Фізична активність як чинник психологічного благополуччя українців зрілого віку

Стаття розглядає роль фізичної активності у формуванні психологічного благополуччя українців зрілого віку. Дослідження є актуальним у зв’язку зі зниженням рівня фізичної активності та загального психологічного благополуччя серед населення, особливо в умовах соціальної нестабільності та підвищеного рівня стресу. Фізична активність виступає як внутрішній ресурс, що допомагає зменшити тривожність, підвищити стресостійкість, покращити самооцінку та загальне самопочуття. Проведено емпіричне дослідження, метою якого було виявлення впливу регулярних занять фізичною активністю (аеробні вправи, пілатес, йога) на показники психологічного благополуччя, задоволеності життям, рівня стресу та сприйняття власного тіла.

У дослідженні взяли участь 72 респонденти віком 40–60 років, які були розподілені на експериментальну та контрольну групи. Протягом 8 тижнів учасники експериментальної групи займалися фізичними вправами 3 рази на тиждень по 60 хвилин, тоді як контрольна група не отримувала цілеспрямованого впливу. Результати показали статистично значиме покращення психологічного благополуччя, підвищення задоволеності життям та зниження рівня тривожності у учасників експериментальної групи. Дані підтверджують, що фізична активність є важливим чинником підтримки психічного здоров’я та розвитку психологічного благополуччя українців зрілого віку.

Ключові слова: фізична активність, пілатес, йога, психологічне благополуччя, задоволеність життям, стрес, самопізнання

Вплив фізичної активності на психофізіологічний стан та якість життя осіб зрілого віку

Фізична активність у сучасній психології та медицині розглядається не лише як чинник підтримки фізичного здоров’я, але й як один із ключових ресурсів психічної стійкості та психологічного благополуччя. У зрілому віці, який охоплює період від 35 до 55 років, роль рухової активності набуває особливої значущості, оскільки в цей час збільшується ризик розвитку хронічних захворювань, зростає рівень стресових навантажень та поступово знижується фізична працездатність .

Фізіологічний вплив регулярної фізичної активності:

– нормалізація роботи серцево-судинної та дихальної систем;

– регуляція гормонального балансу, зокрема зменшення рівня кортизолу (гормону стресу);

– активація ендорфінів, серотоніну та дофаміну, що покращують настрій та загальний психоемоційний стан;

– уповільнення процесів старіння, підвищення імунітету та загальної витривалості організму.

Психологічні ефекти фізичної активності:

– зниження рівня тривожності та симптомів депресії;

– покращення когнітивних функцій (пам’яті, уваги, швидкості мислення);

– підвищення самооцінки, впевненості у власних силах;

– формування відчуття контролю над життям і власним тілом;

– розширення можливостей для соціалізації, групової взаємодії та комунікації .

Фізична активність як чинник якості життя осіб зрілого віку виявляється у таких аспектах:

Фізичний компонент якості життя – збереження працездатності, енергійність, відсутність або зниження симптомів хронічних захворювань.

Психологічний компонент – емоційна стабільність, стресостійкість, життєва задоволеність.

Соціальний компонент – активна участь у суспільному житті, зміцнення сімейних та дружніх стосунків, залученість до культурно-дозвіллєвої діяльності .

Екзистенційний компонент – формування відчуття смислу життя, гармонії з собою та оточенням.

Дослідження Таня Патріції Аморім, Філіпа Мануела Соуза та Хосе Аугусто Родрігеса душ Сантуш оцінювало вплив програми пілатесу на м’язову силу та гнучкість студентів, що займаються танцями. Учасники були розподілені на експериментальну та контрольну групи. Статистичний аналіз показав значущі відмінності (p ≤ 0,05) у рівні м’язової сили та гнучкості між групами після проходження програми, що дозволило зробити висновок про позитивний вплив занять пілатесом на ці показники. Синхо Юн, Кюнхє Парк та Сонвон Юн досліджували вплив вправ пілатесу на гнучкість, м’язову силу та склад тіла студенток коледжу. Результати показали, що 12-тижнева програма пілатесу є ефективною у підвищенні гнучкості, сили м’язів, зниженні загального відсотка жиру та жиру в області живота .

Інше дослідження, проведене Цзянь-Сяо Су та колегами, із застосуванням квазіекспериментального дизайну, оцінювало вплив програми пілатесу на здоров’я жінок середнього віку. Результати показали значне покращення складу тіла (індекс маси тіла, жирові відкладення, базовий метаболізм) та функціональної підготовленості (гнучкість, міцність ядра, сила нижніх кінцівок, спритність і рівновага) в експериментальній групі порівняно з контрольною (p < 0,05). Отже, програми пілатесу можуть мати сприятливий вплив на здоров’я жінок середнього віку та практичну користь для громад .

Наталія Базилевич досліджувала вплив занять пілатесом на морфо-функціональний стан жінок другого зрілого віку. Результати показали покращення більшості морфо-функціональних показників основних систем організму в учасниць експериментальної групи. Позитивні зміни спостерігалися як у морфологічних характеристиках – маса тіла, обхват талії та стегон, так і у функціональних показниках: частота серцевих скорочень (ЧСС), проби Штанге та Генча, фізична працездатність.

