податковий контроль – Науковий блоґ

Практичні аспекти захисту прав платників податків під час здійснення адміністративного арешту податковими органами

Іван Піддубецький — Thu, 03 Apr 2014 17:04:00 +0000

АНОТАЦІЯ. У статті здійснюється аналіз проблеми забезпечення захисту платників податків під час здійснення з податкового контролю контролюючим органом. Зокрема, досліджено питання застосування адміністративного арешту активів платника податків.
КЛЮЧOВI СЛOВА: податковий контроль, контролюючий орган, адміністративний арешт активів платника податків.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ. На сьогодні Україна переживає нелегкий період, а саме час стрімкого розвитку та обрання подальшого політичного та економічного напрямку. Питання наповнення дірявого бюджету країни є важливим як ніколи. Досить часто складається думка, що податкові органи намагаються максимально наповнити державний бюджет часто всупереч закону. Серед інших проблем податкового права, особливої уваги заслуговує зловживання податковими органами своїм правом на забезпечення сплати податкового боргу, такого як адміністративний арешт активів платника податків, тому аналіз піднятої проблематики має першо-початкове значення для платників податків при захисті їх прав. Досить часто виявляються зловживання з боку податкових органів стосовно застосування до платника податків такого засобу забезпечення сплати боргу, як адміністративного арешту активів платника податку. Зокрема, щодо підстав застосування. Для прикладу, можемо вказати на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 р. у справі № 2а-461/12/1070[4], де було встановлено, що працівник податного органу здійснюючи планову виїзну документальну перевірку, допустив порушення щодо застосування адміністративного арешту активів платника податку, неправильно застосувавши норму передбаченою статтею 94 цього Кодексу, що застосовуються лише за наявності двох обов’язкових підстав: 1) у разі ненадання для перевірки документів, їх копій; 2) за умови наявності таких документів. Посадова особа податкового органу дала неправильну правову оцінку діям платника податків, розцінивши ненадання первинних документів бухгалтерського обліку, у зв’язку з переданням цих документів на зберігання та для проведення аудиту за цивільно-правовим договором до іншої особи, як відмову у наданні документів для проведення перевірки. Однак, суд підтримав платника податків, встановивши, що платник податків не відмовився від надання документів, а факт надання платником податків договору зберігання документів та проведення аудиту, акту приймання-передачі документів до цієї фірми представнику податкового органу безпосередньо свідчить про початок перевірки, оскільки їх може бути надано лише після відповідної вимоги службовця виключно вже в процесі перевірки. Таким чином, не встановлено жодних дій платника податків, які б свідчили про ухилення від перевірки, створення перешкод для проведення податковим органом перевірки, у тому числі шляхом невиконання приписів п.п. 16.1.9 ст. 16 та п. 81.1 ст. 81 ПК України, чи шляхом відмови у перевірці чи відмови в допуску до перевірки. У практиці Миколаївського окружного адміністративного суду, зокрема в постанові від 16 вересня 2013 р. за справою № 814/3805/13-а[3], податковий орган звертається до суду про застосування адміністративного арешту коштів платника податків, посилаючись на підпункт 94.6.2. пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України, де вказується про те, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Звільнення коштів з-під арешту банк або інша фінансова установа здійснює за рішенням суду. Більш того, в провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду знаходилася справа обставини якої є аналогічними з обставина справи № 814/3805/13-а. Суд закрив провадження в зв’язку з наявністю спору про право (оскарження наказу про проведення перевірки та рішення, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків). Тобто, обґрунтованість адміністративного арешту не була підтверджена судом, тому немає правових підстав для застосування арешту майна платника податків. Зовсім не обґрунтованою залишається вимога податкового органу, щодо застосування адміністративного арешту коштів платника податків, оскільки відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, в разі, якщо в платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Також, податковий орган у своїх позовних вимогах зобов’язаний був обґрунтувати необхідність застосування адміністративного арешту коштів платника податків, чого зроблено не було. Аналогічно було встановлено постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 8.10.2013 р. у справі № 876/5984/13[2]. