Ключові слова: психологічний захист, адаптація, копінг-стратегії, прокрастинація, стрес.

В статье рассматривается феномен прокрастинации с двух позиций. Первая позиция рассматривает прокрастинации как одну из форм психологических защит – избегание, что может привести к негативным последствиям: снижение адаптации и формированию неконструктивной поведения. Другой взгляд рассматривает данный феномен, как одну из форм копинг-стратегий, позволяет в ряде случаев эффективно адаптироваться и самореализовываться. В статье представлено описание исследования взаимосвязи феномена прокрастинации с составляющими стресса и копинг-стратегиями в студентов.

Ключевые        слова: психологическая        защита,        адаптация, копинг-стратегии, прокрастинация, стресс.

This article examines the phenomenon of procrastination from two viewpoints as a form of adaptive process, depending on its orientation in the structure of human behavior. The first position considers procrastination as a form of psychological defenses – avoidance, which can lead to negative consequences, reduced adaptation and the formation of disruptive behavior. Another view is to discuss this phenomenon as a form of coping strategies allowing in some cases adapt and self–realize effectively. The article describes a research of procrastination phenomenon relationship to the components of stress and coping strategies in the student population.

Keywords: psychological defence, adaptation, coping strategies, procrastination, stress.

Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі розвитку людства, в психології з’явився інтерес до таких аспектів діяльності як лінь, бездіяльність, прокрастинація. Якщо лінь та бездіяльність відомі людині з давніх часів, то поняття “прокрастинація” може бути новим та невідомим для сучасної людини, але як явище воно існує дуже давно. Дослідження прокрастинації розпочалися за кордоном [7], і лише останнім часом вітчизняні вчені почали активно приділяти увагу цій проблемі [1].

Варто зазначити, що однією з причин зниження академічної неуспішності є прокрастинація, тому найбільш актуальним і перспективним напрямком на даний момент є експериментальне вивчення причин і наслідків прокрастинації. У психології, явище відкладання конкретних справ отримало назву прокрастинація (Procrastination (затримка, відкладання від лат. Procrastinatus: pro (замість, попереду) і crastinus (завтрашній)). Виходячи з вищесказаного, дана проблема є актуальною у студентському житті як в Україні, так і закордоном.

Аналіз останніх досліджень. На сьогоднішній день існує значна частина робіт, присвячених проблемі стресу (Мілнер Ж., Дукора П., Аршавский І.А., Сельє Г., Роттенберг В.С., Аршавський В.В., Розенфельд Р., та ін), а також проблемі психологічних механізмів стресових реакцій і їх поведінкових проявів ( Лазарус Р., Кокс Т.,  Купер C., та ін).

Центральним, для теорії стресу Р. Лазаруса, є поняття копінгу, який він визначає як «когнітивні і поведінкові зусилля з управління специфічними зовнішніми або внутрішніми вимогами (і конфліктами між ними), які оцінюються як напружують або перевищують ресурси особистості». Безпосередньо вивченням копінг при вирішенні різноманітних науково–рактичних завдань займалися такі дослідники , як Ялтонский В.М., Крюкова Т.Л.; Бодров В.А. та ін.

Теоретичний аналіз показує, що вперше історичний аналіз феномена прокрастинації був зроблений в 1992 році , в роботі Ноаха Мілграма ( Noach Milgram ) « Прокрастинація : хвороба сучасності» ( Procrastination : A Malady of Modern Time ), а широкі наукові дискусії про даний феномен почалися двадцятьма роками раніше. Однак згадки про прокрастинації та опису цього явища можна зустріти набагато раніше, в тому числі в роботах часів розквіту індустріальної революції в середині XVIII століття, і в Оксфордському словнику 1548 . В науковий обіг термін « прокрастинація » ввів в 1977 році П. Рінгенбах в книзі « прокрастинація в житті людини ». У цьому ж році була опублікована книга А. Елліса і В. Кнауса «Подолання прокрастинації», в основу якої лягли клінічні спостереження. Потім з’явилася науково–опулярна книга Дж. Бурка і Л. Юена «Прокрастинація: що це таке і як з нею боротися». І знову в основу цієї книги лягла велика консультативна практика її авторів. Нарешті, в середині 1980–х років почав здійснюватися науковий аналіз феномену прокрастинації. Були розроблені опитувальники для вивчення прокрастинації. Наприкінці XX – початку XXI століття ця проблема привернула увагу і вітчизняних психологів (Шухова Н. , Михайлова Е. Л., Варварічева Я. І).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Причини виникнення, види прокрастинації, її наслідки широко відображені в зарубіжній літературі. Проводячи узагальнений теоретичний аналіз з цієї проблематики, виділяється кілька підходів вивчення даного феномена. Ферарі і Пічел виділили три види поведінки у прокрастинаторів [6]:

1. Збуджені прокрастинатори;

2. Уникаючі прокрастинатори;

3. Захисна тактика визначення мети.

