Ключові слова: міжнародна практика, програмно-цільовий метод, неефективне використання бюджетних коштів, бюджетний процес.

The article explores some aspects of using the method of program budgeting by the states with developed legal system. In addition, the analysis of perspectives of the international practice introduction in Ukraine was conducted.    
Key words: international practice, method of progtam budgeting, inefficient using of budget funds, budget process.

         Через недосконалість наявних в Україні способів та методів боротьби з неефективним використанням бюджетних коштів постає необхідність реформування бюджетних відносин, зокрема в частині запровадження програмно-цільового бюджетування. Для вирішення проблемних питань в цій сфері доцільно звернути увагу на досвід країн з розвинутою фінансово-правовою системою, які активно застосовують програмний метод в бюджетному процесі.
Тому метою статті є дослідження досвіду застосування даного методу у вищезгаданих державах та виділення окремих рис, які доцільно було б врахувати при реформуванні української системи програмного бюджетування.

Розробкою даної проблеми займалися: М.Б. Гупаловська, М.П  Афанасьєв, Т.В. Бугай, К. В. Пономарьова, О. В. Селезньова. Варто зазначити, що науковці незаслужено обділяють увагою проблему дослідження міжнародного досвіду бюджетування та його використання у вітчизняних умовах, що зумовлює необхідність подальших досліджень у цій сфері.

Країни з розвинутою економікою, такі як: США, Велика Британія, Нова Зеландія, Канада, Японія, Італія, Німеччина, Франція свого часу теж зустрічалися з проблемою неефективного використання бюджетних коштів. Особливої важливості це питання набуває в умовах недостатності таких коштів, оскільки, підриває фінансовий фундамент держави.
Одним з найбільш поширених та дієвих способів боротьби з досліджуваним явищем стало запровадження практики програмно-цільового використання бюджетних коштів. Впровадження програмно-цільового методу в фінансові системи розвинутих країн відбувалося за такими принципами:

1. Зміна пріоритетів бюджетування – головним є не розподіл коштів на відомчі потреби, а досягнення конкретно поставленої програмою мети;
2. Відповідно змінюється напрям контролю – не розподіл коштів і виконання зобов’язань, а досягнення конкретних результатів, які є показниками ефективності;
3. Вводяться елементи співставлення досягнутих результатів із витраченими коштами;
4. Для досягнення показників ефективності обов’язковим є здійснення експертиз та оцінювання бюджетних програм.

Вперше метод програмного бюджетування був застосований Державним секретарем оборони США Робертом Макнамарою, який використав набутий ним досвід під час праці в компанії «Форд». [6] У 60-х роках минулого століття метод став основною бюджетного законодавства США, де він пройшов кілька етапів свого становлення. Процес реформування бюджетної системи США завершився прийняттям Федерального закону «Про оцінку результатів діяльності державних установ». Як наслідок, основна увага при розподілі суспільних благ приділялась результатам діяльності органів виконавчої влади. Для оцінки результатів діяльності розпорядників бюджетних коштів використовуються розроблені ними стратегічний п’ятирічний план, план роботи на рік і звіт про виконання плану на рік.
Досягнення високих показників ефективності у використанні бюджетних коштів забезпечується системою оцінки PART (Program Assessment Rating Tool). З її допомогою можна не тільки покращити результати програм, а й відсіяти ті, що не виправдали себе. В рамках системи щорічно аналізуються близько 20 % програм за шкалою: ефективно, помірно ефективно, адекватно, неефективно, неможливо оцінити результат.

У Великій Британії відсутні єдині кодифіковані акти, які б запроваджували програмно-цільовий метод у бюджетну систему держави. З 1998 року розподіл видатків бюджету регулюється Угодами про бюджетні послуги та Угодами про якість послуг. Слід зазначити, що такий підхід хоч і вирізняється своєрідністю, проте не позбавлений раціонального начала. По-перше, він вносить елементи диспозитивності в адміністративні відносини, що дозволяє враховувати конкретні особливості бюджетної програми. По-друге, таким чином, можна конкретно встановлювати міру відповідальності в залежності від досягнення чи недосягнення цілей програми, результативні показники їх досягнення, що безумовно має позитивний вплив на забезпечення ефективності використання бюджетних коштів.

