Навчально-науковий інститут

міжнародних відносин та національної безпеки

У статті розглянуто пріоритетні напрями розвитку воєнно-політичного співробітництва України з партнерами під час повномасштабної агресії росії. Відзначено, що від початку ключову роль у координації такої міжнародної допомоги відігравали Велика Британія, США і Польща. Названо і розкрито значення основних форматів співпраці, які координуються під час нарад в рамках формату Рамштайн, простежено обговорення поставок Україні озброєнь та боєприпасів, фахової підготовки військових, розглянуто перспективи розвитку співпраці.

Ключові слова: міжнародна допомога, повномасштабна російсько-українська війна, співпраця, Рамштайн, підготовка військових, озброєння, союзники.

Yaroslav Kovalchuk

Scientific supervisor: A. Ye. Atamanenko

Doctor of historical science, professor

The article examines the priority areas of development of Ukraine’s military-political cooperation with partners during Russia’s full-scale aggression. It is noted that from the very beginning, the United Kingdom, the United States and Poland played a key role in coordinating such international assistance. The author names and reveals the importance of the main formats of cooperation coordinated during the Ramstein meetings, traces the discussion of the supply of arms and ammunition to Ukraine, professional training of the military, and considers the prospects for the development of cooperation.

Keywords: international assistance, full-scale Russian-Ukrainian war, cooperation, Ramstein, military training, weapons, allies.

Постановка проблеми. Після початку повномасштабної російсько-української війни через неготовність українського військово-промислового комплексу виникла нагальна потреба в отриманні від союзників озброєнь та іншого військово-технічного обладнання. ВПК багатьох партнерів не був здатен на виробництво необхідної кількості озброєння, оскільки значна кількість політиків країн Європи вважали, що ймовірність великої, за своїм масштабом, війни в Європі вкрай низька, хоча наявний конфлікт розпочався ще у 2014 році. Поки що українська армія має значний дефіцит технічних засобів як для військовослужбовців на полі бою (наприклад танки, броньовані машини тощо), так і для захисту населення та конкретних важливих об’єктів на усій території України (зокрема, системи ППО та потужна авіаційна складова), які необхідні Україні для захисту власної державності. І, аби позбутися цього дефіциту, уряд активно розвиває співробітництво з партнерами, і це особливо важливо, оскільки зараз складно виробляти зброю та військову техніку на території України через високу ймовірність знищення таких об’єктів агресором.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Публікації з цієї проблематики українських авторів (А. Гмирі, О. Захарової, А. Голішевської та ін.) переважно розміщені на інтернет-сторінках аналітичних організацій. Н. Мороз та В. Косик присвятили дослідження фінансовій допомозі Україні від міжнародних партнерів у період війни, О. Турчак, Ю. Бураков, А. Посохова розглянули правове підґрунтя міжнародного військового співробітництва під час російсько-української війни (від 2014 по 2023 р.). Водночас, питанням вивчення ситуації займались зарубіжні дослідники. Окремо варто виділити працю групи вчених з Кіля, які намагались відстежити допомогу Україні зброєю на початковому етапі війни. Але тема потребує докладнішого вивчення, аналізу та узагальнення даних.

Метою і завданнями дослідження є характеристика та аналіз співпраці України з партнерами у військовій сфері, від початку військової агресії Росії на Сході з 2014 року, доповнити знання стосовно міжнародної співпраці України у військовій сфері.

Виклад основного матеріалу. Значна концентрація російських військ у Криму та на східному українському кордоні протягом 2021 та на початку 2022 року вплинула на те, що частина партнерів змінила бачення в сфері воєнно-політичної співпраці відносно питань надання летального озброєння Україні. Процес, пов’язаний із підтримкою України, в тому числі і через надання летальних озброєнь, активізувався після повномасштабного вторгнення агресора на основі наявного правового підґрунтя, створеного двосторонніми та іншими договорами, в тому числі з НАТО та окремими країнами-членами, яке пізніше вдосконалювалось [18]. Керівництво більшості держав визнавало, що не зважаючи на те, що це могло призвести до фінансових витрат і створити додатковий тиск на бюджети, таку підтримку потрібно надавати. На початку повномасштабного вторгнення така співпраця була активною з декількома країнами, зокрема, Великою Британією та країнами Балтії. Завдяки пізнішому залученню ширшого кола партнерів пізніше в Україну починає активніше надходити летальне озброєння західного виробництва. Росія назвала цю військову допомогу Заходу Україні провокацією та звинуватила західні держави у підтримці України в мілітаризації сходу України та невиконанні Мінських угод 2014 та 2015 років, мета яких стосувалась досягнення політичного вирішення конфлікту.

Незадовго утворилась коаліція демократичних країн, яка пізніше започаткувала постійні міжнародні зустрічі, на яких відбуваються переговори контактної групи, де обговорюється ряд питань, що стосуються допомоги Україні в контексті російсько-української війни [10]. Ключову роль в координації усієї міжнародної військової допомоги Україні на початковому етапі відігравали Велика Британія, США та Польща [5].

