The article examines the ideology and clientelism used in the activities of political parties. Special attention is devoted to the level clientelism and ideological positioning of political parties. With the data obtained, it was found the influence of ideology and relations of the «patron – client» for statutory activities of political parties.
Key words: political party, political ideology, clientelism, ideologemes, network, centralization, election program.
Постановка проблеми.У своїй політичній діяльності партії завжди послуговувалися певною політичною ідеологією. В більшій мірі, ідеологія простежувалася в основних базисних цінностях які підтримувала політична сила. Приналежність партії до певної ідеології дозволяє їм формувати сталий електорат (соціальну базу), який поділяє партійні погляди на розвиток суспільства та надає підтримку на їх здійснення під час виборів. Проте, в Україні більшість політичних партій не мають чіткого ідеологічного забарвлення. У своїй статутній діяльності політичні сили все частіше починають послуговуватися клієнтелістськими відносинами, що ґрунтуються на обміні благами між суб’єктами з неоднаковим суспільним статусом, економічним потенціалом та силою впливу. Відносини складаються, у більшості випадків, між політичними партіями та олігархічними групами. Політична протекція бізнесу з одної сторони та економічна підтримка статутної діяльності політичних партій – з іншої. При такій ситуації політична ідеологіяпочинає втрачати свою значимість у порівнянні з патронажно-клієнтелістськими відносинами.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.Даній проблематиці присвячено багато наукових праць. Серед науковців, що займаються дослідженням проблеми, ватро назватиКіфер Ф., Ронігер Л., Хопкінс Дж., Епстейн Д., Недюха М., Михайлич О., Погоріла Н. Для дослідників характерним є побічне дослідження ідеології та клієнтелістських відносин у діяльності політичних партій, відтак відсутнім залишається комплексне дослідження цієї проблематики в Україні.
Мета дослідження полягає у вивченні рівня ідеологічного позиціонування та клієнтелістських відносин політичних партій в Україні у порівняльному аспекті.
Для досягнення мети поставлені наступні завдання: 1) визначити рівень ідеологічного позиціонування та клієнтельних відносин у діяльності політичних партій; 2) з’ясувати вплив ідеології та клієнтелістських відносин на діяльність політичних партій в Україні.
Викладення основного матеріалу.Політичні партії як носії певної ідеології використовують її як засіб єднання своїх членів. Люди, що сповідують ту саму ідеологію, стають однодумцями, у результаті чого зміцнюється їхнє об’єднання в одній політичній організації. Партії також прагнуть до поширення своєї ідеології серед населення. Люди, що прийняли ідеологію тієї чи іншої партії, стають, як правило, її прихильниками, відгукуються на заклики цієї партії, голосують за неї на виборах. Тому будь-яка партія чи держава веде боротьбу за впровадження у свідомість людей своєї ідеології, за витіснення інших ідеологій. Виражаючи інтереси певних соціальних груп, ідеологія стає мотивом політичної активності, відіграє мобілізуючу роль.
Окрім ідеології, рушійною силою у діяльності політичних партій також виступають відносини «патрон – клієнт». Цей вид залежності є досить поширеним та вимагає постійної активності політичної сили, оскільки для своєї ефективної діяльності їй постійно потрібно примножувати власні ресурси, для того щоб їй було що запропонувати «клієнту» та мати доступ до реалізації певних дій у масштабах держави, для того щоб виконувати прохання «патрона».
Як бачимо, і клієнтелістські відносини, і ідеологія мають значний вплив на діяльність політичних партій. В даному досліджені ми спробуємо визначити міру цього впливу на політичні сили в Україні. Для аналізу ми братимемо уже згадані ідеологічно протилежні політичні партії – ВО «Свободу» та Комуністичну партію України.
Якісною характеристикою та визначальною засадою політичної партії є використання ідеології для формування основи власної діяльності взагалі та програмної діяльності зокрема. Інструментальне призначення політичної ідеології полягає у розробці власне програми політичної дії, шляхів поставлених цілей, створенні особистого, впізнаваного образу партії, протиставлення себе іншим партіям – політичним конкурентам. Також система цінностей, що складає ядро політичної ідеології, виступає в якості механізму формування поля своєї електоральної підтримки. Таким чином, фактично ідеологічна ідентифікація партії визначає засади діяльності партії в електоральній боротьбі [5]. Завдяки політичній програмі партія може себе ідентифікувати на ідеологічному спектрі та мобілізувати навколо себе електорат. Проте, політичні структури не користуються принципом ідеологічності у свій діяльності. Натомість, основну роль відіграють корпоративні стосунки між людьми що утворюють партію. Партії орієнтуються більшою мірою на обличчя, на ситуацію, на власність, на фінансові ресурси, що реально впливають і дають можливість не просто прийти до влади, а створити щось на зразок закритого акціонерного товариства, де ключові політичні гравці домовлятимуться між собою[2].
Концентрованим вираженням партійної програми виступає передвиборча програма партії. Саме передвиборчі програми політичних партій доносять інформацію про себе громадянам, адже лише незначний відсоток електорату знайомиться з повним текстом партійної програми. Тому передвиборча програма повинна містити ідеологеми, які дозволяють громадянам ідентифікувати політичну силу з певною ідеологією[5].
Щоб з’ясувати рівень ідеологічної артикуляції, ми використовуватимемо показник «індекс ідеологічної артикуляції», який був розроблений Українським незалежним центром політичних досліджень. Індекс передає співвідношення показника ідеологічно-ціннісного змісту і показника декларативності політичних програм [1; с. 61]. Даний індекс можна представити наступним чином:
Індекс ідеологічної артикуляції = (показникідеологічно-ціннісногозмісту)/показникдекларативностіполітичнихпрограм
Отже, нашим першим завданням буде визначити рівень декларативності програм політичних партій. Аналіз, спирається на частоту вживання у тексті особистих займенників, імен, пов’язаних із партією, партійністю, цільовою аудиторією (народ, громадяни, люди), модальних дієслів у відсотках до кількості слів у тексті[1; с. 59].
Відповідно до зазначених критеріїв у передвиборчій програмі ВО «Свобода» ми виділили слова такого типу: «своя», «всі», «українці», «запровадити», «скасувати», «молодь», «громадяни», «національність» та інші [3]. В загальному кількість таких слів у тексті становило 127, що у відсотковому еквіваленті до загальної кількості слів у тексті становить 14%.
