Ключові слова: особистісні особливості, сімейний конфлікт, міжособистісна взаємодія, сім’я, подружжя.

В статье представлены результаты эмпирического исследования взаимосвязи личностных особенностей супругов и характера их поведения в конфликтах. Установлены половые различия в характере поведения супругов в семейном конфликте.
Ключевые слова: личностные характеристики, семейный конфликт, межличностное взаимодействие, семья, супружество.

The paper presents the results of an empirical study of the relationship of personality characteristics of marriage and the nature of their behavior in conflict. Established sex differences in the behavior of spouses in marital conflict and their relation to it
Key words: personal characteristics, family conflict, interpersonal interaction, family, spouses.

Конфлікт – це одна із ознак будь-якої соціальної системи і тому повинен розглядатися як природний фрагмент людського життя. Конфлікт – це стимул до змін, який вимагає творчих рішень. У подружньому конфлікті є ризик як зруйнувати стосунки, так і вийти на їх новий рівень, конструктивно долаючи кризу, здобуваючи нові життєві можливості. Отже, конфлікт може виступати не тільки як фактор дестабілізації сім’ї, виконуючи деструктивну роль, але й виконувати конструктивну функцію. У функціональних сім’ях конфлікти протікають на загальному фоні позитивних взаємин подружжів, виконуючи таким чином конструктивну функцію. Так, виявляючи різницю потреб, установок, цінностей, намірів подружжя, конфлікти допомагають виробити єдині позиції і сприяють успішній адаптації партнерів до шлюбу. У проблемних сім’ях конфлікти протікають на тлі негативних стосунків подружжя, їх взаємної незадоволеності і послаблення чи втрати емоційності, привабливості партнерів. Таким чином, конфлікти, які заважають виробити подружжю спільний погляд, призводять до дезорганізації їх спілкування і співробітництва, слід розглядати як деструктивні. Проблема подружніх конфліктів у сім’ї досліджувалася такими вченими як М.І. Алексєєва, Т.В. Говорун, С.В. Дворняк, В.І. Зацепін, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальов, О.С. Кочарян, М.М. Обозов, які стверджують про наявність кризи в сучасній українській сім’ї. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. [5; 143]. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім’я потребує психологічної підтримки та допомоги. На сьогодні у вітчизняній і зарубіжній психології конфлікту сформувалися декілька основних підходів до дослідження кризових ситуацій, що виникають у житті членів сім’ї. Так, представники особистісного підходу (С.Т. Агарков, К. Вітакер, С. Кратохвіл, Н.В. Крогіус, В.С. Мерлін, М.М. Обозов та ін), а також представники психоаналізу (З. Фрейд, Н . Аккерман, М. Ніколс) розглядають особистість як центральну ланку будь-якого конфлікту, а особистісні характеристики – як детермінанти конфлікту. Це реалізовано в описі внутрішніх і зовнішніх умов конфліктуючих особистостей (З. Фрейд, К. Хорні, Е. Фромм), мотивів їх конфліктної поведінки (З. Фрейд), характеру і впливу особистісних характеристик на вибір прийомів конфліктного протиборства (Н. Аккерман, Л . Я. Гозман, О. Кернберг, С. Кратохвіл, М. Ніколс), психічних станів опонентів (О. Кернберг, С. Кратохвил) [1]. Тому мета цієї статті полягає у аналізі основних факторів та передумов виникнення сімейних конфліктів; визначенні та обґрунтуванні особистісних особливостей подружжя як передумов виникнення та характеру перебігу сімейних конфліктів.
Стабільність сім’ї значною мірою залежить від того, наскільки молодому подружжю вдається виробити згоду стосовно своїх прав і обов’язків, загальних цілей і завдань, а також спільну позицію у веденні домашнього господарства, вихованні дітей, розподілі сімейного бюджету тощо. Узгоджені дії подружжів обумовлені їх прагненням зробити посильний внесок у спільні справи сім’ї. При цьому поведінку подружжів можна і слід розглядати як результат взаємних поступок і взаємного пристосування – оскільки чоловік і дружина взаємозалежні. Так поступово в сім’ї формується складна система взаємодії і співробітництва. Отже, конфлікт – це сигнал про те, що існує суперечність у потребах, поглядах, інтересах тощо. У взаєминах між рідними людьми причинами конфліктів можуть бути об‘єктивні обставини, реальні труднощі й перешкоди, складні ситуації, а можуть бути й суб‘єктивні причини: упередження, різні ціннісні орієнтації, звички, особливості характеру, темпераменту тощо [6; 96]. Для виявлення типових форм поведінки в конфліктній ситуації використовувався тест К. Томаса (С. Thomas), адаптований Н.В. Гришиною [4; 27]. Для оцінки задоволеності шлюбом використовувався тест-опитувальник «Задоволеність шлюбом» В. Століна, Т. Романової, Г. Бутенка (V. Stolin, T. Romanova, G. Butenko). Тест-опитувальник призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня узгодженості-неузгодженості задоволеності шлюбом конкретної подружньої пари [3; 108]. В цілях вивчення характерологічних особливостей особистості був використаний опитувальник Гекса (Hexham) для визначення характерологічних особливостей (сигнальний опитувальник). За допомогою даної методики можна вивчити ряд типів особистості і визначити переважний тип обстежуваного (пристрасно-емоційний, щедро-холеричний, сентиментально-чуттєвий, нервовий, флегматичний, сангвінічний / реалістичний, апатичний, аморфний) [6; 209]. Для оцінки активності поведінки в конфлікті використовувався тест «Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях». Методика дає можливість охарактеризувати найбільш конфліктні сфери в сімейних відносинах та визначити рівень конфліктності в парі [2; 75]. Аналіз цінностей особистості проводився з допомогою опитувальника цінностей Шварца (Schwartz Value Survey), який представлений шкалою для вимірювання 10 типів цінностей особистості на рівні переконань [7; 84]. Для виявлення базових потреб особистості використовувалась методика, яка виявляє потреби-мотиватори особистості чи групи [3;166]. Основою опитувальника слугувала процедура парних висловлювань, що характеризують потреби особистості. Також були використані такі методи статистичної обробки даних: t-критерій Стюдента для визначення статистичної відмінності показників; ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена для визначення наявності зв’язку і підтвердження його статистичної значимості між показниками. Дослідження проводилось анонімно та на добровільній основі в очній формі. Вибірку нашого дослідження склали 25 подружніх пар (50 респондентів) віком від 25 до 46 років (середній вік респондентів = 31.8, SD=13.4). 88.5 % опитаних мають вищу освіту. Досліджувані є жителями Волинської, та Рівненської областей. Наявність дітей та термін перебування у шлюбі не входили до кола наших дослідницьких інтересів. В результаті проведеного емпіричного дослідження нами було виявлено, що, за характером поведінки в сімейних конфліктах, «активні» жінки обирають суперництво та компроміс як основну форму поведінки в конфліктній ситуації. Простежується значимість таких особистісних цінностей як стимуляція і досягнення. З підвищенням активності послаблюється потреба в безпеці, росте значимість таких особистісних цінностей, як стимуляція, досягнення, і понижується значимість конформності. Жінки, які частіше обирають суперництво, є менш задоволені шлюбом. Щодо жінок, які за характером поведінки у конфлікті є «пасивними», то в них простежуються наступні форми поведінки у конфлікті: уникнення та пристосування. Для них є значимою така цінність як доброта. У жінок, в яких показники активності зростають, простежується значимість такої цінності як самостійність і посилюється суперництво як типова форма поведінки в конфлікті. Пасивність в поведінці при сімейних негараздах супроводжується частішим використанням стратегії уникнення і пристосування. Чоловіки, які характеризуються активним відношенням до конфлікту, обирають співробітництво як основну форму вирішення конфлікту. Щодо чоловіків, які за характером поведінки у конфлікті є «пасивними», то вони найчастіше обирають стратегію уникнення. Результати за обома методиками представлені у таблиці 1.
Таблиця 1.
Результати кореляційного аналізу між стратегіями поведінки в конфлікті та характером поведінки у конфліктній ситуації

