Науковий керівник: Матвійчук Н.В.,

кандидат історичних наук, старший викладач

Роль програмних обмінів США як засобів публічної дипломатії на міжнародній арені

У статті проаналізовано інструменти обмінних програм у Сполучених Штатах Америки у 21 столітті. Охарактеризовано основні програми які проводяться США на міжнародному рівні та їх вплив на інші сфери політики. Доведено, що реалізовувати програмні обміни в Америці та поза нею є дієвим способом для утвердження позиції в глобальній політиці. Простежено основні напрями застосування обмінних програм. У роботі доведено, що програми навчального та професійного обмінів мають вплив на майбутній істеблішмент Америки, а також посилюють можливість утвердження американських цінностей серед іноземців.

Ключові слова: програмні обміни, публічна дипломатія, США, ДЖ.Байден.

Makarchuk. B.R.

The role of the US exchange programs as an instrument of public diplomacy in the international arena

The article analyzes the tools of exchange programs in the United States in the 21st century. The main programs conducted by the United States at the international level and their impact on other policy areas are described. It has been proven that conducting program exchanges in America and abroad is an effective way to establish a position in global politics. The main directions of the application of exchange programs are traced. The paper proves that educational and professional exchange programs have an impact on the future establishment of America, as well as enhance the possibility of establishing American values ​​among foreigners.

Keywords: exchange program, public diplomacy, USA, J.Biden.

Постановка проблеми. Обмінні програми займають значну складову у політиці публічної дипломатії країни. Істеблішмент США посилює роботу над покращенням механізму і рівня проведення програм у міжнародному плані. Прослідковуючи ситуацію з глобальної пандемією, адміністрація Джо Байдена акцентує увагу на онлайн-програмах по обміну на різних рівнях, а також на вдосконаленні вже існуючих.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Метте Лендінг стверджує, що культурний обмін стає частиною нового типу міжнародного спілкування та спонукає тісному зв’язку соціальних, економічних та політичних реалій[8].

Шон Ріордан бере до уваги те, що важливо використовувати публічну дипломатію, включаючи обмінні програми, для сприяння стабільному та безпечному розвитку, надання людям «власності» як над економікою, так і політичними інституціями[7].

В звіті Консультативної комісії США з питань публічної дипломатії у розділі про Офіс академічних і культурних обмінів Відділу преси, освіти та культури, вказано, що  культурні, професійні та академічні обмінні програми надають глибшого розуміння іноземних культур та покращення міжнародних відносин[10].

Попри велику кількість наукових матеріалів присвячених тематиці публічної дипломатії Сполучених Штатів Америки на сучасному етапі, тема обмінних програм, як засобів такої політики, не була досліджена повністю, тому, враховуючи підвищення ролі публічної дипломатії, її актуальність зростає.

Мета дослідження. Метою роботи є дослідження впливу програмних обмінів США на їх місце на міжнародній арені як засобів публічної дипломатії країни.

Виклад основного матеріалу. Уряд та інші актори міжнародної арени комунікують з цільовою аудиторією за допомогою публічної дипломатії протягом десятиліть. Вона охоплює виміри зовнішніх відносин за межами традиційної дипломатії. Багато країн інвестують значні ресурси для спілкування з іноземними громадянами. Сполучені Штати Америки, використовуючи дипломатію і її інструменти, залучають все більше людей з інших країн до знайомства та розуміння своєї країни, культури, політики.

Одним з найбільш ефективних інструментів публічної дипломатії США є програмні обміни для студентів, професорів, науковців та інших. Різноманітні програми дозволяють іноземним громадянам приїжджати до США для навчання, проведення досліджень, набуття та представлення спеціальних навичок або отримання досвіду за професійним спрямуванням протягом певного періоду. Загальною метою таких програм є сприяння міжнародному освітньому та культурному обміну для розвитку взаєморозуміння між громадянами Сполучених Штатів та громадянами інших країн.

Офіс академічних і культурних обмінів Відділу преси, освіти та культури Посольства США координує та надає інформацію щодо американських програм обміну школярам, студентам, викладачам шкіл та ЗВО і дослідникам у галузях гуманітарних та суспільних наук. Головне завдання офісу полягає у покращенні взаєморозуміння між народом США та громадянами інших країн через освітній та культурний обмін задля підтримки мирних відносин.

