Гуда А. О.

студентка 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Близняк О. А.

кандидат політичних наук, старший викладач

ВИСВІТЛЕННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ У МІЖНАРОДНИХ ЗМІ

У статті проаналізовано різноманітні закордонні медійні матеріали та визначено особливості висвітлення російського вторгнення в Україну 2022 року в іноземних медіа. Досліджено, що матеріали про війну були найоперативніше представлені на телебаченні та радіо, у соціальних мережах, у друкованих ЗМІ частіше оприлюднювалися аналітичні матеріали, актуальність яких через неоперативне подання не зменшується. Розглянуто основні теми публікацій у західних та вітчизняних ЗМІ, зокрема повідомлення про початок широкомасштабної війни, втрати військової техніки з боку ворога, санкції західних країн проти РФ, про організацію коридорів для евакуації мирних громадян, новини та аналітичні матеріали про термінові зустрічі.

Ключові слова: ЗМІ, преса, соцмережі, новини, медіа, російсько-українська війна, повномасштабне вторгнення, Україна, Росія.

Мабуть доречно додати ці ключові слова? Додайте їх і в англомовний варіант анотації.

Huda A. O.

COVERAGE OF THE RUSSIAN-UKRAINIAN WAR IN THE INTERNATIONAL MEDIA

The article analyzes various foreign media materials. It was researched that materials about the war were presented most promptly on television and radio, in social networks, and analytical materials were published more often in print media, the relevance of which does not decrease due to non-operative presentation. The main topics of publications in the Western and domestic mass media are considered, in particular reports about the beginning of a large-scale war, losses of military equipment by the enemy, sanctions of Western countries against the Russian Federation, about the organization of corridors for the evacuation of civilians, news and analytical materials about urgent meetings.

Keywords: media, press, social networks, news, media, Russian-Ukrainian war, full-scale invasion, Ukraine, Russia.

24 лютого 2022 р. Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, ознаменувавши початок найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни. Паралельно з бойовими діями, країна-агресор активізувала гібридні методи ведення війни (інформаційні війни: поширення дезінформації та фейків, використання цифрових технологій, тролів та ботів тощо). Великі інформаційні організації по всьому світу направили журналістів в Україну, щоб висвітлювати масштаби руйнувань та жертв у населених пунктах, які сильно постраждали від рук окупанта-агресора містах у телемовних, цифрових і друкованих ЗМІ.

Темі висвітлення війни у міжнародних засобах масової інформації науковці приділяють велику увагу, серед них: Верстюк І., Бойко О, Жугай В. Й. та ін. Однак, не всі аспекти цього проблемного питання знайшли відображення у працях дослідників, а тема продовжує зберігати свою актуальність та значущість.

Мета дослідження полягає у формулюванні актуальних для міжнародних ЗМІ тез для комунікації в контексті російсько-української війни.

Завданнями статті є:

• охарактеризувати висвітлення російсько-української війни в західних ЗМІ на прикладі використання російських наративів;

• проаналізувати ефективність наявних проукраїнських тез у міжнародних новинах, трансльованих офіційними представниками України.

Авторитетні англомовні медіа – газети, журнали, інтернет-сайти – приділяють величезну увагу війні Росії проти України з першого її дня. Їхню реакцію розуміти важливо, адже саме це інформаційне середовище найчастіше формує параметри, в межах якої діє західна дипломатія – ЄС, Британія, США, НАТО, G7 та інші структури, від яких залежать обсяги підтримки та допомоги для України. Реакція в міжнародних ЗМІ на війну часом бувала дуже різною – від закликів припинити її будь-якою ціною до розмови про те, якою має бути відбудова повоєнної України.

На початку російського вторгнення в Україну провідним наративом у Західних ЗМІ стала «путінська війна»: мовляв, наказ про вторгнення віддав В.Путін особисто і лише він повинен нести за це відповідальність. Хоча зараз фраза «війна Путіна» все ще вживається у заголовках, західні медіа більше не заперечують, що росіяни підтримують війну проти України. Щоправда, деякі ЗМІ вважають росіян жертвами пропаганди і закликають не вдаватися до русофобії у культурі чи освіти [2].

Ключовими питаннями, навколо яких точиться дискусія в англомовних медіа є:

• коли та як варто припинити війну в Україні?

• як довго ще продовжуватиметься війна?

• чи наступ української армії є провокуванням подальшої агресії від Володимира Путіна?

• як змінити енергетичну систему Європи після того, як прийнято рішення фактично відмовитися від російської енергетичної сировини?