Мойдех Хаджеланді вивчала вплив занять пілатесом на склад тіла, ліпідний профіль та рівень 25-гідроксивітаміну D у сироватці крові неактивних жінок із надмірною вагою (2021). У цьому клінічному дослідженні 28 жінок випадковим чином були розподілені на тренувальну (n = 14) та контрольну групи (n = 14). Тренування пілатесом проводилися три рази на тиждень по 60 хвилин протягом 12 тижнів. Зразки крові збирали на двох етапах – через 48 годин після останнього тренування. Контрольна група протягом 12 тижнів тренувань не проходила. Для аналізу внутрішньо- та міжгрупових змін застосовували парний t-критерій та ANCOVA з рівнем значущості P < 0,05. Результати показали, що 12-тижнева програма пілатесу підвищила рівень 25-гідроксивітаміну D у сироватці, а також покращила антропометричні показники та ліпідний профіль у неактивних жінок із надмірною вагою.

Еврім Чакмакчі досліджував вплив 10-тижневої програми вправ на килимку для пілатесу на втрату ваги та склад тіла турецьких жінок із надмірною вагою. Було зафіксовано значні зміни у вазі, ІМТ, параметрах складу тіла, співвідношенні талія/стегна (WHR), окружності талії (WC), відсотку жиру (FP), масі безжирової тканини (LBM) та базовому метаболізмі (BMR) в експериментальній групі (P < 0,05). У контрольній групі суттєвих змін не спостерігалося. Таким чином, заняття пілатесом на килимку сприяли зниженню ваги, жирової маси, ІМТ та покращенню складу тіла, а також підвищували якість життя у малорухливих жінок із надмірною вагою .

Ана Ізабель Крус-Феррейра та співавтори досліджували вплив 12-тижневої програми пілатесу на склад тіла у жінок. Участь у дослідженні взяли 68 жінок віком 25–55 років, яких випадковим чином розподілили на групу фізичних вправ (n = 43, середній вік 41,0 ± 7,2 роки), яка відвідувала 60-хвилинні заняття двічі на тиждень, та на контрольну групу (n = 25, 40,0 ± 7,7 роки). Після завершення програми в експериментальній групі було зафіксовано значні поліпшення: зменшення відсотка жиру в організмі, скорочення об’ємів талії та стегон, а також зростання м’язової маси. Це свідчить про позитивний вплив занять пілатесом на зовнішній вигляд і фізичний стан жінок.

Марінелла Коко, Андреа Бушемі, Елізабетта Сагоне, Моніка Пеллероне, Тіціана Рамачі, Мартіна Маркезе, Вінченцо Перчіавалле, Валентина Персіавалле та Джузеппе Мусумечі відзначають, що практика йоги набуває все більшої популярності у світі. Вона приносить користь як при окремих психологічних розладах (тривожність, стрес), так і у клінічних випадках, пов’язаних із суттєвими змінами в житті людей. Деякі дослідження демонструють позитивний вплив йоги на когнітивні функції, зокрема пам’ять та увагу. Метою їхнього дослідження було з’ясувати, чи здатна практика йоги у жінок старше 40 років покращувати самооцінку, контроль тривоги та сприйняття власного тіла, а також як особистісні характеристики впливають на потенційний ефект. Результати показали високий рівень самопочуття та психофізичного балансу серед усіх учасниць, підтверджуючи, що регулярна практика йоги позитивно впливає на спосіб життя та сприяє фізичному і психологічному благополуччю .

Загалом, ці дослідження підтверджують, що заняття пілатесом і йогою можуть ефективно покращувати фізичний стан і зовнішній вигляд жінок зрілого віку. Регулярні тренування сприяють зменшенню відсотка жиру в організмі, зниженню об’ємів талії та стегон, а також збільшенню м’язової маси. Крім того, вони позитивно впливають на серцево-судинну систему та артеріальний тиск. Таким чином, включення пілатесу та йоги в щоденну рутину є корисним для жінок зрілого віку, які прагнуть покращити здоров’я та зовнішній вигляд .

Джессіка М. Аллева, Трейсі Л. Тилка, Кім ван Орсоу та Еріка Монтанаро досліджували вплив йоги на оцінку функціональності та інші аспекти позитивного образу тіла. У дослідженні взяли участь 114 молодих дорослих жінок, які проходили 10-тижневу програму хатха-йоги, розподілені на експериментальну та контрольну групи. Учасниці проходили оцінку функціональності, сприйняття тіла, співчуття до тіла, оцінку зовнішнього вигляду, самооб’єктивацію та рівень втілення на початку, в середині, наприкінці програми та через місяць після завершення. Дані останнього етапу спостереження не вдалося проаналізувати через високий рівень відсіву.

Результати показали, що порівняно з контрольною групою, учасниці експериментальної групи відчували нижчу самооб’єктивацію на середині програми та підвищене відчуття втілення з часом. Незалежно від групи, усі учасниці демонстрували покращення оцінки власного тіла, співчуття до нього та оцінки зовнішнього вигляду протягом дослідження. Нижчий рівень самооб’єктивації та підвищене відчуття втілення сприяли покращенню позитивного образу тіла. Примітно, що йога не вплинула на оцінку функціональності, і ця оцінка не була посередником між практикою йоги та позитивним образом тіла. Таким чином, ключовими чинниками покращення позитивного образу тіла стали зниження самооб’єктивації та підвищене втілення .

