In this article the specialty of objective side of the dereliction of duty is examined and the analysis of the main forms of this socially dangerous actions is made.

Ключові слова: об’єктивна сторона складу злочину, службова недбалість, невиконання службових обов’язків, неналежне виконання службових обов’язків,  інтереси служби,  службова особа, істотна шкода. 

Постановка проблеми. Таке суспільно – небезпечне діяння як  службова недбалість належить до групи злочинів, що посягають на суспільні відносини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг. Саме ця сфера відносин вимагає правильної діяльністі службових осіб апарату державного управління та  повинна гарантувати громадянам реалізацію їх прав та законних інтересів в усіх сферах суспільного життя. Тому діяльність службових осіб повинна підкріплюватися довірою громадян. На сьогоднішній день такий суб’єкт злочину як службова особа  зустрічається часто, а отже існує реальна загроза порушення прав і законних інтересів громадян, і відповідно втрати довіри.

Таке діяння як службова недбалість характеризується певним специфічним характером, а тому потребує детального дослідження його елементів. Особливість характеру службової недбалості розкривається у об’єктивній стороні даного діяння.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглядаючи той чи інший склад злочину, у будь – якому випадку, розглядається значення і розуміння об’єктивної сторони як обов’язкового елементу складу злочину. Дослідження об’єктивної сторони злочинів, пердбачених Кримінальним Кодексом України у своїх наукових посібниках, а саме у коментарях до ККУ, при характеристиці групи злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, здійснили Баулін Ю.В., Мельник М.І., Хавронюк Н.І., Сташис В.В. та інші.

Характеристику об’єктивній стороні злочинам у сфері службової та професійної діяльності, пов’язаної із наданням послуг надає у своїй статті «Кримінально – правова характеристика злочинів у сфері службової діяльності» Задорожний А.А. Конкретніше об’єктивну сторону службової недбалості розкриває у своїй статті «Характеристика об’єктивної сторони службової недбалості» Худякова Н.Ю.

Загальну характеристику злочинам у сфері службової діяльності, і безпосередньо службовій недбалості надає Слуцька Т.І. у своєму посібнику «Кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності».

Крім того, питанню об’єктивної сторони присвятили свої дослідження такі науковці, як О. Ф. Бантишев М.І., О. Навроцький О. Я. Свєтлов та інші.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є аналіз такого елементу складу злочину службової недбалості як об’єктивна сторона. Окрім загальної характеристики об’єктивної сторони як елементу складу будь – якого злочину, також необхідно охарактеризувати основні форми в яких може проявлятися службова недбалість. Також, важливим завданням є демонстрація на реальних життєвих прикладах, а саме на основі вироків суду, яким чином можливе вчинення службової недбалості.

Викладення основного матеріалу. Важливим моментом характеристики об’єктивної сторони службової недбалості є надання загальної характеристики такого елемента складу злочину як об’єктивна сторона.

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно – небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинно – наслідковий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Ознаками об’єктивної сторони злочину виступають: суспільна небезпечність діяння (дії або бездіяльності), суспільно – небезпечні наслідки, причинний зв’язок між суспільно – небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце час, спосіб, знаряддя, засоби, а також обстановка вчинення злочину.

Усі ознаки об’єктивної сторони злочину, з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) і факультативні.

До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності.

Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин. Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно–небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину.

Тому, відповідно до вище наданої характеристики варто зазначити особливості об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 367 Кримінального Кодексу України, а саме службової недбалості.

Об’єктивну сторону службової недбалості характеризує наявність таких трьох ознак у їх сукупності:

1)      дія або бездіяльність службової особи;

2)      наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб;

3)      причиновий зв’язок між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками.

Окрім заначених ознак варто проаналізувати в яких формах може проявлятися дане діяння.

Службова недбалість може проявлятися у формі:

1) невиконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них або

2) неналежного виконання службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, які заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Невиконання службових обов’язків означає невиконання службовою особою дій, передбачених як безумовних для виконання нею по службі. Цей вид недбалості називають «чистою» бездіяльністю – службова особа повністю не виконує свої обов’язки.

Неналежне виконання службових обов’язків – це такі дії службової особи в межах службових оюовязків, які виконанні не так, як того вимагають інтереси служби. Такий вид службової недбалості називають «змішаною» бездіяльністю, за якої службова особа виконує свої обов’язки незалежно, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій.