Програмні обміни відіграють значну роль у стратегії щодо вирішення викликів національній безпеці США. Надаючи можливість відвідати країну іноземцям, влада зміцнює міжнародне партнерство за допомогою дипломатії. Інвестиції в програми обміну – федеральним урядом, приватним сектором, академічними установами та громадами по всій території Сполучених Штатів – приносять неабиякі дивіденди, підтримуючи продуктивну взаємодію США зі світом.

З 2018 року, незважаючи на пропозиції щодо суттєвого скорочення програм «Освітній та культурний обмін» та програм щодо збереження культури, частка від загального фінансування публічної дипломатії фактично збільшилася до 646,1 млн. дол., зокрема у 2019 році вона становила 701 млн. дол., а у 2020 планувалося 731 млн. дол.[9].

Загалом виділяють такі програми обміну: академічні (Fulbright Program, Global and Special Academic Exchanges, Global Educational Programs, English Language Programs), професійні і культурні (International Visitor Leadership Exchange Program, Professional Programs, Youth Programs), ініціативи молодих лідерів (Mandela Washington Fellowship for Young African Leaders Young Southeast Asian Leaders Initiative (YSEALI) Fellowship, Young Leaders in the Americas Initiative (YLAI)) та інші.

Програми навчального обміну, такі як програма імені Фулбрайта, були одними з найуспішніших інструментів розвитку лідерства та комунікації[11]. Завдяки цим програмам Сполучені Штати Америки забезпечують собі довіру у суспільствах, уряди яких не згодні з їх політикою. Програма стипендій Хамфрі забезпечує основу для встановлення довготривалих продуктивних партнерських відносин між громадянами США та їх колегами, сприяючи обміну знаннями та взаєморозумінням у всьому світі. Важливим залишається питання розуміння довгострокових пріоритетів таких програм, адже це дає змогу використовувати їх для зміцнення внутрішніх переконань суспільств інших країн щодо важливої міжнародної ролі США та миру.

Офіс з програм по вивченню англійської мови є важливою інституцією завдяки якій передається значний обсяг інформація про американську культуру та цінності в контексті мовної підготовки. Саме програми викладання англійської мови складають найбільшу частку програм академічного обміну, ніж будь-яка інша програма[7]. Це надає можливість взаємодіяти з іноземними навчальними закладами, які протидіють поп-культурним образам за кордоном.

Серед професійних і культурних обмінних програм ключову роль відіграють програми лідерства та спортивна дипломатія. Наприклад, міжнародна програма лідерів-відвідувачів дає можливість учасникам зустрітися з їх американськими колегами, ідентифікувати американських дипломатів і навчатися приймати важливі рішення з питань зовнішньополітичних пріоритетів США. Протягом останніх таких програм було висунуто інтереси Америки через проєкти енергетичної безпеки, прав інтелектуальної власності, протидію торгівлі людьми , а також захист прав ЛГБТ спільноти.

Американські спортивні посланці, які подорожували закордоном, донесли до людей та організацій, які брали участь у їх діяльності, ключові американські цінності, такі як важливість ексепціоналізму, толерантність та інклюзію. Багато респондентів опитувань Sports Visitor and Sports Grants – включаючи іноземних тренерів, адміністраторів спортивних програм та молодих спортсменів – були вражені тим, наскільки суспільство США втілює інклюзію та різноманітність (раса, релігія, стать та фізичні здібності), як у загальному, так і у сфері спорту[12]. Спілкування між респондентами допомагає таким чином встановлювати міжкультурні стосунки.

Посольства США в 60 країнах світу підтримують масові відкриті курси дистанційного навчання, тематика яких присвячена різним аспектам – від підприємництва до інжинірингу (Science, technology, engineering and mathematics – STEM ), провайдерами яких є такі освітні платформи, як Coursera, edX, Udacity, Open CourseWare[2]. Саме так США намагаються залишатись впливовими в міжнародній освіті і пролонгувати американські цінності.

У липні 2021 року адміністрація Джо Байдена заявила про відновлення прихильності США до міжнародної освіти. Один з найкращих і найменш дорогих способів це зробити є запровадження освітніх обмінів. Важливу роль відіграє національна стратегія міжнародної освіти, в якій визначають основні цілі зовнішньої політики США[6]. Вони відіграють унікальну роль у міжнародній освіті через свою відповідальність перед американським народом; компетенцію щодо зовнішніх справ і національної безпеки;  забезпечення національного і глобального лідерства. Багато американських конкурентів, такі як Австралія, Великобританія, Канада, Нідерланди, вже мають національну політику глобальної освіти, яка досить активно впроваджується в їхній внутрішній системі[1].

