студентка 4 курсу економічного факультету,

спеціальності “Фінанси і кредит”

Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник: Шулик Юлія Віталіївна

доцент кафедри фінансів, обліку та аудиту

Анотація. У статті розглядається необхідність інвестування в людський капітал з метою підвищення його конкурентоспроможності. З’ясовується вплив знань, вмінь, сформованих в процесі здобуття освіти, стану здоров’я та способу життя на формування людського капіталу в державі. Аналізується достатність фінансування державою сфер, що безпосередньо впливають на його розвиток. Визначається становище України на світовій арені стосовно  рівня людського капіталу.

Ключові слова: людський капітал, інвестиції, освіта, охорона здоров’я, конкурентоспроможність, заробітна плата.

Аннотация. В статье рассматривается потребность в инвестировании в человеческий капитал с целью повышения его конкурентоспособности. Выясняется влияние знаний, умений, сформированных в процессе получения образования, состояния здоровья и образа жизни на формирование человеческого капитала в государстве. Анализируется достаточность финансирования государством сфер, которые непосредственно влияют на его развитие. Определяется положение Украины на мировой арене относительно уровня человеческого капитала.

Ключевые слова: людський капитал, инвестиции, образование, здравоохранение, конкурентоспособность, заработная плата.

Annotation. The article reveals the necessity of investing in human capital in order to increase its competitiveness. It explains the influence of knowledge and skills, which were formed in the process of obtaining an education, health and lifestyle on the formation of human capital in the country. It analyzes the sufficiency of government financing of the spheres, which directly influence on development of the country. It determines the position of Ukraine in the world arena, regarding the level of human capital

Key words: human capital, investments, education, health care, competitiveness, salary.

ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ НА МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ

Постановка проблеми. У сучасному світі розвиток економіки значно залежить від інноваційно-інформаційних розробок та перегонів за володіння природними ресурсами [7]. Проте основний ресурс, людський, часто відходить на задній план. Конституцією України визначено, що найвищою соціальною цінністю є життя, здоров’я, честь і гідність людини, тому держава повинна проводити відповідну політику стосовно людського капіталу [6]. Люди створюють найвагоміший економічний ефект, який є ще й довготривалим, за умов достатнього інвестування в людський капітал на різних рівнях. Саме він є основою для розвитку підприємництва і держави в цілому, адже містить у собі знання, уміння і навички, необхідні для створення нової цінності (матеріальної і нематеріальної). Але передумовою цього є формування людського капіталу, удосконалення якого здатне сприяти економічному зростанню.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. В процесі опрацювання теоретичних матеріалів, присвячених темі людського капіталу, було виявлено, що як іноземні, так і вітчизняні дослідники розуміють це питання по-різному і часто не сходяться у поглядах. Це трапляється через широту цього поняття, яке було вперше введене американськими економістами Г.Беккером та Т.Шульцем [15]. Вагомий внесок до цієї теорії зробили Л.Туроу, Я.Мінсер, О.Грішнова, Д.Богиня, В.Близнюк, В.Куценко, О.Лібанова, Л.Шевчук. На сьогодні актуальність цієї теми лише зростає, адже в умовах ринкової економіки людина є основою радикальних зрушень і підвищення рівня конкурентоспроможності держави.

Мета і завдання дослідження. Метою статті є виявлення основних факторів впливу на формування людського капіталу, оцінка стану інвестування у його розвиток та покращення якості людського капіталу на макрорівні.

Виклад основного матеріалу. Зацікавленість темою людського капіталу останнім часом спричинена пошуком нових і покращенням наявних умінь людей, які можна застосувати для виведення економіки на абсолютно новий рівень. В усі часи саме людина була рушієм прогресу завдяки її інтелекту, інтуїції, уяві, праці та багатьом іншим якостям, які формують особистість. Тому поняття «людського капіталу» не є новим, адже було зароджене ще у класичний період і вважається специфічною формою капіталу, що не відокремлюється від людини.

