Анотація: стаття присвячена діяльності відомого краєзнавчого осередку на Волині наприкінці ХІХ- в першій половині ХХ ст. – Братству ім. князів Острозьких, яке діяло в Острозі. В ній подано характеристику сфер його діяльності, йдеться про відомих діячів Братства, а також розповідається про роль діяльності Братства для Острога.

Ключові слова: Острог, Волинь, Братство ім. князів Острозьких, музей, статут.

Аннотация: статья посвящена описанию деятельности известного краеведческого центра на Волыни в конце XIX-в первой половине ХХ в. – Братству им. князей Острожских, которое действовало в Остроге. В ней дана характеристика сфер его деятельности, говорится об известных деятелях Братства, а также рассказывается о роли деятельности Братства для Острога.

Ключевые слова: Острог, Волынь, братство им. Князей Острожских, музей, устав.

Annotation: article is devoted to the description of activity of the known local history center on Volhyn at the end of XIX – in the first half of the XX century – to the Brotherhood of princes Ostrozhsky which acted in the Ostrog. In it the characteristic of spheres of its activity is given, is spoken about known figures of the Brotherhood, and also it is told about a role of activity of the Brotherhood for the Jail.

Key words: Ostrog, Volhyn, brotherhood, museum, charter.

З розвитком  капіталістичних відносин у XIX-на початку XX ст. в Україні проходить інтенсивний процес формування української нації і утвердження національної самосвідомості. В Правобережній Україні даний процес ускладнювався не лише боротьбою з активною русифікаторською політикою самодержавства, а й проти полонізації населення регіону, що  було пов’язано з багаторічним пануванням Речі Посполитої.

Українська інтелігенція у XIX – на початку XX ст. розпочала відновлювати вітчизняну історію і подарувала державі багатьох науковців, головною метою яких було відродження України. В першій половині XIX ст. зароджується така дисципліна як історичне краєзнавство. На перших порах вона розвивалась як заняття деяких вчених або просто зацікавлених осіб, які займались вивченням краю, не маючи жодної підтримки з боку держави. Поступово значення цих досліджень підвищується, що дає можливість до подальшого розвитку науки і сприяє національному відродженню[2,25].

Протягом другої половини XIX-початку XX ст. краєзнавчий рух починає активно розвиватись на Волині. У 60-80-ті роки ХІХ ст. на Волині ще не було створено чітких краєзнавчих організаційних структур, які були б закріплені статутами, мали б власну систему управління, плани роботи. Тогочасні науковці об’єднувались у невеликі гуртки у Волинській православній духовній семінарії в м. Кременці, при Волинському губернському статистичному комітеті, у навчальних закладах Житомира. Члени гуртків видавали праці, в яких здійснювали описи парафій, церков і населених місць, закладали основи вивчення історії Волині. Водночас формувався такий новий напрямок краєзнавства як релігійне краєзнавство. Одним з перших краєзнавчо-православних об’єднань на Волині стало Свято-Володимирське братство, яке було засновано 20 грудня 1887 року в м. Володимирі-Волинському. 2 січня 1894 року відбулось відкриття у Житомирі Волинського Церковно-Археологічного товариства, якому підпорядковувалось єпархіальне Сховище старожитностей. Окрім того, було засновано Городоцький краєзнавчий музей, який пізніше перетворився в ще один культурно-освітній і науковий осередок (25 листопада 1896). 1896 року М. І. Коробка сформував Товариство дослідників Волині[2,73].

Нарешті, 1908 року в Острозі у зв’язку з 300-річчям з дня смерті князя В. К. Острозького було створено Братство імені князів Острозьких, яке стало одним із живих пам’ятників відродження Волині, її боротьби за православну віру і український народ[2,82].

