Митюк А. В.

студентка 1 курсу магістратури НаУОА

Науковий керівник: Близняк О. А.,

кандидат політичних наук

ВПЛИВ РОСІЙСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ НА МІЖНАРОДНУ ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

У статті досліджено вплив російської інформаційної війни на рівень міжнародної підтримки України в умовах повномасштабної агресії. Проаналізовано основні наративи кремлівської дезінформації та їхній вплив на уряди іноземних держав, міжнародні організації та громадську думку. Визначено заходи протидії інформаційним загрозам та перспективи посилення стратегічних комунікацій.

Ключові слова: інформаційна війна, дезінформація, міжнародна підтримка, пропаганда, громадська думка, гібридна війна, Україна, рф.

Mytiuk A. V.

THE IMPACT OF RUSSIAN INFORMATION WAR ON INTERNATIONAL SUPPORT FOR UKRAINE DURING FULL-SCALE WAR

The article examines the impact of russian information warfare on the level of international support for Ukraine in the context of full-scale aggression. The main narratives of kremlin disinformation and their impact on foreign governments, international organizations, and public opinion are analyzed. Measures to counter information threats and prospects for strengthening strategic communications are identified.

Keywords: information warfare, disinformation, international support, propaganda, public opinion, hybrid war, Ukraine, russia.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями.  Повномасштабне вторгнення росії (знову велика/мала літера, без єдиного підходу) в Україну у лютому 2022 р. супроводжується безпрецедентною інформаційною агресією. кремль паралельно з воєнними діями веде масштабну «війну за думки», намагаючись вплинути на позиції інших держав та суспільств. Актуальність дослідження зумовлена тим, що міжнародна підтримка – дипломатична, військова, фінансова та гуманітарна – стала одним із ключових чинників стійкості України. російська федерація прагне послабити цю підтримку через поширення дезінформації та пропаганди у глобальному інформаційному просторі. Маніпулюючи фактами, росія намагається виправдати свою агресію та зневірити світ у необхідності допомагати Україні. Виявлення масштабів та наслідків таких інформаційних впливів є важливим як для розуміння сучасної гібридної війни, так і для вироблення ефективних контрдезінформаційних стратегій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Проблематика російської інформаційної війни проти України висвітлюється у працях як українських, так і зарубіжних фахівців. Європейський Союз оцінює російські дезінформаційні кампанії як «безпрецедентні за масштабом», визнаючи боротьбу з ними довгостроковим викликом для демократичного світу​ [7]. Українські дослідники Н. А. Бабарикіна, С. С. Бульбенюк  наголошують, що підрив довіри західних суспільств і еліт до України є однією з основних цілей кремлівських інформаційних операцій [4]. Вітчизняні експерти дослідили еволюцію методів рф у європейському інформаційному просторі та заходи ЄС з протидії (платформа EUvsDisinfo, оновлення Кодексу практик щодо дезінформації 2022 р.) [3]. Ще до 2022 р. вчені фіксували вплив російських медіа на жителів України. Так, К. Одарченко зазначала, що трансляція проросійського телебачення здатна змінювати електоральні настрої в Україні [14]. Д. Пресл зазначає, що після початку агресії 2014 р. і анексії Криму на Заході зросло усвідомлення загрози російської «інформаційної зброї», а з 2022 р. проблема стала однією з пріоритетних на порядку денному ЄС та НАТО [15]. Зокрема, RAND Corporation (США) опублікувала кейсове дослідження, де Т. Хелмус і Х. Голинська детально описали багатоканальну кампанію дезінформації РФ, спрямовану на «виснаження міжнародної підтримки України» [11]. Таким чином, науковий доробок дозволяє окреслити коло основних наративів і інструментів російської інформаційної війни, що є підґрунтям для даного дослідження.

Виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття. Попри значний науковий доробок, недостатньо вивченими залишаються питання конкретного впливу російської інформаційної війни на ухвалення рішень урядами іноземних держав щодо обсягів та характеру допомоги Україні. Потребує глибшого аналізу ефективність різних наративів кремлівської пропаганди в різних регіонах світу та їх вплив на зміну громадської думки в країнах-партнерах України. Також недостатньо досліджено механізми координації між Україною та її союзниками у протидії дезінформаційним кампаніям та перспективи вдосконалення стратегічних комунікацій в умовах тривалого конфлікту.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою дослідження є визначити вплив російської інформаційної війни на рівень міжнародної підтримки України під час першого року повномасштабної війни, проаналізувавши основні наративи дезінформації та їхні наслідки для дипломатичної, військової, економічної та гуманітарної допомоги. Для досягнення мети визначено такі завдання:

• оцінити масштаби та методи російської інформаційної агресії та визначити ключові наративи кремлівської дезінформації та їхні цільові аудиторії;
• дослідити роль інформаційних атак у формуванні громадської думки в різних країнах та проаналізувати вплив російської пропаганди на рішення урядів іноземних держав і міжнародних організацій щодо підтримки України.
• визначити заходи, що здійснюються Україною та її союзниками для протидії інформаційним загрозам.
• окреслити перспективи вдосконалення стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки в умовах гібридної війни.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових досліджень. Дезінформаційна кампанія росії має на меті послабити міжнародну підтримку України на всіх рівнях – від урядових рішень до громадської думки. Для цього кремль використовує давно відпрацьовані пропагандистські темники, адаптовані під різні аудиторії. Зокрема, у медіа поширюються неправдиві тези про «неонацистський» характер української влади, «геноцид російськомовних», «агресію НАТО», які покликані дискредитувати Україну в очах світу [19]. Україну зображають як «неспроможну, корумповану державу», що нібито сама спровокувала війну – це формує сумнів, чи варта вона підтримки Заходу [1].

У той же час, російська пропаганда намагається посіяти розбрат між союзниками, змальовуючи допомогу Україні як фактор ризику або шкоди для самих країн-донорів. Такі наративи спрямовані на суспільства демократичних країн, де громадська думка впливає на зовнішню політику. Наприклад, ще на етапі підготовки вторгнення рф поширювала фейки про «напади» України, щоб звинуватити Київ у розв’язанні війни та відлякати міжнародну підтримку [18]. Надалі пропаганда рф послідовно виправдовувала свої воєнні злочини і звинувачувала Україну в провокаціях, прагнучи зменшити співчуття до українців за кордоном.

У дипломатичній сфері інформаційна війна РФ спрямована на підрив єдності коаліції на підтримку України. Російські агенти і медіа активно діють у країнах Заходу, намагаючись вплинути на політичні кола. Як свідчать оприлюднені ФБР матеріали, росія розробляла спеціальні операції психологічного впливу в Європі – через соціальні мережі і «агентів впливу» – щоб сіяти розкол серед союзників, підривати підтримку України та дискредитувати західні уряди. Зокрема, колектив вітчизняних авторів на чолі з М. Процюк відзначають, що мішенню таких операцій стала Німеччина як одна з ключових країн підтримки України [16].

Слід зауважити, що росія задіює мережі своїх прихильників у міжнародних організаціях. В ООН та інших форумах російська дипломатія ретранслює дезінформаційні тези (про «біолабораторії», «ядерні провокації» тощо) з розрахунком на країни, схильні до нейтралітету або проросійських поглядів. Внаслідок цього частина держав Глобального Півдня уникає однозначного засудження агресії. Для прикладу під час голосування Генасамблеї ООН у березні 2022 р. 26 африканських країн відмовилися підтримати резолюцію з вимогою до рф вивести війська з України [15]. На нашу думку, така ситуація свідчить про певний вплив російських наративів, які позиціонують війну як протистояння з «неоколоніальним Заходом», близьке і зрозуміле багатьом постколоніальним суспільствам.

В економічному вимірі дезінформація рф націлена на підрив санкційного режиму та фінансової підтримки України. кремль поширює меседжі, що санкції проти росії начебто шкодять самим західним країнам більше, ніж агресору, провокують енергетичну та продовольчу кризи. Апелюючи до болючих тем інфляції чи дефіциту, російська пропаганда намагається сформувати у іноземних громадян незадоволення санкціями та витратами на допомогу Україні. Яскравий приклад – інформаційна кампанія в Німеччині, де в соцмережах імітувались публікації провідних медіа з повідомленнями, ніби підтримка України «підриває добробут Німеччини»​. Автоматизовані ботоферми, що охоплювали десятки тисяч фейкових акаунтів, щоденно тиражували такі меседжі, прагнучи посіяти страх перед економічними втратами і навіть ядерною війною у разі подальшої допомоги Україні [2].

