Проблема брехні (обману) завжди займала важливе місце в суспільному житті і свідомості людей, отримуючи теоретичне осмислення у філософсько-етичних та релігійних вченнях, в таких науках, як етика, логіка, психологія. Але все ж, на даний момент вона ще недостатньо вивчена. У філософських дослідженнях простежується тенденція розгляду особливостей прояву брехні як невід’ємної складової людських комунікацій. Обширний пласт людського існування виявляється за рамками центру досліджень етичного та соціально-філософського плану. Навіть у солідних виданнях з філософії відсутня інформація про досліджуваний феномен, що посилює актуальність досліджуваної проблематики.
Aнaліз oстaнніх дoсліджень і публікaцій. Дослідженням феномену брехні займалися ще античні філософи, такі як Платон і Арістотель. На сьогодні дану тематику досліджують і вітчизняні (Д. Дубровський, В. Знаков, Ю. Щербатих,) і зарубіжні дослідники (Х. Вайнріх, Ж. Дюпра, П. Екман,). Учений А. Ігнатенко запровадив власну класифікацію випадків обману, зібраних ним при вивченні східних трактатів. Науковець Ю. Щербатих досліджував місце обману в людські цивілізації та визначив загальні технології брехні. Сучасний дослідник феномену брехні Д. Дубровський говорить про подвійну роль брехні в соціальні еволюції людського суспільства. Американський психолог П. Екман є творцем теорії брехні, досліджував сферу психології емоцій, міжособистого спілкування, психології та розпізнавання брехні. Російський психолог В. Знаков визначає брехню як психологічний феномен і доповнює напрацювання П. Екмана, де розглядає західні і російські традиції в розумінні брехні. Х. Вайнріх приділяв увагу лінгвістичному дослідженню брехні, як самостійному напрямку, де інтегруються всі знання про феномен брехні з філософії, психології, соціології, літературознавства.
Метa стaтті: визнaчити характерні особливості прояву феномену брехні у політичних виступах.
Виклaд oснoвнoгo мaтеріaлу дoслідження. Починаючи з Аристотеля і Платона античні філософи намагалися розібратися в суті брехні і обману. У повсякденному житті брехня зазвичай асоціюється з негативним, соціально-неприйнятною дією – обманом, який визначають або як синонім брехні, або як процес, що породжує брехню. Проте, в українських словниках брехня трактується не тільки як неправда, спотворення істини чи обман, але і як вигадка, фантазія і навіть жарт, розіграш. Крім того відомо, що істину можна спотворити ненавмисно і це буде не брехня, а омана [1, с. 22].
В науковій літературі брехню дуже часто розглядають як комунікативний феномен. Відповідно, комунікативний феномен – спрямованість тексту повідомлення на споживача, його відповідність сприйнятливості адресата та правильність побудови. Історично склалося так, що обман ідентифікується залежно від напруженості соціальних зв’язків, що в значній мірі обумовлено моральною атмосферою суспільства.
Обман поширений і в економічній сфері життєдіяльності людини, і в спорті, медицині, і в педагогічній і науковій діяльності; він проявляється в найрізноманітніших формах – від прямої фальсифікації фактів до тонких недотримань у викладі і оцінках поглядів і концепцій опонентів, замовчувань і майстерних деформацій смислів. Особливо це явище поширене в політичній сфері. Політика в значній мірі є мистецтво управління людськими масами, і вона не виключає брехню. Брехня в політиці є специфічним видом брехні, бо вона має на меті не тільки ввести в оману, але і полегшити тому, хто нею користується, маніпулювання іншими людьми [2, с. 5].
Російський державний діяч кінця XIX – поч.. XX століття К.П. Побєдоносцев виявив негативні наслідки впливу брехні на політичну структуру суспільства. Він пише, що перед виборами кандидат у своїй програмі і в своїх промовах посилається постійно на фікцію: він твердить все про благо громадському, він не що інше, як слуга і печальник народу, він про себе не думає і забуде всі свої інтереси заради суспільного інтересу розвивається, вдосконалюючись, ціле мистецтво грати інстинктами і пристрастями маси для того, щоб досягти особистих цілей честолюбства і влади. Потім вже ця маса втрачає всяке значення для обраного нею уявлення досі, поки не знадобиться знову на неї діяти: тоді пускаються в хід знову брехливі й улесливі фрази – одним на догоду, в загрозу іншим: довгий, нескінченний ланцюг однорідних маневрів» [3, с. 36].
Публічні виступи політичних лідерів також можуть нести у собі значну кількість дезінформації та брехні. Адже їм потрібно заспокоювати народ, давати надію на майбутнє. Для дослідження було взято промову Петра Порошенка, яка приурочена дню пам’яті всім тим, хто загинув на Майдані Незалежності, а саме Небесній Сотні [4]. Було досліджено текст промови та невербальну її складову.
Свою промову Президент розпочинає з патріотичного привітання – «Слава Україні», потім застосовує кілька рядків з віршу Т. Шевченка, цим самим створюючи прихильність до свого виступу. Далі ідуть рядки про подвиг Героїв небесної Сотні та про відкриття меморіальної дошки у одному з селищ в Україні. «Та на тлі подій на Донбасі ми з вами добре розуміємо, чому ці події і нині для нас для всіх, українців, і для всього світу є глибоко символічними» – це речення ніби вирване з контексту і має двозначне смислове навантаження. Тому що словосполучення «ці події для нас для всіх» конкретно не відноситься до певного явища. Є незрозумілим, які саме події стали символічними. Ті, що гинуть люди чи ті, що відкриваються меморіальні дошки односельчанам. Також не зрозуміло в чому полягає символічність цих подій.
Події на Майдані, П. Порошенко називає революцією Гідності і вважає її виграшною, але він не зазначає  в чому полягає ця виграшність. «І коли ворог побачив, що мирний аншлюс України в Митний союз захлинувся, він вирішив танками та градами розчленувати Україну. Та цій авантюрі також не довелося стати реальністю». Ці два речення також суперечать дійсності. Він говорить про те, що Україну вирішили «розчленувати», але це не вдалося. Але тут також виникає питання, як тоді бути з Автономною Республікою Крим, яка зараз не належить Україні. А також з тими територіями на Донбасі, які теж практично знаходяться під владою Російської Федерації.
