Ключові слова: особистісні особливості, сімейний конфлікт, міжособистісна взаємодія, сім’я, подружжя.

В статье представлены результаты эмпирического исследования взаимосвязи личностных особенностей супругов и характера их поведения в конфликтах. Установлены половые различия в характере поведения супругов в семейном конфликте.
Ключевые слова: личностные характеристики, семейный конфликт, межличностное взаимодействие, семья, супружество.

The paper presents the results of an empirical study of the relationship of personality characteristics of marriage and the nature of their behavior in conflict. Established sex differences in the behavior of spouses in marital conflict and their relation to it
Key words: personal characteristics, family conflict, interpersonal interaction, family, spouses.

Конфлікт – це одна із ознак будь-якої соціальної системи і тому повинен розглядатися як природний фрагмент людського життя. Конфлікт – це стимул до змін, який вимагає творчих рішень. У подружньому конфлікті є ризик як зруйнувати стосунки, так і вийти на їх новий рівень, конструктивно долаючи кризу, здобуваючи нові життєві можливості. Отже, конфлікт може виступати не тільки як фактор дестабілізації сім’ї, виконуючи деструктивну роль, але й виконувати конструктивну функцію. У функціональних сім’ях конфлікти протікають на загальному фоні позитивних взаємин подружжів, виконуючи таким чином конструктивну функцію. Так, виявляючи різницю потреб, установок, цінностей, намірів подружжя, конфлікти допомагають виробити єдині позиції і сприяють успішній адаптації партнерів до шлюбу. У проблемних сім’ях конфлікти протікають на тлі негативних стосунків подружжя, їх взаємної незадоволеності і послаблення чи втрати емоційності, привабливості партнерів. Таким чином, конфлікти, які заважають виробити подружжю спільний погляд, призводять до дезорганізації їх спілкування і співробітництва, слід розглядати як деструктивні. Проблема подружніх конфліктів у сім’ї досліджувалася такими вченими як М.І. Алексєєва, Т.В. Говорун, С.В. Дворняк, В.І. Зацепін, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальов, О.С. Кочарян, М.М. Обозов, які стверджують про наявність кризи в сучасній українській сім’ї. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволеності подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо. [5; 143]. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім’я потребує психологічної підтримки та допомоги. На сьогодні у вітчизняній і зарубіжній психології конфлікту сформувалися декілька основних підходів до дослідження кризових ситуацій, що виникають у житті членів сім’ї. Так, представники особистісного підходу (С.Т. Агарков, К. Вітакер, С. Кратохвіл, Н.В. Крогіус, В.С. Мерлін, М.М. Обозов та ін), а також представники психоаналізу (З. Фрейд, Н . Аккерман, М. Ніколс) розглядають особистість як центральну ланку будь-якого конфлікту, а особистісні характеристики – як детермінанти конфлікту. Це реалізовано в описі внутрішніх і зовнішніх умов конфліктуючих особистостей (З. Фрейд, К. Хорні, Е. Фромм), мотивів їх конфліктної поведінки (З. Фрейд), характеру і впливу особистісних характеристик на вибір прийомів конфліктного протиборства (Н. Аккерман, Л . Я. Гозман, О. Кернберг, С. Кратохвіл, М. Ніколс), психічних станів опонентів (О. Кернберг, С. Кратохвил) [1]. Тому мета цієї статті полягає у аналізі основних факторів та передумов виникнення сімейних конфліктів; визначенні та обґрунтуванні особистісних особливостей подружжя як передумов виникнення та характеру перебігу сімейних конфліктів.
Стабільність сім’ї значною мірою залежить від того, наскільки молодому подружжю вдається виробити згоду стосовно своїх прав і обов’язків, загальних цілей і завдань, а також спільну позицію у веденні домашнього господарства, вихованні дітей, розподілі сімейного бюджету тощо. Узгоджені дії подружжів обумовлені їх прагненням зробити посильний внесок у спільні справи сім’ї. При цьому поведінку подружжів можна і слід розглядати як результат взаємних поступок і взаємного пристосування – оскільки чоловік і дружина взаємозалежні. Так поступово в сім’ї формується складна система взаємодії і співробітництва. Отже, конфлікт – це сигнал про те, що існує суперечність у потребах, поглядах, інтересах тощо. У взаєминах між рідними людьми причинами конфліктів можуть бути об‘єктивні обставини, реальні труднощі й перешкоди, складні ситуації, а можуть бути й суб‘єктивні причини: упередження, різні ціннісні орієнтації, звички, особливості характеру, темпераменту тощо [6; 96]. Для виявлення типових форм поведінки в конфліктній ситуації використовувався тест К. Томаса (С. Thomas), адаптований Н.