Молодший шкільний вік триває від 6-ти до 10-ти років. У цей період відбувається завершення первісного дозрівання фізіологічних і психологічних структур головного мозку, подальше нагромадження фізичних, нервово-фізіологічних і інтелектуальних сил, що забезпечують готовність до повноцінної систематичної навчальної праці. Успішному протіканню молодшого шкільного віку сприяють такі характерні вікові особливості, як:довірливе підкорення авторитету, підвищена сприйнятливість, уважність, наївна грайливість, допитливість. У розвитку особистості молодшого школяра в процесі навчання також ще можна виділити декілька особливостей: зберігається потреба в грі, особливе значення має потреба в рухах, залишається важливою потреба в зовнішніх враженнях, велику роль відіграє спілкування. Від 8 до 10 років — це час зрілого дитинства, нагромадження фізичних і духовних сил для переходу до підліткового віку,тому безперечно він є дуже важливим у розвитку дитини[5]. Також молодший шкільний вік – це період активного інформаційного накопичення знань та засвоєння соціального досвіду, тому саме дітей-сиріт цього віковий період ми обрали для нашого дослідження, адже особливості розвитку дитини в закладах інтернатного типу зумовлені впливом деприваційних умов виховання і вони проявляються як в особистісному аспекті, так і у процесі соціалізації.
Сімейна депривація негативно впливає на формування особистості дитини в державних інтернатних закладах. Діти, які залишилися без піклування батьків, з раннього дитинства позбавлені важливого етапу формування первинного соціального досвіду в родині, внаслідок чого процес їх подальшої соціалізації часто має деструктивний характер. Позбавлення дитини родинних зв’язків накладає свій відбиток на все її життя. В процесі розвитку дитини не задовольняються базові потреби, що в результаті негативно відображається на психологічному, а також і на фізичному розвитку дітей, що перебувають у закладах інтернатного типу, адже постійні незадоволені потреби у любові, підтримці, прийнятті та багато інших формують замкнуту «фрустровану» особистість, яка з недовірою ставиться до оточуючого світу[2]. Якщо згадати про піраміду потреб А.Маслоу, то варто сказати, що у дітей-сиріт також залишаються здебільшого незадоволеними такі потреби, як потреба у безпеці, повазі, часто також і самі нищі фізіологічні потреби в їжі та сні бувають не повністю задоволеними, що уже говорити про формування найвищої потреби – потреби у само актуалізації, зрозуміло що вона та багато інших потреб не будуть правильно формуватися у дітей, що проживають у дитячих закладах закритого типу, а отже, і не задовольнятимуться в результаті[4].
Розглядаючи дослідження Д. Макклелланда, можна виділити,що у процесі соціалізації у вихованців шкіл-інтернатів відбувається формування особливого типу особистості, який характеризується бідністю мотивації поведінки, переважанням орієнтації на зовнішній її контроль, заниженим рівнем самооцінки, низьким рівнем вияву саморегуляції поведінки. Автор вважає, що це є результатом того, що більшість потреб дітей-сиріт частково або ж і зовсім не задовольняються, то можна говорити про те, що у них не формуються такі мотиви, виділені Мюрреєм, як мотив досягнення успіху(орієнтація на успіх у різних видах діяльності на відміну від орієнтації на уникнення невдач), мотиви афіліації(прагнення до таких контактів з людьми, які припускають довіру, співробітництво, приєднання і виключення маніпуляції), мотиви допомоги(це любов і безкорислива турбота про інших, здатність на безоплатну жертву заради групи, потреба віддавати і почуття відповідальності), а переважає мотив уникнення невдач – більш-менш стійке прагнення людини уникати невдач у різних ситуаціях життя[3].
Практика доводить, що вихованці дитячих будинків постійно потребують психологічної допомоги, соціального захисту. Зустрівшись із навколишнім світом, такі діти самі шукають підтримки дорослих. Добре, якщо знаходять розуміючого психолога, тактовного педагога. Але так буває не завжди. Уже сам факт відсутності батьківської домівки, розлуки з батьками наносить глибоку психічну травму, яка супроводжує дитину у житті. І хоча у молодшому віці трагічність становища ще не повністю усвідомлена, то це все одно прямує до того,що в підлітковому віці дитина важко переживає свою незахищеність. Суттєвим моментом у розвитку особистості дітей-сиріт та дітей, що залишилися без піклування батьків, є невпевненість у собі, неусвідомлення цінності своєї особистості, відсутність життєвої перспективи. Здебільшого у таких дітей формується комплекс безнадійності, особистісної безпорадності, і їм досить важко визначити сенс та мету свого існування, відчути себе комусь потрібним[2].
