студентка 2 курсу другого (магістерського) рівня ОП “Українська філологія: літературні та мовнокомунікативні студії”

Науковий керівник:

Столяр Зоя Володимирівна,

завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання НаУОА,

кандидат педагогічних наук

У статті окреслено основні ідіостильові особливості промов Вʼячеслава Чорновола. Досліджено лексичні та синтаксичні аспекти політичних промов, які становлять інтерес як для мовознавців, так і для дослідників політичної риторики, оскільки висвітлюють питання індивідуального мовного стилю. Дослідження висвітлює результати проведеного аналізу ідіостилю політика, розглянуто його вміння використовувати емоційно насичену лексику та риторичні прийоми задля створення глибокого зв’язку із громадськістю.

Ключові слова: мовна експресія, мовні звороти, ідіостиль, емоційний тон, політичний контекст.

Driuk A.O.

IDIOMATIC FEATURES OF VYACHESLAV CHORNOVIL’S SPEECHES: LEXICAL AND SYNTACTIC ASPECTS

The article outlines the main idiomatic features of Vyacheslav Chornovil’s speeches. The lexical and syntactic aspects of political speeches are studied, which are of interest to both linguists and researchers of political rhetoric, as they highlight the issue of individual language style. The study highlights the results of the analysis of the politician’s idiom, examines his ability to use emotionally charged vocabulary and rhetorical techniques to create a deep connection with the public.

Keywords: linguistic expression, speech patterns, idiom, emotional tone, political context.

Постановка проблеми та актуальність дослідження. Публічні промови й інтерв’ю політиків, зокрема президентів, міністрів, очільників урядів, є предметом інтересу науковців із різних сфер науки, адже виступи посадовців завжди відіграють значущу роль не тільки в зовнішніх відносинах держави, а й у її внутрішній політиці. Пропоноване дослідження має значення для мовознавців і дослідників політичної риторики, оскільки розкриває питання індивідуального мовного стилю В.Чорновола, публічна діяльність якого відіграла значну роль у політичній комунікації України ХХ ст. Аналіз ідіостилю дає змогу краще зрозуміти, як В’ячеслав Чорновіл у своїх промовах використовував мовні засоби для висвітлення питань національних цінностей, патріотичних ідей і соціальних проблем в історії України.

Дослідженням порушеної проблематики займалися Л. Нагорна, Н. Шевчук та Г. П. Грайса. Л. Нагорна у монографії «Політична мова і мовна політика» досліджує, як політична лінгвістика формує нову субдисципліну, аналізуючи взаємозв’язок між мовою та політикою і функції мови у формуванні суспільної свідомості [4]. М. Бірвіш зосереджується на проблемах політичної мови та мовної політики, підкреслюючи, як мовні конструкції впливають на політичні процеси та формують ідентичності, а також важливість мовної політики для національної свідомості. Значення висловлювань визначається не лише словами, але й намірами мовця та контекстом, що дозволяє політикам використовувати двозначності для прихованого вираження своїх намірів. Концепція індиферентності Г. П. Грайса вказує на те, що політичні висловлювання часто потребують контекстуального розуміння та знань про політичні події [7].

Мета статті – дослідити й проаналізувати ідіостильові особливості політичних промов В’ячеслава Чорновола, зокрема використані в них лексичні й синтаксичні засоби.

Виклад основного матеріалу. Протягом усіх років незалежності України лунають різні промови політичної еліти; деякі з них спрямовані на те, щоб об’єднати народ, наголосити на важливості патріотизму та духовного єднання нації, а інші – навпаки, скеровані на роз’єднання нації, зростання невдоволення та розколу.

Мотивів для проголошення таких різних промов у політиків може бути багато, проте важливими є індивідуальність політиків, їхні моральні принципи, національно-культурна ідентичність, цінності та світоглядні переконання, а також ставлення до громадян. Важливим аспектом є відповідність ідіостилю нормам професійного мовлення. Коректність, точність, стилістична однорідність і адаптивність до авдиторії є ключовими критеріями, які формують якість комунікації. Професійні мовці повинні дотримуватися прийнятих стандартів у своїй галузі, аби забезпечити ефективне спілкування та досягнення своїх комунікативних цілей [4].

Зокрема, промови В’ячеслава Чорновола є прикладом того, як мовлення і застосування мови можуть стати втіленням високих моральних стандартів та патріотичних переконань. Насамперед варто зазначити, що політик був уособленням найкращих людських чеснот, цінностей, прикладом для наслідування, образом, із яким може асоціюватися образ українця як у самій Україні, так і за її межами [5, с. 41–42].

Його життєвий досвід був чималим: роки навчання в Києві сформували громадянську позицію політика, його праця та взаємовідносини з національною інтелігенцією Галичини відточили грані його характеру, а ГУЛАГ – загартував як борця та політика [1]. Унікальність постаті цього політика полягає в поєднанні практично несумісних характеристик: В.Чорновол був моральним авторитетом, творчою особистістю, фаховим політиком, який міг жертвувати власними політичними інтересами заради розвитку української держави [5, с. 10].

За словами С. Ковалів, В’ячеслав Чорновіл мав надзвичайно потужний інтелект і високий рівень освіти, був від природи красномовним. У зв’язку з тим, що він займався громадською діяльністю, літературною критикою, публіцистикою, був лідером українського національно-демократичного визвольного руху та мав величезний політичний досвід, на думку дослідниці, у В. Чорновола не було труднощів публічної комунікації з виборцями. Він не читав заздалегідь написані тексти, не користувався послугами спічрайтерів, але кожен із виступів цього харизматичного політика можна вважати зразком ораторської майстерності [2, с. 22].

Аналізуючи ідіостиль В’ячеслава Чорновола, варто зазначити, що у його промовах певною мірою наявна імпровізація, однак водночас вони стислі й добре структуровані, із чітко окресленою громадянською позицією та аргументами. З контексту цих промов можна простежити, що основними принципами подальшого розвитку нашої держави політик вважав об’єднання нації задля формування держави, утвердження національної свідомості громадян, відкрите громадянське суспільство, пропагування демократичних цінностей тощо.

