ФАКТОРИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

У статті проаналізовано ключові фактори життєстійкості особистості, що формують психологічний захист та сприяють збереженню психічного здоров’я в умовах тривалого воєнного стресу. Розглянуто психологічні, фізіологічні, соціальні, фінансові, культурно-духовні, професійні та інформаційні чинники, що впливають на адаптацію особистості до екстремальних умов. На основі аналізу сучасних досліджень та українського контексту війни визначено, що саме комбінація та взаємодія цих факторів формує “захисну сітку” життєстійкості, що дозволяє не лише виживати, але й розвиватися в умовах кризи. Особливу увагу приділено когнітивній гнучкості, соціальній підтримці та цифровим ресурсам як сучасним інструментам підвищення стійкості.

Ключові слова: життєстійкість, психічне здоров’я, війна, стрес, адаптація, фактори життєстійкості, психологічна стійкість, український контекст.

FACTORS OF RESILIENCE AND THEIR IMPACT ON MENTAL HEALTH IN WARTIME CONDITIONS

The article analyzes the key factors of personality resilience that form psychological protection and contribute to the preservation of mental health under conditions of prolonged wartime stress. Psychological, physiological, social, financial, cultural-spiritual, professional, and informational factors influencing the adaptation of the individual to extreme conditions are considered. Based on the analysis of modern research and the Ukrainian war context, it is determined that it is the combination and interaction of these factors that forms a “protective net” of resilience, which allows not only to survive but also to develop in crisis conditions. Special attention is paid to cognitive flexibility, social support, and digital resources as modern tools for increasing stability.

Keywords: resilience, mental health, war, stress, adaptation, resilience factors, psychological stability, Ukrainian context.

Вступ
        Війна в Україні поставила перед суспільством та кожною особою виклики, що виходять за межі звичайного досвіду. Тривалий стрес, загроза життю, втрати, невизначеність та руйнування звичного укладу формують умови для виникнення широкого спектру психічних порушень — від гострих стресових реакцій до посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та емоційного вигорання. Однак дослідження останніх років свідчать, що навіть у найбільш екстремальних умовах значна частина населення демонструє вражаючу здатність до адаптації та збереження психічної рівноваги. Ця здатність розглядається в психології через концепцію життєстійкості (resilience) — комплексної особистісної якості, що дозволяє не просто витримувати стреси, але й перетворювати їх на джерело особистісного зростання.

Метою статті є систематизація та аналіз ключових факторів життєстійкості, що впливають на психічне здоров’я особистості в умовах війни, з урахуванням сучасних українських реалій та міждисциплінарних наукових підходів.

Виклад основного матеріалу

1. Психологічні фактори: основа внутрішнього ресурсу. На першому рівні розташовуються внутрішньо-психологічні чинники, що формують когнітивну та емоційну основу стійкості.

• Когнітивна гнучкість — здатність переосмислювати травматичні події, знаходити в них сенс та перспективу. Дослідження показують, що переосмислення досвіду з позиції “Я — не жертва, а борець” знижує ризик розвитку ПТСР на 40–60% [3]. Для українців таким переосмисленням часто стає ідея захисту рідних, волонтерська діяльність або прагнення відбудувати країну.
• Сенс життя та ціннісні орієнтації. Наявність чіткої мети, навіть у найскладніших обставинах (наприклад, “вижити заради дітей”, “допомагати іншим”), виступає потужним захисним чинником від розпаду особистості та клінічної депресії [2].
• Емоційна саморегуляція. Умови війни постійно породжують інтенсивні емоції — страх, гнів, смуток. Володіння техніками усвідомлення та регуляції емоцій (наприклад, техніки “заземлення”, дихальні вправи) дозволяє запобігти емоційному вигоранню та панічним атакам [6].

2. Фізіологічні та біологічні фактори: тіло як опора психіки. Психічна стійкість має міцну біологічну основу, на яку можна впливати через поведінкові стратегії.

• Якість сну. Порушення сну — один з ключових факторів розвитку психічних розладів. Регулярний відпочинок, гігієна сну, використання релаксаційних технік суттєво підвищують стресостійкість [6].
• Фізична активність. Навіть помірні навантаження (ходьба, вправи) знижують рівень кортизолу — гормону стресу — на 25–30%, сприяючи відновленню нейронних структур гіпокампа, відповідального за пам’ять та емоції [4].
• Харчування та мікробіом. Збалансоване харчування та підтримка здоров’я кишкового мікробіому впливають на вироблення серотоніну, безпосередньо впливаючи на настрій та рівень тривоги [4].

3. Соціальні фактори: сила зв’язків та спільнот. Людина — істота соціальна, і в умовах катастрофи соціальна підтримка стає лікувальним фактором.

• Підтримка родини та друзів. Наявність надійних, довірливих стосунків, де можна поділитися переживаннями, є найпотужнішим буфером проти стресу. Дослідження засвідчують, що 70% людей, які подолали глибокий стрес, вказували на родину як на ключовий ресурс [5].
• Групи взаємодопомоги та спільноти. Участь у волонтерських рухах, громадських ініціативах, психологічних групах підтримки не лише надає практичну допомогу, але й відновлює відчуття спільності, значущості та контролю над ситуацією [1].

4. Фінансові та матеріальні фактори: основа безпеки. Економічна нестабільність посилює психологічну вразливість.

