукраїнська програма ментального здоров’я “Ти як?”. 2024. URL: https://gradus.app/uk/open-reports/mental-health-and-attitudes-ukrainians-towards-psychological-assistance-during-war/.
10. Роджерс К. Становлення особистості. Погляд на психотерапію / пер. з англ. Горбатька В. Київ : Клуб Сімейного Дозвілля, 2023. 608 с.
11. Скакунова О., Дрозд О. В. Психологічні шляхи подолання тривожності у молоді в умовах війни. Габітус. 2024. № 61. С. 133–137. URL: https://doi.org/10.32782/2663-5208.2024.61.23.
12. Фромм Е. Втеча від свободи / пер. Яковлєва М. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2019. 288 с.
13. Шкала тривоги Бека (BAI). URL: https://i-cbt.org.ua/wp-content/uploads/2017/11/Шкала-Тривоги-Бека.pdf (дата звернення: 07.09.2025).
14. Шкала тривоги Спілбергера (STAI). URL: https://mozok.ua/depressiya/testy/item/2703-shkala-trivogi-splbergera-STAI.
15. Ясточкіна І. А. Проблема тривоги та тривожності: соціальний аспект. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. 2015. Т. 11, № 20. С. 197–203. URL: http://surl.li/qdwrgn (дата звернення: 05.11.2025).
16. Beck A. T., Epstein N., Brown G., Steer R. A. An inventory for measuring clinical anxiety: Psychometric properties. Journal of Consulting and Clinical Psychology. 1988. Vol. 56, № 6. P. 893–897. DOI: https://doi.org/10.1037/0022-006X.56.6.893.
17. Canty-Mitchell J., Zimet G. D. Psychometric properties of the Multidimensional Scale of Perceived Social Support in urban adolescents. American Journal of Community Psychology. 2000. Vol. 28, № 3. P. 391–400. DOI: https://doi.org/10.1023/A:1005109522457.
18. Giordano F., Lipscomb S., Jefferies P., Kwon K. A., Giammarchi M. Resilience processes among Ukrainian youth preparing to build resilience with peers during the Ukraine-Russia war. Frontiers in Psychology. 2024. Vol. 15. Article 1331886. DOI: https://doi.org/10.3389/fpsyg.2024.1331886.
19. Horney K. Our Inner Conflicts: A Constructive Theory of Neurosis. New York : W. W. Norton & Company, 1945. 256 p.
20. Spielberger C. D. Manual for the State–Trait Anxiety Inventory (Form Y). Palo Alto, CA : Consulting Psychologists Press, 1983.
21. Thoits P. A. Mechanisms linking social ties and support to physical and mental health. Journal of Health and Social Behavior. 2011. Vol. 52, № 2. P. 145–161. URL: https://www.jstor.org/stable/23033274.
22. Zimet G. D., Dahlem N. W., Zimet S. G., Farley G. K. MSPSS — Багатомірна шкала сприйняття соціальної підтримки : короткий довідник із користування / пер. з англ. Ніколаєвої Т. В. ; ТОВ «ЮЕЙ-ТЕСТ». Версія 1.0. 2025. URL: https://start.ua-test.com/pub/files/mspss-manual.pdf.

Анотація: Стаття присвячена вивченню соціально-психологічних особливостей переживання досвіду соціальної ізоляції юнацтвом в умовах війни. Представлено результати емпіричного дослідження, спрямованого на виявлення взаємозв’язку соціальної ізоляції з агресією, труднощами емоційної регуляції та рівнем емоційного інтелекту. Обґрунтовано важливість соціальної підтримки та емоційної компетентності у мінімізації негативних наслідків ізоляції.

Abstract: The article explores the socio-psychological aspects of experiencing social isolation among youth in wartime conditions. The empirical study reveals the correlations between social isolation, aggression, emotional regulation difficulties, and emotional intelligence. The importance of social support and emotional competence in mitigating the negative effects of isolation is substantiated.

Ключові слова: соціальна ізоляція, юнацтво, війна, агресія, емоційна регуляція, емоційний інтелект, соціальна підтримка.

Keywords: social isolation, youth, war, aggression, emotional regulation, emotional intelligence, social support.

