Бразилія – один з потенційних кандидатів на постійне членство в Раді Безпеки ООН. На сучасному етапі існує ряд протирічь між державами-членами ООН щодо прийняття Бразилії в якості нового постійного члена. Постає питання: чи реально для Бразилії отримати статус постійного члена і що стоїть  на заваді цьому.

Brazilis one of the potential candidates for permanent membership of UN Security Council. There are many contradictions between member states of United Nations about admission of Brazil as a new permanent member. The question is whether Brazil can get a permanent seat and what interfere.

Бразилия – один из потенциальных кандидатов на постоянное членство в Совете Безопасности ООН. Сейчас существует много разногласий между странами-членами ООН по поводу принятия Бразилии как нового постояного члена. Возникает вопрос: реально ли  для Бразилии получить статус постоянного члена и что может помешать этому.

 Організація Об’єднаних Націй – це інституція, яка на міжнародній арені є арбітром у вирішенні будь-яких проблем, внутрішних чи глобальних, економічних чи політичних. Проте на сучасому етапі світового розвитку, вона вимагає вдосконалення, щоб залишатися й надалі універсальною. Необхідність реформ, по суті, стала вимогою часу. Як зазначає Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун: «Реформуваня Ради Безпеки ООН є предметом дискусій уже більше як два десятиліття. Враховуючи наскільки змінився світ, розширення є неминучим» [5].

         22 вересня 2004 – наміри стати новими членами Ради Безпеки висловили бразильський президент Луїс Ігнасіо Лула да Сілва, німецький міністр закордонних справ Йошка Фішер, прем’єр-міністр Індії Манмохан Сінгх і прем’єр-міністр Японії Дзюньїтіро Коїдзумі, які аргументували отримання постійного представництва в Раді Безпеки так: Японія і Німеччина — як представники найбільш розвинених промислових країн світу та головних спонсорів ООН; Індія — як країна з мільярдним населенням, що стрімко розвивається, високими технологіями і ядерною зброєю, а Бразилія — як найбільша держава Латинської Америки [6].

         Бразилія – регіональний лідер в Латинській Америці за числом населення, ВВП і територією, на додаток має один з найбільших військових|воєнних| бюджетів (на 11 місці) за розміром і збройні сили — (на 18 місці) за чисельністю в світі. До того ж, Південна Америка, разом з|із| Африкою і Океанією, є|з’являється| одним з трьох населених|жилих| континентів, що не мають постійного представництва в Раді|раді| Безпеки.

  Бразилія неодноразово обиралася в Раду|раду| Безпеки ООН (останній раз на період 2009-2010 р.р.). Її озброєні підрозділи надали сутєву допомогу ООН в процесі підтримки  миру|миру| на Близькому Сході, в колишньому Бельгійському Конго(1960р), на Кіпрі(1964р.), в Мозамбіку(1992-1994р.р.), Анголі(1996р.) , і пізніше – в Східному Тіморі(1999р.) і на Гаїті(з 2004р). Бразилія є|з’являється| одним з найбільших спонсорів регулярного бюджету ООН – її річний внесок становить  $38 070 591 [1] .

Сполучені Штати Америки спершу висловили|виказували| підтримку намірів Бразилії стати постійним членом, але без права вето. Згодом, 8 листопада 2010 року Президент США Барак Обама заявив, що в разі  розширенні Ради Безпеки ООН, статус постійного члена варто надати Індії. Отож, позиція США досить двозначна і впливає на наміри Бразилії далеко не позитивно.

Наступного дня, 9 листопада 2010 року, Міністр закордонних справ Великобританії Вільям Хейг від імені своєї держави висловився на підтримку кандидатури Бразилії в якості  постійного члена РБ [7].

