Ключові слова. Суб’єкт незалежної професійної діяльності, податок на доходи фізичних осіб, ставка податку, соціальний внесок.

Annotations. The article deals with the experience of collecting taxes from independent professional activities in foreign countries. Besides, it compares such taxes in foreign countries and in Ukraine and suggestes the introduction of foreign experience.

Keywords. An independent professional activity, income tax, the tax rate, social payment.

Постановка проблеми.  Світовий досвід в оподаткуванні доходів свідчить про те, що вони посідають важливе місце у забезпеченні фінансової стабільності, соціальної справедливості та сталого економічного розвитку більшості розвинених країн світу. Але, на відміну від України, його основне призначення полягає зовсім не в стимулюванні інвестиційної активності, а в наповненні бюджету. Податкові ставки на доходи фізичних осіб відіграють фіскальну функцію. Справедливість в оподаткуванні тут оцінюється зовсім не за тим, хто скільки сплачує податків. Державу цікавить більше те, скільки коштів залишається у платника після їх сплати.

У більшості економічно розвинених країн світу громадяни із невисокими зарплатами звільняються від прибуткового податку. Натомість основний тягар наповнення бюджету лягає на заможні верстви населення, для яких встановлена прогресивна шкала оподаткування.

Так як зовнішньополітичним пріоритетом України є інтеграція до Європейського Союзу, то податкове право є однією з галузей національного законодавства, яке Україна зобов’язалася реформувати.

Постановка проблеми. Проблеми, що стосуються вдосконалення оподаткування доходів від незалежної професійної діяльності, розглядали у своїх працях Д. А. Бекерська, Л. К. Воронова, О. С. Вишневецький,
Д. А. Кобильнік, В. М. Небильцова, Н. В. Остапенко.

Завдання дослідження полягає у аналізі системи оподаткування доходів фізичних осіб від здійснення незалежної професійної діяльності у зарубіжних країнах та порівняння її з українською, розкриття значення досліджуваного податку для країни.

Виклад основного матеріалу. Подальше здійснення реформування оподаткування та побудова досконалої й ефективної податкової системи в Україні неможлива без урахування світового досвіду

Поняття «суб’єкти незалежної професійної діяльності»  за кордоном не використовується. В більшості країн світу даних суб’єктів відносять до осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або ж до «осіб вільних професій», чи прирівнюють до виробничо-комерційної діяльності і оподатковують за тими ж умовами (як у Великобританії).

Передовий досвід уніфікації податкової системи, зокрема, демонструє Швеція. Це країна, в якій податки є інструментом справедливого перерозподілу доходів. Тож реформування податкової системи ведеться під лозунгом «єдина декларація — єдиний рахунок, єдиний платіж — єдина адреса (платежу)». Кожному громадянину Швеції присвоюється єдиний фіскальний номер (ID), який є уніфікованою формою державного обліку населення [1]. Якщо сукупний прибуток адвокатів, нотаріусів, лікарів не перевищує 170 тис. крон (близько 436 тис. грн.), податок складає 31%, при перевищенні вказаної суми, ставка податку може зростати до 50%. Соціальні внески у свою ж чергу становлять 24%.

Ставки оподаткування суб’єктів незалежної професійної діяльності на податок на доходи фізичних осіб в Норвегії наведені нижче в таблиці:

В Італії податок на доходи осіб вільних професій поширюється на гонорари, доходи від оплати послуг, виручку від продажу витворів мистецтва і т. ін. Такий податок називають «професійним податком». У силу різноманітності, нерегулярності, кон’юнктурності таких доходів адміністрування оподаткування трудових доходів осіб вільних професій досить складне. По відношенню до всіх категорій платників податку (за винятком власників капіталу) діють єдині норми оподаткування, а саме: від 10% до 50% від доходу в залежності від суми доходу та індивідуальних пільг залежно від сімейних обставин (кількості дітей і утриманців) [2]:

Ставка податку визначається кожною адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує для своєї діяльності, та величини доходу платника. Можливі різні скидки в залежності від стану використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки цін.

Соціальний внесок в Італії нараховується в розмірі 31.5%.

Також заслуговує на увагу практика оподаткування суб’єктів незалежної професійної діяльності в Польщі. Особи вільних професій в Польщі є привілейованими платниками податків, тому що в них є вибір: сплатити щомісячний податок фіксованого розміру, незалежно від розміру доходу, або ж сплатити певний відсоток від доходу. При встановленні податку фіксованого розміру враховуються такі елементи, як виду діяльності, розміру міста, в якому ця діяльність здійснюється, і число потенційних працівників. У такому випадку платники податків мають податкову картку, яка запровадження з метою мінімізації формалізованого ведення обліку, і не ведуть облік своїх доходів взагалі. Проте є недолік таких карток – навіть якщо протягом місяця, платник нічого не заробив, податок він повинен оплатити. Щодо відсотка від доходу, то ставка податку на доходи таких осіб коливається від 18% до 32% в залежності від суми отриманого доходу [3]. Також з 1 березня 2015 року всі суб’єкти незалежної професійної діяльності зобов’язані використовувати касові апарати, і крім того платити ПДВ 20%.

Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Усього в країні нараховується близько тридцяти державних і стільки ж – місцевих податків.

Фізичні особи (наймані працівники та СНПД) сплачують державний прибутковий податок по прогресивній шкалі, що має шість ставок – 5, 10, 20, 30, 40 і 50%, які нараховуються залежно від суми отриманого доходу. Сплачується він щорічно на всі види доходів, отриманих протягом календарного року.

Базою оподатковування в рамках системи прибуткового податку є: заробітна плата, доходи осіб вільних професій, оплата працівників мистецтв, професійних спортсменів, офіціантів у барах, авторські гонорари, винагороди за різноманітні особисті заслуги тощо.

В Японії податкові ставки на доходи фізичних осіб, включаючи місцеві податки, одні із найвищих світі. Навіть після податкової реформи 1988р., що спростила шкалу та зменшила процент податку, найвища гранична ставка податку становить 50% доходів, що перевищують 30 млн. єн. Якщо до цього додати 15% податок на проживання, то в сумі отримаємо 65%, в той час як в США максимальна ставка складає лише 28%. Мінімальними ставками можуть скористатись тільки «найбідніші» громадяни, чий дохід складає менше 163 000 єн (приблизно 15 600 грн.) [4]. Єдиний соціальний внесок у цій країні для суб’єктів незалежної професійної діяльності становить 22%.

Попри велику кількість доходів, що підлягають оподаткуванню законодавством також встановлено багато пільг та підстав для податкових кредитів. У середньостатистичного японця може вивільнитися від прибуткового податку більш як 30% його доходів.

Досить високі ставки податку на прибуток з доходів фізичних осіб у Німеччині (від мінімальної ставки 19% до максимальної – 53%). Тут традиційно існує так звана класова система оподаткування, де в основу класифікації платників на класи покладений їх соціально-громадянський статус:

• неодружені працюючі без дітей;
• неодружені, розлучені, овдовілі;
• одружені, при умові, що в сім’ї працює один із подружжя; а якщо працюють обоє, то один із них може за спільною згодою перейти до V класу;
• працюють обоє з подружжя, але оподатковуються нарізно;
• одружені працюючі, один із них оподатковується за умовами ІІІ класу;
• працюючі, котрі одержують заробітну плату в декількох місцях [5].

Наявність податкових класів за соціальною ознакою створює додаткові можливості користування пільгами шляхом переходу з класу в клас та змінювати таким чином суму податкового зобов’язання. Наприклад, працююче подружжя може саме собі створити пільгу таким чином: один із них переходить з третього в п’ятий клас, в такому разі їх сукупний дохід ділиться на дві рівні частини, податок справляється з кожної половини доходу окремо за зниженою в силу прогресивної шкали податковою ставкою, а потім подвоюється. В результаті сума двох податкових зобов’язань, взятих окремо, буде меншою, ніж оподаткування сукупного доходу.

Висновки. Таким чином, на основі всього вище зазначеного необхідно відзначити, що розглянута практика оподаткування суб’єктів незалежної професійної діяльності податком на доходи фізичних осіб у різних країнах є не однаковою. Як бачимо з наведених вище прикладів, не існує однакового підходу до питань обрахування та сплати цього податку. У кожній країні ця проблема вирішується по-різному з урахуванням національних особливостей. Проте варто зазначити, що все ж більшість країн користується прогресивною шкалою оподаткування, що забезпечує, з одного боку, зниження податкового навантаження на малозабезпечених платників податків, а з іншого – його поступове підвищення для заможних громадян. Також в багатьох країнах податки диференційовані залежно від соціального статусу особи. Це дає змогу державі не лише здійснювати фіскальну функцію, а і виконувати розподільну функції, тобто перерозподіляти суспільні доходи між різними категоріями населення. Аналізуючи досвід іноземних країн, варто зазначити, що суб’єкти незалежної професійної діяльності оподатковуються загалом нижчими розмірами податків, ніж в Україні, що спричинено негнучкою та неефективною система оподаткування в умовах  сучасного стану національної економіки в Україні. Це зумовлюється відповідним економічним розвитком та розмірами доходів таких осіб. Також у багатьох країнах збільшився неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що сприяло економічному зростанню.