Що стосується Комуністичної партії України, то у передвиборчій програмі «Повернемо країну народу!» нами було виділено наступні слова: «народ», «суспільство», «людина», «ми», «їхні», «зміцнення», «повернення», «збереження», «громадяни», «селяни», «партія» та інше [2]. Всього було нараховано 91 слово, відповідно до чого показник декларативності становить 10,6% .
Другим завданням, яке ми реалізуємо, є визначення ідеологічно-ціннісної компоненти програм політичних партій, що дасть змогу виявити обсяг ідеологем та інших понять, які виконують ідеологічну функцію в текстах програм політичних партій. Аналіз спирається на частоту вживання у тексті загальних понять (ідея, ідеологія, ідеологічний); ідеологем (комунізм, соціалізм, тоталітаризм, лівоцентризм, гуманізм, солідаризм, демократія, революція) та близьких за смислом; понять із ціннісним навантаженням (свобода, справедливість, гідність, воля, толерантність), їхніх антонімів та близьких за смислом у відсотках до кількості слів у тексті [1; с. 61].
Для аналізу показника ідеологічно-ціннісного змісту у передвиборчій програмі ВО «Свободи» «Своя влада – Своя власність – Своя гідність на Своїй, Богом даній землі» було виділено наступні поняття та ідеологеми: «гідність», «нація», «національність», «гідність», «справедливість», «режим», «переворот», «реформи», «демократія», «патріотизм» та ін.[3]. Кількість таких слів у тексті – 81, що у відповідності до загального числа слів у передвиборчій програмі становить 9%.
Комуністична партія України у своїй передвиборчій програмі використала наступні поняття: «соціалізм», «комунізм», «капіталізм», «криза», «диктатура», «демократія», «народовладдя», «справедливість», «гуманізм», «повага», «гідність» та ін.[2]. Загалом було використано 56 слів, що у відсотках становить 6,5% .
На основі отриманих даних ми можемо визначити індекс ідеологічної артикуляції передвиборчих програм політичних партійі тим самим з’ясувати наскільки політичні сили послуговуються ідеологічною складовою у своїй діяльності та наскільки вони доносять інформацію про свою ідеологію до своїх виборців.
Отже індекс ідеологічної артикуляції для ВО «Свобода» має вигляд:
Індекс ідеологічної артикуляції =(9%)/(14%) = 0,64;
Для Комуністичної партії України:
Індекс ідеологічної артикуляції = (6,5%)/(10,6%)=0,61.
Отже за формальними ознаками досліджувані партії мають високий рівень ідеологічної артикуляції, оскільки їх результати перевищили позначку 0,5. Відповідно до цього для ВО «Свободи» та Комуністичної партії України ідеологічна складова є досить важливою і вони в очах своїх виборців чітко позиціонують себе з відповідною ідеологією. Проте, порівнюючи отримані дані з результатами дослідження, що його проводив Український незалежний центр політичних досліджень у 2006 році, можна сказати що ідеологічна артикуляція ВО «Свободи» досить стрімко зросла оскільки у 2006 році вона становила 0,48. Дещо інша ситуація з Комуністичною партією України, їхній показник знизився, оскільки у 2006 році він сягав позначки 0,85 [1; с. 63]. Таке значне падіння можна пояснити зміною виборчого бар’єру, адже для досягнення 5% порогу їм необхідно було залучитися підтримкою більшої кількості виборців. З цієї причини Комуністична партія стала у своїх передвиборчих гаслах менш радикальною та намагалася висвітлювати загальні настрої населення щодо майбутнього країни.
Поруч із ідеологічною складовою патронажно-клієнтелістські відносини мають досить значний вплив на діяльність політичних акторів. В такому випадку ми спробуємо визначити міру впливу відносин типу «патрон-клієнт» за допомогою індексу централізації мережі (NetworkCentralizationIndex). Індекс показує наскільки мережу можна контролювати із одного центру. Розраховується він, як відношення сум різниці між найбільшим числом зв’язків наявних у конкретного актора політики та числом зв’язків в інших суб’єктів, послідовно, до максимально можливої суми різниць. Зв’язки представляються у вигляді матриці, де, за умови наявності залежності між акторами, їх відносинам присвоюється число 1, за відсутності – 0 [7].
Формула розрахунку індексу є наступною.
С(Centralization) = 100*((Σ(C*- Ci))/(MaxΣ(C*- Ci))),
де C* – найбільше число зв’язків в мережі між суб’єктом політики та його оточенням.
Ci – число зв’язків наявних в інших суб’єктів політики.
MaxΣ(C*-Ci)=(n-1)*(n-2) – максимально можливе значення суми різниць, яке досягається за рахунок наявності в одного актора важелів впливу на всіх інших, та відсутності будь-яких зв’язків між останніми [4].
При аналізі мережі ми звертаємо увагу на те, скільки зв’язків має кожний учасник. Вважається, що чим більше зв’язків має політичний актор, тим більший вплив він має на інших учасників цієї ж мережі та тим вигідніше положення він займає щодо всіх інших акторів. Централізація вказує на те, як центральне положення в мережі впливає на нерівний розподіл та яка різниця в цьому розподілі, відповідно до центрального актора мережі [7].
Аналізуючи клієнтелістські відносини ВО «Свобода» та Комуністичної партії України ми попередньо відобразили у мережу взаємозв’язки цих політичних сил з іншими акторами, які перебувають з партією у політичних, бізнесових та родинних відносинах. Для розрахунку індексу централізації мережі будемо вважати, що актори які мають з політичною силою окремі види зв’язку також пов’язанні між собою, тобто перебувають у певній залежності.
Розрахунок індексу для ВО «Свободи» матиме наступний вигляд:
Σ(C*- Ci) = 25+32=57
Max Σ(C*- Ci) =9*8=72, звідси
С(Centralization) = 100*(57/72)=79%.
Розрахунок індексу централізації для Комуністичної партії України матиме вигляд:
Σ(C*- Ci) = 77+90=167
Max Σ(C*- Ci) =16*17=272, звідси
С(Centralization) = 100*(167/272)=61%.
Індекс централізації показує, що у двох випадках мережа є сильно централізованою. В такому разі ВО «Свобода» та КПУ у своїх мережах взаємозв’язку займають центральне положення, що дозволяє їм буди досить впливовими, по відношенню до інших акторів, та займати ключову роль у доступі та розподілення ресурсів. Звідси слідує, що досліджуванні політичні сили, в даній мережі, виступають одночасно і патроном, і клієнтом.
Для оцінки впливу ідеології та клієнтелістських відносин на діяльність політичних партій дані результати зведемо до однієї одиниці виміру. В даному випадку, це доцільніше зробити шляхом представлення отриманих даних у відсотковому еквіваленті. Оскільки індекс ідеологічної артикуляції лежить в межах від «0» до «1», то у відсотках результати обрахунку індексів матимуть наступний вигляд (таблиця 1):
Таблиця 1. Результати індексу ідеологічної артикуляції та централізації мереж.

