Ключові слова: заздрість, розвиток, формування, самооцінка, агресивність.

В данной статье исследуются механизмы, структура детерминант зависти, условия, этапы возникновения и развития зависти личности.  Изложены классификации стадий и факторов развития зависти зарубежными и отечественными учеными с присущими им индивидуальными элементами структуры.

Ключевые слова: зависть, развитие, формирование, самооценка, агрессивность.

This article investigates the mechanisms that structure determinants of envy, conditions, stages of the emergence and development of the personality of envy. The article presents the classification stages and factors of envy foreign and domestic naukotsyamy of inherent indyvidualnmy structure elements.

Keywords: envy, growth, development, self-esteem, aggression.

Заздрість являє собою складний феномен, властивий людській природі, детермінований різними факторами, що має різноманіття форм і ступенів вираженості. Будучи соціально неодобрюванною і засуджуванною заздрість має тенденції неусвідомленого функціонування в особистості, породжуючи різні модифікації проявів, що забезпечені активізацією механізмів психологічного захисту, і може призводити до порушень, розладу, ненависті і деструкції в людських відносинах.

Даний феномен визначається, як властивість особистості (Є.П. Ільїн) і як риса особистості (А.А. Дьяченко, М.І. Кандибович), як невід’ємна частина людської природи або конституції (М. Кляйн, Шопенгауер) і як аспект мотивації людини (С.Ю. Головін), як емоція і переживання (К. Муздибаев, Г. Бреслав, І. Котова), і як соціальний феномен (Т. Бескова, В. Гусова) і, нарешті, як один з тяжких смертних гріхів (Данте) [6; 7; 8; 11; 13].

Спираючись на дослідження Р.І. Александрової ми визначили,  вказує, що  в завдання дослідження заздрості входить раціональна реконструкція процесів формування даного явища, що також складає проблематику вивчення цього феномену [11].

Як зазначає Т. В. Бєскова, для формування заздрості необхідний відповідний зовнішній і внутрішній фон, тобто певні детермінанти. Структура детермінант заздрості, згідно з цим автором, має організовану будову і включає в себе детермінанти різного типу, співвідношення між якими не статично і однозначно, а динамічно і залежить від конкретних обставин. На різних етапах онтогенетичного розвитку і на різних стадіях соціалізації особистості може відбуватися зміна детермінант (умови внутрішнього або зовнішнього середовища можуть ставати основоположними факторами, а універсальні чинники – набувати характеристики умов).

У структуру детермінант заздрості, пише Т. В. Бєскова, входять:

1) передумова – нерівність людей (соціальне, фізичне, психологічне, професійне, матеріальне та інші), кожне з яких існує як об’єктивна реальність;

– Фрустровані потреби особистості, серед яких особливою силою володіє фрустрація потреби в позитивному самоставлені, підтвердженні, визнанні;

– Суб’єктивна перевага іншої людини, яка може виникнути і там, де вона об’єктивно відсутня, і навпаки, бути відсутньою там, де вона реально існує;

2) Універсальні фактори

– Соціальна близькість з об’єктом переваги при відсутності інтеграції з ним: «інтегративне поле» представлено тими значущими людьми, досягнення та придбання яких сприймаються як успіх цілого, частиною якого усвідомлює себе суб’єкт [4]:

3) Зовнішні умови:

– Макросоціальні умови: культурно-історичні (особливості культури, національного характеру, суспільної свідомості); соціально-економічні та політичні (різке соціальне розшарування в формально нестратифікованому суспільстві; домінуючі в суспільстві зрівняльні тенденції і уявлення про справедливість; суспільні відносини, засновані на принципі споживання);

– Мікросоціальні умови (умови соціалізації в малих групах): умови сімейного виховання (негативне ставлення батьків до більш успішним іншим: негативні висловлювання батьків по відношенню до своєї дитини, супроводжувані вихвалянням другої дитини: оцінка результатів діяльності дитини в залежності від результатів інших: завищені очікування близького соціального оточення; домінуючий виховний стиль потурання); умови соціалізації у вторинних малих групах (домінуючий в них конкурентний характер діяльності (ігрової, навчальної, трудової);

4) Внутрішні умови:

– Рівень онтогенетичного розвитку (заздрість як ситуативна реакція з’являється в онтогенезі досить пізно, лише тоді, коли дитина здатна адекватно оцінити соціальні відносини з однолітками і своє реальне місце в цих відносинах);

– Характеристики когнітивної, афективної, мотиваційної, рефлексивної і моральної сфер особистості. Психологічні якості, що стали стійкими інтегральними утвореннями, самі згодом можуть створювати сприятливі умови для формування заздрості і визначати якісні особливості її протікання;

– Низький рівень суб’єктності особистості (неконструктивні способи перетворення буття і подолання складних життєвих ситуацій; труднощі в саморегуляції негативних психічних станів: екстернальність. Низький рівень ініціативності, наполегливості, енергійності, витримки і рішучості);

– Структура уявлень, установок і цінностей особистості (цінності індивідуалізму, прагматизму, споживацтва, влади: установки на зрівнювання та збереження існуючої шкали цінностей; уявлення про нелояльності соціального оточення і справедливості як рівності).

Таким чином, при формуванні заздрості задіяний ряд спільно діючих, що підсилюють один одного і взаємопроникних психологічних механізмів, серед яких Т. В. Бєскова виділяє генетично вихідний механізм інтеріорізаціі: центральний (базовий) механізм соціального порівняння і в будову в нього механізмів категоризації і каузальної омани. Дані психологічні механізми, «накладаючись» на відповідні різнопорядкові детермінанти, можуть відігравати визначальну роль у формуванні заздрісного ставлення суб’єкта до інших людей, що перевершує в чомусь суб’єкта заздрості. Т. В. Бєскова зазначає, що зв’язки і відношення між психологічними механізмами формування заздрості і її детермінантами характеризуються рухомою взаємоузгодженістю і взаємообумовленням. Як відповідні умови та чинники можуть «запускати» психологічні механізми, призводити до їх розгортання, так і сама дія психологічних механізмів може виступати як «першопричиною» формування сприятливих умов для розвитку заздрості [2; 3; 4].

Як вже говорилося, заздрість розглядається як феномен, що виявляється на трьох рівнях: на рівні свідомості, на рівні емоційного переживання і на рівні реальної поведінки. Відповідно до цього К. Муздибаев виділяє ряд компонентів заздрості, послідовно проявляються один за одним:

• Соціальне порівняння;
• Сприйняття суб’єктом чиєїсь переваги:
• Переживання досади, прикрості, а то й приниження з цього приводу;
• Неприязне ставлення, або навіть ненависть до того, хто перевершує;
• Бажання, або заподіяння йому шкоди;
• Бажання, або реальне позбавлення його предмета переваги.

Погоджуючись в принципі з такою послідовністю, слід все ж зазначити, що представлені К. Муздибаевим компоненти заздрості швидше є етапами виникнення заздрості. Так, перші етапи не можуть бути компонентами заздрості хоча б з тієї причини, що заздрість, як така ще відсутня (проте без цих етапів заздрість не виникне). Підкреслити це необхідно, оскільки часто сприйняття чиєїсь переваги вже розцінюється як прояв заздрості. Крім того, можна відзначити і недостатню повноту опису розгортання процесу появи заздрості. Необхідно внести ряд доповнень і уточнень до схеми К. Муздибаева. з урахуванням яких динаміка формування заздрості може виглядати наступним чином [16].

Перша стадія – соціальне порівняння і сприйняття чиєїсь переваги. Вважається, що в основі заздрості лежить порівняння себе з кимось. Проте, для виникнення заздрості одного порівняння і визнання переваги когось недостатньо, хоча часом можна чути, що якщо когось ви вважаєте краще себе, то виходить, що ви – гірше, а це. мовляв. рано чи пізно призведе до почуття неповноцінності, до прихованої образи, злості. Необхідний перехід до наступної стадії.

Друга стадія – виникнення потреби в ідентифікації з об’єктом заздрості. Проте, переходячи до наступної стадії, необхідно відзначити упущений К. Муздибаевим істотний момент заздрості. Заздрість виникає тільки з приводу того, до чого у людини є пильний інтерес, що нею високо цінується, до чого вона прагне, тобто в чому у неї є, або з’являється потреба. Саме загострення наявної потреби в чомусь, або її виникнення (дивлячись на той чи інший привабливий предмет, або на людину) є другою стадією появи заздрості [16].