Отже, чоловіки, «активні» в розв’язанні сімейних конфліктів, обирають співробітництво та компроміс. Чоловіки, які обирають співробітництво є більш задоволеними у шлюбі, ніж ті, які обирають компроміс. Зниження активності поведінки в сімейному конфлікті супроводжується суперництвом, та наростанням цінності «досягнення». Підвищується здатність до пристосування як основної форми поведінки в конфлікті. Стає значимою така цінність як «конформність».

Чоловіки, «пасивні» у вирішенні сімейних конфліктів є більш незадоволені матеріальними потребами. Зі зростанням активності поведінки в конфлікті підвищується здатність до співробітництва, значимість цінностей безпечність та конформність. Щодо характерологічних особливостей особистості, то можна простежити певні спільні тенденції між чоловіками і жінками. Наприклад, частка жінок та чоловіків пристрасно-емоційного типу, обирають суперництво. Деякі жінки, та деякі чоловіки сентиментально-чуттєвого типу обирають компроміс. Чоловіки та частка жінок холеричного типу надають перевагу суперництву. Тут ми можемо зробити припущення про те, що за наявності  відношення до певного типу, який містить в собі властиві йому характерологічні особливості, респондент може вибрати ту, а не іншу стратегію поведінки в конфлікті.  Результати представлені у таблиці 2.

Таблиця 2.

Результати кореляційного аналізу між стратегіями поведінки в конфлікті та характерологічними особливостями

Щодо потреб, то найбільш актуальною для жінок є потреба в безпеці. Ця потреба несе в собі наступний зміст: захищеність сім’ї; почуття, що інші піклуються про мене; наявність підтримки від близьких.  Для чоловіків найбільш актуальною є потреба у визнанні, що супроводжується бажанням самоствердитись.   Результати представлені у таблиці 2.

Таблиця 3.

Результати загальної вибірки за методикою В. Скворцова «Діагностика особистісних і групових базових потреб»

Далі ми здійснили кореляційний аналіз для того, щоб побачити чи є зв’язок між стратегіями поведінки в конфлікті та базовими потребами респондентів. Для цього ми використали коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Статистично значимим вважається коефіцієнт кореляції р0.05. Результати представлені у таблиці 4.

Таблиця 4.

Результати кореляційного аналізу між стратегіями поведінки в конфлікті та базовими потребами

З отриманих результатів ми бачимо, що потреба в безпеці і в чоловіків, і в жінок корелює зі стратегіями поведінки в конфлікті. Це означає, що вона є важливою при виборі стратегії у конфлікті. Тобто незадоволена потреба у безпеці може стати, як причиною конфліктів, так і причиною вибору тієї, чи іншої стратегії.

Наступним нашим кроком було прослідкувати наявність зв’язку між цінностями та стратегіями поведінки у конфлікті. Перш за все ми дослідили цінності. Отримані дані ми зобразили на графіку (Рис. 5).

Рис. 5. Середні показники результатів всієї вибірки за методикою «Ціннісний опитувальник» (Шварца).

