ФАКТОРИ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

У статті проаналізовано ключові фактори життєстійкості особистості, що формують психологічний захист та сприяють збереженню психічного здоров’я в умовах тривалого воєнного стресу. Розглянуто психологічні, фізіологічні, соціальні, фінансові, культурно-духовні, професійні та інформаційні чинники, що впливають на адаптацію особистості до екстремальних умов. На основі аналізу сучасних досліджень та українського контексту війни визначено, що саме комбінація та взаємодія цих факторів формує “захисну сітку” життєстійкості, що дозволяє не лише виживати, але й розвиватися в умовах кризи. Особливу увагу приділено когнітивній гнучкості, соціальній підтримці та цифровим ресурсам як сучасним інструментам підвищення стійкості.

Ключові слова: життєстійкість, психічне здоров’я, війна, стрес, адаптація, фактори життєстійкості, психологічна стійкість, український контекст.

FACTORS OF RESILIENCE AND THEIR IMPACT ON MENTAL HEALTH IN WARTIME CONDITIONS

The article analyzes the key factors of personality resilience that form psychological protection and contribute to the preservation of mental health under conditions of prolonged wartime stress. Psychological, physiological, social, financial, cultural-spiritual, professional, and informational factors influencing the adaptation of the individual to extreme conditions are considered. Based on the analysis of modern research and the Ukrainian war context, it is determined that it is the combination and interaction of these factors that forms a “protective net” of resilience, which allows not only to survive but also to develop in crisis conditions. Special attention is paid to cognitive flexibility, social support, and digital resources as modern tools for increasing stability.

Keywords: resilience, mental health, war, stress, adaptation, resilience factors, psychological stability, Ukrainian context.

Вступ
        Війна в Україні поставила перед суспільством та кожною особою виклики, що виходять за межі звичайного досвіду. Тривалий стрес, загроза життю, втрати, невизначеність та руйнування звичного укладу формують умови для виникнення широкого спектру психічних порушень — від гострих стресових реакцій до посттравматичного стресового розладу (ПТСР), депресії та емоційного вигорання. Однак дослідження останніх років свідчать, що навіть у найбільш екстремальних умовах значна частина населення демонструє вражаючу здатність до адаптації та збереження психічної рівноваги. Ця здатність розглядається в психології через концепцію життєстійкості (resilience) — комплексної особистісної якості, що дозволяє не просто витримувати стреси, але й перетворювати їх на джерело особистісного зростання.

Метою статті є систематизація та аналіз ключових факторів життєстійкості, що впливають на психічне здоров’я особистості в умовах війни, з урахуванням сучасних українських реалій та міждисциплінарних наукових підходів.

Виклад основного матеріалу

1. Психологічні фактори: основа внутрішнього ресурсу. На першому рівні розташовуються внутрішньо-психологічні чинники, що формують когнітивну та емоційну основу стійкості.

• Когнітивна гнучкість — здатність переосмислювати травматичні події, знаходити в них сенс та перспективу. Дослідження показують, що переосмислення досвіду з позиції “Я — не жертва, а борець” знижує ризик розвитку ПТСР на 40–60% [3]. Для українців таким переосмисленням часто стає ідея захисту рідних, волонтерська діяльність або прагнення відбудувати країну.
• Сенс життя та ціннісні орієнтації. Наявність чіткої мети, навіть у найскладніших обставинах (наприклад, “вижити заради дітей”, “допомагати іншим”), виступає потужним захисним чинником від розпаду особистості та клінічної депресії [2].
• Емоційна саморегуляція. Умови війни постійно породжують інтенсивні емоції — страх, гнів, смуток. Володіння техніками усвідомлення та регуляції емоцій (наприклад, техніки “заземлення”, дихальні вправи) дозволяє запобігти емоційному вигоранню та панічним атакам [6].

2. Фізіологічні та біологічні фактори: тіло як опора психіки. Психічна стійкість має міцну біологічну основу, на яку можна впливати через поведінкові стратегії.

• Якість сну. Порушення сну — один з ключових факторів розвитку психічних розладів. Регулярний відпочинок, гігієна сну, використання релаксаційних технік суттєво підвищують стресостійкість [6].
• Фізична активність. Навіть помірні навантаження (ходьба, вправи) знижують рівень кортизолу — гормону стресу — на 25–30%, сприяючи відновленню нейронних структур гіпокампа, відповідального за пам’ять та емоції [4].
• Харчування та мікробіом. Збалансоване харчування та підтримка здоров’я кишкового мікробіому впливають на вироблення серотоніну, безпосередньо впливаючи на настрій та рівень тривоги [4].

3. Соціальні фактори: сила зв’язків та спільнот. Людина — істота соціальна, і в умовах катастрофи соціальна підтримка стає лікувальним фактором.

• Підтримка родини та друзів. Наявність надійних, довірливих стосунків, де можна поділитися переживаннями, є найпотужнішим буфером проти стресу. Дослідження засвідчують, що 70% людей, які подолали глибокий стрес, вказували на родину як на ключовий ресурс [5].
• Групи взаємодопомоги та спільноти. Участь у волонтерських рухах, громадських ініціативах, психологічних групах підтримки не лише надає практичну допомогу, але й відновлює відчуття спільності, значущості та контролю над ситуацією [1].

4. Фінансові та матеріальні фактори: основа безпеки. Економічна нестабільність посилює психологічну вразливість.

• Доступ до доходу та ресурсів. Наявність будь-якого джерела заробітку, навіть мінімального, значно знижує рівень тривоги (до 35%), оскільки дає відчуття стабільності та можливість планувати найближче майбутнє [1].
• “Подушка безпеки” — навіть невеликі заощадження роблять людину психологічно стійкішою до вимушених змін, таких як переїзд чи втрата роботи [3].

5. Культурно-духовні фактори: ідентичність та трансценденція. Український досвід війни наочно демонструє, що культурна та духовна сфера є потужним джерелом сили.

• Зв’язок з традиціями та ідентичністю. Активне звернення до національних символів, історії, народної творчості зміцнює відчуття приналежності до спільноти, що витримує, та знижує рівень депресивних станів.
• Духовні практики. Віра, молитва, медитація для багатьох стають способом знайти внутрішній спокій, сенс у стражданні та емоційну опору.

6. Професійні та організаційні фактори: реалізація та стабільність. Можливість працювати та реалізовувати себе навіть в умовах війни має терапевтичний ефект.

• Професійна реалізація. Робота дає не лише дохід, але й структуру дня, соціальні контакти, відчуття компетентності та корисності [2].
• Підтримка на робочому місці. Компанії, що впроваджують програми психологічної допомоги для співробітників, гнучкий графік, підтримують корпоративний дух, значно знижують рівень професійного вигорання [1].

