здобувачка вищої освіти другого магістерського рівня,

спеціальності «Психологія» Національного університету «Острозька академія»

СЕНС ЯК ЧИННИК ПСИХОЛОГІЧНОЇ СТІЙКОСТІ ВЕТЕРАНІВ: ЛОГОТЕРАПЕВТИЧНИЙ ПІДХІД

У статті розглянуто роль смислових орієнтирів як ключового ресурсу психологічної стійкості ветеранів війни. Підкреслено, що після повернення з бойових дій саме здатність надавати значення власному досвіду визначає, наскільки успішно людина відновлює внутрішню рівновагу, інтегрує пережите і вибудовує життєву перспективу. Проаналізовано логотерапевтичний підхід Віктора Франкла як теоретичну рамку, що дозволяє пояснити механізми смислового відновлення та шляхи подолання наслідків воєнної травматизації. Особливу увагу приділено концептам свободи ставлення, відповідальності, самотрансценденції та ціннісного вибору, які формують підґрунтя резильєнтної поведінки ветеранів.

У роботі узагальнено наукові напрацювання українських та зарубіжних дослідників щодо сенсу життя, посттравматичного зростання, екзистенційної адаптації та реабілітації військовослужбовців. На основі аналізу літератури доведено, що смислова сфера виконує функцію внутрішнього стабілізатора, знижує вплив травматичних переживань, підтримує суб’єктність і сприяє формуванню життєво актуальних цілей. Підкреслено практичну значущість логотерапевтичних інтервенцій для психолого-соціальної підтримки ветеранів у громадах.

Зроблено висновок, що смислові орієнтири є одним із найпотужніших чинників психологічної стійкості, а логотерапія виступає ефективним підходом для відновлення гідності, внутрішньої свободи та здатності до конструктивного життя після війни.

Ключові слова: сенс життя, ветерани, психологічна стійкість, логотерапія, самотрансценденція, посттравматичне зростання, екзистенційна адаптація.

The article examines the role of meaning as a core psychological resource contributing to the resilience of military veterans. It emphasizes that after returning from combat, the veteran’s ability to assign significance to lived experience becomes a decisive factor in restoring internal balance, integrating traumatic events and rebuilding a sense of future direction. Viktor Frankl’s logotherapy is presented as the conceptual framework that clarifies the mechanisms of meaning-making, resilience, and post-traumatic adaptation. Special attention is given to the principles of attitudinal freedom, responsibility, self-transcendence, and value-driven choice as foundations for veterans’ resilient functioning.

The paper summarizes contributions from Ukrainian and international scholars on meaning in life, post-traumatic growth, existential recovery, and psychological rehabilitation of service members. The analysis demonstrates that meaning functions as an internal stabilizing force that reduces the impact of traumatic memories, supports agency and promotes the formation of personally relevant goals. The practical value of logotherapeutic interventions for community-based veteran support is also highlighted.

The study concludes that meaningful life orientation is one of the strongest determinants of psychological resilience, while logotherapy provides an effective pathway for restoring dignity, inner freedom and constructive life engagement after war.

Keywords: meaning in life, veterans, psychological resilience, logotherapy, self-transcendence, post-traumatic growth, existential adaptation.

Постановка проблеми

Повернення ветеранів до мирного життя — складний і багатовимірний процес, який охоплює не лише фізичні чи соціальні зміни, а й глибинні трансформації у структурі особистісного досвіду. Людина, яка тривалий час перебувала у війні, опиняється перед необхідністю відновити внутрішню цілісність і заново вибудувати систему життєвих орієнтирів. Саме в цей період особливо загострюються питання психологічної стійкості.

Сучасні підходи до реабілітації ветеранів здебільшого орієнтуються на корекцію травматичних симптомів або розвиток соціальних навичок. Проте досвід практичної роботи з військовими свідчить, що подолання стресу не завжди є достатнім. Без чіткої смислової опори, без уявлення про те, що надає життю значення після війни, людина може втрачати здатність до повноцінного функціонування, навіть за умови мінімізації психологічних симптомів.