Як вже зазначалося раніше – основним у використанні програмно-цільового методу бюджетування, а відтак і у забезпеченні належного рівня ефективності використання коштів є досягнення поставленої мети. Відсутність чітко встановлених цілей і завдань при бюджетуванні, що насамперед є характерним для країн з консервативними фінансовими системами призводить до низького рівня відповідальності розпорядників бюджетних коштів, відсутності зацікавленості в економії та ефективному використанні фінансових ресурсів. [2; 206] До країн з консервативною фінансовою системою традиційно відносять Німеччину, яка у 2008 році розпочала перехід до програмного бюджетування. Приклад Німеччини цікавий тому, що ініціатором перебудови бюджетної системи стали федеральні і муніципальні утворення, в той час як на загальнодержавному рівні збереглися традиційні моделі управління. Федеральні землі зобов’язані регулярно звітувати про стан дотримання ефективності використання бюджетних коштів. Проте, як зазначає дослідник Пономарьова К.М, проблема неефективного використання бюджетних коштів на німецьких землях збереглася всюди, крім Саксонії, де влада проводить найбільш сувору фінансово-бюджетну політику. Міркуємо, що було б доцільно застосувати приклад цієї землі у загальнонаціональному масштабі, встановивши жорсткі міри контролю і підвищивши рівень відповідальності.
У Канадському законодавстві найкраще розроблені показники соціально-економічної ефективності. Головним джерелом інформації про ефективність бюджетних програм є відомчі звіти, що подаються до законодавчого органу двічі на рік. Канадський уряд щорічно заслуховує звіти міністра фінансів і приймає рішення про доцільність подальшого виконання бюджетних програм.          Таким, що позитивно впливає на запобігання неефективному використанню бюджетних коштів, є обов’язок всіх міністерств та відомств чітко формулювати результати, яких вони прагнуть досягти для забезпечення інтересів громадян. Таким чином, бюджетне програмування і вся відомча діяльність здійснюється відповідно до конкретно визначених напрямів.
Застосування програмно-цільового методу в розвинутих країнах корелюється з рівнем розвитку фінансової системи, державних структур, суспільних відносин тощо. Наприклад, пріоритетними для Швеції є програми пов’язані із соціальним розвитком, в той час як в Японії основний акцент звертається на підвищення рівня розвитку науки і техніки.

Однією з найбільш вдалих можна вважати бюджетну реформу Франції. Французька Республіка зробила комплексний перехід від класичної бюджетної моделі, яка передбачала відомчий розподіл бюджетних призначень, до програмно-цільового бюджетування, що суттєво підвищило рівень ефективності використання бюджетних коштів.
Основою реформи став Органічний закон «Про фінансове законодавство».  Ним встановлено, що видатки бюджету розподіляються між основними функціями держави ¾ місіями. При цьому видатки на утримання вищих органів державної влади становлять окрему дотацію.
Концепція нової бюджетної системи передбачає її поділ на три рівні. Перший рівень становлять місії, другий – програми, а третій – напрями. У французькому бюджеті на 2014 рік передбачені 30 місій і 123 програм. Програми є основною структурною одиницею бюджетної системи. Вони визначаються периметр реалізації державних функцій. Бюджетна програма являє собою сукупність ресурсів – не тільки грошових, але й людських, наприклад, кількість державних службовців. [1]
Поділ на програми здійснюється таким чином, щоб на кожне відомство чи міністерство їх випадало кілька. Позитивним у практиці застосування програмного бюджетування в контексті підвищення ефективності використання ресурсів є чіткий розподіл повноважень. У Франції фактично діє чотирьохступенева система відповідальності, за якою міністр (відповідальний за місію) призначає відповідальних за виконання програму осіб. Зазвичай ними є особи-керівники департаментів міністерства чи особи, що перебувають у безпосередньому структурному підпорядкуванні головного розпорядника. Програми, в свою чергу, поділяються на операційні бюджети, що мають конкретну територіальну спрямованість, які диференціюються на операційні одиниці (окремі суб’єкти бюджетування).  Таким чином діє така структура відповідальності: керівники програм контролюють їх виконання відповідальними за операційними бюджетами та звітують міністрам, а ті в свою чергу звітують уряду.
Для введення в дію реформи було запроваджено три нові принципи:

1. Обґрунтування видатків до останнього євро. Цей принцип значно підвищив рівень ефективності використання бюджетних ресурсів. І якщо в роки, що передували бюджетній реформі, тільки 5 % видатків виносились на голосування в Парламент, а решта не обговорювались і автоматично потрапляли в закон про бюджет єдиним пакетом [1], то в законі 2006 року обговорювались всі видатки бюджету.
2. Принцип подвійного дозволу. Вимірювання бюджетних видатків проводяться шляхом видання: дозволів на взяття зобов’язань і дозволів на виплату бюджетних асигнувань.
3. Принцип асиметричного взаємозв’язку. Він дозволяє здійснювати перерозподіл асигнувань в середині бюджетних програм, збільшуючи самостійність головних розпорядників бюджетних коштів з одночасним підвищенням відповідальності.
   Проблемною у всіх фінансово-правових системах при застосуванні програмного бюджетування є методологія визначення результативності. Французький законодавець встановив, що максимально для бюджетної програми визначається до 5 цілей і 10 показників. Крім того, згадані показники вираховуються з точки зору: громадянина, особи як платника податків та споживача. Варто наголосити на прогресивності такого підходу, оскільки він дозволяє прогнозувати ефективність витрачання бюджетних коштів з точки зору основних економічних категорій населення.

Окреме місце у Французькій Республіці надали аудиту бюджетних програм. Цю функцію взяла на себе Міжвідомча комісія по аудиту програм, яка здійснює їх комплексний аналіз і таким чином контролює раціональне використанням бюджетних ресурсів.
Для впровадження реформ потрібний належний рівень підготовки державного апарату. Лише за цієї умови можна розраховувати на досягнення поставлених ними цілей – ефективного використання бюджетних ресурсів. У період між 2003 – 2006 роками на трьохетапній основі проходили навчання державних службовців. Першим етапом було набрання 750 службовців волонтерів, які протягом періоду запровадження реформ перепідготували близько 15 тис. працівників міністерств.         На другому етапі були розроблені програми спеціалізованої перепідготовки кадрів. На третьому етапі навчання передбачалось залучення управлінського апарату міністерств.[2; 208]
Ефективне використання бюджетування, спрямованого на результат, досягається лише за умови наявності дієвої системи бюджетно-фінансового контролю. У цьому відношенні практика держав з розвинутими фінансовими система суттєво різниться в залежності від форми державного устрою, економічного становища, історичних особливостей тощо. Наприклад, за типом правової системи у фінансово-правовій науці методи контролю поділяють на: контроль у формі Рахункової палати та адміністративний контроль.
Адміністративний контроль здійснюється у державах англосаксонської правової сім’ї. У цих країнах з метою забезпечення контролю створені ієрархічно організовані структури під керівництвом президента чи генерального аудитора. [3]
Контроль у формі рахункових палат притаманний континентальній правовій сім’ї. При цьому правовий статус рахункових палат значно різниться. У Франції Рахункова палата вважається частиною судової влади країни, Вища рахункова палата Польщі підпорядкована Сейму, а в Німеччині Федеральна рахункова палата у здійсненні своєї діяльності підпорядковується лише закону. [4]
Варто зазначити, що в більшості держав зараз застосовується змішана форма бюджетного контролю, в якій діяльність контрольних урядових структур поєднується із наявністю підпорядкованих парламенту рахункових палат чи функціонуванні адміністративного контролю. Практику такого комплексного контролю сприйняла й Україна.

Висновки. З огляду на вищенаведений аналіз міжнародного досвіду можна сформулювати ряд пропозицій із вдосконалення досліджуваного інституту у вітчизняних умовах.

По-перше, слід внести ґрунтовні зміни в саму ідеологію бюджетної системи, перемістивши акцент із здійснення витрат на досягнення конкретних результатів.

По-друге, змінити підхід до складання закону про державний бюджет в якому було б доцільно, на нашу думку, встановлювати основні напрямки бюджетування, що відповідали б функціям держави, і в рамках яких здійснювалася б розробка бюджетних програм.

По-третє, вдосконалити систему контролю:

• діяльність кожного міністерства та центрального органу виконавчої влади здійснювати в межах вже згаданих напрямків реалізації державою своїх завдань. Таким чином, керівник відповідного органу несе відповідальність за результативні показники свого чітко встановленого напряму;
• кожен напрям розподілити за програмами, що відповідали б цілям державної політики у даній сфері і їх реалізацію головний розпорядник бюджетних коштів покладає на відповідного виконавця;
• виконавець, що є координатором виконання програми на загальнонаціональному рівні, призначає відповідних реалізаторів на рівні місцевому.