В. Гришиною [4; 27]. Для оцінки задоволеності шлюбом використовувався тест-опитувальник «Задоволеність шлюбом» В. Століна, Т. Романової, Г. Бутенка (V. Stolin, T. Romanova, G. Butenko). Тест-опитувальник призначений для експрес-діагностики ступеня задоволеності шлюбом, а також ступеня узгодженості-неузгодженості задоволеності шлюбом конкретної подружньої пари [3; 108]. В цілях вивчення характерологічних особливостей особистості був використаний опитувальник Гекса (Hexham) для визначення характерологічних особливостей (сигнальний опитувальник). За допомогою даної методики можна вивчити ряд типів особистості і визначити переважний тип обстежуваного (пристрасно-емоційний, щедро-холеричний, сентиментально-чуттєвий, нервовий, флегматичний, сангвінічний / реалістичний, апатичний, аморфний) [6; 209]. Для оцінки активності поведінки в конфлікті використовувався тест «Характер взаємодії подружжя в конфліктних ситуаціях». Методика дає можливість охарактеризувати найбільш конфліктні сфери в сімейних відносинах та визначити рівень конфліктності в парі [2; 75]. Аналіз цінностей особистості проводився з допомогою опитувальника цінностей Шварца (Schwartz Value Survey), який представлений шкалою для вимірювання 10 типів цінностей особистості на рівні переконань [7; 84]. Для виявлення базових потреб особистості використовувалась методика, яка виявляє потреби-мотиватори особистості чи групи [3;166]. Основою опитувальника слугувала процедура парних висловлювань, що характеризують потреби особистості. Також були використані такі методи статистичної обробки даних: t-критерій Стюдента для визначення статистичної відмінності показників; ранговий коефіцієнт кореляції Спірмена для визначення наявності зв’язку і підтвердження його статистичної значимості між показниками. Дослідження проводилось анонімно та на добровільній основі в очній формі. Вибірку нашого дослідження склали 25 подружніх пар (50 респондентів) віком від 25 до 46 років (середній вік респондентів = 31.8, SD=13.4). 88.5 % опитаних мають вищу освіту. Досліджувані є жителями Волинської, та Рівненської областей. Наявність дітей та термін перебування у шлюбі не входили до кола наших дослідницьких інтересів. В результаті проведеного емпіричного дослідження нами було виявлено, що, за характером поведінки в сімейних конфліктах, «активні» жінки обирають суперництво та компроміс як основну форму поведінки в конфліктній ситуації. Простежується значимість таких особистісних цінностей як стимуляція і досягнення. З підвищенням активності послаблюється потреба в безпеці, росте значимість таких особистісних цінностей, як стимуляція, досягнення, і понижується значимість конформності. Жінки, які частіше обирають суперництво, є менш задоволені шлюбом. Щодо жінок, які за характером поведінки у конфлікті є «пасивними», то в них простежуються наступні форми поведінки у конфлікті: уникнення та пристосування. Для них є значимою така цінність як доброта. У жінок, в яких показники активності зростають, простежується значимість такої цінності як самостійність і посилюється суперництво як типова форма поведінки в конфлікті. Пасивність в поведінці при сімейних негараздах супроводжується частішим використанням стратегії уникнення і пристосування. Чоловіки, які характеризуються активним відношенням до конфлікту, обирають співробітництво як основну форму вирішення конфлікту. Щодо чоловіків, які за характером поведінки у конфлікті є «пасивними», то вони найчастіше обирають стратегію уникнення. Результати за обома методиками представлені у таблиці 1.
Таблиця 1.
Результати кореляційного аналізу між стратегіями поведінки в конфлікті та характером поведінки у конфліктній ситуації

Отже, чоловіки, «активні» в розв’язанні сімейних конфліктів, обирають співробітництво та компроміс. Чоловіки, які обирають співробітництво є більш задоволеними у шлюбі, ніж ті, які обирають компроміс. Зниження активності поведінки в сімейному конфлікті супроводжується суперництвом, та наростанням цінності «досягнення». Підвищується здатність до пристосування як основної форми поведінки в конфлікті. Стає значимою така цінність як «конформність».