Заздрість завжди заснована на ідентифікації: заздрять тим, на кого хочуть бути схожими. але для цього треба дізнатися, чим обумовлена перевага іншого, щоб зрозуміти, які перспективи задоволення виниклого бажання. Це призводить до двох наступних стадій.

Третя стадія – оцінка своїх можливостей. Оцінивши свої можливості (адекватно або неадекватно), людина може зробити спроби придбати той предмет або якість, яку їй захотілося мати, тобто вступає в заочне змагання з іншою людиною, яке може привести до успіху, але може закінчитися і невдачею, що і  призводить до наступної стадії.

Четверта стадія – усвідомлення неможливості задовольнити своє бажання, мати те, що є у інших. І в тому і в іншому випадку емоційною реакцією на розуміння неможливості досягти бажаного є виникнення засмучення, жалю з цього приводу.

П’ята стадія – пошук причини виявленої переваги інших.

Від усвідомлення причини чиєїсь переваги залежить, якого виду заздрість – «чорна» або «біла» – виникне у людини.

Одна справа, коли перевага інших в чиїсь праці може служити позитивним прикладом для людини, мотивуючи її на активність. Інша справа – несправедливість долі (можливо, тільки в уявленні заздрісника), або результат несправедливого розподілу благ, отримання цих благ іншою людиною неправедним шляхом. Тому людина вважає, що саме доля чи хтось інший є винуватцем її невдач. Це є наслідком так званої каузальної омани, тобто сприйняття людини, що має перевагу, як причиною власних невдач і приниженого становища. Підсилює відчуття «несправедливості» самозакоханості (подання індивіда про власну винятковість і достойності більшого).

Шоста стадія – виникнення почуття ураженого самолюбства. [У словниках самолюбство визначається як почуття власної гідності, самоповаги, самоствердження]. У той же час самолюбство може стати і джерелом негативних емоцій і навіть страждань (хворобливе самолюбство, ображене самолюбство).

А. Адлер розглядає заздрість, як реакцію на нерівність людей при дефіциті власної самооцінки. Він підкреслює, що заздрість – це фактично визнання власного безсилля і безпорадності, підпорядкованості іншій людині, тої, що він стоїть суб’єктивно вище. Крім усвідомлення об’єктивно існуючої нерівності в якому-небудь значущому для людини відношенні на виникнення почуття заздрості впливає і суб’єктивно репрезентована нерівність. Якщо людина пов’язує свої невдачі з долею, то з’являється образа на неї. Якщо заздрить екстраполює свої невдачі на іншого, більш удачливого, то виникає стійке неприязне ставлення або навіть ненависть до нього. Тобто зачіплюється його самолюбство, і в цей момент ніякі доводи розуму вже не діють, а психіку заповнюють виключно негативні емоції: досада, злість як на інших, так і на самого себе. У цьому випадку людина може вдатися або до заперечення значущості предмета заздрості, або до компенсаторних механізмів («зате я розумніший!»). Якщо це не допомагає, то процес заздрості переходить у наступну стадію.

Сьома стадія – прояв ворожої поведінки. З’являється бажання і часто реалізовується, заподіяння шкоди об’єкту заздрості, позбавлення його предмета переваги [16].

Щодо формування заздрості продовж життя, то М. Кляйн (М. Klein) пояснює заздрість з конституціональної природи людини та її об’єктних відносин у ранній період. Заздрість є внутрішньо психічним феноменом, пов’язаним з інстинктом смерті: люди народжуються з різними конституціональними тенденціями в плані вираження заздрості і ці задатки можуть бути посилені, або знівельовані в залежності від ряду факторів, в числі яких досвід внутрішньоутробного розвитку, особливості народження, специфіка взаємодії з материнською грудьми і матір’ю як цілісним об’єктом [20]. М. Лоуренс і М. Магуїр солідарні з М. Кляйн в частині того, що потенціал заздрості формується на ранніх етапах онтогенезу в процесі діадних стосунків [15].

Паралельно, В. Г. Джофф стверджує протилежне: немовлята не утримують почуття заздрості, а народжується заздрість як наслідок психологічних проблем, які поступово формуються і накопичуються в особистості. Позитивне подолання психологічних проблем сприяє і зниженню заздрісності [19].

Є. П. Ільїн вважає, що заздрість формується на пізніших етапах онтогенетичного розвитку, коли дитина може випробувати дію конкуренції у відносинах (в ігровій діяльності, наприклад), депривації потреби у визнанні і зробити оцінку свого становища серед інших не на користь своєї персони [11]. Нам представляються ближчими і органічні погляди Карла Абрахама і Ернс Джонса про те, що заздрість, як будь-який складний феномен людської природи формується поступово в процесі розвитку дитини та її контактів з навколишнім світом [20]. Якщо цей підхід з’єднати з основами об’єктної психології М. Кляйн, тоді прояви людської заздрості і їх розуміння – трактування можуть бути більш точними, відповідно впливу на характер профілактики, терапії та психокорекції даних станів або властивостей особистості.

Є.П. Ільїн описав зовнішні і внутрішні фактори, що сприяють формуванню заздрості. До внутрішніх факторів він відносить особливості особистості, які у егоїзмі, себелюбство і марнославстві. Наявність у особистості злісної заздрості говорить про нездатність заздрить людини досягти того рівня, на якому знаходиться інша людина, даний прояв розглядається автором як безсилля. До зовнішніх факторів Є.П. Ільїн відносить близькість у статусному положенні заздрячого суб’єкта до об’єкта заздрості. Сам заздрісник порівнює цей стан справ, свої достоїнства і результати своїх досягнень зі статусом тих суб’єктів, хто стоїть близько до нього по соціальних сходинках. В результаті близькість створює сприятливі умови для порівняння, що робить життя іншого суб’єкта найбільш прозорим для сприйняття [11].

Загалом в психологічній літературі виділяють такі фактори розвитку заздрості:

• Нуль-фактором, тобто вихідним посилом присутності феномена заздрості в людській природі ми могли б (слідом за М. Кляйн) припустити деякі конституціональні підстави. Напевно не відомо, чи існує «ген заздрості» (або будь-яка інша матеріальна основа («мітохондрія», «ДНК», «особливого типу клітина» і т.п.), тому, в силу нерозшифрованості  повного генома людини, ми, тим щонайменше не скидаємо з рахунків дану позицію. Але розуміємо, що, швидше за все провідними, все одно, виявляться фактори прижиттєвого формування особистості.
• Первинним фактором, швидше за все, виступає самий ранній (можливо навіть перенатальний допологовий і пологовий) досвід переживань і досвід, одержуваний при взаємодії з тими, хто про дитину піклується буквально в перші дні і місяці життя (мати, особи які її замінюють). Це досвід неоднорідний і може складатися з досвіду окремих і приватних взаємодій (наприклад, з грудьми як атрибутом матері, як вказувала М. Кляйн), а також відносин і взаємодій з матір’ю (або її замінниками) як цілісним об’єктом [20]. Можливо, грає значення наявність братів і сестер в цей період. Наприклад, при народженні близнят або двійнят хтось з немовлят може отримати більший комфорт (по часу присутності, ніжності і дбайливості матері) від зіткнення з материнським об’єктом, а хтось виявиться трохи в меншій увазі. Наприклад, давно відомий факт, що відносно хлопчиків матері проявляють велику інтенсивність турботи і уваги, тому в разі народження різностатевих близнюків або двійнят хлопчикові, можливо (хоча і не 100 %-но гарантовано) буде діставатися трохи «більше мами» [10; 12]. Ці тонкі і ледь вловимі відмінності, тим не менш, можуть бути фіксовані психікою і сублімовані несвідомим розвитком особистості.
• Вторинний фактор лежить у сфері розширення досвіду дитини: початку його більш активної взаємодії з предметним світом і світом людей, отримання досвіду явної депривації (наприклад, не дали або відібрали бажану іграшку), досвіду вираженої конкуренції (за увагу, похвалу і прихильність дорослого, змагальності в грі (хто перший, хто швидше і т.п.), боротьбі за володіння (іграшками, якимись речами) [6; 14]. Виходить, що тут наявність сіблінгів так само може призводити до підвищених потенціалів розвитку підстав заздрості, особливо якщо є досвід «поразки» (наприклад, сину купували більше цікавих іграшок, ніж дочці, або частіше на руках тримали тощо).
• Третинний, але не менш важливий фактор, лежить у сфері спостережуваних зразків поведінки і болем широкого соціального контексту, в якому розвивається людина. Цей фактор включає спостереження і «вбирання» особистості батька і досвід взаємодії з різними людьми. Якщо батько за своїми особистісними особливостями не є заздрісною людиною (не порівнює себе з іншими, не підкреслює, що у когось чогось більше або краще, не відчуває досади від благополуччя, або успіху інших), має високу стресостійкість (наприклад, в складних ситуаціях спирається на свої сили і справляється з труднощами), володіє життєвою та професійною креативністю, активністю і оптимізмом, незамкнутий, доступний для спілкування, вміє щиро допомагати, має позитивні відносини з широким колом оточуючих (сусіди, колеги, знайомі, друзі), то досвід взаємодії і спостереження такого зразка виступає для особистості дитини серйозним блокувальником потенціалів заздрості. Дитина вчиться розуміти і приймати світ і людей такими, якими вони є. Такі установки, отримані від батьківських зразків (і всієї загальної атмосфери ними створеної) дозволяють людині, здійснюючи свій шлях, орієнтуватися і спиратися на себе (а не на інших), приймати самостійні рішення і робити вибори, знаходити відповідні заняття, самореалізовуватися в них і приймати отримані досягнення або результати такими які вони виходять, без надлишкового їх порівняння з досягненнями інших. Загальна тенденція особистості в цьому випадку: «йти своєю дорогою, приймаючи своє життя і свою долю», без зайвих порівняльних стогонів. Як правило, і рівень персональних досягнень у таких людей досить високий [17].