ВО «Свобода» Комуністична партія України
Індекс ідеологічної артикуляції 64% 61%
Індекс централізації мереж 79% 61%

Звідси слідує, що для ВО «Свободи» та КПУ ідеологічний чинник є досить важливим, оскільки ідеологеми займають 64% та 61% відповідно, в їхніх передвиборчих програмах. Це є свідченням того, що політичні сили доносять свої ідеологічні позиції до виборців шляхом позиціонування з відповідним ідеологічним напрямом.
Поруч з цим, індекс централізації мереж показує нам і важливість клієнтелістських відносин для досліджуваних партій. Якщо для КПУ ці відносини та ідеологія здійснюють однаковий вплив на їх діяльність, то для ВО «Свободи» відносини типу «патрон – клієнт» мають невелику перевагу. Однак, говорити про виключний вплив патронажно-клієнтелістських відносин на їх діяльність не варто, адже обидва індекси показують нам досить високий рівень впливу.
Отримані результати є доволі зрозумілими, оскільки політичні партії займають чіткі позиції на ідеологічному спектрі та є рівновіддаленими від центру, що пояснює ідеологічний вплив на статутну діяльність політичних сил. В українських реаліях здобуття, утримання та реалізація влади не можливе лише на ідеологічних засадах, тому політичні партії прагнуть відшукати і інші шляхи досягнення їхньої мети. На жаль, найбільш дієвим способом в умовах напівдемократії стають клієнтелістські відносини, що є деструктивним елементам на шляху нашої держави до встановлення консолідованої демократії. Відносини типу «патрон – клієнт» вимагають постійного пошуку ресурсів для задоволення потреб щодо забезпечення партіям умов для здійснення їхньої діяльності. Такий пошук іноді є не законним та відбувається в супереч потребам держави та громадян, інтереси яких політичні сили мають захищати в першу чергу.