В’ячеслав Чорновіл володів винятковою здатністю переконувати, використовуючи емоційно насичену лексику та обґрунтовані аргументи, що підсилювало його позицію та риторику. Вірність власним принципам лише зміцнювала його вплив і харизму як лідера. Сильний голос В. Чорновола був одним із найголовніших інструментів його ораторського мистецтва. Потужне та виразне мовлення привертало увагу слухачів, закарбовувалось у їхній пам’яті, роблячи виступи надзвичайно ефективними та запам’ятовуваними [2, с. 22].

Проаналізовано три виступи В. Чорновола: перший – як кандидата на посаду голови Львівської обласної ради 12 квітня 1990 року; другий та третій – під час першої сесії Верховної Ради 27 червня та 5 липня 1990 року. На основі аналізованих текстів можемо встановити, що політичний діяч активно використовував лексику, що пов’язана з національно-визвольним рухом, українською ідентичністю та свободою [6]. Його промови насичені такими лексемами, як «свобода», «незалежність», «нація», «народ», «Україна», що підкреслювало його глибоку любов до Батьківщини та віру в майбутнє держави. Аналіз частоти використання цих термінів підтверджує рішучість В. Чорновола у відстоюванні національних цінностей. Слово «свобода» автор вживає тричі, що свідчить про його центральне місце у риториці Чорновола, адже це поняття є основою для розвитку демократичного суспільства. Термін «незалежність» трапляється двічі, акцентуючи необхідність здобуття державної самостійності мирними та демократичними засобами. Зокрема, слово «народ» політик уживає вісім разів, що підкреслює його акцент на народовладді та важливості залучення громадян до політичного життя, наголошуючи на тому, що українське суспільство має бути головним суб’єктом політики. Слово «Україна» фіксуємо тричі, що свідчить про глибоку прив’язаність до рідної землі та прагнення до її процвітання. Також характерною ознакою виступів політика є такі терміни, як «демократія», «права людини», «свобода слова»; вони часто були використані в контексті його виступів проти радянської влади [3, с. 82].

Крім того, для аналізованих промов характерне широке вживання різноманітних лексико-стилістичних засобів, зокрема метафор, епітетів, порівнянь, метонімії, іронії, алегорії. Одним із улюблених лексичних прийомів, які В’ячеслав Чорновіл часто використовував у своїх промовах, була метафора. Завдяки їй він міг ефективно пояснювати складні політичні ідеї широкій аудиторії,  формувати свій політичний імідж. Метафори допомагали створювати асоціації у слухачів, роблячи політичну інформацію більш доступною та зрозумілою. Наприклад, «…щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» – метафора, висвітлює жорстокість імперської політики росії щодо України, водночас відображає символіку двоголового орла – державного герба московитів. Цей символ традиційно асоціюється з агресивністю та прагненням до контролю над іншими народами. Таким чином, метафора акцентує увагу на загрозі національній ідентичності України, що підкреслює актуальність риторики Чорновола в контексті боротьби за незалежність. «Він був вимушеним носієм цієї імперської ідеї. Йому вносили це в гени» – метафора, яку використовує політик для того, щоб схарактеризувати російський народ та наголосити на його вроджених рисах; «Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду» – за допомогою цього метафоричного вислову В. Чорновіл наголошує на тому, що найбільшою карою для людини є її власне сумління, коли вона вчиняє неправильно або несправедливо. Така метафора підкреслює важливість чесності й правди в житті кожної людини та суспільства загалом, акцентуючи увагу на моральній відповідальності.

Окрім метафор, В. Чорновіл активно використовував у промовах епітети для того, щоб актуалізувати світоглядно-ціннісні орієнтири для виборців та спонукати їх звернути увагу на конкретні моменти. Наприклад, «зловісна двоголова тінь російського імперіалізму» – епітети в цьому вислові передають образ небезпеки та загрози, яку становить російська колоніальна експансія для України та інших народів. На нашу думку, прикметник зловісна підкреслює щось темне, небезпечне, що несе страх і загрозу, викликає тривогу або наближення небезпеки, а прикметник двоголова означує російський герб – двоголового орла, який уособлює російську державність; «суспільна злагода, а не затята ворожнеча» – епітети, які підкреслюють важливість гармонії та взаєморозуміння замість конфліктів і ворожнечі. В. Чорновіл протиставляє злагоду ворожнечі, наголошуючи, що справжній прогрес і розвиток можливі тільки тоді, коли сторони досягають взаєморозуміння та співпраці, а також закликає до припинення конфліктів і ворожнечі в суспільстві та заміни їх на конструктивний діалог і взаємоповагу.

Також В. Чорновіл активно послуговувався у промовах порівняннями, які є ефективним засобом переконання громадськості. Наприклад, у реченні «Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу», порівняння «…як фенікс з попелу» у контексті опису української нації наголошує на її здатності відроджуватися і бути стійкою, попри численні випробування й трагедії.

Політик В’ячеслав Чорновіл активно використовував риторичні запитання, щоб залучити увагу слухачів і підсилити свої аргументи. Наприклад, у фразі «Хіба може хто-небудь заборонити людині висловлювати свою думку?». Він спонукає аудиторію замислитися над важливістю свободи слова, акцентуючи на її незаперечності. Інше запитання – «Чи може нова влада діяти без підтримки суспільства?» – підкреслює необхідність співпраці між громадою та владою.

Ці риторичні запитання не лише залучають слухачів, а й посилюють аргументацію промовця, роблячи його висловлювання більш переконливими. Вони спонукають слухачів до дій на підтримку змін, підкреслюючи важливість активної участі громадян у політичному процесі.

Щодо синтаксичних аспектів промов В’ячеслава Чорновола, варто зауважити, що часто фіксуємо складні синтаксичні конструкції, які віддзеркалюють глибину думки політика та його політичну аналітичність. Така особливість дозволяє йому висловлювати складні ідеї в одному реченні, поєднуючи декілька елементів: «… Якщо буде обрано курс національно-державницький, то відпаде і окремішність Галичини і певна осібність її політичної лінії – залишиться географічний термін та ще, може, назва федеральної землі при можливому майбутньому федеративному устрої незалежної Української держави».