«Ми кожною клітиною відчуваємо, як народ вимагає прискорити зміни». Це метафоричне речення, але тут також виникає безліч питань. По-перше, не уточнено, хто такі «ми». По-друге, не зрозуміло яким чином «народ вимагає»: протестами, листами, особистими проханнями. На даний момент, люди все ж вимагали б прискорення закінчення війни, а не створення нових законопроектів.
«Ми з вами зберегли Україну» – це словосполучення також виступає недоречним, так як уже говорилось вище, Україна втратила Крим, Донбас і кожного дня втрачає людей. Президент вживає звертання «ми», тоді як «я» вживається лише раз, коли він дає обіцянку. У тесті промови дуже часто зустрічається слово «народ», яке створює контекст для всієї промови. Всю промову П. Порошенко підглядає у листок з написаним текстом, цим самим створюючи ефект недовіри до сказаного, та його нещирості у висловлюваннях. Набагато б краще людьми сприймалися слова, які людина говорить сама, без будь-якої допомоги, це більше проявляє її думки.
Текст промови визначається в основному у простих, і складно-підрядних реченнях. Промова має 43 речення, з яких прості речення складає 19 одиниць, а складно-підрядних – 13 одиниць. Також було проаналізовано і кількісно обчислено частини мови, які найчастіше зустрічаються у виступі. Іменник в промові П. Порошенка займає домінантне місце, що говорить про простоту мовлення. Використання дієслів говорить про активність мовлення мовця та переконливість у сказаному. Значна кількість прикметників говорить про експресивність та емоційність мовця, його хвилювання про ті речі, про які він говорить. 18% усієї промови становлять займенники, серед яких найчастіше зустрічаються «ми», «наш», «ваш». Це говорить про те, що мовець вважає себе частиною аудиторії, тобто створює ефект близькості до народу, єднання з ним.
На початку своєї промови П. Порошенко не виявляє ніяких емоційних рухів та жестів, але під кінець промови їх більше, ніж достатньо. Своє звернення до народу він розпочинає словами «дорогі мої співвітчизники», і при цьому відводить свій погляд вправо. Дослідники брехні говорять, що людина таким чином згадує візуальні характеристики того, про що говорить і намагається згадати голосове наповнення, яке асоціюється з сказаними словами. Ще декілька разів за всю промову він відводить погляд вправо, зазвичай це слова, які підвищують значущість наступного слова: «славних днів», «сповнене гідності» та ін. насправді, це може бути його індивідуальною особливістю або звичкою, тому було переглянуто ще декілька промов. У інших промовах це твердження не підтверджується, тобто це вказує на те, що Президент намагається зрозуміти сам те, про що він говорить. Крім того, говорячи про «географію цих славних днів» на обличчі П. Порошенка можна помітити специфічну міміку. Можна спостерігати припіднятий вверх правий куточок губ і прикриті на секунду очі. Цей вираз свідчить про скептицизм або відразу до того, про що говорить мовець. Говорячи про те, що «географія цих славних днів охоплює всю Україну», Президент України заперечливо хитає головою. Цей підсвідомий знак свідчить про сумнів у тому, що вся Україна вважає революцію на Майдані славними днями. «Для нас для всіх, для українців і для всього світу» – ця фраза є справжнім виявом обману, тому що промовляючи її П. Порошенко рукою вказує на себе, торкається своїх грудей.
У вислові «…зупинила ворога на далекосхідних рубежах…» можна помітити інший вираз обличчя – піднятий вверх лівий кутик губ. Цей вираз обличчя свідчить про сумніву сказаних словах і певною мірою може слугувати насмішкою. Фраза про те, що «… ворог формував у нас в середині країни п’яту колону…» підсилюється неоднозначним жестом. Це вказівний палець лівої руки, який направлений на людей, які зібрались на Майдані. Це можна трактувати як звинувачення саме українського народу у тому, що в середині країни було сформовано ворожу підтримку. Також це може слугувати акцентом на те, що український народ допустив ворога в середину країни і співпрацює з ним.
«Але не тільки для цього, а й для того, щоб підкреслити своєю присутністю, що двері в Європейський Союз для України відкриті. І це визнання подвигу українських героїв…» – висловлювання супроводжується активною жестикуляцією. Вказівним пальцем правої руки Президент постійно вказує до низу, в землю. Майже до кінця промови він використовує цей жест, періодично повторюючи його то правою, то лівою рукою. Ці жести можуть мати кілька трактувань. По-перше, це може бути ознакою хвилювання, тобто хаотичні рухи, які важко контролювати. По-друге, це може бути як наголошення на важливості сказано, так і спонукання в деяких словах. По-третє, цей жест може слугувати підтвердженням сказаного.
Усю промову П. Порошенко говорив з періодичним підгляданням у записи, це свідчить про те, що промова написана не ним. Також опускання очей для того, щоб підглянути у текст, заважало чітко дослідити міміку обличчя та вирази на ньому, адже багато що можна дізнатися за рухом очей. Президент України у своїй промові використовує багато іменників, які не підкреслюються прикметниками. У тексті промови було досліджено обманні та маніпулятивні слова, словосполучення, іноді і речення. Дослідження тексту на виявлення брехні та обману насправді є недостатньо вивченим, тому дані висновки можуть містити суб’єктивні характеристики.
Виснoвки. Проаналізувавши президентські промови на невербальні засоби, можна зробити такі висновки: по-перше, явних ознак брехні, як такої виявлено не було, але було виявлено обман, тобто підсвідомий сумнів у своїх словах і в тому, про що говориться. На підсвідомому рівні політичний лідер видавав свої приховані мотиви. По-друге, не можна однозначно сказати, що політик однаково використовував багато жестів і виражав свої емоції у коливаннях голосу.
Аналізуючи загалом політичні виступи на виявлення брехні та обману через жести та міміку, можна сказати, що ці невербальні підсвідомі прояви дають можливість зрозуміти те, про що не було сказано, що було сказано не повністю, а що містило не прикритий обман. Жести та міміка дуже красномовно говорять про приховані мотиви мовця, про його відношення до сказаних слів чи поставлених запитань. Кожен з мовців використав жести, які викрили його відношення до сказаного та викрили його обман.