7. Інформаційні фактори: виклики та ресурси цифрової ери. Інформаційне середовище під час війни може як травмувати, так і лікувати.

• Контроль інформаційного споживання. Обмеження часу, витраченого на перегляд новин, вибір перевірених джерел допомагають знизити рівень тривоги та запобігти інформаційній паніці.
• Цифрові ресурси підтримки. Онлайн-консультації з психологів, мобільні додатки для медитації, онлайн-спільноти взаємодопомоги стали сучасним та доступним інструментом формування життєстійкості, зменшуючи рівень панічних атак та відчуття самотності.

Взаємодія факторів та формування “захисної сітки”. Важливо розуміти, що жоден з факторів окремо не може забезпечити повноцінну життєстійкість. Найвищу ефективність демонструє їх синергія та взаємодія. Наприклад, військовий (соціальний фактор — підтримка побратимів), який має чітке розуміння мети служби (психологічний фактор), регулярно займається спортом (фізіологічний фактор) та отримує психологічну допомогу онлайн (інформаційний фактор), має набагато вищі шанси зберегти психічне здоров’я, ніж той, хто позбавлений цієї “захисної сітки”.

Висновки

1. Життєстійкість особистості в умовах війни є комплексним, багаторівневим конструктом, що формується під впливом семи взаємопов’язаних груп факторів: психологічних, фізіологічних, соціальних, фінансових, культурно-духовних, професійних та інформаційних.
2. Найпотужнішими предикторами збереження психічного здоров’я є когнітивна гнучкість (здатність до переосмислення досвіду) та стабільна соціальна підтримка. Саме вони складають ядро особистісної стійкості.
3. Сучасні умови висувають на перший план нові, цифрові фактори життєстійкості, що можуть як посилювати стрес (інформаційне перевантаження), так і слугувати потужним інструментом психологічної самодопомоги та соціальної кохезії.
4. Для ефективної психологічної допомоги в умовах війни необхідно переходити від симптом-орієнтованого підходу до системного розвитку життєстійкості, що передбачає одночасну роботу на різних рівнях (від навчання технік саморегуляції до сприяння створенню спільнот та забезпеченню базових потреб).

Таким чином, життєстійкість у воєнний час — це не про відсутність страждання, а про здатність витримувати його завдяки комплексній “екології ресурсів”, що включає внутрішні сили особистості, міцні соціальні зв’язки, стабільні умови життя та сучасні інструменти психологічної підтримки. Розуміння цієї багатовимірності є ключем до розробки ефективних програм відновлення психічного здоров’я нації.

Література:

1. Кокун О. М. Психічне здоров’я в умовах тривалого стресу: дані з фронту та тилу. Київ, 2023. 240 с.
2. Maddi S. R., Khoshaba D. M. Resilience at Work: How to Succeed No Matter What Life Throws at You. New York: AMACOM, 2005. 256 p.
3. Hobfoll S. E. Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist. 1989. Vol. 44. No. 3. P. 513–524.
4. Southwick S. M., Charney D. S. Resilience: The Science of Mastering Life’s Greatest Challenges. 2nd ed. Cambridge: Cambridge University Press, 2018. 464 p.
5. Предко В. В. Соціальна підтримка як чинник психологічної адаптації переселенців. Проблеми сучасної психології. 2022. Вип. 45. С. 150–167.
6. Van der Kolk B. A. The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma. New York: Viking, 2014. 464 p.

Ключові слова: прокрастинація, психічне здоров’я, особистість.

В статье рассмотрены теоретико-методологические основы исследования прокрастинация. Рассмотрены различные точки зрения на эту проблему. Предложено собственное взгляд на преодоление прокрастинации как ресурса психологического здоровья личности.

Ключевые слова: прокрастинация, психическое здоровье, личность.

Theoretical and methodological basics of investigations op procrastination are considered in the article. Different points of view about this problem are surveyed. Own opinion on overcoming procrastination as a resource of psychological health of personality is suggested.

Key words: procrastination, mental health, personality.

Постановка наукової проблеми. Необхідність поглибленого вивчення проблеми прокрастинації полягає в тому, що останнім часом в умовах динамічно розвиваючого суспільства і дефіциту часу, посилилася тенденція добровільного, ірраціонального відкладання запланованих дій. Наслідком прокрастинації є стрес, викликаний нереалізованістю повною мірою життєво значущих для особистості цілей. Зниження самоефективності та загальної задоволеності життям є, в свою чергу, предиктором активізації негативного соціального самопочуття особистості. Відповідно, прокрастинація є чинником, що стимулює спотворення процесу самодетермінації в життєвій, особистісній, соціальній та професійній сферах самовизначення сучасної особистості, особливо це важливим є в процесі навчання студентами.

Аналіз останніх досліджень. Термін «прокрастинація» (англ. procrastination) означає відкладання запланованих дій. Вперше в психологічну практику термін «прокрастинація» ввів П. Рінгенбах, розкривши даний феномен у своїй книзі «Прокрастинація в житті людини». У даний період дослідженнями в цій області займалися також дослідники А. Елліс і В. Кнаус, опублікувавши свої наукові вишукування в книзі «Подолання прокрастинації». У наступні роки над вивченням феномена прокрастинації працювали: Дж. Бурка і Л. Юен; М. Аіткен; Л. Манн; Н. Мілгрем; Л. Соломон і Е. Роблюм; К. Лей; та ін. У вітчизняній психології дана проблема привернула увагу дослідників в кінці XX століття (Н. А. Шухова, Е. Л. Михайлова, Я. І. Варварічева, С. Б. Мохов, та ін).

Спочатку феномен «прокрастинація» розглядався досить вузько. Дослідники трактували його з етико-філософської точки зору, найчастіше маючи на увазі під даним поняттям термін «лінь», тобто психічний стан, що характеризується відсутністю бажання що-небудь робити, якщо це вимагає вольового зусилля (Т. Хокінс і Г. Претор-Пінні; С. С. Степанов, К. К. Платонов та ін.).

Вітчизняні дослідники найчастіше розглядали феномен прокрастинації у зв’язку з особистісними характеристиками (Н. Г. Гаранян, А. А.Горбунова, С. Б. Мохова, А. Н. Невзоров). Синдром «мотиваційної недостатності» розглядався також у контексті перцептивно-семантичної організації часу ( Ф. Зімбардо ) і теорії перфекціонізму (Е. Бернс, П. Хьюітт, Г. Флітт, Р. Слен, Дж. Ешбі, А. Б. Холмогорова).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Прокрастинація – відкладання виконання своєчасних, доречних дій на пізніший термін, що супроводжується негативними емоційними реакціями і приводить до погіршення якості роботи. Як комплексний, неоднорідний в психологічному плані феномен, прокрастинація включає в себе поведінкові, емоційні і когнітивні компоненти, тісно пов’язана з мотиваційною сферою особистості. До різноманітним формам цього психологічного явища відносяться також боязнь ризикувати, відкладання прийняття рішень, складання планів, які часто не виконуються і т.п.

