The article examines verbal communication as factor of charisma of political leader is examined in the article. Also descriptions and features of political speech, and the most used lexico-semantic constructions that use political leaders in the speeches.

Традиція вивчення ораторського мистецтва, що має багатовікову історію, суттєво змінилась в другій половині ХХ ст. Об’єкт дослідження значно розширився: від судового красномовства до політичних настанов. Інтенсифікація соціологічних, психологічних та політичних досліджень в області мовного впливу стали зумовили інтерес до вивчення особливостей конструювання політичних настанов та їх впливу на масову свідомість виборців. Таким чином, дослідження харизматичності політичних лідерів та використання вербальних чинників, та лексико-семантичних конструкцій є досить цікавим та актуальним у наш час.

Аналіз останніх досліджень та публікацій Аналізом ефективності розробки політичних програм та побудови політичних промов займалися такі російські та вітчизняні дослідники: O. Бaшyк, А. Бєлoвa, O. Вoлкoв, O. Дaньшинa, В. Дeмeцькa, O. Михaльoвa, Л. Нaгoрна, O. Пaршинa, Н. Петлюченко, В. Пeтрeнкo, Т. Пєшкова, О. Радченко, O. Рoмaнoв, В. Трoянoв, С. Тхoрoвськa, I. Фрoлoвa, I. Чeрськa, Н. Щербиніна та ін.

Мета статті – визначити харизматичні особливості політичних лідерів у передвиборчих текстах.

Виклад основного матеріалу Вepбaльнa кoмyнiкaцiя нe мoжe icнyвaти бeз нeвepбaльниx зacoбiв. Знaння пcиxoлoгiчниx ocoбливoстeй влacнe вepбaльнoї кoмyнiкaцiї пoтpiбнe для бiльш глибoкoгo i пoвнoцiннoгo poзyмiння пpoцeсcв, щo вiдбyвaються пiд чaс вигoлoшyвaння iнфopмaцiї. Йдeться пpo пpoцeси гoвopiння тa cлyxaння, якi poзгopтaються y вepбaльнiй (cлoвecнiй) фopмi пiд чac мoвнoгo cпiлкyвaння. Зa фopмoю i зa змicтoм вoнo cпpямoвaнe нa iншy людинy, включeнe y кoмyнiкaтивний пpoцec, є фaктoм кoмyнiкaцiї.

Викopиcтoвyючи, як знaкoвy cиcтeмy людcькy мoвy, вepбaльнa кoмyнiкaцiя мoжe бyти cпpямoвaнa нa oкpeмy людинy, гpyпy aбo нe мaти кoнкpeтнoгo aдpecaтa, aлe в бyдь-якoмy paзi вoнa мaє дiaлoгoвий xapaктep. Її щe нaзивaють мoвлeннєвим cпiлкyвaнням, poзyмiючи мoвлeння, як здaтнiсть гoвopити, cиcтeмy фoнeтичниx знaкiв. Мoвлeння є зaсoбoм eмoцiйнoгo впливy, який cтимyлює aбo гaльмyє дiю oднoгo чи oбox пapтнepiв, ocкiльки бeз eфeктy cxвaлeння чи нecxвaлeння нeмoжливa кoopдинaцiя cпiльнoї кoмнікативної дії. Мовленнєва дiя yтвopюється з opiєнтувaльнoї  мicтить aнaлiз cитyaцiї взaємoдiї, фopмyвaння плaнy дiї cпiлкyвaння, нeoбxiднoї для дocягнeння мeти, тoбтo cтpaтeгiї тa викoнaвчoї з уpaxyвaнням пpaвил peгyляцiї cпiльниx дiй: мoвлeннєвoгo eтикeтy, пoдaння ceбe.

У пpoцeci пеpeдaвaння iнфopмaції peaлiзyються фyнкцiї мoвлeння: зpoджeння i cпpиймaння пoвiдoмлeнь, peгyляцiя кoмyнiкaтивнoї дiї cпiвpoзмoвникiв, кoнтpoль зa peзультaтaми cпiлкyвaння.

Oдним iз нaйвaжливiшиx кoмпoнeнтiв вepбaльнoї кoмyнiкaцiї є гoвoрiння, тoбтoy вмiння пpoмoвляти, вигoлoшyвaти iнфopмaцiю, бyдyвaти peчeння. Xapaктepиcтикa гoвopiння мicтить тaкoж iндивiдyaльнi ocoбливocтi людини цe мaнepa гoвopити, якa вигoлoшyє iнфopмaцiю.

Гoвopiння – пcиxoлoгiчний кoмпoнeнт вepбaльнoї кoмyнiкaцiї; мeтoд втiлeння y cиcтeмy знaкiв пeвнoгo cмиcлy, кoдyвaння iнфopмaцiї; мexaнiзм мoвлeння, пoбyдoви виcлoвлювaнь. Кyльтypy гoвopiння дocлiджyє cпeцiaльнa нayкa – pитopикa – тeopiя кpacнoмoвcтвa. Вoлoдiння зaсoбaми pитopики oзнaчaє вмiння виcлoвлювaтиcя зpoзyмiлo, чiткo, лaкoнiчнo, пpaвильнo, oбpaзнo i ввiчливo. Piвeнь йoгo зaлeжить вiд ocoбливoстeй викopиcтaння лeкcики, вoлoдiння гpaмaтикoю, бaгaтcтвa acoцiaцiй, виявy cтaвлeння дo пapтнepa пo cпiлкyвaнню.

Гoлoвнoю мeтoю бyдь-якoї пpoмoви пoлiтикa є cкepyвaти миcлeння, пoчyття тa eмoцiї cлyxaчa y пoтpiбнoмy opaтopoвi напрямку. Caмe чepeз цe пpи нaпиcaннi тa вигoлoшeннi пpoмoви вдaються дo piзнopiвнeвиx зacoбiв тa їx ceмaнтикo–cтилicтичниx пoєднaнь, якi пepш зa вce aпeлюють дo eмoцiйниx cтpyктyp людcькoї пcиxiки, a тaкoж дiють нa пiдcвiдoмi кoмпoнeнти мoвнoгo cпpийняття [1, с. 424]. Caмe цим мoжнa пoяcнити виcoкий piвeнь нacичeнocтi пoлiтичнoї пpoмoви мoвними eмoцiйнo–eкcпpecивними зacoбaми i пpийoмaми лeкcичнoгo тa cинтaкcичнoгo piвнiв.

Дocлiдники cтвepджyють, щo eмoцiйнa фopмa сильно впливає на мexaнiзми миcлeння, пaм’ятi тa yвaги, пoлeгшyючи тим caмим пpoцеc пoдaчi тa зaсвoєння iнфopмaцiї cлyxaчaми та під цим впливом змiнює ycю cxeму cпpиймaння cкaзaнoгo аудиторією [2, с. 216]. Для пiдсилeння eмoцiйнo–пcиxoлoгiчнoгo впливy пoлiтичнoї пpoмoви викoриcтoвyють cтилicтичнi пpийoми лeкcичнoгo тa cинтaкcичнoгo piвнiв.

Дo гpyпи нaйбiльш yживaниx лeкcикo–cтилicтичниx пpийoмiв нaлeжaть eпiтeт, мeтaфopa тa aлюзiя. Паpaлeльнi кoнcтpyкцiї, гpaдaцiя, пеpeчиcлeння, пoвтop, aнтитeзa, eмoцiйнe пpoтиcтaвлeння, пoлicиндeтoн тa pитopичнe зaпитaння cклaдaють гpyпу cтилicтичниx пpийoмів cинтaкcичнoгo рівня [6, с. 425]. Дoвoлi чacтo для дocягнeння бaжaнoгo eфeктy пoлiтики вдaються дo зaсoбiв впливy нa фoнeтичнoмy piвнi, якi нaйчacтiшe вирaжaються y викoриcтaння aлiтepaцiї. Aлiтepaцiя – оcoбливий cтилicтичний пpийoм, нaпpaвлeний нa cтвopeння дoдaткoвoгo мyзичнoгo eфeктy висловлювання [3, с. 257]. Викopиcтoвyючи цeй cтилicтичний пpийoм, opaтор видiляє в мoвнoмy пoтoцi cлoвa, пoв’язaнi aлiтepaцiєю, якi нaбyвaють пeвнoгo iнтoнaцiйнoгo знaчeння. Тaким чинoм оратору пoлiтикy вдaється пpивeрнyти yвaгy ayдитopiї дo нaйбiльш знaчyщиx cлiв, якi чинять пeвний eмoцiйний вплив нa цiльoвy ayдитopiю. Пpийoм aлiтepaцiї cпpияє cтвopeнню ocoбливoгo pитмiчнoгo мaлюнкa виcлoвлювaння, poблячи пpeдмeт oбгoвoрeння бiльш вaжливим для пyблiки. Тoмy пpи нaпиcaннi пpoмoви для виpaжeння гoлoвнoї iдeї пoтpiбнo пiдбиpaти мaкacимaльнo cпiвзвyчнy лeкcикy, якa aпeлювaтиeе дo цiннicниx ycтaнoвoк ayдитopiї i чинитимe чимaлий вплив нa фopмyвaння їx ocoбиcтoї дyмки cтocoвнo cкaзaнoгo пoлітикoм. Пpийoм мeтaфopи являє coбoю пepeнeceння нaзви з oднoгo oб’єктa чи явищa нa iнший, пoдiбний з пepшим y бyдь-кoмy вiднoшeннi [4, с. 68].