Ширлі Теллс, Нілкамал Сінгх та Ачарья Балкрішна досліджували застосування йоги для управління психічними розладами, що виникають після травми (огляд літератури). Для цього огляду вони детально проаналізували 11 досліджень, індексованих у PubMed, учасниками яких були люди, що зазнали травм та практикували йогу, включаючи медитацію, як втручання. Крім того, перед одним із інтервенційних досліджень було проведено одногрупове перехресне дослідження, таким чином у загальному розглянули 12 досліджень .

Серед них 7 були рандомізованими контрольованими дослідженнями (РКД), 4 — одногрупові дослідження та одне — перехресне одногрупове опитування. Навіть у випадку РКД дослідження мали обмеження, зокрема невеликі розміри вибірки та використання інструментів оцінки, надійність і валідність яких не завжди були підтверджені.

Отже, хоча йога та інші втручання, що поєднують розум і тіло, демонструють потенційну користь у зменшенні психічних розладів після травм, на сьогодні ще не проведено систематичного рандомізованого контрольованого дослідження, яке б повністю підтвердило їхню ефективність у лікуванні травм.

У 2010 році Т. Дешіло, А. Ведамуртачар, П. Л. Гербарг, Д. Нагараджа, Б. Н. Гангадхар, Б. Дамодаран, Б. Адельсон, Л. Х. Браслоу, С. Маркус та Р. П. Браун, а також у 2004 році Ширлі Теллс, K. V. Naveen та Manoj Dash досліджували вплив йоги на рівень стресу у людей, які пережили стихійне лихо. Обидва дослідження показали, що практика йоги позитивно впливає на зниження стресу, тривожності та покращення сну.

Гюльтен Саніоглу в «International Journal of Psychiatry» опублікувала оглядову статтю про вплив вправ пілатес на психологічне здоров’я. Результати наукових досліджень, представлених у статті, свідчать, що заняття пілатесом знижують рівень депресії та тривожності, а також підвищують задоволеність життям, що сприяє загальному психологічному благополуччю.

Отже, узагальнення даних цих досліджень підтверджує позитивний вплив йоги та пілатесу на психологічний стан, сон, рівень стресу, втому та сприйняття власного тіла у жінок зрілого віку.

Якісне дослідження досвіду практики йоги жінок середнього віку, проведене Енн Е. Кокс та колегами, показало, як йога впливає на думки, почуття, ставлення до тіла, благополуччя та поведінку щодо самообслуговування у жінок, які регулярно займаються йогою у своїх громадах. У вибірку входили 22 жінки: 10 початківців і 12 досвідчених практикуючих. Було виділено чотири ключові теми: сприятливе середовище йоги, уважність, поведінка, пов’язана з самообслуговуванням, і сприйняття тіла. Результати підкреслюють потенціал йоги у підтримці позитивного досвіду, пов’язаного з тілом, у жінок зрілого віку.

Ромі Лауш та колеги провели аналіз національного перехресного опитування австралійських жінок у рамках The Australian Longitudinal Study on Women’s Health (ALSWH) у 2015 році (7186 жінок віком 36–43 роки). Дослідження показало, що практика йоги та медитації значно модерує зв’язок між негативними життєвими подіями та симптомами депресії. Виявлено, що ефект йоги/медитації не пов’язаний зі зменшенням відчутного стресу, а скоріше пом’якшує вплив негативних подій безпосередньо на депресивні симптоми. Проте потрібні додаткові дослідження щодо механізмів впливу йоги на депресію.

Катя Бем, Томас Остерманн, Стефанія Мілаццо та Арндт Бюссінг провели мета-аналіз, присвячений впливу йоги на втому. До огляду було включено 19 клінічних досліджень. Загалом результати показали, що вплив йоги на втому є незначним, особливо у пацієнтів із онкологічними захворюваннями. Хоча йога зазвичай вважається безпечним терапевтичним втручанням і ефективною для полегшення інших симптомів, пов’язаних зі здоров’ям, цей мета-аналіз не виявив суттєвого ефекту йоги на втому. Автори відзначають, що лікувальні властивості йоги можуть бути точніше оцінені у добре спланованих майбутніх дослідженнях.

Пісня Бо-Хваі та Джехі Кім провели рандомізоване контрольоване дослідження, у якому показали, що 12-тижневі заняття пілатесом у жінок із дисменореєю значно зменшили менструальний біль і передменструальні симптоми, а також покращили гнучкість спини, силу м’язів стегна та якість сну порівняно з відсутністю втручання. Результати свідчать про потенційно сприятливий вплив пілатесу на дисменорею, опосередкований покращенням функції м’язів стегна та сну.

Еліф Тугче Читіл та Нуртен Кая провели квазіекспериментальне дослідження для визначення впливу вправ пілатесу на симптоми передменструального синдрому (ПМС). У висновках зазначено, що запропоновані вправи значно зменшили симптоми ПМС, що свідчить про важливу роль пілатесу у підтримці терапії цих проявів.

Хсін-Чі Чанг, І-Чуань Чен, Чі-Хсуань Ян, Я-Лін Цзен та Чунг-Хей Чен досліджували вплив йоги на зменшення передменструальних симптомів у кластерному рандомізованому дослідженні на Тайвані. На Тайвані домашня практика йоги не була офіційно схвалена як метод полегшення ПМС. У дослідженні взяли участь 128 жінок, які самостійно повідомили про наявність принаймні одного передменструального симптому: 65 учасниць потрапили до експериментальної групи, а 63 — до контрольної. Жінки експериментальної групи отримали DVD-програму йоги тривалістю 30 хвилин для занять протягом трьох місяців менструального циклу, щонайменше три рази на тиждень. Усі учасниці заповнювали щоденник серйозності проблем (DRSP) для оцінки передменструальних симптомів. Після втручання група йоги демонструвала статистично значуще зменшення передменструальної депресії, фізичних симптомів та дратівливості. Крім того, у цієї групи рідше спостерігалися порушення розпорядку дня, обмеження хобі та соціальної активності, а також проблеми у міжособистісних стосунках. Результати підтвердили, що йога ефективна для полегшення ПМС. Домашня практика йоги особливо актуальна в умовах пандемії. Автори також обговорюють сильні та слабкі сторони дослідження й рекомендують подальші дослідження.

