Ключові слова. Суб’єкт незалежної професійної діяльності, податок на доходи фізичних осіб, ставка податку, соціальний внесок.

Annotations. The article deals with the experience of collecting taxes from independent professional activities in foreign countries. Besides, it compares such taxes in foreign countries and in Ukraine and suggestes the introduction of foreign experience.

Keywords. An independent professional activity, income tax, the tax rate, social payment.

Постановка проблеми.  Світовий досвід в оподаткуванні доходів свідчить про те, що вони посідають важливе місце у забезпеченні фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку більшості розвинених країн світу. Але, на відміну від України, його основне призначення полягає зовсім не в стимулюванні інвестиційної активності, а в наповненні бюджету. Податкові ставки на доходи фізичних осіб відіграють фіскальну функцію. Справедливість в оподаткуванні тут оцінюється зовсім не за тим, хто скільки сплачує податків. Державу цікавить більше те, скільки коштів залишається у платника після їх сплати.

У більшості економічно розвинених країн світу громадяни із невисокими зарплатами звільняються від прибуткового податку. Натомість основний тягар наповнення бюджету лягає на заможні верстви населення, для яких встановлена прогресивна шкала оподаткування.

Так як зовнішньополітичним пріоритетом України є інтеграція до Європейського Союзу, то податкове право є однією з галузей національного законодавства, яке Україна зобов’язалася реформувати.

Постановка проблеми. Проблеми, що стосуються вдосконалення оподаткування доходів від незалежної професійної діяльності, розглядали у своїх працях Д. А. Бекерська, Л. К. Воронова, О. С. Вишневецький,
Д. А. Кобильнік, В. М. Небильцова, Н. В. Остапенко.

Завдання дослідження полягає у аналізі системи оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності у зарубіжних країнах та порівняння її з українською, розкриття значення досліджуваного податку для країни.

Виклад основного матеріалу. Подальше здійснення реформування оподаткування та побудова досконалої й ефективної податкової системи в Україні неможлива без урахування світового досвіду

Поняття «суб’єкти незалежної професійної діяльності»  за кордоном не використовується. В більшості країн світу даних суб’єктів відносять до осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або ж до «осіб вільних професій», чи прирівнюють до виробничо-комерційної діяльності і оподатковують за тими ж умовами (як у Великобританії).

Передовий досвід уніфікації податкової системи, зокрема, демонструє Швеція. Це країна, в якій податки є інструментом справедливого перерозподілу доходів. Тож реформування податкової системи ведеться під лозунгом «єдина декларація — єдиний рахунок, єдиний платіж — єдина адреса (платежу)». Кожному громадянину Швеції присвоюється єдиний фіскальний номер (ID), який є уніфікованою формою державного обліку населення [1]. Якщо сукупний прибуток адвокатів, нотаріусів, лікарів не перевищує 170 тис. крон (близько 436 тис. грн.), податок складає 31%, при перевищенні вказаної суми, ставка податку може зростати до 50%. Соціальні внески у свою ж чергу становлять 24%.

Ставки оподаткування суб’єктів незалежної професійної діяльності на податок на доходи фізичних осіб в Норвегії наведені нижче в таблиці:

В Італії податок на доходи осіб вільних професій поширюється на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін. Такий податок називають «професійним податком». У силу різноманітності, нерегулярності, кон’юнктурності таких доходів адміністрування оподаткування трудових доходів осіб вільних професій досить складне. По відношенню до всіх категорій платників податку (за винятком власників капіталу) діють єдині норми оподаткування, а саме: від 10% до 50% від доходу в залежності від суми доходу та індивідуальних пільг залежно від сімейних обставин (кількості дітей і утриманців) [2]:

Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Можливі різні скидки в залежності від стану використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки цін.

Соціальний внесок в Італії нараховується в розмірі 31.5%.

Також заслуговує на увагу практика оподаткування суб’єктів незалежної професійної діяльності в Польщі. Особи вільних професій в Польщі є привілейованими платниками податків, тому що в них є вибір: сплатити щомісячний податок фіксованого розміру, незалежно від розміру доходу, або ж сплатити певний відсоток від доходу. При встановленні податку фіксованого розміру враховуються такі елементи, як виду діяльності, розміру міста, в якому ця діяльність здійснюється, і число потенційних працівників. У такому випадку платники податків мають податкову картку, яка запровадження з метою мінімізації формалізованого ведення обліку, і не ведуть облік своїх доходів взагалі. Проте є недолік таких карток – навіть якщо протягом місяця, платник нічого не заробив, податок він повинен оплатити. Щодо відсотка від доходу, то ставка податку на доходи таких осіб коливається від 18% до 32% в залежності від суми отриманого доходу [3]. Також з 1 березня 2015 року всі суб’єкти незалежної професійної діяльності зобов’язані використовувати касові апарати, і крім того платити ПДВ 20%.

Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Усього в країні нараховується близько тридцяти державних і стільки ж – місцевих податків.

Фізичні особи (наймані працівники та СНПД) сплачують державний прибутковий податок по прогресивній шкалі, що має шість ставок – 5, 10, 20, 30, 40 і 50%, які нараховуються залежно від суми отриманого доходу. Сплачується він щорічно на всі види доходів, отриманих протягом календарного року.

Базою оподатковування в рамках системи прибуткового податку є: заробітна плата, доходи осіб вільних професій, оплата працівників мистецтв, професійних спортсменів, офіціантів у барах, авторські гонорари, винагороди за різноманітні особисті заслуги тощо.

В Японії податкові ставки на доходи фізичних осіб, включаючи місцеві податки, одні із найвищих світі. Навіть після податкової реформи 1988р., що спростила шкалу та зменшила процент податку, найвища гранична ставка податку становить 50% доходів, що перевищують 30 млн. єн. Якщо до цього додати 15% податок на проживання, то в сумі отримаємо 65%, в той час як в США максимальна ставка складає лише 28%. Мінімальними ставками можуть скористатись тільки «найбідніші» громадяни, чий дохід складає менше 163 000 єн (приблизно 15 600 грн.) [4]. Єдиний соціальний внесок у цій країні для суб’єктів незалежної професійної діяльності становить 22%.

Попри велику кількість доходів, що підлягають оподаткуванню законодавством також встановлено багато пільг та підстав для податкових кредитів. У середньостатистичного японця може вивільнитися від прибуткового податку більш як 30% його доходів.

Досить високі ставки податку на прибуток з доходів фізичних осіб у Німеччині (від мінімальної ставки 19% до максимальної – 53%). Тут традиційно існує так звана класова система оподаткування, де в основу класифікації платників на класи покладений їх соціально-громадянський статус:

• неодружені працюючі без дітей;
• неодружені, розлучені, овдовілі;
• одружені, при умові, що в сім’ї працює один із подружжя; а якщо працюють обоє, то один із них може за спільною згодою перейти до V класу;
• працюють обоє з подружжя, але оподатковуються нарізно;
• одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами ІІІ класу;
• працюючі, котрі одержують заробітну плату в декількох місцях [5].

Наявність податкових класів за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами шляхом переходу з класу в клас та змінювати таким чином суму податкового зобов’язання. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу таким чином: один із них переходить з третього в п’ятий клас, в такому разі їх сукупний дохід ділиться на дві рівні частини, податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою в силу прогресивної шкали податковою ставкою, а потім подвоюється. В результаті сума двох податкових зобов’язань, взятих окремо, буде меншою, ніж оподаткування сукупного доходу.

Висновки. Таким чином, на основі всього вище зазначеного необхідно відзначити, що розглянута практика оподаткування суб’єктів незалежної професійної діяльності податком на доходи фізичних осіб у різних країнах є не однаковою. Як бачимо з наведених вище прикладів, не існує однакового підходу до питань обрахування та сплати цього податку. У кожній країні ця проблема вирішується по-різному з урахуванням національних особливостей. Проте варто зазначити, що все ж більшість країн користується прогресивною шкалою оподаткування, що забезпечує, з одного боку, зниження податкового навантаження на малозабезпечених платників податків, а з іншого – його поступове підвищення для заможних громадян. Також в багатьох країнах податки диференційовані залежно від соціального статусу особи. Це дає змогу державі не лише здійснювати фіскальну функцію, а і виконувати розподільну функції, тобто перерозподіляти суспільні доходи між різними категоріями населення. Аналізуючи досвід іноземних країн, варто зазначити, що суб’єкти незалежної професійної діяльності оподатковуються загалом нижчими розмірами податків, ніж в Україні, що спричинено негнучкою та неефективною система оподаткування в умовах  сучасного стану національної економіки в Україні. Це зумовлюється відповідним економічним розвитком та розмірами доходів таких осіб. Також у багатьох країнах збільшився неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що сприяло економічному зростанню.

Отже, ми пропонуємо врахувати досвід інших країн із врахуванням економічних реалій нашої держави для удосконалення правового механізму справляння податків на доходи від незалежної професійної діяльності, а саме: запровадити науково  обґрунтовану  базу  оподаткування,  збільшити кількість ставок за прогресивною шкалою оподаткування,  збільшити кількість пільг, а також врахувати специфічні умови національної економіки, трудові і соціальні традицій та ввести диференційовану систему оподаткування в залежності від соціального статусу особи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Види податків та система їх уніфікації. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/mrdosvid/
2. Світовий досвід оподаткування: Італія. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://sfs.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/italy/
3. Світовий досвід оподаткування: Польща. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://sfs.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/poland/
4. Світовий досвід оподаткування: Японія. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://sfs.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/japan/

Небильцова В.М., Остапенко Н.В. Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні в порівнянні з світовим досвідом / В. М. Небильцова, Н. В. Остапенко // Наукові праці НУХТ. – 2012. – № 44. – С. 200

Ключові слова: податки, збори, доходи бюджету, податок на доходи фізичних осіб.

