студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

старший викладач

Матвійчук Н.В

СТРАТЕГІЧНА РОЛЬ США В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ТА ДИПЛОМАТИЧНИЙ ВЛИВ У КОНТЕКСТІ АГРЕСІЇ РОСІЇ

        У статті розглядається роль США у зміцненні безпеки України в сучасних геополітичних умовах, особливо під час повномасштабного вторгнення Росії. Аналізується військова підтримка, надана Вашингтоном, зокрема постачання різних видів озброєнь – від стрілецької зброї та бронетехніки до систем протиповітряної оборони й далекобійної артилерії. Окрему увагу приділено дипломатичним зусиллям США, впливу санкційної політики на агресора, а також міжнародній координації для посилення обороноздатності України. Розглядаються ключові етапи розвитку американсько-українського військового співробітництва, його значення для безпеки регіону та перспективи подальшої підтримки.

Ключові слова: російсько-українська війна, військова допомога, безпека, санкції, міжнародна підтримка.

THE STRATEGIC ROLE OF THE U.S. IN ENSURING UKRAINE’S SECURITY: MILITARY AID AND DIPLOMATIC INFLUENCE IN THE CONTEXT OF RUSSIAN AGGRESSION

    This article examines the role of the United States in strengthening Ukraine’s security in the current geopolitical context, particularly during Russia’s full-scale invasion. It analyzes the military support provided by Washington, including the supply of various types of weaponry—from small arms and armored vehicles to air defense systems and long-range artillery. Special attention is given to U.S. diplomatic efforts, the impact of sanctions on the aggressor, and international coordination to enhance Ukraine’s defense capabilities. The study explores key stages of U.S.-Ukraine military cooperation, its significance for regional security, and prospects for further support.

Keywords: Russo-Ukrainian war, military aid, security, sanctions, international support.

       Актуальність роботи: Роль США завжди була ключовою у забезпеченні безпеки України з моменту її незалежності.Cьогодні Україна зіштовхується з серйозними викликами, що впливають не лише на її власну стабільність і безпеку, а й на ситуацію в Європі та навіть Африці, з огляду на агресивну політику Росії.

         В умовах триваючої війни стратегічне партнерство зі США набуває особливого значення, оскільки військова та дипломатична підтримка Вашингтона безпосередньо впливає на обороноздатність України. Питання військової допомоги США Україні виходить за рамки двосторонніх відносин і має глобальне значення, бо Україна це фортпост західного світу.

        Водночас, військова допомога, включаючи навчальні програми, фінансову підтримку, а також завдяки різним зенітно-ракетним комплексам, протитанковим системам, артилерійським снарядам, вертольотам, морським системам озброєння, високозахищеними бойовими машинами, амуніціям та системам захисту є критично важливою для стійкості України у протистоянні з Росією.

       Дипломатичний вплив США також відіграє ключову роль у формуванні міжнародної коаліції підтримки України, запровадження санкцій проти Росії та мобілізація зусиль союзників у межах НАТО, ЄС та ООН. У цьому контексті аналіз американської політики щодо України дозволяє оцінити її ефективність та визначити перспективи подальшої взаємодії між двома державами.

Стан наукової розробки теми. Питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України широко досліджується як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі. Значна кількість наукових праць аналізує військову допомогу США Україні, її ефективність та вплив на розвиток українських збройних сил. Дослідження також торкаються аспектів міжнародної дипломатії та санкційної політики, спрямованої на послаблення агресивних дій Росії.

Серед ключових джерел можна виділити роботи західних аналітичних центрів, таких як RAND Corporation, Atlantic Council та Center for Strategic and International Studies (CSIS), які проводять регулярний аналіз військово-політичної ситуації навколо України. Українські науковці також активно вивчають питання безпеки, акцентуючи увагу на ролі міжнародних партнерів, зокрема США, у формуванні оборонної політики України. Водночас, наукова дискусія триває щодо довгострокових наслідків американської допомоги, її впливу на регіональну безпеку та можливих змін у зовнішній політиці США.Таким чином, дана тема залишається актуальною для подальших наукових досліджень та аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роль Сполучених Штатів Америки у забезпеченні безпеки України є предметом численних досліджень українських науковців та експертів. Зокрема, у статті «Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна» підкреслюється, що головним завданням керівництва США є збереження належного рівня національної безпеки країни, що включає адаптацію концептуальних актів до поточної воєнно-політичної обстановки та викликів, зокрема, пов’язаних з агресією Росії проти України [1].

У публікації «Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України» зазначається, що нова стратегія США визначає Росію як джерело гострої і нагальної загрози, акцентуючи на необхідності розробки опцій для стримування РФ шляхом завдання їй неприйнятного рівня втрат та надання партнерам ефективних асиметричних спроможностей  [4].

Дослідження «Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну» аналізує допомогу США Україні після вторгнення, включаючи постачання озброєння та запровадження економічних санкцій проти Росії, підкреслюючи важливість цієї підтримки для посилення стійкості України у боротьбі проти агресора  [6].

Виділення невирішених частин загальної проблеми. Попри значну увагу дослідників до питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, залишається низка аспектів, що потребують подальшого вивчення, а саме:

1. Ефективність військової допомоги. Хоча США є найбільшим постачальником оборонного озброєння для України, залишається відкритим питання щодо ефективності та оптимальності використання наданої допомоги у довгостроковій перспективі. Недостатньо досліджено, наскільки ця допомога сприяє розвитку оборонної самодостатності України, а також які ризики може спричинити залежність від зовнішнього військового забезпечення.
2. Дипломатичний вплив і політична підтримка. Важливим питанням є те, якою мірою дипломатична підтримка США сприяє міжнародній ізоляції Росії та зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України. Однак потребує подальшого аналізу довготривалий вплив цієї підтримки на геополітичну ситуацію, а також можливі сценарії розвитку відносин між США, Україною та їхніми союзниками.
3. Перспективи майбутньої співпраці. Враховуючи динаміку міжнародних відносин, особливо у контексті зміни адміністрацій у США, залишається відкритим питання щодо збереження та розвитку стратегічного партнерства між Україною та США у майбутньому. Важливо визначити, які механізми можуть гарантувати стабільність цієї співпраці, незалежно від політичних змін у США та інших країнах.

Формування цілей статті. Метою статті є комплексний аналіз стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, зосереджуючись на військовій допомозі та дипломатичному впливі в умовах російської агресії.

Для досягнення цієї мети визначено такі дослідницькі завдання:

• проаналізувати масштаби та складові військової допомоги США Україні, включаючи оцінку її ефективності у зміцненні обороноздатності країни;
• дослідити дипломатичні механізми підтримки, які США використовують для забезпечення міжнародної підтримки України та посилення санкційного тиску на Росію;
• оцінити довгострокові перспективи військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин та можливі зміни у зовнішньополітичній стратегії США;
• запропонувати рекомендації щодо подальшого розвитку співпраці між США та Україною, спрямовані на посилення національної безпеки та зміцнення регіональної стабільності.
• Виклад основного матеріалу дослідження. Сполучені Штати Америки відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки України, надаючи значну військову допомогу та здійснюючи дипломатичний вплив у контексті російської агресії.

У 2024 році США зберегли лідерство серед країн-донорів, забезпечивши Україну безпрецедентним рівнем військової та фінансової підтримки. Загальний обсяг допомоги з боку США, починаючи з 2022 року, перевищив 175 мільярдів доларів [2]. Лише впродовж 2024 року Україна отримала кілька пакетів військової допомоги, зокрема в лютому, червні та грудні. Найбільший пакет був оголошений у грудні 2024 року — на суму 5,9 мільярда доларів, з яких 2,5 мільярда спрямовано на безпекову підтримку, а 3,4 мільярда — на бюджетну допомогу [7; 2]. До складу цього пакета входили системи ППО Patriot, HIMARS, артилерійські боєприпаси калібру 155 мм, дрони-камікадзе, бронетехніка та обладнання для розмінування [8].

Упродовж 2024 року США також продовжили програму підготовки українських військових на базах у Німеччині, що дозволило суттєво підвищити рівень бойової підготовки підрозділів Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО [2]. Крім того, Україна отримала додаткові розвідувальні ресурси, супутникові знімки та дані від американських спецслужб, що суттєво вплинуло на ефективність оборонних операцій [8].