• Доступ до доходу та ресурсів. Наявність будь-якого джерела заробітку, навіть мінімального, значно знижує рівень тривоги (до 35%), оскільки дає відчуття стабільності та можливість планувати найближче майбутнє [1].
• “Подушка безпеки” — навіть невеликі заощадження роблять людину психологічно стійкішою до вимушених змін, таких як переїзд чи втрата роботи [3].

5. Культурно-духовні фактори: ідентичність та трансценденція. Український досвід війни наочно демонструє, що культурна та духовна сфера є потужним джерелом сили.

• Зв’язок з традиціями та ідентичністю. Активне звернення до національних символів, історії, народної творчості зміцнює відчуття приналежності до спільноти, що витримує, та знижує рівень депресивних станів.
• Духовні практики. Віра, молитва, медитація для багатьох стають способом знайти внутрішній спокій, сенс у стражданні та емоційну опору.

6. Професійні та організаційні фактори: реалізація та стабільність. Можливість працювати та реалізовувати себе навіть в умовах війни має терапевтичний ефект.

• Професійна реалізація. Робота дає не лише дохід, але й структуру дня, соціальні контакти, відчуття компетентності та корисності [2].
• Підтримка на робочому місці. Компанії, що впроваджують програми психологічної допомоги для співробітників, гнучкий графік, підтримують корпоративний дух, значно знижують рівень професійного вигорання [1].

7. Інформаційні фактори: виклики та ресурси цифрової ери. Інформаційне середовище під час війни може як травмувати, так і лікувати.

• Контроль інформаційного споживання. Обмеження часу, витраченого на перегляд новин, вибір перевірених джерел допомагають знизити рівень тривоги та запобігти інформаційній паніці.
• Цифрові ресурси підтримки. Онлайн-консультації з психологів, мобільні додатки для медитації, онлайн-спільноти взаємодопомоги стали сучасним та доступним інструментом формування життєстійкості, зменшуючи рівень панічних атак та відчуття самотності.

Взаємодія факторів та формування “захисної сітки”. Важливо розуміти, що жоден з факторів окремо не може забезпечити повноцінну життєстійкість. Найвищу ефективність демонструє їх синергія та взаємодія. Наприклад, військовий (соціальний фактор — підтримка побратимів), який має чітке розуміння мети служби (психологічний фактор), регулярно займається спортом (фізіологічний фактор) та отримує психологічну допомогу онлайн (інформаційний фактор), має набагато вищі шанси зберегти психічне здоров’я, ніж той, хто позбавлений цієї “захисної сітки”.

Висновки

1. Життєстійкість особистості в умовах війни є комплексним, багаторівневим конструктом, що формується під впливом семи взаємопов’язаних груп факторів: психологічних, фізіологічних, соціальних, фінансових, культурно-духовних, професійних та інформаційних.
2. Найпотужнішими предикторами збереження психічного здоров’я є когнітивна гнучкість (здатність до переосмислення досвіду) та стабільна соціальна підтримка. Саме вони складають ядро особистісної стійкості.
3. Сучасні умови висувають на перший план нові, цифрові фактори життєстійкості, що можуть як посилювати стрес (інформаційне перевантаження), так і слугувати потужним інструментом психологічної самодопомоги та соціальної кохезії.
4. Для ефективної психологічної допомоги в умовах війни необхідно переходити від симптом-орієнтованого підходу до системного розвитку життєстійкості, що передбачає одночасну роботу на різних рівнях (від навчання технік саморегуляції до сприяння створенню спільнот та забезпеченню базових потреб).

Таким чином, життєстійкість у воєнний час — це не про відсутність страждання, а про здатність витримувати його завдяки комплексній “екології ресурсів”, що включає внутрішні сили особистості, міцні соціальні зв’язки, стабільні умови життя та сучасні інструменти психологічної підтримки. Розуміння цієї багатовимірності є ключем до розробки ефективних програм відновлення психічного здоров’я нації.

Література:

1. Кокун О. М. Психічне здоров’я в умовах тривалого стресу: дані з фронту та тилу. Київ, 2023. 240 с.
2. Maddi S. R., Khoshaba D. M. Resilience at Work: How to Succeed No Matter What Life Throws at You. New York: AMACOM, 2005. 256 p.
3. Hobfoll S. E. Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist. 1989. Vol. 44. No. 3. P. 513–524.
4. Southwick S. M., Charney D. S. Resilience: The Science of Mastering Life’s Greatest Challenges. 2nd ed. Cambridge: Cambridge University Press, 2018. 464 p.
5. Предко В. В. Соціальна підтримка як чинник психологічної адаптації переселенців. Проблеми сучасної психології. 2022. Вип. 45. С. 150–167.
6. Van der Kolk B. A. The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma. New York: Viking, 2014. 464 p.

Аркалюк Аліна

ЦИФРОВА СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ: ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ РИЗИКУ Й РЕСУРСИ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я

Анотація

У статті проаналізовано феномен цифрової соціалізації молоді в умовах інтенсивного використання соціальних мереж. Розкрито психологічні механізми впливу цифрового середовища на ментальне здоров’я, зокрема соціальне порівняння, FOMO (страх пропустити важливе), емоційну контамінацію та формування онлайн-ідентичності. Окреслено основні ризики цифрової взаємодії – розвиток залежної поведінки, кібербулінг, дезінформація, псевдопсихологічні практики та їхній зв’язок із тривожністю, депресивними симптомами й відчуттям самотності. Водночас підкреслено ресурсний потенціал соціальних мереж як простору підтримки, психопросвіти, розвитку резилієнсності та громадянської активності молоді. Запропоновано напрями психологічного супроводу здорової цифрової поведінки, зорієнтовані на розвиток медіаграмотності, емоційної саморегуляції та балансу між онлайн- і офлайн-вимірами життя.

