Студентка 5 курсу НаУОА

Науковий керівник: Корнійчук Л. В.,

кандидат історичних наук, старший викладач

УДК 327(439+477)

У статті розглянуто політику Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року з точки зору міжнародних відносин та безпеки. Досліджено основні передумови формування угорської позиції щодо повномасштабного російсько-українського вторгнення, а також визначено ключові аспекти політики Будапешта стосовно України. Проаналізовано риторику угорської влади, її ставлення до санкційної політики ЄС проти Росії, підтримки українських біженців та економічної співпраці між країнами. Визначено вплив угорської зовнішньої політики на двосторонні відносини та європейську єдність у питанні допомоги Україні. В підсумку розглянуто основні результати угорської політики щодо України в умовах сучасних геополітичних викликів.

Ключові слова: Угорщина, повномасштабне вторгнення, Україна, 24 лютого 2022 року, санкційна політика, європейська безпека.

Yushchenko A. A.

THE POLICY OF HUNGARY TOWARDS UKRAINE AFTER FEBRUARY 24, 2022

The article examined Hungary’s policy towards Ukraine after February 24, 2022, from the perspective of international relations and security. The main prerequisites for the formation of Hungary’s position on the full-scale Russian-Ukrainian full-scale invasion are studied, as well as the key aspects of Budapest’s policy towards Ukraine are identified. The rhetoric of the Hungarian authorities, their attitude towards the EU’s sanctions policy against Russia, support for Ukrainian refugees, and economic cooperation between the countries are analyzed. The impact of Hungary’s foreign policy on bilateral relations and European unity in the issue of assistance to Ukraine is determined. In conclusion, the main results of Hungary’s policy towards Ukraine in the context of modern geopolitical challenges are considered.

Keywords: Hungary, full-scale invasion, Ukraine, February 24, 2022, sanctions policy, European security.

Актуальність дослідження позиції Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року зумовлена змінами у міжнародних відносинах, які відбулися внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Угорщина, як член Європейського Союзу та НАТО, продемонструвала неоднозначну політику щодо підтримки України, що вплинуло як на двосторонні відносини між країнами, так і на європейську єдність у питанні допомоги Україні. З одного боку, Угорщина надає гуманітарну допомогу та підтримку українських біженців, даючи їм прихисток і базові соціальні гарантії. Також офіційно з перших днів військового вторгнення Будапешт дозволив транзит допомоги через свою територію, хоча спочатку висловлювався категорично проти постачання Україні західної зброї. Ця зміна риторики свідчить про маневрування угорського керівництва між прагненням зберегти економічні та політичні зв’язки з ЄС і одночасним балансуванням у відносинах із росією. З іншого боку, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан з початку вторгнення неодноразово висловлював сумніви щодо європейського курсу України та накладав вето на важливі рішення ЄС, спрямовані на підтримку України, зокрема на фінансову допомогу та санкції проти росії. Такі дії лише загострюють відносини між Україною та Угорщиною, а також створюють перешкоди для консолідованої позиції Європейського Союзу у стримуванні російської агресії.

Ще одним важливим аспектом є енергетична залежність Угорщини від росії. Підписання угод про постачання газу, зокрема через Туреччину, свідчить про прагнення Будапешта зберегти стабільність енергетичних поставок навіть ціною розходження з позицією ЄС щодо санкцій. Це ставить під сумнів реальну незалежність угорської зовнішньої політики та посилює її сприйняття, як «троянського коня» росії у Європейському Союзі. Крім того, політичні заяви Орбана щодо України та європейської політики свідчать про його прагнення використати ситуацію для внутрішньополітичних маніпуляцій. Популістські заяви, спрямовані на євроскептичні та проросійські настрої в угорському суспільстві, дозволяють прем’єр-міністру утримувати підтримку електорату, зберігаючи, водночас, можливість для дипломатичних маневрів між Брюсселем, Москвою та Вашингтоном.

Таким чином, позиція Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року є важливим питанням у міжнародних відносинах. Її неоднозначність впливає не лише на двосторонні відносини, а й на загальну стійкість європейської спільноти у протидії російській агресії. Аналіз дій Будапешта демонструє, що його політика є прагматичною, але водночас суперечливою, що створює додаткові виклики для регіональної безпеки та інтеграційних процесів України в ЄС і НАТО.

Стан наукової розробки теми. Дослідженням даного питання займалося багато українських аналітичних центрів та вітчизняних науковців. Зокрема, аналітики Центру Разумкова, Українського інституту майбутнього та Національного інституту стратегічних досліджень приділяють увагу політиці Угорщини щодо України в контексті європейської безпеки. Серед наукових праць, що розкривають цю тему, можна відзначити роботу Олексія Гараня «Геополітичні виклики та майбутнє України», а також статті Олександра Литвиненка про вплив угорської зовнішньої політики на східноєвропейський регіон. Водночас, питання політики Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року потребує детального аналізу. Важливо розглянути можливі наслідки її позиції для європейської безпеки, політичних рішень у межах ЄС та НАТО, а також перспективи зміни угорської риторики в умовах продовження конфлікту. Подальші дослідження в цьому напрямі сприятимуть глибшому розумінню ролі Угорщини у формуванні геополітичного балансу в регіоні.

Мета дослідження – проаналізувати політику Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року.

Завдання дослідження:

• Визначити ключові фактори, що впливають на рішення угорського керівництва щодо підтримки або блокування ініціатив ЄС на користь України.
• Визначити основні тенденції та наслідки зовнішньополітичних рішень Угорщини щодо України та оцінити їхній вплив на двосторонні відносини держав та європейську безпеку.
• Розглянути наслідки політики Угорщини для майбутнього європейської інтеграції України.

Угорщина, як член Європейського Союзу та НАТО, займає особливу позицію щодо війни в Україні, що виявляється в її зовнішньополітичних рішеннях та заявах. На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Угорщина заявила про свою відмову дозволяти транзит летальної зброї через свою територію до України, мотивуючи це небажанням наражати на небезпеку етнічних угорців, які проживають в Закарпатській області України [2]. Однак, у липні 2022 року з’явилися повідомлення про те, що Угорщина дозволила транзит зброї через свою територію для України, що стало несподіванкою, враховуючи попередню позицію країни [5].