Систематичний огляд Фабрісіо Сетте Абрантеса Сільвейри, присвячений впливу пілатесу на якість життя практикуючих, показав, що ця система занять сприяє покращенню якості життя, підвищенню функціональних можливостей, зменшенню болю та поліпшенню емоційного стану у людей обох статей, різних вікових категорій і в різних клінічних умовах.

Отже, фізична активність у зрілому віці виступає не лише способом підтримки фізичного здоров’я, а й одним із найважливіших чинників психологічного благополуччя та високої якості життя. Вона дозволяє особистості краще адаптуватися до соціальних і професійних викликів, зберігати активність, гармонію та життєвий баланс.

Висновки.

Фізична активність є ефективним чинником підтримання психологічного благополуччя осіб зрілого віку.

Регулярні заняття сприяють зниженню рівня стресу, тривоги, депресивних станів, підвищують самооцінку та задоволеність життям.

Для українців зрілого віку доцільним є впровадження програм помірної фізичної активності, які поєднують рухові, дихальні та релаксаційні практики.

Фізична культура має розглядатися не лише як засіб збереження фізичного здоров’я, а й як важливий психопрофілактичний ресурс у системі зміцнення психічного здоров’я нації.

Література:

1. Гакман А. В., Тівелік М. В., Мартинюк О. А., Мартин П. М. Роль оздоровчого фітнесу у життєздатності жінок зрілого віку. Педагогічна Академія: наукові записки. 2025. № 15. С. 5–17.
2. Гакман А., Балацька Л. Вплив фітнес-занять на психофізіологічний стан жінок зрілого віку. Молодіжний науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. 2020 вип. 37. С. 12–18.
3. Гакман А., Дудіцька С., Слобожанінов А., Ковтун О. Оздоровчий вплив занять аквафітнесом на організм жінок першого зрілого віку. Науковий часопис Українського державного університету імені Михайла Драгоманова. 2020. вип. 15, № 7(127). С. 33–37.
4. Дерев’янко С. П., Ющенко І. М., Примак Ю. В. Особливості психологічного благополуччя осіб з вираженою рольовою віктимністю залежно від статі та віку. Balkan Scientific Review. 2019. Т. 3, № 2(4). С. 79–82.
5. Коваленко О. Г. Психологія людей літнього віку. Київ, 2021. 288 с.

Яна Лопаткіна

ХРИСТИЯНСЬКА ВІРА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ТА ПОПЕРЕДНІ ДАНІ ДО ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У статті здійснено комплексний теоретичний аналіз християнської віри як особистісного, екзистенційного та духовного феномена. Християнська віра розглядається як інтегральний досвід людини, що поєднує внутрішні переконання, почуття, мотивацію, практики та життєву орієнтацію. У роботі систематизовано підходи як релігієзнавства, так і сучасної психології релігії, зокрема ідеї В. Франкла, К. Парґамента, Г. Ноуена, А. Бека та інших авторів, що дозволяє описати віру як динамічний процес, пов’язаний із пошуком сенсу, особистісним становленням і переживанням трансцендентного. В емпіричній частині подано результати первинного дослідження рівнів благополуччя, тривожності, сенсу життя та задоволеності життям у віруючих респондентів до реалізації запланованого формувального експерименту. Попередні дані продемонстрували наявність низки характерних особливостей психологічного функціонування християнських респондентів та окреслили перспективи подальшого дослідження. Підкреслено, що результати є попередніми, а наступні етапи дослідницької роботи передбачають практичне втручання у вигляді 30-денних духовних практик та подальше порівняння показників.

Ключові слова: християнська віра, духовність, психологічне благополуччя, тривожність, сенс життя, задоволеність життям, духовні практики.

Lopatkina Yana. Christian faith as a factor in the formation of psychological well-being: theoretical foundations and preliminary data for an experimental study

The article presents a comprehensive theoretical analysis of Christian faith as a personal, existential, and spiritual phenomenon. Christian faith is examined as an integral human experience that encompasses inner convictions, emotions, motivation, spiritual practices, and a general life orientation. The paper systematizes approaches from both religious studies and contemporary psychology of religion, including the ideas of V. Frankl, K. Pargament, H. Nouwen, A. Beck, and other scholars. This allows for the description of faith as a dynamic process related to meaning-making, personal development, and the experience of the transcendent.

The empirical section presents the results of an initial study assessing levels of psychological well-being, anxiety, life meaning, and life satisfaction among Christian respondents prior to the implementation of the planned formative experiment. Preliminary findings revealed a number of characteristic features of psychological functioning in Christian participants and outlined the prospects for further research. It is emphasized that the results are preliminary, and the next stages of the study will involve a practical intervention in the form of 30-day spiritual practices, followed by a comparison of indicators.