Якщо ж навпаки, людина перебуває в полі підвищеної конкуренції  і до цього плюсуються деякі особистісні особливості батьків (заздрісність, домінування порівняльних характеристик в оцінці себе та інших, часті розмови про заздрість і заздрісників, деяка закритість, недовірливість, егоцентризм внутрішнього світу і т.п.), то при такій атмосфері потенціали заздрості запускаються «в зростання», хоча зовні можуть маскуватися досить вдало, оскільки дитина засвоює соціальне несхвалення заздрості [1]. «Вбирання» ідеї заздрості може відбуватися і на більш пізніх рівнях розвитку людини (молодість і навіть зрілість), якщо людина потрапляє в середовище, де проблема заздрості «висить» в хронічному варіанті: про це багато говорять, це супроводжує професійну або приватне життя, це акцентують, цьому приписують різноманітні життєві обставини і т.п. В якості такого середовища може виступати арена професійної діяльності, або, наприклад, якщо людина у приватному житті потрапляє під вплив того, хто «заряджений» ідеями заздрості (нові члени сім’ї, нові значущі знайомі і т.п.).

Щодо формування заздрості через її взаємодію із іншими явищами можна визначити дві гіпотези:

Перша гіпотеза припускає взаємозв’язок заздрості і самооцінки. Однак причинно-наслідковий зв’язок між самооцінкою і заздрістю представляється по-різному і через це залишається не зовсім зрозумілим. Одні представляють заздрість як причину труднощів з самооцінкою, наприклад: «Відчувши укол заздрості ми відчуваємо, що зачеплена наша самооцінка». М. Сілвер і Дж. Сабіна  бачать у заздрості спосіб захисту самооцінки [23]. Нарешті, заздрість представляється як частина механізму регуляції самооцінки або супутнє йому явище, особливо як захист від заниження самооцінки [22].

Разом з тим жоден з цих підходів не торкається до очевидного співвідношення між переживанням заздрості і самооцінкою, яке полягає в тому, що почуття заздрості виникає в результаті невдалих спроб регуляції самооцінки. Захист від зниження самооцінки постулюється дослідниками як caма собою зрозуміла функція заздрості, оскільки поняття захисту використовується в дуже широкому значенні. Але заздрість здається швидше показником марності зроблених зусиль.

Якщо три способи захисту самооцінки, описані А. Д. Розенблатом не допомогли і самооцінка починає знижуватися, то відразу виникає почуття заздрості. Цьому більш схильні люди з незрілим, фрагментованим Я. які піддаються бажанням знайти його відсутні частинки [21]. через недостатньо розвинене «Я» їх регулятивні механізми також розвинені слабко. Таким чином, ми отримуємо відповідь на поставлене раніше запитання про те, чому не всі заздрять всім і з кожного приводу. Заздрість виникає тільки тоді, коли за допомогою механізмів регуляції – шляхом встановлення цінності предмета заздрості, дистанції від об’єкта заздрості і значення предмета заздрості для себе – не вдається створити достатню внутрішню рівновагу. Заздрість – це почуття, що виникає при невдалому захисті самооцінки [5].

Другою гіпотезою є теорія рівноваги Ф. Хайдера, який вважає, що людина може завдавати через речі, що належить іншому, хоча раніше вона сама ніколи не відчувала потреби в ній і навіть не думала про неї. Тобто можна бажати чогось тільки тому, що воно є у іншого. Ф. Хайдер припустив, що існує так званий мотив, бажання однаковою долі і рівних результатів. Справедливість цієї точки зору підтвердили С. Франкел та І. Шерік [18]. Вони спостерігали дітей віком від одного року до п’яти років за грою з ровесниками, поміщаючи їх по двоє в манеж з яким-небудь цікавим предметом. Під заздрістю вони розуміли бажання дитини, а також помічену у сусіда позитивну емоцію, викликану володінням певним предметом. Така реакція спостерігалася лише з півтора років і особливо часто зустрічалася в три роки. Однорічні діти проявляли інтерес до предметів і забирали їх, але судячи з усього, сусід при цьому не грав ніякої ролі, так як агресії не було і, отже, заздрості теж. Автори припустили, що для виникнення почуття заздрості необхідні наступні умови:

• вже повинна існувати здатність протиставлення Я та об’єкта:

• вже має існувати уявлення про власність:

• повинна існувати здатність уявляти собі і передбачати бажане кінцевий стан.

Таким чином, це дослідження показало, що людина, ще будучи дитиною, відчуває інтерес до предмета тільки через те, що ним зацікавився інший (хоча спочатку предмет не був її цікавий). Така ситуація передбачає наявність у людини певної потреби, незадоволеною склалися умовами його життя і діяльності:

Для формування заздрісності потрібні певні зовнішні та внутрішні умови, тобто певні детермінанти. Тому автори розглядають організовану будову заздрості, що включає в себе детермінанти різного типу, наприклад соціальні (макросоціальні та мікросоціальні) передумови, фрустрація потреб, суб’єктивна перевага, механізми категоризації і каузальної омани. Визначено, що ці фактори та механізми взаємодіють між собою та взаємообумовлюються, що може призводити до розвитку заздрості. Також такі дослідники як, К. Муздибаєв, Е. Ротор, М. Кляйн, Є. П. Ільїн, Бреслав Г.М., Розенова М.І., М. Сілвер і Дж. Сабіна, Бескова Т.В. дають свої класифікації стадій та факторів розвитку заздрості із властивими їм індивідуальними елементами структури.

Список літератури.