Ключові слова: соціальні мережі, цифрова соціалізація, молодь, ментальне здоров’я, психологічна стійкість, онлайн-ідентичність.

Abstract

The article examines the phenomenon of digital socialization of young people in the context of intensive social media use. It analyzes psychological mechanisms through which social networks influence mental health, including social comparison, FOMO (Fear of Missing Out), emotional contagion and the formation of online identities. The paper highlights key risks of digital interaction – addictive use, cyberbullying, misinformation and pseudo-psychological content – and their association with anxiety, depressive symptoms and feelings of loneliness. At the same time, it emphasizes the resource potential of social networks as a space for social support, psychoeducation, resilience-building and civic engagement. The article outlines directions for psychological support aimed at fostering healthy digital behavior among young people through media literacy, emotional self-regulation and a balanced interplay between online and offline activities.

Keywords: social media, digital socialization, youth, mental health, psychological resilience, online identity.

Постановка проблеми. На поч. XXI ст. соціальні мережі перетворилися на один із провідних контекстів, у якому відбувається повсякденне життя молодої людини. Для значної частини юнацтва саме цифровий простір стає місцем, де вони встановлюють контакти, декларують цінності, отримують визнання та вибудовують власну ідентичність. Відповідно змінюються й умови соціалізації: поряд із родиною, освітніми інституціями та групою однолітків потужним агентом соціалізації стають соціальні платформи. Цифрова соціалізація не є нейтральним процесом. Вона опосередковується алгоритмами, логікою монетизації уваги, культурними трендами та індивідуальними психологічними особливостями користувача. Для молоді, яка лише формує життєві орієнтири, така взаємодія може бути як ресурсом розвитку, так і чинником дезадаптації. Тому аналіз психологічних механізмів цифрової соціалізації та їхнього впливу на ментальне здоров’я є важливим завданням сучасної психології.

Метою статті є теоретичний аналіз цифрової соціалізації молоді в соціальних мережах, виокремлення ключових механізмів ризику й ресурсів ментального здоров’я, а також окреслення можливих напрямів психологічного супроводу молодіжної цифрової поведінки.

Виклад основного матеріалу. Традиційно соціалізація описується як процес засвоєння індивідом норм, цінностей і моделей соціальної поведінки, необхідних для повноцінного функціонування в суспільстві [Coleman, 1988]. У цифрову епоху цей процес виходить за межі офлайн-взаємодій і значною мірою переноситься в онлайн-простір, де молодь щодня контактує з великою кількістю людей й ідей, часто невидимих у її офлайн-житті.

Соціальні мережі створюють специфічне середовище соціалізації з кількома характеристиками. По-перше, воно є мультимодальним: поряд із текстом активно використовуються фото, відео, стікери, меми, аудіоповідомлення, що розширює можливості вираження емоцій і смислів. По-друге, цифрова взаємодія має безперервний характер – відсутність чітких меж часу та простору призводить до того, що соціальний вплив фактично не припиняється. По-третє, це середовище алгоритмічно опосередковане: користувачі бачать не весь контент, а той, який їм підбирають системи рекомендацій.

У такому контексті молодь засвоює уявлення про нормальність, успіх, привабливість, стосунки, психічне здоров’я тощо. Саме через цифрові канали поширюються тренди тілесності, «успішності», способів відпочинку, моделей самодопомоги, зокрема й сумнівних чи небезпечних. Тому дослідження цифрової соціалізації стає важливим для розуміння сучасних викликів ментальному здоров’ю молодих людей.

Одним із ключових механізмів є соціальне порівняння. Соцмережі організовані так, що користувач постійно бачить «вітрину» чужого життя: відфільтровані й відредаговані моменти успіху, яскравого дозвілля, досягнень. У юнацькому віці, коли самооцінка ще нестабільна, а потреба в схваленні особливо висока, це провокує схильність порівнювати себе з ідеалізованими образами. Такі порівняння часто завершуються відчуттям власної «недостатності», що пов’язане з підвищенням тривожності й депресивних переживань [Valkenburg, Piotrowski, 2017].

Другий важливий механізм – FOMO (Fear of Missing Out) – страх пропустити щось важливе, цікаве чи значуще. Миттєві сповіщення, сторіз, прямі ефіри створюють у молодої людини враження постійного руху подій, у яких потрібно брати участь, аби «не випасти з життя». FOMO спонукає до частого й нав’язливого перевіряння соцмереж, складнощів із відкладанням смартфона, прокручування стрічки вночі, що порушує сон і відновлення ресурсів. Дослідження показують, що високий рівень FOMO корелює з більшою самотністю, незадоволенням життям і депресивною симптоматикою [Przybylski, 2013; Hunt et al., 2018].

Третій механізм стосується емоційної контамінації. Алгоритми часто просувають контент, який викликає сильні емоції – обурення, страх, шок, захоплення. У результаті молодь занурюється в потік історій про війну, катастрофи, конфлікти, токсичні обговорення, що може призводити до хронічного напруження, виснаження та відчуття небезпеки. Емоційна контамінація відбувається і через позитивний контент, але надлишок «успішних історій» іноді також породжує приховане порівняння й заздрість.

