В статье представлены результаты экспериментального исследования, которые доказывают связь различных видов активности в социальных сетях с психологическим здоровьем молодежи, на основе которых разработана психокоррекционная программа.
Ключевые слова: психологическое здоровье, социальная сеть, молодежь.

The article represents the results of the pilot research, which proves that different kinds of social network activities are related to youths’ mental health. A psycho program is developed on the basis of the results of the research.
Key words: mental health, social network, youth.

Постановка проблеми. Проблема психологічного здоров’я особистості, що живе в нестабільному, світі, що змінюється, складних, соціо-екологічних умовах, виступає на перший план в кінці прожитого – початку нового, XXI століття – століття наук про людину, серед яких велике значення належить психології. Тому збереження психологічного здоров’я – одне з важливих завдань практичної психології. Адже психологічне здоров’я, у свою чергу, забезпечує гармонію між потребами індивіда й суспільства і виступає передумовою орієнтації індивіда на виконання своє життєвої задач. Однак у сучасному суспільстві є безліч негативних факторів, які впливають на погіршення стану психологічного здоров’я. З розвитком Інтернету, появи технології Веб розширюються можливості соціальної активності користувача. Крім цього, великою популярності наразі отримали соціальні мережі. Соціальна мережа у всесвітній павутині будується на тих же принципах, що і в реальному світі, але відрізняється від реальних людських спільнот тим, що у функціонуванні мережі не грає ролі географічна віддаленість її учасників один від одного [3]. Таким чином у соціальних мережах люди відтворюють власне життя, однак це можу призвести до залежності, що буде негативно впливати на психологічне здоров’я зокрема. А так, як майже усі студенти зареєстровані у соціальних мережах, дослідження впливу різних видів активності у соціальних мережах на психологічне здоров’я саме молоді є актуальним у наш час.
Психологічне здоров’я досліджували такі зарубіжні вчені, як К.Ріфф, А.Маслоу [6]. Вітчизняні вчені теж досліджували дану проблему, середа них такі: І.Коцан [5], І.Дубровіна [4], Л.Дьоміна. Загалом вони розуміють психологічне здоров’я як інтегративну властивість, що виявляється у гармонійному стані у внутрішньому світі особистості, стані рівноваги між людиною і зовнішнім світом. Крім цього, воно тісно пов’язано із психологічним благополуччям, що є показником психологічного здоров’я.
Також на сьогодні багато науковців за об’єкт дослідження бере Інтернет та його вплив на людину. Крім цього, великою популярністю зараз користуються соціальні мережі, тому психологи не могли ігнорувати проблему впливу відвідування соціальних мереж на людину. Так, вивченням даної теми займалися такі вчені, С.Полякова, О.Резнікова [7], В Гура [3]. Вони виділили різні види активності сайтах соціальних мереж. До того ж зазнчають про залежність, яка можлива при частому відвідуванні соціальних мереж.
Виходячи з вищесказаного, метою нашого дослідження є виявлення зв’язку різних видів активності в соціальних мережах із психологічним здоров’ям молоді.
Гіпотеза дослідження – існує зв’язок між видами активності у соціальних мережах та рівнем задоволення потреб, що виражають стан психологічного здоров’я.
Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:
1) теоретично розглянути різні види активності в соціальних мережах та їх вплив на психологічне здоров’я;
2) провести експеримент для вияву впливу різних видів активності в соціальних мережах та їх вплив на психологічне здоров’я;
3) розробити психокорекційну програму з метою поліпшення психологічного здоров’я молоді.
Вибірку склали 40 студентів Національного університету «Острозька академія» віком від 17 до 22 років (1- 5 курси), серед яких 27 дівчат і 13 хлопців. Всю вибірку було поділено на дві групи: контрольну та експериментальну (по 20 осіб у кожній). Зрештою, на контрольну групу не здійснювалось жодного психокорекційного впливу протягом експерименту, а експериментальна група піддавалася впливу психокорекційної програми, що була розроблена в рамках нашого магістерського дослідження.
Для виконання поставлених завдань дослідження ми використовували такі емпіричні методи: експеримент, методика «Орієнтована оцінка емоційного благополуччя» (для визначення рівня емоційного благополуччя) [1], методика діагностики ступеня задоволеності основних потреб (для визначення рівня задоволеності потреб)[1], російськомовний варіант опитувальника «The scales of psychological well-being», розробленого К. Ріфф (для визначення рівня психологічного благополуччя) [2]; авторська анкета-опитувальник (для визначення видів активності молоді у соціальних мережах); статистичні: математичні методи обробки кількісних та якісних даних, коефіціент кореляції Пірсона, t-критерій Стьюдента.
Експеримент проводився за участю експериментальної групи у 3 етапи, протягом місяця. На першому етапі ми проводили діагностику психологічного здоров’я студентів з урахуванням особливостей їх активності у соціальних мережах. На другому етапі ми проводили психокорекційну роботу з метою покращення психологічного благополуччя, яке є складовою психологічного здоров’я. На останньому етапі ми проводили повторну діагностику психологічного здоров’я досліджуваних в контексті їх активності у соціальних мережах.
Спершу ми дослідили особливості активності досліджуваних у соціальних мережах та визначили основні їх види. Ми визначили, що із 40 студентів 89% користуються соціальними мережами. З них найбільшу зареєстровані та користуються такими соціальним мережам: ВКонтакті (100%), Facebook (67%), Twitter (31%), Instagram (15%), Одноклассники (45%), LinkedIn (23%). При чому 29 (72,5 %) досліджуваних користуються соціальними мережами щодня, 5 (12,5 %) – кілька разів на тиждень, 3 (10 %) – кілька разів на місяць і 2 (5 %) – ще рідше.
Також ми визначили такі основні види активності у соціальних мережах, яким надають перевагу досліджувані: обмін миттєвими повідомленнями (94%), прослуховування аудіо записів (76%), перегляд відеороликів та фільмів (61%), пошук партнерів за інтересами (56%), загрузка «контенту» (83%), ведення блогу (32%). Крім цього, 40 % досліджуваних зазначали, що у соціальних мережах вони переглядають фотографії, картинки, читають цікаву інформацію на різноманітних пабліках.
Після обробки якісних даних по питанню «Чому вас приваблюють ці види активності у соціальних мережах?», ми виявили такі основні групи відповідей: 1. Велика кількість цікавої інформації (в пабліках). 2. Легкість спілкування. 3. Можливість заявити про себе. 4. Перегляд фільмів або прослуховування музики. Таким чином, можна припустити, що велика кількість інформації у соціальних мережах задовольняє пізнавальні потреби їх відвідувачів. Легкість спілкування задовольняє соціальні потреби, які не можуть бути задоволені у реальному житті. Можливість заявити про себе – є способом задоволення потреби у визнанні (адже «заливаючи» інформацію про себе, користувачі соціальними мережами отримують зворотній зв’язок, «лайки» тощо). Перегляд фільмів та прослуховування музики також є вираженням пізнавальної потреби, але як зазначали респонденти, це може відбуватися із метою згаяти час.
Наступним нашим завданням було порівняти показники емоційного благополуччя (що є показником психологічного здоров’я) у контрольній та експериментальній групі до проведення корекційної програми. Так, в ході інтерпретації методики для виявлення рівня емоційного благополуччя було виявлено, що у експериментальній групі 11% досліджуваних володіють високим рівнем емоційного благополуччя, 72% – середнім, 17% – низьким. У контрольній групі 13% досліджуваних володіють високим рівнем емоційного благополуччя, 69% – середнім, 18% – низьким. Дана частка проілюстрована на рис.2.4 та рис.2.5. Порівнявши середні показники емоційного благополуччя у експериментальній групі (М = 16,4) та у контрольній групі (М = 16,7) ми не виявили статистично значимої відмінності.
Також нашим завдання було порівняти показники задоволеності потреб у експериментальній і контрольній групі до проведення корекційної програми. Так, в результаті обробки результатів ми виявили, що у досліджуваних експериментальної групи найбільш задоволені соціальні (міжособистісні) потреби (М = 1,9), самовираження (М = 2,2), трохи менше задоволені такі потреби: матеріальні (М = 1,1), в безпеці (М = 1,2), у визнанні (М = 0,8). У контрольній групі середні показники задоволеності потреб досліджуваних наступні: соціальні (міжособистісні) потреби (М = 2), самовираження (М = 2,1), матеріальні (М = 1,2), в безпеці (М = 0,9), у визнанні (М = 0,9).
Наступним кроком нашого магістерського дослідження стала діагностика психологічного благополуччя наших респондентів. Для цього ми використали «Шкалу психологічного благополуччя К. Ріфф» адаптована Т. Шевеленковою та П. Фесенко. Діагностика проводилася в контрольній та експериментальній вибірці до та після корекційної програми. Отже, опрацювавши дані методики, та здійснивши їх інтерпретацію ми отримали наступні результати.
Середні показники по всіх шкалах психологічного благополуччя в контрольній вибірці розсіялись приблизно рівномірно. Проте, найвищі показники ми діагностували по шкалі «Особистісний ріст», середні результати за даною шкалою становлять М = 64,7. Дещо нижчі бали є по шкалах «Життєва ціль» та «Автономність» (М = 59,2 та М = 58 відповідно). Найнижчий середній показник у контрольній групі виявився за шкалою «Самоприйняття» (М = 43,6).
Для того, аби переконатися чи існує зв’язок між психологічним здоров’ям студентської молоді та різними видами активності у соціальних мережах ми провели кореляційний аналіз. Для цього ми використали методи математичної статистики, а саме коефіцієнт кореляції Пірсона (для обрахунків була використана комп’ютерна програма SPSS 16.0). На основі кореляційного аналізу ми можемо говорити про зв’язок між ступенем задоволеності основних потреб та певними видами активності у соціальних мережах. Ми встановили, що «Соціальні потреби» корелюють із «обміном миттєвими повідомленнями»; «Потреба у визнанні» із «загрузкою контенту»; «Потреба у самовираженні» із «загрузкою контенту» та «ведення блогу».
Після проведення корекційної програми та повторної діагностики задоволеності потреб, ми порівняли середні показники по даній методиці у досліджуваних експериментальної і контрольної групи. Так, в результаті обробки результатів повторної діагностики ми виявили, що у досліджуваних експериментальної групи найбільш задоволені потреби у самовираженні (М = 2,5), соціальні (міжособистісні) потреби (М = 2,4), трохи менше задоволені потреби у визнанні (М = 1,7), в безпеці (М = 1,5), матеріальні (М = 1,2). У контрольній групі середні показники задоволеності потреб досліджуваних такі: соціальні (міжособистісні) потреби (М = 1,9), самовираження (М = 2), матеріальні (М = 1,2), в безпеці (М = 1), у визнанні (М = 1). Порівнявши середні показники по даній методиці, ми виявили статистично значиму відмінність (t=1,387) на рівні р>0,05. Тобто після проведення корекційної програми у експериментальній групі було виявлено підвищення рівня задоволення потреб, зокрема соціальних потреб, потреб у визнанні та самовираженні.
Висновки. Отже, у ході статистичного аналізу, було виявлено статично значимі зв’язки між середнім рівнем емоційного благополуччя та щоденним відвідуванням соціальних мереж. Між видами активності у соціальних мережах та методиками, які ми проводили, ми знайшли наступні зв’язки:
• між середнім рівнем емоційного благополуччя та прослуховуванням аудіозаписів;
• між середнім рівнем емоційного благополуччя і переглядом відеозаписів і фільмів;
• між високим рівнем емоційного благополуччя та таким видом активності у соціальних мережах, як ведення блогу;
• між шкалою «Соціальні потреби» та видом активності у соціальних мережах «обмін миттєвими повідомленнями»;
• між шкалою «Потреба у визнанні» та видом активності у соціальних мережах «Загрузка контенту»;
• між шкалою «Потреба у самовираженні» та такими видами активності у соціальних мережах як «Загрузка контенту» і «Ведення блогу»;
• між шкалою «Позитивні відносини» та видами активності у соціальних «Обмін миттєвими повідомленнями» і «Пошук партнерів за інтересами»;
• між таким видом активності у соціальних мережах як «ведення блогу» та шкалами «автономність» і «особистісний ріст».
Крім цього, нами були знайдені статистично значимі зміни у експериментальній групі після проведення психокорекційної програми по методикам, які ми проводили. Так, було виявлено підвищення рівня емоційного благополуччя, задоволеність потреб соціальних, потреб у визнанні та самовираженні. По методиці К.Ріфф, ми виявили такі статистично значимі зміни у таких шкалах: «Автономність», «Позитивні відносини».
Таким чином, гіпотеза не була спростована. До того ж, можна зробити висновок, що психокрекційна програма позитивно вплинула на психологічне здоров’я її учасників.