1. Александрова Р.И. Зависть и моральная символика // Вест. Моск. Ун-та. Сер. Философия. 2002. №1. С. 66-81.
2. Архангельская Л.С. Зависть в структуре отношений субъектов, испытывающих трудности общения: дис. канд. психол. наук. Ростов-н/Д, 2004.
3. Бескова Т.В. Зависть и ревность: критерии сходства и различия понятий // Интегративный подход к психологии человека и социальному взаимодействию людей / под ред. Волохонской М.С., Микляевой А.В. // Материалы II Всероссийской научно-практической (заочной) конференции. – МО.: СВИВТ, 2012. – С. 58-65.
4. Бескова Т.В. Особенности проявления зависти в межличностном взаимодействии субъектов // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. Т. 12. № 5 (37). 2010. – С. 103-109.
5. Бескова Т.В. Психологические механизмы формирования зависти и ее детерминанты // Электронный журнал «Вестник Московского государственного областного университета». 2013. № 1.
6. Бондаренко О. Р., Лукан У. Психологическое консультирование: зависть и психическое здоровье // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. Серия: Социология. Психология. Философия. 2008. № 2. С. 265.
7. Бреслав Г.М. Ненависть как предмет психологического исследования // Вопросы психологии. 2011. № 2. С. 138-148;
8. Бреслав Г.М. Психология эмоций. М.: Смысл; Академия, 2004. С. 367-376;
9. Гусова В.А. Зависть как социальный феномен: дис. канд. фолософ. наук. М., 2006;
10. Дескюре Ж.Б. Зависть и ревность. СПб: Изд-во В.И. Губинского, 1989;
11. Ильин Е.П. Эмоции и чувства. — СПб.: Питер, 2002. — 752 с. Ильин Е.П. Психология зависти, враждебности, тщеславия [/ Е.П. Ильин. СПб.: Питер, 2014. — 208 с.
12. Короленко Ц.П., Дмитриева Н.В. Психоанализ и психиатрия. Новосибирск: НГПУ, 2003. 667 с.
13. Котова И.Б. Зависть как личностный феномен // Ежегодник Российского психологического общества: Материалы 3-го Всероссийского съезда психологов, 25-28 июня 2003 г.: в 8 т. СПб, 2003.
14. Летягина С.К. О проблеме зависти в аспекте психологии семейных отношений // Известия Саратовского университета им. Н.Г. Чернышевского. Новая серия. Акмеология образования. Психология развития. 2010. Т. 3. № 4. С. 37-45.
15. Лоуренс М., Магуир М. Психотерапия женщин. СПб: Питер, 2003. 208 с.
16. Муздыбаев К. Психология зависти // Психол. журн. 1997. Т. 18. №6. С. 3-12
17. Розенова М.И. Неосознаваемые установки отношения родителей к детям. Омск: Изд-во ФГБОУ ВПО ОмГАУ им. П.А. Столыпина, 2011. 160 с.
18. Frankel S., Sherick I. Observations on the development of normal envy // Psychoanalytic Study of the Child, 1977, v. 32, p. 56-68.
19. Joffe W.G. A critical review of the status of the envy concept // International Journal of Psycho-Analysis. 1969. № 50. P. 533-545.
20. Klein М. Envy and Gratitude // The Writing of Melanie Klein. N.Y., 1957. Vol. 3. Р. 176-235.
21. Rosenblatt A. D. Envy, identification and pride // Psychoanalytic Quarterly. 1988. N 57. p. 113-127.
22. Salovey P. Social comparison processes in envy and jealousy//J. Suls. T. A. Wills (eds.). Social comparison: Contemporary theory and research. Hilsdale. N. J.: Lawrence Erlbaum. 1991. p. 261-285.
23. Silver M., Sabim J. The perception of envy // Social Psychology Quarterly, 1978, v. 41. p. 105-117.

На національному рівні на сьогодні відповідно до Указу Президента України від 21.02.2007 р «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів України» розроблено Стратегію розвитку туризму і курортів та затверджено розпорядженням КМУ від 06.08.2008 р. Цей нормативний документ визначає загальнодержавні напрями розвитку сфери туризму і курортів України.

З огляду на те, що туризм продовжує своє становлення на місцевому та регіональному рівнях управління, для раціонального регіонального управління у сфері туристичної діяльності Рівненщини доцільним є створення Стратегії сталого розвитку туризму і курортів області в цілому та в малих містах зокрема. Відповідно до Загальнодержавної програми розвитку малих міст[1], для міст, що мають значні природний та історико-культурний потенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри), доцільним є формування перспективного напрямку розвитку туристичних функцій із збереженням і можливим господарським використанням об’єктів культурної спадщини, захист довкілля, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів міст.

Виходячи із актуальності підтримки державою активної туристичної політики, особливого значення набувають питання створення правових, організаційних і економічних основ формування стратегії створення конкурентоздатного туристичного продукту, який забезпечував би, з однієї сторони, потреби населення в туристичних послугах, а з іншої, сприяв би створенню нових робочих місць, стимулював би розвиток місцевої промисловості, а також забезпечував би значний внесок коштів у бюджет

Все це зумовлює доцільність першочергової розробки Стратегій та якісних Програм регіонального та локального розвитку, що включають Стратегію сталого розвитку туризму і курортів, заснованих на всебічному аналізі ресурсів регіону (Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку було затверджено Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України (на сьогодні реорганізованим) від 29.07.2002 р.[2]). Ця форма організації та координації діяльності в сучасних умовах дає можливість забезпечити поєднання економічних інтересів окремих виробничих, науково-дослідних, і проектних організацій з цілями сталого розвитку міст та територій.

Одним із пріоритетів державної регіональної політики є запровадження критеріїв визначення «проблемних» / депресивних територій (регіон чи його частина (район, місто обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення), що визначаються депресивними за умов та порядку, визначених Законом України «Про стимулювання розвитку регіонів» від 08.09.2005 р. (в редакції від 25.06.2009 р.)[3]) у регіонах та впровадження заходів державного реагування на ситуації, що склалися у них, однак відсутність цілісного методичного підходу оцінювання стану регіонів та системності при визначенні критеріїв депресивності є важливим чинником, що перешкоджає інтеграційним процесам України.

Головним документом, що характеризує стратегію розвитку малих міст та територій їх розташування, повинна стати Концепція соціально-економічного розвитку міста, яка включає міську стратегію сталого розвитку туризму і курортів. Вона переставляє собою систему стратегічних цілей і пріоритетів місцевої соціально-економічної політики, а також найважливіших напрямків і засобів реалізації зазначених цілей[4].

Стратегія сталого розвитку міста підводить місто та громадськість до спільно визначеної довгострокової мети в майбутньому, є вказівкою для прийняття складних рішень. Наприклад, завдяки співпраці органів регіонального управління та місцевого самоврядування та громадською організацією «Волинський ресурсний центр» протягом 2002-2007 рр. було розроблено стратегічні плани сталого розвитку м. Острог, м. Дубно, м. Сарни, м. Костопіль та Гощанського району.

Більшість європейських стратегій регіонального та локального розвитку характеризуються спрямованістю на сталий розвиток. Згідно з Ольборзькою хартією[5], територіальні громади визначили, що у всіх напрямках політики будуть засновуватись на принципах сталого розвитку і використовувати переваги, внутрішній потенціал і привабливість міст в якості основи для локально-орієнтованих стратегій. Адже сталий розвиток міста – це постійне збалансоване функціонування міського поселення, спрямоване на створення повноцінного життєвого середовища для сучасного і наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, інженерної інфраструктури міста, поліпшення умов проживання, відпочинку й оздоровлення населення, збереження та збагачення культурної спадщини.

Як писав Ганс Йонас: «майбутнє людини є найпершим обов’язком людської колективної діяльності за доби «всесильної» технічної цивілізації»[6], адже загалом для міст Європи принцип сталості розвитку означає важливість сталого функціонування інфраструктури, фінансову стабільність місцевого бюджету, фізичну стабільність «збудованого» середовища, культурну стабільність місцевих традицій, звичаїв, вмінь та навичок. Оскільки всі міста по-своєму унікальні, кожне місто повинно знайти власний шлях до стійкого розвитку, використовувати свої переваги, внутрішній потенціал і привабливість як основу для локально орієнтованих стратегій стійкого розвитку. Адже поліцентричність розвитку національних та регіональних рівнів означає, що кожне місто має бути одним з центрів певної діяльності, займати своє місце у загальнорегіональній та загальнонаціональній системі поділу праці та розподілу капіталу. Щодо цього місцева влада має бути спроможною до проведення активної політики просторового розвитку, основою якої є високі стандарти адміністративної практики та прикладної політики, а також причетність громадян і соціальних груп до планування просторового розвитку малого міста. Підтримка високоякісного стійкого туризму, розвиток туризму, особливо у випадках депресивних територій, має стати пріоритетною. Потрібне знання можливостей екосистеми та чисельності відвідувачів, яку може витримати екосистема. Потрібно розвивати форми м’якого туризму, що добре пристосовані до контексту місцевих умов.

Зважаючи на те, що державна регіональна політика, зокрема, у сфері туризму, повинна забезпечити удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів. Кардинальну модернізацію процесу стратегічного планування на регіональному рівні управління у сфері туризму доцільно будувати за такими головними принципами:

• довгостроковий характер стратегічних цілей та їх ресурсне забезпечення. Реальне виконання Стратегії сталого розвитку туризму і курортів області потребує від регіональних органів управління вміння оцінити і ефективно використати необхідні для його реалізації ресурси, що вимагає глибокого аналізу відповідності наявного ресурсного потенціалу визначеним стратегічним цілям. Наприклад, сучасний стан методологічного забезпечення формування стратегій розвитку міст та регіонів характеризується орієнтацією на використання методів SWOT-аналізу, PEST-аналізу, ABC-аналізу, бенчмаркінгу, більшість з яких є адаптованими інструментами стратегічного планування у сфері бізнесу.

