Анотація: В статті досліджені проблеми, що можуть виникнути при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 409 Кримінального кодексу України «Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» та проаналізовано основні відмінності між зазначеним злочином та іншими військовими злочинами.

   Ключові слова: військовослужбовець, військова служба, військовий обов’язок, самокалічення, обман, симуляція, підроблення документів.

   Постановка проблеми. Аналізуючи кримінальне законодавство України щодо ухилення від несення обов’язків військової служби, а також судову практику з цього ж питання виявляється багато суперечностей при кваліфікації діянь. Злочин, передбачений ст. 409 КК України, належить до одного з різновидів посягань на порядок несення або проходження військової служби. При вчиненні такого злочинного діяння військовослужбовець злісно порушує військову дисципліну, вимоги військової присяги і статутів Збройних сил України щодо чесного і добросовісного виконання обов’язків військової служби. Тим самим військовослужбовець вдається до різноманітних форм обману військового командування. Ухилення від військової служби у лавах Збройних Сил України в умовах воєнних дій, які нині ведуться на Сході України, створює серйозну загрозу для безпеки держави в сфері оборони.

   Завдання дослідження. Завданням дослідження є аналіз існуючих проблем та суперечностей в кримінальному законодавстві при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 409 Кримінального кодексу України – «Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом».

   Розробка проблеми. В роки незалежності України військову злочинність досліджували  такі вчені, як: Г.В. Андрусів, В.В. Бондарєв, М.І. Карпенко, В.І. Касинюк, В.А. Клименко, Є.С. Ковалевська, М.І. Панов, А.В. Савченко, М.І. Хавронюк, С.О. Харитонов та інші.

   Виклад основного матеріалу. Стаття 17 Конституції України проголошує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Статтею 65 Конституції встановлено, що кожен громадянин України повинен виконувати свій громадянський обов’язок – захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, а також відбувати військову службу відповідно до закону [7].

Злочини проти встановленого порядку несення військової служби, як їх ще прийнято називати – військові злочини, описані у Розділі XIX Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 401 КК України, військовими злочинами є злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів [8]. Відповідно до класифікації військових злочинів, зробленої М. І. Панова та В. І. Касинюка, «Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» (ст. 409 КК) належить до другої групи військових злочинів – злочинів проти порядку проходження військової служби [6, 16].

Безпосереднім об’єктом злочину «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» є суспільні відносини, посягання на які передбачає порушення встановленого порядку проходження військової служби в Збройних Силах України та інших військових формуваннях України.

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 409 КК України, складають: 1) ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом: самокалічення; симуляції хвороби; підроблення документів; іншого обману; 2) відмова від несення обов’язків військової служби (ч. 2 ст. 409).

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 409 КК України, є тільки військовослужбовець. Проте, якщо говорити про ч. 2 ст. 409 КК України – відмову від несення обов’язків військової служби, суб’єктами такого діяння не є: курсанти військових навчальних закладів, якщо вони відмовились від навчання або відмовились продовжити навчання в таких закладах; призовники – особи, які ще не проходять військову службу; особи, які проходять військову служу за контрактом; особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, але відмовились її проходити; особи, які мають релігійні переконання і належать до діючих, відповідно до законодавства, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (адвентисти-реформісти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські християни-баптисти, покутники та деякі інші) [10, 1161].

Суб’єктивну сторону діянь складає прямий умисел з урахуванням мети суспільно небезпечного діяння [1, 114]. Цей вид військового злочину вважається закінченим з моменту фактичного припинення несення обов’язків військової служби.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення суспільно небезпечного діяння в умовах особливого періоду, воєнного стану або в бойовій обстановці [8].

Процес кваліфікації злочину є найскладнішим завданням у правозастосуванні, оскільки жодна інша правозастосовна діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчинення діяння, досконального знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, і судової практики. Частина вироків суду з часом змінюється або скасовується внаслідок неправильної кваліфікації злочинів. В українському законодавстві є низка пленумів Верховного суду України щодо помилок при розмежуванні окремих видів злочинів.