Людський капітал є поєднанням усіх продуктивних рис індивіда, а саме знань, навичок, мотивації, енергії, які можуть бути використані для створення товарів і надання послуг [1]. Тобто завдяки її стану здоров’я, інтелекту і мотивації вона здійснює вклад в розвиток держави, отримуючи натомість кошти для забезпечення свого існування. Проте, якщо звернути увагу на теорію А. Маслоу, то можна помітити, що людина завжди прагне до самореалізації та визнання оточуючими, що є внутрішнім джерелом її мотивації і запорукою розвитку людства взагалі. Якщо кожна особистість прагнутиме стати кращою, отримати гарну освіту, то і суспільство загалом виведе державу на новий рівень.

Сьогодні велика увага надається питанню удосконалення обладнання, придбання покращеного оснащення. Проте, ще кращого результату можна досягти інвестуючи у людський капітал, який, у порівнянні з необоротними активами, є рентабельним не 5-10 років, а більше 30. Це пов’язано з тривалістю життя людини, протягом якого знання і вміння постійно примножуються. Людський капітал також підлягає зношенню, проте за умов інвестування у сферу охорони здоров’я можна його сповільнити.

У людського капіталу, як і у будь-якого економічного поняття, є свої позитивні і негативні аспекти, основні з яких зазначені у таблиці 1.

Таблиця 1

Вигоди та недоліки інвестування в  людський капітал

Джерело:[3; 8; 14; 17; 19].

Поглянувши на дане співвідношення «плюсів» та «мінусів» підприємцям буває важко прийняти рішення, щодо інвестування, хоча сам цей процес є неминучим. Адже без кваліфікованих кадрів існування підприємства стає неможливим. І, навіть, після здобуття вищої освіти «новоспечений» працівник не готовий відразу виконувати всі доручення керівництва без певних спеціальних навичок.

Стає зрозумілим, що вкладення у людський капітал відбувається на декількох рівнях. У певних джерелах зазначається, що таких рівнів є три, проте можливе розшарування на чотири:

• індивідуальний (особистісний) – знання та навички, які були здобуті шляхом освіти, професійної підготовки;
• мікроекономічний (рівень підприємства) – сукупні здібності всіх працівників підприємства, організація їх праці;
• мезоекономічний (рівень галузі) – розвиток окремих сфер діяльності держави за професійною спрямованістю працівників;
• макроекономічний рівень (рівень держави) – поєднання освіченості, стану здоров’я, рівня життя, сформованих за рахунок видатків бюджету [9].

Формування людського капіталу на певному рівні має свої особливості, та відбуватись воно може одночасно на декількох, а то і на кожному з них. Всеохоплюючим для країни є четвертий рівень, який дає нам уявлення про ситуацію загалом.

На формування людського капіталу впливають такі фактори [2; 16]:

• рівень освіти;
• стан сфери охорони здоров’я;
• соціальне середовище;
• демографічна ситуація;
• рівень життя населення;
• екологічна ситуація.

Людський капітал потребує постійного розвитку, а для цього необхідні значні інвестиційні вкладення. На макрорівні його фінансування відбувається за рахунок Державного бюджету України (табл.2).

Таблиця 2

Видатки на людський капітал з Державного бюджету України

за 2014-2016 рр.

Джерело: [4].

Частки вкладень в освіту, охорону здоров’я та мистецтво в Україні є незначними: близько 6%, 4,5% та 1% відповідно. Вони поволі зменшуються щороку, що може зменшити якість людського капіталу. Тому українцям потрібно самостійно вкладати час і кошти в своє майбутнє, затрати яких швидко окупляться [3]. Та й державі слід замислитись над цим питанням, адже зі збільшенням вкладень людський капітал поповнюватиметься з новими силами, і його віддача спричинить економічне зростання.

Одним з аспектів, що найбільше впливають на людський капітал є освіта, а саме інвестиції в неї. Вона є основоположним чинником формування особистості, рівня її інтелекту та культури, дозволяє проявити нахил до певної сфери діяльності [10]. Від якості освіти залежить подальше працевлаштування та заробітна плата працівника, які можуть надалі збагачувати людський капітал. Інвестиції в цю сферу можуть бути формальними та неформальними. Формальними інвестиціями вважаються отримання початкової, середньої, спеціальної та вищої освіти, різні курси, а неформальними – самоосвіта, тобто читання розвиваючої літератури, зацікавленість мистецтвом.