Відділ преси, освіти та культури визначили основні шляхи проведення освітньої політики, зокрема:

• Збільшити глобальну конкурентоспроможність американців;
• Фокус на міжнародній освіті як частину національного відновлення після пандемії Covid-19, а також розширення можливостей дистанційного навчання;
• Запровадити політику та процедури, які сприятимуть навчанню та затвердженню досвіду роботи для іноземних студентів;
• Підтримувати демократичні прицнипи, заохочувати сильні ніститути громадянського суспільсьтва, таким чином покращити розуміння учасників обміну американських цінностей;
• Досягніть більшої ефективності: оцінюйте програми, розширюйте використання віртуальних інструментів, використовуйте відносини з випускниками[4].

Політики та експерти з дипломатії сходяться на думці, що освітній обмін покращує міжнародне розуміння американської культури та політики. У звіті позапартійного Центру стратегічних та міжнародних досліджень у січні 2017 року зазначено, що хоча США вклали значні кошти в тактику жорсткої сили для боротьби з тероризмом, «вони не помітили м’якої сили, необхідної для придушення привабливості екстремістських ідеологій»[6]. У доповіді також зазначається, що державна дипломатія «вимагає інструментарію інформаційної, культурної та освітньої діяльності і не визначається однією конкретною програмою», і що важливо розуміти «роль, яку публічна дипломатія в цілому відіграє в національної безпеці США.

Варто наголосити на тому, що програмні обміни підтримують промисловість США. Відповідно до звіту Національної асоціації губернаторів «Як держави використовують мистецтво та культуру для посилення свого глобального розвитку торгівлі», уряди штатів вважають, що залучення мистецтв та культурних обмінів до міжнародної торгівлі та розвитку бізнесу розширює торговельні відносини з іншими країнами та відкриває ринки за кордоном як доповнення до більш традиційних зусиль з генерування експорту[9]. Обмін приносить ресурси громадам США. Практично весь бюджет бірж Державного департаменту витрачається на американських учасників або в США.

Міжнародний обмін сприяє успіху у просуванні американських випускників в участь у світовій економіці. За даними дослідження Британської Ради та NAFSA: Асоціації міжнародних педагогів, сімдесят три відсотки роботодавців у США цінують значний досвід міжнародного досвіду при прийнятті на роботу[1].

Враховуючи підвищення уваги до застосування публічної дипломатії у політиці США, міжнародні обмінні програми відіграють значну роль, як її засобів. Використовуючи такий м’який механізм, Сполучені Штати Америки залучають найкращих учасників до поширення американських цінностей у різних сферах, культури країни і збільшують свою участь у питаннях глобального характеру.