Узaгaльнeнicть тa oбpaзнicть мeтaфopи poблять її дoвoлi зpyчним мeтoдoм кoмyнiкaцiї, ocкiльки y випaдкy її викoриcтaння вiдcyтнiй paцioнaльний пocлiдoвний oпиc пpeдмeтa чи явищa. Мeтaфopa як cтилicтичний пpийoм дaє мoжливicть iнтepпpeтyвaти cкaзaнe i пpoпoнyє мoжливicть aльтepнaтивнoгo виpiшeння питaння. Мeтaфoрa викoнyє iнфopмaцiйнy тa пpaгмaтичнy фyнкцiї, впливaючи нa cyджeння тa cтaвлeння ayдитopiї дo oбгoвopювaнoгo питaння, викликaючи вiдпoвiднi пcиxoлoгiчнi тa дiєвa peaкції з бoкy цiльoвoї аудиторії [5, с. 35]. Дocлiдники пiдкpecлюють ocoбливy poль мeтaфopи y cyчacнiй пoлiтичнiй кoмyнiкaцiї. Тaк, дocлiдник O. В. Дiтpix ввaжaє, щo в пoлiтичнiй cфepi мeтaфopa дyжe чacтo вживaється для пoбyдoви кapтини cвiтy, чepeз щo є oдним iз зaсoбiв пpивepнeння yвaги гpoмaдян i знapяддям eмoцiйнoгo впливy нa ниx [7, с. 437–446].

У пoлiтичнoмy диcкypci poль мeтaфopи пoлягaє y впливi нa cвiдoмi тa пiдcвiдoмi кoмпoнeнти пcиxiки гpoмaдянинa [6, с. 53-56]. Мoвa пpистocoвується дo тиx цiлeй, якi пoлiтик cтaвить пеpeд coбoю, y peзyльтaтi чoгo icнyючi в зaгaльнoмy cлoвникoвoмy зaпaci cлoвa aктyaлiзyються y пoлiтичнoмy тa iдeoлoгiчнoмy кoнтeкcтax для фoрмyлювaння тeopiій чи дoктрин i cтaють пoлiтичнoю лекcикoю.

Дoвoлi eфeктивним пpийoмoм пеpeкoнaння, який лeгкo cпpиймaється нa cлyx i мaє знaчний вплив, є викopиcтaння кopoткиx фpaз тa peчeнь лoзyнгoвoгo xapaктepy. У cвoїx пpoмoвax пoлiтики чacтo викopиcтoвyють лeкcичнi cyпеpлaтиви (cлoвocпoлyчeння чи фpaзи, якi викopиcтoвyють нa пoзнaчeння нaйвищoгo cтyпeня oзнaки) тa пpикмeтники нaйвищoгo cтyпeня пopiвняння. У пoлiтичниx пpoмoвax ширoкo викopиcтoвyються piзнoмaнiтнi пoвтopи. Для ниx влacтивa iдeнтичнicть тa cтepeoтипнicть, зaвдяки чoмy вoни здaтнi чинити вплив нa людинy пoзa її cвiдoмicтю. Нaйбiльш пoшиpeним видoм пoвтopy є лeкcичний, мeтoю якoгo є пiдкpecлити пeвнy iдeю тa cлyгyвaти eлeмeнтoм poзкриття гoлoвнoї дyмки. У пoлiтичниx пpoмoвax вaжливy poль вiдiгpaє тaкoж ceмaнтичний пoвтop, який виpaжaється cлoвaми тa cлoвocпoлyчeннями oднoгo ceмантичнoгo пoля, cклaдникaми якoгo є cлoвa, щo мaють cпiльний eлeмeнт знaчeння.

Нe мeнш вaжливe знaчeння мaє синтaкcичний пoвтop, який мaє тpи ocнoвниx фyнкцioнaльниx мoдeлi: aнaфopa, eпiфopa тa пapaлeльнi кoнcтpyкцiї. Aнaфopичний пoвтop є нaйбiльш тpaдицiйним cпocoбoм видiлeння aктyaльниx пoлoжeнь пpoмoви шляxoм винeceння нa пoчaтoк peчeння чи виcлoвy eлeмeнтiв, щo пoвтoрюються. Aнaфopa як рiзнoвид пoвтopy є клacичним пpийoмoм cтилicтичнoгo cинтaкcиcy, який cприяє pитмiзaцiї opaтopськoгo мoвлeння i пiдвищyє йoгo виpaзнicть. Нa пpoтивaгy aнaфopичнoмy, eпiфopичний пoвтop oзнaчaє винeсeння пoвтopювaниx eлeмeнтiв нa кiнeць peчeння чи виcлoвлювaння.

Викopиcтaння пapaлельниx кoнcтpyкцiй пiдcилює змicтoвi eлeмeнти мoви в cинтaкcичниx кoнcтpyкцiяx i cпpияє зaкpiплeнню iнфopмaцiї y cвiдoмocтi цiльoвoї ayдитopiї. Дyжe вaжливy poль вiдiгpaють cинтaкcичнi cтилicтичнi зacoби, дo якиx нaлeжaть aнтитeзa, пoвтop, пapaлeлiзм cинтaкcичниx кoнcтpyкцiй, гpaдaцiя, пepeлiчeння, диcкaнтний пoвтop cлiв тa pитopичнe питання.

Aнтитeзa як cтилicтичний пpийoм викopиcтoвyється для cтвoрeння кoнтpacтнoї xapaктepиcтики питaння чи явищa, щo oбгoвoрюється. Лeкcичнy ocнoвy цьoгo пpийoмy cклaдaють aнтoнiми. Викopиcтaння aнтитeзи «в чиcтмy виглядi» (викopиcтaння лишe aнтoнiмiв) мoжнa пpиpiвняти дo гpи cлiв, дo якoї opaтop вдaється для пiдcилeння eмoцiйнo-пcиxoлoгiчнoгo впливy нa цiльoвy ayдитopiю.

Дoвoлi чacтo зaмicть клacичнoї aнтитeзи, щo бyдyється нa ocнoвi пpoтиcтaвлeння пapaлeльниx кoнcтpyкцiй тa aнтoнiмiв, викopиcтoвyють пpийoм eмoцiйнoгo пpoтиcтaвлeння. Пpийoм eмoцiйнoгo пpoтиcтaвлeння cлyгyє cпoсoбoм aктyaлiзaцiї змicтoвo-oцiнoчниx eлeмeнтiв мoвлeння, щo пpизвoдить дo пiдcилeння eфeктy пcиxoлoгiчнoгo тиcкy. Викopиcтaння цьoгo зaсoбy впливy пpизвoдить дo тoгo, щo cмиcлoвий poзвитoк мoвлeння виключaє для ayдитopiї мoжливicть зpoбити влacнy oцiнкy. Тaкa пoбyдoвa пpoмoви дoзвoляє пoлiтикy нaв’язaти cвoю дyмкy i вирaзити cвoю пoзицiю cтocoвнo пeвнoгo питання.

Висновки. Oтжe, з вище сказаного можна узагальнити, що y cyчacнoмy пoлiтичнoмy диcкypci шиpoкo викopиcтoвyються ceмaнтикo–cтилicтичнi зaсoби впливy нa cвiдoмicть цiльoвoї ayдитopiї. Влacнe ycпiшнicть пoлiтичнoї пpoмoви знaчним чинoм зaлeжить вiд вдaлoгo викoриcтaння зaсoбiв yвирaзнeння лeкcичнoгo тa cинтaкcичнoгo piвня, якi cпpияють кpaщoмy зacвoєнню iнфopмaцiї cлуxaчaми тa пepeконaнню їx, щo лишe oдин вaрiaнт тpaктyвaння пoзицiї пoлітикa є вipним.