«У Росії, як і в решти посткомуністичних країн, майже відсутнє громадянське суспільство, себто структури, незалежні від держави й здатні змусити її до дотримання хоча б власних правил гри». Це речення висвітлює, як відсутність громадянського суспільства підриває демократичні засади і веде до збереження наявного статус-кво, оскільки громадяни починають вважати, що їхні спроби внести зміни не матимуть успіху. У результаті, дефіцит громадянського суспільства не лише ускладнює захист прав і свобод, але й стримує розвиток політичної свідомості, що веде до загального занепаду суспільних інститутів. Крім того, складна вставна конструкція у цьому реченні демонструє стильову особливість промов В’ячеслава Чорновола, який неодноразово використовує риторичні прийоми для підсилення своєї аргументації. Його мова відзначається не лише логічною структурованістю, але й умінням доступно донести складні політичні ідеї до широкої аудиторії.

Зокрема, політик активно використовував риторичні звертання, щоб залучити слухачів до роздумів і надати промовам більшої переконливості: «Дорогі мої львів’яни! Дорогі наші земляки!». Також для підсилення аргументів В. Чорновіл використовував паралелізм, коли декілька речень починаються чи будуються схожим чином, та градацію, яка додає промовам динаміки, підводячи слухачів до кульмінаційного висновку: «…Галичина – не сама за себе, Галичина – не сама по собі, Галичина сьогодні – остання фортеця української нації, здавати яку ми не маємо права і не будемо цього робити».

В’ячеслав Чорновіл як видатний політик і оратор став символом українського національно-визвольного руху, використовуючи свою промову для формування національної свідомості та об’єднання народу.

Отже, у висновку необхідно зазначити: ідіостиль промов В’ячеслава Чорновола характеризується активним використанням лексики, яка пов’язана з національно-визвольним рухом, українською свободою й ідентичністю та  стилістичних засобів, зокрема метафор, епітетів, порівнянь тощо. Промови політика поєднують у собі багатий лексичний склад і синтаксичну гнучкість, які дали йому можливість одночасно передавати емоційну насиченість і політичну чіткість, звертаючись як до розуму, так і до серця реципієнтів.

Література:

1. Влащук М. Попередження Чорновола. Український інтерес. URL: https://uain.press/articles/poperedzhennya-chornovola-1239588 (дата звернення: 20.10.2024).
2. Ковалів С. В. Лексико-стилістичний аналіз політичних промов В’ячеслава Чорновола. Закарпатські філологічні студії / редкол.: І. М. Зимомря (голов. ред.), М. М. Палінчак, Ю. М. Бідзіля та ін. Ужгород: Видавничий дім «Гельветика», 2023. Вип. 31. С. 19–25.
3. Коваленко А. Ф. Харизма В’ячеслава Чорновола як чинник публіцистичної комунікації (за матеріалами збірки публіцистики «Пульс української незалежності: Колонка редактора»). Діалог: медіастудії. 2014. №18–19. С. 80–91.
4. Нагорна Л. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. Київ : Світогляд, 2005. 315 с. URL: http://zfs-journal.uzhnu.uz.ua/archive/31/3.pdf (дата звернення: 24.11.2024).
5. Чорноволівські читання. Візія майбутнього України: Матеріали ІІІ і ІV наукових конференцій, присвячених 80-й річниці з дня народження В’ячеслава Чорновола (Київ, 24 грудня 2016, 24 грудня 2017 р.) / упоряд. В.Ф. Деревінського. Київ; Тернопіль: «Бескиди», 2018. 212 с.
6. Чорновіл В. В’ячеслав Чорновіл / ред.: А. Пашко, М. Коцюбинська. Київ : Смолоскип, 2011. Т. 7. 1079 с. URL: https://chtyvo.org.ua/authors/Chornovil_Viacheslav/Tvory_v_desiaty_tomakh_Tom_07/ (дата звернення: 01.11.2024).
7. Allott N. Paul Grice – reasoning and pragmatics. ReaserchGate. 2005. P.217–230.URL:https://www.researchgate.net/publication/240941851_Paul_Grice_reasoning_and_pragmatics (date of access: 24.10.2024).

Магістр

Національний університет «Острозька академія»

Науковий керівник:

Мініч Лариса Степанівна

к.ф.н., доцент кафедри української мови і літератури

Анотація. Сучасна лінгвістика на сучасному етапі дослідження потребує ретельного аналізу властивостей функціювання слів у художніх текстах, використання експресивних слів, лексем, які виражають відношення і характер семантичних певних зв’язків переносне значення слів для збагачення та поширення внутрішнього емоційного чи експресивного смислу тексту тощо. Оригінальність унікальність та неповторність, використаних автором певних лексем, зазвичай часто «випливають» із переносних значень, метафоричних чи семантичних відтінків певних слів саме в тому контексті з конкретним значенням, яке вибрав автор як належне. Сенсорна лексика дуже мало досліджувана у художніх текстах, що є важливим у сучасному мовознавстві, адже крізь призму подібних лексичних одиниць глибше можна зазирнути у царину слова, його семантичні та лексичні відношення щодо інших слів у контексті.

У статті розглянуто тлумачення понять сенсорики та сенсоризмів; визначено та проаналізовано роль сенсорної лексики у створенні художньої образності; розглянуто особливості емоційних станів та внутрішні переживання героїв твору крізь призму сенсоризмів; досліджено використання письменницею сенсорної лексики за допомогою різних типів відчуттів. У статті деталізовано емоційні стани персонажів роману «Солодка Даруся» Марії Матіос крізь призму таких  мікрополів: «зорове сприйняття», «слухове сприйняття», «тактильне сприйняття», «смакове сприйняття» за допомогою різних лексичних одиниць мови. Досліджуваний матеріал ілюструє, що сенсорна лексика допомагає сприйняттю та розумінню внутрішніх світів героїв твору, які вербально виражають світосприйняття автора, привертаючи увагу читача.

Ключові слова: сенсорика, сенсоризм, мікрополе, емоційність, емоційно-оцінна лексика, мовна експресія.

Iryna Marynych

Master

FEATURES OF THE USE OF SENSORISM IN THE NOVEL OF MARIA MATIOS «SWEET DARUSYA»

Summary. Modern linguistics at the current stage of research requires a thorough analysis of the properties of the functioning of words in artistic texts, the use of expressive words, lexemes that express the relationship and nature of certain semantic connections, the figurative meaning of words to enrich and spread the internal emotional or expressive meaning of the text, etc. The originality, uniqueness and originality used by the author of certain lexemes usually often “stems” from figurative meanings, metaphorical or semantic shades of certain words in the context with the specific meaning that the author chose as appropriate. Sensory vocabulary is very little studied in artistic texts, which is important in modern linguistics, because through the prism of such lexical units, one can look deeper into the realm of the word, its semantic and lexical relations with other words in the context.

