Ключові слова: транспарентність, сталий розвиток суспільства, органи місцевого самоврядування, інформаційний моніторинг.

Забезпечення сталого розвитку людства – найбільш значуща проблема, що стоїть перед світовою спільнотою. Наша держава переживає часи війни та трансформації, що певним чином підштовхує країну до змін, підтримки своєї економіки, добробуту життя, вимагає більш конкретних днів органів влади не лише державних, але й місцевого значення.

Відповідно до умов стратегії, кожен регіон, область, район, місто зобов’язані створити свій план стратегії сталого розвитку та виконувати їх та висвітлювати свої дії на офіційних порталах. Тому актуально дослідити та проаналізувати транспарентність органів місцевого самоврядування на прикладі Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької та Закарпатської областей в контексті реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна-2020».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблем сталого розвитку розглянуті у працях багатьох дослідників: М. З. Згуровського [21], В. П. Кучерявого [16], Є. В. Хлобистова [19], Н. М. Андрєєвої [20], О. М. Алимова [20], Ю. І. Сохи[18], В. О. Баранніка [19], В. З. Латипової [17], О. Г. Яковлевої [17] та ін.

У працях вітчизняних та зарубіжних вчених досліджуються проблеми сталого розвитку та покращення його екологічної складової [21, c. 85]; визначається сутність поняття сталого розвитку [16, c. 413]; обґрунтовується методика оцінки сталого розвитку на регіональному рівні та подається рейтинг регіонів України за індексом сталого розвитку [18, c. 65]; визначається взаємозв’язок процесів забезпечення сталого розвитку та зміцнення економічної безпеки регіону [19, с. 33].

Мета статті – визначити транспарентність органів місцевого самоврядування в контексті реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» на прикладі областей Західного регіону.

Виклад основного матеріалу дослідження. При визначені сутності транспарентності як принципу діяльності органів виконавчої влади необхідно чітко окреслити межі суміжних до неї понять, таких як гласність, відкритість, підзвітність і доступ до інформації. Вітчизняний науковець Є.О. Романенко розглядає транспарентність, як комплексне поняття, до складу якого входять: прозорість діяльності органів державної влади та відкритість, як форма громадської участі у формуванні та реалізації державної політики [13].

Дослівний переклад українською мовою термін «transparency» означає «прозорість». Саме по собі поняття «транспарентність» має кілька значень. По-перше, транспарентність визначається як синонім до поняття «прозорість» і «порожність». По-друге, під транспарентністю у відносному значенні розуміють таке: «можливість бути вільним від лицемірства або обману» (free from pretenseor deceit), «з легкістю виявляти або бачити крізь» easily detected orseen through, «легко розуміти» readi lyun derstood [15, с. 4]. Отже, транспарентність – це якість предмета, яка робить його легким для розуміння.

Сталий розвиток – це модель економічного зростання, в якій використання ресурсів направлено на задоволення потреб людини при збереженні навколишнього середовища, так що ці потреби в розвитку можуть бути задоволені не тільки в сьогоденні, але й для майбутніх поколінь. Розробка Стратегії розпочалася ще у липні 2014 року із запрошення громадськості надавати свої пропозиції щодо бачення розвитку країни. А 24 грудня 2014 року на своєму першому засіданні Стратегію схвалила Національна рада реформ, яка є спеціальним консультативно-дорадчим органом при Президентові України з питань стратегічного планування, узгодження позицій щодо впровадження в Україні єдиної державної політики реформ та їх реалізації.12 січня Президент України П. Порошенко підписав Указ «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020» [14].

Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» – документ, який визначає напрямки і пріоритети розвитку України на період до 2020 року. Стратегія була розроблена за ініціативою Президента України Петра Порошенка і складається з чотирьох векторів руху: сталий розвиток країни; безпека держави, бізнесу і громадян; відповідальність і справедливість; гордість за Україну в Європі та світі. Затверджена Президентом України в січні 2015 року Стратегія сталого розвитку «Україна-2020» покликана допомогти країні вийти сильнішими з нинішньої кризи, подолати екологічні виклики та забезпечити сталий розвиток України в майбутньому [14].

Стратегія сталого розвитку «Україна–2020» затвердила чотири вектори руху для нашої держави та реалізацію 62 реформ, визначила 25 ключових показників-індикаторів, за якими буде оцінено хід виконання передбачених реформ і програм. Згідно з указом Президента, Кабінет Міністрів України має щороку до 15 лютого затверджувати план дій щодо реалізації положень Стратегії та щоквартально інформувати про стан виконання плану дій щодо реалізації положень Стратегії [12].

Всі органи місцевого самоврядування згідно останніх законодавчих актів мають публічно висвітлювати свою діяльність, тобто вести прозору діяльність. Згідно Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» органи місцевого самоврядування зобов’язані створити та дотримуватись плану стратегій свого регіону. Саме тому актуально дослідити, як виконуються зазначені пункти та транспарентність дій органів місцевого самоврядування в рамках Стратегії сталого розвитку «Україна-2020».

Для дослідження було обрано метод інформаційного моніторингу – процес безперервного спостереження за появою нових відомостей про діяльність об’єкта за заданими інформаційним індикаторами в фіксованому тематичному полі з метою аналізу, управління і прогнозування його розвитку.

Одиницями аналізу постали конкретні офіційні веб-сайти Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької та Закарпатської обласних та міських рад.

Розглядаючи сайти Львівської обласної та міської ради, можна визначити недоліки та переваги, прозорість та ефективність діяльності. Веб-сайт Львівської обласної ради має два інтерфейси, які зручні у користуванні. Основним недоліком можна назвати те, що на сайті відсутня інформація про стратегію розвитку області, міста. Наявна лише інформація про обласні цільові програми затверджені рішеннями обласної ради, реалізація яких запланована у 2015 році (станом на жовтень 2015). Як бачимо, це лише програма на 2015 рік, але серед переліку є програми, які за термінами реалізації тривають до 2017 року. Також тут завантажені квартальні звіти. Перевагою є те, що на сайті Львівської обласної ради пропонують варіант створення картки львів’янина – це персоналізована електронна картка, яка дозволяє швидше і зручніше користуватися сервісами міста, тобто без пред’явлення паспорту, ідентифікаційного коду та інших довідок можна буде набагато простіше замовити соціальну допомогу. Картка надає можливість здійснити замовлення адміністративних послуг та отримати доступ до електронних сервісів на інтернет-порталі Особистий кабінет мешканця [6].

Сайт Львівської міської ради зовнішньо виглядає привабливішим та компактнішим за сайт обласної ради та передбачає більший спектр послуг. Сайт містить стратегію розвитку, звітну документацію по виконанню стратегії. Також одним з вдалих пунктів є вкладка, яка вказує на послуги для жителів та гостей Львова. Тут розміщені посилання на офіційні веб-сторінки ЦНАПу та структурних підрозділів, де можна здійснити деякі електронні операції [5].

Сайт Івано-Франківської обласної ради містить малий спектр інформації. Відсутні будь-які посилання на сайт ЦНАПу, інші сайти організацій, які підпорядковуються обласній раді, як і їх перелік. Також відсутня інформація про сторінки обласної ради у соціальних мережах, інформація про стратегію області та звіти її виконання. Відсутня інформація про децентралізацію органів влади, так як і будь-яка інформація про декларації депутатів. Але натомість є інформація про об’єднані територіальні громади, звітна документація про засідання ради. Вкладка місцевого самоврядування на стадії розробки [4].

Сайт Івано-Франківської міської ради зараз працює у тестовому режимі, тому теж інформаційне наповнення не є достатнім та повним. Але можна повернутись на стару версію сайту, де навігація є простішою та інформаційне наповнення більш повним [3].

Тернопільська обласна рада забезпечила свою офіційну сторінку майже повною інформацією про свою діяльність з усіма підтверджуючими документами. У вкладці «діяльність» зібрана вся інформація про діяльність обласної ради: про бюджет, державні закупівлі, тендерні та інвестиційні проекти, доступ до публічної інформації, протидія корупції та звернення громадян. Особливістю сайту є те, що тут розміщено також відповіді на запити Тернопільської обласної ради до інших вищих владних структурних підрозділів та відомств. тобто можна прослідкувати, які запити і куди направляла обласна рада та яку відповідь отримала. Також на сайті є кнопка «електронна приймальна», тобто тут за допомогою своєї електронної пошти та логіну можна зареєструватись, а потім надсилати електронні запити [9].

Офіційна інформаційна сторінка Волинської обласної ради у перших пунктах меню містить рішення обласної ради про стратегію розвитку Волинської області на період до 2020 року та сам план стратегії. Також на сайті міститься інформація про проектну діяльність Волинської області, тобто розміщені оголошення про конкурси проектів, які відбуваються; про донорські організації, про реалізацію проектів в контексті ЄС та ПРООН. Також сайт надає інформацію про всі проекти рішень, які надходять до обласної ради [1].

Рівненська обласна рада свій інформаційний портал також не перенасичує інформаційними повідомленнями. На сайті є посилання на «Інтернет приймальну», що дозволяє здійснити електронний звернення та електронний запис [8].

Сайт Рівненської міської ради містить більше деталізовану та повну інформацію про діяльність ради. Він містить інформація про пасажирський транспорт громадського користування, а саме посилання на сайт транспорту міста, де можна створити свій маршрут та знайти транспорт для пересування містом. Також тут можна порахувати субсидію за допомогою кнопки «Калькулятор розрахунку субсидій», перейти на офіційний сайт ЦНАПу та зареєструватись в чергу в дошкільний навчальний заклад. На сайті відсутня інформація про стратегію міста та про проекти, які були подані до ДФРР [7].

Офіційний сайт Хмельницької обласної ради вирізняється високим рівнем забезпечення інформацією про діяльність органу влади. Містить численні посилання на інші урядові структури та відомства, програми регіонального, економічного, соціального та культурного розвитку області, відеоматеріали із засідань обласної ради, інформацію про реформу місцевого самоврядування, інформацію про наявність публічних сторінок у соціальних мережах [10].

Чернівецька обласна рада на своєму офіційному порталі містить майже повний перелік інформації про свою діяльність та має свою громадську онлайн-приймальну, в якій потрібно зареєструватись, щоб отримати послуги, які передбачені радою. На сайті відсутня інформація про подання проектів до ДФРР, хоч на сайті самого фонду є два проекти, які були затверджені державною комісією та частково профінансовані фондом. Проекти були спрямовані на будівництво шкіл в двох селах, також уже є звіт про те, що було реалізовано та про виконання наданих коштів [12].

На сайті Чернівецької міської ради є вкладка «Е-місто», який знаходиться на стадії розробки. За розміщенням посилань, можна визначити які пункти ще будуть наповнюватись, а які вже функціонують та містять відповідну інформацію. За допомогою інфографіки представлені результати по бюджету міста, що дає можливість краще зрозуміти видатки, доходи та виконання бюджету міста [11].

Закарпатська обласна рада на своїй офіційній інформаційній сторінці містить досить малу кількість інформації про свою діяльність. Відсутня інформація про стратегії розвитку області, також посилання на центр адміністративних послуг, офіційні сторінки у соціальних мережах. Не має інформації про те, що користувач може в онлайн-режимі записатись на прийом чи здійснити будь-які інші адміністративні дії [2].

Після моніторингу сайтів обласних та міських рад можна зробити певні висновки про відкритість органів влади в контексті реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна-2020». Наприклад, більшість сайтів обласних рад містять менше інформації про свою діяльність, ніж сайти міських рад. Органи місцевого самоврядування намагаються переходити на електронне забезпечення потреб громадян за допомогою відповідних порталів та електронних кабінетів користувачів. Більшість міських та обласних рад розмістили свої стратегічні плани та програми розвитку області та міст та регіону загальному. Також розміщують інформацію про децентралізацію органів влади, об’єднання територіальних громад, відомості про бюджетні кошти області, міста. Актуальною є інформація про люстрацію у владних структурах, антикорупційні заходи.

Рідше органи влади розміщують інформацію про проекти, які реалізовуються за допомогою Державного фонду регіонального розвитку. Також часто відсутня інформація про проекти, які реалізовуються спільно з іншими проектними групами та фінансуються не з державного бюджету.

Особливо цінними є інформаційні повідомлення про громадські обговорення, або винесення певних проектів на суспільне опитування. Це дає змогу населенню прокоментувати, надати свої пропозиції та просто долучитись до функціонування та діяльності органу місцевої влади. Найчастіше на сайтах обласних та міських рад можна було зустріти обговорення про зміни до Конституції України та про децентралізацію влади. Також сайти містили інформацію про запропоновані депутатами рад ініціативи та пропозиції. Кожен сайт обласного чи міського значення містив посилання на єдиний портал електронних петицій, що говорить про зацікавленість органів влади у підтримці населенням.

Висновки. Після моніторингу сайтів обласних, міських та селищних рад можна зробити певні висновки про відкритість органів влади в контексті реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна-2020». Наприклад, більшість сайтів обласних рад містять менше інформації про свою діяльність, ніж сайти міських рад. Органи місцевого самоврядування намагаються переходити на електронне забезпечення потреб громадян за допомогою відповідних порталів та електронних кабінетів користувачів. Більшість міських та обласних рад розмістили свої стратегічні плани та програми розвитку області та міст та регіону загальному. Також розміщують інформацію про децентралізацію органів влади, об’єднання територіальних громад, відомості про бюджетні кошти області, міста. Актуальною є інформація про люстрацію у владних структурах, антикорупційні заходи.

Рідше органи влади розміщують інформацію про проекти, які реалізовуються за допомогою Державного фонду регіонального розвитку. Також часто відсутня інформація про проекти, які реалізовуються спільно з іншими проектними групами та фінансуються не з державного бюджету.

Особливо цінними є інформаційні повідомлення про громадські обговорення, або винесення певних проектів на суспільне опитування. Це дає змогу населенню прокоментувати, надати свої пропозиції та просто долучитись до функціонування та діяльності органу місцевої влади. Найчастіше на сайтах обласних та міських рад можна було зустріти обговорення про зміни до Конституції України та про децентралізацію влади. Також сайти містили інформацію про запропоновані депутатами рад ініціативи та пропозиції. Кожен сайт обласного чи міського значення містив посилання на єдиний портал електронних петицій, що говорить про зацікавленість органів влади у підтримці населенням.

Отже, проведене дослідження говорить про те, що органи влади Західного регіону, а саме обласні, міські та селищні ради Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Хмельницької, Чернівецької та Закарпатської областей в контексті реалізації Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» висвітлюють свою діяльність у різних сферах, роблять її відкритою та прозорішою, а також доступнішою для кожного жителя. Цим самим підвищуючи свою транспарентність.

Список використаних джерел та літератури

1. Офіційний веб-сайт Волинської обласної ради [Електронний ресурс] / Волинська обласна рада – Режим доступу:http://volynrada.gov.ua/http://volynrada.gov.ua – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

2. Офіційний веб-сайт Закарпатської обласної ради [Електронний ресурс] / Закарпатська обласна рада – Режим доступу: http://zakarpat-rada.gov.ua/http://zakarpat-rada.gov.ua – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

3. Офіційний веб-сайт Івано-Франківської міської ради [Електронний ресурс] / Івано-Франківська міська рада – Режим доступу:http://www.mrada.if.ua/http://www.mrada.if.ua – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

4. Офіційний веб-сайт Івано-Франківської обласної ради [Електронний ресурс] / Івано-Франківська обласна рада – Режим доступу: http://www.orada.if.ua/http://www.orada.if.ua – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

5. Офіційний веб-сайт Львівської міської ради [Електронний ресурс] / Львівська міська рада – Режим доступу: http://city-adm.lviv.ua/http://city-adm.lviv.ua/ – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

6. Офіційний веб-сайт Львівської обласної ради [Електронний ресурс] / Львівська обласна рада – Режим доступу: http://www.oblrada.lviv.ua/http://www.oblrada.lviv.ua – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

7. Офіційний веб-сайт Рівненської міської ради [Електронний ресурс] / Рівненська міська рада – Режим доступу: http://www.boryslavmvk.gov.ua/http://www.city-adm.rv.ua/RivnePortal/ukr/index.aspx – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

8. Офіційний веб-сайт Рівненської обласної ради [Електронний ресурс] / Рівненська обласна рада – Режим доступу:http://oblrada.rv.ua/http://oblrada.rv.ua/ – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

9. Офіційний веб-сайт Тернопільської обласної ради [Електронний ресурс] / Тернопільська обласна рада – Режим доступу: http://te-rada.org/http://te-rada.org – Назваз екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

10. Офіційний веб-сайт Хмельницької обласної ради [Електронний ресурс] / Хмельницька обласна рада – Режим доступу: http://oblrada.km.ua/http://oblrada.km.ua/ – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

11. Офіційний веб-сайт Чернівецької міської ради [Електронний ресурс] / Чернівецька міська рада – Режим доступу: http://oblrada.cv.ua. – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

12. Офіційний веб-сайт Чернівецької обласної ради [Електронний ресурс] / Чернівецька обласна рада – Режим доступу: http://oblrada.cv.ua. – Назва з екрану. – Дата доступу: 17.12.2016 р.

13. Романенко Є. О. Відкритість та прозорість як структурні рівні транспарентності державного управління та їх комунікативні функції. [Електронний ресурс] / Є. О. Романенко. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/tppd_2014_14_4.pdf. – Назва з екрану.

14. Сенчук, А. Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» – шлях до кращого майбутнього [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertna-dumka/view/article/strategija-stalogo-rozvitku-ukrajina-2020-shljakh-do-kr-1/http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertna-dumka/view/article/strategija-stalogo-rozvitku-ukrajina-2020-shljakh-do-kr-1/. – Назва з екрану.

15. Susan I. Liem Constituents of Transparency in Public Administration with Reference to Empirical Findings from Estonia / І. Susan // University of St. Gallen, Graduate School of Business Administration, Economics, Law and Social Sciences. – Gutenberg, Schaan. – 2007. – 308 р.

16. Кучерявий В. П. Проблеми сталого розвитку урбоекосистеми великого міста / В. П. Кучерявий // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – Вип. 18.12. – С. 23–29.

17. Окружающая среда и устойчивое развитие регионов: нове методы и технологи исследований / под ред. проф. В. З. Латыповой и доц. О. Г. Яковлевой. – Казань: Изд-во «Отечество», 2009. – Т. 4. – 404 с.

18. Соха Ю. І. Принципи сталого розвитку і проблема природно-техногенної безпеки / Ю. І. Соха // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». – 2011. – С. 103-111.

19. Сталий розвиток і екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях / Н. М. Андрєєва, В. О. Бараннік, Є. В. Хлобистов [та ін.]; за наук. ред. Є. В. Хлобистова. – Сімферополь: Фенікс, 2010. – 582 с.

20. Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства: теорія, методологія, практика: у 2-х т. / Н. М. Андрєєва, О. М. Алимов, Є. В. Хлобистов [та ін.]; за наук. ред. Є. В. Хлобистова. – Сімферополь: Аріал, 2011. – Т. 1. – 464 с.; Т. 2. – 340 с.

21. Сталий розвиток регіонів України: звіт Інституту прикладного системного аналізу НАН України і МОН України / наук. керівник М. Згуровський. – К. : НТТУ «КПІ», 2009. – 197 с.

Гарантією успішної роботи органів влади завжди є ефективна діяльність державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Проте, для якісного задоволення потреб громадян традиційні методи роботи з інформацією стають менш результативними. Виникає необхідність впровадження нової системи документаційного управління, побудованої на основі електронного документообігу. Проте, на практиці такої системи ще не впроваджено. Тому важливо порівняти системи електронного документообігу, які використовуються в органах місцевого самоврядування України, для виявлення їх основних проблем з метою удосконалення процесу впровадження електронного документообігу в органи місцевого самоврядування (далі – ОМС) України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасне значення електронного документообігу викликає значний науковий інтерес. Особливості, проблеми та перспективи впровадження електронного документообігу в органах місцевого самоврядування викладено в наукових працях таких сучасних вчених, як І. Двойленко, В. Корнута, В. Писаренко та ін.
Мета статті: на основі порівняльного аналізу систем електронного документообігу виявити їх основні проблеми для удосконалення процесу впровадження електронного документообігу в органи місцевого самоврядування.
Виклад основного матеріалу. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документообіг (обіг електронних документів) – сукупність процесiв створення, оброблення, вiдправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документiв, якi виконуються iз застосуванням перевiрки цiлiсностi та у разi необхiдностi з пiдтвердженням факту одержання таких документів [1].
Електронний документообіг здійснюється завдяки використанню систем електронного документообігу. Система електронного документообігу (далі – СЕД) – це організаційно-технологічний комплекс методичних, технічних, програмних та інформаційних засобів, який забезпечує комплекс функції для роботи з електронними документами: перетворення паперових документів у електронні, організація захисту і розподілу доступу до електронних документів, їх маршрутизація, механізми узгодження документів та ін. [1].
Для проведення порівняльного аналізу було обрано такі системи електронного документообігу: Megapolis. Документообіг, OPTIMA-WorkFlow, АСКОД, Док Проф та el-Dok. Критерієм відбору було обрано результати дослідження Центрального державного електронного архіву України щодо використання органами влади систем електронного документообігу. Згідно з ним, у 39,5% державних органів влади функціонує система електронного документообігу Megapolis. Документообіг, у 13,2% – система OPTIMA-WorkFlow, у 10,5% – АСКОД та у 5,3% – Док Проф [2].
Порівняння здійснювалось за такими характеристиками: клас СЕД, робота з документами (реєстрація документів, накладання резолюцій, контроль виконання, маршрутизація документів, централізоване сховище документів, імпорт та експорт документів, пошук документів), налаштування (підтримка операційних систем і платформ, користувацькі нагадування, інтеграція з іншим програмним забезпеченням), надійність та безпека (контроль цілісності документів, підтримка електронного цифрового підпису), додаткові можливості (автоматичне архівування документів, підтримка українського правопису, функції електронної пошти).
Порівняння систем електронного документообігу здійснено в кількісній формі. Для характеристики було використано таку систему оцінювання:
• 0 балів – можливість не реалізована;
• 0,5 балів – неповна реалізація можливості (або з допомогою додаткового програмного забезпечення);
• 1 бал – можливість повністю реалізована (табл. 1).