Науковці стверджують, що рівень інвестування в освіту не повинен бути меншим 10 % від ВВП, а у певних джерелах – не менше 12%. Проте дані Світового економічного форуму, що відбувся у 2017 році, свідчать про те, що за індексом людського капіталу Україна посідає 24 місце серед 130 країн з результатом 71,27. На 23 місці знаходилась Великобританія, а наступною за Україною була Литва [18]. Такий показник є доказом того, що рівень людського капіталу в Україні не поступається європейському і є конкурентоспроможним на світовому ринку праці завдяки наполегливості українців. Доцільно буде проаналізувати кількість студентів, які зацікавлені у здобутті освіти в Україні (табл.3).

Таблиця 3

Кількість зацікавлених в одержанні освіти в Україні за 2014-2016 рр.

Джерело:[4].

Щороку все менше студентів вступають та випускаються з вищих навчальних закладів України, що частково спричинено їх нерозумінням важливості вищої освіти або вибором такого закладу закордоном. Певним чином такі процеси відбуваються через низький рівень народжуваності у 90-ті роки, спричинений становленням держави та економічною кризою. Проте число студентів, як I-II, так і III-IV рівнів акредитації зменшується через небажання навчатися в Україні та вибір іноземних закладів як альтернативи. Стан вищої освіти і людського капіталу загалом залежить також від зовнішньої міграції молоді в цілях навчання чи постійної роботи, яка  негативно впливає на людський капітал в державі. Такий відтік умів пояснюється вищим, ніж в Україні, рівнем потенційної заробітної плати закордоном, який приваблює населення.

Загалом за 2016 рік зовнішня міграція з метою освіти охопила 47724 громадян України [11]. Абсолютним лідером серед обраних країн стала Польща, до навчальних закладів якої вступили близько 15176 осіб. До вищих закладів РФ вирушили 10,5% емігрантів, а до Іспанії – 8,4%. Такі показники свідчать про те, що 47724 громадян України бажають навчатися і, в подальшому, працювати в іншій країні, що є негативним явищем для України.

Рис.1. Частка студентів, що мігрували закордон з метою з метою освіти за 2016 рік, %

Джерело:[5].

Україна намагається встигати за Європою, де основна увага повинна концентруватись на навчанні. Але тоді у студентів зменшується можливість влаштуватись на роботу і отримувати практичні навички ще під час здобуття освіти.

Не менш важливим є інвестування у сферу охорони здоров’я, від рівня якої залежить працездатність населення. Піклування про стан здоров’я нації сповільнює процес зношення людського капіталу, тобто продовжує тривалість життя населення. Рентабельність капіталу від цього зростає та підвищується рівень розвитку держави.

Оскільки сфера охорони здоров’я в Україні далека від європейської, держава здійснює реформу, яка має на меті укладення договорів з сімейними лікарями. Повинен бути сформований рейтинг лікарів, який буде загальнодоступним. Їх заробітна плата залежатиме від кількості сімей, за здоров’ям яких вони будуть стежити.

Таблиця 4

Динаміка чистих премій з послуг медичного страхування в Україні за 2014-2016 рр., млн. грн

Джерело: [13].

У сфері медичного страхування відбулось збільшення сум чистих страхових премій як за безперервне страхування, так і страхування медичних витрат. Це свідчить про зростання українцями довіри до страхових компаній, піклування про власний стан здоров’я та інвестування у людський капітал.

Особливої уваги потребує акцентування не лише на лікуванні, а й способі життя людей, адже шкідливі звички, неправильне харчування та стрес негативно впливають на формування людського капіталу та спричиняють додаткові витрати на його відновлення. Для того, щоб цього не трапилось, держава повинна залучати населення до активних сімейних розваг, спорту та мистецтва, які також сприяють розвитку особистості.