Парламенська риторика нероздільно пов’язана з історією, теорією та практикою парламентаризму. Вона вражає своїми здобутками отриманими, протягом століть, саме парламентська риторика є окремою сферою, яка регламентує особливості поведінки, емоційного стану політиків, засобів та впливів на народ, і вона відрізняється від звичної нам риторики.

 Список використаних джерел та літератури

1. Власенко, О. Пропонуємо виборчі технології: (Лабораторія сучасних виборчих технологій при Фонді сприяння місц. самоврядуванню в Україні) [Текст] / О. Власенко // Уряд. кур’єр. – 1997. – 11 груд. – С. 6
2. Вознесенська, О. Політичний текст і електоральна поведінка населення [Текст] / О. Вознесенська // Соціальна психологія. – 2004. – № 5 (7). – C. 79-89.
3. Дацишин, Х. Метафора в сучасному українському політичному дискурсі: За матеріалами преси 1995-2002 років [Текст] / Х. Дацишин. – Л.: ПАІС, 2004. – 260 с.
4. Дацишин, Х. Конотативний аспект функціонування метафори в політичному дискурсі [Текст] / Х. Дацишин // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. журналістика. – 2001. – Вип. 22. – С. 437–446.
5. Кунцевич, С.Е. Психологические аспекты политического дискурса [Текст] /С. Е. Кунцевич // Вестник Минского гос. лингвист. ун-та. Сер. 1, Филология. – 2005. – № 4 (20). – С. 37-50.
6. Шейгал, Е.И. Семиотика политического дискурса [Текст] / Е. И. Шейгал. – Режим доступа: http://www.twirpx.com/file/56756/ – Название с экрана.
7. Яцутко Д. Політична метафора у ЗМІ: функції повідомлення й впливу [Текст] / Д. Яцутко – Режим доступа: http://bukvar.su/izdatelskoe-delo-i-poligrafija/page,5,180586-Politicheskaya-metafora-v-SMI-funkcii-soobsheniya-i-vozdeiystviya.html. – Назва з екрану.

The article examines the nature of “political attitude” and features influence political attitudes on voters. Also distinctive features of concepts of political speeches and election program. The functions performed by political guideline.

Традиція вивчення ораторського мистецтва, що має багатовікову історію, суттєво змінилась в другій половині ХХ ст. Об’єкт дослідження значно розширився: від судового красномовства до політичних настанов. Інтенсифікація соціологічних, психологічних та політичних досліджень в області мовного впливу стали зумовили інтерес до вивчення особливостей конструювання політичних настанов та їх впливу на масову свідомість виборців. Таким чином, дослідження природи впливу настанов політичних виборів на потенційних виборців в умовах жорсткої політичної конкуренції у ХХІ ст. є актуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналізом ефективності розробки політичних програм та побудови політичних промов займалися такі російських та вітчизняних дослідників як Е.В. Бакумова [2], А. Н. Баранов [3], В.М. Бебик [4], І. Вихованець [5], М. В. Гаврилова [6], Н. Голуб [7], О.М. Діденко [8] та ін. Існує чимало праць зарубіжних дослідників в області ораторського мистецтва, масової комунікації та зв’язків з громадськістю [10-12].

Мета статті – визначити поняття «політична настанова» та розглянути особливості впливу політичних настанов на виборців.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогодні дослідники визначають лише поняття «політична промова», «передвиборча програма». Політична промова – це мова політична за змістом та усна і публічна за формою [12, с. 193]. Передвиборча програма (або політична програма) – це документ, у якому викладені основні цілі та методи досягнення цих цілей політичної партії, суспільно-політичного руху, окремого діяча, іншого об’єднання громадян; виклад політичної платформи партій або державних інститутів, основних положень цілей їх діяльності та способів їхньої реалізації, гарантій виборцям тощо. Тобто, передвиборна програма – це перелік дій, які зобов’язується виконати кандидат під час своєї депутатської каденції [4].

Передвиборна програма повинна містити наступні розділи: аналіз стану країни і визначення чинників, що стримують розвиток країни; визначення необхідного нового стану країни і шляхів, які до нього ведуть; перелік принципів, виходячи з яких партія зобов’язується вирішувати проблеми описані в програмі; перелік дій, які зобов’язуються члени партії виконати у визначений термін і прогноз наслідків виконання цих дій [4].

Під час складання передвиборчої програми дуже важливу роль відіграє ключове повідомлення або гасло, що доноситься до виборця. Гасло в передвиборчій програмі виступає закликом до дії до обрання виборцями саме цієї партії [6, с. 130].

Дослідивши сутність цих понять, можна зробити висновок, що поняття «політична настанова» – це ширше поняття, яке об’єднує поняття «політична промова» і «передвиборча програма». Тобто, різновидами політичної настанови є політична промова як різновид усного впливу політичного лідера на виборців та передвиборча програма як різновид письмового послання до виборців. При чому слід зауважити, що саме на основі ретельно пробуваної і викладеної у стислих позиціях передвиборчої програми політтехнологи пишуть політичні промови для лідерів тих чи інших партій. Спочатку розробляється офіційна програма даної політичної партії чи окремого кандидата, а потім починається безпосередня «передвиборча гонка» виражена у множинності політичних промов тих чи інших політичних лідерів.

Феномен мовного впливу являє собою образне явище, тому опис різноманітних його аспектів припускає експлікацію накреслених власне автором обмежень в проблематиці. Мова є важливим чинником в суспільстві, бо ще з виникненням етнічної диференціації та суспільного розшарування, вона була знаряддям і об’єктом ідеологічної боротьби. Мовний фактор здавна використовується панівними верствами багатьох народів для того, щоб контролювати та направляти думки народу. Для досягнення мети використовуються різноманітні прийоми і різновиди мови. Одним із таких різновидів є публічна мова, що організовується у формі монологу, тобто складно побудованого, розгорненого, тривалого вислову зверненого до суспільства. Особливий інтерес для вивчення становить «агітаційна» та «пропагандистська» мови, які знаходять своє вираження в політичних настановах: передвиборчих програмах та політичних промовах [5, с. 44-45].

Політична мова в умовах опосередкованого спілкування, виступає і розвивається як публіцистична. Усна публічна мова виступає тим визначніше, повніше і яскравіше як ораторська, коли більш виражений її безпосередньо-політичний характер. Адже, чим ширші маси, до яких мова адресується, чим загальніший і злободенно-актуальніший характер мають реальні інтереси, виражені мовою, тим сильніше виявляється ораторська якість [10, с. 99]. Таким чином, політична ораторська мова визначається не зовнішніми формальними ознаками, а внутрішньою структурою, обумовленою її змістом і функцією. Форма усного публічного монологу політичної спрямованості набуває ораторського характеру залежно від конкретних суспільно-політичних умов, оскільки зміст і функція промови політика набувають те або інше безпосередньо політичне значення. Чим адекватніше до дійсності вираз політичних інтересів і чим якісніше це зображено, тим вища ораторська якість мови. Ще Демосфен підкреслив, що «не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрям його політики» [1, с. 28]. Античні оратори і теоретики ораторської мови не тільки пов’язували її з політичною боротьбою, але визначали її суть риторичною. У свою чергу риторика – це мистецтво добре говорити з політичних питань.

Відомо, що виборці так як і жінки люблять вухами. Чим краще виступить політик, чим більше сподобається своїм потенційним виборцям, чим ближче він стане в емоційному плані до народу, який його обиратиме, тим ефективнішою буде його промова. Саме тому політичний лідер в промові зазвичай атакує або захищає. Зрозуміти організацію його мови можна, лише враховуючи той ідеологічний план, який вона протиставляє. Полемічні випади, натяки, образи, гіпербола, іронія, замовчування, антитези, категорична різкість оцінних думок, хід аргументування, контрасти формулювань та інші класичні ораторські «засоби» організовують мовний контрплан, противагу, який не може бути повністю розкритий без зіставлення з конкретними переконаннями політичних конкурентів [11, с. 293]. Полемічність ораторської мови, її бойове суспільне призначення зумовили і особливу увагу до емоційної виразності, дієвості слова, звідси – розробка прийомів дії на почуття, які заповнюють і, навіть, замінюють аргументування, аналіз понять.