Виділяються п’ять типів прокрастинації:

1. Прокрастинація як життєва тактика – відсутність навичок при виконанні щоденних, рутинних обов’язків, що спостерігаються протягом усього життя і пов’язані з невмінням керувати часом;

2. Прокрастинація у прийнятті рішень – неможливість приймати рішення в певний період;

3. Невротична прокрастинація – неможливість приймати вчасно життєво важливі рішення;

4. Компульсивная прокрастинація – хронічне зволікання в поведінці.

5. Академічна прокрастинація – труднощі у виконанні завдань в потрібний термін під час навчання.

При дослідженні причинно-наслідкових зв’язків даного феномена у людей, велика кількість авторів дійшли висновку, що ключовими факторами можна вважати особливості особистості людини і характеристику самих завдань [6, 8].

Аналізуючи причини прокрастинації в руслі якості самих завдань, більшість авторів виділяють такі причини як:

• навязання завдань ззовні;
• відстрочені наслідки;
• Тривалий термін, даний на виконання;
• Великі тимчасові вкладення до завдання;
• Нудні, рутинні, неприємні завдання;
• Висока зайнятість іншими справами;
• відстрочених в отриманні задоволення або нагород;
• Будь-які письмові завдання.

В даній статті описується дослідження взаємозв’язку і вплив прокрастинації на рівень стресу у студентів, де дані явища пов’язані між собою тим , що у людей з високим рівнем стресу підвищується недовіра до оточуючих, знижується можливість кооперації і виникає висока тривога. У зв’язку з цим багато завдання або рішення стають невиконані, пов’язані з великим стресом і їх виконання суб’єктивно не знаходить належної оцінки і можливо заохочення. Таким чином, передбачається, що у людей з високим рівнем стресу, всі психологічні фактори прокрастинації, діють особливо інтенсивно.

Зважаючи на проблему феномена прокрастинації, необхідно визначитися, до якого механізму подолання стресу відноситься дане явище, до активних (копінг) або пасивним (захисні механізми) формам адаптаційних процесів і реагування індивіда на стресових ситуаціях.

У роботах присвяченим механізмам зі стресовим ситуаціями Анциферова Л.І відзначає , що підвищення значення труднощі, небезпеки,

шкідливості ситуації не знижує ролі суб’єкта, він залишається вільний у прояві ініціативи , виборі індивідуальних стратегій подолання . Автор робить акцент на тому, що набір життєвих ситуацій і репертуар способів їх дозволу

змінюються у особистості протягом життя [1]. Аналізуючи тематичну літературу, можна відзначити, що поняття копінг, подолання розглядають як синоніми. З точки зору інших дослідників, поняття подолання виступає як більш широке по відношенню до інших дефініцій і тоді допінг-стратегія виступає одним з видів подолання стресу, при цьому іншим видом подолання, наприклад, може бути психологічний захист [6, 9].

Існує варіант в зарубіжних дослідженнях, де допінг-стратегії визначають як усвідомлені варіанти несвідомих захистів. Копінг-стратегія трактується як усвідомлений прийом психічної регуляції, як активна стратегія поведінки спрямована на зміну ситуації і задоволення значущих потреб. Основна відмінність психологічних захистів від допінг-стратегій полягає в наступному, допінг-стратегія може вибиратися, змінюватися, регулюватися індивідом. Необхідно дотримуватися як мінімум три основні умови: по-перше , усвідомлювати виниклі труднощі, по-друге знати способи ефективного контролю саме з ситуацією даного типу, по-третє вміти своєчасно застосувати їх на практиці. Такі автори як А.М. Богомолов , Л.І Вассерман, Р.М. Грановська, Л.Р. Гребенников, Е.А. Костандов характеризують психологічні захисту як неусвідомлювані, пасивні механізми, орієнтовані на пом’якшення психологічного дискомфорту, які в разі їх закріплення можуть набувати дезадаптивний характер. В даний час, як правило, дослідники розглядають психологічний захист в якості вроджених процесів інтропсихічної адаптації особистості за рахунок самопротекції автоматичного пристосування, підсвідомої переробки надходить інформації [2, 4,].