У лютому та наприкінці березня 2022 року Велика Британія провела низку донорських конференцій. Останню відвідали представники понад 35 країн, НАТО та ЄС [7]. Тематика, яку обговорювали, стосувалась як необхідних засобів на відповідний період часу, а також обговорювались середньо- і довгострокові перспективи, питання фінансування та доставки необхідної допомоги Україні.

У квітні 2022 року країнами-партнерами було засновано Міжнародний координаційний центр донорів (International Donor Coordination Centre, IDCC) у Штутгарті, в штаб-квартирі Європейського командування США, основною метою якого стало скоординоване та максимально ефективне забезпечення України західною військовою допомогою. Конкретніше, роль IDCC, до складу якої входять понад сотня військовослужбовців із 30 країн, полягає в тому, щоб відправляти українські запити щодо озброєння оборонним структурам союзних держав, координувати відповідь союзників і забезпечувати доставку обладнання в Україну [10].

Оцінюючи рівень підтримки певних країн до повномасштабного вторгнення і після, можна спостерігати, що після 24 лютого 2022 року, значна кількість партнерів почали більш активно розвивати воєнно-політичні, військові та військово-технічні зв’язки. Допомога багатьох демократичних країн грає якщо не вирішальну, то, як мінімум, значну роль як на полі бою, в контексті бойових дій на фронті, підготовки якісних військ тощо, так і в тилу, в контексті забезпечення економічної та фінансової стабільності, надання систем ППО та ПРО Україні. І саме факт значної важливості і залежності України від зовнішньої допомоги надає значній кількості країн статус саме союзника, а не просто партнера.

У квітні учасники IDCC підтримали створення контактної групи з оборони України під проводом США, що оформляється в повноцінну перспективну ініціативу міжнародного співробітництва. Ці зустрічі отримали назву Рамштайн через місце проведення. Це серія дипломатичних зустрічей міністрів оборони та представників оборонних відомств кількох десятків країн світу та міжнародних організацій, таких як ЄС і НАТО, який, як правило, відбувався на базі Повітряних сил США Рамштайн у німецькому місті Рамштайн-Мізенбах, Брюсселі або онлайн [11]. Фактично, такий формат став одним із основних механізмів координації воєнно-політичної, військово-технічної та військової допомоги. До участі у першому «Рамштайні» крім країн, які є членами НАТО, були запрошені ключові для США тихоокеанські партнери: Японія, Південна Корея, Австралія і Нова Зеландія, представники Близького Сходу – Ізраїль, Катар та Йорданія, квартет з Африки – Кенія, Ліберія, Марокко і Туніс. З часом до цієї коаліції долучались інші країни і згодом, крім вище названих країн та країн НАТО, до цієї ініціативи долучились Австрія, Боснія і Герцеговина, Кіпр, Грузія, Ірландія, Косово, Мальта, Молдова, Нова Зеландія, Південна Корея, Швеція. Також є низка країн, участь яких в цій ініціативі не підтверджена, хоча є підтвердження інформації про надання Україні військової допомоги. Серед таких країн Азербайджан, Камбоджа, Колумбія, Пакистан, Судан, Тайвань [1]. Основна мета зустрічей в Рамштайні – обмірковування, погодження і прискорення надання військової допомоги, зброї та спорядження Україні. Тобто міністри оборонних відомств союзних країн обговорюють, яку зброю надаватимуть Україні, її кількість, необхідну для прискорення закінчення війни, захисту українського неба тощо.

Спробуємо розглянути та узагальнити дані щодо окремих зустрічей в форматі Рамштайн та виявити їх значення для посилення оборонних спроможностей України. Перший захід в такому форматі відбувся на американській авіабазі Рамштайн у Німеччині 26 квітня 2022 року. Зустріч відбулася з метою координації військової допомоги та підтримки України у війні проти Росії. Тоді, на цьому заході обговорювались питання артилерійського озброєння, зокрема союзники домовились про надання артилерії 155-мм калібру, посилення берегової оборони тощо. За її результатами було домовлено утворити постійну Контактну групу на підтримку України, яка збиратиметься приблизно кожного місяця, та коригуватиме допомогу країн учасниць з оглядом на конкретні потреби України у певний період часу і на певному етапі війни.

Друга зустріч відбулася 23 травня. Завершилась обговоренням подальшої передачі зброї за домовленістю учасників. На цьому заході було озвучено про передачу протикорабельних ракет Harpoon, ударних гелікоптерів радянського виробництва тощо [16].

На третьому Рамштайні країни затвердили нові оборонні пакети допомоги  Україні. Зустріч відбулася 15 червня 2022 року. Сума військової допомоги на час проведення, становила 1 млрд. доларів [12]. Також на цій зустрічі сторони домовились про передачу додаткових артилерійських і берегових засобів оборони, боєприпасів для артилерійських та сучасних систем реактивної артилерії. За результатами зустрічі Німеччина зобов’язалась  передати три системи РСЗВ M270 і боєприпаси до них [15].

20 липня 2022 року, відбулася четверта зустріч Контактної групи з оборони України за участю керівників оборонних відомств із близько 50 країн світу. Одне із ключових оголошень, які зробив очільник Пентагону в рамках низки цих зустрічей, стосувалося надання Україні додаткових чотирьох реактивних артилерійських систем HIMARS, снарядів до них, а також додаткових артилерійських боєприпасів [16].