Відповідальність за ст. 367 настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені у цій статті наслідки, входили у коло службових обов’язків цієї службової особи, іншими словами, якщо обов’язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Для наявності складу службової недбалості необхідно встановити, що службова особа мала реальну можливість виконати належним чином свої обов’язки. Визначення можливості (чи неможливості) виконання нею своїх обов’язків здійснюється за допомогою відповідних об’єктивних чи суб’єктивних факторів. До об’єктивних факторів належать зовнішні умови, в які поставлена службова особа (забезпечення охорони матеріальних цінностей, наявність транспорту чи людських ресурсів), а до суб’єктивних – особливості цієї особи (її фізичні дані, ступінь інтелектуального розвитку, наявність спеціальних знань, досвіду роботи тощо).

При службовій недбалості за наявності об’єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісно ставиться до виконання своїх обов’язків, у зв’язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхово, неуважно, несумлінно) або взагалі не виконує.

Для кваліфікації діяння за ст. 367 слід встановити, що воно вчинене службовою особою під час виконання владних, організаційно – розпорядчих чи адміністративно – господарських функцій. Діяння, яке полягало у невиконанні чи неналежному виконанні професійних функцій, навіть якщо воно призвело до істотної шкоди, не може розцінюватися як службова недбалість (наприклад, застосування лікарем неправильного лікування, невдала операція тощо).

Так, для прикладу щодо порушення обов’язку виконання владних, організаційно –розпорядчих чи адміністративно – господарських функцій можна навести постанову Тячівського районного суду Закарпатської області яка була винесена по справі за наступних обставин. Органом досудового слідства особа обвинувачувалась в тому, що вона обіймаючи посаду Руськомокрянського сільського голови, будучи службовою особою, уповноваженою на здійснення функції представника органу місцевого самоврядування та наділеної організаційно – розпорядчими і адміністративно – господарськими функціями допустила службову недбалість, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам територіальної громади, при наступних обставинах.

Особа, працюючи Руськомокрянським сільським головою, будучи службовою особою, неналежно виконуючи свої службові обов’язки через несумлінне ставлення до них, у період з 15 квітня 2002 року по 10 березня 2009 року, в порушення ст. 21 Закону України «Про відходи», ст. 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст.ст. 26, 33, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», допустила складування промислових відходів – тирси на земельній ділянці, площею 0,75 га., розташованій в урочищі «Климовець» в межах населеного пункту села Руська Мокра, знаючи при цьому, що вказана земельна ділянка у встановленому законом порядку під сміттєзвалище не виділялась і відноситься до земель запасу сільської ради та має сільськогосподарське призначення.

Через несумлінне ставлення колишнього Руськомокрянського голови до своїх службових обов’язків відбулось засмічення даної земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 0,75 га, в наслідок чого суб’єктами господарювання, які здійснювали господарську діяльність у вищезазначений період на території села, спричинено істотну шкоду інтересам територіальної громади в с. Руська Мокра у вигляді матеріальних збитків в загальній сумі 61236,58 гривень.

Дії підсудного органом досудового слідства кваліфіковано за ч. 1 ст. 367 КК України – службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди громадським інтересам.

Шкода заподіяна через недосвідченість, недостатню кваліфікацію службової особи або з інших обставин, що не залежали від неї і не давали можливості справитись належним чином з роботою, не дають підстави говорити про навність злочинної службової недбалості. Так само не утворюють складу цього злочину шкідливі наслідки, що настали з причин, які службова особа не могла усунути.

Характеризуючи об’єктивну сторону цього злочину, слід зазначити, що найчастіше (найбільш характерним це є для службової недбалості) вона виявляється в бездіяльності (при невиконанні покладених на службову особу службових обов’язків), але може виявлятися і в діях (при неналежному виконанні цих обов’язків). У разі службової недбалості необхідно встановити факт, що службова особа не здійснила (чи здійснила неналежним чином) ті чи інші дії, які вона зобов’язана була здійснити, з огляду на службове становище. При розслідуванні справ про службову недбалість обов’язково має бути встановлено, що службова особа не тільки була зобов’язана, а й мала реальну можливість виконати дії, передбачені відповідними нормативними актами.

Зокрема, для ілюстрації вищезазначеного можна навести вирок Галицького районного суду міста Львова від 7 лютого 2012 року.