Постановка проблеми: Війна створює унікальні соціально-психологічні виклики, особливо для юнацтва, яке перебуває на етапі становлення особистості та формування життєвих перспектив. Соціальна ізоляція в цих умовах не лише обмежує соціальні контакти, а й посилює почуття самотності, впливає на емоційну стабільність, формування агресивних реакцій та загальний психоемоційний стан. Дослідження цієї проблематики є особливо важливим для розробки ефективних програм підтримки молоді та адаптації до кризових умов. Стаття спрямована на аналіз психологічної структури соціальної ізоляції та її взаємозв’язків із емоційними реакціями, такими як агресія та емоційна нестабільність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джон Качіоппо – відомий нейробіолог і психолог, який детально досліджував вплив соціальної ізоляції на мозок і здоров’я[1]. Роберт Патнем в своїх працях аналізував зменшення соціальних зв’язків у сучасному суспільстві[2]. Шеррі Таркл вивчала вплив технологій на міжособистісні взаємодії, ізоляцію, спричинену технологічними факторами[3]. Аналіз сучасних українських досліджень та наукових публікацій засвідчив, що тема соціальної ізоляції у контексті війни набуває дедалі більшої актуальності, особливо щодо її впливу на психічне здоров’я та соціальну адаптацію особистості. З останніх досліджень на теми впливу війни на особистість розглядаємо такі джерела як працю Титаренко Т.М. про психологічні наслідки травматизму[4], Орос М.М про зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану[5]. Н.Харченко та Е.Кузнєцов розглянули соціальну ізоляцію  наголошуючи на значенні цього явища для психічного здоров’я в умовах глобальних обмежень[6]. Хічій О.А. вивчала вплив соціальної ізоляції на рівень тривожності підлітків, вказуючи на тривожність як одну з основних реакцій на обмеження соціальних контактів серед молоді [7]. Робота І.Лисенкової та колег «Соціофобія як наслідок соціальної ізоляції» показує, як соціальна ізоляція призводить до соціальної тривожності та фобій у молоді[8]. Питання психо-емоційного стану студентів під час війни досліджено в статті українських психологів Хараджи М.В. та Труніної Г.В. Вони зазначають, що через вплив бойових дій у студентів спостерігаються високі рівні агресивності, тривоги, апатії та розпачу; відзначають зниження зацікавленості до навчання, незадоволення своєю діяльністю. Автори вважають, що роль психо-терапевтичної психологічної підтримки зростає, оскільки вона допомагає адаптуватися до викликів військового часу [9].

Попри численні дослідження впливу соціальної ізоляції на психічний стан представників юнацького віку, аспект переживання цього феномену в умовах війни залишається недостатньо вивченим. Зокрема, бракує глибокого аналізу таких явищ, як емоційна регуляція та агресивні реакції, що можуть посилюватися під впливом тривалих соціальних обмежень. Існує потреба у доповненні наукових знань про специфіку переживання соціальної ізоляції молоддю у кризових умовах, а також розробки дієвих методів психологічної підтримки, адаптованих до сучасних українських реалій.

Мета і завдання дослідження. У статті ставиться завдання дослідити емпіричні аспекти соціальної ізоляції та її впливу на емоційні реакції юнацтва в умовах війни. Основною метою є виявлення взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, емоційною регуляцією, агресивністю та соціальною підтримкою серед осіб юнацького віку. Це дослідження покликане уточнити психологічну структуру соціальної ізоляції, зокрема її суб’єктивні та об’єктивні аспекти, а також визначити, яким чином ці чинники впливають на емоційний стан та поведінкові реакції юнацтва. Для досягнення поставленої мети стаття зосереджується на таких завданнях:

1. Описати процедуру емпіричного дослідження, визначити вибірку та застосовані методи.
2. Провести аналіз рівнів соціальної ізоляції, емоційної регуляції, агресії та соціальної підтримки серед учасників дослідження.
3. Перевірити висунуті гіпотези щодо взаємозв’язків між соціальною ізоляцією та емоційними реакціями, особливо агресією та труднощами емоційної регуляції.
4. Оцінити роль соціальної підтримки як буферного механізму для зменшення негативного впливу соціальної ізоляції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Питання впливу соціальної ізоляції на емоційні реакції юнацтва в умовах війни є ключовим для розуміння механізмів психологічної адаптації молодих людей у кризових ситуаціях. Це дослідження спрямоване на аналіз взаємозв’язків між рівнем соціальної ізоляції, труднощами емоційної регуляції, агресивною поведінкою та емоційним інтелектом, що дозволяє створити комплексну картину цих взаємозалежностей. Дослідження складалося з кількох етапів. На першому етапі було розроблено інструментарій із використанням стандартизованих методик, таких як Опитувальник міри соціальної ізоляції (Measures of Social Isolation), Багатовимірна шкала сприйняття соціальної підтримки (MSPSS), Шкала самотності UCLA, Шкала труднощів емоційної регуляції (DERS), Шкала емоційного інтелекту (EIS) та Опитувальник агресії Баса-Перрі. На наступному етапі проведено анкетування 76 респондентів віком 18–25 років, серед яких 56 жінок і 20 чоловіків. Аналіз даних здійснювався із застосуванням кореляційного аналізу для перевірки висунутих гіпотез.

Основні результати дослідження. Першочергово було перевірено гіпотезу про взаємозв’язок між соціальною ізоляцією та агресією. Обчислення кореляції проводили за допомогою коефіцієнту кореляції Пірсона, оскільки, значення рівня соціальної ізоляції та значення показника агресії це інтервальні величини, не поділені на ранги. Результати кореляційного аналізу виявили помірний позитивний зв’язок між рівнем соціальної ізоляції та загальним рівнем агресії (r=0,3). Даний показник вказує на те, що чим вищий рівень соціальної ізоляції, то тим вищий рівень агресії та навпаки. Серед компонентів агресії найбільш значущим виявився зв’язок із вербальною агресією (r=0,26) та ворожістю (r=0,44). Це свідчить про те, що за умов соціальної ізоляції респонденти частіше схильні до словесних конфліктів і негативних оцінок оточення.

Далі було досліджено вплив соціальної ізоляції на емоційну регуляцію. У дослідженнях, вказаних розробниками тесту DERS Кімберлі Грац (Kimberly Gratz) та Лілою Ромер (Lila Roemer), проведених на вибірці з 260 жінок та 97 чоловіків, середнє значення у жінок склало 77,99 балів, а у чоловіків 80,66 балів[10]. У нашій вибірці середнє значення Шкали труднощів емоційної регуляції становить 87,07 бала, що свідчить про підвищений рівень емоційних труднощів. Кореляційний аналіз підтвердив існування позитивного зв’язку між рівнем соціальної ізоляції та труднощами емоційної регуляції (r=0,24). Зокрема, найбільш значущими виявилися труднощі зі стратегіями регулювання емоцій (r=0,30) та емоційною чіткістю (r=0,38). Ці результати свідчать про ускладнення в адаптивній емоційній поведінці респондентів, які відчувають ізоляцію. Тобто, чим вищий рівень соціальної ізоляції серед молоді, тим складніше їм регулювати свої емоційні стани

Важливо відмітити, що нами припускався взаємозв’язок між емоційним інтелектом та агресією. Хоча результати аналізу виявили слабку обернену кореляцію між рівнем емоційного інтелекту та агресією (r=-0,1), цей зв’язок не досяг статистичної значущості. Попри це, спостерігається тенденція до зниження агресивних проявів у респондентів із вищим рівнем емоційного інтелекту.

Гіпотеза про зв’язок між самотністю та труднощами емоційної регуляції не підтвердилася. Отримані дані не виявили статистично значущої кореляції між цими змінними (r≈0). Це може свідчити про те, що на емоційну регуляцію впливають інші чинники. Відсутність значущого зв’язку між самотністю та труднощами емоційної регуляції в даній вибірці не означає, що такого зв’язку немає взагалі. Це лише вказує на необхідність більш детального вивчення цієї проблеми за допомогою модифікованих методик та ширшого дослідницького підходу.