За результатами зустрічі Рамштайн-5, що відбулася 8 вересня на авіабазі НАТО в Німеччині, Україна отримала більше зброї від Заходу. Зокрема, мова йшла про нові ракети, боєприпаси для HIMARS, броньовані машини швидкої та інше обладнання або протистояти російському наступу на Сході. Після шостої зустрічі у форматі Рамштайн, Україна отримала такі зразки озброєння, як системи ППО HAWK від Іспанії, перші системи ППО NASAMS від США,  додаткові ракети для вже наданих систем ППО і ПРО від Великої Британії та Нідерландів, зенітні ракетні комплекси Crotale від Франції, артилерія тощо [16].

16 листопада 2022 року відбулася сьома зустріч представників оборонних відомств різних країн. Тоді союзники домовилися надати Україні ще засобів ППО, в контексті нанесення ударів росією по українській енергетичній інфраструктурі, зокрема такі засоби надала Іспанія, від Канади надійшла допомога розміром 500 млн доларів та зимове екіпірування для українських військових [16]. Польща зобов’язалась передати ППО ближнього радіусу дії, артилерію та боєприпаси, Німеччина – допомогу з боєприпасами для ППО, артилерії та раніше наданих РСЗВ, Швеція оголосила допомогу на 270 млн доларів, а Греція передала українським військовим боєприпаси 155-мм калібру [16].

Після восьмої зустрічі Україна мала отримати системи протиповітряної оборони від Франції, Німеччини, зокрема ЗРК Patriot, та Великої Британії, Нідерланди пообіцяли надати ракети для Patriot, пускові установки і послуги навчання бійців ЗСУ.  Представники Канади повідомляли про передачу ППО NASAMS і снарядів до неї. Важливим кроком стало рішення британського уряду про передачу танків Challenger 2, оскільки це фактично означало, що Україна отримуватиме сучасні західні танки, зокрема американські Abrams та німецькі Leopard 2. Підкреслимо, що саме Франція першою вирішила передавати техніку такого типу Україні, за кілька тижнів до восьмої зустрічі в форматі Рамштайн оголосивши про передачу колісних легких, але все ж, танків AMX-110 [7]. Повертаючись до допомоги, яка була обговорена на зустрічі в Рамштайні, зауважимо, що уряд Швеції обіцяв надати БМП CV90 і САУ Archer, Данія – 19 одиниць САУ CAESAR, які раніше були замовлені у Франції та мали стати на озброєння Сил оборони Данії, Латвія – вертольоти М-17, ПЗРК Stinger, безпілотники, інше обладнання, а також підготовка 2 тис. військових ЗСУ. Одним із найбільших донорів, особливо за умови порівняння кількісних показників з ВВП країни, протягом всього часу є Естонія, яка на восьмій зустрічі оголосила про пакет оборонної допомоги на 113 млн доларів, куди увійшли десятки гаубиць FH-70 і Д-30, усі, які стояли на озброєнні в Естонії, а також сотні протитанкових гранатометів М2 з боєприпасами до них [16]. Важливим наслідком цієї зустрічі фактично стало те, що союзники вперше взяли на себе зобов’язання про передачу Україні танків.

Дев’ята зустріч відбулася 14 лютого 2023 р. Тоді Україні пообіцяли засоби ППО від Італії та Франції, Франція разом з Австралією домовились про розгортання виробництва боєприпасів калібру 155 мм, Норвегія загалом виділила 7 млрд доларів (75 млрд норвезьких крон) на різні форми підтримки України. Було також домовлено про формування танкової коаліції, надання амуніції ЗСУ, організацію тренінгових програм для українських військових [8].

Десятий Рамштайн відбувся 15 березня. За його результатами Данія надала Україні пакет військової допомоги на 140 мільйонів євро. Це включало різні боєприпаси для стрілкової зброї та кулеметів, протитанкові міни, ракети для ППО. Швеція пообіцяла надати Україні 10 танків Leopard-2А5. Варто зазначити, що після десятої зустрічі в рамках цієї ініціативи уряд США дещо змінив підхід до висвітлення передач військової допомоги, зокрема американська сторона припинила надавати офіційну інформацію про кількість наданих зразків озброєння [14].

За підсумками одинадцятого Рамштайну, який відбувся 21 квітня, Німеччина та Польща погодилися створити центр з обслуговування німецьких танків Leopard у Польщі. Крім того, у європейських країнах буде подовжено навчання українських військовослужбовців, яке стосується як загальних військових навичок, так і в контексті опанування західного озброєння. Ллойд Остін також повідомив, що США прискорять поставки танків M1 Abrams в Україну протягом найближчих місяців. Загалом, повідомив глава Пентагону, що Україна отримає 230 танків від західних партнерів. Учасники Дванадцятого Рамштайну пообіцяли передати Україні більше ППО, погодили ремонт танків Leopard. Данія, США та Нідерланди обговорювали плани відносно навчання українських пілотів на винищувачах 4 плюс покоління, типу F-16 [6].