Особа, будучи першим заступником начальника госпрозрахункової служби колії ДТГО «Львівська залізниця», тобто службовою особою до кола повноважень якого, згідно наказу начальника госпрозрахункової служби колії №3/18 «Про розподіл обовязків між начальником госпрозрахункової служби колії та його заступниками» входило організація роботи з обліку та інвентаризації землі в усіх структурних підрозділах вказаного підприємства, а також керівництво відділом земельних ресурсів ВП «Госпрозрахункова служба колії», вчинив неналежне виконання покладених на нього вищевказаних службових обовязків, що виразилося в тому, що він перебуваючи в своєму службовому кабінеті за адресою м. Львів, вул. Гоголя, 1, 21.10.2005 року підписав акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки громадян, який став однією з підстав для подальшого оформлення необхідних документів на право власності даних громадян на земельні ділянки, подальшої зміни їх цільового призначення, а саме: площею 0,1500 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд та 0,1709 га для ведення особистого селянського господарства, яка частково, тобто площею 0,0587 га, розташована у смузі відводу залізничної колії та яка знаходиться у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», а також сплата земельного податку за неї, здійснюється залізницею, згідно з «Планом смуги відведення лінії Рудно–Підбірці Львівської залізниці», розробленого Дорпроектом Південно–Західної залізниці у 1962 році, не перевіривши правомірність проведення даного узгодження, незаконно погодив межі даних земельних ділянок, що завдало істотної шкоди зміни цільового призначення та відчуження вищевказаних земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця», створенні умов для небезпечної експлуатації об’єктів залізничного транспорту.

Таким чином, об’єктивна сторона службової недбалості зумовлена вчиненням діяння: по-перше, з використанням влади чи службового становища, яке передбачає використання тих повноважень, якими службова особа наділена, у зв’язку із зайняттям нею певної посади чи здійсненням певної службової діяльності. Іншими словами, йдеться про соціально – правовий статус службової особи, під яким слід розуміти сукупність прав і обов’язків, що утворюють службову компетенцію винного, а також його соціальне значення, під яким розуміється авторитет службової особи, престиж органу, організації чи установи, в якій вона здійснює свою службову діяльність, наявність службових зв’язків і можливостей, що виникають завдяки займаній посаді, можливість здійснення впливу на діяльність інших осіб тощо. Таким чином, для кваліфікації злочину за ст. 367 КК України діяння службової особи має бути обумовлене його службовим становищем. Невиконання або неналежне виконання не службових, а професійних обов’язків не може розглядатися як недбалість і кваліфікується за нормами, наприклад, ст. 131, 135, 137, 139, 140 КК України. Не застосовується ст. 367 КК України і тоді, коли несумлінне ставлення службової особи до виконання своїх службових обов’язків передбачено як самостійний склад злочину спеціальними нормами, наприклад, ст. 271, 275, 287, 382 КК України.

По–друге, усупереч інтересам служби. Таким чином, беручи певні обов’язки й отримуючи пов’язані з ними права, особа укладає з державою (або з підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності) своєрідну угоду про те, що вона зобов’язується виконувати обов’язки та правильно користуватися правами. Така угода може мати умовну форму контракту, трудового договору, ознайомлення з наказом про призначення на посаду. Після укладення вказаної угоди (чи внесення певних змін до неї) особа займає певне службове становище або, іншими словами, те місце в апараті органів державної влади, органів місцевого самоврядування (або в апараті управління недержавної юридичної особи), на якому вона повинна здійснювати свої службові повноваження. Ігнорування службовою особою наданих їй обов’язків або перевищення прав може свідчити про використання їх усупереч інтересам служби. Реальним вираженням учинення діяння всупереч інтересам служби є його незаконність.

До обов’язкових ознак об’єктивної сторони належить також настання суспільно–небезпечних наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Вказана шкода може полягати в заподіянні як матеріальної шкоди, так і шкоди нематеріального характеру. Поняття «тяжкі наслідки» відрізняється від поняття «істотна шкода» більшим ступенем суспільної небезпеки. Тяжкі наслідки можуть полягати в матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо.