Четвертий механізм – формування онлайн-ідентичності. Соцмережі дозволяють конструювати образ себе, обираючи, що саме показати іншим. З одного боку, це підтримує експериментування з ролями, розвиток творчості та сміливість заявляти про свої цінності. З іншого – може виникати розрив між «онлайн-Я» і «реальним Я»: у публічному просторі людина виглядає впевненою, успішною, активною, тоді як у повсякденності вона переживає невпевненість, втому, сумніви. Такий розрив здатен посилювати внутрішню напругу й відчуття неавтентичності.

До найбільш очевидних ризиків належить проблемне й залежне використання соціальних мереж. Йдеться не лише про тривале перебування онлайн, а й про втрату контролю над часом, зниження продуктивності, ігнорування офлайн-завдань, конфлікти з близькими через гаджет. Дослідження пов’язують надмірне використання соцмереж із вищим рівнем депресії, тривожності та стресу [Andreassen et al., 2017]. У молодіжному середовищі це може проявлятися у вигляді постійної прокрастинації навчальних обов’язків, порушення сну, зниження інтересу до реальних взаємин.

Другий блок ризиків стосується кібербулінгу й цифрової агресії. Соціальні платформи, що забезпечують видимість і швидкість поширення інформації, одночасно створюють умови для хвиль хейту, публічної ганьби, розголошення особистих даних. Молодь, яка стає об’єктом онлайн-цькування, часто переживає сором, безпорадність, страх повторних атак; це сприяє посиленню соціальної ізоляції, униканню контактів, навіть появі суїцидальних думок у вразливих осіб.

Окрему небезпеку становить дезінформація та псевдопсихологічний контент. Серед популярних блогів нерідко поширюються спрощені, некоректні або відверто шкідливі поради щодо самодіагностики й «самолікування» психічних станів. Молоді люди, які не мають достатньої психологічної освіти, можуть приймати такі матеріали за компетентне джерело, що ускладнює звернення по професійну допомогу й закріплює хибні уявлення про психічне здоров’я.

Також ризиком є заміщення офлайн-контактів онлайн-спілкуванням. Попри велику кількість зв’язків у соцмережах, частина молоді відчуває дефіцит глибоких, довірливих стосунків у реальному житті. Виникає парадокс: чим більше «друзів» і підписників має користувач, тим сильніше він може відчувати самотність, якщо ці зв’язки не переходять у реальну підтримку.

Поряд із ризиками соціальні мережі містять значний потенціал для розвитку й підтримки молоді. Один із таких ресурсів – можливість отримати соціальну підтримку та відчуття приналежності. Для людей, які переживають самотність, вимушену міграцію, втрату звичних спільнот, онлайн-групи стають простором, де їхній досвід визнають, поділяють, де вони можуть отримати емпатію й пораду.

Другий ресурс – психопросвіта і доступ до якісних знань. У соцмережах активно розвиваються сторінки психологів, освітніх проєктів, ініціатив, спрямованих на підвищення медіаграмотності та турботи про ментальне здоров’я. За умови критичного ставлення до джерел та інформації молодь може використовувати ці ресурси для самопізнання, розуміння власних емоцій, освоєння базових навичок самодопомоги.

Третій ресурс пов’язаний із розвитком резилієнсності – здатності зберігати та відновлювати психологічну стійкість у складних умовах. Соціальні мережі дають можливість молодим людям об’єднуватися довкола спільних цінностей, волонтерських ініціатив, взаємодопомоги. Участь у таких проєктах формує досвід впливу на реальність, посилює відчуття суб’єктності й сенсу, що є важливими компонентами ментального благополуччя.

Четвертий ресурс – творча самореалізація. Створення контенту (музики, текстів, відео, ілюстрацій) дозволяє молоді досліджувати власні здібності, отримувати позитивний зворотний зв’язок, будувати професійну ідентичність. Для частини молодих людей соцмережі стають стартовим майданчиком для майбутньої кар’єри, що підвищує мотивацію до навчання й розвитку.

Важливо підкреслити, що реалізація ресурсного потенціалу можлива за умови усвідомленого та рефлексивного використання цифрових платформ. Ті самі механізми, які за певних умов ведуть до ризиків (соціальне порівняння, FOMO, емоційна контамінація), можуть ставати нейтральними або навіть значущими ресурсами, якщо молодь здатна розпізнавати свої реакції та регулювати поведінку.

Одним із ключових завдань сучасної психологічної освіти є формування в молоді цифрової грамотності й гігієни. Йдеться не лише про технічні навички, а насамперед про вміння критично оцінювати інформацію, розпізнавати маніпуляції, алгоритмічні пастки та дезінформацію. Практичними інструментами можуть бути тренінги з медіаграмотності, тематичні заняття в закладах освіти, інтерактивні онлайн-курси.

Другий напрям – розвиток навичок емоційної саморегуляції в цифровому середовищі. Молоді люди потребують не лише порад «менше сидіти в телефоні», а й конкретних технік: відстеження своїх емоційних тригерів, встановлення особистих правил користування соцмережами (часові ліміти, «нічний режим», перерви без гаджетів), впровадження практик «цифрового детоксу».

Третій напрям передбачає підтримку балансу між онлайн- та офлайн-активністю. Психологи можуть заохочувати молодь до участі в живих групах за інтересами, волонтерських і соціальних ініціативах, спортивних секціях, творчих студіях, допомагаючи таким чином зміцнювати реальні зв’язки, які компенсують частину потреби в онлайн-схваленні.

