студентка 4 курсу економічного факультету,

спеціальності “Фінанси і кредит”

Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник: Шулик Юлія Віталіївна

доцент кафедри фінансів, обліку та аудиту

Анотація. У статті розглядається необхідність інвестування в людський капітал з метою підвищення його конкурентоспроможності. З’ясовується вплив знань, вмінь, сформованих в процесі здобуття освіти, стану здоров’я та способу життя на формування людського капіталу в державі. Аналізується достатність фінансування державою сфер, що безпосередньо впливають на його розвиток. Визначається становище України на світовій арені стосовно  рівня людського капіталу.

Ключові слова: людський капітал, інвестиції, освіта, охорона здоров’я, конкурентоспроможність, заробітна плата.

Аннотация. В статье рассматривается потребность в инвестировании в человеческий капитал с целью повышения его конкурентоспособности. Выясняется влияние знаний, умений, сформированных в процессе получения образования, состояния здоровья и образа жизни на формирование человеческого капитала в государстве. Анализируется достаточность финансирования государством сфер, которые непосредственно влияют на его развитие. Определяется положение Украины на мировой арене относительно уровня человеческого капитала.

Ключевые слова: людський капитал, инвестиции, образование, здравоохранение, конкурентоспособность, заработная плата.

Annotation. The article reveals the necessity of investing in human capital in order to increase its competitiveness. It explains the influence of knowledge and skills, which were formed in the process of obtaining an education, health and lifestyle on the formation of human capital in the country. It analyzes the sufficiency of government financing of the spheres, which directly influence on development of the country. It determines the position of Ukraine in the world arena, regarding the level of human capital

Key words: human capital, investments, education, health care, competitiveness, salary.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ НА МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ

Постановка проблеми. У сучасному світі розвиток економіки значно залежить від інноваційно-інформаційних розробок та перегонів за володіння природними ресурсами [7]. Проте основний ресурс, людський, часто відходить на задній план. Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю є життя, здоров’я, честь і гідність людини, тому держава повинна проводити відповідну політику стосовно людського капіталу [6]. Люди створюють найвагоміший економічний ефект, який є ще й довготривалим, за умов достатнього інвестування в людський капітал на різних рівнях. Саме він є основою для розвитку підприємництва і держави в цілому, адже містить у собі знання, уміння і навички, необхідні для створення нової цінності (матеріальної і нематеріальної). Але передумовою цього є формування людського капіталу, удосконалення якого здатне сприяти економічному зростанню.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В процесі опрацювання теоретичних матеріалів, присвячених темі людського капіталу, було виявлено, що як іноземні, так і вітчизняні дослідники розуміють це питання по-різному і часто не сходяться у поглядах. Це трапляється через широту цього поняття, яке було вперше введене американськими економістами Г.Беккером та Т.Шульцем [15]. Вагомий внесок до цієї теорії зробили Л.Туроу, Я.Мінсер, О.Грішнова, Д.Богиня, В.Близнюк, В.Куценко, О.Лібанова, Л.Шевчук. На сьогодні актуальність цієї теми лише зростає, адже в умовах ринкової економіки людина є основою радикальних зрушень і підвищення рівня конкурентоспроможності держави.

Мета і завдання дослідження. Метою статті є виявлення основних факторів впливу на формування людського капіталу, оцінка стану інвестування у його розвиток та покращення якості людського капіталу на макрорівні.

Виклад основного матеріалу. Зацікавленість темою людського капіталу останнім часом спричинена пошуком нових і покращенням наявних умінь людей, які можна застосувати для виведення економіки на абсолютно новий рівень. В усі часи саме людина була рушієм прогресу завдяки її інтелекту, інтуїції, уяві, праці та багатьом іншим якостям, які формують особистість. Тому поняття «людського капіталу» не є новим, адже було зароджене ще у класичний період і вважається специфічною формою капіталу, що не відокремлюється від людини.

Людський капітал є поєднанням усіх продуктивних рис індивіда, а саме знань, навичок, мотивації, енергії, які можуть бути використані для створення товарів і надання послуг [1]. Тобто завдяки її стану здоров’я, інтелекту і мотивації вона здійснює вклад в розвиток держави, отримуючи натомість кошти для забезпечення свого існування. Проте, якщо звернути увагу на теорію А. Маслоу, то можна помітити, що людина завжди прагне до самореалізації та визнання оточуючими, що є внутрішнім джерелом її мотивації і запорукою розвитку людства взагалі. Якщо кожна особистість прагнутиме стати кращою, отримати гарну освіту, то і суспільство загалом виведе державу на новий рівень.