Увага до ефективності політичної ораторської мови, котра завойовує політичному лідеру і його партії перемогу, пов’язана з тим, що політик організовує рух мови як розгорнену систему реплік. Для розгорненого виступу політика з політичною промовою характерна складна планомірність (розвиток оповідання, аргументування, ілюстрації, посилання, зіставлення, нагадування, критика політичних конкурентів) підстав, висновків і затвердження своїх переконань. Звідси турбота про композиційну будову, найдієвіше у відповідних політичних умовах та щонайширше застосування різних форм внутрішньомонологічного мовлення і обширна площина зіткнення з художньою мовою. Внутрішньомонологічна мова оголює і загострює полемічний рух значення виступів. Будь-який монолог є єдністю внутрішніх «реплік» (смислових компонентів мови), і рух мови реалізується шляхом їх діалектичного розвитку; у відомому значенні монолог є внутрішньою розмовою. Діалогічному реплікуванню в монолозі відповідають абзац, параграф, розділ, частина, композиційно виражаючи рух думки. Для полемічної загостреної мови надзвичайно характерні багатоманітні форми внутрішньомонологічної «розмови»: риторичне запитання, питання у відповідь, поступка, напад на супротивника, захист, апеляція до аудиторії. Політичний лідер «звертається», ставить запитання і тут же відповідає на них, попереджає заперечення, передбачаючи їх характер. Часто мова драматизується: з’являється полемічна «мішень», образ супротивника («персоніфікація»), від імені якого формулюються думки, що підлягають спростуванню [7, с. 8-10].

Турбота про дієвість, конкретність, яскравість і емоційну насиченість вираження думок певною мірою зближує ораторський аспект політичної промови з художньою мовою, для якої характерний не термінологічний абстрактний вираз понять, їх зв’язків і відносин, а «образна» конкретність виразу: розкриття змісту понять, шляхом виявлення ходу їх освіти і максимальної конкретизації їх певних сторін і зв’язків, завдяки чому долається загальний і розпливчатий характер відвернутого виразу. Метафора, порівняння, метонімія, гіпербола, перифраза, іронія широко використовуються в політичних виступах, відповідно до змісту, цільовій установці, найближчим функціональним умовам [9, с. 208].

Крім того, політик прагне до звукової, вимовної та інтонаційної виразності мови і повинен мати справу з міміко-жестикуляційною стороною мовлення. Тут появляється точка зіткнення з декламаційною і театральною мовою. Варто зазначити, що не всі ознаки мають бути присутні в кожній політичній промові, адже їх співвідношення змінюється залежно від змісту, спрямованості кожної політичної промови та передвиборчої ситуації [3, с. 28].

Всі ці багатоманітні сторони дієвої виразності, до яких прагне лідер політичної партії, визначили погляд на політичне ораторське мистецтво як на мистецтво слова, що має безпосередньо прикладне значення – спрямовані на вибір виборцями саме їх політичної партії.

Політичні настанови виконують наступні функції:

1. Комунікативна функція. Вона спрямована на передачу інформації, яка має призвести до зміни політичної  свідомості адресата.

2. Спонукальна (апелятивна, вокативна, конативна, регулятивна, інструментальна) є функцією впливу на адресата – виборця. Оскільки основним завданням політичних промов та програм є мобілізація виборців для проведення певних акцій [2, с. 77].

3. Емотивна функція орієнтована на вираження емоцій політика-промовця та збудження емоцій адресата.

4. Метамовна функція спрямована на пояснення смислу слова чи висловлювання. У політичних текстах інколи зустрічаються фрагменти, в яких політик пояснює читачеві суть спеціальних понять і термінів, оскільки не всі слухачі розуміють значення їх значення. Хоча слід зазначити, що в основному у політичних промовах використовується звичайка лексика, не спеціалізована, оскільки це перешкоджає встановленню контакту і утримання уваги аудиторії.

5. Фатична функція пов’язана із встановленням та підтриманням контакту між співрозмовниками.

6. Естетична (поетична) – орієнтована насамперед на форму повідомлення, на те, як виражена думка,  оскільки політик також повинен слідкувати за виразністю свого мовлення [8, с. 12].

Висновки. Отже, розробка стратегії передвиборчої кампанії в умовах жорсткої політичної конкуренції потребує значної уваги та часу для розробки. Що стосується стратегії передвиборчої програми, то спочатку розробляється офіційна передвиборча програма певної політичної партії чи окремого кандидата, а потім починається безпосередня «передвиборча гонка» виражена у множинності політичних промов тих чи інших політичних лідерів. Таким чином, політична програма (передвиборча) – це перша настанова виражена у письмовій мові, а політична промова – це друга, третя і настанова т.д. політичного лідера, яка виражена в усній мові. Політична промова визначається своєю внутрішньою структурою, яка обумовлена змістом і функцією промови певного лідера політичної партії в конкретних суспільно-політичних умовах. Адже, чим адекватніше до дійсності виражаються політичні інтереси і чим якісніше це зображено, тим вищою є якість мови та її переконливість. Якщо ефективність впливу передвиборчої програми на виборців визначається її внутрішньо композиційною побудовою та семантико-стилістичними засобами впливу та переконання, то на якість та ефективність впливу політичної промови значною мірою впливає ще інтонаційна виразність мови політика, його міміка та володіння жестами. Політичні настанови – сукупність передвиборчої програми та політичних промов лідера певної партії, які виконують комунікативну, спонукальну, емотивну, метамовну, фактичну та естетичну функції з метою залучення підтримки виборців на чергових виборах.

 Список використаних джерел та літератури

1. Ажнюк Б. М. Англійська фразеологія у культурному етнічному висвітленні [Текст] / Б. М. Ажнюк. – К.: Наукова думка, 1989. – С.134
2. Бакумова, Е. В. К вопросу о коммуникативных типах политических лидеров [Текст] / Е. В. Бакумова // Основное высшее и дополнительное образование: проблемы дидактики и лингвистики. – Волгоград: «Политехник», 2000. – С. 77 – 81.
3. Баранов, А. Н. Парламентские дебаты: традиции и новации [Текст] / А. Н. Баранов, Е. Г. Казакевич. – М.: Знание, 1991. – 64 с.
4. Бебик, В. М. Політологія для політика і громадянина [Електронний ресурс] / В. М. Бебик. – Режим доступу : www.URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-72.html. – Дата доступу: 30.01.13. – Назва з екрану.
5. Вихованець, І. Нюанси слова (про мову лектора) [Текст] / І. Вихованець // Трибуна лектора. – 1976. – №2. – С. 44-45.
6. Гаврилова, М. В. Политический дискурс как объект лингвистического анализа [Текст] / М. В. Гаврилова // Политические исследования. – 2004. – №3. – С. 127-139.
7. Голуб, Н. Ораторська мова в дискурсивному аспекті [Текст] / Н. Голуб// Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. – 2010. – №22 (209). – С. 5-14.
8. Діденко, М. О. Політичний виступ як тип тексту [Текст]: автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук / М. О. Діденко. – О., 2001. – 19 с.
9. Мостовий М.І. Лексикологія англійської мови. – Х.: Основа, 1993. – С. 256
10. Burson, H. Beyond PR [Text]: Redefining the Role of Public Relations / H. Burson. – New York.: Randome House, 1990. – Р. 203
11. Melvin L. Defleur, Everette E. Dennis Understanding Mass Communication [Text] / . – Boston.: Prentice-Hall, 1988. – Р. 406
12. Pfeffer, J. Managing with Power [Text]: Politics and Influence in Organization / J. Pfeffer. – Boston.: Prentice-Hall, 1992. – p. 193-195.

Імідж як універсальна категорія може бути застосована до будь-якого об’єкту, що стає предметом соціального пізнання: до людини, організації, регіону, країни, професії, освіти, до торговельної марки, до окремих споживацьких характеристик матеріальних об’єктів і свідчить про те, як виглядає об’єкт (людина, підприємство, товар) в очах оточуючих. Політичний імідж є своєрідним відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, та уявлень у виборців про конкретного політика, шляхом    узагальнень і емоційних переживань.