Четвертий напрям пов’язаний із розвитком критичного ставлення до псевдопсихологічного контенту. Це включає пояснення критеріїв професійності (освіта, досвід, етичні стандарти), розвінчання популярних міфів про психічне здоров’я, заохочення звернення по фахову допомогу в разі стійких чи тяжких симптомів, а не покладання на «універсальні поради з TikTok».

Нарешті, важливим є створення безпечних онлайн-просторів психологічної підтримки, де молодь може ділитися переживаннями, отримувати емпатійний відгук і вчасні рекомендації щодо звернення до спеціалістів. Такі спільноти можуть бути організовані за участі психологів, освітніх інституцій, громадських організацій.

Висновки. Цифрова соціалізація молоді в соціальних мережах є складним, суперечливим процесом, у якому переплітаються значні можливості розвитку й суттєві психологічні ризики. Соцмережі виступають середовищем, де формуються уявлення про себе, інших людей, стосунки, успіх і психічне здоров’я. До провідних механізмів впливу належать соціальне порівняння, FOMO, емоційна контамінація та конструювання онлайн-ідентичності.

Надмірне та некритичне використання соціальних мереж пов’язане з ризиком залежної поведінки, підвищенням тривожності, депресивних симптомів, відчуття самотності, а також зі зростанням вразливості до кібербулінгу й дезінформації. Водночас у цифровому середовищі закладено значний ресурсний потенціал: можливість отримання підтримки, доступ до психопросвітніх матеріалів, розвиток резилієнсності, творча самореалізація й громадянська активність.

Оптимізація впливу цифрової соціалізації на ментальне здоров’я молоді потребує впровадження системної психологічної просвіти, розвитку медіаграмотності, формування навичок емоційної саморегуляції та підтримки балансу між онлайн- та офлайн-вимірами життя. Перспективним напрямом подальших досліджень є емпіричне вивчення того, які саме патерни цифрової поведінки стають чинниками ризику, а які – захисними факторами для психічного благополуччя молоді в умовах тривалих соціальних і воєнних викликів.

Список використаних джерел

1. Andreassen C. S., Pallesen S., Griffiths M. D. Addictive use of social media and symptoms of depression, anxiety, and stress. Psychology of Addictive Behaviors. 2017. Vol. 31. Iss. 4. P. 502–513.
2. Boyd D. It’s Complicated: The Social Lives of Networked Teens. New Haven : Yale University Press, 2014. 296 p.
3. Coleman J. S. Social Capital in the Creation of Human Capital. American Journal of Sociology. 1988. Vol. 94. P. S95–S120.
4. Hunt M. G., Marx R., Lipson C., Young J. No More FOMO: Limiting Social Media Decreases Loneliness and Depression. Journal of Social and Clinical Psychology. 2018. Vol. 37. Iss. 10. P. 751–768.
5. Orben A. Teenagers, screens and social media: a narrative review of reviews and key studies. Social Psychiatry and Psychiatric Epidemiology. 2020. Vol. 55. P. 407–414.
6. Przybylski A. K. Development and validation of the Fear of Missing Out scale. Computers in Human Behavior. 2013. Vol. 29. Iss. 4. P. 1841–1848.
7. Valkenburg P. M., Piotrowski J. T. Plugged In: How Media Attract and Affect Youth. New Haven : Yale University Press, 2017. 312 p.
8. Zillmann D. Mood management: Using entertainment to full advantage. Communication, Social Cognition, and Affect / Donohew L., Sypher H. E., Higgins E. T. (Eds.). Hillsdale : Erlbaum, 1988. P. 147–171.

здобувачка вищої освіти другого магістерського рівня,

спеціальності «Психологія» Національного університету «Острозька академія»

СЕНС ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ВЕТЕРАНІВ: ЛОГОТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПІДХІД

У статті розглянуто роль смислових орієнтирів як ключового ресурсу психологічної стійкості ветеранів війни. Підкреслено, що після повернення з бойових дій саме здатність надавати значення власному досвіду визначає, наскільки успішно людина відновлює внутрішню рівновагу, інтегрує пережите і вибудовує життєву перспективу. Проаналізовано логотерапевтичний підхід Віктора Франкла як теоретичну рамку, що дозволяє пояснити механізми смислового відновлення та шляхи подолання наслідків воєнної травматизації. Особливу увагу приділено концептам свободи ставлення, відповідальності, самотрансценденції та ціннісного вибору, які формують підґрунтя резильєнтної поведінки ветеранів.

У роботі узагальнено наукові напрацювання українських та зарубіжних дослідників щодо сенсу життя, посттравматичного зростання, екзистенційної адаптації та реабілітації військовослужбовців. На основі аналізу літератури доведено, що смислова сфера виконує функцію внутрішнього стабілізатора, знижує вплив травматичних переживань, підтримує суб’єктність і сприяє формуванню життєво актуальних цілей. Підкреслено практичну значущість логотерапевтичних інтервенцій для психолого-соціальної підтримки ветеранів у громадах.

Зроблено висновок, що смислові орієнтири є одним із найпотужніших чинників психологічної стійкості, а логотерапія виступає ефективним підходом для відновлення гідності, внутрішньої свободи та здатності до конструктивного життя після війни.

Ключові слова: сенс життя, ветерани, психологічна стійкість, логотерапія, самотрансценденція, посттравматичне зростання, екзистенційна адаптація.

The article examines the role of meaning as a core psychological resource contributing to the resilience of military veterans. It emphasizes that after returning from combat, the veteran’s ability to assign significance to lived experience becomes a decisive factor in restoring internal balance, integrating traumatic events and rebuilding a sense of future direction. Viktor Frankl’s logotherapy is presented as the conceptual framework that clarifies the mechanisms of meaning-making, resilience, and post-traumatic adaptation. Special attention is given to the principles of attitudinal freedom, responsibility, self-transcendence, and value-driven choice as foundations for veterans’ resilient functioning.