Отже, ми пропонуємо врахувати досвід інших країн із врахуванням економічних реалій нашої держави для удосконалення правового механізму справляння податків на доходи від незалежної професійної діяльності, а саме: запровадити науково  обґрунтовану  базу  оподаткування,  збільшити кількість ставок за прогресивною шкалою оподаткування,  збільшити кількість пільг, а також врахувати специфічні умови національної економіки, трудові і соціальні традицій та ввести диференційовану систему оподаткування в залежності від соціального статусу особи.

ЛІТЕРАТУРА

1. Види податків та система їх уніфікації. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/mrdosvid/
2. Світовий досвід оподаткування: Італія. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://sfs.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/italy/
3. Світовий досвід оподаткування: Польща. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://sfs.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/poland/
4. Світовий досвід оподаткування: Японія. Офіційний портал Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://sfs.gov.ua/modernizatsiya-dps-ukraini/arkchiv/mijnarodniy-dosvid-rozvitk/svitovui-dosvid/japan/

Небильцова В.М., Остапенко Н.В. Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні в порівнянні з світовим досвідом / В. М. Небильцова, Н. В. Остапенко // Наукові праці НУХТ. – 2012. – № 44. – С. 200

Ключові слова: місцеві податки і збори, місцевий бюджет, оподаткування,  місцеве самоврядування.

В статье рассматривается роль местных налогов и сборов в формировании финансовых ресурсов в регионе. Разработаны некоторые рекомендации по улучшению функционирования местных налогов и сборов

Ключевые слова: местные налоги и сборы, местный бюджет, налогообложения, местное самоуправление.

The paper considers the role of local taxes and fees in the formation of financial resources in the region. Developed some recommendations to improve the functioning of some local taxes

Key words: local taxes and fees, local budget, taxation and local government.

В Україні є досить багато проблем, пов’язаних з формуванням місцевих фінансових ресурсів. Значний вплив на формування місцевого бюджету мають органи місцевого самоврядування та їх діяльність. Місцева влада має право на формування та цільове використання власних фінансових ресурсів, частина яких повинна формуватися за рахунок місцевих податків та зборів. За рахунок надходжень грошових коштів органи місцевого самоврядування забезпечують фінансування соціального та економічного розвитку місцевості. Відповідно до ст.143 Конституції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном,  що є у комунальній власності;  затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють контроль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх виконанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи [1].

Не зважаючи на велику кількість місцевих податків і зборів,  вони все ж таки не забезпечують реалізацію покладених на них завдань і функцій. Більшість бюджетів в країні функціонують лише за рахунок бюджетних трансфертів і є дотаційними.

У вітчизняній та зарубіжній літературі є ряд науковців, які присвятили свої праці дослідженню проблеми ефективності формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів, ролі місцевих податків і зборів у формування дохідної частини місцевого бюджету. Серед українських вчених це А.Є.Буряченко, О.Д.Василик, М.А. Гапонюк, О.П. Кириленко, В.М. Опарін, A.A.  Славкова, Н.Б. Ярошевич  та В.П.  Яцюта,   а також зарубіжні дослідники – Б. Аллан, Ш. Бланкарт, ,  Р. Мертон,  Дж.Е.  Стігліц і інші.  Ці науковці досліджують у своїх працях економічний зміст та призначення місцевих податків та зборів, описують зарубіжний досвід та перспективу його впровадження в Україні.

Метою даної роботи є дослідження ролі місцевих податків та зборів у формуванні фінансових ресурсів регіону.

В наш час існує багато різних поглядів на проблему формування доходів місцевих бюджетів. Більшість вчених дійшли висновку, що відносини, пов’язані з процесом формування місцевих бюджетів, в процесі фінансової діяльності органів місцевого самоврядування регулюються нормами фінансового права. Проаналізувавши діяльність органів місцевої влади, можна зробити висновок, що в ній поєднуються державні і громадські засади. Тому місцеві органи влади мають право використовувати зібрані державою за допомогою податків кошти для виконання функцій, які на них покладені. Незважаючи на те що доходи поділяються на державні і місцеві, вони утворюють єдину систему доходів.

Місцеві податки та збори – це платежі, які мають місцевий характер і складають дохідну частину місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів полягає у тому що в них є власні законодавчо закріплені джерела доходів, та право використовувати їх на власний розсуд.

