студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

старший викладач

Матвійчук Н.В

ВІДНОСИНИ США ТА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ: РОЛЬ США В ЕНЕРГЕТИЧНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ З РОСІЄЮ

  У статті досліджуються відносини між США та Україною у сфері енергетичної безпеки в умовах російсько-української війни. Особливу увагу приділено аналізу ролі США у підтримці українського енергетичного сектору через фінансову допомогу, технічну підтримку, дипломатичні ініціативи та інвестиційні проєкти. Окреслюються ключові напрями співпраці, такі як диверсифікація енергоресурсів, відновлення енергетичної інфраструктури та розвиток відновлюваної енергетики. Робота підкреслює значення стратегічного партнерства між Україною та США для зміцнення енергетичної незалежності України в умовах війни.

Ключові слова: США, Україна, енергетична безпека, російсько-українська війна, енергетична інфраструктура, диверсифікація енергоресурсів, стратегічне партнерство.

RELATIONS BETWEEN THE UNITED STATES AND UKRAINE IN THE CONTEXT OF ENERGY SECURITY: THE ROLE OF THE UNITED STATES IN UKRAINE’S ENERGY SECTOR DURING THE WAR WITH RUSSIA

  This article explores the relationship between the United States and Ukraine in the field of energy security amidst the Russia-Ukraine war. Special attention is given to the analysis of the U.S. role in supporting Ukraine’s energy sector through financial aid, technical assistance, diplomatic initiatives, and investment projects. The study highlights key areas of cooperation, such as energy resource diversification, the restoration of energy infrastructure, and the development of renewable energy sources. The research emphasizes the importance of the strategic partnership between Ukraine and the United States in strengthening Ukraine’s energy independence during the war.

 Keywords:United States, Ukraine, energy security, Russia-Ukraine war, energy infrastructure, energy resource diversification, strategic partnership.

   Актуальність дослідження обумовлена необхідністю забезпечення енергетичної безпеки України в умовах війни з Росією, яка тривалий час використовувала енергетику як засіб політичного та економічного тиску. Залежність України від російських енергоносіїв, особливо газу та нафти, створювала загрозу суверенітету та економічній стабільності країни. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році питання енергетичної безпеки стало ще більш актуальним, оскільки агресор використовує енергетичні інфраструктури як мішені для атак, намагаючись дестабілізувати ситуацію в Україні.

   Стан наукової розробки цієї проблеми полягає у численних дослідженнях, присвячених питанням енергетичної незалежності України, впливу російських енергетичних загроз на європейську безпеку, а також ролі міжнародної підтримки у посиленні стійкості українського енергетичного сектору. Проте комплексний аналіз енергетичного партнерства між США та Україною, зокрема в умовах триваючої війни, залишається недостатньо розглянутим.

   Мета статті полягає у аналізі еволюції енергетичного партнерства між США та Україною, визначенні заходів США з диверсифікації постачань для України, оцінці впливу американських санкцій на енергетичний сектор Росії, а також прогнозуванні перспектив співпраці між двома країнами в умовах війни та в післявоєнний період.

Основні етапи енергетичної співпраці США та України

   Після здобуття Україною незалежності у 1991 році Сполучені Штати одразу визнали стратегічне значення енергетичного чинника для суверенітету України [1]. У 1990-х роках перший фокус співпраці був зосереджений на ядерній безпеці: США сприяли вивезенню ядерної зброї з території України та підтримали зусилля із підвищення безпеки на українських АЕС (зокрема, проєкти укриття зруйнованого блоку Чорнобильської АЕС). Також обговорювалися можливості альтернативних маршрутів транспортування каспійської нафти через Україну до Європи, аби зменшити залежність регіону від російських нафтопроводів [1]. Уже тоді США задекларували підтримку незалежності України та розуміли, що енергетична залежність від Росії підриває цю незалежність [1]. У 2000-х роках питання енергетичної безпеки набуло особливої актуальності через газові кризи 2006 та 2009 років, коли Росія припиняла постачання газу, намагаючись використовувати енергоносії як інструмент політичного тиску. Хоча США безпосередньо не постачали енергоносії у той період, Вашингтон політично підтримував зусилля України і ЄС з диверсифікації джерел енергії. Після Помаранчевої революції 2004 року США активніше залучилися до діалогу з Україною щодо реформування енергетичного сектору та прозорості ринку. В цей період зароджувалася співпраця в сфері ядерної енергетики: американська компанія Westinghouse почала постачати ядерне паливо для українських реакторів, зменшуючи монополію російського ТВЕЛ. Крім того, обговорювалися проєкти на кшталт нафтопроводу Одеса–Броди, що мав транспортувати каспійську нафту до Європи в обхід Росії – США підтримували такі ініціативи як частину ширшої стратегії енергетичної безпеки [1]. Після Революції Гідності 2014 року та початку російської агресії (анексія Криму, війна на Донбасі) енергетичне партнерство США та України вийшло на новий рівень. Вашингтон надав експертну й технічну допомогу в реформуванні «Нафтогазу» та впровадженні європейських правил на газовому ринку України. У 2014–2015 роках, коли Росія припинила прямі поставки газу Україні, США підтримали організацію реверсних поставок газу з ЄС, щоб Україна могла пережити зиму без російського газу. Тоді ж США та Україна започаткували стратегічний діалог з енергетики, зосереджений на довгостроковому зниженні залежності України від РФ. Одним із результатів стали домовленості про постачання з США альтернативних видів палива, що є важливим кроком на шляху до забезпечення енергетичної незалежності України [1].  У 2014–2015 роках, коли Росія припинила прямі поставки газу Україні, США активно підтримали організацію реверсних поставок газу з ЄС, що дозволило Україні пережити зиму без російського газу. Тоді ж між США та Україною був започаткований стратегічний діалог з енергетики, спрямований на довгострокове зниження залежності України від РФ. Одним із результатів стали домовленості про постачання з США альтернативних видів палива: у вересні 2017 року до України прибув перший корабель з американським вугіллям (700 тис. тонн антрациту) для заміщення дефіциту, що виник через втрату шахт Донбасу [2]. Також у 2019 році Україна вперше закупила американську нафту (75 тис. тонн сорту Bakken) після того, як Росія запровадила ембарго на експорт нафтопродуктів в Україну [3]. Ці події означають перехід від політичної підтримки до практичної співпраці: США не лише консультують, але й безпосередньо постачають енергоресурси, критично важливі для України.

   Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року ще більше підсилило значення енергетичного фронту. США у координації з союзниками мобілізували допомогу для підтримки роботи української енергосистеми під ударами ворога. У березні 2022 року, менш ніж за місяць після початку вторгнення, Україна екстрено приєднала свою енергомережу до континентальної європейської мережі ENTSO-E — цьому передували роки підготовки за підтримки ЄС і США. Синхронізація дозволила здійснювати аварійні перетоки електроенергії з Європи. Уряд США, зі свого боку, виділив сотні мільйонів доларів на відновлення енергетичної інфраструктури України та направив обладнання (генератори, трансформатори) для оперативного ремонту електромереж [4]. Еволюція енергетичного партнерства пройшла шлях від декларацій 1990-х до конкретних поставок палива і технічної допомоги в 2010-х, досягнувши фактично рівня стратегічного союзу в енергетиці після 2022 року.

Вплив американських санкцій на енергетичний ринок Росії та значення для України

   Поряд із прямою допомогою Україні, Вашингтон застосовував проти Москви потужний інструмент — економічні санкції, спрямовані передусім на російський енергетичний сектор. Ще з 2014 року США запровадили обмеження щодо російських нафтовидобувних технологій (заборона поставок обладнання для глибоководного буріння, Арктики, сланцевої нафти), а після вторгнення 2022 року санкції стали безпрецедентними.У березні 2022 року США повністю заборонили імпорт російської нафти, газу та вугілля на свій ринок. Хоча американський імпорт російських енергоносіїв і раніше був незначним, цей крок задав тон глобальній ізоляції РФ. Спільно з країнами G7 США ініціювали запровадження граничних цін (price cap) на російську нафту та нафтопродукти, щоб обмежити надприбутки Кремля від експорту. Одночасно ЄС (за активної підтримки США) ухвалив ембарго: з 3 серпня 2022 року — на російське вугілля, з 5 грудня 2022 року — на нафту (морем), а з 5 лютого 2023 року — нафтопродукти. Ці кроки докорінно змінили конфігурацію енергоринків. Для російської економіки наслідки виявилися відчутними. Втративши основних європейських покупців, Росія була змушена продавати нафту в Азію з великими знижками та оплачувати довшу логістику [5]. Попри те, що фізичні обсяги експорту нафти у 2023 році залишалися близькими до довоєнних, бюджетні доходи РФ від нафти і газу стрімко впали — на 24% за 2023 рік порівняно з 2022-м [5]. Державна скарбниця недоотримала мільярди доларів, змушуючи уряд РФ підвищувати податки на нафтову галузь, що вдарить по інвестиціях і довгостроковому видобутку [5]. Особливо постраждала «Газпром», яка фактично втратила європейський ринок газу. Росія сама припинила більшість поставок трубопровідного газу до ЄС у 2022 році, намагаючись шантажувати Європу холодною зимою. Однак ця тактика обернулася проти неї: ЄС зміг пережити зиму, швидко переорієнтувавшись на СПГ, і вже до 2023 року скоротив імпорт російського газу більш ніж на 80% без формального санкціонування «Газпрому» [5] . Внаслідок цього виручка «Газпрому» різко впала (на 41% у першому півріччі 2023) і компанія вперше за понад 20 років зафіксувала чистий збиток — майже $7 млрд за 2023 рік [5].