The paper summarizes contributions from Ukrainian and international scholars on meaning in life, post-traumatic growth, existential recovery, and psychological rehabilitation of service members. The analysis demonstrates that meaning functions as an internal stabilizing force that reduces the impact of traumatic memories, supports agency and promotes the formation of personally relevant goals. The practical value of logotherapeutic interventions for community-based veteran support is also highlighted.

The study concludes that meaningful life orientation is one of the strongest determinants of psychological resilience, while logotherapy provides an effective pathway for restoring dignity, inner freedom and constructive life engagement after war.

Keywords: meaning in life, veterans, psychological resilience, logotherapy, self-transcendence, post-traumatic growth, existential adaptation.

Постановка проблеми

Повернення ветеранів до мирного життя — складний і багатовимірний процес, який охоплює не лише фізичні чи соціальні зміни, а й глибинні трансформації у структурі особистісного досвіду. Людина, яка тривалий час перебувала у війні, опиняється перед необхідністю відновити внутрішню цілісність і заново вибудувати систему життєвих орієнтирів. Саме в цей період особливо загострюються питання психологічної стійкості.

Сучасні підходи до реабілітації ветеранів здебільшого орієнтуються на корекцію травматичних симптомів або розвиток соціальних навичок. Проте досвід практичної роботи з військовими свідчить, що подолання стресу не завжди є достатнім. Без чіткої смислової опори, без уявлення про те, що надає життю значення після війни, людина може втрачати здатність до повноцінного функціонування, навіть за умови мінімізації психологічних симптомів.

Проблема відсутності сенсу — одна з найбільш недооцінених у психологічній підтримці ветеранів. Саме тому важливо звернутися до логотерапії як напряму, який розглядає сенс життя не як абстрактну категорію, а як реальний ресурс стійкості, здатний підтримувати людину у кризових ситуаціях.

Актуальність дослідження

Актуальність теми зумовлена зростанням кількості ветеранів, які повертаються у громади після проходження служби в умовах бойових дій. Війна змінює не лише рольові позиції та соціальний статус, а й структуру світогляду, уявлення про себе й інших. Значна частина ветеранів стикається з внутрішньою порожнечею, втратою мотивації, складнощами у прийнятті нового способу життя. Тому психологічна стійкість перестає бути лише характеристикою нервової системи — вона стає питанням життєвої позиції.

Враховуючи виклики повоєнної реінтеграції, вкрай важливим є пошук таких підходів, які дають змогу відновити не лише емоційну рівновагу, а й глибинні смислові підстави життя. Логотерапевтичний підхід, що пропонує працювати з питаннями “для чого жити?”, “що надає моєму досвіду значення?”, “які цінності ведуть мене далі?”, є перспективним інструментом у роботі з ветеранами.

Мета статті

Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі сенсу життя як чинника психологічної стійкості ветеранів та аналіз логотерапевтичного підходу як методологічної основи для роботи з людьми, які мають досвід війни.

Завдання дослідження

Узагальнити сучасні уявлення про психологічну стійкість у контексті військового досвіду.

Проаналізувати наукові джерела щодо ролі сенсу в подоланні екзистенційних криз.

Окреслити ключові положення логотерапевтичного підходу, релевантні роботі з ветеранами.

Розкрити механізми, через які смислові орієнтири впливають на здатність ветеранів адаптуватися до мирного життя.

Запропонувати узагальнену теоретичну модель впливу сенсу на психологічну стійкість військових після пережитої травми.

Аналіз досліджень і публікацій

У сучасних дослідженнях психологічної стійкості зростає увага до смислових чинників, які визначають здатність людини відновлюватися після екстремальних подій. У роботах Schulenberg S. підкреслюється, що сенс життя виступає стрижневим елементом особистісної цілісності та впливає на подолання кризових переживань. Автор наголошує, що смислова мотивація забезпечує внутрішню впорядкованість і підтримує людину там, де інші ресурси виснажуються.

Дослідження Russo-Netzer P. показують, що відчуття сенсу формується не ізольовано, а через участь у значущих стосунках та діяльності. Такий погляд є важливим у контексті ветеранів, для яких повернення до соціальної взаємодії часто стає ключовою умовою відновлення.

Екзистенційно-аналітична традиція, представлена працями Längle A., розглядає психологічну стійкість як здатність зберігати внутрішню опору навіть за умов невизначеності. Автор описує поняття “екзистенційної відповідності” — умови, за якої людина здатна приймати реальність і водночас бачити власну цінність, що є надзвичайно актуальним для військових після повернення з війни.

Внесок у розвиток логотерапевтичного підходу зробила Lukas E., яка детально описала механізми смислового переосмислення травматичного досвіду. На її думку, стійкість зростає тоді, коли людина знаходить спосіб надати пережитому конструктивного значення.

У соціально-психологічному вимірі важливими є матеріали OSCE Support Programme for Ukraine, де зазначено, що реінтеграція ветеранів залежить від поєднання індивідуальних смислових ресурсів і підтримувального соціального середовища. Наголошується, що наявність можливості бути корисним громаді істотно зменшує ризики дезадаптації.