Проблема відсутності сенсу — одна з найбільш недооцінених у психологічній підтримці ветеранів. Саме тому важливо звернутися до логотерапії як напряму, який розглядає сенс життя не як абстрактну категорію, а як реальний ресурс стійкості, здатний підтримувати людину у кризових ситуаціях.

Актуальність дослідження

Актуальність теми зумовлена зростанням кількості ветеранів, які повертаються у громади після проходження служби в умовах бойових дій. Війна змінює не лише рольові позиції та соціальний статус, а й структуру світогляду, уявлення про себе й інших. Значна частина ветеранів стикається з внутрішньою порожнечею, втратою мотивації, складнощами у прийнятті нового способу життя. Тому психологічна стійкість перестає бути лише характеристикою нервової системи — вона стає питанням життєвої позиції.

Враховуючи виклики повоєнної реінтеграції, вкрай важливим є пошук таких підходів, які дають змогу відновити не лише емоційну рівновагу, а й глибинні смислові підстави життя. Логотерапевтичний підхід, що пропонує працювати з питаннями “для чого жити?”, “що надає моєму досвіду значення?”, “які цінності ведуть мене далі?”, є перспективним інструментом у роботі з ветеранами.

Мета статті

Метою статті є теоретичне обґрунтування ролі сенсу життя як чинника психологічної стійкості ветеранів та аналіз логотерапевтичного підходу як методологічної основи для роботи з людьми, які мають досвід війни.

Завдання дослідження

Узагальнити сучасні уявлення про психологічну стійкість у контексті військового досвіду.

Проаналізувати наукові джерела щодо ролі сенсу в подоланні екзистенційних криз.

Окреслити ключові положення логотерапевтичного підходу, релевантні роботі з ветеранами.

Розкрити механізми, через які смислові орієнтири впливають на здатність ветеранів адаптуватися до мирного життя.

Запропонувати узагальнену теоретичну модель впливу сенсу на психологічну стійкість військових після пережитої травми.

Аналіз досліджень і публікацій

У сучасних дослідженнях психологічної стійкості зростає увага до смислових чинників, які визначають здатність людини відновлюватися після екстремальних подій. У роботах Schulenberg S. підкреслюється, що сенс життя виступає стрижневим елементом особистісної цілісності та впливає на подолання кризових переживань. Автор наголошує, що смислова мотивація забезпечує внутрішню впорядкованість і підтримує людину там, де інші ресурси виснажуються.

Дослідження Russo-Netzer P. показують, що відчуття сенсу формується не ізольовано, а через участь у значущих стосунках та діяльності. Такий погляд є важливим у контексті ветеранів, для яких повернення до соціальної взаємодії часто стає ключовою умовою відновлення.

Екзистенційно-аналітична традиція, представлена працями Längle A., розглядає психологічну стійкість як здатність зберігати внутрішню опору навіть за умов невизначеності. Автор описує поняття “екзистенційної відповідності” — умови, за якої людина здатна приймати реальність і водночас бачити власну цінність, що є надзвичайно актуальним для військових після повернення з війни.

Внесок у розвиток логотерапевтичного підходу зробила Lukas E., яка детально описала механізми смислового переосмислення травматичного досвіду. На її думку, стійкість зростає тоді, коли людина знаходить спосіб надати пережитому конструктивного значення.

У соціально-психологічному вимірі важливими є матеріали OSCE Support Programme for Ukraine, де зазначено, що реінтеграція ветеранів залежить від поєднання індивідуальних смислових ресурсів і підтримувального соціального середовища. Наголошується, що наявність можливості бути корисним громаді істотно зменшує ризики дезадаптації.

Досвід реабілітаційних програм, висвітлений у матеріалах NATAL Israel Trauma Center, показує, що робота зі смислами є ключовим чинником відновлення після бойового досвіду. Особлива увага приділяється тому, як ціннісні орієнтири та духовні переконання підтримують здатність людини витримувати наслідки травми.