Демографічна ситуація в країні також помітно впливає на рівень людського капіталу. Рівень народжуваності визначає майбутні трудові ресурси, які прийдуть на зміну зношеним. Оскільки смертність в Україні переважає над народжуваністю, то приріст населення є негативним, що є надзвичайно негативним явищем.

Соціальна складова також має неабиякий вплив на формування людського капіталу, адже людина є соціальною істотою. Тобто вона перебуває у постійній взаємодії з іншими індивідуумами, які мають здатність як мотивувати до дії, так і «приземляти» поривання людей. Традиції та звичаї, які склалися історично, свідчать про те, що українці звикли то стабільної роботи та є працьовитою нацією. Але теперішній рівень заробітної плати не влаштовує багатьох українців, тому й відбувається зовнішня міграція до країн ЄС, де мінімальна заробітна плата у 10 країнах є меншою від 500 євро, у 5 країнах від 500 до 1000 євро, а ще у 7-ми  – більше 1000 євро, порівняно зі 107 євро в Україні [12].

У сучасному світі у кожній країні постає питання захисту навколишнього середовища,  стан якого чинить вплив на стан людського здоров’я. У рейтингу екологічної ефективності серед 180 країн світу Україна посідає 44 місце у 2016 році і це хороший результат порівняно з 95 місцем у 2014 році. Проте внаслідок аварії на ЧАЕС кількість хворих на рак щитовидної залози зросла до 6000, збільшилась кількість хворих на лейкемію, людей із серцево-судинними захворюваннями. Це негативно позначається на людському капіталі, адже його безпосередньо формує населення України. Тому реформування сфери охорони здоров’я  та інвестування в неї є необхідним заходом для підтримання рівня людського капіталу.

Висновки. Людський капітал є основним ресурсом держави та активатором її розвитку, що пояснюється інтелектом населення, його здатністю до вдосконалення та креативністю. Ці складові доповнюють один одного, тому тільки за наявності їх усіх індивід може ефективно працювати та бути корисним для суспільства. Щоб зберегти свої позиції на світовому рівні Україна наближається до європейських стандартів освіти, за якими основна увага повинна концентруватись на навчанні. Сфера охорони здоров’я також змінюється із запровадженням договорів з сімейним лікарем. Проте й самі українці починають піклуватись про майбутній стан свого здоров’я шляхом «відкладання» коштів на лікування, укладаючи договори медичного страхування.

Література:

1. Головко Л.С. Людський капітал як ресурс економічного розвитку. Економічний нобелівський вісник. №1(7). С. 122—127.

2. Горбань С.Ф., Чумак О.В. Сучасний стан та шляхи забезпечення розвитку людського капіталу в Україні. Економіка та держава. 2013. №9. С. 37—41.

3. Горячук В.Ф. Інвестиції у людський капітал та віддача від них. Економіка: реалії часу. Науковий журнал. 2012. 2, №1. С. 34—39.

4. Державна служба статистики. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.

5. Дослідження та діалог щодо політики у сфері міграції і грошових переказів в Україні. Міграція як чинник розвитку в Україні. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. — C. 35. URL: http://www.iom.org.ua/sites/default/files/mom_migraciya_yak _chynnyk_rozvytku_v_ukrayini.pdf.

6. Конституція України. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

7. Кривенко Л.В., Овчаренко С.В. Концептуальні засади розвитку людського капіталу в умовах підвищення конкурентоспроможності країни. Економічний часопис —ХХІ. 2014. 1, №1— С. 23—26.

8. Кубатко О.В., Пронікова Ж.С. Інвестування в людський капітал як фактор конкурентоспроможності підприємства. Механізм регулювання економіки. 2013. №3. С. 92—99.

9. Лазарева А.П. Особливості інвестицій в людський капітал. Економіка: реалії часу. 2016. 25, №3.С. 38—43.

10. Мельничук Л.С. Інвестиції в людський капітал: необхідність та перешкоди. Інвестиції: практика та досвід. №10. С. 28—30.

11. Міграція в Україні: факти і цифри. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ) Представництво в Україні. С. 15. URL: http://iom.org.ua/sites/default/files/ff_ukr_21_10_ press.pdf.