   Санкційний і ринковий тиск, зорганізований США та союзниками, суттєво підірвав фінансову основу енергетичного сектору РФ. Для України ефект від американських санкцій проти російської енергетики має кілька вимірів. По-перше, зниження нафто- та газових доходів Росії обмежує ресурси Кремля для продовження війни. За оцінками, скорочення прибутків змушує Москву витрачати резерви й урізати несировинні видатки, що послаблює агресора в довгостроковій перспективі [5]. Руйнується багаторічна схема енергетичного шантажу: Росія вже не може диктувати Європі умови за допомогою «газового вентиля». Як наслідок, впливові країни ЄС стали менш вразливими до російського тиску і можуть більш рішуче підтримувати Україну, не остерігаючись енергетичних криз.  Москва втратила важіль розколоти західну коаліцію, оскільки енергетична зброя дала осічку [5]. Санкції прискорили інтеграцію України в європейський енергопростір — звільнені ніші на ринку ЄС (наприклад, постачання електроенергії чи водню в майбутньому) потенційно зможе зайняти Україна.Варто зазначити, що деякі санкції короткостроково мали і зворотний бік для України: у 2022 році, доки нові логістичні ланцюги не були налагоджені, доводилося імпортувати пальне за підвищеними цінами, оскільки традиційні поставки з Білорусі та РФ зникли [6].  Однак протягом кількох місяців ринок переналаштувався, і вже у 2023 році постачання нафтопродуктів стабілізувалося за рахунок Європи та інших партнерів.

   Санкційна політика США щодо російської енергетики суттєво змінила баланс сил. Вона послабила економічну базу агресора та зменшила енергетичну залежність Заходу від РФ — що є стратегічно вигідним для України. В умовах, коли Росія історично використовувала енергетику як зброю, позбавлення її цього інструменту напряму підвищує безпеку України.

Прогноз подальшого розвитку енергетичних відносин між США та Україною

   Перспективи українсько-американського співробітництва в енергетиці виглядають міцними та довгостроковими. Нинішня криза створила передумови для ще глибшої інтеграції України в західні енергетичні ланцюги, і США, схоже, готові й надалі відігравати провідну роль у цьому процесі. США продовжать допомагати із забезпеченням енергоресурсами до повного припинення війни і в післявоєнний період. Це означає, що поставки скрапленого газу зі США в Європу та безпосередньо в Україну, ймовірно, зростатимуть.  США вже стали найбільшим експортером СПГ до Європи, і нові інфраструктурні проекти (термінали в Німеччині, розширення польського LNG-терміналу) відкриють додаткові можливості для транзиту американського газу в Україну. На порядку денному може знову постати питання будівництва власного терміналу СПГ в Україні (наприклад, плавучої регазифікаційної установки в чорноморському порту), що за підтримки США та за наявності гарантій безпеки цілком реалізовно. У секторі нафти і пального — після війни можливе відновлення і навіть розширення української нафтопереробки за західними технологіями, де американські інвестори також можуть взяти участь. Але ключовим є те, що повернення до залежності від Росії вже не буде: навіть у мирний час Україна, за підтримки США, збереже диверсифіковані канали постачання (з тією ж Польщею чи через Чорне море з союзницьких країн). Фокус зміститься на відбудову і модернізацію енергосистеми України. Тут прогнозується масштабне залучення американського капіталу і технологій. У післявоєнній Україні очікується «зелений» енергетичний бум — будівництво сотень мегават вітрових і сонячних електростанцій, розвиток біоенергетики. Американські компанії з їхнім досвідом і фінансовими ресурсами можуть стати ключовими гравцями цього процесу. Вже зараз анонсуються проекти з виробництва «зеленого» водню в Україні для експорту в ЄС — і американські інвестиції цілком реальні, враховуючи інтерес США до розвитку водневої енергетики. Крім того, плани «Енергоатому» щодо нових ядерних реакторів з Westinghouse, ймовірно, отримають друге дихання після війни. Якщо ці 5-9 реакторів AP1000 будуть збудовані за підтримки США, Україна отримає не лише додаткові потужності, а й роль експортера електроенергії в Європу — постачаючи чисту енергію сусідам і зміцнюючи свою економіку. Усе це вписується в бачення, за якого Україна стає регіональним хабом чистої енергії, інтегрованим з ЄС, а США — ключовим партнером у його реалізації. Інституційна співпраця буде поглиблюватися. Вступ України до ЄС (а в перспективі, можливо, і до НАТО) означатиме закріплення тих правил гри, яких США завжди від неї домагалися: прозорий ринок, відсутність монополій, інтеграція з європейськими мережами. США й надалі підтримуватимуть Україну на міжнародних майданчиках — чи то продовження санкцій проти РФ, доки вона не припинить агресію, чи то лобіювання фінансової допомоги на відбудову (в тому числі енергетичну) через Світовий банк, МВФ, фонди відновлення. Існуючі двосторонні формати, як-от Комісія з стратегічного партнерства Україна—США, міститимуть сильну енергетичну компоненту — аж до обговорення довгострокових контрактів на постачання того ж LNG або співпраці в галузі видобутку українського газу (Україна має значні поклади сланцевого газу, розробкою яких колись цікавилися Chevron і ExxonMobil). Не виключено, що після війни США зацікавляться участю в приватизації чи управлінні окремими українськими енергокомпаніями, коли ринок стане більш стабільним — це теж поглибить зв’язки.

   Звичайно, виклики залишаються. Росія, ймовірно, намагатиметься перешкоджати енергетичному союзу України із Заходом, можливо диверсіями чи кібератаками на інфраструктуру. Потребуватиме вирішення питання транзиту російського газу через Україну після 2024 року: якщо Європа майже не купуватиме російського газу, українська ГТС може лишитися без завантаження, і тут знадобиться залучення США та ЄС для вирішення — наприклад, використання ГТС для транспортування водню чи біометану в майбутньому. Також постане завдання залучити десятки мільярдів доларів на відбудову — і роль США у цьому фінансовому пакеті буде критичною, можливо через новий «план Маршалла» для України.

   Втім, загальна тенденція очевидна: енергетичні відносини США та України мають усі шанси лише посилитися. Вони вже перейшли випробування війною і довели свою стратегічну вагу. Україна, спираючись на підтримку США, зробила величезний крок до енергетичної незалежності від Росії. Наступний крок — перетворення України з об’єкта уразливості (через залежність) на суб’єкт, що сам робить внесок у регіональну енергетичну безпеку, наприклад, експортує електроенергію чи водень до ЄС.

   Іншими словами, з країни-споживача імпортних енергоносіїв Україна може стати країною-постачальником чистої енергії. І Сполучені Штати залишатимуться поруч на цьому шляху — як союзник, інвестор і гарант того, що більше ніхто не зможе використати енергетику як зброю проти України.

Висновки

   Енергетичне партнерство між США та Україною пройшло шлях від перших кроків підтримки незалежності до фактичного енергетичного союзу перед лицем російської агресії. Основні етапи цієї співпраці демонструють послідовність зусиль: від зменшення залежності від російського газу та нафти, до інтеграції української енергосистеми з європейською і розвитку альтернативних джерел за участю американських інвестицій. Під час повномасштабної війни саме енергетичний фронт став одним із вирішальних — ворог намагався зламати Україну блекаутами, але США та союзники допомогли вистояти, надавши і «швидку допомогу» (генератори, пальне), і стратегічну підтримку (санкції проти РФ, диверсифікація постачань).

   Аналіз показує, що за два воєнні роки Україна здійснила стрибок в бік енергетичної незалежності: імпорт російських енергоносіїв зведений нанівець, натомість розширилися зв’язки з ринками США, ЄС та світу. Американська роль у цих трансформаціях є визначальною — чи то у вигляді поставок LNG і вугілля, чи то у вигляді мільярдних інвестицій у «зелену» енергетику та відбудову інфраструктури. Співпраця на рівні G7, ЄС, NATO підсилює двосторонні зусилля, створюючи глобальну підтримку енергетичної безпеки України. У перспективі повоєнного відновлення енергетичні відносини Києва і Вашингтона лише поглиблюватимуться. Україна розглядається як партнер, здатний стати регіональним донором енергії (завдяки експорту електрики з АЕС і ВДЕ, виробництву водню), а США — як ключовий інвестор та гарант безпеки цих процесів.

   Відповідно, роль США в енергосекторі України еволюціонує: від аварійного постачальника та санкційного тиску на агресора — до партнера у побудові нової, стійкої та конкурентної енергетики України. Це партнерство матиме вирішальне значення для повоєнного успіху України і стане частиною ширшої архітектури безпеки в Європі, де енергетика є її невід’ємною складовою.