Опираючись на теоретичний аналіз проблеми ми провели емпіричне дослідження діагностичних можливостей малюнку для дослідження потреб та мотивів дітей сиріт молодшого шкільного віку, щоб ще чіткіше виділити особливості відмінностей потреб та мотивів дітей-сиріт молодшого шкільного віку, що проживають у закладах-інтернатного типу від потреб і мотивів дітей, що проживають у сім’ях і навчаються у закладах відкритого типу. Результати даного дослідження будуть висвітлені у наступних публікаціях по даній проблематиці.
Література
1. Артюшкіна Л.М., ПоляничкоА.О. Сірітство в Україні Як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовийаспект). – Суми: СумДПУ, 2002. – 268 с.
2. Возняк А. Соціалізація дітей сиріт як соціально-педагогічна проблема.
3. Макклелланд Д. Мотивация человека / Пер с англ. ООО «Питер Пресс»; научн. ред. проф. Е. П. Ильина. – СПб.: Питер, 2007.
4. Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб.: Питер, 2008.
5. Обухова Л. Ф. Вікова психологія Підручник для вузів.М.: Вища освіта, МГППУ, 2006.
6. Савчин М., Василенко Л. Вікова психологія / М.В. Савчин, Л.В. Василенко. – К. : Академвидав. (Альма-матер), 2005. – 360 с.

Анотація: В статті здійснюється теоретичний та емпіричний аналіз процесу та особливостей цілепокладання, досліджено вплив потреб особистості на цілепокладання в юнацькому віці.
Abstract: The paper is theoretical and empirical analysis of process and goal-setting characteristics, influence the individual needs of goal-setting at a young age.

Актуальність дослідження. Важливою умовою, що забезпечує самореалізацію в юнацькому віці, виступає цілепокладання. Процес цілепокладання лежить в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності людини.
Проблема життєвого цілепокладання в юнацькому віці полягає в тому, що саме в юності відбувається, з одного боку, активне усвідомлення свого життєвого шляху, визначаються орієнтири в майбутньому, а з іншого – майбутнє викликає проблемні переживання і тривогу, молода особа переживає найгострішу невпевненість у собі, тяжкий стан загальної невизначеності [38].
Значення цілепокладання неодноразово підкреслювали провідні російські психологи П.К. Анохін (1974), Н.А. Бернштейн (1966), А.В. Брушлинский (1979). В.В. Давидов (1975), Б.В. Зейгарник, А.Н. Леонтьєв (1975), Б.Ф. Ломів і Е.Н. Сурков (1990), С.Л. Рубінштейн (1946), O.K. Тихомиров (1977) та ін.
О.М.Леонтьєв визначав процес цілепокладання як підструктуру особистості, породжену переходом мотиву в ціль. У сучасній психології доводиться констатувати певний розрив між широким філософсько-методологічним осмисленням феномена цілепокладання та його конкретно-експериментальним дослідженням [22].
На сучасному етапі цілепокладання визнається констатувальною ознакою людської діяльності, яка займає одне з центральних місць у її структурі та процесі становлення, а також у розвитку свідомості і особистості в цілому. Цим пояснюється увага до цілепокладання з боку провідних вчених психологів (А. Н. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн та ін) [22].
Об’єкт дослідження: цілепокладання особистості.
Предмет дослідження: вплив потреб на цілепокладання особистості юнацького віку.
Гіпотеза: потреби впливають на особливості цілепокладання в юнацькому віці.
Мета дослідження: виявити й емпірично обгрунтувати вплив потреб на цілепокладання особистості в юнацькому віці.