У квітні 2023 року в документах Пентагону зазначалося, що Будапешт міг таємно дозволити авіаперевезення зброї та військової техніки в Україну через свою територію, попри офіційні заяви уряду про протилежне [6]. Однак, цього не відбулося.  У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт президента росії Володимира Путіна, звинувативши його у воєнних злочинах, зокрема в незаконній депортації українських дітей [8]. Угорщина, будучи державою-учасницею Римського статуту, мала б виконати цей ордер у разі візиту Путіна на її територію. Проте, в адміністрації прем’єр-міністра Віктора Орбана заявили, що не мають законних підстав для арешту Путіна, оскільки Римський статут не був інкорпорований в угорське законодавство [9]. Політика Угорщини щодо війни в Україні характеризується певною непослідовністю та суперечливістю. З одного боку, країна заявляє про нейтралітет та небажання втручатися у конфлікт, а з іншого – допускає можливість транзиту військової допомоги через свою територію. Позиція щодо ордера МКС на арешт Володимира Путіна також викликає питання щодо прихильності Угорщини до міжнародного права та її зобов’язань як члена Європейського Союзу.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на з’їзді своєї партії «Фідес» на початках повномасштабного вторгнення  заявив про необхідність «виправити помилкову обіцянку» щодо початку переговорів про вступ України до Європейського Союзу, зазначивши, що «Україна зараз перебуває на відстані світлових років від ЄС» [1]. Ці заяви Орбана відображають його скептичне ставлення до євроінтеграційних прагнень України, що може бути пов’язане з внутрішньополітичними мотивами напередодні виборів до Європарламенту, запланованих на червень 2024 року. Популістські та націоналістичні партії, такі як «Фідес», часто використовують такі питання для мобілізації електорату.

Історично, під час найбільшого розширення ЄС у 2004 році, Угорщина разом із дев’ятьма іншими країнами приєдналася до Союзу, отримавши кредит довіри для проведення необхідних реформ. Це розширення було обумовлене геополітичною потребою об’єднаної Європи уникнути демократичної деградації сусідніх країн. Незважаючи на членство в ЄС, Угорщина неодноразово піддавалася критиці за недотримання європейських стандартів, що призводило до конфліктів з керівними органами Союзу. Зокрема, Будапешт використовував право вето щодо виділення фінансової допомоги Україні, блокуючи пакет допомоги в розмірі 50 мільярдів євро [2]. У відповідь, інші члени ЄС розглядали можливість обійти вето Угорщини, щоб забезпечити підтримку України [11]. У контексті майбутніх виборів до Європарламенту очікується посилення популістських та євроскептичних настроїв. Росія, за даними чеської контррозвідки, активно вербує європейських політиків для просування своєї пропаганди та впливу на вибори. Це підкреслює необхідність пильності та єдності серед проєвропейських сил для протидії зовнішньому втручанню та забезпечення стабільності ЄС. У підсумку, хоча Україна стикається з викликами на шляху до членства в ЄС, важливо продовжувати реформи та зміцнювати демократичні інституції. З часом, за умови наполегливої роботи та підтримки міжнародних партнерів, Україна зможе досягти критеріїв, необхідних для вступу до Європейського Союзу.

2 липня 2024 року Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан здійснив свій перший візит до Києва після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну та вперше за останні 14 років [14]. Однак, офіційного анонсу візиту не було. Незважаючи на попередні розбіжності, встановлення стабільних відносин з Угорщиною є прагматично необхідним для успішної європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також для послаблення впливу путінського режиму на рішення Угорщини щодо нашої держави.

Під час візиту Орбана до Києва відбулася його зустріч із президентом України Володимиром Зеленським. На цій зустрічі був присутній голова Закарпатської обласної державної адміністрації Віктор Микита, який останніми місяцями часто відвідував Угорщину для різних зустрічей. За інформацією народного депутата Ярослава Железняка, Микиту планували призначити заступником керівника Офісу Президента замість Олексія Кулеби. Це могло би бути компромісною фігурою для обох сторін, а його призначення могло б позитивно вплинути на відносини між Орбаном і Зеленським.

Варто зазначити, що Віктор Орбан раніше відвідував Москву та попереджав про свої візити. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що після повернення Орбана з Москви вони обговорювали його візити. Під час саміту НАТО у Вашингтоні вони мали можливість обговорити дискусії, які Орбан провів зустріч. Імідж Віктора Орбана як одіозного політика дозволяє колективному Заходу використовувати його для контактів з путінським режимом, водночас дистанціюючись від цього. Він може стати негласним переговірником між колективним Заходом і Росією. Попри те, що керівництво ЄС відмежувалося від його поїздки до Москви, неформально там однозначно отримають від нього звіт після розмови з Путіним. Про це, зокрема, заявив і генсек НАТО [5].

Загалом можна відзначити, що від зустрічі Орбана з Путіним Україна може отримати певні вигоди. По-перше, публічна риторика угорського прем’єра як під час візиту до України, так і під час перебування в Москві була однаковою: визнання територіальної цілісності України та того, що війну почала Росія. По-друге, одразу після розмови з Путіним Орбан заявив, що сторони далекі від порозуміння, оскільки кожна принципово стоїть на своїй позиції. Він особисто переконався, що Путін озвучує абсурдні ультимативні вимоги. Тобто, якби Орбан приязно не ставився до Москви, він пересвідчився, що з тим режимом знайти спільну мову на цьому етапі неможливо.

Після візиту до Києва Орбан відвідав Китай, де зустрівся тоді з Сі Цзіньпіном – одним із небагатьох, хто може вплинути на путінський режим. Наступною зупинкою Орбана став Вашингтон, де 9 липня того ж року розпочався саміт НАТО. Зібравши гласні та негласні позиції, він доповідав на закритих засіданнях альянсу. Під час зустрічі з Орбаном Сі Цзіньпін зазначив, що пріоритетом є охолодження ситуації шляхом дотримання трьох принципів: не розширювати поле бою, не загострювати бойові дії та припинити вогонь [7].

Після зустрічі з Трампом прем’єр Угорщини Віктор Орбан зателефонував Путіну. Ці події свідчать про активізацію дипломатичних зусиль щодо врегулювання ситуації в Україні та пошуку шляхів досягнення миру. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан на закритій зустрічі з членами своєї партії «Фідес» висловив думку, що війна в Україні може тривати до 2030 року, а Україна ризикує втратити третину або половину своїх територій. Він також зазначив, що конфлікт міг би залишатися локальним, але «втручання Заходу зробило його глобальним». Крім того, Орбан припустив можливий розпад Європейського Союзу та єврозони до 2030 року [2]. Ці заяви викликали значну критику з боку європейських політиків та експертів. Деякі з них вважають, що позиція Орбана може підривати єдність ЄС та сприяти реалізації інтересів Росії в Європі. Зокрема, радник голови Офісу Президента України Михайло Подоляк назвав Угорщину «троянським конем», який прагне розвалу Європейського Союзу за кошти європейських платників податків [13]. Інші європейські лідери також висловили занепокоєння щодо дій та заяв Орбана. Президент Європейської ради на той час Шарль Мішель зазначив, що країна, яка головує в ЄС, не має повноважень взаємодіяти з росією від імені Союзу, реагуючи на можливий візит Орбана до Москви [12].