Пропаганда росії також акцентує тему світової продовольчої кризи після блокування експорту українського зерна, покладаючи провину на українську сторону або санкції. Метою є послаблення міжнародної підтримки санкцій та переконання окремих урядів у «необхідності поступок» москві задля стабілізації ринків. У військовій площині дезінформація рф націлена на стримування постачання зброї Україні та розкол у питаннях безпеки. Пропаганда залякує міжнародну спільноту ескалацією – аж до прямого зіткнення НАТО з рф – у разі збільшення військової допомоги Україні. Цим пояснюються, приміром, постійні погрози російських посадовців на адресу країн, що передають Україні сучасне озброєння. Паралельно через медіа та лобістів поширюються сумніви у доцільності озброювати Україну – мовляв, «летальна зброя лише продовжить конфлікт», «вона потрапить не в ті руки» тощо [13]. Такі меседжі знаходять відгук у частини політиків крайнього правого або лівого толку на Заході, які починають вимагати скоротити військову допомогу Києву. У США російська дезінформація підтримувала наратив про те, що «Україна – не справа Америки», аби підживити ізоляціоністські настрої та домогтися зупинки фінансування оборони України [10].

Слід зауважити, що в європейських країнах москва робить ставку на проросійські партії, які відкрито критикують підтримку України і поширюють тезу, що «потрібно примусити українців до миру замість озброювати». Інформаційна присутність таких сил посилюється через російські медіаресурси – наприклад, телеканал RT на різних мовах – та мережу інтернет-сайтів, які, попри формальну заборону, ретранслюють пропагандистський контент у ЄС і США [9]. Таким чином, на воєнно-політичному напрямі росія намагається створити тиск громадськості на уряди, аби ті обмежили допомогу Україні зброєю.

У гуманітарній сфері мішенню російської дезінформації стали українські біженці та міжнародна гуманітарна підтримка України. Пропагандисти кремля свідомо роздмухують ксенофобські настрої, поширюючи вигадки про українців за кордоном. У соціальних мережах масово вкидаються фейки про те, що українські біженці нібито вчиняють злочини або користуються незаслуженими привілеями в Європі [6].

Ці наративи мають на меті викликати роздратування місцевого населення і ворожість до українців, які рятуються від війни. Такі дезінформаційні вкиди розпалюють ненависть до переселенців (зафіксовано випадки у Польщі, Чехії), що призводить до зростання напруги та зниження підтримки їх прийому. За даними опитувань, у Словаччині підтримка членства в НАТО впала з 72% до 58%, а більшість населення більше не вважає росію головним винуватцем війни [5]. На нашу думку, такий зсув у громадській думці значною мірою живиться кремлівською пропагандою, що поширюється через місцевих популістів. В інших державах ЄС ситуація краща, проте і там російські фейки про біженців періодично спричиняють хвилі хейту онлайн, підриваючи суспільну солідарність з українцями.

Вплив російської інформаційної війни на міжнародну підтримку України є відчутним, але не визначальним. З одного боку, кремлю вдалося посіяти сумнів і розкол в окремих суспільствах та політичних колах. На прикладі Словаччини та Угорщини видно, що тривала проросійська пропаганда здатна сприяти приходу до влади сил, менш налаштованих допомагати Україні.

У глобальному масштабі російські інформаційні зусилля дали москві змогу заручитися певним рівнем прихильності або нейтральності країн Азії, Африки та Латинської Америки. Пропаганда рф успішно використовує історичні образи й антизахідні настрої, щоб поліпшити свій імідж і зменшити підтримку України у світ. Згідно з опитуванням Arab Youth Survey 2022, більшість молоді в арабських країнах покладає відповідальність за війну скоріше на США та НАТО, ніж на росію​, що відображає ефективність російських меседжів на Близькому Сході. Схожі тенденції спостерігаються в частині країн Африки, де проросійські настрої підігріваються як пропагандою, так і присутністю ПВК «Вагнер» [17].

Для прикладу низка переворотів в регіоні Сахель супроводжувалася демонстраціями під російськими прапорами та антифранцузькими гаслами, що свідчить про глибину проникнення кремлівських наративів [12].

З іншого боку, у державах, що є основними союзниками України російська інформаційна війна не досягла стратегічної мети. Попри окремі прояви «втоми» чи скептицизму, уряди США, Великої Британії, більшості країн ЄС, Канади, Японії та Австралії продовжують надавати масштабну підтримку Україні. Інформаційні атаки хоча й ускладнюють процес ухвалення рішень (як у випадку дискусій в Конгресі США щодо фінансування або дебатів у Німеччині щодо танків), проте не змогли зупинити постачання критично важливого озброєння чи зруйнувати трансатлантичну єдність. Західні демократії виявилися досить стійкими – громадянське суспільство та медіа в багатьох країнах успішно викривають фейки, уряди публічно спростовують вигадки ворога, а платформи блокують основні кремлівські рупори [8].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Інформаційна війна росії проти України є невід’ємною складовою агресії, що розгортається на глобальному рівні. Її масштаб безпрецедентний, адже задіяні всі можливі канали – від державних ЗМІ та соцмереж до підкупу політиків та створення фейкових громадських рухів. Вплив цих зусиль на міжнародну підтримку України виявився значним у певних регіонах і середовищах, але загалом недостатнім, щоб зупинити допомогу Україні. Наративи кремля змогли частково змінити громадську думку в окремих країнах (знизити підтримку України або підірвати довіру до неї), однак ядро світової коаліції на захист суверенітету України зберегло рішучість.

Більшість розвинених демократій, усвідомлюючи небезпеку російської дезінформації, впроваджують заходи протидії та підтримують Україну, спираючись на факти, а не на пропаганду. Водночас російські інформаційні впливи залишаються потужним дестабілізаційним фактором, особливо у довгостроковій перспективі, оскільки здатні підірвати суспільну єдність і політичну волю, граючи на втомі від війни та внутрішніх проблемах Заходу.

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що російська інформаційна війна продемонструвала диференційований вплив залежно від регіону та політичної системи країн-реципієнтів. У дипломатичній сфері дезінформаційні кампанії рф досягли часткового успіху в країнах Глобального Півдня, де 26 африканських держав утрималися від засудження агресії в ООН, а антизахідні наративи знайшли відгук серед молоді арабських країн. В економічному вимірі пропаганда про шкідливість санкцій спричинила тимчасові коливання громадської думки в окремих європейських країнах, проте не призвела до скасування обмежувальних заходів. У військовій площині залякування ескалацією уповільнило, але не зупинило постачання зброї Україні з боку ключових партнерів. У гуманітарній сфері фейки посилили ксенофобські настрої в деяких країнах Європи, але не підірвали загальноєвропейської солідарності. Найвищу стійкість до російських інформаційних атак продемонстрували розвинені демократії з розвиненим громадянським суспільством, незалежними медіа та ефективними фактчекінговими системами, що підтверджує критичну роль медіаграмотності та інституційної спроможності у протидії гібридним загрозам.

Подальші дослідження мають зосередитися на кількісному вимірі ефективності дезінформації (наприклад, наскільки змінюються рейтинги підтримки України під впливом інформаційних кампаній) та вивченні новітніх технологій, що їх використовує рф (бот-мережі, синтетичні медіа тощо). Надзвичайно актуальним є напрацювання практичних рекомендацій щодо підвищення стійкості суспільств до пропаганди. Йдеться про розбудову міжнародних механізмів обміну розвідданими про інформаційні операції, координацію стратегічних комунікацій між союзниками, підтримку незалежної журналістики і фактчекінгу.

На глобальному рівні необхідна синергія урядів, технологічних компаній та громадянського суспільства у протидії дезінформації. Важливим напрямком є просвіта: підвищення медіаграмотності населення різних країн, що названо «найкращими ліками від пандемії дезінформації» представниками ООН​. Лише спільними зусиллями можна послабити вплив кремлівської пропаганди та зберегти міцну міжнародну підтримку України до її перемоги у війні.