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт (податковий орган) зазначає, що підставою для вжиття такого заходу, як адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків, є наявність належної підстави для застосування цього арешту, яка вказана в ст. 94 Податкового кодексу України та одночасно з цим наявність достатніх даних вважати, що незастосування такого арешту може загрожувати зникненню грошових коштів. Але ні наявності належної підстави для застосування адміністративного арешту у вигляді арешту грошових коштів, ні наявності достатніх підстав вважати, що незастосування такого арешту може загрожувати зникненню грошових коштів та неможливістю погашення податкового боргу, позивач у справі не довів. На противагу попередніх позицій суду, Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 18.06.2013 у справі № 802/583/13-а[1], в мотивувальній частині вказав, що відмова у прийнятті подання, зокрема у зв’язку із наявністю між сторонами спору про право, унеможливлює повторне звернення заявника з таким самим поданням. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку (ч.ч. 5, 6 ст.183-3 КАС України). При цьому перевірка обґрунтованості накладення адміністративного арешту передбачає встановлення судом наявності підстав для застосування адміністративного арешту, визначених пунктом 94.2 статті 94 ПК України. Предметом перевірки є відповідність рішення керівника податкового органу (його заступника) про накладення адміністративного арешту на майно платника податків умовам, за яких таке рішення може бути ухвалено. Враховуючи положення п. 94.10 ст.94 ПК України, така перевірка повинна завершуватися відповідним висновком суду, на підставі якого суд приймає рішення по суті порушеного питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування адміністративного арешту майна платника податків. Крім того, апеляційний суд спростовує позицію суду першої інстанції щодо взаємозв’язку строку судової перевірки обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків за поданням податкового органу та можливістю розгляду судом позовних вимог щодо підтвердження обґрунтованості такого арешту та стверджує, що в разі дотримання вищезазначеної позиції, втрачається правовий сенс та перспектива положення ч.6 ст. 183-3 КАС України та обмежуються права податкового органу в цій частині. Очевидним стає, що в цій ситуації апеляційний суд переходить на сторону контролюючого органу, встановивши, що суд першої інстанції мав перевіряти обґрунтованість адміністративного арешту, а не рішення про його застосування у розрізі підтвердження обґрунтованості такого арешту. Отже, можемо зробити наступні висновки:
Податкові органи у своїй діяльності допускають багато порушень закону, зокрема часто зловживають своїм правом на адміністративний арешт активів платника податків, що може призвести до негативних наслідків для платника податків. Судова практика є досить неоднозначна щодо захисту прав платників податків у боротьбі з незаконними діями податкових органів. В одному випадку, суд стає на сторону платника податків в іншому ¬¬– податкового органу. Досить спірною є ситуація застосування адміністративного арешту активів платника податків у випадку виникнення спору про право. Нам важко погодитися із позицією суду, щодо розгляду питання про обґрунтованість адміністративного арешту в цьому випадку. Оскільки судом не встановлено чи дійсно податковий орган мав право на застосування адміністративного арешту активів платника податків, а тому суд не може задовільнити подання податкового органу про застосування такого виду забезпечення стягнення податкового боргу з платника податків.

