Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького,

м. Хмельницький

Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту

Чистякова О.С., Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту

Анотація

В статті автор здійснив спробу узагальнити та систематизувати матеріал про структуру тексту та про основні напрямки його аналізу.

Розглянуто базове поняття тексту, представлено лінгвістичний та стилістичний аналізи тексту як найголовніші складові його комплексного філологічного дослідження.

Ключові слова: текст, лінгвістичний аналіз, стилістичний аналіз, мовні засоби, функціональний стиль.

Чистякова О.С., Лингвостилистический анализ художественного текста

Аннотация

В статье автор сделал попытку обобщить и систематизировать материал о структуре текста и об основных направлениях его анализа.

Рассмотрено базовое понятие текста, представлены лингвистический и стилистический анализы текста как главные составляющие его комплексного филологического исследования.

Ключевые слова: текст, лингвистический анализ, стилистический анализ, речевые средства, функциональный стиль.

Chystiakova O.S., Linguistic and stylistic analysis of a literary text

Summary

In the article the author made an attempt to generalize and systematize material on the structure of text and on the main directions of its analysis.

The basic concept of the text has been considered. The interest in analysing text in the context of contemporary humanitarian education is determined by the necessity of the general human culture improvement. The ability to interpret the text allows to join the author’s vision of the world, gives the opportunity to get acquainted with the texts, to travel through time and space, developing the culture of verbal communication.

Linguistic and stylistic analyses of the text as the main components of its comprehensive philological research have been presented. The main task of the linguistic analysis of a literary text is the study of language means of different levels within the system of literary text from functional and aesthetic point of view, from the point of view of their correspondence to the author’s intention and his individual manner. Stylistic analysis of the text should be comprehensive, it should take into consideration extra-linguistic factors of speech communication, which are manifested in textual activity into account.

Key words: text, linguistic analysis, stylistic analysis, linguistic means, functional style.

У сучасному мовознавстві лінгвостилістичний аналіз та інтерпретація художнього тексту є одними з найактуальніших питань, які привертають увагу лінгвістів багатоплановістю дослідження. Художній текст вивчається на матеріалі творів різноманітних жанрів художньої літератури, що характеризуються своєрідною структурно-композиційною й мовностилістичною організацією, яка впливає на процеси розуміння адресатом творчого задуму письменника.