З початку 90-х років інтерес до проблеми прокрастинації за кордоном значно виріс. З’явилася достатня кількість досліджень, присвячених пошуку її причин, способів подолати її. Залежно від предмета дослідження, виділилося три основних напрями: 1) аналіз ситуативних факторів; 2) виявлення ролі індивідуальних відмінностей; 3) вивчення демографічних показників.

Серед ситуативних факторів виокремлюють розподіл нагород та покарань у часі, характеристики завдань, наявність загрози оцінювання тощо.

Дослідження особистісних аспектів появи прокрастинації включає пошук кореляторів цього явища, що носять індивідуальний характер. При цьому дослідженні часто за основу беруть п’ятифакторну модель особистості. Велика увага приділяється тривожності, як одній із граней нейротизму. Багато психологів вважають, що прокрастинація є захисною реакцією на різні види страхів: страх невдачі, страх оцінки, страх втрати самостійності та контролю над ситуацією, страх перед успіхом. Для перфекціоністів характерний страх виконати роботу не достатньо ідеально [1].

Серед демографічних показників аналізується вплив статі, віку та національності, але даних за цими критеріями дослідження ще надзвичайно мало. Дослідження прокрастинації зазвичай проводяться за допомогою спеціально розроблених опитувальників (опитувальники К. Лея, Такмена, які, на жаль, ще не адаптовані для вітчизняних досліджень), емпіричним шляхом (спостереження за студентами, що здають твори та інше), а також в процесі клінічних бесід та аналізу самозвітів.

Власне, відкладання “на завтра”, відіграє не лише негативну роль, адже дуже часто можна почути, що все буде добре, завтра принесе щось нове у життя, завтра все налагодиться, або, якщо людина не вірить у хороше, кажуть: “Завтра буде новий день!”. З такої точки зору, “завтра” є хорошим другом для людей з проблемами і схильних до негативізму, але “завтра” може стати ворогом для тих, хто схильний прокрастинувати на регулярній основі.

Таким чином, якщо говорити про суб’єктивне емоційне переживання прокрастинації, найчастіше воно оцінюється як негативне, так як людина страждає протягом самого процесу відкладання, страждає від наслідків невчасного завершення своїх справ, зростає тривожність, з’являється почуття провини, невпевненість у позитивному вирішенні ситуації. Це явище стосується будь-якої сфери діяльності: навчальної (відкладання підготовки до екзамену, написання курсової роботи), трудової (нездатність виконати роботу вчасно), соціальної (відкладання важливих зустрічей та дзвінків), побутової (відкладання запланованого ремонту).

Якщо оцінити масштаб проблеми в цілому, а не лише серед студентів деяких коледжів, то за словами Дж. Харіотта та Дж. Феррарі кожний четвертий-шостий представник західної цивілізації так чи інакше страждає від власної прокрастинації, окрім того, за останні сорок років кількість таких людей невпинно зростає [5].

Існує думка, що прокрастинація – це вираження емоційної реакції на заплановані чи необхідні справи. В залежності від характеру цих емоцій, прокрастинація поділяється на два фундаментальних типи: “розслаблена”, коли людина витрачає час на інші, більш приємні заняття та розваги, і “напружена”, пов’язана із загальним перенапруженням, втратою відчуття часу, невдоволеністю власними досягненнями, нечіткими життєвими цілями, нерішучістю та невпевненістю у собі.

Вважається, що люди, які страждають від прокрастинації, не вміють правильно розпоряджатися своїм часом. Ще В. Гигерич писав, що за атакою на “присутність” і стратегією відкладання стоїть спроба відстрочити смерть назавжди. Його ідея полягала в тому, що час ніби “консервується”. Він запропонував метафору про бомбу часу, тобто, розводячи сьогодення і майбутнє, відкладаючи виконання, ми створюємо високу напругу критичної маси, яка нагадує керовану ядерну реакцію [6].

Відомо, що чим далі у часі знаходиться певна подія від теперішнього моменту, тим менший вплив вона має на рішення, що приймаються [5].

Дослідники вважають, що прокрастинатори в значно меншій мірі концентруються на майбутніх негативних наслідках свого ухиляння від запланованих справ  через прагнення до миттєвих винагород, а також у спробі негайно подолати відчуття тривоги, викликаного невпевненістю у власних силах [3]. Вчені зробили висновок, що для прокрастинаторів характерна заглибленість у спогади про колишні досягнення і успіхи в поєднанні з браком уваги до планів на майбутнє [4].

Численні емпіричні дослідження феномена прокрастинації поряд з ситуативними детермінантами – характеристиками майбутньої справи (нецікавість, складність, подальша оцінка ) – велику увагу приділяють вивченню особистісних факторів (перфекціонізм, тривожність, низький рівень відповідальності та ін.) До факторів, що впливає на вираженість прокрастинації, відносять такі особливості когнітивної сфери як локус контролю, ірраціональні переконання, уявлення про час і ін; особливості емоційної сфери (занепокоєння, страх невдачі, депресія, переживання провини і сорому); особливості поведінки (несформованість навчальних навичок, неорганізованість ) [1 , 2].

Основною сферою прояву прокрастинації, поряд з професійною діяльністю і турботою про здоров’я, є навчання. Академічна прокрастинація припускає затримку виконання навчальних завдань (наприклад, курсових і дипломних робіт, труднощі своєчасної підготовки до сесії). Як показують дослідження, зволікання у добре успішних і слабо успішних студентів має різну специфіку [3,4]. При цьому наслідком прокрастинації в більшості випадків стає не тільки зниження успішності та результативності навчання, а й підвищення невротизації, наростання виснажуваності, погіршення самопочуття. Тому важливою є розробка корекційних програм , спрямованих на усвідомлення і подолання прокрастинації як стереотипу поведінки у навчальній діяльності, здатного негативно відбиватися на фізичному і психічному здоров’ї учнів.

Психологічна корекція прокрастинації як складного психологічного явища, що охоплює багато рівні функціонування особистості, повинна включати комплекс різних заходів. В рамках розробленого нами тренінгу «Від прокрастинації до самомотивації» ми реалізуємо наступні напрямки роботи з учасниками.

Перший блок – інформаційний. Нами підготовлена ​​презентація, де наводяться статистичні дані про поширеність прокрастинації, історія її вивчення, дається визначення, порівняння з таким феноменом як лінь, описується цикл прокрастинації і т.д.