Крім того, варто створити чітку та ефективну систему затвердження та оцінки цілей бюджетування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Афанасьєв М.П. Программный бюджет:лучшая практика // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: roskazna.ru/novosti/doc/abik0111.pdf
2. Бугай Т.В. Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі: зарубіжний досвід і можливості його використання в Україні [Текст] / Т.В. Бугай, А.А. Галюта // Вісникк Житомирського державного технологічного університету. Серія: економічні науки. – 2011. – №3 (57). – С. 206-210
3. Гупаловська М.Б. Сучасні тенденції і моделі організації бюджетного контролю та можливості їх використання в Україні // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.tneu.edu.ua/images/stories/ praci_vukladachiv/Факултет%20Фінансів/Каф%20фінансів/Гупаловська%20М/sstimobktmivvu.PDF
4. Закон про Федеральну рахункову палату Німеччини // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: pfm.in.ua/files/files/pfm_document_52b311638d6fpdf
5. Пономарьова К.В. Неэффективное использование бюджетных средств: опыт России и Германии // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.ru/blogs/neeffektivnoe_ispolzovanie_byudzhetnyx_sredstv_opyt_rossii_i_germanii/9478
6. Селезньова О.В. Основні засади використання програмно-цільового методу в національних економіках зарубіжних країн // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Unzappdf

         Ключові слова: принцип ефективності, ефективне використання бюджетних коштів, програмно-цільовий метод.

         The article reaveals the essence of principle of effectiveness the use of budget funds. The order of its realization in the budget process has been determined and the criteria of effectiveness for the use of budget funds in Ukraine and abroad has been discovered.

         Key words: principle of effectiveness, effective use of budget funds, program budgeting.

В умовах слабкої економіки України, яка все ще перебуває на етапі переходу від  режиму плановості до ринкових засад, та постійного дефіциту бюджетних коштів, необхідним стає мобілізація всіх ресурсів держави і їх результативне використання. З огляду на це, забезпечення дотримання бюджетного принципу «ефективності та результативності» набуває важливого значення. Раціоналізація бюджетних витрат неодмінно призведе до подолання кризових явищ у бюджеті України.

Тому метою статті є дослідження сутності та порядку реалізації цього бюджетного принципу.

Серед науковців питання ефективності використання бюджетних коштів  досліджували такі вчені, як Ю.Д Радіонов, Н.Я. Якімчук, Д.М. Павлов, Ю.Б. Стафійчук, Ю.М. Воронін. Однак, у науці необґрунтовано мало уваги приділяється питанню оцінки ефективності використання бюджетних коштів і, відповідно, реалізації одного з ключових принципів бюджетної системи, цим обумовлюється необхідність подальшого дослідження даної проблеми.

Ст. 7 Бюджетного кодексу України встановлює десять принципів на яких ґрунтується бюджетна система України, серед них і «принцип ефективності та результативності».

Даний принцип передбачає, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевим самоврядування; отримання максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. [1]

Таким чином, на стадії складання чи виконання бюджету учасники бюджетного процесу, відповідальні за його складання чи виконання, повинні керуватися такими цілями:

• досягнення запланованої мети;
• досягнення максимального результату.

Для досягненні запланованої мети учасники бюджетного процесу повинні прагнути до економії бюджетних коштів, а при досягненні максимального результату (порівняно із запланованим) – мають право використати всі передбачені в бюджеті кошти для фінансування відповідних заходів. [2, c.84-85]

Економічна ефективність – це отримання максимуму можливих благ від наявних ресурсів. Для цього постійно мають зіставлятися блага та витрати, тобто обов’язковою умовою виступає раціональна поведінка, яка полягає у прагненні до максимального прибутку при мінімальних витратах.

У англомовній науковій літературі для позначення ефективності  використовують терміни «efficiency», що вживається у значені «продуктивність», та «effectiveness», що означає досягнення запланованих цілей. Оскільки, у Бюджетному кодексі України «ефективність та результативність» визначаються як єдиний принцип, виходячи з їх тлумачення, можемо констатувати, що «результативності» відповідатиме дефініція «efficiency»,  а «ефективності» – «effectiveness». У Бюджетному кодексі України принцип ефективності зводиться до досягнення фінансових показників. [3]

Незважаючи на велику кількість підходів щодо визначення та оцінки цього поняття в аспекті бюджетних витрат, воно все ще залишається концептуальною проблемою. Не в останню чергу через специфіку державних видатків, як особливого об’єкту суспільних відносин.

