ilona.mostova@oa.edu.ua

Мостова Ілона Ігорівна,

магістрантка,

Національний університет «Острозька академія»,

науковий керівник

канд. пед. наук З. В. Столяр

Анотація

У статті проаналізовано взаємозв’язок між телевізійним дискурсом та процесами формування культуромовної національної ідентичності в контексті українського суспільства у час повномасштабної російсько-української війни. Дослідження спрямоване на вивчення ролі телевізійного дискурсу у формуванні національної ідентичності українців та розумінні його впливу на культурні процеси в Україні. В процесі роботи використано методи моніторингу, аналізу, синтезу (для визначення особливостей телевізійного контенту); спостереження, опису та оцінювання (для визначення рівня впливу телевізійного контенту на реакцію глядачів щодо сучасних культуромовних питань); узагальнення (для формування висновків за результатами, отриманими щодо кожного з досліджених векторів).

Ключові слова:  мова, телебачення, дискурс, національна ідентичність, медіавплив, соцопитування.

Summary

The purpose of the scientific article is to analyze the relationship between television discourse and the processes of cultural-linguistic national identity formation in the context of Ukrainian society. The study is based on the analysis of the relevance of television. The issue of changes on television after the start of the full-scale Russian-Ukrainian war was raised. The article is aimed at studying the role of television discourse in the formation of national identity and understanding its impact on cultural processes in Ukraine. In the process of work, the following methods were used: monitoring, analysis, synthesis (to determine the features of television content that interacts with cultural and linguistic features); observation, description and evaluation (to determine the level of influence of television content on viewers’ reactions to modern cultural and linguistic issues); generalization (to form conclusions based on the results obtained for each of the investigated vectors).

Keywords: language, television, discourse, national identity, media influence, social survey.

Постановка проблеми. Сучасне українське телебачення як потужний інструмент слугує не лише для передачі інформації, але й відіграє роль у формуванні національної самосвідомості та культурної ідентичності. Тим паче, коли Україна, країна з багатошаровою та багатогранною культурною спадщиною, проживає соціокультурні зміни, телевізійний дискурс став одним із суттєвих аспектів цього процесу. Тому варто дослідити, наскільки телебачення сприяє чи заважає розбудові єдності та створенню національного ідентитету в сучасному українському суспільстві в умовах війни.

Аналіз досліджень та публікацій. Різні аспекти телевізійного дискурсу, зокрема культуромовний аспект, вивчали такі науковці, як Г. Денискіна, Е. Мамонтова., Н. Лютянська, В. Ральська, І. Фенг, Р. Кіт Сойєр, О. Хоцур, Г. Штромаєр.

Мета статті – проаналізувати вплив медійної мови та контенту новин на формування громадської думки; дослідити важливість телебачення в процесі популяризації державної мови та визначити його важливість для сучасного суспільства; проаналізувати реакції глядачів на телевізійний контент та, зокрема, їхні думки щодо питання державної мови в телевізійному етері.

Виклад основного матеріалу. Телебачення має важливе значення у формуванні культуромовної ідентичності, будучи агентом, який впливає на мовлення та цінності глядачів. Науковець І. Фенг у своїй праці «Історія масової комунікації» зазначає: «Телебачення є дешевим і готовим до споживання. Не потребує навичок чи освіти для перегляду, тому є популярним серед нижчих верств населення» [3], тому можемо зробити висновок, що авдиторія етеру є пасивною.

У масовій комунікації медіавпливів уникнути просто неможливо. Праця науковця Г. Штромаєра «Політика і мас-медіа» пояснює, що «вплив – це процес і результат дій телебачення, що змінює поведінку, наміри й уявлення авдиторії. Інформаційно-психологічний вплив – це вплив на свідомість особи й населення з метою внесення змін у їх поведінку та світогляд» [11]. Отож, за своєю суттю етер – чільний масмедійний засіб, який охоплює різноманітні сфери життя. До того ж, науковець Г. Штромаєр акцентує: «Багато людей задовольняють свою незначну потребу в політичній інформації завдяки телевізійному вечірньому випуску новин, який транслюється перед фільмом чи розважальною програмою, і наголошує, що «для них ці передачі є єдиним мостом у світ політики» [11].