Так само може виникнути проблема при розмежуванні складу злочину, передбаченого ст. 409 КК України, «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом», та деякими іншими злочинами, зокрема:

• у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, серед яких ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (ст. 335 КК України);
• суміжних складів військових злочинів, таких як: непокора     (ст. 402 КК); самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК); дезертирство (ст. 408 КК України), порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418 КК України).

Брик Л. П. вказує і на спільні, і на розмежувальні ознаки злочинів, передбачених ст. 335 і ст. 409 Кримінального кодексу. Спільною ознакою вона називає конкретне діяння – ухилення від несення військових обов’язків. Хоча у ст. 335 КК України спосіб вчинення злочину конкретно не передбачений, та у ст. 409 цього Кодексу ця ознака визначена законодавцем (самокалічення, симуляція хвороби, підроблення документів чи інший обман), вона не може бути розмежувальною, оскільки очевидно, що й злочин, передбачений у ст. 335 КК України, може бути вчинений саме у такий спосіб. Проте встановити відмінність можна – проаналізувавши зміст обов’язку, покладеного на винну особу [2, 440].

Відмінним – розмежувальною ознакою – є спеціальний суб’єкт суспільно небезпечного діяння, правовий статус особи щодо військового обов’язку, кожного із названих складів злочинів. Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 335 КК України, «ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу», є призовник (особа, приписана до призовної дільниці) або особа офіцерського складу (підлягає призову відповідно до законодавства України), а суб’єктом злочину, передбаченого ст. 409 КК України, «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або інших способом», – військовослужбовець, який уже проходить військову службу [13].

Окрім того, важливим є встановлення моменту та закінчення військової служби. Якщо призовник ухилився від явки до військового комісаріату, відповідальність настає не за скоєння військового злочину, а за статтями, які передбачають відповідальність за ухилення від призову на строкову військову службу [8, 60]. Тобто, якщо призовник був відправлений до військової частини і там почав ухилятися від несення обов’язків військової служби, то його дії слід кваліфікувати за ст. 409 КК України.

І непокора, і відмова від несення обов’язків військової служби – це діяння військовослужбовця під час проходження служби. Непокорою називається відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу [2]. Така відмова може бути як у письмовій, так і в усній формі. Проте, на відміну від відмови несення військового обов’язку за ч. 2 ст.409 КК України, відповідно до якої відмова є найвищою формою зухвалості і демонструє ігнорування встановленого порядку проходження служби, непокора не передбачає відмови від подальшого проходження військової служби, а лише не виконання конкретного наказу керівництва.

Прикладом помилкової кваліфікації є рішення Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 26.05.2014 року за яким контрактник, який відмовився від виконання розпорядження командира про несення служби по охороні та обороні об’єктів військової частини, що дислокується в м. Луганську, був визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 409 КК України. Чоловікові було призначене покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік [3].

В цьому випадку не було враховано, що військовослужбовець служить за контрактом і відмовився від виконання наказу керівництва, а не заявив про повну відмову від несення обов’язків військової служби, а це виключає ознаки діяння, передбаченого ч. 2 ст. 409 КК України. Коли військовослужбовець відмовляється від несення обов’язків військової служби протягом певного часу, на певній території чи в умовах особливого стану, в його діях є ознаки злочину, передбаченого ст. 402 КК України, а саме непокора.

Ще одним прикладом розмежування злочинів, передбачених ст. 402 і ст. 409 КК України є рішення Кодимського районного суду Одеської області. Відповідно до матеріалів справи, солдат К, являючись військовозобов’язаним, призваним на військову службу у зв’язку з мобілізацією та зарахованим наказом командира військової частини до списків особового складу цієї військової частини, будучи придатним для проходження військової служби. Солдат К відкрито, не вживаючи обману, відмовився відбути разом з особовим складом військової частини до зони проведення антитерористичної операції на Сході України.