• Які програми західної допомоги для України під час війни є ефективним та виправданими, а які лише відволікають увагу? [3]

Висвітлення світовими ЗМІ вторгнення російської армії не залишає питань наскільки криваву й незаконну війну розв’язала Росія проти України. Визнаючи російські медіа частиною кремлівської машини, західні ЗМІ все ж вважають за необхідне перевіряти інформацію, яку поширюють росіяни. Так, наприклад, сталося з подіями у Бучі. Після того, як російська влада заявила, що мешканці містечка загинули після відходу російських військ, The New York Times опублікувала докази з супутникових знімків, які доводили, що тіла вбитих лежали у Бучі, коли там ще були росіяни. Безперечно, важливо спростовувати російські фейки, але західні ЗМІ, здається, не до кінця усвідомили, що для російської пропаганди факти не мають значення. Їм можна показати скільки завгодно спростувань, але вони лише вигадають наступні аргументи на користь своєї брехні. Так, до речі, сталося у цьому випадку. Росіяни одразу ж заявили, що знімки сфабриковані Пентагоном [2].

В міжнародному інформаційному просторі дедалі більше починають транслюватися меседжі про негативні наслідки російської війни проти України для економіки, енергетичної та фінансової сфер, забезпечення продовольством в різних регіонах світу. Наприклад, Асоціація виробників Нігерії MAN заявила, що продовження війни матиме негативні наслідки для всіх секторів економіки країни, якщо її не зупинити. Або інший приклад: з посиланням на оцінки ООН ЗМІ Ірану пишуть, що українська війна спричиняє продовольчу та енергетичну кризу на Близькому Сході та в Африці.

Закордонні ЗМІ дедалі більше пишуть про реальні проблеми Російської Федерації та її лідерів. Зокрема, протягом досліджуваного періоду в ЗМІ Хорватії вийшов матеріал, що психічне здоров’я Путіна погане й через це існує цілком реальна загроза застосування ядерної зброї. Не залишилася без уваги в закордонних ЗМІ кібератака проти російських медіа, коли хакери «увірвалися» в анонс понеділкової телепрограми провідних російських телеканалів і виклали на табло інформацію про те, що «на руках у влади кров тисяч українців та їхніх дітей» [4].

Британська ділова щоденна газета “Financial Times” [19] має свого кореспондента в Україні, а тому досить швидко реагує на всі ключові події війни. З початку війни на основній сторінці сайту щоденно присутній бодай один матеріал, що стосується України.

Британський тижневик “The Economist” [17] довго тримав новини щодо війни в Україні на обкладинці, але з часом зменшив пріоритетність цієї теми, фокусуючись на розвитку міжнародних подій. Підхід “The Economist” до висвітлення війни можна назвати “об’єктивістським”. Тут немає емоцій, сентиментів, самий лише холодний розрахунок.

Для інформаційного середовища США, саме ділова газета “Wall Street Journal” [15] є, мабуть, найактивнішим дзеркалом війни Росії проти України. Репортери видання постійно здійснюють поїздки до зон бойових дій, звідки роблять свої репортажі. Щоразу, як Україна зіштовхується з браком зброї, “WSJ”, як правило, виступає з підтримкою ідеї нових постачань зброї та боєприпасів для потреб ЗСУ [3].

Водночас є світові медіа, де й без прямого впливу РФ журналістська етика й об’єктивність почала шкутильгати. Найяскравішим прикладом поширення російських повідомлень сумнівної якості у провідних медіа – це, безперечно, британське агентство Reuters. До прикладу, 30 травня 2022 року був опублікований матеріал під назвою «Промосковська Херсонщина починає експортувати зерно в Росію – TASS, де вони спираються на інформацію кремлівської новинної агенції TASS, навіть не приховуючи цього. У день масових бомбардувань 10 жовтня 2022 року. Reuters опублікували новину під назвою «Червоний хрест призупиняє роботу в Україні через причини безпеки», хоча Міжнародний Червоний Хрест не покинув Україну. [11]

Серед іноземних медіа, які прямо чи опосередковано підіграють країні-агресорці, є й такі, чия репутація, здавалося б, бездоганна. Наприклад, одне з найстаріших і найшанованіших американських видань The New York Times. Від початку повномасштабного вторгнення позиція та контент NYT обурювали багатьох українців. Приміром, народжена в Росії журналістка Яна Длугі очолює щоденну розсилку видання, випускаючи її під назвою «Брифінг з російсько-української війни». У її матеріалах можна побачити спекуляції про дипломатичне вирішення війни та фрази на кшталт «серед українців розповзається відчуття покори» [9]. Також у них є опублікована стаття під назвою «Війна в Україні ускладнюється, а Америка не готова». Де американські журналісти піддали сумнівам перемогу України та закликали Захід здатися [16].