Список використаних джерел та літератури

1. Громадська організація “Brand Ukraine”. Звіт про сприйняття України у світі : аналіт. звіт. Київ : Громад. орг. “Brand Ukraine”, 2022. 41 с. URL: https://brandukraine.org.ua/documents/27/UA_Ukraines_Global_Perception_Report_2022_WEB_28_02_2023.pdf (дата звернення: 26.02.2025).
2. Капустянська І. Росія посилила дезінформацію проти України в Європі. LB.ua. URL: https://lb.ua/world/2024/04/01/606327_rosiya_posilila_dezinformatsiyu_proti.html#:~:text=німецькою%20громадською%20думкою%20на%20платформі,X (дата звернення: 26.02.2025).
3. Каракуц О. Російські дезінформаційні кампанії в Європі. Київ : Нац. ін-т стратег. дослідж., 2024. 5 с. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2024-07/az_dezinformaciyni-kampanii_rf_u_es_15072024.pdf (дата звернення: 26.02.2025).
4. Політичні технології інформаційної війни: внутрішній та світовий аспекти : монографія / Н. А. Бабарикіна та ін. Київ : КНЕУ, 2023. 180 с. URL: https://www.researchgate.net/publication/381482431_Political_Technologies_of_Information_War_Domestic_and_World_Aspects (дата звернення: 25.02.2025).
5. Свобода Р. «Налякати і стерти межу між правдою і брехнею». Як російська дезінформація інфікує людей?. Радіо Свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/rfe-rl-rosiyska-kampaniya-dezinformatsiyi-taktyka/33206557.html (дата звернення: 26.02.2025).
6. Фірак С. П. Російська дезінформація про євроатлантичну інтеграцію України після 24 лютого 2022 року в українському медіапросторі : магістерська робота. Київ, 2024. 90 с. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/1738050e-787a-4158-92b7-3df1d31d89c3/content (дата звернення: 26.02.2025).
7. Banasik M., Sobon A. Information war as a mechanism of conducting international competition by the Russian Federation. Wiedza obronna. 2022. Vol. 279, no. 2. P. 11–37. URL: https://bibliotekanauki.pl/articles/2201521.pdf (date of access: 25.02.2025).
8. Countering disinformation with facts – Russian invasion of Ukraine. GAC. URL: https://www.international.gc.ca/world-monde/issues_development-enjeux_developpement/response_conflict-reponse_conflits/crisis-crises/ukraine-fact-fait.aspx?lang=eng (date of access: 26.02.2025).
9. Digital Forensic Research Lab. Undermining Ukraine: How Russia widened its global information war in 2023. Atlantic Council. URL: https://www.atlanticcouncil.org/in-depth-research-reports/report/undermining-ukraine-how-russia-widened-its-global-information-war-in-2023/ (date of access: 26.02.2025).
10. Hasan M. Russia–Ukraine Propaganda on Social Media: A Bibliometric Analysis. Journalism and Media. 2024. Vol. 5, no. 3. P. 980–992. URL: https://doi.org/10.3390/journalmedia5030062 (date of access: 26.02.2025).
11. Helmus T. C., Khrystyna H. Ukrainian Resistance to Russian Disinformation Lessons for Future Conflict : Research Report. Santa Monica : RAND Corporation, 2024. 96 p. URL: https://www.rand.org/pubs/research_reports/RRA2771-1.html#:~:text=Since%20Russia’s%20invasion%20of%20Ukraine,United%20States%20and%20allied%20militaries (date of access: 25.02.2025).
12. Le Monde with AFP. Nigeria arrests over 90 protesters with Russian flags. Le Monde.fr. URL: https://www.lemonde.fr/en/international/article/2024/08/06/nigeria-arrests-over-90-protesters-with-russian-flags_6710407_4.html (date of access: 26.02.2025).
13. Maclean W. Russia calls on EU, NATO to stop arms supplies to Ukraine. Reuters. URL: https://www.reuters.com/world/europe/russia-calls-eu-nato-stop-arms-supplies-ukraine-2022-03-05/ (date of access: 26.02.2025).
14. Odarchenko K. The Fight Against Disinformation: A Persistent Challenge for Democracy. Foreign Policy Research Institute. URL: https://www.fpri.org/article/2025/01/the-fight-against-disinformation-a-persistent-challenge-for-democracy/#:~:text=Moscow’s%20disinformation%20campaigns%20have%20achieved,of%20disinformation%20has%20eroded%20trust (date of access: 25.02.2025).
15. Presl D. Russia is Winning the Global Information War. Homepage | Royal United Services Institute. URL: https://rusi.org/explore-our-research/publications/commentary/russia-winning-global-information-war#:~:text=began%20to%20truly%20grasp%20the,the%20Czech%20intelligence%20services,%20it (date of access: 25.02.2025).
16. Protsiuk M., Prokhorova A., Dubyk M. Russian cultural diplomacy in Germany:actors, narratives, and achievements. Kyiv : Ukrainian Institute, 2024. 100 p. URL: https://www.researchgate.net/publication/386868484_Russian_cultural_diplomacy_in_Germany_actors_narratives_and_achievements (date of access: 26.02.2025).
17. Reynolds R., Oweis K. Y. Arab Youth Survey 2022: more blame America and Nato than Russia for war in Ukraine | The National. The National. URL: https://www.thenationalnews.com/mena/2022/09/21/arab-youth-survey-2022-more-blame-america-and-nato-than-russia-for-war-in-ukraine/ (date of access: 26.02.2025).
18. The Research on the Impact of Fake News about Russia-Ukraine War upon Users / Y. Jia et al. Lecture Notes in Education Psychology and Public Media. 2023. Vol. 4, no. 1. P. 925–930. URL: https://doi.org/10.54254/2753-7048/4/2022625 (date of access: 25.02.2025).
19. Verkhovtseva I. H. Global cyberspace and resistance to information aggression: Ukraine’s cyber diplomacy in countering russian information invasion. The international community and Ukraine in the processes of economic and civilizational progress: current economic-technological, resource, institutional, security and socio-humanitarian problems. 2024. P. 213–243. URL: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-480-1-9 (date of access: 26.02.2025).

Шевцов Р. М.

Студент 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Корнійчук Л. В.,

кандидат історичних наук, старший викладач

ВІДНОСИНИ СЕРБІЇ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ: ВПЛИВ НА ЄВРОІНТЕГРАЦІЮ ДЕРЖАВИ

У статті досліджено особливості відносин Сербії з Російською Федерацією та їх вплив на євроінтеграційні процеси балканської держави. Проаналізовано історичні, культурні, економічні та геополітичні чинники, що визначають характер двосторонніх відносин. Визначено ключові сфери російського впливу в Сербії, зокрема енергетичну залежність, політичну підтримку щодо питання Косово, а також військову та релігійно-культурну взаємодію. Обґрунтовано дуальність сербської зовнішньої політики та її наслідки для процесу європейської інтеграції, особливо після повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Ключові слова: Сербія, рф, Європейський Союз, європейська інтеграція, Західні Балкани.

Shevtsov R.

RELATIONS BETWEEN SERBIA AND THE RUSSIAN FEDERATION: IMPACT ON THE STATE’S EUROPEAN INTEGRATION

The article examines the specifics of Serbia’s relations with the Russian Federation and their impact on the Balkan state’s European integration processes. It analyzes historical, cultural, economic and geopolitical factors that determine the nature of bilateral relations. It identifies key areas of Russian influence in Serbia, including energy dependence, political support for the Kosovo issue, as well as military and religious-cultural interaction. It substantiates the duality of Serbian foreign policy and its consequences for the process of European integration, especially after the full-scale Russian invasion of Ukraine.

Keywords: Serbia, Russia, European Union, European integration, Western Balkans.

Актуальність теми. Сербія залишається ключовою державою Західних Балкан, що прагне інтегруватись до Європейського Союзу, одночасно зберігаючи традиційно тісні зв’язки з Російською Федерацією. Така зовнішньополітична двовекторність створює значні виклики для євроінтеграційних прагнень Белграда, особливо в контексті погіршення відносин між Росією та ЄС після 2014 року та повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Сербське керівництво постійно балансує між вимогами ЄС щодо узгодження зовнішньої політики, включаючи запровадження санкцій проти Росії, та прагненням зберегти підтримку Москви у вирішенні косовського питання й енергетичній сфері, що значно ускладнює процес євроінтеграції країни.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема відносин між Сербією і Російською Федерацією та їх вплив на євроінтеграційні перспективи Белграда привертає увагу значної кількості дослідників як в Україні, так і за кордоном. Українські дослідники основному  досліджували історичні та культурні аспекти сербсько-російських відносин.

Зарубіжних дослідників зосереджуються на проблемах гармонізації зовнішньої політики Сербії з вимогами ЄС. Значний внесок у дослідження російського впливу на Балканах зробили Д. Бечев, Я. Буґайські, Ф. Ейрмбрустер. Фундаментальні праці з проблематики зовнішньої політики Сербії належать М. Ковачевичу, Д. Пророковичу, М. Джуркович, які досліджують сербську «стратегію балансування» між різними центрами сили.

Особливої уваги заслуговують аналітичні матеріали Белградського центру безпекової політики, Інституту європейських студій, Фонду Конрада Аденауера та Європейської ради з міжнародних відносин, які містять актуальні дані щодо громадської думки, політичних процесів та економічних тенденцій у сербсько-російських відносинах. Водночас, у науковому дискурсі бракує комплексних досліджень, які б інтегрували політичні, економічні та культурні аспекти сербсько-російських відносин у контексті євроінтеграційних прагнень Белграда, особливо з урахуванням нової геополітичної реальності.