Дії військовослужбовця можна було б кваліфікувати за ст.402 КК України як непокору, проте солдат К відмовився від виконання покладених на нього обов’язків мобілізованого військовослужбовця, припинивши подальше виконання обов’язків військової служби. Тому його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 409 КК України – відмова від несення обов’язків військової служби [4].

Ще однією найпоширенішою проблемою кваліфікації таких суміжних злочинів як «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» та «самовільне залишення військової частини або місця служби». Обидва діяння посягають на порядок несення/проходження військової служби. Самовільне залишення військової частини або місця служби передбачає нез’явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу (у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, тощо) [2]. Для кваліфікації діянь за ст. 407 КК України, необхідно обов’язково встановити час, протягом якого військовослужбовець не з’являвся на службу – від строку нез’явлення залежить кваліфікація тої чи іншої частини ст. 407 Кримінального кодексу.

Проте ватро також відрізняти самовільне залишення та нез’явлення військовослужбовця на службу. У першому випадку військовослужбовець залишає військову частину або місце служби без дозволу керівництва, а у другому – військовослужбовець має дозвіл на залишення військової частини або місця служби, але згодом не з’являється там і знаходиться за її межами більше часу, аніж було дозволено, без поважних причин.

Окрім того, самовільне залишення військової частини або місця служби може вчинятися тільки умисно, а нез’явлення вчасно на службу без поважних причин – або умисно, або з необережності. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є намір правопорушника перебувати поза територією військової частини або місця служби лише тимчасово упродовж певного терміну і його бажання повернутись у військову частину для продовження військової служби. Мети повністю ухилитись від несення  військової служби в нього немає [5, 91].

Саме ознаки суб’єктивної сторони є розмежувальними між ухиленням від несення обов’язків військової служби та самовільним залишенням місця служби. Тому при кваліфікації того чи іншого виду військового злочину потрібно встановити момент, мету і мотив вчинення злочинного діяння.

У разі, якщо військовослужбовець, з метою отримати звільнення від обов’язків вій­ськової служби, організував направлення на його ім’я телеграми про смерть близького родича, на підставі якої йому була надана відпустка, а після закінчення відпустки до місця служби не повернувся і ухилявся від військової служби, наприклад, тривалістю понад один місяць (з моменту закінчення строку, коли він повинен був повернутися із відпустки), його дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 409 і ч. 3 ст. 407 [10, 1158].

Також виникають розбіжності при кваліфікації ухилення від несення обов’язків військової служби та дезертирства. Дезертирством, відповідно до положень ст. 408 Кримінального кодексу, є самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез’явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, повернення з відпустки або з лікувального закладу [8]. При кваліфікації такого злочинного діяння тривалість ухилення від військової служби значення не має, важливим є факт вчинення тієї чи іншої форми об’єктивної сторони злочину протягом певного періоду. Фaктичнa тривaлість ухилення може мaти значення лише при визнaченні ступеня суспільної небезпечності цього діяння тa призначенні покарання [9, 935]. Іншими словами, дезертирство це складніша форма ухилення військовослужбовця від військової служби шляхом самовільного залишення чи нез’явлення без поважних причин до військової частини або місця служби, яка передбачає повне ухилення від несення обов’язків військової служби.

Проблема при кваліфікації дезертирства та ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або іншим способам може виникнути тоді, коли, для прикладу, військовослужбовець навмисно здійснив самокалічення при його затриманні за дезертирство. У такому випадку він нестиме відповідальність за сукупністю злочинів за ст. 408 і 409 Кримінального кодексу України.

Проблема кваліфікації може виникнути і при умисному вчиненні вартовим собі самокалічення, оскільки суд може трактувати таке злочинне діяння і як ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення – ч. 1 ст. 409 КК України, і як порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання – ч. 1 ст. 418 КК України.