Сьогодні велика увага надається питанню удосконалення обладнання, придбання покращеного оснащення. Проте, ще кращого результату можна досягти інвестуючи у людський капітал, який, у порівнянні з необоротними активами, є рентабельним не 5-10 років, а більше 30. Це пов’язано з тривалістю життя людини, протягом якого знання і вміння постійно примножуються. Людський капітал також підлягає зношенню, проте за умов інвестування у сферу охорони здоров’я можна його сповільнити.

У людського капіталу, як і у будь-якого економічного поняття, є свої позитивні і негативні аспекти, основні з яких зазначені у таблиці 1.

Таблиця 1

Вигоди та недоліки інвестування в  людський капітал

Джерело:[3; 8; 14; 17; 19].

Поглянувши на дане співвідношення «плюсів» та «мінусів» підприємцям буває важко прийняти рішення, щодо інвестування, хоча сам цей процес є неминучим. Адже без кваліфікованих кадрів існування підприємства стає неможливим. І, навіть, після здобуття вищої освіти «новоспечений» працівник не готовий відразу виконувати всі доручення керівництва без певних спеціальних навичок.

Стає зрозумілим, що вкладення у людський капітал відбувається на декількох рівнях. У певних джерелах зазначається, що таких рівнів є три, проте можливе розшарування на чотири:

• індивідуальний (особистісний) – знання та навички, які були здобуті шляхом освіти, професійної підготовки;
• мікроекономічний (рівень підприємства) – сукупні здібності всіх працівників підприємства, організація їх праці;
• мезоекономічний (рівень галузі) – розвиток окремих сфер діяльності держави за професійною спрямованістю працівників;
• макроекономічний рівень (рівень держави) – поєднання освіченості, стану здоров’я, рівня життя, сформованих за рахунок видатків бюджету [9].

Формування людського капіталу на певному рівні має свої особливості, та відбуватись воно може одночасно на декількох, а то і на кожному з них. Всеохоплюючим для країни є четвертий рівень, який дає нам уявлення про ситуацію загалом.

На формування людського капіталу впливають такі фактори [2; 16]:

• рівень освіти;
• стан сфери охорони здоров’я;
• соціальне середовище;
• демографічна ситуація;
• рівень життя населення;
• екологічна ситуація.

Людський капітал потребує постійного розвитку, а для цього необхідні значні інвестиційні вкладення. На макрорівні його фінансування відбувається за рахунок Державного бюджету України (табл.2).

Таблиця 2

Видатки на людський капітал з Державного бюджету України

за 2014-2016 рр.

Джерело: [4].

Частки вкладень в освіту, охорону здоров’я та мистецтво в Україні є незначними: близько 6%, 4,5% та 1% відповідно. Вони поволі зменшуються щороку, що може зменшити якість людського капіталу. Тому українцям потрібно самостійно вкладати час і кошти в своє майбутнє, затрати яких швидко окупляться [3]. Та й державі слід замислитись над цим питанням, адже зі збільшенням вкладень людський капітал поповнюватиметься з новими силами, і його віддача спричинить економічне зростання.

Одним з аспектів, що найбільше впливають на людський капітал є освіта, а саме інвестиції в неї. Вона є основоположним чинником формування особистості, рівня її інтелекту та культури, дозволяє проявити нахил до певної сфери діяльності [10]. Від якості освіти залежить подальше працевлаштування та заробітна плата працівника, які можуть надалі збагачувати людський капітал. Інвестиції в цю сферу можуть бути формальними та неформальними. Формальними інвестиціями вважаються отримання початкової, середньої, спеціальної та вищої освіти, різні курси, а неформальними – самоосвіта, тобто читання розвиваючої літератури, зацікавленість мистецтвом.

Науковці стверджують, що рівень інвестування в освіту не повинен бути меншим 10 % від ВВП, а у певних джерелах – не менше 12%. Проте дані Світового економічного форуму, що відбувся у 2017 році, свідчать про те, що за індексом людського капіталу Україна посідає 24 місце серед 130 країн з результатом 71,27. На 23 місці знаходилась Великобританія, а наступною за Україною була Литва [18]. Такий показник є доказом того, що рівень людського капіталу в Україні не поступається європейському і є конкурентоспроможним на світовому ринку праці завдяки наполегливості українців. Доцільно буде проаналізувати кількість студентів, які зацікавлені у здобутті освіти в Україні (табл.3).