Важливим кроком, спрямованим на реалізацію принципу ефективності у бюджетному процесі, стало запровадження програмно-цільового методу. Даний метод передбачає управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу.

У розпорядженні Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі» від 14 вересня 2002 року передбачається, що запровадження даного методу серед іншого спрямоване і на: підвищення ефективності розподілу і використання бюджетних коштів; підвищення рівня контролю за виконанням бюджетних програм; забезпечення прозорості бюджетного процесу; забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей, а також проведення аналізу неефективного виконання бюджетних програм.

Як складова частина бюджетної програми вводиться поняття «результативних показників». Застосування таких показників дає можливість здійснити оцінку ефективності використання бюджетних коштів, співвідношення досягнутих результатів та витрат, тривалості виконання бюджетної програми, її необхідність і відповідність визначеній меті, а також порівнювати результати виконання бюджетних програм у динаміці за роками та між головними розпорядниками бюджетних коштів, визначити найефективніші бюджетні програми при розподілі бюджетних коштів.

Виділено наступні групи результативних показників: показники затрат, показники продукту, показники якості, показники ефективності.

Показники ефективності – це відношення кількості вироблених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) до їх вартості у грошовому чи людському вимірі (витрати показників на одиницю показника продукції). [4]

Контроль за ефективним виконанням бюджетних коштів здійснюється на основі паспорту бюджетної програми – документу, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми.

У наказі Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення оцінки ефективності» від 17 травня 2011 року, встановлюється, що оцінка ефективності бюджетних програм здійснюється шляхом аналізу:

• відповідності бюджетної програми пріоритетам соціально-економічного розвитку країни та окремих галузей економіки (сфер діяльності, регіону);
• відповідності бюджетної програми плану діяльності головного розпорядника на плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди;
• відповідності бюджетної програми нормативно-правовим актам, на підставі яких передбачається її виконання;
• мети, завдань бюджетної програми та напрямів використання бюджетних коштів на предмет реалістичності та доцільності їх виконання у плановому бюджетному періоді, їх спрямованості на досягнення певного результату;
• результативних показників бюджетної програми, яких передбачається досягти при виконанні бюджетної програми в плановому бюджетному періоді, щодо їх відповідності меті та завданням бюджетної програми;
• фактичних результатів виконання бюджетної програми за попередні бюджетні періоди;
• зобов’язань та стану розрахунків за ними. [5]

Тобто, через призму оцінку ефективності бюджетної програми відбувається і оцінка ефективності використання бюджетних коштів залучених на її виконання.

Контроль за дотриманням принципу ефективності здійснюється шляхом проведення аудиту й оцінки ефективності управління бюджетними коштами відповідно до законодавства, що визначається ч. 2 ст. 19 Бюджетного кодексу України. Здійснення такого контролю на сьогодні покладено на Рахункову палату України, органи Державної фінансової інспекції України та підрозділи внутрішнього аудиту, що діють при центральних органах державної влади. [1]

Оцінка ефективності використання бюджетних коштів здійснюється на трьох стадіях: на стадії планування досліджуються вхідні показники програм, програмується результат; на стадії звітування – вихідні показники (продукт, результат), тобто стан досягнення тактичних цілей програми; по завершені відповідної програми аналізується загальний ефект від виконання програми, стан досягнення стратегічних цілей.

На думку Н. Якімчук, при здійсненні  оцінки ефективності варто також враховувати зовнішні та внутрішні чинники, які сприяли неефективному використанню бюджетних коштів. Тому, що часто досягнення ефективності залежить не від об’єктивних чинників, а від політичних рішень. [6, c.65-67]

Тобто, показники результативності є тим інструментом за допомогою якого здійснюється оцінка ефективності використання бюджетних коштів (реалізація принципу), а паспорт програми, а точніше його показники, є підставою, яка дає змогу оцінити ефективність.