Список використаних джерел
1. Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.06.2013 у справі № 802/583/13-а: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32029614
2. Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04. 2013 р. №2а-3638/12/1070: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31376215
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. № 810/310/13-а: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30136794
4. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 р. уза справою № 2а-461/12/1070: [Електронний ресурс]. – Режим доступу. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27756180

ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ

Дмитро Гелюта — Sat, 08 Dec 2012 16:14:32 +0000

У статті визначено суть податкового фінансового контролю, основні суб’єкти такого контролю, проаналізовано роль податкового фінансового контролю у сфері державного нагляду та досліджено можливості застосування зарубіжного досвіду в Україні.

Ключові слова:податковий контроль, органи податкової служби.

В статье определена сущность налогового финансового контроля, основные субъекты такого контроля, проанализирована роль налогового финансового контроля в сфере государственного надзора и исследованы возможности применения зарубежного опыта в Украине.

Ключевые слова: налоговый контроль, органы налоговой службы.

The article explains the purpose of the tax audit, the basic subjects of tax audit, analyzes the role of tax audit in government oversight and investigate the possibility of using foreign experience in Ukraine.

Key words: tax control, tax service.

Податки є основним джерелом доходів до бюджету, саме тому нагляд та контроль за їх стягненням відіграє чималу роль в системі забезпечення держави та населення необхідними ресурсами для досягнення високого рівня життя та добробуту. Саме це визначає актуальність даного дослідження.

Тематиці податкового контролю присвячено чимало праць як серед зарубіжних так і серед вітчизняних науковців. Проблему вдосконалення та аналізу податкового контролю було порушено Корецькою-Гармаш В.О., Парасюком І.М., Раєвською Н.М.

Однак вказані вище науковці не торкались даної проблематики з точки зору зарубіжного досвіду і можливості його використання в Україні.

Метою дослідження є виявлення ключових аспектів діяльності органів податкового контролю, особливості здійснення податкового контролю в Україні та зарубіжних країнах на основі теоретичних та практичних аспектів досліджуваної проблематики, можливість використання зарубіжного досвіду.

В цілому контроль є невід’ємним елементом будь-якої сфери державного управління, особливу роль він відіграє у системі податків, оскільки поповнення Державного бюджету України за рахунок податкових та неподаткових надходжень є пріоритетним напрямком в сфері бюджетної політики України. Податковий контроль повинен забезпечувати прозорість податкової системи, повноту податкових надходжень до Державного бюджету, відповідальність правопорушників у сфері податкового законодавства. Враховуючи, що податки є основним джерелом поповнення Державного бюджету України, функція контролю набуває загальнодержавного значення, оскільки в цілому якість такого контролю визначає перспективи реалізації соціальних програм, підтримку національного бізнесу, підвищення добробуту населення.

Згідно Податкового кодексу України [3] податковий контроль – це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль може здійснюватись шляхом:

ведення обліку платників податків;
інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби;
перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.[3]

Що стосується основних функцій податкового контролю, то науковці виділяють:

облікову функцію – забезпечення обліку платників податків, предметів оподаткування, належних платежів бюджетам і цільовим державним фондам;
профілактичну функцію – припинення та попередження правопорушень у податковій сфері;
інформаційну функцію – податковий контроль слугує джерелом інформації для прийняття управлінських рішень;
мобілізуючу функцію – за результатами податкового контролю відповідно може збільшуватись обсяг надходжень до бюджетів та цільових державних фондів.

Повноцінна реалізація вищезазначених функцій дозволяє стимулювати податкові надходження до Державного бюджету, оскільки рівень довіри платників податків та в цілому населення до контролюючих органів значно зростає, відповідно формується тенденція щодо зменшення частки бізнесу в тіні, і як результат зростає можливість реалізації соціально значимих програм підвищення добробуту населення, рівня доходу, забезпеченості. Але такі результати є можливими лише за умови дотримання органами податкового контролю принципів: рівності усіх платників податків, незацікавленості органів податкового контролю, щодо надання певних преференцій платникам податків, справедливості у проведенні податкових перевірок, обґрунтованості накладання адміністративних стягнень, оперативності діяльності, ефективного використання наявних ресурсів, зручності для платника податків.

Що стосується безпосередньо органів контролю, то згідно Податкового кодексу [3] такими є:

органи державної податкової служби;
митні органи.

Органи державної податкової служби здійснюють податковий контроль у сфері стягнення податків та зборів, що встановлені Податковим кодексом України із платників податків. Саме ефективність діяльності цих органів визначає вищевказані позитивні результати. Тоді як, митні органи, діяльність яких регулюється Митним кодексом України, відповідні за встановлення мита.

Досліджуючи систему податкового контролю зарубіжних країн, варто звернути увагу на систему заповнення податкових декларацій, що притаманна для податкового законодавства США. Заповнення податкової декларації в Сполучених Штатах Америки є загальнообов’язковим навіть для осіб, що не сплачують податки. В разі не заповнення, заповнення з помилками чи умисне приховання особою частини доходу такий платник податку несе адміністративну, подекуди навіть кримінальну відповідальність. Крім того для США є характерним наявність податкових судів, до компетенції яких входить розгляд справ пов’язаних із податковими правопорушеннями. Податковий контроль у США забезпечується досить серйозними засобами пошуку потенційних правопорушників у сфері податкового законодавства.