Узагальнення наукових джерел дозволяє стверджувати, що:

смислова сфера виступає одним із центральних компонентів психологічної стійкості ветеранів;

логотерапевтичний підхід забезпечує методологічні засоби для роботи з екзистенційними наслідками війни;

ефективність відновлення залежить від поєднання індивідуального сенсу та соціальної підтримки.

Виклад основного матеріалу

Психологічна стійкість ветеранів традиційно розглядається як здатність зберігати внутрішню рівновагу та функціональність у складних життєвих умовах. Однак у випадку людей, які повертаються з війни, ця здатність набуває глибшого змісту. Вона залежить не лише від особистісних якостей чи навичок регуляції емоцій, а й від того, наскільки ветеран сприймає своє життя цілісним і значущим. Саме тому поняття стійкості у військовому контексті нерозривно пов’язане з темою сенсу.

Сенс як чинник внутрішньої стійкості ветерана.

У контексті військового досвіду психологічна стійкість не зводиться до здатності “витримати стрес” чи “повернутися до норми”. Для ветеранів поняття норми часто взагалі втрачає довоєнний зміст. Після служби людина опиняється в умовах, де попередні критерії успішності, безпеки чи навіть справедливості перестають працювати. Саме тому провідним механізмом внутрішньої опори стає не відсутність травматичних симптомів, а наявність відповідей на власні запитання про сенс і призначення.

Сенс у житті військової людини виконує роль внутрішнього орієнтиру, який дозволяє не втратити відчуття напряму у період глибоких життєвих змін. Він не усуває труднощів, але задає логіку, у якій ці труднощі перестають здаватись хаотичними або безнадійними. Коли ветеран здатний визначити, що саме допомагає йому рухатися вперед — почуття обов’язку, любов до близьких, прагнення до самореалізації або турбота про побратимів — з’являється внутрішній простір для дії, а не лише для реакції на стрес.

Втрата смислової опори, навпаки, часто проявляється не зовнішніми симптомами, а тихим відчуттям “внутрішнього розсипання”: коли щоденні події сприймаються як механічні, майбутнє здається розмитим, а досвід війни — без пояснення чи завершення. Такий стан нерідко помилково прирівнюють до емоційного виснаження, хоча його коріння значно глибше — у відсутності відповідності між пережитим і тим, що людина вважає важливим.

У логотерапевтичній традиції наголошується, що сенс не є філософською абстракцією — він проявляється у конкретному ставленні до реальності. Для ветеранів це ставлення часто стає точкою перезапуску: коли важкі спогади перестають визначати все життя, а переходять у площину досвіду, який можна зрозуміти, прийняти й рухатись далі. Важливо, що сенс не заперечує страждання і не змушує його “забути”; навпаки, він дозволяє людині зайняти позицію, у якій минуле не знищує цілісності особистості.

Таким чином, сенс не просто підтримує ветерана — він створює внутрішню структуру, завдяки якій людина здатна повернути собі суб’єктність, відновити здатність до вибору і побачити напрямок розвитку після досвіду, що радикально змінив її життєвий горизонт.

Логотерапевтичний підхід у роботі з військовим досвідом

Логотерапія розглядає людину як істоту, що прагне до сенсу. Це прагнення не зникає навіть у найекстремальніших умовах. Навпаки, війна часто оголює те, що для людини справді важливо: товаришів, відповідальність, свободу, любов, вірність принципам. Саме тому логотерапевтичний підхід виявляється особливо доречним у роботі з ветеранами.

Сутність цього підходу полягає у трьох основних принципах:

• свобода ставлення

Людина не може змінити минуле, але здатна обирати, яке значення воно для неї матиме. Для ветеранів це означає можливість перейти від руйнівного сприйняття досвіду (“це зламало мене”) до приймаючого (“це частина моєї історії, яка відкрила мої сильні сторони”).

• відповідальність за власне життя

Після демобілізації відповідальність набуває нового змісту. Вона вже не пов’язана з бойовими наказами, але залишається у площині вибору — за що я відповідаю сьогодні? Які цінності ведуть мене далі?

• самотрансценденція

Термін Франкла означає здатність виходити за межі власного болю. Для ветеранів це часто проявляється у бажанні допомагати іншим військовим, підтримувати спільноту, брати участь у волонтерських ініціативах. Служіння стає не обов’язком, а способом повернути собі відчуття значущості.

