Ключові слова: повстання, Волинь, Державний архів Рівненської області.

В статье на основе архивных документов проанализировано польское восстание 1863-1864 гг. на Волыни. Охарактеризованы и введены в научный оборот источники, хранящиеся в фондах Государственного архива Ровенской области.

Ключевые слова: восстание, Волынь, Государственный архив Ровенской области.

In the article on the basis of the archive materials analysis the Polish revolt of 1863-1864 in the Volyn. Characterized and put to scientific use sources that are owned by the State archive of the Rivne region.

Keywords: revolt, Volyn, State archive of the Rivne region.

Польське (або Січневе) повстання 1863 – 1864 рр. є одним з найвизначніших національно-визвольних виступів ХІХ ст. Провідні демократичні кола Польщі, натхнені змінами у тогочасній Європі, зокрема, об’єднанням Італії, вже наприкінці 1850-х рр. активізували свою діяльність. На кінець 1861 р. вони розділилися згідно зі своїми політичними поглядами на два табори – так званих «білих» та «червоних». До першого, очолюваного маркграфом Олександром Вельопольським, належали переважно представники шляхти, які вважали доцільним пасивний внутрішній спротив російському самодержавству та поступове поновлення Речі Посполитої у межах, які Польща мала до Першого поділу (1772 р.), погоджуючись при цьому на часткову втрату автономії. Натомість другі являли собою більш строкату партію – до «червоних» належали як представники шляхти й інтелігенції, так і міщани й селяни. Вони дотримувалися радикальних поглядів, вважаючи, що єдиним засобом звільнення Польщі може бути збройний виступ. Більшість з них також прагнула відновити кордони Польщі 1772 р., і лише певна частка визнавала право на незалежність Литви та України [1].

Повстання 1863-1864 рр. на Волині, зокрема порівняно із Царством Польським, мало дуже обмежений характер, позаяк на українське за своїм характером село польський рух опертися не міг. Місцеві землевласники-поляки не лише боялися селян, котрі зазіхали на їхні маєтки, а й не довіряли представникам табору «червоних», серед яких було чимало хлопоманів. Через брак підтримки селянських мас прояви Січневого повстання спостерігалися тільки в окремих повітах Волинської губернії. Загалом більшість регіонів Волині залишалися пасивними спостерігачами розпачливої боротьби нечисленних повстанських загонів [2, с. 178].

Із початком січневого польського повстання суди отримували укази, у яких вказувалося, що в Волинської губернії чиновники не тільки між собою, але і з відвідувачами спілкуються польською мовою, що трактувалося російською владою як підтримка відомих польських намірів і каралося звільненням зі служби; про початок польських заворушень і заходи щодо їх придушення; про створення тимчасових поліцейських судів у Західних губерніях, про дії поліції під час заворушень, застосовування війська і зброї [12, арк. 82].

В архівних матеріалах міститься інформація про переслідування за маніфестації в костелах за спів польських пісень, зокрема Boże cos polskę . Так, за спів 15 жовтня 1861 р. в Млинівському  поліцейському суді було заведено справу на Юліуша Шуміцького. Рішенням ДВПС було призначено арешт для 4 з 11 її учасників по 5 або 3 діб, штрафів виписано для всіх на суму 125 руб. Одну з учасниць було виправдано [4].

У Ланівецькому костелі 25 жовтня 1861 р., після служби за упокій архієпископа Варшавського Фіялковського, ксьондз Чеховські освятив дубовий хрест з залізним вінком і співали Boże cos polskę. За спів під слідство потрапили 20 осіб. Для більшості призначено арешт від 4 до 10 діб, загальний штраф 950 руб. За те щоб доставити свідків в Дубно стягнули 10 руб. з обвинувачених [5].

У цьому ж році відбулася демонстрація в костелі м. Рівного, організатором якої був лікар Г. Богуцький, який поширював «шкідливі ідеї» серед учнів Рівненської гімназії [6].

31 вересня 1861 р. начальник поліції Кременецького повіту доніс до начальника ДВПС про виконання гімну 15 вересня 1861 р. в Кременецькому костелі. Начальник поліції Кременецького повіту велів всіх чоловіків виконавців вислати в Дубно на гауптвахту, Л. Чорнецьку посадити під домашній арешт в супроводі поліцейських чиновників [8]. Згідно листа до Осипа з Кременця від 9 грудня 1861 р.: «Наші арештовані за спів вже повернулися додому із Дубна де було наказано заплатити штраф від 20 до 120 руб., крім того перебували під арештом» [9].

За виконання гімну в Кременецькому костелі 12 листопада 1861 р. під арешт на 10 днів потрапило 2 особи, на 8 діб – 3. Штраф 120 руб. отримали 2 особи, 100 руб.– 8. 4 жінки було виправдано [7].