Список використаної літератури:
1. Воронина А.В. Психологические тесты. / Под ред. А.В. Ворониной. – М.: ВЛАДОС, 2004.
2. Галян І. М. Психодіагностика : навч. посіб. / І. М. Галян. – К. : Академвидав, 2009. – 464 с.
3. Гура В.В. Проблема розвитку соціальної активності молоді у віртуальному просторі / В.В.Гура // Збірник наукових праць «Соціально- педагогічні проблеми дітей і молоді». – 2009. – Ростов- на –Дону. Вип. 22. – с.16 .
4. Дубровина И.В. Психология : ученик для студ. сред. пед. учеб. заведений / И. В. Дубровина, Е. Е. Данилова, А. М. Прихожан; под ред. И. В. Дубровиной. – М. : Академия, 1999. – 464 с.
5. Коцан І. Я., Ложкін Г. В., Мушкевич М. І. Психологія здоров’я людини / За ред. І. Я. Коцана.– Луцьк: РВВ ―Вежа‖ Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2011.– 430 с.].
6. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики/ А.Маслоу. – СПб, 1997.
7. Резнікова О.О. Соціальні мережі Internet як об’єкт психологічного дослідження / О.О. Резнікова // Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі : матеріали ІV Міжнар. наук.-практ. конф. (18–19 листоп. 2009 р.). – Луганськ. – С. 123–131.

В статье проанализированы основные подходы к определению понятия «психологическое здоровье». Также описаны основные критерии, используемые психологами при диагностике психологического здоровья человека. Определены особенности описанного явления у молодежи, и проанализированы основные виды активности в социальных сетях.
Ключевые слова: психологическое здоровье, молодежь, социальные сети.

The article analyzes the main approaches to the definition of “mental health”. The main criteria used by psychologists in the diagnosis of mental health are also explained. The peculiarities of the described phenomenon among youth are defined and the main kinds of social network activities are analyzed.
Key words: mental health, youth, social networks.