Keywords: Christian faith, spirituality, psychological well-being, anxiety, meaning of life, life satisfaction, spiritual practices.

Вступ Тема психологічного благополуччя у сучасному світі набуває особливої значущості, оскільки інтенсивність соціальних, економічних та політичних змін суттєво впливає на внутрішній стан людини. У цьому контексті християнська віра становить окремий об’єкт наукового інтересу. Християнство не лише пропонує систему поглядів на світ, людину й мораль, але й інтегрує регулярні духовні практики, які активно впливають на мислення, емоційну сферу, поведінку та міжособистісні відносини. Психологія поступово відходить від спрощених моделей і визнає, що релігійність та духовність є багатовимірними феноменами, які можуть відігравати важливу роль у формуванні внутрішньої рівноваги. Розуміння впливу віри на благополуччя ґрунтується на низці емпіричних даних. Проте особливої уваги потребує контекст української реальності, де духовність нерідко стає засобом виживання, знаходження сенсу й збереження внутрішньої стійкості. Це робить дослідження ролі християнської віри актуальним не тільки з теоретичного, а й з практичного погляду.

Метою статті є обґрунтування ролі християнської віри у формуванні психологічного благополуччя особистості та представлення первинних результатів емпіричного дослідження, проведеного для визначення базових психологічних характеристик респондентів перед початком формувального експерименту.

Виклад основного матеріалу.

Теоретичні засади ролі християнської віри у формуванні психологічного благополуччя

З психологічної точки зору віра має багатовимірну природу. В. Франкл розглядав релігійну віру як одну з форм реалізації «волі до смислу», тобто глибинної потреби людини знаходити значення у власному житті [4]. Віра дозволяє перетворювати життєві події на частину більш широкої історії, у якій страждання, радощі, випробування та взаємини постають у новій перспективі. Для Франкла віра – це не відмова від реальності, а її глибше проживання. К. Парґамент у своїх дослідженнях акцентує на тому, що віра виконує функцію орієнтирів [5]. Вона визначає, що людина вважає цінним, як вона приймає рішення, як інтерпретує труднощі та як будує стосунки. Віра дає змогу людині вибудувати цілісний наратив свого життя, у якому є місце для покликання, відповідальності, покаяння, надії та внутрішніх змін. У когнітивній психології (А. Бек) підкреслюється роль переконань у формуванні поведінки та емоційних реакцій [1]. Християнська віра містить у собі переконання про природу людини, цінність особистості, силу добра, можливість відновлення й прощення. Такі переконання впливають на самооцінку, рівень внутрішньої свободи, готовність до змін та здатність долати труднощі. Г. Ноуен описує віру як повернення до власного серця, де людина може почути голос любові [3]. Такий підхід відкриває новий аспект: віра не є втечею від реальності, навпаки, вона поглиблює її сприйняття. У моменти напруження, втрат або внутрішніх криз віра стає тим місцем, де людина може знову знайти себе. З духовної точки зору віра народжується з особистої зустрічі з Богом. У працях богословів і християнських мислителів підкреслюється її динамічність: віра розвивається, зазнає криз, зміцнюється через досвід, молитву, читання Святого Письма, життя у спільноті. Вона не є автоматизмом і не зводиться до ритуалу – це шлях, що триває протягом усього життя.

У сучасній психології релігійна віра розглядається як складний інтегрований феномен, який охоплює когнітивний, емоційний, поведінковий та екзистенційний виміри. Християнські переконання, що ґрунтуються на ідеях Божої любові, надії, прощення, провидіння, призначення та вищого сенсу, впливають на те, як особистість інтерпретує події, реагує на труднощі та будує свої життєві стратегії. Когнітивний аспект християнської віри пов’язаний з формуванням стійких способів мислення. Людина, яка вірить у присутність Божого контролю, у закономірність подій та можливість відновлення, частіше демонструє оптимістичний стиль пояснення ситуацій. Подібний стиль мислення має значення для психологічного благополуччя, оскільки зменшує ризик катастрофізації, формує надію та допомагає людині шукати сенс навіть у випробуваннях [2]. Емоційно-регулятивна дія віри проявляється в тому, що духовні практики (молитва, читання Святого Письма, піст) створюють простір для внутрішнього заспокоєння. Дослідження свідчать, що люди, які регулярно практикують духовні форми рефлексії, мають нижчі показники тривожності та депресивності, а також вищий рівень емоційної стабільності. Молитовні практики активізують префронтальні ділянки мозку, що відповідають за контроль над емоціями, тоді як стресові реакції зменшуються. Таким чином, духовні практики стають своєрідним інструментом психологічної саморегуляції. Поведінковий вимір проявляється через формування моральних звичок, ціннісних орієнтирів і конкретних форм поведінки. Християнська віра стимулює до відповідальності, самодисципліни, альтруїзму та чесності. Такі моделі поведінки сприяють зміцненню самоповаги та розвитку внутрішнього почуття цілісності, що позитивно впливає на благополуччя. Соціальний вимір особливо виражений у християнських спільнотах, де люди отримують підтримку, взаємодопомогу, емоційну близькість і співпереживання. Саме соціальна інтегрованість є одним із ключових компонентів психологічного благополуччя, а християнське середовище часто створює умови для розвитку глибоких зв’язків, позитивних стосунків та відчуття безпеки. Окремо варто підкреслити екзистенційний вимір християнської віри. За Віктором Франклом, переживання сенсу є центральним компонентом психологічного благополуччя. Християнська віра пропонує людині цілісну систему смислів, бачення особистісного призначення та впевненість у власній цінності. Це формує внутрішню стійкість, яка дозволяє долати страждання та зберігати відчуття мети.