Під час освячення костелу в селі Літовіж гімн виконували: Олександр Дрогоєвський з дружиною, Ядвіга Черняк, Мечислав Гуровський. Проте під час виклику їх до ЖВПС вони з’явилися. Дрогоєвський не з’явився, тому що переконував, що гімн не співав, бо вийшов раніше, а в Житомир не приїхав, тому що не має грошей і дружина хвора. Судили їх заочно. Суд вбачав в неявці до суду неповагу до законної влади. Дрогоєвському було присуджено 3 місяці тюрми, його дружині – 6 тижнів, М. Гуровському – 2 місяці [13, арк. 129-134].

У селі Свойчев Володимирського повіту під час храмового свята в костелі зібралося близько 1500 чоловік різних станів. Протягом 3 днів в костелі під час богослужіння та біля нього співали патріотичні гімни. 10 жінок одягнутих в траурний одяг, коли після служби виходили з костелу, співали патріотичний гімн на малоросійській мові, повторюючи слова: «Будеш молить Бога и Його сина, щоб ми всі були як одна родина». Рішенням ДВПС для 11 чол. було призначено штраф 650 руб., а також 5-7 днів тюрми [14, арк. 97].

Більше того, як свідчать архівні матеріали, навіть за носіння національного одягу за поляками встановлювався нагляд. За появу на похороні дружини поміщика Янішевського в забороненому національному одязі: «був в національній свиті сірого кольору з червоним біля коміра і кишень» шляхтич Юліан Дрогоєвський потрапив під арешт на 6 днів та штраф 50 руб. [10].

Судового переслідування зазнавали десятки поляків Волинської губернії, так 21 липня 1863 року в Кременець прибув син управителя Вишневського маєтку Адам Хлібовський, 19 років. В костел прибув в чорній суконній патріотичній чемерці, яка була обшита чорними тасьмами. Рішенням ДВПС було призначено арешт 6 діб, штраф 50 руб., папір 3 руб., 60 коп. [11].

Під час недільної ярмарки в Дубному був помічений поміщик Рівненського повіту ротмістр Генріх Ясловицький в польській чемериці з чорної тканини, обшитій спереду і ззаду чорними тасьмами. Г. Ясловицькому було призначено арешт 7 днів, штраф 50 руб., але подавши апеляцію до апеляційного суду він був виправданий [15].

В костелі Шумська землемір Емануїл Вейгерт вінчався з дворянкою Шиманською, був одягнутий в польський кунтуш з білого атласу, панталони мав також білого кольору, які були запхнуті в довгі халяви чобіт з чорної шкіри. Під час шлюбу був одягнутий в чемерку з чорної тканини до колін, без тальм, а тільки з маленькими ґудзиками на грудях із розрізаними рукавами, панталони з чорної тканини, запхнуті в чорні козлові чоботи. В суді він відмовився давати будь-які свідчення, тому йому було оголошено арешт 7 днів, штраф 75 руб., а якщо нема грошей – 8 тижнів тюрми [16].

Політика царату щодо польського населення Волині незмінно залишалася жорстокою і дискримінаційною, була спрямована на знищення польської культури, витіснення польського елементу з усіх сфер суспільного життя. Це виявилось у забороні для польського населення відкривати національні школи, розмовляти, співати пісні рідною мовою, сповідувати римо-католицьку віру, носити національний одяг, послуговуватися польською літературою та періодикою тощо. Проти політики насильницької асиміляції поляки вдавалися до мирних акцій протесту, зокрема демонстрацій та маніфестацій [3, с. 51].

Список використаних джерел та літератури

1.Путова Г. До 150-річчя початку Польського повстання 1863–1864 рр. [Електронний ресурс] – [Режим доступу]: http://cdiak.archives.gov.ua/v_do_150_pochatku_Polskogo_povstannya_1863-1864.php

2.Гудь Б. Українсько-польські конфлікти новітньої доби: етносоціальний аспект / Б. Гудь. – Харків: Акта, 2011. – 478 с.

3.Буравський О. Поляки Волині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / О. Буравський. – Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. – 168 с.

4.Державний архів Рівненської області (далі – Держархів Рівненської обл.), ф. 370, оп. 5, спр. 4.

5.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп.6, спр. 6.

6.Держархів Рівненської обл., ф. 379, оп. 1, спр. 11.

7.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 5, спр. 5.

8.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 5, спр. 3.

9.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 3, спр. 860.

10.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 4, спр. 7.

11.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 2, спр. 31.

12.Держархів Рівненської обл., ф. 384, оп. 5, спр. 27-29, арк. 82.

13.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 5, спр. 2, арк. 129-134.

14.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 5, спр. 2, арк. 97.

15.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 5, спр. 23.

16.Держархів Рівненської обл., ф. 370, оп. 5, спр. 18.