Таблиця 3

Кількість зацікавлених в одержанні освіти в Україні за 2014-2016 рр.

Джерело:[4].

Щороку все менше студентів вступають та випускаються з вищих навчальних закладів України, що частково спричинено їх нерозумінням важливості вищої освіти або вибором такого закладу закордоном. Певним чином такі процеси відбуваються через низький рівень народжуваності у 90-ті роки, спричинений становленням держави та економічною кризою. Проте число студентів, як I-II, так і III-IV рівнів акредитації зменшується через небажання навчатися в Україні та вибір іноземних закладів як альтернативи. Стан вищої освіти і людського капіталу загалом залежить також від зовнішньої міграції молоді в цілях навчання чи постійної роботи, яка  негативно впливає на людський капітал в державі. Такий відтік умів пояснюється вищим, ніж в Україні, рівнем потенційної заробітної плати закордоном, який приваблює населення.

Загалом за 2016 рік зовнішня міграція з метою освіти охопила 47724 громадян України [11]. Абсолютним лідером серед обраних країн стала Польща, до навчальних закладів якої вступили близько 15176 осіб. До вищих закладів РФ вирушили 10,5% емігрантів, а до Іспанії – 8,4%. Такі показники свідчать про те, що 47724 громадян України бажають навчатися і, в подальшому, працювати в іншій країні, що є негативним явищем для України.

Рис.1. Частка студентів, що мігрували закордон з метою з метою освіти за 2016 рік, %

Джерело:[5].

Україна намагається встигати за Європою, де основна увага повинна концентруватись на навчанні. Але тоді у студентів зменшується можливість влаштуватись на роботу і отримувати практичні навички ще під час здобуття освіти.

Не менш важливим є інвестування у сферу охорони здоров’я, від рівня якої залежить працездатність населення. Піклування про стан здоров’я нації сповільнює процес зношення людського капіталу, тобто продовжує тривалість життя населення. Рентабельність капіталу від цього зростає та підвищується рівень розвитку держави.

Оскільки сфера охорони здоров’я в Україні далека від європейської, держава здійснює реформу, яка має на меті укладення договорів з сімейними лікарями. Повинен бути сформований рейтинг лікарів, який буде загальнодоступним. Їх заробітна плата залежатиме від кількості сімей, за здоров’ям яких вони будуть стежити.

Таблиця 4

Динаміка чистих премій з послуг медичного страхування в Україні за 2014-2016 рр., млн. грн

Джерело: [13].

У сфері медичного страхування відбулось збільшення сум чистих страхових премій як за безперервне страхування, так і страхування медичних витрат. Це свідчить про зростання українцями довіри до страхових компаній, піклування про власний стан здоров’я та інвестування у людський капітал.

Особливої уваги потребує акцентування не лише на лікуванні, а й способі життя людей, адже шкідливі звички, неправильне харчування та стрес негативно впливають на формування людського капіталу та спричиняють додаткові витрати на його відновлення. Для того, щоб цього не трапилось, держава повинна залучати населення до активних сімейних розваг, спорту та мистецтва, які також сприяють розвитку особистості.

Демографічна ситуація в країні також помітно впливає на рівень людського капіталу. Рівень народжуваності визначає майбутні трудові ресурси, які прийдуть на зміну зношеним. Оскільки смертність в Україні переважає над народжуваністю, то приріст населення є негативним, що є надзвичайно негативним явищем.

Соціальна складова також має неабиякий вплив на формування людського капіталу, адже людина є соціальною істотою. Тобто вона перебуває у постійній взаємодії з іншими індивідуумами, які мають здатність як мотивувати до дії, так і «приземляти» поривання людей. Традиції та звичаї, які склалися історично, свідчать про те, що українці звикли то стабільної роботи та є працьовитою нацією. Але теперішній рівень заробітної плати не влаштовує багатьох українців, тому й відбувається зовнішня міграція до країн ЄС, де мінімальна заробітна плата у 10 країнах є меншою від 500 євро, у 5 країнах від 500 до 1000 євро, а ще у 7-ми  – більше 1000 євро, порівняно зі 107 євро в Україні [12].