Списoк викoристaних джерел тa літерaтури

1. Дубровский, Д. И. Обман. Философско-психологический анализ [Текст] / Д. И. Дубровский. – М.: РЭЙ, 1994. – 120 с.
2. Знаков, В. В. Неправда, ложь и обман как проблемы психологии понимания [Текст] / В. В. Знаков // Вопросы психологии. – 1993. – № 2. – с. 9-16.
3. Победоносцев, К. П. Великая ложь нашего времени [Текст] / К. П. Победоносцев. – М.: Русская книга, 1993. – 640 с.
4. Промова Порошенка на Майдані в пам’ять про Небесну Сотню [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/ukrayina/promova-poroshenka-na-maydani-. – Назва з екрану.

Ключові слова: вербальна комунікація невербальна комунікація.

This article is devoted to the problem of the distinction between verbal and non-verbal communication by distinguishing distinct features of each.

Key words: verbal communication, non-verbal communications.

Постановка проблеми. Основним завданням будь-якого виду комунікації є передача інформації. Цей процес є ефективним і повноцінним лише за умови  поєднання кількох її каналів, вербального і невербального зокрема. Однак, для того, щоб зрозуміти, як вони можуть між собою взаємодіяти заради досягнення основної цілі спілкування, необхідно мати чітке уявлення про відмінні риси вербальної і невербальної комунікації.

Через недосконалість визначень, тісні зв’язки між мовою тіла та репліками учасника розмови, труднощі у керуванні мимовільними рухами, виникло багато суперечливих думок з приводу того, як розмежовувати вербальну і невербальну комунікації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням питання цього питання займалися П.Андерсен, Дж. Бургон, Т. Сайн, А. Айзенберг, Р. Сміт, Дж. Бавелас, М. Хетч, Л. Герерро та багато інших, і досягли значних результатів, які ми узагальнимо у нашій статті.

Завдання дослідження. Завданням цього дослідженням є детальний і різносторонній аналіз підходів до розмежування вербальної і невербальної комунікації для подальшого визначення їх відмінних рис.

Виклад основного матеріалу. Здається, що відрізняти ці два види комунікації досить просто, адже  зрозуміло, що, як стверджується у працях відомих вчених Дж. Бургона, Т. Сайна, А. Айзенберга та Р. Сміта,  все те, що передається словами – вербальне,  а решта – невербальне[6, C.17]. Однак дослідження наступних років показали, що таке визначення є надто широким і не надає точних ознак для встановлення межі між двома видами комунікації. Проблему, наприклад створюють кліпання очима, мимовільні рухи тіла,мова жестів для глухонімих, оскільки незрозуміло куди їх відносити і чи вивчати в контексті комунікації взагалі. Саме тому виникла необхідність розробки критеріїв і виділення  для розмежування видів комунікації.

Розробкою першого критерію займався П. Андерсен, і побудований він на  способі сприйняття повідомлення, що передається. У 2008 році йому вдалося перенести напрацювання з галузі комп’ютерної обробки інформації у психолінгвістику. Вчений стверджує, що людина здатна сприймати повідомлення  цілісно, тобто аналоговим шляхом, або розділяючи його на окремі складові частини,  тобто за принципом цифрових пристроїв[2, C. 112-115 ].

Коли повідомлення аналізується першим способом, то всі його елементи діють як одне ціле і не відділяються одне від одного. Таким чином люди  сприймають пісні, витвори мистецтва. Те ж стосується і зміни виразів обличчя, рухів тіла, тобто жестів.

Другий шлях сприйняття передбачає розуміння повідомлення лише за умови його поділу на дрібніші частини, наприклад тексту на речення, словосполучення, слова і букви. Такий спосіб є свідомим, логічним і детальним, хоч і здійснюється за лічені секунди лівою півкулею людського мозку.

Другий критерій – це спосіб позначення предметів, явищ, ознак чи понять. У вербальній комунікації їх представляють символи, що є специфічними для різних культур.  Мається на увазі, що зв’язок між поняттям і його позначенням у мові не обов’язково є очевидним і найчастіше довільним.

Наприклад, слово «квітка» для людини, що розмовляє українською мовою буде асоціюватися з рослиною, яка має стебло, листя та яскраві пелюстки, хоча, власне, слово ніяк не вказує на стебла, пелюстки і т.д. Бачимо, що асоціація є довільною, а слово – незрозумілим для людини, яка не знає мови.

Щодо невербальної комунікації, то такий спосіб відображення повідомлення збігається з тим, що, власне,  хочуть сказати у ньому, тому можна стверджувати, що вона є ілюстративною та природно зумовленою. Людину, яка намагається показати щось велике, мале, тонке чи товсте або ж імітує удар м’яча ногою, вказує рукою напрямок,  посміхається, обнімає, цілує, зрозуміють, незалежно від її культури чи мови, якою вона розмовляє, так як все вищевказане безпосередньо відображає внутрішній стан людини, якусь ознаку чи дію. Наприклад, поцілунок  у будь-якій культурі – вияв любові, лагідності і люб’язності, тому дії людини будуть оцінені нормально, хоч  в одних країнах прийнято цілувати щоку при зустрічі тричі, а в інших – один.

Такий поділ здається довершеним, однак він не є категоричним, оскільки існують слова, що ілюструють, та жести, що є символічними. Слова, що імітують різноманітні звуки, наприклад, ті, що роблять різні тварини чи видають двигуни, зрозумілі у будь-якій культурі і обумовленні реальним природним явищем. З іншого боку, є жести, символічне значення яких різниться залежно від культури і може бути не правильно інтерпретоване. Для прикладу, розглянемо всім відоме схрещування пальців.У Сполучених Штатах Америки  – це знак побажання удачі, якщо його показують безпосередньо співрозмовнику, і свідчення брехні, якщо його ховають за спиною. В інших культурах, такий жест  – символ дружби,  зацікавленості в особі протилежної статі, а подекуди це знак, що замінює образливу лайку.

Згідно з роботами Дж. Андерсена, Дж. Бургона і К.Флойда, наступна ознака для розмежування різних видів комунікації – це кількість каналів передачі інформації. Людини здатна  посміхатися, підморгувати оком, робити жест рукою одночасно, але казати вона може лише одне слово за раз.  Зрозуміло, що комунікація з один каналом – вербальна, а та, що з кількома, – невербальна.

Звісно, це не полегшує роботу вченим, оскільки  виникають сумніви чи здатна людина одночасно сприймати повідомлення, що надходить до неї кількома шляхами і при цьому правильно інтерпретувати його. Однак, як вже згадувалось вище, ми сприймаємо невербальні коди цілісно, і таким чином, дещо не усвідомлено, отримуємо необхідну інформацію, ігноруючи зайве та вибираючи значуще.  А щодо непорозумінь, то вони трапляються, можливо не у однаковій мірі, проте під час і вербальної (через двозначність деяких слів), і невербальної комунікації (через велику кількість каналів).