Другий блок – рефлексивний (самодослідження). Відомості про феномен даються не стільки у вигляді лекції, скільки припускають активне самодослідження, після якого відбувається порівняння отриманих у ході самоаналізу знань з теорією прокрастинації. На перших етапах тренінгу, після попередньої інформації, знайомства з визначенням прокрастинації, спільним побудовою семантичного простору терміна (пошук синонімів і антонімів поняття в російській мові) ми пропонуємо учасникам оцінити ступінь вираженості у себе даної особливості, використовуючи відомий алгоритм дослідження самооцінки, використовуваний в методиці Дембо – Рубінштейн. Пізніше, після тестування за допомогою шкали прокрастинації, учасники можуть порівняти отримані показники і проаналізувати причини виявлених розбіжностей.

Зручною формою роботи є поєднання індивідуального самоаналізу з наступним об’єднанням учасників тренінгу в невеликі групи, з подальшим розбором результатів кожної з підгруп. Теми для самодослідження визначаються логікою занурення в проблему і припускають поступовий перехід від знайомства з самим феноменом і безліччю його « ликів » до спроб зрозуміти його причини:

• ситуації і сфери прокрастинації;

• поведінкові, когнітивні й емоційні «диверсії»;

• наслідки прокрастинації, як негативні, так і позитивні (вторинні вигоди) ;

• уявлення про причини прокрастинації .

Хочеться відзначити особливу атмосферу відкриття в групі, що виникає в міру поповнення банку даних. Члени групи навперебій доповнюють досвід один одного, що супроводжується сміхом і, разом з тим, подивом у зв’язку з настільки широкою поширеністю даного явища. У той же час, коли після всебічного і детального розгляду структурних і динамічних аспектів прокрастинації ми підходимо до питання про її причини, в групі виникає пауза. Незважаючи на те, що учасниками наших тренінгів були, як правило в основному психологи, студенти, а також викладачі різних дисциплін, серед них кандидати та доктори наук, виявлення особистісних детермінант прокрастинації викликало труднощі, що ще раз доводить важливість подібного роду програм .

Третій блок – корекційний. В ході тренінгу представляється корисним поєднання таких форм роботи з учасниками, які охоплюють як раціональні, що спираються на рефлексію і структурування, так і орієнтовані в основному на зміна стереотипу негативного емоційного реагування в ситуації звичного відкладання справи.

До першого типу завдань відноситься, наприклад, вправа, що припускає зіставлення двох списків: позитивних і негативних наслідків того, що справу зроблено або не зроблено. Як приклади роботи зі зміни негативних емоційних установок ми можемо навести два розроблених нами завдання, спрямованих на подолання відчуження від наміченої значущої задачі. У першій вправі, умовно названому нами «Справа кличе», учасникам пропонується об’єднатися в невеликі групи по 3-4 людини і по ходу виконання завдання міняти позиції. Один з учасників тренінгу згадує конкретне відкладати справу (наприклад, чистка акваріума), вибирає всі елементи даної ситуації (наприклад, рибка в акваріумі, вода, скло акваріуму, пісок і т.п.) і роздає ролі цих персонажів іншим членам підгрупи. Завдання кожного з персонажів в ігровій формі різними способами вмовити учасника почати і закінчити справу. Друге завдання, назване нами «Внутрішні помічники», також направлено на підвищення мотивації, включення ресурсу усвідомлення і переживання важливості та соціальної корисності звично відкладається завдання. Учасникам пропонується подумати про когось значимому, хто є для них позитивним прикладом, для кого могло б бути важливо те, що він або вона зробить відкладається. Потім уявити дана особа як присутнє в ситуації прокрастинуючого завдання, його поведінка, коментарі, схвалення. Як внутрішніх помічників можуть виступати конкретні особи, близькі, друзі, історичні, політичні діячі або літературні, казкові персонажі. У даній вправі також мотивуючим може виступити негативний герой, який уявно заохочує учасника, схвалює його прокрастинація .

Залежно від тривалості роботи групи в останній частині тренінгу корисно включення різних завдань, спрямованих на розвиток навичок цілепокладання.

Досвід проведення тренінгів, спрямованих на усвідомлення прокрастінаціонного поведінки, показує високу зацікавленість студентів в отриманій інформації. Розуміння суті даного феномена, знайомство з основними детермінантами прокрастинації, освоєння вправ стає для слухачів ресурсом подальшої усвідомленої самостійної особистісної роботи, що служить самореалізації, розкриття творчого потенціалу та подолання відчуження по відношенню до соціально значущих цілям.

Список використаної літератури:

1. Ильин Е. П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень. – М.: Питер. 2011.
2. Варваричева Я.И. Феномен прокрастинации: проблемы и перспективы исследования // Вопросы психологии. – 2010. – № 3. – С. 121 – 131.
3. Карловская Н.Н., Баранова Р.А. Взаимосвязь общей и академической прокрастинации и тревожности у студентов с разной академической успеваемостью // Психология в вузе. – 2008. – №3, С. 38 – 49
4. Карловская Н.Н. Феноменологический опыт прокрастинации у студентов // Социальные проблемы современной России: возможности психологической помощи. Материалы Всероссийской научно-практической конференции (Омск, 11-12 ноября 2010 г.) / под ред. Л.И. Дементий. – Омск: Изд-во ОмГУ, 2010. – С.133 – 137
5. Шемякина О.О. Влияние прокрастинации на уровень стресса у студентов. Автореф. магистр. дисс…. М.,МГППУ, 2013.
6. Шиліна А.А.Особливості толерантності до невизначеності студентів з різним рівнем прокрастинації [Електронний ресурс]/ А.А. Шиліна. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/32_PVMN_2011/Psihologia/5_97896.doc.htm

Ключові слова: психологічне здоров’я, стресрстійкість, психічне здоров’я.

В статье рассматривается понятие «психологическое здоровье», отличая его от похожего – «психическое здоровье». Кроме этого определяются условия психологического здоровья. Рассматривается одна из основных условий придерживания психологического здоровья – стрессоустойчивость, а также проанализированы психологические условия и предпосылка развития стрессоустойчивости.

Ключевые слова: психологическое здоровье, стрессоустойчивость, психическое здоровье.

The article reveals concept of “ psychological health “, distinguishing it from similar – “mental health”.  In addition, the conditions of psychological health. Considered one of the main terms of mental health – stress. The concept of “stress”, and analyzed the psychological conditions and preconditions of stress.

Key words: psychological health, mental health, stress.