12. Мінімальні зарплати в ЄС: в десяти країнах міні малка нижча за 500 євро (інфографіка). За даними інформаційного агентства «УНІАН». URL: https://economics.unian.ua/finance/ 1773132-minimalni-zarplati-v-es-v-desyati-krajinah-minimalka-nijche-500-evro-infografika.html.

13. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). URL: https://www.nfp.gov.ua/.

14. Овчаренко Л.В., Ожелевська Т.С. Інвестування в людський капітал як фактор становлення інноваційної економіки в Україні. Інноваційні рішення в сучасній науці. 1, №1. С. 1—11.

15. Павленко Т.Ю. Формування і розвиток людського капіталу та його роль у підвищенні економіки України. Економіка та управління підприємствами машинобудівної галузі: проблеми теорії та практики. 27, №3. С. 57—65.

16. Приймак В.І., Гинда С.М. Актуальні проблеми та перспективи розвитку людського капіталу в Україні. Економіка і організація управління. 2014. 19, №3. С. 199—204.

17. Прушківська Е.В., Переверзєва А.В. Людський капітал: проблеми та перспективи. Економічний вісник НГУ. 2007. №3. С. 17—24.

18. The Global Human Capital Report 2017: The Global Human Capital Index2017. World Economic Forum. 2017. C. 8.

19. Яцунь О.М. Людський капітал як чинник економічного зростання. Вісник: Економіка. Проблеми економічного становлення. 2014. №2. С. 95—99.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лехан В. М., Слабкий Г. О., Шевченко М. В. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: Український вимір. / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко // Україна. Здоров’я нації. – 2010. – № 13. – С. 5-23.
2. Основні шляхи подальшого розвитку системи охорони здоров’я в Україні: [спільний звіт] / за заг. ред. В. М. Лехан, В. М. Рудого. – К.: Вид-во Раєвського, 2005. – 168 с.
3. Попкова В. Д., Шипуліна М. О., Ковальчук Г. С. Проблеми фінансового забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я в Україні / В. Д. Попкова, М. О. Шипуліна, Г. С. Ковальчук // Економічний простір. – 2009. – № 24. – С. 83-89. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Ekpr/2009_24/popkova.pdf.
4. Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік : Розпорядження Кабінету Міністрів України 27 травня 2016 р. / Офіційний вісник України. – 2016. – 26 червня. – С. 249. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/418-2016-%D1%80/paran9#n9.
5. Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. // Офіційний вісник України. – 2017. – 6 січня. – С. 175. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1013-2016-%D1%80.
6. Устінов О. Реформування охорони здоров’я: стратегія, тактика, ризики / О. Устінов // Укр. Мед. Часопис. – 2010. – № 5 (79). – С. 7-9. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.umj.com.ua/wp/wp-content/uploads/2010/10/reforma.pdf?upload=.

Ключові слова: добровільне медичне страхування, медична допомога, страхова медицина, страхувальники, страховики, страхові компанії, страхові поліси, охорона здоров’я.

Annotation

The article described the main drawbacks to stimulate the development of voluntary medical insurance in Ukraine and found it the most important constraints. Also analyzed the market for voluntary health insurance – its status and development prospects. The article includes an increase of reliability insurance organizations that work in the system of voluntary health insurance, and improving legislation in this area.

Key words: voluntary medical insurance, medical care, medical insurance, insurers, the insurance company, insurance policies, health care.