У сучасному світі у кожній країні постає питання захисту навколишнього середовища,  стан якого чинить вплив на стан людського здоров’я. У рейтингу екологічної ефективності серед 180 країн світу Україна посідає 44 місце у 2016 році і це хороший результат порівняно з 95 місцем у 2014 році. Проте внаслідок аварії на ЧАЕС кількість хворих на рак щитовидної залози зросла до 6000, збільшилась кількість хворих на лейкемію, людей із серцево-судинними захворюваннями. Це негативно позначається на людському капіталі, адже його безпосередньо формує населення України. Тому реформування сфери охорони здоров’я  та інвестування в неї є необхідним заходом для підтримання рівня людського капіталу.

Висновки. Людський капітал є основним ресурсом держави та активатором її розвитку, що пояснюється інтелектом населення, його здатністю до вдосконалення та креативністю. Ці складові доповнюють один одного, тому тільки за наявності їх усіх індивід може ефективно працювати та бути корисним для суспільства. Щоб зберегти свої позиції на світовому рівні Україна наближається до європейських стандартів освіти, за якими основна увага повинна концентруватись на навчанні. Сфера охорони здоров’я також змінюється із запровадженням договорів з сімейним лікарем. Проте й самі українці починають піклуватись про майбутній стан свого здоров’я шляхом «відкладання» коштів на лікування, укладаючи договори медичного страхування.

Література:

1. Головко Л.С. Людський капітал як ресурс економічного розвитку. Економічний нобелівський вісник. №1(7). С. 122—127.

2. Горбань С.Ф., Чумак О.В. Сучасний стан та шляхи забезпечення розвитку людського капіталу в Україні. Економіка та держава. 2013. №9. С. 37—41.

3. Горячук В.Ф. Інвестиції у людський капітал та віддача від них. Економіка: реалії часу. Науковий журнал. 2012. 2, №1. С. 34—39.

4. Державна служба статистики. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Дослідження та діалог щодо політики у сфері міграції і грошових переказів в Україні. Міграція як чинник розвитку в Україні. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. — C. 35. URL: http://www.iom.org.ua/sites/default/files/mom_migraciya_yak _chynnyk_rozvytku_v_ukrayini.pdf.

6. Конституція України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

7. Кривенко Л.В., Овчаренко С.В. Концептуальні засади розвитку людського капіталу в умовах підвищення конкурентоспроможності країни. Економічний часопис —ХХІ. 2014. 1, №1— С. 23—26.

8. Кубатко О.В., Пронікова Ж.С. Інвестування в людський капітал як фактор конкурентоспроможності підприємства. Механізм регулювання економіки. 2013. №3. С. 92—99.

9. Лазарева А.П. Особливості інвестицій в людський капітал. Економіка: реалії часу. 2016. 25, №3.С. 38—43.

10. Мельничук Л.С. Інвестиції в людський капітал: необхідність та перешкоди. Інвестиції: практика та досвід. №10. С. 28—30.

11. Міграція в Україні: факти і цифри. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. С. 15. URL: http://iom.org.ua/sites/default/files/ff_ukr_21_10_ press.pdf.

12. Мінімальні зарплати в ЄС: в десяти країнах міні малка нижча за 500 євро (інфографіка). За даними інформаційного агентства «УНІАН». URL: https://economics.unian.ua/finance/ 1773132-minimalni-zarplati-v-es-v-desyati-krajinah-minimalka-nijche-500-evro-infografika.html.

13. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). URL: https://www.nfp.gov.ua/.

14. Овчаренко Л.В., Ожелевська Т.С. Інвестування в людський капітал як фактор становлення інноваційної економіки в Україні. Інноваційні рішення в сучасній науці. 1, №1. С. 1—11.

15. Павленко Т.Ю. Формування і розвиток людського капіталу та його роль у підвищенні економіки України. Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. 27, №3. С. 57—65.

16. Приймак В.І., Гинда С.М. Актуальні проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в Україні. Економіка і організація управління. 2014. 19, №3. С. 199—204.

17. Прушківська Е.В., Переверзєва А.В. Людський капітал: проблеми та перспективи. Економічний вісник НГУ. 2007. №3. С. 17—24.

18. The Global Human Capital Report 2017: The Global Human Capital Index2017. World Economic Forum. 2017. C. 8.

19. Яцунь О.М. Людський капітал як чинник економічного зростання. Вісник: Економіка. Проблеми економічного становлення. 2014. №2. С. 95—99.