На тринадцятому Рамштайні, 15 червня, союзники вже зобов’язалися почати навчання для українських пілотів на західних винищувачах. А Німеччина та Польща доповіли про підтримку українських танків Leopard, Нідерланди й Данія відмітили прогрес у планах тренувати українських пілотів. Канада оголосила про виділення пакету на 500 млн доларів для підтримки України. Зі складу Збройних сил Канади Україні мали передати 288 ракет AIM-7 для захисту українського неба. Також Канада зобов’язалася надати 10 тисяч 105-мм артилерійських снарядів, продовжити операцію UNIFIER із навчання військових до 2026 року, сприяти підготовці пілотів, обслуговувати та підтримувати українські F-16, візьме участь у центрі обслуговування наданих раніше танків Leopard 2 у Польщі [2]. Частину зброї мала передати Польща [17].

18 липня відбулося чотирнадцяте засідання Контактної групи з оборони України. Тоді голова Об’єднаного комітету начальників штабу США генерал Марк Міллі заявив, що для України силами партнерів по Рамштайну були підготовлені 17 бригадних бойових груп для контрнаступу, що становить приблизно 63 тис. підготовлених військовослужбовців [16]. Окрім підготовки бойових груп і літаків для України обговорювалося питання забезпечення українських сил засобами протиповітряної оборони та поставок додаткових боєприпасів українським військовим [16].

19 вересня 2023 року відбулося п’ятнадцяте засідання Рамштайну під час якого представники більш ніж 50 країн оголосили про додаткові зобов’язання щодо довгострокової підтримки України. На початку засідання глава Пентагону оголосив про створення коаліції стосовно постачань Україні танків Leopard та навчання пілотів ЗСУ на винищувачах F-16. До цієї коаліції також увійшли Естонія, ФРН, Нідерланди, Польща і Люксембург. Міноборони Данії оголосили про намір передати Україні 15 модернізованих танків Т-72 ЕА та 30 танків Leopard 1. Крім того, Чехія також оголосила про плани надати Україні танки. Так, за фінансової підтримки Данії та Нідерландів, офіційна Прага мала надати 15 модернізованих танків Т-72 [4].

Шістнадцятий Рамштайн відбувся 11 жовтня 2023 року. Загалом на цій зустрічі обговорювали поставки снарядів до 155 мм артилерії, ППО тощо. Сімнадцята зустріч в форматі Рамштайн пройшла онлайн 22 листопада. Німеччина пообіцяла надання допомоги на 1.4 млрд доларів. Сюди входять системи ППО IRIS-T, комплекс системи ППО Patriot та додаткові боєприпаси для 155 мм артилерії. Естонія повідомила про значну підтримку в сфері кібербезпеки, зокрема естонський уряд повідомив про виділення 500 тис доларів на забезпечення захищеної та безпечної кіберсистеми Міноборони та Сил оборони України. Литва мала передати теплу зимову амуніцію, 3 млн набоїв та системи дистанційного підриву [16]. На цьому Рамштайні також заявили про створення коаліції засобів ППО та ПРО для України, по типу тих, які стосувались танків та авіації. Сюди ввійшли близько двох десятків країн, а лідерами в цій ініціативі стали Німеччина та Франція. Нідерланди повідомили про надання 2 млрд євро, хоча публічно не афішували на що конкретно будуть витрачені ці гроші. Норвегія та Британія обговорювали питання посилення безпеки в Чорноморському регіоні. Крім зустрічей в форматі Рамштайн та співпраці в рамках Міжнародного координаційного центру донорів, воєнно-політичний діалог розвивався у рамках Міжнародного фонду для України [5]. Створений у квітні 2022 року Великою Британією та союзниками, Міжнародний фонд для України здійснює координацію закупівлі та транспортування військової техніки в Україну з третіх країн або промисловості. [5]. Таким чином, на засіданнях в форматі Рамштайн, на основі багатосторонньої співпраці координується співпраця по підтримці України зброєю та боєприпасами, що підвищує боєздатність української армії.

Водночас відбувається активний двосторонній діалог у воєнно-політичній сфері з традиційними вже союзниками України: США, Британією, Польщею, Канадою, Балтійськими країнами, Чехією, Німеччиною, Францією та ін. При цьому, актуальним залишається поширення відносин з державами, які не знаходяться в Євроатлантичному регіоні. Зокрема вигідним союзником для України може стати Південна Корея, зважаючи на ОПК цієї країни. Необхідно розвивати відносини з Аргентиною, зокрема в контексті зміни президентської влади і приходу Хав’єра Мілея як Президента. Він має доволі прозахідні, демократичні, ліберальні погляди, що може сприяти розвиткові українсько-аргентинської співпраці, серед інших – у військовій сфері.