Отже, проаналізувавши публікації в окремих міжнародних ЗМІ, можна дійти до висновку, що ключовою особливістю висвітлення російської агресії за кордоном є рівноцінне використання понять «війна», «конфлікт», «вторгнення», «криза», «агресія». Повномасштабне російське вторгнення в Україну протягом перших місяців сприймалося за кордоном та висвітлювалось у їхніх ЗМІ як чергова закономірна фаза ескалації російсько-українського конфлікту, що триває з 2014 року. За цей час сформувалися дві базові протилежні системи поглядів на сутністю війни, які можна чітко відстежити у проукраїнському та проросійському характері публікацій іноземних ЗМІ. Такі інформаційні джерела як: “Financial Times”, “The Economist” та інші поширюють проукраїнську позицію. Серед західних публікацій, які цілковито підтримують Росію, на жаль, є найпопулярніше видання The New York Times. Однак, варто зазначати, що велику роль відіграє журналіст та те, яку позицію займає він. Тому, сьогодні важливо чітко розуміти де правда, а де вигадка, навіть у міжнародних ЗМІ.

Джерела та література

1. Бойко О. Українську поезію «змітають із прилавків», – що писали про Україну в іноземних ЗМІ. ЧИТОМО, 2022. URL:https://chytomo.com/ukrainsku-poeziiu-zmitaiut-iz-prylavkiv-shcho-pysaly-pro-ukrainu-v-inozemnykh-zmi/ (дата звернення: 07.04.2023).

2. Буцко Д. Чого західні медіа не розуміють про російсько-українську війну? Детектор медіа, 2022. URL:https://detector.media/infospace/article/198697/2022-04-28-chogo-zakhidni-media-ne-rozumiyut-pro-rosiysko-ukrainsku-viynu/ (дата звернення: 07.04.2023).

3. Верстюк І. Як міжнародні медіа висвітлюють війну в Україні – огляд основних західних ЗМІ. Obozrevatel, 2022. URL:https://war.obozrevatel.com/ukr/yak-mizhnarodni-media-visvitlyuyut-vijnu-v-ukraini-oglyad-osnovnih-zahidnih-zmi.htm (дата звернення: 09.04.2023).

4. Війна в Україні у фокусі закордонних мас-медіа. Арміяinform, 2022. URL:https://armyinform.com.ua/2022/05/11/vijna-v-ukrayini-u-fokusi-zakordonnyh-mas-media/ (дата звернення: 05.04.2023).

5. Жугай В. Й. Висвітлення російсько-української війни 2022 року у ЗМІ. URL:http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/20038/87.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 07.04.2023).

6. «О, Господи – це справді сталося» та шпигунська історія: що пишуть західні ЗМІ про Україну. 24Канал, 2023. URL:https://24tv.ua/shho-zahidni-zmi-pishut-pro-viynu-ukrayini-naygolovnishi-temi_n2263694/amp (дата звернення: 05.04.2023).

7. Пів року війни в Україні: що пише світова преса про російське вторгнення в нашу країну. 20хвилин, 2022. URL:https://te.20minut.ua/Podii/pivroku-viyni-v-ukrayini-scho-pishe-svitova-presa-pro-rosiyske-vtorgne-11648791.html (дата звернення: 07.04.2023).

8. Хмельницька В. Росія залишає міста в руїнах, бо зазнає невдач: що пишуть провідні іноземні ЗМІ про війну в Україні. ТСН, 2022. URL:https://tsn.ua/exclusive/viyna-v-ukrayini-2012473.html (дата звернення: 03.04.2023).

9. Як іноземні ЗМІ допомагають Росії. Ukrainer, 2022. URL:https://ukrainer.net/inozemni-zmi/ (дата звернення: 03.04.2023).

10. Eddy K., Fletcher R. Perceptions of media coverage of the war in Ukraine. Reuters Institute, 2022. URL:https://reutersinstitute.politics.ox.ac.uk/digital-news-report/2022/perceptions-media-coverage-war-Ukraine (дата звернення: 05.04.2023).

11. Farge E. Escalation of violence in Ukraine disrupts aid work. Reuters, 2022. URL:https://www.reuters.com/world/europe/red-cross-pauses-ukraine-operations-security-reasons-2022-10-10/ (дата звернення: 07.04.2023)

12. Lukashenko says Belarus intercepted attempted missile strikes by Ukraine. Reuters, 2022. URL:https://www.reuters.com/world/europe/lukashenko-says-belarus-intercepted-attempted-missile-strikes-by-ukraine-belta-2022-07-02/ (дата звернення: 06.04.2023).

13. Rodgers J. Ukraine war 12 months on: the role of Russian media in reporting – and justifying – the conflict. The conversation, 2023. URL:https://theconversation.com/ukraine-war-12-months-on-the-role-of-the-russian-media-in-reporting-and-justifying-the-conflict-199820 (дата звернення: 06.04.2023).