Франція також сприятливо ставиться до  намірів Бразилії. Ніколя Саркозі зазначає: «Бразилія відіграє життєво важливу роль в глобальному процесі прийняття рішень. Я думаю, Бразилія потрібна нам в якості постійного члена Ради Безпеки”. Крім того, 23 лютого 2011року  – Міністр закордонних справ  Франції Мішель Еліот-Марі на прес-конференції після зустрічі з Президентом Бразилії Ділмою Роуссеф висловився за негайне реформування Ради Безпеки ООН  і підтримку Бразилії  на шляху до постійного члентства, оскільки країна відіграє важливу роль на міжнародній арені [4].

Пітримка постійних членів РБ  – Франції та Великобританії позитивно впливає на подальші перспективи Бразилії в  Раді Безпеки ООН. Крім того, Бразилія отримала|одержувала| підтримку Російської Федерації.  

Найсуттєвішою перешкодою на шляху Бразилії в РБ ООН є опір  Аргентини, впливової|поважних| держави регіону Латинської Америки. Така позиція дисконсолідованості в регіоні не сприяє іміджу Бразилії в світі. Аргентина виступає категорично проти прийому Бразилії  до Ради Безпеки ООН, вважаючи несправедливим той факт, що лишеодна країнарегіону представляє Латинську Америку. Крім того, Міністр закордонних справ Аргентини Хуліо Рока постійно висловдюється проти членства Бразилії в РБ ООН, передбачаючи, що це стане «фактором нестабільності в регіоні, шляхом встановлення гегемонії» [2].

Також варто згадати, що визнавши Китай країною з|із||цілком| ринковою економікою, Бразилія вбачала в ньому союзника в процесі лобіювання свого постійного членства в РБ ООН, проте |однак| Китай не виразив|виказував| офіційної підтримки Бразилії.

Отже, Бразилія на сьогодні – розвинена впливова держава на міжнародній арені, країна, яка виконує свої міжнародні зобов’язання, і в останні роки розширює свою міжнародну присутність. Вважаємо, що все ж Бразилія отримає постійне місце в Раді Безпеки ООН, проте не найближчим часом. Питання в тому, яку ж позицію стосовно цього питання оберуть  Сполучені Штати, адже це матиме прямий вплив на майбутнє їх взаємовідносин.

                            Список використаних джерел та літератури:

1.     Взносы государств-членов в регулярный бюджет ООН  в 2012 году [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.un.org/ru/aboutun/finance/members.shtml

2.     Argentina opposes Brazilian admission to UN Security Council ЛА [Електронний ресурс].– Режим доступу:  http://english.peopledaily.com.cn/200504/15/eng20050415_181210.html

3.     Brazil campaigning for permanent U.N. Security Council seat [Електронний ресурс].– Режим доступу:  http://www.upi.com/Top_News/Special/2009/10/16/Brazil-campaigning-for-permanent-UN-Security-Council-seat/UPI-71131255711794/#ixzz1nOMiZDlu

4.     France backs Brazil’s permanent membership bid in UNSC  [Електронний ресурс].– Режим доступу:     http://english.people.com.cn/90001/90777/90856/7297741.html

5.     General Assembly Concludes Annual Debate on Council Reform  [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.un.org/News/Press/docs/2011/ga11169.doc.htm

6.     Security Council Reform [Електронний ресурс].– Режим доступу:  http://www.franceonu.org/spip.php?article3767

7.     UK backs Brazil bid for UN security council seat [Електронний ресурс].– Режим доступу:  http://www.ft.com/cms/s/0/6718897e-ec1e-11df-9e11-00144feab49a.html#axzz1nO5egH2F

У статті розглянуто основні шляхи врегулювання ядерного питання Ірану протягом 2002 – 2011 рр. Встановлено, що спроби пошуку компромісу між Іраном, з одного боку, та країнами-членами ЄС і США, з іншого, здійснювались у форматах переговорів, МАГАТЕ та Ради Безпеки ООН. Досліджується вплив міжнародної політики санкцій на розвиток ядерної програми Ірану та еволюцію переговорних позицій сторін. Проаналізовано технічний потенціал країни у галузі атомної енергетики.