Перед тим, як давати визначення поняттю «психологічне здоровʼя», слід зазначити, що під поняттям здоровʼя з психологічної точки зору Л.А.Руїс розуміє не просто відсутність хвороби, але наявність оптимальних здібностей, цілеспрямованість у діяльності, спрямованість до досягнення життєво важливих цілей, переважання почуття повноцінного благополуччя, радості життя, особистісне самовизначення [27].

Базисом повноцінного розвитку особистості є психологічне здоровʼя. Саме понятгя психологічного здоровʼя, введене вченою І.В. Дубровіною, і було в основі змісту психічного здоровʼя як його частина. Однак не можна ототожнювати сфери психічного і психологічного здоровʼя [8]. Так, порівнюючи поняття «психічне здоровʼя», термін «психологічне здоровʼя» є молодшим, введений пізніше, проте особистісні особливості, які описувалися цим поняттям, були предметом дослідження багатьох вчених різних напрямків психології.

Розрізняючи області психічного та психологічного здоровʼя. І.В.Дубровіна розуміє «психологічне здоровʼя» як динамічну сукупність психічних властивостей особистості, що забезпечують гармонію між потребами індивіда й суспільства і виступають передумовою орієнтації індивіда на виконання своєї життєвої задачі. Для визначення норми психологічного здоровʼя важлива наявність певних індивідуальних характеристик, які забезпечують не тільки успішну адаптацію, але і продуктивний розвиток особи на власну користь і користь суспільству через саморозуміння, самоакцептацію та самовдосконалення [8]. На думку О.О. Селезньова, як зазначає Т.Буякас, психологічне здоров’я – це комплексний показник, який характеризує психологічний механізм захисту особистості від психосоматичних захворювань, це психологічна система безпеки, особистісний динамічний потенціал розвитку духовності [ 2].

Г.І. Малейчук, аналізуючи взаємозвʼязки психічного та психологічного здоровʼя, зазначає, що психологічне здоровʼя є вищим рівнем прояву здоровʼя психічного. На думку психолога, воно детерміноване ціннісно-смисловим зміcтом розвитку особистості[ 22].

В.С. Хомік розглядає психологічне здоровʼя через призму реверсивної теорії особистості М. Аптера, який пропонує концепцію мотиваційного плюралізму: психологічне здоровʼя визначається повнотою емоційних і поведінкових реакцій. Воно проявляється через широкий спектр психологічних станів, емоційних регістрів. При цьому, умовами здорового соціального розвитку особистості є зміни, непослідовність і нестабільність [29].

M. Джахода до критеріїв психологічного здоровʼя також відносить позитивну установку щодо своєї особистості, духовне зростання і самореалізацію, незалежність, самодостатність, адекватність сприймання реальності і компетентність у подоланні викликів оточуючого світу [33]. Крім цього, K. Меннінгер відносить до цих критеріїв такі, як відчуття щастя, задоволеності, врівноважений темперамент, інтелектуальність і «зразкова» соціальна поведінка [34].

За словами О.Двіжоної, яка опрацювала різну літературу з даного питання, психологічне здоровʼя – це стан балансу між різними аспектами особистості людини (за Р. Ассаджолі); баланс між потребами індивіда і суспільства, який підтримується постійними намаганнями (за С. Фрайберг); процес життя особистості, в якому в гармонії перебувають рефлексивні, емоційні, інтелектуальні, поведінкові сфери (за Н.Г. Гараниним, А.Б. Холмогоровою); функція підтримання балансу між особистістю та середовищем, здатність протистояти життєвим труднощам без негативних наслідків для здоровʼя (за А.В. Петровським, М.Г. Ярошевським, П. Бейкер). Часто для визначення психологічного здоровʼя застосовуються схожі поняття «сила Я», «духовне здоровʼя» [7].

Загалом психологічне здоровʼя ототожнюється з почуттям внутрішньої узгодженості із власними діями, постійним діалогом із внутрішнім та зовнішнім світом, автентичним існуванням, почуттям авторства життя. Розлади здоровʼя людини, за Л. Бінсвангером (1999), є результатом відмови від автономного проектування власного майбутнього через фанатичне прагнення до недосяжного ідеалу бути інакшою особистістю, ніж в реальності, віддаленості від вільної трансценденції [11].

Представники гуманістичної течії психології, ввели поняття «самоактуалізованої особистості», яка володіє високим рівнем психологічного здоровʼя.  І. Я. Коцан, Г. В. Ложкін, М. І. Мушкевич, узагальнивши думки психологів-гуманістів визначили основні характеристики психологічного здоровʼя таких самоактуалізованих людей, а саме:

1. Сприйняття реальності – ефективне сприйняття реальності й комфортні відносини з реальністю. Це – здатність до сприйняття фактів, на відміну від сприйняття світу через призму встановлених і загальноприйнятих норм і правил. Психічне здоровʼя визначається як правильне сприйняття реальності. Причому, здорових людей не лякає невідомість, невизначеність, вони не бачать у ній загрози або небезпеки для себе. Навпаки, усе невідоме притягує, і приваблює їх.

2. Прийняття (себе, інших). Здорова людина приймає собою такою як є, зі всіма своїми недоліками, не звертаючи на них великою уваги. Вона приймає свою сутність, не завжди ідеальну, із усіма властивими їй вадами. З іншої сторони, здоровій людині не властиве самомилування, нарцисизм. У неї немає почуття провини або тривоги, які б заважали їй. Вона здатна перемогти в собі недоліки і вади, перетворити їх на свої позитивні сторони.

3. Спонтанність (простота, природність). Психологічною характеристикою здорових людей є автономність у переконаннях, моральних принципах, що характеризує їх специфічність. Ці люди можуть чітко усвідомлювати власні імпульси, потяги, переваги й субʼєктивні реакції.

4. Концентрація на проблемі (зосередженість уваги на зовнішніх стимулах). Ця особливість психологічного здоровʼя має на увазі те, що в людини є покликання і справа, якій вона присвячує себе повністю, є важлива справа, яка потребує всіх сил та енергії.

5. Схильність до усамітнення – перебування на самоті без відчуття дискомфорту. Відстороненість дає змогу людині бути стриманою, спокійною, невдачі й поразки не дуже засмучують її, не викликають неконтрольованого вияву емоцій як, наприклад, у менш здорових людей. Кожен із самоактуалізованих людей має власні думки, самостійно приймає рішення і відповідає за їх результати, сам визначає свій шлях в житті.

6. Автономія –  незалежність від зовнішнього середовища, свобода дій та активність. Головними мотивами самоактуалізованої людини є мотиви зростання, і тому такі люди не залежать від зовнішніх обставин чи від інших людей. Незалежність від середовища визначає більш високу стійкість перед несприятливими обставинами, непередбачуваними проблемами. Здатність зберігати мужність і самоконтроль у важких ситуаціях детермінується як здатність до самовідновлення, саморегенерації.