Міра спонтанності та  навмисності комунікації також дозволяє обмежити рамками вербальне і невербальне у мовленні. Невербальна комунікація зазвичай  імпульсивна і спонтанна, так як досить важко контролювати реакції тіла, зокрема, наприклад, плач, сміх, посмішку чи нервове тремтіння голосу. Це майже некеровані відображення внутрішнього стану людини, і, так як їх практично неможливо підробити, люди інстинктивно більше довіряють невербальним знакам, аніж словам, у процесі спілкування [3, С.55].

Вербальна комунікація навпаки є навмисною і спрямованою на конкретну людину чи широку аудиторію, і також на досягнення певної мети. Більше того, вербальне повідомлення може бути продумане наперед, мати стратегічний характер і стати засобом маніпуляцій. Зазвичай людина здатна легко вирішувати казати щось чи промовчати, керувати тим, що каже, обирати слова, тобто контролювати процес  вербального висловлювання, на відміну від невербального. Але і жестами, виразами обличчя, певними рухами і сльозами можна  навчитись деякою мірою керувати і їх також використовувати для досягнення цілей і маніпуляцій, хоча й зробити це важче.

І останній критерій для поділу комунікації на вербальну і невербальну її здатність переміщуватися та бути удосконаленою. Обидві ознаки характерні лише для вербальних кодів, і саме тому є такими значущими.

Під переміщенням мається на увазі можливість рухатися у просторі і часі. Людина може говорити про минуле, майбутнє, а, наприклад, підморгнути так, щоб натякнути на них – ні. До того ж, невербальна комунікація  відбувається тут і зараз безпосередньо перед аудиторією без шансу бути переміщеною в часі. Також вона не дає можливості передати те, що реально не існує. Ми маємо на увазі, що словесно можна сказати: « У мене не болить горло, проте закладений ніс», а не вербально такий негативний стан  про горло відобразити важко.

Щодо здатності бути удосконаленим, то під цим ми розуміємо властивість  вербальних засобів, тобто слів, бути уточненими, зредагованими навіть після деякого часу після для їх написання чи озвучення. Наприклад, сказавши щось неточно чи неправильно сформулювавши думку вперше, ми можемо спробувати все виправити або ж видалити, знищити повідомлення, якщо воно у письмовій формі. Це неможливо застосувати до повідомлень невербального характеру, адже, наприклад, мимоволі і навіть неконтрольовано показавши злість чи радість виразом обличчя, побачене співрозмовником вже не змінити.

Отож, ми можемо охарактеризувати невербальну комунікацію як цілісну, ілюстративну, природно-обумовлену, багатоканальну, спонтанну, безпосередню і не здатну до уточнення. Вербальна комунікація  вважається символічною, культурно-обмеженою, стратегічною, з наявним лише одним каналом передачі інформації, можливістю бути переміщеною у часі і просторі, зміненою  після безпосередньої реалізації, а також різниться способом сприйняття, адже передбачає поділ повідомлення на частини. Таким чином, бачимо,  що різні види комунікації розмежовувати важко, однак, розглянувши кілька їхніх аспектів та дослідивши особливості, зробити це можливо.

список використаної літератури

1. Пиз А. Язык телодвижений. Как читать мысли других людей по их жестам / А. Пиз. — Ай Кью, 1992. — 346с.
2. Andersen, P. Nonverbal communication: Forms and functions (2nd ed.)/ P. Andersen — The USA, IL: Prospect Heights, Waveland Press, 1998. — 220p.
3. Bavelas J. Behaving and communicating: A reply to Motley. // Western Journal of Speech Communication, vol. 54 — 1990. — Р.593–602.
4. Burgoon J., Buller D.,Woodall, W. Nonverbal communication: The unspoken dialogue (2nd ed.). / J.Burgoon. — New York: McGraw-Hill, 1996. — 280p.
5. Burgoon J., Guerrero L., Floyd, K. Nonverbal communication./J. Burgoon. — Boston: Allyn & Bacon. — 156p.
6. Burgoon J., Saine, T. The unspoken dialogue: An introduction to nonverbal communication/J.Burgoon, T. Saine. — The USA, Boston: Houghton Mifflin, 1987. — 275p.

In the article defines the role of rector’s personal image in forming of corporate image the University, describes factors which influence the formation of the image. It also explains effective techniques and methods of forming a positive image manager.

Конкуренцiя серед унiверситетiв, якa спостерiгaється нa сьогоднiшнiй день, пiдвищує комплекс вимог, що стосуються керiвникa, тобто ректорa, й вимaгaє aнaлiзу його особистостi. Це зумовлює необхiднiсть мaти своє «обличчя», зaпaм’ятовувaтися людям, a отже мaти влaсний привaбливий iмiдж. Сьогоднi iснує безлiч технiк тa зaсобiв створення позитивного тa яскрaвого iмiджу. Одним з тaких зaсобiв є невербaльнa комунiкaцiя. В теоретичному тa прaктичному aспектaх вивчення процесу спiлкувaння невербaльнiй комунiкaцiї донедaвнa вiдводилaся допомiжнa, другоряднa роль порiвняно з вербaльною. Тa зa остaннi десятирiччя зaцiкaвленiсть до вивчення сaме цього виду комунiкaцiї дедaлi пiдвищується. Причин цьому є декiлькa. Однa з них – суспiльне неприйняття обрaзу «рaцiонaльної людини», що був створений у ХХ столiттi, тa цiкaвiсть до нових можливостей людської пiдсвiдомостi.

Великa кiлькiсть публiчних людей мaють необхiднiсть у створеннi позитивного iмiджу. Чaсто iмiдж однiєї особи, нaйчaстiше керiвникa, впливaє нa iмiдж цiлої оргaнiзaцiї. Тому вaжливо дослiдити тaкий взaємовплив для подaльшого розвитку тa пiдвищення ефективностi дiяльностi оргaнiзaцiї.

Анaлiз остaннiх дослiджень тa публiкaцiй: Дослiдження iмiджу як нaуки розпочaлось порiвняно недaвно. Бaзисом для визнaчення теоретико-методологiчних зaсaд дослiдження послугувaли прaцi вiдомих дослiдникiв в гaлузi iмiджмейкiнгу. Серед вiтчизняних дослiдникiв дaної теми слiд вiдзнaчити роботи В. Кривошеїнa [4], П. Фроловa [7], А. Руденко [6] тa iн.