 Список використаних джерел:

1. RAND Corporation. (2000). Ukraine and the Caspian: An Opportunity for the United States. Santa Monica, CA: RAND Corporation.
2. (2025, March 18). Ukraine buys US LNG amid Trump-Putin talks on ending war.
3. (2019, July 8). For the first time in history Ukraine receives oil from the US.
4. (2022, December 21). NATO Headquarters goes dark in solidarity with Ukraine.
5. Atlantic Council. (2023). Oil, gas, and war: The effect of sanctions on the Russian energy industry. (Financial indicators of Gazprom in 2023).
6. DiXi Group. (2024, February 27). Як змінила повномасштабна війна український енергосектор: дані аналітиків.

студентка 1 курсу магістеріуму НаУОА

Науковий керівник:

кандидат історичних наук,

старший викладач

Матвійчук Н.В

СТРАТЕГІЧНА РОЛЬ США В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ: ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ТА ДИПЛОМАТИЧНИЙ ВЛИВ У КОНТЕКСТІ АГРЕСІЇ РОСІЇ

        У статті розглядається роль США у зміцненні безпеки України в сучасних геополітичних умовах, особливо під час повномасштабного вторгнення Росії. Аналізується військова підтримка, надана Вашингтоном, зокрема постачання різних видів озброєнь – від стрілецької зброї та бронетехніки до систем протиповітряної оборони й далекобійної артилерії. Окрему увагу приділено дипломатичним зусиллям США, впливу санкційної політики на агресора, а також міжнародній координації для посилення обороноздатності України. Розглядаються ключові етапи розвитку американсько-українського військового співробітництва, його значення для безпеки регіону та перспективи подальшої підтримки.

Ключові слова: російсько-українська війна, військова допомога, безпека, санкції, міжнародна підтримка.

THE STRATEGIC ROLE OF THE U.S. IN ENSURING UKRAINE’S SECURITY: MILITARY AID AND DIPLOMATIC INFLUENCE IN THE CONTEXT OF RUSSIAN AGGRESSION

    This article examines the role of the United States in strengthening Ukraine’s security in the current geopolitical context, particularly during Russia’s full-scale invasion. It analyzes the military support provided by Washington, including the supply of various types of weaponry—from small arms and armored vehicles to air defense systems and long-range artillery. Special attention is given to U.S. diplomatic efforts, the impact of sanctions on the aggressor, and international coordination to enhance Ukraine’s defense capabilities. The study explores key stages of U.S.-Ukraine military cooperation, its significance for regional security, and prospects for further support.

Keywords: Russo-Ukrainian war, military aid, security, sanctions, international support.

       Актуальність роботи: Роль США завжди була ключовою у забезпеченні безпеки України з моменту її незалежності.Cьогодні Україна зіштовхується з серйозними викликами, що впливають не лише на її власну стабільність і безпеку, а й на ситуацію в Європі та навіть Африці, з огляду на агресивну політику Росії.

         В умовах триваючої війни стратегічне партнерство зі США набуває особливого значення, оскільки військова та дипломатична підтримка Вашингтона безпосередньо впливає на обороноздатність України. Питання військової допомоги США Україні виходить за рамки двосторонніх відносин і має глобальне значення, бо Україна це фортпост західного світу.

        Водночас, військова допомога, включаючи навчальні програми, фінансову підтримку, а також завдяки різним зенітно-ракетним комплексам, протитанковим системам, артилерійським снарядам, вертольотам, морським системам озброєння, високозахищеними бойовими машинами, амуніціям та системам захисту є критично важливою для стійкості України у протистоянні з Росією.

       Дипломатичний вплив США також відіграє ключову роль у формуванні міжнародної коаліції підтримки України, запровадження санкцій проти Росії та мобілізація зусиль союзників у межах НАТО, ЄС та ООН. У цьому контексті аналіз американської політики щодо України дозволяє оцінити її ефективність та визначити перспективи подальшої взаємодії між двома державами.

Стан наукової розробки теми. Питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України широко досліджується як у вітчизняній, так і в зарубіжній науковій літературі. Значна кількість наукових праць аналізує військову допомогу США Україні, її ефективність та вплив на розвиток українських збройних сил. Дослідження також торкаються аспектів міжнародної дипломатії та санкційної політики, спрямованої на послаблення агресивних дій Росії.

Серед ключових джерел можна виділити роботи західних аналітичних центрів, таких як RAND Corporation, Atlantic Council та Center for Strategic and International Studies (CSIS), які проводять регулярний аналіз військово-політичної ситуації навколо України. Українські науковці також активно вивчають питання безпеки, акцентуючи увагу на ролі міжнародних партнерів, зокрема США, у формуванні оборонної політики України. Водночас, наукова дискусія триває щодо довгострокових наслідків американської допомоги, її впливу на регіональну безпеку та можливих змін у зовнішній політиці США.Таким чином, дана тема залишається актуальною для подальших наукових досліджень та аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Роль Сполучених Штатів Америки у забезпеченні безпеки України є предметом численних досліджень українських науковців та експертів. Зокрема, у статті «Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна» підкреслюється, що головним завданням керівництва США є збереження належного рівня національної безпеки країни, що включає адаптацію концептуальних актів до поточної воєнно-політичної обстановки та викликів, зокрема, пов’язаних з агресією Росії проти України [1].

У публікації «Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України» зазначається, що нова стратегія США визначає Росію як джерело гострої і нагальної загрози, акцентуючи на необхідності розробки опцій для стримування РФ шляхом завдання їй неприйнятного рівня втрат та надання партнерам ефективних асиметричних спроможностей  [4].

Дослідження «Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну» аналізує допомогу США Україні після вторгнення, включаючи постачання озброєння та запровадження економічних санкцій проти Росії, підкреслюючи важливість цієї підтримки для посилення стійкості України у боротьбі проти агресора  [6].

Виділення невирішених частин загальної проблеми. Попри значну увагу дослідників до питання стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, залишається низка аспектів, що потребують подальшого вивчення, а саме:

1. Ефективність військової допомоги. Хоча США є найбільшим постачальником оборонного озброєння для України, залишається відкритим питання щодо ефективності та оптимальності використання наданої допомоги у довгостроковій перспективі. Недостатньо досліджено, наскільки ця допомога сприяє розвитку оборонної самодостатності України, а також які ризики може спричинити залежність від зовнішнього військового забезпечення.
2. Дипломатичний вплив і політична підтримка. Важливим питанням є те, якою мірою дипломатична підтримка США сприяє міжнародній ізоляції Росії та зміцненню міжнародної коаліції на підтримку України. Однак потребує подальшого аналізу довготривалий вплив цієї підтримки на геополітичну ситуацію, а також можливі сценарії розвитку відносин між США, Україною та їхніми союзниками.
3. Перспективи майбутньої співпраці. Враховуючи динаміку міжнародних відносин, особливо у контексті зміни адміністрацій у США, залишається відкритим питання щодо збереження та розвитку стратегічного партнерства між Україною та США у майбутньому. Важливо визначити, які механізми можуть гарантувати стабільність цієї співпраці, незалежно від політичних змін у США та інших країнах.

Формування цілей статті. Метою статті є комплексний аналіз стратегічної ролі США у забезпеченні безпеки України, зосереджуючись на військовій допомозі та дипломатичному впливі в умовах російської агресії.

Для досягнення цієї мети визначено такі дослідницькі завдання:

• проаналізувати масштаби та складові військової допомоги США Україні, включаючи оцінку її ефективності у зміцненні обороноздатності країни;
• дослідити дипломатичні механізми підтримки, які США використовують для забезпечення міжнародної підтримки України та посилення санкційного тиску на Росію;
• оцінити довгострокові перспективи військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин та можливі зміни у зовнішньополітичній стратегії США;
• запропонувати рекомендації щодо подальшого розвитку співпраці між США та Україною, спрямовані на посилення національної безпеки та зміцнення регіональної стабільності.
• Виклад основного матеріалу дослідження. Сполучені Штати Америки відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки України, надаючи значну військову допомогу та здійснюючи дипломатичний вплив у контексті російської агресії.

У 2024 році США зберегли лідерство серед країн-донорів, забезпечивши Україну безпрецедентним рівнем військової та фінансової підтримки. Загальний обсяг допомоги з боку США, починаючи з 2022 року, перевищив 175 мільярдів доларів [2]. Лише впродовж 2024 року Україна отримала кілька пакетів військової допомоги, зокрема в лютому, червні та грудні. Найбільший пакет був оголошений у грудні 2024 року — на суму 5,9 мільярда доларів, з яких 2,5 мільярда спрямовано на безпекову підтримку, а 3,4 мільярда — на бюджетну допомогу [7; 2]. До складу цього пакета входили системи ППО Patriot, HIMARS, артилерійські боєприпаси калібру 155 мм, дрони-камікадзе, бронетехніка та обладнання для розмінування [8].

Упродовж 2024 року США також продовжили програму підготовки українських військових на базах у Німеччині, що дозволило суттєво підвищити рівень бойової підготовки підрозділів Збройних Сил України відповідно до стандартів НАТО [2]. Крім того, Україна отримала додаткові розвідувальні ресурси, супутникові знімки та дані від американських спецслужб, що суттєво вплинуло на ефективність оборонних операцій [8].

