Соціально-економічне становище євреїв Волинської губернії наприкінці XIX століття

vika_antonyuk — Mon, 13 Jul 2015 12:40:52 +0000

Анотація. Етнічна історія постає у новому світлі зацікавленості. Доля єврейської меншини, а особливо її соціально-економічне становище в рамках законодавства Російської імперії, зіграла на території Волинської губернії керуючу роль.
Annotation. Ethnical history is given in a new light of interest. Jewish minority fate, especially its social-economic status in a frame of Russian empire law, played a key role on the territory of the Volyn region.
Ключові слова: євреї, економіка, національна меншина, законодавство.
Key words: Jewish, economy, national minority, law.
Дослідження етнічної історії стало одним з пріоритетних напрямів у світлі реалізації державної програми щодо відродження національних меншин України, згідно з положеннями Конституції України, „Декларації прав національностей” та закону „Про національні меншини”.
Наразі багато істориків займаються цими питаннями. Зокрема, останні статті опубліковані Цециком Я. П. „Російсько-єврейські взаємовідносини на Волині на початку XX ст.”, Памірська Л. О. „Єврейські національні загальноосвітні заклади Волині у контексті політики коренізації народу”, Лутай М. Р. „До історії єврейських поселень в Україні і на Волині”, але це не є вичерпним матеріалом і дослідження у цій сфері продовжуються далі.
Необхідність глибокого й повного висвітлення історії розвитку національних меншин України, які становлять близько чверті всього населення сучасної української держави, і водночас відсутність спеціальних досліджень цієї теми у вітчизняній історіографії спонукають до вивчення і такого важливого питання, як історія єврейської громади Волині у кінці ХІХ ст.
Уперше євреї на Волині згадуються у 1288 р., у ХV- XVI ст. у багатьох містах створюються громади. За переписом 1765 р., у 116 містах і містечках, а також 2113 селах Луцького, Володимирського і Кременецького повітів проживало 51,736 тис. євреїв. Істотне збільшення єврейського населення відбулося в XIХ ст.: за ревізією 1847 р., у Волинській губернії „имелось 141 еврейское общество в числе 174,457 душˮ, а за переписом 1897 р. – 395,782 тис. [4, с.78]. Якщо брати у відсотковому відношенні, то це буде виглядати так: у Житомирському – 14,3%, Володимир-Волинському – 10,4%, Дубненському – 11,5%, Заславському – 13,3%, Ковельському – 11,9%, Кременецькому – 12,2%, Луцькому – 14,1%, Новоград-Волинському – 15,6%, Овруцькому – 10,6%, Острозькому – 10,8%, Рівненському – 16%, Староконстянтинівському – 14,3%. Більшість єврейського населення проживала в повітових містах і містечках. Останніх на Волині у „смузі осілості” налічувалося 133 [5, с. 320].
На території „смуги осілості” євреї, за російським законодавством, не могли володіти землею та вести сільськогосподарське виробництво. Переважна більшість з них на Правобережній Україні займалась ремеслом та дрібною торгівлею. На початку XX ст. сформувався своєрідний господарський та соціально-економічний феномен – єврейське містечко. В маленьких містах і містечках проживало більшість єврейського населення. По суті, за складом мешканців, єврейськими містами на Волині були Бердичів, Коростишів, Проскурів, Волинськ, Малин та інші. Їхнє населення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. було займалося торгівлею, дрібним ремісництвом. Лише незначний відсоток містечкового єврейства був зайнятий в сільськогосподарському виробництві [6, с. 67]. Скупченість у „смузі осілостіˮ призвела до „перевантаженостіˮ містечок євреями-торговцями, які мали мізерний дохід. Характерною була картина, підмічена одним із мандрівників у Бердичеві: тут у єврейських крамничках жінки вторговували щодня від 40–50 до 70 копійок. Затиснуте кордонами «смуги осілості» й бюрократичними заборонами єврейське населення протягом ХІХ ст. майже не змінювало напрямків економічної діяльності.
У Російській імперії для євреїв існували обмеження щодо торгівлі нерухомим майном і банківської діяльності. Згідно з „Положенням щодо євреївˮ від 31 січня 1804 р. їм заборонялось у губерніях Малоросійських та Новоросійських мати оренди „понад битими шляхами та в селахˮ. Згодом ці заборони були скасовані, але час від часу вводилися нові обмежувальні акти. 22 жовтня 1825 р. вийшло загальне положення про заборону оренди маєтків євреями. Утім, функціонування нормальної системи торговельно-фінансових відносин відбувалося всупереч бюрократичним заборонам. Отож, влада змушена була враховувати реалії життя, тим більше, що в умовах поступового становлення загальноросійського ринку торгівля й фінанси стали головною складовою розширення сфери обміну. У 1860 р. були скасовані обмеження для євреїв щодо торгівлі нерухомим майном і банківської діяльності. Це сприяло швидкому припливу їхніх капіталів у фінансоу сферу.
Характерною ознакою політичної влади в Росії була жорстка адміністративна регламентація суспільних процесів, у тому числі й економічних. Тому тимчасове послаблення й лібералізацію знову змінювали часи реакції. На підставі законів 1864 та 1867 рр. євреї були позбавлені прав оренди в селі за винятком шинків, млинів, цукрових та скляних заводів, заснування яких вимагало суттєвих первісних капіталів. Негативно на розвиток орендних відносин вплинули законодавчі акти, впроваджені згідно з „Тимчасовими правиламиˮ від 3 травня 1882 р., відповідно до яких євреям заборонялося укладати договори про оренду за межами міст. Ці правила діяли до 1904 р.