Ці принципи дозволяють побудувати терапевтичну взаємодію так, щоб акцент був зміщений з “усунення симптомів” на пошук нового життєвого сенсу. Це не заперечує потреби у медичній чи психологічній допомозі, але робить відновлення більш стабільним і довготривалим.

Механізми впливу сенсу на психологічну стійкість ветеранів

Можна виділити кілька механізмів, через які смислова сфера впливає на здатність долати наслідки війни.

1. Інтеграція життєвої історії

Сенс дозволяє поєднати досвід війни з теперішнім життям так, щоб цей досвід не суперечив загальним уявленням про себе. Людина перестає сприймати травму як “чужий фрагмент”, який потрібно відкинути, і натомість інтегрує її як складну, але важливу частину своєї біографії.

2. Зниження внутрішньої хаотичності

Коли у людини є ціннісний орієнтир, вона краще переносить невизначеність, втрати, щоденні труднощі. Сенс виконує функцію стабілізатора, який допомагає здобути внутрішню впорядкованість там, де об’єктивно присутній хаос.

3. Відновлення мотиваційної сфери

Ветерани нерідко втрачають інтерес до майбутнього через відчуття спустошеності. Сенс повертає здатність робити вибір, ставити цілі та нести відповідальність за власні рішення. Людина починає відчувати напрям руху, навіть якщо шлях ще не повністю зрозумілий.

4. Формування нової ідентичності

Після війни частина ветеранів відчуває невідповідність між колишнім “я” і новими обставинами життя. Смислова робота дозволяє поступово створити нову версію себе, яка враховує і минулий досвід, і теперішні потреби.

5. Підтримка соціальної взаємодії

Сенс часто виникає у стосунках — через підтримку побратимів, родини, спільноти. Смислова орієнтація сприяє зміцненню зв’язків, що саме по собі є потужним ресурсом стійкості.

4. Смислові ресурси, які найбільш значущі для ветеранів

Аналіз сучасних публікацій дозволяє окреслити кілька груп ресурсів, що відіграють важливу роль:

цінність служіння — бажання бути корисним тим, хто поруч;

цінність стосунків — відчуття підтримки та приналежності;

цінність свободи та відповідальності — здатність обирати спосіб життя після війни;

цінність духовного виміру — пошук відповідей, які не зводяться до раціональних пояснень;

цінність досвіду — визнання того, що пережите формує зрілість, мужність і здатність співчувати.

Ці ресурси не є універсальними для всіх, але вони найчастіше згадуються у працях як українських, так і зарубіжних авторів, що підтверджує їхню психологічну вагу.

Узагальнена модель впливу сенсу на стійкість ветеранів

На підставі теоретичних джерел можна запропонувати таку узагальнену модель:

Сенс → Ціннісна інтеграція → Мотивація → Ідентичність → Соціальна включеність → Стійкість

Така послідовність показує, що стійкість не є одноразовою реакцією — це результат тривалої внутрішньої роботи, яка починається з осмислення того, “для чого жити далі”, і завершується відновленням власної активності у мирному житті.

Висновок

Проведений теоретичний аналіз дозволив уточнити роль сенсу життя як одного з ключових психологічних чинників стійкості ветеранів. У контексті військового досвіду саме смислова сфера виявляється тим виміром, який забезпечує внутрішню упорядкованість і дає можливість витримувати наслідки травми, не втрачаючи психологічної цілісності. Сенс не усуває складних переживань, однак дозволяє інтегрувати їх у життєву історію таким чином, щоб минуле не перешкоджало формуванню майбутнього.

Логотерапевтичний підхід, спрямований на пошук і відновлення смислових орієнтирів, демонструє високу теоретичну і практичну релевантність у роботі з ветеранами. Його цінність полягає в тому, що він розглядає людину не як пасивного носія травматичних наслідків, а як активного суб’єкта, здатного визначати власне ставлення до пережитого та вибудовувати нову життєву перспективу. У цьому контексті смислові ресурси стають не лише способом подолання кризи, а й основою для подальшого особистісного розвитку.