Бібліографічний список

1. British Council (2019), THE SHAPE OF GLOBAL HIGHER EDUCATION: INTERNATIONAL COMPARISONS WITH EUROPE, available at: https://www.britishcouncil.org/sites/default/files/k006_02_the_shape_of_global_higher_education_in_europe_final_v5_web.pdf
2. BUREAU OF EDUCATIONAL AND CULTURAL AFFAIRS (2021), MOOC Camp, available at: https://eca.state.gov/programs-and-initiatives/initiatives/mooc-camp
3. CULTURAL EXCHANGES THROUGH THE U.S. DEPARTMENT OF STATE (2020) Strengthening Ties Between the United States and the World, available at: https://americanorchestras.org/wp-content/uploads/2020/11/TA_Cultural_Exchange_Brief.pdf 
4. ECA Functional Bureau Strategy 2018-2022, available at: https://app.box.com/s/v1pff7mrtpok43mx1qjccunvvubzsijw
5. Education USA (2021), With thousands of academic programs, world-class institutions, and unmatched flexibility, the United States offers a wealth of higher-education opportunities that you will not find anywhere else in the world!, available at: https://educationusa.state.gov/
6. Karin Fischer (2021), Biden administration calls for a ‘renewed U.S. commitment to international education’, available at: https://www.opencampusmedia.org/2021/07/26/biden-administration-calls-for-a-renewed-u-s-commitment-to-international-education/ 
7. Melissen, Jan (2005) The New Public Diplomacy: Soft Power in International Relations. Basingstoke: Palgrave.
8. Mette Lending, Change and Renewal: Norwegian Foreign Cultural Policy 2001–2005 (Oslo: Royal Norwegian Ministry of Foreign Affairs, 2000), pp. 13–14.
   Shaun Riordan (2005), The New Public Diplomacy: Soft Power in International Relations. Dialogue-based Public Diplomacy: a New Foreign Policy Paradigm? Available at:http://culturaldiplomacy.org/academy/pdf/research/books/soft_power/The_New_Public_Diplomacy.pdf
9. NGA CENTER FOR BEST PRACTICES (2003), How States Are Using Arts and Culture to Strengthen Their Global Trade Development, available at: https://nasaa-arts.org/wp-content/uploads/2018/08/GlobalTradeandTourism2003.pdf
10. UNITED STATES ADVISORY COMMISSION ON PUBLIC DIPLOMACY (2020), “Comprehensive Comprehensive Annual Report Annual Repor t on Public Diplomac Diplomacy & International Broadcastin International Broadcasting”, available at: https://www.alliance-exchange.org/wp-content/uploads/2021/02/ACPD_2020Report_FINAL_DIGITAL_508.pdf
11. United States Department of State and the Broadcasting Board of Governors Office of Inspector General (2005), Public Diplomacy at the Department of State, available at: https://www.stateoig.gov/system/files/125617.pdf 
12. U.S. Department of State Bureau of Educational and Cultural Affairs (2013), STUDY OF ECA’S SPORTSUNITED PROGRAMS: SPORTS VISITOR PROGRAM SPORTS GRANTS PROGRAM SPORTS ENVOY PROGRAM, available at: https://eca.state.gov/files/bureau/studyofsportsunited_report.pdf

Marуna Yakуmchuk
Ostroh, Ukraine

GEOPOLITICAL FACTOR IN THE COOPERATION BETWEEN THE EU AND IRAN IN THE ENERGY SECTOR

The article analyzes the external factors affecting the EU and IRI relations in the energy sector: geopolitical situation, the neighbors, the international situation. The attention is focused on a player in international relations and discussed their stance on Iran’s nuclear program, sanctions. Also singled out the interests of the leaders on the European continent and in the Middle East.
Key words: energy, geopolitics, nuclear program, USA, Turkey, Russia, China.

Марина Якимчук
Острог, Украина

ГЕОПОЛИТИЧЕСКИЙ ФАКТОР В СОТРУДНИЧЕСТВЕ ЕС И ИРАНА В ЭНЕРГЕТИЧЕСКОЙ СФЕРЕ

В статье проанализированы внешние факторы которие влияют на отношения ЕС и ИРИ в энергетической сфере: геополитическое положение, соседи, международная ситуация. Акцентировано внимание на влиятельных субъектах международных отношений и рассмотрены их позиции к ядерной программе Ирана и санкциям. Кроме того выделены интересы государств-лидеров на европейском континенте и в регионе Ближнего Востока.
Ключевые слова: энергетика, геополитика, ядерная программа, США, Турция, РФ, Китай.