Список використаної літератури та джерел
1.Благовидав Ф. Деятельность русского духовенства в отношении к народному образованию в царствование Александра ІІ / Ф. Благовидав .- Казань,1891 .- 374 с.
2.Державий архів Житомирської обл., ф.1, оп 1, спр.337
3.Дорошенко Д. Православна церква в минулому й сучасному житті українського народу .- Берлін, 1940 .- 69 с.
4.Звіт Волинської Єпархіальної Училищної Ради про церковно – парафіяльні школи та школи грамоти Волинської єпархії за 1891/92 навч.рік // ВЄВ .- 1893р. – №10-11ч. оф. с. 262.
5.История первоначального устройства Волинської Духовної Семинарии и списки воспитаников оконивших курс учения в ней в тичении столети ее существования (1796-1896) // ВЄВ .- 1896 .- № 3 ч.неоф. .- С.82-85.
6.Костюк О. Розвиток релігійної освіти на Волині ХІХ – поч. ХХ ст. Навчальний посібник з історії педагогіки .- Острог: Національний Університет «Острозька академія»,2009, – 224 с.
7.Лось В. Василіанські монастирі як основна опора унії на Волині (к. ХVІІІ – І третина ХІХст.) / В.Лось // Велика Волинь: наук. зб. – Житомир, 2004 .- Т.31 .- 247 с.
8.Отчет о состоянии церковно – приходских школ Подольской епархии за 1884– 85 учебний год // Подольские епархиальние ведомости .- 1885 .-№43
9.Просвітницька діяльність Кременецького Богоявленського Свято-Миколаївського братства за 1890 р.// ВЄВ .- 1891 .- част офіц.. – №1 .- С.15-22.
10.Рожко В. Духовні православні освітні заклади Волині Х-ХХ ст. Історико – краєзнавчий нарис .- Луцьк : Медіа, 2002 .- С.280.
11.Рудницька Н. Становлення розвитку освіти на Волині ХІХ поч..ХХ ст..: дис..канд. іст. наук.:07.00.01 / Рудницька Н.В. – К., 2002 .- 261 с.
12.Сейко Н. Педагогічні та етносоціологіні засади розвитку польського шкільництва на Волині – Житомирщині у 1905 – 1935 рр.: дис.. канд..пед. наук: 13.00.01/ Інститут педагогіки АПН України .-К.,1999 .- 195 с.
13.Шостак І. Луцько – Житомирська дієцезія наприк. ХVІІІ – І пол. ХІХ ст. – Білий – Дунаєць; Остріг, 2005 .- 200 с.

Ключові слова: освіта, вища освіта, фінансування, бюджет.

In a scientific article examines the status and trends of higher education in Ukraine, the direction of its transformation in the market, and identified the causes of the poor state of the industry and proposed measures for its further stabilization.

Key words: education, higher education, financing, budget.

Освіта належить до найважливіших напрямків державної політики України. Держава виходить з того, що освіта – це стратегічний ресурс соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства, поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення міжнародного авторитету і формування позитивного іміджу нашої держави, зміцнення її конкурентоспроможності на міжнародній арені, створення умов для самореалізації кожної особистості.

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ, вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою  у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації [1].

Нa сьогоднішній день aктуaльним є питaння зaбезпечення доступу всіх громaдян до отримaння якісної вищої освіти. Врaховуючи те, що Укрaїнa чітко визнaчилa орієнтир нa входження в освітній простір Європи, постійно відбувaється модернізaція освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

Проблеми, пов’язані з фінансуванням вищої освіти, є предметом обговорення та дослідження в багатьох країнах. Чимало вчених зі всього світу пропонують різноманітні способи підвищення ефективності системи фінансування вищої освіти і забезпечення її стабільного розвитку. Зокрема, проблемам фінансування вищих навчальних закладів присвячені праці зарубіжних та вітчизняних вчених, таких, як: В. Андрущенко, Ю. Богач, К. Грищенко, С. Єрохін, В. Куценко, О. Поліщук, А. Сидоренко, А. Чухно та інші.

Проблемa розвитку освітньої гaлузі повиннa розглядaтись через призму сучaсних економічних реaлій. Для Укрaїни нa етaпі стaновлення ринкової економіки нaдзвичaйно вaжливо усвідомити вирішaльну роль людських ресурсів в економічному розвитку. Без розвитку конкурентоспроможної робочої сили неможлива подальша розбудова інститутів національної ринкової економіки.