У дипломатичній сфері 2024 рік став знаковим для поглиблення співпраці. США були ініціатором кількох раундів міжнародних переговорів, спрямованих на зміцнення глобальної коаліції на підтримку України. Зокрема, під егідою США активно діяла Ukraine Defence Contact Group, яка вже об’єднує понад 50 країн. Її регулярні засідання сприяють координації постачання озброєння, логістики та технічної підтримки [9].

США також стали рушієм запровадження додаткових санкційних пакетів проти Росії. У 2024 році було введено кілька нових санкцій, що торкнулися банківського сектору РФ, технологічних компаній, постачальників компонентів для виробництва зброї, а також фізичних осіб, наближених до військово-політичного керівництва Росії [10]. Санкції були спрямовані не лише на стримування економіки РФ, а й на унеможливлення обходу вже чинних обмежень [10].

Варто зазначити також активну участь США у роботі над формулою миру, запропонованою Президентом України, і у форматах, де обговорюється майбутнє архітектури безпеки в Європі після війни. У 2024 році США неодноразово наголошували на необхідності довготривалих гарантій безпеки для України, що стало підґрунтям для обговорень двосторонніх безпекових угод [5; 11].

У цьому контексті важливим є оцінка довгострокових перспектив військово-політичного співробітництва між США та Україною, враховуючи динаміку міжнародних відносин. Очікується, що стратегічне партнерство продовжить розвиватися в кількох ключових напрямах:

• розширення оборонного партнерства через формалізацію довготривалих безпекових зобов’язань США;
• посилення оперативної сумісності ЗСУ зі структурами НАТО;
• поглиблення взаємодії у сферах кібербезпеки, протидії гібридним загрозам, оборонних інновацій та військово-промислового співробітництва;
• розширення гуманітарної та економічної складової підтримки [2; 8]. Водночас, існує потреба у розробці конкретних рекомендацій щодо розвитку двосторонньої співпраці, які можуть бути реалізовані найближчим часом:

1. Укладання двосторонньої безпекової угоди між Україною та США, яка б формалізувала військову допомогу, підтримку в галузі розвідки та обміну технологіями [5; 11].
2. Створення спільних навчальних центрів і програм військової підготовки для українських військовослужбовців [2].
3. Посилення співпраці в галузі кібероборони та інформаційної безпеки, з урахуванням досвіду США у протидії кіберзагрозам [8].
4. Активізація міжпарламентського діалогу, що дозволить забезпечити сталість підтримки незалежно від політичних змін у США [11].
5. Розширення американських інвестицій в оборонну промисловість України, зокрема через спільні підприємства, технологічні трансфери та локалізацію виробництва [3].

Таким чином, США не лише залишаються головним стратегічним партнером України у сфері безпеки, але й можуть відігравати ключову роль у формуванні нової архітектури безпеки в Європі. Довгострокове співробітництво з США повинно базуватися на спільних цінностях, взаємних зобов’язаннях і стратегічній довірі.

Висновки та перспективи подальших досліджень.Отже, аналіз свідчить, що стратегічна роль США у забезпеченні безпеки України є визначальною. Військова допомога суттєво підвищує обороноздатність України, а дипломатична підтримка сприяє міжнародній ізоляції Росії та консолідації світової спільноти навколо українського питання.​ Значний рівень військово-політичного співробітництва між Україною та США не лише сприяє стійкості України, а й формує нову архітектуру європейської безпеки. Проте, подальше дослідження має охопити питання довгострокової ефективності військової допомоги, впливу дипломатичної підтримки на геополітичний баланс та перспективи збереження стратегічного партнерства між Україною та США в умовах  змін у міжнародній політиці.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бінтел. Національна безпека Сполучених Штатів Америки і Україна. URL: https://bintel.org.ua/analytics/nacionalna-bezpeka-spoluchenix-shtativ-ameriki-i-ukraina (дата звернення: 25.03.2025).
2. Міністерство оборони США. Ukraine Security Assistance [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/News/Releases. (дата звернення: 25.03.2025).
3. Міністерство фінансів України. Дані щодо отриманої міжнародної допомоги [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://mof.gov.ua/uk. (дата звернення: 25.03.2025).
4. Національний інститут стратегічних досліджень. Національна оборонна стратегія США 2022 року: основні положення та висновки для України. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/natsionalna-bezpeka/natsionalna-oboronna-stratehiya-ssha-2022-roku-osnovni (дата звернення: 25.03.2025).
5. Офіс Президента України. Формула миру: ключові позиції України [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://president.gov.ua/news. (дата звернення: 25.03.2025).
6. Ad Astra. Роль США в російсько-українській війні: як і чому Вашингтон підтримує Україну. URL: https://adastra.org.ua/blog/rol-ssha-v-rosijsko-ukrayinskij-vijni-yak-i-chomu-vashington-pidtrimuye-ukrayinu (дата звернення: 25.03.2025).
7. AP News. U.S. announces $5.9 billion aid package to Ukraine [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://apnews.com/article/ukraine-us-aid-package-2024. (дата звернення: 25.03.2025).
8. U.S. pledges new military support for Ukraine amid growing threats [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.reuters.com/world/us-ukraine-aid. (дата звернення: 25.03.2025).
9. Ukraine Defence Contact Group. Офіційна сторінка Міністерства оборони США [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.defense.gov/Ukraine-Contact-Group. (дата звернення: 25.03.2025).
10. gov.ua. Санкційна політика щодо РФ: нові пакети обмежень [Електронний ресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://vinhas.gov.ua/articles/2024. – (дата звернення: 25.03.2025).
11. White House. Statement by President Biden on U.S. Support for Ukraine [Електроннийресурс]. – 2024. – Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/briefing-room/statements. – Назва зекрана. – Дата звернення: 25.03.2025.

Замковий І. В.

Студент 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Сидорук Т. В.,

доктор політичних наук, професор

ЧИ СПРАВДІ НЕЙТРАЛЬНИЙ КИТАЙ? АНАЛІЗ ОФІЦІЙНИХ ЗАЯВ ПЕКІНА ЩОДО ВІЙНИ В УКРАЇНІ

У статті розглядається нейтралітет Китаю в контексті російсько-української війни. Аналізуються офіційні заяви Пекіна, мирні ініціативи та дипломатична поведінка, протиставляючи їх економічним і політичним зв’язкам із Росією. Дослідження підкреслює зростаючий скептицизм з боку західних держав та України щодо неупередженості Китаю та оцінює наслідки дій Китаю для глобальної дипломатії та безпеки.

Ключові слова: Китай, нейтралітет, російсько-українська війна, дипломатія, міжнародні відносини.

The article examines China’s declared neutrality in the context of the Russia-Ukraine war. It analyzes Beijing’s official statements, peace initiatives, and diplomatic behavior, contrasting them with its economic and political ties to Russia. The study highlights growing skepticism from Western states and Ukraine regarding China’s impartiality and evaluates the implications of China’s actions for global diplomacy and security.

Key words: China, neutrality, Russia-Ukraine war, diplomacy, international relations.

Актуальність дослідження

Конфлікт, що триває між Росією та Україною, не лише змінив геополітичну динаміку у Східній Європі, але й викликав різноманітні реакції з боку світових держав. Як одна з провідних світових держав і постійний член Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, Китай значною мірою формує міжнародну реакцію на конфлікти. Його проголошений нейтралітет має значну вагу на світовій дипломатичній арені, впливаючи на стратегії як західних, так і незахідних держав щодо війни.

По-перше, неоднозначна позиція Китаю безпосередньо впливає на ефективність міжнародних санкцій проти Росії. Захід запровадив комплексні економічні санкції, спрямовані на послаблення військового потенціалу Росії. Однак торговельні відносини Китаю з Росією, включаючи збільшення імпорту енергоносіїв і технологічну співпрацю, викликають занепокоєння з приводу того, що Пекін опосередковано дозволяє Москві обходити ці санкції. Розуміння позиції Китаю має вирішальне значення для оцінки ефективності цих економічних заходів і їхнього коригування в разі потреби.

По-друге, за китайським наративом про нейтралітет уважно стежать країни, що розвиваються, і члени Глобального Півдня, які часто дивляться на Пекін як на альтернативу міжнародному порядку під проводом Заходу. Якщо заяви Китаю про нейтралітет сприйматимуться як фасад, що маскує проросійські настрої, це може підірвати довіру до нього як до нейтрального посередника в майбутніх конфліктах, включаючи потенційні кризи в Азії, Африці чи Латинській Америці. Дослідження є важливим для розуміння того, як Китай збалансовує свої стратегічні партнерства, зберігаючи при цьому свій імідж відповідального глобального гравця.

По-третє, позиція Китаю має наслідки для європейської архітектури безпеки і стратегічного планування НАТО. Китай, який мовчки підтримує Росію – чи то економічно, чи то військово, чи то дипломатично – кидає довгостроковий виклик західній єдності і безпековим домовленостям. Розуміння масштабів залучення Китаю може допомогти західним політикам підготуватися до більш скоординованої трансатлантичної відповіді.

Це дослідження стосується не лише розуміння офіційних заяв Китаю, а й ширших наслідків для міжнародної дипломатії, безпеки та глобального управління. Точна інтерпретація позиції Пекіна може сприяти виробленню більш ефективних стратегій врегулювання конфліктів і формулюванню політики, спрямованої на підтримання глобальної стабільності.

