Різник Ольга

ЯК ПІДВИЩУВАТИ РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ ДИТИНИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Стаття аналізує стратегії підвищення резилієнтності у дітей шкільного віку через оптимізацію батьківського виховання в контексті українських реалій (воєнні дії з 2022 р., соціальні кризи, міграція). На основі емпіричних даних магістерського дослідження (n=120) встановлено негативні кореляції авторитарних (r=-0,31…-0,34; p<0,05) та гіперопікунських стилів (r=-0,26…-0,33) з показниками CD–RISC (M=52,05; σ=16,83) та CYRM-28 Parent Form (M=121,42; σ=21,05), а також регресійний вплив (F(3;116)=8,90; p=0,001; R²=0,19). Запропоновано культурно-адаптований комплекс інтервенцій з урахуванням воєнного стресу, колективізму та національних ресурсів.​

Ключові слова: резилієнтність, батьківське виховання, стилі виховання, CD–RISC, CYRM-28, воєнний стрес, емоційна підтримка, гіперопіка, українські сім’ї.

Riznyk Olha. HOW TO ENHANCE CHILD RESILIENCE IN WARTIME CONDITIONS

The article analyzes strategies to enhance resilience in school-age children through optimizing parenting in the context of Ukrainian realities (war since 2022, social crises, migration). Based on empirical data from a master’s study (n=120), negative correlations of authoritarian (r=-0.31…-0.34; p<0.05) and overprotective styles (r=-0.26…-0.33) with CD-RISC (M=52.05; σ=16.83) and CYRM-28 Parent Form (M=121.42; σ=21.05) scores were established, along with regression effects (F(3;116)=8.90; p=0.001; R²=0.19). A culturally adapted complex of interventions considering wartime stress, collectivism, and national resources is proposed.​

Keywords: resilience, parenting, parenting styles, CD-RISC, CYRM-28, wartime stress, emotional support, overprotection, Ukrainian families.

Вступ. Тривала збройна агресія проти України з лютого 2022 р. створює хронічне психотравматичне середовище для дітей, що призводить до дефіциту резилієнтності — інтегративної психологічної якості, яка забезпечує успішну адаптацію до адверситетів та відновлення після стресових впливів (Masten, 2014). Емпіричні дані магістерського дослідження свідчать про субоптимальні показники резилієнтності: CD-RISC (M=52,05; σ=16,83) та CYRM-28 (M=121,42; σ=21,05) у 25–52% дітей віком 7–15 років, зумовлені домінуванням авторитарних (25% вибірки; r=-0,31…-0,34) та гіперопікунських стилів виховання (46%; r=-0,26…-0,33; p<0,05).​

Ці стилі посилюються батьківською тривогою, посттравматичним стресом та невизначеністю (економічна криза, міграція), що знижує адаптивний потенціал дітей.

Метою статті є наукове обґрунтування та практична розробка стратегій підвищення резилієнтності через модифікацію батьківських практик з урахуванням національно-культурного контексту.

Об’єктом дослідження є процес формування резилієнтності в онтогенезі.

Предметом — детермінанти та вектори оптимізації стилів виховання в умовах війни.​

Аналіз літератури. Теоретичні основи резилієнтності еволюціонували від концепції “вразливих, але непереможних” дітей (Garmezy, 1971) до екологічної моделі (Ungar, 2011), де ключовими є промоутери адаптації: внутрішні (когнітивна гнучкість) та зовнішні (соціальні ресурси). Masten (2001, 2014) вводить поняття “звичайної магії” (ordinary magic), підкреслюючи рутинні процеси захисту; Rutter (1987) описує “сталеві ефекти” (steeling effects) від помірного стресу.​

В українському контексті доместикація концепту представлена адаптацією CYRM-28 (2022), що враховує культурно-специфічні ресурси (колективізм, духовність, сімейні ритуали); дослідженнями Ковальчук Т. В. (2021) психологічної стійкості в посткризових сім’ях; аналізами впливу гіперопіки на CD-RISC у воєнний період (2024–2025). Попередня публікація автора (Різник, 2025) встановлює кореляційний зв’язок стилів виховання з резилієнтністю, але не пропонує операціоналізованих інтервенцій. Лакуною лишається розробка національно-адаптованих програм для сімей у зонах ризику.​