Значущість сенсу як чинника стійкості підтверджується в різних теоретичних підходах: від екзистенційної психології до сучасних моделей реінтеграції ветеранів у громади. Універсальним є висновок про те, що здатність особистості знаходити значення у власному шляху визначає глибину й стабільність адаптаційних процесів. Там, де існує смислова опора, зменшується ризик дезорганізації поведінки, емоційного виснаження та почуття внутрішньої порожнечі.

Отже, сенс життя може розглядатися як фундаментальний ресурс психологічної стійкості ветеранів, а логотерапевтичні підходи — як перспективний напрям психологічної підтримки. Вони створюють умови, у яких людина отримує можливість не заперечувати власний досвід, а трансформувати його у підґрунтя для подальшого розвитку, відновлення самоцінності та повернення до повноцінної участі в житті громади.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Головач Т. Екзистенційно-гуманістичні підходи у психологічній реабілітації військовослужбовців. Науковий вісник ХНПУ ім. С. Сковороди. Серія Психологія. Вип. 64. С. 115–123.
2. Гнатюк А. В. Психологічна гнучкість як чинник адаптації ветеранів війни. Вісник психології і педагогіки. № 8. С. 18–27.
3. Ковальчук Н. Соціально-психологічна підтримка ветеранів у громадах: виклики і стратегії. Соціальна робота і менеджмент. № 3. С. 27–36.
4. Ставицька О. Психологічні ресурси подолання травматичних наслідків у військових. Актуальні проблеми психології. № 7. С. 102–110.
5. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Організація психосоціальної допомоги ветеранам війни та членам їхніх сімей. Варшава: ОБСЄ, 2021. 84 с.
6. Frankl V. E. The Will to Meaning: Foundations and Applications of Logotherapy. New York: Penguin Books, 2014. 176 p.
7. Lukas E. Practical Logotherapy: The Search for Meaning and Human Fulfilment. New York: Liberty Press, 1995. 268 p.
8. Batthyany A., Russo-Netzer P. Meaning in Positive and Existential Psychology. New York: Springer, 2014. 280 p.
9. Tedeschi R. G., Calhoun L. G. Posttraumatic Growth: Conceptual Foundations and Empirical Evidence. Psychological Inquiry. Vol. 15 (1). P. 1–18.
10. Niziurski M. A., Bonanno G. A. Positive and Negative Memories after Combat Exposure. Military Psychology. Vol. 30 (6). P. 547–560.

здобувачка вищої освіти другого магістерського рівня

Національного університету «Острозька академія»

РЕЗИЛІЄНТНІСТЬ І СЕНС ЖИТТЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ: ЛОГОТЕРАПЕВТИЧНІ ТА СТОЇЧНІ МЕХАНІЗМИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІДНОВЛЕННЯ

У статті розглянуто феномен резилієнтності та сенсу життя як ключових психологічних ресурсів ветеранів війни, що відіграють визначальну роль у подоланні наслідків бойового досвіду та формуванні здатності до адаптації у мирному середовищі. В умовах тривалої збройної агресії значно зростає кількість ветеранів, які стикаються зі зниженням смисложиттєвих орієнтацій, труднощами у формуванні життєвої перспективи та порушенням внутрішньої цілісності. Аналіз сучасних психологічних досліджень засвідчує, що резилієнтність тісно пов’язана зі здатністю особистості знаходити сенс у складних і травматичних подіях, а смислові структури виступають захисними чинниками, які зменшують ризик розвитку ПТСР та сприяють посттравматичному зростанню. Логотерапевтичний підхід Віктора Франкла та принципи стоїчної філософії окреслено як методологічні підґрунтя, що дозволяють поглиблено дослідити психологічні механізми відновлення ветеранів. Показано, що логотерапія забезпечує можливість переосмислення страждання, формування відповідальності та пошуку індивідуального сенсу, тоді як стоїцизм пропонує практичні стратегії саморегуляції, контролю емоцій та прийняття невизначених обставин. Зроблено висновок, що поєднання цих підходів дає змогу створити комплексну модель підтримки ветеранів, спрямовану на зміцнення внутрішніх ресурсів, відновлення життєвої перспективи та інтеграцію травматичного досвіду у цілісну систему цінностей. Обґрунтовано, що розвиток резилієнтності та смисложиттєвих орієнтацій має бути центральним елементом психологічного супроводу ветеранів як у період реабілітації, так і на етапі довгострокової соціальної інтеграції.