За допомогою корелограми (рис.1) ми наочно зобразили кореляційні зв’язки між рівнем соціальної ізоляції, агресією, емоційною регуляцією та рівнем емоційного інтелекту молоді в умовах війни. Кореляційна структура демонструє результати. Наприклад, , такі компоненти агресії як ворожість та вербальна агресія, мають статистично значущі зв’язки із соціальною ізоляцією, що вказує на підвищений ризик негативних соціальних та емоційних реакцій у відчужених молодих людей. Водночас такі аспекти, як гнів та фізична агресія, виявилися менш пов’язаними із соціальною ізоляцією, що може свідчити про їхню залежність від інших внутрішніх чи зовнішніх факторів.. Щодо емоційної регуляції, результати засвідчили позитивну кореляцію між соціальною ізоляцією та труднощами у використанні стратегій регулювання емоцій і недостатньою емоційною чіткістю, що дозволяє зробити висновок про зв’язок соціального контексту з емоційною нестабільністю. Отже, в умовах соціальної ізоляції існує необхідність розвитку емоційного інтелекту як ресурсу для адаптації.

Рис.1. Кореляційні зв’язки між рівнями соціальної ізоляції, агресії, труднощами емоційної регуляції та емоційним інтелектом молоді в умовах війни

Дані кореляційного аналізу також підтвердили обернені зв’язки між рівнем соціальної підтримки та агресією, підкреслюючи важливість підтримуючого середовища для зменшення емоційного напруження та агресивних тенденцій. Отже, існує важливість соціальної підтримки як буферного механізму проти агресивної поведінки.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження доцільно спрямувати на вивчення довготривалих ефектів соціальної ізоляції та ефективності терапевтичних втручань, спрямованих на розвиток емоційної регуляції й соціальної інтеграції. Рекомендується розширити вибірку та дослідити гендерні відмінності у впливі ізоляції на емоційний стан.

Висновки. Емпіричне дослідження підтвердило значущість соціальної ізоляції як фактора, що впливає на емоційний стан і поведінкові реакції юнацтва. Отримані результати акцентують увагу на важливості соціальної підтримки, емоційної регуляції та емоційного інтелекту для забезпечення психологічного благополуччя молоді в умовах війни. Виявлені тенденції створюють основу для розробки інтегративних програм психологічної допомоги та адаптації.

Література.

1. Cacioppo J. T., Patrick W. Loneliness: Human Nature and the Need for Social Connection. New York: W.W. Norton & Company, 2008.

2. Putnam, R. D. Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community. New York: Simon & Schuster, 2000

3. Turkle . Alone together: Why we expect more from technology and less from each other. Basic Books, 2011

4. Титаренко, Т. М. Особистість перед викликами війни: психологічні наслідки травматизації. Інститут соціальної та політичної психології НАПН України. https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/709114/1/Tytarenko%20T.%20M.-article-Personality%20in%20the%20face%20of%20war%20challenges%20-%20psychological%20consequences%20of%20traumatism.pdf

5. Орос М.М. Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану. – Український медичний часопис, 10.05.2023 https://doi.org/10.32471/umj.1680-3051.154.241952

6. Харченко Н., Кузнєцов Е. Соціальна ізоляція в контексті пандемії COVID-19. Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції «Психологічні ресурси особистості під час пандемії COVID-19». К., 2021 С. 73-75 https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/727984/1/26_10_2021.pdf

7. Хічій О. А. Тривожність сучасних підлітків як наслідок соціальної ізоляції. – Збірник тез доповідей Ⅹ Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених та студентів «Актуальні задачі сучасних технологій». Том 2 – Тернопіль, 2021. – С. 134. http://elartu.tntu.edu.ua/handle/lib/36026

8. Лисенкова І. П., Данилова О.С., Очнєва М.С. Соціофобія як результат соціальної ізоляції. – Слобожанський науковий вісник. Серія Психологія, 1, 2024. https://doi.org/10.32782/psyspu/2024.1.18

9. Хараджи М., Труніна Г. Емоційно-психологічний стан студентської молоді під час війни. Перспективи та інновації науки, 2023. 12 (30). С.48-53. http://dx.doi.org/10.52058/2786-4952-2023-12(30)-793-801

10. Gratz K. L., Roemer L. – Multidimensional assessment of emotion regulation and dysregulation: Development, factor structure, and initial validation of the Difficulties in Emotion Regulation Scale. https://repository.niddk.nih.gov/media/studies/teen labs/Documents/5.%20Final/Inquisit/gratz2004.pdf