Ключові слова: психологічний захист, адаптація, копінг-стратегії, прокрастинація, стрес.

В статье рассматривается феномен прокрастинации с двух позиций. Первая позиция рассматривает прокрастинации как одну из форм психологических защит – избегание, что может привести к негативным последствиям: снижение адаптации и формированию неконструктивной поведения. Другой взгляд рассматривает данный феномен, как одну из форм копинг-стратегий, позволяет в ряде случаев эффективно адаптироваться и самореализовываться. В статье представлено описание исследования взаимосвязи феномена прокрастинации с составляющими стресса и копинг-стратегиями в студентов.

Ключевые        слова: психологическая        защита,        адаптация, копинг-стратегии, прокрастинация, стресс.

This article examines the phenomenon of procrastination from two viewpoints as a form of adaptive process, depending on its orientation in the structure of human behavior. The first position considers procrastination as a form of psychological defenses – avoidance, which can lead to negative consequences, reduced adaptation and the formation of disruptive behavior. Another view is to discuss this phenomenon as a form of coping strategies allowing in some cases adapt and self–realize effectively. The article describes a research of procrastination phenomenon relationship to the components of stress and coping strategies in the student population.

Keywords: psychological defence, adaptation, coping strategies, procrastination, stress.

Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі розвитку людства, в психології з’явився інтерес до таких аспектів діяльності як лінь, бездіяльність, прокрастинація. Якщо лінь та бездіяльність відомі людині з давніх часів, то поняття “прокрастинація” може бути новим та невідомим для сучасної людини, але як явище воно існує дуже давно. Дослідження прокрастинації розпочалися за кордоном [7], і лише останнім часом вітчизняні вчені почали активно приділяти увагу цій проблемі [1].

Варто зазначити, що однією з причин зниження академічної неуспішності є прокрастинація, тому найбільш актуальним і перспективним напрямком на даний момент є експериментальне вивчення причин і наслідків прокрастинації. У психології, явище відкладання конкретних справ отримало назву прокрастинація (Procrastination (затримка, відкладання від лат. Procrastinatus: pro (замість, попереду) і crastinus (завтрашній)). Виходячи з вищесказаного, дана проблема є актуальною у студентському житті як в Україні, так і закордоном.

Аналіз останніх досліджень. На сьогоднішній день існує значна частина робіт, присвячених проблемі стресу (Мілнер Ж., Дукора П., Аршавский І.А., Сельє Г., Роттенберг В.С., Аршавський В.В., Розенфельд Р., та ін), а також проблемі психологічних механізмів стресових реакцій і їх поведінкових проявів ( Лазарус Р., Кокс Т.,  Купер C., та ін).

Центральним, для теорії стресу Р. Лазаруса, є поняття копінгу, який він визначає як «когнітивні і поведінкові зусилля з управління специфічними зовнішніми або внутрішніми вимогами (і конфліктами між ними), які оцінюються як напружують або перевищують ресурси особистості». Безпосередньо вивченням копінг при вирішенні різноманітних науково–рактичних завдань займалися такі дослідники , як Ялтонский В.М., Крюкова Т.Л.; Бодров В.А. та ін.

Теоретичний аналіз показує, що вперше історичний аналіз феномена прокрастинації був зроблений в 1992 році , в роботі Ноаха Мілграма ( Noach Milgram ) « Прокрастинація : хвороба сучасності» ( Procrastination : A Malady of Modern Time ), а широкі наукові дискусії про даний феномен почалися двадцятьма роками раніше. Однак згадки про прокрастинації та опису цього явища можна зустріти набагато раніше, в тому числі в роботах часів розквіту індустріальної революції в середині XVIII століття, і в Оксфордському словнику 1548 . В науковий обіг термін « прокрастинація » ввів в 1977 році П. Рінгенбах в книзі « прокрастинація в житті людини ». У цьому ж році була опублікована книга А. Елліса і В. Кнауса «Подолання прокрастинації», в основу якої лягли клінічні спостереження. Потім з’явилася науково–опулярна книга Дж. Бурка і Л. Юена «Прокрастинація: що це таке і як з нею боротися». І знову в основу цієї книги лягла велика консультативна практика її авторів. Нарешті, в середині 1980–х років почав здійснюватися науковий аналіз феномену прокрастинації. Були розроблені опитувальники для вивчення прокрастинації. Наприкінці XX – початку XXI століття ця проблема привернула увагу і вітчизняних психологів (Шухова Н. , Михайлова Е. Л., Варварічева Я. І).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Причини виникнення, види прокрастинації, її наслідки широко відображені в зарубіжній літературі. Проводячи узагальнений теоретичний аналіз з цієї проблематики, виділяється кілька підходів вивчення даного феномена. Ферарі і Пічел виділили три види поведінки у прокрастинаторів [6]:

1. Збуджені прокрастинатори;

2. Уникаючі прокрастинатори;

3. Захисна тактика визначення мети.

Виділяються п’ять типів прокрастинації:

1. Прокрастинація як життєва тактика – відсутність навичок при виконанні щоденних, рутинних обов’язків, що спостерігаються протягом усього життя і пов’язані з невмінням керувати часом;

2. Прокрастинація у прийнятті рішень – неможливість приймати рішення в певний період;

3. Невротична прокрастинація – неможливість приймати вчасно життєво важливі рішення;

4. Компульсивная прокрастинація – хронічне зволікання в поведінці.

5. Академічна прокрастинація – труднощі у виконанні завдань в потрібний термін під час навчання.

При дослідженні причинно-наслідкових зв’язків даного феномена у людей, велика кількість авторів дійшли висновку, що ключовими факторами можна вважати особливості особистості людини і характеристику самих завдань [6, 8].

Аналізуючи причини прокрастинації в руслі якості самих завдань, більшість авторів виділяють такі причини як:

• навязання завдань ззовні;
• відстрочені наслідки;
• Тривалий термін, даний на виконання;
• Великі тимчасові вкладення до завдання;
• Нудні, рутинні, неприємні завдання;
• Висока зайнятість іншими справами;
• відстрочених в отриманні задоволення або нагород;
• Будь-які письмові завдання.

В даній статті описується дослідження взаємозв’язку і вплив прокрастинації на рівень стресу у студентів, де дані явища пов’язані між собою тим , що у людей з високим рівнем стресу підвищується недовіра до оточуючих, знижується можливість кооперації і виникає висока тривога. У зв’язку з цим багато завдання або рішення стають невиконані, пов’язані з великим стресом і їх виконання суб’єктивно не знаходить належної оцінки і можливо заохочення. Таким чином, передбачається, що у людей з високим рівнем стресу, всі психологічні фактори прокрастинації, діють особливо інтенсивно.

Зважаючи на проблему феномена прокрастинації, необхідно визначитися, до якого механізму подолання стресу відноситься дане явище, до активних (копінг) або пасивним (захисні механізми) формам адаптаційних процесів і реагування індивіда на стресових ситуаціях.

У роботах присвяченим механізмам зі стресовим ситуаціями Анциферова Л.І відзначає , що підвищення значення труднощі, небезпеки,

шкідливості ситуації не знижує ролі суб’єкта, він залишається вільний у прояві ініціативи , виборі індивідуальних стратегій подолання . Автор робить акцент на тому, що набір життєвих ситуацій і репертуар способів їх дозволу

змінюються у особистості протягом життя [1]. Аналізуючи тематичну літературу, можна відзначити, що поняття копінг, подолання розглядають як синоніми. З точки зору інших дослідників, поняття подолання виступає як більш широке по відношенню до інших дефініцій і тоді допінг-стратегія виступає одним з видів подолання стресу, при цьому іншим видом подолання, наприклад, може бути психологічний захист [6, 9].

Існує варіант в зарубіжних дослідженнях, де допінг-стратегії визначають як усвідомлені варіанти несвідомих захистів. Копінг-стратегія трактується як усвідомлений прийом психічної регуляції, як активна стратегія поведінки спрямована на зміну ситуації і задоволення значущих потреб. Основна відмінність психологічних захистів від допінг-стратегій полягає в наступному, допінг-стратегія може вибиратися, змінюватися, регулюватися індивідом. Необхідно дотримуватися як мінімум три основні умови: по-перше , усвідомлювати виниклі труднощі, по-друге знати способи ефективного контролю саме з ситуацією даного типу, по-третє вміти своєчасно застосувати їх на практиці. Такі автори як А.М. Богомолов , Л.І Вассерман, Р.М. Грановська, Л.Р. Гребенников, Е.А. Костандов характеризують психологічні захисту як неусвідомлювані, пасивні механізми, орієнтовані на пом’якшення психологічного дискомфорту, які в разі їх закріплення можуть набувати дезадаптивний характер. В даний час, як правило, дослідники розглядають психологічний захист в якості вроджених процесів інтропсихічної адаптації особистості за рахунок самопротекції автоматичного пристосування, підсвідомої переробки надходить інформації [2, 4,].