7. Свіжість сприйняття. Психологічною характеристикою здоровʼя є вміння цінувати прекрасне. Для одних джерелом краси стає природа, інші обожнюють спорт, ще хтось одержує задоволення від музики; але всіх їх поєднує те, що вони дістають натхнення, захоплення і силу в простих, але разом з тим основних цінностях життя.

8. Пікові переживання –  містичні переживання, повʼязані із сильними емоціями, які стають глобальними, різнобічними. Здорові, самоактуалізовані люди здатні практично й ефективно функціонувати в реальному світі, без пікових переживань і таким чином вони здатні присвятити себе покращенню соціального світу.

9. Людська спорідненість − глибоке почуття симпатії, прихильності і звʼязку з людством. Для самоактуалізованих людей це звʼязок сприймається як ніби всі люди – члени однієї великої родини.

10. Повага до оточуючих − демократія в найширшому розумінні цього слова. Самоактуалізовані люди готові проявляти дружнє ставлення до будь-якої людини, незалежно від соціального статусу, політичних поглядів, раси чи кольору шкіри.

11. Міжособистісні стосунки − готовність проявляти любов, розуміння, соціальну увімкненість. Самоактуалізовані люди здатні до вираження доброти, толерантності, співчуття до людей. Разом з тим, вони здатні протистояти брехні, надмірній самовдоволеності.

12. Етика − розпізнавання хорошого і поганого в повсякденному житті. Самоактуалізовані особистості не переживають сумнівів, внутрішніх конфліктів; для них не притаманна нелогічність поведінки при виникнення проблем етичного характеру. Вони володіють моральними стандарти, таким собі етичниим кодекс і діють згідно його принципів, стараючись не порушуючи їх.

13. Засоби і цілі − уміння відрізняти засіб від мети. В поведінці самоактуалізованих людей чітко спостерігається їхнє вміння відрізняти засоби від мети; ці люди орієнтовані на мету, а засоби підлеглі меті. Як правило, причини їхніх вчинків криються в самій діяльності та у переживаннях, повʼязаних із цією діяльністю. Вони вміють отримувати задоволення від самого процесу, вміють відчувати самоцінність діяльності, і вона важлива для них не менше, ніж результат.

14. Почуття гумору. Злісні, образливі або вульгарні жарти їх не забавляють. Їм подобається мʼякий добрий гумор, іронія. Вони можуть посміятися над собою.

15. Креативність (уміння творити, вирішувати проблему нестандартним шляхом). Це − універсальна характеристика всіх самоактуалізованих людей, яку можна назвати оригінальністю, винахідливістю: чим би не займалася креативна людина, що б вона не робила, їй властиве творче ставлення до того, що відбувається, свіжий погляд на стару речі.

16. Протистояння прийняттю культурних норм. Відносини самоактуалізованої здорової людини з культурою досить неоднозначні. Вони схильні приймати сформовані стандарти у тому випадку, якщо це не суперечить їхнім власним принципам і світогляду. Одяг, зачіски, форми ввічливості – усе це несуттєво, якщо вони не знаходяться у рамках їхніх моральних принципів. Толерантність не означає некритичної ідентифікації зі звичаями культури. Однак вона не викликає юнацького бунтарського духу стосовно встановлених стандартів. Самоактуалізована людина будує своє життя не по законам конкретного суспільства, не по законам якоїсь культури, а по загальним людським законам й законам власної людської природи. Здорові люди, приймаючи зовнішні атрибути культури, залишаються внутрішньо незалежними від неї.

17. Недосконалість (здатність нормально сприймати власні помилки). Самоактуалізовані люди – це здорові нормальні люди зі своїми недоліками. Так само, як і звичайні люди, вони можуть піддаватися шкідливій звичці, бути впертими та дратівливими, вони не застраховані від марнославства, гордості й упередженості. Є люди, яких можна назвати успішними і навіть великими, самореалізованими. Таких людей небагато, але навіть вони недосконалі.

18. Цінності (самоактуалізовані індивіди автоматично забезпечуються переліком життєвих цінностей, враховуючи власну внутрішню динаміку). В основі системи цінностей самоактуалізованої людини лежить її філософське ставлення до життя, її самоузгодженість зі своєю біологічною природою, прийняття соціального життя і фізичної реальності. Наприклад, такі відносини, як ― учитель-учень, що часто стають відносинами протистояння, в інтерпретації самоактуалізованого педагога – це не відносини протиборства, не арена боротьби по-різному спрямованих бажань та інтересів, а приємна можливість співпраці з учнем, можливість спільного дослідження і спільного пізнання істини.

19. Вирішення протиріч (подолання полярності в житті). Самоактуалізований індивідуум подолав протиріччя, обʼєднав частини в ціле, піднявся на рівень наджиттєвої цілісності. Бажання не вступають у конфлікт із розумом, почуття та раціональність працюють злагоджено [18].

Ключовим моментом у проблемі здоровʼя людини в контексті психології є питання про критерії його оцінювання, стверджує І.Галецька. Серед особистісних проявів найбільш відомі такі критерії психологічного здоровʼя: оптимізм;  зосередженість; урівноваженість; моральність (чесність, совісність й ін.); адекватний рівень домагань; почуття обовʼязку; впевненість у собі; невразливість (уміння звільнятися від прихованих образ);  відсутність ліні; незалежність;  безпосередність (природність); відповідальність; почуття гумору; доброзичливість; толерантність;  самоповага; самоконтроль. [3]

Отже, ми визначили, що поняття «психологічне здоровʼя» носить інтегральний, динамічний характер, в основі якого баланс між всіма сферами життя людини, між потребами людини та суспільства. Основними ознаками психологічно здорової людини є її автономність, креативність, почуття гумору, толерантність, позитивне мислення, здатність ризикувати, гедоністичне ставлення до життя та інші. Виховання таких характеристик у собі є запорукою успіху, умовою психологічного здоровʼя. [3]

Перш ніж розглянути поняття та чинники формування стресостійкості, слід нагадати про поняття «стресу». І.Галецька зазначає, що термін «стрес» запозичений із техніки, де це слово використовується для позначення зовнішньої сили, прикладеної до фізичного обʼєкта, та його напруги.

У психологічному розумінні напруга, за словами І. Галецької, може бути викликана зовнішніми (наприклад холод, перегрівання) чи внутрішніми (конфлікти, страх за життя) чинниками, величина яких переходить певну межу. Тобто, стрес – це психічна й емоційна реакція людини на ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція, тому може відрізнятися від реакції іншої людини. В її основі лежить ставлення до цієї ситуації, а також думки та почуття. Це душевний стан, який людина формує своїми власними думками. Він повʼязаний із навколишнім середовищем. Але зовнішні фактори лише запускають зовнішню дзеркальну реакцію – особсто-індивідуальну [3].