Варто відзначити, що разом із загальними критеріями оцінки використання бюджетних коштів, закріплених у законодавстві, для більш точного оцінювання розробляються окремі, індивідуальні критерії щодо кожної бюджетної програми та щодо кожного конкретного випадку використання бюджетних коштів. Ця думка підтверджується і тим, що у наказі Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення оцінки ефективності» від 17 травня 2011 року, головний розпорядник, організовуючи проведення оцінки ефективності бюджетних програм, самостійно визначає: обсяг і структуру інформації, на базі якої здійснюватиметься оцінка ефективності бюджетних програм, виходячи із особливостей своєї діяльності, мети та завдань кожної бюджетної програми; джерела отримання інформації; порядок та періодичність збору інформації, технологію обробки та аналізу отриманої інформації. [4]

Таким чином, разом із загальними критеріями оцінки використання бюджетних коштів, закріплених у законодавстві, для більш точного оцінювання розробляються окремі, індивідуальні критерії щодо кожної бюджетної програми та щодо кожного конкретного випадку використання бюджетних коштів. Оскільки створити єдиний критерій для оцінки ефективності всіх бюджетних процесів неможливо.

Отже, нормативно-визначеного критерію для оцінки ефективності використання бюджетних коштів і тим самим реалізації одного з принципів бюджетної системи немає. Законодавець, визначає лише загальні критерії оцінювання, надаючи більше повноважень в цьому питання розпорядникам бюджетних коштів. З однієї сторони це виглядає логічним, оскільки неможливо створити єдиний критерій для всіх ситуацій використання фінансових ресурсів держави, проте з іншої сторони – створює умови для несистемної оцінки ефективності для бюджетної системи України і тим самим може лише розширювати досліджувану проблему

Принцип ефективності є дуже важливим для бюджетної системи України, оскільки стимулює отримання максимального ефекту від наявних ресурсів.

Для того, щоб говорити про ефективне використання бюджетних коштів, розпорядник або одержувач коштів повинен досягнути запланованої мети або максимального результату, і лише після цього, за допомогою результативних показників, які визначаються на основі паспорту бюджетної програми можна здійснити остаточну оцінку. Доцільно розглядати ефективність з двох точок зору – соціальної та економічної. Соціальна ефективність дозволить зрозуміти наскільки певна програма є корисною як для суспільства в цілому, так і для окремого споживача.

На нашу думку, для забезпечення реалізації бюджетного принципу ефективності та результативності, слід:

1. Доповнити бюджетне законодавство України універсальними й індивідуальними критеріями та чітко визначеним механізмом оцінки ефективності використання бюджетних коштів.

В цьому питанні варто звернутися до досвіду США, країни з найрозвиненішою бюджетною системою та «батьківщини» програмно-цільового методу. У 1993 році був прийнятий закон «Про оцінку результатів діяльності державних установ» (Government Performance and Result Act, GPSA). Цей акт визначив, що «показник ефективності  зводиться до оцінки, яка використовується для визначення обсягів виробленої продукції та результатів діяльності». Кожне відомство публікує щорічні звіти про результати своєї діяльності. [7] Таким чином,  основним критерієм для оцінки ефективності виступає співвідношення між досягненим результатом та кількістю витрачених коштів.

За часів президенства Дж. Буша була введена систематична рейтингова оцінка державних програм – Program Assassment Rating Tool, PART.

PART – включає в себе 25 питань, які розділені на 4 секції: перша секція стосувалася чіткості та прозорості цілей і завдань програми, можливості їх реального досягнення; друга секція охоплювала питання стратегічного планування – обґрунтованість та актуальність програми, важливість її досягнення в довгостроковій перспективі; третя секція включала питання управлінського характеру – забезпечення фінансуванням; четверта секція питань наголошувала на результатах реалізації програми шляхом співвідношення досягнених цілей із матеріальними затратами. Відповіді на питання конвертувалися у шкалу балів від 0 до 100 балів (100 найкращий результат). Залежно від кількості отриманих балів, програма могла бути визнана «ефективною» (85-100), «достатньо ефективною» (70-84), «прийнятною» (50-69), «неефективною» (0-49), «результат не відомий» для програм інформація про які відсутня. Таким чином оцінювався ступінь ефективності програми і відповідно ефективність використання бюджетних коштів  в цілому.