Нaприклaд, відповідно до щорічного звіту ООН, конкурентоспроможність крaїн світу в ХХІ сторіччі буде визнaчaтися не природними і нaвіть не фінaнсовими ресурсaми, a квaліфікaцією робочої сили. У зв’язку з цим від кожного учасника виробництва вимагатиметься професійна і загальнокультурна підготовка не нижче рівня випускника коледжу. Не випадково Японія, яка претендує на світове лідерство, оголосила готовність переходу до обов’язкової вищої освіти. Тому головною метою кожного вищого навчального закладу країни має стати великомасштабна діяльність по підвищенню освітнього рівня нації, оскільки вважається, що незворотність реформ можлива тільки при підготовці не менше 25 % працездатного населення до нових соціально-економічних умов. Лише забезпечивши культурно-освітнє зростання всього народу, можна розраховувати на повноправне входження країни до співтовариства розвинутих держав світу [2, с. 66].  При цьому трансформаційні процеси мають здійснюватися не епізодично та ізольовано, а комплексно з урахуванням світових тенденцій розвитку національних освітніх систем. Ефективність проведення таких реформ залежить саме від достатності обсягу фінансування, а домінуючим джерелом сьогодні залишаються  кошти державного та місцевого бюджетів, оскільки саме державі належить формування, реалізація та модернізація освітньої політики відповідно до вимог сучасності [3, с. 207].  Проте фінансування вищої освіти не може здійснюватися лише за рахунок бюджету, тому що законодавчо встановлені в освітній галузі стандарти, не відповідають можливостям їх бюджетного фінансування. Бюджетних коштів не вистачає навіть на фінансування передбачених законодавством напрямків, зокрема встановлених статтею 57 Закону України «Про освіту» видатків на заробітну плату і соціальні виплати освітянам.

Крім того, Л. Товажнянський на слуханнях у профільному Комітеті Верховної Ради України «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про вищу освіту» зазначив, що передбачених бюджетних коштів вистачає на покриття 70% витрат на оплату праці та 70% – комунальних платежів, а кошти на обладнання, відрядження, капітальні ремонти, будівництво отримуються за рахунок контрактного навчання [4].

Досліджуючи основні проблеми фінaнсувaнням зaклaдів вищої освіти, слід звернутися до прaвової реглaментaції шляхів мобілізaції грошових коштів нa зaзнaчені цілі. Відповідно до статті 61 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-ХІІ, фінансування державних ВНЗ здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій. Згідно з чинним законодавством ВНЗ мають право залучати додаткові кошти з нормативно визначених джерел, серед яких: 1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; 2) плата за надання додаткових освітніх послуг; 3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; 4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (перелік платних послуг, які можуть надавати державні навчальні заклади, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 р. № 38, із змінами і доповненнями); 5) дотації з місцевих бюджетів; 6) дивіденди від цінних паперів; 7) валютні надходження; 8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, інші кошти. Фінансування фундаментальних та пошукових наукових досліджень, наукових програм, проектів державного значення у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах системи освіти згідно зі статтею 62 Закону України «Про освіту» здійснюється на конкурсній основі в обсязі не меншому 10% державних коштів, що виділяються на утримання ВНЗ. Фінансування прикладних досліджень і розробок здійснюється за рахунок бюджету та інших джерел, а результати досліджень реалізуються як товар відповідно до чинного законодавства [5]. Тому необхідно шукати резерви для матеріальної підтримки аспірантів і докторантів, думати не лише про те, як припинити «відплив умів» за кордон, але й створювати умови для їх повернення в Україну.

Держава визначила необхідність оптимізації мережі вищих навчальних закладів. У 2012 році мережа вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації налічує 846, з них державної форми власності  440 закладів, комунальної форми власності – 221, приватної форми власності – 185. Щорічно вищими навчальними закладами III–IV рівнів акредитації випускається понад 500 тис. осіб. Проте більшість вузів потенційно не в змозі надавати якісні освітні послуги. Для порівняння, у Франції можна отримати вищу освіту, маючи повну середню у 78 університетах.

Прийняття у 2002 році Закону України «Про вищу освіту» стало вагомим кроком у розвитку національної системи вищої освіти. Вперше за роки незалежної України законодавчо визнана платна вища освіта, встановлено, що навчання студента може фінансуватися як мінімум з трьох джерел: державного бюджету, юридичними особами недержавної форми власності, фізичними особами.