Ключові слова: Додатковий протокол, збагачення урану, МАГАТЕ,  Рада Безпеки ООН, ядерна зброя, ядерна програма

В статье рассмотрены основные пути урегулирования ядерного вопроса Ирана на протяжении 2002 – 2011 гг. Установлено, что попытки поиска компромисса между Ираном, с одной стороны, и странами-членами ЕС и США, с другой, осуществлялись в форматах переговоров, МАГАТЕ и Совета Безопасности ООН. Исследуется влияние международной политики санкций на развития ядерной программы Ирана и эволюцию переговорных позиций сторон. Проанализирован технический потенциал государства в области атомной энергетики.

Ключевые слова: Дополнительный протокол, МАГАТЕ, обогащение урана, Совет Безопасности ООН, ядерное оружие,  ядерная программа.

The article considers the main ways of addressing the Iranian nuclear issue during 2002- 2011. It has been found that attempts to find a compromise between Iran, on the one hand, and EU member states and the USA, on the other hand, carried out in the format of negotiations, the IAEA and UN Security Council. It has been studied how international sanctions policy affects the Iranian nuclear program development and evolution of the negotiating positions of the parties. The technical potential of the country in the field of atomic energy has also been analyzed.

Key words: Additional Protocol, IAEA, nuclear program, nuclear weapon, UN Security Council, uranium enrichment

Однією з найскладніших проблем сучасних міжнародних відносин, що викликає занепокоєння світового співтовариства та є потенційним джерелом напруженості у регіоні Близького та Середнього Сходу є ядерна програма Ірану. Її основною метою, за словами офіційних посадовців країни, є розвиток атомної енергетики у мирних цілях для задоволення зростаючих господарських потреб Ісламської республіки. Відповідне право Іран має як учасник Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (далі–ДНЯЗ), підписаного 1 липня 1968 р. Однак європейські держави та США, спираючись на дані Міжнародного агентства з атомної енергії (далі– МАГАТЕ) як основного органу контролю за режимом нерозповсюдження, ставлять під сумнів мирний характер програми й наголошують на прихованих задумах тегеранського керівництва створити атомну бомбу. Діючий режим міжнародних санкцій проти Ісламської Республіки Іран (далі– ІРІ) та непримиренність позицій обох сторін значно ускладнюють переговори, які потенційно можуть відкрити шлях до вирішення ядерного питання країни політико-дипломатичними засобами та збільшують шанси на розгортання військового сценарію за участю США та Ізраїлю. Зважаючи на це, тема статті є актуальною.

Різні аспекти теми зачіпали у своїх дослідженнях російські та зарубіжні вчені. У роботі використано публікації переважно російських авторів, у яких здійснено аналіз переговорного процесу з приводу іранського ядерного врегулювання (А. Пікаєв, А. Калядін, В. Сажин). Джерельна база включає доповіді Генерального директора МАГАТЕ та резолюції Ради Безпеки ООН №1696, 1737, 1747, 1803, 1929, на які зверталась основна увага.

Мета статті – розглянути спроби врегулювання іранського ядерного питання протягом 2002 – 2011 рр. Основні завдання: охарактеризувати зусилля євротрійки з пошуку компромісу з іранською владою, проаналізувати ефективність форматів МАГАТЕ та Ради Безпеки ООН у врегулювання ядерного питання, визначити вплив політики санкцій на розвиток ядерної програми.

 На початку ХХІ ст. іранська ядерна програма постає у центрі уваги світового співтовариства. Побоювання західних країн можливими намірами тегеранського керівництва виготовити атомну зброю зумовлює активізацію дипломатії на цьому напрямку. До переговорного процесу з клерикальною владою ІРІ активно залучаються провідні західноєвропейські держави – Великобританія, Франція та Федеративна Республіка Німеччина.