Медійна мова впливає на свідомість реципієнта, саме це зауважує багато дослідників. У підручнику «Теорія медіалінгвістики», який уклали Л. Шевченко та Д. Сизонов, знаходимо тлумачення цього поняття: «Медійна мова – лінгвістичні та стильові особливості мови, яка функціонує у сфері масової інформації» [10]. Якраз це мусить спонукати медіа до відповідального змістового наповнення телепрограм та до відповідного мовностилістичного оформлення.

Тому важливим є той факт, що з розвитком комунікаційних технологій етер використовують і в суперечливих темах, збройних конфліктах та задля пропаганди. Як приклад, під час російсько-української війни з 2014 року медіапростір став майданчиком для розпалювання політичного та мілітарного, мовного та культурного конфліктів.

Науковиця Г. Яворська у своїй праці стверджує, що «конфлікт інтерпретацій під час гібридної війни використовується як різновид зброї поряд з іншими невійськовими компонентами гібридних загроз»  [12, с. 45].

Саме ця проблема загострилася під час боротьби за українську Україну, й  потрібно було якнайшвидше позбуватися наївних сподівань на зменшення напруження в суспільстві, адже через екрани телевізорів до лютого 2022 року мільйонам людей насаджували російські ідеї та мову, стверджували про меншовартісний статус української. Збройна агресія росії відчутно змінила медіаландшафт України. Роль об’єктивного інформування громадян, популяризація української мови та культури, протидія інформаційним війнам, підвищення медіаграмотності значно зросли.

П. Казарін у своїй книзі «Дикий Захід Східної Європи» акцентує на тому, що «Україна лишається «телевізійною» країною, в якій більшість отримує інформацію з телеекрану, а тому цей тип медіа й далі лишається ключовим для масової свідомості» [5, с. 183–184]. Тому задля формування свідомого та освіченого суспільства важливо, аби українське телебачення було якісним. «До того ж українська авдиторія зараховує отримання інформації до категорії «розваг» та «соціалізації», хоча насправді це історія про безпеку», – зауважує публіцист [5, с.183–184].

Задля підтвердження наведених вище тез та аналізу ситуації впродовж серпня–жовтня 2023 року ми провели анкетування в соціальних мережах «Інстаграм» і «Фейсбук» серед 300 респондентів різного віку. Таким чином нам вдалося з’ясувати, що 56% опитуваних продовжують споживати телевізійний контент (див. рис. 1).

Рис. 1. Рівень споживання телевізійного контенту серед реципієнтів

Нині на теренах українського телебачення транслюють проєкт «Єдиний телемарафон», запроваджений на початку великої війни на таких каналах: «1+1», «ICTV», «Суспільне», «Інтер», «СТБ», «РАДА», «УНІАН», «К2», «ZOOM». Також триває розквіт розважальних каналів «Новий», «ТЕТ», «БІГУДІ», «М1», «ПЛЮСПЛЮС».

Від 24 лютого 2022 українці значною мірою покладалися на телемарафон  «Єдині новини» та телеграм-канали. За результатами опитування нині телебачення радше використовують для перегляду розважальних телепрограм, а  телемарафон «Єдині новини» користується попитом лише серед 22% респондентів (див. рис. 2).

Рис. 2. Результати опитування щодо кількості глядачів Єдиного телемарафону

Не можна заперечувати той факт, що сучасна молодь не є прихильником телевізора. Для того щоб знайти будь-яку інформацію та новини, використовують твітер, телеграм або ютуб, а для того щоб задовольнити естетичну та розважальну потребу, – споживають контент із інстаграму та тіктоку. Здається, що телебачення не має прямого впливу на молодь, але телевізійні програми потужно ширяться в цих соціальних мережах.

Новини телемарафону «Єдині новини» активно публікують у телеграм-каналах. Такі популярні телевізійні програми, як «Я люблю Україну», «СуперМама» та «Хто зверху» споживають не з телебачення, а з ютуба. На фрагменти цих програм без додаткових зусиль натрапляємо і в інстаграмі, і в тіктоці. Сьогодні телевізійні канали мають свої сторінки на різних платформах. Наприклад, телеканал «Новий канал» у соціальній мережі «Інстаграм» «novy_channel» має 953 тисячі читачів; телеканал СТБ на платформі «Ютуб» має 5,44 млн підписників, а телеканал ТЕТ на своїй сторінці в тіктоці має 280 тисяч слідкувачів.