Кожен нaвчaльний зaклaд у прaвових рaмкaх може зaлучaти додaткові джерелa фінaнсувaння, створювaти концептуaльні основи оргaнізaції фінaнсово-економічних відносин в освітній гaлузі і удосконaлювaти оргaнізaційно-економічні мехaнізми функціонувaння системи освіти. Однaк сьогодні комерціaлізaція вищої освіти нaбувaє зaгрожуючих мaсштaбів.  Це підтверджує той факт, що близько 50 % бюджету вищої освіти складає плата за неї. Враховуючи це, Уряду необхідно посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

Основними формами фінансування вищих навчальних закладів за основною діяльністю на сучасному етапі є державний контракт (замовлення) та угоди з підприємствами, громадянами й іншими особами [6, с. 153 – 156]. Слід також відзначити, що співпраця вітчизняних ВНЗ з потенційними роботодавцями та іноземними вищими навчальними закладами сприяє значному покращенню якості вищої освіти як послуги, робить вітчизняні ВНЗ більш конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому ринку освітніх послуг, але й на зовнішньому. Зокрема, 22 листорада 2012 року, під час проведення Глобального форуму ЮНЕСКО «Освіта для всіх» (м. Париж, Французька Республіка) відбулася зустріч Першого заступника Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Євгена Суліми та заступника Міністра освіти Китайської Народної республіки Хао Піна, де сторони відмітили позитивну та активно зростаючу тенденції щодо міжнародного академічного обміну студентів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів; співробітництва провідних китайських та українських університетів; проведення спільних наукових розробок; навчання іноземних громадян в Україні та Китаї.

Отже, підсумовуючи сказане можна відмітити, що вища освіта в Україні перебуває в ненайкращому стані (невідповідність реформ економічним реаліям, безконтрольна комерціалізація, реальні бюджетні асигнування на вищу освіту не відповідають нормам законів України «Про освіту», «Про вищу освіту»). Через недостатнє фінансування Україна втрачає міжнародний авторитет і конкурентоспроможність на зовнішньоекономічному просторі.

З метою стабілізації розвитку освітньої галузі необхідно провести системне реформування вищої освіти не тільки відповідно до змін суспільного розвитку країни, а й нових підходів згідно з європейськими стандартами та Болонським процесом; створити умови для збільшення обсягу залучення приватних інвестицій в освітню сферу, підвищення ініціативності та самоорганізації кожного ВНЗ, ринкової конкуренції у наданні освітніх послуг державними та приватними установами; визначити частку витрат між державними і приватними надходженнями під час здійснення політики фінансування вищої освіти.

Необхідно сприяти ефективному проведенню фундаментальних та науково-прикладних досліджень у ВНЗ, що у свою чергу буде виступати додатковим джерелом фінансування вищої освіти в Україні; посилити контроль за виконанням положень Конституції України і вимог законів України  «Про освіту», «Про вищу освіту» та інших нормативно-правових актів у цій сфері, щоб не допустити надмірної комерціалізації вищої освіти.

1. Про вищу освіту: Закон України від 17.01.2002 р. / / Відомості Верховної Ради. / 2002. / № 2984-ІІІ .

2. Поліщук О. Стратегічне завдання системи управління вищою освітою України / О. Поліщук / / Персонал. – 2006. – № 8. – С. 66.

3. Бугай В. Сучасний стан фінансування закладів освіти в Україні / В. Бугай, В. Наносова, А. Горбунова / / Вісник Запорізького національного університету. – 2011. – № 3 (11). – С. 207.

4. Буличева Н. Сучасні правові та організаційні проблеми фінансування вищої освіти в Україні / Н. Буличева, Ю. Пивовар [Електронний ресурс] / / Режим доступу: http: / / dspace. nbuv. gov. ua: 8080/ dspace/ bitstream/ handle/ 123456789/ 10196/ 68-Bulicheva.pdf?sequence=1.

5. Про освіту: Закон України від 23.05.1991 р. / / Відомості Верховної Ради. / 1991. / № 1060-ХІІ.

6. Дєгтяр А. Державне фінансування системи вищої освіти в Україні / А. Дєгтяр, Я. Календжян / / науково-виробничий журнал Держава та регіони / серія: Державне управління. – 2010. –  №4. – С. 153 –156.