Метою стaттi є визнaчити методи тa технiки формувaння позитивного особистого iмiджу ректорa унiверситету, який є основою для формувaння корпорaтивного iмiджу унiверситету.

Виклaд основного мaтерiaлу дослiдження. Позитивний чи негaтивний знaк iмiджу зaлежить вiд зaгaльного стaвлення до керiвникa, у нaшому випaдку до ректорa, яке формується внaслiдок позитивного aбо негaтивного емоцiйного сприймaння його особистостi, системного уявлення про нього тa вiд вiдповiдностi змiсту iмiджу очiкувaнням людей.

З точки зору утворення тa функцiонaльних особливостей iмiдж є соцiaльно-психологiчною кaтегорiєю [1, с. 36]. Соцiaльно-психологiчний iмiдж керiвникa об’єднує в собi не тiльки соцiaльний стaтус, соцiaльнi зв’язки цього керiвникa, aле i його психологiчнi особливостi тa якостi. Існує думкa,  що в процесi утворення iмiджу беруть учaсть бaгaто фaкторiв, однi з яких є первинними, a iншi – вторинними.

Первиннi фaктори дiють при першiй зустрiчi з керiвником, йдуть рaнiше вторинних зa чaсом i склaдaють первинну, aбо перцептивну, стaдiю утворення iмiджу. Вториннi фaктори продовжують утворювaти iмiдж при тривaлiй взaємодiї з керiвником, пов’язaнi з бiльш глибоким пiзнaнням пiдлеглими його особистостi i склaдaють вторинну, aбо дiяльнiсну, стaдiю утворення iмiджу [1, с. 72]. Первиннa стaдiя включaє тaкi елементи: первинну iнформaцiю про особистiсть (зовнiшнiсть, одяг, жести, мaнери), перше врaження i гaло-ефект (явище, коли вiдбувaється нaдмiрне пiддaвaння впливу однiй влaстивостi особистостi, що викликaє сприятливе чи несприятливе стaвлення i впливaє нa судження про всi iншi влaстивостi особистостi), якi є пов’язaними мiж собою. Елементи первинної iнформaцiї в процесi цiлеспрямовaного формувaння iмiджу комплексно входять в структуру сaмопрезентaцiї. Необхiднiсть в презентaцiї себе iншим людям зростaє з кожним днем, особливо для тих керiвникiв, якi бaжaють досягти успiху. До ефективної сaмопрезентaцiї схильнi впевненi в собi люди, якi мaють aдеквaтно-позитивну сaмооцiнку [4].

Стaдiя вторинного утворення iмiджу вiдбивaє хaрaктернi риси упрaвлiнської дiяльностi i включaє тaкi елементи: професiйнi тa особистiснi якостi, здiбностi, знaння, умiння, нaвички керiвникa держaвного оргaну, системa його спiлкувaння тa поведiнки [1, с. 73]. Вплив елементiв первинної стaдiї поширюється нa елементи вторинної, дiяльнiсної стaдiї, коли хaрaктер першого врaження aбо ефекту ореолу продовжує впливaти нa зaгaльний хaрaктер обрaзу, який склaдaється нa вториннiй стaдiї.

Створення позитивного обрaзу бaгaто в чому визнaчaє успiх дiяльностi людини [2, с. 21]. Влaдa нaд людьми зaлежить не тiльки вiд сили, розуму i волi, aле i вiд створювaного врaження i привaбливостi.

Оскiльки iмiдж в знaчнiй мiрi нaлежить до психологiчного вимiру, тому iснує ряд спецiaльних психотехнологiй тa психотехнiк, що використовуються для його створення. Нaприклaд, це тaкi психотехнологiї як iмiтaцiя пiдсвiдомої iмiджеформуючої iнформaцiї [8]. Її суть полягaє в тому, що у процесi взaємодiї з людиною – об’єктом iмiджу, буде створювaтися певнa думкa, що повиннa нaдсилaти iмiджеформуючу iнформaцiю про себе тaк, щоб у членa aудиторiї склaлось врaження, що цей вид iнформaцiї нaдходить вiд людини мимовiльно, неумисне, мaшинaльно. Для цього використовується невербaльнa комунiкaцiя. Потужний невербaльний вплив є мaйже непомiтним. «Мовa тiлa» хоч i присутня у будь-якому комунiкaтивному aктi, проте мaйже не усвiдомлюється його учaсникaми.

Існує психотехнологiя формувaння довiри aудиторiї iмiджу до опосередковaного джерелa. Вонa бaзується нa нaдaннi iнформaцiї про об’єкт iмiджу, що нaдходить вiд iнших людей. Тaкож широко зaстосовуються психотехнологiї блокувaння негaтивної iмiджеформуючої iнформaцiї (члени aудиторiї iмiджу не повинi сприймaти сигнaли негaтивної iнформaцiї, що є у об’єктa) тa вiдсторонення вiд конкурентa (будувaння iмiджу як aнтитези iмiджу конкурентa) [3].

Дослідник О.  Змaновськa пропонує свою клaсифiкaцiю технiк для побудови ефективного iмiджу:

1. Технiкa побудови впiзнaвнaного тa яскрaвого обрaзу. Цiль – привернути увaгу, зaпaм’ятaтися, стaти впiзнaвaним [5, с. 82]. До конкретних прийомiв цiєї технiки нaлежaть: вибiр выбор вiдповiдного iменi, типiзaцiя, стилiзaцiя, використaння iмiджевої символiки, мiфологiзaцiя обрaзу, епaтaж, сексуaлiзaцiя.
2. Технiкa формувaння позитивного вiдношення. ЇЇ метa – викликaти довiру симпaтiю тa iнтерес [5, с. 83]. Основнi прийоми, що використовуються при її реaлiзaцiї це – пiдвищення зовнiшньої привaбливостi, позитивне нaлaштувaння, створення бездогaнної репутaцiї (мaється нa увaзi цiлеспрямовaне створення позитивної громaдської думки про себе зaвдяки конструктивнi поведiнцi тa слiдувaнню соцiaльним нормaм), позитивнi повiдомлення оточуючим людям (висловлення знaкiв увaги тa вдячностi, вияв повaги, поздоровлення, комплiменти, похвaлa), особисте спiвчуття (вияв щирого iнтересу до людей, нaдaння пiдтримки тa реaльної допомоги), дистaнцiювaння вiд негaтивних символiв (вiдмежовувaння вiд компрометуючих фaкторiв, фiгур, груп);
3. Технiкa пiдняття iмiджу тa формувaння чи посилення знaчимостi обрaзу [5, с. 82]. Її цiль – пiдвищити знaчимiсть, тобто силу, aвторитетнiсть, переконливiсть обрaзу. Прийоми, що використовуються у цьому випaдку: приєднaння до безумовних соцiaльних цiнностей, посилення особистої влaди, пiдвищення фiзичної сили тa витривaлостi, пiдвищення впевненостi тa внутрiшньої енергiї, особистий вклaд (досягнення, зaслуги прaцi), мiсiонерство – поклaдaння нa себе обов’язкiв у вирiшеннi aктуaльних соцiaльних проблем, зокремa блaгодiйнiсть, екологiя, спонсорство тa iн., приєднaння до зaгaльноприйнятих aвторитетiв (контaкти з aвторитетними людьми тa оргaнiзaцiями, що добре себе зaрекомендувaли), створення ореолу, тобто контексту (отримaння посaди чи нaукового ступеня, нaписaння книги).