Крім традиційної для православних братств початку ХХ ст. сфери інтересів (опіка над храмом, доброчинність, поширення культу святого покровителя Братства), воно поставило за свою мету збереження, вивчення, відбудову пам’яток острозької старовини, розробило широку історико-просвітницьку програму. В центрі її знаходилась освітня і культурна діяльність князів Острозьких та Острозької Академії. Насамперед слід згадати про того, хто був одним із найактивніших діячів Братства. Крім традиційної для православних братств початку ХХ ст. сфери інтересів (опіка над храмом, доброчинність, поширення культу святого покровителя Братства), воно поставило за свою мету збереження, вивчення, відбудову пам’яток острозької старовини, розробило широку історико-просвітницьку програму. В центрі її знаходилась освітня і культурна діяльність князів Острозьких та Острозької Академії[ 7, 211]. Свою діяльність Братство розпочало з двох спільних зборів братчиків, які відбулись 21 червня і 5 липня 1909 р. На перших зборах вирішувались організаційні питання. Було обрано Раду Братства із 12 членів і створено ревізійну комісію. Головним попечителем Братства обрано отця Антонія, Архієпископа Волинського і Житомирського. Головою Ради став директор Острозької чоловічої гімназії Іван Кіндратович Окойомов. Заступник голови – настоятель Острозького Богоявленського Собору, протоієрей Юлій Іванович Гапонович.  Слід згадати про того, хто був одним із найактивніших діячів Братства. Це був священик Михайло Тучемський. Безумовно, його участь в діяльності Братства ім. князів Острозьких була найвагомішою. Вже у першому річному звіті, опублікованому в 1910 р. за підписом діловода Братства Михайла Тучемського, повідомлялося про перші значні справи новоствореного товариства – заснування давньосховища, наукової бібліотеки, організація народних читань з історико-краєзнавчих, релігійно-моральних і природничих питань[1,84].

11 серпня 1909 р. стало першим урочистим святом Братства ім. князів Острозьких. Тоді відзначався день пам’яті  покровителя Братства – преподобного князя Федора. Для підготовки до цього дня Братство доклало безліч зусиль та енергії. Було заплановано встановити арку преподобного Федора, потурбуватися про влаштування обіду для жебраків та бідного духовенства, зібрати кошти для урочистого засідання зборів Братства на чолі з його попечителем отцем Антонієм[8,6].

Для вирішення подальшої діяльності  та вирішення термінових питань Братство проводило засідання і приватні комісії. Свої постанови Братство фіксувало у звітах, які записувались в журнал, тому про діяльність Братства можна дізнатись за увесь рік.

Головні аспекти діяльності члени Братства уклали у статуті. Його було затверджено Святим Синодом 18-29 квітня 1910 р. В першій його частині відображалося те, з якою метою створено Братство, про прославлення свого покровителя Федора, про доброчинність, якою Братство також мало намір займатись. В статуті детально розповідається про Богослужіння в дні, присвячені преподобному Федору, про те, що саме тоді воно має здійснюватись за архієрейським звичаєм, за участі міського та окружного духовенства[8,7].

В другій частині статуту йдеться про фінансування діяльності Братства. Воно перважно здійснювалось шляхом пожертв та членських внесків. Тут же розповідається про права та обов’язки членів Братства. Зокрема, говориться про те, що членами Братства можуть стати особи чоловічої та жіночої статі, незалежно від стану та звання, православної віри, жителі не лише Острога, а й інших міст. . Головним попечителем Братства був Єпархіальний Архієрей Волинської єпархії. Члени Братства поділялись на почесних, дійсних (пожиттєвих та річних) і змагальників[8,8].

Третя частина присвячена управлінню справами Братства. Тут зазначено, що справами його діяльності керує Рада, яка складається з 10 осіб, голови і його заступника, настоятеля Собору і представниці зборів сестер Братства. Братство у всьому підпорядковувалось Архієрею Антонію[8,11].

Головною заслугою Михайла Тучемського і очолюваного ним Братства імені князів Острозьких є збереження та реставрація унікальної пам’ятки замкової архітектури XIV ст. – Вежі Мурованої в Острозі, здійснена на народні пожертви, та відкриття в її приміщеннях у 1916 р., у день пам’яті князя Федора Острозького – 11 (24) серпня – історичного музею, що діє до сьогодні у складі створеного у 1981 р. на його базі Державного історико-культурного заповідника м. Острога[5,189]. 1910 р. постало очолюване М. А. Тучемським братське давньосховище. У результаті цілеспрямованої дослідницької і збиральницької праці членів і прихильників Братства формувалися музейні колекції стародруків, рукописних книг, архівних документів, портретного живопису, церковних старожитностей, насамперед, пов’язаних з острозькою давниною і добою князів Острозьких. Серед них – Острозька Біблія 1581 р., два латунні п’ятисвічники 1575 р., що належали кн. В.-К. Острозькому, печатка з гербом м. Острога 1700 року. З іменами Михайла Тучемського, як першого хранителя та керівника новоствореного музею, та студента Московської духовної академії М.Струменського пов’язаний початок систематичної науково – музейної праці в Острозі, зокрема, публікація в тому ж 1916 р. першого музейного каталогу, де був поданий опис рукописних книг.Документи Братства у 20 – х роках ХХ століття у невеликій кількості були передані з Острога до Волинського товариства приятелів науки у Луцьку, а звідти вони стали надбанням Волинського краєзнавчого музею. Інша частина залишилася у фондах Острозького краєзнавчого музею[6,201].