У дипломатичній сфері 2024 рік став знаковим для поглиблення співпраці. США були ініціатором кількох раундів міжнародних переговорів, спрямованих на зміцнення глобальної коаліції на підтримку України. Зокрема, під егідою США активно діяла Ukraine Defence Contact Group, яка вже об’єднує понад 50 країн. Її регулярні засідання сприяють координації постачання озброєння, логістики та технічної підтримки [9].

США також стали рушієм запровадження додаткових санкційних пакетів проти Росії. У 2024 році було введено кілька нових санкцій, що торкнулися банківського сектору РФ, технологічних компаній, постачальників компонентів для виробництва зброї, а також фізичних осіб, наближених до військово-політичного керівництва Росії [10]. Санкції були спрямовані не лише на стримування економіки РФ, а й на унеможливлення обходу вже чинних обмежень [10].

Варто зазначити також активну участь США у роботі над формулою миру, запропонованою Президентом України, і у форматах, де обговорюється майбутнє архітектури безпеки в Європі після війни. У 2024 році США неодноразово наголошували на необхідності довготривалих гарантій безпеки для України, що стало підґрунтям для обговорень двосторонніх безпекових угод [5; 11].

У цьому контексті важливим є оцінка довгострокових перспектив військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин. Очікується, що стратегічне партнерство продовжить розвиватися в кількох ключових напрямах:

• розширення оборонного партнерства через формалізацію довготривалих безпекових зобов’язань США;
• посилення оперативної сумісності ЗСУ зі структурами НАТО;
• поглиблення взаємодії у сферах кібербезпеки, протидії гібридним загрозам, оборонних інновацій та військово-промислового співробітництва;
• розширення гуманітарної та економічної складової підтримки [2; 8]. Водночас, існує потреба у розробці конкретних рекомендацій щодо розвитку двосторонньої співпраці, які можуть бути реалізовані найближчим часом:

1. Укладання двосторонньої безпекової угоди між Україною та США, яка б формалізувала військову допомогу, підтримку в галузі розвідки та обміну технологіями [5; 11].
2. Створення спільних навчальних центрів і програм військової підготовки для українських військовослужбовців [2].
3. Посилення співпраці в галузі кібероборони та інформаційної безпеки, з урахуванням досвіду США у протидії кіберзагрозам [8].
4. Активізація міжпарламентського діалогу, що дозволить забезпечити сталість підтримки незалежно від політичних змін у США [11].
5. Розширення американських інвестицій в оборонну промисловість України, зокрема через спільні підприємства, технологічні трансфери та локалізацію виробництва [3].

Таким чином, США не лише залишаються головним стратегічним партнером України у сфері безпеки, але й можуть відігравати ключову роль у формуванні нової архітектури безпеки в Європі. Довгострокове співробітництво з США повинно базуватися на спільних цінностях, взаємних зобов’язаннях і стратегічній довірі.

Висновки та перспективи подальших досліджень.Отже, аналіз свідчить, що стратегічна роль США у забезпеченні безпеки України є визначальною. Військова допомога суттєво підвищує обороноздатність України, а дипломатична підтримка сприяє міжнародній ізоляції Росії та консолідації світової спільноти навколо українського питання.​ Значний рівень військово-політичного співробітництва між Україною та США не лише сприяє стійкості України, а й формує нову архітектуру європейської безпеки. Проте, подальше дослідження має охопити питання довгострокової ефективності військової допомоги, впливу дипломатичної підтримки на геополітичний баланс та перспективи збереження стратегічного партнерства між Україною та США в умовах  змін у міжнародній політиці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бінтел. Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна. URL: https://bintel.org.ua/analytics/nacionalna-bezpeka-spoluchenix-shtativ-ameriki-i-ukraina (дата звернення: 25.03.2025).
2. Міністерство оборони США. Ukraine Security Assistance [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/News/Releases. (дата звернення: 25.03.2025).
3. Міністерство фінансів України. Дані щодо отриманої міжнародної допомоги [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://mof.gov.ua/uk. (дата звернення: 25.03.2025).
4. Національний інститут стратегічних досліджень. Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/natsionalna-bezpeka/natsionalna-oboronna-stratehiya-ssha-2022-roku-osnovni (дата звернення: 25.03.2025).
5. Офіс Президента України. Формула миру: ключові позиції України [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://president.gov.ua/news. (дата звернення: 25.03.2025).
6. Ad Astra. Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну. URL: https://adastra.org.ua/blog/rol-ssha-v-rosijsko-ukrayinskij-vijni-yak-i-chomu-vashington-pidtrimuye-ukrayinu (дата звернення: 25.03.2025).
7. AP News. U.S. announces $5.9 billion aid package to Ukraine [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://apnews.com/article/ukraine-us-aid-package-2024. (дата звернення: 25.03.2025).
8. U.S. pledges new military support for Ukraine amid growing threats [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.reuters.com/world/us-ukraine-aid. (дата звернення: 25.03.2025).
9. Ukraine Defence Contact Group. Офіційна сторінка Міністерства оборони США [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/Ukraine-Contact-Group. (дата звернення: 25.03.2025).
10. gov.ua. Санкційна політика щодо РФ: нові пакети обмежень [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://vinhas.gov.ua/articles/2024. – (дата звернення: 25.03.2025).
11. White House. Statement by President Biden on U.S. Support for Ukraine [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/briefing-room/statements. – Назва зекрана. – Дата звернення: 25.03.2025.

Власенко П. О.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ ТА УКРАЇНА: ЕВОЛЮЦІЯ ДВОСТОРОННЬОЇ СПІВПРАЦІ У БЕЗПЕКОВІЙ, ЕКОНОМІЧНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРАХ ПІСЛЯ БРЕКЗИТУ

У статті розглядається еволюція двосторонніх відносин між Великою Британією та Україною після Брекзиту, зокрема зміни у безпековій, економічній та політичній сферах. Проаналізовано наслідки виходу Великобританії з Європейського Союзу, зокрема вплив цього процесу на зовнішню політику Британії та її взаємодію з Україною. Окрему увагу приділено посиленню військової співпраці, зокрема у сфері військової допомоги, підготовки українських військових та постачання озброєнь. Крім того, обговорюються економічні аспекти, такі як укладання угод про вільну торгівлю та розвиток двосторонніх торгівельних відносин. Політичний контекст взаємодії, зокрема підтримка Великобританією європейської інтеграції України, також є важливим аспектом дослідження.

Ключові слова: Великобританія, Україна, Брекзит, зовнішня політика, двосторонні відносини, угоди, безпекова співпраця, економічна політика, євроінтеграція, санкції, торгівля.

Vlasenko P.O.

The article examines the evolution of bilateral relations between the United Kingdom and Ukraine after Brexit, including changes in the defense, economic and political spheres. Consequences of the UK’s withdrawal from the European Union are analyzed, in particular, the impact of this process on British foreign policy and its interaction with Ukraine. Increased military cooperation, specifically in the field of defense assistance, training of the Ukrainian army and weapon supplies, is emphasized. In addition, economic aspects are discussed, such as the signing of free trade agreements and the development of bilateral trade relations. The political context of the interaction, such as the UK’s support for Ukraine’s European integration, is also an important aspect of the study.

Key words: UK, Ukraine, Brexit, foreign policy, bilateral relations, agreements, security cooperation, economic policy, European integration, sanctions, trade.

Процес виходу Великобританії з Європейського Союзу (далі – Брекзит) став відправною точкою суттєвої зміни пріоритетів та пошуку нових векторів для зовнішньої політики та формування оновлених зовнішньополітичних стратегій. Це спонукало Лондон шукати нові формати міжнародного співробітництва та підтверджувати свою глобальну роль поза рамками ЄС ​[2]. З-поміж інших напрямків, актуальним постав вектор зміцнення відносин з партнерами у Східній Європі, де з 2014 року досі триває російська агресія проти України. Збройна агресія Росії, кульмінацією якої стало повномасштабне вторгнення в Україну у лютому 2022 року, створила безпрецедентні виклики для безпекової архітектури Європи з часів Другої світової війни. У цих умовах Великобританія проявила себе у якості одного найактивніших союзників України: від початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, двосторонні відносини стали надзвичайно міцними, а Британія, окрім непохитної підтримки суверенітету, також надала Україні значні обсяги військової, гуманітарної та фінансової допомоги. Зважаючи на необхідність колективного протистояння спільному ворогу в обличчі Росії та роль України як щита Європи, а також позитивний розвиток двосторонніх відносин в останній час – робить зовнішньополітичний вектор Британія-Україна доволі перспективним та цікавим для країни, яка проживає переформатування на нові потреби й долає виклики постбрекзитного періоду. Тож, дослідження еволюції британсько-української співпраці, зважаючи на ці аспекти, є вкрай актуальним, особливо після підписання країнами у 2025 році Угоди про 100-річне партнерство, яке має на меті зміцнити взаємодію і для майбутніх поколінь [6].