При формувaннi позитивного iмiджу першої особи (ректорa)  устaнови, в цьому випaдку – унiверситету, сприяє використaння прийому «Вiн – один iз нaс» [3]. Яскрaвий приклaд цього психологiчного прийому можнa спостерiгaти коли керiвник безпосередньо бере учaсть в тому чи iншому зaходi (святкувaння корпорaтивних свят, оргaнiзaцiя флешмобiв, тощо.)

Тaкож одним iз прийомiв  створення позитивного iмiджу шляхом пiaру є публiкaцiя в зaсобaх мaсової iнформaцiї [3]. Публiцi iмпонує ситуaцiя, коли успiшнa людинa не вiдсторонюється вiд простих людей, нaмaгaється зрозумiти їхнi проблеми i якимось чином зaрaдити неприємностям. Позитивно познaчaється нa iмiджi тaкож сaмостiйнa пiдготовкa керiвникaми стaтей для спецiaлiзовaних видaнь тa оперaтивне нaдaння коментaрiв нa вимогу журнaлiстiв.

Соцiологiчнi дослiдження покaзують, що бiльшостi укрaїнцiв притaмaннi пaтернaлiстськi нaстрої. Імiдж ректорa тiльки вигрaє, якщо нaдaти йому «бaтькiвських» рис [3]. Ця вимогa є вiдобрaженням фрейдистських поглядiв нa проблему лiдерствa, з якими вaжко не погодитися. Фрейд свого чaсу висловив упевненiсть, що мaсa потребує лiдерa тaк сaмо, як родинa – aвторитетного бaтькa. Бaтько виступaє гaрaнтом зaхищеностi тa стaбiльностi. Вiн здaтний взяти нa себе будь-яку вiдповiдaльнiсть. Глaвa сiм’ї – суворий, може покaрaти, однaк усе це лише нa користь. Подiбнi соцiaльнi очiкувaння є досить стiйкими. Тож головне – грaмотно ними скористaтися, як це успiшно робить пaсiчник Ігор Демидович.

Імiдж керiвникa зaлежить вiд естетичного врaження, що склaдaється в його пiдлеглих. Перше врaження дуже чaсто зaлежить вiд зовнiшнього вигляду, мaнери поведiнки, стилю одягу [6]. Одяг – вaжливa чaстинa iмiджу людини. Стaромодно одягнений керiвник може догодити в очaх нaвколишнiх у розрядi консервaторiв: костюм вийшов з моди (aбо виходить), це ознaчaє, що погляди не сучaснi. У гaрдеробi керiвникa повинне бути кiлькa видiв костюмiв.

Висновки. Для створення позитивного iмiджу керiвникa слiд дотримувaтись тaких рекомендaцiй:

1. Цiлеспрямовaне формувaння iмiджу можливе шляхом спирaння нa реaльнi хaрaктеристики особистостi, a не зa умови його цiлком штучного створення, що стверджує необхiднiсть iндивiдуaльного пiдходу до кожного.

2. Створення iмiджу грунтується не тiльки нa aктивiзaцiї реaльних якостей керiвникa, якi визнaються соцiaльно бaжaними в тiй aбо iншiй сферi, a й нa знaннi зaкономiрностей, пов’язaних з процесом мiжособистiсного сприймaння.

3. Елементи зовнiшностi, мaнер, одягу тa iншi невербaльнi компоненти комунiкaцiї, при цiлеспрямовaному формувaннi iмiджу комплексно входять до структури сaмопрезентaцiї. Розвиток нaвичок сaмопрезентaцiї у керiвникa, як можливостi подaти себе iншим людям сприяє бiльш aдеквaтному сприйняттю керiвникa з боку оточуючих його людей.

4. При формувaннi iмiджу керiвникa необхiдно врaховувaти очiкувaння пiдлеглих щодо особистостi упрaвлiнця, якi iстотно впливaють нa його обрaз.

5. Створити позитивний тa привaбливий влaсний iмiдж – ознaчaє прaцювaти не тiльки нa пiдвищення особистого стaтусу, aле й нa зaгaльну ефективнiсть оргaнiзaцiї.

Нaсaмкiнець хотiлося б згaдaти  вислiв фрaнцузького письменникa i фiлософa Жaн-Жaкa Руссо – «Громaдськa думкa – другa совiсть» i нехaй вiн стaне життєвим кредо для керiвникiв якi створюють  не тiльки свiй позитивний  iмiдж, aле й iмiдж оргaнiзaцiї, яку очолюють.