Обрання тексту центральним об’єктом дослідження у сучасній філологічній науці зумовлене також розширенням відомостей про нього у зв’язку з досягненнями низки суміжних наук: прагматики, психолінгвістики, теорії комунікації, лінгвокультурології, когнітивістики і т. п. Все це пояснює зростання інтересу до тексту у галузі викладання іноземної мови.У різні періоди проблемою вивчення та аналізу художнього тексту займалися такі вчені, як М. М. Бахтін, В. В. Виноградов, Л. В. Щерба, В. М. Жирмунський.Основним завданням цієї наукової статті виступила спроба систематизації знань про структуру тексту та основні напрямки його аналізу, відмінності між лінгвістичним та стилістичним аналізом тексту та їхню роль у роботі із художніми текстами.Інтерес до аналізу тексту у сфері сучасної гуманітарної освіти визначається необхідністю здійснений вдосконалення загальної культури людини. Вміння інтерпретувати текст дозволяє долучатися до авторського бачення світу, дає можливість, знайомлячись з текстами, подорожувати у часі і просторі, розвиває культуру мовного спілкування.Художній текст – це втілений у художній формі фрагмент концептуальної картини світу автора, відображений ним з позицій певного естетичного ідеалу.Зміст літературного твору відображає авторську картину світу, певну систему духовних цінностей письменника, його оцінку дійсності. Цю картину можна осягнути через систему особливих мовних і немовних засобів і прийомів, а також через композицію тексту. У світлі цього зосередимо увагу на лінгвостилістичному аналізі тексту, який включає розгляд його мовної організації, вивчення взаємозв’язків мовних засобів у системі тексту.Предметом лінгвістичного аналізу художнього тексту є його мовна організація: зв’язки мовних засобів різних рівнів, що виражають певний ідейно-художній зміст твору.За Н. М. Шанським лінгвістичний аналіз художнього тексту включає розгляд низки фактів:- застарілих слів та зворотів, тобто лексичних і фразеологічних архаїзмів та історизмів (особливо жорстко і уважно повинні бути проаналізовані семантичні архаїзми);- незрозумілих фактів поетичної символіки;- застарілих і оказіональних перифраз;- незнайомих діалектизмів, професіоналізмів та термінів;- індивідуально-авторських новотворів у сфері семантики та словотвору;- ключових слів художнього тексту, що розглядається, як художнього цілого з певним конкретним змістом;- застарілих або ненормативних фактів в галузі фонетики, морфології та синтаксису [4, с. 54].Основним завданням лінгвістичного аналізу художнього тексту є вивчення мовних засобів різних рівнів у системі художнього тексту з функціонально-естетичної точки зору, з точки зору їх відповідності авторському задуму та індивідуальній манері автора.Необхідно розрізняти характеристику мовних одиниць в системі тексту та їх особливості в системі мови. Це пов’язано з тим, що мовні одиниці в тексті утворюють власну мовну систему, яка підпорядкована певним комунікативним завданням у відповідності з авторським задумом. У зв’язку з цим мовні одиниці можуть зазнавати різного роду образної трансформації.У цілому можна зробити висновок, що лінгвістичний аналіз художнього твору передбачає розгляд його як майстерної організації мовних засобів, які відображають певний ідейно-тематичний та образний зміст, здатний викликати у читача естетичний ефект.Лінгвістика тексту, яка спирається на семантику, синтаксис і прагматику тексту, визначаючи сфери свого впливу, частково претендує на проблематику психолінгвістики та стилістики. Розвиваючись різними шляхами, лінгвістика і стилістика тексту прагнуть через аналіз структури пізнати його змістовну сутність. Взаємно збагачуючи та доповнюючи одне одного, лінгвістика і стилістика тексту розвиваються паралельно. Від лінгвістики тексту комунікативна стилістика тексту відрізняється інтересом до проблеми смислового розгортання тексту на основі системно-діяльнісного підходу до нього.Умовно стилістичний аналіз тексту можна віднести до другого етапу філологічного вивчення тексту: стилістичний аналіз ґрунтується на лінгвістичному розгляді тексту (дослідженні його мовних засобів різних рівнів їхньої організації), але цим не обмежується.Стилістичний аналіз тексту повинен бути комплексним, таким, що враховує екстралінгвістичні фактори мовного спілкування, які проявляються у текстовій діяльності.