В статье определена сущность налогов, проанализирована роль налогов в формировании бюджетов зарубежных стран и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине.

Ключевые слова: налоги, сборы, доходы бюджета, налог на доходы физических лиц.

The article explains the purpose of taxes and analyzes the role of taxes in shaping the budgets in foreign countries and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine.

Key words: taxes, fees, budget revenues, the tax on personal income.

Податкові надходження завжди посідали чинне місце у процесі формування бюджету. Така роль податків та зборів зумовлена в більшості історично і сформувалась у вигляді плати за те чи інше благо. Існування ефективної податкової системи є передумовою державної забезпеченості коштами, які в подальшому спрямовуються на оплату праці державним службовцям, виконання соціальних програм, гарантування соціальних виплат, тобто забезпечення необхідних умов для покращення життя населення. Таким чином, тема дослідження є актуальною та потребує подальшого вивчення.

Дослідженню теми податків присвячено чимало праць як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі. Так, дослідженням податкової політики та шляхів інтеграції податкової служби України до європейського правового простору займався П.Герасименко, О.Долгий, роль податку на додану вартість було розглянуто в працях С.Кирпи.

Однак, у вітчизняній літературі відсутня оцінка ролі податків, як джерела формування Державного бюджету України, в контексті досвіду зарубіжних країн щодо даного питання.

Метою дослідження є виявлення особливостей формування Державного бюджету України та зарубіжних країн за рахунок податкових надходжень на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики.

Для будь-якої держави з ринковою економікою податки є своєрідним важелем регулювання та попередження негативних тенденцій в економіці. Податки є своєрідним механізмом, що забезпечує взаємозв’язок між загальнодержавними інтересами та інтересами окремих суб’єктів господарювання. Саме податки визначають характер взаємовідносин між підприємцями та підприємствами усіх форм власності з державним та місцевим бюджетами, з банківськими установами, державними органами виконавчої влади тощо.[1]

Крім того саме за рахунок податкових надходжень формується значна частка дохідної частини бюджету України, яка згідно Бюджетного кодексу України [2] визначається як податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України. Роль податків підсилилась тривалими процесами приватизації державного майна.

Податковий кодекс [3] визначає, що податок – це обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку.

Хоча податки є не єдиним джерелом надходжень до бюджету, крім них законодавство виділяє ще збори, неподаткові надходження, благодійні, добровільні внески, саме податки визначають стабільність у надходженнях до бюджету, яка є необхідною для формування планів бюджету на наступні роки та прогнозування можливих змін. Крім того, роль податків, як джерела доходів Державного бюджету, може визначати політику формування таких доходів. Так, податкові надходження можуть слугувати основним джерелом доходів до Державного бюджету, таким чином забезпечуючи стабільну дохідну базу, адже податки, на відміну від позик, поверненню не підлягають. Існує інший підхід до визначення податків в системі джерел поповнення Державного бюджету, згідно якого існує чітке обмеження щодо використання податків, як джерела доходів Державного бюджету, поряд із залученням позик. Безсумнівно, з точки зору органів державної влади, основним завданням яких є поповнення Державного бюджету, перший підхід є більш привабливим, але слід враховувати також вплив такої політики на діяльність суб’єктів господарювання, що будуть приймати таке податкове навантаження.

Важливо виокремлювати поняття податку та збору, адже згідно Податкового кодексу [3], збір – це обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Тобто, податок за своєю суттю є безумовним платежем, який сплачується обов’язково в порядку та особами визначеними податковим кодексом, крім того податок не вимагає наявності у платника спеціальної вигоди.

Згідно Податкового кодексу [3] податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Так до загальнодержавних податків належать ті, які встановлені Податковим кодексом і є обов’язковими до сплати на усій території України, тоді як місцеві податки встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, що визначаються Податковим кодексом, рішенням сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповідної територіальної громади.

Крім того деякі науковці виділяють види податків за ознакою суб’єкта оподаткування: прямі та непрямі.[4] Згідно цієї класифікації прямими є податки, що стягуються в процесі придбання та накопичення матеріальних благ, тоді як непрямі податки включаються в ціну товарів, послуг.