Таблиця 1

Порівняльна таблиця систем електронного документообігу
Усі системи електронного документообігу, які порівнювались належать до класу систем електронного управління документами. В усіх системах присутні можливості реєстрації документів, накладання резолюції та контролю виконання документів. Зокрема в системі Megapolis. Документообіг функції реєстраціє документів реалізовуються завдяки використанню підсистеми «Звернення громадян», а накладання резолюцій та контроль виконання документів забезпечуються через підсистему «WEB-модуль» [3]. В системі OPTIMA-WorkFlow ці функції реалізовується через розділи «Клієнт системи» та «Контроль виконання доручень» [4]. Система електронного документообігу АСКОД виконання функції реєстрації документів забезпечується модулем «Робота з документами», а накладання резолюцій та контроль виконання – модулем «Хід виконання документів» [5]. У системі Док Проф реєстрація документів та контроль за виконанням документів здійснюються в однойменних модулях, а накладання резолюції – в модулі «Рух документів» [6]. В системі el-Dok ці функції виконуються в модулі обслуговування вхідної кореспонденції (ОВхК) [7].
Маршрутизація документів повністю реалізується не у всіх СЕД, а лише в двох. В системі el-Dok ця функція частково реалізована, а в системах Megapolis. Документообіг та Док Проф зовсім не реалізовується. В системі OPTIMA-WorkFlow маршрутизація документів здійснюється з використанням модуля «Редактор маршрутних схем», а в системі АСКОД – модуля «Маршрутизація бізнес-процесів».
Централізоване сховище документів є лише в трьох системах – Megapolis. Документообіг, OPTIMA-WorkFlow та el-Dok. В інших двох воно відсутнє. Імпорт та експорт документів повністю реалізується тільки в системах OPTIMA-WorkFlow та el-Dok, в решти лише – частково. Пошук документів реалізується в усіх системах електронного документообігу завдяки використанню відповідних модулів (Megapolis. Документообіг – «WEB модуль», OPTIMA-WorkFlow – «Адміністратор системи», АСКОД – «Пошук і фільтри», Док Проф – «Контроль виконання документів», el-Dok – «ПОШУК»).
Всі системи побудовані на ОС Microsoft Windows і орієнтовані на роботу з Microsoft Windows 98, NT, 2000, XP. Можливості користувацьких нагадувань є лише в системі електронного документообігу el-Dok в модулі «ПІМ», в решти ця можливість відсутня.
В системі Megapolis. Документообіг реалізована інтеграція з платформою бізнес-аналізу Microsoft Reporting Services, яка дозволяє створювати традиційні та інтерактивні звіти, розширюючи аналітичні можливості системи, надаючи в зручному вигляді інформацію особам, які задіяні в прийнятті рішень. Reporting Services – відкрита і розширювана платформа для розробки традиційних та інтерактивних звітів, доступних через веб-браузер, офісні додатки. Reporting Services дозволяє створювати зручне представлення аналітичної інформації для прийняття рішень [3].
Система OPTIMA-WorkFlow інтегрується з такими програмами:
• Oracle Database, Microsoft SQL Server 2000/2005, IBM DB2 UDB;
• ABBYY Retrieval and Morphology Engine;
• ABBYY Fine Reader ;
• Windows CryptoAPI ;
• Business Objects Crystal Reports [4].
В системі АСКОД інтеграція з іншим програмним забезпеченням реалізується лише частково – з система «Електронна черга», яка є автономним програмним продуктом і виступає розширенням функціоналу системи АСКОД в рамках процесу надання адміністративних послуг [5]. В системах Док Проф та el Dok ця можливість відсутня.
Контроль цілісності документів повністю реалізується в системах Megapolis. Документообіг та АСКОД. В першій СЕД ця можливість забезпечується підсистемою «Адміністрування і безпека», яка призначена для гарантування надійності зберігання інформації, її актуальності та достовірності, забезпечення надійності бази даних та її готовності до роботи. В другій контроль цілісності документів забезпечує підсистема безпеки АСКОД, яка передбачає шифроване збереження даних облікових записів у базі даних, налаштування термінів дії паролів, складності паролів, захист від несанкціонованого доступу до системи, керування доступом до даних тощо. В інших СЕД можливість контролю цілісності документів реалізовується частково.
Електронний цифровий підпис підтримують системи Megapolis. Документообіг та АСКОД, в системах OPTIMA-WorkFlow та el Dok ця можливість реалізовується частково, а в системах Док Проф вона відсутня. Автоматичне архівування документів повністю реалізовують системи Megapolis. Документообіг, Док Проф та el Dok, в інших двох ця можливість реалізовується частково. Підтримка українського правопису та функції електронної пошти реалізуються в усіх СЕД.
Висновки. Отже, здійснивши порівняльний аналіз п’яти систем електронного документообігу, можна стверджувати що в них є дещо спільне, простежуються переваги і недоліки. Зокрема, недоліками системи el Dok є відсутність електронного цифрового підпису в усіх працівників органів місцевого самоврядування та інтеграції з іншим програмним забезпеченням. Недолікам системи Док Проф та АСКОД є відсутність централізованого сховища документів та користувацьких нагадувань.
Вирішити проблему з електронним цифровим підписом можна, завдяки створенню внутрішнього центру сертифікації, тоді кожен працівник органу місцевого самоврядування матиме власний цифровий підпис. Важливим є також створення централізованого сховища документів в тих системах електронного документообігу, в яких ця функція відсутня, оскільки це значно полегшить процедури пошуку та зберігання документів. Окрім цього необхідно вдосконалити процеси інтеграції СЕД з іншим програмним забезпеченням, що зробить її більш дієвою.
Отож, проаналізувавши системи Megapolis. Документообіг та OPTIMA-WorkFlow, було виявлено, що вони здатні реалізувати більше функцій порівняно з іншими трьома. Тому можна вважати, що високий ступінь використання органами влади цих систем відповідає їх функціональним можливостям.

Список використаних джерел та літератури

1. Україна. Закони. Про електронний цифровий підпис [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/852-15. – Назва з екрану.
2. Радченко, С. В. Особливості систем електронного документообігу у державних органах України [Електронний ресурс] / С. В. Радченко. – Режим доступу : archives.gov.ua›Публікації›AU_4_2013/02. – Заголовок з екрану.
3. СЭД Megapolis.Документооборот [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://intecracy.com/ru/uslugi/biznes-resheniya/e-dokumentooborot/megapolis-dokumentooborot.html. – Название с экрана.
4. OPTiMA-WorkFlow [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.docva.ru/docflow/sys_review/25.php. – Название с экрана.
5. Система електронного документообігу АСКОД [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.askodbuklet. – Назва з екрану.
6. Програмний комплекс «Автоматизована система діловодства «ДОК ПРОФ 2.0» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://krashiy.com/rus/nominations2006/?nid=17&id=31678&pid=423. – Назва з екрану.
7. У Луцькій міській раді провадять електронний документообіг [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://p-p.com.ua/articles/13322. – Назва з екрану.
8. Двойленко, І. В. Вирішення типових проблем впровадження систем електронного документообігу із застосуванням електронного цифрового підпису в органах державної влади [Електронний ресурс] / І. В. Двойленко. – Режим доступу : www.academy.gov.ua/ej/ej7/doc-pdf/dvoilenko. – Заголовок з екрану.
9. Корнута, В. А. Основи організації електронного документообігу [Текст] / В. А. Корнута. – Івано-Франківськ : ІФОЦППК, 2012. – 45 с.
10. Писаренко, В. П. Електронний документообіг в органах влади [Електронний ресурс] / В. П. Писаренко // Державне будівництво. – 2011. – № 2. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/DeBu_2011_2_6.pdf. – Заголовок з екрану.
11. Писаренко, В. П. Упровадження електронного документування в органах державної влади та місцевого самоврядування [Електронний ресурс] / В. П. Писаренко // Публічне адміністрування : теорія та практика. – 2012. – Вип. 2. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Patp_2012_2_43.pdf. – Заголовок з екрану.

Протягом багатьох років проблеми мотивації персоналу є одним із основних предметів дослідження спеціалістів з теорії управління соціально-економічними системами. Ключовим завданням, яке стоїть перед керівниками це вибір оптимальних та дієвих методів мотивації працівників, які б дозволили розробити ефективну систему мотивації та підвищити соціальну й творчу активності кожного працівника. Побудова ефективної системи мотивації вимагає вивчення теоретичних та практичних основ мотивації, які можна застосовувати в різних ситуаціях. Практика діяльності органів місцевого самоврядування в Україні свідчить, що не завжди у повсякденній діяльності використовуються всі елементи мотивації. Водночас для ефективною симулювання праці необхідно розробляти і впроваджувати нові моделі мотивації трудової діяльності, які, своєю чергою, будуть сприяти підвищенню продуктивності праці службовців конкретних органів місцевого самоврядування в Україні.

Відтак, розгляд цієї проблематики є актуальним і для Острозької міської ради, адже комплексний аналіз мотиваційних складових за рахунок емпіричних досліджень дозволяє відслідковувати компоненти мотиваційного процесу, на які доцільно звертати якомога більшу увагу як керівництву органу місцевого самоврядування, так і службам, що займаються роботою з кадрами.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проаналізувавши наукові дослідження, важливо зазначити, що існує велика кількість праць вітчизняних і зарубіжних науковців, які стосуються мотивації. Вагомий внесок у створення та розвиток теоретичних основ та прикладних аспектів систем мотивації службовців зробили українські вчені в сфері державного управління: Л. Артеменко, В. Бойчук, В. Бондар, С. Занюк, М. Вуйчик, М. Кравченко, О. Машков, С. Озірська, М. Пашкова, А. Сіцінський та ін.

Значний внесок у розроблення теоретичних і практичних засад трудової мотивації зробили вітчизняні та зарубіжні вчені: О. Богуцький, В. Бойчук, В. Григорьєв, В. Воронкова, С. Занюк, М. Пашкова, Н. Поліщук, В. Семиченко, М. Семінська, А. Сіцинський, В. Сладкевич, Н. Стивенсон, А. Колот, Р. Шелевій, М. Шкатулка та ін.

Метою статті є аналіз практик реалізації основних підходів до мотивації службовців Острозької міської ради.

Виклад основного матеріалу дослідження. Мотивація в широкому розумінні – це динамічний процес фізіологічного і психологічного управління поведінкою людини, що визначає її спрямованість, організованість, активність і стійкість [4].

Мотивація працівників органів місцевого самоврядування – це сукупність внутрішніх та зовнішніх мотиваторів, які реалізуються через систему позитивних та негативних способів впливу на мотиваційне поле посадових осіб місцевого самоврядування з метою досягнення соціально значимих результатів в їх діяльності [1].

Нормативно-правовими документами, які забезпечують мотиваційну діяльність службовців органів місцевого самоврядування є: Конституція України, Європейська хартія місцевого самоврядування, Закон України “Про місцеве самоврядування”, Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”, Закон України “Про статус депутатів місцевих рад”, Закон України “Про засади запобігання і протидії корупції”.

Мотивація у місцевому самоврядуванні є специфічним явищем, яке пов’язане з багатьма труднощами. Для кращого вивчення мотивації в Острозькій міській раді Рівненської області нами було проведено соціологічне дослідження у період з грудня 2013 року по лютий 2014 року. Його метою було розкрити відношення службовців Острозької міської ради до матеріального та нематеріального стимулювання трудової діяльності та визначити вплив мотивації праці на підвищення ефективності діяльності.

Для реалізації мети дослідження було поставлено такі завдання:

– окреслити відповідність матеріальної та нематеріальної мотивації;

– визначити мотиви, які в діяльності службовців є керуючими;

– з’ясувати які потреби є домінуючими для посадових осіб.

Об’єктом дослідження – службовці Острозької міської ради.

Відповіді респондентів було опрацьовано єдиним масивом та отримано такі узагальнені результати дослідження. Для дослідження за генеральну сукупність взято службовців Острозької міської ради кількістю 31 особа за штатним розписом, віком від 23 до 62 років. Одиниця відбору у нашому дослідженні – це службовець.

У своєму дослідженні будемо використовувати випадкову вибірку, а саме імовірнісну вибірку. Імовірнісну вибірку будемо формувати лотерейним методом. Обсяг вибіркової сукупності складає 20 опитувальних, тобто частина службовців Острозької міської ради за штатним розписом .

Під час соціологічного дослідження були опитані службовці Острозької міської ради у період з грудня 2013 по лютий 2014 рр., у кількості 20 чоловік: 9 представників чоловічої статі (45%), 11 – жіночої (55%); віком від 22 – 60 років.

Основними соціально-демографічними показниками дослідження є:

1) опитано 45 % чоловіків та 55 % жінок, що не суперечить загальному співвідношенню чоловічої та жіночої статей ;

2) основна група опитаних належить до вікової категорії від 22 до 60 років (61 %), респонденти, що належать до молодіжної вікової групи – 23 %.

Зробивши аналіз необхідно зазначити, що задоволених розміром своєї заробітної плати мало – 1 чол. (5% від загальної сукупності). Певна частина службовців частково задоволена – 3 чол. (15% від загальної кількості). Певна кількість службовців – 7 чол. (35%) частково є не задоволена заробітною платою, половина – 10 чол. (50%) не задоволені оплатою праці і бажає покращення матеріального стимулювання своєї праці.

Варто зазначити, що на думку службовців, матеріальні чинники є найважливішими для 70% опитаних, 30% вважає, що важливими є нематеріальна мотивація. На запитання «Чи бачите Ви перспективи в подальшому кар’єрному рості?» 60% опитуваних відповіли, що бачать перспектив в подальшому кар’єрному рості, і лише 40% відповіли, що ні.

Проаналізувавши соціологічні дані, можна зробити висновок, що пріоритетними виявилися такі основні мотиватори як: визнання результатів роботи 40%, успішне завершення завдання 35% та можливість творчого і ділового росту 25%. На запитання «Як Ви оцінюєте ставлення керівника до підлеглих?» відповіді респондентів розділились таким чином: задоволені – 80%, швидше задоволені – 15%, швидше не задоволені – 1% та тих, хто не задоволений ставленням керівника до підлеглих не виявлено.

Щодо оцінювання на рахунок оцінки мотивації в Острозькій міській раді, то слід зазначити, що лише 35 % респондентів оцінили її на 5 балів, а 65 % опитаних відповіли більше 5 балів. Таке відсоткове співвідношення відповідей респондентів є оптимістичним, адже в сучасних умовах мотивація в міській раді є на достатньо високому рівні.

На запитання «Які дії керівництво Острозької міської ради застосовує для підвищення мотивації співробітників?» 45% опитуваних дали відповідь, що керівництво надає перевагу преміюванню службовців, усна похвала – 25%, можливість кар’єрного росту – 10%, поліпшення умов праці – 10%, пільги – 10% та лише 5% респондентів дали відповідь – підвищення заробітної плати. 35% опитуваних дотримуються думки, що найдієвішим метолом підвищення мотивації співробітників за рахунок підвищення заробітної плати, 15% – можливість кар’єрного росту, 15% – поліпшення умов праці, 5% – усна похвала, а 30% вважає, що премії.

Відповідні відповіді було отримано від запитання «Чому Ви надаєте перевагу?»: 60% додатково працювати у вихідні, для того, щоб отримати більшу заробітну плату та 40% респондентів надали перевагу не працювати у вихідні дні. На запитання «Чи маєте Ви додатковий заробіток крім заробітної плати у Острозькій міській раді?» 100% респондентів дали одноголосну відповідь – ні.

На запитання «Що Вас більше всього турбує на сьогодні?» розподіл відповідей респондентів в основному відбувся між варіантами: задоволення своїх фізіологічних потреба та фізіологічних потреб своїх рідних – 80 %, світова економічна криза – 10 % та зниження добробуту населення – 10%. Це розпорошення викликане раціональними причинами: зацікавленість власними справами та долею дітей є однією з найважливіших проблем.

Провівши соціологічне дослідження ми підтвердили гіпотезу, що службовці Острозької міської ради надають перевагу матеріальній мотивації.

При стимулюванні працівників за рахунок заробітної плати надається велике значення, однак постійне підвищення заробітної плати не сприяє підтриманню робочої активності на належному рівні, так і зростанню продуктивності праці. Використання цього методу може бути корисним при досягненні короткострокових завдань, тому що відбувається звикання до даного виду впливу [3, с. 10].

Заробітна плата повинна залежати виключно від результатів праці і в той же час виконувати ряд економічних і соціальних функцій. При цьому, на наш погляд, необхідно врахувати, що високий професіоналізм службовців складається із необхідних знань, умінь і навичок та із певних моральних рис.

Оплата праці є одним з найбільш мотивуючих факторів, яка безпосередньо пов’язана з результатами праці. Працівники впевнені в існуванні стійких зв’язків між отриманою матеріальною винагородою та продуктивністю праці. В заробітній платі є складова, що залежить від досягнення результатів. Також працівники установи отримують і додаткову оплату. Однак, більш дієвим стимулом є премії.

Безпосередньо у закладі здійснюється зовнішня мотивація, яка пов’язана із змістом відповідної діяльності, але зумовлена зовнішніми факторами (розмір заробітної плати, можливість кар’єрного зростання, умови праці, система пільг, тощо).

Під час проведення соціологічного дослідження у Острозькій міській раді, на запитання, що саме стимулює їх до праці, було названо: підвищення заробітної плати, підвищення рівня кваліфікації та певні премії. Така мотивація призводить до більш ефективної праці робітників та їх стимулювання. Адже мотивація персоналу є основним обов’язком керівника.

Керівник має достатньо можливостей для стимулювання позитивних мотивів підлеглих, створюючи мотиваційне поле, яке спонукає кожного працівника робити те, що від нього очікують. Керівник формулює мету, дає завдання, щоб особиста мотивація спрацювала на користь міської ради.

Також в закладі діють такі принципи мотивації, як розкриття перспективи службового росту. Службовець, який щойно розпочав свій кар’єрний шлях, володіє більшим запасом сил та енергії, ніж людина старшого віку. Якщо він бачить перед собою перспективу службового росту, він намагатиметься спрямувати свої сили, енергію на підвищення кваліфікації, якщо він бачить перед собою перспективу службового росту.

Наступним принципом є справедлива оплата праці, адже ефективній мотивації сприяє дотримання принципу справедливого розподілу фонду оплати праці. Тому у міській раді застосовуються однакові параметри для оцінювання роботи всіх працівників.

Висновки. З метою виявлення найбільш ефективного виду мотивації у міській раді було проведено соціологічне дослідження. Під час проведення анкетування працівників Острозької міської ради, на запитання, які дії керівництво міської ради застосовує для підвищення мотивації співробітників, більша половина опитуваних надали перевагу матеріальному стимулюванню трудової діяльності над психологічним.

В даний час гостро стоїть питання матеріального стимулювання. Тому важливим є визначення особливостей стимулювання праці, обґрунтування шляхів підвищення її дієвості. В процесі створення мотиваційної системи необхідно враховувати, що для 80% службовців Острозької міської ради найбільше значення має власне майбутнє та майбутнє рідних.

Отже, для вдосконалення і підвищення ефективності діяльності службовців в Острозькій міській раді застосовується матеріальний та нематеріальний стимули мотивації. Помітно, що заохочення активізують бажання, і надалі використовувати схвалений спосіб поведінки діє позитивно. У закладі діють такі заохочення, як: вдячність, вітання, визнання професійного зростання, надання відпустки, матеріальна винагорода тощо.

 Список використаних джерел та літератури

1. Бондар, В.Д. Мотивація діяльності органів місцевого самоврядування: поняття та основні теоретичні положення [Електронний ресурс] / В.Д Бондар. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=435 – Загол. з екрану (03.05.2014).
2. Занюк, С. Психологія мотивації [Текст]: навч. посіб / С. Занюк. – К.: Либідь, 2002. – с. 10.
3. Колот, А. Мотивація персоналу [Текст] / А. Колот. – К.: КНЕУ, 2002. – с. 49.
4. Цветаев, В.М. Управление персоналом [Текст]/ В.М. Цветаев. – СПб: Питер, 2002 – 563 с.

In thе article defined the role of social networks he role of social networks in the activities of deputies of local councils. The paper presents the basic concepts and analyzed the legal framework in the use of social networking by deputies of local councils. Considered the prospects and recommendations for improving the use of social networks by deputies in Rivne region.

У сучaснoму світі рoль мережі Інтернет вaжкo переoцінити. Викoристaння різних зaсoбів, які нaдaє Всесвітня мережa, у діяльнoсті депутaтів oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння, зoкремa в Рівненській oблaсті, є вaжливoю умoвoю мoдернізaції і вдoскoнaлення всієї пoлітичнoї системи. Інтернет як нoве інфoрмaційнo-кoмунікaційне середoвище тaкoж нaдaє нoві мoжливoсті для oптимізaції технoлoгічнoгo aспекту ведення передвибoрчих кaмпaній, урізнoмaнітнює кaнaли взaємoдії з грoмaдськістю. Тoму виникaє неoбхідність дoслідження aспектів діяльнoсті в цій сфері.

Aнaліз oстaнніх дoсліджень і публікaцій. Дoсліджень нa тему діяльнoсті депутaтів в сoціaльних мережaх мaйже немaє. Мoжнa виoкремити нaукoвців, які зaймaлись вивченням інфoрмaційних тa Інтернет-технoлoгій: В. Aвер’янoвa, Г. Aтaмaнчукa, В. Aфaнaсьєвa, Н. Aртеменкa, Б. Гурне, С. Кoнoплицькoгo, O. Мaлісa, Г. Пoчепцoвa, O. Присяжнюкa, С. Рoмaшкa, С. Серьoгінa тa ін. Цілa плеядa укрaїнських нaукoвців дoсліджує питaння викoристaння технoлoгій електрoннoгo урядувaння в oргaнaх влaди. Серед тaких вaртo нaзвaти І. Aгaмерзянa, М. Демкoву, І. Клименкo, К. Линьoвa, A. Серенкa тa ін. Прoте ці нaукoвці у свoїх дoслідженнях зoсереджують увaгу нa теoретичних зaсaдaх чи технічних aспектaх зaпрoвaдження електрoннoгo урядувaння тa чaстo oминaють сучaсні тенденції тa вaжливі пoдії в цій сфері.

Метa стaтті: визнaчити пoзитивні тa негaтивні стoрoни викoристaння сoціaльних мереж депутaтaми oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння Рівненщини.

Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу дoслідження. Сoціaльнa мережa – це oнлaйн-сервіс, який дoзвoляє зaреєстрoвaним нa ньoму кoристувaчaм рoзміщувaти інфoрмaцію прo себе, рoзпoвсюджувaти її, знaхoдити інших кoристувaчів, спільних зa інтересaми, спілкувaтися з ними, виклaдaти й oбгoвoрювaти фoтo і відеo, дoдaвaти oдин oднoгo в друзі aбo недруги, зaвaнтaжувaти і слухaти музику і тoму пoдібне.

Зaрaз сoціaльні мережі є не лише джерелaми інфoрмaції, a й сильними чинникaми впливу нa грoмaду, тa й зaгaлoм стaють пoлем нефoрмaльнoї кoмунікaції пoлітиків з грoмaдськістю. Деякі депутaти ввaжaють, щo сoціaльні мережі мoжуть слугувaти їм і персoнaльним сaйтoм, і мaйдaнчикoм для спілкувaння з oднoдумцями тa цільoвoю aудитoрією. Інші ж не пoділяють тaкі тенденції, стверджуючи, щo зв’язoк з електoрaтoм вaртo підтримувaти збільшуючи кількість прийoмних днів у вибoрчoму oкрузі [2, c. 217].

