У статті охарактеризовано повстансько-підпільний рух на території Любомльського району і його протистояння з радянською владою.
Ключові слова: УПА, Червона армія, повстансько-підпільний рух.

For the purpose we set: defining and research of insurrectionaland rebellious actions on the territory of Liuboml region, research of punitive acts of Soviet Power against URA.
Key words: URA, The Red Army, insurrectional and rebellious actions.

З приходом німецької окупаційної влади в 1941 році на Любомльщину частина її населення повірила, що нацисти після перемоги над більшовиками, сприятимуть побудові Української Держави. Була створена районова управа, якій дозволили використовувати український герб – тризуб, частина молоді пішла в допоміжну українську поліцію.
28 серпня 1941 року в Любомлі на площі Ринок місцева організація ОУН провела збори, на яких звучали заклики до утворення держави. Німецька влада відмовилась визнати рішення зборів.[15;3]
Для побудови держави і її оборони від німецьких окупантів і червоних партизан потрібні були збройні сили. Підпільна Перша Конференція ОУН у вересні 1941 р. визначила, що гітлерівська Німеччина є таким самим ворогом України як і сталінської СРСР. Було видано наказ низовим ланкам Організації готуватись до збройної боротьби проти німецьких окупантів. Реакцією на дії оунівців було розпорядження Поліції безпеки і СД, в якому, зокрема, зазначалося:
«Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Рейхкомісаріаті (Україна), мета якого – створення незалежної України. Всіх активістів руху Бандери треба негайно арештувати і, після ґрунтовного допиту, таємно знищити як грабіжників». [5;2]
Перші партизанські загони під проводом ОУН виникли в жовтні 1942 р. на Волині. Цей рух поступово поширюється з Волині на Полісся, а згодом на Галичину, Закерзоння та східноукраїнські землі.
Територія Любомльщини входила в групу «Північний Захід», де командиром був «Рудий» (Ю. Стельмащук) і знаходилась у військовій окрузі УПА «Турів». Командир “ Бистрий ” (Пашкевич) був на чолі загону “ Тур ”[7;510].
З 1943 р. на території Любомльського району діяв курінь «Лисого». Для боротьби з ним був у Великодній тиждень 1943 р. направлений батальйон СД. Остаточно попалися в засідку підготовлену упівцями і були розбиті цілком. З батальйону нічого не лишилося. Поранених було близько 60 осіб. Це був, мабуть, перший великий бій УПА з німцями на території Любомльського району.
Із спогадів рядового стрільця УПА, вихідця із Любомля, А.В.Дроздовича, дізнаємося про сутички УПА з гітлерівцями на території Любомльського району. Він воював у сотні «Чумака» (Миколи Яценюка з с. Запілля), яка діяла на території – від шосе Любомль – Шацьк до самого кордону. А.Дроздович згадує випадок, коли біля Шацька упівці захопили шістьох німців, які їхали на конях. Їх не було розстріляно, а обміняно. Відбулися бої біля с. Заозерного, де загинуло 14 окупантів, біля Старої Гути їх було знищено 60 осіб.
Генеральний комісар Волині і Поділля Шене доповідав 30 квітня 1943 р.: захід і південь Волині контрольовані «українськими націоналістичними бандами» та в районах Любомля, Горохова, Дубна, Крем’янця і частково Луцька треба говорити про повстання» [10;236].
З 1943р. вояки УПА вже не давали спокою німцям. Так, 7 липня на шосе Любомль-Шацьк, на північ від с. Згорани, повстанці влаштували засідку на ворожу колону, яка рухалась до Шацьку, аби забрати українську молодь до Німеччини. В тому бою один лише рій знищив 42 німців. Загинуло 5 повстанців. Троє з них відомі: Володимир Кушнір, Іван Оксентюк, Лукаш Чишій. Першим Любомльським районним провідником ОУН був Володимир Вихор, який був убитий в бою німцями в 1943 році на окраїні Любомля.
Після нього Любомльським районовим провідником став з травня 1943 року «Орлик» — Багнюк Іван з с. Стара Гута. Він був вбитий і замордований червоними партизанами в урочищі «Кам’яниця» влітку 1943 року. Похований в с. Радехів.[14;6].
З літа 1943 року до приходу Червоної армії районовим провідником був «Донський» — Покровський Іван, син священика з с. Штунь.
Активним учасником УПА був житель м. Любомля Абрамович Микола Романович, закатований влітку 1943 року в Глинянському лісі червоними партизанами. Разом з ним було вбито сотенного «Буревія».
У період війни в с. Гороховище Любомльського району розміщувалася сотня Чихури. Штаб знаходився у школі. Господарчим у сотні був «Гордий» — Реванюк Іван.
Наступним етапом боротьби вояків УПА були бойові дії проти радянської влади. З цього часу посилились репресії військ НКВС, НКДБ і Червоної Армії проти повстанців і їх родин. Були створені спеціально загони НКВС, які під виглядом “ бандерівців ” знищували мирне населення, щоб викликати ненависть до УПА.[3;52]
Якщо писати про жорстокість під час війни і після, то вона була з двох сторін. Відомі випадки, коли вояків УПА, які попали в полон до червоних партизан, катували просто по-садистськи. Улюбленим прийомом у партизан було прив’язати полоненого за ноги до коня і волочити, поки не помре.
Партизани неодноразово запрошували вояків УПА на мирні переговори, якби для спільного опору німцям. Але хто йшов на переговори до них, то назад не вертався.
На початку жовтня 1944 року лише в західних областях України дислокувалося 26304 бійці внутрішніх військ НКВС, що були зведені у 14 бригад та одну дивізію, на літо 1945 року – уже 34865 тис. осіб , а станом на початок січня 1947 року тут було зосереджено 15 полків внутрішніх та один полк прикордонних військ і 7 прикордонних загонів загальною чисельністю 86 тис. бійців. Із східних областей України туди були скеровані 605 оперативних працівників і 44 керівні співробітники МВС СРСР. У 1945 році органи НКВС ліквідували в західних областях 890 озброєних груп, притому вбили 44 тис. і заарештували понад 17 тис. учасників антирадянського руху. Як випливає з розсекреченої нині постанови президії ЦК КПРС про політичний і господарський стан західних областей УРСР від 26 травня 1953 року, з 1944 по 1952 роки в західних областях України було піддано різним видам репресій майже 500 тис. осіб, у тому числі заарештовано понад 134 тис., убито понад 153 тис., вислано навічно за межі республіки понад 203 тис. осіб [4;4].
В 1947 році за співробітництво з українськими повстанцями було вивезено 7 сімей з хутора Кургани, з с. Радехова – 12. Повезли загонами на Сибір. Вивозили їх за співпрацю з УПА. Хоча на Курганах дійсно часто збирались вояки УПА.[1;320]
На початку 1950-х років боротьба збройного підпілля проти радянського режиму продовжувалась. Так, 5 листопада 1951 року при проведенні операції з пошуку і ліквідації загону УПА в урочищі “Їжувка”, в стіжку, що належав жителю с. Вижгів, тоді Оваднівського району Савчуку Зиновію Іллічу, був виявлений схрон, в якому перебували підпільники. З допомогою лісника їм було підсипане снодійне, коли вони заснули, почався штурм. Дехто з них прокинувся і вступив в бій. В числі захоплених живими були “ Орел ” – Здрок Пилип, “ Карпо ” – Здрок Дмитро, “ Савка ” – Вавриш Іван. В бою загинули: “ Чорний ”, він же “ Аркадій ” – Кухарук Олександр Афанасійович, провідник ОУН Оваднівського району і “ Зінько ” – Ющук Петро Федорович. Крім зброї, у них було виявлено і літературу 3000 агітаційних листівок і примітивну друкарню.
Особливою кмітливістю виділявся серед місцевих повстанців районовий провідник Богдан Сергій Кіндратович, родом з с. Куснище. У 1950 році він був виданий зрадником і загинув в бою[10;240].
Останній відомий бій УПА на території району відбувся на південь від с. Рогові Смоляри в урочищі “ Ріг ” в кінці 1951 року. Будучи оточеними, частина з них загинула, а Маляс Василь Лукашович, Синчук Лукаш Демидович, обидва родом з с. Полапи і Клюка Михайло з с. Запілля, щоб не попасти в полон, підірвали себе гранатами. У 1950 році, аби не попасти в полон підірвала себе гранатою жителька с. Чмикос Ющук Ганна Панасівна.
Як для всієї України, так і для Любомльського району повстансько-підпільний рух в післявоєнний період був непростим, приніс багато випробувань для населення і залишив по собі трагічну історію.

