Ключові слова: резолюція ГА ООН, проблема Єрусалиму, палестинські біженці, ізраїльські поселення, Сектор Гази, «квартет» посередників.

Анотация. В статье охарактеризирована Ближневосточная проблема, как явление, выяснены ее причины. Также осуществлён анализ попыток решения конфликта. Проанализированы постоянные конфликтогенные факторы арабо-израильского противостояния и влияние каждого из них на урегулирование проблемы.

Ключевые слова: резолюция ГА ООН, проблема Иерусалима, палестинские беженцы, израильские поселения, Сектор Газы, «квартет» посредников.

Annotation. In this article the Middle East problem was described as a phenomenon, was found its causes and was highlighted what attempts were made to resolve it. Moreover, in this article were analyzed several factors of constant Arab-Israeli conflict duration and the impact of each of them on the problem’s solution.

Keywords: UN General Assembly resolution, Jerusalem problem, Palestinian refugees, Israeli settlements, Gaza, “Quartet” of intermediates.

Останні роки XX та початок ХХІ століття стали етапом величезних змін як у сфері міжнародних відносин, так і в розвитку політичної, соціальної і економічної ситуації в багатьох країнах світу. Комплекс проблем близькосхідного регіону займає особливе місце серед найактуальніших питань сучасних міжнародних відносин. Надзвичайно важливим є повне справедливе врегулювання тривалого арабо-ізраїльського конфлікту і розв’язання проблеми невизнаної країни Палестина. Ускладнює цей процес також військове протистояння, яке спостерігається у вигляді серії терактів і перманентних ракетних обстрілів зі сторони Палестини та аналогічних збройних наступів з боку Ізраїлю. Через низку суперечностей між дво­ма сторонами і досі не вдається досягнути компромісу.

Мета  наукового доробку  полягає  у  комплексному  вивченні Близькосхідної проблеми в ХХІ ст.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду завдань:

• дослідити особливості розвитку близькосхідного регіону на сучасному етапі;
• охарактеризувати Близькосхідну проблему як явище, виявити її причини, показати динаміку на сучасному етапі;
• проаналізувати сучасний стан традиційних проблем безпеки регіону та надати прогноз щодо їхнього вирішення, враховуючи сучасні події у регіоні.

Предметом є Близькосхідна проблема в ХХІ столітті.

Проблемі Близького Сходу, а особливо арабо-ізраїльському протистоянню присвячено праці як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Саме тому, користуючись науковими надбаннями таких науковців і політологів, а саме А. Захарченко, В. Каспрука, М. Хрустальова, Ш. Карапіко та Р. Фрідмана, є можливим розкрити  задану тему та виконати поставлену мету у повному обсязі.

Арабо-ізраїльський конфлікт – протистояння між низкою  арабських країн, а також арабськими воєнізованими  радикальними угрупуваннями з одного боку і державою Ізраїль, з іншого. Чергового загострення конфлікт набув з другої половини ХХ століття, після прийняття резолюції № 181(ІІ) ГА ООН «Про майбутній уряд Палестини».

Відповідно до резолюції на колишній підмандатній території Палестини мало бути створено дві держави – єврейська і арабська. Як міжнародна зона виокремлювалося місто Єрусалим із його околицями [9]. Отже, в арабському регіоні мала постати єврейська держава. Євреї визнали резолюцію, тоді коли арабські країни не погодилися з цим планом адже, на їх думку, «він порушував положення Уставу ООН, які надають народам право самим визначати власну долю» [4]. Вони заявили, що будуть виступати проти будь-якого плану, який передбачає розділ арабської країни, чи суперечить їх преференційним правам. Більше того, арабів обурив  факт, що територія Ізраїлю відповідно до резолюції виявилась значно більшою власне палестинської.

Слід зазначити, що однією із першочергових причин Близькосхідного конфлікту є невизнання держави Ізраїль арабськими країнами. На сьогодні, виділяють ще декілька постійних конфліктогенних факторів арабо-ізраїльського протистояння:

• Питання статусу Єрусалиму.
• Проблема палестинських біженців.
• Проблема будівництва ізраїльських поселень на окупованих ним територіях.

Слід зауважити, що згідно з резолюцією 181(ІІ) ГА ООН, місто Єрусалим визнавалось як окрема одиниця, що користується спеціальним міжнародним режимом, і що знаходиться під опікою ООН [6]. Проте, подальші бойові дії завадили втіленню цієї резолюції у життя. Ізраїль окупував Західний Єрусалим, а Йорданія у свою чергу – східний. Фактично так був здійснений поділ Єрусалиму навпіл. Разом з тим, ГА ООН в резолюції 194 (III) від 11 грудня 1948 року наголосила на необхідності надання Єрусалиму статусу міжнародної території та необхідності ООН здійснювати постійний контроль над нею [7]. Арабські держави не визнали цю резолюцію. Ізраїль так само ігнорував її і почав здійснювати поширення своєї юрисдикції на ту частину Єрусалима, яку окупував. 23 січня 1950 року Ізраїль оголосив Єрусалим своєю столицею і створив державні установи у західній частині міста [1, 124].