Крім того, головний політичний опонент Орбана, Петер Мадяр, заявив, що не хоче бачити Угорщину «спільною колонією РФ і США», критикуючи реакцію Орбана на конфлікт між президентами США та України [11]. Варто зазначити, що такі заяви Орбана можуть мати на меті посилення його внутрішньополітичних позицій та привернення уваги до альтернативних поглядів на майбутнє Європи. Однак, вони також можуть сприяти дезінформації та розколу в ЄС, що грає на руку геополітичним інтересам росії. Європейські інтелектуали та політики повинні враховувати ці ризики та працювати над збереженням єдності та стабільності в регіоні.

Загалом, висловлювання Віктора Орбана викликають серйозні побоювання щодо майбутнього Європейського Союзу та його здатності протистояти зовнішнім викликам. Необхідно продовжувати зміцнювати єдність та солідарність серед країн-членів ЄС, щоб забезпечити мир та процвітання на континенті.

Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Угорщина зайняла суперечливу позицію. З одного боку, Будапешт офіційно підтримує суверенітет України. З іншого боку, угорська влада систематично блокує або гальмує санкції проти росії та військову допомогу Україні, мотивуючи це економічними інтересами та необхідністю підтримки зв’язків із москвою. Значним моментом стало голосування за початок перемовин щодо вступу України до ЄС, під час якого Орбан уникав прямого блокування, залишивши залу засідань. Це дозволило ухвалити рішення без його голосу. Угорщина також постійно маневрує між ЄС і рф, намагаючись зберегти дотації від Брюсселя, але водночас не розривати тісні зв’язки з кремлем.

Європейська політика Угорщини продовжує балансувати між прагматизмом і проросійськими симпатіями, що викликає занепокоєння серед союзників України. Однак, новий склад Європарламенту, в якому домінують проукраїнські сили, суттєво обмежує вплив угорського керівництва на загальну політику ЄС щодо підтримки Києва.

Відтак, після 24 лютого 2022 року політика Угорщини щодо України характеризується складним балансом між офіційною підтримкою територіальної цілісності України та діями, які часто сприймаються як проросійські. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан неодноразово закликав до прямих переговорів між Європейським Союзом та росією, виступаючи за негайне припинення вогню та мирні переговори [10].

Висновки. Підсумовуючи, можна стверджувати, що політика Угорщини щодо України після 24 лютого 2022 року залишається суперечливою та викликає неоднозначні оцінки як в Європейському Союзі, так і серед міжнародної спільноти. З одного боку, Будапешт офіційно засудив російське вторгнення та підтримав санкції ЄС проти РФ, однак з іншого – відзначився низкою рішень, які фактично сприяли послабленню міжнародного тиску на Москву. Угорщина довгий час блокувала важливі пакети фінансової та військової допомоги Україні, перешкоджала розширенню санкційного режиму та зволікала з наданням військової підтримки, зокрема, заборонивши транзит озброєння через свою територію.

Важливим аспектом угорської політики стало використання українського питання у внутрішньополітичних цілях. Прем’єр-міністр Віктор Орбан неодноразово заявляв про необхідність переговорів між США та Росією, фактично відмовляючись визнавати за Києвом право визначати власне майбутнє. Окрім того, Будапешт загострив риторику щодо прав угорської меншини в Закарпатті, що створює додаткові напруження в українсько-угорських відносинах. Перспективи подальших досліджень політики Угорщини щодо України включають аналіз впливу внутрішньополітичних процесів в Угорщині на зовнішньополітичний курс країни, а також дослідження ролі Будапешта у формуванні європейської політики щодо війни в Україні. Важливим напрямком подальших розвідок залишається оцінка економічної співпраці Угорщини з Росією, зокрема в енергетичній сфері, та її впливу на рішення угорського уряду. Дослідження також має зосередитися на потенційних змінах у позиції Будапешта у зв’язку з геополітичними процесами в ЄС, зростаючим тиском з боку партнерів по блоку та можливою зміною політичного курсу після майбутніх виборів.

Джерела та література:

1. Головний суперник Орбана заявив, що не хоче бачити Угорщину «спільною колонією РФ і США». Європейська правда. 01.02.2025. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/03/1/7206174/ (дата звернення: 27.02.2025).
2. Головчак Х. У Кремлі прокоментували візит Орбана до Києва. ТСН. 02.07.2024. URL: https://tsn.ua/ukrayina/u-kremli-prokomentuvali-vizit-orbana-do-kiyeva-2612799.html (дата звернення: 28.02.2025).
3. Злиті документи Пентагону: Угорщина може дозволяти транзит зброї в Україну через свою територію. ЕСПРЕСО. Війна з росією. 14.04.2023. URL: https://espreso.tv/zliti-dokumenti-pentagonu-ugorshchina-mozhe-dozvolyati-tranzit-zbroi-v-ukrainu-cherez-svoyu-teritoriyu (дата звернення: 27.02.2025).
4. Лисогор І. Орбан ветував виділення 50 млрд євро Україні. LB.UA. 15.12.2023. URL: https://lb.ua/world/2023/12/15/589096_orban_vetuvav_vidilennya_50_mlrd_ievro.html (дата звернення: 27.02.2025).
5. Матяш Т. Орбан у закритій промові заявив про розпад ЄС, втрату Україною територій і владу до 2060 року, – ЗМІ. LB.UA. 18.09.2022. URL: https://lb.ua/world/2022/09/18/529745_orban_zakritiy_promovi_zayaviv_pro.html#:~:text (дата звернення: 28.02.2025).
6. Орбан заявив про необхідність зняття санкцій з Росії. Радіо Свобода. 19.09.2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-ukrayina-ugorshchyna-orban-podoliak/32041002.html (дата звернення: 27.02.2025).
7. Топчій О. Орбан: Україна знаходиться на відстані світлових років від ЄС, ми протистоїмо її членству. УНІАН. 18.11.2023. URL: https://www.unian.ua/politics/orban-ukrajina-znahoditsya-na-vidstani-svitlovih-rokiv-vid-yes-mi-protistojimo-jiji-chlenstvu-12345678.html (дата звернення: 27.02.2025).
8. У ЄС кажуть про «план Б» на випадок, якщо Угорщина ветує 50 млрд євро допомоги Україні. Європейська правда. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/ (дата звернення: 28.02.2025).
9. Угорщина не відправлятиме війська або зброю в Україну і не дозволить транзит летальної зброї через свою територію. Європейська правда. 28.02.2022. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2022/02/28/7326869/ (дата звернення: 27.02.2025).
10. Угорщина не заарештовуватиме Путіна у разі його візиту до країни. УКРІНФОРМ. 23.03.2023. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3686531-ugorsina-ne-zaarestovuvatime-putina-u-razi-jogo-vizitu-do-kraini.html (дата звернення: 27.02.2025).
11. Orbán busca sabotear la unidad europea y exige a la UE que inicie negociaciones con Rusia. El País. 01.03.2025. URL: https://elpais.com/internacional/2025-03-01/orban-busca-sabotear-la-unidad-europea-y-exige-a-la-ue-que-inicie-negociaciones-con-rusia.html (дата звернення: 28.02.2025).
12. Orbán problem pushes EU towards ‘coalitions of the willing’ on Ukraine. The Guardian. 02.03.2025. URL: https://www.theguardian.com/world/2025/mar/02/orban-problem-pushes-eu-towards-coalitions-of-the-willing-on-ukraine-russia (дата звернення: 27.02.2025).
13. Ukraine war: Hungary’s Orban urges US-Russia talks to end conflict. BBC News. 01.07.2024. URL: https://www.bbc.com/news/world-europe-66074353 (дата звернення: 27.02.2025).
14. Viktor Orban says Hungary ‘not at war with Russia’ in fresh criticism of EU policy. The Independent. 10.02.2024. URL: https://www.independent.co.uk/news/world/europe/hungary-orban-eu-russia-ukraine-b2280762.html (дата звернення: 28.02.2025).
15. Why is Hungary’s Viktor Orban cozying up to both Putin and Trump? New York Post. 02.03.2025. URL: https://nypost.com/2025/03/02/world-news/why-hungarys-viktor-orban-is-cozying-up-to-putin-and-trump (дата звернення: 28.02.2025).

УДК 327

Когут Роксолана Орестівна,

студентка 5 курсу, спеціальності Міжнародні

відносини, суспільні комунікації та регіональні студії

 Науковий керівник: Корнійчук Л. В.,

к.і.н., старший викладач

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ СПІВПРАЦІ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА РАДОЮ ЄВРОПИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОГО РОСІЙСЬКОГО ВТОРГНЕННЯ

У статті досліджується співпраця України та Ради Європи (РЄ) після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Проаналізовано основні напрямки співпраці та механізми реалізації такої співпраці, досягнення, визначено виклики, які постають у контексті війни.

Ключові слова: Україна, Рада Європи, співпраця, демократія, права людини, війна.

Kohut  R. O.

MAIN DIRECTIONS OF COOPERATION  BETWEEN UKRAINE AND THE  COUNCIL  OF EUROPE IN THE CONTEXT OF FULL -SCALE RUSSIAN INVASION 

The article explores the cooperation between Ukraine and the Council of Europe (CoE) after the full-scale Russian invasion on February 24, 2022. The main directions of cooperation and implementation mechanisms are analyzed,  achievements and challenges in the context of war are identified.

Keywords: Ukraine, Council of Europe, cooperation, democracy, human rights, war.

Постановка проблеми. Повномасштабне російське вторгнення в Україну 24 лютого 2022 р. стало викликом для багатьох міжнародних організацій, адже поставило під сумніви ефективність їхнього функціонування. Вони виявилися неспроможними впоратися зі своїми ключовими завданнями – збереження миру, запобігання воєнним конфліктам, дотримання верховенства права. Війна призвела до гуманітарної кризи. Мільйони людей змушені були покинути свої домівки, тисячі загинули, втратили житло, знищена та пошкоджена інфраструктура України. Під серйозним викликом опинилася не лише європейська безпека, а й засадничі цінності Ради Європи, найстарішої політичної організації в Європі, що несе відповідальність за захист прав і свобод людини, верховенство права та розвиток демократії. Рада Європи, як і багато інших міжнародних організацій, переживає період трансформацій та адаптації до нової ситуації. Здатність Ради Європи ефективно реагувати на агресію та захищати ключові європейські цінності матиме велике значення для майбутнього Європи. В той час, як Рада Європи є вагомою політичною інституцією, її ініціативи та роль під час війни, є майже нерозкриті для українського суспільства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням співпраці між Україною та Радою Європи займалися такі українські дослідники як В. Мармазов, І. Піляєв [4], Н. Гузь [2], М. Гнатовський [1], але їхні праці стосуються або окремих питань співпраці, або обмежені часовими рамками, і майже не зачіпають період після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. Серед зарубіжних дослідників варто виокремити напрацювання дослідниці Анни Добровської [18], яка аналізує в своїй праці підтримку України Радою Європи в часи війни, але її дослідження обмежене початком 2023 р.

Метою статті є дослідження співробітництва України та Ради Європи (РЄ) та встановлення актуальних напрямків співпраці після повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 р.

Завдання статті – характеризуючи основні повноваження організації, з’ясувати, які є доступні інструменти та механізми співпраці у РЄ з Україною, а також проаналізувати за якими ключовими напрямками ведеться співробітництво.

Виклад основного матеріалу. Для початку слід пригадати, з якою метою було створено Раду Європи та які функції на неї покладено. Рада Європи – це політична організація створена 5 травня 1949 р. в Лондоні. В основі її створення лежить ідея європейської інтеграції у поствоєнній Європі, висловлена Уїнстоном Черчиллем про створення в майбутньому «Сполучених Штатів Європи», а Рада Європи «перший такий практичний крок» на шляху до цього [4; 15]. Її завдання – єднання держав Європейського континенту навколо спільних ідеалів та цінностей, а також сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу. Основною умовою участі держави в організації відповідно до статті 3 Статуту є визнання державою-членом РЄ принципів верховенства права, здійснення прав людини і основних свобод та співпраця на досягнення спільної мети. Одразу ж варто звернути увагу на те, що питання національної оборони відповідно до статті 1.d) Статуту не входять до її компетенції. Мета ж організації досягається через обговорення питань, укладання угод, здійснення спільних заходів в таких сферах як економічна, соціальна, правова, культурна, наукова, адміністративна, захист прав людини та основних свобод [11]. Від початку свого існування Рада Європи присвятила свою діяльність захисту прав людини та розвитку демократії.