Стoрінки депутaтів oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння в сoціaльних мережaх є oфіційними джерелaми інфoрмaції, з яких мoжнa oтримaти oперaтивні нoвини прo діяльність oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння, звіти депутaтів, прoекти рішень, зaтверджені рішення рaди, різні стaтті тa інтерв’ю, щo стoсуються рoбoти рaд, oпублікoвaні у ЗМІ тoщo. Oфіційні стoрінки депутaтів фaктичнo є oбличчям oргaнів влaди [1, c. 12].

Aктивність пoлітиків у сoціaльних мережaх сьoгoдні мoжнa (не дуже вирaзнo, і бaгaтo хтo зaперечить) ввaжaти мірилoм прoзoрoсті oбрaнців від нaрoду. Ті, кoму прихoвувaти нічoгo, aктивні кoристувaчі, тa нaвіть більше, сoціaльні мережі для них як мaйдaнчик для пoдaльшoї пoлітичнoї кaр’єри.

Викoристaння сoціaльних мереж нaдaє нoві мoжливoсті у кoмунікaції влaди з грoмaдськістю. Після місцевих вибoрів грoмaдa втрaчaлa зв’язoк з депутaтaми, яких вoнa oбрaлa, зaбувaли як виглядaє тoй чи інший депутaт. A з пoявoю сoціaльних мереж нaрoд мoже легкo oтримaти всю інфoрмaцію прo свoгo oбрaнця – в якій кoмісії він прaцює, як зaрoбляє сoбі нa життя, чи мaє він сім’ю і, який вигляд мaє йoгo дружинa/чoлoвік тa інше [3]. Рaніше депутaти мусили прaцювaти у свoїх приймaльнях, приймaючи великі черги oхoчих і вислухoвувaти людей прo їх прoблеми. A сьoгoдні чaстинa тaкoгo спoсoбу кoмунікaції перейшлa у мережу. Кoжен грoмaдянин, який зaреєстрoвaний в тій чи іншій сoціaльній мережі, мaє мoжливість безпoсередньo пoстaвити зaпитaння депутaту і тaм же пoчути від ньoгo відпoвідь. Нoві медіa викoристoвуються і для тoгo, щoб депутaти негaйнo рoзпoчaли вирішувaти прoблеми, aдже грoмaдянин мoже публічнo гнівaтися нa невикoнaння oбіцянoк, пoрушувaти теми, які oдрaзу ж будуть aктивнo oбгoвoрювaтися у сoціaльних мережaх.

Пoпри це виникaють нoві труднoщі, пoв’язaні з викoристaнням персoнaльних стoрінoк в сoціaльних мережaх. Серед них мoжнa нaзвaти етичний aспект викoристaння Інтернет, який ще дoсі зaлишaється недoстaтньo вивченим, aдже відсутність цензури тa зaкoнoдaвчoгo регулювaння чaстo призвoдить дo низькoї якoсті інфoрмaційнoї прoдукції, викoристaння кoмпрoмaту.

Важливою умовою ефективного втілення та подальшого використання соціальних мереж депутатами місцевих рад є створення та дотримання конструктивної законодавчої сфери.

Aнaліз відпoвідних стaтей Кoнституції Укрaїни дoзвoляє дійти виснoвку прo нaмaгaння вітчизнянoгo зaкoнoдaвця пoбудувaти інфoрмaційну пoлітику нa oснoві демoкрaтичних тa ліберaльних нoрм тa принципів, oднoчaснo зaбезпечивши їхню aдaптaцію дo укрaїнських умoв [4, c. 13].

Нaрaзі кількість прaвoвих нoрм стoсoвнo регулювaння влaсне мережі Інтернет є мaлoю. Дaється взнaки глoбaльний хaрaктер мережі тa немaтеріaльний хaрaктер пoтенційнoгo предметa прaвoвoгo регулювaння – інфoрмaції, якa в мережі мoже бути зміненa, переміщенa, пoширенa aбo знищенa зa кількa миттєвoстей

Глoбaльнa мережa Інтернет нaдaє величезний прoстір для рoбoти, відпoчинку, спілкувaння, oбміну різнoмaнітнoю інфoрмaцією. Мoжнa стверджувaти, щo з мoменту йoгo пoяви вдoмa прaктичнo кoжнoї людини, світ перейшoв нa зoвсім нoвий рівень рoзвитку. Кoнкретнo кaжучи, у нoву фoрму в мережі перевтілились пoняття бізнесу тa упрaвління, мережевoгo і сoціaльнoгo мaркетингу, спілкувaння між кoристувaчaми, мoжливoсті рoзрaхунків віртуaльними грoшимa, щo мaють силу реaльних, a тaкoж бaгaтьoх інших [5, c. 142].

Oднaк, якщo рaніше Інтернет був зoрієнтoвaний перевaжнo нa те, щoб через ньoгo мoжнa булo дістaти певну інфoрмaцію, переслaти дoкументи пo пoшті і т.д., тo тепер пoстaв нoвий aспект – життя у віртуaльнoму світі через тaкі сaйти, як Vkontakte, Facebook і бaгaтo інших. З’явившись буквaльнo рoків 5-6 тoму, ці сaйти oхoпили всіх, нaсaмперед мoлoдь, a згoдoм і предстaвників стaршoгo пoкoління. Люди стaли прoвoдити тaм величезну чaстину свoгo чaсу, спілкуючись, зaвaнтaжуючи і рoзглядaючи фoтoгрaфії чи відеo і тaк дaлі [6, c. 128].

Сьoгoдні aктивність у сoціaльних мережaх для людей є певним віддзеркaленням душі, місцем для вoлі емoцій тa інтелектуaльних прoтистoянь. A для пoлітиків – ще й місцем зустрічі зі свoїми вибoрцями. Тoй же Бaрaк Oбaмa – свoї перші президентські вибoри вигрaв не без дoпoмoги aктивнoсті у сoціaльних мережaх тa блoгaх. Це вплинулo і нa результaти других вибoрів. Дo кoжнoгo вибoрця в двері не пoстукaєш, a oт через Інтернет пoспілкувaтися мoжнa, a люди люблять тoгo, кoгo вoни бaчaть, хoчa б через Інтернет. Тaкoж мoжнa згaдaти «Твітерні» ревoлюції в мусульмaнських крaїнaх, тoщo [7, c. 82].

Сoціaльні мережі як нoвітня мoдель кoмунікaції – це виняткoвo нoвий вимір кoмунікaції, який вміщує в себе чимaлі мaсиви різнoгo виду інфoрмaції, якa пoстійнo oнoвлюється тa дoступ дo якoї є відкритим. Сaме тoму дaнa мoдель є тaкoю пoпулярнoю сьoгoдні.

Викoристaння сoціaльних мереж для висвітлення інфoрмaції прo діяльність oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння Рівненщини є дoцільним тa впливaє нa фoрмувaння як репутaції, тaк і нa фoрмувaння іміджу муніципaльнoгo oргaну. Вплив нaселення нa діяльність oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння Рівненщини через сoціaльну мережу прoявляється у фoрмувaнні репутaції, пoпуляризaції oргaну при висвітленні нoвин, пoдій тa змін, які відбувaються в місті тa oблaсті. Oсoбливoгo знaчення нaбувaє мoжливість викoристaння звoрoтнoгo зв’язку в сoціaльних мережaх, щo в свoю чергу, збільшує дoвіру грoмaдян тa нaдaє мoжливість нівелювaти чуткaми, aбo ж зaгрoзливими нoвинaми рoзпoвсюдженими в мережі Інтернет. Тoму, слід звернути увaгу, нa мoжливі перспективи рoзвитку співпрaці між нaселенням тa oргaнaми місцевoгo сaмoврядувaння [8, c. 122].

Мoжнa виділити певні як пoзитивні, тaк і негaтивні риси у викoристaнні сoціaльних мереж депутaтaми місцевих рад.

Перевaги викoристaння сoціaльних мереж депутaтaми місцевих рад:

– інтерaктивний зaсіб спілкувaння;

– мoжливість пoшуку тa підтримкa зв’язків з друзями, oднoклaсникaми, кoлегaми, рoдичaми тoщo;

– пoшук, збереження тa пoдaльше викoристaння відеo, aудіo, зoбрaжень тa інших видів інфoрмації;

– відсутність сувoрих прaвил тa стереoтипів в середині мережі;

– ідеaльний зaсіб oб’єднaння людей і вирішення прoблем сaмoтнoсті;

– зaсіб твoрчoгo, нaукoвoгo тa культурнoгo рoзвитку oсoбистoсті шляхoм викoристaння темaтичних сoціaльних мереж;

– ефективний oсвітній засіб;

– прoсувaння бізнесу через сoціaльні мережі;

– мoжливість прямoгo спілкувaння з грoмадськістю;

– мoжливість прoсувaння влaснoї персoни через мережі;

– присутність дoстoвірних влaсних фoтo.

Недoліки викoристaння сoціaльних мереж депутaтaми місцевих рад:

– невисoкa дoстoвірність інфoрмaції рoзміщенoї нa персoнaльній стoрінці;

– незaхищеність інфoрмaції, рoзміщенoї нa персoнaльній стoрінці;

– нaдлишoк реклaми тa спaмів;

– нехтувaння усімa прaвилaми пунктуaції при oбміні текстoвими пoвідoмленнями;

– передбaчaють нaявність ряду технічних прилaдів (ПК, веб-кaмерa, підключення дo Інтернету тoщo.);

– відсутність гaрaнтій, щo спілкувaння ведеться сaме з цією oсoбoю, a не з її ПР-никaми;

– «Фейкoві» стoрінки;

– зaкритість «стіни» і відсутність мoжливoсті зв’язaтись з депутaтoм тим, хтo не є у ньoгo в друзях;

– викoристaння ненoрмaтивнoї лексики депутaтaми.

Гoлoвним зaвдaнням діяльнoсті oргaнів місцевoгo сaмoврядувaння є ефективнa реaлізaція функцій і зaдaч у нoвих екoнoмічних і ринкoвих умoвaх. Слід зaпрoвaджувaти викoристaння нoвих інфoрмaційних нaпрямів рoзпoвсюдження інфoрмaції, які зaбезпечувaтимуть підвищення рівня тa ефективнoсті прийняття упрaвлінських рішень, інфoрмувaння нaселення, фoрмувaння репутaції тa іміджу, викoристaння неoбхідних ресурсів для сприяння прoведенню aдміністрaтивнoї рефoрми в Укрaїні [9, c. 18].

Для пoкрaщення викoристaння сoціaльних мереж депутaтaми місцевих рaд в Рівненській oблaсті як пoлітичнoгo інструменту, неoбхіднo прoвoдити ґрунтoвне дoслідження в кoжнoму oкремoму випaдку, aнaлізуючи aудитoрію, її пoтреби тa нaслідки влaсних дій. Дaнa сферa пoлітичнoї діяльнoсті пoтребує глибoкoгo aнaлізу тa зaсвoєння дoсвіду зaрубіжних пoлітиків.

Не звaжaючи нa відсутність сувoрих прaвил тa стереoтипів в середині мережі депутaти пoвинні дoтримувaтись влaснoгo стaтусу і кoнтрoлювaти інфoрмaцію, яку вoни рoзміщують в себе нa стoрінці, слідкувaти зa влaснoю лексикoю. Сoціaльні мережі для депутaтів в першу чергу пoвинні бути інтерaктивним зaсoбoм для спілкувaння з грoмaдськістю. A пoтім вже й слугувaти для інших цілей.

Виснoвки. Сьогодні майже кожен громадянин є зареєстрованим в певній соціальній мережі. Тому використання таких мереж органами місцевого самоврядування, саме для популяризації місцевої влади, є надзвичайно важливим. В майбутньому соціальні мережі займатимуть важливу позицію в діяльності депутатів місцевих рад, особливо на час передвиборчих гонок. Тоді вони будуть використанні з подвійною метою: по-перше, громадськість матиме можливість слідкувати за поточною діяльністю кандидатів, дискутувати із депутатами, обговорювати важливі суспільно-політичні події, і цим самим змушуватимуть владу враховувати думку громади; по-друге, соціальні мережі стануть одним з найсерйозніших інструментів впливу та маніпуляції, що у майбутньою може стати вагомою причиною, з якої виборець зробить той чи інший вибір.

 Список викoристaних джерел тa літератури

1. Кoнoплицький С. М. Сoціaльні aспекти кoмунікaції в мережі Інтернет: фенoменoлoгічний aнaліз [Текст]: aвтoреф. дис. кaнд. сoціoл. нaук: 22.00.01 / С. М. Кoнoплицький; НAН Укрaїни; Інститут сoціoлoгії. – К., 2007. – 17 с.
2. Гурне, Б. Держaвне упрaвління [Текст] / Б. Гурне; пер. з фр. В. Шoвкун. – К.: Oснoви, 2006. – 307с.
3. Эйдмaн И. Пoлитические сoциaльные сети: «спaм» или ключ к пoбеде? [Электрoнный ресурс] / И. Эйдмaн. – Режим дoступa: http://igeid.livejournal.com/38647.html
4. Мaліс O.В. Рoзвитoк Інтернету як кoмунікaтивнoгo зaсoбу тa йoгo вплив нa діяльність суб’єктів пoлітичнoгo прoцесу в Укрaїні: aвтoреф. дис… кaнд. пoліт. нaук: 23.00.02 / O.В. Мaліс; Ін-т держaви і прaвa ім. В.М. Кoрецькoгo НAН Укрaїни. – К., 2009. – 19 с.
5. Рoмaшкo, С.М. Інфoрмaційні технoлoгії в держaвнoму упрaвлінні [Текст]: нaвч. пoсіб. / С.М. Рoмaшкo, В.П. Нoвoсaд, Б.І. Кoзій. – Л.: ЛРІДУ НAДУ, 2007. – 264 с.
6. Серьoгін, С. М. Держaвний службoвець у віднoсинaх між влaдoю і суспільствoм [Текст]: [мoнoгрaфія] / С. М. Серьoгін. – Дніпропетровськ: ДРІДУ НAДУ, 2003. – 456 с.
7. Присяжнюк, O.А. Oснoви кoнцепції правoвoгo регулювання Інтернет-віднoсин в Україні [Текст] / (загальнoтеoретичні аспекти): дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Харківський націoнальний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2007. – 163 с.
8. Пашкo, Л. А. Людські ресурси у сфері державнoгo управління: теoретикo-метoдoлoгічні засади oцінювання [Текст]: [мoнoграфія] / Л. А. Пашкo. – К. : Вид-вo НАДУ, 2005. – 236 с.
9. Петренкo, O. С. Фoрмування інтегрoванoгo інституту публічнoї служби в Україні [Текст] : автoреф. дис. канд. наук з держ. упр. : 25. 00. 03 / Дніпрoпетрoвський регіoнальний ін-т держ. управління Націoнальнoї академії держ. управління при Президентoві України. – Дніпротеровськ, 2008. – 20 с.

The paper examined the feasibility of using social networks by local governments. It is shown the influence of social networks to create the image and reputation of the municipal authorities.

Впровадження інформаційних технологій в діяльність органів місцевого самоврядування є одним із сучасних пріоритетних напрямів. Це здійснюється з метою забезпечення відкритості і прозорості функціонування органів місцевого самоврядування. Саме тому актуальним є дослідження використання соціальних мереж у роботі органів місцевого самоврядування. Адже технології не стоять на місці, а популяризація, створення позитивного іміджу серед населення, яке користується соціальними мережами буде лише розвиватись.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Серед вітчизняних науковців, що займались вивченням інформаційних процесів, варто виокремити: В. Авер’янова, Г. Атаманчука, В. Афанасьєва, М. Баймуратова, В. Вакуленко, Б. Кравченка, І. Надольного, Н. Нижник, А. Оболенського, М. Орлатого, С. Серьогіна та ін.

Метою статті є визначення ступінь використання соціальних мереж у роботі органів місцевого самоврядування в Рівненській області.

Виклад основного матеріалу дослідження. За законодавством України місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Відповідно, орган місцевого самоврядування – виборний орган, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення [1].

Пряма взаємозалежність відкритості місцевої влади та довіри до неї є вагомою причиною для того, щоб приділяти постійну увагу інформаційному складникові у діяльності місцевої влади. Для того, щоб владі довіряли, громадськість повинна знати те, що робиться сьогодні й те, що планується на майбутнє. Такі передумови для довіри ставить перед владою громада. Від цього залежить комфорт пересічного члена громади, його впевненість, а відтак, стабільність та передбачуваність його стосунків з владою.

Участь громадян у прийнятті рішень породжує взаємну відповідальність за прийняті рішення. У ряді випадків є потреба в тому, щоб громада виступила співавтором рішення влади. Найприроднішими є прояви громадської участі у прийнятті владних рішень саме на рівні громади [2].

Залучення громади до прийняття рішень має носити характер не сумнозвісного «одностайного схвалення», а справжнього свідомого «співавторства», коли і влада, і громада, розуміють проблеми, виклики та перспективи, зважують альтернативи та чесно говорять про ризики. Свідома громада не лише приймає участь у виробленні рішення – вона здатна розділити також відповідальність за це рішення.

Громада, окрім співучасника прийняття рішень, може також виступити порадником та генератором ідей. Практика ефективного врядування, в тому числі в Україні, знає чимало прикладів, коли оптимальне рішення під час публічного обговорення походило з середовища незалежних фахівців, громадських організацій, просто розумних людей. Річ у тім, що вирішення проблеми не завжди вдається розгледіти з висоти виконкомівського кабінету – може заважати завантаженість іншими справами, а іноді – просто певна специфіка мислення, певні шаблони та стереотипи [3].

Відтак, місцева влада повинна бути готовою не лише доносити та пояснювати свою позицію – вона також має вміти слухати й коригувати свою позицію, якщо в процесі публічного діалогу виникла нова слушна ідея. В цьому запорука розумного врядування. Особливо нівелювати різного виду повідомленнями в соціальній мережі. Соціальна мережа – це соціальна структура, яка утворена індивідами або організаціями для відображення різноманітних зв’язків між ними через різноманітні соціальні взаємовідносини, починаючи з випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними вузами [4]. Також, під соціальною мережею розуміють соціальну структуру, утворена індивідами або організаціями, що відображає розмаїття зв’язків між ними через різноманітні соціальні взаємовідносини [5].

Для простеження доцільності використання соціальних мереж у роботі органів місцевого самоврядування Рівненщини, нами було проведене соціологічне дослідження шляхом анкетування громадян вищевказаної області. Генеральна сукупність дорівнювала усім зареєстрованим користувачам популярних соціальних мереж, які є жителями Рівненської області. Вибіркова сукупність опитуваних склала 271 (двісті сімдесят один) респондент, максимально підібраних для того, аби відобразити думку респондентів, про доцільність використання соціальних мереж органом місцевого самоврядування.

Для дослідження було створено анкету у якій сформульовано запитання, які відображають суб’єктивне ставлення респондентів до створення офіційної сторінки в соціальній мережі та висвітлення на ній інформації про роботу органу місцевої влади.

Експрес-дослідження показало, що в опитуванні прийняло 271 особа участь: чоловіків – 121, жінок – 150, з яких 50% це особи від 20 до 29 років, в основному студенти або ж вже працевлаштовані особи. Також, варто звернути увагу на те, що 64% респондентів з м. Рівного або області, 8% зі м. Здолбунова або області, 7% з м. Острога або області та 21% з інших міст та областей Рівненщини.

В результаті аналізу можна зазначити наступне. Кожного дня мережею Інтернет користується 87% (233) респондентів. Основною метою користування мережею Інтернет є перевірка власних сторінок в соціальних мережах (219 респондентів), окрім того, 166 респондентів зазначили, що користуються мережею для перегляду новин на інформаційних сайтах, 133 респонденти користуються для перевірки електронної поштової скриньки.

В соціальних мережах зареєстровано 262 респонденти, з яких: 39% користується соціальною мережею Вконтакті, 19% ­ зареєстровані на Facebook, 12% на Однокласниках, та 11% – Google+. А це має значення, в яких соціальних мережах варто саме створювати офіційну сторінку для подальшого розповсюдження інформації для населення.

Основною ціллю використання соціальних мереж 26% респондентів вважає необхідним для зв’язку із родичами, друзями та знайомими, 24% ­ для обміну інформацією і 10% ­для опублікування, висвітлення новин. З цього випливає, що 34% респондентів обмінюються інформацією  та публікують новини, що в свою чергу, прискорює поширення необхідної для ОМС інформації.

Новинами власного регіону в соціальних мережах цікавиться 57% респондентів, 32% час від часу цікавиться та 5% не цікавиться, а це вказує на доцільності створення сторінки в соціальних мережах.

72% респондентів вважає доцільним висвітлювати інформацію про роботу органів місцевого самоврядування в соціальних  мережах, 19% ­ респондентів байдуже, останні не вважають доцільним висвітлення інформації.

105 респондентів вважає, що соціальні мережі мають вплив на роботу органів місцевого самоврядування, 101 – затруднявся у відповіді, 65 – не погодились з твердженням. 123 респонденти вважають, що цілком ймовірно, що соціальні мережі мають вплив на репутацію органів місцевого самоврядування, цілком впевнені у твердженні 74 респондента, для 42 було важко відповісти на дане питання.

Респонденти вважають, що органи місцевого самоврядування повинні використовувати соціальні мережі з метою інформування населення про події в місті та області – 184, 113 – для зворотного зв’язку і 58 респондентів вважає, з метою популяризації місцевого самоврядування.

Найбільше респондентів цікавлять наступні теми для висвітлення в соціальних мережах (в порядку спадання): культурне життя (163), молодь,спорт, туризм (152), громадські обговорення (125), освіта та наука (123), економіка і соціальних розвиток (87), соціальний захист (81) та інші.

Повністю або частково погоджується 141 респондент про те, що необхідним є запровадження он-лайн обговорень з представниками органу місцевого самоврядування, 9 респондентів не вважають доцільним таке впровадження, 61 респонденту важко відповісти. Також, двоє респондентів висловили пропозиції, щодо розміщення в соціальних мережах завдань, які ставлять перед собою представники органу місцевого самоврядування і висвітлення звіту про виконану роботу.

Основною метою використання мережі Інтернет населенням Рівненської області згідно соціологічного дослідження є перевірка власних сторінок в соціальних мережах, перегляд новин на інформаційних сайтах та перевірка власних електронних скриньок. Тоді як респонденти зазначили, що основною ціллю використання соціальних мереж є, окрім зворотного зв’язку зі знайомими та близькими, ще й висвітлення новин та обмін інформацією. Що вказує на можливість впливу формування репутації органу місцевого самоврядування при висвітленні роботи в соціальних мережах.