В результаті війни 1967 р. Ізраїль зайняв і Східний Єрусалим. Коли офіційний Тель-Авів почав проводити дії, спрямовані на оголошення уже об’єднаного  Єрусалиму своєю столицею, РБ ООН 30 червня 1980 року прийняла резолюцію № 476, у якій закликала Ізраїль виконати усі попередні резолюції РБ ООН і негайно відмовитися від проведення політики щодо змінення статусу Священного міста Єрусалим [8]. Так і надалі Генеральна Асамблея і Рада Безпеки в ряді резолюцій оголошували недійсними заходи, вжиті Ізраїлем з метою змінення статусу Єрусалима.  Жодна з них виконана так і не була. До сьогодні Ізраїль вважає Єрусалим своєю єдиною і неподільною столицею [2].

Ще однією не менш важливою проблемою є питання палестинських біженців. За визначенням ООН, палестинськими біженцями є особи, чиїм постійним місцем проживання в період між червнем 1946 і травнем 1948 або в червні 1967 була Палестина, і які втратили свої будинки в результаті першої та другої арабо-ізраїльської воєн [10]. В листопаді 1948 ГА прийняла свою першу резолюцію щодо надання допомоги палестинським біженцям, а пізніше був створений однойменний орган ООН. В період свого короткого існування він направляв екстрену допомогу біженцям через низку міжнародних гуманітарних організацій. 11 грудня 1948 р. ГА в своїй резолюції № 194 (III) заявила, що біженцям, бажаючим повернутися у свої домівки, така можливість має бути надана якомога швидше [7]. Відповідно до цієї ж резолюції була створена Узгоджувальна комісія, але навіть її зусилля, спрямовані на забезпечення повернення палестинців виявилися безуспішними.

Насправді, проблема спочатку була не настільки безвихідною і неможливою для вирішення, як вважали дві сторони конфлікту. Проте в ідеологічних суперечках було упущено час, а проблема палестинських біженців ще більше ускладнилася: якщо спочатку мову вели про кількість біженців в      1 млн., то з роками ця цифра значно зросла. Очевидно, що зараз неможливе повернення на територію Ізраїлю 4 млн. чоловік, які до того ж не мають про нього історичної пам’яті. Для третього покоління біженців, які отримали свій статус «у спадок», а народилися в таборах Гази та Східного берега, Ізраїль не є Батьківщиною. Тому на сьогодні, проблема палестинських біженців знаходиться у статусі не вирішеної [3].

Одним із чинників, що значно ускладнюють вирішення Близькосхідної проблеми, є існування єврейських поселень на захоплених Ізраїлем територіях. З початку 1970-х років Ізраїль створив поселення на палестинських територіях, окупованих ним в 1967 р. (включаючи Єрусалим). Рада Безпеки і Генасамблея неодноразово заявляли, що створення ізраїльських поселень на окупованих палестинських територіях суперечить нормам міжнародного права і резолюціям ООН. Так само Рада Безпеки неодноразово наголошувала, що політика Ізраїлю щодо будівництва поселень не має законної сили і є серйозною перешкодою на шляху до досягнення миру на Близькому Сході [1, 119].

В лютому 1999 р. Асамблея скликала десяту надзвичайну спеціальну сесію, в ході якої було підтверджено, що «усі законодавчі та адміністративні заходи і дії, вжиті Ізраїлем, які змінили чи мали на меті змінити характер або правовий статус окупованого Східного Єрусалиму та іншої окупованої палестинської території, є недійсними і не мають юридичної сили», але навіть це не змусило Ізраїль змінити своєї політики щодо подальшого будівництва поселень на цих територіях.

ГА ООН в резолюції 61/118 від 14 грудня 2006 року знову підтвердила свою незмінну позицію, і закликала Ізраїль «виконувати свої обов’язки по міжнародному праву щодо зміни характеру і статусу окупованої палестинської території, включаючи Східний Єрусалим» [9]. Відповідно до плану «Дорожня карта», підтриманого «Четвіркою» посередників по Близькому Сходу (США, Російська Федерація, Європейський Союз, ООН), і прийнятим як Ізраїлем, так і палестинцями, уряд Ізраїлю повинен був негайно демонтувати поселенські форпости, зведені з березня 2001 р, і заморозити подальше їх будівництво       [1, 122]. Тим не менш, з 2001 по 2005 роки кількість поселенців щорічно збільшувалась на 5,5% (всупереч положенням «Дорожньої карти», що передбачала заморозити поселенську діяльність), в 75 із 121 поселень на окупованих палестинських територіях будувалися нові будинки. Більше того жоден із 101 додаткового форпосту на Західному березі не був демонтований.