Список використаних джерел та літератури
КонончукС. Г. ПартійнасистемаУкраїни: ідеологічний вимір [Текст] / С. Г. Конончук, О. Ярош; Укр. незалеж. центрполіт. дослідж. – К. : Агентство «Україна», 2010. – 76 с.
Передвиборча програма Комуністичної партії України «Повернемо країну народові!» [Електронний ресурс]: Режим доступу:http://www.kpu.ua/povernemo-krainu-narodu-peredviborna-programa-komunistichnoi-partii-ukraini. – Назва з екрану.
Передвиборна програма Всеукраїнського об’єднання «Свобода» «Своя влада – Своя власність – Своя гідність» [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.svoboda.org.ua/dokumenty/inshi/031823/. – Назва з екрану.
Собчук І. Клієнтелізм в українській політиці в період президентства Віктора Януковича [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://naub.oa.edu.ua/2012/klijentelizm-v-ukrajinskij-politytsi-v-period-prezydentstva-viktora-yanukovycha/. – Заголовок з екрану.
Струнін П. А. Вплив ідеологічної ідентифікації на електоральну діяльність політичних партій в Україні [Електронний ресурс]: Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua/./Strunin.pdf. – Заголовок з екрану.
Телешун С. Наші партії формуються не за ідеологічним принципом [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://dialogs.org.ua/ru/dialog/page30-784.html. – Заголовок з екрану.
Network Matrix and Graph[Electronic resource]: Mode of access: http://www.analytictech.com/networks/graphs.htm. – Title from the screen.

The article examines the nature of “political attitude” and features influence political attitudes on voters. Also distinctive features of concepts of political speeches and election program. The functions performed by political guideline.

Традиція вивчення ораторського мистецтва, що має багатовікову історію, суттєво змінилась в другій половині ХХ ст. Об’єкт дослідження значно розширився: від судового красномовства до політичних настанов. Інтенсифікація соціологічних, психологічних та політичних досліджень в області мовного впливу стали зумовили інтерес до вивчення особливостей конструювання політичних настанов та їх впливу на масову свідомість виборців. Таким чином, дослідження природи впливу настанов політичних виборів на потенційних виборців в умовах жорсткої політичної конкуренції у ХХІ ст. є актуальним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналізом ефективності розробки політичних програм та побудови політичних промов займалися такі російських та вітчизняних дослідників як Е.В. Бакумова [2], А. Н. Баранов [3], В.М. Бебик [4], І. Вихованець [5], М. В. Гаврилова [6], Н. Голуб [7], О.М. Діденко [8] та ін. Існує чимало праць зарубіжних дослідників в області ораторського мистецтва, масової комунікації та зв’язків з громадськістю [10-12].