Основні методи дослідження:
● теоретичні (при вивченні та аналізі психологічної літератури, присвяченої поняттю цілепокладанню та сфері потреб особистості;
● емпіричні (тестування: 1) Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення цілі (Т. Елерс); 2) «Мотивація успіху і боязнь невдачі» (А.А. Реан); 3) Методика «Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері»(О.Ф. Похлебкина); 4) Опитувальник «Структура мотивації» (В.К. Горбачевський); 5) «Діагностика особистісних і групових базових потреб);
● методи математичної статистики – факторний аналіз.
Цілепокладання, на думку Ю.М.Швалба, – особлива психологічна функція свідомості, яка забезпечується триванням психічних процесів й забезпечує конкретизацію, ієрархізацію, а пізніше й реалізацію цілей людини. Цілепокладання внутрішньо організовується як психологічна умова й початкова ланка розгортання діяльності [38].
Cьогодні процес цілепокладання лежить в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності людини і входить до її психологічної структури як невід’ємний компонент. Дослідження останніх років (Р.Р. Бибрих, В.В. Знаков, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломенський Т.Б. Корнилова, Ю.М. Швалб та ін.) довели, що ефективність цілепокладання є суттєвою складовою особистості, яка сприяє її соціальній активності, здатності до вироблення нових стратегій життєдіяльності, адаптації до соціально-економічних змін у суспільстві [35].
В юнацькому віці постановка і формування цілей є особливо необхідним і важливим процесом, оскільки в цей час актуальним є вибір професії, побудова життєвих планів, формування особистої ідентичності, здійснення мрій, які за наявності великого бажання стають цілями, така людина прагне до самоствердження, самостійності, прагне до успіху і задоволення потреб.
Потреби як джерело активності спонукають людину до праці, а усвідомлювана нею ціль є регулятором активності в процесі праці і зумовлюється певними мотивами і спрямована на досягнення певної мети.
Потреби є внутрішніми інтенціями людини щодо ствердження свого буття як «індивідуального самобуття» — єдності природних, соціальних та духовних витоків, — які розкривають себе в активації людиною цілеспрямованих, предметних, життєстверджуючих дій [21].
Ми вбачаємо важливу необхідність в аналізі потреб в спектрі процесу цілепокладання, оскільки саме ціль виникає під впливом наявних у людини потреб, бажань, мотивів. Відчуваючи певну потребу, людина ставить перед собою ціль для її досягнення. Ціль визначають як ідеальний або реальний предмет свідомого або несвідомого прагнення індивіда. Для задоволення потреби людина прагне здійснити певні цілеспрямовані дії – певні кроки на шляху до бажаного результату і відповідно задоволення потреби. Виникнення потреби є механізмом, що запускає активність людини на досягнення цілі [10].
Ми припускаємо, що потреби є певним фактором у процесі цілепокладанні особистості. Тому, на нашу думку, в залежності від того, яким чином буде змінюватись потреба – будуть змінюватись і цілі людини відповідно до тієї потреби.
Так, для реалізації мети нашого роботи нам необхідно було дослідити процес цілепокладання. Для реалізації даного завдання ми обрали 4 методики, що вимірюють цілепокладання виокремлені Семиченко В.Л. «Методики на вивчення особливостей цілепокладання» [32]. До них відносять: 1) Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення цілі (Т. Елерс); 2) «Мотивація успіху і боязнь невдачі» (А.А. Реан); 3) Методика «Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері»(О.Ф. Похлебкина); 4) Опитувальник «Структура мотивації» (В.К. Горбачевський).
Для виявлення ролі потреб в процесі цілепокладання особистості ми провели емпіричне дослідження. Наша вибірка складалася із 50 осіб – 25 студентів І-го і 25 студентів ІІ курсу спеціальності «Психологія» віком від 17 до 19 років. Ми обрали віковий період юність, тому що, як зазначалося у попередніх розділах, він характеризується переходом особистості у самостійне життя, де відповідальність за прийняті рішення несе сама людина. Саме в цей період глибоко постає проблема вибору, постановки цілей та їх досягнення.
За дослідженням мотивації до досягнення цілі («Опитувальник для оцінки мотивації до досягнення цілі (Т. Елерс)») ми отримали наступні результати: 10 % респондентів мають високу мотивацію до успіху, 82 % – середню мотивацію і 8 % – невисоку.