Для прикладу, якщо вартовий завдав собі вогнепального поранення з метою видати це за підтвердження нападу і отримання за це заохочення по службі, то таке діяння слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 409 КК України лише у випадку, коли під заохоченням розуміється можливість отримання відпустки або тимчасового звільнення з військової частини. Коли ж заохочення не буде полягати у частковому чи повному звільненні від обов’язків військової служби, то його слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 418 КК України.

Часом виникає проблема у питаннях кваліфікації тієї чи іншої форми ухилення від несення обов’язків військової служби. Якщо військовослужбовець, з метою самовільного залишення військової частини, підробив відпускний квиток, посвідчення про відрядження, записку про звільнення, направлення на лікування чи інший документ, що дає законні підстави уникнути виконання військових обов’язків протягом певного часу, його дії мають кваліфікуватися за ст. 409 КК України як ухилення від військової служби шляхом підроблення документів. Якщо ж документ не підроблявся, але військовослужбовцем був представлений підложний (фальшивий) документ, тоді за ст. 409 КК України як ухилення від військової служби шляхом іншого обману [10, 1160].

Перелік форм підроблення документів у законодавстві України не є вичерпним, а тому і тлумачиться кожна форма підроблення по-різному. Зокрема, підроблення трактується як повна або часткова зміна змісту документа чи його реквізитів: а)  шляхом їх виправлень, підчищень, дописок, витравлювань і т.п. – підроблені документи; б) шляхом внесення неправдивих відомостей – підложні документи [12].

   Висновки. З плином часу частина вироків переглядається – деякі залишаються без змін, деякі змінюються, а деякі скасовуються взагалі внаслідок неправильної кваліфікації суспільно небезпечного  діяння. Саме тому прийнято вважати, що процес кваліфікації злочину є найскладнішим завданням у правозастосуванні, оскільки жодна інша правозастосовна діяльність не вимагає врахування такої кількості конкретних обставин вчинення діяння, досконального знання законодавства, що передбачає відповідальність за його вчинення, і судової практики. Схожі проблеми виникають і при розмежуванні складу злочину, передбаченого ст. 409 КК України, «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом», та деякими іншими злочинами, зокрема: у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації та суміжних складів військових злочинів.

При дослідженні актуальних проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 409 КК України – «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом», нами було встановлено, що в судовій практиці часом виникає проблема при розмежуванні цього складу злочину та деякими злочинами, зокрема у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, серед яких ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (ст. 335 КК України), а також низкою інших суміжних складів військових злочинів, таких як: непокора (ст. 402 КК); самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК); дезертирство (ст. 408 КК України), порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання (ст. 418 КК України). Зокрема:

• спільною ознакою злочинів, передбачених ст. 335 і 409 КК України, є конкретне діяння – ухилення від несення військових обов’язків, проте спеціальний суб’єкт суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 335 КК України, «ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу», є призовник (особа, приписана до призовної дільниці) або особа офіцерського складу (підлягає призову відповідно до законодавства України), а суб’єктом злочину, передбаченого ст. 409 КК України, «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або інших способом», – військовослужбовець, який уже проходить військову службу;
• і непокора, і відмова від несення обов’язків військової служби – це діяння військовослужбовця під час проходження служби, але, на відміну від відмови несення військового обов’язку за ч. 2 ст.409 КК України, відповідно до якої відмова є найвищою формою зухвалості і демонструє ігнорування встановленого порядку проходження служби, непокора не передбачає відмови від подальшого проходження військової служби, а лише не виконання конкретного наказу керівництва;
• кваліфікація «ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» та «самовільне залишення військової частини або місця служби» – обидва діяння посягають на порядок несення/проходження військової служби,  але тут важливим етапом кваліфікації є встановлення моменту, мети і мотиву вчинення злочинного діяння;
• при кваліфікації ухилення від несення обов’язків військової служби та дезертирства зважають на тривалість ухилення від військової служби – за ст. 409 КК України тривалість значення не має, важливим є факт вчинення тієї чи іншої форми об’єктивної сторони злочину протягом певного періоду;
• розмежування самокалічення, ч. 1 ст. 409 КК України, і порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання, ч. 1 ст. 418 КК України, розмежовують  залежно від того, чи буде заохочення полягати у частковому або повному звільненні особи від несення обов’язків військової служби;
• однією з найважливіших проблем при кваліфікації злочину «ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом самокалічення або іншим способом» є розмежування форм ухилення від обов’язків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Александров Ю.В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. – К.: МАУП, 2004. – 328 с.
2. Брич Л.П. Теорія розмежування складів злочинів: моногр. / Л.П. Брич. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013. – 712 с.
3. Вирок судді Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 26 травня 2014 р. [Матеріали кримінальної справи 436/1217/13-к] // Архів Кам’янобрідського районного суду м. Луганська за 2014 рік.
4. Вирок судді Кодимського районного суду Одеської області від 20 квітня 2017 р. [Матеріали кримінальної справи 503/539/15-к] // Архів Кодимського районного суду Одеської області за 2017 рік.
5. Карпенко М. І. Самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство: методика розслідування злочинів, передбачених ст.ст. 407, 408 Кримінального кодексу України / М. І. Карпенко // Науковий юридичний журнал. – 2013. – №11. – С. 90-111.
6. Касинюк В. І. Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) / В. І. Касинюк, М. І. Панов, С. О. Харитонов / під заг. ред. М. І. Панова. – Х.: Харків юридичний, 2006. – 172 с.
7. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – С.141.
8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – №25-26. – Ст.131.
9. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар : у 2 т. / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. – 5-те вид., допов. – Х. : Право, 2013. Т. 2 : Особлива частина / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. – 2013. – 1040 с.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка – 7-ме вид., переробл. та допов – К.: Юридична думка, 2010 – 1288 с.
11. Носик О. Визначення суб’єкта військового злочину / О. Носик // Вісник прокуратури. – 2000. – № 4. – С. 59–62.
12. Практика розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачений ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення). Узагальнення підготовлено суддею Верховного суду України В. Г. Жуком та головними консультантами управління вивчення та узагальнення судової практики Верховного суду України О. С. Іщенко та А. І. Смолкіною [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/n_002700-09.
13. Про військовий обов’язок і військову службу : Закон України від25 березня 1992р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. – №27. – Ст.385.