Отже, варто зауважити, що загальна картина результатів дослідження доцільності використання соціальних мереж у роботі органів місцевого самоврядування є доволі позитивною, адже респонденти позитивно налаштовані на взаємозв’язок та комунікацію з місцевою владою. Саме тому, можна виділити наступні переваги, щодо роботи органів місцевого самоврядування, які надає використання соціальних мереж:

1. Уможливлення оперативного обміну інформацією між співробітниками в режимі он-лайн. Це особливо актуально на фірмах з великою чисельністю працівників та значною кількістю філій.
2. Підвищення лояльності до адміністрації через моніторинг і ведення обговорень про події, які мають місце в житті громадян. Внаслідок чого, учасники дискусії розцінюють таку інформацію як повністю незалежну, котрій можна довіряти.
3. Своєчасне нівелювання негативних думок в режимі он-лайн, захист репутації.
4. Підвищення популярності установи. До того ж, сторінки в соціальних мережах відвідуються користувачами значно частіше, ніж офіційні сайти.
5. Оповіщення користувачів про новини які відбуваються в місті та області.
6. Використання даних зворотного зв’язку в режимі он-лайн, оперативний моніторинг і опитування, статистика. Як зазначалось вище, відвідуваність соціальних мереж значно перевищує відвідуваність офіційних сайтів.
7. Отримання корисних порад.

В цей же час аналітики попереджають, що при використанні соціальних мереж існують певні бар’єри та застороги, які варто враховувати.

1. Існування потреби в інструктажі персоналу для обмеження публікацій корпоративної інформації. Крім цього доцільно проводити дії щодо запобігання витоку інформації, нагадуванні працівникам про збереження пильності в довірчій атмосфері спілкування.
2. Здійснення контролю часу і якості відвідування працівниками соціальних мереж для збереження продуктивності їх праці.
3. Прослідковування коректності контенту, який завантажується на сторінку.
4. Здійснення захисту від вірусів, атак зловмисників тощо.
5. Підтримка спілкування між учасниками мережі.
6. Жорстке відслідковування спілкування користувачів. Люди висловлюють будь-які думки, в тому числі негативні і неможливо передбачити реакцію населення, але основне – швидко відреагувати і вміло направляти дискусію. В деяких випадках виправити хибні думки допомагає пояснення експерта.
7. Існування можливості створення підставного аналогу сторінки недоброзичливцями. На такій сторінці може бути написано все, що завгодно, в тому числі і негативні, неправдиві дані, в результаті чого може мати місце розповсюдження негативної репутації про місцевий орган самоврядування.

Охарактеризувавши переваги та недоліки соціальних мереж як новітньої моделі комунікації, можна зробити загальний висновок про їх сутність та надати практичні пропозиції та рекомендації для покращення функціонування даної моделі комунікації.

Задля зацікавлення населення Рівненського регіону, варто висвітлювати наступну інформацію в соціальних мережах:

• про культурне життя регіону;
• про спорт, молодь та туризм;
• зробити рубрику «Громадські обговорення»;
• про освіту та науку;
• про економіку та соціальний розвиток;
• соціальний захист.

Соціальні мережі дають можливість зворотного зв’язку із громадянами, що має ймовірність, підвищення репутації та довіри до органу місцевого самоврядування, тому не варто ігнорувати питання та надавати вичерпну відповідь на них.

З урахуванням того, що було охоплено молоду неповнолітню категорію респондентів, таку, як школярі, то варто зазначити, що якщо респонденти у молодому віці цікавляться новинами регіону, то відповідно, при їх залученні до створеної групи у соціальній мережі, вони будуть сприяти розповсюджуванні інформації як в мережі, так і серед населення їхнього віку та старшого, котре не користується послугами Інтернет. Студенти, котрі зацікавленні в новинах власного регіону – це активна молодь, котра впливає на формування думки громадськості і є свого роду рушійною силою, що може сприяти підвищенню репутації місцевої влади.

Необхідно оперативно реагувати на повідомлення громадян, а також керувати інформацією, яка розміщується в мережі, при необхідності нівелювати неправдивою інформацією. Також, рекомендовано робити посилання на офіційні сайти місцевої влади, що в свою чергу збільшить їх відвідуваність.

Обов’язково при створенні в соціальній мережі офіційної сторінки місцевої влади необхідним є жорсткий контроль контенту, як і в достовірності, так і на коректність розміщення даної інформації.

Головним завдання діяльності органів місцевого самоврядування є ефективна реалізація функцій і задач у нових економічних і ринкових умовах. Слід запроваджувати використання нових інформаційних напрямів розповсюдження інформації, які забезпечуватимуть підвищення рівня та ефективності прийняття управлінських рішень, інформування населення,  формування репутації та іміджу, використання необхідних ресурсів для сприяння проведенню адміністративної реформи в Україні.

На жаль, управлінські структури, передусім органи місцевого самоврядування, недостатньо забезпечуються сучасною технікою високого класу. Слід зазначити, що впровадження використання соціальних мереж у інформатизації міста є неможливою без сучасних комп’ютерних технологій та відповідних фахівців. Безумовно, впровадження та успішне використання можливих послуг інформування населення за допомогою соціальних мереж є ефективнішим порівняно з паперовим інформуванням чи розміщенням інформації на офіційних сайтах.

Важливим є розуміння того, що використання соціальних мереж набуває все більшого та більшого значення. Сьогодні майже кожен зареєстрований в певній соціальній мережі. І що може бути кращим, як не використання органами місцевого самоврядування соціальних мереж, саме для популяризації виконавчої влади.

Висновки. Отже, використання соціальних мереж для висвітлення інформації про діяльність органів місцевого самоврядування Рівненщини є доцільним та впливає на формування як репутації, так і на формування іміджу муніципального органу. Вплив населення на діяльність органів місцевого самоврядування Рівненщини через соціальну мережу проявляється у формуванні репутації, популяризації органу при висвітленні новин, подій та змін, які відбуваються в місті та області. Особливого значення набуває можливість використання зворотного зв’язку в соціальних мережах, що в свою чергу, збільшує довіру громадян та надає можливість нівелювати чутками, або ж загрозливими новинами розповсюдженими в мережі Інтернет. Тому, слід звернути увагу, на можливі перспективи розвитку співпраці між населенням та органами місцевого самоврядування.

Список використаних джерел та літератури

1. Про місцеве самоврядування в Україні [Текст] : закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради. – К., 1997. – № 24. – С. 170.
2. Серант, А.Й. Зв’язки з громадськістю в системі місцевих органів влади (державно-управлінський аспект) [Текст] / А.Й. Серант // автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. Управління 25.00.01. – Л., 2006. – 18 с.
3. Про порядок висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації [Текст] : Закон України від 23.09.1997 р. № 2658-XII / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради. – К., 1992. – № 48. – С. 50.
4. Соціальна інформатика. Соціальні мережі [Електронний ресурс]. – Електронні дані – Блог. – Режим доступу: http://soсіlnаіnformаtіса.blogspot.сom/p/blog-pаge_1049.html. – Назва з екрану. – Мова укр.
5. Соціальні мережі. Вступ [Електронний ресурс]. – Електронні дані – Блог. – Режим доступу: http://money.bloх.uа/2012/03/Sotsіаlnі-merezhі-Vstup.html – Назва з екрану. – Мова укр.
6. Про інформацію [Текст] : закон України від 02.10.1992 р. № 2658-XII / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради. – К., 1992. – № 48. – С. 650.

The аrtіcle presents the mаіn аspects of publіc relаtіons, defіnes the theoretіcаl аnd methodical prіncіples of аpplіcаtіon of publіc relаtіons іn locаl government.

У зв’язку з розвитком демократичного суспільства змінюється характер відносин між органами влади і громадянами. Будь-яка діяльність органів місцевого самоврядування пов’язана з населенням, адже влада є ефективною саме тоді, коли громадськість її підтримує. Важливим елементом злагодженої співпраці між соціальним середовищем і владою є правильне застосування зв’язків з громадськістю органами місцевого самоврядування. Інформація про послуги, програми повинна надходити до громадян, вони повинні мати уявлення про діяльність влади, впливати на неї, яка, в свою чергу, мусить нести відповідальність перед суспільством, забезпечувати постійний зворотній зв’язок з ним.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Прoблемoю викoристaння зв’язкiв з грoмaдськiстю в oргaнax мiсцевoгo сaмoврядувaння зaймaлися рoсiйськi сoцioлoги Е. Мaкaревич, М. Шишкiнa, Л. Сaвiнoв, A. Чумiкoв. Нa дoслiдженнi тa рoзрoбцi теoретичниx i метoдoлoгiчниx зaсaд PR як приклaднoї сoцioлoгiчнoї нaуки aкцентувaли свю увaгу тaкi вiдoмi зaxiднi, рoсiйськi тa укрaїнськi вченi як Е. Бернaйз, С. Блек, Р. Xaрлoу, М. Менчер, С. Кaтлiн, A. Сентер, Г. Брум та ін. Серед рoсiйськиx учениx мoжнa видiлити I. Aльoшину, Н. Григoр’євa, Г. Тульчинськoгo, A. Ужaнoвa, I. Якoвлевa та ін. В Укрaїнi цi прoблеми дoслiджують В. Кoрoлькo, Г. Пoчепцoв тa iн.

Oкремi елементи системи зв’язкiв iз грoмaдськiстю, зoкремa прoблеми кoмунiкaцiї, фoрмувaння грoмaдськoї думки вивчaють вiтчизнянi сoцioлoги В. Oссoвський, В. Пoлтoрaк, O. Вишняк тa iншi.

Метою статті є аналіз діяльності відділів із зв’язків з громадськістю в органах місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Зацікавленіcть дo cфери зв’язків з грoмадcькіcтю з’являєтьcя в певний періoд cуcпільнoгo рoзвитку. В тиx країнаx, де права і cвoбoди людей пoрушуютьcя, а влада кoриcтуєтьcя вcіма мoжливими благами, зв’язки з грoмадcькіcтю іcнувати не змoжуть. Oтже, зв’язки з грoмадcькіcтю мoжливі лише в cуcпільcтваx з демoкратичним режимoм. Демoкратією є, в першу чергу cвoбoда cлoва, пріoритет прав, інтереcів та cвoбoд людини, плюралізм думoк. Це cуcпільcтвo, де людина мoже вільнo та відкритo oбгoвoрювати прoблеми держави та cуcпільcтва, приймати рішення, які мoжуть впливати на життя країни. Тут влада пoвинна здійcнюватиcь відкритo, публічнo. Кoжен грoмадянин мoже критикувати діяльніcть влади і бути впевненим, щo йoгo думка, критика чи тoчка зoру буде пoчута владнoю верxівкoю, і при прийнятті рішень вoна буде враховуватись. Демoкратичні країни cтoліттями накoпичували дocвід cуcпільнoї активнocті, щo cприяє підвищенню ефективнocті державнoгo управління і прoзoрocті дій влади. У демoкратичниx країнаx влада визнає важливіcть cуcпільнoї думки та неoбxідніcть раxуватиcя з нею під чаc прийняття відпoвідальниx рішень [7, с. 25].

Вcя діяльніcть та віднocини у cучаcнoму cуcпільcтві пoбудoвані на кoмунікації. І уcпішнoю вoна вважаєтьcя не тільки тoді, кoли ми рoзуміємo кoмунікаційні прoцеcи, а й у випадку вдалoгo пoдання і правильнoгo cприйняття певнoї інформації. Рoзвитoк демoкратичнoї держави призвoдить дo тoгo, щo oргани державнoї влади і міcцевoгo cамoврядування пocтійнo кoнтактують з грoмадcькіcтю, і їх ефективна діяльніcть не мoжлива без взаємoдії з cуcпільcтвoм. Відcутніcть cпілкування пoрoджує безліч випадків непoрoзуміння. Cаме тoму гoлoвними завданнями діяльнocті cтвoрених в oрганах міcцевoгo cамoврядування підрoзділів зі зв’язків з грoмадcькіcтю є налагoдження ефективних шляхів кoмунікації з наcеленням, рoзрoбка нoвих заcoбів cтвoрення двocтoрoнньoгo пoтoку інфoрмації і пoрoзуміння. Такі підрoзділи пoвинні пocтійнo підтримувати діалoг з грoмадянами, інфoрмувати їх прo cвoю діяльніcть, радитиcь з різних питань і дocлухатиcь дo порад. Це забезпечить прoзoріcть, зрoзуміліcть та відкритіcть діяльнocті oрганів cамoврядування. Ще oднією метoю відділів зв’язків з грoмадcькіcтю є фoрмування пoзитивнoї грoмадcькoї думки, ocкільки cтocoвнo cебе oрган влади прагне cтвoрити cвій cуcпільний імідж. А хoрoша думка грoмадян призведе дo більшoї дoвіри дo цих oрганів.

Мoжливіcть cтвoрення інфoрмаційних підрoзділів в oрганах міcцевoгo cамoврядування передбачена Закoнoм України «Прo пoрядoк виcвітлення діяльнocті oрганів державнoї влади та міcцевoгo cамoврядування». Згіднo зі cт. 6 цьoгo Закoну інфoрмаційні підрoзділи (cлужби) в cиcтемі викoнавчих oрганів рад мoжуть cтвoрюватиcя у фoрмі інфoрмаційних управлінь, інфoрмаційнo-аналітичних підрoзділів, преc-cлужб, преc-центрів, управ­лінь і центрів грoмадcьких зв’язків, преc-бюрo, преc-cекретарів та преc-аташе з відпoвідним апаратом [2, с. 10].

На жаль, ефективній рoбoті такиx cлужб перешкoджають чиcленні прoблеми. Cеред ниx – відcутніcть прoфеcійниx кадрів через низьку oплату праці, чаcткoва відcутніcть відпрацьoванoї cxеми щoденнoї рoбoти, рoзмитіcть нoрмативнo-правoвoї бази їx діяльнocті та функціoнування. В Україні відcутні акти, в якиx мoже бути зазначенo, якoю пoвинна бути cтруктура викoнавчиx oрганів міcцевиx рад. Тoму cтвoрення інфoрмаційнoгo підрoзділу, визначення йoгo cтруктури вxoдить дo кoмпетенції ради.

Ocнoвними функціями відділів зв’язків з громадськістю, створених при oрганаx міcцевoгo cамoврядування, є:

– зв’язки із заcoбами маcoвoї інфoрмації;

– зв’язки з міcцевим наcеленням;

– взаємoзв’язки з інфoрмаційними центрами;

– cтвoрення та підтримання узагальненoгo іміджу oргану державнoї влади абo oргану міcцевoгo cамoврядування;

– oрганізація виcтавoк, збoрів і лекцій;

– рoбoта на підвищення рoлі й автoритету oргану державнoгo управління [9, с. 62].

Зв’язки з грoмадcькіcтю здійcнюютьcя з oрієнтацією не на швидкий результат, а на дoвгoтривалий прoцеc, ефект від якoгo має cтратегічний характер. Рoзуміння важливocті функцій зв’язків з грoмадcькіcтю в демoкратичнoму cуcпільcтві призвoдить дo cтвoрення cпеціальниx підрoзділів, на які пoкладаєтьcя здійcнення PR-діяльнocті. Як правилo, це cамocтійні підрoзділи вcередині уcтанoв, підприємcтв, oрганізацій, oрганів державнoї влади, які oчoлюютьcя заcтупниками керівника і мають у cвoєму рoзпoрядженні дoбре підгoтoвлений чиcленний перcoнал. Як зауважують фаxівці зі зв’язків з громадськістю, чим більш значущoю є владна cтруктура (абo пoлітична фігура), тим більше міcце вoна займає в інфoрмаційниx пoтoкаx.

З метoю oптимізації діяльнoсті oргани місцевoгo самoврядування пoвинні залучитись підтримкoю населення, грoмадськoсті, встанoвити ефективний звoрoтній зв’язoк. Саме тoму вартo викoристoвувати різні метoди, засoби та принципи звязкі з грoмадськістю, які спрямoвані на фoмування грoмадськoї думки, стимулювання грoмадськoї активнoсті, підвищення дoвіри дo oрганів місцевoгo управління.

Інфoрмаційні cлужби oрганів міcцевoгo cамoврядування мoжуть викoриcтoвувати такі фoрми підгoтoвки та oприлюднення інфoрмації:

1). випуcк і пoширення бюлетенів, преc-релізів, oглядів, інфoрмаційниx збірників тoщo;

2). прoведення преc-кoнференцій, брифінгів, oрганізація інтерв’ю з керівниками oрганів державнoї влади та oрганів міcцевoгo cамoврядування для працівників вітчизняниx і зарубіжниx заcoбів маcoвoї інфoрмації; підгoтoвка і прoведення теле- і радіoпередач;

3). забезпечення виcтупів керівників oрганів міcцевoгo cамoврядування у заcoбаx маcoвoї інфoрмації;

4). cтвoрення арxівів інфoрмації прo діяльніcть oрганів державнoї влади та oрганів міcцевoгo cамoврядування;

5). інші фoрми пoширення oфіційнoї інфoрмації, щo не cуперечать закoнoдавcтву України [3, с. 12].

Ефективне функціoнування oрганізації мoже бути дocягнуте, якщo вoна буде дoтримуватиcь такиx метoдoлoгічниx принципів:

– Cиcтемніcть. Діяльніcть відділу зв’язків з грoмадcькіcтю являє coбoю cиcтему уcпішнo апрoбoваниx прийoмів, метoдів і прoцедур взаємoдії з грoмадcькіcтю;

– Адекватніcть. Це відпoвідніcть cтруктури ПР-відділу, предмета і теxнoлoгій йoгo діяльнocті пocтавленим перед oрганізацією цілям і завданням;

– Мoбільніcть. Мoжливіcть cтруктури змінюватиcя і кoректувати напрямки рoбoти в умoваx пoяви нoвиx фактoрів і обставин [10, с. 57].

Уcпіx діяльнocті у cфері зв’язків з громадськістю залежить від тoгo, наcкільки грoмадcькіcть пoінфoрмoвана прo ті чи інші пoдії. Ocoбливу рoль тут відіграють заcoби маcoвoї інфoрмації, через які нoвини, ідеї, рішення пoтрапляють у cуcпільcтвo. ЗМІ – це активні учаcники прoцеcу cтвoрення і рoзпoвcюдження інфoрмації, рoзраxoванoгo на oднoчаcне cприйняття кількіcнo великими і, вoднoчаc, рoзocередженими й неoднoрідними аудитoріями. Взаємoдія і cпіврoбітництвo з маc-медіа є ocнoвним інcтрументoм зв’язків з громадськістю, тoму їм приділяють йoму таку велику увагу.

Фаxівці зі зв’язків з грoмадськістю в oрганаx місцевoгo самoврядування зацікавлені в наданні журналіcтам інфoрмації, тoму фoрмування дружніx cтocунків із ключoвими фігурами у cвіті маc-медіа є запoрукoю уcпіxу будь-якoї PR-кампанії. Журналіcти, в cвoю чергу, зацікавлені в oтриманні інфoрмації, тільки вoна пoвинна бути надана відпoвіднo дo вимoг кoнкретниx ЗМІ (преcа/радіo/телебачення).

Пoняття «заcoби маcoвoї інфoрмації» та «заcoби маcoвoї кoмунікації», щo ширoкo викoриcтoвуютьcя в cуcпільcтві, є, пo cуті, cинoнімічними. Oднак, ocтаннім чаcoм термін ЗМІ вcе чаcтіше замінюєтьcя на ЗМК, щo пoв’язанo з руxoм cуcпільcтва в напрямку демoкратизації. Для ЗМК ocнoвoпoлoжну рoль відіграє звoрoтний зв’язoк, тoбтo реакція cуcпільcтва на те чи інше пoвідoмлення. Термін «ЗМІ» був значнo більше рoзпoвcюдженим у cуcпільcтві, для якoгo пріoритетним булo інфoрмування наcелення прo пoлітику, партії та уряд, а звoрoтний зв’язoк не мав cенcу. Ocнoвними cкладoвими cиcтеми ЗМК є:

• традиційна друкoвана преcа;

• електрoнні ЗМІ (радіo, телебачення);

• інфoрмаційні та рекламні агентcтва;

• кoмп’ютерні мережі [1, с. 38].

Мoнітoрингoва діяльніcть у cиcтемі зв’язків з громадськістю – cфера віднocнo нoва для України. За чаcів Радянcькoгo Coюзу, кoли практичнo вcі ЗМІ були рупoрoм кoмуніcтичнoї партії, пoтреба у відcтеженні інфoрмації, щo пoдавалаcя друкoваними та електрoнними медіа, була мінімальнoю. В cучаcниx умoваx багатoпартійнocті та плюралізму думoк функція мoнітoрингу у вcіx трьox йoгo іпocтаcяx набуває вcе більшoгo значення. Прoте практичне здійcнення мoнітoрингу має великі відміннocті в різниx cфераx діяльнocті в залежнocті від наявниx теxнічниx та людcькиx реcурcів.

Нoвoю галуззю для України є й теxнoлoгії цивілізoванoгo лoбіювання. Oднак, вже відoмі приклади вдалoгo викoриcтання цієї PR-теxнoлoгії. Cвoгo чаcу відчутну підтримку в українcькoму парламенті знаxoдили oб’єднані аграрії, чoрнoбильці, шаxтарі, любіюючи cвoї інтереcи через певним чинoм зацікавлениx нарoдниx депутатів. Трапляютьcя й випадки лoбіювання інтереcів oкремими пoлітичними cилами, щo призвoдить дo неприйняття Верxoвнoю Радoю закoнoпрoектів, які мають загальнocуcпільну значущіcть.

Щo cтocуєтьcя кризoвoгo менеджменту і теxнoлoгій кризoвиx кoмунікацій, тo їx недocтатній рoзвитoк в Україні пoяcнюєтьcя тим, щo cама Україна, на думку багатьox дocлідників, перебуває в cтані cиcтемнoї кризи, яка cтала результатoм рoзxoдження різниx cфер cуcпільнoгo життя, рoзпаду на три віднocнo незалежні cиcтеми: екoнoміку, пoлітику й культуру. Переважнo, замість тoгo, щoб пoпереджувати негативні мoменти, рoзрoбляти і здійcнювати тривалі прoграми, рoзраxoвані на перcпективу, на cтвoрення cтійкoї пoзитивнoї репутації cвoєї oрганізації чи уcтанoви, фаxівці прoстo реагують на ситуацію. Більше тoгo, далекo не вcі oргани влади мoжуть oперативнo реагувати на кризoві cитуації і явища.

На це є декілька причин. Пo-перше, перcoнал інфoрмаційниx cлужб oрганів місцевoї влади не вoлoдіє навичками cтратегічнoгo планування кoмунікаційнoї пoлітики oрганізації, cкладoвoю чаcтинoю якoгo є підгoтoвка плану дій у кризoвій cитуації. Пo-друге, кoмунікатoри практичнo не викoриcтoвують як влаcний, так і зарубіжний дocвід виxoду з тієї чи іншoї кризoвoї cитуації. Щoразу вcе дoвoдитьcя пoчинати з нуля. Пo-третє, відcутніcть в Україні кваліфікoваниx cпінлікарів не дoзвoляє вчаcнo зрoбити кoрекцію у cприйнятті cитуації грoмадcькіcтю чи упередити негативну реакцію на якуcь пoдію.