Україна та РЄ мають досить довгу історію співпраці. 14 липня 1992 р. Україна подала офіційну заяву на вступ та отримала цього ж року статус «спеціально запрошеного гостя» до Парламентської Асамблеї РЄ, а 9 листопада 1995 р. Україна офіційно приєдналася до РЄ разом з другою хвилею посткомуністичних країн, ставши її 37-м членом [3]. На сьогодні РЄ об’єднує навколо себе 46 держав-членів, що поділяють спільні цінності записані в Статуті організації. Своїм вступом Україна засвідчила прагнення до розвитку демократії та взяла на себе зобов’язання виконувати вимоги організації, а це також і приведення українського законодавства у відповідність до європейського, проведення реформ, дотримання прав людини.

Основним завданням РЄ є координація впровадження законодавства для забезпечення норм демократії. Вона сприяє гармонізації та уніфікації законодавств її членів для створення єдиного європейського правового простору.

Варто також проаналізувати, якими інструментами та механізмами володіє РЄ, щоб зрозуміти, яку роль вона може відігравати у врегулюванні збройних конфліктів.

РЄ співпрацює з Україною через підписання угод, договорів, меморандумів, конвенцій; імплементацію проєктів, консультації експертів, моніторинг, виконання Плану Дій [2].

Рада Європи має низку інституцій, через яку вона здійснює свою діяльність, участь в яких також бере Україна, найважливіші з них це: Комітет Міністрів (КМРЄ) та Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ), головні статутні органи організації; головними дорадчими органами є Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи (КМРВРЄ), Венеціанська комісія та судовий орган – Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) [10].

Комітет Міністрів є керівним органом РЄ. Він складається з міністрів закордонних справ країн-учасниць чи їхніх постійних представників; до його повноважень належить визначення напрямків діяльності організації, затвердження програми заходів та бюджет, а також прийняття рішень стосовно рекомендацій ПАРЄ, пропозицій міжурядових комітетів тощо. Україна головувала в Комітеті Міністрів у травні-листопаді 2011р. Під час головування України в пріоритеті вирішення були питання загальноєвропейського розвитку такі як права дітей, гендерна рівність, розвиток місцевого і регіонального врядування та демократії [14].  

Парламентська Асамблея (ПАРЄ) [12] – це ще один із двох статутних органів РЄ. До складу її входять представники парламентів усіх 46 держав-членів. Вона розглядає актуальні питання міжнародної політики в рамках мандату РЄ (захист прав людини, розвиток демократії, верховенство права), визначає напрямки діяльності РЄ. ПАРЄ є майданчиком для обговорення питань, які впливають на всю європейську політику. Україна представлена в ПАРЄ постійною делегацією Верховної Ради, яка складається з 12 членів делегації та 12 заступників. Серед ключових функцій ПАРЄ, які відіграють важливу роль, потрібно відзначити: законодавчу роботу, а саме: прийняття резолюцій, рекомендацій, які хоч і не носять юридично зобов’язуючого характеру, але мають велику політичну вагу і можуть впливати на законодавство країн та політику; діалог з урядами – в своїх рекомендаціях Асамблея вимагає дій від урядів, і вони мають відповідати через КМ; внесення пропозицій щодо нових конвенцій; моніторинг – стежить за тим, як країни виконують взяті на себе при вступі в РЄ зобов’язання (Моніторинговий Комітет ПАРЄ) та може вживати санкції в разі порушень; міжнародну співпрацю та діалог (з ООН, ОБСЄ, Європарламентом, ЄС тощо).

Одним із головних напрямків, за яким Україна і Рада Європи здійснюють зараз активну співпрацю, є політична та дипломатична підтримка України.

Будучи політичною організацією та маючи авторитет, Рада Європи підтримує Україну в протистоянні російській агресії політико-дипломатичним шляхом, і ця підтримка значно інтенсифікувалася після повномасштабного вторгнення та набула вагомого значення. Рада Європи засудила агресію росії ще з 2014 р. за анексію Криму та війну на Сході України, підтримала територіальну цілісність України та прийняла низку резолюцій з цього приводу, але росія продовжувала залишатися в її складі ще довгих 8 років, хоч і була тимчасово покарана в малоефективний спосіб, а саме: позбавлена права голосу в ПАРЄ та участі в моніторингових місіях та керівних органах ПАРЄ з 10 квітня 2014 р.; та поновлена  назад в своїх правах – 28 червня 2019 р. після здійснення фінансового тиску на організацію. Але дата 24 лютого 2022 р. стала поворотним моментом і для історії Ради Європи. Нарешті вона перейшла до рішучих дій. Вже 25 лютого 2022 р. на засіданні Спільного комітету КМРЄ і ПАРЄ обговорили застосування механізму для реагування організації на агресію однієї держави – учасниці РЄ проти іншої, а саме, застосування статті 8 Статуту РЄ для позбавлення рф прав в статутних органах. 15 березня 2022 р. ПАРЄ проголосувала за виключення росії з РЄ [6]. А відповідно до резолюції КМ No. (2022)2 від 16 березня 2022 р. росія позбавлена членства в РЄ за агресію проти України відповідно до статті 8 Статуту організації.

Крім того, з 23 березня 2022 р. росія більше не є учасником усіх Розширених угод Ради Європи. З 16 вересня 2022 р. росія не є і стороною Європейської конвенції з прав людини, а отже  і ЄСПЛ. Виключення росії з РЄ після 26 років її членства в організації, є важливим кроком, адже цим самим РЄ продемонструвала, що країні, яка зневажає європейські ключові цінності, немає місця в її лавах. Це, насамперед, серйозний удар по іміджу Росії на міжнародній арені, що посилює її ізоляцію серед країн цивілізованого світу.