Стилістичний аналіз тексту фокусує основні поняття стилістики, її цілі і завдання. Він спрямований на удосконалення мовно-комунікативної культури і покликаний розширити знання про стилістичні аспекти текстової діяльності: визначити, яка роль у текстовій діяльності відводиться стилістичному маркуванню тексту; поняття функціонального стилю, його природу (мовну або мовленнєву); пояснити специфіку мовленнєвої системності стилю; описати стильові риси, що характеризують кожен із функціонаціональних стилів; пояснити зв’язок вибору стилю та жанру та мети текстової діяльності, сфери спілкування, фактора адресата і індивідуальних особливостей автора тексту.Зупинимося на короткій характеристиці ключових понять, без знання яких неможливий цей вид аналізу тексту.1.          Питання про те, що таке функціональний стиль, викликає дискусії. Найбільш універсальним вважається визначення А. І. Горшкова: “Стиль – різновид вживання мови, який склався історично, та відрізняється від інших подібних різновидів особливостями складу і організації мовних одиниць” [1, с. 27]. Це визначення приваблює своєю універсальністю, що дозволяє співвідносити його з функціональними стилями, стилями літературних шкіл і напрямів, індивідуальним стилем автора.Важливим є врахування усього комплексу екстралінгвістичних факторів виокремлення стилів. На думку М. М. Кожиної [3, с. 70-72] до екстралінгвістичних факторів належать: форми суспільної свідомості (наука, політика, право, мистецтво) та відповідні їм види діяльності і сфери спілкування, включаючи побут. Сюди ж слід включити і фактор адресата, типові ситуації і обставини спілкування. Таким чином, визначаючи природу функціонального стилю в його конкретному текстовому втіленні, необхідно дати поняття не лише його лінгвістичних особливостей, але й екстралінгвістичних чинників, на основі яких розрізняють тексти різних функціональних стилів.2. Для стилістичного аналізу тексту дуже важливим є поняття мовленнєвої системності стилю. Дійсно, орієнтація на потреби спілкування та творчий задум мовця системно організовує відбір засобів, які можуть мати в системі мови різне стилістичне маркування.Таким чином, важливо підкреслити, що функціональні стилі мають мовний статус і відображають у процесі текстової діяльності мовленнєву системність стилю, організовану задумом автора, його комунікативними цілями і завданнями, включаючи орієнтацію на певного реципієнта і сферу спілкування.3. З урахуванням антропоцентризму сучасної лінгвістичної парадигми, є необхідним розширення мети стилістичного аналізу тексту. Це обумовлено тим, що текст — це мовленнєвий твір, за яким стоїть не лише мовна система, але і мовна особистість. У зв’язку із цим стилістичний аналіз тексту повинен включати в себе як визначення стилістичної маркованості (приналежності тексту до одного з функціональних стилів мови), так і виявлення особливостей ідіостилю автора, відображених у тексті.Такий підхід є обґрунтованим, оскільки будь-який текст фокусує особливості стилістичного узуса (загальноприйнятої системи стилістичного вживання мовних засобів), і специфікує їхнє індивідуально-авторське використання. Не існує текстів, які не мають стилістичної маркованості, тому саме на її визначення та доказ насамперед націлений стилістичний аналіз тексту.4. З точки зору стилістичного узуса, аналізуючи текст, важливо приділяти увагу стильовим рисам, що відображають своєрідність функнаціональних стилів.Схему стилістичного аналізу тексту можна розширити, включивши ряд пунктів, що відображають послідовне відображення стилистичної та жанрової природи тексту:1) стиль, підстиль і жанр тексту;2) сфера спілкування та ситуація, на яку текст орієнтований;3) основні функції тексту (спілкування, повідомлення, вплив);4) характер адресата з урахуванням стилістичних особливостей тексту;5) тип мислення, відображений у тексті (конкретний, узагальнено-абстрагований, образний та ін);6) форма (письмова, усна), тип мовлення (опис, розповідь, міркування та їхнє можливе поєднання), вид мовлення (монолог, діалог, полілог);7) стильові риси, характерні для тексту з урахуванням його стилістичної маркованості;8) мовні прикмети стилю, відображені у тексті;9) образ автора і мета його текстової діяльності;10) індивідуально-авторські стилістичні особливості тексту, рівні відбору мовних засобів та їхньої організації, з урахуванням стилістичних прийомів [1, c.30].Ця схема враховує комунікативну природу тексту, лінгвістичні фактори стилетворення та екстралінгвістичні фактори.