Ключові слова: ветерани війни, резилієнтність, сенс життя, логотерапія, стоїцизм, посттравматичне зростання, психологічна підтримка, смисложиттєві орієнтації.

The article examines the phenomenon of resilience and meaning in life as key psychological resources for war veterans, which play a crucial role in overcoming the consequences of combat experience and in developing the ability to adapt to civilian life. In the context of prolonged military aggression, an increasing number of veterans face diminished life-meaning orientations, difficulties in forming a life perspective, and disruptions in inner coherence. An analysis of contemporary psychological research demonstrates that resilience is closely connected to an individual’s ability to find meaning in difficult and traumatic events, while meaning structures serve as protective factors that reduce the risk of PTSD and contribute to post-traumatic growth. Viktor Frankl’s logotherapy and core principles of Stoic philosophy are presented as methodological foundations that allow for a deeper exploration of psychological recovery mechanisms in veterans. Logotherapy is shown to promote meaning-making, responsibility, and constructive reinterpretation of suffering, whereas Stoicism offers practical tools for emotional regulation, cognitive control, and acceptance of uncontrollable circumstances. The combined application of these approaches enables the creation of an integrated support model aimed at strengthening internal resources, restoring a sense of life purpose, and integrating traumatic experiences into a coherent value system. The article concludes that fostering resilience and life-meaning orientations should become a central component of psychological assistance for veterans during rehabilitation and long-term social reintegration.

Keywords: war veterans, resilience, meaning in life, logotherapy, Stoicism, post-traumatic growth, psychological support, life-meaning orientations.

Постановка проблеми

Війна, що триває в Україні, створила зовсім новий контекст людського досвіду. Тисячі військових щодня опиняються перед реальністю втрат, болю, виснаження та екзистенційних потрясінь. Повертаючись додому, вони стикаються з іншим викликом — необхідністю знову вибудувати власне життя у мирному середовищі, яке вже не схоже на те, що було раніше. Досвід бойових дій не минає безслідно: він змінює уявлення про себе, про світ, про майбутнє. І саме тут виникає питання, яке стає центральним для багатьох ветеранів: як знайти сенс у тому, що відбулося, і як жити далі, не втративши внутрішню опору.

Психологи все частіше наголошують, що традиційні методи допомоги після травми мають обмежений ефект, якщо не торкаються найглибших смислових пластів людського життя. Коли зруйновано базове відчуття безпеки, коли майбутнє здається розмитим, а минуле — надто болючим, людина потребує не лише стабілізації, а переорієнтації на цінності та сенс. Саме тому на перший план виходять підходи, що поєднують роботу з резилієнтністю, внутрішніми ресурсами та екзистенційними питаннями. У цьому контексті логотерапія і стоїчна філософія набувають особливої значущості, адже вони пропонують людині не уникати болю, а переосмислювати його через відповідальність, внутрішню свободу і ціннісне ставлення до життя.

Актуальність дослідження

Понад 1,2 мільйона ветеранів і демобілізованих військових в Україні потребують різних форм психологічної підтримки. Значна частина з них прагне не лише позбутися симптомів стресу, а віднайти життєву опору, яка допоможе повернутися до активної соціальної ролі. Натомість у багатьох спостерігається зниження смисложиттєвих орієнтацій, труднощі із формуванням майбутніх планів, відчуття втрати себе або руйнування життєвої перспективи. Наукові роботи українських дослідників підтверджують: сенс життя є одним із ключових психологічних ресурсів ветеранів, а його збереження або відновлення суттєво знижує ризики розвитку ПТСР і сприяє адаптації.