За методикою А.А. Реана «Мотивація успіху і боязнь невдачі» ми визначили, що у респондентів мотивація на успіх становить найбільше – 62%, мотивація ближче до досягнення успіху – 28%, а мотивація ближче до уникнення невдачі – 10%.
За методикою О.Ф. Похлебкина «Діагностика соціально-психологічних установок особистості в мотиваційно-потребнісній сфері» ми виявили, що 59% досліджуваних в ході діяльності орієнтуються на процес діяльності, а 41% респондентів – на результат.
За опитувальником В.К. Горбачевського «Структура мотивації» маємо результати: пізнавальний мотив (35,20%), мотив боротьби (8%), мотив досягнення успіху (самодосягнення через успіх) (16,60%), внутрішній мотив (15,20%), мотив значимості результатів (19%), мотив складності завдань (суб’єктивна оцінка складності завдань)(6%), мотив самомобілізації (на вольове зусилля) займає найвищу позицію – 37%, мотив ініціації (ініціативність) (16%), мотив особистісного осмислення роботи (особистісний смисл) (19%). мотив самооцінки особистісного потенціалу становить 11%, мотив позитивного особистісного очікування – 9%, мотив самооцінки вольового зусилля – 7%.
Найбільш виражені потреби у студентів – це потреби у безпеці – 30%, наступна позиція – потреби соціальні – 22%, потреби у самовираженні – 20%, матеріальні потреби становлять – 18%, і потреби у визнанні – 10%.
Наступним кроком в нашому дослідженні було проведення факторного аналізу ролі потреб в цілепокладанні особистості в юнацькому віці. В ході дослідження було виявлено:
Помірний зв’язок прослідковується між такими змінними:
■ мотив успіху і боязнь невдачі та потреба у безпеці (r=0,472), також цей мотив корелює на помірному рівні з потребою у самовираженні (r=0,345);
■ пізнавальний мотив і соціальні потреби (r=0,356), а також потреба у самовираженні (r=0,465);
■ мотив боротьби корелює з потребою в безпеці (r=0,314), з потребою у визнанні (r=0,439), з потребою у самовираженні (r=0,393);
■ мотив досягнення успіху корелює з матеріальними потребами (r=0,39), з потребою у самовираженні (r=0,367);
■ внутрішній мотив і матеріальні потреби (r=0,388);
■ мотив значимості результатів корелює з матеріальними потребами (r=0,332), з соціальними потребами (r=0,418), з потребою у визнанні (r=0,464);
■ мотив складності завдань і потреба у самовираженні (r=0,48);
■ мотив ініціації корелює з матеріальними потребами (r=0,41), з потребою у визнанні (r=0,418);
■ мотив самооцінки вольового зусилля корелює потребою в безпеці (r=0,337), із потребою у самовираженні (r=0,46);
■ мотив самомобілізації корелює з потребою в безпеці (r=0,325), із соціальними потребами (r=0,423), з потребою у визнанні (r=0,356);
■ мотив самооцінки особистісного потенціалу корелює з матеріальними потребами (r=0,439), з потребою у визнанні (r=0,364);
■ мотив особистісного осмислення роботи і матеріальні потреби (r=0,37);
■ оцінка мотивації до досягнення цілі корелює з потребою у безпеці (r=0,422), із потребою у самовираженні (r=0,354);
■ орієнтація на процес діяльності корелює з матеріальними потребами (r=0,457), з потребою в безпеці (r=0,311), із соціальними потребами (r=0,377) та із потребою у визнанні (r=0,328);
■ орієнтація на результат діяльності корелює із потребою в безпеці (r=0,302), із соціальними потребами (r=0,463) та із потребою у визнанні (r=0,413).
Всі решта змінні перебувають у слабкому прямопропорційному зв’язку між собою.
Таким чином, із 15 зазначених змінних 11 з них – це мотиви за «Структурою мотивації» (В.К. Горбачевського): тобто, майже всі мотиви за структурою мотивації в шкалах мотивації досягнення і мотивації відношення, окрім мотиву позитивного особистісного очікування, мають помірний зв’язок з потребами – соціальними, потребами в безпеці, матеріальними потребами, потребами у визнанні, самовираженні.
Найбільш значимі (повторювані) потреби серед змінних, що перебувають у помірному зв’язку є потреби в безпеці, у визнанні, матеріальні потреба та потреби в самовираженні.