Проблема брехні (обману) завжди займала важливе місце в суспільному житті і свідомості людей, отримуючи теоретичне осмислення у філософсько-етичних та релігійних вченнях, в таких науках, як етика, логіка, психологія. Але все ж, на даний момент вона ще недостатньо вивчена. У філософських дослідженнях простежується тенденція розгляду особливостей прояву брехні як невід’ємної складової людських комунікацій. Обширний пласт людського існування виявляється за рамками центру досліджень етичного та соціально-філософського плану. Навіть у солідних виданнях з філософії відсутня інформація про досліджуваний феномен, що посилює актуальність досліджуваної проблематики.
Aнaліз oстaнніх дoсліджень і публікaцій. Дослідженням феномену брехні займалися ще античні філософи, такі як Платон і Арістотель. На сьогодні дану тематику досліджують і вітчизняні (Д. Дубровський, В. Знаков, Ю. Щербатих,) і зарубіжні дослідники (Х. Вайнріх, Ж. Дюпра, П. Екман,). Учений А. Ігнатенко запровадив власну класифікацію випадків обману, зібраних ним при вивченні східних трактатів. Науковець Ю. Щербатих досліджував місце обману в людські цивілізації та визначив загальні технології брехні. Сучасний дослідник феномену брехні Д. Дубровський говорить про подвійну роль брехні в соціальні еволюції людського суспільства. Американський психолог П. Екман є творцем теорії брехні, досліджував сферу психології емоцій, міжособистого спілкування, психології та розпізнавання брехні. Російський психолог В. Знаков визначає брехню як психологічний феномен і доповнює напрацювання П. Екмана, де розглядає західні і російські традиції в розумінні брехні. Х. Вайнріх приділяв увагу лінгвістичному дослідженню брехні, як самостійному напрямку, де інтегруються всі знання про феномен брехні з філософії, психології, соціології, літературознавства.
Метa стaтті: визнaчити характерні особливості прояву феномену брехні у політичних виступах.
Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу дoслідження. Починаючи з Аристотеля і Платона античні філософи намагалися розібратися в суті брехні і обману. У повсякденному житті брехня зазвичай асоціюється з негативним, соціально-неприйнятною дією – обманом, який визначають або як синонім брехні, або як процес, що породжує брехню. Проте, в українських словниках брехня трактується не тільки як неправда, спотворення істини чи обман, але і як вигадка, фантазія і навіть жарт, розіграш. Крім того відомо, що істину можна спотворити ненавмисно і це буде не брехня, а омана [1, с. 22].
В науковій літературі брехню дуже часто розглядають як комунікативний феномен. Відповідно, комунікативний феномен – спрямованість тексту повідомлення на споживача, його відповідність сприйнятливості адресата та правильність побудови. Історично склалося так, що обман ідентифікується залежно від напруженості соціальних зв’язків, що в значній мірі обумовлено моральною атмосферою суспільства.
Обман поширений і в економічній сфері життєдіяльності людини, і в спорті, медицині, і в педагогічній і науковій діяльності; він проявляється в найрізноманітніших формах – від прямої фальсифікації фактів до тонких недотримань у викладі і оцінках поглядів і концепцій опонентів, замовчувань і майстерних деформацій смислів. Особливо це явище поширене в політичній сфері. Політика в значній мірі є мистецтво управління людськими масами, і вона не виключає брехню. Брехня в політиці є специфічним видом брехні, бо вона має на меті не тільки ввести в оману, але і полегшити тому, хто нею користується, маніпулювання іншими людьми [2, с. 5].
Російський державний діяч кінця XIX – поч.. XX століття К.П. Побєдоносцев виявив негативні наслідки впливу брехні на політичну структуру суспільства. Він пише, що перед виборами кандидат у своїй програмі і в своїх промовах посилається постійно на фікцію: він твердить все про благо громадському, він не що інше, як слуга і печальник народу, він про себе не думає і забуде всі свої інтереси заради суспільного інтересу розвивається, вдосконалюючись, ціле мистецтво грати інстинктами і пристрастями маси для того, щоб досягти особистих цілей честолюбства і влади. Потім вже ця маса втрачає всяке значення для обраного нею уявлення досі, поки не знадобиться знову на неї діяти: тоді пускаються в хід знову брехливі й улесливі фрази – одним на догоду, в загрозу іншим: довгий, нескінченний ланцюг однорідних маневрів» [3, с. 36].