Текстоцентризм сучасної наукової парадигми стимулюють розвиток різних підходів до тексту, який розглядається і як дидактичний матеріал, і як форма комунікації, і як явище культури. Різноманіття аспектів аналізу тексту, що усе частіше отримує відображення у дослідницькій літературі, вимагає узагальнення і систематизації. Детальніший розгляд основ теорії тексту, його структури, факторів текстотворення та різних типів аналізу художнього тексту належать до наших основних інтересів в межах подальших досліджень із теми.

Список використаних джерел:

1. БолотноваН. С. Филологический анализ текста / Нина Сергеевна Болотнова. – Москва : Флинта: Наука, 2009. – 520 с.
2. КожинаМ. Н. Стилистика / Маргарита Николаевна Кожина. – Москва : Просвещение, 1993. – 462 с.
3. Эфімов Л.П. Стилістика англійської мови / Л. П. Эфімов. – Вінниця : Нова книга, 2004. – 240 с.
4. Шанский Н. М. Филологический анализ художественного текста / Н. М. Шанский, Ш. А. Махмудов. – Санкт-Петербург, 1999. – 318 с.

В статье рассмотрены основные аспекты языковой презентации гендера. Проанализирована специфика выбора мужчинами и женщинами языковых средств для высказывания в типичных ситуациях.

Ключевые слова: ГЕНДЕР, КОММУНИКАЦИЯ, ЛИНГВИСТИКА, ЯЗЫКОВЫЕ СРЕДСТВА, ЯЗЫКОВОЕ ПОВЕДЕНИЕ, ПОЛ, ПРАВИЛА ПОЛА.

The basic aspects of linguistic presentation of gender are considered in the article. Also analized the specific of men’s and women’s choice of language means for an utterance in typical situations.

Keywords: GENDER, COMMUNICATION, LINGUISTICS, LANGUAGE MEANS, LINGUISTIC CONDUCT, SEX, RULES of SEX.

Постановка наукової проблеми. Поняття «гендер» з’явилося відносно нещодавно, і його семантичне поле ще недостатньо чітко визначене. В гуманітарних науках поняття «гендер» відображає соціокультурний аспект статевої приналежності  людини. [8; с.155-157.]

Кожна культура чітко диференціює поведінку людини залежно від її статі, приписуючи їй певні ролі, манеру поведінки, почуття та ін. В цьому значенні бути чоловіком чи жінкою – значить, слідувати певним соціальним експектаціям, пред’явленим соціумом на основі «правила статі». Сьогодні гендер присутній в усіх сферах життя, і мова не є  винятком у цьому напрямку.

Протягом останніх років все частіше з’являються публікації, що висвітлюють гендерну проблематику. У зв’язку з цим, не менш популярною та актуальною залишається проблема репрезентації гендеру у мові. Додаткового наукового дослідження потребує проблема специфіки обирання мовних засобів для висловлювання чоловіками та жінками (адже на сьогодні в науковій літературі трапляються припущення, що чоловіки та жінки послуговуються різними мовними засобами у подібних комунікативних ситуаціях), а також проблема «чоловічого» та «жіночого» бачення гендерних проблем. Сучасні психологічні дослідження дають підстави стверджувати: є почуття, що їх переживають тільки жінки або тільки чоловіки; є думки, які формуються у свідомості тільки жінки чи тільки чоловіка, а отже, є відповідний цим настановам вибір мовних засобів, природний для одних і неактуальний, необов’язковий для інших [2, с. 12].

Поряд з цим постає ще одна важлива і не вирішена до сьогодні проблема – прояви гендерної дискримінації у мові (сексизм). Найчастіше прояви сексизму у мові трапляються через бажання особи підкреслити важливість своєї соціальної статі, але для цього обираються не завжди порядні методи – досить часто це відбувається, на жаль, саме через приниження іншої статі.

Через це сучасні феміністки розглядають мовну семантику як інструмент підтримання соціальної нерівності статей, досліджуючи, як вербальна та невербальна комунікація допомагає зберегти традиційні бар’єри між статями, як люди використовують лінгвістичні ресурси, щоб створити гендерну диференціацію. В результаті поширення таких феміністських ідей в дискурс мас-медіа був сформований новий тип правил мовленнєвої поведінки в офіційних сферах, основною тезою якого було: «не допустити сексизм у мову». Але, як зазначалося, ця проблема на сьогодні залишається невирішеною.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення мовного матеріалу журналістських текстів дозволяє встановити, як представляють і характеризують гендерну ситуацію в українському суспільстві працівники ЗМІ. Питанню гендерної специфіки текстів у засобах масової комунікації присвячені роботи українських дослідників: А.М.Волобуєвої, І.Киянка, С.Кушнір, Н.Ф.Остапенко, Н.М.Сидоренко, Т.І.Старченко, Р.І.Федосієвої, та російських науковців: Н.І.Ажгіхіної, О.А.Вороніної, О.М.Здравомислової, А.В.Кириліної та ін.