Службову недбалість необхідно відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, учиненого у формі бездіяльності влади. По–перше, бездіяльність влади є умисним злочином, а службова недбалість – необережним. По–друге, бездіяльність влади може мати місце лише у сфері невиконання владних повноважень, і суб’єктом цього злочину може бути тільки представник влади, водночас службова недбалість передбачає невиконання чи неналежне виконання будь–яких службових обов’язків, а її суб’єктом може бути будь–яка службова особа.

Службова недбалість вважається закінченим злочином з моменту настання наслідків передбачених у частині 1 або частині 2 статті 367 ККУ.

Таким чином, можна зробити висновок, що такий злочин як службова недбалість становить собою досить значну суспільну небезпеку, оскільки посягає на групу суспільних відносин, що склалися в процесі діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, обєднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств (незалежно від форми власності, зміст якої визначається законодавством України. Посягаючи на ці суспільні відносини особи які вчиняють такі дії, так чи інакше порушують основне, що покликаний захищати закон – права і свободи людини і громадянина. Отож, важливо визначити, що собою являє таке діяння як службова недбалість та виокремити основні форми, в яких воно реалізується.

Форми та ознаки вчинення службової недбалості, які розглянуто у цій статті, визначають можливі варіанти вчинення даного злочину. Крім того, завдяки ілюстрації таких варіантів на основі вироків постановлених судами, ми безпосередньо можемо побачити яким чином реалізується об’єктивна сторона службової недбалості в реальному житті.

Список використаних джерел

1. Кримінальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України від 29.06.2001 – 2001.  № 25-26. Ст. 131.
2. Баулін Ю. В. Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – 1196 с.
3. Мельник М. І. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. – 7-ме вид., перероб. та доп. – К.: Юридична думка, 2010. – 1287 с.
4. Постанова  Тячівського районного суду Закарпатської області  від 24 грудня 2012 року – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28184868.
5. Вирок Галицького районного суду міста Львова від 7 лютого 2012 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21390624.
6. Худякова Н.Ю. Характеристика об’єктивної сторони службової недбалості : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc…/hudyk.htm.

The article reviews the concept and types of bases of criminal liability for negligence.The analysis of actual and legal reasons, as well as procedural and descriptive of general as some of the kinds of reason in the theory of criminal law. Substantiated position that must be understood under a legal basis.

Перелік ключових слів: злочин, службовий злочин, службова недбалість, склад злочину, кримінальна відповідальність, кримінальне право України.

Постановка проблеми. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг є найбільш небезпечними серед інших злочинів. Суспільна небезпека цих злочинів обумовлюється тим, що вони підривають авторитет держави, державних органів, завдають шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату, ускладнюють відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, обмежують конституційні права та свободи людини і громадянина тощо. Службова недбалість, будучи достатньо розповсюдженим службовим злочином, має високу суспільну небезпеку. Діяння службових осіб, винних у недбалості, спричиняють не тільки матеріальну, але й моральну шкоду.

         Суспільна небезпека службової недбалості є очевидною. Аналіз статистичних даних слідчої та судової практики свідчить, що найчастіше службові правопорушення є тим засобом, за допомогою якого службова особа вчинює інший, тяжкий або особливо тяжкий злочин задля досягнення бажаного злочинного результату. При вчиненні службової недбалості не тільки порушуються охоронювані законом суспільні відносини, блага та інтереси, а й формуються нові негативні антисуспільні відносини і зв’язки.

         У теорії кримінального права виникають суперечності щодо визначення підстав кримінальної відповідальності за злочини передбачені Особливою частиною КК України. Склад злочину службова недбалість не є виключенням. А тому для правильної кримінально-правової кваліфікації необхідно правильно визначати фактичну та юридичну підставу кримінальної відповідальності.

         Короткий аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття та види підстав кримінальної відповідальності за службову недбалість у теорії кримінального права досліджено лише в межах загального поняття про підставу кримінальної відповідальності. Так, дане питання розглядалося в межах дослідження науковцями у галузі кримінального права злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Серед яких М. І. Бажанов, О. Ф. Бантишев, Д. Бараненко, В. Д. Вознюк, Б. В. Волженкін, О. Доник, О. Грудзур, В. А. Клименко, Р. Л. Максимович, Є. І. Моршнєв, В. О. Навроцький, М. І. Мельник, О. Я. Свєтлов, Т. І. Слуцька, В. В. Сташис, Є. Л. Стрєльцов, А. Ю. Строган, В. Тихий, Ф. В. Шиманський та інші. В той же час спеціальні комплексні дослідження підстав кримінальної відповідальності за службову недбалість у літературі фактично відсутні.