Під час сесії ПАРЄ 27-28 квітня 2022 р. були ухвалені дві Резолюції 2433 (2022) [19] і 2436 (2022) [20] стосовно російської агресії в Україні. Основними моментами є такі: заклики про припинення постачання зброї та комплектуючих для військової промисловості росії, товарів подвійного призначення, санкції проти держав-порушників, підтримка прокурора МКС у розслідуванні воєнних злочинів та притягнення до відповідальності злочинців, використання російських активів під санкціями для відшкодування збитків заподіяних війною в Україні. Асамблея звертає увагу на ідеологію «рускій мір», яка стала державною в росії та використовується для зовнішньої агресії. Зазначається про небачену жорстокість, з якою ведеться ця війна, згадуються звірства в Бучі та знищення Маріуполя [20]. Після вигнання росії з організації, голос РЄ звучить досить потужно і впевнено. Так в Резолюції 2463 (2022) «Подальша ескалація агресії російської федерації проти України» [21] від 13 жовтня 2022 р. ПАРЄ закликала країни до прискорення створення Спеціального міжнародного трибуналу для покарання росії та створення міжнародного компенсаційного механізму з відшкодування збитків заподіяних через агресію росії; а також визнати терористичним російський режим та надати Україні засоби протиповітряної оборони. В ній згадуються такі злочини як окупація ЗАЕС та її мілітаризація, масовані ракетні удари, анексія Криму, псевдо референдуми в 4-х окупованих українських областях, загроза ядерної війни від росії [12]. ПАРЄ закликає світову спільноту також чинити тиск на росію.

У резолюції 2482 (2023) «Правові та правозахисні аспекти агресії російської федерації проти України» [22] від 26 січня 2023 р. підтримано створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу, який би поширювався на росію за війну розпочату ще 2014 р., а також на лідера білорусі як співучасника. Країни та міжнародні організації закликають надати належне фінансування та людські ресурси для створення спеціального трибуналу.

22 червня 2023 р. ПАРЄ ухвалила резолюцію 2506 (2023) «Політичні наслідки агресії російської федерації проти України» [23] із закликом до країн приєднатися до Реєстру збитків, створити компенсаційні механізми для відшкодування таких збитків за рахунок активів конфіскованих у РФ, переслідувати та покарати військові угрупування «Вагнер» та «війська Кадирова», які називаються терористичними організаціями, видати наказ на арешт їхніх лідерів. Окремої уваги заслуговує звернення ПАРЄ до країн Ради Європи підтримати членство України в НАТО [7], збільшити капітал Банку розвитку РЄ для підтримки України, накласти повномасштабні санкцій проти Ірану, створити міжнародну ізоляцію для росії та білорусі [12]. Асамблея закликає всі демократичні країни об’єднатися в солідарності проти авторитарних режимів.

Загалом на сайті Міністерства Закордонних справ України станом на 01 квітня 2024 р. розміщено посилання на близько 100 документів, які видані Радою Європи на підтримку України: заяви, публічні виступи, декларації, резолюції, висновки, доповіді, меморандуми, рішення. Для порівняння в розділі ООН дано посилання лише на 55 документів.

Документи ПАРЄ не є обов’язковими, вони мають лише рекомендаційний характер, але мають вагу як інформаційно-політичний фактор тиску. Вони заганяють росію ще в більшу ізоляцію та змушують світову спільноту  реагувати на такі заклики.

Співпраця із захисту прав людини залишається одним із ключових напрямків, як і раніше, і стає ще більш актуальною в період війни. Рада Європи широко відома саме за діяльність в сфері захисту прав людини. Для співпраці у цій сфері Рада Європи має такий потужний інструмент як Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) [10], міжнародний судовий орган у м. Страсбург, утворений 1959 р. для контролю за виконанням Європейської конвенції з прав людини. Основоположним документом в цій сфері та в створенні ЄСПЛ  стала «Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод» (1950 р.). Суд контролює те, як держави-члени РЄ виконують зобов’язання із захисту прав людини. Судді цього суду обираються ПАРЄ від кожної країни РЄ, зараз їх 46. Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) була ратифікована Україною 17 липня 1997 р., а з 11 вересня 1997 р. вона набула чинності.  Суддею ЄСПЛ від України терміном на 9 років у 2022 р. було обрано Миколу Гнатовського [14]. Рішення Суду є обов’язковими до виконання країнами-учасницями РЄ. Так, фізичні чи юридичні особи під українською юрисдикцією можуть подати до ЄСПЛ індивідуальну заяву-скаргу, якщо вони вважають, що їхні права, які гарантовані в Конвенції з прав людини було порушено, та доведуть, що використали всі доступні їм національні засоби захисту. Також заяву може подати в деяких випадках держава. Якщо рішенням суду буде визнано порушення прав вказаних в Конвенції, заявник отримає матеріальну компенсацію. У Європейському суді з прав людини знаходиться справа про збиття рейсу MH17, три справи «Україна проти Росії», а також понад 17500 індивідуальних скарг в зв’язку з воєнними діями росії в Україні. Заяви стосуються лише порушень допущених державами, на яких розповсюджується дія Конвенції. Складнощі на сьогодні полягають в тому, що після вигнання росії з членства в РЄ, росія також перестала бути Високою договірною стороною Конвенції з прав людини з 16 вересня 2022 р. Тобто Суд може розглядати заяви проти росії тільки стосовно подій, які трапилися до цієї дати. Крім того, якщо рішення по таких заявах будуть прийняті на користь позивачів, росія все одно не має наміру виконувати рішення Суду, тому РЄ має виробити компенсаційні механізми, якими забезпечать відшкодування за такими рішеннями. Як бачимо, санкційна система РЄ виявилася негнучкою, і потребує також реформування[18].

Притягнення росії до відповідальності через міжнародний кримінальний суд, спеціальний трибунал та виплати репарацій є зараз на порядку денному у співпраці між РЄ та Україною, вони активно співпрацюють над розробкою заходів та створення механізмів з покарання агресора.

Важливим результатом співпраці в цьому напрямку вже є створення Реєстру збитків під егідою РЄ. Декларацію про його створення було підписано на саміті в Рейк’явіку 17 травня 2023 р. 43 країни та Євросоюз приєдналися до цієї ініціативи. Реєстр збитків є першим кроком до створення міжнародного компенсаційного механізму [5]. Це одне з перших юридично зобов’язуючих рішень, покликаних притягнути росію до відповідальності за свої дії. Реєстр збитків є міжурядовою інституцією зі статусом юридичної особи, що фізично розміщується в Нідерландах, в Гаазі, також з офісом в Києві. Відповідно до міжнародного права держава-агресор має відшкодувати всі збитки заподіяні країні, яка зазнала нападу. Громадяни, які зазнали збитків через російську агресію, зможуть подати заяви про відшкодування збитків через систему Дія. Реєстр збитків починає свою роботу із прийняття заяв щодо руйнування житла. Реєстр буде збирати, систематизувати та класифікувати заяви про заподіяні збитки. Далі мають бути створені компенсаційна комісія, яка безпосередньо розглядатиме такі заяви та компенсаційний фонд, з якого будуть здійснюватися виплати [15].