Припинення будівництва на спірних територіях – одне із головних умов миру, висунуте Палестиною. Проте, з відновленням наприкінці липня 2013, після трирічної перерви мирних переговорів, ізраїльський уряд так і не відмовився від власних планів щодо розширення поселень [5].

Підсумовуючи усе вищесказане, слід зауважити, що існує низка факторів, які все ще роблять Близькосхідну проблему важкою до вирішення: питання статусу міста Єрусалим, палестинських біженців та проблема ізраїльських поселень на окупованій території. Це є неповний перелік складних питань, що є складовими Близькосхідної проблеми. Слід зазначити, що спроб врегулювання того чи іншого питання було чимало, проте ані низка прийнятих резолюцій ООН, ані план, запропонований «четвіркою» посередників не дали ніякого результату.

Оцінюючи події у регіоні очевидно, що однією із найголовніших причин тривалості протистояння і до сьогодні, є відсутність бажання обох сторін піти на взаємний компроміс щодо того чи іншого питання. Ізраїль бачить Єрусалим своєю єдиною і неподільною столицею, хоча територія міста є окупованою і де-юре вважається міжнародною.

Проблема палестинських біженців з кожним днем стає дедалі складнішою до вирішення, адже більшість сучасних біженців отримали цей статус «у спадок», і народившись у таборах Гази, Батьківщину своїх дідів-прадідів, тобто сучасну окуповану Ізраїлем територію, власною не визнають. Тому, очевидно, що чим далі вирішення цього питання буде відкладатись, тим складнішим для врегулювання воно стане.

Щодо проблеми ізраїльських поселень, то тут «каменем спотикання» знову ж є т.зв. «амбіції» Ізраїлю. Скільки б ГА ООН не визнавала неправомірними його дії щодо будівництва нових поселень на окупованій палестинській території, та існування тих поселень взагалі, офіційний Тель-Авів не виконав жодної резолюції, плану або стратегії, наполягаючи на тому, що ці окуповані території є виключно ізраїльські.

Вагомим фактором у розв’язанні проблеми могло б стати лише взаємне співробітництво та взаємний компроміс Ізраїлю і Палестини з метою спільного вирішення усіх критичних питань, що досі стоять на заваді миру на Близькому Сході.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Авдєєва С. Основні напрямки політики нової адміністрації США на Близькому Сході [Текст] : наук. стаття / С. Авдєєва –  К. : відділ зовнішньополіт. стратегій, 2009.
2. Захарченко А.М. Арабсько-ізраїльський конфлікт: проблеми врегулювання на сучасному етапі [Текст] : зб. статей / А.М. Захарченко. –  Одеса : Фенікс, 2009. – 240 с.
3. Каспрук В. Палестинсько-ізраїльський конфлікт: просування до миру потребує нових підходів : аналіт. стаття [Електронний ресурс] / В. Каспрук  // Блог на WordPress.com.  – 2013.  – Режим доступу : http://viktorkaspruk.wordpress.com/2013/06/07/палестинсько-ізраїльський-конфлікт-2/ . – Назва з екрану.
4. Коппель О. Конфлікт шести десятиліть. Еволюція близькосхідного конфлікту у світлі його впливу на систему регіональної безпеки [Текст] / О. Коппель  //  Віче: Журнал Верховної Ради України. / гол. ред. С. Писаренко. – К. : Верховна Рада України, 2009. –  №7.
5. Макутіна М. Квартирный вопрос [Електронний ресурс] / М. Макутіна // ЗАТ «Газета.Ру». – 2013. – Режим доступу : http://www.gazeta.ru/politics/2013/11/13_a_5750545.shtml . – Назва з екрану.
6. ООН. Генеральная Ассамблея. Резолюции. О будущем правительстве Палестины от 29 ноября 1947 года №181(ІІ) [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://daccess-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/040/42/IMG/NR004042.pdf?OpenElement
7. ООН. Генеральная Ассамблея. Резолюции. Палестина — доклад Посредника ООН в Палестине о достигнутых результатах от 11 декабря 1948 года №194(ІІІ) [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://daccess-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/045/61/IMG/NR004561.pdf?OpenElement
8. ООН. Рада Безпеки. Резолюції. Про статус Єрусалиму від 30 червня 1980 року №476 [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://daccess-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/400/15/IMG/NR040015.pdf?OpenElement
9. ООН. Генеральна Асамблея. Резолюції. Про ізраїльські поселення на окупованій палестинській території від 14 грудня 2006 №61/118 [Електронний ресурс] : Режим доступу – http://daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N06/501/53/PDF/N0650153.pdf?OpenElement
10. Суслова В. Адаптація палестинських біженців за сприяння йорданського уряду [Текст] : наук. стаття / В.Суслова // Гілея: науковий вісник . – – № 73. – С. 91-92.