Чоловіки, «пасивні» у вирішенні сімейних конфліктів є більш незадоволені матеріальними потребами. Зі зростанням активності поведінки в конфлікті підвищується здатність до співробітництва, значимість цінностей безпечність та конформність. Щодо характерологічних особливостей особистості, то можна простежити певні спільні тенденції між чоловіками і жінками. Наприклад, частка жінок та чоловіків пристрасно-емоційного типу, обирають суперництво. Деякі жінки, та деякі чоловіки сентиментально-чуттєвого типу обирають компроміс. Чоловіки та частка жінок холеричного типу надають перевагу суперництву. Тут ми можемо зробити припущення про те, що за наявності  відношення до певного типу, який містить в собі властиві йому характерологічні особливості, респондент може вибрати ту, а не іншу стратегію поведінки в конфлікті.  Результати представлені у таблиці 2.

Таблиця 2.

Результати кореляційного аналізу між стратегіями поведінки в конфлікті та характерологічними особливостями

Щодо потреб, то найбільш актуальною для жінок є потреба в безпеці. Ця потреба несе в собі наступний зміст: захищеність сім’ї; почуття, що інші піклуються про мене; наявність підтримки від близьких.  Для чоловіків найбільш актуальною є потреба у визнанні, що супроводжується бажанням самоствердитись.   Результати представлені у таблиці 2.

Таблиця 3.

Результати загальної вибірки за методикою В. Скворцова «Діагностика особистісних і групових базових потреб»

Далі ми здійснили кореляційний аналіз для того, щоб побачити чи є зв’язок між стратегіями поведінки в конфлікті та базовими потребами респондентів. Для цього ми використали коефіцієнт рангової кореляції Спірмена. Статистично значимим вважається коефіцієнт кореляції р0.05. Результати представлені у таблиці 4.

Таблиця 4.

Результати кореляційного аналізу між стратегіями поведінки в конфлікті та базовими потребами

З отриманих результатів ми бачимо, що потреба в безпеці і в чоловіків, і в жінок корелює зі стратегіями поведінки в конфлікті. Це означає, що вона є важливою при виборі стратегії у конфлікті. Тобто незадоволена потреба у безпеці може стати, як причиною конфліктів, так і причиною вибору тієї, чи іншої стратегії.

Наступним нашим кроком було прослідкувати наявність зв’язку між цінностями та стратегіями поведінки у конфлікті. Перш за все ми дослідили цінності. Отримані дані ми зобразили на графіку (Рис. 5).

Рис. 5. Середні показники результатів всієї вибірки за методикою «Ціннісний опитувальник» (Шварца).

Як бачимо з даного графіка, на першому місці знаходиться така цінність як «Безпечність», на останньому – «Соціальна культура». За методикою Шварца безпечність означає наступне: захищеність сім’ї; почуття, що інші піклуються про мене; наявність підтримки від близьких. Соціальна культура несе такий зміст: уникнення заборгованостей; єднання з природою; байдужість до мирських турбот; збереження навколишнього середовища. Далі ми провели кореляційний аналіз між цінностями та стратегіями поведінки в конфлікті. У показниках жінок ми виявили кореляційні зв’язки таких цінностей як: безпечність, зрілість та соціальність з стратегіями вирішення конфлікту. Відповідно така цінність як «безпечність» корелює із стратегіює «уникнення», де r(25)=0,54; р0.05, та зі стратегією «співпраця», де r(25)=0,39; р0.05. «Зрілість» корелює із стратегією «компроміс», де r(25)=0,41; р0.05.  «Соціальність» корелює із стратегією «пристосування», де r(25)=0,38; р0.05, та із стратегією «співпраця», де r(25)=0,39; р0.05   У показниках чоловіків ми виявили, що такі цінності  як: соціальна влада, та зрілість корелюють з стратегіями вирішення конфлікту. Результати кореляцій мають такий вигляд: «соціальна влада» корелює із «суперництвом», де r(25)=0,47; р0.05, та із «уникненням», де r(25)=0,38; р0.05. Зрілість корелює із стратегією «компроміс», де r(25)=0,58; р0.05, та зі стратегією «пристосування», де r(25)=0,40; р0.05.