Мета статті та постановка завдань. Метою дослідження є аналіз мовної репрезентації гендеру в сучасному масмедійному дискурсі. Одним із основних завдань є аналіз специфіки вибору мовних засобів чоловіками та жінками для висловлювання у подібних комунікативних ситуаціях. Наступне завдання – проаналізувати відмінність сприйняття та презентації гендерної проблематики представниками обох статей. Важливим також є аналіз специфіку вибору мовної поведінки чоловіками та жінками відповідно до наслідування «правил статі».

Виклад основного матеріалу дослідження та обґрунтування одержаних наукових результатів. В сучасній лінгвістиці існує три типи конструювання гендеру – нормативний (прагнення відповідати гендерним нормам та очікуванням соціуму), маніпулятивний (експлуатація стереотипних ознак «чоловічого» та «жіночого» в мові для досягнення певної комунікативної мети) та креативний (ситуативно – специфічне конструювання гендерної ідентичності з використанням нестандартних мовних маркерів чоловічності та жіночності). Під нестандартними розуміють такі мовні особливості, як  стереотипно не співвідносні з гендером, проте набувають гендерного змісту в конкретному контексті, наприклад, використання представниками жіночої статі «комп’ютерної» лексики. Адже відповідно до гендерних стереотипів, вважається, що така лексика притаманна лише чоловікам.

Типологія конструювання гендеру досить умовна, тому що мовна реальність складніша за цю класифікацію в соціальній практиці: усі три типи гендеру можуть поєднуватися. З метою досягнення відповідності мовлення встановленим гендерним нормам, у мовній практиці існує маніпуляція мовними нормами, які несуть певні значення – як традиційно асоційовані з гендером, так і декодовані в рамках певної ситуації. Важливою рисою гендерного дискурсу є визнання того, що гендер – це те, що індивід робить/представляє, а не те, що він/вона мають.

Сучасна лінгвістика виходить з положення про те, що гендер – це причина того, що чоловіки та жінки по-різному використовують мову («я говорю таким чином, тому що я жінка/чоловік»). На сучасному етапі гендерних досліджень питання ставиться по-іншому: чоловіки та жінки використовують мову таким чином, і не інакше, для того, щоб бути адекватно сприйнятим(ою) представниками протилежної статі.

Відповідно змінюються запитання, які ставлять собі лінгвісти, зокрема: нині не ставиться питання: «Як говорять чоловіки та жінки?» проблема формулюється по-іншому: «Які види мовних ресурсів люди використовують або можуть використати, щоб представити себе як певний тип чоловіка чи жінки». Питання «Як говорять чоловіки про жінок?» формулюється також по-новому: «Які типи лінгвістичних практик виражають та підтримують певні гендерні ідеології та норми?».

Передвиборчі дискурсивні практики дають численні приклади мовних маніпуляцій з опорою на гендерні стереотипи, як складової дискурсивних стратегій агітації/дискредитації. У кандидатів-чоловіків апеляція до гендеру з метою апології, як правило, відтворює домінантний стереотип чоловічності та чоловічої сили, причому принижується протилежна стать, їй висуваються високі вимоги: «…жінка, яка хоче бути лідером, повинна не лише вміти боротися, вона має пройти певний вишкіл і самовідданою працею довести вміння вирішувати проблеми громади» (Портрет жінки-лідера//Львівська газета. – 2006. – 22 листоп.).

У виступах жінок експлуатується гендерний стереотип чоловічої  агресивності та жіночності; «чоловіча» політика позиціонується як груба і аморальна. Стратегія дискредитації  в передвиборчому дискурсі демонструє гендерну асиметрію. Вказівка на стать може бути  використана політичними противниками жінки-кандидата, як маркер невідповідності «чоловічій ролі» політичного лідера. Сьогодні все частіше трапляються заголовки у ЗМІ та фрази, що намагаються відтворити прагнення їхнього автора до гендерної рівності, наприклад, «…в політичному чи громадському житті важливим має бути не те, хто ти – чоловік чи жінка, – а які знання маєш, що вмієш і як поводишся» (Львівська газета. – 2006. – 22 листоп.), але, на жаль, ці тези не завжди знаходять практичне втілення у житті.