Процеси глобалізації та інтеграції спричинили тісне переплетення економік держав не тільки одного регіону, а активізували співробітництво між державами різних регіонів. Причиною розширенню векторів співпраці можна визначити наявність ресурсів та їх ефективна реалізація. Енергетичні ресурси завжди відіграють важливу роль у визначенні партнерів та союзників, однак політичні фактори коригують зовнішню політику. Тому, формуючи національну політику, керівництво держави зважає на політику сусідів, інших партнерів та конкурентів. Такий самий фактор враховують, коли дві держави налагоджують діалог чи розпочинають співпрацю в певній сфері.
Зважаючи на той факт, що досліджувана тема досить актуальна і багато держав зацікавленні в розвитку подій, адже це без посередньо стосується їхньої зовнішньої і внутрішньої політики. Вивченням теми займалися, відомі інформаційні агентства Reuters, The Huffington Post, The Wall Street Journal та іранський Al-Monitor, Інститут Сходознавства РАН Росії, та Турецька Енергетична Фундація, американський науково-дослідний інститут Global Energy Center. Аналітична база обраної теми є досить потужна. Вивчаючи питання, не акцентували увагу на багатосторонньому співробітництві, тобто розглядали лише двосторонній або трьохсторонній формат відносин, що може подати деформовану картину геополітичної ситуації в регіоні.
Метою дослідження є визначити вплив світових енергетичних лідерів на співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній сфері. Реалізація мети сприятиме розв’язанню наступному завданню: проаналізувати як внутрішні реінтеграційні процеси в ЄС вплинуть на відносини з Іраном, а також нова формула співпраці з США, Туреччиною, РФ та Китаєм коригує білатеральні відносини ЄС та ІРІ
Зважаючи на географічне положення Ірану, яке дозволяє йому співпрацювати з багатьма державами, а енергетичний потенціал збільшує кількість торговельних партнерів та суперників. Зокрема, у відносинах ЄС та Ірану можна виокремити два блока держав. Перший прозахідний блок: ЄС, США, Туреччина, другий: Росія, Китай. Проте не можна їх так кардинально розділяти, необхідно враховувати і той аспект, що навіть, не зважаючи на конфлікт в Україні, санкції, конфлікт на Близькому Сході, ЄС імпортує по над 50% російських енергоносіїв, є одним із найбільших торговельних партнерів. США в свою чергу визначає Китай та Росію найбільшими партнерами. Але ця умовна лінія допоможе краще зрозуміти інтереси кожного суб’єкта в регіоні і як вони впливають на відносини ЄС та ІРІ. Крім того, зважаючи на нові тенденції в ЄС – Брексіт та якою буде нова політика ЄС.
США від початку становлення відносин ЄС та ІРІ відгравали роль наставника, який намагався контролювати співпрацю. Саме через ЄС, а точніше Велику Британію, США зайшли на енергетичний ринок Ірану і намагалися там контролювати політику ІРІ. Важливим фактором є те, що США не зовсім вигідно, щоб Іран був потужною енергетичною державою, адже на таке місце претендують самі Штати. Запитання залишається як зміниться політика США-ЄС-Іран, зважаючи на те, що головний лобіст Америки вийшов з ЄС. Крім того, з обрання нового президента в США, позиція держави стала різкішою щодо Близького Сходу [9]. Після зняття санкцій, Обама та Руханні підписали договір, однак нинішній президент розкритикував його і зазначив, що «це найжахливіша угода, яку навіть соромно обговорювати». І згодом 3 лютого 2017 р. накладає санкції проти 13 фізичних осіб та 12 компаній причетних до розробки і випробувань балістичних ракет. На що населення Ірану відреагували бурхливо і знову з’явилися гасла «смерть Америці». Однак, за цим інцидентом не можна зрозуміти, якими ж насправді є відносини США та Ірану і як вони вплинуть на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ. Адже, зовнішньополітичний курс нової адміністрації США ще остаточно не сформований і буде залежати від співвідношення внутрішньополітичних сил в Америці, можливості знаходження балансу між інтересами основних політичних партій США, а також від перспективи згладжування суперечностей всередині самих цих партій. Тому на пряме запитання чи розірве президент Д. Трамп ядерну угоду, він відповів: «Почекаємо, подивимося» [1].
Сам ЄС не зовсім підтримує позицію США щодо спільного всеохоплюючого плану дій щодо ядерної програми. Іран також за офіційними заявами не збирається розривати угоду. Тобто позиція ЄС та ІРІ відрізняється від офіційної риторики Америки [11]. Після зняття санкцій Іран відновив співробітництво не тільки із західним світом, але почав налагоджувати відносини з державами-сусідами. Відбулися візити до Саудівської Аравії, Лівану та Кувейту, головною метою яких було налагодження відносин. Зі своєї сторони США також приділяють значну увагу взаємодії з країнами Затоки і обговорюють можливість створення в близькосхідному регіоні військового союзу на противагу Ірану. Крім того, Вашингтон розпочав переговори з Саудівською Аравією, ОАЕ, Єгиптом і Йорданією, що може свідчити про початок суперництва Ірану та США [3]. Тобто позиція США щодо співпраці ЄС та Ірану залишається незрозумілою, а питання подальших відносин відкритим, оскільки відсутня чітка концепція співробітництва з ЄС, Іраном та державами близькосхідного регіону.