Джерела та література:
1. Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953 рр. / І. Білас. —К., 1994.—685с.
2. Бородулін С. Гнівний князь Багон/ С.Бородулін. – К., 1990. – 222с.
3. Кременецький В. Іменні Ванди Василевської / В. Кременецький. – К., 1986. –204с.
4. Лис В.100-річчя провідників ОУН-УПА // Волинь-Нова / В. Лис.—Люцьк, 2011. – 4с.
5. Мариньоха С. Останній із партизанів // Наше життя / С. Мариньоха. – Любомль, 2011.—С.1-2.
6. Сергійчук В. Трагедія Волині / В. Сергійчук. – К., 2003. – 138с.
7. Сергійчук В. Український здвиг: Волинь. 1939 – 1955 / В.Сергійчук. – К., 2005. – 839с.
8. Ольховський І. Кривава Волинь / І.Ольховський. – К., 2008. – 248с.
9. Остап’юк О. Вони боролись за незалежність // Наше життя / О. Остап’юк. – Любомль, 2002. – С. 2-3.
10. Остап’юк О. Про діяльність ОУН-УПА на території Любомльського району // Минуле і сучасне Волині та Полісся /О. Остап’юк. – Луцьк, 2007. – С. 235-243.
11. Підкова І. Довідник з історії України / І. Підкова, Р. Шуст. – К., 2001.—650с
12. Реабілітовані історією / Збірник наукових статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Реабілітовані історією» Луцьк, 5-6 грудня 2002р. – Луцьк, 2003. – 212с.
13. Спогади Козачука Миколи Івановича(1932 р. н.) записані 07.11.2004 р. // Особистий архів автора.
14. Хвас В. Жито від слова життя // Радянське життя / В. Хвас. – Любомль, 1989. – С. 5-6.
15. Хвас В. Як виникли і діяли осередки ОУН-УПА в нашому краї // Наше життя / В. Хвас. – Любомль, 1998. – С. 3-4.