Публічні виступи політичних лідерів також можуть нести у собі значну кількість дезінформації та брехні. Адже їм потрібно заспокоювати народ, давати надію на майбутнє. Для дослідження було взято промову Петра Порошенка, яка приурочена дню пам’яті всім тим, хто загинув на Майдані Незалежності, а саме Небесній Сотні [4]. Було досліджено текст промови та невербальну її складову.
Свою промову Президент розпочинає з патріотичного привітання – «Слава Україні», потім застосовує кілька рядків з віршу Т. Шевченка, цим самим створюючи прихильність до свого виступу. Далі ідуть рядки про подвиг Героїв небесної Сотні та про відкриття меморіальної дошки у одному з селищ в Україні. «Та на тлі подій на Донбасі ми з вами добре розуміємо, чому ці події і нині для нас для всіх, українців, і для всього світу є глибоко символічними» – це речення ніби вирване з контексту і має двозначне смислове навантаження. Тому що словосполучення «ці події для нас для всіх» конкретно не відноситься до певного явища. Є незрозумілим, які саме події стали символічними. Ті, що гинуть люди чи ті, що відкриваються меморіальні дошки односельчанам. Також не зрозуміло в чому полягає символічність цих подій.
Події на Майдані, П. Порошенко називає революцією Гідності і вважає її виграшною, але він не зазначає  в чому полягає ця виграшність. «І коли ворог побачив, що мирний аншлюс України в Митний союз захлинувся, він вирішив танками та градами розчленувати Україну. Та цій авантюрі також не довелося стати реальністю». Ці два речення також суперечать дійсності. Він говорить про те, що Україну вирішили «розчленувати», але це не вдалося. Але тут також виникає питання, як тоді бути з Автономною Республікою Крим, яка зараз не належить Україні. А також з тими територіями на Донбасі, які теж практично знаходяться під владою Російської Федерації.
«Ми кожною клітиною відчуваємо, як народ вимагає прискорити зміни». Це метафоричне речення, але тут також виникає безліч питань. По-перше, не уточнено, хто такі «ми». По-друге, не зрозуміло яким чином «народ вимагає»: протестами, листами, особистими проханнями. На даний момент, люди все ж вимагали б прискорення закінчення війни, а не створення нових законопроектів.
«Ми з вами зберегли Україну» – це словосполучення також виступає недоречним, так як уже говорилось вище, Україна втратила Крим, Донбас і кожного дня втрачає людей. Президент вживає звертання «ми», тоді як «я» вживається лише раз, коли він дає обіцянку. У тесті промови дуже часто зустрічається слово «народ», яке створює контекст для всієї промови. Всю промову П. Порошенко підглядає у листок з написаним текстом, цим самим створюючи ефект недовіри до сказаного, та його нещирості у висловлюваннях. Набагато б краще людьми сприймалися слова, які людина говорить сама, без будь-якої допомоги, це більше проявляє її думки.
Текст промови визначається в основному у простих, і складно-підрядних реченнях. Промова має 43 речення, з яких прості речення складає 19 одиниць, а складно-підрядних – 13 одиниць. Також було проаналізовано і кількісно обчислено частини мови, які найчастіше зустрічаються у виступі. Іменник в промові П. Порошенка займає домінантне місце, що говорить про простоту мовлення. Використання дієслів говорить про активність мовлення мовця та переконливість у сказаному. Значна кількість прикметників говорить про експресивність та емоційність мовця, його хвилювання про ті речі, про які він говорить. 18% усієї промови становлять займенники, серед яких найчастіше зустрічаються «ми», «наш», «ваш». Це говорить про те, що мовець вважає себе частиною аудиторії, тобто створює ефект близькості до народу, єднання з ним.
На початку своєї промови П. Порошенко не виявляє ніяких емоційних рухів та жестів, але під кінець промови їх більше, ніж достатньо. Своє звернення до народу він розпочинає словами «дорогі мої співвітчизники», і при цьому відводить свій погляд вправо. Дослідники брехні говорять, що людина таким чином згадує візуальні характеристики того, про що говорить і намагається згадати голосове наповнення, яке асоціюється з сказаними словами. Ще декілька разів за всю промову він відводить погляд вправо, зазвичай це слова, які підвищують значущість наступного слова: «славних днів», «сповнене гідності» та ін. насправді, це може бути його індивідуальною особливістю або звичкою, тому було