Аналіз стану наукової розробки проблеми

Дослідження позиції Китаю щодо конфлікту в Україні охоплюють різні дисципліни, зокрема дипломатичну риторику, економічні відносини та геополітичну стратегію. Дослідження Медейроса  та Чжана  аналізують офіційні заяви, виявляючи тонке балансування між підтримкою Росії та виступами за мир. Економічний аналіз Браутігама і Танга висвітлює тривалу торгівлю Китаю з Росією, що свідчить про прагматичний нейтралітет. Геополітичні роботи Еллісона і Куїка стверджують, що позиція Китаю зберігає стратегічну гнучкість. Крім того, медіа-дослідження Лі та Хана показують, як китайські державні ЗМІ висвітлюють конфлікт для формування громадської думки. Загалом, офіційний нейтралітет Китаю є складним і відображає глибші стратегічні та економічні інтереси.

Основна мета цієї статті – критично оцінити заявлений нейтралітет Китаю в російсько-українській війні, проаналізувавши його офіційні заяви та відповідні дії. Завдання статті включають в себе наступні.

• Вивчення офіційних заяв Китаю: аналіз виступів, позиційних документів та дипломатичних комунікацій для виявлення повторюваних тем і позицій.
• Оцінка дій, що суперечать нейтралітету: розслідування повідомлень про матеріальну або логістичну підтримку Росії з боку Китаю, яка може підірвати його нейтральну позицію.
• Контекстуалізація позиції Китаю: розуміння геополітичних інтересів Китаю і того, як вони впливають на його позицію щодо конфлікту.
• Оцінка міжнародного сприйняття: аналіз того, як інші країни інтерпретують позицію Китаю та наслідки для світової дипломатії.

Виклад основного матеріалу

Офіційна позиція Китаю щодо російсько-українського конфлікту характеризується задекларованим нейтралітетом, підкресленням поваги до національного суверенітету і виступає за мирні переговори. Ця позиція сформульована в мирному плані Китаю з 12 пунктів, оприлюдненому в лютому 2023 року, який закликає до припинення вогню і відновлення діалогу між конфліктуючими сторонами [4; 11]. Документ підкреслює відданість Китаю принципам невтручання та багатосторонності. Крім того, мирний план Китаю, хоча його і вітають як дипломатичний жест, критикують за відсутність конкретних заходів для притягнення Росії до відповідальності або забезпечення відновлення суверенітету України. Аналітики стверджують, що розпливчастість формулювань плану і відсутність вимоги виведення військ Росії з окупованих територій знижують довіру до нього як до справді нейтральної пропозиції. Критики припускають, що кінцевою метою Китаю може бути не стільки посередництво у встановленні миру, скільки позиціонування себе як глобального гравця, здатного кинути виклик західному дипломатичному впливу. Крім того, економічні дії Китаю ще більше ускладнюють його нейтральний імідж. Двостороння торгівля між Китаєм і Росією різко зросла у 2023 році, сягнувши рекордних 240 мільярдів доларів, причому Китай збільшив імпорт російської нафти і газу, що стало важливим економічним рятувальним кругом для Москви в умовах західних санкцій. Це економічне партнерство, офіційно оформлене як звичайна двостороння співпраця, багато хто розглядає як непрямий засіб підтримки військових зусиль Росії. Такі дії викликають сумніви щодо готовності Китаю чинити тиск на Росію з метою припинення її агресії, що призводить до звинувачень у тому, що нейтралітет Пекіна є більш риторичним, ніж практичним.

Незважаючи на ці занепокоєння, Китай продовжує позиціонувати себе як потенційного посередника. Дипломатичні заходи високого рівня, зокрема візити міністра закордонних справ Китаю Ван І до європейських столиць та зустрічі з українськими колегами, спрямовані на підтримку іміджу Китаю як конструктивного гравця у врегулюванні глобальних конфліктів. Однак доти, доки Пекін не продемонструє більшої готовності дистанціюватися від Росії або чинити тиск задля справжнього мирного врегулювання, сумніви щодо його проголошеного нейтралітету, ймовірно, зберігатимуться.

На дипломатичному рівні Китай послідовно утримується від резолюцій Організації Об’єднаних Націй, що засуджують дії Росії в Україні. Таке утримання у поєднанні з акцентом Китаю на вирішенні «законних проблем безпеки» Росії сприймається як мовчазна згода з російськими наративами. Аналітики стверджують, що хоча Китай публічно дотримується нейтральної позиції, його дипломатична поведінка відображає стратегічне партнерство з Росією, спрямоване на противагу західному впливу. [8] Така практика утримання від голосування відповідає ширшому підходу Китаю в міжнародних інституціях, де він часто намагається уникати прямої конфронтації, водночас приховано підтримуючи держави, які кидають виклик домінуванню Заходу. У випадку України поведінка Китаю під час голосування в ООН є не просто відображенням нейтралітету, а прорахованим зусиллям захистити Росію від дипломатичної ізоляції, не схвалюючи при цьому її агресію. Науковці зазначають, що таке дипломатичне балансування дозволяє Китаю підтримувати стратегічне партнерство з Росією – особливо в рамках таких платформ, як БРІКС і Шанхайська організація співробітництва – і водночас уникати репутаційних втрат, пов’язаних з відкритою підтримкою війни, яку широко засуджує міжнародна спільнота [7].

Більше того, дипломатична риторика Китаю все частіше перегукується з російськими тезами щодо розширення НАТО і відповідальності Заходу за конфлікт. Китайські офіційні особи неодноразово наголошували на необхідності усунення «першопричин» війни, і ця фраза інтерпретується як приховане схвалення тверджень Росії про те, що розширення НАТО на схід загрожує її безпеці. Таке узгодження наративів свідчить про збіг китайських і російських інтересів у реформуванні глобальних норм безпеки, що відходять від західноцентричних рамок [6].

Однак, останні події ілюструють активну роль Китаю у пошуку розв’язання конфлікту. У лютому 2025 року міністр закордонних справ Китаю Ван І зустрівся з українськими офіційними особами на Мюнхенській конференції з безпеки, щоб обговорити українське бачення миру [10]. Ці дискусії підкреслюють зацікавленість Китаю сприяти діалогу, хоча залишається скептицизм щодо його неупередженості з огляду на тісні зв’язки з Росією.

Зусилля Китаю позиціонувати себе як посередника були додатково підтверджені телефонною розмовою президента Сі Цзіньпіна з президентом України Володимиром Зеленським у квітні 2023 року — першим прямим спілкуванням між двома лідерами з початку війни [1]. Цей дипломатичний вихід був інтерпретований як спроба збалансувати відносини Китаю як з Москвою, так і з Києвом після посилення критики з боку західних держав про те, що Пекін занадто сильно схиляється до Росії. Під час розмови Сі Цзіньпін підтвердив підтримку Китаєм суверенітету України, наголосивши на необхідності «взаємної поваги» та «спільної безпеки», що відображає ширшу дипломатичну мову Китаю, яка часто збігається з занепокоєнням Росії щодо розширення НАТО.

Незважаючи на ці спроби, сумніви щодо нейтралітету Китаю зберігалися, зокрема через його постійне поглиблення економічних зв’язків з Росією. Двостороння торгівля між Китаєм і Росією досягла історичного максимуму в 2024 році, коли Китай збільшив імпорт російських енергоресурсів і постачав критичні технологічні компоненти, які можуть мати подвійне військове застосування. [9] Західні аналітики витлумачили це економічне партнерство як підрив довіри до Китаю як нейтрального арбітра, припускаючи, що заклики Пекіна до миру співіснують із мовчазною матеріальною підтримкою військових зусиль Москви.

Крім того, участь Китаю в альтернативних дипломатичних форматах, таких як група БРІКС і Шанхайська організація співробітництва посилила уявлення про те, що Пекін прагне просувати паралельний міжнародний порядок, який обходить інституції, в яких домінує Захід. На саміті БРІКС у серпні 2023 року в Йоганнесбурзі Китай і Росія спільно виступили за «інклюзивний діалог» щодо України, але їхня пропозиція, зокрема, виключала західні держави та союзників, що викликало занепокоєння тим, що ці ініціативи спрямовані на послаблення впливу Заходу, а не на справжнє вирішення конфлікту [3].

У той час як дипломатична активність Китаю, як-от Мюнхенські дискусії та діалог Сі-Зеленського, демонструє бажання вважатися відповідальною глобальною державою, його ширша геополітична приналежність до Росії ускладнює довіру до нього як неупередженого миротворця. Думка про те, що посередницькі зусилля Пекіна служать його стратегічним інтересам, а не пріоритету суверенітету України та міжнародного права, залишається критичним викликом для самопроголошеного нейтралітету Китаю.

Міжнародне сприйняття нейтралітету Китаю стає дедалі критичнішим. Європейські лідери, наприклад, висловлюють занепокоєння щодо ролі Китаю в мирних переговорах, особливо коли ключові зацікавлені сторони, такі як Україна, виключені з запропонованих самітів. Такі дії викликали скептицизм щодо прихильності Китаю неупередженому вирішенню конфлікту [5]. Цей скептицизм був особливо очевидним під час саміту Китай-Центральна Азія у травні 2023 року, де Пекін висунув своє бачення регіональної безпеки та економічної співпраці без залучення представників України. Європейські дипломати розцінили це як спробу позиціонувати Китай як провідного гравця в євразійській безпеці, водночас відсторонивши Київ і зміцнивши його стратегічний союз із Москвою. Подібним чином небажання Китаю схвалити українську Формулу миру 2024 року, яка закликає до відновлення територіальної цілісності та виведення російських військ, ще більше погіршило довіру до нього в європейських столицях.