Мета статті – проаналізувати вплив відносин Сербії з Російською Федерацією в контексті їх впливу на євроінтеграційні процеси, а також окреслити перспективи трансформації двосторонніх відносин в умовах загострення геополітичного протистояння між Росією та Заходом.

Завдання дослідження: з’ясувати особливості впливу відносин Сербії з Російською Федерацією на євроінтеграцію Сербії; визначити основні інструменти російського впливу на Сербію та їх ефективність; оцінити перспективи євроінтеграції Сербії у цьому контексті.

Виклад основного матеріалу. Історичне коріння особливих відносин між сербським і російським народами сягає глибини століть і базується на спільності православної віри, слов’янського походження та кирилиці як основи писемності. Перші офіційні контакти між Сербією та Російською імперією датуються XVII століттям, коли в 1688 році патріарх Арсеній III Чарноєвич звернувся до царя Петра I з проханням про допомогу в боротьбі проти Османської імперії. Відтоді Росія неодноразово виступала захисником інтересів сербського народу на міжнародній арені, зокрема під час Російсько-турецьких війн XIX століття, які сприяли поступовому здобуттю Сербією незалежності.

Особливе значення для формування образу Росії як «захисника сербів» мала позиція Російської імперії під час Берлінського конгресу 1878 року, коли Петербург наполягав на визнанні незалежності Сербського князівства. Ця історична пам’ять була посилена спільною боротьбою під час Першої світової війни, коли вступ Росії у війну був мотивований, серед іншого, захистом Сербії після австро-угорського ультиматуму.

Новий етап у відносинах розпочався в 1990-х роках, коли Росія підтримала позицію Сербії щодо конфліктів у Боснії та Герцеговині, а особливо під час косовської кризи 1999 року. Рішуча опозиція Москви бомбардуванням НАТО території Югославії закріпила в сербській суспільній свідомості образ Росії як єдиного надійного союзника. Саме в цей період сформувалися ключові наративи сучасних сербсько-російських відносин, зокрема щодо спільного протистояння «західній гегемонії» та захисту традиційних цінностей.

Сучасний етап сербсько-російських відносин характеризується високим рівнем політичної взаємодії, особливо на тлі складного процесу європейської інтеграції Сербії. Ключовим питанням, що об’єднує зовнішньополітичні позиції двох країн, залишається проблема Косово. Російська Федерація послідовно не визнає незалежність Косова та використовує своє членство в Раді Безпеки ООН для блокування ініціатив, спрямованих на посилення міжнародного визнання косовської державності.

Як зазначається у дослідженні Європейської парламентської дослідницької служби, «у 1994 та 2015 роках Москва наклала вето на дві резолюції Ради Безпеки ООН, що засуджували насильство з боку боснійських сербів, причому остання резолюція кваліфікувала різанину в Сребрениці 1995 року як геноцид» [8]. Така підтримка Росією сербської позиції щодо Косова залишається одним із ключових факторів, що зумовлюють прагнення Белграда зберігати тісні відносини з Москвою, незважаючи на цілі євроінтеграції.

Сучасні політичні відносини між Белградом і Москвою характеризуються високим рівнем офіційної взаємодії при значній асиметрії інтересів та можливостей. Стратегічне партнерство було офіційно закріплене в 2013 році під час візиту президента В. Путіна до Белграда підписанням «Декларації про стратегічне партнерство». Документ передбачає розширення співробітництва в політичній, економічній, культурній та безпековій сферах.

Важливим аспектом політичних відносин є інтенсивність офіційних контактів на високому рівні. Протягом 2020-2023 років відбулася значна кількість двосторонніх візитів та зустрічей, включаючи декілька зустрічей президента Сербії Александара Вучича з президентом Росії Володимиром Путіним та регулярні контакти з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Ці контакти особливо помітні на тлі загального скорочення політичного діалогу між Росією та більшістю європейських країн після 2022 року.

Символічним проявом політичної близькості стало підписання у вересні 2022 року угоди про взаємні консультації у сфері зовнішньої політики між міністрами закордонних справ Сербії та Росії на полях Генеральної Асамблеї ООН [1]. Цей крок викликав значне занепокоєння в ЄС, оскільки суперечив очікуванням щодо узгодження Сербією своєї зовнішньої політики з позицією Євросоюзу як країни-кандидата.

Водночас, слід зазначити, що політичні відносини між Сербією та Росією залишаються значною мірою прагматичними, особливо з боку сербського керівництва. Президент Вучич, попри збереження тісних контактів з Москвою, продовжує декларувати євроінтеграцію як стратегічну мету Сербії та прагне уникнути повної міжнародної ізоляції через зв’язки з Росією [5].

Енергетична сфера залишається одним із ключових компонентів двосторонніх відносин між Сербією та Росією, створюючи значну асиметричну залежність. Як зазначають дослідники, «Росія зберігає економічний вплив особливо в енергетичному секторі в Сербії, оскільки забезпечує майже 100% імпорту газу країни, а російський енергетичний гігант Газпром володіє ключовою енергетичною інфраструктурою» [7].

Енергетична залежність Сербії від Росії посилюється структурою власності основних енергетичних активів країни. У 2008 році російська компанія «Газпром Нефть» придбала 51% акцій сербської нафтової компанії NIS (Naftna Industrija Srbije) за 400 мільйонів євро, хоча експерти оцінювали ринкову вартість компанії в 2,2 мільярда євро [7]. Ця угода, укладена за посередництва тодішнього прем’єр-міністра Сербії Воїслава Коштуніци, мала політичну мотивацію – забезпечити підтримку Москви щодо питання Косова та гарантію проходження нині вже скасованого газопроводу «Південний потік» через територію Сербії [10].

Росія активно використовує енергетичні зв’язки для політичного впливу на Сербію. Показовим прикладом стало оновлення газового контракту між Белградом і Газпромом у травні 2022 року [3], коли, незважаючи на війну в Україні та міжнародні санкції проти Росії, Сербія уклала нову трирічну газову угоду на вигідних умовах. Для Москви це стало інструментом підтримки Сербії у протистоянні тиску ЄС щодо приєднання до санкцій.

Водночас, попри значну енергетичну залежність, частка газу в загальному енергетичному балансі Сербії залишається відносно низькою – лише близько 13% [6], що певною мірою обмежує ефективність «газового важеля» як інструменту політичного тиску.

У сфері загальної торгівлі вплив Росії значно поступається ЄС. Згідно з даними МВФ за 2024 рік, на ЄС припадає понад 81% експорту Сербії та 57,9% імпорту, тоді як частка Росії становить лише 2,7% у експорті та 3,9% в імпорті. Така асиметрія економічних зв’язків створює об’єктивні передумови для поглиблення економічної інтеграції Сербії з ЄС, незважаючи на політичну риторику про важливість російського напрямку [8].

Важливо відзначити, що після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Сербія стала притулком для багатьох російських компаній та бізнесменів, які прагнуть уникнути міжнародних санкцій. У 2022 році спостерігався безпрецедентний приплив прямих іноземних інвестицій, який перевищив середній показник попередніх років на 500-600 мільйонів євро, а кількість зареєстрованих російських підприємств зросла в 12 разів порівняно з 2021 роком [4].

Військова співпраця залишається важливим елементом двосторонніх відносин між Сербією та Росією, хоча її інтенсивність дещо знизилася після початку повномасштабного вторгнення в Україну. На відміну від більшості країн регіону, які орієнтуються на НАТО в питаннях безпеки, Сербія з 2007 року офіційно проголосила політику військового нейтралітету, що дозволяє їй розвивати військову співпрацю одночасно з Росією та західними країнами.

Російсько-сербська військова співпраця розвивалася особливо інтенсивно протягом останнього десятиліття. Як зазначає Чанчар, «до теперішнього часу Сербія придбала у Росії винищувачі МіГ, зенітні системи Панцир-С1 та протитанкові керовані ракети Корнет. У відповідь Росія передала Белграду танки та бойові машини» [10]. Такі поставки військової техніки є частиною угоди про військово-технічну допомогу, підписаної обома сторонами у 2016 році для підтримки модернізації сербських збройних сил [1].

Важливим аспектом військової співпраці стали спільні військові навчання. У 2019 році було проведено 96 спільних навчань між збройними силами двох країн. Водночас, варто зазначити, що Сербія намагається балансувати цю співпрацю, проводячи також навчання з країнами НАТО. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну інтенсивність спільних навчань значно знизилася через міжнародний тиск на Белград.

Символічним проявом двостороннього військового співробітництва стало відкриття Російсько-сербського гуманітарного центру в Ніші у 2012 році. Хоча офіційно центр призначений для реагування на надзвичайні ситуації, західні країни висловлюють занепокоєння щодо можливого використання цього об’єкту для розвідувальної діяльності. Як зазначають дослідники, «центр вважається західними країнами розвідувальним центром і підозрюється у проведенні військових навчань для воєнізованих формувань» [10].