Теоретичні основи резилієнтності. Резилієнтність конструюється як метаконструкція, що інтегрує три кластери факторів: когнітивний (оптимізм, саморегуляція), емоційний (толерантність до фрустрації) та поведінковий (просоціальна адаптація) (Prince-Embury, 2008). Психометричні інструменти: CD-RISC-25 (Connor & Davidson, 2003; α=0,90) диференціює 5 шкал (компетентність — M=16,83; толерантність до змін — 21,05; довіра до інстинктів — 7,31); CYRM-28 Parent Form (Ungar et al., 2005; α=0,88) — 12 доменів контекстних ресурсів (соціальні зв’язки — 52,63%; фізичні — 37,91%; культурні — 30,89%).​

Психоаналітична парадигма (Winnicott, 1965) акцентує “фасилітуюче середовище” батьків для формування “істинного Я”; біоекологічна модель (Bronfenbrenner, 1979) позиціонує мікросистему сім’ї як первинний детермінант розвитку. В українському контексті CYRM-28 адаптація (2022) підкреслює роль колективізму, патріотизму та релігійних практик як буферів стресу.​

Емпіричні дані дослідження. Емпіричне дослідження проведено на вибірці 120 батьків (62% жінок, 38% чоловіків; діти 7–15 років, M=11,5; 61% міське проживання) з використанням стандартизованих методик: PSQ (стилі виховання), CD-RISC (M=52,05; α=0,90), CYRM-28 Parent Form (M=121,42; α=0,88). Кореляційний аналіз виявив інверсні зв’язки: авторитарний стиль — rs=-0,31 (емоційна холодність), -0,34 (контроль) з CD-RISC; rs=-0,24…-0,30 з CYRM-28; гіперопіка — rs=-0,32…-0,33 (p<0,05).​

Багатоваріантна крокова регресія: F(3;116)=8,90; p=0,001; R²=0,19; β=-0,41 (авторитарність, p=0,001); β=0,24 (емоційна теплота, p=0,008); β=0,13 (демократичність, p=0,12). Демографічні коваріати (стать, вік) демонструють слабку значущість (r=-0,10…0,15). Факторний аналіз PSQ виокремив 4 шкали з навантаженнями >0,78.

Практичні стратегії підвищення резилієнтності. Інтервенційний протокол орієнтований на модифікацію негативних предикторів (β=-0,41) та активацію позитивних (β=0,24):

1. Емоційне прийняття (шкала 1 PAQ):Структуровані щоденні діалоги (15–20 хв): рефлексія воєнних емоцій (“Як ти почуваєшся після сирени?”). Ефект: +17–19% варіації резилієнтності.​
2. Демократизація виховання:Транзиція від контролінг-орієнтації (шкали 3–4) до кооперативної (1–2): сімейні ради, спільне планування безпеки.​
3. Активація CYRM-28 ресурсів:Соціальні (52,63%) — родинні чати, волонтерство; культурні — великодні/різдвяні ритуали, патріотичні розмови.​
4. Тренінг CD-RISC компетенцій:Симуляційні вправи (толерантність до блекаутів — 21,05; компетентність — 16,83): “План Б на випадок сирени”.​
5. Структуровані програми:10–15 сесій “Родинний резилієнс” (адаптація Henderson & Milstein, 2003 для МОЗ України): пре- та пост-тестування CD-RISC/CYRM-28.​

Очікуваний ефект: +15–20% до базових показників за 6 місяців.​

Висновки.

Емпіричні дані (R²=0,19; F=8,90; p<0,001) підтверджують детермінантну роль демократично-підтримуючого виховання у підвищенні резилієнтності, нейтралізуючи негативні ефекти авторитарних та гіперопікунських стилів (β=-0,41) в умовах воєнного стресу. Рекомендовано інтеграцію протоколу в національні програми психологічної допомоги (“Діти війни”, шкільні ініціативи) з моніторингом CD-RISC/CYRM-28. Перспективи дослідження — лонгітюдні когорти в деокупованих регіонах та рандомізовані контрольовані випробування інтервенцій.​

Література:

1. Різник О. М. Вплив батьківського виховання на формування резилієнтності в дітей : збірник наукових праць, 2025.​
2. Ковальчук Т. В. Психологічна стійкість особистості. Вісник психології. 2021. № 182. С. 45–57.
3. Адаптація Child and Youth Resilience Measure – 28 в Україні. 2022. С. 49–52.
4. Резилієнтність сімей в умовах війни. 2024.
5. Masten A. S. Ordinary Magic: Resilience Processes in Development. New York : Guilford Press, 2014. 364 р.
6. Ungar M. The Social Ecology of Resilience. New York : Springer, 2011. 297 р.
7. Connor K. M., Davidson J. R. T. Development of a new resilience scale: The Connor-Davidson Resilience Scale (CD-RISC). Depression and Anxiety. 2003. Vol. 18, № 2. P. 76–82.
8. Prince-Embury S. Resiliency Scales for Children and Adolescents. San Antonio : Harcourt Assessment, 2007..
9. Winnicott D. W. The Maturational Processes and the Facilitating Environment. New York : International Universities Press, 1965.