На відносини ЄС та ІРІ безумовно вплине вихід Великобританії з союзу. Зважаючи на той факт, що ВБ лобіювала інтереси США в ЄС. Під час розробки ядерної програми Ірану, до резолюцій РБ ООН, Велика Британія закликала держав-членів спільноти і саму спільноту приєднатися до санкцій слідом за США. Проте, така політика мала вплив частково. В Ірані ж переконані, що Брексіт позитивно вплине на відносини. Впевнені, що Брексіт може закласти підґрунтя для глибшої співпраці в сфері безпеки Брюссель-Тегеран. В останні місяці Іран намагається позиціонувати себе як союзника Заходу в боротьбі з Ісламською державою (ISIS). Однак, офіційна риторика Німеччини дещо інша. Зокрема, для поглиблення відносин не тільки в енергетичній сфері, необхідно узгодити ще багато питань політичного характеру. Таким чином, ЄС без Великобританії сприятиме нормалізації економічних відносин між Європою та Іраном, але ЄС все одно залишатиметься на сторожі [5].
Також необхідно розглянути, які ж відносини будуть між ВБ та ІРІ. Хоча Велика Британія займала кардинальну позицію щодо дій Ірану, проте саме вона чи не найбільше співпрацювала в сфері енергетики, враховуючи історичне минуле. Думки аналітиків розділилися. Одні вважають, що відносини суттєво не зміняться, інші ж навпаки мають надію на покращення кооперації між Лондоном та Тегераном. Євроскептики зазначають, що відносини між Іраном та ВБ можуть набрати нових обертів, адже Брюссель не буде диктувати свої правила. Офіційні особи ВБ та ІРІ заявляють, що співробітництво не зміниться, зокрема через три причини. Перша, історична ворожнеча, підтримка опозиції під час Ісламської Революції. Друга, ВБ активно співпрацює з іншими державами Близького Сходу: Саудівською Аравією та ОАЕ, і не стане змінювати їх на нестабільний Іран. Третя причина це відносини з США, які ще більше зміцняться зважаючи на нову політику Трампа та Мей. Вихід Великобританії з ЄС не занадто змінить співпрацю двох суб’єктів. Адже є причини як до погіршення так і до покращення тенденцій у співробітництві [10].
Важливим гравцем у регіоні та у відносинах між ЄС та ІРІ є Туреччина, яка на відміну від інших держав не має на меті перетворити Іран на свою сферу впливу і контролювати потік енергоносіїв в регіоні, адже, Туреччина не на стільки могутня. Ця держава у відносинах між ЄС та ІРІ є своєрідним посередником. Довгий час першочерговим пріоритетом Туреччини була інтеграція до ЄС, тому співпраця із Європою була дуже тісна. ЄС залишався в п’ятірці найбільших торгівельних партнерів Туреччини. Однак, географічне положення змушувало брати участь в Близькосхідній політиці. Також потреба в ресурсах та енергоносіях посилила співпрацю з Іраком та Іраном. Незважаючи на високе торгівельне сальдо з Іраном, першу позицію в експорті нафти займав все таки Ірак. Тоді Туреччина стає мостом між ЄС та Близьким Сходом. Прикладом цього є той факт, щоб зменшити енергозалежність від Росії, ЄС за підтримки США ініціювали будівництво газопроводів транзитером яких виступає Туреччина. З’явилася навіть ідея, що може вона зайняти таку ж роль між ЄС та Іраном як Україна між ЄС та Росією. Навіть по при на санкції, Туреччина все таки залишилася основним транзитером енергоносії з Близького Сходу до Іранy [8].
До того ж, декілька раундів переговорів щодо припинення ядерної програми Ірану відбувалися в Стамбулі. Ядерна програма та загострення ситуації в Україні спричини переговори між ЄС, Росією та Туреччиною про початок будівництва Турецького потоку та поставки газу з РФ до ЄС через Туреччину. Однак через загострення відносин з РФ, проект був призупинений. До того ж нещодавно розпочали переговори ЄС-Туреччина-Азербайджан-Туркменістан щодо закупівлі туркменського газу з 2019 р. [4]. Є можливості розробки газових родовищ на території Ірану і Туреччина готова виступити транзитером, однак ЄС не готовий фінансувати та розпочинати настільки тісну співпрацю. Тому це питання залишається відкритим. А на його відповідь вплине поведінка інших більш впливових акторів.
Розглядаючи геополітичний аспект відносин Ірану та ЄС потрібно також акцентувати увагу на ролі Росії. Адже саме РФ виграє чи не найбільше від послаблення співробітництва ІРІ та ЄС. По-перше, Російська Федерація займає перше місце у світі по запасам газу та входить до п’ятірки найбільших держав-експортерів нафти. Тому накладення санкцій на Іран, відкрило для Росії шлях до європейського ринку і дало можливість закріпитися як монопольний постачальник нафти та газу.