Поза смугою осілості євреям дозволялося лише тимчасове, строком до 6 тижнів, перебування з поважних причин: 1) для успадкування власності; 2) для розв’язання справ у судових чи урядових установах; 3) для торгівельних справ пов’язаних з поставленням товарів у смугу осілості. Навіть євреї-візники не мали права залишати смугу осілості на строк більший, ніж 2 тижні.
У межах смуги осілості, а також в інших місцях, де окремим категоріям євреїв дозволялося постійне місце перебування, вони мали право на придбання нерухомої власності. Але це загальне правило було обставлено численними обмеженнями. У самій смузі осілості, поза межами міст та містечок, з 1882 р. було призупинено укладання купчих, заставних та орендних договорів на ім’я євреїв. Згодом, усім без винятку євреям було заборонено придбання від поміщиків та селян землі у 9 західних губерніях. Їм дозволялося бути лише винокурами та орендаторами корчем, а також орендними управителями млинів при маєтках, цукрових, скляних заводів та гуралень, керівництво якими вимагало технічних знань та власного оборотного капіталу.
Початок ХХ століття став непростим періодом для більшості існуючих імперій. Економічні негаразди накладалися на нерозв’язані національні проблеми. Останні давалися взнаки та проявлялись у прагненні представників різних національностей до створення своїх організацій, таких як політичні партії, культурницькі структури, молодіжні спортивні об’єднання, кооперативні об’єднання.
Цікавим, на нашу думку, є той факт, що на території Правобережної України за період з 4 березня 1906 р. до 1911 р. було зареєстровано значну кількість організацій. Серед них: 22 польських товариства, 33 «руських», українських лише одна «Просвіта», а єврейських – 45 [2, с. 104]. Заради справедливості слід зазначити, що серед організацій, яким було відмовлено в реєстрації, найбільше саме єврейських, в переважній більшості це благочинні проекти. Наприклад, лише в 1910 р. із 12 відмов – 6 єврейські, один гурток самоосвіти службовців цукрового заводу та чеські благодійні та просвітницькі товариства [2, с. 279]. Пояснити подібне співвідношення кількості організацій досить просто – євреї традиційно були і залишалися більш підприємливі в порівнянні з представниками інших національностей. Серед всієї кількості організацій професійних об’єднань було надзвичайно мало. Виняток складало лише товариство службовців сільського господарства та сільськогосподарської промисловості південно-західної Росії, яке мало свої підрозділи практично в кожному повіті Волинської губернії. Стосовно інших організацій, то в переважній більшості, це були товариства взаємодопомоги, чисельні позичкові товариства, каси та споживчі товариства. А оскільки історично так склалось, що євреї в основному жили за рахунок посередництва, зосереджуючись, головним чином на операціях з капіталом, то саме в цьому напрямку і досягли в нових умовах найбільш вражаючих результатів.
Стосовно ситуації, яка склалась в Росії в умовах революції по відношенню до євреїв, слід зауважити, що вона не була однозначною. З одного боку, як вже зазначалося, спостерігався значний приріст різноманітних організацій, особливо в так званій „зоні осілостіˮ. З іншого – посилились утиски щодо євреїв, які проявлялись у найбільш нелюдських формах – організації погромів, в умовах значного протистояння між лібералами та представниками крайніх правих монархічних організацій, які звинувачували саме євреїв у всіх проблемах та в першу чергу, у зазіханні на основи російської монархічної системи.
У такій непростій ситуації в середовищі житомирських євреїв виникає ідея створення досить специфічного осередку під назвою „Товариство для примирення та покращення правового стану місцевого населенняˮ. Засновниками організації виступили: приватний повірений Соломон Абрамович Майзліш, купець Іхіель Ікевович Фільцер, лікар Арам Лейбов Вайшенкер, купці Самуїл Вацловіч Беринштейн, Єля Якович Клігман та міщанин Вольф Мордкович Рамо [3, с. 69].
Таким чином, бачимо, що єврейське населення перебувало у скрутному становищі, що безпосередньо забезпечувалося законодавством тогочасної влади. Звичайно, це був виклик цілому народу з боку держави і цілий етнос страждав від імперської політики Росії.
Влада в основному підтримувала створення та діяльність тих єврейських організацій, які сприяли розв’язанню економічних проблем. У випадку, коли ініціатива з боку євреїв виходила за межі допустимих саме для них видів діяльності та хоча б опосередковано заходила у правове поле політичної та національних сфер, вона не знаходила підтримки та розуміння з боку російського чиновництва.

ЛІТЕРАТУРА
1. Справа про заснування релігійних, споживчих, кредитно-ощадних, спортивних та інших товариств (статути, списки членів та інше). – Державний Архів Житомирської Області (далі ДАЖО), ф.329, оп. 1, спр. 2, 512 с.
2. Справи про заснування громадських бібліотек, товариств споживачів м’яса і акціонерних товариств. – ДАЖО, ф.329, оп. 1, спр. 2, 256 с.
3. Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. – Спб., 1908 – 1913. – Т. 3. – 358 с.
4. Рудницька Н.В. Соціально-економічні умови розвитку освіти євреїв на Волині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Н. В. Рудницька // Єврейська історія та культура кінця ХІХ – початку ХХ ст. (до Першої світової війни). Збірник наукових праць. Матеріали конференції 28 – 30 серпня 2002 р. – 2003. – К. – С. 318-322.
5. Хонігсман Я.С. Колективізація, голодомор і занепад єврейського землеробства в Україні / Я. С. Хонігсман // Український історичний журнал. – 1994. – № 1-3. – С. 63-69.

національна меншина – Науковий блоґ

Соціально-економічне становище євреїв Волинської губернії наприкінці XIX століття