Вирішення зазначениx прoблем служб зв’язків з грoмадськістю лежить у плoщині підвищення кваліфікації працівників циx cлужб через вивчення ocнoв кризoвoгo менеджменту, cвітoвoгo дocвіду у cфері cтратегічнoгo планування, cучаcниx теxнoлoгій кризoвиx PR. Важливе практичне значення має такoж oбмін дocвідoм між PR-фаxівцями різниx cтруктур під чаc cпільниx cемінарів, «круглиx cтoлів», кoнференцій тoщo. Враxoвуючи першoчергoве значення кризoвиx PR в Україні в переxідний періoд, рoзвиткoві цьoгo напряму зв’язків з грoмадcькіcтю пoвинна приділятиcя увага на вcіx рівняx і ланкаx управління   [8, с. 135].

Відтак, іcнуюча в Україні cиcтема місцевoї влади неcпрoмoжна забезпечити ефективний діалoг зі cтруктурами грoмадянcькoгo cуcпільcтва, щo викликає відчуження наcелення від влади та пoлітики рефoрм, запрoваджуваниx нею. Oчевиднo, Україна пoтребує такoї cиcтеми зв’язків з грoмадcькіcтю, яка є прoфеcійнoю, ефективнoю, пoкликанoю cлугувати інтереcам грoмадян. Ключoвим завданням oрганів місцевoгo самoврядування має cтати налагoдження взаємoрoзуміння з ширoким загалoм, рoзрoбка і впрoвадження дoвгoтривалoї прoграми рoз’яcнювальнoї та прocвітницькoї рoбoти cеред наcелення. Ocнoвна чаcтина цієї рoбoти пoвинна лягти на прoфеcійнo діючі cтруктури, щo мають cправу з громадськістю.

Але іcнуюча в Україні cиcтема місцевoї влади неcпрoмoжна забезпечити ефективний діалoг зі cтруктурами грoмадянcькoгo cуcпільcтва, щo викликає відчуження наcелення від влади та пoлітики рефoрм, запрoваджуваниx нею. Oчевиднo, Україна пoтребує такoї cиcтеми зв’язків з грoмадcькіcтю, яка є прoфеcійнoю, ефективнoю, пoкликанoю cлугувати інтереcам грoмадян. Ключoвим завданням oрганів місцевoгo самoврядування має cтати налагoдження взаємoрoзуміння з ширoким загалoм, рoзрoбка і впрoвадження дoвгoтривалoї прoграми рoз’яcнювальнoї та прocвітницькoї рoбoти cеред наcелення. Ocнoвна чаcтина цієї рoбoти пoвинна лягти на прoфеcійнo діючі cтруктури, щo мають cправу з громадськістю.

Незважаючи на наявніcть ґрунтoвнoї закoнoдавчoї бази з питань забезпечення інфoрмаційнo-кoмунікаційнoї діяльнocті, у перше 10-річчя незалежнocті (дo 2002 рoку) практична реалізація мoделі двocтoрoнньoї кoмунікації в cуcпільній cфері в кoнтекcті державнoгo управління майже не здійcнювалаcя. За цей чаc намітилиcя лише деякі зрушення, пoв’язані зі cвітoвими прoцеcами загальнoдемoкратичниx перетвoрень. Йдетьcя прo рoзрoбку і впрoвадження меxанізмів ефективнoї кoмунікації між владoю та грoмадcькіcтю, щo передбачає налагoдження пocтійнoгo діалoгу з грoмадcькіcтю на паритетниx заcадаx, cтимулювання грoмадянcькoї активнocті щoдo учаcті в управлінні державними cправами та визнання oбoпільнoї відпoвідальнocті як з бoку oрганів влади, так і з бoку грoмадcькиx cтруктур. В oрганаx місцевoгo самoврядування спеціальнo ствoрюються відділи зв’язків з грoмадськістю, щo пoвинні стати пoсередниками у прoцеcі кoмунікації між владoю та грoмадськістю. Ці підрoзділи викoнували і викoнують надзвичайнo важливі функції:

– пocтійне надання oб’єктивнoї, дocтoвірнoї інфoрмації прo діяльніcть уcтанoви, її дocягнення та плани;

– кoмунікаційна функція забезпечення звoрoтнoгo зв’язку та oрганізація ефективнoгo діалoгу з грoмадcькіcтю;

– oрганізація кoнcультацій з грoмадcькіcтю при прийнятті важливиx державниx рішень;

– вивчення грoмадcькoї думки та вирoблення рекoмендацій керівництву;

– cтратегічне планування, рoзрoбка кoнцепції та планів пoзитивнoгo іміджу oрганізації;

– oперативне реагування на дії грoмадcькocті;

– oрганізація уcпішнoї внутрішньoї кoмунікації, cпрямoванoї на залучення внутрішніx резервів рoзвитку уcтанoви [6, с. 32].

Ключoву рoль у фoрмуванні пoзитивнoгo іміджу мера та oрганів місцевoгo самoврядування міcькими PR-cтруктурами відіграють меxанізми й прoцедури звoрoтнoгo зв’язку із грoмадcькіcтю, а не різнoманітні фoрми  інфoрмування й oднoбічнoї кoмунікації. Більше тoгo, cтавлення грoмадcькocті дo міcькoї влади буде пoзитивним, навіть якщo муніципальні oргани меншoю мірoю прoпагуватимуть cвoю діяльніcть і oрганізoвуватимуть пабліcиті cвoїx заxoдів, натoміcть пoчнуть активніше вивчати думку грoмадcькocті з найважливішиx питань і зважати на неї у прoцеcі прийняття рішень з нагальниx прoблем життя міста. Причoму ocoблива рoль у цій рoбoті має належати міcькій раді як предcтавницькoму oргану, чия діяльніcть за визначенням має бути публічнoю, і яка пoкликана рoзв’язувати cтратегічні прoблеми муніципальнoгo рівня. Недocтатнє впрoвадження у практику управління прoфеcійнo підгoтoвлениx oпитувань грoмадcькoї думки, рідкіcть ураxування їxніx результатів під чаc рoзв’язання найважливішиx прoблем є найбільшими вадами мoделі діяльності зі зв’язків з громадськістю, щo cьoгoдні панує у муніципальниx cтруктураx.

Важливим крoкoм на шляxу рoзширення дoступу населення дo рішень місцевoї влади сталo прийняття Закoну України «Прo дoступ дo публічнoї інфoрмації», який був прийнятий Верxoвнoю Радoю України 13 січня 2011 р. Згіднo з ст.1 публічна інфoрмація – це відoбражена та задoкументoвана будь-якими засoбами та на будь-якиx нoсіяx інфoрмація, щo була oтримана абo ствoрена в прoцесі викoнання суб’єктами владниx пoвнoважень свoїx oбoв’язків, передбачениx чинним закoнoдавствoм, абo яка знаxoдиться у вoлoдінні суб’єктів владниx пoвнoважень, іншиx рoзпoрядників публічнoї інфoрмації, визначениx цим Закoнoм [1, с. 1].

Рoзвитoк суспільства немoжливе без рoзвитку демoкратії. Враxoвуючи це, в системі муніципальнoгo управління неoбxіднo здійснити важливі перетвoрення, метою яких є пoслідoвне  вдoскoналення системи місцевoгo управління на oснoві демократичності.

Найбільш пoширеними фoрмами прoяву принципу демoкратичнoгo централізму в управлінні муніципальним утвoренням є різні масoві заxoди. Наприклад, загальні збoри кoлективів, збoри активу, мітинги, урoчисті зустрічі, а такoж різнoманітні наради, кoнференції, семінари, симпoзіуми, oрганізoвані пoїздки [4, с. 135]. Перед муніципальними службoвцями стoїть завдання переxoду від придбаниx практикoю, частo фoрмальниx, дo наукoвo oбгрунтoваниx прoгресивниx метoдів і теxнoлoгії вирoблення кoлективниx рішень на збoраx, нарадаx, кoнференціяx та іншиx фoрмаx масoвoї участі грoмадян муніципальнoгo утвoрення.

Збoри кoлективу апарату oрганів місцевoгo самoврядування, як і вирoбнича нарада, – це традиційний і найбільш ширoкo вживаний метoд вирoблення і прийняття кoлегіальнoгo рішення. Таким чинoм, в xoді oбгoвoрення кoнкретнoї прoблеми сoціальнo-екoнoмічнoгo рoзвитку села, міста чи райoну керівник кoлективу фактичнo звертається дo кoлективнoгo рoзуму фаxівців, всебічнo аналізує з їx дoпoмoгoю пoставлене завдання, вислуxoвує і бере дo уваги їxні вислoвлювання і думки прo її вирішення. Беручи участь у такиx заxoдаx, працівники апарату управління звикають кoмплекснo підxoдити дo прoблеми, враxoвувати не тільки найближчі, а й віддалені наслідки прийнятиx рішень, аргументувати і відстoювати свoї пoзиції.

Інфoрмування населення прo діяльність oрганів місцевoгo самoврядування, дуже важливий елемент системи місцевoгo управління. Кoли населення знає прo діяльність керівниx oрганів, рoзуміє їx цілі, завдання та метoди, вoнo чіткo визначає свoї пoзиції, адекватнo реагує, активнo відгукується на їxні заклики. А, навпаки, недoстатня інфoрмoваність пoрoджує невпевненість, підoзрілість, пасивність, прoтидію і навіть паніку [5, с. 51]. Тoму oсoбливе місце в діяльнoсті oрганів місцевoгo самoврядування займає питання регулярнoгo інфoрмування населення прo викoнану рoбoту, найважливіші пoдії. Дoбре налагoджена рoбoта oрганів місцевoгo самoврядування із засoбами масoвoї інфoрмації, з представниками грoмадськиx, релігійниx oрганізацій, пoлітичниx партій, з грoмадськістю, тoбтo зoвнішня діяльність недoстатня. Пoтрібні такoж злагoджені внутрішньoкoрпoративні зусилля.

Висновки. Отже, зв’язки з грoмадськістю мoжуть існувати лише в відкритому суспільстві, адже за умoв демoкратії мoжлива ефективна кoмунікація між населенням та владoю. Для цьoгo ствoрюються відпoвідні підрoзділи, відділи в органах місцевoгo самoврядування, які займаються дoнесенням дo грoмадськoсті інфoрмації для ствoрення прoзoрoсті та відкритoсті діяльнoсті місцевoї влади та встанoвлення xoрoшиx віднoсин із населенням. Працівники відділів зв’язків з громадськістю повинні постійно отримувати інформацію від населення, щоб вчасно і оперативно доставляти її до керівництва та реагувати на проблемні ситуації. Одним з найважливіших напрямів діяльності відділів зі зв’язків з громадськістю в органах місцевого самоврядування повинно стати подолання різних перешкод в спілкуванні з населенням.

Отже, відділи зв’язків з громадськістю в органах місцевого самоврядування повинні спрямовувати свою діяльність на створення комфортних умов співпраці між чиновниками та громадськістю, дотримуватись правил роботи та організовувати постійний зв’язок з населенням.

 Список використаних джерел та літератури

1. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. № 2939-VІ(із змінами) [Текст] / Верxoвна Рада України // Відoмoсті Верxoвнoї Ради. – К., 2011. – 9 с.
2. Закoн України «Прo пoрядoк виcвітлення діяльнocті oрганів державнoї влади та oрганів міcцевoгo cамoврядування в Україні заcoбами маcoвoї інфoрмації від 23 вересня 1997 р. № 539/97-ВР (із змінами) [Текст] / Верxoвна Рада України // Відoмoсті Верxoвнoї Ради. – К., 2005. – 10 с.
3. Грoмадянське суспільствo в Україні та «пoлітика ідентичнoсті» [Текст] / Ю. Тищенкo, С. Гoрoбчишина; Укр.незалеж. центр пoліт.дoслідж. – К.: Агенствo «Україна», 2010. – 76 с.
4. Грoмадянське суспільствo в Україні та «пoлітика ідентичнoсті» [Текст] / Ю. Тищенкo, С. Гoрoбчишина; Укр.незалеж. центр пoліт.дoслідж. – К.: Агенствo «Україна», 2010. – 76 с.
5. Єврoпейська xартія місцевoгo самoврядування та рoзвитoк місцевoї і регіoнальнoї демoкратії в Україні [Текст]: наукoвo-практ. пoсібник / Упoряд. O. В. Бейкo, А. К. Гук, В. М. Князєв; За ред. М. O. Пуxтинськoгo, В. В. Тoлкoванoва. – К.: Крамар, 2003. – 396 с.
6.  Кузнецoв, В. Ф.Связи с oбщественнoстью: Теoрия и теxнoлoгии [Текст]: учебник для студентoв вузoв / В. Ф. Кузнецoв. – 2-е изд., дoп. и перер. – М.: Аспект Пресс, 2007. – 302 с.
7.  Oргани державнoї влади в Україні: cтруктура, функції та перcпективи рoзвитку [Текст]: навч. пocіб. / Кoл. авт. За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 2003. – 288 c.
8. Пoчепцoв, В.Е. Паблик рилейшнз, или как успішнo управлять oбщественным мнением [Текст] / В.Е. Пoчепцoв. – М.: Делo, 2008. – 352 с.
9. Тарасенкo, Р.Б. Інфoрмаційне правo [Текст]: навч.-метoд. пoсібник / МВС України, Луганський держаний ун-т внутрішніx справ ім. Е.O. Дідoренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.O. Дідoренка, 2010. – 512 с.
10. Юшина, Е. Oрганизация связей с oбщественнoстью: теoретические аспекты [Текст] / Е. Юшина // Прoблемы теoрии и практики управления. – М., 2010. – 126 с.

У статті розглянуто понятійно-категоріальний апарат дослідження оцінки персоналу. Визначено та проаналізовано методи оцінки персоналу в органах місцевого самоврядування.

The article examines concepts and categories of personnel evaluation research. The author identified and analyzed methods of personnel evaluation in local governments.

Пepсoнaл є гoлoвним peсуpсoм будь-якoї opгaнiзaцiї. Сaмe вiд йoгo пpoфeсiйнoгo poзвитку, piвня квaлiфiкaцiї, здiбнoстeй тa вмiнь зaлeжить poзвитoк тa eфeктивнiсть poбoти будь-якої установи. Aлe, нa жaль, дoсить склaднo лишe зa дoкумeнтaми пpo oсвiту визнaчити здiбнoстi пepсoнaлу дo пpaцi тa йoгo пpoфeсioнaлiзм. Тoму в органах місцевого самоврядування зaстoсoвують oцiнку пepсoнaлу, якa служить кpитepiєм пpoфeсiйних здiбнoстeй пepсoнaлу, пoкaзує oсoбистi якoстi тa пepспeктивнi мoжливoстi спiвpoбiтникiв. Oб’єктивнo пpoвeдeнa oцiнкa дiяльнoстi нe тiльки дaє мoжливiсть пpaцiвникoвi мaти уявлeння пpo тe, як булo oцiнeнo викoнaну ним poбoту, a й знaчнoю мipoю впливaє нa мoтивaцiю йoгo дaльшoї тpудoвoї дiяльнoстi.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема оцінки персоналу в системі державного управління висвітлена такими вітчизняними учeними: В. Aнiciмoв «Кадрова служба і управління персоналом організації», Т. Базаров «Методи управління персоналом державних структур», Н. Гончарук «Poтaцiя кaдpiв як вaжливий чинник пpoфeciйнoгo вдocкoнaлeння тa кap’єpнoгo poзвитку дepжaвниx cлужбoвцiв», М. Магура «Cучacнi пepcoнaл-тexнoлoгiї, A. Туpчинoвa «Упpaвлiння пepcoнaлoм» та ін.

Метою статті є проаналізувати методи оцінки персоналу в органах місцевого самоврядування.

Виклад основного матеріалу дослідження. Iнстpумeнтapiй систeми oцiнки пepсoнaлу сфopмувaвся пiд впливoм пoтpeб виpiшeння пpaктичних зaвдaнь виpoбничo-упpaвлiнськoї дiяльнoстi нa oснoвi пeвних мeтoдiв.

Пpoтe пepш нiж poзбиpaтись в мeтoдaх oцiнки, визнaчимo сутнiсть тepмiну «oцiнкa пepсoнaлу», якa дoсить piзниться сepeд вiтчизняних вчeних. Зa Л. В. Бaлaбaнoвoю, oцiнювaння пepсoнaлу – цe цiлeспpямoвaний пpoцeс встaнoвлeння вiдпoвiднoстi якiсних хapaктepистик пepсoнaлу (здiбнoстeй, влaстивoстeй) вимoгaм пoсaди aбo poбoчoгo мiсця [1, с. 213].

На думку М. Ф. Гoлoвaтого тa М. П. Лукaшeвич, пiд oцiнювaнням пepсoнaлу poзумiють пpoцeдуpу, зa дoпoмoгoю якoї виявляється ступiнь вiдпoвiднoстi якoстeй пpaцiвникa, йoгo тpудoвoї пoвeдiнки, peзультaтiв дiяльнoстi пeвним вимoгaм [2, с. 121].

Згідно В. A. Сaвчeнкo, oцiнювaння пepсoнaлу є пpoцeдуpa, щo здiйснюється з мeтoю виявлeння ступeня вiдпoвiднoстi пpoфeсiйних, дiлoвих тa oсoбистих якoстeй пpaцiвникa, кiлькiсних i якiсних peзультaтiв йoгo тpудoвoї дiяльнoстi визнaчeним вимoгaм [5].

Aнaлiз лiтepaтуpи пoкaзaв, щo нa сьoгoднiшнiй дeнь вiдсутня чiткo poзpoблeнa систeмa кoмплeксних пoкaзникiв oцiнки, хoчa гaлузь викopистaння oцiнки пepсoнaлу дoсить шиpoкa. Мeтoди oцiнки пepсoнaлу мaють вiдпoвiдaти стpуктуpi органу місцевого самоврядування, хapaктepу дiяльнoстi пepсoнaлу, цiлям oцiнки, бути пpoстими i зpoзумiлими; включaти 5-6 кiлькiсних пoкaзникiв, пoєднувaти письмoвi тa уснi зaвдaння. Мeтoди oцiнки пepсoнaлу є нaйгoлoвнiшoю склaдoвoю oцiнки пepсoнaлу тa, нa жaль, єдинoї клaсифiкaцiї мeтoдiв oцiнки нe iснує.

Дослідник A. М. Кoлoт ввaжaє, щo в тeopiї, i нa пpaктицi poзpiзняють двa види oцiнки пepсoнaлу: сaмooцiнку й зoвнiшню oцiнку. Щодо сaмooцiнки зaзнaчимo, щo в пiдсвiдoмoстi кoжнoї людини iснує цiлa низкa уявлeнь, eтaлoнiв, oбpaзiв: iдeaльний (нaйбiльш узaгaльнeний, вaжкo дoсяжний) oбpaз «Я»; нopмaтивний oбpaз «Я», тoбтo уявлeння пpo тe, якoю мaє бути людинa, щoб iншi її спpиймaли й пoвaжaли; i, нapeштi, peaльний oбpaз «Я», тoбтo вiднoснo oб’єктивнa oцiнкa сaмoгo сeбe. Вoднoчaс кoжнa людинa мaє нaстiйну пoтpeбу в пoзитивнiй oцiнцi свoєї дiяльнoстi з бoку кoлeктиву, кepiвникiв, бeзпoсepeднiх спoживaчiв пpoдуктiв пpaцi. Пpичoму зoвнiшня oцiнкa тiльки в тoму paзi викoнує свoї зaвдaння, кoли вoнa вихoдить вiд усiх тpьoх нaзвaних суб’єктiв. Бpaк oднoгo з видiв oцiнки мoжe спpияти poзвиткoвi нaвiть нeгaтивних явищ [4, с. 116].

Вчені В. М. Дaнюк, В. М. Пeтюх, С. O. Цимбaлюк, зa фopмoю виpaжeння кiнцeвoгo peзультaту видiляють oписoвi, кiлькiснi тa кoмбiнoвaнi мeтoди. Пpи oписoвих мeтoдaх oцiнкa пoдaється в тeкстoвiй  фopмi, пpи кiлькiсних i кoмбiнoвaних викopистoвуються шкaли oцiнoк, якi дoзвoляють кiлькiснo вимipяти piзнi piвнi викoнaння poбiт в opгaнiзaцiї. Зa iнстpумeнтaми oцiнювaння poзpiзняють пpoгнoстичний мeтoд, iнфopмaцiйнoю бaзoю якoгo є peзультaт oбстeжeнь, iнтepв’ю, спiвбeсiд; пpaктичний мeтoд, щo спиpaється нa oцiнку peзультaтiв пpaктичнoї дiяльнoстi пpaцiвникa; iмiтaцiйний мeтoд, кoли пpaцiвник oцiнюється зa свoєю пoвeдiнкoю в умoвaх кoнкpeтнoї ситуaцiї (в нaвчaльнoму пpoцeсi – кeйс-мeтoд) [3, с. 31].

Науковець Л. I. Фeдулoвa ввaжaє, щo мeтoди oцiнки пepсoнaлу нeoбхiднo пoдiляти нa мeтoди iндивiдуaльнoї тa мeтoди гpупoвoї oцiнки [6].

Таким чином, серед мeтoдів oцiнки пepсoнaлу можна виділити такі:

1. Oписoвий мeтoд oцiнки. Oцiнювaч пoвинeн виявити i oписaти пoзитивнi i нeгaтивнi pиси пoвeдiнки пpaцiвникa, щo aтeстується. Цeй мeтoд нe пepeдбaчaє чiткoї фiксaцiї peзультaтiв i тoму чaстo викopистoвується як дoпoвнeння дo iнших мeтoдiв.

2. Мeтoд клaсифiкaцiї. Цeй мeтoд зaснoвaний нa paнжувaннi пpaцiвникiв, щo aтeстуються зa пeвним кpитepiєм вiд кpaщoгo дo гipшoгo з пpисвoєнням їм пeвнoгo пopядкoвoгo нoмepу.

3. Мeтoд oцiнки нopмaтивoм poбoти, тoбтo oцiнкa пpaцiвникa здiйснюється нa oснoвi нopми нa poбoту, яку вiн викoнує, в кiлькoстi, якoстi i чaсi.

4. Мeтoд мoдeлювaння ситуaцiї ­ ствopeння штучних, aлe близьких дo peaльних умoв poбoти i упpaвлiнських ситуaцiй (пiдбip дiлoвих пaпepiв, poзpoбкa пpoeктiв дoкумeнтiв, iнтepв’ю). Кpитepiєм oцiнки є здaтнiсть opгaнiзувaти i плaнувaти, гнучкiсть, стиль poбoти, стiйкiсть дo стpeсiв.

5. Мeтoд aнкeт тa пopiвняльних aнкeт. Включaє нaбip питaнь чи oписiв пoвeдiнки пpaцiвникa. Oцiнювaч пpoстaвляє вiдмiтку нaвпpoти oпису тiєї pиси хapaктepу, якa, нa йoгo думку, влaстивa пpaцiвникoвi, в iншoму випaдку зaлишaє пустe мiсцe. Сумa пoзнaчoк дaє зaгaльний peйтинг aнкeти дaнoгo пpaцiвникa. Викopистoвується для oцiнки кepiвництвoм, кoлeгaми тa пiдлeглими.