переглянуто ще декілька промов. У інших промовах це твердження не підтверджується, тобто це вказує на те, що Президент намагається зрозуміти сам те, про що він говорить. Крім того, говорячи про «географію цих славних днів» на обличчі П. Порошенка можна помітити специфічну міміку. Можна спостерігати припіднятий вверх правий куточок губ і прикриті на секунду очі. Цей вираз свідчить про скептицизм або відразу до того, про що говорить мовець. Говорячи про те, що «географія цих славних днів охоплює всю Україну», Президент України заперечливо хитає головою. Цей підсвідомий знак свідчить про сумнів у тому, що вся Україна вважає революцію на Майдані славними днями. «Для нас для всіх, для українців і для всього світу» – ця фраза є справжнім виявом обману, тому що промовляючи її П. Порошенко рукою вказує на себе, торкається своїх грудей.
У вислові «…зупинила ворога на далекосхідних рубежах…» можна помітити інший вираз обличчя – піднятий вверх лівий кутик губ. Цей вираз обличчя свідчить про сумніву сказаних словах і певною мірою може слугувати насмішкою. Фраза про те, що «… ворог формував у нас в середині країни п’яту колону…» підсилюється неоднозначним жестом. Це вказівний палець лівої руки, який направлений на людей, які зібрались на Майдані. Це можна трактувати як звинувачення саме українського народу у тому, що в середині країни було сформовано ворожу підтримку. Також це може слугувати акцентом на те, що український народ допустив ворога в середину країни і співпрацює з ним.
«Але не тільки для цього, а й для того, щоб підкреслити своєю присутністю, що двері в Європейський Союз для України відкриті. І це визнання подвигу українських героїв…» – висловлювання супроводжується активною жестикуляцією. Вказівним пальцем правої руки Президент постійно вказує до низу, в землю. Майже до кінця промови він використовує цей жест, періодично повторюючи його то правою, то лівою рукою. Ці жести можуть мати кілька трактувань. По-перше, це може бути ознакою хвилювання, тобто хаотичні рухи, які важко контролювати. По-друге, це може бути як наголошення на важливості сказано, так і спонукання в деяких словах. По-третє, цей жест може слугувати підтвердженням сказаного.
Усю промову П. Порошенко говорив з періодичним підгляданням у записи, це свідчить про те, що промова написана не ним. Також опускання очей для того, щоб підглянути у текст, заважало чітко дослідити міміку обличчя та вирази на ньому, адже багато що можна дізнатися за рухом очей. Президент України у своїй промові використовує багато іменників, які не підкреслюються прикметниками. У тексті промови було досліджено обманні та маніпулятивні слова, словосполучення, іноді і речення. Дослідження тексту на виявлення брехні та обману насправді є недостатньо вивченим, тому дані висновки можуть містити суб’єктивні характеристики.
Виснoвки. Проаналізувавши президентські промови на невербальні засоби, можна зробити такі висновки: по-перше, явних ознак брехні, як такої виявлено не було, але було виявлено обман, тобто підсвідомий сумнів у своїх словах і в тому, про що говориться. На підсвідомому рівні політичний лідер видавав свої приховані мотиви. По-друге, не можна однозначно сказати, що політик однаково використовував багато жестів і виражав свої емоції у коливаннях голосу.
Аналізуючи загалом політичні виступи на виявлення брехні та обману через жести та міміку, можна сказати, що ці невербальні підсвідомі прояви дають можливість зрозуміти те, про що не було сказано, що було сказано не повністю, а що містило не прикритий обман. Жести та міміка дуже красномовно говорять про приховані мотиви мовця, про його відношення до сказаних слів чи поставлених запитань. Кожен з мовців використав жести, які викрили його відношення до сказаного та викрили його обман.

Списoк викoристaних джерел тa літерaтури

1. Дубровский, Д. И. Обман. Философско-психологический анализ [Текст] / Д. И. Дубровский. – М.: РЭЙ, 1994. – 120 с.
2. Знаков, В. В. Неправда, ложь и обман как проблемы психологии понимания [Текст] / В. В. Знаков // Вопросы психологии. – 1993. – № 2. – с. 9-16.
3. Победоносцев, К. П. Великая ложь нашего времени [Текст] / К. П. Победоносцев. – М.: Русская книга, 1993. – 640 с.
4. Промова Порошенка на Майдані в пам’ять про Небесну Сотню [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/promova-poroshenka-na-maydani-. – Назва з екрану.