Після опублікування у серпні 2002 р. зроблених з космосу знімків іранської території, на яких було видно ядерні об’єкти країни, у лідерів країн-членів ЄС з’явився сумнів у мирному характері ядерної програми ІРІ. Стало очевидним, що Іран, порушуючи угоду про гарантії з МАГАТЕ від 1974 р., здійснював незадекларовану діяльність у відповідній сфері. Зі свого боку, Тегеран погоджувався співпрацювати з МАГАТЕ та приєднався до Додаткового протоколу до угоди про гарантії, згідно з яким інспектори Агентства отримали можливість здійснювати перевірки на ядерних об’єктах держави. Наприкінці 2003 р. розпочалися неформальні контакти між представниками Ірану, з одного боку, та представниками трьох західноєвропейських держав (так звана ,,євротрійка” у складі Великобританії, Франції та Німеччини), з іншого. Вони завершилися підписанням 15 листопада 2004 р. Паризької угоди [6, 67-68]. Відповідно до даного документу, Іран, на добровільній основі, брав на себе зобов’язання призупинити збагачення урану та радіохімічне напрацювання плутонію з відпрацьованого ядерного палива. Інспектори МАГАТЕ отримували доступ до ядерних об’єктів в Ісфагані та Натанзі для здійснення перевірок [14].

У березні 2005 р. держсекретар США Кондоліза Райс пообіцяла сприяти вступу Ірану до Світової організації торгівлі (СОТ) та зняти ембарго на постачання запчастин до цивільних літаків американського виробництва, якщо Тегеран повністю відмовиться від збагачення урану. Натомість, у травні 2005 р. влада ІРІ запропонувала свій варіант врегулювання проблеми (так званий ,,чотирьохетапний план”). Згідно з ним, Іран отримував право здійснювати конверсію урану на підприємстві в Ісфагані та установку 3 тис. центрифуг для збагачення урану в Натанзі. Було гарантовано постійну присутність інспекторів МАГАТЕ на обох ядерних об’єктах. За ці поступки влада Ісламської Республіки отримувала надійні гарантії на постачання країнами-членами ЄС легводневого реактора для АЕС, реакторного палива як альтернативи власному виробництву, забезпечення більшого доступу на ринки ЄС для іранських товарів. Проте дипломати ,,євротрійки” відхилили іранську ініціативу, що безперечно негативно позначилося на подальшому ході переговорів. 8 серпня 2005 р. ісламське керівництво оголошує про припинення одностороннього мораторію на збагачення урану. У відповідь, ЄС заявляє про підтримку ідеї перенесення ядерного питання до Ради Безпеки ООН (далі–РБ ООН) [6, 69-72].  

Після провалу місії ,,євротрійки” обговорення  ядерного питання Ірану стало здійснюватися у форматі Ради Керуючих МАГАТЕ. Від цього часу Рада Керуючих періодично приймає спеціальні резолюції, що стосуються перевірки виконання Іраном зобов’язань відповідно до ДНЯЗ та Угоди про гарантії з МАГАТЕ. Реагуючи на відновлення ІРІ робіт із збагачення урану, керівний орган Агентства видає 24 вересня 2005 р. резолюцію, за якою закликає Іран: здійснити заходи транспарентності, тобто забезпечити доступ працівникам МАГАТЕ до осіб, документації, пов’язаної з набуттям обладнання подвійного призначення, спеціалізованих підприємств і місць проведення науково-дослідницьких та конструкторських робіт; призупинити збагачення урану; переглянути позицію щодо будівництва дослідницького реактора на важкій воді; ратифікувати Додатковий протокол до Угоди про гарантії, а також повернутися до переговорного процесу [2]. 3 січня 2006 р. влада Ірану повідомила про відновлення науково-дослідницьких робіт у рамках програми використання ядерної енергії в мирних цілях, про початок збагачення урану на каскаді із 164 центрифуг підприємства в Натанзі та досягнення рівня у 3,6%. [3].