Як бачимо з даного графіка, на першому місці знаходиться така цінність як «Безпечність», на останньому – «Соціальна культура». За методикою Шварца безпечність означає наступне: захищеність сім’ї; почуття, що інші піклуються про мене; наявність підтримки від близьких. Соціальна культура несе такий зміст: уникнення заборгованостей; єднання з природою; байдужість до мирських турбот; збереження навколишнього середовища. Далі ми провели кореляційний аналіз між цінностями та стратегіями поведінки в конфлікті. У показниках жінок ми виявили кореляційні зв’язки таких цінностей як: безпечність, зрілість та соціальність з стратегіями вирішення конфлікту. Відповідно така цінність як «безпечність» корелює із стратегіює «уникнення», де r(25)=0,54; р0.05, та зі стратегією «співпраця», де r(25)=0,39; р0.05. «Зрілість» корелює із стратегією «компроміс», де r(25)=0,41; р0.05.  «Соціальність» корелює із стратегією «пристосування», де r(25)=0,38; р0.05, та із стратегією «співпраця», де r(25)=0,39; р0.05   У показниках чоловіків ми виявили, що такі цінності  як: соціальна влада, та зрілість корелюють з стратегіями вирішення конфлікту. Результати кореляцій мають такий вигляд: «соціальна влада» корелює із «суперництвом», де r(25)=0,47; р0.05, та із «уникненням», де r(25)=0,38; р0.05. Зрілість корелює із стратегією «компроміс», де r(25)=0,58; р0.05, та зі стратегією «пристосування», де r(25)=0,40; р0.05.

Дослідивши цінності, було помічено, що і в чоловіків, і в жінок така цінність як зрілість корелює зі стратегіями поведінки в конфлікті. Можна зробити висновок про те, що саме ця цінність, яка несе в собі такий зміст як: зріле розуміння життя; глибокий емоційний та духовний зв’язок; почуття власної гідності; розуміння свого призначення в житті, має важливе значення при виборі стратегій поведінки в конфлікті.  Вона  є однаково важливою, як для чоловіків, так і для жінок. Тож, якщо дану цінність буде пригнічувати  подружній партнер, то це може стати як причиною конфлікту, так і причиною вибору певної стратегії для його вирішення. Найбільш частим стилем поведінки у конфлікті є компроміс та уникнення. Соціальна культура як колективна цінність є найменш значимою для вивченої вибірки. Ця цінність має такий зміст: уникнення заборгованостей; єднання з природою; байдужість до мирських турбот; збереження навколишнього середовища.

Отримані результати вказують на статеві відмінності у характері поведінки подружжя в сімейному конфлікті і їх відношенні до нього: у жінок поведінка в сімейному конфлікті ініціюється важливістю особистісних цінностей і втіленням в життя особистісних інтересів, чоловіки прагнуть уникнути активної поведінки в конфлікті. Тож, для чоловіків сімейний конфлікт є стресовою подією, для жінок – ареною для самоактуалізації. Отже, проаналізувавши основні фактори та передумови виникнення сімейних конфліктів, ми визначили та обґрунтували такі особистісні особливості подружжя як: потреби, цінності, характерологічні особливості. Ми довели емпірично, що ці особистісні особливості в певній мірі є передумовою виникнення та характеру перебігу сімейних конфліктів.   Перспективи подальшого дослідження з даної проблеми полягають  у:     –  порівняльному аналізі отриманих даних з результатами вивчення проблеми практичними психологами і психотерапевтами щодо конфліктуючих подружніх пар;  – дослідженні особливостей особистісних детермінант подружнього конфлікту у сім’ях з дітьми та без дітей, з прийомними дітьми, у змішаних сім’ях;

– дослідженні особливостей особистісних детермінант подружнього конфлікту у сім’ях з різним віросповіданням подружжя, подружжям різних національностей і соціального статусу;

– розробці та апробації психологічного тренінгу та комплексної психокорекційної роботи, спрямованої на гармонізацію подружніх взаємин шляхом розвитку навичок сімейного спілкування, самопізнання, саморозвитку кожного з партнерів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонюк  Е. В.   Становление ролевой  структуры  молодой  семьи  и  ее  восприятие супругами /Е.В Антонюк// Вестник МГУ. – 2007. – №14. – С. 21–27.
2. Анцупов А.Я. Профилактика конфликтов в школьном коллективе / А.Я.Анцупов. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 208 с.Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии / С.М. Емельянов. – СПб., 2001. –368с.
3. Калмыкова Е.С. Психологические проблемы первых лет супружеской жизни /Е.С. Калмыкова// Вопросы психологии. – 1983. – №3. – 278 с.
4. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. / Ю.А. Канатаев. – М.: ВАХЗ, 1992.  – С. 124.Кравець В.П. Психологія сімейного життя: [навч. посіб.]/ В.П. Кравець. – Тернопіль, 1995. – 696 с.
5. Обозов Н. Н. Диагностика супружеских затруднений / Н. Н. Обозов, А. Н. Обозова// Психологический журнал. –1982. – № 2. – 54 с.
6.  Ішмуратов  В.А. Конфлікт і злагода/ В.А. Ішмуратов // Наука – К., – 1999. – 247 c.
7. Сысенко В.А. Супружеские конфликты/В.А. Сысенко – М., 1989. – 177с.

Ключові слова: сім’я, стосунки, життєвий цикл, налагодження, взаємодія.

The problems of a family as a socio-psycological phenomenon are revealed in this article. The main entity aspects and the notion life cycle course are presented.

Key words: family, relationships, life cycle, establishing, interaction.