The article considers the interpretation of the concepts of sensorics and sensorisms; the role of sensory vocabulary in the creation of artistic imagery is defined and analyzed; the peculiarities of emotional states and inner experiences of the heroes of the work are considered through the prism of sensorisms; the writer’s use of sensory vocabulary with the help of different types of sensations is investigated. The article details the emotional states of the characters in the novel “Solodka Darusia” by Maria Mathios through the prism of such microfields: “visual perception”, “auditory perception”, “tactile perception”, “taste perception” using various lexical units of language. The researched material illustrates that sensory vocabulary helps the perception and understanding of the inner worlds of the characters of the work, which verbally express the worldview of the author, attracting the attention of the reader.

Keywords: sensorics, sensorism, microfield, emotionality, emotional-evaluative vocabulary, language expression.

Постановка проблеми. Відчуття є невід’ємним елементом особистості, яка здатна виражати певні емоції за допомогою мовлення. В центрі уваги лінгвістики – мовна особистість. Досліджуючи сенсорні відчуття як психічний процес індивіда, ми можемо простежити відображення внутрішніх станів  за безпосереднього впливу на чуттєві органи, що є сенсорами тіла людини. Такий напрямок у сучасному мовознавстві допомагає визначити роль сенсоризмів та їх вживання у художніх текстах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.  Проблематика, яка порушена в нашому дослідженні була чітко окреслена у працях видатних лінгвістів Л. Щерби, В. Виноградова, Г. Винокура, Д. Шмельова, М. Жовтобрюха, В. Русанівського, Л. Лисиченко, В. Кухаренко та ін. Аналізом особливостей функціонування слова у художньому тексті займаються сучасні вчені Г. Колшанський, В. Кухаренко, В. Маслова, Г. Пауль, С. Ульман, В. Звєгінцев, Й. Стернін, О. Смирницький, Д. Шмельов, Г. Уфімцева, Ю. Апресян, Ю. Караулов, Л. Новиков, Е. Кузнєцова та ін. Вони наголошують, що у художньому тексті через особливі умови функціонування слово зазнає семантичних перетворень і отримує додаткові конотації, асоціації, смисли. Так, роль сенсорної лексики у створенні художньої образності аналізують та вивчають такі молоді дослідники, як О. Волошина, О. Король, К. Тулюлюк, Н. Головацька (Головацька, 2018).

Мета статті. Визначення ролі сенсорної лексики у художніх текстах, аналіз використання сенсоризмів крізь призму мікрополів різного типу сприйняття за допомогою лексичних одиниць у романі «Солодка Даруся» Марії Матіос.

Виклад основного матеріалу. Сучасна лінгвістика наразі потребує дослідження особливостей функціювання слів у художніх текстах, аналіз використання експресивних слів, лексем, які виражають відношення і характер семантичних певних зв’язків переносне значення слів для збагачення та поширення внутрішнього емоційного чи експресивного смислу тексту тощо. Оригінальність унікальність та неповторність, використаних автором певних лексем, зазвичай часто «випливають» із переносних значень, метафоричних чи семантичних відтінків певних слів саме в тому контексті з конкретним значенням, яке вибрав автор як належне.

Однією із найбагатших досліджень з вивчення сенсоризмів є праця Бодо Вінтера «Сенсорна лінгвістика» 2019 р., в якій проаналізовано та систематизовано всі відомі дослідження в галузі сенсорної лінгвістики, детально розглянуто проблему невимовності певних чуттєвих образів, описано метафори і розроблено класифікацію слів за сенсорними модальностями. Над сензоризмами роману Марії Матіос «Солодка Даруся» певною мірою працювала Бовт А. Ю., досліджуючи особливості перекладу сенсорної лексики твору.

Під поняттям «сенсоризм», якщо брати до уваги широке розуміння цього слова, дослідники розуміють «номінативні одиниці на позначення сенсорних відчуттів, що утворюються завдяки дії п’яти модусів перцепції (візуального, аудіального, кінестетичного, одоративного, густативного)» (Семашко, 2015).

Сенсорика – це відображення, змалювання, опис предметів, явищ певних об’єктів, дій органами чуття (зір, слух, смак, дотик тощо). Однак, як що говорити про неї в контексті мови, тексту, письма, тоді варто звернути увагу на смислові елементи сприйняття органами чуття, виражені в мовних одиницях.

Сенсоризми в художніх текстах виконують декілька функцій: репрезентативну – демонструють авторську модель світогляду; когнітивну – виявляють когнітивно-перцептивну діяльність автора; емотивну – передають емоційну реакцію персонажа на події; аксіологічну – надають сенсорну оцінку відчуттям; експресивну – мають експресивне навантаження; інформативну – містять інформацію про те, що персонаж відчував. Функції сенсоризмів розкриваються в художніх образах, які створює автор за їх допомогою (Бурич, 2018).

Відображення предметів чи явищ об’єктивної дійсності не обмежується тільки сематичними деталями, до них часто входять кольори, запахи, смаки й інше подібне, що може створити яскравий і неповторний образ, власне, в чому й приховується індивідуальний авторський стиль письма. Сенсорна лексика здатна формувати важливий і необхідний образ героя, або іншого якогось предмета, який потребує належної уваги під час читання того чи того тексту, за допомогою  яких автору вдається глибше розкрити необхідний внутрішній стан героя, аби виразити його емоційність. Сенсоризми допомагають умовно торкнутися певних речей під час прочитання, поринути в переживання й емоції героя, відчути те, що відчуває герой на папері, наче бути одним із персонажів тексту.

Як відомо, художній текст, який є об’єктом нашого дослідження, багатий на психологічний підтекст. Таким чином, сенсорна лексика допомагає сприйняттю та розумінню внутрішніх світів героїв твору, які вербально виражають світосприйняття автора, привертаючи увагу читача.