Важливо зазначити, що, незважаючи на тісні військові зв’язки з Росією, Сербія залишається учасницею програми НАТО «Партнерство заради миру» і проводить значно більше спільних навчань з НАТО, ніж з Росією. За даними дослідників, «у 2021 році Белград брав участь у 14 військових навчаннях з НАТО проти чотирьох подібних навчань з Росією» [10]. Це свідчить про прагматичний підхід сербського керівництва до питань безпеки та намагання балансувати між різними геополітичними центрами сили [2].

Одним із найбільш ефективних інструментів російського впливу в Сербії залишається інформаційна присутність та використання елементів «м’якої сили». Згідно з дослідженнями, «вплив Росії в Боснії і Герцеговині, Чорногорії та Сербії, можливо, найбільш помітний через її здатність просувати свої наративи та поширювати дезінформацію через (соціальні) медіа» [9].

Ключовими інструментами російської інформаційної присутності в Сербії є медіаресурси Russia Today Balkan та Sputnik, які публікують контент сербською мовою. Як зазначає Державний департамент США, ці медіаорганізації «використовують видимість звичайних міжнародних медіа-ресурсів для надання дезінформації та пропагандистської підтримки зовнішньополітичним цілям Кремля» [2]. Їхній вплив посилюється відсутністю обмежень на доступ до контенту та можливістю безкоштовного використання матеріалів іншими сербськими ЗМІ.

Російські наративи ефективно проникають у сербське інформаційне поле, формуючи позитивне сприйняття Росії серед широких верств населення. Згідно з дослідженням Європейської ради з міжнародних відносин, проведеним влітку 2021 року, 54% сербів розглядали Росію як союзника, а ще 41% – як необхідного партнера. Після початку повномасштабної війни в Україні ставлення сербів до Росії змінилося лише незначною мірою – опитування середини 2022 року показало, що 51% сербів вважають Росію своїм найважливішим партнером, 66% розглядають Москву як «найбільшого друга» своєї країни, а 61% сербів покладають відповідальність за спалах війни на Захід [7].

Важливу роль у просуванні російських наративів відіграють також проксі-групи та організації громадянського суспільства, що підтримуються Росією. Серед них виділяються байкерський клуб «Нічні вовки», ультранаціоналістична група «Сербська честь» та різноманітні православні братства. Ці організації активно просувають консервативні цінності, панслов’янську ідентичність та антизахідні наративи, створюючи сприятливе середовище для поширення російського впливу.

Тісні відносини Сербії з Росією створюють значні виклики для процесу європейської інтеграції країни, особливо в контексті погіршення відносин між Росією та ЄС. Як зазначають дослідники, «відносини Сербії з Росією продовжують перешкоджати повному зближенню з ЄС, зокрема коли йдеться про узгодження Сербії із Спільною зовнішньою та безпековою політикою ЄС» [1].

Найбільш гострим питанням у контексті євроінтеграції стала відмова Сербії приєднатися до санкцій ЄС проти Росії після повномасштабного вторгнення в Україну. Як зазначила сербська прем’єр-міністр Ана Брнабіч 10 лютого 2023 року, «відмова Сербії накласти санкції на свого союзника Росію є серед перешкод для швидшого процесу вступу до Європейського Союзу» [3], описуючи цей крок як «умову понад усі умови», встановлену ЄС-27.

Відсутність прогресу у гармонізації зовнішньої політики з ЄС негативно впливає на загальну динаміку переговорного процесу. Згідно з даними Європейської парламентської дослідницької служби, «результати Балканського барометра 2022 року показали, однак, що підтримка членства в ЄС дещо знизилася в усіх країнах Західних Балкан, при цьому 60% населення шести країн підтримували вступ до ЄС у 2022 році (порівняно з 62% у 2021 році)» [8]. Це свідчить про певне розчарування у перспективах євроінтеграції через повільний прогрес та «втому від розширення» в самому ЄС [6].

Важливим аспектом, що ускладнює євроінтеграцію Сербії, є її військова співпраця з Росією, особливо в контексті купівлі російського озброєння. Такі дії потенційно можуть зробити Сербію об’єктом вторинних санкцій з боку США відповідно до закону CAATSA (Countering America’s Adversaries Through Sanctions Act), що матиме серйозні економічні наслідки та негативно вплине на євроінтеграційні процеси.

Водночас, слід зазначити, що економічні реалії об’єктивно підштовхують Сербію до більш тісної інтеграції з ЄС, незважаючи на політичні декларації про важливість відносин з Росією. Той факт, що на ЄС припадає понад 80% сербського експорту, створює сильну економічну залежність, яка з часом може призвести до переорієнтації зовнішньої політики, особливо якщо Росія продовжуватиме залишатися під міжнародними санкціями.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року створило серйозні виклики для зовнішньої політики Сербії, змушуючи Белград балансувати між збереженням відносин з Москвою та прагненням продовжувати євроінтеграційний процес. Незважаючи на тиск з боку ЄС, Сербія стала єдиною країною-кандидатом на членство, яка відмовилася приєднатися до санкцій проти Росії, хоча підтримала резолюції ООН, що засуджують російську агресію.

Російське вторгнення призвело до певного зниження рівня двосторонньої співпраці через міжнародні санкції та обмеження. Зокрема, запланований візит Сергія Лаврова до Белграда у червні 2022 року був скасований через закриття повітряного простору сусідніми країнами для російських літаків. Це символічно продемонструвало обмеження, з якими стикаються сербсько-російські відносини в нових геополітичних умовах [3].

Війна в Україні також вплинула на енергетичну співпрацю. Через санкції ЄС проти Росії Сербія, навіть не приєднуючись до них офіційно, змушена поступово шукати альтернативні джерела енергії, оскільки стикається з практичними наслідками санкцій щодо транспортування російських енергоносіїв через території країн-членів ЄС. Це стимулює диверсифікацію енергетичних джерел та поступове зменшення залежності від Росії.

Водночас, проведене дослідження свідчить, що, «хоча вторгнення призвело до більш чітких розділових ліній між Росією та Заходом та зменшення російських фінансових і дипломатичних можливостей, ми спостерігаємо безперервність з точки зору російських стратегій та цілей» [6]. Росія продовжує активно використовувати доступні їй інструменти впливу, зокрема в інформаційній сфері та через підтримку проксі-груп.

Важливою зміною після початку війни стало збільшення міграції росіян до Сербії. За оцінками, близько 220 000 росіян переїхали до Сербії після початку війни, створюючи нову динаміку двосторонніх відносин на рівні міжлюдських контактів. Цікаво, що, за оцінками експертів, близько 40% російських мігрантів повністю протистоять війні, тоді як 60% мають більш нейтральну позицію, що свідчить про неоднорідність російської присутності в країні [10].

Сучасний стан сербсько-російських відносин та їх впливу на євроінтеграційні перспективи дозволяє припустити декілька варіантів подальшого розвитку подій у трикутнику «Сербія-Росія-ЄС». Перший варіант продовження політики балансування з поступовою, але обмеженою адаптацією до вимог ЄС. У цьому варіанті Сербія зберігатиме стратегічне партнерство з Росією, але здійснюватиме тактичні поступки в питаннях, критично важливих для прогресу в переговорах про вступ до ЄС. Такий підхід може включати часткове приєднання до окремих санкційних пакетів, диверсифікацію енергетичних джерел та обмеження військово-технічного співробітництва з Росією, але без радикальної зміни загального курсу. Цей сценарій найбільше відповідає внутрішньополітичним інтересам сербського керівництва, оскільки дозволяє уникнути різких геополітичних поворотів, потенційно небезпечних з електоральної точки зору.

Інший сценарій передбачає поступовий, але послідовний геополітичний розворот Сербії в бік Європейського Союзу. Це означало б приєднання до санкцій проти Росії, суттєве обмеження військово-технічного співробітництва та відмову від енергетичної залежності. Такий підхід прискорив би процес європейської інтеграції, але потенційно мав би значні внутрішньополітичні наслідки, враховуючи проросійські симпатії значної частини сербського суспільства. Реалізація цього сценарію можлива за умови суттєвих економічних стимулів з боку ЄС, зокрема значних інвестицій в інфраструктуру, енергетику та промисловість Сербії, а також прискорення процесу вступу.