Система оцінки PART була ліквідована в 2009 році адміністрацією президента Б. Обами. Серед її недоліків називалося те, що вона існує поряд з оцінкою ефективності, яка проводиться на основі GPSA, і цим самим створюється дуалізм в механізмі оцінювання; оцінка за системою PART часто залежала від специфіки самої програми – програма з більшою кількістю довгострокових показників мала вищу оцінку. Незважаючи на ряд недоліків, система PART позитивно оцінювалась як громадськістю (сприяла прозорості бюджетного процесу) так і науковцями. Такі країни, як Шотландія та Таїланд імплементували оцінку PART в свої бюджетні системи. [9]

Для України цей досвід цікавий в аспекті переходу на повністю програмне бюджетування. Доки не буде завершено перехід на повністю програмну основу в бюджетному процесі, доцільно буде застосовувати елементи оцінки PART, як гнучкого інструменту оцінювання ефективності використання бюджетних коштів.

В 2010 році в США був прийнятий «Модернізований акт про оцінку результатів діяльності державних установ» (GPRA Modernization Act). Оцінка  ефективності прив´язувалися не лише до продуктивності, а й до досягнення  запланованих планів та цілей, їх тісному взаємозв’язку. Замість щорічних вводилися щоквартальні звіти.

Кожне відомство, яке розробляє певну програму і потім реалізує її, повинно виходити з пріоритетних цілей (priority goals). Пріоритетні цілі повинні відповідати наступним критеріям: відповідати засадам діяльності відомства; мати амбіційні завдання, які будуть досягнені у дворічний термін; мати особу відповідальну за досягнення мети (goal leader); мати проміжні квартальні завдання, які будуть індикаторами виконуваності програми. Варто відмітити обов’язкову наявність особи, відповідальної за реалізацію програми, що сприяє посиленню бюджетної дисципліни.

Вводяться такі поняття, як:

критерій ефективності (efficiency measure) – співвідношення між зусиллями, які вкладаються в програму (грошові кошти або праця робітників) та продукцією (послугами) або іншим результатом (запланованими  цілями програми), які отримуються на виході;

критерій результату (outcome measure) – означає оцінку (ступінь) виконання програми по відношенню до запланованого результату;

виконуваність програми (performance goal) – означає певну стадію реалізації програми, що відображена у матеріальному еквіваленті, до якого фактичне виконання може бути прирівняне, включаючи кількісні показники, грошову вартість та швидкість. [8]

2.Створити у структурі Міністерства фінансів України окремий департамент, який здійснював би аналіз бюджетних програм, і надавав висновки про результативність та ефективність їх виконання;

3.Підвищити рівень громадського контролю за використанням бюджетних коштів. Зокрема, застосовуючи досвід США, пропонується створити веб-сайт, який містив би наявний перелік усіх державних програм, осіб чи органів відповідальних за їх виконання, стадії їх виконання, звіти про досягненні кількісні та якісні показники за результатами виконання програми.

Список використаних джерел:

1. Бюджетний кодекс України від 07.10.2010 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2456-17
2. Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / Антипов В. І. та ін.; за ред. Ф. О. Ярошенка. – К.: УДУФМТ: Зовнішня торгівля, 2010. – 591 с.
3. Павлов Д. Організаційно-правові проблеми забезпечення ефективного використання бюджетних коштів/ Д. Павлов// Право України: юридичний журнал. – Київ, 2007. – №5. – С. 57-59.
4. Про затвердження Методичних рекомендацій щодо здійснення оцінки ефективності: наказ Міністерства фінансів України від 17 травня 2011 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin. gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=358839&cat_id=355989
5. Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі: розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/538-2002-р
6. Якимчук Н. Критерії ефективності використання бюджетних коштів/ Н. Якимчук// Вісник Національної академії прокуратури України. – Київ, 2013. – №1. – С. 65-67.
7. Government Performance Results Act of 1993// [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.whitehouse.gov/omb/mgmt-gpra/gplaw2m
8. GPRA Modernization Act of 2010 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS-111hr2142enr/pdf/BILLS-111hr2142enr.pdf
9. Carolyn J. Heinrich An Analysis of the Program Assessment Rating Tool // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.pmranet.org/ conferences/OSU2009/papers/Heinrich,%20Carolyn%20J.%20How%20Credible%20is%20the%20Evidence,%20and%20Does%20It%20Matter%20-%20An%20Analysis%20of%20the%20Program%20Assessment%20Rating%20Tool.pdf