У передреволюційне десятиріччя Михайло Тучемський регулярно  друкувався у волинській духовній періодиці з історико-краєзнавчих, богословських, церковно-громадських і освітніх питань, висвітлював у своїх статтях просвітницьку діяльність Братства імені князів Острозьких, упорядковував братський архів. Зокрема, велика кількість такої інформації міститься у такому виданні як «Волынские епархиальные ведомости», одним із засновників якого і був М. Тучемський. Після 1917 р. він змушений був відійти від керівництва Острозьким музеєм та участі в його безпосередній роботі, а в 1921 р. виїхав на Кременеччину[5,188].

Після від’їзду Михайла Тучемського, наступним етапом роботи Братства займався видатний діяч краєзнавства на Волині – Йосиф Новицький. Важливе значення мав початок роботи Новицького в музеї Братства. Оскільки, музей існував на добровільних засадах, то й не було людини, яка б займалася безпосередньо ним, у кожного була основна робота.

Й. Новицький  розпочав розкопки, планував їх розширити, зокрема дослідити подвір’я Миколаївської церкви і території навколо будинка Гельденберга, провести дослідження на Бельмазькому і Новоміському кладовищах з метою прочитання написів на плитах початку ХІХ ст. польською мовою. В червні 1919 р. Йосиф Новицький очолив новостворений  Тимчасовий повітовий комітет з охорони пам’яток мистецтва і старовини, який повинен був реєструвати та заносити до каталогу пам’ятки, опікуватися музеєм. Й. В. Новицький висловлювався за необхідність складення описів надісланої старовини в подальшому, за нових надходжень, повинна була б збиратися вся необхідна iнформація прo них і склaдатися описи. Був створений інвентарний список експонатів, наукових матеріалів і майна Острозького історичного музею. В музеї було: в археологічному відділі –  468 предметів, в архіві  – 1007, в історичному  – 526, в художньому  – 67, у відділі предметів культу – 183, у  відділі нумізматики – 2549 та в природно – історичному – 1427. Також, в музей, завдяки клопотанням Й. В. Новицького, було взято 600 книг, які мали історичне значення та історико-художні речі із відділу реквізиції ревкому. Й. В. Новицький мав намір отримати дозвіл на передачу з Собору Острозької Біблії для доповнення музейної виставки і експонуванням. Проводилась велика робота щодо поповнення старих і створення нових експозицій[3,105].

Роботу музею було призупинено, у зв’язку з приходом в Острог 13 серпня 1919 р. польських військ. В музеї розмістилося командування.

У міжвоєнне двадцятиріччя Бртаство ім. князів Острозьких було позбавлене польською державною адміністрацією права власності на музей і усунуте від керівництва ним. Таким чином, товариство зосередилось виключно на внутрішньопарафіяльних справах Богоявленського собору і виступало під назвою Свято-Федорівське братство.

Після 1939 р. його діяльність остаточно припиняється. Заснований Братством  ім. князів Острозьких музей під різними назвами продовжував діяти, незважаючи на зміни державної влади. В 1981 р. на його основі був  створений Острозький державний історико-культурний заповідник, якому нині належать три діючі музеї (краєзнавчий з історичним і художнім відділами, музей книги та друкарства, музей історії с. Вілія). До складу заповідника ввійшли унікальні архітектурні пам’ятки доби кн. Острозьких (XIV-XVII ст.): замкові та міські оборонні вежі, культові споруди, приміський оборонний монастир у Межирічі.

До 100-річчя з дня заснування Братства ім. князів Острозьких в Острозі 15 травня 2009 року була проведена друга наукова конференція «Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині». В роботі конференції взяли участь науковці і краєзнавці з Острога, Рівного, Нетішина, Луцька, Новограда – Волинського, Самчиків. В рамках конференції також відбулася презентація відзнаки державного історико – культурного заповідника м. Острога[9,145].