Дослідивши цінності, було помічено, що і в чоловіків, і в жінок така цінність як зрілість корелює зі стратегіями поведінки в конфлікті. Можна зробити висновок про те, що саме ця цінність, яка несе в собі такий зміст як: зріле розуміння життя; глибокий емоційний та духовний зв’язок; почуття власної гідності; розуміння свого призначення в житті, має важливе значення при виборі стратегій поведінки в конфлікті.  Вона  є однаково важливою, як для чоловіків, так і для жінок. Тож, якщо дану цінність буде пригнічувати  подружній партнер, то це може стати як причиною конфлікту, так і причиною вибору певної стратегії для його вирішення. Найбільш частим стилем поведінки у конфлікті є компроміс та уникнення. Соціальна культура як колективна цінність є найменш значимою для вивченої вибірки. Ця цінність має такий зміст: уникнення заборгованостей; єднання з природою; байдужість до мирських турбот; збереження навколишнього середовища.

Отримані результати вказують на статеві відмінності у характері поведінки подружжя в сімейному конфлікті і їх відношенні до нього: у жінок поведінка в сімейному конфлікті ініціюється важливістю особистісних цінностей і втіленням в життя особистісних інтересів, чоловіки прагнуть уникнути активної поведінки в конфлікті. Тож, для чоловіків сімейний конфлікт є стресовою подією, для жінок – ареною для самоактуалізації. Отже, проаналізувавши основні фактори та передумови виникнення сімейних конфліктів, ми визначили та обґрунтували такі особистісні особливості подружжя як: потреби, цінності, характерологічні особливості. Ми довели емпірично, що ці особистісні особливості в певній мірі є передумовою виникнення та характеру перебігу сімейних конфліктів.   Перспективи подальшого дослідження з даної проблеми полягають  у:     –  порівняльному аналізі отриманих даних з результатами вивчення проблеми практичними психологами і психотерапевтами щодо конфліктуючих подружніх пар;  – дослідженні особливостей особистісних детермінант подружнього конфлікту у сім’ях з дітьми та без дітей, з прийомними дітьми, у змішаних сім’ях;

– дослідженні особливостей особистісних детермінант подружнього конфлікту у сім’ях з різним віросповіданням подружжя, подружжям різних національностей і соціального статусу;

– розробці та апробації психологічного тренінгу та комплексної психокорекційної роботи, спрямованої на гармонізацію подружніх взаємин шляхом розвитку навичок сімейного спілкування, самопізнання, саморозвитку кожного з партнерів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонюк  Е. В.   Становление ролевой  структуры  молодой  семьи  и  ее  восприятие супругами /Е.В Антонюк// Вестник МГУ. – 2007. – №14. – С. 21–27.
2. Анцупов А.Я. Профилактика конфликтов в школьном коллективе / А.Я.Анцупов. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 208 с.Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии / С.М. Емельянов. – СПб., 2001. –368с.
3. Калмыкова Е.С. Психологические проблемы первых лет супружеской жизни /Е.С. Калмыкова// Вопросы психологии. – 1983. – №3. – 278 с.
4. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. / Ю.А. Канатаев. – М.: ВАХЗ, 1992.  – С. 124.Кравець В.П. Психологія сімейного життя: [навч. посіб.]/ В.П. Кравець. – Тернопіль, 1995. – 696 с.
5. Обозов Н. Н. Диагностика супружеских затруднений / Н. Н. Обозов, А. Н. Обозова// Психологический журнал. –1982. – № 2. – 54 с.
6.  Ішмуратов  В.А. Конфлікт і злагода/ В.А. Ішмуратов // Наука – К., – 1999. – 247 c.
7. Сысенко В.А. Супружеские конфликты/В.А. Сысенко – М., 1989. – 177с.