Інший підхід застосовується у Іспанії, податковий контроль тут характеризується досить ліберальною політикою в сфері податкових правопорушень, застосування профілактичних заходів є мінімізованим. Такий підхід поєднується із високим професіоналізмом працівників податкових органів та досить значними розмірами штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Для Греції є характерним використання системи фіскальних органів, до яких належить Державна економічна служба та Служба боротьби з економічними злочинами. Основними завданнями Державної економічної служби є нарахування, стягнення податків та інших обов’язкових платежів, проведення контролю за веденням документації платників. Тоді як, Служба боротьби з економічними злочинами вирішує ряд завдань пов’язаних із здійсненням перевірок щодо дотримання платниками норм податкового законодавства.[4]

У Німеччині податкова служба виконує функції фінансового правоохоронного органу. Місцеві податкові органи мають добре підготовлені слідчі відділи з відповідними повноваженнями, а також апаратуру підслуховування і звукозапису, лабораторії, де проводиться аналіз справжності документів, поданих платниками податків, почеркознавчі, хімічні та інші криміналістичні експертизи.

Інформацію на осіб, які ухиляються від сплати податків, податкові органи Німеччини отримують від поліції, прокуратури, служби безпеки, а також громадян.

Податкові служби Німеччини мають право вилучати фінансові документи з банків, страхових компаній тощо. У своїй діяльності вони застосовують такі методи, як конфіскація ділової документації у фірм і громадян, зайнятих приватною практикою, проводять розслідування по звинуваченню адвокатів і консультантів з питань ухилення від податків.[5]

Підсумовуючи вищесказане варто відмітити, що розвинені країни світу активно застосовують засоби протидії податковим правопорушенням, водночас застосовуючи індивідуальні підходи до вирішення цього питання, що є цілком зрозумілим з огляду на відмінності у податковій політиці таких країн. Тобто, місце податкового контролю у системі державного нагляду є не лише загальнообов’язковим, але й особливо важливим для держави, оскільки саме органи податкового контролю забезпечують фіскальну функцію податків та в цілому формують прозоре економічне середовище в державі, що є передумовою підвищення життєвих стандартів серед населення.

Таким чином, для системи податкового контролю України є притаманні певні проблемні аспекти: недостатня прозорість діяльності суб’єктів господарювання, незацікавленість органів податкового контролю у здійсненні якісних перевірок, впровадження превентивних заходів щодо запобігання порушенням у сфері податкового законодавства, відсутність співпраці та взаєморозуміння між органами податкового контролю та платниками податків, в результаті чого сформувалась недовіра населення до системи податкового контролю в цілому.

З огляду на вищесказане, для України є доцільним використання зарубіжного досвіду, а саме: забезпечення податкових органів контролю необхідними технічними та фінансовими засобами щодо попередження податкових правопорушень на прикладі Сполучених Штатів Америки, крім того доречним є співробітництво органів податкового контролю із правоохоронними органами на прикладі Німеччини, формування персоналу органів контролю на засадах професіоналізму, відповідального ставлення до поставлених обов’язків та їх виконання, безперечного виконання законодавства. При реалізації таких заходів безперечно до уваги беруться обсяги витрат на такі заходи, тому тут також є доцільним збалансоване використання вищезазначених програм, співставлення оптимальних витрат із максимальною ефективністю. В цілому для України реалізація таких заходів є необхідним, як для покращення становище платників податків, так і в цілому для підвищення добробуту населення.

Література:

Податкове право. Навч. посіб. / Бандурка О.М., Понікаров В.Д., Попова С.М. – К.: Центр учбової літератури, 2012 – 312с.
Бабін І. І. Податкове право України: навч. посібник/І. І. Бабін. — Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. — С. 254.
Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17. – Назва з екрана.
Гаруст Ю. В. Правове забезпечення контрольної діяльності податкових органів України : Дис … канд. юр. наук: 12.00.07/ Нац. ун-т. держ. податкової служби України. – Ірпінь, 2008. – 211с.
Гега П. Т. Правовий режим оподаткування в Україні. — К.: Юрінком, 1997. — 144 с.