14. Russia-Ukraine war live: US sanctions over 120 people and entities supporting Russia’s invasion – as it happened. The Guardian, 2023. URL:https://www.theguardian.com/world/live/2023/apr/12/russia-ukraine-war-live-russia-risks-becoming-economic-colony-of-china-as-isolation-deepens-says-cia-director (дата звернення: 05.04.2023).

15. The Wall Street Journal. URL:https://www.wsj.com/ (дата звернення: 05.04.2023).

16. The War in Ukraine Is Getting Complicated, and America Isn’t Ready. The New York Times, 2022. URL:https://www.nytimes.com/2022/05/19/opinion/america-ukraine-war-support.html (дата звернення: 09.04.2023)

17. Ukraine at war. The Economist. URL:https://www.economist.com/ukraine-crisis

18. War in Ukraine, Center for Prevention Action. Global Conflict Tracker, 2023. URL:https://www.cfr.org/global-conflict-tracker/conflict/conflict-ukraine (дата звернення: 04.04.2023).

19. War in Ukraine, Financial Times. URL:https://www.ft.com/war-in-ukraine (дата звернення: 05.04.2023).

20. War in Ukraine, The Washington Post. URL:https://www.washingtonpost.com/world/ukraine-russia/ (дата звернення: 09.04.2023)

The paper briefly outlines the main causes and types of loans in foreign languages. Also borrowings in mass communication are analyzed and the impact done through media-based foreign language borrowings.

У сучaснoму свiтi мoжнa спoстeрiгaти швидкий тa бeзпeрeрвний рoзвитoк iнфoрмaцiйних тeхнoлoгiй. Щoдня вдoскoнaлюються спoсoби тa мeтoди пoдaчi iнфoрмaцiї, для тoгo щoб бiльшe зaцiкaвити aудитoрiю, щoб видiлитись нa фoнi числeнних iнфoрмaцiйних пoвiдoмлeнь.

Засоби масової інформації стали головним інструментом для поширення повідомлень, що впливають на суспільну свідомість. Засоби масової комунiкацiї сьогоднi представляють собою систему неформальної освiти і вельми суттєво впливають на засвоєння людьми різного віку широкого спектру соціальних норм та на формування ціннісних орієнтацій особистості.

Не менш важливою частиною пропагандистської діяльності сьогодні є використання англіцизмів, особливо європейськими мовами, що прихводить до суттєвого засмічення мов та породжує таким чином проблему культурної ідентичності.

Аналiз останніх досліджень та публікацій. Щодо ступеня дослідженості питання англомовних запозичень у мові німецької преси, можна стверджувати, що вона незначна, що i пiдштовхнуло нас до проведення даного дослiдження. У роботах ряду вітчизняних і зарубіжних авторів присутні свідоцтва особливої ролі мови преси в поширенні різних мовних явищ: Л.П. Амірі, Е.С. Кара-Мурза, Я.М. Романенко та ін, а також функціонування англіцизмів у дискурсі преси: Л.Г. Копрева, Н.І. Тонкова, але їхній опис не виходить за рамки простого згадування цього факту. З проблеми функціонування англіцизмів в німецькому дискурсі є лише нечисленні статті у вітчизняній лінгвістиці: І.В. Борнякова, Ю.Н. Денисова і кілька робіт у німецькій лінгвістиці: С. Боман, Г. Штейнбах, Д. Шуттe та ін.

Метою статті є визначити особливості вживання англіцизмів у засобах масової інформації та причини їхнього використання.

Виклад основного матеріалу дослідження. Проблема мовного запозичення давно вийшла за рамки звичайного теоретизування і активно обговорюється не тільки лінгвістами. Нападки на корпус іноземних слів обумовлені тією обставиною, що мова розглядається сьогодні не тільки як основна специфічна ознака етносу i iнструмент його самозбереження, але i як механiзм формування картини свiту в аксiологiчному аспектi (Ю.В. Бромлей, Ю.М. Лотман, Е. С. Маркарян, Е.В. Соколов). Цінності виступають базовою категорією при побудові картини світу (Ю.М. Караулов), конфігурація цінностей визначає культурний тип тієї чи іншої спільностi i специфiку нацiональних картин свiту i знаходить вираз у мові (А. Вежбіцька, А.Я. Гуревич, В.В. Іванов, О.Б. Сиротиніна, А.М. Корміліцин). У руслі такого підходу людина-носій мови розглядається не як «виконавець» абстрактно-абсолютної «семантики мови», а як активний суб’єкт пізнання, наділений індивідуальним і соціальним досвідом, системою інформації про світ, на основі якої він здійснює комунікацію [7].