Верховний представник Європейського Союзу із закордонних справ Жозеп Боррель наголосив, що будь-яка мирна ініціатива, яка виключає основні вимоги України, не буде розглядатися як легітимна, підкреслюючи зростаючий розрив між посередницькими зусиллями Китаю та очікуваннями Заходу [2]. У результаті європейські та західні лідери змінюють свій підхід до Китаю, наголошуючи на необхідності демонстрації Пекіном справжнього нейтралітету шляхом конкретних дій, таких як обмеження підтримки військових зусиль Росії та більш прозора взаємодія з українськими офіційними особами. Поки такі кроки не будуть вжиті, самопроголошена неупередженість Китаю, швидше за все, залишатиметься під питанням, а його посередницькі зусилля розглядатимуться як частина ширшої стратегії зміни глобального порядку таким чином, щоб кинути виклик впливу Заходу.

У висновку, проголошений нейтралітет Китаю у російсько-українській війні все частіше сприймається скептично. У той час як Пекін просуває мирні ініціативи, такі як його план із 12 пунктів і дипломатичні контакти з Україною, його дії часто свідчать про приєднання до Росії. Утримання від резолюцій ООН, посилення стурбованості Росії безпекою та розширення економічних зв’язків з Москвою підривають неупереджений імідж Китаю. Європейські та західні лідери поставили під сумнів довіру до Пекіна, закликаючи його використати свій вплив, щоб натиснути на Росію до справедливого миру. Зрештою, балансування Китаю виявляє стратегічний інтерес у збереженні свого партнерства з Росією, одночасно позиціонуючи себе як глобальну державу, залишаючи його нейтралітет під сумнівом.

Список використаних джерел

1. Зеленський і Сі Цзіньпін поговорили телефоном // Суспільне Новини. URL: https://suspilne.media/457377-zelenskij-i-si-czinpin-pogovorili-telefonom/
2. Китай схвалює проведення мирного саміту, але не бере участі у підготовці – Кулеба // Українська правда, 2023. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2023/10/13/7424057/
3. Національний інститут стратегічних досліджень. Саміт лідерів країн-членів БРІКС в Йоганнесбурзі 22–24 серпня 2023 року: підсумки та наслідки для України. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/mizhnarodni-vidnosyny/samit-lideriv-krayin-chleniv-briks-v-yohannesburzi-22-24
4. Al Jazeera. Full text: China’s Position on Settling the Ukraine Crisis, 2023. URL: https://www.aljazeera.com/news/2023/3/20/full-text-chinas-position-on-settling-the-ukraine-crisis
5. Areddy J.T. China Tries to Play the Role of Peacemaker in Ukraine // The Wall Street Journal, 2024. URL: https://www.wsj.com/world/china-tries-to-play-the-role-of-peacemaker-in-ukraine-6a9175fe
6. Center for a New American Security. The China-Russia Entente in East Asia. URL: https://www.cnas.org/publications/reports/the-china-russia-entente-in-east-asia
7. China US Focus. Policy Analysis of Russia-Ukraine Conflict. URL: https://www.chinausfocus.com/foreign-policy/policy-analysis-of-russia-ukraine-conflict
8. Hedenskog J. China’s and Russia’s Narratives on the War Against Ukraine // Stockholm Centre for Eastern European Studies, 2023. URL: https://www.ui.se/globalassets/ui.se-eng/publications/sceeus/chinas-and-russias-narratives-on-the-war-against-ukraine.pdf
9. Li M. China’s Position on the Russia-Ukraine War: Between Strategic Neutrality and Pro-Russia Leaning // Journal of Contemporary China, 2024, Vol. 33, No. 145, pp. 1–20. URL: https://www.tandfonline.com/doi/epdf/10.1080/10670564.2024.2358876?needAccess=true
10. Ukraine’s Senior Officials Discuss Kyiv’s Peace Vision with China’s Foreign Minister, 2025. URL: https://www.reuters.com/world/ukraines-senior-officials-discuss-kyivs-peace-vision-with-chinas-foreign-2025-02-15/
11. Zhang L. China’s Strategic Ambiguity in the Russia-Ukraine War // Asia-Pacific Journal of Regional Science, 2023, Vol. 7, No. 1, pp. 45–67. URL: https://link.springer.com/article/10.1007/s42533-023-00129-2

студентка 5 курсу, спеціальності 291 Міжнародні відносини,

суспільні комунікації та регіональні студії

Науковий керівник: Матвійчук Наталя Володимирівна

кандидат історичних наук, старший викладач

УКРАЇНСЬКО-ТУРЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

24 лютого 2022 роки назавжди залишиться жахливим днем в історії України. Саме цього дня мільйонів українців спіткала трагедія – це повномасштабне вторгнення Росії до України. Як показав час, війна Російської Федерації – це не лише війна двох країн, а війна, яка стала викликом для всього Заходу. Увесь світ обʼєднався проти держави терориста. І однією з таких країн стала Туреччина, яка є країною-членом НАТО і важливим регіональним лідером Чорноморського регіону.  У статті проаналізовано як Туреччина допомагає Україні у протидії повномасштабній російській агресії. Досліджено позицію Туреччини щодо російської агресії проти України. 

Ключові слова: Україна, Туреччина, російсько-українська війна, повномасштабне вторгнення, військова допомога, українсько-турецькі відносини.

THE UKRAINIAN-TURKISH RELATIONS DURING THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR

February the 24th, 2022 will forever remain a terrible day in the history of Ukraine. It was on this day that millions of Ukrainians suffered a tragedy – Russiaʼs full-scale invasion of Ukraine. As time has shown, the war of the Russian Federation is not only a war between two countries, but a war that has become a challenge for the entire West. The whole world has united against the terrorist state. And one of these countries is Turkey, which is a NATO member state and an important regional leader in the Black Sea region. The article analyzes how Turkey is helping Ukraine in countering full-scale Russian aggression. Turkeyʼs position on Russiaʼs aggression against Ukraine is also studied.

Keywords: Ukraine, Turkey, Russian-Ukrainian war, full-scale invasion, military assistance, Ukrainian-Turkish relations.

Постановка проблеми. ХХІ століття стало переломним моментом для усіх країн світу. Правила, вимоги та виклики, які постали після завершення “Холодної війни” зуміли сприйняти не всі держави. Сьогодні і надалі ширяться війни, метою яких є захопити, привласнити, знищити. У той же час, країни активно інтегруються, створюють політичні, військово-політичні, економічні організації, формують регіональні, світові товариства з метою заручитися підтримкою, а також убезпечити себе від агресії країн-терористів. І саме у 2014 р. відбувся ще один переломний етап – війна Росії проти України.  З 2014 по 2024 рр. йшла неоголошена гібридна російсько-українська війна. Україна заручилася підтримкою багатьох держав, формувала пріоритети, інтегрувалася в євроструктури та відбивала атаки ворога на сході та півдні України. Проте, 24 лютого 2022 року відбулася подія, яка змінила життя країни. Широкомасштабний російський наступ перекреслив багато мрій, знищив багато життів, і по сьогодні продовжує тероризувати нашу державу.

Турецька Республіка одна із перших визнала незалежність України, а також підписала з нашою державою ряд двосторонніх договорів. Актуальність дослідження полягає у вивченні факторів, які впливають на українсько-турецькі відносини під час повномасштабного вторгнення Росії. 

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Відносини України та Туреччини під час російсько-української війни вже привернули увагу численних науковців. Українські дослідники С. Зінько, В. Полиняк, Н. Бурейко, Г. Максак, Г. Шелест зосереджували свою увагу на комплексному аналізі зовнішньої політики України за 2021-2023 рр. [1]. Науковий інститут стратегічних досліджень вивчав міжнародні санкції як інструмент стримування російської агресії проти України [9]. Незважаючи на значний внесок у вивчення даної теми, важливе питання які ж існують основні виклики та перспективи у турецько-українських відносинах в умовах широкомасштабного російського вторгнення все ще залишається недостатньо розкритим.

Метою та завданнями дослідження є аналіз турецько-українських відносин під час російського вторгнення в Україну, проаналізувати допомогу Туреччини для України у протидії повномасштабної російської агресії, а також виявити перспективи подальшої підтримки Туреччини України в умовах російсько-української війни.

Виклад основного матеріалу. Більшість населення України почало усвідомлювати, що ми живемо в стані війни лише з 24 лютого 2022 року, однак, насправді, війна триває з 2014 року і сьогодні це безумовно важливо збагнути. Відзначимо, що в умовах російсько-української війни, яка почалась у 2014 році й триває до нині двосторонні відносини України та Туреччини мають свої особливості, які в тому числі є обумовлені позицією Туреччини щодо російського вторгнення.