Джерела та література:

1. Андрухов П. Волинська земля: хроніка, джерела, постаті / П. Андрухов. – Сокаль, 1992. – 88 с.
2. Баженов Л. В. Історичне краєзнавство Правобережної України ХІХ- на початку ХХ ст.: становлення,історіографія, бібліографія / Л. В. Баженов. – Хмельницький, 1995. – 252 с.
3. Бондарчук Я. В. Новицький Йосиф (1878-1964) / Я. Бондарчук // Острозька академія XVI-XVII ст. (енциклопедичне видання). – Острог, 1997. – С. 226-228.
4. Манько М. Братство ім. князів Острозьких / М. Манько // Дев’ятсотлітній Острог. – Острог, 2000. – С. 25-27.
5. Манько М. Михайло Тучемський (1872-1945) / М. Манько // Острозькі просвітники XVI-XVII ст. – Острог, 2000. – С. 187-192.
6. Позіховська С. До історії створення і колектування музею книги та друкарства в Острозі / С. Позіховська // Острозький краєзнавчий збірник. Випуск 2. – Острог, 2007. – С. 199-205.
7. Ульяновський В. І. Краєзнавча діяльність Братства ім. князів Острозьких / В. І. Ульяновський // Минуле і сучасне Волині (тези доповідей та повідомлень ІІ-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції 26-28 травня 1988 р.). Частина ІІ. – Луцьк, 1988. – С. 210-213.
8. Хведась А. До історії музейної справи на Волині в 1921-1939 р.р. (На матеріалах архівів та музеїв Волинської, Рівненської та Тернопільської областей) / А. Хведась // Матеріали V науково-краєзнавчої конференції «Острог на порозі 900-річчя». – Острог, 1994. – 145-146.

В статті розповідається про населення  Острога в другій половині XVII – кінці XVIII ст. Описується національний і кількісний склад, а також сфери зайнятості населення.

Ключові слова: Острог, соціальна структура, ремісники, євреї.

This article describes the Ostrog population in the second half of XVII – the end of the XVIII century. Describes national and quantitative composition and scope of employment.

Key words: Ostrog, social structure, craftsmen, Jews.

При дослідженні міста однією із важливих проблем є вивчення його населення: чисельності, соціальної структури, а також національного складу. Поряд з українцями в містах та містечках Волинського воєводства проживали поляки, євреї, татари, росіяни та інші національні групи. Іноземці, як правило, були в основному представниками родів більш розвинених у ремісничому і торговельному відношеннях ніж місцеве населення.

В соціальному плані мешканці міських населених пунктів Волині поділялося на міщан, серед яких переважали євреї, залежних селян, шляхту, ремісників, духовенство (православне, католицьке, уніатське) і так звані вільні люди, до яких належали і цигани. Міста, як правило, були залюднені селянами.

За характером власності міські поселення поділялись на магнатські, шляхетські, які належали маєтково-володільчій шляхті, та державні, у них також були окремі володіння духовних осіб та монастирів. Значна частина міст та містечок Волині перебувала у власності польських магнатів. Після трьох поділів Речі Посполитої почався перехід їх до рук російських дворян. Окремі з них поступово переходили у відання казни [8, с.142].

Національний склад населення Острога не був однорідним. Важливим критерієм до вивчення етнічних груп ранньомодерних міст є імена та прізвища міщан, які представлені в описово-статистичних джерелах.  Досить часто в них зазначалась етнічна прикладка («жид», «циган», «татарин» тощо). Разом з тим, варто відзначити, що вивчення національного складу населення за етнічними іменами та прізвищами має певні недоліки. Зокрема, імена українців ревізори могли записуватися на польський лад, що суттєво ускладнює виокремлення тієї чи іншої етнічної групи.

В Ревізії острозьких маєтків А.-А. Хоткевич 1654 р. зазначено 26 сільських поселень у яких було 113 димів. Ревізія фіксує скорочення кількості мешканців в роки Хмельниччини [1, ар. 383].