При аналізі вітчизняної літератури виявлено наступне, автор Чумакова О.В. виділила кілька відмінних критеріїв: це можливість навчання контролю – застосуванню усвідомлених стратегій за рахунок оволодіння певною послідовністю дій, яка може бути описана і сприйнята людиною [5]. Воєводін І.В. в дослідженні про допінг-поведінці при адитивних станах взяв теорію, запропоновану Хаан Н. про критерії розмежування понять копінг стратегій і психологічних захистів, де Хаан Н. сформулювала копінг як «зусилля в пошуку збереження реальності» і запропонувала більш чіткий підхід до визначення того , що лежить в основі усвідомленої і неусвідомленої регуляції стресу. Н. Хаан виділила в якості критеріїв 10 основних базових особистісних процесів: розпізнавання, класифікація, смислоосвіта, відстрочка відповіді, сприйнятливість, повернення до минулого, відбір інформації, відволікання, трансформація, приборкання [5].

Автор І.Г. Малкіна-Пих у своїх роботах досліджує критерій поділу допінг-стратегій – їх успішність чи неуспішність [9]:

• Успішний копінг – використовуються конструктивні стратегії, що призводять в остаточному підсумку до подолання важкої ситуації, що викликала стрес;
• Неуспішний копінг – використовуються неконструктивні стратегії, перешкоджають подоланню важкої ситуації.

Можна проаналізувати, що кожна використовувана людиною стратегія копінгу може бути оцінена по всім перерахованим вище критеріям хоча б тому, що людина, що опинилася у важкій ситуації, може використовувати як одну, так і кілька стратегій контролю. У зв’язку з чим, на наш погляд, можна

розглядати явище прокрастинації, з двох позицій: як форму адаптаційного процесу в залежності від її спрямованості в структурі поведінки людини, якщо це призводить до негативних наслідків, зниження адаптації та формуванню неконструктивної поведінки – як одну з форм психологічних захистів – уникнення. Якщо ж прокрастинація дозволяє людині сконцентруватися в певний відрізок часу і виконати необхідну завдання – то її можна розглядати, як одну з форм допінг-стратегій дозволяє ефективно адаптуватися і самореалізовуватися.

Виходячи з теоретичного огляду по цій проблемі, можна зробити наступні висновки:

1. У психологічному вивченні стресу виділяються два пріоритетні напрями досліджень – критичних життєвих подій і повсякденних стресогенних перевантажень. Показано негативний вплив на фізичне і психічне здоров’я як макро-, так і мікростресорів.
2. Початок навчання у ВУЗі є високо стресогенним життєвим періодом: у ньому представлено критичне життєва подія (зміна стадії життєвого циклу), в ряді ВНЗ мають місце інтенсивні повсякденні навчальні перевантаження.
3. Копинг-стратегії формуються в ході соціалізації, психологічні захисту більш ранні по своїй появі і розвитку в структурі подолання стресу й тому коли допінг-стратегії не справляються з виникаючою критичною ситуацією, то на їх місце приходять психологічні захисту.

Список використаної літератури:

1. Анциферова       Л.И.  Личность   в        трудных    жизненных условиях: переосмысливание,  преобразование  ситуаций  и  психологическая  защита // Психологический журнал. – №1, 1994.
2. Банников Г.С. Роль личностных особенностей в формировании структуры депрессии и реакций дезадаптации // Автореф. дисс. … канд. мед. наук. – М., 1999.
3. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие и преодоление. – М.: PerSe, 2006. –  523с.
4. Воеводин   И.В.  Копинг–поведение       при   аддиктивных состояниях: относительность критериев адаптивности // Обозрение психиатрии и мед. психологии им.В.М. Бехтерева. – 2004. – № 4
5. Даниленко А.А. Механизмы психологической защиты и копинг–стратегии как процессы интрапсихическoй адаптации // Сиб. психол. журн. – Томск, 2005.– № 21. – С. 154–156.
6. Исаева Е.Р. Совладающее со стрессом и защитное поведение личности при расстройствах психической адаптации различного генеза. Автореф. Диссерт. на соиск. уч.ст д.п.н. по специальности медицинская психология, медицинские науки (19.00.04), СПБ ГУ, 2010
7. Малкина–Пых    И.Г.  Стратегии  поведения  при   стрессе / http://magazine.mospsy.ru/nomer12/s11.shtml
8. Ташлыков В. А. Личностные механизмы совладания (копинг–поведение) защиты у больных неврозами в процессе психотерапии // Медико–психологические аспекты охраны психического здоровья. – Томск, 1990.
9. Чехлатый Е.И. Исследование копинг–механизмов у студентов вузов в связи с задачами первичной психогигиены и психопрофилактики // Обозрение   психиатрии   и   медицинской   психологии   им.   В.М.Бехтерева.   – 2006.– № 2. – С. 23–25.

Ключові слова: прокрастинація, психічне здоров’я, особистість.

В статье рассмотрены теоретико-методологические основы исследования прокрастинация. Рассмотрены различные точки зрения на эту проблему. Предложено собственное взгляд на преодоление прокрастинации как ресурса психологического здоровья личности.

Ключевые слова: прокрастинация, психическое здоровье, личность.

Theoretical and methodological basics of investigations op procrastination are considered in the article. Different points of view about this problem are surveyed. Own opinion on overcoming procrastination as a resource of psychological health of personality is suggested.

Key words: procrastination, mental health, personality.

Постановка наукової проблеми. Необхідність поглибленого вивчення проблеми прокрастинації полягає в тому, що останнім часом в умовах динамічно розвиваючого суспільства і дефіциту часу, посилилася тенденція добровільного, ірраціонального відкладання запланованих дій. Наслідком прокрастинації є стрес, викликаний нереалізованістю повною мірою життєво значущих для особистості цілей. Зниження самоефективності та загальної задоволеності життям є, в свою чергу, предиктором активізації негативного соціального самопочуття особистості. Відповідно, прокрастинація є чинником, що стимулює спотворення процесу самодетермінації в життєвій, особистісній, соціальній та професійній сферах самовизначення сучасної особистості, особливо це важливим є в процесі навчання студентами.

Аналіз останніх досліджень. Термін «прокрастинація» (англ. procrastination) означає відкладання запланованих дій. Вперше в психологічну практику термін «прокрастинація» ввів П. Рінгенбах, розкривши даний феномен у своїй книзі «Прокрастинація в житті людини». У даний період дослідженнями в цій області займалися також дослідники А. Елліс і В. Кнаус, опублікувавши свої наукові вишукування в книзі «Подолання прокрастинації». У наступні роки над вивченням феномена прокрастинації працювали: Дж. Бурка і Л. Юен; М. Аіткен; Л. Манн; Н. Мілгрем; Л. Соломон і Е. Роблюм; К. Лей; та ін. У вітчизняній психології дана проблема привернула увагу дослідників в кінці XX століття (Н. А. Шухова, Е. Л. Михайлова, Я. І. Варварічева, С. Б. Мохов, та ін).

Спочатку феномен «прокрастинація» розглядався досить вузько. Дослідники трактували його з етико-філософської точки зору, найчастіше маючи на увазі під даним поняттям термін «лінь», тобто психічний стан, що характеризується відсутністю бажання що-небудь робити, якщо це вимагає вольового зусилля (Т. Хокінс і Г. Претор-Пінні; С. С. Степанов, К. К. Платонов та ін.).

Вітчизняні дослідники найчастіше розглядали феномен прокрастинації у зв’язку з особистісними характеристиками (Н. Г. Гаранян, А. А.Горбунова, С. Б. Мохова, А. Н. Невзоров). Синдром «мотиваційної недостатності» розглядався також у контексті перцептивно-семантичної організації часу ( Ф. Зімбардо ) і теорії перфекціонізму (Е. Бернс, П. Хьюітт, Г. Флітт, Р. Слен, Дж. Ешбі, А. Б. Холмогорова).