Забезпечення ефективного функціонування місцевих податків та зборів є досить важливим, оскільки вони виконують одну з найважливіших функцій – формування доходів місцевих бюджетів. На жаль на сьогоднішній день місцеві податки та збори не займають провідного місця серед джерел наповнення місцевого бюджету, що є досить негативним. Основна частина доходів місцевих бюджетів складається не із місцевих податків та зборів, а з коштів держави та різних міжбюджетних трансфертів. В розвинених країнах місцеві податки та збори займають від 30 до 70 відсотків у структурі надходжень. Натомість в Україні це лише декілька відсотків від суми всіх надходжень.

Потрібно підвищувати ефективність бюджетно-податкового планування, виявляти резерви зростання податкового потенціалу, а це в свою чергу сприятиме поліпшенню фінансового становища місцевих бюджетів. Одним з основних елементів поліпшення податкового процесу має стати збільшення податкового потенціалу.

Щодо перспективи збільшення надходжень від таких місцевих податків та зборів як єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір, можна зазначити, що вони не здатні в повній мірі наповнювати місцевий бюджет.

Платниками єдиного податку є лише особи, що здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають вимогам, встановленим Податковим кодексом України. Платниками туристичного збору є фізичні особи, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, де діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують послуги з тимчасового проживання. Платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб’єкти господарювання, які отримують в установленому законодавством порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності, як: торгівля в пунктах продажу товарів, а також валютними цінностями в пунктах обміну іноземної валюти; діяльність з надання платних побутових послуг; діяльність у сфері розваг. Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують і провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках [2].

Тобто аналізуючи суб’єктів сплати даних податків бачимо, що їх склад є вибірковим, що в свою чергу досить негативно впливає на величину надходжень від цих податків та зборів.

Виходом з даної ситуації є приділення більшої уваги податку на нерухоме майно, оскільки даний вид податку можна встановити майже для всіх, як юридичних так і фізичних осіб, адже сьогодні це цілком добре функціонує в податковому законодавстві більшості розвинених країн світу. В той час як механізм сплати цього податку на території України потребує змін і суттєвого вдосконалення. Негативним є те, що при визначені ставки оподаткування не враховуються вік будівлі, її культурна цінність, місце розташування, інші фактори які могли б суттєво вплинути на визначення бази оподаткування і ставки податку. Врахування всіх цих факторів було б дуже ефективним, оскільки це могло б допомогти скинути податковий тягар на більш заможні верстви населення, які володіють дорогим житлом.

Також існує деяка невизначеність в земельному податку (плата за землю). Це пов’язано з тим, що виникає певна ситуація подвійного оподаткування ділянки на якій знаходиться об’єкт нерухомості, що не має законодавчого відображення. Тому було б добре внести деякі зміни в розмежування об’єкта нерухомості (будівлі) та земельної ділянки на якій він знаходиться. Потрібно справляти податки лише з тієї земельної ділянки, на якій немає будівлі, що є об’єктом оподаткування з податку на нерухоме майно.

Аналіз сучасного стану надходжень до місцевих бюджетів і дослідження їх структури дає можливість робити висновки, що на сьогодні єдиним і найбільш дієвим засобом збільшення фінансової основи місцевого самоврядування є посилення ролі місцевих податків, зокрема податку на нерухоме майно, відмінного від земельної  ділянки. Дослідження сутності цього податку та вивчення зарубіжного досвіду показали, що порядок його справляння  – досить простий, а ефективність достатньо висока, але його впровадження на території України спричинить деякі труднощі, до яких, насамперед, можна віднести відсутність кадастру нерухомості. Впровадження податку на нерухомість потребує проведення масового оцінювання об’єктів нерухомості, що неможливо здійснити в короткий проміжок часу, і процес затягується на невизначений строк. Якщо ж оцінювати нерухомість за допомогою оціночних фірм, то постає питання щодо достовірності їхніх результатів. Здійснювати оцінювання нерухомості повинні державні установи, що мають відповідні на це повноваження, але на сьогодні, на жаль, вони відсутні, тому це питання потребує подальшого розгляду.

Отже, аналізуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що за правильного механізму функціонування місцевих податків та зборів, вони можуть стати досить значним джерело наповнення місцевого бюджету, як це є в провідних країнах світу. Особливу увагу слід звернути на посилення ролі місцевих податків, це зокрема стосується такого податку як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Місцеві податки та збори повинні стати основою самостійності місцевих бюджетів.

Література:

1. Бюджетна система України: Навчальний посібник / Артус М. М., Хижа Н.М.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 220 c. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-122.html

2.  Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VІ  //  – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

3. Кириленко О. П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 359 с.

4. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 240 с.

5. Ярошевич Н.Б. Шляхи збільшення доходної бази місцевих бюджетів в Україні / Н.Б. Ярошевич, О.Я. Липа // Збірник науково-технічних праць Національного лісотехнічного університету України.  – 2010. – Вип. 20.10. – С. 278–282.