Викладення основного матеріалу. Слово “підстава” означає головні, базисні, вихідні положення. Діяти на підставі чого-небудь – означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достатній привід для діяльності [1, с. 45].

Відомо, що у ст. 3 КК Української РСР 1960 року було застосовано термін “підстави” кримінальної відповідальності, внаслідок чого деякі науковці дійшли висновку щодо множинності цих підстав чи визнавали склад злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності [2, с. 186]. Таким чином, даний підхід обумовив певну нечіткість та необґрунтованість у визначенні поняття “кримінальна відповідальність”.

Поняття “підстава кримінальної відповідальності” визначається у ст. 2 КК України. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України [3]. Із наведеного поняття випливає, що кримінальна відповідальність пов’язана з єдиною підставою.

Поняття “підстава кримінальної відповідальності” містить дві складові: вчинення особою суспільно небезпечного діяння; наявність у вчиненому діянні складу злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Причому ці складові являють собою не певні відокремлені та самостійні одиниці, а означають двоєдину характеристику одного і того ж (єдиного) явища – підстави кримінальної відповідальності [4, c. 48]. У межах даної підстави вказані складові можуть бути визначені як умови кримінальної відповідальності, від наявності й взаємодії яких залежить і наявність власне цієї підстави як єдиного цілого [4, с. 48].

У філософському розумінні “умова” – це суттєвий компонент комплексу об’єктів (явищ), наявність яких з необхідністю обумовлює існування даного явища [5, c. 707], а в даному випадку – підстави кримінальної відповідальності. Деякі науковці кримінального права пропонують назвати вчинення особою суспільно небезпечного діяння терміном “фактична умова”, а відповідність цього діяння складу злочину, передбаченого КК України, – терміном “юридична умова” [4, c. 48], інші вчені називають “фактичною” та “юридичною” сторонами підстави кримінальної відповідальності [6, c. 34] або ж “фактичною” та “нормативно-правовою” (“юридичною”, “законною”) підставами кримінальної відповідальності [7, c. 50].

Таким чином, наявність двох умов у єдності, а саме фактичної та юридичної є обов’язковим для підтвердження в кожному конкретному випадку наявності підстави кримінальної відповідальності та, навпаки, відсутність хоча б однієї умови буде свідчити про відсутність підстави та неможливість застосування кримінальної відповідальності.

У теорії кримінального права виділяють фактичну та юридичну (правову) підстави кримінальної відповідальності.

Під фактичною підставою кримінальної відповідальності розуміють вчинене суспільно небезпечне діяння, а також фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці. Саме вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого законом, є фактичною підставою кримінальної відповідальності [7, c. 50]. Законодавець пов’язує кримінальну відповідальність тільки з конкретним актом поведінки особи, яка знаходить свій вираз у суспільно небезпечному діянні в формі дії чи бездіяльності, а отже це є єдина фактична підстава кримінальної відповідальності.

Таким чином, до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб’єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого Кримінальним кодексом України суспільно небезпечного діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об’єктів.

Питання про те, що слід розуміти під юридичною підставою кримінальної відповідальності, не знайшло однозначного вирішення у юридичній літературі. Одні автори називають такою підставою склад злочину, інші – кримінально-правову норму, ще одна позиція полягає у визнанні цією підставою самого кримінального закону, тобто статті Загальної і Особливої частин КК України. Отже, кожна з цих позицій має право на існування, але, водночас, потребує уточнення та удосконалення.

Зокрема, В. О. Навроцький обґрунтовує положення про те, що юридичної підставою кваліфікації будь-якого діяння є норми Загальної і Особливої частин КК України. Відомо, що тільки кримінально-правові норми не можуть бути підставою для кримінальної відповідальності, оскільки в фактично скоєному може і не бути склад злочину [1, c. 54].

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У цій нормі відображено найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності за конкретний склад злочину. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину [8, c. 92].

У КК України нормативно-правове визначення складу злочину відсутнє. Незакріплення легального поняття складу злочину є прогалиною у нормативно-правовому регулюванні підстави кримінальної відповідальності. Тому для подолання цієї прогалини необхідно поняття “склад злочину” винести у “термінологічний розділ”, який закріпити в Загальній частині КК України.