Після 2016 року з’явилася велика кілька експертних оцінок, присвячених впливу Брекзиту на зовнішню політику Великобританії та двосторонні відносини з країнами партнерами. Першою реакцією зі сторони українських аналітиків на результати референдуму щодо Брекзиту було занепокоєння: висловлювалися побоювання, що вихід Британії з ЄС відверне її увагу від питань Східної Європи та послабить санкційний тиск на РФ ​[1]. Однак подальші події спростували ці побоювання – науковці відзначають, що Британія залишилася одним із найбільш відданих партнерів України. Зокрема, питання співпраці Великобританії та України, через вузьку специфіку, розглядали здебільшого вітчизняні науковці, в той час, як британські науковці та аналітики оглядали глобальний вплив Брекзиту на внутрішню та зовнішню політику Великобританії та його наслідки. Тому, ця стаття орієнтується більшою мірою на роботи українських дослідників, таких як: Яковенко Н. та Лузан Є. [17],   Путченко Ю. [10] та Літвінова А. [8]. Зокрема, в цих працях розкривається детальний аналіз розвитку відносин між Україною та Великобританією  після  виходу  останньої  з  Європейського  Союзу [17] та зміна векторів співпраці між країнами та вплив Брекзиту на ці зміни [10], [8]. Беручи до уваги зміни в політиці Британії, що зумовлені періодичними викликами, які створює постбрекзитний період та посиленням двосторонньої співпраці в тому числі і з Україною з-поміж інших країн-партнерів дослідження останніх змін, тенденцій та загального стану справ є актуальним, в тому числі і для поширення його для закордонних дослідників для привернення уваги до цього питання.

Метою статті є огляд еволюції двосторонньої співпраці між Великою Британією та Україною у безпековій, економічній та політичній сферах після Брекзиту. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

• проаналізувати зміни в безпековому співробітництві, включаючи військову допомогу, навчання та санкційну політику;
• дослідити розвиток економічних взаємин, зокрема торгівельні угоди, інвестиції та вплив Brexit на економічні зв’язки;
• схарактеризувати політичні аспекти партнерства – підтримку європейської інтеграції України, дипломатичну взаємодію на міжнародній арені та стратегічні ініціативи двох держав.

Безпекове співробітництво

У сфері безпеки британсько-українське співробітництво після 2016 року суттєво розширилося, особливо на тлі російської агресії. Ще до виходу з ЄС, Британія долучилася до навчально-тренувальної місії «Орбіталь», яка мала на меті підготовку британськими інструкторами військовослужбовців ЗСУ. За період 2015–2022 рр. було підготовлено близько 22 000 українських бійців [12]. Після початку повномасштабної війни ця програма була розширена і трансформована у місію «Interflex» (з липня 2022 р.), що передбачає підготовку десятків тисяч новобранців ЗСУ на полігонах у Британії. Окрім навчань, Великобританія стала одним із лідерів за обсягами передачі озброєнь Україні. Одразу в переддень вторгнення, у січні 2022 р., Лондон першим серед союзників надіслав Києву партію переносних протитанкових ракетних комплексів NLAW, що суттєво посилили здатність України зупиняти бронетехніку агресора​. Надалі номенклатура підтримки розширювалася: до України почали надходити сучасні зразки озброєнь британського виробництва або за сприяння Британії – бронетехніка (зокрема танки Challenger 2), системи ППО (наприклад, ЗРК Stormer із ракетами Starstreak), крилаті ракети повітряного запуску Storm Shadow та інше обладнання. Станом на березень 2024 р. сумарний обсяг британської допомоги Україні досягнув £12 млрд, з яких £7,1 млрд – це військова допомога​. За цим показником Британія посідає друге місце у світі після США, що було відзначено як прояв її провідної ролі у підтримці української оборони [4]. Важливо, що Велика Британія не лише надає матеріальні ресурси, але й ділиться розвідданими та технологіями. Наприклад, ще до повномасштабної фази війни британські ВПС здійснювали розвідувальні польоти поблизу українського кордону для збору інформації про переміщення російських військ​, а згодом розвідслужби двох країн налагодили тісний обмін даними в режимі реального часу. Активна військова співпраця також включає спільні навчання та консультації: українські підрозділи брали участь у багатонаціональних навчаннях під егідою Британії, а британські радники консультують український Генштаб щодо стандартизації та взаємосумісності з НАТО. У лютому 2022 року, реагуючи на загрозу ескалації, Велика Британія ініціювала створення тристороннього союзу з Польщею та Україною для посилення регіональної безпеки​, головним завданням якого має стати як протидія російській загрозі, так і спільна робота заради майбутнього європейської безпеки [16]. Ця ініціатива сигналізувала про готовність британського уряду формувати нові безпекові альянси у Східній Європі, зміцнюючи оборонні спроможності України перед обличчям російської загрози.

Економічна співпраця

На додачу до військової допомоги, ще одним із ключових елементів співпраці є координація санкційної політики проти РФ. До виходу з ЄС Велика Британія разом з іншими членами Союзу підтримала запровадження широких санкцій у відповідь на анексію Криму та початок війни на Донбасі у 2014 році [3]. І навіть після Брекзиту Лондон зберіг наступність санкційного режиму, ухваливши власні нормативні акти (зокрема «The Russia (Sanctions) (EU Exit) Regulations 2019»), які дозволили безперервно застосовувати та оновлювати санкції вже на національному рівні ​[5]. У співпраці з Вашингтоном, Брюсселем та іншими партнерами на міжнародній арені британський уряд постійно розширював санкційні списки, що включають російських посадовців, олігархів, банки та компанії, причетних до агресії. За короткий час після повномасштабного вторгнення 2022 року Британія запровадила безпрецедентні обмеження: заморозила активи Центрального банку РФ, відключила російські банки від системи SWIFT та ввела ембарго на російську нафту​. Координація дій зі США та ЄС у цьому питанні була настільки тісною, що її назвали моделлю “прагматичної співпраці” між Британією та Євросоюзом після Брекзиту​. Водночас британські органи влади уважно стежать за ефективністю санкцій та закликають союзників закривати лазівки для їх обходу. Лондон також одним із перших виступив з ініціативою використати заморожені російські активи для повоєнної відбудови України ​[4], що свідчить про стратегічну довгострокову оцінку співпраці у безпековій сфері. Отже, в галузі безпеки після 2016 року спостерігається якісний стрибок: від обмеженої матеріально-технічної допомоги та навчань – до фактично союзницьких відносин, що включають постачання сучасного озброєння, спільну протидію спільному противнику та узгоджену санкційну політику.

Що стосується загальної зміни економічних відносин між Великою Британією та Україною, то після Брекзиту вони увійшли в нову фазу, позначену укладенням прямих двосторонніх угод. Щоб не допустити перерви у торговельному режимі після виходу Британії з ЄС, сторони оперативно підписали у жовтні 2020 року Угоду про політичне співробітництво, вільну торгівлю та стратегічне партнерство (так звану Угоду про стратегічне партнерство) [13].Цей документ фактично відтворив основні положення режиму торгівлі, що раніше діяв в рамках Угоди про асоціацію Україна–ЄС, забезпечивши континуїтет торговельних преференцій​. Угода набула чинності 31 грудня 2020 року і заклала основу для зростання товарообігу між двома країнами. За даними на 2022 рік, обсяг двосторонньої торгівлі досяг £1,4 млрд​. Попри війну, сторони продовжують розвивати торговельне партнерство: у березні 2023 року було підписаноУгоду про цифрову торгівлю, що розширює діючу зону вільної торгівлі на сферу електронної комерції та обміну даними [15]. А у лютому 2024 року, з огляду на економічні труднощі воєнного часу, Україна та Британія домовилися продовжити режим безмитної торгівлі для більшості товарів ще на п’ять років​. Таким чином, Brexit не лише не зашкодив двосторонній торгівлі, а й надав можливість гнучко підлаштовувати торговельні домовленості під нові реалії. Британська сторона підкреслює переваги такої гнучкості: скасування тарифів на український експорт у 2022 році було здійснено в прискореному порядку саме завдяки наявності двосторонньої угоди, що підтверджують представники британського уряду.