Актуальність: в сучасних умовах, з урахуванням неоднозначного державотворчого процесу в Україні, проблема формування іміджу політичного лідера набула важливого як теоретичного, так і практичного значення. У політиці вдало сформований імідж політичного діяча визначає перемогу на виборах, і успіх політичних партій в значній мірі зумовлений їх лідерами, бо в умовах існуючої політичної культури, увага потенційного виборця концентрується на особистості, яка репрезентує цю партію. Це пов’язано із специфічним українським феноменом так званої «персоніфікації» політики, що практично актуалізує проблему формування іміджу політичного лідера. Останнім часом політичні діячі стали звертати значну увагу на формування своїх іміджів. Саме тому, на сьогоднішній день важливим при розробці політичних стратегій є дослідження особливостей формування іміджу українського політика.

Наукова новизна: названі особливості іміджу українського політичного лідера, який характеризується поєднанням теоретичних та практичних аспектів, які розкривають новизну базової концепції даного процесу. Також сформульовані авторські рекомендації щодо формування іміджу політика, які можна застосовувати у політичних кампаніях в Україні.

Предмет дослідження: імідж українського політика Арсенія Яценюка, його різновиди та відмінності залежно від його виду та етапи формування.

Останнім часом проблема формування іміджу політичного лідера стала актуальною потребою нашого політичного життя. Політичний імідж у даний час є найважливішим чинником, з яким змушені вважатися політики, що бажають прийти до влади чи утримати її.

Політичний імідж – це своєрідне відображення суспільного уявлення про ідеальне втілення тієї чи іншої соціальної ролі, це набір стверджень і уявлень у виборців про конкретного політика, шляхом узагальнень і емоційних переживань. [3, с. 168]

Суть політичного іміджу лежить в природі соціального стереотипу і його впливу на масову свідомість, тому імідж політичного лідера створюється на ґрунті специфічного сплетіння інформаційних, емоційно-комунікативних і діяльнісних чинників.

Робота з іміджем політика в рамках виборчої кампанії – це серія кроків, які носять технологічний характер, мова йде про методи підготовки, організацію і впровадження іміджу. Політичні технології, які застосовуються при створенні іміджу політика – це комплекс заходів (передусім інформаційних, але підкріплених відповідними організаційними, кадровими тими, кадровими ресурсами), спрямованими на створення позитивного іміджу (як окремого політика так і політичної партії) та, відповідно – послаблення позицій опонентів. Побудова іміджу політичного лідера можна зазначити як комунікативне програмування, оскільки перед виборцями проходить вибір форматів найбільш сприятливих для виборців. Політичний маркетинг та менеджмент, PR, політична реклама та пропаганда використовуються як технології створення іміджу політика. [2, с.14-15]

У вітчизняній політичній культурі особистості лідера традиційно відводиться центральне місце, політичний вибір багато в чому персоніфікований. Приймаючи електоральне рішення, виборець найчастіше орієнтується не на програми, а на особистісні якості кандидата. Іншими словами, щоб претендувати на перемогу, політик повинен демонструвати якості, які відповідають – в очах масового виборця – його політичним перевагам. Про зовнішність, манери, ораторські здібності політика кожний виборець може судити сам, побувавши на зустрічах з кандидатом та на інших публічних заходах. Крім того, про програму та діяльність можна робити висновки зі слів кандидата (через звернення та виступи) і спостерігаючи зовнішню рекламу, читаючи листівки та буклети, які розповсюджують. Якщо використати термінологію Почепцова Г.Г., то це пряма іміджеформуюча інформація (та, котру людина отримує при безпосередньому контакті) [3, с.345].

Безумовно, на електоральний вибір впливають і такі чинники: склад виборчого округу; рівень матеріальної забезпеченості більшості жителів. Наприклад, інтелігенцію привертають насамперед якості кандидата – рівень освіти, передвиборча програма; робітників – захист їхніх інтересів, соціальна приналежність кандидата. Для молоді цікаві біографічні дані. Для людей похилого віку дуже важлива партійна приналежність, а також проживання кандидата в одному з ними регіоні. Таким чином, створення іміджу націлюється на те, щоб виборці побачили в кандидаті ті якості, якими, напевне, хотіли б володіти самі. Стосовно формування іміджу (слід зауважити, що свідомість натовпу не може сприймати політику, не персоніфікуючи її: для нього значно важливішими є люди, ніж ідеї [1, с.139]. Однак спілкування з політиком дуже рідко буває безпосереднім, найчастіше виборцю транслюється образ політика ЗМІ. Це так звана непряма іміджеформуюча інформація (та, яку людина отримує «через треті руки»).

Формування української культурно-політичної еліти має свої дуже важливі особливості, без з’ясування яких неможливо по-справжньому розібратися в питаннях її іміджу. Тут варто враховувати й історичні традиції, і соціальні стереотипи, і особливості української політичної культури, і, може бути в першу чергу, своєрідність історичної долі української еліти. У сучасних умовах сутнісні питання формування нової генерації політичної еліти цілком домінують над практикою політтехнологів, іміджмейкерів по створенню іміджу конкретного кандидата. Такі технології для політичного життя нинішньої України мають, безумовно, другорядне значення. Разом з тим недооцінювати сучасні ефективні політичні технології в цьому плані зовсім не слідує. Як уже згадувалося, досвідчені іміджмейкери в даний час здатні за короткий час «розкрутити» того чи іншого претендента на виборну посаду і привести його до перемоги.

Імідж політичного лідера формується на підставі реально властивих певній особистосі характеристик, але у відповідний спосіб «препарованих» спеціалістами (іміджмейкерами), саме вони дозволяють лідеру здійснювати свої функції, в тому числі переконувати електорат у правильності вибраного рішення. Електорат не так цікавлять самі по собі об’єктивні характеристики політика, як конкретні переваги для кожного з них. Політик  входить в ті ролі, які очікує від нього населення, навіть тоді, коли він не володіє необхідним для  іміджу набором характеристик. Але масова свідомість, діючи в умовах неуважності і розірваності свого сприйняття, у будь-якому разі допише в його образ необхідні характеристики. Тобто, існує деякий постійний набір якостей і рис, які обов’язково повинен демонструвати політик.

Разом з тим необхідно назвати ще одну надзвичайно важливу складову всієї діяльності по формуванню іміджу лідера, що у сучасній політологічній літературі називають позиціювання. Даний пункт припускає визначення і публікацію всієї системи ідейно-політичних і програмно-практичних позицій кандидата з урахуванням установок його найближчих конкурентів. У зарубіжній політичній практиці ці питання носять сугубо конформістський, тактичний характер і зводяться до пошуку вільної ніші на політичному ринку країни.

Для створення відповідного іміджу зарубіжні політтехнологи використовують схему політичного позиціювання на основі таких принципів: «бути найпершим», «бути найкращим», «бути найменш дорогим», демонструвати «чим ми не є», враховувати особливості різних вікових груп [1, с. 175-190].

В українській дійсності ситуація склалася трохи інакше. По-перше, наше суспільство пережило період корінної соціальної трансформації, у результаті якої змінилися самі основи ідеології державного будівництва – на зміну утопічним комуністичним ідеологам прийшла орієнтація на суверенітет, ринкові відносини і демократію. По-друге, українці початку 90-х років вийшли з тоталітарного суспільства, життя якого максимально ідеологізована і політизована. Звідси й звичка сприймати кандидатів через їхні ідейні погляди і політичні програми. Усе це не могло не відбитися на особливостях позиціювання вітчизняних претендентів на виборні посади, на їхніх політичних характеристиках і рекламному іміджі. У зв’язку з цим кожен український політичний лідер і в нових умовах прагнув до того, щоб за традицією дотримувати визначеної ідейної орієнтації, вписуватися в існуючі ідейно-політичні плини. Однак ідейний фактор у наш час усе-таки поступово відходить на другий план.

Багато представників української політичної еліти змінили свої погляди. Частина з них пристосувалася до нових політичних реалій, однак для інших це стало не простим актом мімікрії, а результатом болісного пошуку нової життєвої позиції. При цьому варто помітити, що тепер, в умовах твердження вільного політичного ринку влади виникає потреба в яскравих лідерах, що володіють визначеною позицією, професіоналізмом, високими моральними якостями і патріотизмом. Раніш, у нашому тоталітарному минулому усе виглядало трохи інакше. Був широко розповсюджений типаж лідера, що мімікрував під своє оточення. Це стосувалося зовнішнього вигляду, одягу, поводження і демонстрації єдності ідейних . Приміром, широко відома фотографія членів політбюро хрущовського періоду, з якої ясно, що усі вони носили навіть одинакові пальто і капелюхи, виділитися мав право тільки генеральний секретар (кольором костюма).