Європейська та євроатлантична інтеграції записані в Конституцію України, а вступ в ЄС став на сьогодні вже реальною перспективою. Отож підтримка євроінтеграції є серед пріоритетних напрямків співпраці для України з РЄ. Для цього РЄ має також таку інституцію як Європейська Комісія «За демократію через право» або Венеціанська комісія [10]. Вона створена 1990 р., її членами є 61 країна, з них 46 держав-членів Ради Європи. Головним завданням Венеціанської комісії є консультування держав через висновки та експертні оцінки законів чи законопроєктів на відповідність європейським стандартам. Україна приєдналася до Венеціанської комісії 1996 р. Висновки Венеціанської комісії не є обов’язковими до виконання. На розсуд держави залишається рішення – приймати ці рекомендації, чи ні. Оскільки Україна прискореними темпами прагне вступити до ЄС і потребує приведення національного законодавства до європейських стандартів, в її інтересах приймати висновки Венеціанської комісії та впроваджувати зміни в законодавство. Україна активно залучає Венеціанську комісію до надання експертних висновків, щоб привести своє законодавство у відповідність до європейських стандартів. РЄ та ЄС тісно співпрацюють між собою. Тому РЄ є також надійним партнером для України щодо євроінтеграції.

Підтримка Радою Європи євроінтеграційного напрямку України до ЄС також здійснюється через заходи Плану дій Ради Європи для України [8]. Це ще один інструмент, що використовується для співпраці між Україною та РЄ з 2005 р. Плани Дій – це стратегічні програмні документи, які мають на меті підтримку України у виконанні нею своїх зобов’язань як члена РЄ та сприяння імплементації Угоди про Асоціацію з ЄС. Плани дій мають на меті задоволення невідкладних та середньострокових потреб країни в тих галузях, де РЄ має досвід, зокрема правові стандарти, узгодження законодавства, посилення спроможності державних інституцій, посилення демократичного управління, тощо. Плани дій попередніх періодів мали такі бюджети: 2005-2008 рр. – 17,3 млн. євро, 2008-2011 рр. – 25 млн. євро, 2011-2014 рр. – 23,9 млн. євро, 2015-2017 рр. – 45 млн. євро, 2018-2022 рр. – 38 млн. євро. Новий План дій 2023-2026 рр. має назву «Стійкість, відновлення та відбудова»,   ухвалений КМ від 14 грудня 2022 р. розрахований на чотири роки із загальним бюджетом у 50 млн. євро [8]. Це найбільший бюджет для країни у рамках планів дій РЄ. Хоча, якщо порівняти його з бюджетами інших міжнародних організацій для України, це відносно невелика сума на чотири роки.

План дій «Стійкість, відновлення та відбудова» [9], спрямований на програми реформ, які б поєднали відновлення України та європейську перспективу. Адже рішенням Європейської Ради від 23 червня 2022 р. Україні надано статус кандидата в ЄС. Водночас, на міжнародній конференції з питань відновлення України в Лугано (Швейцарія) 4-5 липня 2022 р. прийнято рішення про відновлення України. Деякі заходи передбачені в Плані є продовженням співпраці, також додано нові напрямки, які мають довгострокову реалізацію, коли це стане можливим. Ці нові напрямки погоджені з органами державної влади в Україні. План є динамічним та може оновлюватися відповідно до потреб, які виникають в країні. План дій охоплює різноманітні заходи в трьох ключових напрямках: права людини, верховенство права, розвиток демократії. Відповідно до Плану дій реалізується 28 проектів в різних сферах. Зокрема, йдеться про підтримку органів держаної влади в імплементації ЄКПЛ, посилення захисту прав переміщених осіб, спроможності уповноваженого з ВПО; підтримку офісу Омбусмена; підтримку реабілітаційних механізмів жертв катувань, державних органів в частині захисту прав ветеранів, військових, членів їхніх родин; сприяння плюралістичному медійному середовищу, підтримку гендерної рівності та жінок, які зазнали насильства, захист прав дітей, національних меншин, захист соціальних прав постраждалих від війни, допомогу в реформуванні Конституційного Суду, підтримку системи правосуддя; боротьбу з корупцією, економічними злочинами та кіберзлочинами, боротьбу з торгівлею людьми, підтримку розбудови пенітенціарних установ, сприяння відновлення сфери спорту та сприяння «доброчесному спорту», підтримку демократичного врядування, реформ державного управління, децентралізації, вибори та референдуми, зміцнення відкритої та інклюзивної системи освіти, зміцнення молодіжної політики, популяризацію культурної спадщини [9]. Через виконання Плану дій також відбувається співпраця спрямована на сприяння Україні у виконанні зобов’язань, які Україна взяла на себе як член організації: приведення та узгодження законодавства до європейських стандартів у сфері прав людини, верховенства права та демократії; підвищення спроможності органів влади та державних інститутів для ефективного функціонування.

 Для відновлення України за Планом дій 2023-2026 рр. планується залучити Банк розвитку Ради Європи (CEB – Council of Europe Development Bank) [13] до інвестиційних проєктів для покращення умов життя найвразливіших прошарків населення. Цей банк був створений 1956 р., він спеціалізується на фінансуванні, пов’язаному з відбудовою територій, які постраждали від війни чи стихійних лих. Банк реалізував успішні соціальні проєкти з будівництва інфраструктури та житла в 22 країнах, він має справу тільки з соціальними проєктами в т.ч на освіту, охорону здоров’я та доступне житло, але тільки в країнах, які є його членами. Потреба у відновленні житла та інфраструктури, які постраждали під час воєнних дій, роблять цю співпрацю дуже актуальною для України. Україна розпочала вступ до Банку тільки після повномасштабного вторгнення, подавши у червні 2022 року офіційну заявку на членство. 15 червня 2023 р. Україна офіційно стала 43 державою-членом Банку (СЕВ). Членство в Банку розвитку РЄ (CEB) дасть Україні доступ до нових джерел фінансування. Банк розвитку Ради Європи ухвалив перший спільний проєкт з Україною щодо пільгового кредитного фінансування. Це проєкт у сфері охорони здоров’я на суму 100 млн євро [13]. За допомогою кредитних коштів планується відновити пошкоджені медичні заклади на де окупованих територіях.