Роль сім’ї в суспільстві величезна. Вона непорівнянна за своєю силою з іншими соціальними інститутами.
Актуальність теми полягає в тому, що сім’я це базовий інститут відтворення людських поколінь, їх первинної соціалізації, який має великий вплив на становлення особистості, забезпечує якісне різноманіття форм спілкування, взаємодій людини в різних сферах життєдіяльності суспільства. Дезорганізація цього соціального інституту, особливо стійка і цілеспрямована, несе реальну загрозу майбуття того чи іншого суспільства, людської цивілізації в цілому [3].
Метою даної статті є викладення важливої інформації про особливості сім’ї, з якими стикається кожний громадянин тою чи іншою мірою. Унікальність сім’ї полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не виникати суперечки, конфлікти і кризи [1].
У роботах В. П. Дружиніна, С. В. Ковальова, Є. Г. Ейдемілера та інших учених підкреслюється, що сім’я прямо або опосередковано відображає всі зміни, що відбуваються в суспільстві, хоча і має відносну самостійність, стійкість [3; 5; 9].
Функції сім’ї та їх вплив на сімейну взаємодію розглянуто в дослідженнях А.І.Антонова, І.В. Гребенікова, Є.І. Ейдемілера, В.М. Медкова, А. Г. Харчева,В. В. Юстіцкіса. Аналіз літератури свідчить, що окремі аспекти типології сімейних конфліктів відображено в працях І. В. Ващенко, С. М. Ємельянова, С. Л. Маркова, В. О. Сисоєнко, С. Г. Шумана. Чимало досліджень присвячено висвітленню психотравмуючих наслідків сімейних конфліктів та ролі психологічного консультування і психотерапії при розв’язанні сімейних конфліктів (Л.Ф. Бурлачук, М. Пезешкіан, Б.І. Хасан, Б.Г. Херсонський та ін.) [2].
Із соціально-психологічного погляду сім’я є малою соціальною групою людей, що заснована на шлюбі або кровній спорідненості і функціонує на основі спільного побуту, матеріальної і моральної взаємодопомоги [6].
Тому сім’я як мала група має певні особливості:
 жорсткі нормативні установки сімейних стосунків, що зумовлюються існуванням у кожній культурі чітко окреслених уявлень про те, коли найдоцільніше створювати сім’ю, якими мають бути стосунки між подружжям, батьками і дітьми, як розподіляються обов’язки між членами сім’ї, які заохочення і санкції необхідно застосовувати до членів сім’ї в різних ситуаціях тощо; крім того, сім’я безпосередньо залежить від суспільних інститутів, що регулюють порядок взяття і розірвання шлюбу, особливих прав і привілеїв, застосування певних санкцій (наприклад, позбавлення батьківських прав) тощо;
 чітко окреслену гетерогенність складу сім’ї за статтю, віком, що зумовлює різні потреби, ціннісні орієнтації членів сім’ї тощо;
 закритий характер сімейної групи, що зумовлюється певною конфіденційністю стосунків, обмеженою можливістю і чіткою регламентацією порядку входження в сім’ю нових членів і виходу з неї, мало того, іноді неможливістю виходу із сім’ї (наприклад, неможливо припинити об’єктивно існуючу спорідненість);
 чітко визначену поліфункціональність сім’ї, що часто пов’язано з великою кількістю сімейних ролей, численними аспектами сімейного життя, які мають суперечливий характер;
 «історичність», тобто на життєдіяльність сім’ї впливають не тільки якісні етапи її розвитку (залицяння, народження дітей та ін.), а й безпосередній досвід сімейного життя дорослих членів сім’ї в їхніх батьківських сім’ях, коли вони самі були дітьми;
 чітко окреслену емоційність сімейних стосунків, які мають абсолютний характер, що зумовлює велику суб’єктивну важливість багатьох, навіть об’єктивно незначних аспектів життєдіяльності сім’ї і робить (з урахуванням впливу певних культурних стереотипів) успіх чи невдачу винятково значущими для людини, впливаючи на її світовідчуття, психічний і соматичний стан здоров’я [7].
Щодо огляду основних аспектів сім’ї також важливо згадати про її життєвий цикл, який іноді називають моделлю сім’ї або її моделлю розвитку, досліджується зазвичай на шкалі віку подружжя або віку сім’ї, під яким розуміють тривалість шлюбу, що утворює ядро сімейної системи. Нормальна послідовність фаз сімейного циклу може порушуватися внаслідок смерті кого-небудь з членів сім’ї, поділу або возз’єднання родичів або припинення шлюбу [5].
Досить багато цікавих доповнень до сутності сім’ї мають вітчизняні та зарубіжні вчені.
Такі дослідники даної сфери Картер і Мак Голдрінг виділяють шість стадій життєвого циклу сім’ї [8]:
1. Не сімейне положення: неодружені люди, що не створили своєї сім’ї.
2. Сім’я щойно одружених людей.
3. Сім’я з маленькими дітьми.
4. Сім’я з підлітками.
5. Вихід дітей, що подорослішали, з сім’ї.
6. Сім’я на пізній стадії розвитку.
Також Сисенко В.А. виділив такі стадії сімейного життя [6]:
1. Зовсім молоді шлюби  від 0 до 4 років сумісного життя.
2. Молоді шлюби  від 5 до 9 років.
3. Середні шлюби  від 10 до 19 років.
4. Немолоді шлюби  більше 20 років сумісного життя.
Та на думку Д. Леви, існують наступні типи змін в сім’ї, а саме:
 «вибування» (втрата членів сім’ї з різних причин);
 «приріст» (поповнення складу сім’ї у зв’язку з народженням, усиновленням, приїздом дідуся або бабусі, поверненням з військової служби);
 зміни під впливом соціальних подій (економічна криза, депресія, землетрус тощо);
 біологічні зміни (статева зрілість, клімактеричний період тощо);
 зміна стилю життя (самота, переїзд, безробіття тощо);
 «насильство» (крадіжка, зґвалтування, биття тощо) [2].
Після вище сказано слід зазначити, що психологічний клімат сім’ї впливає на міжособистісні стосунки її членів, на їхнє світовідчуття, самооцінку, саморегуляцію себе як особистості, на життєдіяльність і життєздатність сімейного колективу загалом. З огляду на викладене розрізняють сім’ї зі сприятливим і несприятливим психологічним кліматом [8].
Сім’ї зі сприятливим психологічним кліматом характеризуються згуртованістю, доброзичливістю і водночас високою вимогливістю подружжя один до одного, відповідальністю, почуттям захищеності й емоційної задоволеності в сім’ї. Важливий показник сприятливого сімейного психологічного клімату  прагнення до спільного розв’язання сімейних проблем, проведення дозвілля при одночасній відкритості сім’ї, її широких соціальних контактах [5].