Згідно Закону України «Про курорти» від 05.10.2000 р. № 2026-III[7], програми розвитку курортів розробляються на основі даних кадастрів природних лікувальних ресурсів, об’єктивних показників ефективності лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, результатів спеціальних наукових досліджень і проектних робіт, фінансово-економічних показників діяльності курортів. При цьому визначаються параметри та режим використання природних лікувальних ресурсів з урахуванням екологічних та санітарно-гігієнічних обмежень тощо.

• змістовна вкладеність стратегій (регіональних у державну), часова та ресурсна узгодженість державної та регіональної стратегії сталого розвитку туризму і курортів. Суть цільової орієнтації виконавця полягає в тому, що йому конкретно встановлюються відносно самостійні завдання, впорядкована сукупність яких реалізує систему заданих чітко сформульованих цілей.

Ефективність організаційно-управлінської складової механізму реалізації Стратегії забезпечується, насамперед, узгодженою взаємодією відповідних структур (переважно різновідомчих) на рівні області, координацією проведення усіх компонентів туристичної політики між місцевими та центральними органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування. Необхідно також сприяти формуванню нових та підтримувати існуючі регіональні інституції, зацікавлені в інтенсифікації соціально-економічного розвитку курортних, туристичних та рекреаційних територій: громадські організації, господарські товариства, школи управління та бізнесу, центри підтримки підприємництва, агентства та фонди сприяння локальним ініціативам та інше.

• директивний характер завдань – для державних органів, планово-договірний – для безпосередніх виконавців, яким виділяються бюджетні кошти, та мотиваційний – для решти суб’єктів соціально-економічної діяльності. Формування сучасної економічної політики місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування має два зустрічних напрямки. По-перше, ініціатива громад, яка ґрунтується на єднанні трьох секторів – влади, бізнесу і громадськості. По-друге, підтримка територіальних громад на загальнодержавному рівні, формування сприятливого законодавчого підґрунтя для реалізації їх ініціатив.

На сьогодні основним документом, що здійснює узагальнену координацію учасників туристичної сфери Рівненської області, є Регіональна програма розвитку туризму на 2011-2015 рр. , основними кроками для розробки та реалізації якої є:

• подання пропозицій до регіональної програми всіма причетними структурами;
• розробка проекту програми в структурному підрозділі з питань туризму обласної державної адміністрації (ОДА);
• узгодження проекту програми з причетними до її виконання структурами ОДА;
• схвалення програми розпорядженням голови ОДА;
• узгодження програми в комісіях та на президії обласної ради;
• затвердження програми на сесії обласної ради;
• розробка щорічних заходів на виконання програми її виконавцями;
• виконання заходів та інформування про результати ОДА, обласну раду;
• моніторинг виконання програми;
• завершення термінів реалізації програми.

Починаючи з 2011 р., на території Рівненської області слід активізувати процеси стратегічного планування сфери туризму і курортів. Стратегія сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини (надалі – Стратегія) повинна бути максимально вірогідною і передбачати дієві й реалістичні кроки для вирішення, передусім, економічних проблем регіону та засновуватись на таких ключовим принципах:

1) пріоритетність – розвиток туристичної сфери Рівненської області доцільно визначити одним із пріоритетних, поряд з деревообробною та енергетичною промисловістю;

2) єдність регіональної туристичної політики – кожен з органів державного управління та місцевого самоврядування повинен слідувати загальнодержавній та регіональній туристичній політиці. Будь-які соціально-економічні стратегії повинні супроводжуватись сильною соціальною політикою – цей комплексний підхід є одним із найсильніших блоків стратегічного планування у державному управлінні;

3) об’єктивність, полягає в тому, що Стратегія розробляється на основі даних органів регіональної статистики, Управління культури і туризму Рівненської ОДА, органів місцевого самоврядування;

4) науковість – розроблення Стратегії на науковій основі з постійним удосконаленням методології та підходів;

5) обґрунтованість – підтримка кожного з положень науковими розрахунками; ефективна Стратегія повинна мати концептуальну визначеність і реагувати на непередбачувані та невідомі чинники; необмінною умовою є передбачення динамічної корекції критеріїв та цільових показників за відносної макроекономічної дестабілізації. Досить часто під час формулювання регіональних та місцевих стратегій розвитку туризму при порушенні цього принципу виникають такі типові помилки, як: екстраполяційність стратегій; написання стратегій «під шаблон»; «белькотливо-псевдонаукові» стратегії; «стратегії-мрії»; стратегії «не висовуватись»; «концерт побажань»; стратегії «очевидності та загальних фраз»; стратегії «всього по трішки»[8];

6) адекватність – врахування комплексу характеристик поточного стану туристичної системи регіону, досягнутих результатів та використання її особливостей як рушіїв економічного становлення;

7) цілісність та структурна довершеність – ефективна Стратегія сталого розвитку повинна містити три основні структурні блоки: аналітичний; програмний; блок заходів з реалізації плану;

8) прозорість – чіткий виклад Стратегії, доведення їх мети, напрямів та завдань до вертикалі виконавчої влади, громадян, суб’єктів господарювання, іноземних інвесторів і кредиторів та суворе слідування ним;

9) легітимність – прийняття Стратегії переважною більшістю суспільства, політичних та економічних сил; потрібно створити умови для спрямування діяльності незалежних економічних суб’єктів, кожний з яких керується насамперед власними економічними інтересами, у руслі реалізації Стратегії; тоді вдається реалізувати головну перевагу ринкової економіки над адміністративною – коли об’єкт регіональної політики є одночасно суб’єктом, що викликає синергійний ефект та радикальним чином посилює ефективність Стратегії;

10) контрольованість та підконтрольність – наявність визначених критеріїв успішності заходів Стратегії (та складових її програм), відстеження своєчасності, повноти їх досягнення, орієнтирів оперативного коригування;

11) логічність – встановлення обмеженої кількості ключових завдань, вирішення шляхів їх послідовної реалізації, які б ураховували: сучасний стан, проблеми, цілі, засоби реалізації, потенційні загрози реалізації та критерії виконання; Стратегія має визначити динамізм критеріїв та пріоритетів залежно від стану туристичної системи регіону, що забезпечуватиме більшу гнучкість соціально-економічної політики та її складової – туристичної політики;

12) врахування зовнішніх впливів – слід відмовитися від спроб будувати Стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому геоекономічні фактори і інтеграційні та глобалізаційні процеси; геоекономічна парадигма регіону повинна бути первинною для визначення Стратегії та моделі поведінки як органів державного управління та місцевого самоврядування, так і суб’єктів господарювання;

13) рівність – дотримання прав та врахування інтересів місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм власності;

14) самостійність – органи державного управління та місцевого самоврядування різних рівнів в межах своїх повноважень відповідають за розроблення, затвердження та виконання стратегій на місцевому рівні, які відповідають загальноприйнятій світовою практикою методології розроблення документів стратегічного спрямування.

Аналізуючи вітчизняний досвід розроблених регіональних стратегій, і тих, що знаходяться в стадії розробки, слід зазначити, що всі вони якомога ширше використовують існуючий світовий досвід щодо методологічних та методичних підходів у формуванні стратегій та розробки організаційно-економічного механізму їх впровадження. Зокрема: проблемний підхід (стратегія Харківської області, Закарпаття); функціональний та галузевий підходи (стратегія розвитку Одеської області); вирішення соціальних проблем, метод виявлення системних причинно-наслідкових зв’язків (Луганщина); одночасно два варіанти – стратегія індустріально-аграрного та сталого розвитку (стратегія розвитку Івано-Франківської області); моделювання економічного розвитку (Тернопільська область). Для Рівненської області доцільним видається створення Стратегії сталого розвитку туризму і курортів, що засновується на системному програмно-цільовому та проектному підходах, а також комплексному маркетингу малих міст / територій та створенні комплексу заходів для подолання демаркетингу територій, особливо тих, які входять до сфери особливого зацікавлення туристів.

Для побудови ефективної Стратегії сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини необхідно базуватись на місцевих та регіональних стратегіях, стратегічними планами розвитку туризму регіону та / чи міста, що визначають цілі, завдання, пріоритети, напрями сталого розвитку туризму і курортів Рівненської області на середньостроковий (4-6 років) та /чи довгостроковий (10-15 років) періоди.