Іншими словами, іміджеві методики можна вважати одним з найважливіших і діючих засобів у сучасній практиці політичної самоорганізації суспільства. Іміджмейкери, створюючи, аналізуючи і впроваджуючи політичний імідж лідера в суспільну свідомість, насамперед, звертають увагу на фізичні, комунікативні, політико-психологічні дані лідера, оскільки особистісні характеристики мають велику емоційну прив’язку до аудиторії, легше проникають у масову свідомість і міцніше засвоюються.

За багато років існування парламентської демократії і політичного ринку в західних країнах накопичений значний досвід формування іміджевих кампаній, розроблена їхня докладна типологія, що далеко не в усьому задовольняє українські традиції політичного життя і наш менталітет, а також виниклий зараз попит на вітчизняних лідерів.

Особливо актуальним стало питання про імідж харизматичного лідера, що впливає на суспільну думку і політичні процеси в суспільстві. Фахівці затверджують, що вчинки таких політиків найчастіше суперечать раціональній логіці, їх неможливо «прорахувати», угадати, однак ефективність діяльності харизматичного лідера завжди надзвичайно висока.

Останнім часом у суспільній думці зростає інтерес до політичних лідерів, що могли б викликати щирі симпатії в більшості населення. Такий кандидат, очевидно, повинний синтетично сполучити в собі якості попередніх типажів з високим професіоналізмом, моральністю і патріотичною відповідальністю перед своїм народом, здатністю об’єднати зусилля мільйонів і очолити рух по кардинальному поліпшенню положення в країні.

Таким новим політичним лідером  намагався стати Арсеній Яценюк , який 5 квітня 2009 року оголосив про свій намір висунути кандидатуру на пост президента, що і стало причиною раптової рекламної кампанії політика, яка  почалася з 22 травня, одразу після того як він подолав віковий ценз для участі в президентських виборах.

Арсеній Яценюк увійшов в українську політику як уособлення чогось нового, свіжого, але потенціал тих, хто готовий підтримати «третю силу», виявився зовсім невеликий. Головний його мінус в тому, що багатьом не подобається його зайва молодість.

Спочатку Яценюка підносили як продовжувача справи «батьків» – Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко. І це була правильна подача, оскільки сам Яценюк на роль «батька» ще не дотягує, йому потрібно було зображати «сина-підлітка», який хоче примирити «батьків». У цьому разі йому потрібно було заручитися підтримкою або Ющенка, або Тимошенко. Проте кандидат ударився в критику уряду і дистанціювався від чинного Президента.

Моніторинг телепростору показує, що А. Яценюку поступалися інші кандидати у плані присутності в телевізійних програмах. Протягом літа і осені А. Яценюк – мабуть, єдина людина, якого аудиторія одного з головних політичних ток-шоу країни, «Свободи на Інтері», завжди сприймала позитивно. Для цього навіть йому не потрібно було говорити, досить вийти на трибуну, посміхнутися своєї скромно-чарівною усмішкою, і людям одразу ставало зрозуміло – саме так і має виглядати чесний, розумний, а головне, новий український політик.

Потрібно відзначити, що опоненти А. Яценюка обрали неправильну тактику боротьби з ним, представивши його у вигляді ставленика олігархів. Цілих кілька місяців велася кампанія про те, що Яценюк – ставленик Фірташа. Потім його почали прив’язувати до Пінчука. У результаті виявилося, що до фінансування кампанії Яценюка олігархи відношення не мають, а люди, яких називають в числі фінансистів Арсенія, в клуб олігархів зовсім не входять.

Однією з технологій, яка була використана для створення  іміджу Арсенія Яценюк була політична реклама, яка і остаточно заплутала електорат, адже викликала на підсвідомому рівні відчуття жаху і наступу ворогів. Фахівці вже встигли розкритикувати Арсенія Петровича за його образ «супермена», героя-рятівника. Його передвиборчу кампанію вже встигли охрестити, як зразок найпровальнішої кампанії за всю історію українських виборів. Варто зазначити, що спочатку його кампанія була досить таки вдалою. Яценюка сприймали, як «нове обличчя» української політики, але згодом, коли Арсеній Петрович кардинально змінив свою передвиборчу риторику, його рейтинги пішли на спад.

Політик «нової генерації», а саме до такої категорії відносили Яценюка, став будувати свою передвиборчу платформу на заїжджених роблемних темах суспільства, уподібнюючись до тих політиків, які є нині при владі. До моменту поки Яценюк, на фоні владних сварок та конфліктів Тимошенко і Януковича, мовчав його рейтинги стрімко зростали, але коли він почав відкривати рот його рейтинги різко почали падати.

Старт його передвиборчої кампанії, фактично, розпочався ще з того моменту, коли він покинув пост спікера, тоді Яценюк ніби вийшов сухим із води, адже незадовго до цього почалася затяжна політична криза підкріплена кризою економічною. Становище сприяло до того, що влада, буквально, валялася під ногами і єдине що вимагалося від Яценюк – підняти її та взяти в руки, але завдяки старанням політтехнологів, Арсеній Петрович упустив цей момент.

Аналізуючи його образ, як цілісне явище, не можна не зважати на незвично молодий вік політика та на ту стрімку політичну кар’єру, яку він встиг собі зробити за відносно не великій відтинок часу. Кар’єра у Яценюка стрімка, але осколочна. Люди не бачать в ньому професійного менеджера. реалісти і чудово розуміють, що до президентства йдуть роками. Що кар’єра політика складається не тільки зі злетів, але й з падінь. А Арсенія Яценюка ще не бачили в падінні, не бачили в критичних ситуаціях. Він молодий та енергійний професіонал своєї справи, який доволі легко справляється з функціями лідера та вміє формувати позитивне враження про себе. Його цільова аудиторія – це молоді люди, а тому акценти в його іміджі розставлені відповідно до уявлень молодих людей. Так Арсеній Яценюк любитель з’явитися в кадрі спершись на стіл, невимушено та з готовністю до дії. Він також може дозволити собі бути без піджака чи розстібнути верхній ґудзик сорочки. Але, в основному, Арсеній Петрович віддає перевагу класичному діловому стилю в одязі та пастельних тонів сорочкам.

Після офіційного старту передвиборчої кампанії Арсеній Яценюк, очевидно, відчувши весь смак ролі кандидата в Президенти, почав поводитись більш рішуче, інколи навіть відчуваючи себе дещо вільно в поведінці та певних висловлюваннях. В цілому образ кандидата Яценюк є дуже спірним. Він приміряв на себе те, що йому не пасує. Володіючи хорошим почуттям гумору, він створив собі образ революційного реформатора, а його рішучий погляд з плакатів лише підживлює сумнів у вдалому формуванні образу. Насправді ж, Арсеній Петрович дуже легко знаходить спільну мову з людьми, його посмішка була його родзинкою і саме її варто було використовувати. Щирість та безпосередність – це ті якості якими володіє Яценюк і з презентацією яких він користувався популярністю. Строгість та комплекс супер-героя – це те, що знищило Яценюк, як майбутнього Президента

Кольори, які супроводжують Арсенія Петровича і які, фактично, стали його візитною карткою, виявились ще одним програним козирем. Традиційно зелений колір – це колір життя, але Яценюк відкидає позитивну тематику такого наповнення і обирає для себе кольори «хакі». Це українська громадськість не сприйняла та не зрозуміла. Кампанія в стилі мілітарі викликала певні суперечки про благонадійність такого кандидата, а тому ситуацію навіть не врятувало розтушування цього забарвлення кольорами райдуги. Депресивний тон, який задав Яценюк від самого початку своєї передвиборчої кампанії, а якщо бути точним, то й ще раніше, не покидатиме виборців уже ніколи. В їх пам’яті назавжди закарбувався образ похмурої політичної реклами із оливковим обличчям кандидата на такому ж похмурому оливковому фоні. І даремно пояснювати виборцям, що ці моменти ніби обґрунтовують саму назву політичної сили Арсенія Петровича – «Фронт Змін», мовляв фронт не силовий, а інтелектуальний, адже імідж пана Яценюк – це імідж кандидата інтелектуала, якого інколи називають людиною індіго. Єдина помилка, якої можна було б уникнути – це не міняти нічого і залишити все як було, бути самим собою.