У 1687 р. в частині міста Острога було уже 390 осілих будинків (261 у Старому та 129 у Новому місті), а також проживало 40  коморників. Інвентар 1690 р. вказує на незначне скорочення будинків – 374 (відповідно Старе місто – 247, Нове – 127), а чисельність коморників зростає до 47. В ординатській частині Острога у досліджуваний період ревізори відзначили 190 димів, які підлягали оподаткуванню. Як бачимо, ординатська частина значно поступалась у чисельності населення в порівнянні із сусідньою частиною міста. В цілому, на кінець XVII ст. в Острозі було щонайменше 580 будинків

Дослідження історико-демографічних проблем ускладнюється відсутністю загально-визначеного прийому підрахунку чисельності населення, визначення коефіцієнта середньої заселеності одного диму. Зокрема О. Баранович вважав, що мінімальна кількість членів однієї родини становила 6 осіб [14 с. 133]. До цієї ж кількості схилялась О. Компан, яка вважала число родини в 6 осіб цілком прийнятним [14 с. 55].

До окремої категорії міського населення, гіпотетично, можна віднести міщан із певними фізичними вадами – «калік». В одній із постанов волинською шляхти на сеймику 18 квітня 1684 р. зазначається, що мешканці «Каліцької вулиці» в Острозі звільнялися від сплати податків [13 с. 455].

У кінці XVII ст. більшість міських жителів були українцями. Другу за чисельністю етнічну групу в Острозі складали євреї. Єврейська община міста Острога  являла собою одну з найдавніших на території України. Євреї прибули в місто на запрошення князів Острозьких з метою розвитку різних ремесел і торгівлі. Значна кількість євреїв була зайнята в виробництві горілки, пива, меду [11, с. 61].

В частині Я.-О. Конецпольського у 1687 р. єврейських будинків було щонайменше 135 від загальної кількості 390 (близько 35%). Що стосується ординатської частини міста, то тут із 190 будинків у власності євреїв був 71, що становило 37 % [5].

Ще одну етнічну групу населення міста складали татари. У володіннях власників Острозької волості вони несли військову службу. За свої заслуги татари отримували королівські надання.

Мешканці міста, які не мали власного нерухомого майна складали групу коморників. Вони мешкали в окремих приміщеннях (коморах) інших міщан, а за надане житло платили їм або ж допомагали у господарстві. Зокрема, у 1690 р. частка коморницьких родин у загальній структурі населення частини міста Я.-О. Конецпольського складала близько 16 %. Усі коморники сплачували податок у розмірі 1 злотого [5].

У заяві, зробленій під присягою у луцькому гродському суді 24 жовтня 1635 р., острозького бурмістра Ониська Романовича про кількість ремісників на частині міської території, яка належала Анні-Алоїзі Хоткевич зафіксовано понад 30 ремісничих спеціальностей, серед яких найбільше шевців (123), пекарів  (79), грабарів (41), римарів (30), кушнірів (25), музик (22), теслів (21), гончарів (16), різників (15) і ін.[12, с. 12-13].  Тоді як в інвентарях 1708 і 1724 рр. не містять прямої вказівки на кількість міських ремісників, відповідь на це питання можливо знайти проаналізувавши прізвища міщан, які в певній мірі вказують на приналежність до певного заняття. За аналогією можна прослідкувати наявність близько 40 ремісничих професій: коваль, ткач, кравець, котляр, римар, мечник, золотар, стельмах, сідляр, бондар, цирульник, пивовар, цимбаліст, кушнір, конвісар (спеціаліст по виготовлення виробів з олова), доктор, аптекар, панчішник, маляр, різник, скляр, дорожник, гончар, інтролігатор (палітурник), грабар, глинник, трубач, тесляр, гребінник, солодовник, пекар, мельник, свічник, муляр, гапляр, шаповал, слюсар, тартичник, фурман, іконописець [6, с. 75].

За інвентарем 1708 р. прослідковується значний занепад міста, про що свідчить  наявність 188 порожніх димів і пляців (пляц – ділянка, що відводилася мешканцям міста для влаштування двору, включала в себе житлове приміщення та необхідні для життя господарські споруди) [2, с.279]. Причини такого запустіння слід шукати в більш як півстолітній нестабільності місцевості, зумовлені наслідками військових подій  середини XVII ст., перебігом Північної війни, тощо.

При описі осілих будинків в місті за інвентарем 1708 р.  все населення Острога поділялося на три категорії: «доми християнські», «доми жидівські», і «доми вільні». Станом на 1708 р. зафіксовано 167 християнських та єврейських будинків, з яким сплачували податки. Крім цього було 9 вільних міських домів та 17 шляхетських дворів, отже разом отримуємо 193 будинки. В 1724 р. простежується зростання осілих пляців, їх нараховується 214.