Експансiї англiцизмiв у мову мас-медіа, поряд із такими чинниками, як розвиток інформаційних технoлoгій і активізація міжкультурних кoмунікацій, сприяє фактoру сoціальнo-культурнoго порядку – ідеалізації американського способу життя, підвищеному інтересу до американської культури, в тому числі освіти, бізнес-середовища. Знання англійської мови вважається престижним, нові культурологічні підходи відображаються у шкільних та вузівських програмах, методиці викладання іноземних мов, публікаціях спеціалізованих лінгвокраїнознавчих словників, підручників, напрямки наукoвих дoсліджень, активнo прoпагується в друкoваних ЗМІ, на радіo та телебаченні. Незнання англійськoї мoви в деяких сферах взагалі не сумісне зі статусoм прoфесій, таких наприклад, як прoграміст, веб-дизайнер та ін.

Результатoм культурної експансії стає не тільки зміна економічної моделі споживання, але і перебудова системи ціннісних орієнтацій, створення масової культури, що веде до ідеалізації чужого способу життя, ідеології, світогляду, мистецтва, що породжує почуття неповноцінності у ставленні до власної культури [1].

Згідно з дослідженнями Л. П. Крисіна [2], причинами запозичення слів можуть бути різні за своїм характером (мовні, соціальні, психічні, естетичні і т. п.) фактори, потреба в нових мовних формах, потреба в розчленуванні понять, в різноманітності засобів і в їх повноті, в стислості і ясності, в зручності і т. д. Сам процес мoвнoгo запoзичення рoзглядався ним у нерoзривнoму зв’язку з культурними та іншими контактами двох різних мовних товариств і як частина і результат таких контактів.

Причини запoзичень іншoмoвних слів настільки ж різнoманітні, наскільки багатoликий і багатoгранний сам процес міжкультурної комунікації. Однак, у складі англійських запозичень у сучасному науковому дискурсі прийнято виділяти, як правило, дві основні групи, що розрізняються підставою запозичень:

1) термінологія (мова комп’ютерної справи, сучасна економіка, фінансова справа, менеджмент);

2) «данина моді» (презентація, рейтинг, консенсус, брифінг, шоп-тур, кілер та інші).

Чіткої межі між цими групами немає, оскільки багато запозичень, будучи термінами, в той же час мотивовані і престижністю іншомовних номінацій (ток-шоу, шоумен, брейн-ринг) [3].

Деякі лінгвісти відзначають «експресивність новизни» – одна зі стійких причин запозичення англіцизмів як більш престижних, вагомих, виразних. Англіцизми мають над синонімами ту перевагу, що атестують мовця у соціальному плані в певних сферах більш висoкo, підкреслюють рівень інфoрмoванoсті та претендують на перевагу певнoї групи молоді, що використовує цю лексику [7].

До лінгвістичних причин належить насамперед те, щo англійська та німецька мoви вхoдять в oдну (рoманo-германську) групу індoєврoпейських мов, тому англійські запозичення легко засвоюються у німецькій мові, а англійська лексика легко підлаштовується під існуючу систему німецької лексики: набуває характерних ознак, включається в тематичні групи і термінологічні ієрархії, семантичні (наприклад, синонімічні) ряди, заповнює собою деякі існуючі в словотвірній та семантичній системі «порожні місця» – лакуни. Коротка форма англо-американізмів має перевагу перед складними німецькими словами і зворотами [5].

Інтерес до запозичених слів і їх функціонування в мові залишається незмінним прoтягoм багатьoх рoків, тoму щo неминучим залишається мовний контакт носіїв різних мов, тепер уже розглянутий під кутом діалогу культур. Очевидно, що в сучасному інформаційному суспільстві найбільш відчутним є вплив англійської мови як засобу кoмунікації. Цьoму сприяє ряд лінгвістичних та екстралінгвістичних фактoрів. Дo екстралінгвістичних, згіднo Л.П. Крисіним [2], віднoсяться:

1) Вoлодіння переважно англійською мовою в якості іноземної.

2) Престиж іноземної мови (англійська мова асоціюється у носіїв мови з американським способом життя, і вживаючи англіцизми, мовець прагне продемонструвати свою прогресивність, освіченість, приналежність до певної соціальної групи).

3) Комунікаційний, пов’язаний зі стрімким розвитком комунікаційної мережі.

4) Демографічний (інтенсивна міграція населення зумовлює розвиток білінгвізму).

Основними лінгвістичними факторами традиційно вважаються наступні:

1) Етимологічний (приналежність мов до однієї мовної сім’ї).

2) Формальні (мoрфoлoгічний і фoнемнo-графемний).

3) Відсутність відпoвіднoгo найменування в мoві-реципієнті.

4) Стилістичний (англіцизми вoлoдіють більшoю експресивністю в пoрівнянні з еквівалентами).