Висновки. Партнерство з Радою Європи допомагає Україні в боротьбі з російською агресією та подоланні її наслідків. Після російського повномасштабного вторгнення співпраця між Україною та Радою Європи інтенсифікувалася. Головні напрямки співробітництва включають політичну та дипломатичну підтримку України, сприяння європейській інтеграції України та підтримку України у виконанні взятих нею на себе зобов’язань як члена РЄ через посилення інституційної спроможності органів влади в Україні, а також приведенні законодавства до європейських стандартів, здійснення захисту прав людини, покарання агресора та забезпечення отримання Україною репарацій, поствоєнне відновлення України.

Щодо перспектив співпраці, можна очікувати подальшого зміцнення партнерства. Це може включати спільні ініціативи щодо підтримки української інтеграції до Європейського Союзу, вдосконалення законодавства та реформування судової системи, відбудови зруйнованої війною інфраструктури. Рада Європи може відігравати ключову роль у створенні міжнародного трибуналу для російських воєнних злочинів та розробці компенсаційного механізму на основі конфіскованих активів росії. Рада Європи є сьогодні прикладом успішної співпраці міжнародної політичної організації з Україною, яка потерпає від несправедливої військової агресії.

Джерела та література:

1. Гнатовський М.М. Європейський правовий простір. Концепція та сучасні проблеми. Київ: Вид. дім «Промені», 2005. 224 с.

2. Гузь Н. Г. Співпраця України з Радою Європи (1991-2014 рр.): історичний аспект. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Київ, 2016. URL: https://scc.knu.ua/upload/iblock/8b4/dis_Huz%20N..pdf (дата звернення: 19.12.2023).

3. Коротко про Раду Європи. URL: https://www.coe.int/uk/web/kyiv/the-coe/about-coe (дата звернення: 19.12.2023).

4. Мармазов В.Є., Піляєв І.С. Рада Європи: політико-правовий механізм інтеграції. Київ: ВД «Юридична книга», 2000. 467 с.

5. Міжнародний реєстр збитків як крок для справедливої компенсації постраждалим внаслідок російської агресії. URL: https://www.prostir.ua/?library=mizhnarodnyj-rejestr-zbytkiv-yak-krok-dlya-spravedlyvoji-kompensatsiji-postrazhdalym-vnaslidok-rosijskoji-ahresiji (дата звернення: 19.12.2023).

6. ПАРЄ одноголосно підтримала виключення Росії з Ради Європи. Радіо Свобода. 15 березня 2022. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-rosia-rada-europy/31754839.html (дата звернення: 01.04.2024).

7. ПАРЄ підтримала вступ України в НАТО та українську формулу «миру». Європейська правда. 22 червня 2023. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2023/06/22/7408085/ (дата звернення 02.04.2024).

8. Плани дій Ради Європи для України. Постійне представництво України при Раді Європи. URL: https://coe.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/plani-dij-radi-yevropi-dlya-ukrayini (дата звернення: 19.12.2023).

9. План дій Ради Європи для України «Стійкість, відновлення та відбудова». 2023-2026. URL: https://rm.coe.int/action-plan-ukraine-2023-2026-ukr/1680aa8282 (дата звернення: 19.12.2023).

10. Співробітництво з Радою Європи. Державна міграційна служба України. URL: https://dmsu.gov.ua/diyalnist/mizhnarodne-spivrobitnicztvo/spivrobitnicztvo-z-radoyu-evropi.html (дата звернення: 20.12.2023).

11. Cтатут Ради Європи. URL: https://coe.mfa.gov.ua/pro-radu-yevropi/2558-statute (дата звернення: 09.04.2024).

12. Україна і Парламентська асамблея Ради Європи. URL: https://coe.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/ukrayina-v-parye (дата звернення: 20.12.2023).

13. Україна приєдналась до Банку розвитку Ради Європи | офіційний сайт Кабінет Міністрів України. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/ukraina-pryiednalas-do-banku-rozvytku-rady-ievropy (дата звернення: 09.04.2024).Участь України у діяльності Ради Європи. URL: htps://mfa.gov.ua/mizhnarodni-vidnosini/rada-yevropi/uchast-ukrayini-u-diyalnosti-radi-yevropi (дата звернення: 07.04.2024).

14. Участь України у діяльності Ради Європи. URL: htps://mfa.gov.ua/mizhnarodni-vidnosini/rada-yevropi/uchast-ukrayini-u-diyalnosti-radi-yevropi (дата звернення: 07.04.2024).

15. Швадчак А. Міжнародний реєстр збитків: на крок ближче до виплати репарацій.Transparency International Україна.2023. URL: https://ti-ukraine.org/blogs/mizhnarodnyj-reyestr-zbytkiv-na-krok-blyzhche-do-vyplaty-reparatsij/(дата звернення: 19.12.2023).

16. Як Україна може використати міжнародні механізми для отримання компенсації від РФ. Громадський простір. 29 серпня 2023. URL: https://www.prostir.ua/?news=yaki-ukrajina-mozhe-vykorystaty-mizhnarodni-mehanizmy-dlya-otrymannya-kompensatsiji-vid-rf (дата звернення: 20.12.2023).

17. Cooperation with Council of Europe, Cabinet of Ministers of Ukraine. URL: https://www.kmu.gov.ua/en/yevropejska-integraciya/spivrobitnictvo-z-radoyu-yevropi(дата звернення: 20.12.2023).

18. Dobrowska A. The council of Europe’s support for Ukraine in the face of the Russian Federation’s aggression. Teka Komisji Prawniczej PAN Oddział w Lublinie. 2023. Vol. XVI, no. 1. URL: https://doi.org/10.32084/tkp.5304 (дата звернення: 10.04.2024).

19. Resolution 2433 (2022). Consequences of the Russian Federation’s continued aggression against Ukraine: role and response of the Council of Europe. 2022. URL: URL:https://pace.coe.int/en/files/30017/html (дата звернення: 11.04.2024).

20. Resolution 2436 (2022). The Russian Federation’s aggression against Ukraine: ensuring accountability for serious violations of international humanitarian law and other international crimes. URL: https://pace.coe.int/en/files/30024/html (дата звернення: 06.04.2024).

21.Resolution 2463 (2022). Further escalation in the Russian Federation’s aggression against Ukraine. 2022. URL: https://pace.coe.int/en/files/31390/html (дата звернення: 06.04.2024).

22 Resolution 2482 (2023). Legal and human rights aspects of the Russian Federation’s aggression against Ukraine. 2023. URL: https://pace.coe.int/en/files/31620 (дата звернення: 09.04.2024).

23. Resolution 2506 (2023). Political consequences of the Russian Federation’s war of aggression against Ukraine. 2023. URL: https://pace.coe.int/en/files/32994 (дата звернення: 07.04.2024).