У Стратегії з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, оцінки конкурентних переваг, обмежень, загроз і проблем розвитку кожної території області визначаються першочергові пріоритетні завдання сталого розвитку туризму і курортів, скоординовані дії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовані на реалізацію визначених завдань, та критерії їх розв’язання.

Основні функції з методичного забезпечення процесу розробки Стратегій здійснює Управління культури і туризму Рівненської ОДА. Зокрема, на основі Державної стратегії регіонального розвитку, затвердженої Стратегії розвитку туризму і курортів, аналітичних та прогнозних матеріалів центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, наукових досліджень визначає та надає Рівненській ОДА (не пізніше ніж за півроку до початку прогнозованого періоду реалізації регіональних та місцевих стратегії) перелік та характеристики регіональних пріоритетів сталого розвитку туризму і курортів області, які повинні бути враховані про розробці регіональних та місцевих стратегій. Ця стратифікація територій допомагає раціоналізувати управлінські процеси на рівні малих міст та районів їх розташування.

Відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р.[9] та «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р.[10] проекти Стратегій розробляються органами місцевого самоврядування, обласною та районними державними адміністраціями на основі відповідного рішення обласних та районних рад, у якому встановлюються терміни розроблення, порядок його фінансування, процедури розгляду та затвердження проектів Стратегій. Для забезпечення розроблення проектів Стратегій можуть бути утворені робочі групи з представників владних структур, бізнесових кіл, наукових та громадських організацій тощо. До основних форм такої співпраці доцільно віднести:

1. участь відповідних об’єднань громадян у підготовці рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань туризму і контролю за їх виконанням;

2. організацію постійних зустрічей, «круглих столів», відеоконференцій з посадовими особами, лідерами політичних партій для обговорення і розв’язання питань розвитку туризму в регіоні;

3. створення умов для забезпечення незалежності та плюралізму засобів масової інформації, а також їх залучення до обговорення проблем розвитку туризму в регіоні.

В цьому контексті велике значення має наближеність процесів прийняття управлінських рішень до громадян, для чого необхідна налагодженість прямих і зворотних зв’язків органів державного управління та місцевого самоврядування з територіальними громадами та бізнесовими структурами, особливо, на регіональному рівні. В розвитку такої взаємодії зацікавлені як представники влади, так і громадські організації. Діяльність, спрямована на реалізацію цього завдання, може здійснюватись на таких рівнях: надання он-лайн-послуг та консультацій, взаємне інформування про свою діяльність, громадський контроль за діяльністю органів державного управління та місцевого самоврядування, інтерактивна участь громадських організацій у процесах прийняття рішень органами державного управління та місцевого самоврядування.

Цікавим проектом якісної співпраці є проект «Західна Брама» (концепція, розроблена Рівненською обласною державною адміністрацією) включає в себе декілька взаємодоповнюючих підпроектів, серед них виділяється туристичний підпроект, що передбачає підвищення ролі Рівненської області як провідного туристичного оператора для регіонів Західної України за рахунок професійної промоції та надання професійних послуг у сфері туризму. Власне останній містить з собі три взаємодоповнюючі напрямки діяльності: науковий, маркетинговий та інформаційний.

Науковий супровід проекту включає розробку методики побудови регіональних туристичних маршрутів, засновуючись на засадах сталого розвитку територій.

Маркетингове забезпечення містить комплекс заходів щодо популяризації туризму на території Великої Волині.

Інформаційне наповнення підпроекту забезпечуватимуть найенергійніші та творчі представники області – студенти. Студентське середовище завжди багате на ідеї, однак без відповідного оформлення вони залишаються недосяжними мріями. Спільна злагоджена праця спудеїв та викладачів дозволяє кожну ідею-мрію перетворити в реальний проект та реалізувати його на практиці. Саме тому буде налагоджено системну, узгоджену за всіма напрямками роботу Рівненської ОДА та Національного університету «Острозька академія», об’єднану єдиною стратегічною метою – розвиток туризму заради сталого розвитку територій.

В межах спільного проекту планується розробка потужного Інтернет-порталу (www.volyntravel.com.ua ), на якому буде розміщено інформацію про мережу маршрутів Рівненщини та прилеглих областей (території історичної Волині). Зокрема буде представлено якісні фотографії туристичних принад та детальну інформацію про тури українською та основними мовами міжнародного спілкування. Це дозволить зацікавити не лише поціновувачів активного та цікавого відпочинку з України, але й туристів з закордону.

Найцікавішими для рівнян та мешканців області виділено маршрути вихідного дня, які побудовані за принципом «багато позитивних вражень та емоцій за короткий час». Перспективним залишаються історико-культурні та фестивальні маршрути, які знайомлять туристів зі значною спадщиною регіону. Ці тури розраховані на представників різних соціальних груп: школярів, студентів, батьків та дітей.

З метою залучення молодого покоління до підтримання здорового способу життя розробляються маршрути активного відпочинку. Такі тури включатимуть різні види туризму, зокрема, пішохідний, кінний, велосипедний, водні сплави на байдарках та катамаранах, спелеотуризм, дайвінг, банджі-джампінг, парашутний та інші.

Також до комплексного туристичного підпроекту входить створення: Етномістечка – Україна у мініатюрі, Концертно-виставкового комплексу, Дозвільно-оздоровчого комплексу «Аквапарк» та Зоологічний парку в Рівненській області тощо.

Рішення, прийняті колегіально повинні бути раціональними та обґрунтованими. Відтак, основними принципами наукового обґрунтування прийняття колективних / колегіальних рішень, у сфері туризму доцільно визначити:

1. Системний та комплексний підходи у вирішенні проблем, які виникають під час управлінського процесу. Вони характеризуються такими основними параметрами як:

а) система прийняття державних рішень в сфері туризму вивчається як елемент усієї системи державного управління, яка, в свою чергу, є підсистемою соціального управління. Причому таке поліцентричне включення простежується на всіх етапах процесу прийняття рішень;

б) розгортання мети від моменту висунення до кінцевого результату, до якого веде її реалізація. Рішення не може бути прийнятим без достатнього порівняння стану сфери туризму в регіоні, якого він досягає, з тим станом, який ставиться за мету;

в) ієрархічний (багаторівневий) спосіб висунення мети (цілі), аналіз взаємозв’язків між цілями на всіх рівнях управлінської вертикалі;

г) чітке структурування ситуації, яка потребує визначення, за ступенем власне невизначеності (зокрема, проведення SWOT-аналізу та проблемного аналізу регіону, виділення основних «проблемних місць» та / або «точок дотику»);

д) прийняття єдиного рішення як результату вибору (принцип синергізму, який виходить з нелінійності, багатофакторності процесів, що відбуваються у суспільстві в цілому та в туристичні сфері зокрема, принципової нестабільності будь-яких соціальних систем). Для цього під час процесу прийняття рішення виявляється якомога більша кількість альтернативних варіантів управлінських гіпотез (сценаріїв подальшого розвитку туристичної ситуації), а не витрата зусиль на обґрунтування одного варіанта (доцільність якого є невизначеною);

е) кількісна оцінка витрат ресурсів (як матеріальних – матеріально-технічних та фінансових, так і нематеріальних – кадрових, інтелектуальних тощо) та визначення ефективності результатів по кожному альтернативному сценарію;

є) комплексний (полікритеріальний) підхід до оцінки того варіанта, який може бути визнаний найбільш доцільним – оптимальним. При цьому слід розмежовувати концептуальні поняття «принцип оптимальності» та «критерій оптимальності». Останній може містити в собі перелік підкритеріїв.

2. Ґрунтовне фундаментальне та прикладне теоретичне обґрунтування туристичних новацій (понять, категорій тощо). Особи, що залучаються до процесів розробки та планування комплексних програм та стратегічних планів розвитку регіонального туристичного продукту повинні володіти знаннями в галузях права України та міжнародного права, інформатики, теорії та практики туристичної діяльності.

3. Принцип цільової орієнтації виконавців рішень полягає в тому, що йому конкретно встановлюються відносно самостійні задачі, впорядкована сукупність яких реалізує систему заданих і чітко сформульованих цілей.