Поняття «здоров’я» вивчають не лише у психології, медицині, тому існує багато підходів до розуміння сутності даного поняття. Тобто термін «здоров’я» неоднозначний, бо поєднує дві науки та дві області практики – медичну і психологічну.
Перш за все слід відмітити, що у Статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) зазначається: «Здоров’я – це не тільки відсутність хвороб або фізичних дефектів, але і повне фізичне, душевне та соціальне благополуччя». Таке уявлення про здоров’я свідчить про тісний психосоматичний зв’язок стану людини з безліччю як внутрішніх, так і зовнішніх факторів. Життєдіяльність людини як складної живої системи забезпечується на різних, але взаємопов’язаних між собою рінях функціонування. Вчені умовно виділяють три взаємопов’язані рівні розгляду: біологічний, психологічний та соціальний, на кожному з яких здоров’я людини мас особливості свого прояву [3].
Крім цього, як зазначає дослідник М. Корольчук, здоров’я великою мірою залежить від душевного стану людини, зрівноваженості емоцій і почуттів, своєчасного вирішення її внутрішніх суперечностей, подолання емоційних конфліктів, від формування гармонійних стосунків у колективі. «Запущеність виховання та несприятливі умови оточення стають причиною різних форм неадекватної поведінки людини в суспільстві. Особистість може деградувати або змінитися, якщо зміниться її відношення до людей, до праці або колективу. Стійкість та постійність активних стосунків дозволяють особистості підтримувати особисту надійність, долати перешкоди та досягати намічених цілей, здійснюючи реалізацію своїх намірів» [9]. В нашій статті особливу увагу ми звернемо саме на зміст поняття «психологічне здоров’я».
Початок до розуміння психологічного здоров’я, було покладено З. Фрейдом, який вважав, що багато психічних порушень є наслідком внутрішньоособистісних конфліктів, які турбують навіть здорових людей. Л.Дьоміна, І. Ральнікова [5], впевнені, що психологічне здоров’я людини пов’язане з особливостями особистості, інтегруючи всі аспекти внутрішнього світу людини і способи її зовнішніх проявів в єдине ціле. Психологічне здоров’я є важливою складовою соціального самопочуття людини, з одного боку, і його життєвих сил, з іншого. Разом з тим багато проблем, що виникають у людини, не є показником психічного нездоров’я і можуть бути вирішені не медичним шляхом (поліпшення пам’яті, уваги, мислення; формування необхідного рівня комунікацій; самопрезентації; прагнення до реалізації своїх можливостей; рішення внутрішньоособистісних та міжособистісних конфліктів; звільнення від тривожності, стресів , фрустрацій, різного роду психічних залежностей та ін.) [5].
В підтвердження до вищесказаного слід звернути увагу на погляди представників гуманістичної течії психології, які займалися вивченням здорових людей. Вони ввели «самоактуалізованої особистості», яка володіє високим рівнем психологічного здоровʼя. І. Я. Коцан, Г. В. Ложкін, М. І. Мушкевич, узагальнивши думки психологів-гуманістів [7] визначили основні характеристики психологічного здоровʼя таких самоактуалізованих людей, а саме: сприйняття реальності, прийняття себе та інших, спонтанність, концентрація на проблемі, схильність, до усамітнення, автономність, свіжість сприйняття, пікові переживання, людська спорідненість, повага до оточуючих, міжособистісні стосунки, етика, почуття гумору, креативність, недосконалість та її визнання, цінності, вирішення протиріч. Розглянемо докладніше ці ознаки психологічного здорової людини.
При дослідженні проблеми психологічного здоров’я чи не найголовнішим є питання про критерії оцінки даного явища. Зрозуміло, що якимось одним критерієм не вичерпати всієї суті питання.
Критерії психологічного здоров’я розглядаються в багатьох роботах сучасних дослідників. У наш час все частіше до визначення психологічного здоров’я пропонується рівневий підхід. С. Роговін засновує рівні на збереження функцій зовнішньої і внутрішньої регуляції. Б.С.Братусь [2] виділяє як вищий рівень – здатність будувати адекватні способи смислових прагнень і особливості нейрофізіологічної організації психічної діяльності. Ми хотіли б зупинитися на точці зору, що була запропонована В. С. Мухиной і її співробітниками – О. В. Хухлаевой , Т. Н. Счастной, які будували свою концепцію на положенні, що розвиток є незворотнім процесом, що полягає у зміні типу взаємодії з навколишнім середовищем. Ці зміни проходять через всі рівні розвитку психіки і свідомості, де і формується якісно інша здатність інтегрувати і узагальнювати досвід, що отримується в процесі життєдіяльності. З цих позицій розуміння норми та критерії психологічного здоров’я повинні ґрунтуватися на аналізі взаємодії людини з навколишнім середовищем, що передбачає гармонію між умінням людини адаптуватися до середовища і умінням адаптувати його у відповідності зі своїми потребами. Співвідношення між пристосованістю і пристосуванням середовища не є простою рівновагою, воно залежить не тільки від конкретної ситуації, але і від віку людини.
Проблема визначення понять «хвороба-здоров’я», «норма-патологія», судячи з історії питання, відноситься до вічних проблем. Багатовікове прагнення розкрити змістовну сутність здоров’я і дати кількісну оцінку цієї складної соціальної категорії поки що не мали успіху. У світовій науковій літературі налічується близько 80 визначень поняття «здоров’я» як сутнісного якості людини. Однак жодне з них не стало загальноприйнятим перш за все тому, що не знайшло конкретної реалізації в практиці.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) сформулювала критерії психічного здоров’я:
– У людини має бути усвідомлення і відчуття безперервності, постійності та ідентичності свого фізичного і психічного «Я».
– Почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях.
– Критичність до себе і своєї власної психічної діяльності і до її результатів.
– Відповідність психічних реакцій силі і частоті середовищних впливів соціальним обставинам і ситуацій.
– Здатність до самоврядування відповідно до соціальних норм, правил і законів.
– Здатність планувати і реалізовувати власне життя.
– Здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій і обставин [8].
У цих критеріїв немає ієрархії і немає їх точної кількості. Їх межі викреслюються інтуїтивно.
В сучасній психології все більшої популярності набуває комплексний підхід до оцінки психологічного здоров’я людини. Існує чимало класифікацій окремих критеріїв, що в сукупності і являються найбільш ефективною оцінкою та діагностикою психологічного здоров’я особистості. Та все ж із цієї сукупності можна виокремити основні, та найбільш типові критерії, які зустрічаються практично в кожній класифікації. Отже, найбільш типовими та поширеними критеріями психологічного здоров’я можна вважати:
– Властивості психологічно здорової особистості – оптимізм, зосередженість (відсутність метушливості), врівноваженість, моральність (чесність, совісність та ін.), адекватний рівень домагань, почуття обов’язку, впевненість в собі, необразливість (вміння справитися із особистими образами), працьовитість, незалежність, безпосередність (природність), відповідальність, почуття гумору, доброзичливість, терплячість, самоповага, самоконтроль.
– Психічні стани здорової особистості – емоційна стійкість (самовладання), зрілість почуттів відповідно віку, вміння керувати негативними емоціями (страх, гнів, жадібність, заздрість та ін), вільне вираження почуттів та емоцій, здатність радіти, тривале збереження звичного (оптимального) самопочуття.
– Психічні процеси здорової особистості – максимальна наближеність суб’єктивних образів відображуваних об’єктам дійсності (адекватність психічного відображення), адекватне сприйняття самого себе, вміння концентрувати увагу на предметі, утримування інформації в пам’яті, здатність до логічної обробки інформації, критичність мислення, креативність (схильність до творчості, вміння «користуватись» інтелектом), знання себе, дисципліна розуму (контроль власними думками) [7].
Особливе значення серед критеріїв психічного здоров’я особистості надається мірі інтегрованості людини, гармонійності, консолідованості, врівноваженості, а також таким її складовим, як духовність, пріоритет гуманістичним цінностям (доброта, справедливість, та ін.), орієнтація на саморозвиток та самозбагачення.
Студентський вік, за твердженням Б. Г. Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта робить величезний вплив на психіку людини, розвиток її особистості. За час навчання у вузі, у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки. Вони визначають спрямованість розуму людини, тобто формують склад мислення, який характеризує професійну спрямованість особистості. Для успішного навчання у вузі необхідний досить високий рівень загального інтелектуального розвитку, зокрема сприйняття, уявлень, пам’яті, мислення, уваги, ерудованості, широти пізнавальних інтересів, рівня володіння певним колом логічних операцій і т. д. При деякому зниженні цього рівня можлива компенсація за рахунок підвищеної мотивації або працездатності, посидючості , ретельності і акуратності у навчальній діяльності [6].
В результаті численних досліджень (В. А. Ликова, Л. С. Гармаш, Н. І. Коцур [8] та ін.) було встановлено чинники, що впливають на психологічне здоров’я молоді в контексті системи освіти. Отже, головними складовими детермінуючими особливостями і величину навантаження, яка впливає на психологічне здоров’я сучасної студентської молоді є:
– інформаційна складова – новітні види комунікативного зв’язку (радіо, телебачення, Internet, мобільний зв’язок);
– ситуативна складова – стрес, фрустрація, конфлікт, криза;
– особистісна складова – емоційна роздратованість, образливість, чутливість, невпевненість у собі, вимогливість до себе, сором’язливість.
Разом з тим, вузівська середовище характеризується низкою особливостей, які мають істотний вплив на психологічне здоров’я студента. До них, зокрема, можна віднести:
– проблеми адаптації до вузівського спільноти;
– професійне самовизначення;
– значне інтелектуальне навантаження ;
– психоемоційне напруження;
– низька рухова активність;
– проблеми міжособистісних відносин;
– недостатній досвід самостійної діяльності;
– невміння раціонально організувати свій час і ін.
Таким чином, навчання і дорослішання студента супроводжується рядом специфічних особливостей, які в сукупності можуть виявитися потужним фактором ризику для психологічного здоров’я студентів.
У наш час Інтернет відіграє важливу роль, він є частиною життя мільярдів його користувачів. Вивчаючи феномен Інтернету, вітчизняний дослідник Г.Р.Громов зазначає про поняття Веб, розуміючи його як метод (і технологію) створення та розвитку глобального поля слів, між собою перехресно взаємодіючих. Науковець має на увазі не лише текстові слова, але всі інші комунікаційні символи (картини , фото та їх анімації, звуки та ін.).
Опрацювавши джерела, з метою вивчення впливу активності у соціальних мережах на психологічне здоров’я молоді, ми виявили, що соціальні мережі – основна причина, по якій люди все більше часу проводять в Інтернеті. Про це свідчать результати міжнародного дослідження NeverEndingFriending. Психолог С. Поляков підтверджує результати досліджень, заявляючи, що з розряду розваг соціальні мережі переросли у справжню психологічну залежність. «Замість службових обов’язків, співробітники витрачають свій час на «пошуки друзів» і перегляд нових повідомлень, що в свою чергу негативно впливає не тільки на продуктивність працівника, але і на психологічний стан людини. Розриваючись між роботою і віртуальним спілкуванням, у людей виникає стресовий стан, який в свою чергу позначається і на фізичному здоров’ї [1].
Досліджуючи проблему залежності, ми виявили, що у психології розділяють будь-яку Інтернет-залежність на стадії. У них входить початкова стадія здорового інтересу до мережі і патологічна залежність від неї, яка позначається на працездатності людини і починає шкодити її соціальному життю, підриває її психічне і психологічне здоров’я. Із соціальними мережами ситуація виглядає абсолютно аналогічно [4].
У цій статті, опрацювавши психологічну літературу, ми визначили, що психологічне здоров’я – це стан рівноваги між людиною і зовнішнім світом, адекватність її реакцій на соціальне середовище, узгодженість уявлень про об’єктивну реальність даної людини з уявленнями інших людей, критичний підхід до будь-яких обставин життя. Наявність або відсутність психологічного здоров’я можна констатувати спираючись на критерії, які були запропоновані науковцями в контексті психології здоров’я, серед них важливу роль відіграє психологічне благополуччя. Також ми виявили, що особливе значення належить збереженню здоров’я саме студентської молоді, адже вступ студентів до університету не завжди супроводжується правильною та ефективною адаптаційною програмою, яка дала б можливість швидко призвичаїтись до нових умов, в які поставлена молода людина. Вони потрапляють у нове середовище, яке наповнене стресом. Крім цього, слід враховувати вплив Інтернет, який став частиною життя молоді, зокрема сайти соціальних мереж. Так, він негативно може впливати на психологічне здоров’я людини, у випадку виникнення залежності.

Список використаної літератури:
1. Бондаренко С. В. Социальная структура виртуальных сетевых сообществ: дис. … д-ра социол. наук : 22.00.04 / Бондаренко Сергей Васильевич. – Ростов н/Д., 2004. – 399 с.
2. Братусь Б.С. К проблеме человека в психологии // Вопросы психологии. 1997. №5.
3. Валецька Р. О. Основи валеології [Електронний ресурс], – Луцьк : Волинська книга, 2007. – 348 с.. – (Медицина. Здоров’я)
4. Гуменюк Л. Й. Інтернет-адикція молоді у соціальному вимірі [Електронний ресурс] / Л. Й. Гуменюк // Вісник Одеського національного університету. Соціологія і політичні науки . – 2013. – Т. 18, Вип. 2(1). – С. 217-225.
5. Демина Л.Д., Ральникова И.А. Психическое здоровье и защитные механизмы личности. Учебное пособие. Год издания: 2000. Издатель: Изд-во Алтайского государственного университета.
6. Кон И. С. Психология ранней юности : кн. для учителя / И.С. Кон. – М. : Просвещение, 1989. – 252 с.
7. Коцан І. Я., Ложкін Г. В., Мушкевич М. І. Психологія здоров’я людини / За ред. І. Я. Коцана.– Луцьк: РВВ ―Вежа‖ Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2011.– 430 с.].
8. Коцур, Надія Іванівна. Психогігієна [Текст] : навчальний посібник / Н. І. Коцур, Л. С. Гармаш. – Чернівці : Книги-XXI, 2005. – 179 с.
9. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я /Навч. посібник М.С.Корольчук, В.М. Крайнюк, А.Ф. Косенко, Т.І.Кочергіна. Заг. редакція М.С.Корольчука. – К.: Фірма «ІНКОС», 2002. – 272 с.

Ключові слова: психологічне здоров’я, стресрстійкість, психічне здоров’я.

В статье рассматривается понятие «психологическое здоровье», отличая его от похожего – «психическое здоровье». Кроме этого определяются условия психологического здоровья. Рассматривается одна из основных условий придерживания психологического здоровья – стрессоустойчивость, а также проанализированы психологические условия и предпосылка развития стрессоустойчивости.

Ключевые слова: психологическое здоровье, стрессоустойчивость, психическое здоровье.

The article reveals concept of “ psychological health “, distinguishing it from similar – “mental health”.  In addition, the conditions of psychological health. Considered one of the main terms of mental health – stress. The concept of “stress”, and analyzed the psychological conditions and preconditions of stress.

Key words: psychological health, mental health, stress.

Перед тим, як давати визначення поняттю «психологічне здоровʼя», слід зазначити, що під поняттям здоровʼя з психологічної точки зору Л.А.Руїс розуміє не просто відсутність хвороби, але наявність оптимальних здібностей, цілеспрямованість у діяльності, спрямованість до досягнення життєво важливих цілей, переважання почуття повноцінного благополуччя, радості життя, особистісне самовизначення [27].

Базисом повноцінного розвитку особистості є психологічне здоровʼя. Саме понятгя психологічного здоровʼя, введене вченою І.В. Дубровіною, і було в основі змісту психічного здоровʼя як його частина. Однак не можна ототожнювати сфери психічного і психологічного здоровʼя [8]. Так, порівнюючи поняття «психічне здоровʼя», термін «психологічне здоровʼя» є молодшим, введений пізніше, проте особистісні особливості, які описувалися цим поняттям, були предметом дослідження багатьох вчених різних напрямків психології.