Таким чином, духовність і релігійні переконання утворюють багаторівневу систему впливу на благополуччя, а сукупність когнітивних, емоційних та соціальних чинників створює умови для більшої психологічної стабільності.

Опис емпіричного дослідження та первинні результати

Для вивчення базового психологічного стану віруючих респондентів було організовано первинний етап емпіричного дослідження, який охопив 64 особи віком від 17 до 59 років. На рисунку 1.1 та 1.2 представлено час перебування учасників контрольної та експериментальної групи. Усі респонденти є християнами-протестантами зі стажем віри понад чотири роки. Дослідження проводилося у форматі до експериментального вимірювання з метою подальшого порівняння показників після реалізації формувальної програми.

 Рис.1.2 Час перебування у християнській вірі учасників експериментальної групи

Рис. 1.2 Час перебування у християнській вірі учасників контрольної групи

Було здійснено оцінювання рівня тривожності, задоволеності життям, психологічного благополуччя та сенсу життя за валідними методиками. Результати первинного тестування показали, що рівень як ситуативної, так і особистісної тривожності в обох групах перебуває на межі між середнім та підвищеним. Цей показник може бути зумовлений загальною напруженістю суспільного життя, стресовими факторми та воєнними умовами, які створюють постійний тиск на емоційну сферу. Рівень задоволеності життям виявився середнім у респондентів як експериментальної, так і контрольної групи. Попри виклики, учасники демонструють достатнє позитивне сприйняття власного життя, що частково може пояснюватися впливом духовних переконань, наявністю спільноти та практикою віри, яка часто сприяє підтримці настрою та знаходженню позитивних моментів у повсякденності. Аналіз психологічного благополуччя засвідчив середній рівень загального показника. Найвищі результати було зафіксовано за підшкалами «позитивні стосунки», «мета в житті» та «особистісне зростання». Це свідчить про те, що респонденти мають достатньо розвинені соціальні зв’язки, переживають наявність життєвого сенсу та мають мотивацію до розвитку. Ймовірно, на це впливають цінності та практики християнської віри, зокрема участь у церковних спільнотах і регулярний духовний саморозвиток. Найнижчі показники спостерігалися за компонентом «контроль над середовищем», що є типовим для умов зовнішньої нестабільності, коли людина не завжди має можливість впливати на ситуації, які відбуваються навколо неї. Подібний результат є очікуваним у кризові періоди, однак він також створює передумови для позитивної динаміки під час подальшого формувального експерименту.

Дослідження сенсу життя продемонструвало високі показники як наявності сенсу, так і його пошуку. Це підтверджує, що віруючі респонденти мають стійкі світоглядні переконання, які допомагають їм інтегрувати свій досвід і бачити перспективу розвитку. Наявність сенсу є одним із найважливіших індикаторів психологічного благополуччя, що узгоджується з теоретичними підходами екзистенційних дослідників.

Узагальнюючи первинні результати, можна зазначити, що респонденти демонструють поєднання внутрішніх ресурсів та зовнішніх викликів. З одного боку, вони мають високий рівень життєвого сенсу, розвинені позитивні стосунки та здатність до особистісного розвитку. З іншого боку, підвищений рівень тривожності та знижене відчуття контролю над обставинами відображають вплив сучасних умов і відкривають перспективу для підвищення психологічного благополуччя шляхом цілеспрямованих духовних практик.

Висновки. На основі теоретичного аналізу та первинних емпіричних даних можна стверджувати, що християнська віра є багатовимірним чинником психологічного благополуччя. Вона впливає на когнітивну сферу, знижує негативні емоційні реакції, формує здорову поведінкову мотивацію та підтримує людину через соціальну інтегрованість. Учасники дослідження виявили середній рівень психологічного благополуччя, водночас демонструючи високий рівень сенсу життя, позитивні стосунки та внутрішню готовність до розвитку. Підвищені показники тривожності відображають зовнішні умови, але водночас свідчать про можливість подальшого покращення через регулярні духовні практики.

Перспективи подальших досліджень. Представлені результати є попередніми і відображають лише базовий стан респондентів до проведення формувального експерименту. Наступним етапом дослідження стане практичне впровадження 30-денних духовних практик, які включатимуть молитву-екзамен, практику visio divina, молитву по псалму 69, а також окремі форми духовного посту та рефлексії. Після завершення експерименту відбудеться повторне вимірювання усіх показників, що дозволить оцінити динаміку змін і визначити ефективність духовних практик як засобу формування психологічного благополуччя.

Література:

1. Бек Дж. С. Когнітивно-поведінкова терапія: основи та практика / пер. з англ. Київ : Форс Україна, 2023. 424 с.
2. Бочковська О. С. Психологічні особливості християнської віри як ціннісного компонента світогляду. Вісник ЛНУ ім. Т. Шевченка. 2017. № 4. С. 129–132.
3. Ноуен, Г., Крістенсен М. Дж., Лерд Р. Дж. Духовне формування: іти вслід за рухами Святого Духа / пер. з англ. Г. Лелів, А. Маслюх. Київ : Наш Формат, 2016. 211с.
4. Франкл, В. Людина в пошуках справжнього сенсу / пер. з англ. О. Замойської. Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2023. 224 с.
5. Pargament K. I. Spiritually integrated psychotherapy: Understanding and addressing the sacred. 2nd ed. New York: Guilford Press, 2013. 472 p.