Постановка проблеми: Добровільне медичне страхування, як правило, є доповненням до обов’язкового. Воно має на меті забезпечити застрахованому гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов’язаних із зверненням до лікувально-профілактичної установи за послугою, яка не входить в програму обов’язкового медичного страхування. Кожна страхова компанія, яка займається таким видом страхування і має на це ліцензію, розробляє свої програми добровільного медичного страхування, які відрізняються між собою. Українці ж не поспішають купувати поліси добровільного медичного страхування, тому що, вони, як і раніше, залишаються досить дорогим задоволенням, незважаючи на те, що медичне страхування уже перестало бути ексклюзивною послугою. Крім того стримуючими факторами розвитку добровільного медичного страхування є відсутність механізму контролю за якістю наданих страхувальнику послуг та важелів впливу на поліпшення якості обслуговування саме в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форм власності. У зв’язку з цим розвиткові добровільного медичного страхування суттєво перешкоджає проблемний державний медичний сектор і державна політика загалом.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: Існує велика кількість літературних джерел, в яких досліджуються теоретичні та практичні проблеми функціонування страхового ринку. В Україні основні проблеми теорії та практики страхування (у т.ч. медичного страхування) в умовах ринкової економіки досліджували вчені Т. Артюх, К. Воблий, В. Базилевич, К. Базилевич, О. Гаманкова, О. Губар, М. Мних, С. Горянська, О. Губар, В. Єрмілов, О. Залєтов, С. Осадець, Т. Ротова, В. Рудень, С. Срібний, Р. Смоленюк, Я. Шумелда, В. Нонко, Н. Нагайчук, С. Юрій та інші. Серед зарубіжних науковців необхідно назвати Н. Адамчука, А. Аткінсона, Е. Берковіца, О. Гвозденка, Е. Кагаловську, К. Блека, Р. Болла, В. Глейзера, П. Коха, В. Крістофоліні, Е. Коломіна, А. Миронова, Л. Рейтмана, Т. Федорову, С. Ханта, В. Шахова та інших фахівців.

Мета дослідження: Виявити недоліки розвитку добровільного медичного страхування в Україні та визначити шляхи покращення існуючої ситуації.

Виклад основного матеріалу: Вибір форми медичного страхування у кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.

Медичне страхування як основу спеціалізації страхової компанії важко поєднати з іншими галузями страхової діяльності, оскільки страхування здоров’я громадян – дуже специфічний предмет діяльності. При проведенні медичного страхування страховикові необхідно мати справу з багатьма людьми, які страхуються, повсякденно вирішувати з клієнтами питання з приводу настання страхових випадків і виплати значних за обсягом страхових забезпечень.

Головне призначення страхової організації у медичному страхуванні полягає в контролі якості надання медичних послуг медичними закладами і їх відповідність медико-економічним стандартам. Тобто, виконання медичним персоналом професійних функцій, ефективне використання ресурсів, ступінь ризику внаслідок медичного втручання (небезпеку травми або побічне захворювання, тощо), задоволеність пацієнта медичним обслуговуванням. (( http://www.uzlib.net ))

Ринок добровільного медичного страхування в Україні стрімко розвивається. Приємною несподіванкою для страховиків у 2009 році стало те, що ДМС пройшло тест на стресостійкість і в нових економічних умовах стало більш стійким до кризових явищ. Падіння у сегменті добровільного медичного страхування вдалось уникнути — роботодавці платили внески іноді навіть за рахунок прибутку, адже здоров’я і лояльність персоналу — це запорука успішності установи особливо в кризовий час. У реаліях, що склались сьогодні, це єдиний корпоративний вид страхування, який показав позитивну динаміку. (( http://www.forinsure.com ))

Незважаючи на в цілому позитивні тенденції у розвитку добровільного медичного страхування, даний сегмент поки що є досить проблематичним. Насамперед, це стосується того, що самі страховики не надто бажають зв’язуватись з медициною, оскільки на їх переконання це невиправдано складно і невигідно, з точки зору страхових виплат, рівень яких нижче за 45-60% не опускається, зумовлюючи діяльність вітчизняних страховиків практично на межі рентабельності. У свою чергу, українці не поспішають купувати поліси добровільного медичного страхування, тому що вони залишаються досить дорогим задоволенням, незважаючи на те, що медичне страхування уже перестало бути ексклюзивною послугою.