Сім’ї з несприятливим психологічним кліматом визначаються насамперед напруженістю чи навіть конфліктністю міжособистісних стосунків, коли члени сім’ї негативно ставляться один до одного, їм властиве почуття незахищеності, емоційного дискомфорту від перебування в сім’ї [3].
Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім’ї:
 конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім’ї, що породжує сильні і тривалі негативні емоції;
 кризові, де потреби та інтереси стикаються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім’ї;
 проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв’язанні конфліктів, у подоланні об’єктивних складних життєвих ситуацій при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації [1].
У найзагальнішому вигляді перед вирішенням питань, пов’язаних із сімейними відносинами необхідно досить чітко орієнтуватися в таких базових поняттях як здорова (функціональна) сім’я і конфліктна (дисфункціональна) сім’я [5].
Для здорової сім’ї характерна сильна батьківська позиція з ясними сімейними правилами; гнучкі, відкриті взаємини між молодшими і дорослими членами сім’ї з чіткими «зразками» відносин і поведінки; зберігання, емоційно теплих зв’язків між поколіннями, які складають основу «сімейної пам’яті». Друзі сім’ї  батьків і дітей  вільно входять у внутрішньо сімейний простір, приймаються в ньому без ризику «бути відкинутими». Основу сім’ї створюють взаємно солідарні батьки. Вони ж забезпечують і почуття безпеки для дітей.
Що стосується терміну «дисфункціональна сім’я», то він зазвичай застосовується в широкому контексті до сімейної системи, яка є джерелом неадаптивної поведінки одного або декількох своїх членів, не забезпечує необхідних умов для їх особистісного зростання.
Тобто, дисфункціональна сім`я – це система, що є джерелом неадаптивної, нездорової поведінки одного або декількох своїх членів [9].
Наведемо основні типи дисфункціональної сім`ї:
• роз`єднана сім`я (дуже погана чутливість членів сім`ї один до одного, нерідкі проблеми з алкоголем, наркотиками, злочинністю малолітніх);
• сім`я «заплутаний клубок» (сім`я з невключеними батьками, не підтримуються індивідуальні розбіжності і кордони між сімейними субсистемами, сімейні зв`язки переплетені і заплутані, окремі члени можуть діяти незалежно один від одного, у дітей можуть спостерігатися психосоматичні розлади, приступи паніки, тривожності.);
• сім`я з невключеними батьками.
Загальними характеристики дисфункціональної сім`ї є:
 існування будь-яких проблем у сім`ї заперечується;
 відчувається брак інтимності;
 почуття сорому використовується для мотивації індивідуальної поведінки;
 сімейні ролі є ригідними;
 індивідуальна ідентичність приноситься в жертву сімейній ідентичності;
 індивідуальні потреби приносяться в жертву потребам сім`ї в цілому;
 спілкування на дуже низькому рівні;
 кордони „я” погано окреслюються;
 сімейні міфи не відповідають реальності;
 гумор, ніжна турбота, оптимізм є рідкістю;
 конфлікти закриті;
 присутня хронічна ворожість одних членів сім`ї до інших [7].
Говорячи про дисфункціональність сім’ї, ми маємо на увазі низьку якість виконання нею сімейних функцій та стан психологічного дискомфорту (неблагополуччя, включаючи сюди ж незадоволеність шлюбом), нездатність до продуктивного вирішення важких життєвих ситуацій (проблемність) [4].
Як наслідок вище сказаного, розрізняють такі види подружніх стосунків:
 емоційно відчужені  взаємини в сім’ї холодні, стримані, відчужені, наголошується украй низька залученість членів сім’ї до особистого життя одне одного;
 напружено-дисоційовані  відрізняються деспотичним домінуванням одного з членів сім’ї і опозицією до нього інших. Надмірно формальна атмосфера в них поєднується з недоброзичливістю, постійними пошуками винних, приписуванням одне одному стандартних нега¬тивних ролей;
 симбіотичні  злиття членів сім’ї, що приводить до самоототожнення, до крайніх форм психологічної залежності, решті членів сім’ї відводиться другорядна, залежна роль. Основна ознака подібних сімей  емо¬ційна незрілість всіх членів родини, окрім оче¬видного лідера;
 псевдосолідарні  ригідність ролевої структури, висока взаємозалежність, члени сім’ї під¬штовхують одне одного до все нових досягнень без урахування реальних можливостей близьких;
 гіперпротективні  ригідні і хаотичні. Ригідним сім’ям властива жорстка фіксація ролей в ім’я постійно обмежуючого контролю  переважна гіперкомпенсація  або надмірної турботи і оберігання  опікаюча гіперкомпенсація. Хаотичні родини відрізняє непослідовність установок, ви¬мог, безсистемна суперечність поведінки домінуючого члена сім’ї [5].
Тобто, протягом свого життєвого циклу сім’я постійно зустрічається з різноманітними труднощами, несприятливими умовами, проблемами. Йдеться про досить широкий спектр обставин, особливості соціального середовища, умов життєдіяльності сім’ї, зміни в особистості одного з подружжя, які можуть ускладнити функціонування сім’ї. Всі численні проблеми, які виникають перед сім’єю можна умовно розподілити за силою і тривалістю їх впливу [3].
Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних проблем. Прикладом перших може служити смерть одного з подружжя, звістка про подружню зраду, раптові зміни в житті і соціальному статусі (наприклад, раптове і серйозне захворювання). До другої групи проблем можна віднести надмірні фізичні і психічні навантаження в побуті, на виробництві, складність з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім’ї [2].
Сім’я, яка зустрілася з труднощами, певною мірою намагається протистояти їм, попередити негативні наслідки. Дослідження свідчать, що існують досить чіткі відмінності в тому, як різні сім’ї реагують на труднощі. В одних випадках труднощі здійснюють мобілізуючий, інтегруючий вплив; в інших  навпаки послаблюють сім’ю, приводять до зростання в ній протиріч. Причому, друге найбільш характерно саме для молодих сімей, які є і слабо підготовленими і не випробувальними у світі сімейних негараздів [7].
Отже, у данній статті нами проаналізовано психологічні літературні джерела та визначено наступне:
• Основні підходи, що визначають закономірності подружніх взаємин, базуються на засадах структурності, функціональності та адаптивності відносин.
• Фактором, що сприяє їх нівелюванню та виступає запорукою успішних подружніх взаємин є довірливе спілкування партнерів.