Логвін Едуард Олегович,

студент магістратури спеціальності 053 «Психологія»

Національного університету «Острозька академія»

ORCID-ідентифікатор: https://orcid.org/0009-0009-8897-1664

МЕТАКОГНІТИВНІ ПЕРЕКОНАННЯ ЯК ФАКТОР ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ В УМОВАХ СТРЕСУ

Анотація

Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному визначенні ролі метакогнітивних переконань та сприйнятого стресу як предикторів психологічного благополуччя особистості, а також перевірці гіпотези про модераційний вплив стресу.

Методологія. У дослідженні взяв участь 101 респондент (41,6% чоловіків та 57,4% жінок) віком від 19 до 59 років. Використовувалися інструменти: «Метакогнітивний опитувальник» (MCQ-30), «Шкала сприйнятого стресу» (PSS-10) та опитувальник «Континуум психічного здоров’я» (MHC-SF). Аналіз даних здійснювався за допомогою кореляційного аналізу Пірсона, t-критерію Стьюдента та ієрархічного регресійного аналізу.

Результати. Встановлено, що негативні метакогнітивні переконання мають зворотний кореляційний зв’язок із психологічним благополуччям, тоді як когнітивна самосвідомість – позитивний. Регресійний аналіз виявив, що домінуючим предиктором благополуччя є рівень сприйнятого стресу (пояснює 32,5% дисперсії). Гіпотеза про модераційний ефект стресу не підтвердилася: вплив метакогніцій та стресу має адитивний (незалежний) характер.

Висновки. Результати свідчать про те, що в умовах війни стрес виступає первинним фактором зниження благополуччя, що диктує необхідність першочергової стабілізації емоційного стану перед роботою з глибинними переконаннями. Виявлено специфіку вікової динаміки: молодь характеризується вищим рівнем когнітивної самосвідомості.

Ключові слова: метакогнітивні переконання, сприйнятий стрес, психологічне благополуччя, модель S-REF, ієрархічний регресійний аналіз.

Abstract

Objective. The study aimed to theoretically substantiate and empirically determine the role of metacognitive beliefs and perceived stress as predictors of psychological well-being, as well as to test the hypothesis of the moderating effect of stress.

Methodology. The study included 101 respondents (41.6% men and 57.4% women) aged 19 to 59 years. The following instruments were used: Metacognitions Questionnaire (MCQ-30), Perceived Stress Scale (PSS-10), and Mental Health Continuum-Short Form (MHC-SF). Data analysis was performed using Pearson correlation analysis, Student’s t-test, and hierarchical regression analysis.

Results. It was established that negative metacognitive beliefs have an inverse correlation with psychological well-being, while cognitive self-consciousness has a positive one. Regression analysis revealed that the level of perceived stress is the dominant predictor of well-being (explaining 32.5% of the variance). The hypothesis regarding the moderating effect of stress was not confirmed: the influence of metacognitions and stress is additive (independent).

Conclusion. The results indicate that under war conditions, stress acts as the primary factor in reducing well-being, necessitating stress stabilization prioritizing over work with core beliefs. Age dynamics specificity was revealed: young people are characterized by a higher level of cognitive self-consciousness.

Keywords: metacognitive beliefs, perceived stress, psychological well-being, S-REF model, hierarchical regression analysis.

Вступ

Сучасні умови життєдіяльності українського суспільства характеризуються безпрецедентним рівнем стресового навантаження. Хронічний стрес ставить перед психологічною наукою завдання пошуку механізмів збереження психологічного благополуччя. Традиційні підходи фокусувалися на змісті думок, проте сучасний «метакогнітивний поворот» (A.Wells) зміщує акцент на те, як людина ставиться до процесу свого мислення.

Згідно з моделлю саморегулятивної виконавчої функції (S-REF), психологічне неблагополуччя підтримується специфічним патерном мислення – когнітивно-уважним синдромом (CAS), який активується дисфункціональними метакогніціями (вірою в неконтрольованість та небезпеку думок). Незважаючи на значну кількість досліджень у клінічному контексті, роль метакогніцій як фактора загального благополуччя в умовах війни залишається недостатньо вивченою.

Мета статті – емпірично визначити роль метакогнітивних переконань у формуванні психологічного благополуччя в умовах стресу та перевірити наявність ефекту модерації.

Методи дослідження

Учасники та процедура. Дослідження проводилося в онлайн-форматі. Вибірку склав 101 респондент (N=101) віком від 19 до 59 років (M = 38,4; SD = 11,1). Гендерний розподіл: 57,4% жінок та 41,6% чоловіків. Критерієм включення було перебування в умовах психосоціального стресового навантаження.

Інструменти дослідження.

Для збору емпіричних даних використано комплекс стандартизованих методик:

1. «Метакогнітивний опитувальник» (MCQ-30) (адаптація М. Августюк). Вимірює п’ять параметрів метакогніцій, ключовими з яких для дослідження є «Негативні переконання щодо неконтрольованості» та «Когнітивна самосвідомість».
2. «Шкала сприйнятого стресу» (PSS-10) (S. Cohen). Оцінює суб’єктивне відчуття неконтрольованості та перевантаженості життям.
3. Опитувальник «Континуум психічного здоров’я» – коротка форма MHC–SF (C. Keyes). Вимірює інтегральний показник благополуччя, що включає емоційний, соціальний та психологічний компоненти.
   Методи аналізу. Обробка даних здійснювалася в пакеті IBM SPSS Statistics v.26. Використовувалися методи описової статистики, кореляційний аналіз (r-Пірсона), t-критерій Стьюдента та ієрархічний регресійний аналіз для перевірки ефекту модерації.