Підтвердженням відомостей є й наше соціологічне опитування, яке засвідчило, що 65% респондентам до вподоби телевізійні розважальні програми, серіали та шоу (див. рис. 3).

Рис. 3 Результати опитування щодо споживання телевізійного розважального контенту

Варто зазначити, що за результатами опитування, телевізійні програми охоплюють 92% респондентів саме на інтернет-платформах. Отже, телебачення поєднує широке охоплення й безкінечну кількість ресурсів.

Телеетер часто виконує функцію освітнього інструменту, розширюючи знання про історію, традиції та мову. Можна зробити висновок, що питання мовлення етеру справді актуальне. Українська мова на українському телебаченні сприяє формуванню ідентичності суспільства. Популяризація державної мови в телевізійному просторі сприяє зміцненню мовної ідентичності та підтримує мовний патріотизм; українська мова є носієм культурних цінностей; дитячі програми, навчальні передачі та мовні проєкти сприяють формуванню мовної ідентичності серед молоді; програми, що присвячені літературі та мовній спадщині, сприяють збереженню багатства та різноманітності української культури; телепередачі, що транслюють українську автентичність, зокрема через мовлення, сприяють збереженню та розвитку унікальної ідентичності; популяризація української мови слугує захистом від зовнішніх впливів, сприяє самостійності та незалежності країни. Дібрані матеріали повинні суворо оформлювати відповідно до мовних норм, адже телепрограми, безперечно, виконують функцію зразка для реципієнтів і, таким чином, сприяють піднесенню культури мовлення в країні.

Підтвердженням зазначеній тезі слугує проведене анкетування: 63% респондентів уважають, що журналісти, ведучі та учасники телепередач обов’язково повинні мовити українською літературною мовою (див.рис. 4).

Рис. 4 Результати опитування щодо мовлення всіх учасників етеру

До початку великої війни мовне питання відносно ігнорували, телепрограми  виходили двомовні та рідше повністю українськомовні. Нині телевізійний етер цілком українськомовний, але часто натрапляємо на помилки граматичного, стилістичного, особливо фонетичного й акцентуаційного аспекту як в мовленні запрошених гостей, так і мовленні самих ведучих. Журналісти нерідко нехтують стандартом доступності, зловживають англізмами, професійними термінами та жаргонізмами,  не поцікавившись, чи є українські відповідники. Під час перегляду новинних випусків виникає думка про те, що вони спеціально використовують новомодні/запозичені слова, аби не втратити глядача, але насправді це часто відлякує їхню цільову авдиторію та ніяк не допомагає формувати свідоме, освічене суспільство. Під час перегляду розважальних проєктів натрапляємо на те, що учасники шоу часто некомпетентні щодо базових питань, регулярно порушують акцентуаційні норми, їхнє мовлення нерідко наповнене скалькованими з російської мови лексемами.  Тому творцям таких шоу варто ретельніше добирати кандидатури учасників. Адже якщо відомі особистості України не володіють базовими знаннями з української мови й культури мовлення, то висвітлення таких ситуацій в позитивному світлі матиме негативний вплив на молодь та громадянську самосвідомість.

Висновки. Отже, телевізійні новини та розважальний контент все ще користуються попитом серед українського суспільства, але найчастіше споживають такий контент на інтернет-платформах, наприклад, на ютубі, у телеграмі, твітері, інстаграмі, тіктоці, а рідше – безпосередньо з телебачення. Телевізійний етер є платформою для популяризації та захисту української мови та культурних цінностей. Авторитетні програми часто впливають на формування позитивного ставлення до власної мови та сприяють її розумінню в глобальному контексті.