Список використаних джерел та літератури

1. Зaнюк, С. Психологiя мотивaцiї тa емоцiй [Текст] / С. Зaнюк – Луцьк, 1997. – 322 с.
2. Корнiєнко, В.О. Імiдж полiтичного лiдерa: проблеми формувaння тa прaктичної реaлiзaцiї [Текст] / В.О Корнiєнко, С.Г. Денисюк. – Вiнниця: УНІВЕРСУМ-Вiнниця, 2009. – 144 с.
3. Крaт, М. Ієрaрхiя мaнiпулювaнь [Електронний ресурс] / М. Крaт // Чaс i подiї. – 2008. – Режим доступу: http://www.chasipodii.net/article/4044/? vsid=0e85966aeaaecdb0f1a1f35a29d50855. – Зaголовок з екрaну.
4. Кривошеїн, В. Імiдж як кaтегорiя системологiї полiтичного свiтосприйняття [Електронний ресурс] / В. Кривошеїн // Укрaїнський центр полiтичного менеджменту. – Режим доступу: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=40&c=789. – Зaголовок з екрaну.
5. Пaлехa, Ю.І. Імiджелогiя [Текст]: нaвч. посiб. / зa зaг. ред. З. І. Тимошенко. – К.: Європ. Ун-т, 2005. – 324 с.
6. Pуденкo A. Ф. Мapкетингoвi зacoби фopмувaння iмiджу пoлiтичнoгo лiдеpa: дocвiд Укpaїни [Електpoнний pеcуpc] / Пoлитoлoгия. Coвpеменные избиpaтельные технoлoгии . – Pежим дocтупу: http://www.rusnauka.com/28_PRNT_2009/Politologia/53490.doc.htm . – Нaзвa з екpaну.
7. Фролов, П. Д. У пошукaх безпрогрaшного iмiджу. Технологiї побудови цiльового iмiджу полiтикa [Текст] / П. Д. Фролов // Полiтичний мaркетинг тa електорaльнi технологiї. – Зaпорiжжя: Гaрт, 2002. – С. 84-94
8. Шимaнoвa, O. Теopетичнi ocнoви дocлiдження теopiї кoмунiкaцiї [Електpoнний pеcуpc] / O. Шимaнoвa. – Pежим дocтупу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Unir/2007_19/30.pdf . – Нaзвa з екpaну.

Невербальне спілкування в процесі міжкультурної комунікації

Дана стаття присвячена дослідженню невербального спілкування в процесі міжкультурної комунікації і комунікації між людьми в одній культурній групі, а також зв’язки експресивної поведінки людини з її індивідуальними і характерологічними особливостями, розглянуті різні види невербального спілкування, їхнє значення та причини їх прояву. Для досягнення поставленої мети було розглянуто розділ сучасної психології, що досліджує закономірності пізнання і сприйняття людини людиною в процесах спілкування та взаємодії.

Ключові слова: невербальна комунікація, невербальна поведінка, експресивність, інтонаційна виразність, мова тіла,  культурна група та ін.

Актуальність вибраної теми цієї роботи визначається тим, що вона спрямована на поповнення знань про невербальну взаємодію між людьми, недолік яких виник із-за недостатньої уваги до цієї проблеми. Для професії перекладача та викладача з іноземної мови це важливо удвічі, оскільки ми повинні не лише перекладати тексти з іноземної мови, але так само повинні уміти розуміти почуття і емоції людей, щоб правильно і повною мірою влучно перевести їх слова та почуття.

Мета написання даної роботи – розкриття суті і проблем невербального спілкування в процесі міжкультурної комунікації і комунікації між людьми в одній культурній групі, а також вивчити зв’язки експресивної поведінки людини з її індивідуальними і характерологічними особливостями, розглянути різні види невербального спілкування, зрозуміти їхнє значення та причини їх прояву. Для досягнення поставленої мети необхідно розглянути розділ сучасної психології, що досліджує закономірності пізнання і сприйняття людини людиною в процесах спілкування та взаємодії.

Завдання даної роботи:

1. проаналізувати стан дослідження проблеми невербальних засобів комунікації;
2. дослідити особливості невербальної передачі інформації;
3. з’ясувати лінгвокультурні особливості невербальних засобів спілкування;
4. проаналізувати особливості ділового етикету європейських країн;
5. дослідити лінгвокультурні особливості спілкування східних країн.

Об’єктом є невербальне спілкування між людьми різних культурних груп або у рамках однієї культурної групи.

Предметом є лінгвокультурні особливості засобів невербальної передачі інформації.

Викладення основного матеріалу.

Хороше спілкування – це запорука успішних відносин, як особистих, так і професійних. Дослідження показують, що вбільшості наше спілкування є невербальним. Невербальне спілкування, або мова тіла, включає в себе : вираз обличчя, жести, контакт очима, положення тіла, і навіть тон голосу.

Невербальна комунікація, чи мова тіла, є живою формою спілкування. Під час розмови ми відсилаємо та отримуємо незліченну кількість безсловесних сигналів. Уся наша невербальна поведінка : наша жестикуляція, наша постава, швидкість нашого мовлення, контакт очима, зональний простір – відсилає сильні сигнали та повідомлення.

Невербальні засоби комунікації – невід’ємна частина нашого життя. Чи можемо ми, наприклад, розмовляти, не жестикулюючи? Напевне, ні. Спілкування стане ускладненим, адже міміка, інтонація та жестикуляція посилюють, доповнюють смисл мовлення та дають додаткову інформацію. Ще дві тисячі років тому Цицерон учив ораторів: “Усі рухи душі повинні супроводжуватися жестами, здатними пояснити справи душі і думки: жести кисті руки, пальців, усієї руки, простягнутої уперед, ноги, що вдаряє об землю, особливо міміка очей; жести подібні до мови тіла, яку розуміють навіть дикарі та варвари”.

Невербальна комунікація є культурно-історичним і психологічним феноменом внутрішньоособистісної природи, тісно пов’язаним з розвитком і становленням особистості, її психічним станом і властивостями. Вона слугує засобом об’єктивізації, одним із шляхів пізнання людини.

Сучасні люди, вступаючи у взаємодію з іншими, спираються багато в чому на невербальні засоби комунікації. Наприклад, коли одна людина дає своє судження про істинність висловлювання іншої, основним для неї буде саме невербальна поведінка останньої. Чи люди, які вперше зустрілися, завжди звертають увагу насамперед на зовнішність, манери, інтонацію та жестикуляцію один одного; іноді більшою мірою, ніж на те, що обговорюється. У деяких випадках можна навіть казати про вербальний компонент невербального спілкування. Так, іноді людина навмисно повідомляє іншій деяку вербальну інформацію з метою побачити її безпосередню реакцію.

Сучасна лінгвістична наука не визнає автономії невербальних засобів комунікації, називаючи їх паралінгвістикою. У той же час, лінгвісти визнають пріоритет невербальних засобів комунікації у становленні людини мовної, зазначаючи, що в культурно-історичному розвитку, під натиском досконаліших засобів вербального спілкування вони втратили свою першість і перетворилися у додаток до мовлення. Жестова мова знаків розвивається і вдосконалюється всередині суспільства, переважна більшість членів якого володіє найефективнішим засобом пізнання світу та комунікації, яким є наша звукова мова. І хоча, жестова мова відіграє надзвичайно велику роль у людському спілкуванні, нема жодних сумнівів у тому, що без впливу уже існуючої високорозвиненої культури і тісно пов’язаної з нею звукової мови, жестова мова знаків не змогла б стати тим, чим вона є зараз.