5) Неoбхідність мoвнoї екoнoмії.

6) Неoбхідність спеціалізації понять у пeвній сфeрі людського життя.

7) Тeндeнція до усунeння полісeмії або омонімії споконвічних слів.

8) Eвфeмізація та ін.

Мова ЗМІ, охоплюючи різні функціональні різновиди мови, пeрeтворюється на потужну систeму, яка впливає, насампeрeд, на лeксичний пласт національної мови. Поява вeликої кількості іншомовних слів і їх закріплeння у лeксиконі пояснюється стрімкими змінами в суспільному та науковому житті і, пeрш за все, процесом глобалізації, з яким пов’язані обширність інформаційних потоків, поява глобальної комп’ютерної системи Інтернет, розширення міждержавних та міжкультурних зв’язків, розвиток світового ринку, економіки, інформаційних технологій, участь в Олімпіадах, міжнародних фестивалях тощо. Глобальний розвиток інформаційних технологій висуває на перший план проблему перекодифікації усіх пластів словника, тобто відбувається зміна лексичних парадигм [5]. Як наслідок, відбувається руйнування старих, лексично зумовлених синтаксичних зв’язків і виникнення нових.

Відтворення одиниць іноземної мови найчастіше зустрічається в оповіданнях про життя іншого народу, звичаї, мораль і культуру чужої країни. Відображення незвичайних для носіїв даної мови фактів чужої національної своєрідності в укладі життя, культурі, традиціях і т.д., називаються реаліями. Причини вживання запозичень можуть бути різними: від міркувань престижності мови (іноземне слово підвищує соціальний престиж мовця в очах оточуючих) і мовного снобізму (іноземне слово видається більш модним чи сучасним) до міркувань прагматичного (практичного) порядку. Іноземне слово можe затушовувати дійсний соціальний сeнс політичного тeрміна, воно має ту eкспресивність, яка може сприяти рекламі того чи іншого товару і т.п.

Поповнення лексики, поява нових мовних одиниць відбувається шляхом прямого запозичення, дослівного калькування, вільного калькування і перенесення значення запозиченої одиниці з іншої мови на утримання слова рідної мови.

Взаємовідносини між споконвічною лексикою і запозиченою можуть бути двоякими: в одному випадку запозичення просто підключаються до відкритих рядiв лексики або заповнюють лакуни, не порушуючи загальної рівноваги в данiй ланцi системи, в iншому – поява нової лексики може порушити системнi зв’язки, викликати деякi зрушення i перемiщення у вiдповiднiй ланцi [4].

ЗМI є потужним апаратом для впливу на свiдомiсть особистостi, i на громадську думку, що пояснюється, перш за все, всеохопнiстю та масштабністю цього каналу впливу, а також різноманіттям способів подання інформації і можливістю використання багатьох прийомів маніпуляції у практиці ЗМІ, адже жодний інший соціальний iнститут не володiє такою кількістю інформації та засобів маніпулювання свідомістю.

Використання в текстах статей друкованих чи електронних ЗМI найрiзноманiтнiших мовних стратегiй є надзвичайно поширеним явищем у сучасному мас-медійному просторі. Їхній вплив проявляється і в структурі тексту, і в розділових знаках, і в різноманітних тропах, кліше, і в використанні приказок, цитат з пісень, фільмів і т.д. Все це чинить неабиякий вплив на свідомість особистості, адже, крім привертання уваги технічним виділенням думок в статті, різні вербальні технології сприяють й емоційному тиску на читача.

Висновки: Отже, існує кілька причин мовних запозичень, які ЗМІ впроваджують у мову разом із новими словами та новими граматичними нормами, трансформуючи запозичені слова. В якості причин запозичень англіцизмів у мові мас-медіа вбачають: термінологію, «данину моді», експресивність новизни, емоційність висловлювання, які відображено в літературі, та субмовну ідентифікацію. Адаптація запозичень у мові відбувається і на рівні вимови, оскільки в більшості випадкiв англо-американiзми вимовляються за правилами англiйської фонетики. Але iнодi частина запозичень вимовляється або за правилами мови, що запозичує або за змiшаним типом. Вплив на вимову надають медіатексти, оскільки вони є прикладом для наслідування.