Важливою проблемою, крім цінового фактора, є те, що на сьогодні ринок добровільного медичного страхування розвивається поки що основним чином за рахунок корпоративного напрямку, завдяки якому він зростає на 20-30% щорічно. Страхування ж фізичних осіб є для страховиків не вигідним, оскільки заплативши за медичну страховку, що є очевидним свідченням наявних або потенційних проблем зі здоров’м, клієнт прагне по максимуму використовувати поліс. Корпоративні ж клієнти прибутковіші, оскільки компанії страхують відразу 100-500 працівників (часто за найдорожчою програмою з великим набором послуг), багато хто з яких взагалі не ходить до лікарів.

Слідуючим стримуючим фактором розвитку добровільного медичного страхування, є те, що з точки зору економічного мотиву страхові компанії зацікавлені співпрацювати з державними лікувально-профілактичними установами з притаманною їм бідністю, дешевими і малоефективними ліками, відсутністю уваги персоналу. Але, зважаючи на ряд факторів, наступного разу клієнт страхового полісу в цього страховика не купить.

Не менш важливою проблемою є те, що сьогодні страхові компанії не мають реального механізму контролю за якістю наданих страхувальнику послуг та важелів впливу на поліпшення якості обслуговування саме в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форм власності. У зв’язку з цим розвиткові добровільного медичного страхування суттєво перешкоджає проблемний державний медичний сектор. Тому останнім часом спостерігається тенденція до будівництва власних клінік страховиками. (( http://www.uzlib.net ))

Існують ще й загальнодержавні проблеми, що так чи інакше здійснюють свій коригуючий вплив на розвиток і умови функціонування даного виду страхування. Серед них політична та економічна нестабільність, низький рівень доходів населення, непослідовний підхід до реформування соціального сектора, відсутність оптимальної податкової політики, яка б стимулювала розвиток медичного страхування, недооцінка ролі недержавних фінансових інститутів тощо.

До найважливіших проблем у сфері медичного страхування відносять:

• забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов’язкового медичного страхування;

• створення умов розвитку добровільного медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги понад обсяг або в його межах і на рівні, визначених програмами обов’язкового медичного страхування, як ефективне доповнення до обов’язкового медичного страхування;

• здійснення оподаткування сукупного доходу громадян у разі отримання страхових виплат за договорами добровільного медичного страхування відповідно до бази та ставок, передбачених договорами обов’язкового медичного страхування;

• посилення зацікавленості роботодавців у збереженні здоров’я своїх працівників шляхом установлення економічних стимулів щодо коштів, що виділятимуться підприємствами на добровільне медичне страхування;

• законодавче врегулювання питання щодо можливості внесення юридичними особами (роботодавцями) до складу собівартості продукції витрат за договорами добровільного медичного страхування на сплату страхових платежів на страхування своїх працівників;

• підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, шляхом установлення вимог до їх ліцензування згідно з чітко встановленими критеріями;

• забезпечення надходження коштів до установ добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;

• забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добровільного медичного страхування, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми. (( Окунський А. Р. Медичне страхування в Україні: проблеми і перспективи // Медичне право України: Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції. – 2007. – С. 45 – 54. ))

Нагальним на сьогодні є і вирішення питань щодо підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі добровільного медичного страхування, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв; забезпечення надходження коштів у систему добровільного медичного страхування, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги; забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі добровільного медичного страхування, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми.

Необхідно розвивати також і конкуренцію серед страховиків, що спеціалізуються на даному виді страхування, від чого має виграти, насамперед, вітчизняний споживач. Оскільки конкурентне середовище в перспективі створить умови для зниження ціни купівлі страхового полісу з добровільного медичного страхування, а також підвищення рівня якості медичних послуг, які пропонуватимуться страховиками страхувальникам.

Водночас розвиток добровільного медичного страхування вимагає значного удосконалення нормативно-методичної бази, зміни податкової політики, підвищення фінансової надійності страхових компаній, а також підвищення страхової культури населення, зокрема й медичних працівників. Така система заходів дозволить створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги, зменшить навантаження на державний та місцеві бюджети та долю тіньової медицини в системі медичного обслуговування, допоможе уникнути необґрунтованих витрат на надання зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку, підвищить фінансовий стан працівників медичних установ. (( http://www.apteka.ua ))

В Україні крім системи охорони здоров’я, що знаходиться у віданні МОЗ, існує низка паралельних систем міністерств та відомств, які здебільшого дублюють функції територіальних медичних закладів і поглинають значну частину видатків з Державного бюджету на охорону здоров’я.