Роман «Солодка Даруся» – це «один із найважливіших творів сучасної української літератури, це справді високоякісний літературний твір, який водночас захоплює як своєю мистецькістю, так і розважальною канвою», – зазначає Улі Гуфен. Насправді, це дуже непростий текст, сильний і емоційно глибокий, в якому авторка порушує чимало тривожних і надто болючих питань не лише для себе, а й для рідного народу, який так багато страждає. Найперше, прізвище Дарусі – абсолютно не про її щасливе, приємне та солодке на смак життя, яке так і хочеться всім посмакувати. Все навпаки. Авторка пише про дівчину, яку селяни називають нерозумною, дурною, оскільки, на їхній погляд, вона дивно веде себе і не говорить. Не говорить, не тому, що не вміє, а тому що в депресії, тому що «не хоче говорити. Слова можуть робити шкоду» (Матіос, 2023: 19)   Навіть сама письменниця зауважувала про те, що її цікавить поняття «пограничної людини» – «людини, яка живе у стані постійного стресу, нестабільності й страху за своє життя і життя своїх рідних» (Бостан, 2001).

Щодо унікальності, неповторності й оригінальності твору, свідчило чимало критиків та дослідників, літературознаців, будучи в захопленні та приємному здивуванні. Ю. Грицай зазначає, що роман «дає читачеві ключі до скарбниці людських почувань у межових ситуаціях, допомагає глибше пізнати свою землю, могутнє генетичне коріння народу. Враження від сприймання тексту дуже сильне: картинно все відчувається й уявляється, додається емоційний музичний ряд» (Грицай, 2016). Марія Матіос у своєму романі залишила незабутній скарб глибокого психологізму, розкриваючи внутрішні світи героїв, письменниця залишила правду, яку вдалося почути кожному, хто прочитав твір, не боялася говорити певні моменти, які суперечили масі людей, пишучи про криваве минуле народу відкрито без перебільшень.

Події в  романі – це  цілий спектр емоцій та переживань, почуттів і думок персонажів. Це «гірка драма про Дарину Ілащук, «німу» солодку Дарусю, солону сльозу, даруйте за патос, на щоці народу» – неповторно свідчить Василь Шкляр, додаючи: «Якщо ледачий спитає мене, про що ця повість, себто попросить переказати її сюжет, я німуватиму, як Даруся» (Матіос, 2023: 202). Марії Матіос настільки вдається закарбувати своє письмо в серцях читачів, що вони готові і раді наслідувати «німоту» головної героїні за певних обставин життя. Таке глибоке занурення у людську душу знаходить своє вербальне вираження у різноманітних сенсоризмах.

Сама ж письменниця зазначає, що «Даруся – це не тільки метафора нашої історії, це ще й ключ до розуміння того, що людина – істота не тільки слабка, але й неймовірно сильна і чиста навіть у своєму каліцтві, бідності та пожиттєвій приреченості. Подеколи – навіть сильніша від здорових і вдатних. І саме цим – вища» (Вербич, 2005).

Читаючи та аналізуючи роман Марії Матіос «Солодка Даруся» –  складно оминути дослідження сенсорної лексики, адже твір багатий на описи як зовнішнього навколишнього середовища, так і внутрішніх станів персонажів роману.

Мікрополе «зорове сприйняття» містить найбільше лексичних одиниць у творі, тому розпочнемо наш детальний аналіз, власне, із нього. Зір вважають найвагомішими типом сприйняття, адже його домінування є аж настільки міцним, що навіть якщо є певні серйозні порушення зору, які можна спостерігати у людей слабозорих чи з частковим зором, однак зорове сприйняття не змінюватиметься,  і його функція залишиться настільки ж дієвою, які раніше. Тому що саме зір виконує відбивну і регулятивну функцію в поведінці людини. Це доволі складний та багаторівневий процес. Велику увагу звертають дослідники саме на зорові сприйняття, аналізуючи твір, адже без них навіть самому авторові не вдалося би описати певні деталі. Насамперед, автор, перш ніж написати, створює  у власній уяві картину, яка згодом стає текстом. Це, певною мірою, мистецтво в мистецтві – інтермедіальне відлуння.

Домінанта зору прочитується упродовж усього роману письменниці, зокрема дієслівна «дивитися», яка складається з безлічі синонімів емоційно-експерсивної лексики, що увиразнює емоції персонажів. Сприйняття зору, погляд та порух очей часто свідчить про замріяність головної героїні, її реакцію на певні ситуації тощо. Найчастіше домінанта «дивитися» вжита в прямому значенні цього слова: «…так її боліла голова, що не могла дивитися навіть у стелю…» (Матіос, 2023: 11); «Засмучена Даруся стояла, тримаючись одною рукою за паркан, а другою притримуючи кошик, і дивилася на хатні двері»  (Матіос, 2023: 52); «А коли голова її відпускає – стає на хвіртці і так по цілому дневі дивиться уздовж вулиці» (Матіос, 2023: 63). Постійні погляди, часто зосереджені на певних предметах, в яких вона затримується надовго говорять про глибокі роздуми героїні твору.

Інколи для підсилення експресії та увиразнення опису ситуації, повідомлення, тривання процесу авторка вдається до повторення дієслів: «…брала дзеркало і дивилася-дивилася, ніби чекала, що слова самі підуть із горла» (Матіос, 2023: 35) чи інших граматичних форм словотворення: роздивлятися, видивлятися, вдивлятися, позирати, роззиратися, зазирати. Наприклад,  «Роздивилася по хаті»  (Матіос, 2023: 85); «Михайло ставав подалеченьку за луговими корчами і до болю в очах вдивлявся, як матронка дивиться на той бік ріки» (Матіос, 2023: 160); «…лиш Марія перелякано раз по раз почерез паркан зазирає – але мовчить, небога, щоб не нарватися на Цвичковий язик» (Матіос, 2023: 53).

Найяскравіше емоційні стани персонажів висвітлено крізь призму зорового сприйняття за допомогою стилістичних фігур та фразеологічних сполук як позитивного так і негативного характеру: зводити погляд до неба, втуплюватися в щось, поїдати очима, гіпнотизувати поглядом, водити очима, пускати очі, опускати погляд, закотилися очі, дивитися вовком, (не) піднімати очі, вульгарно кліпати, (не) зводити очей.