Важливим напрямком розвитку як двосторонніх, так і багатосторонніх відносин з союзниками є питання підготовки якісних кваліфікованих військових кадрів. Головним викликом в цьому контексті було, а часом і залишається, наявність захищеної території для проведення тренування та вишколу українських військовослужбовців. У своїй статті в «The Economist» Головнокомандувач Збройний Сил України В. Залужний назвав серйозним викликом те, що на полігонах на території України небезпечно тренувати військових, оскільки завжди є небезпека здійснення ракетного удару з боку російської федерації [13]. Це спонукає уряд України приділяти значну увагу темі вишколу українських військовослужбовців на багатьох заходах воєнно-політичної співпраці, лобіювати тему військових навчань на полігонах союзників та шукати можливості навчати військовослужбовців ЗСУ за кордоном.

Посилення воєнно-політичного діалогу значно вплинуло на кількість двосторонньої військової допомоги. Наприклад, на кінець 2023 року США залишається найбільшим постачальником військової допомоги Україні. За даними Кільського інституту економіки, з 22 лютого 2022 року по 30 липня, США виділили 73,18 млрд євро, що становить понад 50% від загальної суми зобов’язань [12]. Уряди країн ЄС за даними на березень 2023 року виділили загалом 19,9 млрд євро на двосторонній основі, плюс 29,92 млрд євро через Комісію та Раду ЄС, 3,1 млрд євро через Європейський фонд миру та 2 млрд євро через Європейський інвестиційний банк [3]. Фінансова допомога від таких багатосторонніх організацій, як МВФ, Світовий банк, ООН і Європейський банк реконструкції та розвитку, становить близько 13,27 млрд євро [12]. Якщо порівнювати допомогу у відсотках ВВП донорів, то підтримка східних європейських країн значно виділяється [9]. Країни Балтії, Польща, Чехія та Болгарія  разом зі Сполученими Штатами є найбільшими донорами відносно власного показника ВВП [6]. Якщо взяти до уваги поставки важкого озброєння, ми бачимо, що взаємна активізація воєнно-політичного діалогу з країнами-членами ЄС зробила можливим те, що станом на середину весни 2023 року, європейські союзники у середньому виділили близько 6% своїх наявних запасів танків, гаубиць і реактивних систем залпового вогню. Країни Східної Європи, зокрема Польща та Чехія, країни Балтії тут знову виділяються особливою щедрістю через наявний історичний досвід окупації СРСР. Крім того, Велика Британія та Норвегія взяли на себе великі зобов’язання, що перевищують 25% їхніх середніх запасів важкого озброєння відповідно [10]. Якщо припустити, що обумовлена на засіданнях Рамштайн збройна підтримка України союзниками була надана, це безперечно, має велике значення для підтримки обороноздатності.

Висновки. Підсумовуючи, можна ствердити, що повномасштабне вторгнення Росії проти України, яке розпочалось 24 лютого 2022 року, значно активізувало двосторонню та багатосторонню воєнно-політичну співпрацю порівняно з попереднім часом. Багато союзників вперше надали Україні летальну зброю для захисту. Для деяких країн, таких як Німеччина, та історично нейтрально налаштованих країн, таких як Швеція, це означало значний розворот їхньої попередньої оборонної політики, яка виключала можливість надання летальних зразків озброєння. Можна визнати, що процес цього розвороту був дещо затягнутим, але він відбувся і співпраця сьогодні продовжується.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну стало випробовуванням не лише для українського народу, держави та ЗСУ, а й для частини країн світу, які підтримали нашу державу задля збереження загальних ліберальних цінностей. Напередодні повномасштабного вторгнення Україна отримувала данні розвідок, а після його початку її обороноздатність була підтримана як наданням зброї та боєприпасів, так і організацією кіберзахисту оборонних структур, фінансовою підтримкою з метою закупівель озброєнь та підтримки українського бюджету тощо. І якщо на початку повномасштабного вторгнення таким чином Україну підтримала низка держав, то незадовго утворилась коаліція демократичних країн, які здійснювали підтримку.

Окрім двосторонньої співпраці основним форматом для обговорення потрібних поставок став формат зустрічей, який за місцем першої із них отримав назву Рамштайн і став платформою для прийняття важливих рішень в рамках багатосторонньої співпраці.

За інформацією, яку можна знайти у відкритому інформаційному просторі, можна виявити різновиди озброєнь, які постачались Україні, етапи введення окремих із них (зокрема, танків) тощо.  Втім, від десятої зустрічі було прийняте рішення не озвучувати докладну інформацію щодо збройної допомоги Україні і це ускладнює дослідження. Окрім поставок озброєнь та боєприпасів, важливе значення мала є має досьогодні підготовка українських військових, в чому також підтримують Україну держави-союзники.

Сьогодні Україна все ще потребує підтримки союзників. Водночас, події останнього часу говорять про усвідомлення політичним керівництвом України потреби вироблення зброї на власній території, але з використанням сучасних технологій, що можна оцінити позитивно.