При аналізі вітчизняної літератури виявлено наступне, автор Чумакова О.В. виділила кілька відмінних критеріїв: це можливість навчання контролю – застосуванню усвідомлених стратегій за рахунок оволодіння певною послідовністю дій, яка може бути описана і сприйнята людиною [5]. Воєводін І.В. в дослідженні про допінг-поведінці при адитивних станах взяв теорію, запропоновану Хаан Н. про критерії розмежування понять копінг стратегій і психологічних захистів, де Хаан Н. сформулювала копінг як «зусилля в пошуку збереження реальності» і запропонувала більш чіткий підхід до визначення того , що лежить в основі усвідомленої і неусвідомленої регуляції стресу. Н. Хаан виділила в якості критеріїв 10 основних базових особистісних процесів: розпізнавання, класифікація, смислоосвіта, відстрочка відповіді, сприйнятливість, повернення до минулого, відбір інформації, відволікання, трансформація, приборкання [5].

Автор І.Г. Малкіна-Пих у своїх роботах досліджує критерій поділу допінг-стратегій – їх успішність чи неуспішність [9]:

• Успішний копінг – використовуються конструктивні стратегії, що призводять в остаточному підсумку до подолання важкої ситуації, що викликала стрес;
• Неуспішний копінг – використовуються неконструктивні стратегії, перешкоджають подоланню важкої ситуації.

Можна проаналізувати, що кожна використовувана людиною стратегія копінгу може бути оцінена по всім перерахованим вище критеріям хоча б тому, що людина, що опинилася у важкій ситуації, може використовувати як одну, так і кілька стратегій контролю. У зв’язку з чим, на наш погляд, можна

розглядати явище прокрастинації, з двох позицій: як форму адаптаційного процесу в залежності від її спрямованості в структурі поведінки людини, якщо це призводить до негативних наслідків, зниження адаптації та формуванню неконструктивної поведінки – як одну з форм психологічних захистів – уникнення. Якщо ж прокрастинація дозволяє людині сконцентруватися в певний відрізок часу і виконати необхідну завдання – то її можна розглядати, як одну з форм допінг-стратегій дозволяє ефективно адаптуватися і самореалізовуватися.

Виходячи з теоретичного огляду по цій проблемі, можна зробити наступні висновки:

1. У психологічному вивченні стресу виділяються два пріоритетні напрями досліджень – критичних життєвих подій і повсякденних стресогенних перевантажень. Показано негативний вплив на фізичне і психічне здоров’я як макро-, так і мікростресорів.
2. Початок навчання у ВУЗі є високо стресогенним життєвим періодом: у ньому представлено критичне життєва подія (зміна стадії життєвого циклу), в ряді ВНЗ мають місце інтенсивні повсякденні навчальні перевантаження.
3. Копинг-стратегії формуються в ході соціалізації, психологічні захисту більш ранні по своїй появі і розвитку в структурі подолання стресу й тому коли допінг-стратегії не справляються з виникаючою критичною ситуацією, то на їх місце приходять психологічні захисту.

Список використаної літератури:

1. Анциферова       Л.И.  Личность   в        трудных    жизненных условиях: переосмысливание,  преобразование  ситуаций  и  психологическая  защита // Психологический журнал. – №1, 1994.
2. Банников Г.С. Роль личностных особенностей в формировании структуры депрессии и реакций дезадаптации // Автореф. дисс. … канд. мед. наук. – М., 1999.
3. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие и преодоление. – М.: PerSe, 2006. –  523с.
4. Воеводин   И.В.  Копинг–поведение       при   аддиктивных состояниях: относительность критериев адаптивности // Обозрение психиатрии и мед. психологии им.В.М. Бехтерева. – 2004. – № 4
5. Даниленко А.А. Механизмы психологической защиты и копинг–стратегии как процессы интрапсихическoй адаптации // Сиб. психол. журн. – Томск, 2005.– № 21. – С. 154–156.
6. Исаева Е.Р. Совладающее со стрессом и защитное поведение личности при расстройствах психической адаптации различного генеза. Автореф. Диссерт. на соиск. уч.ст д.п.н. по специальности медицинская психология, медицинские науки (19.00.04), СПБ ГУ, 2010
7. Малкина–Пых    И.Г.  Стратегии  поведения  при   стрессе / http://magazine.mospsy.ru/nomer12/s11.shtml
8. Ташлыков В. А. Личностные механизмы совладания (копинг–поведение) защиты у больных неврозами в процессе психотерапии // Медико–психологические аспекты охраны психического здоровья. – Томск, 1990.
9. Чехлатый Е.И. Исследование копинг–механизмов у студентов вузов в связи с задачами первичной психогигиены и психопрофилактики // Обозрение   психиатрии   и   медицинской   психологии   им.   В.М.Бехтерева.   – 2006.– № 2. – С. 23–25.