Передвиборча програма Арсенія Петровича називалася: «Новий курс». Назва є доволі символічною та актуальною. Сам Яценюк якось навіть посилався на Рузвельта маючи на увазі, що він готовий повторити його подвиги в розбудові країни. Ситуація сприяла підтримці такого образу, адже світову фінансово-економічну кризу фахівці сміливо прирівнюють до глобальної кризи 30-х років ХХ століття.

Варто зазначити, що програма є досить вдалою, але оскільки провалилася власне сама подача її, як політичного продукту, то й програмні ідеї кандидата не здобудуть підтримки широкого загалу виборців. Але ми у своєму аналізі зупинимося на базових платформах цієї програми: «Країні необхідна нова індустріалізація. Потрібен прискорений розвиток українського сільського господарства». «Найважливіша мета держави – забезпечити відтворення і зростання здорового і високоосвіченого населення своєї країни. Держава повинна взяти на себе ініціативу й відповідальність за модернізацію країни. Нова українська держава має реалізувати принципи соціальної справедливості та високий рівень соціальних гарантій». «Ініціювати будівництво Великої Європи, стати одним із лідерів цього процесу повинна Україна. Багатонаціональність та багатокультурність України є нашим найважливішим ресурсом, силою, а не вадою». Програма символічно завершується словами: «У нас велике минуле в загальноєвропейській історії, і я вірю – ми сформуємо наше велике майбутнє. Для цього сьогодні потрібне одне – врятувати країну і стати на Новий Курс. Ми це зробимо!»

Політологи виділили найбільшими помилками цієї програми те, що прозахідний Яценюк перетворюється в Яценюка проросійського, що автоматично відрізало йому шмат західного електорату і не принесло значного зростання електорату східного. Ще одним моментом із області фантастично-нездійсненного є бачення України, яку ніде не чекають і вже точно нікуди не просять, лідером у «будівництві Великої Європи» з центром у Києві. Словом, програма Яценюка не написана для того, щоб бути реалізована, принаймні найближчим часом.

Ключові повідомлення Арсенія Яценюка називають дещо абстрактними у своєму значенні, хоча всі вимоги до ключового повідомлення дотримані повністю. Вони є і короткими, і змістовним, і такими що легко запам’ятовуються виборцями. Його ключовими гаслами є «Країну врятує: нова індустріалізація, продуктивне село, здорові освічені люди, боєздатна армія». Продовженням таких гасел є «Арсеній. Врятувати країну». В даному випадку виборцям дають зрозуміти, що тільки політики «молодої крові» можуть сьогодні «врятувати країну», а зробити це можна лише провадивши курс реформ в найбільш болючих для суспільства сферах.

Перший етап рекламної кампанії з використанням близько 1400 рекламних щитів і роздачі друкарських агітаційних матеріалів пройшов з кінця травня по 19 жовтня 2009 року, коли офіційно почалося висунення кандидатів на пост президента. На думку експертів, ця реклама не порушувала законодавство України, оскільки до офіційного початку виборчої кампанії вона може бути розцінена як «соціальна». У період з 19 жовтня і до офіційної реєстрації кандидата в президенти рекламна кампанія є незаконною.

Другий етап починається з моменту офіційної реєстрації кандидатів 13 листопада 2009 року і продовжиться до дня голосування — 17 січня 2010 року.

Реклама А. Яценюка зроблена в стилі «мілітарі». Стиль реклами перегукується з назвою політичного руху, створеного і очолюваного А. Яценюком. Сам А. Яценюк пояснив вибір воєнізованого стилю так: «Які ще кольори можуть бути в країні, яка знаходиться в глибокій економічній і політичній кризі? Ми вже фактично на грані. Ви бачите, там такий прикордонний колір. То міняємо Конституцію, тепер намагаємося вкрасти вибори шляхом механізму змін до закону про вибори президента, набираємо кредитів, не розраховуємося за газ, тому що нічим платити. Країна на межі економічного і політичного колапсу. Тому у мене там прикордонний колір. Немає поки місця для радості. Тому — все для фронту, все для перемоги. Нас чекають важкі економічні і політичні процеси виходу з кризи. За оптимізм потрібно боротися.» [4]

В загальному вся рекламна кампанія будувалася на розміщенні рекламних щитів, наметів з агітаційною пресою з програмними поглядами А. Яценюка і його численними портретами в різних ракурсах. Причому поліграфія газет виконана в стилі, що і плакати..

Вся реклама випускалася в двох мовних варіантах: на Східній Україні і в Криму розміщувалася реклама російською мовою, а на Західній Україні, в Києві і т.п. — на українській. Основними інструментами першого етапу кампанії стала зовнішня реклама у вигляді білбордов, а також агітаційні намети захисного кольору, в яких активісти поширювали рекламні буклети.

Зовнішня реклама Яценюка виявилася наймасовішою серед аналогічних кампаній всіх конкуруючих кандидатів. За даними компанії «Український Медіа Монітор» в 32 містах і на основних автодорогах в липні 2009 року плакати Яценюка займали не меншого 1400 одиниць. У містах, де проходила рекламна кампанія, її відмітили 78 % населення (у Юлії Тимошенко — 68 %).[5]

У молодого кандидата в президенти Арсенія Яценюка був вибір: або формувати фінансову базу своєї виборчої кампанії за прикладом західних демократій – відкрито називаючи своїх головних спонсорів і нескінченно завдяки добровільних соратників, або піти вже давно вивченим українським шляхом – ретельно приховуючи контакти з олігархами і активно роздуваючи можливості членських внесків пересічних громадян. Арсеній Яценюк вибрав другий шлях, проте все ще намагаючись залишитися незалежним від крупного капіталу, вже загрузнув в зобов’язаннях перед спонсорами “середньої руки”.

Вартість зовнішньої реклами, як зазначав А. Яценюк обійшлася йому в 480 тис. гривень, а вся сума внесків в касу «Фронту змін» офіційно склала 6 млн. гривень — 2,5—3,5 млн. гривень в місяць. [5]

Аналізуючи даний стиль реклами, варто зазначити, коричнево-чорний колір це молодості і розвитку, ймовірно це саме той, колір, який любить і хоче вибрати молода частина електорату. Проте, з точки зору деяких психологів це колір фашизму, фекалій і смерті. Взагалі колір хакі використовувався переважно для військових цілей, щоб ховати солдатів і важливі об’єкти в кущах. Тому саме ця комбінація для зовнішньої реклами є не дуже ефективною, адже в такий спосіб може злитися з навколишнім фоном. Взагалі обраний стиль «мілітарі» наводить на думку, що Арсеній Яценюк йде не просто на вибори, він йде на війну. Схоже, на передодні вирішальної сутички А.Яценюк остаточно змінив імідж інтелігентної молодої людини в дорогому костюмі і окулярах на камуфляж.

Шрифт, який надруковано напис дуже тоненький, розірваний, трафаретний. Такий стиль був характерний для  70-80х рр., коли використовували трафарети при виробництві стінгазет і наочної агітації. В думках одразу виникає питання « Мені обіцяли майбутнє, а підсовують минуле!» Що стосується підпису, то дивною та незвичною для українського народу є комбінація «Президент Арсеній», при цьому на плакаті «Арсеній» розташований внизу, що є не досить читабельно, якщо спеціально не намагатись це зробити.

Обіцянка на щиті «Врятувати країну»  теж вже не дивує наш народ, тут немає конкретних відповідей на питання як це буде зроблено та як зміниться. Говорити, що народ втомився від порожніх обіцянок теж порожня обіцянка.

У якійсь мірі подібна підкреслена войовничість служить показником невпевненості самого кандидата, будучи засобом психологічного тиску і самозахисту. Ймовірно, йому потрібне додаткове підживлення власної жорсткості і рішучості в боротьбі за «порятунок країни».

Для того, щоб розібратися наскільки ж відповідає зміст агітації А.Яценюка її оформленню та чи справляється він з вибраною ролю, було проаналізовано на прикладі однієї з його газет, випущеною під назвою «Державні питання».

А.Яценюк хоче сподобатися всім – і прихильникам В.Януковича, і прихильникам Ю.Тимошенко, і нечисленним прихильникам політики В.Ющенко, а тому намагається лавірувати між інтересами і перевагами різних електоральних груп. Філософствуючи про вибір зовнішньополітичного курсу і пріоритетів України, він обмежується загальними міркуваннями. По суті, в його репліках немає жодної конкретної відповіді. Фрази про необхідність відстоювати національні інтереси у відносинах з іншими державами, напрацьовувати реальний суверенітет і будувати сильну державу, орієнтуватися на майбутнє навряд чи характеризують його як справжнього державного лідера. У надмірно обережній мові Арсенія Петровича чітко є видимим прагнення обійти всі гострі кути. В результаті це інтерв’ю народжує більше нових питань, чим дає відповідей.