Політичне співробітництво

На політичному рівні Велика Британія після Брекзиту залишилася неухильним партнером та підтримкою у євроінтеграційних прагненнях України. Хоча формально Лондон вже не бере участі в ухваленні рішень ЄС щодо розширення, британська дипломатія активно підтримує курс України на вступ до Європейського Союзу. З перших днів після Революції Гідності у 2014 році Великобританія послідовно виступала за надання Україні європейської перспективи та впровадження необхідних реформ. Після подання Україною заявки на членство в ЄС у 2022 році уряд країни висловив однозначну підтримку цьому кроку, а у британському парламенті наголошували на необхідності допомогти Україні виконати критерії вступу ​[4]. Британські представники в міжнародних структурах закликають партнерів сприяти інтеграції України до західних інституцій – зокрема, в Парламентській асамблеї Ради Європи та на самітах G7 британська делегація просувала тезу, що майбутнє України має будуватися у складі спільноти демократичних європейських держав. Показовим також є те, що нещодавня двостороння Угода про безпекове співробітництво (січень 2024 р.) між Лондоном і Києвом містить положення про підтримку реформ в Україні, узгоджених із пріоритетами НАТО, ЄС, МВФ та G7 [14]​. Це означає, що Британія фактично координує свою двосторонню політику з колективними цілями Заходу щодо євроатлантичної інтеграції України, допомагаючи наблизити українські стандарти до вимог членства в ЄС і НАТО. Що стосується НАТО, то Лондон традиційно займає одну з найбільш активних та сталих позицій серед союзників у питанні майбутнього членства України. Ще на Бухарестському саміті 2008 року Британія підтримала надання Плану дій щодо членства (MAP) для України, а після подій 2014 року активно сприяла поглибленню співпраці України з Альянсом. Вже після Брекзиту Британія виступила одним із гарантів безпеки України у рамках Київського безпекового договору (ініціатива про гарантії безпеки, представлена у 2022 р.) [7], а на саміті НАТО в Вільнюсі 2023 році наполягала на чітких формулюваннях щодо перспектив членства України. Тому на політичному рівні прослідковується послідовна позиція Великобританії вбачати Україну як невід’ємну частину євроатлантичної спільноти і підтримувати цей курс як через двосторонні механізми, так і у багатосторонніх форматах.

Висновки

Британсько-українське співробітництво після 2016 року, що був ознаменований проведенням референдуму щодо виходу Великобританії з ЄС, пройшло етапи прискореної еволюції, перетворившись з відносно незначного, усередненого партнерства на один із активних двосторонніх союзів у Європі. У безпековій сфері досягнуто безпрецедентних результатів: Україна отримала від Британії значну військову підтримку – як у вигляді сучасного озброєння, так і через підготовку військ – що суттєво зміцнило її обороноздатність. Спільними зусиллями двох держав, а також за підтримки союзників, вдалося дати відсіч російській агресії в критичний момент, а саме на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. В економічній сфері завдяки допомозі та участі Великобританії було забезпечено неперервність і зростання взаємної торгівлі, попри вихід країни з єдиного ринку ЄС. Укладення нового пакету двосторонніх угод (про вільну та цифрову торгівлю, про фінансове співробітництво тощо) дозволило адаптувати економічні зв’язки до умов та викликів постбрекзитного періоду для Великобританії та викликів в умовах війни для України. Британські інвестиції та участь у майбутній відбудові України створюють основу для економічної підтримки для цього процесу та довгострокових вигод для обох сторін [11]. Що стосується політичних аспектів співпраці, то вони вирізняються високим рівнем довіри обох країн одна до одної та взаємної підтримки: британський уряд на всіх майданчиках відстоює суверенітет і вибір Україною європейського спрямування на своєму шляху, тоді як Київ розглядає Великобританію як одного зі своїх найближчих союзників. Інституціоналізація відносин – від Ради партнерства до 100-річної угоди – гарантує, що досягнення останніх років будуть закріплені й розвинуті в майбутньому. Перспективи подальшого розвитку відносин є обнадійливими. У разі успішного завершення війни очікується перехід до фази масштабної відбудови України, де британська експертиза у фінансах, інфраструктурі та управлінні буде надзвичайно затребуваною. Поглиблюватиметься технологічне і наукове співробітництво, зокрема в рамках нових ініціатив, передбачених 100-річним партнерством (спільні проєкти в галузі охорони здоров’я, агротехнологій, космосу, кібербезпеки тощо)​. Великобританія, імовірно, відіграватиме провідну роль у гарантіях безпеки для післявоєнної України – як через двосторонні зобов’язання, так і у форматі НАТО (де вступ України, підтримуваний Лондоном, стане стратегічною метою) [11].

Водночас не можна нехтувати й потенційними викликами та ризиками. По-перше, довготривала війна випробовує на витривалість ресурси й громадську думку союзників. У самій Британії вже порушується питання, наскільки стабільним буде нинішній рівень підтримки України у середньо- та довгостроковій перспективі​. Політичний консенсус щодо необхідності допомагати Києву наразі міцний, проте зміна уряду або фокусування на внутрішніх проблемах (економічних труднощах, соціальних питаннях) може внести корективи. По-друге, фактор США залишається визначальним: можливе зменшення залученості Вашингтона (наприклад, у разі зміни адміністрації) створить серйозний виклик для всіх європейських партнерів України​. У такому випадку тягар підтримки (військової та фінансової) ще більше ляже на плечі Британії та ЄС, що вимагатиме від них ще тіснішої координації. По-третє, після Брекзиту механізми офіційної співпраці між Великобританією та ЄС у сфері зовнішньої політики відсутні, тому існує ризик розбіжностей у підходах (наприклад, у санкційній політиці), що потенційно послаблює ефективність спільного тиску на РФ. Подолати цей виклик допоможе прагматична взаємодія Лондона з Брюсселем на рівні координаційних форматів G7 та двосторонніх консультацій з ключовими членами ЄС (Францією, Німеччиною та ін.). Нарешті, дії Росії, спрямовані на дестабілізацію поточного світоустрою, залишатимуться загрозою: Кремль постійно вдається до намагань посіяти розбрат між союзниками, вдається до інформаційних атак або енергетичного шантажу, аби знизити рівень підтримки України. Усвідомлення цих ризиків уже зараз спонукає Лондон і Київ вибудовувати співпрацю на максимально стійких засадах, з акцентом на довгострокові зобов’язання та гнучкі формати реагування.

На завершення, варто підкреслити, що історія двосторонніх відносин Великобританії та України після Брекзиту є яскравим прикладом того, як спільні цінності та виклики можуть об’єднати держави, навіть коли одна з них змінює своє місце в міжнародній системі. Досягнення останніх років – від військової допомоги до політичних декларацій про столітнє партнерство – закладають підґрунтя для справді союзницьких відносин [9]. Велика Британія й Україна увійшли в нову історичну епоху взаємин – епоху, в якій їхній союз стане запорукою миру, розвитку та процвітання обох націй у мінливому світі.

Список використаних джерел:

1. Bilous A. Brexit: The View from Ukraine. E-International Relations. 16.06.2017. URL: https://www.e-ir.info/2017/06/16/brexit-the-view-from-ukraine/.
2. Casalicchio E., Kijewski L. Did Brexit help Britain help Ukraine?. Politico. 28.04.2022. URL: https://www.politico.eu/article/brexit-britain-help-ukraine/.
3. Nice A. Ukraine crisis: financial and international trade sanctions. Institute For Government. 22.02.2022. URL: https://www.instituteforgovernment.org.uk/article/explainer/ukraine-crisis-financial-and-international-trade-sanctions.
4. Tudor S. UK-EU relationship and the war in Ukraine: Lords committee report. UK Parliament. 14.11.2024. URL: https://lordslibrary.parliament.uk/uk-eu-relationship-and-the-war-in-ukraine-lords-committee-report/.
5. Financial sanctions, Russia. GOV.UK. 18.03.2014. URL: https://www.gov.uk/government/publications/financial-sanctions-ukraine-sovereignty-and-territorial-integrity.
6. Велика Британія та Україна підписують 100-річне партнерство: поглиблення безпекових зв’язків та зміцнення партнерства для майбутніх поколінь. UK. 16.01.2025. URL: https://www.gov.uk/government/news/uk-and-ukraine-sign-landmark-100-year-partnership-to-deepen-security-ties-and-strengthen-partnership-for-future-generations.uk.
7. Київський безпековий договір. Президент України Володимир Зеленський. 13.09.2022. URL: https://www.president.gov.ua/storage/j-files-storage/01/15/93/cf0b512b41823b01f15fa24a1325edf4_1663050954.pdf.
8. Літвінова А. А. Українсько-британські відносини у сфері безпекової політики на сучасному етапі / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 98 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9550/Літвінова%20Анастасія.pdf.
9. Павлюк С. О. Українсько-британські відносини на початку ХХІ століття / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 102 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9551/Павлюк%20Сергій.pdf.
10. Путченко Ю. С. Українсько-британські відносини на сучасному етапі / Національний авіаційний університет. Київ, 2023. 53 с. URL: https://er.nau.edu.ua/server/api/core/bitstreams/21b12074-957b-47ff-b3c8-a118f928a811/content.
11. Сорока В. В. Відносини України і Великої Британії: становлення, сучасний стан та перспективи / Національний університет «Острозька академія». Острог, 2022. 91 с. URL: https://theses.oa.edu.ua/DATA/9552/Сорока%20Вячеслав.pdf.
12. Тренувальні місії НАТО: перемога над противником починається з навчання на полігонах. Ukraine to NATO. URL: https://ukrainetonato.com.ua/osvita-ta-boyova-pidhotovka-za-standartamy-nato/trenuvalni-misii-nato-peremoha-nad-protyvnykom-pochynaietsia-z-navchannia-na-polihonakh/.
13. Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 08.10.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-20#Text.
14. Угода про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Президент України Володимир Зеленський. 12.01.2024. URL: https://www.president.gov.ua/news/ugoda-pro-spivrobitnictvo-u-sferi-bezpeki-mizh-ukrayinoyu-ta-88277.
15. Угода про цифрову торгівлю між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії. Верховна Рада України. 20.03.2023. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/826_001-23#n2.
16. Шелест Г. Тристороння ініціатива: Як Велика Британія, Польща та Україна можуть формувати післявоєнну Європу. Українська призма. 01.05.2024. URL: https://prismua.org/english-the-trilateral-initiative-how-britain-poland-and-ukraine-can-shape-a-post-war-europe/.
17. Яковенко Н., Лузан Є. Українсько-британські відносини після Brexit: двостороння співпраця та європейська інтеграція україни. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2024. С. 32–42. URL: http://apir.iir.edu.ua/index.php/apmv/article/view/3915/3565.

]]> https://naub.oa.edu.ua/velykobrytaniya-ta-ukrayina-evolyutsiya-dvostoronnoyi-spivpratsi-u-bezpekovij-ekonomichnij-ta-politychnij-sferah-pislya-brekzytu/feed/ 0 https://naub.oa.edu.ua/sanktsiyi-yak-okremyj-vyd-dopomohy-krayin-chleniv-nato-v-umovah-rosijsko-ukrayinskoyi-vijny/ https://naub.oa.edu.ua/sanktsiyi-yak-okremyj-vyd-dopomohy-krayin-chleniv-nato-v-umovah-rosijsko-ukrayinskoyi-vijny/#respond Wed, 26 Apr 2023 15:25:50 +0000 https://naub.oa.edu.ua/?p=29484 Заховаєва Даяна Сергіївна

студентка 5 курсу,

спеціальність “Міжнародні відносини,

суспільні комунікації та регіональні студії

Науковий керівник:

Матвійчук Наталя Володимирівна

кандидат історичних наук, старший викладач

САНКЦІЇ ЯК ОКРЕМИЙ ВИД ДОПОМОГИ КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Анотація. В даній статті розглянуто допомогу Україні від країн-членів Альянсу у вигляді санкцій. Проаналізовано яким чином ведення санкційного режиму проти Росії послаблює її економіку, воєнний потенціал, сприяє зменшенню російського впливу в регіоні. Проаналізовано чи можуть санкції являтись ефективним інструментом, стосовно забезпечення безпеки та стабільності в умовах російсько-української війни.

Ключові слова: НАТО, санкції, Україна, війна, Росія.

Abstract. This article examines the assistance to Ukraine from NATO member states in the form of sanctions. The article describes how the sanctions regime against Russia weakens it`s economy and military potential, and contributes to the reduction of Russian influence in the region. In the article analyzes whether sanctions can be an effective tool for ensuring security and stability in the context of the Russian-Ukrainian war.

Key words: NATO, sanctions, Ukraine, war, Russia.

Дана тема є досить актуальною у сучасних геополітичних умовах. Поєднання принципів соціальної важливості та недостатньої вивченості напрямку свідчить про актуальність теми. У контексті російсько-української війни санкції стали одним з ключових засобів тиску на Росію, тому Сполучені Штати разом з іншими країнами-членами НАТО приєднались до санкційного режиму, щоб підтримати Україну та забезпечити стабільність в регіоні.

Стан наукового дослідження у галузі застосування санкцій країнами-членами НАТО в умовах російсько-української війни є досить обмеженим. Тому при дослідженні даної теми ми будемо опиратись на офіційні заяви представників країн-членів НАТО з офіційних джерел. Зарубіжні науковці Жентао Лі та Тіанзі Лі, Нобухіро Хосо, Дж. Бентон Хіт та Олена Чачко, Сьюзан Ханна Аллен займаються аналізом політичної, економічної та соціальної ситуації в Україні та регіоні, Ніколас Мудлер провів дослідження історії співпраці в сфері санкцій, проаналізував можливості та перспективи забезпечення санкційної допомоги. Питання санкцій висвітлюється в роботах вітчизняних науковців, як  Анна Меньшеніна, Дмитро Каменський, Микола Капітоненко, Василь Філіпчук та інші.

Мета статті полягає в з’ясуванні ефективності та наслідків використання санкцій як окремого виду допомоги від країн-членів НАТО та розглянути оптимальний комплексний підхід для забезпечення стабільності безпеки в регіоні. Проаналізувати, які можливості є для України у взаємодії з країнами-членами НАТО.

Завдання статті полягає в тому, щоб проаналізувати, яким чином може допомогти військово-політичний союз, не втручаючись на пряму в військові дії розв’язані Російською Федерацією на українській території та зберегти стабільну безпеку в регіоні.

У відповідь на навмисний напад Росії на Україну Сполучені Штати разом зі своїми союзниками по НАТО запровадили суворі економічні санкції проти Російської Федерації. Ці заходи визначаються жорсткими фінансовими санкціями та жорстким фінансовим контролем, що суттєвим чином впливає на російську економіку, фінансову систему та можливість вільного доступу до передових технологій [7].

Запровадження санкцій, призводить до ізоляції Росії від доступу до світових фінансових систем, це в свою чергу спричинить значні фінансові витрати для найбільших фінансових установ країни. Мішенями, на які були направлені санкції, це десять найбільших російських фінансових установ. Будучи під санкціями вони зазнали повного блокування кореспондентських та платіжних рахунків, а також обмеженнями щодо боргів і капіталу установ, які володіють майже 80% активів російського банківського сектору. Безпрецедентні заходи щодо контролю за експортом різко скоротять російський високотехнологічний імпорт, що призведе до обмеження доступу до основних технологічних ресурсів, ослаблення промислових можливостей та скомпрометованих стратегічних прагнень до глобального впливу [5]. Історична багатостороння співпраця з різноманітною групою членів і партнерів Альянсу посилить вплив цих дій, перешкоджаючи зусиллям російського президента диверсифікувати крихку економіку Російської Федерації. Враховуючи масштаби путінської агресії та загрозу міжнародному порядку, необхідна рішуча відповідь, включаючи продовження жорстких санкцій, доки він не змінить свій курс [6].

Попередні загрозливі дії з російської сторони, а тепер і агресія нічим неспровокована проти України, зустрічається безпрецедентним рівнем багатосторонньої співпраці. Сполучені Штати разом зі союзниками по НАТО проводять багато заходів, щоб притягнути Росію до відповідальності за її дії. Це являється свідченням міцності партнерства та потужної сили, яка перевершує будь-які заходи, що вжиті окремо. Після спільно накладених санкцій проти Росії, економіка країни зазнала серйозного й негативного тиску. Ізоляція від глобальної фінансової системи, світової торгівлі та передових технологій обертається серйозними витратами. Відключення найбільшого російського банку від фінансової системи США завдає значного удару по його здатності функціювати в світовій торгівлі, тоді як повне блокування другого за величиною російського банку заморозить будь-які його активи, пов’язані з фінансовою системою США [7].