Склад злочину – це юридична конструкція [9, c. 56-78], що являє собою систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, вказаних у Кримінальному кодексі України, які у сукупності визначають суспільно небезпечне діяння як злочин [4, c. 50].

Склад злочину являє систему об’єктивних і суб’єктивних ознак, які повинні бути необхідними, достатніми та вичерпними.

Вичерпність ознак складу злочину слід розуміти як всебічнета повне текстуальневизначення в законі суспільно небезпечногодіяння як злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 367 КК України визначено, що потрібно розуміти під службовою недбалістю. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб [3].

Достатність вказує на те, що встановлення всіх обов’язкових вказаних у законі ознак не потребує встановлення інших (додаткових) і не вказаних в законі ознак для висновку щодо наявності у вчиненому суспільно небезпечному діянні складу злочину як юридичної умови підстави кримінальної відповідальності. Наприклад, у складі злочину службова недбалість (ст. 367 КК України) потрібно встановити такі ознаки: невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків; заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Необхідність означає обов’язковість цих ознак у їх сукупності для констатації наявності у вчиненому складу злочину; відсутність хоча б однієї із цих обов’язкових ознак завжди виключає можливість визнання наявності складу злочину. Наприклад, усі обов’язкові ознаки складу злочину, які містяться у диспозиції статті у сукупності підтверджують конкретний склад злочину.

Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності [10, c. 19-20]. Але встановлення складу злочину в конкретному випадку не вирішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності.

Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юридичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом [11, c. 105].

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності відповідно до чинного кримінального закону надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:

1) склад злочину – це законодавче поняття про злочин і зазначає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність [12, c. 64];

2) кожне суспільно небезпечне діяння має різноманітні ознаки об’єктивного й суб’єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки, оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов’язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо – впливати на рівень суспільної небезпеки зокрема [11, c. 106].

З вищевикладеного можна зробити висновок, що юридичною підставою службової недбалості є склад злочину, а саме об’єктивні ознаки (об’єкт та об’єктивна сторона) та суб’єктивні ознаки (суб’єкт та суб’єктивна сторона).

Безпосереднім об’єктом злочину службова недбалість, передбаченого ст. 367 КК України є нормальна діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремих організацій, установ, організацій незалежно від форми власності. З об’єктивної сторони службова недбалість полягає в дії або бездіяльності службової особи; наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб; причинного зв’язку між вказаними діями чи бездіяльністю та шкідливими наслідками. Ці ознаки повинні проявлятися в сукупності. Службова недбалість з об’єктивної сторони припускає несумлінне ставлення службової особи до покладених на неї службових обов’язків, що виявляється в їх невиконанні (бездіяльність) або у неналежному виконанні (дія) і заподіює істотну шкоду (ч. 1 ст. 367 КК України) чи тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України). Суб’єктом злочину є службова особа, а суб’єктивною стороною – необережність.

Отже, юридичною підставою службової недбалості є склад злочину і тільки тоді, коли будуть наявні всі елементи останнього.

Таким чином, виділено характерні ознаки складу злочину, виходячи із законодавчого визначення підстави кримінальної відповідальності.

Я. І. Соловій стверджує, що в правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правової (юридичної), фактичної (матеріальної) та формальної (процесуальної) підстав. Вважає, що вчинення злочину є фактичною (матеріальною) підставою відповідальності, а склад злочину, передбачений Особливою частиною КК України, – основною правовою (юридичною) підставою кримінальної відповідальності. Він пропонує законодавчо закріпити положення про те, що притягненням до кримінальної відповідальності є факт пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні конкретного злочину, а кримінальна відповідальність має наставати з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і припиняється з моменту зняття чи погашення судимості [13, c. 7].

В. Тихий виокремлює, крім фактичної та нормативно-правової (законної) підстави кримінальної відповідальності, також процесуальну та загальнотеоретичну підстави кримінальної відповідальності.