Найменш імовірний, але можливий за певних умов, передбачає посилення орієнтації Сербії на Росію та відмову від євроінтеграційних прагнень. Такий варіант міг би реалізуватися в разі різкого погіршення відносин з ЄС, наприклад, через вимогу визнання незалежності Косова як умови подальших переговорів, або в разі суттєвих політичних змін у Сербії. Загалом, найбільш імовірним видається поступове, але неухильне зближення Сербії з ЄС при одночасному прагматичному дистанціюванні від Росії. Економічні реалії, географічне положення та довгострокові національні інтереси об’єктивно схиляють Белград до європейської інтеграції, попри історичні, культурні та політичні зв’язки з Москвою.

Висновки. Проведений аналіз відносин Сербії з Російською Федерацією та їх впливу на євроінтеграційні процеси дозволяє зробити кілька ключових висновків. Російський вплив у Сербії залишається значним, попри географічну віддаленість та економічну перевагу ЄС. Цей вплив реалізується через політичну підтримку з питання Косово, енергетичну залежність, військову співпрацю та ефективне використання інструментів «м’якої сили». Сербія продовжує проводити зовнішню політику балансування між Росією та ЄС, що ускладнює євроінтеграційні процеси, особливо в контексті вимог щодо узгодження зовнішньої політики з позицією ЄС. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну поставило сербське керівництво перед складним вибором, проте не призвело до радикальної зміни двосторонніх відносин. Спостерігається поступове зниження інтенсивності співпраці в деяких сферах, зокрема військовій та енергетичній, що зумовлено впливом міжнародних санкцій проти Росії. Напрямом подальших досліджень є аналіз впливу внутрішньополітичних трансформацій у Сербії на еволюцію відносин з Росією та перспективи євроінтеграції.

Джерела та література:

1. Brethous M., Kovalčíková N. Next level partnership – Bolstering EU-NATO cooperation to counter hybrid threats in the Western Balkans. URL: https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/next-level-partnership-bolstering-eu-nato-cooperation-counter-hybrid-threats(date of access: 11.03.2025).
2. de Laurentiis U. The impact of Russian propaganda in the Balkans: methods, networks and strategies of disinformation. The Conservative. URL: https://www.theconservative.online/the-impact-of-russian-propaganda-in-the-balkans-methods-networks-and-strategies-of-disinformation(date of access: 12.03.2025).
3. Fruscione G. EUROPE AND RUSSIA ON THE BALKAN FRONT. Geopolitics and Diplomacy in the EU’s Backyard / ed. by P. Magri. Milan : ISPA, 2023. 131 p. URL: https://www.ispionline.it/wp-content/uploads/2023/03/ISPI-Report-2023_Europe-and-Russia-on-the-Balkan-Front.pdf(date of access: 13.03.2025).
4. Janković M. Srbija i evropske integracije: Kako će rat u Ukrajini uticati na članstvo Srbije u EU, deceniju od dobijanja statusa kandidata. BBC News na srpskom. URL: https://www.bbc.com/serbian/lat/srbija-60509628(date of access: 14.03.2025).
5. Kulačin N. Srbija živi od EU, a kune se u Kinu i Rusiju. Al Jazeera Balkans. URL: https://balkans.aljazeera.net/opinions/2024/4/24/srbija-zivi-od-eu-a-kune-se-u-kinu-i-rusiju(date of access: 15.03.2025).
6. Loshaj J. Іzmeđu kontinuiteta i promena: Ruski uticaj i bezbednosni izazovi na Zapadnom Balkanu od potpune ruske invazije na Ukrajinu. Pristina : Studio Forma, 2023. 32 p. URL: https://library.fes.de/pdf-files/bueros/kosovo/20923-20240122.pdf(date of access: 16.03.2025).
7. Rrustemi A., de Wijk R., Dunlop C. Geopolitical Influences of External Powers in the Western Balkans. Hague : HCSS Security, 2022. 213 p. URL: https://hcss.nl/wp-content/uploads/2021/01/Geopolitical-Influences-of-External-Powers-in-the-Western-Balkans_0.pdf(date of access: 20.03.2025).
8. Secrieru S. Russia in the Western Balkans. European Union Institute for Security Studies. URL: https://www.iss.europa.eu/publications/briefs/russia-western-balkans(date of access: 22.03.2025).
9. Spaić I. Kako Rusija odrzava uticaj na Balkanu i s kojim ciljem? N1. URL: https://n1info.ba/vijesti/kako-rusija-odrzava-uticaj-na-balkanu-i-s-kojim-ciljem/(date of access: 21.03.2025).
10. Zweers W., Drost N. Russian influence in Serbia, Bosnia and Herzegovina, and Montenegro. Hague : Clingendael, 2024. 51 p. URL: https://www.clingendael.org/publication/russian-influence-serbia-bosnia-and-herzegovina-and-montenegro(date of access: 24.03.2025).

В статті досліджено тексти дипломатів, які використовують в українському дипломатичному дискурсі при висвітленні російсько-українського конфлікту торгівельної війни «Рошен».

This paper investigates the texts diplomats who used to Ukrainian diplomatic discourse in covering the Russian-Ukrainian conflict trade war «Roshen».

Проблема вивчення стратегій мовця в дипломатичному дискурсі особливо виявляє свою актуальність у період сьогодення, оскільки наш час характеризують військові конфлікти, соціально-політичні заворушення, інформаційні й торговельні війни тощо. Отже, актуальність дослідження зумовлена необхідністю когнітивного й психо-лінгвістичного аналізу дискурсу, вивченням особливостей структурування й застосуванням мовцем маніулятивних стратегій реалізації дипломатичного дискурсу під час торгівельної війни в Росії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Нами було використано такі основні публікації як: стаття Судус Ю. В. «Стратегії й тактики англомовного дипломатичного дискурсу» у ній йдеться про реалізацію стратегій впливу на адресата дипломата (відправник) що використовує особливі мовні тактики. Публікація Алєксєєва І.О. «Конфронтаційні тактики міжособистісного конфлікту» висвітлює конфлікт як складне комунікативне явище: аналізує його основні риси та обговорюються підходи до аналізу поведінки учасників конфліктних ситуацій. Особлива увага приділяється конфронтативним стратегіям, які реалізуються за допомогою вербальних і невербальних засобів через низку тактик. Також ці теми досліджували такі науковці як: Л. Славова, В. Карасик, Н. Кащишин та ін.

Мета статті полягає у вивченні маніпулятивних стратегій в дипломатичному дискурсі Росії під час торгівельної війни на прикладі торгівельної війни «Рошен» між Україною та Росією.

Виклад основного матеріалу. Маніпулятивність є основною рисою сучасного дипломатичного дискурсу. Саме маніпуляція базується на механізмі «вмовляння» співрозмовника, оскільки вона спирається на інтереси й потреби останнього, але при цьому не задовольняє їх, а лише використовує для задоволення власних інтересів.

З метою вивчення застосування маніпулятивних стратегій у дипломатичному дискурсі було проведено психолінгвістичне дослідження текстів дипломатів щодо торговельної війни «Рошен» між Україною та Росією. Цей конфлікт з Росією почався 29 липня 2013, коли Російська санітарна служба (Росспоживнагляд) заборонила ввезення на територію РФ продукцію кондитерської корпорації «Рошен».

Після того, як український уряд висловив протест щодо присутності в складі інспекції Росспоживнагляду з перевірки фабрик «Рошен» представників російських кондитерських компаній. Російська делегація достроково залишила Україну, звинувативши «Рошен» у неналежному контролі якості сировини та у виготовленні продукції на основі застарілих нормативів. В українському уряді назвали заяву Росспоживнагляду відвертою брехнею.

Так, наприклад, словами Володимира Огризка (екс–дипломат) «зараз мета Москви – не допустити руху Києва «у бік цивілізованого світу, тобто Європи». У Росії є два короткострокові завдання – змусити Україну ще раз задуматися про членство в Митному союзі і підірвати імідж держави» [6]. Таким чином, ми бачимо, що дипломат у цьому висловлюванні не дав можливості читачам самому визначитись з тим, які завдання ставить перед собою Росія, а, в принципі, нав’язує свою власну точну зору.

Також, В. Огризко скептично заявляє, що Київ не відмовиться від євроінтеграції, оскільки для цього необхідно вносити правки до закону про основи внутрішньої і зовнішньої політики. «Я сумніваюся, що парламент піде на це – для багатьох українських політиків – це буде крахом кар’єри» [1]. Знову ми бачимо, що дипломат бажає, щоб всі політики та політичні діячі в певній мірі зрозуміли, що може тратитись з ними, якщо вони поступлять по-іншому. Тобто, дипломат намагається за допомогою психолінгвістики нав’язати свою власну точку зору, зобразити події, які насправді ще не відбулись.

Так, відносно ситуації з «Рошен» Карл Більдт, міністр закордонних справ Швеції сказав що: «Росія починає торговельну війну проти України, щоб блокувати її відносини з ЄС? Це може бути дуже серйозно» [9]. Ми бачимо, що дипломат намагається за допомогою психолінгвістики та таких емоційних слів та словосполучень як: «Блокада відносин з ЄС», «війна», «серйозно» збільшити негативну конотацію. Дипломат намагається за допомогою свого висловлювання передати всю складність та серйозність ситуації.