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів досліджень. Прокрастинація – відкладання виконання своєчасних, доречних дій на пізніший термін, що супроводжується негативними емоційними реакціями і приводить до погіршення якості роботи. Як комплексний, неоднорідний в психологічному плані феномен, прокрастинація включає в себе поведінкові, емоційні і когнітивні компоненти, тісно пов’язана з мотиваційною сферою особистості. До різноманітним формам цього психологічного явища відносяться також боязнь ризикувати, відкладання прийняття рішень, складання планів, які часто не виконуються і т.п.

З початку 90-х років інтерес до проблеми прокрастинації за кордоном значно виріс. З’явилася достатня кількість досліджень, присвячених пошуку її причин, способів подолати її. Залежно від предмета дослідження, виділилося три основних напрями: 1) аналіз ситуативних факторів; 2) виявлення ролі індивідуальних відмінностей; 3) вивчення демографічних показників.

Серед ситуативних факторів виокремлюють розподіл нагород та покарань у часі, характеристики завдань, наявність загрози оцінювання тощо.

Дослідження особистісних аспектів появи прокрастинації включає пошук кореляторів цього явища, що носять індивідуальний характер. При цьому дослідженні часто за основу беруть п’ятифакторну модель особистості. Велика увага приділяється тривожності, як одній із граней нейротизму. Багато психологів вважають, що прокрастинація є захисною реакцією на різні види страхів: страх невдачі, страх оцінки, страх втрати самостійності та контролю над ситуацією, страх перед успіхом. Для перфекціоністів характерний страх виконати роботу не достатньо ідеально [1].

Серед демографічних показників аналізується вплив статі, віку та національності, але даних за цими критеріями дослідження ще надзвичайно мало. Дослідження прокрастинації зазвичай проводяться за допомогою спеціально розроблених опитувальників (опитувальники К. Лея, Такмена, які, на жаль, ще не адаптовані для вітчизняних досліджень), емпіричним шляхом (спостереження за студентами, що здають твори та інше), а також в процесі клінічних бесід та аналізу самозвітів.

Власне, відкладання “на завтра”, відіграє не лише негативну роль, адже дуже часто можна почути, що все буде добре, завтра принесе щось нове у життя, завтра все налагодиться, або, якщо людина не вірить у хороше, кажуть: “Завтра буде новий день!”. З такої точки зору, “завтра” є хорошим другом для людей з проблемами і схильних до негативізму, але “завтра” може стати ворогом для тих, хто схильний прокрастинувати на регулярній основі.

Таким чином, якщо говорити про суб’єктивне емоційне переживання прокрастинації, найчастіше воно оцінюється як негативне, так як людина страждає протягом самого процесу відкладання, страждає від наслідків невчасного завершення своїх справ, зростає тривожність, з’являється почуття провини, невпевненість у позитивному вирішенні ситуації. Це явище стосується будь-якої сфери діяльності: навчальної (відкладання підготовки до екзамену, написання курсової роботи), трудової (нездатність виконати роботу вчасно), соціальної (відкладання важливих зустрічей та дзвінків), побутової (відкладання запланованого ремонту).

Якщо оцінити масштаб проблеми в цілому, а не лише серед студентів деяких коледжів, то за словами Дж. Харіотта та Дж. Феррарі кожний четвертий-шостий представник західної цивілізації так чи інакше страждає від власної прокрастинації, окрім того, за останні сорок років кількість таких людей невпинно зростає [5].

Існує думка, що прокрастинація – це вираження емоційної реакції на заплановані чи необхідні справи. В залежності від характеру цих емоцій, прокрастинація поділяється на два фундаментальних типи: “розслаблена”, коли людина витрачає час на інші, більш приємні заняття та розваги, і “напружена”, пов’язана із загальним перенапруженням, втратою відчуття часу, невдоволеністю власними досягненнями, нечіткими життєвими цілями, нерішучістю та невпевненістю у собі.

Вважається, що люди, які страждають від прокрастинації, не вміють правильно розпоряджатися своїм часом. Ще В. Гигерич писав, що за атакою на “присутність” і стратегією відкладання стоїть спроба відстрочити смерть назавжди. Його ідея полягала в тому, що час ніби “консервується”. Він запропонував метафору про бомбу часу, тобто, розводячи сьогодення і майбутнє, відкладаючи виконання, ми створюємо високу напругу критичної маси, яка нагадує керовану ядерну реакцію [6].