Телебачення як вагомий масмедійний засіб активно формує культуромовну ідентичність українців. Його вплив охоплює різноманітні платформи. Широке охоплення авдиторії телепередачами на різні теми сприяє створенню спільного культурного контексту, сприяючи єднанню громадян навколо загальних цінностей та ідей.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Hotsur, O. (2022). Особливості функціонування медіаринку України в умовах війни (лютий-вересень 2022 року). Communications and Communicative Technologies, (22), P. 47–53.                                                                               URL: https://doi.org/https://doi.org/10.15421/292205.
2. Sawyer, R. K.. A discourse on discourse: An archaeological history of an intellectual concept. Cultural Studies, 16(3): 2002. P. 433–456. URL: https://doi.org/10.1080/09502380210128324
3. Fang I. E. A History of Mass Communication. Six Information Revolutions. Newton, USA: Butterworth-Heinemann, 1997. 154 p. URL: https://www.etcases.com/media/clnews/1424770573187093886.pdf
4. Francesca R. Dillman Carpentier. Agenda Setting and Priming Effects Based on Information Presentation: Revisiting Accessibility as a Mechanism Explaining Agenda Setting and Priming, Mass Communication and Society, 17:4, 2014. P. 531–552.
5. Казарін П. В. «Дикий Захід Східної Європи»: пер. з рос. Михайла Бриника. Харків:Віват, 2022. 320 с.
6. Мамонтова Е. В. Публічна аналітика як феномен медіа-дискурсу російсько-української війни. Актуальні проблеми політики. Національний університет «Одеська юридична академія», 2023. Вип. 71. С. 136–143.
7. Лютянська Н. І. Мас-медійний дискурс: типологічні та структурно-організаційні особливості. Наукові записки Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки, 2014. Книга 2. С. 136–141.
8. Ральська В. Телебачення як засіб маніпуляції масовою свідомістю (на прикладі українських теленовин). Науковий блог. URL: https://naub.oa.edu.ua/2010/telebachennya-yak-zasibmanipulyatsiji-masovoyu-svidomistyu-na-prykladi-ukrajinskyh-telenovyn/ (дата звернення: 05.01.2023).
9. Світова гібридна війна: український фронт / За заг. ред. В. П. Горбуліна. Національний інститут стратегічних досліджень. К.: НІСД, 2017. 50 с.

URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/yavorskaya.pdf

1. Теорія медіалінгвістики: підручник / за ред. Л. І. Шевченко. Київ: ВПЦ “Київський університет”, 2021. 214с.
2. Штромаєр Герд. Політика і мас-медіа. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 303 с.
3. Яворська Г. В. Гібридна війна як диструктивний конструкт. / Стратегічні пріорітети. № 4 (41), 2016. URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/yavorskaya.pdf

О. А. Саприкін

Київський національний університет культури і мистецтв, м. Київ

ФОРМУВАННЯ БІЛІНГВАЛЬНОЇ МЕТОДИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ ВИКЛАДАЧА ІНОЗЕМНИХ МОВ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ОВОЛОДІННЮ ІНШОМОВНОЮ ІНТОНАЦІЄЮ

У статті досліджується процес формування білінгвальної методичної компетенції викладача іноземних мов, визначення поняття компетентності з методичної точки зору та складові предметної компетентності.  Зважаючи на те, що професійна компетенція, як структурно-функціональне поняття, має свій зміст, будову та рівневу організацію, розглянуто її змістовний аспект. Беручи до уваги, що компонентний склад професійної компетенції є предметом наукових суперечок та дискусій та ще й досі остаточно не оформився, то приведено різні точки зору науковців на цю проблему.  

Ключові слова: компетенція, білінгвізм, методична, комунікативна, професійна, іноземна, мова, інтонація, мовлення.

ФОРМИРОВАНИЕ БИЛИНГВАЛЬНОЙ МЕТОДИЧЕСКОЙ КОМПЕТЕНЦИИ ПРЕПОДАВАТЕЛЯ ИНОСТРАННЫХ ЯЗЫКОВ И МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ОБУЧЕНИЮ СТУДЕНТОВ ОВЛАДЕНИЮ ИНОЯЗЫЧНОЙ ИНТОНАЦИЕЙ

В статье исследуется процесс формирования билингвальной методической компетенции преподавателя иностранных языков, определение понятия компетентности с методической точки зрения и составляющие предметной компетентности. Учитывая то, что профессиональная компетенция, как структурно-функциональное понятие, имеет своё содержание, строение и уровневую организацию, рассмотрен её содержательный аспект. Принимая во внимание то, что компонентный состав профессиональной компетенции является предметом научных споров и дискуссий и до сих пор окончательно не оформился,  приведены различные точки зрения ученых на эту проблему.
Ключевые слова: компетенция, билингвизм, методическая, коммуникативная, профессиональная, иностранная речь, интонация, речь.