Список літератури:
1. Андрєєва Т. В. Сімейна психологія / Т. В. Андрєєва – СПб., 2004. – 436с.
2. Головнева І. В. Психологія сімейних відносин / І. В. Головньова. – Х., 2003. – 94 с.
3. Дружинін В. П. Психологія сім’ї. СПб.: Пітер, 2008. 176 с.
4. Карабанова О. А. Психологія сімейних відносин / О. А. Карабанова. М., 2004.
5. Ковальов С. В. Психологія сімейних стосунків / С. В. Ковальов – К.: Наука, 2001. – 184 с.
6. Крюкова Т., Сапоровская М., Куфтяк Є. Психологія сім’ї: життєві труднощі. СПб.: Мова, 2005. 240 с.
7. Обозів М.М. Як назвати наші відносини. М., 1986.
8. Сім’я очима психолога: Зб. методик / С. Ф. Спичак. М. Воронеж, 1995.
9. Ейдемілер Е.Г., Юстицкис В. Психологія та психотерапія родини. СПб.1999. – 656 с.

Ключові слова: психокорекція, тренінг, сім’я, взаємовідносини, дисфункціональність, налагодження, взаємодія.

This article analyzes the nature of family relationships and submits basics of psychological correction work with them. The basic aspects of personal experimental research are given.

Key words: psychological correction, training, family, relationships, dysfunction, establishing, interaction.