Даруся постійно відчувала певною мірою емоційні качелі: «Вона то зводила погляд до неба, то втуплювалася в свої руки – і одинока сльоза котилася їй по щоці, як по засохлому рівчакові» (Матіос, 2023: 49). Авторка, підсилюючи емоційність, замість звичайного «дивитися» використовує  влучний фразеологізм «пускати очі» для вираження невдоволення та неприязні, докору: «Сам у хаті своїх трьох дівулиць маєш, то краще за ними пускай очі, а не пасеш чужого» (Матіос, 2023: 65). Словом, за собою дивися, насамперед, а не за іншими. У реченні «–Ти, дівка, Дарусю? – питав у очі, а далі, опускаючи погляд, сам собі відповідав…» (Матіос, 2023: 73).  Марія Матіос рису сором’язливості ілюструє поглядом очей, які опускаються додолу. Неприязнь та вороже ставлення Михайла письменниця ілюструє фразеологізмом: «Михайло дивиться вовком, не так просто…» (Матіос, 2023: 113).   

Дуже вдалими є описи поглядів та самих очей героїв твору, які допомагають глибше зазирнути у внутрішній світ того чи того персонажа. Тому що погляди очей з психологічного боку свідчать багато про саму людину та те, що вона може переживати в певний момент у конкретних ситуаціях: заплющені очі, запалені очі, незрушні очі, заздрісно-сумні очі. Заплющені очі допомагають Дарусі розслабитися і спокійно поринути у власні роздуми про важливе на той момент. Подібний жест може також свідчити про те, що героїня почувалася вільною собою, і більше того, щасливою. Адже за психологічними дослідженнями, людина у миті щастя заплющує очі: «…а Даруся із заплющеними очима хиталася з боку в бік, чуючи, як розправляються обручі, що дві доби стискали голову» (Матіос, 2023: 12); «…Даруся лежала із заплющеними очима, слухала Івана – і враз по тілу її пішла дрож (Матіос, 2023: 74); «Михайло із заплющеними очима мовчки дає спритним жіночим рукам себе обернути, обтерти, зоодягнути чисту сорочку…» (Матіос, 2023: 91). Словосполучення «запалені очі» говорить про наплив енергії, бажання робити щось велике без упину, не зупинятися на розчаруванні: «Розбита, із запаленими очима, Даруся на ранок бігала від хати до хати, носила порожнє  горнятко із слідами молока на денці, показуючи його перед очі газдиням» (Матіос, 2023: 36). Нерухомі очі персонажів свідчать про наростання гніву, злості: «Якусь мить обоє мовчать, незрушними очима дивлячись одне на одного, – так, наче ось-ось мають і собі надкусити одне одного…» (Матіос, 2023: 90).

Для кращої візуальної картини авторка також вдається до чимало важливих образів змалювання природи. Глибокі та деталізовані описи природи, виражені найяскравіше такими сенсоризмами, які додають веселості та позитиву: зелена травичка, золотий садочок, червона калина, весільні деревця, метушлива мурашва, срібні яструби, трав’яні коники, різнокольорова квітка, срібні та блискучі сніги, веселі звізди, а також навіюють сум, жаль, а іноді тривогу: самотня айстра, холодна глинка, могильна глина, непорушна савана.

Важливе місце серед сенсоризмів зорового сприйняття посідають лексеми на позначення кольору, оскільки це одна з основних ознак предмета. Колірна характеристика має значний символічний потенціал, що дозволяє автору не просто описати певний об’єкт, а розкрити його приховане значення за допомогою кольоросимволу, створити художній образ із експліцитним значенням. Як зазначають дослідники, «залежно від задуму автора кольороназви не лише характеризують і відтворюють барви денотата, але й увиразнюють глибинні емоційно-експресивні нюанси суб’єкта» (Тулюлюк, 2016).

У творі кольори використані письменницею для опису:

1) персонажів: червоний язик, чорний сум, білий від старості власник млина, біленьке тіло, чорні гурти людей червоні іскри;

2) предметів реальної дійсності: чорне залізо, чорні окуляри, червоний гребінь, білий папір, чорна стіна, зелений півник-льодяник, червоний півник-льодяник, білі шторки на вікнах;

3) навколишнього середовища: червона айстра, сині та білі посестри, білі овечки, білий кінь, біла днина, чорний туман, червоно-жовто-зелена ружа, чорні круки, червоний півень, біленький котик;

4) зовнішності та одягу: біла і чорна хустки, біла косинка, біленька хусточка, білі паперові квіти, біленька сорочка, жовто-зелені розводи, білий халат, темно-зелені штани галіфе, зелена сорочка, коричневий капелюх, біленький фартушок, темно-зелена форма, біла мережана сорочка.

Як бачимо, серед сенсоризмів зорового сприйняття переважає чорно-біла колірна гама твору. Контраст кольорів – протистояння добра – злу, правді – неправді, волі – неволі, радощам – горю. Все це іде паралельно в житті кожного персонажа, і кожен раз він стоїть перед викликом – вибирати. Говорячи про символізм червоного кольору, слід зазначити, що він завжди посідав особливе місце в символіці кольорів українського народу. Це колір і кохання, і пристрасті, і люті, і крові, і страждання.

Відчуття слуху відіграють не менш важливу роль у переосмисленні та пізнанні оточення, хоча дуже мало до сьогодні проведено досліджень в цьому напрямку. Однак варто зазначити, що слухове сприйняття у романі «Солодка Даруся» є невід’ємним чинником попри те, що головна героїня німа. Але вона чує. Німа лише тому, що не хоче говорити, однак все, що сприймає слухом, сприяє на її внутрішній емоційний стан певним чином. Головна героїня не раз чуючи голоси, не хотіла слухати їх, що свідчить про те, що все ж таки слухове сприйняття грало неабияку роль в історії героїні та інших персонажів: «–Солодка Даруся до тата сьогодні зібралася, – почула з вулиці чийсь голос і навіть не хотіла впізнати його. – Видко, молока напрятала, си-и-ирота, – відповів інший, також непізнаний голос» (Матіос, 2023: 25). Даруся ж боїться власного голосу: «Коли вона вперше спробувала заговорити з татом, страшенно перелякалася власного голосу» (Матіос, 2023: 33). Герої твору чи не найбільше всього люблять слухати: Даруся – тата, природу: «…про все питає, але найдовше слухає глуху повільну татову бесіду» (Матіос, 2023: 26); Михайло і Матронка – шум води, гір, себе: «…ішли Михайло з Матронкою в луг, спускали ноги з дамби – і слухали чи то самих себе, чи прохолодне дихання гір і шумливий неспокій води» (Матіос, 2023: 118).