В інвентарі 1708 р. розповідається про дими та пляци, які належали юрисдикції костелу, та межиріцьких францисканців, про міські будинки, які належали власникам ординарської частини міста, але знаходилися в іншій частині Острога [4, с. 346]. Отже, можна припустити, що кількість димів і пляців станом на 1708 і 1724 рр. була більша ніж зазначено.

Цікавими джерелами, які несуть в собі інформацію про соціальний  стан міста наприкінці  XVIII ст. є «Опис Острозького повіту Волинської губернії» складений 1798р., та опис єврейського населення, зроблений Річчю Посполитою 1765р., який фіксує у місті 415 будинків і 1777 мешканців [3, с.74].

В червні 1793 р. Станіслав Махаловський продав Острозьку волость  з половиною міста Острога, з передмістям Бельмаж і Татарською вулицею Тадеушу Чацькому. В серпні 1795 р. були оформлені документи і управитель Антон Островський в ревізійних переписах відзначив для Бельмажа 84 підданих чоловічої статі, вільно проживаючих – 4. Проживали тут також і євреї, яких чоловічої статі документ називає 39 [7, с. 389].

Не всі жителі Острога мали однакові права і обов’язки, жителі Бельмажу й Татарської вулиці відрізнялися від мешканців самого Острога. Названі передмістя мали відгородження – кам’яні стіни, тому щоб в’їхати  у місто передміщанам Бельмажу й Татарської вулиці необхідно було сплатити певні кошти. Єврейське населення даних передмість становило окрему соціальну групу [9, с.228].

Станом на кінець XVIII ст. в Острозі було збудовано 53 мурованих і 713 деревяних будинків. Кам’яні споруди були великою рідкістю у місті, проте вони були більш безпечніші, так як дерев’яні забудови часто страждали від пожеж.

Більша частина населення займалася сільським господарством. У пошуках засобів до існування міщани були змушені брати в оренду земельні ділянки, за які платили чинш, а для того щоб закріпити за собою свій соціальний стан і не ввійти до складу селян, вони змушені поєднувати заняття сільським господарством із ремеслом.

Мешканці міста брали активну участь у розвитку торгівлі. Євреї займалися переважно продажем спиртних напоїв, перевозом, утримуванням постоялих дворів.  Серед купців Острога було 4 християн і 45 євреїв.

Загальне число жителів міста на кінець XVIII ст. становило 4098 мешканців (1 926 чоловіків і 2 172 жінки). В житті міста відбувалися зміни соціального характеру, спричинені розкладом кріпосницьких порядків і розвитком ринкових відносин. У цей період спостерігається зростання населення [9, с.229].

Євреї посідали провідні позиції в місті. Міщани єврейської національності переважали також кількісно – це 911 чоловіків і 1 245 жінок. Серед євреїв було 10 купців першої і 36 третьої гільдії. Крім того з острозькими євреями пов’язане місцеве  книгодрукування [9, с. 230].

Варто згадати, що у XVIII ст. єврейські громади буди значно бідніші ніж у попередні роки. Всередині кагалу (общини) часто виникали суперечки. Під час сплати поголовного податку кагальна верхівка, в обов’язки якої входив розподіл всередині общини, полегшувала собі податковий тягар за рахунок біднішої і безправної частини населення. Щоб стати повноправним членом кагалу єврей мусив сплатити вступний внесок. І тільки після того, як отримає дозвіл, він мав право купувати або наймати житло в єврейському кварталі. Община контролювала, щоб ніхто не надавав житло новоприбулому до того, як він сплатить вступне. За порушення встановленого звичаю відступник карався, на нього накладали високий штраф, який він мав сплатити на користь кагалу [3, с.76].

Становище єврейського населення залежало від власників міста, і від  ставлення до нього інших жителів. У «повідомленні татарського ротмістра  Халємбека у справі студентського заколоту в Острозі» від 26 серпня 1726, є свідчення про переслідування єврейського населення учнями острозького колегіуму. Ротмістр зазначав, що учні били євреїв під час «процесії Божого Тіла», вимагали зниження цін на товари, руйнували крамниці, нищили цвинтарі, стріляли з вогнепальної зброї по вінках єврейських будинків, виганяли євреїв з лазні [3, с. 78].