Відомо, що чим далі у часі знаходиться певна подія від теперішнього моменту, тим менший вплив вона має на рішення, що приймаються [5].

Дослідники вважають, що прокрастинатори в значно меншій мірі концентруються на майбутніх негативних наслідках свого ухиляння від запланованих справ  через прагнення до миттєвих винагород, а також у спробі негайно подолати відчуття тривоги, викликаного невпевненістю у власних силах [3]. Вчені зробили висновок, що для прокрастинаторів характерна заглибленість у спогади про колишні досягнення і успіхи в поєднанні з браком уваги до планів на майбутнє [4].

Численні емпіричні дослідження феномена прокрастинації поряд з ситуативними детермінантами – характеристиками майбутньої справи (нецікавість, складність, подальша оцінка ) – велику увагу приділяють вивченню особистісних факторів (перфекціонізм, тривожність, низький рівень відповідальності та ін.) До факторів, що впливає на вираженість прокрастинації, відносять такі особливості когнітивної сфери як локус контролю, ірраціональні переконання, уявлення про час і ін; особливості емоційної сфери (занепокоєння, страх невдачі, депресія, переживання провини і сорому); особливості поведінки (несформованість навчальних навичок, неорганізованість ) [1 , 2].

Основною сферою прояву прокрастинації, поряд з професійною діяльністю і турботою про здоров’я, є навчання. Академічна прокрастинація припускає затримку виконання навчальних завдань (наприклад, курсових і дипломних робіт, труднощі своєчасної підготовки до сесії). Як показують дослідження, зволікання у добре успішних і слабо успішних студентів має різну специфіку [3,4]. При цьому наслідком прокрастинації в більшості випадків стає не тільки зниження успішності та результативності навчання, а й підвищення невротизації, наростання виснажуваності, погіршення самопочуття. Тому важливою є розробка корекційних програм , спрямованих на усвідомлення і подолання прокрастинації як стереотипу поведінки у навчальній діяльності, здатного негативно відбиватися на фізичному і психічному здоров’ї учнів.

Психологічна корекція прокрастинації як складного психологічного явища, що охоплює багато рівні функціонування особистості, повинна включати комплекс різних заходів. В рамках розробленого нами тренінгу «Від прокрастинації до самомотивації» ми реалізуємо наступні напрямки роботи з учасниками.

Перший блок – інформаційний. Нами підготовлена ​​презентація, де наводяться статистичні дані про поширеність прокрастинації, історія її вивчення, дається визначення, порівняння з таким феноменом як лінь, описується цикл прокрастинації і т.д.

Другий блок – рефлексивний (самодослідження). Відомості про феномен даються не стільки у вигляді лекції, скільки припускають активне самодослідження, після якого відбувається порівняння отриманих у ході самоаналізу знань з теорією прокрастинації. На перших етапах тренінгу, після попередньої інформації, знайомства з визначенням прокрастинації, спільним побудовою семантичного простору терміна (пошук синонімів і антонімів поняття в російській мові) ми пропонуємо учасникам оцінити ступінь вираженості у себе даної особливості, використовуючи відомий алгоритм дослідження самооцінки, використовуваний в методиці Дембо – Рубінштейн. Пізніше, після тестування за допомогою шкали прокрастинації, учасники можуть порівняти отримані показники і проаналізувати причини виявлених розбіжностей.

Зручною формою роботи є поєднання індивідуального самоаналізу з наступним об’єднанням учасників тренінгу в невеликі групи, з подальшим розбором результатів кожної з підгруп. Теми для самодослідження визначаються логікою занурення в проблему і припускають поступовий перехід від знайомства з самим феноменом і безліччю його « ликів » до спроб зрозуміти його причини:

• ситуації і сфери прокрастинації;

• поведінкові, когнітивні й емоційні «диверсії»;

• наслідки прокрастинації, як негативні, так і позитивні (вторинні вигоди) ;

• уявлення про причини прокрастинації .