За останні роки зросли показники порушень у сімейних системах. Адже соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім’ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує матеріальні можливості сім’ї. Наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей [10].
У сучасному суспільстві широко розповсюджена занепокоєність з приводу нестабільності шлюбу та родинних взаємин, розчарування у традиційних цінностях сім’ї. Ознаками цих явищ є все більша кількість альтернативних форм шлюбно-родинних стосунків [8].
Основні підходи, що визначають закономір¬ності подружніх взаємин, базуються на засадах структурності, функціональності та адаптивності відносин [2]. Так, згідно зі структурним підходом, подружні стосунки  це динамічна система від¬носин членства, функціональний підхід акцентує взаємозв’язок та умотивованість дій подружжя, адаптивний підхід виділяє індивідуальні особис¬ті сні якості, співвідношення яких визначає мож¬ливості взаємної адаптації [4].
Більшість психологів і соціологів, які досліджували сімейні взаємовідносини, підкреслюють важливість початкового періоду розвитку сім’ї (Антонюк Е.В., Гребенніков І.Ф., Дементьєва І.Ф., Дмитрієнко А.К., Зуськова О. В., Кратохвіл З., Кутсар Д.Я., Льовкович В.П., Лідерс А.Г., Мацковський М.С., Меньшутін В.П., Навайтіс Р., Рімашевська Н.М., Річардсон Р., Сисенко В.А., Трапезнікова Т.М., Олійник Ю.Н., Філіппова Г. Г., Харчев А.Г., Шнейдер Л.Б., Ейдеміллер Є.Г., Юстіцкіс В. В., та ін.). Саме у цей період відбувається подружня адаптація, формуються сімейні норми, здійснюється оволодіння рольовою поведінкою. Одночасно в цей період загострюються майже всі проблеми подружнього життя [8; 12].
Завданням статті є спроба дати оцінку важливості «здорових» сімейних взаємовідносин, а саме спробі їх налагодити за допомогою психологічної корекції.
Отже, насамперед необхідно розглянути поняття сім’ї.
Сім’я  це найдавніший інститут людської взаємодії, унікальне явище. Її унікальність полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не виникати суперечки, конфлікти і кризи [11].
Слід додати, що сім’я відіграє величезну роль у житті як окремої особистості, так і всього суспільства. Найважливішими характеристиками сім’ї є її функції, структура і динаміка [9]. Коротко розглянемо їх.
Основні функції сім’ї: виховна, господарсько-побутова, емоційна, духовного (культурного) спілкування, первинного соціального контролю, сексуально-еротична.
 Виховна функція сім’ї полягає в тому, щоб задовольняти індивідуальні потреби в батьківство і материнство, в контактах з дітьми та їх вихованні.
 Господарсько-побутова функція сім’ї полягає в задоволенні матеріальних потреб сім’ї (у їжі, даху і т.д.), у сприянні збереження їхнього здоров’я (забезпечується відновлення витрачених у праці фізичних сил).
 Емоційна функція сім’ї полягає в тому, щоб задовольняти потреби її членів у симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті.
 Функція духовного (культурного) спілкування несе в собі задоволення потреб у спільному проведенні дозвілля, взаємному духовному збагаченні.
 Функція первинного соціального контролю забезпечує виконання членами сім’ї соціальних норм.
 Сексуально-еротична функція полягає в задоволенні сексуально-еротичних потреб членів сім’ї [2].
Функції сім’ї з часом зазнають певних змін: одні втрачаються, інші з’являються відповідно до новими соціальними умовами, треті – змінюють своє положення в загальній структурі. Функції сім’ї можуть бути порушені. У цьому випадку її життєдіяльність порушується, утрудняється виконання функцій. Сприяти порушенням може широке коло факторів: особливості особистостей її членів і взаємин між ними, певні умови життя сім’ї і т. д [4].
Структуру сім’ї становить її складу, число членів, а також сукупність їх взаємин. Аналіз структури сім’ї дає можливість відповісти на питання, яким чином реалізуються функції сім’ї: хто в сім’ї здійснює керівництво і хто є виконавцем, як розподілені між членами сім’ї права та обов’язки.
Отже, люди, що створюють сім’ю, прагнуть задовольнити комплекс потреб  в любові, в дітях, в переживанні загальних радощів, в розумінні, спілкуванні. Проте становлення сім’ї  це не тільки реалізація ідеальних уявлень про шлюб, які склалися у майбутнього подружжя. Це реальне життя двох, а потім і декількох людей, у всій її складності і різноманітності; вона включає безперервні переговори, укладання угод, компроміси і, звичайно, подолання труднощів, вирішення конфліктів, які є в кожній сім’ї та можуть супроводжувати дисфункціональність стосунків [2].
На думку фахівців, причини, які викликають дисфункцію сімейних відносин, дуже різноманітні. Останнім часом з’явилися дослідження, в яких крім об’єктивних умов життєдіяльності сучасних українських родин досліджуються й інші, серед яких проблеми зради, ревнощів, розуміння розподілу домашніх справ, ставлення до виконання подружніх обов’язків, підходи до виховання дітей тощо. Все частіше дослідження шлюбних і сімейних відносин торкаються вивчення розподілу сімейних ролей, мотивів вибору шлюбного партнера, мотивів розлучень, сімейних конфліктів, проблем стосовно планування сім’ї тощо [9].
Основні аспекти відносин функціональних та дисфункціональних сімей наступні:
Здорова (функціональна) сім`я – це така, що характеризується гнучкою ієрархічною структурою влади, ясно сформульованими сімейними правилами, сильною батьківською коаліцією, неушкодженими між поколінними кордонами. Благополучна сім’я характеризується емоційним комфортом в сім’ї, в такій сім’ї існують взаєморозуміння, високий рівень координації, взаєморозуміння, позитивна моральна атмосфера, спільність поглядів, врахування у сімейному житті інтересів кожного, душевних переживань, психологічна взаємна підтримка, трудова співдружність, задоволення почуття власної гідності, своєї значущості, взаємна довіра, доброта чуйність.
Для конфліктної (дисфункціональної) сім’ї типові «заплутані відносини» між членами сім’ї. Дисфункціональні сім’ї мають наступні характеристики: існування будь-яких проблем у сім’ї заперечується, відчувається нестача в ступеня інтимності, почуття сорому використовуються для мотивації індивідуальної поведінки, сімейні ролі є жорсткими, індивідуальна ідентичність приноситься в жертву сімейної ідентичності, а індивідуальні потреби  потребам родини в цілому. В дисфункціональних сім`ях чинність закону гомеостазу сильніша, ніж чинність закону розвитку[6].