Мета статті – визначити поняття «політична настанова» та розглянути особливості впливу політичних настанов на виборців.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогодні дослідники визначають лише поняття «політична промова», «передвиборча програма». Політична промова – це мова політична за змістом та усна і публічна за формою [12, с. 193]. Передвиборча програма (або політична програма) – це документ, у якому викладені основні цілі та методи досягнення цих цілей політичної партії, суспільно-політичного руху, окремого діяча, іншого об’єднання громадян; виклад політичної платформи партій або державних інститутів, основних положень цілей їх діяльності та способів їхньої реалізації, гарантій виборцям тощо. Тобто, передвиборна програма – це перелік дій, які зобов’язується виконати кандидат під час своєї депутатської каденції [4].

Передвиборна програма повинна містити наступні розділи: аналіз стану країни і визначення чинників, що стримують розвиток країни; визначення необхідного нового стану країни і шляхів, які до нього ведуть; перелік принципів, виходячи з яких партія зобов’язується вирішувати проблеми описані в програмі; перелік дій, які зобов’язуються члени партії виконати у визначений термін і прогноз наслідків виконання цих дій [4].

Під час складання передвиборчої програми дуже важливу роль відіграє ключове повідомлення або гасло, що доноситься до виборця. Гасло в передвиборчій програмі виступає закликом до дії до обрання виборцями саме цієї партії [6, с. 130].

Дослідивши сутність цих понять, можна зробити висновок, що поняття «політична настанова» – це ширше поняття, яке об’єднує поняття «політична промова» і «передвиборча програма». Тобто, різновидами політичної настанови є політична промова як різновид усного впливу політичного лідера на виборців та передвиборча програма як різновид письмового послання до виборців. При чому слід зауважити, що саме на основі ретельно пробуваної і викладеної у стислих позиціях передвиборчої програми політтехнологи пишуть політичні промови для лідерів тих чи інших партій. Спочатку розробляється офіційна програма даної політичної партії чи окремого кандидата, а потім починається безпосередня «передвиборча гонка» виражена у множинності політичних промов тих чи інших політичних лідерів.

Феномен мовного впливу являє собою образне явище, тому опис різноманітних його аспектів припускає експлікацію накреслених власне автором обмежень в проблематиці. Мова є важливим чинником в суспільстві, бо ще з виникненням етнічної диференціації та суспільного розшарування, вона була знаряддям і об’єктом ідеологічної боротьби. Мовний фактор здавна використовується панівними верствами багатьох народів для того, щоб контролювати та направляти думки народу. Для досягнення мети використовуються різноманітні прийоми і різновиди мови. Одним із таких різновидів є публічна мова, що організовується у формі монологу, тобто складно побудованого, розгорненого, тривалого вислову зверненого до суспільства. Особливий інтерес для вивчення становить «агітаційна» та «пропагандистська» мови, які знаходять своє вираження в політичних настановах: передвиборчих програмах та політичних промовах [5, с. 44-45].

Політична мова в умовах опосередкованого спілкування, виступає і розвивається як публіцистична. Усна публічна мова виступає тим визначніше, повніше і яскравіше як ораторська, коли більш виражений її безпосередньо-політичний характер. Адже, чим ширші маси, до яких мова адресується, чим загальніший і злободенно-актуальніший характер мають реальні інтереси, виражені мовою, тим сильніше виявляється ораторська якість [10, с. 99]. Таким чином, політична ораторська мова визначається не зовнішніми формальними ознаками, а внутрішньою структурою, обумовленою її змістом і функцією. Форма усного публічного монологу політичної спрямованості набуває ораторського характеру залежно від конкретних суспільно-політичних умов, оскільки зміст і функція промови політика набувають те або інше безпосередньо політичне значення. Чим адекватніше до дійсності вираз політичних інтересів і чим якісніше це зображено, тим вища ораторська якість мови. Ще Демосфен підкреслив, що «не слова і не звук голосу складають славу оратора, а напрям його політики» [1, с. 28]. Античні оратори і теоретики ораторської мови не тільки пов’язували її з політичною боротьбою, але визначали її суть риторичною. У свою чергу риторика – це мистецтво добре говорити з політичних питань.