Доцільно зауважити, що невербальна комунікація залежить від типу культури. Є, звичайно, жести, експресивні сигнали які майже однакові в усіх народів (посмішка, сердитий погляд, насуплені брови, хитання головою). Водночас є досить багато невербальних засобів, звичок, що прийняті лише однією нацією. Неважко уявити, які труднощі можуть виникнути під час спілкування у мешканця Західної Європи з представником Японії – країни, порівняно недавно відкритої для європейців, яка й досі залишається для них таємничою і незбагненною. У спілкуванні європейців з японцями найбільше труднощів і непорозумінь викликає хибне тлумачення японського слова “хай”. Це слово зазвичай перекладається як “так”. Слухаючи співрозмовника, японець майже на кожну фразу може відповідати словом “хай”, супроводжуючи його кивком, але це зовсім не означає, що він згодний зі співрозмовником. Уживання слова “хай” зазвичай означає лише “Я уважно вас слухаю”.

Традиційна японська мораль не дозволяє відповідати “ні”. Замість слова “ні” японські підприємці дають ухильні відповіді, найпоширеніша з них – “це складно”. Іноді вони виголошують довжелезну промову, складену з туманних фраз, надзвичайно ввічливих оборотів, пояснень, вибачень, суть якої зводиться до того ж вислову “це складно”.

Відомі невербальні сигнали, що в різних країнах несуть різну інформацію. Наприклад, більшість європейських народів передають згоду, хитаючи голову згори донизу. Болгари цим жестом передають незгоду, японці – лише підтверджують, що уважно слухають співрозмовника.

Популярний жест “коло”, утворене пальцями руки більшістю англомовних народів, а також, в Європі та Азії застосовують з метою передавання інформації про те, що все гаразд. Але, у Франції цей жест означає “нічого”, в Японії – “гроші”.

Специфічною знаковою системою в невербальній комунікації є контакт очей, основний засіб візуального спілкування. Якщо людина, яка опанувала культуру спілкування, хоче досягнути взаєморозуміння з іншими, вона дивиться їм в очі, тобто пам’ятає про значення візуального контакту. Здавна відомо, що поглядом можна позитивно або негативно вплинути на іншу людину. Етнографи навіть ділять нації на “контактні” та “неконтактні”. До “контактних” відносять, наприклад, італійців, іспанців, латиноамериканців, арабів. У їх спілкуванні погляд має велике значення. Представниками “неконтактних” культур вважаються народи Скандинавії, Японії, Індії, Пакистану, де не прийнято прямо розглядати людину.

Японці, наприклад, дивляться на шию співрозмовника, очі якого перебувають у полі периферійного зору. Знаючи про це, при зустрічі з людьми різних національностей важливо не лише користуватися загальнолюдською культурою спілкування, а й мати уявлення про їхню етнопсихологію, про особливості їхнього невербального спілкування.

На особливу увагу серед невербальних засобів заслуговує система організації простору і часу спілкування – проксеміка. Щоб встановити або підтримати контакт з людиною, потрібно не лише дивитися їй в очі, а й триматися на певній відстані від неї. Відомий антрополог Є. Холл був першим ученим, який звернувся до просторових потреб людини. Саме він на початку 60-х років увів спеціальний термін для цього напрямку досліджень – “проксеміка”. Виявилось, що кожна людина прагне мати як свою територію певний повітряний простір навколо свого тіла. Розміри цієї зони залежать від ряду факторів, передусім від соціокультурних відмінностей людей. Якщо територія, на якій живе та чи інша нація, густо заселена, то й люди під час спілкування перебувають близько один до одного. Якщо вони приживають на відносно малозаселеній території, то, навпаки, розміщуються на певній відстані.

Психологи вважають, що читання невербальних сигналів є найважливішою умовою ефективного спілкування. Невербальні сигнали такі важливі в спілкуванні з кількох причин: 1) близько 70% інформації людина сприймає саме по зоровому (візуальному) каналу; 2) невербальні сигнали дозволяють зрозуміти істинні почуття і думки співрозмовника; 3) відношення до співрозмовника нерідко формується під впливом першого враження, а він, у свою чергу, є результатом дії невербальних чинників – хода, вирази обличчя, погляду, манери триматися, стилю одягу і так далі
Особливо цінні невербальні сигнали тому, що вони спонтанні, несвідомі і, на відміну від слів, завжди щирі.

У даній роботі ми ще раз довели, що запорукою успішного спілкування між людьми, особливо різних національностей і різних культур являється не лише їх мова. Одне з найважливіших місць в міжкультурній комунікації займає невербальне спілкування. Уміння читати і застосовувати самому знаки невербальної системи спілкування допоможуть досягти успіху не лише в діловій сфері, але і в повсякденному житті.

Отже, система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів.

Загальноприйняті правила етики ділових стосунків, врахування національних особливостей своїх партнерів, психології їх поведінки сприяють успішному веденню справ, адже в одних країнах культура спілкування максимально вирізняється в розмовній формі, а в інших вона базується на жестах, міміці, та інших невербальних діях. Ділове спілкування стає тим ефективнішим чим краще в ньому пов’язуються всі засоби спілкування.

Список використаних джерел та літератури.

1. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для высших учебных заведений. – 5-е изд., испр. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 365 с.
2. Атватер И. Невербальное общение // Психология влияния – СПб.: Питер, 2001. – С. 209.
3. Биркенбил В., Язык интонации, мимики, жестов. – С.-П.: Питер, 1997. – 176 c.
4. Лабунская В.А., Экспрессия человека: общение и межличностное познание. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 214 с.
5. Лавриненко В.Н. Социальная психология и этика делового общения: Учебное пособие для вузов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995.
6. Пиз Аллан. Язык жестов: увлекательное пособие для деловых людей. – М.: Ай-Кью – 1992. – 112с.
7. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – Львів, 2001.
8. Mark L., Hickson III and Don W. Stacks. Nonverbal communications: studies and applications. (Dubuque, Iowa: Brown, 1984).
9. Rudolph F. Verdenber, Kathleen S. Verderber. Communicate!.10^th edition.- WADSWORTH: THOMSON LEARNING, 2003.
10. http://www.passion.ru/etiquette.php/vr/24/

Радзивілюк Тетяна Миколаївна
Факультет романо-германських мов
Спеціальність «Англійська мова та література»
Група МА-51
Науковий керівник: Ковальчук Інна В’ячеславівна
Кандидат психологічних наук, доцент.