Суть процесуальної підстави кримінальної відповідальності В. Тихий обґрунтовує тим, що для реалізації кримінальної відповідальності необхідним є обвинувальний вирок. В даному випадку останній буде виступати актом правозастосування. Таким чином, в процесуальній підставі закріплено конституційний принцип про те, що ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції України). Доведення наявності підстави кримінальної відповідальності покладається на органи, які проводять дізнання і досудове слідство, та прокуратуру, а перевірку обвинувачення, вирішення питання про те, чи має місце підстава кримінальної відповідальності – право і обов’язок суду. Але, дана підстава немає ніякого значення для кримінально-правової кваліфікації службової недбалості. Оскільки принцип “презумпції невинуватості” – не підстава, а гарантія, принцип.

Відповідно з Кримінальним кодексом України законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 2 ст. 3 КК України); закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набуття чинності Кримінальним кодексом, включаються до нього з часу набрання ним чинності (ч. 2 ст. 3 КК України); злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом (ч. 3 ст. 3 КК України); застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 3 КК України); злочином є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України) [3]. Таким чином, із законодавчих положень випливає, що тільки закон про кримінальну відповідальність встановлює об’єктивні та суб’єктивні ознаки, сукупність яких утворює підставу кримінальної відповідальності.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок про те, що як статті Загальної та Особливої частин КК України, так і склад злочину виступають юридичною підставою для кримінально-правової кваліфікації.

Крім правової (юридичної) підстави, кримінальна відповідальність, як й інші види юридичної відповідальності фізичних осіб, має і загальнотеоретичну підставу [7, c. 51]. Така підстава виходить за межі кримінального права та пов’язана з розв’язанням суто філософських проблем причинності, детермінізму тощо. Суть загальнотеоретичної підстави полягає в тому, що існування кримінальної відповідальності, визначення за які діяння особа несе кримінальну відповідальність, на чому базується право держави вимагати певної поведінки і притягати за злочини та інші правопорушення тощо, обґрунтовується тим, що людина має свободу вибору своєї поведінки. Саме тому юридичнавідповідальність, і перш за все кримінальна,здатна примушувати обиратиправові, незлочинні варіанти, способи поведінки [7, c. 52].

Отже, склад злочину є єдиною та необхідною, законною і достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Висновки. Можна зробити висновок, що підставами кримінальної відповідальності за службову недбалість є фактична (фактичні обставини вчиненого суспільно небезпечного діяння) та юридична (склад злочину).

Фактичні обставини справи встановлюються в кожному випадку вчинення особою злочину, передбаченого ст. 367 КК України. Такими обставинами є акт поведінки особи, який знаходить свій вираз у суспільно небезпечному діянні в формі дії чи бездіяльності. Юридичної підставою службової недбалості є сукупність об’єктивних (об’єкт та об’єктивна сторона) і суб’єктивних ознак (суб’єкт та суб’єктивна сторона).

Встановивши ці підстави, можна правильно кваліфікувати суспільно небезпечне діяння, а в подальшому притягнути особу до кримінальної відповідальності. В теорії кримінального права не потрібно виділяти ще процесуальну та загальнотеоретичну підстави кримінальної відповідальності, оскільки дане твердження про виділення останніх є необґрунтованим, а також виступає приводом до нових дискусій та невизначеностей.

Cписок використаних джерел:

1. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навчальний посібник / В. О. Навроцький. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 512 с.

2. Карпушин М. П. Уголовная ответственность и состав преступления / М. П. Карпушин, В. И. Курляндский. – М.: Юрид. лит., 1974. – 230 с.

3. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

4. Панов М. Кримінальна відповідальність та її підстава / М. Панов // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2010. – № 4. – С. 45-52.

5. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – 840 с.

6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / [Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – Х.: Право, 2010. – 456 с.

7. Тихий В. Підстави кримінальної відповідальності за новим Кримінальним кодексом України / В. Тихий // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 50-52.

8. Бажанов М. І. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, В. В. Сташис, В. Я. Тацій. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

9. Кругликов Л. Л. Юридические конструкции и символы в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, О. Е. Спиридонов. – СПб: Изд-во Р. А. Арсланова Юридический центр Пресс, 2005. – С. 56-78.

10. Брайнін Я. М. Основні питання загального вчення про склад злочину / Я. М. Брайнін. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 188 с.

11. Строган А. Ю. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності: Навчальний посібник / А. Ю. Строган. – К.: Атіка, 2007. – 424 с.

12. Мельник М. І. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / М. І. Мельник, В. А. Клименко. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.

13. Соловій Я. І. Межі кримінальної відповідальності: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Я. І. Соловій. – К., 2004. – 17 с.