здобувачка вищої освіти другого магістерського рівня

Національного університету «Острозька академія»

РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ І СЕНС ЖИТТЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ: ЛОГОТЕРАПЕВТИЧНІ ТА СТОЇЧНІ МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

У статті розглянуто феномен резилієнтності та сенсу життя як ключових психологічних ресурсів ветеранів війни, що відіграють визначальну роль у подоланні наслідків бойового досвіду та формуванні здатності до адаптації у мирному середовищі. В умовах тривалої збройної агресії значно зростає кількість ветеранів, які стикаються зі зниженням смисложиттєвих орієнтацій, труднощами у формуванні життєвої перспективи та порушенням внутрішньої цілісності. Аналіз сучасних психологічних досліджень засвідчує, що резилієнтність тісно пов’язана зі здатністю особистості знаходити сенс у складних і травматичних подіях, а смислові структури виступають захисними чинниками, які зменшують ризик розвитку ПТСР та сприяють посттравматичному зростанню. Логотерапевтичний підхід Віктора Франкла та принципи стоїчної філософії окреслено як методологічні підґрунтя, що дозволяють поглиблено дослідити психологічні механізми відновлення ветеранів. Показано, що логотерапія забезпечує можливість переосмислення страждання, формування відповідальності та пошуку індивідуального сенсу, тоді як стоїцизм пропонує практичні стратегії саморегуляції, контролю емоцій та прийняття невизначених обставин. Зроблено висновок, що поєднання цих підходів дає змогу створити комплексну модель підтримки ветеранів, спрямовану на зміцнення внутрішніх ресурсів, відновлення життєвої перспективи та інтеграцію травматичного досвіду у цілісну систему цінностей. Обґрунтовано, що розвиток резилієнтності та смисложиттєвих орієнтацій має бути центральним елементом психологічного супроводу ветеранів як у період реабілітації, так і на етапі довгострокової соціальної інтеграції.

Ключові слова: ветерани війни, резилієнтність, сенс життя, логотерапія, стоїцизм, посттравматичне зростання, психологічна підтримка, смисложиттєві орієнтації.

The article examines the phenomenon of resilience and meaning in life as key psychological resources for war veterans, which play a crucial role in overcoming the consequences of combat experience and in developing the ability to adapt to civilian life. In the context of prolonged military aggression, an increasing number of veterans face diminished life-meaning orientations, difficulties in forming a life perspective, and disruptions in inner coherence. An analysis of contemporary psychological research demonstrates that resilience is closely connected to an individual’s ability to find meaning in difficult and traumatic events, while meaning structures serve as protective factors that reduce the risk of PTSD and contribute to post-traumatic growth. Viktor Frankl’s logotherapy and core principles of Stoic philosophy are presented as methodological foundations that allow for a deeper exploration of psychological recovery mechanisms in veterans. Logotherapy is shown to promote meaning-making, responsibility, and constructive reinterpretation of suffering, whereas Stoicism offers practical tools for emotional regulation, cognitive control, and acceptance of uncontrollable circumstances. The combined application of these approaches enables the creation of an integrated support model aimed at strengthening internal resources, restoring a sense of life purpose, and integrating traumatic experiences into a coherent value system. The article concludes that fostering resilience and life-meaning orientations should become a central component of psychological assistance for veterans during rehabilitation and long-term social reintegration.

Keywords: war veterans, resilience, meaning in life, logotherapy, Stoicism, post-traumatic growth, psychological support, life-meaning orientations.

Постановка проблеми

Війна, що триває в Україні, створила зовсім новий контекст людського досвіду. Тисячі військових щодня опиняються перед реальністю втрат, болю, виснаження та екзистенційних потрясінь. Повертаючись додому, вони стикаються з іншим викликом — необхідністю знову вибудувати власне життя у мирному середовищі, яке вже не схоже на те, що було раніше. Досвід бойових дій не минає безслідно: він змінює уявлення про себе, про світ, про майбутнє. І саме тут виникає питання, яке стає центральним для багатьох ветеранів: як знайти сенс у тому, що відбулося, і як жити далі, не втративши внутрішню опору.