Економічний добробут Росії знаходиться під загрозою, оскільки вона стикається з численними проблемами, такими як обмежений доступ до глобальних ринків, інвестицій і долара США. Останнім часом її економіка вже переживає проблеми, коли фондовий ринок різко впав до мінімуму за чотири з половиною роки, а рубль впав до найнижчої денної розрахункової вартості.  Ці виклики будуть посилюватися із запровадженням більш суворих санкцій, які придушать промислове зростання, сплеск інфляції, посилять втечу капіталу та збільшать вартість позик [2]. Цей крок є спільними зусиллями США та їхніх союзників, щоб завдати збитків уряду Путіна, спонукаючи його шукати підтримки в країнах, які не мають фінансових і технологічних переваг західних ринків.  У зв’язку з цим Сполучені Штати оголосили про рішучі дії в таких секторах:

Фінансовий сектор. Відсторонення найбільшої фінансової установи Сбербанк (включаючи 25 дочірніх компаній) та другої за величиною фінустанови ВТБ банк (ВТБ) від фінансової системи США шляхом накладення санкцій на поточні та транзитні рахунки. Ці дії обмежать операції Сбербанку в доларах США. Сбербанк володіє майже третиною активів російської банківської галузі, тісно пов’язаний зі світовою фінансовою системою та є системно важливим для російської фінансової системи. ВТБ володіє майже п’ятою частиною активів російського банківського сектора, значною мірою покладається на фінансові системи США та Заходу та є системно важливим для російської фінансової системи [1].

Введення санкцій, що блокують діяльність трьох інших великих фінансових установ Росії, а саме банк “Відкриття”, ВАТ “Совкомбанк”, “Новікомбанк” та 34 їх дочірніх компаній. Через санкції заморожуються всі активи даних установ, які будь-яким чином пов’язані з фінансовою системою Сполучених Штатів, а також забороняється американським громадянам мати справи з ними. Ці установи відіграють досить вагому роль в російській економіці.

Боргові та акціонерні обмеження щодо тринадцяти найбільш важливих великих російських підприємств та організацій. Вони включають обмеження на всі операції з новими борговими зобов’язаннями зі строком погашення понад 14 днів та новими акціями, випущеними тринадцятьма російськими державними підприємствами та організаціями, а також на надання їм фінансування та інші операції з цими борговими зобов’язаннями. Такі організації, включно з критично важливими для російської економіки компаніями, активи яких оцінюються майже в 1,4 трильйона доларів, не зможуть залучати кошти через американський ринок – ключове джерело капіталу і доходів, що обмежує можливості Кремля залучати гроші для своєї діяльності [3].

Сектор фізичних та юридичних еліт. Санкції стосуються осіб, які збагатилися за рахунок російської держави та підняли членів своїх сімей на одну з найвищих владних посад у країні. Він також включає фінансових діячів, які керують найбільшими фінансовими установами Росії та відповідають за надання ресурсів, необхідних для підтримки вторгнення Путіна в Україну. Ця дія спрямована проти російських еліт та членів їхніх сімей, щоб відрізати їх від фінансової системи США, заморозити будь-які активи, які вони тримають у США та союзників, і блокує їхні поїздки до країн-членів, які підтримали Сполучені Штати [8].

Військовий сектор. Широкі обмеження військових та стратегічних амбіцій російської армії та Путіна. Це включає заходи, спрямовані на військових кінцевих користувачів, включаючи Міністерство оборони Росії. Експорт практично всіх американських товарів і товарів, вироблених в інших країнах з використанням певного американського програмного забезпечення, технологій або обладнання, буде обмежено цільовими військовими кінцевими користувачами. Ці широкі обмеження поширюються на Міністерство оборони Росії, включаючи Збройні сили Росії, де б вони не були. Санкції введені проти гірничо-металургійного сектору Росії. Міністерство фінансів США забороняє будь-кому співпрацювати з російськими компаніями в цій сфері. До списку заборонених увійшли такі комерційні структури, як ТОВ “ТПЗ-Рондол”, ВАТ ЦНДІ “Буревісник”, “Мценскпрокат”, ТОВ “Металург-Туламаш”. Всі перелічені господарювання пов’язані з виробництвом зброї та боєприпасів російської авіаційної та оборонної промисловості [4].

Загальноросійські обмеження придушили імпорт російських технологій, які є критично важливими для диверсифікованої економіки та здатності Путіна демонструвати владу. Це включає загальноросійську заборону на експорт чутливих технологій, головним чином націлених на російський оборонний, авіаційний і морський сектори, щоб перекрити доступ Росії до передових технологій. Окрім широких обмежень щодо російського оборонного сектору, уряд США запровадить обмеження в Росії на використання чутливих американських технологій, вироблених в інших країнах із використанням американського програмного забезпечення, технологій чи обладнання. Це включає в себе загальноросійські обмеження щодо напівпровідників, телекомунікацій, шифрованого захисту, лазерів, датчиків, навігації, авіоніки та морських технологій. Такий жорсткий і тривалий контроль не дозволить Росії отримати передові технології [8].

Отже, враховуючи той факт, що НАТО є військово-політичним союзом, допомога країн-членів НАТО є значимою. Враховуючи, що Україна не є країною-членом НАТО то альянс не може надати ту військову підтримку, яка прописана в статуті НАТО. Натомість, Альянс надає підтримку у вигляді санкцій, що заморожують фінансову здатність Росії до зміцнення її військової сили. За останні півтора року Україна отримала значну санкційну допомогу від країн-членів НАТО, що суттєво зміцнило її обороноздатність та забезпечило захист від агресії. Санкції відіграють важливу роль як інструмент міжнародного тиску на країну-агресора та покарання за її незаконні дії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Мінфін США оприлюднив детальний список санкцій проти Росії,УКРІНФОРМ, 2022 URL: https://cutt.ly/s5vafjY(дата звернення: 10.04.2023)
2. Санкції проти РФ. Міністерство закордонних справ України, 2023URL: https://mfa.gov.ua/sankciyi-proti-rf(дата звернення: 12.04.2023)
3. The cost of war: Impact of sanctions on Russia following the invasion of Ukraine. Nobuhiro Hosoe,April2023 URL: https://cutt.ly/d5lFI7M (дата звернення: 14.04.2023)
4. Economic Sanctions and Regional Differences: Evidence from Sanctions on Russia. Zhentao Li and Tianzi Li, 2022URL: https://cutt.ly/V5lFLgx(дата звернення: 14.04.2023)
5. Economic sanctions as a foreign policy tool in the light of Russia`s war against Ukraine. Anna Menshenina, 2022 URL: https://cutt.ly/A5lFGot(дата звернення: 14.04.2023)
6. FACT SHEET: Joined by Allies and Partners, the United States Imposes Devastating Costs on Russia. Statements and releases, February 2022URL: https://cutt.ly/a7SWXij (дата звернення: 09.04.2023)
7. The United States Imposes Additional Sweeping Costs on Russia. Press statement. Antony J. Blinken, February2023 URL: https://cutt.ly/45lFVHp (дата звернення: 11.04.2023)
8. A Watershed Moment for Sanctions? Russia, Ukraine, and the Economic. Elena Chachko and J. Benton Heath Battlefield, May 2022 URL: https://cutt.ly/L5lF1V5(дата звернення: 13.04.2023)

Інформаційні війни стали реаліями сьогодення, а інформаційно-пропагандистські операції застосовуються у мирний час без застосування військового тиску. Інформаційна війна США проти Ірану в контексті ядерної програми наглядний цьому доказ. В рамках інформаційного тиску США на Ісламська Республіка Іран (ІРІ) було виконано основні завдання інформаційно-психологічної війни, які визначені у Доктрині Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних психологічних операцій, в контексті яких було досліджено способи та методи досягнення інформаційного протиборства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням загальної картини інформаційного протиборства США проти Ірану займались: Вартаян Є.Г., Гриняєв С.Н, Федорова І.Є., Шевченко Л.Є. та ін. Аналізу реалізації інформаційно-пропагандистських операцій здійснено раніше не було. Дослідження базується на аналізі офіційних документів США з ядерного питання, які є у вільному доступі в мережі Інтернет та електронних засобах масової інформації. Серед офіційних джерел, які використовувались як база дослідження, варто відмітити Доктрину Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних психологічних операцій, економічні та політичні Санкції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй відносно Ісламської Республіки Іран № 1696, 1737, 1747, 1803 і 1835.