В результаті існування проблеми стресу стала необхідність вивчення стресостійкості як здатності людини протистояти впливу стрес-факторів та профілактики виникнення патологічних психічних станів. Так, проблемою вивчення стресостійкості займалась велика кількість вчених, тому існує безліч підходів до визначення даного поняття. Так, В. М. Корольчук визначає поняття «стресостійкості» як структурно-функціональну, динамічну, інтегративну властивість особистості, як результат  трансактного процесу зіткнення індивіда зі стресогенним фактором, що поєднує в собі когнітивну репрезентацію, об’єктивну характеристику ситуації та вимоги до особистості. На її думку,  адекватність оцінки ситуації та власних ресурсів визначає інтенсивність реакцій, спрямованих особистістю на зміну компонентів стресової ситуації, зміну ментальної репрезентації, системи атитюдів, мотиваційної, вольової орієнтації, копінгової стратегії, які здійснюються через провідну її функцію – функції когнітивно-феноменологічної перспективи та її окремих структурних компонентів, що зумовлюють рівень стресостійкості під час і після травматичних подій[13].

Також М. М. Черпіта, досліджуючи дану проблему розглянув праці інших вчених. Виявилось, що деякі з психологів розглядають стресостійкість як індивідуальну здібність організму зберігати нормальну працездатність (К. В. Судаков); як необхідний ступінь адаптації до впливу екстремальних факторів середовища і діяльності (В.О. Бодров); як здатність до соціальної адаптації, збереження значимих міжособових відносин, забезпечення успішної самореалізації, досягнення важливих цілей, збереження працездатності і здоров’я (Г.С. Никифоров); як стан фізичного, емоційного і психічного виснаження, зумовленого тривалим перебуванням в емоційно-напружених і значимих ситуаціях (В.А. Абабков, М. Перре)[30].

Як зазначає М.М. Черпіта, основні труднощі у визначенні стресостійкості людини пов’язані з оцінюванням специфіки прояву її реакцій на дію психологічних факторів. Якщо на цей час визначено критерії стійкості людини щодо стресорів фізичної або хімічної природи (висока або низька температура, фізичне навантаження, токсичні речовини тощо), то зробити це щодо психологічних стресорів набагато складніше. Це пояснюється різними цінностями, настановами, потребами, умовними рефлексами і життєвим досвідом людей (В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, В. Л. Марищук).

На думку науковців, особливу категорію ресурсів стресостійкості, на яку слід звернути увагу, становлять стратегії і моделі поведінки подолання. Характер і способи протистояння стрес-ситуаціям залежать від життєвої позиції, активності особистості, від її потреб у самореалізації своїх потенціалів і здібностей (Г. С. Никифоров, Ю. А. Александровський, В. А. Абабков, М. Перре, Ю. В. Щербатих, О. Я. Чебикін, В. Л. Марищук, Р. Лазарус)[24].

Узагальнивши наукові підходи щодо детермінант стресостійкості, М.М.Черпіта, А.Ю.Гурич зробили висновок про зовнішні і внутрішні психологічні фактори стресостійкості особистості. До зовнішніх вони віднесли оцінку стресової ситуації, що охоплює об’єктивні, або екстернальні, і суб’єктивні, або інтернальні, параметри стресової ситуації; стратегії подолання стресу, або копінг-поведінку; вплив на особистість травматичних подій і ступінь переробки травматичного досвіду; соціальну підтримку; професійний та особистісний досвід; психологічну підготовку до діяльності в екстремальних умовах [30]. В. М. Корольчук, у свою чергу, показала, що детермінанти стресостійкості за сприйняттям стресогенних факторів визначаються як динамічні в часі, залежні від особливостей, що зумовлюються системно-екстернальними (об’єктивними) ознаками: контрольованості, мінливості, невизначеності, валентності, повторюваності та системно-інтернальними (суб’єктивними) показниками: когнітивної репрезентації стресора, інтернального контролю, професійно-динамічної репрезентації, дивергентності (невизначеності), репеторної репрезентації, позитивного досвіду з урахуванням первинної стресостійкості і рівнем розвитку структурних компонентів стресостійкості. Водночас рівень стресостійкості детерміновано індивідуально-психологічними особливостями, соціальними і типологічними характеристиками та стратегіями долання стрессу[28].

В підтвердження до вищесказаного, О.М. Джеджула[30] і його дослідницька група стверджують, що стресостійкість як інтегративна властивість особистості передбачає взаємодію з усіма структурними характеристиками психіки як під час, так і після дії стресогенних факторів. Так, до визначальних внутрішніх чинників формування і розвитку стресостійкості особистості відносяться Я-концепція особистості, інтернальний локус контролю, розвиненість комунікативної сфери, змістові характеристики структурних компонентів стресостійкості особистості. Зокрема, високий рівень стресостійкості передбачає врівноваженість, упевненість у собі, боротьба зі сором’язливістю, низький рівень особистісної тривожності, самоконтроль, самовладання; певні характеристики мотиваційної сфери (мотивація соціальної значимості трудової діяльності, професійної майстерності, досягнення), високий рівень інтернального локусу контролю, готовність діяти. Визначальними характеристиками первинної стресостійкості вважаються швидкість переробки інформації, рухливість нервових процесів, надійність, витривалість, точність і продуктивність діяльності. Провідні стратегії боротьби зі стресом, що характеризують стресостійкість, – це асертивні дії, активність особистості у взаємодії, пошук соціальної підтримки та соціальних контактів.

Посилаючись на дослідження  В.М.Корольчук можна виділити провідні функції стресостійкості, а саме визначення когнітивно-феноменологічної перспективи і відновлення, про що ми вище згадували. Якщо про неї говорити більше, то можна зазначити, що дана функція здійснюються через окремі функції її структурних компонентів: інтегруючу, мотиваційну, копінгову, стабілізуючу. Така функціональна взаємодія припускає можливе послаблення функцій одних, або більш інтенсивний прояв інших, що закономірно змінює співвідношення між сильними і слабкими функціональними компонентами в структурі домінуючого типового профілю стресостійких чи нестресостійких осіб. Таким чином досягається баланс, який є в основі самого поняття «психологічне здоровʼя». Загалом, провівши  дослідження, В. М. Корольчук приходить до висновку, що механізм стресостійкості можна описати за допомогою дворівневої структури [15]:

1) первинний рівень стресостійкості, в основі якого лежить біологічна складова: емоційний тонус, витривалість, точність, функціональну рухливість, надійність, основні характеристики і особливості основних нервових процесів, рівень активації, комплекс конституційно-генетичних, фізіологічних, ендокринних та інших систем, які забезпечують її адекватне і стабільне функціонування в стресогенних умовах;

2) особистісні характеристики, що є результатом соціального впливу, досвіду, навчання. Хоча первинний рівень є базисним у формуванні стресостійкості, вирішальне значення відводиться особистісному, соціальному, поведінковому компонентам та навчанню.