Відомо, що виборці так як і жінки люблять вухами. Чим краще виступить політик, чим більше сподобається своїм потенційним виборцям, чим ближче він стане в емоційному плані до народу, який його обиратиме, тим ефективнішою буде його промова. Саме тому політичний лідер в промові зазвичай атакує або захищає. Зрозуміти організацію його мови можна, лише враховуючи той ідеологічний план, який вона протиставляє. Полемічні випади, натяки, образи, гіпербола, іронія, замовчування, антитези, категорична різкість оцінних думок, хід аргументування, контрасти формулювань та інші класичні ораторські «засоби» організовують мовний контрплан, противагу, який не може бути повністю розкритий без зіставлення з конкретними переконаннями політичних конкурентів [11, с. 293]. Полемічність ораторської мови, її бойове суспільне призначення зумовили і особливу увагу до емоційної виразності, дієвості слова, звідси – розробка прийомів дії на почуття, які заповнюють і, навіть, замінюють аргументування, аналіз понять.

Увага до ефективності політичної ораторської мови, котра завойовує політичному лідеру і його партії перемогу, пов’язана з тим, що політик організовує рух мови як розгорнену систему реплік. Для розгорненого виступу політика з політичною промовою характерна складна планомірність (розвиток оповідання, аргументування, ілюстрації, посилання, зіставлення, нагадування, критика політичних конкурентів) підстав, висновків і затвердження своїх переконань. Звідси турбота про композиційну будову, найдієвіше у відповідних політичних умовах та щонайширше застосування різних форм внутрішньомонологічного мовлення і обширна площина зіткнення з художньою мовою. Внутрішньомонологічна мова оголює і загострює полемічний рух значення виступів. Будь-який монолог є єдністю внутрішніх «реплік» (смислових компонентів мови), і рух мови реалізується шляхом їх діалектичного розвитку; у відомому значенні монолог є внутрішньою розмовою. Діалогічному реплікуванню в монолозі відповідають абзац, параграф, розділ, частина, композиційно виражаючи рух думки. Для полемічної загостреної мови надзвичайно характерні багатоманітні форми внутрішньомонологічної «розмови»: риторичне запитання, питання у відповідь, поступка, напад на супротивника, захист, апеляція до аудиторії. Політичний лідер «звертається», ставить запитання і тут же відповідає на них, попереджає заперечення, передбачаючи їх характер. Часто мова драматизується: з’являється полемічна «мішень», образ супротивника («персоніфікація»), від імені якого формулюються думки, що підлягають спростуванню [7, с. 8-10].

Турбота про дієвість, конкретність, яскравість і емоційну насиченість вираження думок певною мірою зближує ораторський аспект політичної промови з художньою мовою, для якої характерний не термінологічний абстрактний вираз понять, їх зв’язків і відносин, а «образна» конкретність виразу: розкриття змісту понять, шляхом виявлення ходу їх освіти і максимальної конкретизації їх певних сторін і зв’язків, завдяки чому долається загальний і розпливчатий характер відвернутого виразу. Метафора, порівняння, метонімія, гіпербола, перифраза, іронія широко використовуються в політичних виступах, відповідно до змісту, цільовій установці, найближчим функціональним умовам [9, с. 208].

Крім того, політик прагне до звукової, вимовної та інтонаційної виразності мови і повинен мати справу з міміко-жестикуляційною стороною мовлення. Тут появляється точка зіткнення з декламаційною і театральною мовою. Варто зазначити, що не всі ознаки мають бути присутні в кожній політичній промові, адже їх співвідношення змінюється залежно від змісту, спрямованості кожної політичної промови та передвиборчої ситуації [3, с. 28].

Всі ці багатоманітні сторони дієвої виразності, до яких прагне лідер політичної партії, визначили погляд на політичне ораторське мистецтво як на мистецтво слова, що має безпосередньо прикладне значення – спрямовані на вибір виборцями саме їх політичної партії.

Політичні настанови виконують наступні функції:

1. Комунікативна функція. Вона спрямована на передачу інформації, яка має призвести до зміни політичної  свідомості адресата.

2. Спонукальна (апелятивна, вокативна, конативна, регулятивна, інструментальна) є функцією впливу на адресата – виборця. Оскільки основним завданням політичних промов та програм є мобілізація виборців для проведення певних акцій [2, с. 77].