23 грудня 2006 р. РБ ООН прийняла резолюцію №1737, в якій вимагає від Ірану призупинити діяльність, пов’язану зі збагаченням і переробкою, а також будівництво дослідницького реактора на важкій воді. На додачу до цього, резолюція вперше накладає санкції на Ісламську Республіку. Усі держави світу мають утриматися від постачання, продажу чи передачі предметів, матеріалів, обладнання, товарів і технологій, які могли б сприяти Ірану в розвитку його ядерної програми та систем доставки ядерної зброї. Заборонялося надавати країні технічну, професійну, фінансову допомогу, вкладати інвестиції у ядерний сектор [7].

  24 березня 2007 р. РБ ООН приймає наступну резолюцію №1747, яка накладає обмеження на співпрацю з Тегераном у військово-технічній сфері. За умови виконання положень резолюції №1747 РБ ООН готова зняти санкції з країни, надавати підтримку у будівництві в Ірані нових реакторів на легкій воді у рамках спільних міжнародних проектів, погоджується призупинити обговорення ядерного питання у форматі Ради Безпеки ООН після відновлення переговорів [8]. Отже, резолюція №1747, крім санкцій, містить конструктивні пропозиції щодо співпраці з Тегераном та забезпечення ширшого доступу країни на ринки ЄС та США.

   3 березня 2008 р. РБ ООН приймає резолюцію №1803, яка в цілому повторює зміст попередніх резолюцій, проте одночасно закликає держави утриматися від прийняття нових зобов’язань відносно державної фінансової підтримки торгівлі з Іраном, включаючи надання експортних кредитів, гарантій чи страхування своїм громадянам, які займаються торгівлею з ІРІ; обмежити контакти з банками ,,Меллі” та ,,Садерат”; здійснювати огляди в аеропортах або морських портах вантажів, що перевозяться до Ірану чи з нього [9]. Санкції, які запроваджуються згідно з резолюцією РБ ООН №1803 мають обмежений характер, оскільки не стосуються будівництва АЕС в Бушері та допомоги, яку надає МАГАТЕ владі ІРІ в ядерній галузі. На виконання положень резолюції ісламському керівництву держави було відведено 90 днів. Всупереч цьому, у квітні 2008 р. іранські вчені почали випробування нових центрифуг та встановлення 6.000 додаткових центрифуг на підприємстві в Натанзі. На думку О. Калядіна, Іран проводить лінію на затягування переговорів для нарощування потенціалу збагачення урану [1, 51-53].

  21 вересня 2009 р. у листі до МАГАТЕ Іран повідомив про будівництво нової експериментальної установки зі збагачення урану у Фордо (поблизу міста Кум). 26 – 27 жовтня 2009 р. Агентство здійснило перевірки на даній установці й з’ясувало, що у цьому місці буде споруджено 16 каскадів з 3.000 центрифуг [4].

17 травня 2010 р. у Тегерані відбулись переговори між Іраном, Туреччиною та Бразилією, за результатами яких ісламське керівництво погодилося збагачувати уран до 3,5%; на території Туреччини обміняти його на уран, збагачений до 20% з метою використання в тегеранському дослідницькому реакторі. Однак незабаром міністр закордонних справ ІРІ    М. Моттакі заявив, що країна не відмовиться від програми збагачення урану на своїй території [12].   

 Продовження будівництва ядерного об’єкту в Кумі та здатність Ірану збагачувати уран до 20% стали основними передумовами до прийняття              9 червня 2010 р. нової резолюції РБ ООН №1929.  Резолюція №1929 накладає санкції на суднобудівельну компанію держави ,,Ісламік Репаблік оф Іран Шиппінг Лайнз”. Не дозволяється відкривати нові відділення, філіали чи представництва іранських банків, створення спільних підприємств. У даному документі міститься запит до Генерального секретаря ООН утворити Групу експертів у складі восьми чоловік під керівництвом Комітету РБ ООН для моніторингу виконання Тегераном положень резолюції [10]. Підтримали резолюцію всі постійні члени РБ ООН, непостійні члени Туреччина та Бразилія висловилися проти, а Ліван утримався. Реагуючи на прийняття резолюції №1929, М. Моттакі заявив, що Іран не обмежить діяльність у сфері ядерної енергетики та назвав дане рішення ,,черговою поразкою Заходу”[11].