Костянтин Затулін, дипломат, член урядової комісії Російської Федерації за кордоном: «Україна йде своїм шляхом, не збираючись при цьому відгукуватися на всі наші пропозиції. Зрозуміло, що в цьому випадку можуть бути наслідки…» [2]. В цьому випадку простежуємо, що дипломат намагається применшити негативну політику Росії та повністю перекласти всю провину на Україну, до того ж погрожуючи останній «наслідками». Це слово не просто вжито в його промові, оскільки під «наслідками» можна розуміти що завгодно і це не є прямою погрозою, швидше «завуальованою» погрозою, яка насправді говорить про надзвичайно агресивну позицію Росії, яку ми вже могли побачити на власні очі. Така «непряма» погроза дипломата не має своєю метою апелювання до почуттів адресата, це «швидше» є намаганням виправдати політику Росії не лише відносно ситуації з «Рошен», але і загалом.

Сергій Міхєєв, віце-президент російського Центру політичних технологій: «Зрозуміло, що це пов’язано з намірами України підписати Угоду з ЄС, і російська позиція є простою: робите вибір, то робіть його до кінця» [2]. Знову ж таки, спроба зменшити агресивну політику Росії та всі негаразди переложити на іншу державу. Текст досить сухий, автор намагається говорити фактами, вживаючи такі слова як: «зрозуміло», «просто», «вибір».

Так, наприклад, Кетрiн Ештон представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки заявила щодо торговельної вiйни та теперiшньої ситуацiї: «Я дуже стурбована сплеском дiй з боку озброєних осiб i сепаратистських груп у рiзних мiстах схiдної України…Я ще раз наголошую на рiшучiй пiдтримцi єдностi, суверенiтету i територiальної цiлiсностi України з боку Європейського Союзу, i закликаю Росiю зробити те саме. Я з нетерпiнням очiкую на перемовини мiж Україною, Росiєю та Сполученими Штатами…» [3].

Тобто, дипломат намагається в неагресивнiй формi виразити очiкування не лише Нiмеччини, але й iнших держав. В даному текстi мало психолiнгвiстичних засобiв, за допомогою яких можна здiйснювати вплив на адресата. Можна вiдзначити лише слова: «наголошую», «закликаю», «з нетерпiнням очiкую» тощо.

Втiм, радник президента РФ Сергiй Глазьєв та дипломат заявив, що: «Росiя стурбована тим, що Україна найближчим часом може пiдписати Угоду про асоцiацiю з Євросоюзом, i якщо це вiдбудеться, «Україна перестане бути для Росiї стратегiчним партнером i позбудеться статусу суб’єкта мiжнародного права» [13]. Також С. Глазьєв зазначив, що асоцiацiя з ЄС закриє Українi дверi до Митного союзу, оскiльки у ЄС i Митного союзу, за його словами, не «однаковi технiчнi регламенти». Росiя ж пiдписувати угоду з ЄС не планує. Він також використовує сухий текст із фактів, проте в ньому можна також зустрiти i вкрай негативне вiдношення до України в разi пiдписання асоцiацiї з ЄС. Про це говорять слова: «закриє дверi», «перестане бути».

26 серпня вiдбулися переговори глав урядiв Росiї i України з питань iнтеграцiї Києва з ЄС та Митним союзом. У ходi переговорiв стало ясно, що Україна не зверне зi шляху євроiнтеграцiї i пiдписання Києвом угоди про асоцiацiю з ЄС неминуча. Росiї в цьому випадку не залишиться нiчого iншого, як почати застосовувати до сусiдньої країни особливi заходи митного контролю.

Одним з авторiв версiї про можливiсть заповнення ринку країн Митного союзу дешевими європейськими товарами через Україну у разi лiбералiзацiї нею митного режиму з Євросоюзом, є саме С. Глазьєв. Висловлена ним iдея була пiдхоплена Володимиром Путiним, який нещодавно виступив фактично з ультиматумом щодо України. «Якщо нашi сусiди пiдуть на iстотну лiбералiзацiю митного режиму з Євросоюзом, то на ринок України неминуче хлинуть товари досить непоганi за якiстю i за цiною. Але це призведе до того, що вони будуть видушувати з власне українського ринку товари саме українського виробництва. Тодi країнам Митного союзу доведеться подумати про захиснi заходи», – попередив росiйський президент [13] В. Путiн такою своєю промовою намагається «вiдсторонитись» певним чином та не показати свою заiнтересованiсть, а говорити «фактами», якi мали би налякати або заставити задуматись полiтичних дiячiв України та власникiв таких торгових компанiй як «Рошен». Проте В. Путiн нi словом не обмовився про Росiю та її економiчнi та полiтичнi iнтереси. Використовуючи такi психоманiпулятивнi слова як: «неминуче», «призведе», «видушувати» тощо. Цi психолiнгвiстичнi прийоми вiн намагається застосувати для того щоб показати, що Україна, наче б то, зробить хибний економiчний крок.

Також росiйськi англомовнi видання такi як: Russia Today i The Mоscоw Times висвiтлювали тему україно-росiйських вiдносин iз позицiї Росiї. Яскравим прикладом проросiйського матерiалу є стаття, опублiкована на сайтi RussiTоdу пiд назвою «Бiлорусь i Росiя оголосили Українi шоколадну вiйну» Заангажованiсть журналiста пiдтверджується, по-перше, незбалансованiстю матерiалу i вiдсутнiстю думок двох сторiн конфлiкту.

Автор констатував висновки «Роспотребнадзора», додавши, що дипломати Бiлорусiї пiдтримали рiшення Росiї. Позицiя української сторони не була розкрита. По-друге, про те, що Казахстан i Таджикистан не виявили жодних шкiдливих речовин у продукцiї «Рошен», журналiст згадав побiжно. Цей факт не викликав у нього жодних сумнiвiв в адекватностi заходiв, вжитих росiйською i бiлоруською сторонами. По-третє, журналiст усiляко намагався вiдкинути вiрогiднiсть полiтичного тиску на Україну з боку РФ, зазначивши, що «заборона продукцiї «Рошен» на територiї Росiї є лише черговим свiдченням погiршення економiчних вiдносин мiж Україною i Росiєю». Коментарi експертiв iз приводу конфлiкту також були доволi лояльними до росiйської сторони. Поставити крапку у матерiалi автор вирiшив цитатою голови «Роспотребнадзора» Геннадiя Онищенка: «Як би вони (українцi. – Авт.) не протестували, вони все одно не знайдуть жодного полiтичного пiдтексту. Ми говоримо про якiсть, яка не вiдповiдає стандартам» [4].

Журналiст видання The Mоscоw Times також не надав слова українськiй сторонi, вказавши лише, що компанiя «Рошен» не отримувала жодних офiцiйних скарг. Можливою причиною конфлiкту, на думку автора, є введення Україною додаткового мита на iмпорт росiйських автомобiлiв, i, як у попередньому випадку, жодної згадки про полiтичне пiдґрунтя конфлiкту.

Решта англомовних видань критичнiше поставилася до аналiзу причин україно-росiйського протистояння. Кiлька медiа (Free Eurоpe, Glоbl Pоst, Finncil Times) згадали про те, що заборону на iмпорт продукцiї «Рошен» було введено одразу пiсля вiзиту Володимира Путiна до України, що не принiс жодних позитивних результатiв для росiйської сторони стосовно питань спiвпрацi мiж двома державами.

Журналiст Finncil Times Роман Олеарчик (Rоmn Оlerchуk) у матерiалi «Путiн тисне на Україну», виразивши думку американських дипломатiв, написав: «Президент Росiї Володимир Путiн фiзично покинув Україну, завершивши свiй дводенний вiзит, пiд час якого вiн хотiв змусити Київ зробити вибiр на користь Москви як найближчого економiчного партнера, а не на користь ЄС. Проте вже наступного дня українським лiдерам швидко нагадали, що станеться, якщо вони iгноруватимуть слова Путiна – ймовiрно, це буде торговельна вiйна». Якщо з одного боку автор вiдверто засуджував дiї Росiї, то з iншого – вiн згадав про можливi негативнi наслiдки для України через погiршення вiдносин iз сусiдом. Попри всi переваги європейського ринку, на його думку, економiка України суттєво постраждає у зв’язку зi скороченням торгiвлi з членами Митного союзу, очолюваного РФ.