Джерела та література:

1. 2022 Ramstein Air Base meeting, електронний ресурс, URL: https://en.wikipedia.org/wiki/2022_Ramstein_Air_Base_meeting
2. Allies announce Ramstein-13 results. URL: https://mil.in.ua/en/news/allies-announce-ramstein-13-results/
3. EU assistance to Ukraine. European Commission official. 24 March 2023. URL: https://eu-solidarity-ukraine.ec.europa.eu/eu-assistance-ukraine_en.
4. Gmyria, A. What Ukraine got after the 15th Ramstein meeting: weapons and talks about the counteroffensive. PG.Politics. URL: https://en.thepage.ua/politics/what-ukraine-got-from-the-15th-ramstein-meeting
5. International Fund for Ukraine (IFU). Official website, URL: https://www.gov.uk/guidance/international-fund-for-ukraine-ifu
6. Lopez, C.T. U.S.-Led Ukraine Defense Contact Group Convenes for 11th Discussion. Department of Defence. URL: https://www.defense.gov/News/News-Stories/Article/Article/3369883/us-led-ukraine-defense-contact-group-convenes-for-11th-discussion/.
7. Mills, C. Military assistance to Ukraine since the Russian invasion. Research Briefing, House of Commons Library. Number 9477, 11 November 2022 р., URL: https://www.brexitinfo.cz/wp-content/uploads/2022/11/CBP-9477.pdf
8. NATO Defense ministers meet in Brussels for ninth Ramstein format meeting. URL: https://english.nv.ua/nation/ninth-ramstein-format-meeting-kicks-off-in-brussels-ukraine-war-50304120.html
9. OECD–Ukraine: A reinforced partnership, Official website, URL: https://www.oecd.org/ukraine-hub/en/
10. Office of Defense Cooperation. Official website, URL: https://ua.usembassy.gov/embassy/kyiv/sections-offices/office-defense-cooperation/
11. Ramstein meeting. US. Department of Defence. URL: https://www.defense.gov/Multimedia/Photos/igphoto/2002989862/
12. Trebesch, Ch., Antezza, A., Bushnell, K., Frank, A., Frank, P., Franz, L., Kharitonov, I., Kumar, B., Rebinskaya, E., Schramm, S., The Ukraine Support Tracker: Which countries help Ukraine and how? Kiel working paper. Kiel Institute for the World Economy ISSN 1862–1155. 2218. February 2023, URL: https://www.ifw-kiel.de/fileadmin/Dateiverwaltung/IfW-Publications/-ifw/Kiel_Working_Paper/2022/KWP_2218_Which_countries_help_Ukraine_and_how_/KWP_2218_Trebesch_et_al_Ukraine_Support_Tracker.pdf.
13. Ukraine’s commander in chief on the breakthrough he needs to beat Russia, Europe. War of attrition. The Economist, 1 Nov 2023. URL: https://www.economist.com/europe/2023/11/01/ukraines-commander-in-chief-on-the-breakthrough-he-needs-to-beat-russia.
14. Zacharova, O. Ramstein anniversary: how allies “unlocked” weapons for Kyiv. PG Politics. URL: https://en.thepage.ua/politics/ten-ramsteins-for-ukraine-how-weapon-supplies-for-kyiv-evolved.
15. Генеральний штаб ЗСУ. URL: https://m.facebook.com/GeneralStaff.ua/posts/340981408214944/
16. Голішевська, А. Що таке зустрічі у форматі Рамштайн і як вони допомагають Україні, Суспільство. Факти. 11 жовтня 2023. URL: https://fakty.com.ua/ua/ukraine/suspilstvo/20231011-pidtrymka-ta-ozbroyennya-shho-take-zustrichi-u-formati-ramshtajn-ta-yak-vony-dopomagayut-ukrayini/
17. Польща передає Україні свої танки в обмін на британські – ВВС / Аналітичний портал «Слово і діло». 23 квітня 2022 р. URL: https://www.slovoidilo.ua/2022/04/23/novyna/bezpeka/polshha-peredaye-ukrayini-svoyi-tanky-obmin-brytanski-bbc.
18. Турчак, О., Бураков, Ю., Посохова, А. Правове підґрунтя міжнародного військового співробітництва Збройних Сил України під час російсько-української війни (2014-2023). Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство». DOI https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.03.78

Ключові слова: конверсія, обороноздатність, видатки на оборону, озброєння, ядерне роззброєння

In the article is analyzed the basic economic problems in the area of ​​defense arising on a background of military operations in Ukraine. Is investigated the main reasons of the problems in the military capabilities of the state and possible ways to improve the situation.

Keywords: defenseconversion, militarystrength, defensespending, armament, nucleardisarmament

В работе проанализировано основные проблемы экономики в сфере обеспечения обороны, которые возникли на почве военных операций в Украине. Исследовано основные причины спада военного потенциала страны и возможные пути улучшения ситуации в стране.

Ключевые слова: конверсия, обороноспособность, расходы на оборону, вооружение, ядерное разоружение

Основні виклики та найбільш ймовірні ризики, з якими стикнулась Україна навесні 2015 року, пов’язані із зростанням масштабів військових дій, що призвели до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні і загрожують економічним колапсом найбільшого експортоорієнтованого регіону України. Найбільшу загрозу становить можливість використання новітніх видів озброєння з боку ворогів. Саме тому, питання обороноздатності є гострою проблемою, що потребує негайного вирішення.