FORMATION OF BILINGUAL METHODICAL COMPETENCE OF FOREIGN LANGUAGES PROFESSOR AND METHODICAL GUIDELINES FOR TRAINING THE STUDENTS IN MASTERING FOREIGN INTONATION

The article investigates the process of formation of bilingual methodical competence of foreign languages professor, the definition of competence from methodological point of view and components of subject competence.

Given the fact that professional competence, as both structural and functional concept, has its own meaning, structure and level organization, its meaningful aspect has been reviewed.

In the article the components of professional culture of the foreign language education sphere leader have been defined.

 Professional competence of foreign language professor penetrates with its professional roots into both – the culture of the countries of studied languages and the culture of his native country.

It is therefore appropriate to speak about bilingual professional competence of foreign language professors, whose bilingual methodical competence stands as a component and as a part of linguodidactic competence.

Bilingual methodical competence of a professor of a foreign language is a combination of his knowledge, skills and abilities on the formation of each type of foreign language communicative competence of the students / pupils.

According to linguists’ opinion, intonation, seen as the unity of emphasis and duration of sound, timbre and phrase melody, affects the understanding of speech.

In dialogical speech, expressive and emotional by its nature, the role of intonation (prosody) is particularly high, and the choice of one or another intonation model is in direct dependence on the situation of intercourse (communication), the individuality of the interlocutor, the communicative intention.

That is why the article provides the methods of formation and support for intonation skills as well as the sequence of mastery over the intonation.

Keywords: competence, bilingualism, methodical, communicative, professional, foreign, language, intonation, speech.

Постановка проблеми. Формування певного рівня іншомовної комунікативної компетенції відбувається в процесі оволодіння студентами/учнями міжкультурним іншомовним спілкуванням у межах навчального предмету «Іноземна мова». Відповідно викладач іноземної мови повинен вміти сформувати мовленнєву, мовну, соціокультурну, соціолінгвістичну, дискурсивну та стратегічну компетенції. Ось чому студенти, як майбутні викладачі іноземних мов, мають оволодіти технологіями формування в студентів/учнів кожного виду іншомовної комунікативної компетенції, набути певного рівня сформованості методичної компетенції викладача іноземних мов для успішного формування іншомовної комунікативної компетенції студентів/учнів.

Як структурно-функціональна професійна компетенція має свій зміст, будову та рівневу організацію, але компонентний склад професійної компетенції й став проблемою наукових дискусій, суперечок та ще не оформився остаточно як базовий модуль. Існують різні точки зору з цього приводу науковців (Азимов Е.Г., Долгова Т.А., Ощепкова Т., Вороніна Г.І., Старкова Д., Пасов Ю.І. та інші) з думкою яких ми можемо погоджуватись, чи не погоджуватись, але проблему слід вирішувати та знаходити певні шляхи для цього.

Професійна компетенція викладача іноземної мови, фундаментом якої є блок інтегрованих знань,навичок і вмінь з професійно спрямованих навчальних дисциплін, своїм професійним корінням проникає як у культуру країн виучуваної іноземної мови, так і в культуру рідної країни, що спонукає науковців (Михалевська І.І., Сафонова В.В., Соколова Н.Г.) доцільним говорити про білінгвальну професійну компетенцію викладача іноземної мови, а білінгвальна методична компетенція викладача ІМ є сукупністю його знань, навичок, вмінь і здібностей щодо формування в студентів/учнів кожного виду іншомовної комунікативної компетенції.

У теперішній час поширюються можливості прямих контактів з носіями мови, зростають вимоги до якості вимови студентів/учнів. У процесі навчання англійської мови закладаються основи інтонаційного і ритмічного оформлення мовлення. Всі вони повинні бути комунікативно спрямовані, оскільки інтонація є необхідним позамовним елементом спілкування.