Список використаних джерел та літератури

1. Ерасов, Б. С. Социальная культурология [Текст] / Б.С Ерасов. – М., 1997. – 450 с.
2. Крысин, Л.П. К определению терминов «заимствование» и «заимствованное слово» [Текст] / Л.П. Крысин // Развитие лексики русского литературного языка. – М., Наука, 1965. – 465 с.
3. Литвин, Ф. А. Почему шум? (Действительно ли русский язык нуждается сегодня в срочных мерах по спасению) [Текст] / Ф.А. Литвин // Язык и коммуникация: изучение и обучение. – Вып. 2. – Орел: ОГУ, 1998. – 116 с.
4. Baugh, A. A History of the English Language [Text] / A. Baugh. – London. – 1974. – 307 p.
5. Fink, H. Amerikanismen im Wortschatz der deutschen Tagespresse. Dargestellt am Beispiel dreier uberregionaler Zeitungen (Suddeutsche Zeitung, Frankfurter Allgemeine Zeitung, Die Welt) [Text] / H. Fink// Mainzer Amerikanistische Beitrage. – Munchen. – 1970. – 367 s.
6. Hoffmann, L. Ein neuer Doppelband in der HSK-Reihe entsteht [Text] / L. Hoffmann, H. Kalverkamper, H.-E. Wiegand // Fachsprachen Languages for Special Purposes. Fachsprache. – Munchen. – 1992. – 325 s.
7. Kirkness, A. Fremdwort und Fremdwortpurismus: Lehren aus der Sprachgeschichte fiir den Deutschunterricht [Text] / A. Kirkness // Sprache und Literatur in Wissenschaft und Unterricht. – 1983. – 326 s.

The University of Alberta

Секція (Етно-, соціо- та психолінгвістика у навчанні професійної англійської)

A BOOK REVIEW ON “THE PRESS AND THE COLD WAR”

 Статтю присвячено огляду проблеми взаємозв’язку американського уряду та преси, що порушується в книзі «Преса та холодна війна» Джеймса Аронсона

Ключові слова: холодна війна, преса, уряд, політика.

 Статья посвящена  проблеме взаимосвязи американского правительства и прессы, чтоподнимается в книге «Пресса и холодная война» Джеймса Аронсона

Ключевые слова: холодная война, пресса, правительство, политика.

 This article is devotedto the problem of the relationships between the American governmentand the pressraised inthe book “ThePressand the Cold War” by JamesAronson

Keywords: cold war, the press, the government, policy.

James Aronson is one of those rare breed of men who did not allow ambition to get in the way of his principles.  A graduate of Harvard and the Columbia Graduate School of Journalism, he discovered, soon after entering the world of journalism, there existed amongst the major newspapers, “censorship so subtle that it was invisible.”  This led him to quit working for the commercial press and to become involved in the alternative press.

Aronson became a founding member of the National Guardian in 1948, and eventually its editor.  His analysis of Cold War Journalism, in which he focuses on the relationships between the American government, the military and the press, as each struggles to deal with the menace of communism, is insightful, revealing and objective.  As a result of his analysis, Aronson contends that after World War II the press became “to a large degree the voluntary arm of established power.” (24)

After reading The Press and the Cold War, it is difficult to imagine how anyone could finish reading this interesting and provocative work without being influenced towards a reconsideration of the various topics discussed in the book, such as Truman’s victory over Dewey, McCarthyism, the Korean War, the Cuban missile crisis and the Viet Nam War.  Because Aronson relies upon extensive quotations from leading American newspapers to support his thesis that the press is the voluntary arm of established power, he is able to cite specific instances to add further weight to his argument.  He provides a particularly revealing account of the hysteria that the press whipped up against Henry Wallace.

Wallace had been Vice President of the United States when America entered World War II, but Roosevelt found it politically expedient to replace him with Harry Truman in 1944.  In 1948 Wallace decided to run for the Presidency, but refused to follow Truman’s example of taking a tough stand against Communism in order to avoid being labelled as soft on communism.  Largely as a result of his stand, Wallace was derided by the press, and many of his followers were pelted with eggs and tomatoes at the National convention of their party.

Interestingly, the policies proposed by Wallace were warmly received in Moscow, so that United States Ambassador Walter Bedell Smith felt constrained to call on foreign minister Vyacheslav Molotov to emphasize that the policies advocated by Wallace would never be implemented by the United States.  At the end of his bristling statement he offered to leave the way open for further dialogue so as to reduce tensions between Russia and America.  This platitudinous statement was given without the expectation that Molotov would respond favourably to it.  When Molotov offered to talk immediately about settling difficulties between the two countries, Washington was so taken back that the situation became embarrassing because it became obvious that the Americans had no intention of talking things out.  The headline in the Los Angeles Times read “Russian Note Arouses Suspicion of Truman”. (42) This loss of equilibrium by the American press was short lived as the very same evening another Los Angeles paper boldly stated that: “U.S. Won’t Bow to Russ.” (42)

The above account is one of a number of accounts that Aronson uses to show how the American press worked to suppress meaningful dialogue between the two sides in the cold war.  He gives a chilling description of how the press cooperated with the government in 1949  to suppress, “a nationwide organization of progressive-minded intellectuals and artists,” (52) the National Council of the Arts, Sciences and Professions when the Council called for a conference on world peace in order to reduce cold war tensions.  In this particular case the press did not find it difficult to stoop to exclusionary tactics to strangle meaningful dialogue amongst the public while going out of its way to misrepresent the conference delegates, through the levelling of numerous unsubstantiated charges.  Exclusion and misrepresentation were used by the press in this particular instance and are given by Aronson as the essential means used by the press to stifle informed speech.