4. Демократизм – залучення широкого громадськості до обговорення проблем та пропозицій щодо розвитку туризму та туристичної інфраструктури, зокрема:

а) створення системи постійного діалогу, взаємодії інститутів громадянського суспільства і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

б) організація постійних соціологічних досліджень громадської думки щодо діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з визначенням на конкурсній основі виконавців таких досліджень;

в) організація та проведення конкурсів з визначення нових форм участі громадськості у прийнятті та реалізації рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, залучення переможців таких конкурсів як експертів до участі у вирішенні соціально-економічних проблем;

г) координація заходів, пов’язаних з проведенням консультацій громадськості, врахування громадської думки під час прийняття рішень органами виконавчої влади;

д) сприяння соціально-економічному розвитку Рівненщини, утвердженню авторитету області в Україні та за її межами;

е) проведення «круглих столів», семінарів, прес-конференцій, інших заходів.

5. Недопустимість необґрунтованого копіювання (безпідставного калькування) зарубіжного досвіду у туристичній сфері. Адже сліпе впровадження іноземних алгоритмів може бути згубним для сфери. Без раціонального розгляду національної специфіки становлення та розвитку туристичної сфери та розробки, відповідно до цього, нових механізмів управління нею, не можливий поступальний розвиток туризму (проголошений пріоритетним / стратегічним напрямком розвитку сучасної економіки України).

Загалом проекти Стратегій сталого розвитку туризму і курортів розробляються у вигляді текстових та графічних матеріалів, які повинні включати:

1. Вступ з коротким обґрунтуванням мети, завдань та підстав для розробки Стратегії.

2. Дескриптивно-аналітичну частину – детально викладений з географічними, історичними, демографічними, економічними, соціальними характеристиками документ, у якому здійснений аналіз та оцінка фактичного стану розвитку туризму регіону та / чи малого міста.

Дескриптивно-аналітична частина Стратегій повинна містити дані SWOT- та PEST-аналізу району / міста, основою для якого є офіційні дані Державного комітету статистики України, обласних, районних управлінь статистики, дані соціологічних опитувань, картографічні, ілюстраційні та інші матеріали. Система показників, необхідних для здійснення аналізу стану розвитку сфери туризму і курортів, розробляється Управлінням культури і туризму Рівненської ОДА.

Сценарій Стратегії сталого розвитку є описом послідовності подій від сучасного до майбутнього стану сталого розвитку туризму і курортів та ґрунтується на припущеннях, що стосуються формування комбінацій сильних та слабких сторін, можливостей та загроз. Основним типом сценарію, доцільним для Рівненської області, є стратегія маркетингу території, яка базується на максимальному використанні сильних сторін та можливостей туристичної інфраструктури регіону / малого міста. Сценарій Стратегії розвитку регіону має бути публічно обговорений та погоджений з основними громадськими групами регіону / малого міста.

Обраний сценарій Стратегії визначає цілі стратегічного плану. До системи цілей належать бачення, місія, стратегічні цілі (довгий термін), операційні цілі (середній термін), оперативні завдання (короткий термін).

Зміст цілей має відповідати завданням вирішення визначених раніше головних проблем та реалізації стратегічної мети розвитку сфери туризму і курортів Рівненщини. Виходячи з принципу реалістичності, кількість стратегічних цілей не повинна перевищувати п’яти. Стратегічні цілі сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини послідовно, в порядку зменшення їх пріоритетності, порівнюються з їх комплексною ефективністю, можливостями реалізації: інтелектуальними, організаційно-правовими, кадровими, фінансово-економічними тощо. Це має дозволити відібрати стратегічні цілі, які можуть бути реалізовані в середньостроковій перспективі.

Стратегічні цілі мають бути представлені як серія операційних цілей (завдань), які становлять комплекси заходів та визначають більш конкретні завдання, що згодом можуть бути розкладені на програми дій. Одним з останніх етапів стратегічного планування є розроблення планів конкретних заходів (проектів). План дій складається з конкретних проектів, виконання яких повинно наблизити сферу туризму і курортів до реалізації стратегічного завдання. Порядок відбору зазначених проектів визначається розробником Стратегії.

Реалізацію проектів та програм за окремими стратегічними цілями доцільно описувати у табличному вигляді, що містить назву завдання, терміни виконання, виконавця, обсяги та джерела фінансування.

3. Бачення майбутнього – відображення (узагальнення) загальних та тривалих уявлень про краще майбутнє розвитку туризму і курортів регіону. Визначення стратегічного бачення сфери туризму і курортів на місцях може відбуватись шляхом обговорення із залученням бізнесових структур, громадських інституцій, засобів масової інформації, через анкетування, публічні виступи тощо.

4. Механізми та процедури реалізації Стратегії – їх визначення проводиться з урахуванням того, що їх склад та зміст обґрунтовуються завданнями створення економічних, організаційних, нормативно-правових та інших передумов для реалізації основних принципів сталого розвитку туризму і курортів регіону / малого міста.

При визначенні механізмів реалізації Стратегій обґрунтовуються заходи щодо:

• нормативно-правового забезпечення – пропозиції про внесення змін до існуючих або про розроблення нових нормативно-правових актів; перелік раніше прийнятих рішень органу державного управління, органу місцевого самоврядування, які підлягають зміні, та зміст цих змін;
• організаційного забезпечення – пропозиції щодо удосконалення розподілу повноважень та функцій, налагодження ефективної взаємодії між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування стосовно розвитку туризму і курортів регіону, а також механізмів забезпечення участі громадських організацій, населення в розробленні та реалізації Стратегій;
• фінансового-економічного забезпечення – підвищення фінансової спроможності регіону до рівня, достатнього для його ефективного розвитку, подолання диспропорцій туризму з урахуванням особливостей регіону, його потенціалу щодо адаптації до ринкових умов господарювання;
• кадрового забезпечення – налагодження регіональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, що займаються питаннями розвитку туризму;
• комунікаційно-технологічного забезпечення – створення регіональної комунікаційно-технологічної системи (функціонування інформаційних потоків в електронних мережах) та системи моніторингу реалізації Стратегій;
• науково-проектного забезпечення – перелік, зміст, виконавці та терміни розроблення необхідних наукових і проектних робіт, надання науково-методичної допомоги органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам тощо.

Щодо визначення переліку процедур, пов’язаних з реалізацією затверджених Стратегій, то до нього входить послідовність та зміст відповідних дій місцевої державної адміністрації та органу місцевого самоврядування щодо:

• розроблення, розгляду та затвердження відповідних підпрограм Стратегій;
• нормативно-правового, організаційного, фінансово-економічного, інформаційного, кадрового, науково-проектного забезпечення реалізації Стратегій;
• включення до щорічних бюджетів Рівненської області та місцевих бюджетів фінансування заходів з реалізації Стратегій з урахуванням джерел їх фінансування;
• визначення критеріїв та запровадження моніторингу реалізації Стратегій, підпрограм та конкретних проектів;
• об’єднання на договірних засадах фінансових та інших ресурсів місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування для розв’язання спільних регіональних та міжрегіональних проблем розвитку туризму і курортів, оптимального використання бюджетних коштів.

5. Авторський колектив розробників Стратегії – список учасників розроблення стратегічного плану з посиланням на розділ, який вони розробляли.

Відтак, Стратегія сталого розвитку туризму і курортів Рівненщини повинна передбачати комплексний структурно-функціональний методичний підхід, який полягає у поєднанні різноманітних компонентів туристичної індустрії та її інфраструктури. Тому видається доцільним включення таких основних підпрограм до її складу, а саме:

1) Програму розвитку готельної інфраструктури регіону. В Регіональній програмі розвитку туризму на 2011-2015 рр.[11] не визначено тенденції розвитку готельного господарства за період реалізації попередньої Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року.

2) Спеціальні програми з розвитку окремих видів внутрішнього туризму, зокрема, зеленого сільського (станом на 01.01.2011 р. у Рівненській області функціонує 90 агросадиб у 15 районах; таблиця 1) та ділового (конференційний, науковий, інтенсив-туризм), історико-культурного (наприклад, «В.-К. кн. Острозький – великий українець» (маршрут на 1-2 дні мм. Корець-Острог-Дубно), «Стежками героїв Української повстанської армії»), екстремального (екскурсійні маршрути з відвідуванням Рівненської атомної електростанції (м. Кузнецовськ), сплави по р. Случ) та спортивного (мисливство, рибальство) туризму, релігійного (паломницький та ностальгійний) туризму, івент-туризм (фестивальний, виставковий, туризм з елементами туристичної анімації), а також туризму вихідного дня.