Виклад основного матеріалу

1. Описовий аналіз та кореляційні зв’язки

Аналіз описових статистик показав, що вибірка характеризується помірним рівнем сприйнятого стресу (M = 19,05), що наближається до високих значень, та середнім рівнем психологічного благополуччя (M = 42,28). У структурі метакогніцій домінує «Когнітивна самосвідомість» (M = 16,25).

Кореляційний аналіз виявив статистично значущі взаємозв’язки між змінними:

• Сприйнятий стрес має сильний зворотний зв’язок із благополуччям (r = -0,570, p < 0,01).
• Негативні метакогнітивні переконання (щодо неконтрольованості думок) негативно корелюють із благополуччям (r = -0,309, p < 0,01).
• Когнітивна невпевненість також демонструє зворотний зв’язок (r = -0,377, p < 0,01).
• Когнітивна самосвідомість у даній вибірці позитивно пов’язана з благополуччям (r = 0,372, p < 0,01), що може свідчити про адаптивну роль рефлексії в умовах невизначеності.

2. Результати регресійного аналізу та перевірка модерації

Для визначення прогностичної сили факторів та перевірки гіпотези про те, що стрес посилює дію негативних переконань (модерація), було проведено ієрархічний регресійний аналіз (див. Таблицю 1).

Таблиця 1

Результати ієрархічного регресійного аналізу предикторів психологічного благополуччя

Аналіз показав, що модель є статистично значущою і пояснює 32,5% дисперсії благополуччя. Однак, найпотужнішим предиктором виступив саме сприйнятий стрес (β = -0,568). При його введенні в модель прямий вплив негативних переконань втратив статистичну значущість.

Ключовим результатом є відсутність ефекту модерації (p = 0,205). Це означає, що стрес не змінює силу впливу негативних думок, а діє як незалежний (адитивний) фактор. Негативні переконання є стійкою особистісною характеристикою, шкідливість якої не залежить від ситуативного рівня напруги. Також окрема перевірка модераційної ролі віку показала відсутність значущого ефекту (p=0.531), що свідчить про універсальність механізмів реагування на стрес у досліджуваному віковому діапазоні.

3. Статево-вікові особливості

Порівняльний аналіз виявив специфічні демографічні відмінності:

• Гендерний аспект: жінки демонструють достовірно вищий рівень сприйнятого стресу (M=21.95 проти M=18.86 у чоловіків) та вищий рівень негативних метакогнітивних переконань (t = -2.26, p = 0.026). Водночас рівень психологічного благополуччя у чоловіків та жінок статистично не відрізняється, що вказує на «адаптаційний парадокс» та високу резильєнтність жінок.
• Віковий аспект: Молодь (до 30 років) характеризується значущо вищим рівнем когнітивної самосвідомості (M=18.76) порівняно з групою 30+ (M=15.59). Це пояснюється віковими особливостями формування ідентичності та підвищеною рефлексивністю в умовах війни.

Висновки та практичне значення

1. Роль метакогніцій. Підтверджено, що віра в неконтрольованість думок є фактором ризику для ментального здоров’я, тоді як когнітивна самосвідомість може виконувати ресурсну функцію.
2. Домінування стресу. Суб’єктивне відчуття стресу є більш потужним предиктором актуального благополуччя, ніж глибинні метакогнітивні переконання. Вони діють паралельно, не створюючи ефекту взаємодії.
3. Практичні рекомендації. На основі отриманих даних пропонується алгоритм диференційованої допомоги:
   • I етап (Стабілізація): пршочергове застосування технік стрес-менеджменту (релаксація, заземлення), оскільки стрес є домінуючим фактором.
   • II етап (Метакогнітивна модифікація): робота з негативними переконаннями (техніки відстороненої уважності) для профілактики рецидивів.
   • III етап (Ресурс): використання високої когнітивної самосвідомості клієнтів (особливо молоді) для конструктивного самоаналізу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Августюк М. М. Психометричні показники україномовної версії опитувальника метакогніцій-30 (MCQ-30). Наукові записки НаУОА. Серія: Психологія. 2016. Вип. 4. С. 5–14.
2. Волошина-Нарожна В. О., Гандзілевська Г. Б. Дезадаптивні метакогнітивні переконання та суб’єктивне емоційне благополуччя як предиктори ментального здоров’я. Психологічне здоров’я особистості в контексті глобалізації. Київ, 2024. С. 62–64.
3. Cohen S., Kamarck T., Mermelstein R. A global measure of perceived stress. Journal of Health and Social Behavior. 1983. Vol. 24. P. 385–396.
4. Keyes C. L. M. The mental health continuum: From languishing to flourishing in life. Journal of Health and Social Behavior. 2002. Vol. 43. P. 207–222.
5. Wells A., Cartwright-Hatton S. A short form of the metacognitions questionnaire: properties of the MCQ-30. Behaviour Research and Therapy. 2004. Vol. 42. P. 385–396.
6. Wells A. Metacognitive therapy for anxiety and depression. New York: Guilford Press, 2009. 316 p.