3. Емотивна функція орієнтована на вираження емоцій політика-промовця та збудження емоцій адресата.

4. Метамовна функція спрямована на пояснення смислу слова чи висловлювання. У політичних текстах інколи зустрічаються фрагменти, в яких політик пояснює читачеві суть спеціальних понять і термінів, оскільки не всі слухачі розуміють значення їх значення. Хоча слід зазначити, що в основному у політичних промовах використовується звичайка лексика, не спеціалізована, оскільки це перешкоджає встановленню контакту і утримання уваги аудиторії.

5. Фатична функція пов’язана із встановленням та підтриманням контакту між співрозмовниками.

6. Естетична (поетична) – орієнтована насамперед на форму повідомлення, на те, як виражена думка,  оскільки політик також повинен слідкувати за виразністю свого мовлення [8, с. 12].

Висновки. Отже, розробка стратегії передвиборчої кампанії в умовах жорсткої політичної конкуренції потребує значної уваги та часу для розробки. Що стосується стратегії передвиборчої програми, то спочатку розробляється офіційна передвиборча програма певної політичної партії чи окремого кандидата, а потім починається безпосередня «передвиборча гонка» виражена у множинності політичних промов тих чи інших політичних лідерів. Таким чином, політична програма (передвиборча) – це перша настанова виражена у письмовій мові, а політична промова – це друга, третя і настанова т.д. політичного лідера, яка виражена в усній мові. Політична промова визначається своєю внутрішньою структурою, яка обумовлена змістом і функцією промови певного лідера політичної партії в конкретних суспільно-політичних умовах. Адже, чим адекватніше до дійсності виражаються політичні інтереси і чим якісніше це зображено, тим вищою є якість мови та її переконливість. Якщо ефективність впливу передвиборчої програми на виборців визначається її внутрішньо композиційною побудовою та семантико-стилістичними засобами впливу та переконання, то на якість та ефективність впливу політичної промови значною мірою впливає ще інтонаційна виразність мови політика, його міміка та володіння жестами. Політичні настанови – сукупність передвиборчої програми та політичних промов лідера певної партії, які виконують комунікативну, спонукальну, емотивну, метамовну, фактичну та естетичну функції з метою залучення підтримки виборців на чергових виборах.

 Список використаних джерел та літератури

1. Ажнюк Б. М. Англійська фразеологія у культурному етнічному висвітленні [Текст] / Б. М. Ажнюк. – К.: Наукова думка, 1989. – С.134
2. Бакумова, Е. В. К вопросу о коммуникативных типах политических лидеров [Текст] / Е. В. Бакумова // Основное высшее и дополнительное образование: проблемы дидактики и лингвистики. – Волгоград: «Политехник», 2000. – С. 77 – 81.
3. Баранов, А. Н. Парламентские дебаты: традиции и новации [Текст] / А. Н. Баранов, Е. Г. Казакевич. – М.: Знание, 1991. – 64 с.
4. Бебик, В. М. Політологія для політика і громадянина [Електронний ресурс] / В. М. Бебик. – Режим доступу : www.URL: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-72.html. – Дата доступу: 30.01.13. – Назва з екрану.
5. Вихованець, І. Нюанси слова (про мову лектора) [Текст] / І. Вихованець // Трибуна лектора. – 1976. – №2. – С. 44-45.
6. Гаврилова, М. В. Политический дискурс как объект лингвистического анализа [Текст] / М. В. Гаврилова // Политические исследования. – 2004. – №3. – С. 127-139.
7. Голуб, Н. Ораторська мова в дискурсивному аспекті [Текст] / Н. Голуб// Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. – 2010. – №22 (209). – С. 5-14.
8. Діденко, М. О. Політичний виступ як тип тексту [Текст]: автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук / М. О. Діденко. – О., 2001. – 19 с.
9. Мостовий М.І. Лексикологія англійської мови. – Х.: Основа, 1993. – С. 256
10. Burson, H. Beyond PR [Text]: Redefining the Role of Public Relations / H. Burson. – New York.: Randome House, 1990. – Р. 203
11. Melvin L. Defleur, Everette E. Dennis Understanding Mass Communication [Text] / . – Boston.: Prentice-Hall, 1988. – Р. 406
12. Pfeffer, J. Managing with Power [Text]: Politics and Influence in Organization / J. Pfeffer. – Boston.: Prentice-Hall, 1992. – p. 193-195.