21 – 22 січня 2011 р. у Стамбулі відкрились переговори у форматі ,,Іран – група 5+1”. Тегеран висунув попередню умову визнання його права на збагачення урану та готовність країн ,,шістки” відмовитися від санкцій. На думку Генрі Баркі, провідного спеціаліста з Центру Карнегі (Carnegieendowmentforinternationalpeace), січневі переговори у Стамбулі були із самого початку приречені на невдачу. Іран намагався виграти час, група ,,5+1” досягти згоди між собою в питанні проведення спільної узгодженої політики на іранському напрямі. Західні держави не збиралися відмовлятися від санкцій і конкретно нічого не запропонували взамін [13].

У доповіді Генерального директора МАГАТЕ Юкіо Амано від                 9 листопада 2011 р. наводиться докладний аналіз інформації, яка підтверджує здійснення Іраном діяльності у напрямі розробки ядерного вибухового пристрою. Дана інформація включає в себе: документацію про дослідження, закупівлі, закордонні подорожі громадян, фінансову звітність, документацію про медичні заходи та заходи в області безпеки, що стосуються методів виготовлення компонентів вибухових речовин. Натомість, звіти, які надавала іранська сторона, були неточними та неповними, мали суперечливий характер. Наприкінці 80-х рр. було створено структури та механізми реалізації ядерної програми під загальним керівництвом навчально-дослідницького інституту оборонної промисловості. Управління програмою здійснював Центр фізичних досліджень. Після ліквідації Центру таємна діяльність у ядерній сфері здійснювалась у рамках плану ,,Амад” на чолі з Мохсеном Фахрізаде. Основна робота проводилась у напрямі конструювання бойової частини ракети ,,Шахаб-3”. Від таємної мережі ядерних постачальників Іран отримав документи, в яких описуються технології центрифужного збагачення та процеси конверсії з’єднань урану у металічний уран і виробництво напівсфер. За даними Агентства, на території військового комплексу в Парчині всередині однієї з будівель Іран побудував циліндричний об’єкт і великий земляний вал під ним, що може використовуватися для проведення випробувань ядерних вибухових пристроїв масою до 70 кг [5].Таким чином, інформація, яка міститься в доповіді, вказує на здійснення Тегераном активної                            незадекларованої діяльності в напрямі виготовлення ядерних вибухових пристроїв протягом 1987 – 2002 рр. Однак точними даними на підтвердження військової складової ядерної програми Ірану останніх років МАГАТЕ не володіє.

Висновок Агентства від 9 листопада 2011 р. призвів до нового витка міжнародної напруженості. 22 листопада США, Великобританія та Канада прийняли новий пакет санкцій, за якими розривалися всі фінансові зв’язки з Центральним банком Ірану та заморожувалися його активи у зазначених країнах. Це були найжорсткіші санкції порівняно з попередніми. На додачу до цього, адміністрація Обами запровадила нові обмеження на постачання товарів, послуг і технологій до іранського нафтового сектору [15].

Таким чином, спроби врегулювання іранського ядерного питання у першому десятиріччі ХХІ ст. поступово еволюціонували від переговорів, завдяки яким можна досягти компромісу на взаємовигідній основі, через механізм МАГАТЕ, де обговорювалися чутливі аспекти ядерної діяльності Ірану кінця ХХ ст., до формату Ради Безпеки ООН, яка запровадила режим міжнародних санкцій проти ІРІ. Політика односторонніх дій з боку групи ,,5+1” ускладнює ситуацію навколо ядерної програми та унеможливлює пошук рішення дипломатичними засобами. Необхідно докласти максимум зусиль для відновлення довіри між учасниками переговорного процесу та залучити більшу кількість посередників, яких визнавали як західні держави, так і Іран.