Визначаючи причини конфлiкту, журналiсти Free Eurоpe, Glоbl Pоst i Finncil Times не обмежились лише згадкою про введення Україною мита на росiйськi автомобiлi, що могло спровокувати зворотну негативну реакцiю з боку Росiї. Журналiсти англомовних медiа погодились, що торговельний конфлiкт мiж Україною i Росiєю тiсно пов’язаний iз полiтикою, i його найбiльш вiрогiдною причиною є курс України на євроiнтеграцiю, i як наслiдок, послаблення спiвпрацi з Росiєю.

У зв’язку з «шоколадною війною» дипломати та медійники не могли не загадати Петра Порошенка, власника кондитерської компанії «Рошен». Журналістка радіо Free Eurоpe описала його як ідейного союзника Помаранчевої революції 2004 року, який має досить натягнуті відносини з Віктором Януковичем і Росією. Дипломати згадують про європейські орієнтири Петра Порошенка. Проте жоден європейський та американський дипломат не відмітив причинно-наслідкового зв’язку між європейськими пріоритетами Порошенка і «шоколадною війною» проти його компанії.

Результати аналізу текстів дипломатів відносно торговельної війни свідчить про те, що більшість дипломатів, окрім російських, сприймають дії Росії як спосіб політичного шантажу і тиску на Україну. І хоч жоден із них прямо не висловив симпатії на адресу співпраці між Україною та ЄС, проте забарвлення матеріалів можна назвати проєвропейським.

Зокрема, Петро Порошенко планує продати кондитерську фабрику «Рошен» у разі перемоги на виборах президента України: «Якщо я стану президентом, я продам Рошен. Як президент України я хочу і буду піклуватися виключно про добробут своєї країни» [9].

Говорячи про Росію, Порошенко висловив думку, що Путін ше не наважиться на вторгнення в східні регіони України. Втім, за словами політика, «велика небезпека цього залишається». «Якщо вони нападуть на схід України, то ми будемо захищатися всіма можливими військовими засобами», – підкреслив Порошенко. Також він зазначив важливість реагування Заходу на політику Росії щодо України шляхом санкцій. «Я вважаю, було б, наприклад, правильним, якщо б Нiмеччина бойкотувала iмпорт росiйського газу до тих пiр, поки Росiя не припинить вторгнення до Криму», – заявив полiтик [5].

Українська корпорацiя «Рошен» не може продовжувати дiяльнiсть в Росiї через арешт своїх рахункiв, на яких знаходиться в цiлому 2,8 мiльярда рублiв. «Грошовi кошти, що знаходяться на рахунках, призначалися виключно для здiйснення господарської дiяльностi на територiї РФ, а також на iнвестування в будiвництво нової фабрики», – йдеться в повiдомленнi УНIАН [12].

Компанiя заявляє, що арешт був накладений на всi грошовi кошти росiйських пiдприємств «Рошен» Тверським районним судом Москви в рамках кримiнальної справи за позовом «Об’єднаних кондитерів». «Корпорацiя «Рошен» на сьогоднiшнiй день може зробити один лише висновок, що на її росiйських пiдприємствах здiйснюється рейдерське захоплення, оскiльки розмiр вимог, зазначений у цивiльному позовi у кримiнальнiй справi, не вiдповiдає логiцi закону та економiки», – йдеться в заявi [8].

Вже повiдомляли про те, що американський Сенат обговорює можливiсть введення санкцiй щодо Росiї. Джен Псакi, що представляє американський Державний Департамент заявила, що «ми не просто розглядаємо санкцiї. Дуже можливо, що ми їх введемо» [7]. Таким чином, американськi дипломати намагаються також показати, що вони не будуть стояти осторонь. А приймуть участь у розв’язаннi торгівельної вiйни.

Про можливе введення санкцiй щодо Росiї заявив i Крiс Мерфi – дипломат та голова пiдкомiтету з європейських справ в сенатi Сполучених Штатiв. Дану ситуацiю прокоментував радник росiйського президента Сергiй Глазьєв, зазначивши, що Росiйська Федерацiя може вдатися до створення своєї розрахунково-платiжної системи i пiти в iншi валюти. Сергiй Глазьєв розповiв, що Росiя може вийти з таких санкцiй з вигодою для себе. Крiм того, Росiйська Федерацiя, за словами Глазьєва, знайде спосiб обнулити фiнансову залежнiсть вiд Сполучених Штатiв [8].

В iнтерв’ю «РIА Новини» радник Володимира Путiна пiдкреслив, що санкцiї є двосiчною зброєю, «…i якщо США заморожують нашi активи, то, вiдповiдно, пасиви наших органiзацiй в доларах теж будуть замороженi». Крiм того, Сергiй Глазьєв розповiв, що постраждати вiд введення санкцiй щодо Росiї можуть i самi Сполученi Штати [7].

Висновки. Отже, проведене дослiдження щодо вживання психолiнгвiстичних засобiв дипломатами у ходi торгiвельної вiйни «Рошен» мiж Україною та Росiєю дозволяють зробити такi висновки: в Українi мiж суспiльством, суб’єктами мiжнародної полiтико-економiчної iнтеграцiї й iнститутами влади немає розвинених прямих i зворотних вiдносин. Демократичнi процедури пiдмiняють справжню демократiю i, скорiше, виконують iнструментальну роль у грi полiтичних елiт та окремих груп у полiтичному полi, вiдiрваному вiд незрiлого громадянського суспiльства. Щодо стратегiй дипломатичного дискурсу, то вони мають свої особливостi, реалiзованi розмаїттям тактик. Найпоширенiшi використовують мовцi з метою впливу вмовляння та навiювання, що є одною з ключових особливостей реалiзацiї дискурсивних стратегiй дипломата й предметом подальшого наукового дослiдження.

Список використаних джерел та літератури

1. Kоrrespоndent.net [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://u.kоrrespоndent.net/business/ecоnоmics/1592982-pоterpiti-dо-smitu-eks-glv-mzs-zprоpоnuvv-shlyh-dо-peremоgi-u-mitnij-btliyi-z-rf – Заголовок з екрану. (дата достопу 14.04.2014).
2. Від демонстрації сили до двостороннього переговорного процесу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/Article.aspx?id=299971 – Заголовок з екрану. (дата доступу 14.04.2014).
3. Євро новини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ees.eurоp.eu/delegtiоns/ukrine/press_cоrner/ll_news/news/2014/2014_04_14_01_uk.htm – Заголовок з екрану. (дата доступу 1.04.2014).
4. Освіта [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://оsvit.medispiens.u/mteril/21911 – Заголовок з екрану. (дата доступу 02.04.2014).
5. Політика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://4pоst.cоm.u/%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%B%D0%B0.html – Заголовок з екрану. (дата доступу 02.04.2014).
6. Потерпіти до саміту. Екс-глава МЗС запропонував шлях до перемоги у митній баталії з РФ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.bigmir.net/business/740591-Poterpiti-do-samity-Eks-glava-MZS-zaproponyvav-shlyah-do-peremogi-y-mitnii-batalii-z-RF?. – Заголовок з екрану. (дата достопу 01.05.2014).
7. Радник Путіна погрожує США відмовою від долара [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gromtv.net/25913-radnik-putina-pogrozhue-ssha-vidmovoyu-vid-dolaru : – Заголовок з екрану. (дата доступу 15.05.2014).
8. США готують санкції проти Росії, не чекаючи Європи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.ua/POLITICS/ssha-gotuyut-sankciyi-proti-rosiyi-ne-chekayuchi-yevropi-138849_.html: – Заголовок з екрану. (дата доступу 15.05.2014).
9. Торговельною війною Росія прагне блокувати зближення України з Євросоюзом, – Брюссель [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ipress.u/news/tоrgоvelnоyu_viynоyu_rоsiy_prgne_blоkuvty_zblyzhenny_ukriny_z_yevrоsоyuzоm__bryussel_26019.html – Заголовок з екрану. (дата доступу 14.04.2014).
10. ТСН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://prоspоrt.tsn.u/pоlitik/оbm-zklikv-kоngres-ssh-rоzglynuti-snkciyi-prоti-rоsiyi-i-dоpоmоgu-ukryini-337848.html – Заголовок з екрану. (дата доступу 12.03.2014).
11. Україна запідозрила Росспоживнагляд у виробничому шпигунстві [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dt.u/ECONOMICS/ukryin-zpidozril-rosspozhivnglyd-u-virobnichomu-shpigunstvi-130558_.html. – Заголовок з екрану. (дата достопу 08.05.2014)
12. УНІАН інформаційне агенство [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/news: – Заголовок з екрану. (дата доступу 15.05.2014).
13. Чим Росія лякає Україну. З наближенням Саміту ЄС у Вільнюсі, Москва пророкує Києву страшне майбутнє [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbnews.com.ua/ua/tema/101238/ Заголовок з екрану. (дата доступу 1.04.2014).