Розрізняючи області психічного та психологічного здоровʼя. І.В.Дубровіна розуміє «психологічне здоровʼя» як динамічну сукупність психічних властивостей особистості, що забезпечують гармонію між потребами індивіда й суспільства і виступають передумовою орієнтації індивіда на виконання своєї життєвої задачі. Для визначення норми психологічного здоровʼя важлива наявність певних індивідуальних характеристик, які забезпечують не тільки успішну адаптацію, але і продуктивний розвиток особи на власну користь і користь суспільству через саморозуміння, самоакцептацію та самовдосконалення [8]. На думку О.О. Селезньова, як зазначає Т.Буякас, психологічне здоров’я – це комплексний показник, який характеризує психологічний механізм захисту особистості від психосоматичних захворювань, це психологічна система безпеки, особистісний динамічний потенціал розвитку духовності [ 2].

Г.І. Малейчук, аналізуючи взаємозвʼязки психічного та психологічного здоровʼя, зазначає, що психологічне здоровʼя є вищим рівнем прояву здоровʼя психічного. На думку психолога, воно детерміноване ціннісно-смисловим зміcтом розвитку особистості[ 22].

В.С. Хомік розглядає психологічне здоровʼя через призму реверсивної теорії особистості М. Аптера, який пропонує концепцію мотиваційного плюралізму: психологічне здоровʼя визначається повнотою емоційних і поведінкових реакцій. Воно проявляється через широкий спектр психологічних станів, емоційних регістрів. При цьому, умовами здорового соціального розвитку особистості є зміни, непослідовність і нестабільність [29].

M. Джахода до критеріїв психологічного здоровʼя також відносить позитивну установку щодо своєї особистості, духовне зростання і самореалізацію, незалежність, самодостатність, адекватність сприймання реальності і компетентність у подоланні викликів оточуючого світу [33]. Крім цього, K. Меннінгер відносить до цих критеріїв такі, як відчуття щастя, задоволеності, врівноважений темперамент, інтелектуальність і «зразкова» соціальна поведінка [34].

За словами О.Двіжоної, яка опрацювала різну літературу з даного питання, психологічне здоровʼя – це стан балансу між різними аспектами особистості людини (за Р. Ассаджолі); баланс між потребами індивіда і суспільства, який підтримується постійними намаганнями (за С. Фрайберг); процес життя особистості, в якому в гармонії перебувають рефлексивні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові сфери (за Н.Г. Гараниним, А.Б. Холмогоровою); функція підтримання балансу між особистістю та середовищем, здатність протистояти життєвим труднощам без негативних наслідків для здоровʼя (за А.В. Петровським, М.Г. Ярошевським, П. Бейкер). Часто для визначення психологічного здоровʼя застосовуються схожі поняття «сила Я», «духовне здоровʼя» [7].

Загалом психологічне здоровʼя ототожнюється з почуттям внутрішньої узгодженості із власними діями, постійним діалогом із внутрішнім та зовнішнім світом, автентичним існуванням, почуттям авторства життя. Розлади здоровʼя людини, за Л. Бінсвангером (1999), є результатом відмови від автономного проектування власного майбутнього через фанатичне прагнення до недосяжного ідеалу бути інакшою особистістю, ніж в реальності, віддаленості від вільної трансценденції [11].

Представники гуманістичної течії психології, ввели поняття «самоактуалізованої особистості», яка володіє високим рівнем психологічного здоровʼя.  І. Я. Коцан, Г. В. Ложкін, М. І. Мушкевич, узагальнивши думки психологів-гуманістів визначили основні характеристики психологічного здоровʼя таких самоактуалізованих людей, а саме:

1. Сприйняття реальності – ефективне сприйняття реальності й комфортні відносини з реальністю. Це – здатність до сприйняття фактів, на відміну від сприйняття світу через призму встановлених і загальноприйнятих норм і правил. Психічне здоровʼя визначається як правильне сприйняття реальності. Причому, здорових людей не лякає невідомість, невизначеність, вони не бачать у ній загрози або небезпеки для себе. Навпаки, усе невідоме притягує, і приваблює їх.

2. Прийняття (себе, інших). Здорова людина приймає собою такою як є, зі всіма своїми недоліками, не звертаючи на них великою уваги. Вона приймає свою сутність, не завжди ідеальну, із усіма властивими їй вадами. З іншої сторони, здоровій людині не властиве самомилування, нарцисизм. У неї немає почуття провини або тривоги, які б заважали їй. Вона здатна перемогти в собі недоліки і вади, перетворити їх на свої позитивні сторони.

3. Спонтанність (простота, природність). Психологічною характеристикою здорових людей є автономність у переконаннях, моральних принципах, що характеризує їх специфічність. Ці люди можуть чітко усвідомлювати власні імпульси, потяги, переваги й субʼєктивні реакції.

4. Концентрація на проблемі (зосередженість уваги на зовнішніх стимулах). Ця особливість психологічного здоровʼя має на увазі те, що в людини є покликання і справа, якій вона присвячує себе повністю, є важлива справа, яка потребує всіх сил та енергії.

5. Схильність до усамітнення – перебування на самоті без відчуття дискомфорту. Відстороненість дає змогу людині бути стриманою, спокійною, невдачі й поразки не дуже засмучують її, не викликають неконтрольованого вияву емоцій як, наприклад, у менш здорових людей. Кожен із самоактуалізованих людей має власні думки, самостійно приймає рішення і відповідає за їх результати, сам визначає свій шлях в житті.

6. Автономія –  незалежність від зовнішнього середовища, свобода дій та активність. Головними мотивами самоактуалізованої людини є мотиви зростання, і тому такі люди не залежать від зовнішніх обставин чи від інших людей. Незалежність від середовища визначає більш високу стійкість перед несприятливими обставинами, непередбачуваними проблемами. Здатність зберігати мужність і самоконтроль у важких ситуаціях детермінується як здатність до самовідновлення, саморегенерації.

7. Свіжість сприйняття. Психологічною характеристикою здоровʼя є вміння цінувати прекрасне. Для одних джерелом краси стає природа, інші обожнюють спорт, ще хтось одержує задоволення від музики; але всіх їх поєднує те, що вони дістають натхнення, захоплення і силу в простих, але разом з тим основних цінностях життя.

8. Пікові переживання –  містичні переживання, повʼязані із сильними емоціями, які стають глобальними, різнобічними. Здорові, самоактуалізовані люди здатні практично й ефективно функціонувати в реальному світі, без пікових переживань і таким чином вони здатні присвятити себе покращенню соціального світу.

9. Людська спорідненість − глибоке почуття симпатії, прихильності і звʼязку з людством. Для самоактуалізованих людей це звʼязок сприймається як ніби всі люди – члени однієї великої родини.

10. Повага до оточуючих − демократія в найширшому розумінні цього слова. Самоактуалізовані люди готові проявляти дружнє ставлення до будь-якої людини, незалежно від соціального статусу, політичних поглядів, раси чи кольору шкіри.

11. Міжособистісні стосунки − готовність проявляти любов, розуміння, соціальну увімкненість. Самоактуалізовані люди здатні до вираження доброти, толерантності, співчуття до людей. Разом з тим, вони здатні протистояти брехні, надмірній самовдоволеності.

12. Етика − розпізнавання хорошого і поганого в повсякденному житті. Самоактуалізовані особистості не переживають сумнівів, внутрішніх конфліктів; для них не притаманна нелогічність поведінки при виникнення проблем етичного характеру. Вони володіють моральними стандарти, таким собі етичниим кодекс і діють згідно його принципів, стараючись не порушуючи їх.

13. Засоби і цілі − уміння відрізняти засіб від мети. В поведінці самоактуалізованих людей чітко спостерігається їхнє вміння відрізняти засоби від мети; ці люди орієнтовані на мету, а засоби підлеглі меті. Як правило, причини їхніх вчинків криються в самій діяльності та у переживаннях, повʼязаних із цією діяльністю. Вони вміють отримувати задоволення від самого процесу, вміють відчувати самоцінність діяльності, і вона важлива для них не менше, ніж результат.

14. Почуття гумору. Злісні, образливі або вульгарні жарти їх не забавляють. Їм подобається мʼякий добрий гумор, іронія. Вони можуть посміятися над собою.

15. Креативність (уміння творити, вирішувати проблему нестандартним шляхом). Це − універсальна характеристика всіх самоактуалізованих людей, яку можна назвати оригінальністю, винахідливістю: чим би не займалася креативна людина, що б вона не робила, їй властиве творче ставлення до того, що відбувається, свіжий погляд на стару речі.

16. Протистояння прийняттю культурних норм. Відносини самоактуалізованої здорової людини з культурою досить неоднозначні. Вони схильні приймати сформовані стандарти у тому випадку, якщо це не суперечить їхнім власним принципам і світогляду. Одяг, зачіски, форми ввічливості – усе це несуттєво, якщо вони не знаходяться у рамках їхніх моральних принципів. Толерантність не означає некритичної ідентифікації зі звичаями культури. Однак вона не викликає юнацького бунтарського духу стосовно встановлених стандартів. Самоактуалізована людина будує своє життя не по законам конкретного суспільства, не по законам якоїсь культури, а по загальним людським законам й законам власної людської природи. Здорові люди, приймаючи зовнішні атрибути культури, залишаються внутрішньо незалежними від неї.

17. Недосконалість (здатність нормально сприймати власні помилки). Самоактуалізовані люди – це здорові нормальні люди зі своїми недоліками. Так само, як і звичайні люди, вони можуть піддаватися шкідливій звичці, бути впертими та дратівливими, вони не застраховані від марнославства, гордості й упередженості. Є люди, яких можна назвати успішними і навіть великими, самореалізованими. Таких людей небагато, але навіть вони недосконалі.

18. Цінності (самоактуалізовані індивіди автоматично забезпечуються переліком життєвих цінностей, враховуючи власну внутрішню динаміку). В основі системи цінностей самоактуалізованої людини лежить її філософське ставлення до життя, її самоузгодженість зі своєю біологічною природою, прийняття соціального життя і фізичної реальності. Наприклад, такі відносини, як ― учитель-учень, що часто стають відносинами протистояння, в інтерпретації самоактуалізованого педагога – це не відносини протиборства, не арена боротьби по-різному спрямованих бажань та інтересів, а приємна можливість співпраці з учнем, можливість спільного дослідження і спільного пізнання істини.