Таблиця 1

Показники розвитку сільського туризму на Рівненщині[12]

3) Спеціальну програму розвитку міжнародного туризму, адже область володіє значним потенціалом для залучення іноземних туристичних потоків (зокрема, поляків, росіян, євреїв та інших національностей). Наприклад, програми співпраці з містами побратимами. Однією з перешкод розвитку міжнародного туризму в регіоні – це відсутність належної реклами, необізнаність, неінформованість або часткова інформованість потенційних туристів, низька якість і обмеженість супутніх (додаткових) туристичних послуг. Непомірні високі ціни на послуги є бар’єром для багатьох іноземних громадян. На сьогодні спостерігається тенденція в тому, що вартість туру з Європи до України подекуди двічі вища, ніж до країн Азії та Африки. Необхідно стимулювати інтерес іноземних туристів до України шляхом створення спільного конкурентоспроможного туристичного продукту та його просування на світовий ринок, забезпечивши цей процес відповідним інформаційним забезпеченням, як рекламно-позиційного, як і власне інформативно-довідкового характеру.

Також доцільним є включення до цієї програми заходів щодо подолання репутаційної кризи, пов’язаної з радіоактивним забрудненням територій півночі області. Тобто розробка заходів програми репутаційного менеджменту / творення позитивного зовнішнього та внутрішнього іміджу Рівненської області загалом та бренду «Рівненщина туристична» зокрема.

4) Програму благоустрою регіональної інфраструктури із врахуванням конкретних перспектив розвитку туризму, зокрема, природного потенціалу. На сьогодні Рівненська область, відповідно до групування промислових комплексів областей України, за особливостями адаптації до ринкових умов господарювання відноситься до групи областей з дуже активними адаптаційними проявами, а за рівнем індексу промисловості – до депресивних.

Слід зазначити, що базовими елементами сталого розвитку території є раціональне використання ресурсів, збереження довкілля та реалізація інноваційних проектів, котрі забезпечили б такий розвиток промисловості, сільського господарства, туризму, освіти і культури, який, задовольняючи потреби сучасності, не загрожував би здатності майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Щоб вирішити ці проблеми, треба осмислити їх сучасний стан в Україні та виконати вимоги Конференції Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища та розвитку (червень 1992 р., м. Ріо-де-Жанейро) щодо розробки Національної стратегії переходу до сталого розвитку, яка поєднала б у собі завдання поточного реформування економіки та водночас заклала б підвалини ідейно нової моделі розвитку економіки і суспільства, заснованої на принципах сталого розвитку.

Однак на сьогодні на національному рівні ще не створено такої комплексної Стратегії сталого розвитку країни, що значно утруднює процеси екологізації та соціалізації туризму в регіоні. Адже Стратегія повинна забезпечити:

• зупинення деградаційних процесів у природі та суспільстві;
• реабілітацію навколишнього антропогенно та техногенно зміненого середовища;
• зміну традиційної моделі економічного зростання моделлю сталого розвитку;
• створення матеріального достатку, відповідного потенціалу України;
• максимальне скорочення витрат корисних копалин у господарській діяльності за рахунок їх ефективного використання та заміну їх ресурсами, що відновлюються;
• повноцінне використання громадської ініціативи та інтелектуальних ресурсів;
• ведення активної демографічної, міграційної та туристичної політики;
• зміцнення позицій у світовій торгівлі завдяки екологізації виробництва товарів і послуг, зокрема, туристичних.

Для створення в Рівненській області соціоекологоорієнтованого ринку туристично-рекреаційних ресурсів – середовища, де взаємопов’язана сукупність ринкових та регуляторних механізмів забезпечує прийняття та виконання рішень щодо узгодження цілей і напрямів розвитку відносин у сфері рекреаційного природокористування з урахуванням соціальних, екологічних та економічних інтересів його суб’єктів на засадах сталого розвитку територій, доцільно здійснювати комплексний моніторинг територій.

На сьогодні на стадії розробки знаходяться комплексні програми розвитку та збереження туристичних регіонів і об’єктів області: міст Острога, Дубно, Корця, Державного історично-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви», територій навколо Хрінницького водосховища, озера Білого, вітряних млинів в с. Витків, Красносілля, с. Шекичин Гощанського р-ну, водяного млина в с. Городок Рівненського р-ну, парку та палацу-садиби Валевських в Гощі, Юзефінського парку Рокитнівського р-ну, регіональних ландшафтних парків «Прип’ять-Стохід», «Надслучанський», «Дермансько- Мостівський» тощо.

5) Програму розвитку регіональної транспортної та суміжної інфраструктури: покращення покриття автошляхів, модернізація аеропорту та автостанцій із наданням різних послуг (мотелі, місця для кемпінгів, заклади харчування тощо). Зокрема, територією Рівненщини проходить міжнародний транспортний коридор Е 40 (траса є однією із найперспективніших для автомобільного та автобусного перевезення Україною футбольних вболівальників ЄВРО-2012).

Розвиток української транспортної інфраструктури, що використовується для міжнародних перевезень, повинен бути спрямований на усунення обмежень зовнішньоторговельної діяльності країни через незадовільні умови перевезень та їх високу вартість, а також сприяти привабливості й зростанню конкурентоспроможності маршрутів транзитних перевезень, які проходять територією України, порівняно з альтернативними маршрутами, що використовують шляхи сполучення інших країн. З цією метою на території України формуються міжнародні транспортні коридори[13].

Узагальнена підпрограма розвитку регіональної та суміжної інфраструктури повинна включати місцеві програми будівництва, реконструкції та модернізації міжнародних транспортних коридорів, матеріальної бази перспективних туристичних та рекреаційних об’єктів області з урахуванням пріоритетного залучення до їх реалізації суб’єктів підприємництва.

6) Програму покращення мережі закладів культури регіону (будинки культури, музеї та бібліотеки).

7) Програму розвитку індустрії розваг (тематичні парки, кінотеатри, концертні зали та майданчики, нічні клуби, дискоклуби, спортивні та фітнес-зали та інші заклади).

8) Програму професійної підготовки кадрів для сфери туризму регіону. Сферу туризму в контексті інтелектуальної економіки можна віднести до неформальної освіти, що передбачає вплив на особу за допомогою таких засобів, як мас-медіа, друкована продукція, музеї, театри тощо. У напрямі формування та розвитку інтелектуального капіталу застосування цих засобів має бути спрямоване на сприяння творчій, інноваційній діяльності всіх категорій працівників, налаштування на розвиток власного інтелектуального капіталу, на психологічно та розумово напружену діяльність.

Важливим критерієм, що впливає на розвиток туризму на місцевому рівні, є культура гостинності. В основу розробки і створення моделей ефективних підприємств індустрії туристської гостинності в Україні повинна бути покладена динамічна концепція якості обслуговування, що базується на постійному отриманні зворотної інформації від споживачів. На сьогодні спостерігається недостатній рівень культури гостинності на рівні міст та на місцях туристичної зацікавленості, що суттєво утруднює процеси становлення туризму на Рівненщині.

9) Розробку та впровадження комплексної комп’ютерної інформаційної системи регіону, яка дозволить в подальшому проаналізувати показники темпів зростання сфери туризму. Відтак, згідно з Регіональною програмою інформатизації на 2011-2013 рр.[14], розробленням і впровадженням системи інформаційно-аналітичного забезпечення. На сьогодні інформаційно-телекомунікаційна мережа Рівненської області складається із корпоративної телекомунікаційної мережі органів державного управління та органів місцевого самоврядування, телекомунікаційних мереж комерційних провайдерів мережі Інтернет – Рівненської філії Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком», Спільного підприємства «Інфоком», Товариств з обмеженою відповідальністю «Рівненські комунікаційні технології» та «Рівненські глобальні мережі», Державного підприємства «Науково-технічний центр «УарНет»» та інших відомчих телекомунікаційних мереж.

Отже, розвиток системи стратегічного планування у сфері туризму і курортів Рівненської області надасть багато можливостей як для регіону, так і для держави загалом. Переваги становлення туризму в малих містах та на територіях їх розташування очевидні. Окрім відкриття нових спеціальностей та збільшення робочих місць, – це впровадження національного туристичного продукту, що характеризуватиме Україну якнайкраще, також збільшення платоспроможності та життєвого рівня населення місцевості. А це, в свою чергу, спричинить підвищення прибуткової частини бюджету (як муніципального, так і державного) та видатків на історико-культурне відродження міста, регіону та країни в цілому. Стратегічне планування в регіональному управлінні у сфері туристичної діяльності має всі перспективи стати якісним дороговказом місцевим громадам для розвитку туризму в малих містах та на територіях їх розташування.