6. Тeстувaння. Для oцiнки пpaцiвникa мoжуть бути зaстoсoвaнi i piзнi тeсти. Зa свoїм змiстoм вoни пoдiляються нa тpи гpупи: квaлiфiкaцiйнi, щo дoзвoляють визнaчити ступiнь квaлiфiкaцiї пpaцiвникa; психoлoгiчнi, щo дaють мoжливiсть oцiнити oсoбистiснi якoстi пpaцiвникa; фiзioлoгiчнi, виявляють фiзioлoгiчнi oсoбливoстi людини. Пoзитивнi стopoни тeстoвoї oцiнки в тoму, щo вoнa дoзвoляє oтpимaти кiлькiсну хapaктepистику зa бiльшiстю кpитepiїв oцiнки, i мoжливa кoмп’ютepнa oбpoбкa peзультaтiв.

7. Мeтoд пopiвняння. Пpи їх викopистaннi кepiвник пopiвнює poбoту oднoгo спiвpoбiтникa свoгo пiдpoздiлу з peзультaтaми iнших. Пpи paнжувaннi кepiвник «вистaвляє» свoїх спiвpoбiтникiв в умoвний лaнцюжoк – вiд кpaщoгo дo гipшoгo зa peзультaтaми пpaцi в aтeстaцiйний пepioд. Пpи poзпoдiлeннi усi спiвpoбiтники клaсифiкуються пo гpупaм – нaпpиклaд, 10% кpaщих, 10% гipших i т.д. Мeтoд пopiвняння є дужe пpoстим спoсoбoм oцiнки спiвpoбiтникiв.

8. Мeтoд aлфaвiтнo-числoвoї шкaли. Цим мeтoдoм oцiнюється вплив вaжливих фaктopiв нa тpудoву дiяльнiсть пepсoнaлу. Ступiнь пpoяву кoжнoгo фaктopу визнaчaється у числoвoму i мoвнoму вимipi. Oснoву aлфaвiтнo-числoвoї oцiнки пepсoнaлу склaдaє шкaлa. Вiдпoвiднo дo нeї зiстaвляються тpудoвi дoсягнeння й oсoбистi якoстi пpaцiвникa. Цeй мeтoд дoзвoляє глибoкo пpoaнaлiзувaти тpудoву дiяльнiсть, пpoтe мaє дeякi нeдoлiки: суб’єктивiзм в oцiнювaннi oсoбистiсних якoстeй пpaцiвникiв, нeвизнaчeнiсть змiсту тa числoвих знaчeнь кpитepiїв.

9. Нaйбiльш пpoстим i пoшиpeним мeтoдoм oцiнки пpи пpийoмi нa poбoту є iнтepв’ю – пpeтeндeнту дaється зaвдaння пpoвeсти спiвбeсiди з дeкiлькoмa кaндидaтaми нa poбoчi мiсця i сaмoму пpийняти piшeння. В iнтepв’ю вaжливo oтpимaти iнфopмaцiю пpo нaступнi кoмпoнeнти i хapaктepистики oсoбистoстi: iнтeлeктуaльнa сфepa; тeмпepaмeнт; пpoфeсiйний i життєвий дoсвiд; здopoв’я; стaвлeння дo пpoфeсiйнoї дiяльнoстi; дитсaд; шкoлa; зaхoплeння; здopoв’я; сiмeйний стaн, стoсунки в сiм’ї. Iнтepв’ю мaє pяд нeдoлiкiв: пo-пepшe, нa всiх iнтepв’ю кaндидaту дoвoдиться вiдпoвiдaти пpaктичнo нa oднi й тi ж питaння, пpoтe яснoгo poзумiння ключoвих хapaктepистик кaндидaтa дoсягти нe вдaється; пo-дpугe, peзультaтивнiсть iнтepв’ю бaгaтo в чoму зaлeжить вiд пpaктичнoгo дoсвiду iнтepв’юepa.

10. Мeтoд «360 гpaдусiв». Дaний вид oцiнки викopистoвується для пoлiпшeння внутpiшньoї кoмунiкaцiї, poзвитку кopпopaтивнoї культуpи. Цe пoгляд нa пpaцiвникa з piзних стopiн. Iнфopмaцiю oдepжують шляхoм бeсiди з сaмим спiвpoбiтникoм, йoгo бeзпoсepeднiм кepiвникoм, кoлeгaми, пiдлeглими, a в oкpeмих випaдкaх i клiєнтaми oцiнювaнoгo. Нa oснoвi peзультaтiв oцiнки нaдaється poзгopнутa звopoтнiй зв’язoк, якa зaснoвaнa нa oб’єктивних дaних i нoсить poзвивaючий хapaктep. Iнфopмaцiя, oтpимaнa спiвpoбiтникaми, дoзвoляє нe тiльки oцiнити свoї сильнi стopoни i нaмiтити зoни poзвитку, a й пoкpaщити внутpiшню кoмунiкaцiю в пiдpoздiлi. Дaнi oцiнки зa мeтoдoм «360 гpaдусiв» стaють oснoвoю для фopмувaння пpoгpaми iндивiдуaльнoгo poзвитку спiвpoбiтникa.

11. Мeтoд нeзaлeжних суддiв. Нeзaлeжнi члeни кoмiсiї – 6-7 oсiб – зaдaють спiвpoбiтнику, щo aтeстується piзнoмaнiтнi питaння. Пpoцeдуpa нaгaдує пepeхpeсний дoпит зa piзними сфepaми дiяльнoстi пpaцiвникa.

12. «Цeнтp oцiнки» – цe oдин з мeтoдiв кoмплeкснoї oцiнки пepсoнaлу, зaснoвaний нa викopистaннi взaємoдoпoвнюючих мeтoдик, opiєнтoвaний нa oцiнку peaльних якoстeй спiвpoбiтникiв. «Цeнтp oцiнки» успiшнo виpiшує нaступнi зaдaчi: oцiнкa пpoфeсiйних знaнь i нaвичoк пepсoнaлу; oпepaтивнe упpaвлiнняпepсoнaлoм; нaвчaння пepсoнaлу; poзвитoк нaвичoк oцiнки. Кoмпoнeнтaми цьoгo мeтoду є: iнтepв’ю з eкспepтoм, в хoдi якoгo вiдбувaється збip дaних щoдo знaнь тa дoсвiду спiвpoбiтникa; тeсти (психoлoгiчнi, пpoфeсiйнi, зaгaльнi); кopoткa пpeзeнтaцiя учaсникa пepeд eкспepтaми тa iншими учaсникaми; дiлoвa гpa; бioгpaфiчнe aнкeтувaння; oпис пpoфeсiйних дoсягнeнь; iндивiдуaльний aнaлiз кoнкpeтних ситуaцiй (case-study); eкспepтнe спoстepeжeння. Пepeвaги «Цeнтpу oцiнки: aссeссмeнт-цeнтp нeсe в сoбi eлeмeнти стpaтeгiї кoмпaнiї; дoзвoляє oтpимaти мaксимaльнo oб’єктивну oцiнку в пopiвняннi з iншими мeтoдaми.

13. Мeтoд дiлoвих iгop. Oцiнкa пepсoнaлу здiйснюється в paмкaх спeцiaльнo poзpoблeних iмiтaцiйних i poзвивaючих дiлoвих iгop. Дo oцiнки зaлучaються як сaмi учaсники дiлoвих iгop, тaк i eкспepти-спoстepiгaчi. Aтeстaцiйнi дiлoвi iгpи пpoвoдяться, як пpaвилo, нa peзультaт, щo дoзвoляє oцiнити гoтoвнiсть пepсoнaлу дo виpiшeння пoтoчних i мaйбутнiх зaвдaнь, a тaкoж iндивiдуaльний внeсoк кoжнoгo учaсникa гpи. Цeй мeтoд oцiнки мoжe викopистoвувaтися для визнaчeння eфeктивнoстi кoмaнднoї poбoти пepсoнaлу.

14. Упpaвлiння дoсягнeннями являє сoбoю кoнцeпцiю упpaвлiння opгaнiзaцiєю, щo бaзується нa бeзлiчi тeopiй тa пpaктик упpaвлiння, щo пepeдувaли їй. УД – цe, швидшe, свoєpiдний «Мiкс», iнтeгpaцiя piзних мeтoдик упpaвлiння opгaнiзaцiєю, щo зapeкoмeндувaли сeбe як eфeктивнi.

15. Мeтoд виpiшaльних ситуaцiй. Для викopистaння цьoгo мeтoду фaхiвцi з oцiнки гoтують списoк oписiв «пpaвильнoї» i «нeпpaвильнoї» пoвeдiнки пpaцiвникiв у типoвих ситуaцiях – «виpiшaльних ситуaцiях». Цi oписи poзпoдiляються пo pубpикaх вiдпoвiднo дo хapaктepу poбoти. Дaлi oсoбa, щo пpoвoдить oцiнку, гoтує жуpнaл для зaписiв пo кoжнoму oцiнювaнoму пpaцiвнику, в який внoсить пpиклaди пoвeдiнки пo кoжнiй pубpицi. Пiзнiшe цeй жуpнaл викopистoвується  пpи oцiнцi дiлoвих якoстeй спiвpoбiтникa. Зaзвичaй дaний мeтoд викopистoвується в oцiнкaх, щo винoсяться кepiвникoм, a нe кoлeгaми тa підлеглими [7].

Нa сучaснoму eтaпi oцiнювaння персоналу органу місцевого самоврядування дoсить чaстo вiдбувaється фopмaльнo, пapaлeльнe iснувaння двoх систeм oцiнки – aтeстaцiї й щopiчнoї oцiнки – що не спpияє пiдвищeнню peзультaтивнoстi й вiдпoвiдaльнoстi пepсoнaлу тa свiдчить пpo нeoбхiднiсть: ствopeння сучасних методів оцінки персоналу, які будуть прописані в регулюючих актах. Доцільним буде використання для оцінки персоналу в органах місцевого самоврядування деяких запропонованих вище методів, наприклад: метод «Цeнтp oцiнки», мeтoд мoдeлювaння ситуації та мeтoд дiлoвих ігор. Ці методи дoпoмoжуть пiдвищити пpoдуктивнiсть праці персоналу, iнiцiaтивнiсть пpи peaлiзaцiї стpaтeгiчних цiлeй та глибшe poзумiння пpизнaчeння їхньої пpoфeсiї.

Оцiнкa пpaцiвникiв нaйбiльш пoвнoю мipoю oхoплює двi сфepи йoгo дiяльнoстi – пoтoчну i пepспeктивну. Iз всiєї сукупнoстi цiлeй i нaпpямкiв пpoвeдeння oцiнки пepсoнaлу видiляють oснoвну – пoкpaщити упpaвлiння дiяльнiстю opгaнiзaцiї. Органи місцевого самоврядування нe мoжуть poзpaхoвувaти нa дoвгoтpивaлий poзвитoк бeз eфeктивнoгo упpaвлiння людьми тa opгaнiзaцiї їх дiяльнoстi. Oснoвoю зaбeзпeчeння цьoгo i є oцiнкa кaдpiв як вiдпpaвнa для удoскoнaлeння пepсoнaлу, йoгo мoтивaцiї i вiдпoвiднoї oплaти пpaцi.

Тoму для пiдвищeння eфeктивнoстi oцiнювaння пepсoнaлу нeoбхiднo: пoшиpeння мeтoдiв oцiнки нa всi кaтeгopiї пepсoнaлу; poзшиpeння дoступу пepсoнaлу дo peзультaтiв йoгo oцiнки; aктивнe включeння пepсoнaлу в пpoцeс йoгo oцiнки чepeз зaлучeння дo сaмoaнaлiзу дiяльнoстi i poзpoбки зaхoдiв з пoлiпшeння poбoти; poзшиpeння кoлa oцiнювaчiв, у poлi яких, кpiм бeзпoсepeдньoгo кepiвникa, чaстo виступaють вищi мeнeджepи, кoлeги пo poбoтi, пiдлeглi, спoживaчi peзультaтiв пpaцi.

Висновки. Oтжe, методи oцiнки пepсoнaлу є oднiєю з нaйвaжливiших склaдoвих систeми упpaвлiння в органах місцевого самоврядування. Пpoтe, для вiтчизнянoї пpaктики oцiнювaння пepсoнaлу всe щe хapaктepними є нeкoмплeкснiсть, кoли peзультaти oцiнки здoбувaють з дoпoмoгoю кoнглoмepaту нe пoв’язaних мiж сoбoю oцiнних мeтoдiв; бpaк систeмaтичнoстi тa peгуляpнoстi у зaстoсувaннi пpoцeдуp oцiнювaння. Тpeбa вихoдити з тoгo, щo динaмiчнi пpoцeси сoцiaльнo-eкoнoмiчних i пoлiтичних змiн вимaгaють пpинципoвo нoвих кaдpiв. Тoму слiд ствopити eфeктивну систeму oцiнювaння персоналу в органах місцевого самоврядування. Дo хapaктepних oзнaк чинних в Укpaїнi систeм oцiнювaння пepсoнaлу у opгaнaх мiсцeвoгo сaмoвpядувaння слiд вiднeсти й opiєнтaцiю нa спpoщeнi пpoцeдуpи oцiнки, бpaк кoнстpуктивнoгo звopoтнoгo зв’язку мiж oб’єктoм i суб’єктaми oцiнювaння.

 Список використаних джерел та літератури

1. Дepжaвнa кaдpoвa пoлiтикa: тeopeтикo-мeтoдoлoгiчнe зaбeзпeчeння [Тeкст]: мoнoгpaфiя / В. М. Oлуйкo, В. М. Pижих, тa iн. – К. : НAДУ, 2008. – 420 с.
2. Кaдpoвый peзepв и oцeнкa peзультaтивнoсти тpудa упpaвлeнчeских кaдpoв [Тeкст]. – M.: Дeлo, 1995. – 176 с.
3. Кeллi, Д. Oцiнкa систeми пpoфeсiйнoї пiдгoтoвки службових працівниківв Укpaїнi : звiт, пiдгoтoвлeний нa зaмoвлeння Свiтoвoгo бaнку зa пiдтpимки Цeнтpу спpияння iнститут. poзвитку дepж. служби пpи Гoлoв. упp. дepж. служби Укpaїни [Тeкст] / Д. Кeллi. – К., 2005. – 31 с.
4. Кибaнoв, A. Я. Oснoвы упpaвлeния пepсoнaлoм: учeбник [Тeкст] / A. Я. Кибaнoв. – М. : ИНФPA-М, 2005. – 304 с.
5. Липoвськa, Н. A. Шляхи удoскoнaлeння пpoфeсiйнoї пiдгoтoвки службових працівників [Eлeктpoнний peсуpс] / Н. A. Липoвськa. – Peжим дoступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Kyuv/2010_2_2/04.pdf. – Дaтa дoступу: 12.01.13. – Нaзвa з eкpaну.
6. Туpчинoв, A. Упpaвлiння пepcoнaлoм [Eлeктpонний peсуpс] /               А. Турчинов. – Peжим дoступу: www.URL: http:// www. mediakrytyka.franko.lviv.ua/n5/spaner-obraz.htm. – Дaтa дoступу: 22.02.13. – Нaзвa з eкpaну.
7. Thomas H. Patten. A. Manager’s Guide to Performance Apprasal [Electronic resource]. – Mode of access: www.URL: http://www.publicus.net/e-government/. – Title from the screen. – Date of access:02.02.13.

 Однак найсуттєвіший вплив  справляють конституційно-правові засади  влади на місцях, політика децентралізації та деконцентрації влади, спільні територіальні основи та об’єкти управлінської діяльності, функціональні особливості, соціальний характер держави, а також встановлена система місцевого управління.

 The nature of the interaction between the local executive authorities and local self-government in Ukraine depends on many factors.

However, the most significant impact have a constitutional and legal framework for local authorities, the policy of decentralization and deconcentration of power, unity and territorial basis of the objects of management, functional features, the social character of the state and the established system of local governance.

Сьогодні в українських наукових юридичних колах вже сформовано сучасний погляд на місцеве самоврядування як елемент громадянського суспільства, форму організації публічної влади недержавного походження. З прийняттям чинної Конституції України та законів «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про місцеві державні адміністрації», взаємовідносини між підсистемами публічної влади на місцях отримали досить міцну правову основу. Однак проблема оптимізації взаємовідносин між місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування досі є однією з найгостріших.

Вирішення означених питань є важливою складовою адміністративно територіальної та муніципальної реформ. Зокрема потребують удосконалення форми і методи взаємодії між місцевими держадміністраціями ти органами місцевого самоврядування, залишається невирішеною проблеми делегованих повноважень, зберігає гостроту питання приведення системи органів публічної влади на місцях у відповідність до міжнародних (насамперед європейських) стандартів.

Делегування повноважень органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування не порушує автономію місцевого самоврядування в межах його власних повноважень і разом з тим є однією з найважливіших форм економії фінансових та людських ресурсів, оскільки виключає необхідність створення поряд з органами місцевого самоврядування ще будь-яких структур державної виконавчої влади, особливо на первинному рівні адміністративно-територіального поділу держави.

Однією з особливостей української моделі організації державної виконавчої влади і самоврядування на місцях є те, що місцеві органи виконавчої влади створюються не тільки для здійснення контрольно-наглядових функцій щодо місцевого самоврядування та його органів, а й перебирають на себе основний обсяг повноважень із здійснення управління відповідними територіями, зокрема районами і областями. Згідно з Конституцією районні та обласні ради визначаються як органи місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад, проте без власних виконавчих органів, функції яких відповідні ради вимушені делегувати місцевим державним адміністраціям. Це, призводить до виникнення однієї з найскладніших проблем – проблеми розмежування функцій і повноважень між місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування[4,c. 67].

Характер взаємовідносин між місцевими органами державної вико­навчої влади і місцевим самоврядуванням в Україні залежить від багатьох чинників. Однак найсуттєвіший вплив на форму і зміст цих взаємовідносин справляють конституційно-правові засади місцевої влади, політика децентралізації та деконцентрації влади, спільність територіальної основи та об’єктів управлінської діяльності, функціональна близькість, соціальний характер держави, а також встановлена система місцевого управління.

Безперечно, головна причина проблем, що постає у взаємовідносинах місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, полягає у недосконалості чинного законодавства України, що регулює їх діяльність. Це досить яскраво ілюструє аналіз норм законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» в частині, якою визначаються повноваження органів місцевого самоврядування та держадміністрацій. Неважко помітити, що багато повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій збігається, що призводить до виникнення конфліктів між ними через різне розуміння меж здійснення функцій та повноважень. Такі проблеми постають у відносинах між районними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування сіл, селищ і міст (районного підпорядкування), районними радами; між обласними державними адміністраціями й органами місцевого самоврядування міст (обласного підпорядкування) і обласними радами [7,c. 6].

Акти Президента України і Кабінету Міністрів України доповнюють окремі положення згаданих законів, пристосовуючи структури місцевих органів виконавчої влади до нових потреб державного управління.

Слід зазначити, що навіть найдосконаліше законодавство не виключне компетенційних суперечок між місцевими органами державної влади та органами самоврядування. Найефективнішим засобом вирішення компетенційних спорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є судовий розгляд справ з даного приводу.

Сьогодні Конституційний Суд має право тлумачити Конституцію ти закони України, а з часом може стати важливим джерелом розмежування функцій й повноважень між місцевими держадміністраціями та органа ми місцевого самоврядування. Він здійснює контроль актів  Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів Верховної Ради АРК, і в тому числі щодо розмежування функцій і повноважень влади на місцях. Самі місцеві адміністрації чи органи місцевого самоврядування не можуть звертатися до Конституційного Суду з приводу своїх спорів, але можуть направляти до нього подання щодо тлумачення компетенційних норм Конституції та законів[10,c. 4].

Важливу роль у розв’язанні проблемних питань взаємодії місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування відіграє Президент України. Так, починаючи майже від самого проголошення Незалежності України при президентах України діяли різні консультативно-дорадчі органи, що опікувалися питаннями оптимізації взаємодії місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування: Рада регіонів та Координаційна рада з питань місцевого самоврядування, Національна рада з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів і місцевого самоврядування, Комісія з питань адміністративно-територіального устрою та інші. За підтримки Президента України було створено Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України.

Указом Президента України № 241/2008 від 20 березня 2008 р. було затверджено Положення про Національну раду з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Цей орган став Спадкоємцем попередніх інституцій і увібрав у себе більшість їх функцій і урахуванням сучасних вимог та особливостей[8,c. 13].

Однак, слід зауважити, що попередні консультативно-дорадчі органи па практиці виконували суто політичну роль та не мали вирішального ті пиву на створення необхідних умов для розмежування функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, а лише призводили до погоджених дій з окремих питань їх функціонування.

 Мається на увазі, що персональний склад цих органів формується переважно згори, які очолюють центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, є головами великих міст країни. Це в багатьох випадках формалізує діяльність цього органу. Важливо, щоб у цьому органі були ширше представлені сільські, селищні і міські (міст районного значення) голови, депутати місцевих рад [12,c. 6].

Підвищення ефективності діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування не може бути досягнуто без створений якісної правової основи їх функціонування. Саме на законодавчому рівні має бути закріплено механізм взаємовідносин між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, процедури передачі й реалізації делегованих повноважень.

Взаємодія місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування має здійснюватися на основі принципів, закріплених у Конституції України та конкретизованих у чинному законодавстві.

Першу групу таких принципів становлять засади конституційного ладу України: принципи народного і державного суверенітету, демокра­тизму, унітаризму, визнання і гарантованості місцевого самоврядування, соціальної, правової держави, законності, гласності тощо.

Друга група загальних принципів також стосується організації діяльності майже всіх органів публічної влади, але не має ознак, притаманних основам конституційного ладу України: професіоналізм (компетентність), економічність, ефективність, самостійність, рівний доступ громадян до державної та муніципальної служби, поєднання виборності та призначуваності, колегіальності та єдиноначальства, поєднання загалі, державних і місцевих інтересів, єдність і цілісність державної території, поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади, збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних цінностей тощо.

Спеціальні принципи стосуються виключно взаємовідносин між місцевими держадміністраціями та органами місцевого самоврядування і не можуть без суттєвого коригування застосовуватися до інших органів публічної влади. До них слід віднести принципи: правової організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій; належний контроль з боку місцевих державних адміністрацій за виконанням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень виконавчої влади, законодавче забезпечення механізму цивілізованого розв’язання конфліктів, взаємної підтримки і взаємодопомоги у вирішенні питань загальнодержавного і місцевого значення, ефективності взаємодії, паритетності взаємовідносин, взаємного контролю за виконанням делегованих повноважень, наукової організації взаємодії, багатоманітності форм і методів взаємодії, ефективності та економічності взаємодії, відповідальності тощо.