Отож, у даній статті ми розглянули та проаналізували, що таке психологічне здоров’я та чим воно відрізняється від психічного здоров’я. Визначили поняття та детермінанти стресостійкості, основними з яких є: спрямованість, набутий досвід, психічні процеси, особливості характеру та темпераменту. Також ми визначили основні функції стресостійкості: спрямованість на подолання перешкод; актуалізацію діяльності в екстремальних умовах; стабілізацію внутрішніх механізмів емоційно-вольової саморегуляції. До того ж, ми визначили, що на стресостікйсть впливають допінг-стратегії та психологічні ресурси, таким чином саме психологічні умови відіграють важливу роль у формуванні стресостійкості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Абабков В. Перре М. Адаптация к стрессу. Основы  теории, диагностики, терапии / В. Абабков, М. Перре.  –  СПб.: Речь, 2004 – 166 с.

2.      Банников В.В. Влияние социально-психологических компонентов стрессоустойчивости на эффективность деятельности персонала организации: дис. … канд. психол. Наук / В.В.Бинников. – М., 2003. С. 156.

3.      Бовина И.Б. Представление о здоровье и болезни в молодежной среде / И.Б. Бовина // Вопросы психологии. – 2005. – № 3. – С. 90 – 97.

4.      Бодров В. А. Психологический стресс: развитие и преодоление /В.А. Бодров. – М.: Изд-во «ПЕР СЭ», 2006. С. 352.

5.      Брайт Д. Стресс. Теории, исследования, мифы / Д. Брайт, Ф. Джонс.  – СПб.: прайм – ЕВРОЗНАК, 2003. – 352 с.

6.      Бухановский А.О.Общая психопатология / А.О. Бухановский, Ю.А. Кутявин, М.Е. Литвак // Пособие для врачей. – Ростов н/Д., 1998 – 416 с.

7.      Буякас Т.Л. Личностное развитие в условиях работы самопонимания, опосредствованной символами [Текст] / Т. М. Буякас // Вопросы психологии. – 2000. – № 1. – С. 23–38.

8.      Васильева О. С. Психология здоровья человека: эталоны, представления, установки / О. С. Васильева, Ф. Р. Филатов // Уч. пособ. для студ. высш. уч. заведений.– М.: Изд. центр ―Академія‖, 2001.– 352 с.

9.      Воронина А.В. Психологические тесты. / Под ред. А.В. Ворониной. – М.: ВЛАДОС, 2004.

10.    Галецька І.І. Психологічне здоровʼя// І.Галецька, Т.Сосноський. Психологія Здоровʼя: теорія і практика. – Л.: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006.  – 338 с.

11.    Глуханюк Н.С. Практикум по психодиагностике: учеб. пособие – 2-е изд., перераб. и доп. / Н.С. Глуханюк. – М.: Издательство Московского психолого-социального института, 2005. – 216 с. – С. 163 –172.

12.    Гинзбург М. Стрессменеджмент // Инструменты развития бизнеса: Тренинг и консалтинг: Сост. Л.Кроль, Е Пруткова. – М: Независимая фирма «Класс», 2001. – С. 154–170.

13.    Гринберг Дж. Управление стрессом / Дж. Гринберг. – 7-е изд. – СПб: Питер, 2002.– 496 с.

14.    Гурьянов Ю.Н. Психологическое обеспечение в войсках и органах Пограничной службы России/ Ю.Н. Гурьянов// Учебное пособие в 2-х частях. – М.: Академия ФПС России, 2001. С. 470.

15.    Гурвич И. Н. Социальная психология здоровья / И.Н.Гурвич. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999.– 1021 с.

16.    Двіжона О. В. Вплив чинників на порушення психічного здоров`я дітей із дискантних сімей / О. В. Двіжона // Психологічні перспективи. – Вип. 13. – Луцьк : РВВ ―Вежа Волин. нац. ун-ту імені Лесі Українки, 2009. – С. 107 – 114.

17.    Дежарле Р. Охрана психического здоровья в мире: Проблемы и приоритеты в развивающихся странах / Р. Дежарле , Л. Айзенберг , Б. Гуд, А. Кляйнман  – К.:Сфера,  2001. – 575 с.

18.    Дубровина И.В. Психология : ученик для студ. сред. пед. учеб. заведений / И. В. Дубровина, Е. Е. Данилова, А. М. Прихожан; под ред. И. В. Дубровиной. – М. : Академия, 1999. – 464 с.

19.    Дьяченко М. И. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости [Электронный ресурс] / Дьяченко М. И., Пономаренко В.А. // Вопросы психологии. – 1990. – №1. – С. 106-112. – CD-изд-во «Вопросы психологии», 2004. – 1 электрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. – Системн. требования: CPUPentium II 233; 64 Mb RAM; Windows 95/98/2000/XP. – Название из контейнера.

20.    Эллис А., Практика рационально-емоциональной поведенческой терапии / А. Эллис , У. Драйден.  –  СПб., 2002. – 352 с.

21.    Катунин А. П. Стрессоустойчивость как психологический феномен [Текст] / А. П. Катунин // Молодой ученый. — 2012. — №9. — С. 243-246.

22.    Кристал Г. Аффективная толерантность / Г. Кристал // Журнал практической психологии и психоанализа – 2001. – №4. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http:// psyjournal.ru/

23.    Корнієнко О.В. Підтримання психосоматичного здоровʼя практично здорових людей: Навч. посібник. – К., 2000; Корнієнко О.В. Безпека житгєдіяльності та підтримання психосоматичного здоровʼя молоді: Монографія. К.: «Київський університет», 2004. – 264 с.

24.    Корольчук В. М. Обгрунтування організаційної моделі дослідження стресостійкості особистості / В. М. Корольчук // Проблеми екстремальної та кризової психології. – 2010. – Вип.7. – С. 210–218.

25.    Корольчук Валентина Миколаївна. Психологія стресостійкості особистості. : Дис… д-ра наук: 19.00.01/ В.М.Корольчук. – 2009.

26.    Корольчук М.С. Психофізіологічні засади дослідження стресостійкості особистості / М.С. Корольчук. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/psy/2011_94/Korol1.pd

27.    Корольчук В. М. Чинники формування та розвитку стресостійкості особистості / В. М. Корольчук // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Iнституту психології ім. Г.С.Костюка НАПНУ. – Т. XII, ч.7. – С. 252–261.