19. Вирішення протиріч (подолання полярності в житті). Самоактуалізований індивідуум подолав протиріччя, обʼєднав частини в ціле, піднявся на рівень наджиттєвої цілісності. Бажання не вступають у конфлікт із розумом, почуття та раціональність працюють злагоджено [18].

Ключовим моментом у проблемі здоровʼя людини в контексті психології є питання про критерії його оцінювання, стверджує І.Галецька. Серед особистісних проявів найбільш відомі такі критерії психологічного здоровʼя: оптимізм;  зосередженість; урівноваженість; моральність (чесність, совісність й ін.); адекватний рівень домагань; почуття обовʼязку; впевненість у собі; невразливість (уміння звільнятися від прихованих образ);  відсутність ліні; незалежність;  безпосередність (природність); відповідальність; почуття гумору; доброзичливість; толерантність;  самоповага; самоконтроль. [3]

Отже, ми визначили, що поняття «психологічне здоровʼя» носить інтегральний, динамічний характер, в основі якого баланс між всіма сферами життя людини, між потребами людини та суспільства. Основними ознаками психологічно здорової людини є її автономність, креативність, почуття гумору, толерантність, позитивне мислення, здатність ризикувати, гедоністичне ставлення до життя та інші. Виховання таких характеристик у собі є запорукою успіху, умовою психологічного здоровʼя. [3]

Перш ніж розглянути поняття та чинники формування стресостійкості, слід нагадати про поняття «стресу». І.Галецька зазначає, що термін «стрес» запозичений із техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, прикладеної до фізичного обʼєкта, та його напруги.

У психологічному розумінні напруга, за словами І. Галецької, може бути викликана зовнішніми (наприклад холод, перегрівання) чи внутрішніми (конфлікти, страх за життя) чинниками, величина яких переходить певну межу. Тобто, стрес – це психічна й емоційна реакція людини на ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція, тому може відрізнятися від реакції іншої людини. В її основі лежить ставлення до цієї ситуації, а також думки та почуття. Це душевний стан, який людина формує своїми власними думками. Він повʼязаний із навколишнім середовищем. Але зовнішні фактори лише запускають зовнішню дзеркальну реакцію – особсто-індивідуальну [3].

В результаті існування проблеми стресу стала необхідність вивчення стресостійкості як здатності людини протистояти впливу стрес-факторів та профілактики виникнення патологічних психічних станів. Так, проблемою вивчення стресостійкості займалась велика кількість вчених, тому існує безліч підходів до визначення даного поняття. Так, В. М. Корольчук визначає поняття «стресостійкості» як структурно-функціональну, динамічну, інтегративну властивість особистості, як результат  трансактного процесу зіткнення індивіда зі стресогенним фактором, що поєднує в собі когнітивну репрезентацію, об’єктивну характеристику ситуації та вимоги до особистості. На її думку,  адекватність оцінки ситуації та власних ресурсів визначає інтенсивність реакцій, спрямованих особистістю на зміну компонентів стресової ситуації, зміну ментальної репрезентації, системи атитюдів, мотиваційної, вольової орієнтації, копінгової стратегії, які здійснюються через провідну її функцію – функції когнітивно-феноменологічної перспективи та її окремих структурних компонентів, що зумовлюють рівень стресостійкості під час і після травматичних подій[13].

Також М. М. Черпіта, досліджуючи дану проблему розглянув праці інших вчених. Виявилось, що деякі з психологів розглядають стресостійкість як індивідуальну здібність організму зберігати нормальну працездатність (К. В. Судаков); як необхідний ступінь адаптації до впливу екстремальних факторів середовища і діяльності (В.О. Бодров); як здатність до соціальної адаптації, збереження значимих міжособових відносин, забезпечення успішної самореалізації, досягнення важливих цілей, збереження працездатності і здоров’я (Г.С. Никифоров); як стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, зумовленого тривалим перебуванням в емоційно-напружених і значимих ситуаціях (В.А. Абабков, М. Перре)[30].

Як зазначає М.М. Черпіта, основні труднощі у визначенні стресостійкості людини пов’язані з оцінюванням специфіки прояву її реакцій на дію психологічних факторів. Якщо на цей час визначено критерії стійкості людини щодо стресорів фізичної або хімічної природи (висока або низька температура, фізичне навантаження, токсичні речовини тощо), то зробити це щодо психологічних стресорів набагато складніше. Це пояснюється різними цінностями, настановами, потребами, умовними рефлексами і життєвим досвідом людей (В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, В. Л. Марищук).

На думку науковців, особливу категорію ресурсів стресостійкості, на яку слід звернути увагу, становлять стратегії і моделі поведінки подолання. Характер і способи протистояння стрес-ситуаціям залежать від життєвої позиції, активності особистості, від її потреб у самореалізації своїх потенціалів і здібностей (Г. С. Никифоров, Ю. А. Александровський, В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, О. Я. Чебикін, В. Л. Марищук, Р. Лазарус)[24].

Узагальнивши наукові підходи щодо детермінант стресостійкості, М.М.Черпіта, А.Ю.Гурич зробили висновок про зовнішні і внутрішні психологічні фактори стресостійкості особистості. До зовнішніх вони віднесли оцінку стресової ситуації, що охоплює об’єктивні, або екстернальні, і суб’єктивні, або інтернальні, параметри стресової ситуації; стратегії подолання стресу, або копінг-поведінку; вплив на особистість травматичних подій і ступінь переробки травматичного досвіду; соціальну підтримку; професійний та особистісний досвід; психологічну підготовку до діяльності в екстремальних умовах [30]. В. М. Корольчук, у свою чергу, показала, що детермінанти стресостійкості за сприйняттям стресогенних факторів визначаються як динамічні в часі, залежні від особливостей, що зумовлюються системно-екстернальними (об’єктивними) ознаками: контрольованості, мінливості, невизначеності, валентності, повторюваності та системно-інтернальними (суб’єктивними) показниками: когнітивної репрезентації стресора, інтернального контролю, професійно-динамічної репрезентації, дивергентності (невизначеності), репеторної репрезентації, позитивного досвіду з урахуванням первинної стресостійкості і рівнем розвитку структурних компонентів стресостійкості. Водночас рівень стресостійкості детерміновано індивідуально-психологічними особливостями, соціальними і типологічними характеристиками та стратегіями долання стрессу[28].

В підтвердження до вищесказаного, О.М. Джеджула[30] і його дослідницька група стверджують, що стресостійкість як інтегративна властивість особистості передбачає взаємодію з усіма структурними характеристиками психіки як під час, так і після дії стресогенних факторів. Так, до визначальних внутрішніх чинників формування і розвитку стресостійкості особистості відносяться Я-концепція особистості, інтернальний локус контролю, розвиненість комунікативної сфери, змістові характеристики структурних компонентів стресостійкості особистості. Зокрема, високий рівень стресостійкості передбачає врівноваженість, упевненість у собі, боротьба зі сором’язливістю, низький рівень особистісної тривожності, самоконтроль, самовладання; певні характеристики мотиваційної сфери (мотивація соціальної значимості трудової діяльності, професійної майстерності, досягнення), високий рівень інтернального локусу контролю, готовність діяти. Визначальними характеристиками первинної стресостійкості вважаються швидкість переробки інформації, рухливість нервових процесів, надійність, витривалість, точність і продуктивність діяльності. Провідні стратегії боротьби зі стресом, що характеризують стресостійкість, – це асертивні дії, активність особистості у взаємодії, пошук соціальної підтримки та соціальних контактів.

Посилаючись на дослідження  В.М.Корольчук можна виділити провідні функції стресостійкості, а саме визначення когнітивно-феноменологічної перспективи і відновлення, про що ми вище згадували. Якщо про неї говорити більше, то можна зазначити, що дана функція здійснюються через окремі функції її структурних компонентів: інтегруючу, мотиваційну, копінгову, стабілізуючу. Така функціональна взаємодія припускає можливе послаблення функцій одних, або більш інтенсивний прояв інших, що закономірно змінює співвідношення між сильними і слабкими функціональними компонентами в структурі домінуючого типового профілю стресостійких чи нестресостійких осіб. Таким чином досягається баланс, який є в основі самого поняття «психологічне здоровʼя». Загалом, провівши  дослідження, В. М. Корольчук приходить до висновку, що механізм стресостійкості можна описати за допомогою дворівневої структури [15]:

1) первинний рівень стресостійкості, в основі якого лежить біологічна складова: емоційний тонус, витривалість, точність, функціональну рухливість, надійність, основні характеристики і особливості основних нервових процесів, рівень активації, комплекс конституційно-генетичних, фізіологічних, ендокринних та інших систем, які забезпечують її адекватне і стабільне функціонування в стресогенних умовах;

2) особистісні характеристики, що є результатом соціального впливу, досвіду, навчання. Хоча первинний рівень є базисним у формуванні стресостійкості, вирішальне значення відводиться особистісному, соціальному, поведінковому компонентам та навчанню.

Отож, у даній статті ми розглянули та проаналізували, що таке психологічне здоров’я та чим воно відрізняється від психічного здоров’я. Визначили поняття та детермінанти стресостійкості, основними з яких є: спрямованість, набутий досвід, психічні процеси, особливості характеру та темпераменту. Також ми визначили основні функції стресостійкості: спрямованість на подолання перешкод; актуалізацію діяльності в екстремальних умовах; стабілізацію внутрішніх механізмів емоційно-вольової саморегуляції. До того ж, ми визначили, що на стресостікйсть впливають допінг-стратегії та психологічні ресурси, таким чином саме психологічні умови відіграють важливу роль у формуванні стресостійкості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Абабков В. Перре М. Адаптация к стрессу. Основы  теории, диагностики, терапии / В. Абабков, М. Перре.  –  СПб.: Речь, 2004 – 166 с.

2.      Банников В.В. Влияние социально-психологических компонентов стрессоустойчивости на эффективность деятельности персонала организации: дис. … канд. психол. Наук / В.В.Бинников. – М., 2003. С. 156.

3.      Бовина И.Б. Представление о здоровье и болезни в молодежной среде / И.Б. Бовина // Вопросы психологии. – 2005. – № 3. – С. 90 – 97.