The article is devoted problems which exist in judicial practice concerning confession of property of private enterprise by common compatible property of the married couples. Investigational concept private enterprise, corporate rights, market participant and property of enterprise. The analysis of two contradictory court decisions is conducted. It is indicated on the feature of application of award of Constitutional Court of Ukraine and injunction of Plenum of Supreme Court of Ukraine.

Ключові слова: спільна сумісна власність, подружжя, приватне підприємство, фізична особа-підприємець, судова практика, майно підприємства.

Key words: common compatible property, married couple, private enterprise, physical person-businessman, judicial opinion, corporate property.

Постановка проблеми: із появою в українському законодавстві такої юридичної особи, як приватне підприємство, виникло чимало проблем стосовно прав на його майно. Особливо дана проблема загострюється під час вирішення судами питання про визнання майна приватного підприємства спільною сумісною власністю у зв’язку з наявною суперечливою практикою: Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 р. №17-рп/2012.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням даної проблеми займається багато науковців, зокрема Спасибо-Фатєєва І.В., Гопанчук В.С., Багач Е.М., Костін К.М. та інші.

Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової статті полягає у дослідженні на основі наявної судової практики режиму майна підприємства, режиму спільної сумісної власності майна подружжя, їх співвідношення.  Це зумовлює виконання таких завдань: виявити основні характеристики приватного підприємства; визначити основні аспекти процесу розгляду судами справ про визнання майна приватного підприємства спільною сумісною власністю подружжя.

Викладення основного матеріалу. Щороку суди розглядають велику кількість спорів про визнання майна одного з подружжя, який є засновником приватного підприємства, спільною сумісною власністю. У зв’язку з тим, що чинне законодавство, яке регулює діяльність приватних підприємств (далі – ПП) лише поверхово визначає статус його майна, існуючі прогалини було вирішено завдяки судовій практиці.

Верховний Суд України (далі – ВСУ) у постанові від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» в пункті 29 визначив, що відповідно до положень статей 57, 61 Сімейного кодексу України (далі – СК України), ст. 52 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Нині дане положення не втратило чинність [1].

Водночас рішення Конституційного Суду України (далі – КСУ) від 19 вересня 2012 р. №17-рп/2012, прийняте за зверненням «ІКІО» про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 61 СК України, породило нове непорозуміння. КСУ встановив, що статутний капітал та майно приватних підприємств є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що якщо засновник ПП перебуває у шлюбі, то його жінка стає співвласницею статутного капіталу та активів підприємства. У разі розлучення, усе це майно підлягає розподілу між колишнім чоловіком та дружиною. Крім цього, усі договори щодо розпорядження таким спільним сумісним майном мають укладатися за згоди обох членів подружжя [2].

У ст. 113 Господарського кодексу України (далі – ГК України) законодавець дає визначення приватного підприємства, відповідно до якого це є підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи [3].

Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами [3].

У п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України законодавець встановлює перелік суб’єктів господарювання, якими зокрема є господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку [3].

Таким чином, у нас є два різних суб’єкта:

1) засновник (власник) ПП;

2) саме приватне підприємство.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників, доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності та інші джерела, не заборонені законодавством України.

Водночас ГК України не містить норми чіткої норми про статус майна ПП. У ст. 62 ГК України лише визначено, що підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банку, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом [3]. Тому, можна зробити висновок, що ПП є власником майна, яке було створено чи придбано під час здійснення таким підприємством своєї діяльності. Однак, при розгляді судового спору потрібно буде ще довести, що під час отримання такого майна було використано засоби саме цього ПП.

Із моменту ухвалення КСУ рішення № 17-рп/2012 судова практика змінилася. Зокрема Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ) застосовує дане рішення не лише щодо приватних підприємств, а й щодо фізичних осіб-підприємців (далі – ФОП).

Показовим у даному випадку є ухвала ВССУ від 13 лютого 2013 року, відповідно до якої касаційна інстанція погодилася з рішенням суду першої інстанції щодо визнання недійсним рішення засновника ПП про внесення до статутного капіталу нежитлових приміщень, договір іпотеки цих приміщень, укладений між ПП і банком, а також визнав ці приміщення спільною сумісною власністю подружжя [4]. Під час розгляду даної справи суд встановив, що у період шлюбу чоловік як ФОП (відповідач) придбав за згодою дружини (позивача) спірні нежитлові приміщення. Надалі чоловік набув статусу засновника ПП, статутний капітал якого був сформований за рахунок вказаного майна. Посилаючись на норми ч. 1 ст. 60 СК України та на рішення КСУ № 17-рп від 19 вересня 2012 року ВССУ дійшов наступного висновку: майно приватного підприємця, придбане за рахунок коштів подружжя має такий самий правовий статус, що й майно ПП, а наявність у ФОП права власності не спричиняє виникнення права власності підприємця на таке майно.