Однією з форм конструювання гендеру в ЗМІ є листи виборців – різновид передвиборчої  агітації, мета якої – вплинути на виборців «голосом» самих виборців. В них за допомогою різноманітних лінгвістичних засобів відтворюються патріархальні стереотипи чоловіків, як сильних, вольових тощо, та жінок, як слабких, невпевнених, таких, що потребують допомоги.  [3;  p. 71-79. ]

Мовне конструювання гендеру не обмежується звичним використанням лексеми «стать». В основі конструювання лежить співвіднесеність мовних форм з гендерними уявленнями (асоціаціями, стереотипами), які є частиною універсуму представників певної культури. Конструювання гендеру у всіх видах соціальної практики має свою специфіку, наприклад, у передвиборчому дискурсі гендер – необхідна складова іміджу-проектування, в рамках якого створення «чоловічності» або «жіночності» стає «товаром», який призначений для певного споживача. Роль мови при цьому не обмежується спілкуванням у вузькому значенні слова (прийом-передача інформації) або збереження та передача знань. Мова «будує» життя, одночасно будучи складовою частиною цього життя.

Гендер у мові виступає параметром змінної інтенсивності, тобто «плаваючим параметром, фактором, який проявляється з неоднаковою інтенсивністю, навіть до повного зникнення в ряді комунікативних ситуацій» [4; р.113-134].

Мовна репрезентація гендеру розглядається в сучасній лінгвістиці у двох основних напрямах: здійснення репрезентації гендеру в мові за рахунок «дзеркального» його (гендеру) відображення за допомогою лінгвістичних ресурсів чи останні самі конструюють гендер,  другий напрям – існування таких феноменів, як «чоловіча мова» та «жіноча мова».

Мова не лише відображає гендерну диференціацію, яка існує у соціумі, але й конструює гендерні відмінності. З точки зору феміністок, лінгвістичний простір здійснює свій диктат по відношенню до представників обох статей, формуючи «стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру, які відповідають поняттям «чоловіче» та «жіноче» [1; с. 17].

В зарубіжних дослідженнях превалюють два основні підходи до мовної репрезентації гендеру. Перший базується на теорії домінування (Фішман, 1983; Лакофф, 1973; Зіммерман, 1975, 1983), другий – на теорії відмінностей (Камерон, 1989; Котес, 1987, 1995; Джонс, 1980; Мілрой, 1980). З першим пов’язані ранні дослідження лінгвістів. Зокрема, американський дослідник Робін Лакофф дійшов висновку, що жінки говорять так званою «безвладною мовою», яка виражає відсутність авторитету. Такій мові властиві нерішуча інтонація, пом’якшені лайливі форми, твердження, сформульовані як питання. Такий формат мови названо «жіночий стиль». Критики таких досліджень зауважили, що такі висновки базуються лише на власній авторській інтуїції, а не на емпіричних даних. Подальші дослідження в рамках першого підходу проводилися на основі фактичних записів розмов чоловіків та жінок.

Результатом таких досліджень стала відома фраза, яка характеризує особливості мовленнєвої поведінки представників обох статей: «Чоловіки змагаються, жінки співпрацюють». В результаті аналізу стилю чоловічої та жіночої мови були виявлені інші глобальні опозиції, зокрема: чоловіча розмова має своєрідний «звітний» характер, а жіноча – це розмова «про дрібниці». Розмова чоловіків має ціль – отримання певного «статус-кво»,  тоді як жіноча розмова спрямована на досягнення згоди та інтимності.[10; р. 45-63].

Ранні дослідження сформували певний феміністсько-лінгвістичний канон, хоча їхні висновки викликали сумніви, зокрема американські дослідники О’Бар та Аткінс висунули  гіпотезу, що «безвладна мова» не обов’язково є жіночою прерогативою, вона може використовуватися будь-яким комунікатором  нижчого статусу, ніж його реципієнт.