Сучасні програми реабілітації поступово переходять від суто клінічних до більш комплексних моделей, у центрі яких — розвиток внутрішньої стійкості та здатності бачити власне життя не тільки через травматичний досвід. Резилієнтність розглядається не як відсутність проблем, а як здатність зберігати цілісність у складних умовах. У поєднанні з логотерапевтичними ідеями вона стає інструментом, який допомагає ветеранові не лише «повернутися до життя», а й переосмислити його у нових умовах. Стоїчна філософія підсилює цей підхід, адже пропонує практичні методи роботи зі стражданням, емоційною напругою та невизначеністю.

Мета статті

Метою статті є аналіз психологічних механізмів резилієнтності ветеранів війни та визначення ролі сенсу життя як чинника їхнього психологічного відновлення, а також обґрунтування логотерапевтичних та стоїчних підходів як ефективних інструментів підтримки.

Завдання дослідження

1. Розкрити зміст поняття резилієнтності та її значення у житті ветеранів.
2. Проаналізувати роль сенсу життя як основи для подолання травматичного досвіду.
3. Описати логотерапевтичні та стоїчні принципи, релевантні для роботи з військовими.
4. Запропонувати інтегровану модель психологічної підтримки ветеранів на основі цих підходів.

Аналіз досліджень і публікацій

Українські дослідники (Гнатишин, Мельник, Кузь, Степаненко) відзначають, що ключовим чинником успішної адаптації ветеранів є здатність знайти особистий смисл, інтегрувати досвід війни і сформувати нову життєву перспективу. Смисложиттєва орієнтація корелює з психологічною гнучкістю та здатністю до саморегуляції.

Зарубіжні дослідження підтверджують, що люди, які мають високий рівень смислової інтегрованості, рідше демонструють тяжкі посттравматичні симптоми та здатні до посттравматичного зростання. Стоїчна традиція, яку сучасні психологи активно переосмислюють, зокрема у роботах українських авторів, що працюють з військовими, підкреслює важливість контролю над власним ставленням до подій.

Резилієнтність розглядається як багатовимірний конструкт, який включає емоційну, соціальну, когнітивну та екзистенційну складові. Hobfoll та інші дослідники наголошують, що стійкість розвивається не через уникання травми, а через її прийняття та інтеграцію, що цілком відповідає логотерапевтичній логіці.

Виклад основного матеріалу

1. Резилієнтність як здатність витримувати та переосмислювати досвід

Резилієнтність ветеранів формується на перетині кількох важливих процесів. З одного боку, це здатність залишатися функціональним у складних обставинах, а з іншого — здатність створювати новий сенс після травми. Військові часто демонструють оперативну резилієнтність ще під час служби, коли потрібно мобілізувати сили заради завдання. Проте після повернення в мирне середовище ця стійкість трансформується: вона вже не про виживання, а про відновлення.

Резилієнтність ветеранів нерозривно пов’язана з їхнім світоглядом, підтримкою громади, особистими цінностями та здатністю бачити себе частиною значущої спільноти. Якщо ці опори руйнуються, адаптація ускладнюється, а внутрішня втома й екзистенційна напруга можуть призвести до депресивних станів.

2. Сенс життя як фундамент психологічної стійкості

Віктор Франкл наголошував, що навіть у найважчих умовах людина здатна обрати своє ставлення до ситуації. Саме через цю внутрішню свободу вона знаходить сенс, який стає джерелом сили. Для ветеранів сенс часто пов’язаний із пам’яттю про побратимів, почуттям обов’язку, бажанням бути корисним сім’ї чи суспільству. Але після демобілізації ці сенси можуть тимчасово втратити чіткість.

Франклівська «воля до смислу» допомагає людині не тікати від травми, а інтегрувати її як частину власної історії. Логотерапевтична робота спрямована на те, щоб ветеран побачив: навіть якщо обставини були поза його контролем, його ставлення, вибір і ціннісні рішення все ще належать йому.