Джерела та література

1.      Калядин А. Ядерный вызов Ирана в ракурсе Совета Безопасности [Текст]ООН / А. Калядин // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. – №12. – С. 51 – 57

2.     Осуществление соглашения о гарантиях в связи с ДНЯО в Исламской Республике Иран: резолюция, принятая 24 сентября 2005 года [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2005/Russian/gov2005-77_rus.pdf. – Название с экрана

3.     Осуществление Соглашения о гарантиях в связи с ДНЯО в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директораот 28 апреля 2006 г.[Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2006/Russian/gov2006-27_rus.pdf. – Название с экрана

4.     Осуществление соглашения о гарантиях в святи с ДНЯО и соответствующих положений резолюций 1737 (2006), 1747 (2007), 1803 (2008) и 1835 (2008) Совета Безопасности в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директора от 16 ноября 2009 г. [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа:  http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2009/Russian/gov2009-74_rus.pdf. – Название с экрана

5.     Осуществление соглашения о гарантиях в святи с ДНЯО и соответствующих положений резолюций Совета Безопасности в Исламской Республике Иран. Доклад Генерального директора от 9 ноября 2011 г. [Электронный ресурс] / Совет управляющих МАГАТЕ. – Режим доступа: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Board/2011/Russian/gov2011-65_rus.pdf. – Название с экрана

6.     Пикаев А. Иранский ядерный пазл[Текст] / А. Пикаев // Международная жизнь. – 2008. – №11. – С. 67 – 83

7.     Резолюция №1737 (2006), принятая Советом Безопасности на его 5612-м заседании 23 декабря 2006 г. [Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2006/res1737.htm. – Название с экрана

8.     Резолюция №1747 (2007), принятая Советом Безопасности на его 5647-м заседании 24 марта 2007 г. [Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2007/res1747.htm. – Название с экрана

9.     Резолюция 1803 (2008), принятая Советом Безопасности на его 5848-м заседании 3 марта 2008 г.[Электронный ресурс] / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа:  http://www.un.org/russian/documen/scresol/res2008/res1803.htm. – Название с экрана

10. Резолюция №1929 (2010), принятая Советом Безопасности на его 6335-м заседании 9 июня 2010 г. . [Электронный ресурс]   / Совет Безопасности ООН. – Режим доступа: http://www.un.org/ru/documents/ods.asp?m=S/RES/1929%20(2010). – Название с экрана

11. Саруханян С. Иран и санкции [Электронный ресурс] /                           С. Саруханян. – Режим доступа: http://www.noravank.am/rus/articles/detail.php?ELEMENT_ID=4929&sphrase_id=12792. – Название с экрана

12. Саруханян С. Развитие вокруг ядерной программы Ирана [Электронный ресурс] / С. Саруханян. – Режим доступа: http://www.noravank.am/rus/articles/detail.php?ELEMENT_ID=4904. – Название с экрана

13. Barkey H. What’s Turkey’s role in the second round of Iran talks [Electronic resource] / H. Barkey; Carnegie endowment for international peace. – Mode of access: http://carnegieendowment.org/2011/01/09/what-s-turkey-s-role-in-second-round-of-iran-talks/2arx. – Title from the screen

14. Communication dated 26 November 2004 received from the Permanent Representatives of France, Germany, the Islamic Republic of Iran and the United Kingdom concerning the agreement signed in Paris on 15 November 2004 [Electronic resource] / IAEA; Information Circular. – Mode of access: http://www.iaea.org/Publications/Documents/Infcircs/2004/infcirc637.pdf. – Title from the screen

15. Dyer G., Blitz J. US, UK and Canada impose new Iran sanctions [Electronic resource] / G. Dyer, J. Blitz; Financial Times. – Mode of access: http://www.ft.com/intl/cms/s/0/df43b59e-145f-11e1-8367-00144feabdc0.html#axzz1me14JLzW. – Title from the screen