По-друге, РФ досить швидко налагодили відносини з Іраном після накладання санкцій. І почали інвестувати в енергетичну сферу тоді, коли майже всі держави призупинили співробітництво, тобто залучившись підтримкою Ірану, почали збільшувати свою роль в регіоні. Попри санкції зі сторони США та ЄС, в 2010 році Москва та Тегеран підписали дорожню карту про співпрацю в нафтогазовій сфері, фактичну нічим необмежену. Програма розрахована на 20 років і передбачає видобуток, переробку сировини та залучення інноваційних технологій. У 2013 р. затвердили «Дорожню карту перспективних проектів в сфері нафти, газу та нафтохімії. Навіть, незважаючи на той факт, що Росія була прихильницею посилення санкцій проти ядерної програми Ірану і брала активну участь в переговорах щодо зменшення ядерного потенціалу ІРІ, в 2014 р. одразу після чергового невдалого женевського етапу переговорів ініціювала підписання договору на бартерні поставки нафти. Але через занепокоєння міжнародної спільноти реалізувати задумане не вдалося [2].
По-третє, Росія створює новий формат співпраці Росія-Іран-Китай, і найбільше уваги приділяють саме транспортуванні енерговуглеводнів. Проте РФ через свої гегемоністичні переконання зіпсувала відносини з ЄС що в свою чергу стало однією з причин зняття санкцій з Ірану. І саму в цей момент Росія втратила двох основних торговельних партнерів. Іран та ЄС відновили співробітництво. А формат Росія-Іран-Китай також під питанням, адже Китай та Іран вирішили виключити Росію. Можна стверджувати, що на сьогодні Росія програла геополітичну гру, але ЄС вже не допустить тієї ж помилки, що раніше – монопольний постачальник, тому в Росії все ще є шанс [6].
Китай, як і Росія, в іншому блоці держав, які виступають на противагу США та ЄС. І головною метою Китаю в регіоні – не допустити лідерство західних держав, знизити їхній вплив на енергетику Ірану. За допомогою партнерів, зокрема Росії, цього вдалося досягнути. Хоча Китай виступав за підтримку резолюції ООН та санкції проти ІРІ, однак, сам продовжував співпрацювати. Під час санкційного періоду достатньо потужно закріпився на іранському енергетичному ринку, незважаючи на ініціацію нових санкцій. Станом на 2012 рік, коли ЄС фактично повністю призупинив імпорт нафти та газу, частка іранської нафти зросла до 10 %. Можна припусти, що в певній мірі така позиція світової спільноти до ядерної проблеми Ірану була навмисно спровокована, щоб змусити західні держави покинути Близькосхідний регіон. Вже після зняття санкцій, співробітництво посилилися у декілька разів. За 2015-2016 рр. було проведено декілька зустрічей та підписано договорів про збільшення поставки вуглеводнів [7]. Попри певні проблеми з поставкою енергоносіїв, співпраця Китаю та Ірану посилюється, що безумовно негативно впливає на європейський енергетичний ринок та на двосторонні відносини ІРІ та ЄС. Адже після зняття санкцій Іран не поспішає відновлювати відносини з державами, які повністю припинили співробітництво. Набагато вигідніше підтримувати зв’язок з партнерами, з якими налагоджений постійний надійний діалог.
Крім держав-лідерів, безумовно на двосторонні відносини ЄС та ІРІ впливають й інші зовнішньо-політичні події та актори. Зокрема, війна в Сирії, терористичні угрупування по-всьому регіоні Близького сходу. Також до держав, які в певній мірі трансформують енергетичну політику ІРІ та ЄС, можна віднести Індію, яку Іран розглядає як стратегічного партнера; Азербайджан, Грузію, Туркменістан, які потенційно можуть стати, як партнерами, так і конкурентами Ірану в енергетичній сфері. До того ж не зрозуміло, яку стратегію співпраці виберуть країни Перської затоки: Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар та Ірак. Ці і низка інших чинників можуть кардинально змінити співпрацю ЄС та ІРІ не тільки в енергетичній сфері.
Проаналізувавши геополітичний фактор у двосторонніх відносинах ЄС та Ірану, та визначивши головних суб’єктів міжнародних відносин, які впливають на двосторонню співпрацю ЄС та ІРІ в енергетичній галузі, можна зробити висновок, що енергетична політика на Близькосхідному регіоні залежить не тільки від потенційних партнерів, а від інших держав. Зокрема, необхідно зазначити, що чи не головну роль у відносинах ЄС та ІРІ відграють США, які будь-якими способами намагаються впливати на Іран та енергетичну політику. Досить важко передбачити якою ж буде позиція США в регіоні, оскільки станом на початок 2017 р. від новообраного президента не пролунало чіткої стратегії щодо цього регіону чи навіть до ЄС. ЄС ж з обережністю відновлює співпрацю з такою ж обережністю долучається і ЄС. Низка інших держав, які зацікавленні в енергетичному потенціалі Ірану не змінюють своєї стратегії в регіоні. Але сам Іран відновлює ядерну політику, що насторожує усю міжнародну спільноту. Робить це Іран досить у невдалий чай, коли в ЄС і так не бракує проблем і він втрачає постачальників сировини. Геополітичний фактор у двосторонніх відносинах відіграє суттєву роль, який може змінити розстановку сил на міжнародній арені і змінити значення Ірану в енергетичній політиці не тільки ЄС.
Розглянувши геополітичний аспект співробітництва, варто зазначити, що подальшою перспективою дослідження може бути вивчення впливу на білатеральні відносини ЄС та Ірану, який здійснять інші регіональні актори. Тобто визначити як вплине зовнішня політика держав Близького сходу та Закавказзя на відносини ЄС та ІРІ.