Досвід реабілітаційних програм, висвітлений у матеріалах NATAL Israel Trauma Center, показує, що робота зі смислами є ключовим чинником відновлення після бойового досвіду. Особлива увага приділяється тому, як ціннісні орієнтири та духовні переконання підтримують здатність людини витримувати наслідки травми.

Узагальнення наукових джерел дозволяє стверджувати, що:

смислова сфера виступає одним із центральних компонентів психологічної стійкості ветеранів;

логотерапевтичний підхід забезпечує методологічні засоби для роботи з екзистенційними наслідками війни;

ефективність відновлення залежить від поєднання індивідуального сенсу та соціальної підтримки.

Виклад основного матеріалу

Психологічна стійкість ветеранів традиційно розглядається як здатність зберігати внутрішню рівновагу та функціональність у складних життєвих умовах. Однак у випадку людей, які повертаються з війни, ця здатність набуває глибшого змісту. Вона залежить не лише від особистісних якостей чи навичок регуляції емоцій, а й від того, наскільки ветеран сприймає своє життя цілісним і значущим. Саме тому поняття стійкості у військовому контексті нерозривно пов’язане з темою сенсу.

Сенс як чинник внутрішньої стійкості ветерана.

У контексті військового досвіду психологічна стійкість не зводиться до здатності “витримати стрес” чи “повернутися до норми”. Для ветеранів поняття норми часто взагалі втрачає довоєнний зміст. Після служби людина опиняється в умовах, де попередні критерії успішності, безпеки чи навіть справедливості перестають працювати. Саме тому провідним механізмом внутрішньої опори стає не відсутність травматичних симптомів, а наявність відповідей на власні запитання про сенс і призначення.

Сенс у житті військової людини виконує роль внутрішнього орієнтиру, який дозволяє не втратити відчуття напряму у період глибоких життєвих змін. Він не усуває труднощів, але задає логіку, у якій ці труднощі перестають здаватись хаотичними або безнадійними. Коли ветеран здатний визначити, що саме допомагає йому рухатися вперед — почуття обов’язку, любов до близьких, прагнення до самореалізації або турбота про побратимів — з’являється внутрішній простір для дії, а не лише для реакції на стрес.

Втрата смислової опори, навпаки, часто проявляється не зовнішніми симптомами, а тихим відчуттям “внутрішнього розсипання”: коли щоденні події сприймаються як механічні, майбутнє здається розмитим, а досвід війни — без пояснення чи завершення. Такий стан нерідко помилково прирівнюють до емоційного виснаження, хоча його коріння значно глибше — у відсутності відповідності між пережитим і тим, що людина вважає важливим.

У логотерапевтичній традиції наголошується, що сенс не є філософською абстракцією — він проявляється у конкретному ставленні до реальності. Для ветеранів це ставлення часто стає точкою перезапуску: коли важкі спогади перестають визначати все життя, а переходять у площину досвіду, який можна зрозуміти, прийняти й рухатись далі. Важливо, що сенс не заперечує страждання і не змушує його “забути”; навпаки, він дозволяє людині зайняти позицію, у якій минуле не знищує цілісності особистості.

Таким чином, сенс не просто підтримує ветерана — він створює внутрішню структуру, завдяки якій людина здатна повернути собі суб’єктність, відновити здатність до вибору і побачити напрямок розвитку після досвіду, що радикально змінив її життєвий горизонт.

Логотерапевтичний підхід у роботі з військовим досвідом

Логотерапія розглядає людину як істоту, що прагне до сенсу. Це прагнення не зникає навіть у найекстремальніших умовах. Навпаки, війна часто оголює те, що для людини справді важливо: товаришів, відповідальність, свободу, любов, вірність принципам. Саме тому логотерапевтичний підхід виявляється особливо доречним у роботі з ветеранами.

Сутність цього підходу полягає у трьох основних принципах:

• свобода ставлення

Людина не може змінити минуле, але здатна обирати, яке значення воно для неї матиме. Для ветеранів це означає можливість перейти від руйнівного сприйняття досвіду (“це зламало мене”) до приймаючого (“це частина моєї історії, яка відкрила мої сильні сторони”).

• відповідальність за власне життя

Після демобілізації відповідальність набуває нового змісту. Вона вже не пов’язана з бойовими наказами, але залишається у площині вибору — за що я відповідаю сьогодні? Які цінності ведуть мене далі?

• самотрансценденція

Термін Франкла означає здатність виходити за межі власного болю. Для ветеранів це часто проявляється у бажанні допомагати іншим військовим, підтримувати спільноту, брати участь у волонтерських ініціативах. Служіння стає не обов’язком, а способом повернути собі відчуття значущості.

Ці принципи дозволяють побудувати терапевтичну взаємодію так, щоб акцент був зміщений з “усунення симптомів” на пошук нового життєвого сенсу. Це не заперечує потреби у медичній чи психологічній допомозі, але робить відновлення більш стабільним і довготривалим.

Механізми впливу сенсу на психологічну стійкість ветеранів

Можна виділити кілька механізмів, через які смислова сфера впливає на здатність долати наслідки війни.

1. Інтеграція життєвої історії

Сенс дозволяє поєднати досвід війни з теперішнім життям так, щоб цей досвід не суперечив загальним уявленням про себе. Людина перестає сприймати травму як “чужий фрагмент”, який потрібно відкинути, і натомість інтегрує її як складну, але важливу частину своєї біографії.

2. Зниження внутрішньої хаотичності

Коли у людини є ціннісний орієнтир, вона краще переносить невизначеність, втрати, щоденні труднощі. Сенс виконує функцію стабілізатора, який допомагає здобути внутрішню впорядкованість там, де об’єктивно присутній хаос.