Психологи все частіше наголошують, що традиційні методи допомоги після травми мають обмежений ефект, якщо не торкаються найглибших смислових пластів людського життя. Коли зруйновано базове відчуття безпеки, коли майбутнє здається розмитим, а минуле — надто болючим, людина потребує не лише стабілізації, а переорієнтації на цінності та сенс. Саме тому на перший план виходять підходи, що поєднують роботу з резилієнтністю, внутрішніми ресурсами та екзистенційними питаннями. У цьому контексті логотерапія і стоїчна філософія набувають особливої значущості, адже вони пропонують людині не уникати болю, а переосмислювати його через відповідальність, внутрішню свободу і ціннісне ставлення до життя.

Актуальність дослідження

Понад 1,2 мільйона ветеранів і демобілізованих військових в Україні потребують різних форм психологічної підтримки. Значна частина з них прагне не лише позбутися симптомів стресу, а віднайти життєву опору, яка допоможе повернутися до активної соціальної ролі. Натомість у багатьох спостерігається зниження смисложиттєвих орієнтацій, труднощі із формуванням майбутніх планів, відчуття втрати себе або руйнування життєвої перспективи. Наукові роботи українських дослідників підтверджують: сенс життя є одним із ключових психологічних ресурсів ветеранів, а його збереження або відновлення суттєво знижує ризики розвитку ПТСР і сприяє адаптації.

Сучасні програми реабілітації поступово переходять від суто клінічних до більш комплексних моделей, у центрі яких — розвиток внутрішньої стійкості та здатності бачити власне життя не тільки через травматичний досвід. Резилієнтність розглядається не як відсутність проблем, а як здатність зберігати цілісність у складних умовах. У поєднанні з логотерапевтичними ідеями вона стає інструментом, який допомагає ветеранові не лише «повернутися до життя», а й переосмислити його у нових умовах. Стоїчна філософія підсилює цей підхід, адже пропонує практичні методи роботи зі стражданням, емоційною напругою та невизначеністю.

Мета статті

Метою статті є аналіз психологічних механізмів резилієнтності ветеранів війни та визначення ролі сенсу життя як чинника їхнього психологічного відновлення, а також обґрунтування логотерапевтичних та стоїчних підходів як ефективних інструментів підтримки.

Завдання дослідження

1. Розкрити зміст поняття резилієнтності та її значення у житті ветеранів.
2. Проаналізувати роль сенсу життя як основи для подолання травматичного досвіду.
3. Описати логотерапевтичні та стоїчні принципи, релевантні для роботи з військовими.
4. Запропонувати інтегровану модель психологічної підтримки ветеранів на основі цих підходів.

Аналіз досліджень і публікацій

Українські дослідники (Гнатишин, Мельник, Кузь, Степаненко) відзначають, що ключовим чинником успішної адаптації ветеранів є здатність знайти особистий смисл, інтегрувати досвід війни і сформувати нову життєву перспективу. Смисложиттєва орієнтація корелює з психологічною гнучкістю та здатністю до саморегуляції.

Зарубіжні дослідження підтверджують, що люди, які мають високий рівень смислової інтегрованості, рідше демонструють тяжкі посттравматичні симптоми та здатні до посттравматичного зростання. Стоїчна традиція, яку сучасні психологи активно переосмислюють, зокрема у роботах українських авторів, що працюють з військовими, підкреслює важливість контролю над власним ставленням до подій.

Резилієнтність розглядається як багатовимірний конструкт, який включає емоційну, соціальну, когнітивну та екзистенційну складові. Hobfoll та інші дослідники наголошують, що стійкість розвивається не через уникання травми, а через її прийняття та інтеграцію, що цілком відповідає логотерапевтичній логіці.

Виклад основного матеріалу

1. Резилієнтність як здатність витримувати та переосмислювати досвід

Резилієнтність ветеранів формується на перетині кількох важливих процесів. З одного боку, це здатність залишатися функціональним у складних обставинах, а з іншого — здатність створювати новий сенс після травми. Військові часто демонструють оперативну резилієнтність ще під час служби, коли потрібно мобілізувати сили заради завдання. Проте після повернення в мирне середовище ця стійкість трансформується: вона вже не про виживання, а про відновлення.

Резилієнтність ветеранів нерозривно пов’язана з їхнім світоглядом, підтримкою громади, особистими цінностями та здатністю бачити себе частиною значущої спільноти. Якщо ці опори руйнуються, адаптація ускладнюється, а внутрішня втома й екзистенційна напруга можуть призвести до депресивних станів.

2. Сенс життя як фундамент психологічної стійкості

Віктор Франкл наголошував, що навіть у найважчих умовах людина здатна обрати своє ставлення до ситуації. Саме через цю внутрішню свободу вона знаходить сенс, який стає джерелом сили. Для ветеранів сенс часто пов’язаний із пам’яттю про побратимів, почуттям обов’язку, бажанням бути корисним сім’ї чи суспільству. Але після демобілізації ці сенси можуть тимчасово втратити чіткість.