Однак існує й інша практика ВССУ, яка підтримує положення Постанови Пленуму ВСУ. Прикладом у даному випадку може бути ухвала ВССУ від 06 листопада 2012 року [5]. Під час розгляду даної справи суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційної інстанції. Позивачка просила визнати за нею право власності на рухоме та нерухоме майно. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено було задоволено. Вирішуючи спір та частково задовольняючи вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Однак апеляційною інстанцією рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позивачці було відмовлено у задоволенні позову. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд, виходячи із положень ст. ст. 57, 61 СК України та ст. 52 ГК України, зазначив, що майно фізичної особи-підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Про таке застосування вимог закону звернуто увагу судів у п. 29 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Колегія суддів погодилася з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Отож, ми маємо дві думки касаційної інстанції, які суперечать одна одній. І в такій ситуації постає питання про те, яке право має другий із подружжя на єдиний майновий комплекс приватного підприємства?

Варто нагадати, що в Україні існує два види приватних підприємств – власників і невласників. Якщо ПП є власником, то подружжя не мають права власності на його майно, адже не може бути, щоб на одне й те саме майно були різні власники – і юридична особа (ПП), і його засновник та другий з подружжя. Якщо ж ПП не є власником, то є підстави для постановки питання про право другого з подружжя на єдиний майновий комплекс цього ПП, хоча б його засновником (а отже і власником) позначалось лише один з подружжя. І лише до таких випадків можливо застосовувати дане рішення Конституційного Суду України (№ 17-рп/2012).

Отже, не можна загалом розглядати питання про права подружжя на майно ПП. Слід розмежувати їх права на два випадки:

1) якщо ПП є власником, то це абсолютно виключає право спільної власності подружжя на майно підприємства;

2) якщо ПП власником не є, то можна виходити з наявності в подружжя права спільної власності на його єдиний майновий комплекс.

Якщо статутний капітал та майно приватного підприємства сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, то це напевно має тягнути за собою певні правові наслідки. Однак КСУ наголошує, що ними не може бути право спільної сумісної власності подружжя на статутний капітал та майно ПП.

Безумовно, слід погодитися з КСУ в тому, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав самостійного заробітку (доходу) (ст. 60 СК України). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними [2].

Уявімо, що подружжя, будучи власником майна, розпорядилось ним таким чином – передало його ПП, яке, відповідно, набуло на нього права. КСУ зазначив, що одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ст. 320 ЦК України). У даній ситуації однин з подружжя є засновником ПП, а другий – не є суб’єктом у цих відносинах. І саме в цьому полягає складність проблеми – чи можна вважати того з подружжя, хто не є засновником ПП, співвласником майна останнього, якщо всі повноваження власника й одночасно органа управління ПП зосереджені в другого подружжя? Звичайно, що ні.

Отже, під час розгляду справ судам слід зважати на відмінність правових режимів спільного майна подружжя та майна ПП, хоча б друге й було сформоване за рахунок першого і наявною є їхня пов’язаність з одними і тими ж суб’єктами – подружжям.

Для усунення усіх непорозумінь та суперечностей законодавцям варто було б уточнити положення нормативних актів, що стосується майна приватних підприємств, Конституційному Суду України потрібно уточнити своє рішення від 19 вересня 2012 року, а Верховному Суду України – надати відповідні роз’яснення.

Список використаних джерел:

1. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/

2. Рішення   Конституційного Суду України  у справі  за конституційним  зверненням приватного підприємства «ІКІО»  щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України  від 19 вересня 2012 року N 17-рп/2012 (Справа N 1-8/2012) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=186951

3. Господарський кодекс України : за станом на 03 лютого 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

4. Рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі від 06 листопада 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27362510

5. Рішення колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі від 13 лютого 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29791182