Мета дослідження полягає у накресленні  шляхів формування білінгвальної методичної компетенції викладача іноземних мов та надання методичних рекомендацій що до навчання студентів/учнів оволодінню іншомовною інтонацією у процесі викладання англійської мови у навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Оволодіння студентами міжкультурним іншомовним спілкуванням у межах навчального предмету «Іноземна мова» передбачає формування в них певного рівня іншомовної комунікативної компетенції [3, с. 109]. Відповідно викладач іноземної мови повинен вміти сформувати мовленнєву, мовну, соціокультурну, соціолінгвістичну, дискурсивну та стратегічну компетенції. Отже студенти, як майбутні викладачі іноземних мов, мають володіти технологіями формування в студентів/учнів кожного виду іншомовної комунікативної компетенції, тобто повинні набути певного рівня сформованості методичної компетенції викладача іноземної мови, достатнього для успішного формування іншомовної комунікативної компетенції студентів/учнів.

Укладачі словника методичних термінів визначають компетенцію як сукупність знань, навичок і вмінь, які формуються в процесі навчання тієї чи іншої дисципліни, а також як здібність до виконання будь-якої діяльності. Якщо той, хто вивчає іноземну мову, набуває знань, навичок і вмінь, необхідних для його професійної діяльності виучуваною іноземною мовою, то предметна компетенція включає також професійну компетенцію.

Компоненти предметної компетенції (К)

Як структурно-функціональне поняття професійна компетенція має свій зміст, будову та рівневу організацію. Так, змістовий аспект професійної компетенції викладача іноземної мови може бути поданий у вигляді щонайменше восьми груп професійно значущих умінь: проектувальних, адаптуючи, організаторських, комунікативних, мотиваційних (стимулюючих), контролюючих, дослідницьких і допоміжних умінь.

Компонентний склад професійної компетенції є предметом наукових суперечок і дискусій та ще не оформився остаточно як стандартний модуль. Так, згідно з методичним словником професійна компетенція викладача іноземної мови включає мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції, а також методичну компетенцію як здібність користуватися іноземною мовою в професійних цілях, навчаючи мови [1, с. 472-473]. За Г.А.Долговою професійна компетенція викладача іноземної мови складається з технологічної (методичної), управлінської (організаторської, менеджерської) та комунікативної компетенцій. Особливістю останньої (комунікативної) компетенції є її органічне входження у склад перших трьох видів професійної компетенції як засобу їх реалізації. Т. Ощепкова та ін. [11, с. 199-201] виділяють мовну, комунікативну і методичну компетенції викладача іноземної мови. Представимо компетентний склад професійної компетенції викладача іноземної мови у вигляді схеми. При цьому, звичайно, наведені переліки не вичерпують існуючі точки зору науковців щодо складових професійної компетенції викладача іноземної мови.

Компоненти професійної компетенції викладача іноземної мови

Відображаючи сучасні наукові розробки з цієї проблеми, Ю. І. Пассов  пропонує один із варіантів модуля професійної компетенції вчителя іноземної мови – «культурну модель» діяча сфери іншомовної освіти. У межах цього модуля поняття «професійна компетенція» прирівнюється до поняття «культурна модель».

Компоненти професійної культури (К) діяча сфери іншомовної освіти:

Укладачі словника методичних термінів зазначають, що професійна компетенція викладача іноземної мови включає знання з галузей дидактики, психології, мовознавства, методики, психолінгвістики та інших наук, значущих для його професійної діяльності, володіння професійними вміннями (конструктивними, організаторськими, гносеологічними, комунікативними), а також уміннями організації й управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Відповідно якість професійної компетенції викладача іноземної мови визначається рівнем сформованості знань, навичок і вмінь, як її складових, що дозволяє говорити про рівневий характер професійної компетенції. Зокрема, Г. І. Вороніна виділяє такі рівні професійної компетенції викладача іноземної мови: базовий професійний рівень (рівень вчителя-початківця – випускника закладу освіти), професійно достатній рівень (рівень грамотного вчителя), професійно просунутий рівень (рівень вчителя-методиста) та професійно високий рівень (рівень учителя-інноватора чи вчителя-дослідника).

Беручи до уваги різні точки зору науковців щодо визначень структурно-функціонального поняття «професійна компетенція викладача іноземної мови», дослідники проблеми одностайно виділяють в її складі методичну компетенцію. Т.Ю. Тамбовкіна [6, с. 63-68] визначає методичну компетенцію вчителя іноземної мови як уміння планувати педагогічну діяльність, уміння адекватно використовувати широкий спектр методичних прийомів стосовно віку студентів/учнів і поставлених цілей навчання, вміння орієнтуватися в сучасній методичній літературі, здійснюючи відповідно до умов вибір посібників та інших засобів навчання, готовність і бажання підвищувати свій професійний рівень. Т. Ощепкова та ін.. [11, с. 199-201] вважають, що методична компетенція викладача іноземної мови складається із знань технології навчання мови, продуктивних і рецептивних умінь та здібності застосовувати їх в навчальному закладі.