Що стосується функцій податків, то однією із найважливіших є фіскальна функція, відповідно до якої податки виконують своє основне призначення, а саме формують та насичують дохідну частину бюджету. Не менш важливою є регулююча функція, що є своєрідним інструментом регулювання виробництва, споживання. Стимулююча функція податку формує орієнтири для розвитку виробництва та діяльності, тут важливим моментом є застосування механізму пільг. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. Ця функція дає змогу оцінити раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку безпосередньо. [5]

Здійснення вищезазначених функцій забезпечується за рахунок принципів, що закладені в поняття податку та закріплені у Податковому кодексі [3], серед таких принципів варто виділити:

• загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана, згідно податкового кодексу  сплачувати податки, встановлені податковим кодексом;
• презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
• фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
• соціальна справедливість – установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
• економічність оподаткування – установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
• нейтральність оподаткування – установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
• стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
• рівномірність та зручність сплати – установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

Чинні підходи до політики оподаткування не забезпечують адекватного здійснення фіскальної, регуляторної, розподільчої, стимулюючої та контрольної функцій податків. Державний бюджет регулярно відчуває дефіцит коштів. Податкові надходження до скарбниці не відзначаються стабільністю. У суспільстві спостерігається дуже великий рівень диференціації за доходами населення. Податки не стимулюють розвитку економіки, а радше заганяють її в тінь.

Нажаль, в Україні, як і в більшості країн світу, податки для населення є основною причиною негараздів, погіршення життя. Хоча, звернувши увагу на податкові навантаження різних країн світу, варто відзначити, що України не характеризується надто високими податковими ставками в порівнянні із Швецією, Данією, Францією, Італією. Тобто з огляду на це, варто відзначити, що податкове навантаження не є показником життєвого рівня та добробуту населення, великі обсяги коштів, що викачуються із населення та акумулюються на державних рахунках не завжди є запорукою соціальної забезпеченості. Причиною таких незвичних тенденцій є порівняно малий обсяг фізичного споживання домогосподарств, тобто низький показник доходу на душу населення. Саме недостатність забезпечення виробничого потенціалу в Україні не дає змогу спрямувати акумульовані кошти у потрібному для населення руслі, а саме на соціальні заходи. Саме тому, в Україні є доречним реформування системи податків не у бік поповнення бюджету, а у бік збільшення доходів громадян.

Особливу увагу серед податків в Україні слід приділити, податку на доходи фізичних осіб. Цей податок займає чільне місце не лише в податковій системі України, а й у світі, а саме для більшості розвинених країн податок на доходи фізичних осіб є свого роду гарантом фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку. Тоді як в Україні це основне джерело поповнення бюджету, а не стимулювання зростання доходів громадян.

Крім, того серед розвинених країн є звичним використання прогресивної шкали оподаткування, згідно якої основним критерієм встановлення податкових ставок є співвідношення між найбільш багатими та найбільш бідними верствами населення. Такий підхід забезпечує соціальну справедливість серед населення, перерозподіл коштів від багатших до бідніших і в цілому сприяє покращенню загального рівня життя в країні.

Прикладами такої диференціації податкових ставок може слугувати досвід Австралії, в якій існує п’ять ставок оподаткування, які варіюються залежно від рівня доходу.

В Канаді не оподатковуються доходи розміром до 10382 доларів.

Ставки податку в США поділяються на шість рівнів та залежать від сімейного статусу особи. Так для одружених громадян податкове навантаження подвоюється.

В Китаї звільняються від оподаткування найбідніші верстви населення та мешканці сільської місцевості.

В цілому з огляду на вищесказане в Україні є безумовний потенціал до становлення повноцінної системи оподаткування, що буде спрямована на забезпечення соціального добробуту для населення, в разі використання надбань зарубіжних країн.

Таким чином, оцінивши досвід зарубіжних країн в сфері податкових надходжень до бюджету, варто відзначити, що для України застосування такого досвіду є необхідним, але реалізація потребує подальшого правового регулювання у сфері податків, адже роль такого джерела поповнення Державного бюджету України є досить значною, більше того саме податкові надходження формують основну частину доходів бюджетів, тобто ефективна податкова система забезпечує в цілому можливості держави щодо формування необхідного обсягу коштів для реалізації соціальних програм, підвищення життєвого рівня населення, підтримання національного бізнесу. Вдале використання дієвих заходів щодо податкового регулювання, на базі зарубіжного досвіду, дозволить сформувати необхідні передумови для прозорості господарської діяльності, що наразі знаходиться в тіні, зрівняння податкового навантаження серед населення із різним рівнем доходу та в цілому для забезпечення добробуту в Україні.

Література:

1. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. — К.: Кондор, 2009. — 400 с.
2. Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 р. № 2456-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17. – Назва з екрана.
3. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. – Назва з екрана.
4. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. –К.: Т-во «Знання», КОО, 2003.-302с.
5. Фінансове право. Конспект лекцій / Віхров О.П., Ніщимна С.О. – Чернігів: ЧДІЕУ, 2002. – 280 с.