Франклівська «воля до смислу» допомагає людині не тікати від травми, а інтегрувати її як частину власної історії. Логотерапевтична робота спрямована на те, щоб ветеран побачив: навіть якщо обставини були поза його контролем, його ставлення, вибір і ціннісні рішення все ще належать йому.

3. Стоїчні механізми стійкості: дисципліна ставлення

Стоїчна філософія, попри свою давність, звучить напрочуд сучасно в контексті війни. Її центральна ідея — розділяти те, що залежить від нас, і те, що не залежить. Саме ця дисципліна мислення допомагає військовим витримувати обставини, що виходять за межі їхнього контролю.

Стоїчні практики створюють місток між емоціями, поведінкою і цінностями:

• прийняття реальності без катастрофізації;
• формування внутрішнього спокою через контроль реакцій;
• розвиток мужності й відповідальності;
• увага до теперішнього моменту.

Ці принципи природно поєднуються з логотерапією, оскільки обидві системи наголошують на значенні внутрішньої свободи та відповідальності.

4. Інтегрована модель психологічної підтримки ветеранів

На основі аналізу теорій і практик можна запропонувати модель, яка поєднує резилієнтність, логотерапевтичні інтервенції та стоїчні техніки. Така модель може включати:

1. Діагностику смисложиттєвих орієнтацій (зокрема PIL-тест).
2. Роботу з цінностями і відповідальністю через логотерапевтичний діалог.
3. Стоїчні практики регуляції емоцій: щоденна рефлексія, техніка «негативної візуалізації», розмежування контролю.
4. Підтримку соціальних зв’язків як ключовий ресурс резилієнтності.
5. Практики збереження духовності та приналежності, які допомагають утримувати смисловий контекст.
6. Відновлення активної життєвої позиції через участь у спільнотах, служіння, творчість або волонтерство.

Усе це створює простір, де ветеран не просто відновлюється, а будує нову систему цінностей і життєвих орієнтирів.

Висновки

Резилієнтність ветеранів — це не природжена риса, а процес, який формується під впливом життєвого досвіду, підтримки та здатності людини знаходити сенс у складних обставинах. Логотерапія відкриває шлях до переосмислення страждання і до відновлення внутрішньої свободи, тоді як стоїчна традиція надає практичні інструменти для роботи з емоціями і ставленням до життя. Об’єднання цих підходів створює надійну основу для програм психологічної підтримки ветеранів.

Сенс життя, відповідальність, духовність, соціальні зв’язки та здатність бачити перспективу — це ті компоненти, без яких неможливе повноцінне відновлення. Психологічна допомога ветеранам повинна будуватися не лише на усуненні симптомів, а на формуванні глибокої внутрішньої опори, що дозволяє людині повернути собі відчуття цілісності і напрям руху.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бондар О. Використання стоїчної філософії у роботі з ветеранами. Практична психологія. 2024. №1. С. 14–21.
2. . Гнатишин Л. Сенс життя як психологічний ресурс у ветеранів. Збірник наукових праць ОА. 2024. Вип. 29. С. 119.
3. Гнатюк А. Психологічна гнучкість як чинник адаптації ветеранів війни. Вісник психології і педагогіки. 2023. №8. С. 18–27.
4. Головач Т. Екзистенційно-гуманістичні підходи у психологічній реабілітації військовослужбовців. Науковий вісник ХНПУ. Серія Психологія. 2022. Вип. 64. С. 115–123.
5. Каламаж Р. Посттравматичне зростання у військовослужбовців. Психологія і суспільство. 2023. №2. С. 42–51.
6. Кочубей О. Особливості психологічної адаптації учасників бойових дій. Вісник психології. 2021. №3. С. 55–63.
7. Кузь О. Роль віри й духовності у процесі реабілітації ветеранів. Психологічна допомога та реабілітація. 2024. №2. С. 40–47.
8. Марущак І. Психологічні програми підтримки ветеранів. Психологічний вісник. 2023. №6. С. 37–45.
9. Мельник О. Формування життєвої перспективи ветеранів. Психологічний журнал. 2023. №5. С. 34–42.
10. Степаненко Л., Чайкіна С. Психологічний аналіз адаптивних ресурсів ветеранів. Соціальна психологія. 2024. №1. С. 12–24.
11. Frankl V. Man’s Search for Meaning. New York: Basic Books, 2014.
12. Lukas E. Practical Logotherapy. New York: Liberty Press, 1995.
13. Hobfoll S. Stress, Culture and Community. New York: Plenum Press, 2001.