Ні в якому разі не применшуючи вагомість наведених вище визначень методичної компетенції викладача іноземної мови, вважаємо проте, що вони не відображають її реального цільового призначення в шкільному навчально-виховному процесі з іноземної мови – формувати в студентів/учнів рівень комунікативної компетенції, достатній для здійснення ними іншомовного спілкування. Тому методичну компетенцію викладача іноземної мови доцільно визначити як сукупність його знань, навичок, умінь і здібностей щодо формування в студентів/учнів кожного виду іншомовної комунікативної компетенції.

В контексті професійно-педагогічних цілей навчання студентів іноземній мові подібні визначення наведені В.В. Сафоновою [5, с. 237]. Не приховуючи їх вагомості, зазначимо, що, по-перше, види іншомовної комунікативної компетенції, які формуються у студента/учня в закладі освіти та мають бути сформовані ним, не співпадають, за виключенням мовленнєвої і мовної компетенцій. По-друге, наведені визначення розкривають зміст кожного виду професійно-педагогічної компетенції лише стосовно самого студента, тобто характеризують певний рівень володіння ним іноземною мовою, і не дають чіткого уявлення про те, що повинен знати та вміти студент, формуючи конкретний вид іншомовної комунікативної компетенції в учнів. Отже, у визначенні поняття „методична компетенція викладача іноземної мови” мають бути відображені не лише знання, навички, вміння і здатність студента/учня володіння ним усіма видами іншомовної комунікативної компетенції, але й методичні знання, навички, вміння і здібності формування в студентів/учнів цих же видів іншомовної комунікативної компетенції.

Професійна компетенція викладача іноземної мови, фундаментом якої є блок інтегрованих знань, навичок і вмінь з професійно спрямованих навчальних дисциплін, своїм професійним корінням проникає як у культуру країн виучуваної іноземної мови, так і в культуру рідної країни. Саме тому ряд дослідників вважають доцільним говорити про білінгвальну професійну компетенцію викладача іноземної мови, складником юко ї є білінгвальна методична компетенція вчителя іноземної мови. І.І. Михалевська [4, с. 185] розглядає білінгвальну методичну компетенцію як частину лінгводидактичної компетенції, яка, за В.В.Сафоновою [5, с. 237], в свою чергу, є компонентом бікультурної професійно спрямованої компетенції, поряд з іншими її видами. Н.Г.Соколова [3, с. 108-109] визначає білінгвальну методичну компетенцію викладача іноземної мови як уміння коректно викладати і сприймати методичні цілі, інновації, аналізувати й узагальнювати рідною та іноземною мовами вітчизняний і зарубіжний досвід навчання студентів/учнів іноземної мови. Оскільки основою будь-якого професійного мовлення є терміни, то оволодіння ними уможливлює участь студента, майбутнього викладача іноземної мови, в професійній міжкультурній комунікації. Не заперечуючи вагомості знань студентом методичної термінології як іноземною, так і рідною мовами, а також уміння використовувати її в професійному мовленні, на нашу думку, таке трактування білінгвальної методичної компетенції викладача іноземної мови є вузьким, оскільки відображає лише мовні засоби її реалізації.

Таким чином, методична компетенція є одним з компонентів професійної компетенції викладача іноземної мови; білінгвальна методична компетенція викладача іноземної мови є сукупністю його знань, навичок, вмінь і здібностей щодо формування в студентів/учнів кожного виду іншомовної комунікативної компетенції.

У сучасних умовах, коли поширюються можливості прямих контактів з носіями мови, підвищуються вимоги до якості вимови студентів/учнів.

В діалогічному мовленні, експресивному та емоційному за природою, роль інтонації (просодії) особливо велика, а вибір тієї чи іншої інтонаційної моделі знаходиться у прямій залежності від ситуайії спілкування, особистості співрозмовника, комунікативного наміру.