Список використаних джерел та літератури:
1. Обострение американо-иранских отношений: что дальше? [Електронний ресурс] // Российский совет по международным делам. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://russiancouncil.ru/inner/?id_4=8733#top-content.
2. Российско-иранские отношения. Проблемы и перспективы [Електронний ресурс] // Институт востоковедения РАН. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: rossijsko-iranskie-otnosheniyam2015.pdf.
3. ABI-HABIB М. U.S., Middle East Allies Explore Arab Military Coalition [Електронний ресурс] / М. ABI-HABIB // The Wall Street Journal. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://www.wsj.com/articles/u-s-middle-east-allies-explore-arab-military-coalition-1487154600.
4. Gurt M. European Union sees supplies of natural gas from Turkmenistan by 2019 [Електронний ресурс] / Marat Gurut // Reuters. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://uk.reuters. com/article/uk-turkmenistan-gas-europe-exclusive-idUKKBN0NN0FI20150502
5. How Brexit Will Impact Iran [Електронний ресурс] // The Huffington Post. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.huffingtonpost.com/entry/how-brexit-will-impact-iran_us_57732fe8e4b0d24f8fb514cf#comments.
6. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
7. Tanchum M. A Post-Sanctions Iran and the Eurasian Energy Architecture Challenges and Opportunities for the Euro-Atlantic Community [Електронний ресурс] / Micha’el Tanchum // Atlantic Council GLOBAL ENERGY CENTER Atlantic Council and DINU PATRICIU EURASIA CENTER. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://espas.eu/orbis/sites/default/files/generated/document/en/Iran_Energy_Architecture_web_0925.pdf.
8. ÜNAL S. Post-Sanctions Iran and Regional Energy Geopolitics [Електронний ресурс] / Serhan ÜNAL // Turkish Energy Foundation. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.tenva.org/wp-content/uploads/2016/02/Iran-Rapor-ENG.pdf.
9. United States and European Union Ease Trade Sanctions Against Iran Pursuant to Nuclear Agreement [Електронний ресурс] // McDermott Will & Emery. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.mwe.com/en/thought-leadership/publications/2016/01/united.
10. Why Iran shouldn’t get too excited about Brexit Read more: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html#ixzz4XMii60WA [Електронний ресурс] // Al-Monitor. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.al-monitor.com/pulse/fr/contents/articles/originals/2016/07/iran-reactions-brexit-uk-exit-european-union.html.
11. With greetings from Trump, Pence says U.S. committed to Europe [Електронний ресурс] // Reuters News Agency. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.reuters.com/article/us-germany-security-usa-idUSKBN15X06Q.