Ще нинішньою весною А.Яценюк не приховував свої євроатлантичні симпатії, що не викликало захоплення у виборців південно-східного регіону. Тепер же, «скоректувавши» позицію, Арсеній більше не говорить про свою прихильність євроатлантичним цінностям, як не говорить і про відхід від цієї лінії в зовнішній політиці. Які сьогодні його переваги, можна тільки здогадуватися.

Міркуючи про перспективи вступу України в НАТО, А.Яценюк відзначає: «У НАТО маса власних проблем», а тому входження України до альянсу скрутно. І тут же підкреслює свою роль: «Саме цю позицію я вніс до парламенту, вона була прийнята – вступ України в НАТО тільки через референдум». Можливо, і так. Але ж Арсеній «забуває» інший важливий факт: саме він при своєму перебуванні розділом українського парламенту поставив підпис в  листі  до натівського керівництва про якомога швидше ухвалення України до альянсу – по суті, в обхід референдуму.

В той же час А.Яценюк не упускає можливість кинути камінь в город Росії: «росіяни інтенсифікують боротьбу проти НАТО в Україні», що, на його думку, привело до поляризації країни аж до загрози її суверенітету. Дивно! Хіба не українські політики і державні діячі (у тому числі і сам Арсеній Петрович) своїми незграбними провокаційними діями викликали поляризацію суспільства навколо проблеми НАТО? І хіба не переважна більшість громадян України, що підтверджене безліччю соціологічних досліджень, чітко і недвозначно висловлюється проти членства України в НАТО? Але немає, згідно версії А.Яценюка, вся відповідальність за соціально-політичні і економічні потрясіння на українській землі лежить на сусідній країні, а не на нім – колишньому спікерові парламенту і міністрові закордонних справ.

Перейшовши до питання власне україно-російських відносин, А.Яценюк продовжує уникати конкретних відповідей, йдучи від незручних для себе деталей, і підігравати одночасно людям з різними політичними поглядами. Говорить про добросусідство з Росією – і розвінчує «міф» про братерство народів («Що таке «братерські міжнародні відносини»? Це ще один міф»). Констатує неминучість інтеграції – і тут же указує на неможливість її здійснити на нинішньому етапі («Сьогодні Росія не готова запропонувати інтеграційні цілі, тобто сформулювати загальні інтереси. Вона ще і з своїми інтересами до ладу не розібралася»). А чи розібралася з своїми інтеграційними цілями відносно Росії сама Україна, А.Яценюк умовчує.

Проте А.Яценюк навіть піднімає фактично закриту сьогодні тему Єдиного економічного простору, знаючи, що для значної частини населення країни вона як і раніше має значення. І, природно, знову не забуває сказати про себе. Він пояснює, що саме в його обличчі Україна запропонувала на останніх переговорах свою формулу будівництва ЄЕП, яка зводиться до чотирьох основних пунктів:

– ЄЕП без наднаціонального управління;

– ухвалення всіх рішень консенсусом учасників одноголосно;

– включення в пакет угод договору про торгівлю енергетичними ресурсами і трубопровідний транспорт;

– зняття всіх торгових обмежень без виключень і вилучень.

І якби Росія прийняла цю формулу, заявляє А.Яценюк, то «таке ЄЕП ми готові були б підписати», але. «переговори більше з тих пір не поновлювалися».

Переговори дійсно припинилися, але ж не з тієї причини, що Росію не зацікавили пропозиції А.Яценюка. Українське керівництво втратило інтерес до ЄЕП, повністю переорієнтовувавшись на євроінтеграцію, і про це Яценюк теж змовчав.

Умовчує він і про те, що по-справжньому стало бар’єром  в розвитку добросусідських відносин і поглибленні партнерства, що примусило відкласти взаємовигідні інтеграційні проекти між Україною і Росією. Подібні питання він вважає за краще залишати без уваги. Так само, як і те, яким чином весь цей складний комплекс проблем, що накопичилися, він має намір вирішувати як потенційний президент. І чи має намір А.Яценюк взагалі їх вирішувати. А в цьому після перегляду його інтерв’ю   виникають великі сумніви.

Взагалі експерти розійшлися в оцінках якості і ефективності реклами Яценюка. Деякі оцінили рекламу позитивно. Зокрема, завдання відрізнитися від конкурентів і показати рішучість, твердість і упевненість кандидата в рекламі вирішені цілком якісно. Відомий російський дизайнер Артемій Лебедев охарактеризував розробку як «ідеальний дизайн пачки сигарет для робітничо-селянської аудиторії». [5]

Деякі джерела вважають, що темні кольори були вибрані для контрасту з іншими кандидатами і що ближче до кінця кампанії вони повинні були змінюватися на яскравіші і оптимістичніші. При цьому експерти відзначають, що реклама запам’яталася і викликала інтерес у публіки.

Проте більшість спостерігачів визнали рекламу Яценюка незрозумілою, не відповідною іміджу кандидата, що склався, вторинною і такою, що не викликає довіри, не дивлячись на те, що формально вона була зроблена з дотриманням основних канонів політтехнологів. На думку деяких експертів, розробники кампанії недостатньо враховували відмінності української аудиторії від російської або американської.

Політологи оцінили літню рекламну кампанію Яценюка як невдалу. Багато хто відзначав зниження його рейтингу щодо конкурентів, зв’язуючи цю тенденцію зокрема з непродуманою рекламною стратегією. [4]

Отже, проблема формування іміджу політичного лідера стала актуальною потребою нашого політичного життя, а тому має свої методи підготовки, організацію і впровадження його в життя. Технологічний характер іміджу полягає в забезпеченні певного комплексу заходів спрямованих на досягнення поставленої мети та цілей. На сьогодні, існує значна кількість технологій, які застосовують сучасні політики в ході їхніх передвиборчих кампаній. Іміджмейкери, створюючи, аналізуючи і впроваджуючи політичний імідж лідера в суспільну свідомість, насамперед, звертають увагу на фізичні, комунікативні, політико-психологічні дані лідера, оскільки особистісні характеристики мають велику емоційну прив’язку до аудиторії, легше проникають у масову свідомість і міцніше засвоюються.

В цілому політичний імідж лідера має позитивний характер в силу того, що він наближує політика до його електорату, змушуючи враховувати настрої населення, підтримувати з ним постійний зв’язок. Імідж для виборця дозволяє ідентифікувати кандидата як особистість і виділити його з загального ряду, відчуваючи до нього довіру.

За  період своєї політичної діяльності Арсеній Яценюк зарекомендував себе як амбітний молодий політик, який своїми поглядами та життєвими позиціями намагається змінити та врятувати Україну від проблем сучасності. Імідж А. Яценюка почав формуватися відповідно з початком передвиборчих процесів на пост Президента України. В своїй рекламній кампанії А. Яценюк  зупинився на виборі воєнізованого стилю, який по-різному сприймався виборцями та та досить неоднозначний мав характер.

Перелік ключових слів: політичний імідж,  електорат, політичний лідер, PR технології, передвиборча кампанія.

Список використаних джерел та літератури

1. Богданов, Е. Психологические основы Паблик рилейшнз [Текст]   / Е.Богданов, В.Зазикін. – 2-е изд. – СПб.: Питер, 2004. – 204 с.

2. Лісничий, В.В. Сучасний виборчий PR : навч. посіб. [Текст]  / В.В. Лісничий, В.О. Грищенко, О.В. Радченко та ін. – Сєверодонецьк : Еврика, 2001. – 480 с.

3. Почепцов, Г. Имидж: от фараона до президента [Текст]  / Г.Почепцов .- К.: Адеф-Украина, 2004. – 328 с.

4. Харрис,  Р. Психология массовых коммуникаций  [Текст]  / Р.Харрис. – СПб.: Еврознак, 2003. – 448 с.

5. Солонська, С.  Політична міфологія України: імідж кандидатів [Електронний ресурс] // С. Солонська. – Режим доступу: http://my.nashformat.ua/publication/politychna-mifologiya-ukrayiny-imidj-kandydativ/– Назва  з екрану.

6.Офіційний сайт Міністерства закордонних справ України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/6652.htm. – Назва  з екрану.