4.      Бодров В. А. Психологический стресс: развитие и преодоление /В.А. Бодров. – М.: Изд-во «ПЕР СЭ», 2006. С. 352.

5.      Брайт Д. Стресс. Теории, исследования, мифы / Д. Брайт, Ф. Джонс.  – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.

6.      Бухановский А.О.Общая психопатология / А.О. Бухановский, Ю.А. Кутявин, М.Е. Литвак // Пособие для врачей. – Ростов н/Д., 1998 – 416 с.

7.      Буякас Т.Л. Личностное развитие в условиях работы самопонимания, опосредствованной символами [Текст] / Т. М. Буякас // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 23–38.

8.      Васильева О. С. Психология здоровья человека: эталоны, представления, установки / О. С. Васильева, Ф. Р. Филатов // Уч. пособ. для студ. высш. уч. заведений.– М.: Изд. центр ―Академія‖, 2001.– 352 с.

9.      Воронина А.В. Психологические тесты. / Под ред. А.В. Ворониной. – М.: ВЛАДОС, 2004.

10.    Галецька І.І. Психологічне здоровʼя// І.Галецька, Т.Сосноський. Психологія Здоровʼя: теорія і практика. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006.  – 338 с.

11.    Глуханюк Н.С. Практикум по психодиагностике: учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. / Н.С. Глуханюк. – М.: Издательство Московского психолого-социального института, 2005. – 216 с. – С. 163 –172.

12.    Гинзбург М. Стрессменеджмент // Инструменты развития бизнеса: Тренинг и консалтинг: Сост. Л.Кроль, Е Пруткова. – М: Независимая фирма «Класс», 2001. – С. 154–170.

13.    Гринберг Дж. Управление стрессом / Дж. Гринберг. – 7-е изд. – СПб: Питер, 2002.– 496 с.

14.    Гурьянов Ю.Н. Психологическое обеспечение в войсках и органах Пограничной службы России/ Ю.Н. Гурьянов// Учебное пособие в 2-х частях. – М.: Академия ФПС России, 2001. С. 470.

15.    Гурвич И. Н. Социальная психология здоровья / И.Н.Гурвич. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999.– 1021 с.

16.    Двіжона О. В. Вплив чинників на порушення психічного здоров`я дітей із дискантних сімей / О. В. Двіжона // Психологічні перспективи. – Вип. 13. – Луцьк : РВВ ―Вежа Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2009. – С. 107 – 114.

17.    Дежарле Р. Охрана психического здоровья в мире: Проблемы и приоритеты в развивающихся странах / Р. Дежарле , Л. Айзенберг , Б. Гуд, А. Кляйнман  – К.:Сфера,  2001. – 575 с.

18.    Дубровина И.В. Психология : ученик для студ. сред. пед. учеб. заведений / И. В. Дубровина, Е. Е. Данилова, А. М. Прихожан; под ред. И. В. Дубровиной. – М. : Академия, 1999. – 464 с.

19.    Дьяченко М. И. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости [Электронный ресурс] / Дьяченко М. И., Пономаренко В.А. // Вопросы психологии. – 1990. – №1. – С. 106-112. – CD-изд-во «Вопросы психологии», 2004. – 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. – Системн. требования: CPUPentium II 233; 64 Mb RAM; Windows 95/98/2000/XP. – Название из контейнера.

20.    Эллис А., Практика рационально-емоциональной поведенческой терапии / А. Эллис , У. Драйден.  –  СПб., 2002. – 352 с.

21.    Катунин А. П. Стрессоустойчивость как психологический феномен [Текст] / А. П. Катунин // Молодой ученый. — 2012. — №9. — С. 243-246.

22.    Кристал Г. Аффективная толерантность / Г. Кристал // Журнал практической психологии и психоанализа – 2001. – №4. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http:// psyjournal.ru/

23.    Корнієнко О.В. Підтримання психосоматичного здоровʼя практично здорових людей: Навч. посібник. – К., 2000; Корнієнко О.В. Безпека житгєдіяльності та підтримання психосоматичного здоровʼя молоді: Монографія. К.: «Київський університет», 2004. – 264 с.

24.    Корольчук В. М. Обгрунтування організаційної моделі дослідження стресостійкості особистості / В. М. Корольчук // Проблеми екстремальної та кризової психології. – 2010. – Вип.7. – С. 210–218.

25.    Корольчук Валентина Миколаївна. Психологія стресостійкості особистості. : Дис… д-ра наук: 19.00.01/ В.М.Корольчук. – 2009.

26.    Корольчук М.С. Психофізіологічні засади дослідження стресостійкості особистості / М.С. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/psy/2011_94/Korol1.pd

27.    Корольчук В. М. Чинники формування та розвитку стресостійкості особистості / В. М. Корольчук // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Iнституту психології ім. Г.С.Костюка НАПНУ. – Т. XII, ч.7. – С. 252–261.

Ключові слова: психологічне здоров’я,страх. діти дошкільного віку.

В статье определяется понятие психологического здоров’я детей дошкольного возраста, факторы его нарушения как форма реагирования на опасность у взаимодействии страхов, а также дается характеристика страхов, которые часто переживаются.

Ключевые слова: психологическое здоровья, страх, дети дошкольного возраста.

Summary: The article deals with the concept of psychological health of pre-school children, the factors of the breach as a form of response to the danger of interaction fears and fed fears characteristics that are often experienced.

Key words: psychological health, fears, pre-school children.

Наразі гостро постає проблема порушення психічного здоров’я дитини через соціально – економічну та екологічну ситуацію, що склалась у країні. Негаразди на роботі, матеріальна скрута, емоційне незадоволення дорослих та інше – все це переноситься на дітей і порушує психологічну рівновагу.

Хто може заперечити думку, що майбутнє психічне здоров’я нації залежить від того, наскільки сьогодні ми зуміємо забезпечити зростаючій особистості такий важливий для неї психологічний комфорт, створити умови, у яких гарантувалося б душевне здоров’я, оптимальне фізичне, духовне і соціальне благополуччя. Однак статистика попереджає: неухильно збільшується кількість нервових, неврівноважених, гіперактивних дітей з порушеннями психіки. У наш час варто приділити особливу увагу стану психічного здоров’я дитини та психологічним чинникам його порушення.

Проблема психологічного здоров’я недавно піднялася у науково – психологічній літературі, нею займалося багато вчених, психологів та філософів.

На думку авторів (Л.І.Божович, А.А.Бодалев, В.С. Мухіна,Т.А. Рєпіна та інших) дитина як найбільш чутлива частина соціуму піддається різноманітним негативним впливам. Останніми роками, свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи в дітей дошкільного віку (І.В. Дубровіна, В.І.Гарбузов, А.І. Захаров та інші).

Проблема страхів є актуальна як у батьків так і у дітей дошкільного віку й нині. Страх, який виникає є найнебезпечніший із усіх емоцій.

Психологічне здоров’я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних особливостей [12].

Стан психологічного здоров’я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність [12].

У ситуації соціальної нестабільності на сучасну дитину впливає безліч несприятливих факторів, здатних не тільки загальмувати розвиток потенційних можливостей особистості, а й повернути процес її розвитку назад. Протягом останнього десятиліття спостерігаємо удосконалення журналістських форм і методів впливу, використовуючи страхи суспільства. Це помітно як на світовому, так і на українському медіарівні [6].

Розглядаючи тему страху у медіа діяльності, не можемо оминути тему етики та права. Наразі в Україні не існує жодного нормативного документу, який би передбачав відповідальність мас-медіа за нагнітання страхів у суспільстві. Існують лише загальні положення, які можуть піддаватися довільній трактовці. Наприклад, Закон України „Про телебачення і радіомовлення” у Ст. 6 („Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій”) прописує такі заборони як:

– необґрунтований показ насильства;

– трансляція програм або відеосюжетів, які можуть завдати шкоди фізичному, психічному чи моральному розвитку дітей та підлітків, якщо вони мають змогу їх дивитися [15]      .

Тобто реальних правових механізмів щодо обмеження в українському телепросторі матеріалів, що викликають страх і тривогу, сьогодні не існує. Серед державних посадовців побутує думка, що питання захисту суспільної моралі – справа лише громадських організацій, держава ж не має втручатися в такі „делікатні” питання. Тому доречніше вести мову про питання етики та медіаекології інформаційного простору України. Відповідно, раціоналізацію проблем і явищ, що можуть викликати страх і тривогу можна вважати універсальним засобом стримування суспільного напруження, що може мати місце після тривожних повідомлень про політичну чи фінансову кризу, стихійне лихо або техногенну катастрофу, а нагнітання страху і тривоги у ЗМІ досягають критичної межі, що загрожує високим рівнем катастрофічної свідомості в певних соціальних групах, а відтак – можна очікувати сплеск агресивної поведінки, паніки, нездорового ажіотажу, або навпаки – відстороненість та відчуження від соціальних процесів, чи інші небезпечні форми суспільної реакції [15].

Тому велику увагу проблемі страху приділяється в роботах вітчизняних психологів і психотерапевтів, які відзначають зростання числа дітей з різноманітними страхами, підвищеною збудливістю і тривожністю. На думку авторів (Л.І.Божович, А.А.Бодалев, В.С. Мухіна,Т.А. Рєпіна та інших) дитина, як найбільш чутлива частина соціуму, піддається різноманітним негативним впливам. Останніми роками, як свідчать спеціальні експериментальні дослідження, найбільш розповсюдженими явищами є тривожність і страхи в дітей дошкільного віку (І.В. Дубровіна, В.І.Гарбузов, А.І. Захаров та інші). Дитячі страхи в тій або іншій мірі обумовлені віковими особливостями і мають тимчасовий характер. Однак ті дитячі страхи, які зберігаються тривалий час і важко переживаються дитиною, говорять про нервову ослабленість малюка, неправильну поведінку батьків, конфліктні відносини в сім’ї і в цілому є ознакою неблагополуччя. Більшість причин, як зазначають психологи, лежать в області сімейних відносин, таких як потурання, непослідовність у вихованні, негативне або дуже вимогливе ставлення до дитини, яке породжує в неї тривогу і потім формує ворожість до світу [14, 9].

Натомість, соціальні страхи можуть витікати з страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи примітивні фактори виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства, специфіка яких полягає, по-перше, в їх опосередкованому характері (коли об’єкти, що викликають страх не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині ), а, по- друге , в їх надзвичайній поширеності.