Дослідженням проблем озброєння та конверсії займалися такі науковці як: Несмянович Р., Прокопенко С., Арбатов А., Рафєєнко Д., Черняк О., Харламова О., Бінько І, Мунтіяна В., Ольшевський В., Перепилиця Г., Шлемко В., Лодзянов А. та інші. Більшість з них намагалися дати якісний аналіз статистики витрат на оборону, теоретичну обґрунтованість доцільності застосування конверсії в економіці України.

Метою дослідження є визначення передумов та економічних причин низького рівня обороноздатності країни. Ситуація, що склалася вимагає системного аналізу існуючих проблем в економічній площині та пошуку шляхів їх вирішення.

Сучасники стверджують, що революційні та воєнні події в Україні – це завчасно спланована політика владних структур. Однак, діяння, направлені на розірвання цілісності України, мали не тільки соціальний чи політичний характер – вони були підкріплені економічно важливими стратегічними рішеннями.

Ще 5 грудня 1994 року Україна посилила міжнародні гарантії безпеки, прийнявши статус без’ядерної держави. За своїм змістом ці гарантії могли б бути достатньо дієвими, проте, за формою (меморандум – тобто політична домовленість) не є юридично обов’язковими, що суттєво їх знецінює [8].

Дані табл. 1 свідчать про те, що Україна як одна з країн-правонаступниць СРСР повністю позбулася ядерного потенціалу. При чому, за цим показником вона займала третє місце у світі. Це рішення країна прийняла самостійно.

Таблиця 1

Ядерне роззброєння США та СРСР згідно Договору СНО-1

У зв’язку із закінченням дії Договору СНО-1 (приєднання України до якого пов’язане з підписанням Будапештського меморандуму) українською стороною вживалися певні зусилля щодо підтвердження його чинності після 2009 року та щодо посилення отриманих гарантій в умовах сьогодення. Перше завдання на сьогодні можна вважати виконаним (РФ та США подали спільну заяву щодо завершення дії договору 4 грудня 2009 року). Друга частина, тобто посилення гарантій, так і не вдалося досягнути: наша держава не отримала від країн-гарантів обіцяної безпеки.

Будапештський меморандум виявився тільки політичною заявою, стратегічним рішенням, що не враховувало інтереси нашої країни, а стало методом маніпуляції Україною. Більше того, такі дії породили військову та політичну залежність від країн-сусідів, адже гарантій безпеки для України передбачено не було.

Тобто, підґрунтям воєнної небезпеки, в першу чергу, було ядерне роззброєння України ще упродовж перших років її незалежності. Прагнучи завоювати репутацію мирної та відкритої світу країни, влада не врахувала всіх «за» та «проти», не передбачила відсутність гарантій та «підводного каміння» з боку ядерних країн.

Другим ключовим промахом була незлагоджена політика введення конверсії. В умовах глобалізації виник цілий ряд проблем, серед яких важливе місце займає питання забезпечення роззброєння країн задля збереження миру.

Проведення конверсії воєнно-промислового комплексу (ВПК) в Україні мало свої особливості, які не принесли очікуваного позитивного соціального ефекту. Темпи реалізації цих заходів у світі 1-5% в рік, в нашій країні вони досягали 50-70% (на деяких підприємствах навіть 100%) [6]. Про різку динамку нарощення процесів конверсії ще у перших роках її реалізації свідчать дані табл. 2.

Таблиця 2

Динаміка питомої ваги виробництва військової техніки та озброєння у загальному обсязі машинобудівного та оборонного комплексу упродовж 1991-1994 років

Ще однією причиною зменшення рівня обороноздатності є те, що видатки на оборону в Україні використовують нераціонально, про що свідчать дані рис. 1.

Згідно з цим рисунком в Україні розподіл видатків не зовсім відповідає тим нормам фінансування, які можуть забезпечити ефективне функціонування обороноздатності держави. Значна економія на розвитку озброєння та військової техніки і на підготовці Збройних Сил України (ЗСУ) зумовили низький рівень ефективності під час збройних конфліктів, що тривають останнім часом.

Рис. 1. Структура видатків Міністерства оборони у 2010-2013 рр., %

Кошти, що було асигновано на потреби ЗСУ у 2013 році, як і попередньо, розподілено неефективно. Світова практика свідчить, що більшу увагу при розподілі видатків ЗСУ слід приділити фінансуванню розвитку озброєння та військової техніки, а також на підготовку ЗСУ.

В країнах НАТО витрати на оборону становлять 2,2-2,5% від ВВП. Ще у 2011 році такі витрати у Франції становили 1,9%, в Італії – 1,4%, у Великій Британії – 2,6%, в Китаї – 2,1%, а у США та Російській Федерації 4,8 та 4 % від ВВП відповідно [3]. В Україні витрати на забезпечення обороноздатності значно менші (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка витрат на оборону в Україні за 1992-2013 роки

Як видно з табл. 3, починаючи з 1995 до 2003 року спостерігалися коливання в обсягах фінансування оборони України в межах від 1,9 до 1,3% від ВВП. Основну суму обсягів фінансування згідно з «Білою книгою» витрачено здебільшого на заробітну плату військовослужбовців. Обсяги фінансування в кращому випадку становили 85% від мінімально необхідного рівня. Починаючи з 2004 року спостерігався різкий спад у фінансуванні обороноздатності держави. Рекордно малий його обсяг був досягнутий у 2006 році, коли він становив лише 0,6% від ВВП [5].