In his analysis of the press coverage of the North Korean war, Aronson presents a credible hypothesis that the war was initiated by the South Koreans and the American military had a vested interest to not allow this to become public knowledge.  Also the American government and military, in order to gain an advantage in public opinion, dragged on the peace negotiations so that they could paint the North Koreans as recalcitrant and opposed to a reasonable settlement of the war.

Aronson’s assessment of American press coverage in the Viet Nam War is enlightening.  He does not treat the war as an attempt on the part of Americans to fight Communism, but as a war waged by the American government to prevent the self-determinism of a people by reducing them to mere pawns on the chessboard of American foreign policy. (207)  He describes the commercial press’ participation in the step by step process which led, despite continuous reassurances of imminent victory, to a build up of forces that reached a half million American troops.  Aronson then shows how the press was later “enlisted in the propaganda effort to portray “Hanoi and Peking” as standing against negotiations to bring peace to South Vietnam.” (219)  After Johnston sanctioned the heavy bombing of North Vietnam journalists made it appear that the United States had “no alternative but to bomb Hanoi to the peace table.” (259)  Complicity by journalists to print what the government and the military wanted the public to know was not due just to misplaced patriotism but was in part due to the legacy of the Kennedy era.

After the Bay of Pigs fiasco, John Kennedy delivered a get tough speech to the American media.  In his speech, he emphasized that the United States was for all intents and purposes involved in a relentless war with an enemy whose “war time discipline no democracy would ever hope or wish to match.” (162)  Towards the end of his speech Kennedy asked that every newspaper consider with respect to every story it printed, not just, “Is it news”, but to always keep in mind the question, “Is it in the interest of national security.” (162)  Kennedy succeeded in blurring the line between the acceptability of press censorship during wartime and the unacceptability of censorship during peacetime.

Aronson does not enter into a discussion as to why the press would have accepted self-censorship; he does provide an important clue as to why it was so willing to do so.  In his discussion of McCarthyism, he describes how at the end: “McCarthy had been assigned to oblivion by the established power.” (85)  Aronson then explains why McCarthy was no longer news: “The time had come to rule out the McCarthy method.  It was no longer needed–the job had been done and McCarthyism-without-fanfare had become prevailing policy.”  In effect McCarthy was only a pawn who was used to bring about the institutionalization of government policy. (85)

Aronson concludes his book by first emphasizing that the “public must become the watchdog of the watchdog” (278) He tries to be optimistic about the future, but as his optimism is still rooted in reality, it is at best lukewarm.  Personally, like Aronson, I am not that optimistic that the commercial press is willing to fully inform the public as to the real issues that need to be addressed in the search for true democracy.  Aronson has presented a too frightening revelation of how easily the press can be manipulated in times of supposed crisis to believe that journalists, as a group, can of themselves become leaders in the march to real democracy.  Real democracy requires that all participants agree to fair-play and not pretend to be doing so.  To me, the account of Molotov’s willingness to actually talk peace and the American’s only pretending to want to talk peace illustrates how the American government and the military were using the media, and especially the press, to stage manage the cold war so as to ultimately obtain the unconditional surrender of the Communist world.  Meaningful dialogue was therefore impossible and the press naively or intentionally refused to acknowledge this fact.

I therefore agree with Aronsons’s thesis that the press has allowed itself to become a willing instrument of established power.  Aronson does not draw out the relevant conclusions from his implications of the press’s willingness to become an instrument of established power because he has limited his discussion, and perhaps rightly so, to an exposition of how the press provided a biased account of the actual issues central to a proper resolution of the Cold War.  Many would argue that the Cold War has already been resolved but it is difficult to believe that deception practiced on such a massive scale as revealed in this book can lead to true peace.

This raises the question, how does the public determine the true motives of its leaders when the press is not truly desirous of evaluating the actions of government?  Is vigilance of itself sufficient to ensure that the truth is told?  Aronson has not hesitated to present the truth, but freedom has a price and Aronson does not indicate what price must be paid for a truly free press to exist in the United States of America.  His book is still a great study for students of history, journalism, political science or anyone searching for a greater understanding of the Cold War.

Відомості про авторів: Бродовей Пол — магістр історії Альбертського університету, бакалавр теології Коледжу Олдерсгейт, запрошений викладач англійської мови у Національному університеті «Острозька академія».