Хочеться відзначити особливу атмосферу відкриття в групі, що виникає в міру поповнення банку даних. Члени групи навперебій доповнюють досвід один одного, що супроводжується сміхом і, разом з тим, подивом у зв’язку з настільки широкою поширеністю даного явища. У той же час, коли після всебічного і детального розгляду структурних і динамічних аспектів прокрастинації ми підходимо до питання про її причини, в групі виникає пауза. Незважаючи на те, що учасниками наших тренінгів були, як правило в основному психологи, студенти, а також викладачі різних дисциплін, серед них кандидати та доктори наук, виявлення особистісних детермінант прокрастинації викликало труднощі, що ще раз доводить важливість подібного роду програм .

Третій блок – корекційний. В ході тренінгу представляється корисним поєднання таких форм роботи з учасниками, які охоплюють як раціональні, що спираються на рефлексію і структурування, так і орієнтовані в основному на зміна стереотипу негативного емоційного реагування в ситуації звичного відкладання справи.

До першого типу завдань відноситься, наприклад, вправа, що припускає зіставлення двох списків: позитивних і негативних наслідків того, що справу зроблено або не зроблено. Як приклади роботи зі зміни негативних емоційних установок ми можемо навести два розроблених нами завдання, спрямованих на подолання відчуження від наміченої значущої задачі. У першій вправі, умовно названому нами «Справа кличе», учасникам пропонується об’єднатися в невеликі групи по 3-4 людини і по ходу виконання завдання міняти позиції. Один з учасників тренінгу згадує конкретне відкладати справу (наприклад, чистка акваріума), вибирає всі елементи даної ситуації (наприклад, рибка в акваріумі, вода, скло акваріуму, пісок і т.п.) і роздає ролі цих персонажів іншим членам підгрупи. Завдання кожного з персонажів в ігровій формі різними способами вмовити учасника почати і закінчити справу. Друге завдання, назване нами «Внутрішні помічники», також направлено на підвищення мотивації, включення ресурсу усвідомлення і переживання важливості та соціальної корисності звично відкладається завдання. Учасникам пропонується подумати про когось значимому, хто є для них позитивним прикладом, для кого могло б бути важливо те, що він або вона зробить відкладається. Потім уявити дана особа як присутнє в ситуації прокрастинуючого завдання, його поведінка, коментарі, схвалення. Як внутрішніх помічників можуть виступати конкретні особи, близькі, друзі, історичні, політичні діячі або літературні, казкові персонажі. У даній вправі також мотивуючим може виступити негативний герой, який уявно заохочує учасника, схвалює його прокрастинація .

Залежно від тривалості роботи групи в останній частині тренінгу корисно включення різних завдань, спрямованих на розвиток навичок цілепокладання.

Досвід проведення тренінгів, спрямованих на усвідомлення прокрастінаціонного поведінки, показує високу зацікавленість студентів в отриманій інформації. Розуміння суті даного феномена, знайомство з основними детермінантами прокрастинації, освоєння вправ стає для слухачів ресурсом подальшої усвідомленої самостійної особистісної роботи, що служить самореалізації, розкриття творчого потенціалу та подолання відчуження по відношенню до соціально значущих цілям.

Список використаної літератури:

1. Ильин Е. П. Работа и личность. Трудоголизм, перфекционизм, лень. – М.: Питер. 2011.
2. Варваричева Я.И. Феномен прокрастинации: проблемы и перспективы исследования // Вопросы психологии. – 2010. – № 3. – С. 121 – 131.
3. Карловская Н.Н., Баранова Р.А. Взаимосвязь общей и академической прокрастинации и тревожности у студентов с разной академической успеваемостью // Психология в вузе. – 2008. – №3, С. 38 – 49
4. Карловская Н.Н. Феноменологический опыт прокрастинации у студентов // Социальные проблемы современной России: возможности психологической помощи. Материалы Всероссийской научно-практической конференции (Омск, 11-12 ноября 2010 г.) / под ред. Л.И. Дементий. – Омск: Изд-во ОмГУ, 2010. – С.133 – 137
5. Шемякина О.О. Влияние прокрастинации на уровень стресса у студентов. Автореф. магистр. дисс…. М.,МГППУ, 2013.
6. Шиліна А.А.Особливості толерантності до невизначеності студентів з різним рівнем прокрастинації [Електронний ресурс]/ А.А. Шиліна. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/32_PVMN_2011/Psihologia/5_97896.doc.htm