Для ліквідації дублювання і створення єдиного медичного простору передбачається:

 сконцентрувати всі кошти з Державного бюджету на рівні МОЗ, прийнявши відповідну державну програму;

 передати заклади, що знаходяться у відомчому підпорядкуванні, на територіальний рівень, за виключенням медичної служби Міністерства оборони, Служби безпеки України та структур промислової медицини.

Такі кроки ні в якому разі не повинні бути спрямовані на так звану “монополізацію влади” міністерством, а виключно на наведення ладу в галузі. (( http://www.moz.gov.ua ))

Для втілення у соціальну практику стратегії “Здоров’я для всіх” національна система охорони здоров’я має спиратися на основні принципи, запропоновані Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) – справедливість, солідарність, доступність. Метою політики та діяльності системи охорони здоров’я має бути “досягнення позитивного стану здоров’я”, а не зниження показників захворюваності, інвалідності та смертності.

Отже, для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування необхідними є:

o втілення у соціальну практику політики пріоритетного розвитку системи охорони здоров’я;

o чітке визначення правового статусу громадянина в системі охорони здоров’я;

o зміна принципів розподілу коштів – за нормативом на одного жителя;

o створення страхової системи фінансування охорони здоров’я;

o демонополізація державної системи охорони здоров’я та створення медичних закладів різних форм власності;

o функціонування системи медичної допомоги на засадах вільного вибору громадянином її форми та способів;

o забезпечення першочергової уваги до проблем організації первинної медико-санітарної допомоги населенню та охороні навколишнього середовища;

o установлення принципу залежності оплати праці медичних працівників від кількості та якості наданих медичних послуг; створення системи правового, економічною та громадського контролю за якістю медичної допомоги, а також введення відповідних санкцій за її неякісне надання. (( Мних М. В. Медичне страхування та необхідність запровадження в Україні. // Економіка та держава. – 2007. – №240. – С. 41. ))

Державна політика, спрямована на збереження та зміцнення суспільного здоров’я, повинна базуватися на новій парадигмі системи охорони здоров’я, в центрі якої перебуває не лікувальний заклад, а людина з її потребами щодо охорони здоров’я та медичної допомоги.

Наведена система заходів дасть змогу:

• створити умови для найповнішого задоволення потреб населення в отриманні доступної та високоякісної медичної допомоги;

• суттєво зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;

• зменшити частку “тіньової медицини” у системі медичного забезпечення;

• уникнути необґрунтованих витрат, спричинених наданням зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку;

• поліпшити фінансовий стан працівників медичних установ. (( Окунський А. Р. Медичне страхування в Україні: проблеми і перспективи // Медичне право України: Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції. – 2007. – С. 45 – 54. ))

Висновки: Сучасний стан системи охорони здоров’я не дозволяє повною мірою забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України, а існуюча система фінансування закладів охорони здоров’я потребує змін. Для покращення становища в галузі охорони здоров’я потрібні зміни в системі планування, фінансування, координація робіт усіх служб та закладів охорони здоров’я з іншими галузями діяльності.

Так як фінансувати з державного бюджету планується тільки ті медичні послуги, що передбачені Державною програмою медичного забезпечення, то існує необхідність розвивати систему добровільного медичного страхування. Безкоштовні медичні послуги за системою медстрахування надаватимуться лише в рамках Програми обов’язкового медичного страхування. Медичні ж послуги, що виходять за рамки цих програм, надаються за рахунок коштів добровільного медстрахування. Підвищення якості медичної допомоги забезпечує конкуренція – але не між страховиками, а між надавачами послуг в межах замовлення на їх надання чи то за кошти державного бюджету чи то за кошти фонду соціального медичного страхування. Полем діяльності недержаних страховиків є добровільне особисте медичне страхування видатків на медичні послуги, які не охоплюються програмою обов’язкової системи медичного страхування за державними гарантіями.