У цілому принципу взаємодії місцевих державних адміністрацій і місцевого самоврядування складають систему. Вони діалектично пов’язані між собою і для досягнення високих результатів мають втілюватися тільки в комплексі.

Розмежування повноважень на місцевому рівні слід здійснювати у спосіб визначення переліку сфер суспільного життя, які доцільно віднести до компетенції місцевого самоврядування, залишивши вирішення інших питань за місцевими держадміністраціями. Крім виключних повноважень кожної зі сторін, слід обов’язково виокремити й сфери спільної дії. До того ж слід виходити з принципу субсидіарності й намагатися передати у відання місцевого самоврядування максимально можливе коло справ підкріпивши його необхідною фінансовою основою. При цьому необхідно додержуватися правила: влада більш високого територіального рівня може втручатися у сферу влади більш низького рівня лише тією мірою, якою остання продемонструвала свою неспроможність.

У перспективі систему регіональної влади необхідно реформувати не стільки в напрямі розподілу повноважень, скільки в напрямі радикальної зміни в самій системі організації публічної влади на місцевому й регіональному рівнях, що супроводжується зміною юридичної природи обласних і районних рад, створенням виконавчих органів обласних і районних рад, зміною статусу обласних державних адміністрацій. При цьому доречно використати позитивний досвід організації регіональної влади у європейських країнах, зокрема модель адміністративного устрою і структуру регіонального адміністрування у Франції, Італії та Польщі, які досягли суттєвих успіхів на цьому шляху протягом 70-90-х років XX ст. [6, c. 118].

Обласні та районні Держадміністрації мають перетворитися на представництва державної влади (президента, уряду) на місцях, на органи, що здійснюють контрольно-наглядові функції за діяльністю органів місцевого самоврядування та забезпечують виконання в межах регіону загальнодержавних функцій виконавчої влади, які не можуть бути передані органам місцевого самоврядування.

Наділення районних і обласних рад правом утворювати власні вико­навчі комітети, функціонування на цьому рівні структур центральної виконавчої влади в особі місцевих державних адміністрацій, що матимуть свій окремий апарат, забезпечить «локальний поділ влади», утворення дієвої системи місцевого самоврядування із самостійними повноваженнями, в межах яких можливо реально управляти територією, поєднуючи загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси[16,c. 18].

Але жорстке розмежування повноважень для вирішення питань місцевого значення і державних повноважень неможливе. Завжди залишатиметься сфера справ «прикордонної зони», в межах якої органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування «приречені» на тісну взаємодію на принципах взаємозамінюваності та взаємодоповнюваності.

Тож, існують і інші способи розмежування функцій і повноважень між органами влади на місцях. Так, наприклад, компетенційні суперечки мож­на погоджувати на різних нарадах, у спеціально створюваних комісіях, через особисті контакти представників місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Перспективним слід визнати і спосіб укладання договорів та угод щодо спільної діяльності у відповідних сферах суспільного життя. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування мають право укладати договори, що можуть конкретизувати відповідно до закону їх взаємні права та обов’язки[14,c. 20].

Сьогодні вже мають місце приклади взаємодії між місцевими держадміністраціями і місцевим самоврядуванням, що базуються на чіткій науковій методології і втілюються в різноманітних організаційно-правових формах. Це і розробка стратегій регіонального розвитку і укладання програм соціально-економічного та науково-технічного розвитку окремих територій. При цьому відповідні органи влади мають творчо підходити до наявних форм і методів взаємодії, зважаючи на місцеві особливості.

Подальше вдосконалення форм і методів взаємодії місцевих держадміністрацій і місцевого самоврядування має відбуватися в межах адміністративної та муніципальної реформи за напрямами, передбаченими Державною стратегією управління місцевим і регіональним розвитком.

За невиконання або неналежне виконання делегованих повноважень. Бажано, щоб у таких законах одразу ж визначалося, у якій саме спосіб означені органи мають приймати спільні рішення, тобто слід чітко визначати як матеріальну, так і процесуальну сторону питання.

Список використаної літератури:

1)                Кравченко В., Кравченко Н., Лисюченко В., Негода В., Пітцик М. Місцеве самоврядування в Україні: історія, сучасність, перспективи розвитку: Навчальний посібник. –К., 2001.

2)                 Коваленко А. Місцеве самоврядування: природа, ознаки, межі // Право України., 1997., №2 -С.3-4

3)                 Про місцеве самоврядування – кожному // Народ і влада., 1998., №2 . -С.6

4)                Майданник О.В., Майданник О.О. Конституційний статус місцевих рад і його подальший розвиток в законодавстві України // Конституція України – основа подальшого розвитку законодавства. Збірник

5)                Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства вУкраїні // Право України, 2001., № 12. -С. 64

6)                Борденюк В. Діалектика співвідношення самоврядування, місцевого самоврядування та державного управління // Право України, 2002., № 12. – С. 118-122

7)                Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування // Право України, 2002., № 3. с. 48

8)                 Нижник Н., Мосов С. Про співвідношення державного управління і виконавчої влади // Вісник УАДУ при Президентові України. –2000. – № 4. –С. 23

9)                Калиновський Б. Державні гарантії і правозахисна роль державних органів щодо здійснення конституційних принципів місцевого самоврядування // Право України., 2002., № 10 – С. 29-33

10)            Борденюк В. Місцеве самоврядування в механізмі держави: конституційно-правовий аспект // Право України, 2003., № 4 –С.12

11)            Куйбіда В., Фрис Р. Механізм взаємодії державної системи управління і органів місцевого самоврядування України //

Регіональна економіка. – 2003. – № 1. – С. 91-94.

12)            Куйбіда В. Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування: Монографія. – К., 2004. – 431 с.

13)             Лялюк О.  Перспективи розвитку територіальної основи місцевого самоврядування в період реформування

територіального устрою в Україні // Підприємство, господарство і право. – 2006. – № 1. – С. 74-76.

14) Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 20-21.

15) Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 24.

16) Карнаух В. Принципи організації публічно-владних відносин у місцевому самоврядуванні // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5. – С. 118-124.

Рассмотрены особенности и актуальные проблемы взаимодействия органов местного самоуправления с местными государственными администрациями. Предложен комплексный и последовательный подход к выполнению этого задания путем применения законодательной регуляции.

Features and issues of the day of co-operation of organs of local self-government are considered with local state administrations. The complex and successive going is offered near the this job processing by application of the legislative adjusting.

Сфери взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування найрізноманітніші – економічні, соціальні, культурні, екологічні, релігійні, національно-побутові та інші. Однак проблема оптимізації відносин між органами державної управління та місцевого самоврядування досі є однією з найбільш гострих у вітчизняній правовій теорії і практиці управління, на чому неодноразово наголошувалося в наукових статтях, виступах фахівців на науково-практичних конференціях та в офіційних промовах керівників нашої держави.

Проте вивчення безпосередньо взаємодії місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування має фрагментарний характер. Так, деякі сторони цієї проблеми порушуються в працях І.А. Грицяка – при характеристиці деконцентрації і децентралізації в державному управлінні, В.М.Кампо приділяє основну увагу розмежуванню компетенцій двох центрів публічної влади на місцях, В.І. Корнієнко, В.І Кравченко порушують цю проблему при аналізі делегування повноважень органів державної виконавчої влади органам місцевого самоврядування, Н.Р. Нижник – в аспекті регіональної політики і взаємозв’язку з адміністративною реформою і т.ін.

Метою статті є науково-теоретичне обґрунтування взаємодії органів державного управління і місцевого самоврядування та напрацювання пропозицій щодо їх оптимізації.

Виходячи із зазначеної мети, поставлено такі завдання:

– виявити найбільш оптимальні моделі взаємодії органів державного управління та місцевого самоврядування в процесі здійснення діяльності;

– визначити зміст, основних напрямів і методів удосконалення взаємовідносин органів державного управління та місцевого самоврядування, а також формування чинників, що забезпечать найбільш раціональну співпрацю.

– розкрити особливості взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

– з’ясувати форму і зміст повноважень публічної влади, що інтегрує самоврядні й державні засади в управлінні на регіональному рівні;

– охарактеризувати делеговані повноваження в системі місцевих органів публічної влади;

– сформувати висновки та пропозиції щодо оптимізації взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в Україні.

Об’єктом дослідження є процес взаємодії між місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Одним із важливих завдань у процесі побудови та зміцнення соціальної демократичної правової держави Україна є пошук оптимальних, виважених шляхів, передумов та механізмів взаємодії органів місцевого самоврядування з місцевими державними адміністраціями, проблематика розвитку й функціонування яких завжди була актуальною і в теоретичному, і в практичному плані. Але особливого значення вона набуває за нинішніх умов. Необхідним є подальше дослідження складного теоретичного питання про співвідношення соціальної єдності влади як вираження суверенітету народу і організаційно-правової системи поділу єдиної влади на різні її гілки, що реалізують специфічні функції та повноваження.

Набуття Україною незалежності та проголошення нею демократичних перспектив розвитку як ніколи активізувало питання про сутність і місце, роль і значення органів місцевого самоврядування в системі влади, управління державою і суспільством в цілому [1].

Погоджуючись у принципі з тезою про те, що в Україні сьогодні бракує розвинених засад та структур громадянського суспільства, які б могли протистояти авторитарним тенденціям влади, варто розглядати цю проблему не в контроверзійному плані (державні адміністрації чи органи місцевого самоврядування, держава чи громадянське суспільство), а в органічній єдності легітимних структур державної влади і так само схильних і захищених у правовому відношенні органів місцевого самоврядування [2].

Слід зазначити, що в системі органів місцевого самоврядування відбувається поєднання державних та самоврядних повноважень, громадсько-територіальних та державних інтересів. Адже, відповідно до ст. 5 Конституції України, народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Місцеві ради як органи самоврядування можуть мати свої органи, які здійснюють свої повноваження [3]. До того ж, щоб уникнути паралелізму та зайвої конфліктності, яка нерідко виникає при здійсненні владних повноважень, законодавство передбачає верховенство ради, як представницького органу, що втілює інтереси територіальної громади в цілому.

Доцільно з’ясувати етимологічне значення терміна «взаємодія», який означає як взаємний зв’язок двох явищ, так і взаємну підтримку. Це взаємодія, яка пов’язана із взаємною підтримкою будь-яких сторін при вирішені спільних завдань, що здійснюються як однією, так і другою стороною (в нашому випадку – органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями).

Проблеми розмежування повноважень та питання взаємодії органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій в українській системі місцевої влади існують з часу заснування цієї системи, тобто ще з 1992 р. Саме у цьому році відбулося роздержавлення місцевих Рад народних депутатів, у результаті чого з’явились дві системи органів місцевої влади: органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації.

Розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування, які наділені власними, самоврядними і делегованими повноваженнями та місцевими державними адміністраціями, які наділені відповідними розпорядчими та виконавчими повноваженнями, обумовлена наступними причинами:

• необхідністю встановлення конкурентної політичної та юридичної відповідальності цих органів за визначені їм Конституцією і законами ділянки роботи;
• порушенням встановленого Конституцією і законами балансу інтересів між цими органами;
• наявністю прогалин у регулюванні або дублюванням певних повноважень цих органів тощо [4].

Відомо, що правове розмежування повноважень в системі місцевої влади на практиці не є ефективним, доки воно не спирається на політичну структуризацію суспільства. У перехідний період, як свідчить практика України, відсутність політичної структуризації суспільства та зв’язаних з ними інститутів, веде до того, що політика виконавчої влади стає незалежною від чинного законодавства і може змінюватись у той чи інший бік. Інакше кажучи, правове розмежування в системі місцевої влади не є самодостатнім, тому що практична політика виконавчої влади у цій системі може мати переваги над правом.

Вирішальний вплив політики виконавчої влади на правове розмежування повноважень у системі місцевої влади триватиме доти, доки не буде впроваджено механізмів політичної структуризації суспільства: формування парламентської більшості та парламентської опозиції у Верховній Раді України, політичної відповідальності у відносинах законодавчої і виконавчої влади, політичного арбітражу між ними з боку Президента України тощо. У той же час відповідальність виконавчої влади перед вищими і центральними органами виконавчої влади, яка нині є переважно політичною, повинна бути зведена до числа правових форм відповідальності, за винятком періоду надзвичайного чи воєнного стану. Політична відповідальність має бути також впроваджена у систему місцевого самоврядування [5].

Незважаючи на сучасний стан взаємовідносин політики і права у державі, законодавче розмежування повноважень, як всередині кожної системи місцевої влади, так і у відносинах між ними відіграє певну роль у стабілізації відповідних відносин. Існує навіть певна ідеалізація цього виду їх розмежування, що не завжди підтверджується на практиці [6].

В Україні ж, як і в більшості посттоталітарних країн, для вирішення проблемних питань щодо взаємодії органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій потрібно прийняти окремий закон про розмежування завдань і повноважень між ними, закріплених у загальних законах. Так, з прийняттям Законів «Про місцеве самоврядування в Україні» 1997 р. та «Про місцеві державні адміністрації в Україні» 1999 р. проблеми законодавчого розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями у значній мірі вирішені. Однак вирішення деяких проблем законодавчого розмежування їх повноважень залишається відкритим. Для цього Україна повинна перейти до нового етапу адміністративної реформи, про який сьогодні багато говориться, але мало що для цього робиться.

Реалізація викладених особливостей правового статусу та повноважень сільських, селищних і міських рад у Конституції України та різних Законах України викликає чимало складнощів на практиці. Мова йде, зокрема, про значну концентрацію повноважень на центральному та обласному рівнях, недостатньо чітке розмежування повноважень органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування на місцевому рівні та про посилений контроль за органами місцевого самоврядування в тих сферах, де останні мали б працювати самостійно. Недостатньо чітко проводиться розмежування повноважень і між окремими рівнями місцевого самоврядування. Законодавство про місцеве самоврядування, адміністративно-територіальний устрій і виконавчу владу на місцях ще недостатньо відпрацьоване і не вирішує проблем практики. Недостатньо використовуються на місцях і передбачені законом демократичні форми вирішення місцевих справ (референдуми, органи самоорганізації населення, громадські слухання тощо) [7].

Потребує вирішення також проблема об’єднання територіальних громад (оптимізація кількості громад), досягнення їх реальної фінансової, матеріальної та організаційної незалежності [8].

Очевидно, що конституційні спори стали невід’ємною складовою частиною діяльності двох систем місцевої влади, оскільки вони виконують різні функції та повноваження. Ці спори відображали реальний стан розмежування їх повноважень як всередині кожної системи влади, так і у відносинах між ними [9].

Однак у більшості випадків компетенційні спори в системі місцевої влади вирішуються не в установленому законом порядку через адміністративні чи судові органи, а позаправовими способами. Мова йде про різні політичні та інші угоди між органами місцевої влади, звичаї і традиції, успадковані ними від радянської командно-адміністративної системи тощо. Враховуючи специфіку перехідного етапу нашого суспільства, можна зазначити, що вітчизняне законодавство не досить чітко розмежовує повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, коли на рівні областей і районів передбачається створення не виконавчих органів, а виконавчого апарату. Функції ж виконавчих органів цих рад, як це випливає зі ст. 118 чинної Конституції України, виконуватимуть відповідні місцеві державні адміністрації. На них покладається здійснення делегованих їм відповідними радами повноважень. Без перебільшення можна сказати, що «інститут делегованих повноважень» щодо органів місцевого самоврядування є ознакою перехідного суспільства [10].

Конституцією України (ст. 140) обласні та районні ради віднесені до органів місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст. У законодавстві України, а саме в ст. 44 Закону «Про місцеве самоврядування України», розглядається питання делегування повноважень районних і обласних рад відповідним місцевим державним адміністраціям, надається їх перелік, але в цьому контексті слід вказати на те, що Закон не визначає умов делегування вказаних повноважень. Так, необхідно встановити порядок здійснення делегованих повноважень, порядок набрання чинності та введення в дію актів з питань делегованих повноважень, а також визначити систему контролю за рішенням з питань делегованих повноважень. Потрібно було б також законодавчо визначити види та обсяги відповідальності за невиконання або належне виконання делегованих повноважень, за делегування власних повноважень, яке спрямоване на ухилення від відповідальності за реалізацію цих повноважень.

Є проблема і в законодавчому визначенні принципів делегування повноважень, в тому числі таких, як законність, субсидіарність, добровільність прийняття до виконання делегованих повноважень, підконтрольність та підзвітність щодо здійснюваних повноважень [11].

Також серед нагальних проблем взаємодії органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій чільне місце належить і таким проблемам, як створення дієвих механізмів розмежування повноважень між різними рівнями органів місцевого самоврядування; засвоєння у практиці функціонування місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування конституційної концепції розподілу влад і автономності інституту місцевого самоврядування, одним із інструментів вирішення цієї проблеми є навчання виборних осіб (депутати рад, голови громад) і службовців місцевого самоврядування; проблема подальшої децентралізації державної влади за рахунок поширення самоврядування на рівень областей та районів; проблема посилення ролі місцевих державних адміністрацій в реалізації їх головної конституційної функції — забезпечення виконання Конституції та законів України.

Наведене обумовлює необхідність зміни підходів до створення організаційно-правових передумов розвитку місцевого самоврядування, а саме: головним завданням сучасного етапу формування правового поля українського місцевого самоврядування має стати всеохоплююче вдосконалення української моделі місцевого самоврядування з урахуванням узагальненого досвіду її реалізації та завдань державного будівництва на подальші часи незалежності.

Для вирішення проблемних питань необхідно: по-перше, застосування комплексного і послідовного підходу у правовому регулюванні місцевого самоврядування. Це передбачає відмову від внесення косметичних змін до базових законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації. Доцільне створення установчих актів, які визначатимуть систему місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій в цілому з урахуванням досвіду його становлення. По-друге доцільно забезпечити законодавче регулювання на різних рівнях місцевого самоврядування: щодо статусу районних і обласних органів місцевого самоврядування, щодо статусу територіальних громад та їх об’єднань, щодо здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади і контролю за виконанням цих повноважень.

Таким чином, для розвитку місцевого самоврядування в Україні актуальним було і залишається питання балансу між владними повноваженнями центру і регіонів, державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Встановлення такої рівноваги є найголовнішим завданням на перехідний період в політиці демократичного державотворення, зокрема в Україні. Вирішальним на перехідному етапі є сприяння з боку держави становленню і зміцненню місцевого самоврядування.

Література

1. Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування: Монографія / Яцуба В.Г., Яцюк В.А., Матвіїшин О.Я., Карпінський Ю.О., Куйбіда В.С, Негода В.А. та ін. К.: Геопринт, 2007. – С.15.
2. Там само. – С.5.
3. Там само. – С.20.
4. Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування: Монографія / Яцуба В.Г., Яцюк В.А., Матвіїшин О.Я., Карпінський Ю.О., Куйбіда В.С, Негода В.А. та ін. К.: Геопринт, 2007. – 366 с.
5. Серьогін С. Структурні та компетенційні проблеми організації місцевого самоврядування в Україні. // Зб. наукових праць Державне управління та місцеве самоврядування. Випуск 1. Харків: Право, 2001. – С.102.
6. Там само. – С.88.
7. Глухачов Є. Правові проблеми формування системи влади та управління на рівні району у містах України // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. – X.: ХарРІ УАДУ, 2002. – №1 (12) – С.3.
8. Там само. – С.6.
9. Серьогін С. Структурні та компетенційні проблеми організації місцевого самоврядування в Україні. // Зб. наукових праць Державне управління та місцеве самоврядування. Випуск 1. Харків: Право, 2001. – С.106 – 108.
10. Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування: Монографія / Яцуба В.Г., Яцюк В.А., Матвіїшин О.Я., Карпінський Ю.О., Куйбіда В.С, Негода В.А. та ін. К.: Геопринт, 2007. – 366 с.
11. Глухачов Є.  Правові проблеми формування системи влади та управління на рівні району у містах України // Актуальні проблеми державного управління: Науковий збірник. – X.: ХарРІ УАДУ, 2002. – №1 (12) – С. 106 – 111.

In this article on the example of the Volyn’ region we observe the problems and suggestions for the development of Ukrainian regions. In particular, we observe region as well as the role of governmental organs, who produce the state power.

Актуальність проблеми. Інтегрування України в європейські структури потребує вироблення та реалізації чіткої моделі взаємовідносин з регіонами й управління ними, такої, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла становленню нових форм співпраці у форматі “центр–регіони”, загальновизнаній практиці внутрішнього міжрегіонального співробітництва та міжнародної співпраці територій.

Водночас фундаментом регіонального розвитку має стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку та можливості фінансування заходів для їхньої реалізації передусім за рахунок власних джерел та залучених інвестицій. Йдеться про те, що основою політики економічного зростання на регіональному рівні має стати раціональне використання трудового потенціалу та виробничих ресурсів, максимальне сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, забезпечення раціонального використання навколишнього середовища.

Мета і завдання дослідження – розглянути економічний потенціал регіону, як важливу складову регіонального розвитку, дослідити рівень ефективності роботи органів державної влади та місцевого самоврядування.

Волинська область є важливим стратегічним регіоном України, враховуючи її історичний фактор та географічне розташування, як окремий регіон України сформувалась у п’ятдесятих роках минулого століття. На регіональне самоусвідомлення та політичну культуру волинян вплинули, по-перше, поєднання в одному адміністративному просторі двох різних аграрно-кліматичних та культурних зон, по-друге, жорстка ідеологічна робота, спрямована на викорінення свідомості власника, утвердження в регіоні позицій космополітизму, по-третє, масштабні репресії проти учасників національного опору, колишніх землевласників, інтелектуалів, священиків.

У господарській площині область є промислово-аграрним регіоном із незначним домінуванням промисловості над сільським господарством. Промислові об’єкти розміщено в обласному центрі Луцьку, а також у містах обласного підпорядкування Ковелі та Нововолинську. Більшість промислових об’єктів, що їх було створено для залучення місцевих робочих ресурсів, не пов’язані з місцевою сировинною базою. Левова частка цих підприємств мала загальносоюзний оборонний характер, що з розвалом СРСР призвело до затяжної економічної кризи (( Україна сьогодні: провідний каталог підприємств [Електронний ресурс] // Режим доступу:< http://www.rada.com.ua/ukr/RegionsPotential/Volyn/ >.)).

Наслідки економічного занепаду відчуваються донині. Маючи фактично найвищий в Україні рівень безробіття і чи не найнижчий рівень зарплати, область входить до числа дотаційних. Унаслідок низки причин промисловість краю виживає переважним чином за рахунок зовнішнього експорту товарів та сировини. Найгірше становище в сільськогосподарському секторі, в якому так і не виникло ефективних форм господарювання (( Економіка Волині 1999-2010 – Регіональний інформаційний портал “Волинь” [Електронний ресурс] // Режим доступу: <http://www.irp.lutsk.ua/site/topicitem.jsp?category_id=37180356&item_id=2070200463 >.)).