В XVIII ст. на Волині духовенство як біле так і чорне становило 1,4 % загальної кількості населення. Згідно з п’ятою ревізією, що провадилася на Правобережній Україні в 1795 – 1796 рр., віросповідний склад духовенства Волинської губернії був таким: православне духовенство – 62,2 %, уніатське духовенство – 26,1 %, католицьке духовенство – 11,7 % [8, с. 146].

В Острозі не фіксуються державні, старостинські та духовні піддані. Серед панських підданих 132  чоловіків і  138 – жінок. Вільних і циган нараховувалося відповідно 160 і 142 особи. [9, 230]

Отже, населення Острога було не однорідним, як за національним складом, та і за сферою зайнятості. У XVII ст. більшість міських жителів були українцями, другу за чисельністю групу складали євреї, ще одру групу – татари, крім того зустрічаються згадки про циган. В XVIII ст. євреї почали переважати серед мешканців міста. З  середини XVII до кінця XVIII ст. населення Острога зростало. Крім того, протягом даного періоду, значно розширилося коло ремісничих професій – від 30 до 40, серед яких найпоширенішими були пекарі, шевці, римарі, грабарі, ковалі тощо.

Список використаних джерел та літератури:

1. Ревізія Острозьких маєтків А.-А. Ходкевич 1654 р. // Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII ст. / [упоряд. В. Атаманенко]. – К.; Острог; Нью Йорк : [б. в.], 2004. – 383 с
2. Бирук М. Інвентарні описи Острозької волості кінця XVII – першої третини XVIII ст. як історичне джерело / М. Бирук // Актуальні питання історії України. Україна і світ : збірник матеріалів Третьої регіональної наукової конференції. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2012. – Вип. 2. – С. 276–283
3. Бирук М. Становище єврейського населення Острога в першій третині XVIIIст. / М. Бирук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки., –   Острог : Вид-во  Національний університет «Острозька академія», 2011. – Вип. 17  – С. 71-79
4. Бирук М. Населення Острожчини в першій чверті XVIII ст. / М. Бирук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2008. – Вип. 13. – С. 343-357.
5. Бирук М. Соціально-економічний розвиток Острога в кінці XVII ст. / М. Бирук // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя : ЗНУ, 2012. – Вип. XXXIV. – С. 32–37. – [електронний ресурс], – режим доступу : http://sites.znu.edu.ua/historySciWorks/issues/34/biruk.pdf
6. Бирук М. Інвентарі Острожчини першої чверті XVIII ст. як джерело вивчення господарського стану Острозької волості / М. Бирук // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип. 14. – С. 71-84.
7. Близняк М. Б. Соціально-економічний розвиток Бельмажа в кінці XVIII – середині XIX ст.  / М. Б. Близняк //  Історія музейництва і пам’яткоохоронної справи в Острозі та на Волині: науковий збірник, –  Острог,  2011. – Вип. 3. – С. 389-393
8. Близняк М. Історичне краєзнавство: навчальний посібник / М. Близняк. – Острог : Видавництво Національного Університету «Острозька академія», 2011. – 236 с.
9. Близняк М. Місто Острог наприкінці XVIII на початку XIX ст. / М. Близняк // Студії і матеріали з історії Волині /  – Ред. В. Собчук. – Кременець, 2009. – С. 226-232.
10. Близняк М. Соціально-економічний розвиток містечок на півночі Острозького повіту в кінці XVIІІ ст.  / М. Близняк // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. – Острог, 2011. – Вип. 17. –  С. 80-93.
11. Головко М. Населення міста Острога в др. пол. XVI – першій пол. XVIІ / О. Головко // Острозький краєзнавчий збірник.  – Острог,  2010. – Вип. 4. – С. 61 – 67.
12. Ковальський М. Етюди з історії Острога : [Нариси] / М. Ковальський. – Острог : Острозька академія, 1998. –  286 с.
13. Архив Юго-Западной России. – К. : Типография Г.Т. Корчак-Новицкаго, 1888. – Ч. ІІ. – Т. ІІ. – XLIX; 633 с.
14. Компан О. Міста України в другій половині XVII ст. / О. Компан. – К. : Вид-во Академії наук УРСР, 1963. – 387 с.
15.  Баранович О. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. / О. Баранович. – К. : [б. в.], 1930. – 146 с.