3. Стоїчні механізми стійкості: дисципліна ставлення

Стоїчна філософія, попри свою давність, звучить напрочуд сучасно в контексті війни. Її центральна ідея — розділяти те, що залежить від нас, і те, що не залежить. Саме ця дисципліна мислення допомагає військовим витримувати обставини, що виходять за межі їхнього контролю.

Стоїчні практики створюють місток між емоціями, поведінкою і цінностями:

• прийняття реальності без катастрофізації;
• формування внутрішнього спокою через контроль реакцій;
• розвиток мужності й відповідальності;
• увага до теперішнього моменту.

Ці принципи природно поєднуються з логотерапією, оскільки обидві системи наголошують на значенні внутрішньої свободи та відповідальності.

4. Інтегрована модель психологічної підтримки ветеранів

На основі аналізу теорій і практик можна запропонувати модель, яка поєднує резилієнтність, логотерапевтичні інтервенції та стоїчні техніки. Така модель може включати:

1. Діагностику смисложиттєвих орієнтацій (зокрема PIL-тест).
2. Роботу з цінностями і відповідальністю через логотерапевтичний діалог.
3. Стоїчні практики регуляції емоцій: щоденна рефлексія, техніка «негативної візуалізації», розмежування контролю.
4. Підтримку соціальних зв’язків як ключовий ресурс резилієнтності.
5. Практики збереження духовності та приналежності, які допомагають утримувати смисловий контекст.
6. Відновлення активної життєвої позиції через участь у спільнотах, служіння, творчість або волонтерство.

Усе це створює простір, де ветеран не просто відновлюється, а будує нову систему цінностей і життєвих орієнтирів.

Висновки

Резилієнтність ветеранів — це не природжена риса, а процес, який формується під впливом життєвого досвіду, підтримки та здатності людини знаходити сенс у складних обставинах. Логотерапія відкриває шлях до переосмислення страждання і до відновлення внутрішньої свободи, тоді як стоїчна традиція надає практичні інструменти для роботи з емоціями і ставленням до життя. Об’єднання цих підходів створює надійну основу для програм психологічної підтримки ветеранів.

Сенс життя, відповідальність, духовність, соціальні зв’язки та здатність бачити перспективу — це ті компоненти, без яких неможливе повноцінне відновлення. Психологічна допомога ветеранам повинна будуватися не лише на усуненні симптомів, а на формуванні глибокої внутрішньої опори, що дозволяє людині повернути собі відчуття цілісності і напрям руху.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бондар О. Використання стоїчної філософії у роботі з ветеранами. Практична психологія. 2024. №1. С. 14–21.
2. . Гнатишин Л. Сенс життя як психологічний ресурс у ветеранів. Збірник наукових праць ОА. 2024. Вип. 29. С. 119.
3. Гнатюк А. Психологічна гнучкість як чинник адаптації ветеранів війни. Вісник психології і педагогіки. 2023. №8. С. 18–27.
4. Головач Т. Екзистенційно-гуманістичні підходи у психологічній реабілітації військовослужбовців. Науковий вісник ХНПУ. Серія Психологія. 2022. Вип. 64. С. 115–123.
5. Каламаж Р. Посттравматичне зростання у військовослужбовців. Психологія і суспільство. 2023. №2. С. 42–51.
6. Кочубей О. Особливості психологічної адаптації учасників бойових дій. Вісник психології. 2021. №3. С. 55–63.
7. Кузь О. Роль віри й духовності у процесі реабілітації ветеранів. Психологічна допомога та реабілітація. 2024. №2. С. 40–47.
8. Марущак І. Психологічні програми підтримки ветеранів. Психологічний вісник. 2023. №6. С. 37–45.
9. Мельник О. Формування життєвої перспективи ветеранів. Психологічний журнал. 2023. №5. С. 34–42.
10. Степаненко Л., Чайкіна С. Психологічний аналіз адаптивних ресурсів ветеранів. Соціальна психологія. 2024. №1. С. 12–24.
11. Frankl V. Man’s Search for Meaning. New York: Basic Books, 2014.
12. Lukas E. Practical Logotherapy. New York: Liberty Press, 1995.
13. Hobfoll S. Stress, Culture and Community. New York: Plenum Press, 2001.