Мета статті: висвітлити інформаційно-пропагандистські операції США проти Ірану в контексті ядерної програми країни як наглядний приклад ведення ефективного інформаційного протиборства в мирний час.

Виклад основного матеріалу. Сучасні інформаційні системи, засоби масової комунікації як глобального, так і регіонального рівнів творять концептуально новий вид реальності. Це реальність 4-го виміру – віртуального, який чим далі, тим більше набирає усіх ознак, притаманних повсякденній реальності. Він дозволяє людям контактувати один з одним, навчатися, працювати, здійснювати покупки, відпочивати, подорожувати, та ще безліч інших речей, і все це – навіть не виходячи з дому. Усі ці та багато інших можливостей, першочерговим призначенням яких було задоволення потреб конкретного громадянина-споживача, поступово зміщуються у державну сферу. Так виникають електронні уряди, електронна комерція, автоматизовані системи управління тощо. Однак разом з цим виникають і абсолютно нові типи загроз як державам, так і окремим їх громадянам. Ці загрози безпосередньо пов’язані з вразливістю як національних, так і глобальної, інформаційних інфраструктур та інформації як такої [1, с. 9]. Концепція мережно-центричного протиборства поєднує в собі елементи інформаційно-психологічного протистояння, вироблені до її появи. Доктрина Об’єднаного Комітету начальників штабів США з об’єднаних психологічних операцій наступним чином визначає головні завдання спільних психологічних операцій під час бойових дій [4].

Завдання, які прописані в Доктрині, були взяті як критерії для дослідження інформаційно-пропагандистських операцій США проти Ірану. Далі подано результати дослідження офіційних джерел Сполучених Штатів, які наявні у вільному доступі в мережі Інтернет інформації, яка була подана в електронних засобах масової інформації (як українських, так і закордонних) за 01.2002–12.2013 роки на предмет відповідності завдань психологічної війни, які визначені у Доктриною Об’єднаного комітету навчальних штабів Сполучених Штатів Америки.

1. Пояснення політичного курсу, цілей та мотивів США. Різке нарощування тиску з боку США відносно Ірану відбулось 2002 року, коли Вашингтон публічно представив космічні знімки об’єктів для збагачення ураном на іранській території, що свідчило про порушення Ісласмька Республіка Іран (ІРІ) угоди про гарантії МАГАТЕ від 1974 року і здійснення ним широкомасштабної не задекларованої діяльності в ядерній області. Також американський уряд у своєму зверненні акцентував увагу на тому, що робота із збагачення ураном може бути використана як для атомних електростанцій, так і для виготовлення ядерної зброї [9].

Ключову роль виступали доповіді, інтерв’ю чиновників США, які постійно акцентували увагу на загрозі виготовлення ядерних боєголовок, яка становить небезпеку для всього світу, таким чином така позиція похитувала довіру до мирної реалізації ядерної програми Іраном та дало змогу без додаткових пояснень ввести нові санкції.

2. Вплив на громадську думку або забезпечення політичного тиску на підтримку або спротив військовій операції. Це завдання інформаційної війни реалізується через надання доказів того, що Іран насправді займається виготовленням ядерної зброї. Але очевидних та прямих доказів США для світового співтовариства не надали, але сумнів все ж таки посіяли. Питання іранської програми постійно постає у зверненнях до президентів США до конгресу. Наприклад, щорічне звернення Дж. Буша молодшого до конгресу 1 лютого 2006 року, в якому він назвав ІРІ, країною, яка несе загрозу нерозповсюдженню ЗМУ [11], а Стратегія національної безпеки США [5] від 1 березня того ж року наголошує на продовженні проактивних зусиль щодо зміцнення режиму нерозповсюдження. У 2006 році була розроблена головою РНБ Кондолізою Райс Концепція посиленого тиску на Іран, яка чітко окреслила наміри США щодо Ірану та намітила план нарощення санкцій проти ІРІ. Для підтвердження правильності курсу ізоляції Ірану Сполучені Штати надавали неодноразово інформацію про те, що ІРІ підтримують як фінансово, так постачання зброї терористичним «Хезболла», «Хамас» та іншим [2].

3. Вплив на розробку ворогом стратегії і тактики. Після ісламської революції 1979 року США не підтримувало дипломатичних чи консульських відносин, отже переговорів на рівні високо посадовців не відбувалось аж до 2013 року, коли до влади прийшов президент Х. Роухані. І з того часу Сполучені Штати нарощувати тиск на ІРІ. А з 2002 року США мали суттєві підстави для посилення економічних санкцій та політичного тиску, і з року в рік вони тільки посилювали їх. Про такі наміри представники США одноразово заявляли. Наприклад, 2012 року заступник міністра фінансів Д. Коен заявив, що Іран знаходиться під тиском санкцій, він буде посилюватися доти, поки Тегеран відмовлятиметься розв’язати обґрунтовані побоювання з приводу ядерної програми.

4. Посилення економічних та інших несилових форм санкцій проти ворога. З перших років правління духівництва загострилися також відносини ІРІ із  США. Головною причиною було те, що Сполучені Штати надавали підтримку шаху, якого багато хто вважав «ворогом іранського народу». Після захоплення американського посольства в Тегерані іранськими радикалами,  США  розпочали проводити політику, спрямовану на підрив політичного режиму, що встановився після повалення монархії в Ірані. У межах заходів економічної війни були заморожені іранські авуари в американських банках. Потім була введена заборона на експорт до Іран високих технологій. При цьому американське керівництво продовжувало закуповувати у великих кількостях іранську нафту. Антиіранська кампанія в США особливо посилилася в середині 90-х років ХХ століття. Приводом цього стала заява ізраїльського уряду про те, що  Іран знаходиться на межі одержання ядерного компоненту для зброї масового знищення, і про рішення Росії поставити іранцям двох атомних реакторів. Зусилля Сполучених Штатів спрямовані на  те, щоб політичними та економічними акціями домогтися повної ізоляції ІРІ у світі, не досягли бажаних результатів [3].

У травні 1995 року було одностороннє введено повне ембарго на торгівлю з Іраном. Зазначеними заходами Сполучені Штати не обмежилися. У серпні 1996 року президент Б. Клінтон підписав білль сенатора Альфонса д’Амато, відповідно до якого іноземні компанії, які надають Ірану інвестиції більш ніж на 40 млн доларів, повинні піддаватися економічним санкціям. Слід зазначити, що відповідні заходи економічної війни доповнювалися спрямованими спеціальними інформаційними акціям.

Санкції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (РБ ООН) № 1696, 1737, 1747, 1803 і 1835 [7, 8, 9, 10], спрямовані проти провідних осіб і компаній країни, залучених до створення її ядерної програми, фактично не виконали свого головного призначення. Іран категорично відмовляється припинити збагачення урану і роботи над ракетною програмою країни і таким чином виконати основні вимоги ООН.

Американська політика санкцій щодо Ірану не зазнала кардинальних змін за всю тридцятилітню історію існування проблеми. Кожна нова адміністрація, яка приходила до влади у Сполучених Штатах, уточнювала та розширювала положення документів, прийнятих її попередниками, послаблюючи або, навпаки, посилюючи дискримінаційну політику щодо ІРІ.

5. Послаблення довіри до ворожого керівництва. Американський уряд неодноразово звинувачував М. Ахмінеджада в активізації ядерної програми, яка посилювала небезпеку отримання Іраном ядерної зброї. А також його звинувачували у підтримці терористичних угрупувань на території Іраку (за даними телеканалу «24»).

6. Зниження морального стану та боєздатності ворожих бійців. Починаючи з 2005 р. США перейшли на новий етап політики перетворення Ірану на свою маріонетку шляхом роздування проблеми захисту прав людини і громадянина, побудови демократичного суспільства в Ірані. В бік Ірану неодноразово лунали звинувачення у порушенні прав людини, надмірній авторитарності влади й ісламській радикалізації основ повсякденного життя іранського суспільства. Аналітиками у Вашингтоні Іран був включений до так званого Клубу диктаторів проти кольорових революцій. Цей термін використовується американським урядом для характеристики держав недемократичного табору, які потребують експорту демократії зі США.