Саме різноманіття звучання голосів персонажів додає особливого ефекту до сприйняття подій, що відбуваються в романі, читачем. Створюється відчуття, що голос стає ще однією дійовою особою твору. Аналізуючи роман, персонажі щоразу чують чиїсь голоси, сприймаючи які, герої частково розкривають себе, свої страхи та свої внутрішні переживання, тому що вони розповідають про них іншим, тим, хто поруч. Наведемо приклад, де Варвара ділиться своїми хвилюваннями від почутого з Марією: «Аж чую – від Довбушевої могили […] при самій дорозі, нечиста сила говорить, людським голосом говорить, та страшним таким, та грубим, таким, як ведмідь крізь малини дерся» (Матіос, 2023: 34). Жінок тривожили незнайомі голоси, чуючи які не могли лишатися байдужими. Тут же, вони не тримають це в собі – якнайшвидше намагаються розказати сусідам, ближнім. В цьому певною мірою викривається негативна риса – пліткування.

Авторка роману приділяє дуже велику увагу модуляціям голосу. Він може бути лагідним і жорстоким, тихим і галасливим, заспокійливим і тривожним. Коли йдеться про лютий крик злості або ненависті, авторка вживає такі сенсоризми і порівняння, як «рикав, як бугай» або «ревів, як бугай». Для підсилення певного авторитету персонажа його манера розмови описана як «прогуркотів басом». Доволі часто у творі простежується ілюстрація тиші та мовчання, що сприяє як спокійному сприйняттю, так і незвичній напрузі, реакцій на обставини героїв твору. Тиша – місце, де завжди головна героїня відчувала себе собою, справжньою. Тому авторка чималу вагу придіялає домінанті «тиша», хоча часто від неї не завжди віяло приємністю: «…моторошна тиша стояла на завжди гамірній господі – навіть небуло видко, як взимі, так вліті голопузих, але незмінних ярмулках господаревих синів-трійнят – Йоськи, Давида і Якова» (Матіос, 2023: 122). «У хаті стало тихо-тихо. Лиш знову у запічку повернулася на другий бік дитина» (Матіос, 2023: 175); «Іван розказує-розказує тихим голос, ніби  гладить Дарусю по голові, ще й рукою показує» (Матіос, 2023: 62). Інший контрастний епізод передує сцені трагедії, яка сталася з Матронкою. «А на цьому боці було тихо – ніби мертво: ні вітру, ні румунських гранічерів. Лиш шуміла вода…» (Матіос, 2023: 54). Тиша в цьому контексті є передвісником чогось зловісного.

Крім того, чималу роль зіграла музика у творі Марії Матіос. Наш світ сповнений різноманітних звуків, які також викликають різноманітні відчуття. Особливо це стосується музики, що можна помітити в романі, де авторка з надзвичайною майстерністю описала звуки традиційних гуцульських мелодій. Цвичкова дримба, яку герой зробив власноруч, її звук для Дарусі були чимось особливим, кожен звук означав і містив у собі певні емоції: «…Серце серцем, але коли Іванова дримба здобувалася на голос, Дарусю ніколи не боліла голова» (Матіос, 2023: 50). Жаліслива мелодія заспокоювала героїню настільки, що їй хотілося відчувати це вічно. Голос дримби забирав страшний біль головної героїні роману. Такі сенсоризми мають важливий стилістичний ефект, утворюючи в свідомості людини реальну картину світу цих звуків.

Кольорові метафоричні образи, порівняння, персоніфікації наче виривають мелодію з контексту твору і переносять її у простір вічного – знайомих відчуттів від мелодії, яка здатна проникнути глибоко в душу. Ще один ланцюжок однорідних порівнянь створює більшу напругу, розкриває різні сторони мелодії, її звучання, символізм та експресивний чуттєвий зміст.

Наступним елементом сприйняття є тактильна лексика, що й проаналізуємо нижче.  Лексичні одиниці мікрополя «тактильні відчуття» у романі передають як позитивні, так і  негативні емоції та переживання. Позитивні емоції та відчуття передано за допомогою дієслівних словосполучень: погладити по голові, поцілувати у тім’ячко, обводити долонею живіт, іде дрож по тілу, цілувати, розтирати плечі, обхопити шию, пригорнути до грудей, притискати дитину. Позитивні сенсоризми тактильних відчуттів переважно стосуються інтимного характеру між чоловіком і жінкою та щирою турботою та любов’ю до дітей. Негативні емоції та переживання виражено такими дієслівними словосполученнями: прихилятися до верхівки хреста, обнімати хрест, прикладати вухо до землі, обмацувати дерева. Обнімає й прихиляється до хреста Даруся від розчарування й розпачу, коли приходить до тата на могилу. Наступні однорідні присудки теж говорять про її внутрішній стан і ставлення до батька: «Вона розводить руками, обнімає хрест і знов надовго приростає до нього. Тоді здуває з хреста порохи, обтирає його марлечкою, по черзі торгає усі чотири стовпці огорожі і, нарешті, сідає в ногах давно осілої, майже рівної із землею могилки» (Матіос, 2023: 31).  Дуже детально приємні тактильні відчуття описує письменниця в епізоді про Михайлика і Матронку, яка трепетно і ніжно зустрічає чоловіка після важкого робочого дня: «Ледь торкаючись чоловікової спини долонею, Матронка зупиняє чомусь на великій родимці під його правою лопаткою і обводить вказівним пальцем. Далі кілька разів швидко цілує, а вже тоді розтирає плечі жмуток мокрої вовни з милом. Після цього Матронка береться за Михайлові груди, шию руки – і відтирає їх так ретельно, нібито чоловікове тіло роками не мало на собі води» (Матіос, 2023: 91). Крізь призму тактильних відчуттів авторка дає зрозуміти, що переживає головна героїня, особливо в моменти її болю та страждання.