Так, саме наприкінці 2013 року президент В. Янукович зупинив дію Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом, яка мала бути підписана в 2013 році. Події, що відбулися після цього були зустріті Росією з проактивною політикою. Росія, намагаючись весь час вплинути на вибір нашої країни, тиснула на Україну, особливо торговельними барʼєрами, що виявилося успішним після призупинення Угоди про асоціацію з ЄС. Російська Федерація скориставшись нестабільною ситуацією в Україні, здійснила вторгнення в територіальні межі України на початку 2014 року [13]. Цей рік став справжнім випробуванням для України. Зрада політичної еліти, падіння економіки, агресія Росії та початок війни вивели Україну із звичного для неї стану. 

Після того, як розпочалася Революція Гідності у Росії почали розуміти, що втрачають контроль над Україною. Саме тому, у Раді національної безпеки Росії було розроблено документ який мав назву “Про кризу на Україні” та представляв собою масштабний план дій у напрямку дестабілізації України та включення дванадцяти областей та міста Києва до складу Російської Федерації [13].

З огляду на вищезазначене, у 2014 році для Росії склалися надзвичайно сприятливі умови щоб розпочати війну і вкотре завоювати українські території. Але, хоча українські збройні сили і не були достатньо підготовленими, проте, все ж, вони не дали державі терористу повністю реалізувати її плани (Крим – окупований повністю; Донецька та Луганська області, частина Запорізької, Херсонської – є тимчасово окупованими ворогом). Хоча офіційно Російська Федерація так і не оголосила війну Україні ні в 2014 році, ні в 2022 році.

Загалом, більшість країн світу засудили російське вторгнення. Серед переліку цих країн також є Туреччина. Особливо тривожним питанням для Туреччини була доля Криму, з яким вона повʼязана довгою історією. Відомо, що ще з XV століття Крим потрапив у васальну залежність від Туреччини, і понад три століття перебував під її безпосереднім впливом.

На сьогодні Туреччина, як і більшість мусульманських країн притримується нейтральної позиції відносно російсько-української війни. Проте, на відміну від Саудівської Аравії, Ірану, ОАЕ та Єгипту, нейтралітет Туреччини є позитивним для України. Про це свідчать закриття Анкарою проливів для проходу російських ВМС у Чорне море, ініціативи Туреччини з організації українсько-російського переговорного процесу, спонукання НАТО і ООН до більш рішучої підтримки України, а також визнання російських дій неспровокованою агресією.

За словами Р. Т. Ердогана, позиція Туреччини щодо війни в Україні однозначна – “з першого дня ми завжди виступали за мир, діалог і дипломатію. Ми докладали величезних зусиль для запобігання подальшому кровопролиттю. Ми не підливали масла у вогонь, ми намагалися домогтися, щоб обидві сторони зустрілися. На жаль, війна, що триває вже 1,5 року, досі триває. На горизонті немає жодної обнадійливої перспективи миру” [6].

Президент Р. Т. Ердоган зазначив, що Туреччина готова зробити свій внесок у мирні переговори і продовжить свою роль посередника “у таких питаннях, як обмін полоненими та Запорізька АЕС” [1]. Президент Туреччини неодноразово заявляв про готовність Туреччини бути посередником у мирних переговорах України та РФ.

Варто наголосити на одній важливій деталі, що з початком вторгнення Росії в Україну 24 лютого перед Туреччиною стояли два глобальні завдання:

1. Зберегти стратегічне позиціонування у регіональних та світових справах, якого вони досягли після 2016 року.
2. Зміцнити свої нинішні позиції ще більше і примножити свої ранні досягнення для подальшої експансії [2].

Перше глобальне завдання Туреччини можна  поділити на кілька підзавдань. По-перше, російське вторгнення в Україну почало загрожувати багатовекторності, на якій Анкара побудувала свою зовнішню політику. Саме тому, Туреччина взяла на себе роль офіційного посередника в російсько-українських мирних переговорах. 

По-друге, загострення протистояння між Заходом і РФ похитнуло баланс сил на кількох важливих для Туреччини напрямках. Турецька влада витратила багато енергії та ресурсів на те, щоб створити потрібний їм статус-кво. А регіональна дестабілізація через війну в Україні та послаблення РФ неприйнятна для Анкари, зокрема, якщо брати до уваги проблеми в економіці та фінансах. Цю загрозу Туреччина намагається усунути своїм нейтральним статусом. 

Друге глобальне завдання стосується використання нинішньої кризи у своїх інтересах для посилення власних позицій та зміцнення політичного та економічного впливу. В рамках цього завдання Анкара намагається виконати:

1. Торговельно-економічну експансію. На тлі масового відходу західних компаній з російського ринку Туреччина бачить у цьому можливість посилити свою економічну присутність та просувати інтереси свого бізнесу.
2. Участь у розподілі енергетичного ринку у Європі. Почалися переговори з Deutshe Bank про кредит у 1 млрд. євро, за який Туреччина закуповуватиме зріджений природний газ і постачатиме до Європи своїми трубами.
3. Стабілізація західного вектора. Війна в Україні створює можливість для Туреччини нормалізувати свої відносини із Заходом. Останнім часом вони не складалися через політичні розбіжності, а також агресивну і не завжди зрозумілу Заходу зовнішню політику Туреччини в регіоні (суперечки з Грецією та Кіпром, окупація частини Сирії, вторгнення в Ірак) [2].

Турецька підтримка для нашої країни була особливо цінною в перші дні російської агресії проти України, адже саме тоді вирішувалась доля Києва. Вже 24 лютого адміністрація президента Туреччини розповсюдила офіційну заяву, що розглядає дії РФ як військове втручання. Перша леді Туреччини Еміне Ердоган Гюльбаран надіслала відеопослання дружині Президента В. О. Зеленського та народу України зі словами підтримки. Наступного дня турецький лідер у телефонній розмові з В. В. Путіним намагався переконати припинити бойові дії в Україні. 9 березня Р. Т. Ердоган в черговий раз жорстко критикував міжнародні структури, нездатні протидіяти кризам та війнам сучасності. Також у березні 2022 року за посередництва турецької сторони в Стамбулі відбулись українсько-російські переговори, під час яких були обговорені можливості мирного врегулювання конфлікту [7].

Важливим політичним кроком на шляху переговорів стала офіційна заява Р. Т. Ердогана про готовність турецької держави стати гарантом безпеки України.  Туреччина перекрила протоку Босфор для військових кораблів Росії, щоб унеможливити концентрацію в Чорному морі резерву для масштабної десантної операції біля Одеси. Країна підтримала резолюцію Генасамблеї ООН про призупинення участі Росії в Раді з прав людини. Крім того, на початковому етапі бойових дій саме Туреччина,  незважаючи на тиск Росії,  доставила Україні безпілотники, боєприпаси, військову техніку, бронежилети й каски на $59 млн. [22]. Наступним важливим кроком стала домовленість між міністрами внутрішніх справ України й Туреччини Монастирським Денисом Анатолійовичем і Сулейманом Сойлу про можливість відправлення до України турецьких спеціалістів і передачі спеціалізованої техніки для розмінування та відновлювальних робіт. Отже, військовий імпорт України з Туреччиною в І кварталі 2022 р. сягнув $59,1 млн., що у 30 разів є більшим порівняно з показниками періоду минулого року. А загальний об’єм оборонного експорту Туреччини на фоні війни зріс на 48,6% [1].

Найчастіше співпраця з Туреччиною згадувалась у заявах високопосадовців у контексті постачання Украіні ударних БПЛА “Байрактар ТБ-2” та планів щодо будівництва заводу з їх виробництва в Україні, рішення про перекриття проток для російського військового флоту, а також посередницьких ініціатив Президента Туреччини, зустрічей російських та українських делегацій на турецьких переговорних майданчиках, сприяння Анкари обміну військовополоненими та частковому відновленню аграрного експорту з України у рамках “Стамбульської зернової ініціативи”.

Через жорстоке знищення Росією України, багато українського населення втратило свої домівки, майно, тому люди були змушені шукати прихистку в інших країнах світу. Не стала винятком і Туреччина, яка прийняла українських біженців та розробила проєкт “АСАМ”. В рамках проєкту “АСАМ” українці можуть отримати: медичну, гуманітрану та фінансову допомогу; безкоштовне тимчасове проживання; допомогу перекладачів; можливість безкоштовного транспортування територією Туреччини, а також отримання торгових карток мережі продуктових магазинів для придбання харчів [4].

3 лютого 2022 р. була підписана Угода про вільну торгівлю між Україною і Турецькою Республікою, яка в свою чергу відкриває нові можливості в економічній та торговельній галузях. За даними української Держмитслужби, у 2022 р. товарообіг між Україною та Туреччиною склав 6,3 млрд. дол. США, що робить Туреччину найбільшим ринком збуту українських товарів за межами ЄС. Важливу частину українського експорту склали зернові та агропродукція [23].