Поруч з цим розпочалося розгортання пропаганди в Ірані, спрямованої на активізацію народних мас й створення умов для виникнення акцій протесту проти офіційного курсу влади. Найбільш дієвою дана політика США виявилася під час президентських виборів

12 червня 2009 р. в Ірані, коли тисячі людей вийшли на вулиці, висловлюючи своє непогодження з отриманими результатами голосування (другий раз поспіль перемогу одержав прихильник політики антиамериканізму М. Ахмадініжад). Акції протесту проти непрозорих виборів в Ірані були організовані в США та ряді країн, що знаходяться в зоні їхнього впливу. Зокрема, в Нью-Йорку процесія з колишніх іранських політв’язнів та емігрантів розтягнулася від Таймс-сквера до будівлі штаб-квартири ООН.

Нестабільність всередині країни могла бути використана американською владою для введення військ в Іран задля підтримки демократії та недопущення розвитку терористичного режиму, який, на їхню думку, уособлював Ахмадініжад. Подібні рішучі дії відразу ослабляли потенціал Ірану й нейтралізовували небезпеку по відношенню до Ізраїлю – головного союзника США на Близькому Сході. Однак розвинути ситуацію політичної нестабільності та боротьби на підтримку народного антиурядового фронту не вдалося. Баталії всередині Ірану втихомирилася, а влада новообраного президента була визнана всіма офіційними колами країни.

7. Збільшення психологічного впливу військової могутності США та/або багатонаціональних сил. На даний час військові спостерігачі розглядають три основні сценарії бойових дій США проти Ірану: перший – превентивний короткотривалий (тиждень або трохи довше) ракетно-бомбовий удар по інфраструктурі ядерного комплексу країни та критично важливих об’єктах військових сил (пункти управління військовими аеропортами, військово-морські бази, артилерійські та ракетні позиції, місця дислокації військ і т.п.); другий (як продовження першого) – військова операція із застосуванням авіації і ракет типу і значення, у ході якої будуть піддаватися знищенню не тільки об’єкти ядерного комплексу та військових сил, а також пункти державного управління, громадянська і промислова інфраструктури; третій – повітряно-наземна операція, яка має на меті, окрім вирішення завдань повітряних операцій, захоплення частини території і важливих стратегічних об’єктів країни. Завдання операцій визначається наступне: знищення інфраструктури ядерного комплексу і максимальне скорочення іранських військових сил, які можуть нанести удар по групі військ США в затоці, і блокування Ормузької затоки. При цьому першими цілями ударів можуть бути 14 ядерних об’єктів, а друга група цілей – ракетні та авіаційні бази, підприємства іранського захисного промислового комплексу, який виробляє ракетну зброю і складові до неї, кількість яких складає близько шістдесяти.

У 2010 році Д. Петрус – голова Центрального управління командування збройними силами США, підтвердив інформацію про готовність застосувати військові сили з метою нерозповсюдження ядерної зброї, на випадок, якщо зусилля дипломатів та економічні санкції не матимуть ефекту (за даними «ТСН»).

За опитуванням соціологічної служби «Іпсос», яке було організовано агентством «Рейтер»: більшість громадян США підтримує нанесення військового удару по ІРІ у разі, якщо підтвердиться інформація про виготовлення ядерної зброї (за даними інформаційного агентства «Iran.ru»).

8. Сприяння проведенню заходів по військовій дезінформації та забезпечення оперативної безпеки. США не проводило військових операцій з використання зброї на території Ірану під приводом недопущення розповсюдження ядерної зброї, хоча постійно уряд Сполучених Штатів постійно акцентує увагу на повній готовності до вторгнення на територію Ірану. Цю ж інформацію підтверджують союзники американського уряду – Ізраїль і Туреччина. Наприклад, 2013 року посол США в Ізраїлі Д. Шапіро заявив, що збройні сили США готові у будь-який момент нанести військовий удар по Ірану.

Неодноразово виступаючи з заявами про те, що США готові воювати з Іраном, представники американської адміністрації постійно роблять страхаючі оговори: наприклад, якщо будуть вичерпані всі можливості вирішити проблему іранської ядерної програми дипломатичним шляхом, план воєнної кампанії США проти Ірану буде активований. Сигналом для початку американських бомбардувань може бути будь-яке підтвердження того, що Тегерану вдалось створити ядерну зброю. Крім того військова кампанія проти Ірану може початися і тому випадку, якщо появляться вагомі докази підтримки іракських бойовиків, в тому числі поставка їх зброї.

В іранських засобах масової інформації повідомляється, що Іран в цілому став самодостатнім у виробництві зброї, оволодівши випуск самих різних її видів. Постійно нагадуючи, що військова доктрина Ірану є сугубо захисною і ядерну зброю він створювати не збирається, державні і духовні лідери країни одночасно попереджують потенційних агресорів про постійну готовність іранського народу і його військових сил захистити свою країну і нанести руйнівний удар по противнику в будь-якій точці світу. Іранське керівництво висунуло також ряд попереджень світовому співтовариству. Найбільш значне з них – можлива заборона на транзит через Ормузьку протоку, яка поєднує Персидську затоку з Індійським океаном і забезпечує 25% світових поставок нафти, а також перегляд Іраном нафтових контактів з тими країнами, які підтримають санкції проти нього [6].

Висновки. Інформаційно-пропагандиські операції США були виконані в рамках завдань інформаційно-психологічної війни, які визначаються у Доктрині Об’єднаного Комітету начальників штабів США. Їхнє виконання заключається: поясненні курсу та мотивів США, впливі на громадську думку або забезпечення політичного тиску, впливі на розробку ворогом стратегії і тактики, посиленні економічних та інших не силових форм санкцій, послабленні довіри до ворожого керівництва, зниженні морального стану боєздатності ворожих бійців, збільшенні психологічного впливу військової могутності США, сприянні проведення заходів по військовій дезінформації. Загалом можна зазначити, що інформаційна кампанія США проти Ірану має вплив на всі сфери діяльності країни як внутрішні, так і зовнішні, що в свою чергу завдає фінансових збитків для країни та послаблює її становище на міжнародному ринку.

Список використаних джерел та літератури

1. Гриняев, С. Американские эксперты об эскалации информационной войны в Интернете [Текст] / С. Гриняев // Зарубежное военное обозрение. – 2002. – №2. – C. 9–13.

2. Яковин, И. Смайлик в чалме [Электронный ресурс] / И.Яковин. – 2013. – Режим доступа: http://lenta.ru/articles/2013/10/22/negotiations/. – Загол. с экрана (24.03.2014).

3. Burns, A. Twitter Free Iran: an Evaluation of Twitter’s Role in Public Diplomacy and Information Operations in Iran’s 2009 Election Crisis [Еlectronic resource] / A.Burns, B.Elthan // Record of the Communications Policy & Research Forum 2009. – Mode of access: http://ww.networkinsight.org/verve/_resources/ CPRF_2009_papers.pdf#page=322. – Title from the screen (07.04.2014).

4. Joint Doctrine for Information Operations Joint Pub 3-13 [Еlectronic resource] // Joint Chiefs of Staff. – 2006. – Mode of access: http://www.iwar.org.uk/iwar/resources/doctrine/jp-3-13.pdf. – Title from the screen (27.04.2014).

5. National Security Strategy of the United States [Еlectronic resource] / The White House president J. Bush. – 2006. – Mode of access: http://www.whitehouse.gov/nsc/nss/2006. – Title from the screen (27.04.2014).

6. Pletka D. America vs. Iran. The Competition for the Future of the Middle East [Еlectronic resource] / D. Pletka, F.W. Kagan // American Enterprise Institute. – 2014. – Mode of access: http://www.aei.org/files/2014/01/10/-america-vs-iran_11525745456.pdf. – Title from the screen (17.04.2014).

7. Resolution 1696 (2006) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.un.org/News/Press/docs/2006/sc8792.doc.htm. – Title from the screen (07.04.2014).

8. Resolution 1737 (2006) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain?docid =45c30c6f0. – Title from the screen (07.04.2014).

9. Resolution 1803 (2008) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.iaea.org/newscenter/focus/iaeairan/unsc_res1803-2008.pdf. – Title from the screen (07.04.2014).

10. Resolution 18325 (2008) [Еlectronic resource] / UN Security Council. – Mode of access: http://www.un.org/News/Press/docs/2008/sc9459.doc.htm. – Title from the screen (07.04.2014).

11. U.S. State of The Union – Iran Excerpt [Еlectronic resource]. – Mode of access: http://www.freerepublic.com/focus/f–news/1569789/posts. – Title from the screen (27.04.2014).