3. Відновлення мотиваційної сфери

Ветерани нерідко втрачають інтерес до майбутнього через відчуття спустошеності. Сенс повертає здатність робити вибір, ставити цілі та нести відповідальність за власні рішення. Людина починає відчувати напрям руху, навіть якщо шлях ще не повністю зрозумілий.

4. Формування нової ідентичності

Після війни частина ветеранів відчуває невідповідність між колишнім “я” і новими обставинами життя. Смислова робота дозволяє поступово створити нову версію себе, яка враховує і минулий досвід, і теперішні потреби.

5. Підтримка соціальної взаємодії

Сенс часто виникає у стосунках — через підтримку побратимів, родини, спільноти. Смислова орієнтація сприяє зміцненню зв’язків, що саме по собі є потужним ресурсом стійкості.

4. Смислові ресурси, які найбільш значущі для ветеранів

Аналіз сучасних публікацій дозволяє окреслити кілька груп ресурсів, що відіграють важливу роль:

цінність служіння — бажання бути корисним тим, хто поруч;

цінність стосунків — відчуття підтримки та приналежності;

цінність свободи та відповідальності — здатність обирати спосіб життя після війни;

цінність духовного виміру — пошук відповідей, які не зводяться до раціональних пояснень;

цінність досвіду — визнання того, що пережите формує зрілість, мужність і здатність співчувати.

Ці ресурси не є універсальними для всіх, але вони найчастіше згадуються у працях як українських, так і зарубіжних авторів, що підтверджує їхню психологічну вагу.

Узагальнена модель впливу сенсу на стійкість ветеранів

На підставі теоретичних джерел можна запропонувати таку узагальнену модель:

Сенс → Ціннісна інтеграція → Мотивація → Ідентичність → Соціальна включеність → Стійкість

Така послідовність показує, що стійкість не є одноразовою реакцією — це результат тривалої внутрішньої роботи, яка починається з осмислення того, “для чого жити далі”, і завершується відновленням власної активності у мирному житті.

Висновок

Проведений теоретичний аналіз дозволив уточнити роль сенсу життя як одного з ключових психологічних чинників стійкості ветеранів. У контексті військового досвіду саме смислова сфера виявляється тим виміром, який забезпечує внутрішню упорядкованість і дає можливість витримувати наслідки травми, не втрачаючи психологічної цілісності. Сенс не усуває складних переживань, однак дозволяє інтегрувати їх у життєву історію таким чином, щоб минуле не перешкоджало формуванню майбутнього.

Логотерапевтичний підхід, спрямований на пошук і відновлення смислових орієнтирів, демонструє високу теоретичну і практичну релевантність у роботі з ветеранами. Його цінність полягає в тому, що він розглядає людину не як пасивного носія травматичних наслідків, а як активного суб’єкта, здатного визначати власне ставлення до пережитого та вибудовувати нову життєву перспективу. У цьому контексті смислові ресурси стають не лише способом подолання кризи, а й основою для подальшого особистісного розвитку.

Значущість сенсу як чинника стійкості підтверджується в різних теоретичних підходах: від екзистенційної психології до сучасних моделей реінтеграції ветеранів у громади. Універсальним є висновок про те, що здатність особистості знаходити значення у власному шляху визначає глибину й стабільність адаптаційних процесів. Там, де існує смислова опора, зменшується ризик дезорганізації поведінки, емоційного виснаження та почуття внутрішньої порожнечі.

Отже, сенс життя може розглядатися як фундаментальний ресурс психологічної стійкості ветеранів, а логотерапевтичні підходи — як перспективний напрям психологічної підтримки. Вони створюють умови, у яких людина отримує можливість не заперечувати власний досвід, а трансформувати його у підґрунтя для подальшого розвитку, відновлення самоцінності та повернення до повноцінної участі в житті громади.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Головач Т. Екзистенційно-гуманістичні підходи у психологічній реабілітації військовослужбовців. Науковий вісник ХНПУ ім. С. Сковороди. Серія Психологія. Вип. 64. С. 115–123.
2. Гнатюк А. В. Психологічна гнучкість як чинник адаптації ветеранів війни. Вісник психології і педагогіки. № 8. С. 18–27.
3. Ковальчук Н. Соціально-психологічна підтримка ветеранів у громадах: виклики і стратегії. Соціальна робота і менеджмент. № 3. С. 27–36.
4. Ставицька О. Психологічні ресурси подолання травматичних наслідків у військових. Актуальні проблеми психології. № 7. С. 102–110.
5. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Організація психосоціальної допомоги ветеранам війни та членам їхніх сімей. Варшава: ОБСЄ, 2021. 84 с.
6. Frankl V. E. The Will to Meaning: Foundations and Applications of Logotherapy. New York: Penguin Books, 2014. 176 p.
7. Lukas E. Practical Logotherapy: The Search for Meaning and Human Fulfilment. New York: Liberty Press, 1995. 268 p.
8. Batthyany A., Russo-Netzer P. Meaning in Positive and Existential Psychology. New York: Springer, 2014. 280 p.
9. Tedeschi R. G., Calhoun L. G. Posttraumatic Growth: Conceptual Foundations and Empirical Evidence. Psychological Inquiry. Vol. 15 (1). P. 1–18.
10. Niziurski M. A., Bonanno G. A. Positive and Negative Memories after Combat Exposure. Military Psychology. Vol. 30 (6). P. 547–560.