Переважна кількість психологічних досліджень, що присвячені проблемі страхів, зосереджені на вивченні їх вікових особливостей у дітей з нормальним розвитком, та незначна кількість праць певною мірою спрямована на дослідження шкільних страхів (О.І.Захаров, Н.В.Карпенко, Є.В.Лісіна, Н.Ю.Максимова, К.Л.Мілютіна, Є.В.Новикова, М.В.Осоріна, О.М.Прихожан та ін.) [16].

Як бачимо проблема страхів є актуальна як у батьків так і у дітей дошкільного віку й нині. Страх, який виникає є найнебезпечніший із усіх емоцій. Відповідно, під дією страху психіка дитини характеризується загостреною сприйнятливістю, ранимістю, нездатністю протистояти несприятливим впливам. Поведінка дошкільнят стає пасивною, розвивається афективна замкнутість. У зв’язку з цим гостро виникає питання ранньої діагностики дошкільнят.

Саме тому актуальність нашого дослідження є очевидною, бо в кожному конкретному випадку профілактика і корекційна робота відповідно до особливостей ситуації та індивідуально – особистісної характеристики дошкільнят, специфіки сімейної та соціальної ситуації та інших чинників є необхідною, щоб подолати наслідки безвідповідального ставлення батьків до процесу виховання дітей дошкільного віку і профілактики виникнення страхів.

Здоров’я людини — це процес збереження й розвитку її психічних і фізіологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності протягом максимальної тривалості життя. Рівень здоров’я населення визначається умовами праці й добробутом, загальною та гігієнічною культурою, способом його життя [12].

У психології здоров’я багато авторів дотримуються системного підходу до його розгляду (О. С. Васильєва, Ф. Р. Філатов). У самому загальному наближенні виділяють біологічний, психологічний і соціальний рівні функціонування. Розглядаючи здоров’я людини, дослідники на біологічному рівні шукають механізми, що забезпечують нормальну його життєдіяльність; на психологічному рівні розглядають поняття «здорової особистості» та умов її формування; на соціальному рівні роблять акцент на повноцінному виконанні людиною своїх соціальних функцій [12].

Поява терміна «психологічне здоров’я» пов’язане з розвитком гуманітарної методології пізнання людини. Він називався в числі базових понять нової гілки психологічних досліджень – гуманістичної психології, альтернативної перенесеної з природних наук механістичного підходу до людини. Термін «психологічне здоров’я людини» фіксує два понятійних словосполучення: психологія людини і психологія здоров’я; це фундаментальні категорії для перспектив розвитку психології як науково – практичної дисципліни.

Один з найбільш цікавих і чудових періодів у розвитку дитини – це дошкільне дитинство (приблизно від 3 до 6 років), коли фактично складається особистість, самосвідомість і світовідчуття дитини    [8].

Ці процеси в першу чергу обумовлені загальним психічним розвитком, формуванням нової системи психічних функцій, де важливе місце починають займати мислення і пам’ять дитини. Тепер вона може не тільки орієнтуватися і діяти в плані конкретних стимулів, але і встановлювати зв’язок між загальними поняттями і уявленнями, які не були отримані в її безпосередньому досвіді. Таким чином, мислення дитини відривається від суто наочної основи, тобто переходить від наочно-дієвого до наочно-образного. Такий розвиток пам’яті і мислення дошкільника дозволяє перейти до нових типів діяльності – ігрової, образотворчої, конструктивної. У нього, за зауваженням Д.Б. Ельконіна, «виявляється можливість йти від задуму до його втілення, від думки до ситуації, а не від ситуації до думки» [18]. З розвитком пам’яті, мислення, мовлення нерозривно пов’язана поява світогляду та самосвідомості дитини-дошкільника.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності, оскільки сучасна дитина, зазвичай багато часу проводить в іграх, гра викликає якісні зміни в психіці дитини. Ігрова дія носить знаковий (символічний) характер. Саме в грі найяскравіше формується знакова функція свідомості дитини та емоційний фон. У рольової грі діти відбивають оточуюче їх розмаїття діяльності. Вони відтворюють сцени зі сімейного побуту, з трудової діяльності і взаємовідносин дорослих, відбивають епохальні події та т.д. Відзеркалюючись у невмілих дитячих іграх дійсність стає сюжетом рольової гри. Що ширшим сфера дійсності, із якою зіткнулися діти, тим ширші й різноманітніші сюжети ігор. Природно, що в грі формується не тільки світогляд, але і відбиваються наслідки неправильного виховання, соціально-екологічних проблем і батьківських страхів. Тому, важливо в даному віці приділяти психологічному здоров’ю дитини найбільшу увагу.

У сучасному суспільстві, де щороку посилюються вимоги до маленької особистості, де відбуваються зміни життєвих догм, такі короткочасні стани, як тривожність, агресивність, замкнутість, перетворюються на стійкі. Не кожна дитина здатна впоратись з цим, і батьки не усвідомлюючи наслідків такого впливу не приділяють уваги цьому і це спричиняє закріплення негативних станів, які суттєво впливають на здоров’я кожного малюка.

Виховання психологічно грамотних та здорових дітей, які вміють вивчати самих себе, розвивають свою особистість, піклуються про своє здоров’я та здоров’я оточуючих людей, слід розпочинати якнайшвидше, ще в перші роки життя дитини, коли вплив батьків є найістотнішим.

Окрім батьківського виховання, в даному випадку велику допомогу надає дошкільний заклад, одним із завдань якого є створення умов, що гарантують формування та зміцнення здоров’я вихованців [17].

Традиційно компоненти здоров’я поділяють на такі:

— психічне здоров’я,

— соціальне здоров’я,

— фізичне здоров’я.

Деякі науковці також визначають ще один компонент — духовне здоров’я.

Залежно від адаптації в соціальному середовищі виділяють три рівні психологічного здоров’я:

1) креативний (високий);

2) адаптивний (середній);

3) дезадаптивний (низький).

Якщо ми говоримо про дітей дошкільного віку, основними показниками сформованості психологічного здоров’я є процес адаптації після вступу до ДНЗ, рівень розвитку комунікативних навичок, рівень позитивної мотивації до соціально важливої для даного віку діяльності, відсутність відхилень у поведінці. (Рис. 1.) [10].

Дитина може бути здоровою тільки за наявності всіх компонентів здоров’я. Досягти ж цього можна шляхом виховання у неї відповідної культури — культури здорового способу життя, а формування цієї культури починається з дитинства [4].

Однією з умов формування в дошкільника свідомого ставлення до власного здоров’я є – розвиток емоційної чутливості. На цьому наголошує О. Л. Кононко, яка вважає, що розвиток чутливості дитини до себе, свого тіла, до інших людей, що оточують її, сприятиме формуванню здатності відгукуватися на життєві події, не бути байдужою до людей і пов’язаних із ними ситуацій [13].

Другою умовою є прояви позитивних емоцій (привітності, приязності, щирості, вдячності у взаєминах), високої чутливості (любові, ніжності, співчуття ) сприяють формуванню у дошкільників оптимістичного, радісного світосприйняття, ціннісного ставлення до себе, свого здоров’я, до людей, їхнього здоров’я і життя.

Наступними умовами формування психологічного здоров’я є: виховання свідомого ставлення до власного здоров’я, що має поєднуватися з прищепленням навичок (догляду за тілом, самоаналізу, позитивного мислення, прояву високої чутливості, доброзичливих взаємин) та звичок до відносно установлених способів дій з метою збереження власного здоров’я, його зміцнення та відновлення. Отже, засвоєння дітьми навичок здорового способу життя є своєрідним шляхом до еталону здоров’я        [12].

Щоб сформувати у дошкільнят свідоме ставлення до власного здоров’я, слід дати їм знання про нього. Ці знання, досвід дитини, її емоційні переживання щодо формування, збереження та зміцнення, відновлення власного здоров’я сприятимуть формуванню її життєвої компетентності [19].

Компетентним щодо психічного здоров’я можна вважати дошкільника, який прагне активно пізнавати світ, виявляє готовність до розв’язання проблемних ситуацій, здійснює елементарні розумові дії, володіє початковими формами дослідництва, вміє спостерігати, сприйнятливий, допитливий, уважний, уміє відрізняти головне від другорядного, має активну спрямованість на своє здоров’я, що базується на визначенні його високої об’єктивної значущості в суспільстві та суб’єктивного особистісного смислу

В даний час дуже гостро стоїть проблема впливу сім’ї на психічний розвиток дитини. Бездоглядність, девіантна поведінка, надмірна агресія, жорстокість, насильство… Цей список можна продовжувати до нескінченності. Нарешті, просто замкнутість, часті депресивні стани у дітей, нетовариськість і невпевненість у собі – все це часто результат порушення сімейних відносин. Дитині, що відчуває постійний емоційний дискомфорт і напругу, необхідна допомога. Якщо ж батьки відмовляються від спроби змінити ситуацію, не хочуть бачити, що у родині проблеми, ймовірність благополучного результату наближається до нуля. Чим раніше батьки зрозуміють, що відносини в сім’ї складаються неблагополучно, тим більше можливостей для корекції цього. Але для цього потрібна вже допомога фахівців, у тому числі педагогів та психологів.

Проблемою впливу батьківського ставлення до дитини займалися такі дослідники як А.В. Петровський, А.И. Захаров, И.М. Балинський, В.Н. Мясищев, Р.А. Зачепицький та інші.

Досліджуваний матеріал дозволив нам визначитися в сутності поняття батьківських страхів і її вплив на особистісний розвиток дитини. Одним з факторів, що впливають на її розростання, є особливості батьківського ставлення до дитини: суворого, жорстокого відношення, стилів виховання, позиції батьків стосовно дитини, відсутності емоційного контакту з дитиною, обмеженості у спілкуванні з нею, незнання вікових і індивідуальних особливостей дитини. Тобто, батьківські відносини – це система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, які використовуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру й особистості дитини, її вчинків.

Але, на жаль, сучасне суспільство настільки урбанізоване, що дітям приділяється все менше часу і зусиль, натомість батьки перебувають в стані соціальної кризи свідомості. Цей феномен пояснюється надмірним зацикленням на матеріальній та професійній сфері життєдіяльності, і як наслідок надмірній невротизації через нездійсненність покладених надій. Відповідно, всі ці стани проективним способом транслюються на дітей, для яких батьки є первинним джерелом засвоєння соціальних норм       [10].