Про неефективність використання бюджетних коштів можна говорити проаналізувавши структуру видатків на підтримку обороноздатності країни. Дані табл. 4 свідчать, що найбільшу частку бюджету Міністерства оборони України займають видатки на підготовку військ, що упродовж досліджуваного періоду становили більше 72%, тоді як витрати на розвиток озброєння різко знижувалися від 9% (у 2012 році) до 3,7% (у 2014 році). Міжнародна практика свідчить, що видатки на цю галузь мають залишатися на достатньому рівні, або ж поступово зростати, зумовлюючи розвиток військової техніки та технологій.

У 2015 році заплановане стрімке зростання видатків на будівництво житла військовослужбовцям. Це завдання лягло на плечі Державного бюджету України. Одночасно із цим, заплановане значне зменшення інших статей видатків оборонного бюджету. Зокрема, видатки на керівництво та управлінський персонал скоротять із 1,5% до 0,7%; витрати на медичне та санаторне лікування зменшать майже утричі – з 7,2% у 2014 році до 2,7%, запланованих на поточний 2015 рік. Такими ж темпами скоротять видатки на утилізацію боєприпасів. Майже удвічі зменшиться частка видатків на військову підготовку (з 6,1% у 2014 році до 3,5% у 2015 році).

Таблиця 4

Структура бюджету Міністерства оборони за 2012-2015 рр.

Всі ці проблеми призвели до стрімкого занепаду військового потенціалу. Нагадаємо, що за часів, коли Україна тільки вийшла зі складу СРСР, вона займала одне з лідируючих місць у світі за рівнем озброєння. У теперішній час дані GlobalFirepower (GFP) свідчать, що країна знаходиться на 25-му місці по потенціалу обороноздатності у світі серед 126 країн [1].

Тобто, упродовж кількох десятиліть Україна за показником обороноздатності спустилася більше, ніж на 20 сходинок. Приміром, сусідня Польща, зараз займає 19 позицію в рейтингу GlobalFirepower, з відповідним значенням показника цього рейтингу (PwrIndx) 0,6688 бала.

Висновки. Проведене нами дослідження дало змогу виділити основні передумови та причини низької обороноздатності України:

• необдумана політика ядерного роззброєння України та промахи у міжнародних домовленостях;
• провадження надзвичайно стрімкими темпами фізичної конверсії, переважно методами продажу та приватизації стратегічно важливих для військового потенціалу країни об’єктів;
• відсутність необхідного та достатнього обсягу коштів в бюджеті для проведення витрат на оновлення та/або закупівлю військової техніки, оплату послуг військовим службовцям;
• країна залежна від фінансування інших країн, змушена ще більше поглиблюватися в боргову яму, перебуваючи у хиткому політичному та економічному становищі на міжнародній арені.

В цілому, не можна стверджувати, що ситуація, в якій опинилася економіка озброєння України є безнадійною. Ряд заходів щодо посилення та концентрації зусиль на належному фінансуванні ЗСУ, його технічному оснащенні та інноваційному розвитку в галузі військово-промислового комплексу може призвести до «реанімації» військового потенціалу. Одночасне проведення виваженої політики із міжнародними організаціями та фінансовими інститутами може дати значний поштовх та допомогти подолати труднощі у боротьбі із зовнішніми загрозами. Першочерговим завданням є правильне розміщення пріоритетів та побудова ґрунтовного плану політичної, економічної, законодавчої та соціальної підтримки обороноздатності держави.

Список використаної літератури:

1. GlobalFirepower собі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.globalfirepower.com/countries-listing.asp

2. Біла книга за 2006-2013 роки / Міністерство оборони України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/http://www.ukrstat.gov.ua/

3. Військово-технічне співробітництво України з країнами НАТО. Потенціал та реалії [Електронний ресурс]: виступи під час конференції «Оборонна промисловість України» в м. Кєльце. – 03.09.2014 р. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/OleksandrMykhalik/ss-43753751#14263617047961&fbinitialized

4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

5. Експертне дослідження Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) та Defense Express «Щодо зниження часткової втрати оборонного потенціалу України) (протягом 2004-2014 рр.) [Електронний ресурс] . – Режим доступу:  com/ukrainian_defense_review/docs/

6. Національний інститут стратегічних досліджень. Стратегічні пріоритети [Електронний ресурс]:фахове видання з екон., філос., політ. наук та держ. управління. – К.: НІСД. – №1(26). – 2013 р. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/Str_prioritetu/SP_1_2013.pdf

7. Сергєєв П.В. Світова економіка [Електронний ресурс]: навч. посіб./ П.В. Сергєєв. – 1999 р. – Режим доступу: http://epi.cc.ua/sohranenie-mira-razorujenie-konversiya-22526.html

8. Сунгуровський М. Оборонно-промисловий комплекс України: проблемні питання розвитку / М. Сунгуровський // Центр Разумкова, Національна безпека і оборона. – 2004. – № 8 – С. 37-43.