Виходячи з вище сказаного слід зазначити, що сімейні порушення являють собою складні утворення, що включають фактори, їх зумовлюють (труднощі, з якими зіткнулася сім’я), несприятливі наслідки для сім’ї та її реакції (зокрема, осмислення порушень членами сім’ї) [1]. Тому у вирішенні таких аспектів важливу роль відіграє психокорекція.
Розрізняють психокорекцію подружніх відносин і сімейну психокорекцію.
Подружня психокорекція може проводитися і як самостійний вид психологічної допомоги, і як один з етапів психокорекції сімейної.
Отже, психокорекція сімейних відносин  це особлива форма психологічного впливу, орієнтована на вирішення проблем у взаєминах, подолання сімейних конфліктів, побудову функціональних відносин, в основі яких лежить правильно організована ієрархічна система [11].
У сімейній психокорекції об’єктом психологічного впливу виступає сім’я, сприйнята як якесь єдине ціле, що включає в себе не тільки безпосередньо подружжя та їх родичів, але всіх значущих близьких [7].
Сім’я та сімейні проблеми існують, але розвиненої теорії та практики сімейної психокорекції поки немає.
Проте найбільш частими причинами проблем у подружніх стосунках вважають:
• різне уявлення подружжя про розподіл ролей в даному виді відносин;
• різне уявлення подружжя про спосіб вираження почуттів;
• невиправдані очікування в інтимно-особистісної сфері;
• невиправдані очікування на побутовому рівні (матеріальний добробут, соціальний статус, житлові умови).
Тому головне, що повинні досягти клієнти для нормалізації подружніх взаємин у процесі корекції, це:
• «побачити» себе;
• прийняти себе;
• «побачити» один одного;
• прийняти один одного;
• навчитися розмовляти один з одним, висловлюючи свої думки і почуття партнера зрозумілим для нього чином [3].
Крім того, при аналізі ситуації необхідно враховувати життєвий цикл сім’ї. Так як життєвий цикл сім’ї – це певні етапи розвитку сімейних відносин від початку до стабілізації або розпаду. Відповідно, позначивши стадію розвитку сімейних відносин, на якій знаходиться дана сім’я, фахівець може визначити і вогнище конфлікту, що сприятиме як встановленню психологічного діагнозу, так і плануванню заходів психокорекційного впливу [10].
Стосовно нашого емпіричного дослідження, то для його організації був підготований план роботи у відповідності з яким, був використаний наступний психодіагностичний інструментарій:
 методика «Спілкування в сім’ї»;
 тест подружніх стосунків;
 методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса в адаптації Н.В. Гришиної;
 методика «Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях»
 тест-опитувальник задоволеності шлюбом (Г.П.Бутенко, В.В.Столін, Т.Л.Романова);
Для подолання розбіжностей у спілкуванні неблагополучних сімей ми пропонували для проведення тренінгову програму, основу якої склали три тематичні частини:
 Перша – залишаємо образи у минулому; пережите – це досвід, хоча і негативний, але ми тепер знаємо, як не треба вчиняти.
 Друга – сьогодні ми починаємо все з чистого листа; новий погляд на себе.
 Третя – вчимося спілкуватися по-новому; головне – знайти спільну мову.
Група, що приймає участь у тренінгу – неблагополучні сім’ї, виявлені під час проведення психодіагностичного дослідження. Вік – 20-30 років. Кількість осіб – 10 (5 сімей). Стаж сімейного життя – 1-5 років.
Результатом формувального експерименту є достовірна різниця між результатами вхідного та вихідного діагностування. Для проведення діагностики ми вибірково використовували ті ж методики, що й на констатувальному етапі.
Перевірка результативності проведеної роботи здійснювалась на основі порівняльного аналізу результатів членів дисфункціональних та функціональних сімей до та по завершенні тренінгу.
Найбільший відсоток серед досліджуваних пар (32%) становлять благополучні сім’ї, тоді як неблагополучні сім’ї становлять лише 8%. Скоріше неблагополучні сім’ї становлять 12%, а скоріше благополучні вдвічі більше –12,8%. Найменший відсоток сімейних пар виявили перехідну задоволеність шлюбом (4%).
Встановлено, що у благополучних сім’ях переважають такі типи поведінки як «співробітництво» та «компроміс», тоді як неблагополучні сім’ї віддають перевагу суперництву, пристосуванню та уникненню.
За результатами проведення методики «Спілкування в сім’ї» визначено, що за шкалою «Довіра в спілкуванні» оцінка, надана собі (64%) у благополучних сім’ях суттєво не відрізняється від оцінки, наданої своєму партнеру (59%) в сім’ї, тоді як відповідний показник у неблагополучних сім’ях вказує на неадекватно завищені оцінки, надані собі (84%) у порівнянні з низькими оцінками, наданими своїм партнерам в шлюбі (76%). За шкалою «Взаєморозуміння між подружжям» отримані результати підтверджують дані, отримані за першою шкалою.
Тест подружніх стосунків виявив, що 59% сімей мають високий рівень міри відвертості, що вказує на достатній рівень довіри в цих сім’ях. 41% досліджуваних становлять сім’ї, показники відвертості яких знаходяться на певні труднощі сімей, пов’язані із спілкуванням та рівнем довіри подружжя один до одного.
Отже, в результаті проведення тренінгу, спрямованого на подолання конфліктних взаємовідносин у виявлених в результаті нашого дослідження дисфункціональних сімей, ми бачимо яскраву позитивну динаміку способу реагування в конфліктних ситуаціях. Зокрема різке збільшення з 12% перед проведенням тренінгу до 48% після його завершення вибору типу реагування «співпраця», що виступає найбільш оптимальним способом вирішення конфліктів.
Як модель змін особистісних установок запропоновано тренінг, який підтвердив свою ефективність результатами вихідного діагностування.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Альошина Ю. Є. Сімейне та індивідуальне консультування / Ю. Є. Альошина, К. Є. Данілін, Є. М. Дубовська. М.: Вид-во МГУ, 1989.
2. Андрєєва Т. В. Сімейна психологія / Т. В. Андрєєва – СПб., 2004.
3. Гарбузов В.І. Практична психотерапія. СПб., 1994.
4. Дружинін В. П. Психологія сім’ї. – СПб.: Пітер, 2008.
5. Єлізаров А. І. Основи індивідуального та сімейного психологічного консультування / / А. І. Єлізаров. – М.: Ось-89, 2007.
6. Ковальов С. В. Психологія сімейних відносин. – М.: Педагогіка, 1987.
7. Кочюнас Р. Основи психологічного консультування. М., 1999.
8. Кратохвіл С. Основні типи сімейних проблем та їх вирішення. – М., 2001.
9. Осипова А.А. Загальна психокорекція. – М, 2000 ..
10. Сатир В. Психотерапія сім’ї. СПб., 2000.
11. Шнейдер А. Б. Психологія сімейних відносин: Курс лекцій. – М.: Квітень-Прес, 2000.
12. Едеймілер Е.Г., Юстицкис В. Психологія та психотерапія родини. – 3 е вид. – СПб, 2001.