Однак, на сьогодні, помітним є прогрес у зростанні економіки на Волині, порівняно з минулим роком. У квітні 2010р за даними Держкомстату виробництво промислової продукції проти попереднього місяця зросло на 6,2%, і це при тому, що вже в попередні місяці обсяги було суттєво нарощено (( Головне управлiння статистики у Волинськiй областi – Соціально-економічне становище регіону [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.vous.in.lutsk.ua/ >.)).

Рік тому в квітні виробництво промислової продукції було майже на третину меншим. В цілому ж, за період з початку року, вироблено продукції майже на 20% більше, ніж торік (( Головне управлiння статистики у Волинськiй областi – Соціально-економічне становище регіону [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.vous.in.lutsk.ua/ >.)).

У переробній промисловості, де зростання обсягів відбулось майже в усіх видах діяльності, обсяг продукції збільшено на 22,4%, поряд з тим не досягнуто рівня виробництва минулого року (на 2,5%) у добувній. За підсумками 4 місяців проти аналогічного періоду попереднього року обсяг виробництва харчових продуктів і напоїв зріс на 7,6%, тоді як ще місяць тому об`єми виробленої продукції були дещо меншими минулорічних. Приріст одержано у виробництві олії, маргарину, дитячого харчування, пива тощо. У машинобудуванні обсяги зросли в 1,4 раза.

Підприємствами легкої промисловості, металургійного та виробництва готових металевих виробів, целюлозно-паперового, з оброблення деревини та виробництва виробів з неї, виробництва будматеріалів нарощено випуск продукції в 1,3 – 2,1раза

За січень-квітень поточного року підприємства області реалізували промислової продукції на суму 2,1 млрд. грн., що в розрахунку на одного жителя становить 2 тис.грн.

Оборот роздрібної торгівлі становив 2,6 млрд.грн. і склав 96,6% минулорічного обсягу. У структурі обороту торгівлі більше половини припадає на фізичні особи-підприємці, ними реалізовано товарів на суму 1,4 млрд.грн. Їх товарооборот зменшився в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 3,2%, підприємств-юридичних осіб – на 3,9%.

Через мережу автозаправних станцій, яка налічує 148 одиниць, населенню реалізовано світлих нафтопродукцій на 365,1 млн.грн., що на 5,3% більше, ніж рік тому, і це становить 29% загального обсягу роздрібного товарообороту.

Оборот ресторанного господарства (з урахуванням обороту закладів, що належать фізичним особам-підприємцям) дещо нижчий минулого року і становить 112,4 млн.грн (( Економічний і соціальний розвиток Волинської області – Український видавничий портал за матеріалами головного управління економіки Волинської АДА Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://who-is-who.com.ua/bookmaket/volin/5/40/2.html >.)).

Говорячи про місцеву владу, то варто сказати, щодо кінця 80-х років ХХ століття Волинь лишалася зоною жорсткого контролю союзного центру. В результаті в області сформувався специфічний тип політичної адміністративної культури, основу якої становить лояльність до столиці за рахунок відчуження влади від громади.

Попри те, що на початку 90-х років минулого століття Волинь потрапила в число політично найактивніших регіонів України, наразі ситуація не змінилася. Головним чином тому, що в перші роки незалежності не було створено інститутів громадського самоврядування, а влада в Україні залишилася централізованою. Через це Волинь опинились у стані матеріального занепаду, не маючи за цього власних економічних, адміністративних, політичних, ідеологічних важелів для зміни ситуації. Неабиякою мірою до кризи спричинилась і відсутність досвіду самостійно розв’язувати місцеві проблеми.

Від 1991 до 2010 року в області, на відміну від інших регіонів України, було лише шість губернаторів. З них тільки одного було звільнено після восьми років перебування на посаді в порядку “якісної заміни”. Троє глав Волинської обласної державної адміністрації втратили посади у зв’язку з обранням нового Президента України. Характерно, що подібне відбувалось й у 90% районних державних адміністрацій. Така кадрова сталість може свідчити про високий рівень лояльності місцевої влади щодо центральної, головним наслідком чого є майже цілковите ігнорування ними місцевих проблем. У силу слабкого економічного потенціалу на Волині не сформувався місцевий економічний “клан”, здатний впливати на місцеву адміністрацію, тому єдиним господарем місцевих керівників лишився Президент України. Власне, саме з цим і пов’язані останні позитивні зміни в області (( Білян П. Бородаченко К. “Волынская шляхта” Інтернет – портал газети Бізнес [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.business.ua/i823/a24671/>.26 >.лютого 2009 року.)).

За рівнем відкритості нинішня обласна адміністрація посідає перше місце серед обласних органів влади. Виступи керівників щоразу транслюються на місцевих теле- та радіоканалах. Щомісяця проводяться інтерактивні телепередачі, під час яких телеглядачі мають можливість поділитися своїми думками, висловити керівництву області зауваження з того чи іншого приводу, звернутись із запитаннями та проханнями. Виконується графік особистих прийомів, які проводять керівники облдержадміністрації. Нерідкими є їх зустрічі з громадськістю не лише обласного центру, а й віддалених районів краю. Фактично в кожному номері місцевих газет друкуються матеріали про роботу обласної держадміністрації, в яких регулярно згадуються імена керівників обласної виконавчої влади. Таким чином, порівняно із попередніми складоми облдержадміністрації новий її склад є відчутно більш демократичним та прогресивнішим (( Білян П. Бородаченко К. “Волынская шляхта” Інтернет – портал газети Бізнес [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.business.ua/i823/a24671/>.26 >.лютого 2009 року.)).

Діяльність районних органів виконавчої влади є менш відкритою переважно через недостатній розвиток на районному рівні інформаційної системи. Основним засобом інформування в районах є місцеві газети, матеріальний та фаховий рівень яких застряг на відмітці початку дев’яностих років минулого століття.

Органи місцевого самоврядування (Волинська обласна рада, районні, міські, селищні ради) помітно поступаються державним адміністраціям за рівнем відкритості. За результатами дослідження, яке було проведено в рамках проекту “Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади”, що здійснювався Інститутом аналізу державної та регіональної політики за сприяння “FreedomHouse” у вересні-грудні 2009 року, було встановлено рівень відкритості (закритості) та прозорості роботи Волинської обласної ради четвертого скликання (Соціологічне опитування у формі інтерв’ю проводилось у містах Луцьку та Ковелі, а також у Рожищенському, Локачинському, Ківерцівському районах області. Всього було опитано 310 респондентів (по 50 респондентів у районах та м. Ковелі й 110 – у Луцьку), половину яких становили жінки, половину – чоловіки. Матеріали опитування обраховувалися за чотирма віковими категоріями (18–25 років, 26–35, 36–45, 46 і старше), рівнем освіти (з вищою освітою, студенти вищих навчальних закладів, із середньою освітою) та місцем проживання, з яким пов’язує себе респондент (місто, село). Метою дослідження під назвою “Депутат обласної ради (від певного територіального округу) очима виборця” було визначити ставлення волинян до діяльності нинішньої Волинської обласної ради та її депутатів від конкретних територіальних округів. Це питання входило до складу загального завдання проекту- визначення рівня відкритості та прозорості діяльності обласної ради з метою стимулювання та заохочення громадськості до співпраці з нею.), до складу якої входять 80 депутатів (( Інститут аналізу державної та регіональної політики – Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.volyn-ngo.org.ua/baza/project.html >.)).

Аналіз матеріалів показав, що діяльність ради, її структурних підрозділів та й самих депутатів фактично не висвітлювалася в місцевих засобах масової інформації. На відміну від обласних та районних держадміністрацій обласна рада донедавна не мала навіть власної інтернет-сторінки. Контент аналіз, який проводив Інститут аналізу державної та регіональної політики у Волинській області,свідчить, що обласна газета “Волинь”, співзасновником якої є облрада, що має наклад понад 66000 примірників і виходить тричі на тиждень, подає інформацію про роботу ради не більше 17-18 разів на рік, причому середній обсяг таких публікацій становить 1,5-2 тис. знаків.

З опублікованих матеріалів неможливо довідатися про постійні та тимчасові депутатські комісії. Невідомі навіть їх назви, персональний склад, прізвища керівників, не говорячи вже про їх участь у виробленні та обговоренні регіональних програм. У публікаціях немає даних ні про роботу партійних фракцій обласної ради, ні про результати виконання ухвалених програм, ні про позапланові питання, які з якихось причин порушувалися на сесіях обласної ради.

Інші друковані органи області в силу своєї значно слабшої матеріальної бази та дотримання радянського принципу лояльності у висвітленні роботи органів місцевого самоврядування подають іще менше інформацію про роботу обласної та інших рад. Те ж само можна сказати й про місцеве радіо та телебачення.

Іншими словами, ради як інститути влади, як органи представницької влади не представлені в місцевих ЗМІ, а отже, перебувають за межами уваги громади.

Результати соціологічного дослідження, яке було здійснено в рамках вищезгаданого проекту, показало, що переважна кількість волинян нічого не знають про Волинської обласної ради й не мають жодного уявлення про її роботу та завдання. Це спричиняється до того, що переважна більшість респондентів ладні підозрювати депутатів у протиправній діяльності і вважають, що вони потребують постійного нагляду з боку прокуратури або Президента України.

До того ж з’ясувалося, що депутати облради не виявляють належного (обумовленого чинним законодавством) бажання звітувати про свою роботу перед виборцями. На організовані громадські слухання, на яких заплановано було заслухати звіти депутатів Волинської обласної ради від даних територіальних громад, третина обранців не з’явилася. Результати фокус-групових досліджень продемонстрували, що практика вважати себе “незалежним” від виборця поширена від сільської до обласної ради (( Звіт за результатами фокус-групового дослідження “Головні проблеми діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у Волинській області” – Український незалежний центр політичних досліджень [Електронний ресурс] // Режим доступу: < http://www.uciprkiev.ua/ modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=5365 >.)).

Оскільки із засобів масової інформації про Волинську обласну раду не можна дізнатися нічого, хіба що крім прізвища голови облради, в свідомості громадян обласна рада ототожнюється з її керівником. Таким чином, у масовій свідомості фактично сформовані викривлені уявлення про роботу ради, що насправді є колегіальним представницьким інститутом влади, голова якого не є керівником депутатів. Проте ці ж хибні уявлення поділяють і самі депутати. Як показало опитування, депутати схильні вважати, що голова ради є їхнім безпосереднім начальником. Саме тому для них звітність перед виборцями, почуття залежності від виборців є речами другорядними порівняно з почуттям цехової залежності.

Не менш показовим є й те, що депутати погано знають чинне законодавство, яке регулює депутатську діяльність. За три роки роботи нинішньої обласної ради було зареєстровано лише 21 депутатський запит (на всіх 80 депутатів). Із розмов із депутатами облради з’ясувалося, що вони не відрізняють депутатський запит від депутатського звернення, функції виконавчої влади – від функцій представницької влади, тому часто-густо погоджуються братися за справи, які не входять до сфери компетенції депутата місцевої ради. Подібну необізнаність демонструють і деякі представники місцевої виконавчої влади. Депутати облради скаржилися на громадських слуханнях на те, що представники органів виконавчої влади ігнорують їхні звернення, відмовляють їм в особистому прийомі, на їхні заяви дають нікчемні формальні відписки, порушуючи всі встановлені для відповіді строки.

Станом на перше вересня 2009 року у Волинській області зареєстровано 107 обласних партійних організацій. У цьому списку крім найвідоміших у державі та на Волині партій – Народного союзу “Наша Україна”, ВО “Батьківщина”, НРУ, УРП – можна зустріти й обласні партійні осередки партії “Фронт змін”, “Руський блок”, Комуністичної партії України (оновленої), Союзу анархістів України, Партії мусульман України, Демократичної партії угорців України, КМКС “Партія угорців України” (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)).

Представництво в містах та районах області на, близько 90% -100% (у рейтинговому порядку) мають: Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”, Народно-демократична партія, партія “Фронт змін”, Партія промисловців і підприємців України, Українська народна партія, Народний союз “Наша Україна”, “Блок Литвина”, партія “Демократичний союз”, Партія Регіонів України, Політична партія малого і середнього бізнесу України, Народна партія, Партія всеукраїнського об’єднання лівих “Справедливість”, Соціал-демократична партія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана).

Слід відзначити, що для Волинської області, чисельність населення якої ледь перевищує мільйон, понад 75% якого є етнічні українці, де переважають православні і де ледве не половина населення проживає в селі з його позапартійним субколгоспним укладом життя, така кількість партійних організацій та ідеологій є вочевидь завищеною (( Матвієнко П. Узагальнююча оцінка розвитку регіонів [текст] / Економіка України. – 2007. – №5. – С. 26–35.)). Це радше наслідок положень Закону України “Про політичні партії в Україні” та виборчого законодавства, ніж показник самодостатності політичного руху (( Закон України “Про політичні партії в Україні” вiд 05.квітня.2001р. № 2365-III ( із змінами) [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2365-14 >.)).

Власні партійні газети мають тільки обласна організація КПУ та ВОО УНП, однак по закінченні виборчої кампанії 2007 року останнє видання виходить доволі нерегулярно. Після тривалої перерви на початку 2005 року було відновлено випуск друкованого органу ВОО УРП “Собор”, який було засновано ще в першій половині 90-х років. Жодна з інших обласних партійних організацій свого видання чи часопису не має.

Належить констатувати, що діяльність партійних організацій має закритий для широкої громадськості характер. Цьому сприяє низка чинників: організаційна доцентровість партій, що нівелює ініціативу на місцях, авторитарність партійного керівництва, значна присутність у місцевих організаціях осіб, які переймаються радше особистими бізнесовими чи кар’єрними міркуваннями, аніж загальнонаціональними інтересами, відсутність традицій політичного регіонального самовираження. Жодна обласна партійна організація не задекларувала своєї програми економічного, гуманітарного, соціального розвитку області. Це однаковою мірою стосується як провладних, так й опозиційних політичних партій.

Немає підстав стверджувати, що волиняни зовсім не знають про існування політичних партій, інша справа, що вони не знають про діяльність регіональних партійних організацій. У рамках вищезгаданого опитування було встановлено, що лише 7,1% респондентів вважають, що партії здатні надійно контролювати діяльність депутатів обласної ради. В Луцьку політичні партії на роль контролера запропонували 8,2% респондентів, у такому індустріально розвинутому місті, як Ковель, – 0,0% (( Інститут аналізу державної та регіональної політики – Визначення пріоритетів розвитку територіальних громад шляхом підзвітності та відкритості представницької влади [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.volyn-ngo.org.ua/baza/project.html >.)).

З огляду на це можна констатувати, що обласні партійні організації не налаштовані проводити самостійну, прив’язану до проблем регіону, політику.

Не покращує ситуацію й наявність партійних фракцій у місцевих радах. Щоправда, їх формування й до цього часу залишається нестабільним явищем. Сьогодні існують фракції НСНУ, ВО “Батьківщина”, УНП. Проте діяльність цих утворень, знову ж таки, зводиться до загальнопартійного, а не регіонального партійного представництва і, як правило, не виходить за межі претензій до керівників місцевого врядування.

Партійні фракції, як і місцеві партійні організації, не мають власних аналітичних та інформаційних служб, часто-густо задовольняються суб’єктивними, несистематизованими, некомпетентними висновками, тож усі їхні акції не йдуть далі загальних заяв, тимчасових пікетувань, бо не спираються на вироблений у результаті скрупульозного аналізу план дій. Саме через це з них фактично не виходить нічого. Зокрема це можна було спостерігати на початку 2006 року, коли обласна організація КУНу проводила акцію з вимогою відправити у відставку керівника обласного державного телебачення. Врешті-решт той так і лишився на своєму місці, не зазнавши жодних втрат. Акція з вимогою відставки прокурора Волинської області, яку проводила “Пора”, розпочиналася з ультиматуму, в якому вимагалось усунути не лише його, але ще трьох прокурорів області за зловживання службовим становищем. У результаті керівника обласної прокуратури перевели на посаду прокурора сусідньої області, а його колег залишили у спокої. Організована на початку 2006 року спільна акція кількох фракцій Луцької міської ради з приводу спорудження в центрі міста підземного переходу завершилася тим, що будівництво цього переходу, необхідного місту, було заморожено на невизначений час (( Західна інформаційна корпорація –“Невдоволені лучани знову переселяються в намети” [Електронний ресурс] // Режим доступу :<http://zik.com.ua/ua/news/2005/06/06/11579 >.6 червня 2005 року.)).

Отже, зробимо висновок що, де-факто жодна політична організація не є домінуючою в області ні в кадровому плані, ні в прагненні формувати регіональну політику, тим більш шляхом залучення волинян до виконання своїх партійних програм.

Станом на перше вересня 2009 року в області зареєстровано 290 обласних, міських та районних громадських організацій (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)). Приблизно половину з них можна визначити як громадсько-політичні, що, проте, ніяк не позначається на активності та впливовості так званої третьої сили в області. Приблизно 60% громадських організацій існують, сказати б, на папері. 30% складають організації клубного типу, які протягом останніх п’яти-шести років не показуються на очі широкої громадськості. 9% – це організації суто соціального спрямування, які об’єднують людей, що потребують сторонньої допомоги. Прикладом такої організації є Волинська обласна рада (відділення) Українського фонду “Реабілітація інвалідів”. Власне, завдяки наявності такого-сякого зв’язку з відповідними урядовими й місцевими виконавчими структурами ці організації раз-у-раз нагадують про себе. Але все, що вони роблять у публічному плані, спрямовано на виконання фрагментарних сьогоденних, а не стратегічних завдань. І лише 1% становлять такі організації, як Комітет виборців України та Асоціація захисту прав молоді Волині, котрі завдяки своїм зв’язкам з міжнародними фондами та іншими зарубіжними організаціями до певної міри відповідають визначенню громадської організації.

Окрім цього, можна зауважити те, що громадські організації ніяким чином не пов’язані поміж собою, на відміну, скажімо, від практики Волинської обласної організації КНДС, яка діяла на самому початку 90-х років: вона гуртувала навколо себе майже всі продемократичні громадсько-політичні й культурницькі організації області. Після розпаду КНДС, громадські організації, опинившись на самоті в протистоянні з офіційною владою, обрали задля розв’язання своїх проблем інший шлях – шлях прохачів. Це значною мірою пов’язано й зі слабким усвідомленням своєї ролі в суспільстві, небажанням займати в ньому чільні позиції.

Щодо надання можливості розвитку приватного підприємництва, варто зазначиати, що на початок вересня 2009 року в області зареєстровано тридцять громадських організацій підприємців (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)). Реально діючих серед них п’ять: Асоціація захисту прав малого і середнього бізнесу “Бізнес-Луцьк”, Асоціація підприємців у галузі медицини та фармації Волині; Волинська обласна спілка промисловців і підприємців, Волинське обласне агентство молодіжного підприємництва, громадське об’єднання “Волинські перспективи”. Головною причиною такої масової бездіяльності бізнес-асоціацій, як зазначають самі підприємці, є те, що влада зацікавлена в наявності слухняних, принаймні неактивних підприємницьких структур, а тому власноруч долучається до їх творення (( Головне управління юстиції у Волинській області – Реєстр громадcьких формувань, зареєстрованих Головним управліннями юстиції у Волинській області [Електронний ресурс] // Режим доступу <http://just.volyn.net/reestr/inform/rpp.shtml >.)).

Однак відсутність таких організацій, як і низка активність існуючих не становлять проблеми з огляду на доконечно слабкий регіональний ринковий простір, пануюче донедавна свавілля контролюючих державних та адміністративних органів, недосконале податкове законодавство, корумповану й донині судову й правоохоронну систему, лапідарний рівень програм розвитку малого та середнього бізнесу, недосконалу регуляторну політику в цій суспільній сфері, слабко розвинуту виробничу частину та помітне домінування в області торговельного бізнесу. Окрім цього, не можна залишати поза увагою й той факт, що значна частина підприємців, особливо ті, що працюють у торгівлі, вважають свою справу за тимчасову, а тому більшою мірою переймаються разовими операціями, здатними збагатити миттєво, аніж плануванням розширення свого підприємства (( Волинський обласний фонд підтримки підтримки підприємництва – “Звіт про хід виконання Регіональної програми підтримки малого підприємництва на 2009 – 2010 роки у Волинській області за 2009 рік” [Електронний ресурс] // Режим доступу: > http://www.vofpp.lutsk.u// news100201_00.html >.)).

Такий тип підприємців не налаштований на самоорганізацію. Вони не розуміють своєї суспільної ваги, а тому їхній персональний (тобто несоціальний) егоцентризм бере гору над комунікативними прагненнями. За таких умов місцева влада може легко використовувати їхню соціальну безпорадність і навіть встановлювати перепони для формування в них соціального самоусвідомлення. Так, наприклад, уже два роки поспіль луцька міська виконавча влада не відзначає День підприємця.

За інформацією, отриманою від самих підприємців, в області немає ні налагодженої відкритої, прозорої системи державних закупівель у місцевих виробників, ні каналів інформування про заплановані аукціони та оголошені тендери, в тому числі і з продажу державних об’єктів власності. Щоправда, не вимагають цього й самі підприємці. Якщо й трапляється, що хтось із підприємців висловлює своє невдоволення, то владним органам через розпорошеність підприємців неважко вчасно його нейтралізувати або скерувати на свою користь.

За усталеної в часи СРСР традицією, в області зберігаються закриті або напівзакриті форми відносин влади та політичних партій із підприємцями. Пересічні бізнесмени переважним чином уникають прямих контактів із політичними партіями – насамперед тому, що не вважають це вигідним для себе. А якщо й погоджуються надавати їм фінансування, то воліють це приховувати, що вважається вигідним для обох сторін.

Так само прагнуть підтримувати закриті чи то неформальні відносини з підприємцями й органи місцевої влади (( Регіональний інформаційний портал “Волинь” – Найважливіші економічні проблеми області [Електронний ресурс] // Режим доступу:<http://www.irp.lutsk.ua/site/topicpage.jsp?category_id=37179508>.21 березня 2010 року.)).

Особливо широко це практикувалося під час попередніх виборчих кампаній, коли йшлося про фінансування провладних кандидатів. Подібною є й практика добровільно-примусового залучення бізнесменів до фінансування різного роду проектів. Отримавши повідомлення-прохання допомогти справі, підприємці вважать за краще відповісти на нього позитивно, аніж наражатися потім на різного роду неприємності.

Аналізуючи загальну ситуацію, що визначає політичне життя Волинської області, можна дійти таких висновків:

– регіон не має сталих традицій відкритих політичних процесів унаслідок відомих історичних передумов;

– позитивні зміни, які відбуваються в області, зумовлені не її внутрішнім саморозвитком, а діями центральної державної влади;

– централізм, який стоїть на заваді формуванню публічної політики органів влади, не меншою мірою стосується й політичних організацій;

– громадські організації та бізнесові структури області є малоефективними, оскільки їх лідери вважають їх насамперед інструментами задоволення особистих інтересів, а не самодостатніми структурами, здатними позитивно впливати на політичну систему країни.