Варто наголосити, що кризовий стан сучасної економіки Турецької Республіки та енергетична залежність від РФ не дозволяють країні у повному обсязі підтримати антиросійські санкції (країна не приймала для себе ще з 2014 р.) і відмовитись від співробітництва з Росією у військовій сфері. На це є чимало економічних причин, які Туреччина не бажає ігнорувати. Наприклад в Анкарі не хотіли втрачати великий ринок збуту ($26 млрд. товарообігу), одне з джерел інвестицій (понад $10 млрд.), туристів (майже 5 млн. росіян, 19% від усіх іноземних туристів), постачальника енергоносіїв та важливого ситуативного партнера на регіональних кризових майданчиках (Сирія, Карабах, Лівія) [1]. До того ж Туреччина зберегла відкритим своє небо для російських літаків. Одним з важливих факторів розвитку туристичної галузі Туреччини є потік російських туристів. Російські перевізники внаслідок санкцій зможуть перевезти лише 500 тисяч. Окрім того, в Туреччині створили нову авіакомпанію винятково для організації перевезень ще 2 млн. туристів з Росії [17]. Крім того, у розумінні турецьких еліт повне підпорядкування волі США та європейських союзників (а саме так в Анкарі розглядають рішення підтримати санкції проти РФ) неприйнятно та небезпечно, тому що це звужує коридори можливостей та фактично позбавляє їхнього простору для власного маневру.

Керівництво країни вважає, що Туреччина має керуватися лише власними інтересами, щоб “не дозволити замерзнути своїм громадянам без російського газу” [17]. Також офіційна Анкара стверджує, що не приєдналася до міжнародних санкцій проти Росії, щоб зберегти канал діалогу з Москвою.

ВИСНОВКИ. Туреччина відіграє важливу роль в українській зовнішній політиці, а саме у стримуванні російської агресії. Незважаючи на складну ситуацію перших днів війни, українсько-турецьке співробітництво у військово-промисловій сфері не було припинено. Це також зіграло позитивну роль у подальших військових перемогах Збройних сил України. 

З перших днів російського вторгнення турецький президент Реджеп Таїп Ердоган пропонував Туреччину в якості переговорного майданчика між Росією і Україною. Україна змогла отримати політичну та дипломатичну підтримку Туреччини у захисті територіальної цілісності, забезпечити реалізацію низки проєктів у військово-технічній сфері, домовитись про перекриття проток для російських військових кораблів, а також підписати Угоду про “Зернову ініціативу”. 

Турецька Республіка дотримується позиції невизнання незаконної спроби анексії Криму та інших регіонів України Росією. Країна надає політико-дипломатичну підтримку Києву як на двосторонньому рівні (підтримка української “формули миру”), так і на багатосторонніх майданчиках (участь у “Кримській платформі”, голосування за українські Резолюції у ГА ООН).

Важливі досягнення принесла і гуманітарна співпраця. Зокрема, слід відзначити посередницьку роль Анкари в обміні військовополоненими, переговори щодо створення безпечної зони навколо Запорізької АЕС, перевезення до Туреччини близько тисячі українських дітей-сиріт з південних регіонів країни.

Водночас через зацікавленість Туреччини у розвитку економічної та енергетичної співпраці з Росією український дипломатії не вдалося переконати країну долучитись до санкційного режиму проти РФ, закрити кордони для російського бізнесу та туристів, повітряний простір – для російських літаків і турецькі морські порти – для кораблів, вантажених краденим українським зерном, яке Росія вивозила з окупованих територій України (у т. ч. з портів окупованого Криму).

Джерела та література:

1. Бурейко Н., Максак Г., Шелест Г. “Українська призма: Зовнішня політика 2022”. Аналітичне дослідження // ГО “Рада зовнішньоїполітики “Українська призма”, Фонд ім. Ф. Еберта. ТОВ “Вістка” – Київ, 2023. – 308 с. URL: https://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/20405.pdf. (дата звернення: 06.02.2024).
2. “Війна Росії в Україні та позиція Туреччини: як Анкарі вдається всидіти на двох стільцях”. URL: https://www.liga.net/ua/politics/opinion/voyna-rossii-v-ukraine-i-pozitsiya-turtsii-kak-ankare-udaetsya-usidet-na-dvuh-stulyah.(дата звернення: 09.02.2024).
3. “Для Туреччини вступ України в НАТО вирішує багато практичних питань: чому Ердоган підтримує Україну”.URL: https://www.radiosvoboda.org/a/erdohan-zelensʹkyy-putin-povernennya-komandyriv-azovu/32497534.html. (дата звернення: 08.02.2024).
4. “Для українців в Туреччині запустили гарячу лінію”. URL: https://visitukraine.today/uk/blog/658/dlya-ukrainciv-v-tureccini-zapustili-garyacu-liniyu.(дата звернення: 12.02.2024).
5. “Ердоган дивиться на Захід: що це означає для Путіна і для України?”з Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/turechchyna-erdohan-ukrayina-rosia-putin-zakhid-povorot/32518585.html. (дата звернення: 20.02.2024).
6. “Ердоган: “Перспектив для досягнення миру в Україні нема”з суспільне новини. URL: https://suspilne.media/566063-erdogan-perspektiv-dla-dosagnenna-miru-v-ukraini-nema/. (дата звернення: 07.02.2024).
7. Інститут всесвітньої історії національної академії наук України. “Позиція Турецької Республіки щодо російської агресії в Україні”. URL: https://ivinas.gov.ua/viina-rf-proty-ukrainy/pozytsiia-turetskoi-respubliky-shchodo-rosiiskoi-ahresii-v-ukraini.html.(дата звернення: 03.02.2024).
8. Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень. “Чому Туреччина блокує прохід мінних тральщиків для України?”. URL: https://bintel.org.ua/analytics/chomu-turechchina-blokue-prohid-minnih-tralshchikiv-dlya-ukraini/.(дата звернення: 16.02.2024).
9. Науковий інститут стратегічних досліджень. “Міжнародні санкції як інструмент стримування російської агресії проти України”.  URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2023-11/ad_sanktsii_do_verstky_na_site_17_11_2023.pdf. (дата звернення: 08.02.2024).
10. Науковий інститут стратегічних досліджень. “Позиція Туреччини щодо вторгнення Росії в Україну”. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/mizhnarodni-vidnosyny/pozytsiya-turechchyny-shchodo-vtorhnennya-rosiyi-v-ukrayinu.(дата звернення: 11.02.2024).
11. Науковий інститут стратегічних досліджень. “Українсько – турецькі відносини: стан і перспективи розвитку”. URL: https://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/07861.pdf. (дата звернення: 10.02.2024).
12. “Особливий партнер. Яку роль Туреччина відіграє в російсько-українській війні”з РБК-Україна. . URL: https://www.rbc.ua/ukr/news/osobyy-partner-kakuyu-rol-turtsiya-igraet-1655170959.html. (дата звернення: 07.02.2024).
13. Полиняк В. “Особливості розвитку двосторонніх відносин України з Туреччиною”. URL: https://archer.chnu.edu.ua/bitstream/handle/123456789/9213/014.pdf?sequence=1&isAllowed=y. (дата звернення: 04.02.2024).
14. “Політичнівідносини між Україною і Туреччиною”.  URL:  5471-politichni-vidnosini-mizh-ukrajinoju-i-turechchinoju. Генеральне консульство України в Стамбулі. (дата звернення: 04.02.2024).
15. “Рада ратифікувала військову угоду з Туреччиною”. URL: https://mil.in.ua/uk/news/rada-ratyfikuvala-vijskovu-ugodu-z-turechchynoyu/.(дата звернення: 10.02.2024).
16. “Туреччина радикально змінила ставлення до війни в Україні – посол”з УНІАН. URL: https://www.unian.ua/war/peremoga-ukrajini-zamist-miru-za-vsyaku-cinu-yak-zminilasya-poziciya-turechchini-shchodo-viyni-12108537.html. (дата звернення: 13.02.2024).
17. “Турецький інтерес у війні Росії проти України”з УКРІНФОРМ.URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3461716-tureckij-interes-u-vijni-rosii-proti-ukraini.html. (дата звернення: 10.02.2024).
18. “Угода про вільну торгівлю з Туреччиною може запрацювати вже в найближчі місяці”з УКРІНФОРМ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3821013-ugoda-pro-vilnu-torgivlu-z-tureccinou-moze-zapracuvati-vze-v-najblizci-misaci.html. (дата звернення: 10.02.2024).
19. “Чий союзник Ердоган: чому Туреччина збільшує допомогу Україні, але не відмовиться від дружби з РФ”з європейської правди. URL: https://www.eurointegration.com.ua/articles/2023/07/25/7166415/. (дата звернення: 05.02.2024).
20. “Чому Туреччина прагне бути посередником у перемовинах між Росією й Україною”з суспільне новини. URL: https://suspilne.media/274977-comu-tureccina-pragne-buti-poserednikom-u-peremovinah-miz-rosieu-j-ukrainou/.(дата звернення: 07.02.2024).
21. “Ягмур Ахмет Гюльдере, Посол Турецької Республіки в Україні”з УКРІНФОРМ. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3776031-agmur-ahmet-guldere-posol-tureckoi-respubliki-v-ukraini.html. (дата звернення: 10.02.2024).
22. BBC News Україна. “Традиції османської дипломатії. Чому Туреччина для України партнер, але не союзник”. URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-62682378.amp.(дата звернення: 05.02.2024).
23. Narmina Sh. Mamishova. “Türkiye’s stance on russia-ukraine war:tactical maneuvering or strategic choice?”. URL: https://relint.vnu.edu.ua/index.php/relint/article/view/241/251. (дата звернення: 09.02.2024).