Образ болю у романі представлений у вигляді таких метафоричних образів, як залізні обручі, ніж, цвяхи, п’явки, сокира, свердлик. Біль також персоніфікується, що створює додатковий емоційно-експресивний ефект: «залізні обручі, що стисли голову, ніби хотіли зовсім її розтрощити»; «шугає гострий нестерпний ніж попід тім’я»; «безконечний біль»; «з розірваною від болю головою»; «обручі знов звиють гніздо»; «біль розшматує її на дрібні кавалки»; «цвяхами, забитими в голову чиїмось важким, безсердечним молотом»; «шугає біль у мозок»; «череп зносить, наче тупою сокирою»; «тоненький свердлик почав свердлити голову»; «чорний сум знову побирав її голову»; «тонкі жалючі п’явки впиваються в тім’я, ніби просвердлюють його»; «довбня болить, розколюється». У деяких прикладах можна зустріти використання гіперболи для підсилення тактильних відчуттів. Слід зазначити, що перелічені образи стосуються не лише тактильного сприйняття. Ядром цих метафоричних описів є відчуття болю, але відтворюється воно за допомогою лексичних одиниць інших мікрополів, наприклад «слухового сприйняття» (Бовт).

Не можна також не згадати і про смакові сприйняття, адже доволі часто ми зустрічаємо у творі описи їжі, їхні смаки та запахи, чому авторка приділила певну уваги в ролі головної героїні роману. Насамперед, сама назва «Солодка Даруся» нагадує читачеві про солодощі, хоча насправді, зовсім не про це текст і емоції не ті. Прикметник «солодка», наче хитрий підхід до маленької дівчинки випитати правду – «гірка цукерка в яскравій обгортці». Письменниця використовує переважно прикметникові словосполучення для ілюстрації смакових рецепторів: запашна олія, сливове повидло, квашена капуста, товчені фасулі, зварена бараболя, квашені огірки, медова груша, овеча бринза, гаряча мамаличка; а також іменникові: черепки з борщем, жменька кулешки, кусник сала.

Отже, Марія Матіос у романі «Солодка Даруся» дуже часто покликається на сенсорні відчуття для відтворення зорового, слухового, тактильного та смакового сприйняття. Особливостями сенсоризмів у творі письменниці є деталізована ілюстрація внутрішніх станів персонажів крізь призму різних типів сприйняття за допомогою різних лексичних одиниць. Найяскравішим і найбільш вживаним у романі є мікрополе «зорове сприйняття», яке найглибше розкриває стан персонажів, допомагає дослідити їхні переживання. Слухове сприйняття розкривається в описі звучань різних голосів за певних обставин у тексті, а також в контрасті голосу й тиші на фоні німої головної героїні роману. Не менш важливою і музика та звук дримби, в чому певною мірою приховано культурний смисл рідного краю. Тактильна лексика використовується під час зображення відчуттів болю і його полегшення, передачі стосунків між персонажами, їхніх почуттів, хвилювання, страждань. Найменш вживаною є лексика смакових рецепторів, що письменниця не опускає, однак саме такі сприйняття можуть свідчити хіба що про вподобання їжі героїв твору, що дуже рідко впливає на їхній емоційний стан.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Бостан Г. Архетип. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці : Золоті литаври, 2001. 321 c
2. Бурич (Гурч) Л. Сенсоризми як репрезентанти авторської світомоделі. Вісник Львівського університету: Журналістика. 2018. Вип. 43. С. 218–226.
3. Вербич В. Євангеліє від Марії, або «людина навіть у безвиході має вибір». Сім’я і дім. 2005. № 16 (435). С. 5–12
4. Головацька Н. Сенсоризми та їх функціональна синтагаматика. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Філологія. 2018 № 37, Т 2. С. 48–50
5. Грицай Ю., Цікавий С. Стилетворчі чинники роману Марії Матіос «Солодка Даруся». Вісник студентського наукового товариства ДонНУ імені Василя Стуса. 2016. Вип. 8. Т. 1. С. 93–99
6. Матіос М. Солодка Даруся: Драма на три життя. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023. 208 с.
7. Семашко Т. Перцептивний і неперцептивний зміст етнокультурних стереотипів смакового модусу сприйняття. Одеський лінгвістичний вісник. 2015. № 6. С. 75–79
8. Тулюлюк К. Лінгвопрагматика сенсоризмів у гендерному вимірі (на матеріалі англомовної прози початку XX ст.) : автореф. дис. … канд. філол. наук. Чернівці, 2016. 20 с.
9. Бовт А. Особливості перекладу сенсоризмів англійською мовою на прикладі роману М. Матіос «Солодка Даруся». URL: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-196-1-7 (дата звернення: 25.11.2023)

REFERENCES

1. Bostan G. (2001). Arkhetyp. Leksykon zahal’noho ta porivnyal’noho literaturoznavstva. Chernivtsi: Golden Drums (in Ukrainian)
2. Burych (Gurch) L. (2018). Sensoryzmy yak reprezentanty avtors’koyi svitomodeli. Bulletin of Lviv University: Journalism (in Ukrainian)
3. Verbych V. (2005). Yevanheliye vid Mariyi, abo «lyudyna navit’ u bezvykhodi maye vybir». Family and home (in Ukrainian)
4. Holovatska N. (2018). Sensoryzmy ta yikh funktsional’na syntahamatyka. Scientific Bulletin of the International Humanitarian University. Philology (in Ukrainian)
5. Hrytsai Y. Tsiyakiy S. (2016). Styletvorchi chynnyky romanu Mariyi Matios «Solodka Darusya». Bulletin of the student scientific society of DonNU named after Vasyl Stus (in Ukrainian)
6. Mathios M. (2018). Mayzhe nikoly ne navpaky. Vydannya tretye [Almost never the other way around. The third edition]. Lviv: LA “PYRAMIDA” (in Ukrainian)
7. Semashko T. (2015). Pertseptyvnyy i nepertseptyvnyy zmist etnokul’turnykh stereotypiv smakovoho modusu spryynyattya. Odesa Linguistic Bulletin (in Ukrainian)
8. Tulilyuk K. (2016). Linhvoprahmatyka sensoryzmiv u hendernomu vymiri (na materiali anhlomovnoyi prozy pochatku XX st.). Chernivtsi (in Ukrainian)
9. Bovt A. Osoblyvosti perekladu sensoryzmiv anhliys’koyu movoyu na prykladi romanu M. Matios «Solodka Darusya». URL: https://doi.org/10.30525/978-9934-26-196-1-7