Страх за дитину народжується разом з її появою на світ, а іноді навіть і раніше. Страх і любов зливаються воєдино, тривожні думки існують постійно, навіть коли немає ніякої загрози життю, здоров’ю та добробуту малюка. З дитини не спускають очей, навіть коли вона вже підросла і може обходитися без цього [2].

Дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), дуже часто мимоволі заражають дитину своїм страхом [2]. У результаті дитина сприймає тільки негативну частину фраз типу: «Не ходи – впадеш», «Не бери – обпалишся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не ясно, чим їй все це загрожує, але вона уже розпізнає сигнал тривоги, і природньо, у неї виникає реакція страху [5]. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивства відображаються на її психіці, «калічать» її. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний характер страху [1].

Відповідно, проаналізувавши численні дослідження ми виявили,  що від 1 до 3 років у дітей переважають : боязнь темряви (основний страх в цьому віці),страх залишатися одному, нічні страхи. Від 3 до 5 років – страх самотності, тобто страх “бути ніким”, страх темряви та боязнь замкнутого простору, боязнь казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми). Від 5 до 7 років основними є страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною тощо, боязнь батьківського покарання, страх перед тваринами, боязнь страшних снів, боязнь втратити батьків, страх смерті, боязнь спізнитися, страх перед зараженням якоюсь хворобою    [7].

Батьківські страхи  також дуже різноманітні. Батьки, і найчастіше мами і бабусі, схильні боятися всього на світі: дитина застудиться, захворіє, впаде, розіб’ється, не поїсть і помре з голоду , погано виглядає. Натомість, соціальні страхи можуть витікати з страхів біологічних, але, завжди мають специфічний соціальний компонент, який в них виходить на перше місце, відтісняючи примітивні фактори виживання. Конкретні форми прояву соціальних страхів залежать від особливостей історичної епохи і типу суспільства, специфіка яких полягає, по-перше, в їх опосередкованому характері (коли об’єкти, що викликають страх не можуть безпосередньо самі по собі завдати шкоди людині ), а , по-друге, в їх надзвичайній поширеності.

Відповідно категорія соціально-екологічних страхів охоплює доволі значну кількість страхів, пов’язаних зі змінами оточуючого середовища, економічної ситуації, яка несе загрозу життю і здоров’ю особистості.

За словами психолога Леоніда Каганова до найпоширеніших батьківських страхів належать :

1) страх пізноти – мабуть найпоширеніший з страхів. Корінням він іде в ті часи, коли первісні люди жили в печерах, виходити з яких вночі було справою досить небезпечною. Тому наші предки  боялися за своїх родичів, коли ті йшли на полювання і до ночі не поверталися.

2) страх поганого. На відміну від страху пізноти, в цьому випадку батьки точно знають причину страху. Він можуть боятися, що дитина раптово захворіє, потрапить в погану компанію, стане наркоманом, потрапите в автокатастрофу, її врадуть, пограбують і т.д.

3) страх незрозуміло. Батьки є дуже вразливі, завжди з великою увагою ставляться до всього, що з дітьми пов’язано, помічаючи і обдумуючи різні дрібниці. При цьому їх може лякати нова звичка, сучасна музика, прикраси, плакати на стіні або висловлювання і думки дитини. Дуже часто багато батьків наївно дотримуються принципу : ” що не моє – то не правильне” Батьки, які сприймають навколишній світ як ворожий і повний складнощів, прагнуть підготувати свою дитину до «тягот життя». Їх рано починають навчати чому-небудь (іноземної мови, музиці), досконально готують до вступу в школу, і все це робиться для того, щоб убезпечити майбутнє дитини, дати їй перевагу в боротьбі за життя. Іноді в очікуванні майбутніх труднощів вони не помічають, як завдають шкоди дитині вже зараз [11].

Стиль ставлення батьків до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячої поведінки, але і на психологічне здоров’я дітей. Так, невпевненість дитини в позитивному відношенні до себе дорослого або, навпаки, упевненість саме в неактивній оцінці його як осіб провокує пригнічену агресивність, якщо дитя сприймає відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитяти до спілкування викликають у нього стани збентеження і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитям породжує невпевненість останнього в позитивному відношенні до нього дорослих взагалі, викликає відчуття тривоги і відчуття емоційного неблагополуччя [2].

Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дошкільника не лише формуються критерії оцінки себе і інших, але і зароджується дуже важлива здатність – співчувати іншим людям, переживати чужий жаль і радощі як власні. У спілкуванні з дорослими і однолітками він вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не лише свою, але і чужу точку зору. Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше що вона також потребує визнання оточуючих людей [3].

На підставі всього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1. Психологічне здоров’я – стан, що характеризує процес і результат нормального розвитку суб’єктивної реальності в межах індивідуального життя; максима психологічного здоров’я є єдність життєздатності та людяності індивіда. «Психологічне здоров’я» характеризує особистість у цілому, перебуває в безпосередньому зв’язку з проявами людського духу і дозволяє виділити власне психологічний аспект проблеми психічного здоров’я. Психологічне здоров’я дитини включає в себе різні компоненти життєдіяльності: стан психічного розвитку дитини, її душевного комфорту; адекватне соціальну поведінку; вміння розуміти себе та інших; більш повна реалізація потенціалу розвитку в різних видах діяльності; вміння робити вибір і нести за нього відповідальність [1].
2. Однією зі складових здоров’я людини виділяють психологічне здоров’я. Воно є необхідною передумовою повноцінного функціонування і розвитку людини в процесі її життєдіяльності. Таким чином, з одного боку, психологічне здоров’я є умовою адекватного виконання дитиною своїх вікових, соціальних і культурних ролей, з другого боку, забезпечує можливість безперервного розвитку протягом всього життя. Можливість формування правильного ставлення до здоров’я та його збереження залежить від потреб дитини. Батьки та психологи можуть вплинути на формування потреб та їх задоволення, а значить, і на стан і розвиток здоров’я дитини. Це можливо за наявності таких умов, які задовольняють потребу дитини в індивідуальному емоційно-ціннісному супроводі розвитку її особистості, який базується на увазі до дитини, визнанні її потреб, конструктивному спілкуванні, успішності в діяльності, повазі, підтримці, співпраці, активності та самостійності [17].
3. Проблема психологічного здоров’я дітей дошкільного є центральною у розробці наукових основ дитячої практичної психології. Безумовно, така реальність, як психологічне здоров’я, вимагає всебічного розгляду і глибокого вивчення як на теоретичному рівні, але і на рівні організації практичної психологічної роботи з дітьми на всіх етапах їх онтогенетичного розвитку.
4. Основу психологічного здоров’я людини становить нормальний розвиток суб’єктивної реальності в онтогенезі.
5. Соціальний фактор екології має не тільки не менший вплив на психічний стан окремої людини, ніж біогенний та антропогенний фактори, але часто – більший, оскільки людина є соціальною істотою і майже завжди перебуває у певному соціумі. Члени сім’ї, сусіди, співробітники, пасажири міського транспорту, перехожі є не тільки власне соціумом, але й важливим екологічним фактором, що діє на психіку кожної окремої людини.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Волков Б.С., Волкова Н.В. Психология развития человека./ Б.С. Волков , Н.В. Волкова – М.: Академ. Проспект, 2004.- 224с.
2.  Вологодина Н.Г. Детские страхи днём и ночью/ Н.Г. Вологодина – М.: Феникс, 2006.- 106с.
3.  Выготский Л.С. Вопросы детской психологии /Л.С.Выготский. – СПб.: Союз, 1997.– 221 с.
4. Выготский Л.С. Детская психология / Л.С. Выготский – М., 1982. – Т.4 – 336 с.
5. Громова Т.В. Страна эмоций: Методика как инструмент диагностической и коррекционной работы с эмоционально-волевой сферой ребёнка/ Т.В. Громова. – М.: УЦ Перспектива, 2002. – 48 с.
6.  Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. Психологическая коррекция страха медицинских процедур у детей дошкольного возраста (от 3 до 5 лет) с помощью куклотерапии // Современная семья: проблемы и перспективы/ Гульянц Э.К., Гриднёва С.В., Тащеева А.И. – Ростов-на-Дону, 1994. – 114 с.
7.  Данилина Т.А., Зедгенидзе В.Я., Стёпина Н.М. В мире детских эмоций: пособие для практических работников ДОУ/ Т.А. Данилина, В.Я. Зедгенидзе, Н.М. Стёпина.- М.: Айрис-пресс, 2004. – 160 с.
8.  Жигарькова О. Время тревожных детей / О. Жигарькова // Психологическая газета.- 2001. – №11. – С 6-7.
9.  Закон України «Про дошкільну освіту» від 25. 01. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 1995. – (Бібліотека оф. видань).
10. Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей/ А.И. Захаров – СПб.: Речь, 2005. – 320с.
11. Марковська І. М. Тренінг взаємодії батьків з дітьми/ І. М. Марковська – СПб: Изд-во «Речь», 2000. – 150 с.
12. Козловская Г.В. Психологическое здоровье детей – социальная проблема страны / Г.В. Козловская // Вестник педагогіки. – 2003. – № 3. – С 42 – 47.
13.  Козловская Г.В. Состояние психического здоровья детского населения / Г.В. Козловская // Журнал социальной психиатрии. – 2002. – № 2. – С. 22 – 25.
14. Котова Е. О. профилактике детской тревожности/ Е. О. Котова // Ребёнок в детском саду. – 2003 – №5 . – С 34.
15. Леви В.Л. Приручение страха / В.Л. Леви. – М.: Метафора, 2006. – 192с.
16. Прихожан А.М. Тривожність у дітей та підлітків: Психологічна природа і вікова динаміка/ А.М. Прихожан. – М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000. — 304с. (Серия «Библиотека педагога-практика»)
17. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога/ Е. И. Рогов. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001.- 384с.
18. Тиганов А.С. Патология психического развития / А.С. Тиганов.– М.: Школа Пресс, 2004. – 276 с.
19. Хрестоматия по детской психологии: / [сост. Г.В. Бурменская]. – М.: Институт практической психологии, 1996. – 264с.