Тому, враховуючи різні компоненти цілепокладання, виходячи із застосованих методик на вивчення особливостей цілепокладання за Семиченко В.Л., найбільш значимою складовою у дослідженні цілепокладання є мотиви.
Наступним кроком стала побудова факторної матриці. Факторна матриця в нашому дослідженні включала 21 фактор. Матриця факторизувалася методом «Аналіз головних компонент».
Ми будемо працювати з 6 факторами, внесок яких у загальну дисперсію становить 59,665 % (≈60%). Розглянемо далі, який відсоток загальної дисперсії припадає на кожен з них окремо (власні значення факторів): перший фактор ≈17%, другий фактор ≈12%, третій фактор ≈10%, четвертий фактор ≈8,2%, п’ятий фактор ≈6,6%, шостий фактор 6,2%.
Отож в наступній операції виділення за методом «Максимальна правдоподібність» та обертання факторів за методом «Варімакс із нормалізацією Кайзера» брали участь перших шість факторів. До уваги брались лише значимі факторні навантаження, тобто 0,4 і більше (відповідно до праці Єрмолаєва О. Ю. «Математична статистика для психологів»).
Отже, здійснивши факторний аналіз отриманих даних ми з’ясували, що три із шести виокремлених факторів відповідають потребнісній сфері особистості, а саме: другий, третій і п’ятий («Матеріальні потреби», «Потреба у самовираженні» тощо), до складу яких входять потреба в безпеці, потреба у визнанні, матеріальні потреби і потреба у самовираженні. В сукупності на ці три фактора припадає ≈28,6% загальної дисперсії.
Таким чином, потреби особистості пояснюють ≈28,6% варіативності цілепокладання. А, отже, наша гіпотеза частково підтвердилася – потреби особистості впливають на процес цілепокладання. Відповідно людина ставить ціль, відчуваючи певну потребу і прагне її задовільнити шляхом досягнення цілі. Виходячи з того, що процес задоволення потреб полягає у цілеспрямованій діяльності, вони є джерелом активності особистості. Суб’єктивно усвідомлюючи ціль як потребу, людина розуміє, що задовольнити цю потребу можна тільки шляхом досягнення цілі. І взагалі виникнення потреби є механізмом, що запускає активність людини на досягнення цілі.
За результатами нашого дослідження потреби в безпеці, у визнанні, матеріальні потреба та потреби в самовираженні мають сенс в ході вибору і постановки цілей, а найбільш значимим компонентом у структурі цілепокладання є мотиви.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология.— М, 1997.
2. Абрахам Маслоу. Мотивация и личность. – СПб.: Евразия, 1999
3. Иберла К. Факторный анализ. – М., 1990. – 398с.
4. Ильин Е. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2000. – 137 с.
5. Ермолаев О.Ю. Математическая статистика для психологов: [учебн., 2-е узд., испр.]/ О.Ю. Ермолаев. – М.: Московский психолого – социальный институт: Флинта, 2003. – 336 с. – (Библиотека психолога).
6. Ершов П.М. Потребности человека. – М. 2005. – 109 с.
7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Личность. Сознание. – М.: Политиздат, 1995. – 304 с.
8. Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения. — М.: Наука, 1999.
9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: Педагогика, 1996. – 382 с.
10. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. Модульный курс психологии. Модуль «Направленность». (Лекции, практические занятия, задания для самостоятельной работы) – К.: Миллениум, 2004. – 521 с.
11. Тихомиров О.К. Понятия «цель» и «целеобразование» в психологии // Психологические механизмы целеобразования / Под. ред. О.К.Тихомирова. М., 1998.
12. Тихомиров О.К., Телегина Э.Д., Волкова Т.К. и др. Психологические проблемы целеобразования.- М.: Наука, 1998.
13. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. В 2-х томах. Т.1. М.: Педагогика. 1996.
14. Швалб Ю.М. Психологические модели целеполагания. — К.: Сти-лос, 1997. — 240 с.
15. http://www.merriam-webster.com/dictionary/need
16. http://homepage.psy.utexas.edu/homepage/group/busslab/pdffiles/ANewParadigmforPsych.PD