Альтернативою є теорія відмінностей, яка стала критичною відповіддю на теорію домінування. Представники цієї теорії не порівнюють чоловічі мовленнєві норми з жіночими. Метою їхніх досліджень є вживання жінками у мові їхніх власних термінів.

Такі дослідження виділяють певні типи людей або соціальне оточення, в яких взаємодіють чоловіки та жінки. В рамках такого підходу лінгвісти пояснюють гендерні відмінності, виділяючи та розмежовуючи «жіночу» та «чоловічу» субкультури.

Дві теорії, беручи за основу різні критерії, не виключають одна одну. В обох низка схожих елементів, пов’язаних з концептуалізацією поняття «гендер». По-перше, обидві теорії «характеризуються майже винятковою проблематизацією жінки». Це означає, що гендер використовує за синонім слово «жінки». Як, результат, мало відомо про маскулінність та чоловіків. По-друге, обидві теорії використовують поняття «гендер, який базується на бінарній опозиції» [11; р. 7].

Це  означає, що основною гіпотезою багатьох досліджень стає твердження, згідно з яким чоловіки та жінки за своєю суттю різні, ці апріорні відмінності відображаються у використанні ними мовних засобів певним чином. При цьому, з поля зору випадає ще один факт: обидві статі використовують ті ж самі лінгвістичні ресурси. Таким чином, повинен бути певний ступінь схожості у мовленні чоловіків та жінок для того, щоб спілкування не викликало комунікативних проблем. Отже, імпліцитне припущення про те, що чоловіки та жінки є бінарною суперечністю, що мова виступає символічним відображенням цієї опозиції, є глибоко проблематичним з точки зору мови, з точки зору гендеру.

Нині більшість вчених вважають, що існує діалектичний зв’язок між мовою та соціумом (Сапір-Уорф, Халлідей, Леві-Строс, Верон, Лотман, Петров та ін.). В цьому зв’язку, без сумніву, виділяється гендерний аспект.

Для розуміння гендеру варто враховувати соціокультурний фон. Це зумовлено тим,  що гендер є «ємічною» характеристикою, тобто пов’язаний з проявами особливого в поведінці, зокрема уявлення про чоловічність та жіночність суттєво відрізняються в різних культурах, що призводить до варіативності норм мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок.

Отже, гендер можна кваліфікувати як глибоко варіативну контекстуальну змінну. Виходячи з цього, зрозуміло, чому «існує незначна кількість узагальнень, як можуть бути зроблені формальні, структурні аспекти мови однієї статі як протилежність мови іншої статі» [11; р. 8-25]  Таке припущення можна зробити з того, що маскулінність та фемінність (чоловічність та жіночність) насправді не протилежні, а діалектично взаємопов’язані категорії,  не зафіксовані, раз і назавжди дані, а це навпаки, соціальні процеси.

Мова – не просто дзеркало гендеру, вона допомагає конституювати його, не  будучи незмінним станом буття людини. Гендер – це певний набір практик, дій, він виконується людьми в різних ситуаціях по-різному. Якщо провести лінгвістичну аналогію, то гендер – це не іменник, це дієслово.

З методологічної точки зору, важливо зауважити, що при вивченні лінгвістичних процесів конструювання гендерних ідентичностей мова не повинна визначатися у вузькому значенні, керуючись розмовними конструктами. Об’єктом дослідження повинен бути писемний, візуальний текст, лінгвістичні ресурси в цілому, які аналогічно, як гендерні конструкти,  не сталими, а змінні.

Гендерні значення, які асоціюються з певними лінгвістичними ресурсами, не виступають атрибутами мови. Це пояснюється тим, що по-перше, для чоловіків та для жінок можливими є одні і ті ж самі дії, проте, вони оцінюються по-різному, зокрема: боротьба за рівну оплату, за рівну працю. По-друге, гендерні значення мовних засобів  форми вираження цих значень можуть змінюватися, наприклад, лайливі вислови та сленг, які традиційно вважалися чоловічим лінгвістичним простором. Вони не розглядаються як маскулінний спосіб мислення, тому що жінки використовують такі форми також, особливо нині.

Реалізація чоловіками та жінками гендерних ролей передбачає використання мовних засобів, які сприймаються ними як призначені для їх гендерної групи, наприклад, «дві статі носять одяг, який відповідає гендерним експектаціям». [11; p. 23]

Аналогічно чоловіки та жінки відбирають мовні засоби відповідно до «правила статі». Саме тому, незважаючи на тимчасовий контекст, манера  мовлення або манера одягатися асоціююється з певною статтю. В цьому сенсі бінарна опозиція, яка асоціюється з маскулінністю та фемінністю, абсолютно реальна та доречна при обговоренні гендерної мовної поведінки.

Отже, чоловіки намагаються спілкуватися такою мовою, яку вони вважають типовою для чоловіків, а жінки намагаються говорити в такій  манері, яку вони розглядають як типову для жінок, обидві статі уникатимуть тієї мовної поведінки, яка не типова для їхньої статі. Аналізуючи мовну репрезентацію гендеру, головним завданням є розуміння гендеру як безперервного процесу продукування соціумом відмінностей в чоловічих та жіночих ролях, ментальних та емоційних характеристиках у мовній поведінці зокрема.

Список використаної літератури:

1.    Воронина О.А., Клименкова Т.А. Гендер и культура // Женщины и социальная политика (гендерный аспект): Сб. ст. / РАН, Институт социально-экономических проблем народонаселения; Отв. ред. З.А.Хоткина. – М., 1992.

2.    Горошко  Е. Гендерная проблематика в языкознании. Введение в гендерные исследования. Ч. 1.: Учебное пособие. – Харьков: ХЦТИ; Санкт-Петербург: Алтея, 2001. – 509 с.

3.    Гриценко Е.С. Гендерные аспекты национальной идентичности в российском предвыборном дискурсе // J. of Eurasian Research. Winter. 2003. Vol2.  1. P. 71-79.

4.    Кирилина А. В. Современное состояние гендерных исследований в российской лингвистике //Beitrage des Gender-Blocks zum XIII. Internationalen Slavistenkongress in Ljubljana 15.-21. August 2003, 2003, Munchen: Verlag Otto Sagner, S.113-134.

5.    Марушевська О., Шаповал К. Образ жінки в українській пресі // Філософсько-антропологічні студії 2001. Спецвипуск. – К.: Стилос, 2001. – С.220-225.

6.    Сидоренко Н. М., Остапенко Н. Ф. Українські аспекти гендерної рівності // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 2003. – Вип. 12. – С. 26–28.

7.    Скорнякова С. С. Ґендерные стереотипы в средствах массовой коммуникации // Актуальные проблемы теории коммуникации». — СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. — C. 225—231.

8.    Янчук Е.И. Гендер //Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. – Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. – С. 155-157.

9.    Bucholtz M. Geek the girl: language, femininity and female nerds // Gender and Belief Systems: Proceedings of Berkeley Women and Language Conference / Warner N, Ahlers J., Bilmes L., Oliver M., Wertheim S. Chen M. Berkeley: Berkeley Women and Language Group. 1996. P. 119-131.

10.    Cameron D. Performing Gender Identity: Young Men’s Talk and the Construction of Heterosexual Masculinity // Language and Masculinity / Edited by Johnson S. and Meinhof U.H. – Blackwell Publishers, 1997. – P. 45-63.

11.    Johnson S.Theorizing Language and Masculinity: A Feminist Perspective //Language and Masculinity / Edited by Johnson S. and Meinhof U.H. – Blackwell Publishers, 1997.

Ключові слова: ГЕНДЕР, КОМУНІКАЦІЯ, ЛІНГВІСТИКА, МОВНІ ЗАСОБИ, МОВНА ПОВЕДІНКА, СТАТЬ, ПРАВИЛА СТАТI.