Для характеристики існуючого стану навчання інтонації з об’єктивного боку ми проаналізували діючі посібники для вивчення іноземної мови (ІМ). Вважаємо, що учні шкіл із поглибленим вивченням ІМ і навіть загальноосвітніх шкіл повинні вміти вибирати мовні засоби (на лексичному, граматичному та фонетичному рівнях) адекватної ситуації спілкування, тобто володіти елементарною комунікативною компетенцією. Аналіз показав, що на початковому етапі в книгах для вчителя підкреслюється важливість роботи над інтонацією, а на середньому і старшому етапах систематичної і цілеспрямованої роботи по підтриманню навичок, адекватних комунікативним задачам (КЗ) інтонування, як правило, не проводиться. Іноді використовуються окремі прийоми, спрямовані на засвоєння інтонації ІМ, що вивчається, але вони не носять системного характеру та використовуються у підручниках відповідно до особистої думки автора з цього питання. Зустрічаються випадки корекції умінь просодичного оформлення усного мовлення, яким не передувала робота з їх становлення та підтримки ні на молодшому, ні на середньому етапах навчання.

Що стосується ТЗН, фонозаписів мовлення дикторів-носіїв мови, схем з графічним зображенням мелодії, то в навчальних комплектах вони застосовуються рідко, а їх використання не є систематичним. На практиці викладачі змушені самі озвучувати тексти і вправи або шукати для цього носіїв мови, які не володіють нормативною вимовою і дикторськими навичками. На початковому етапі робота над інтонацією здійснюється за рахунок використання прийому імітації мовлення викладача на середньому і старшому етапах робота з підтримання навичок адекватного КЗ інтонування, як правило, не проводиться. Іноді можна спостерігати окремі прийоми коректування мови, які за відсутності певної системи навчання не призводять до адекватного інтонування при спілкуванні іноземною мовою.

Стосовно теоретичного аспекту проблеми, то про важливість роботи над інтонацією говорив Л.В. Щерба, його ідеї знайшли подальший розвиток у ряді філологічних та методичних досліджень, присвячених роботі над інтонаційним аспектом оформлення усного мовлення.

В теперішній час  науковці знову звертають увагу на те, що фонетичний аспект залишається найменш розробленим у методиці викладання іноземних мов і ще й досі не існує комунікативно-зорієнтованої методики його викладання, коли робота над вимовою органічно входить до процесу навчання, спілкування на ІМ. Такий стан справ характерний як для вузівської, так і для шкільної методики. Все викладене дає нам можливість зробити висновок, що навчання інтонуванню усного мовлення на ІМ в умовах навчального закладу повинно стати невід’ємною частиною навчального процесу спілкування іноземною мовою на всіх етапах.

Якщо вираженням мовленнєвої взємодії при спілкуванні є діалогічне мовлення, а його кінцевим продуктом – діалогічний текст, то з цього можна логічно припустити, що навчати адекватному інтонуванню слід одночасно з розвитком діалогічного мовлення іноземною мовою.

Про те, що в діалогічній формі усного мовлення інтонація часто виступає практично єдиним засобом вираження тієї інформації, яку визначає ситуація спілкування, говорили Т.К. Макаренко, Г.О. Китайгородська та інші дослідники. Якщо виходити з прийнятого в методиці поняття діалогічної єдності як одиниці діалогічного мовлення, то за одиницю навчання інтонуванню слід прийняти просодичне оформлення діалогічної єдності (ДЄ), що використовується для вирішення елементарних комунікативних завдань (навчити вітатися, знайомитись, під час обміну формулами мовного етикету, демонстрації співрозмовнику свого емоційного стану). В адекватній ситуації спілкування вибір засобів просодичного оформлення мовлення в залежності від соціального статусу мовців та їх емоційного стану надасть можливість сказати про те, що студенти/учні оволодівають одним із компонентів комунікативної компетенції, яка включає в себе не лише уміння обирати відповідні ситуації спілкування, лексичні та граматичні засоби, а й відповідне інтонаційне оформлення.

Це дає можливість зробити певні висновки, які можна покласти в основу методики становлення й підтримки інтонаційних навичок:

• Інтонація розглядається як одиниця наголосу, тривалості звуків, тембру і фразової мелодії.
• Навчання інтонації доцільно проводити одночасно з роботою над розвитком діалогічної форми спілкування іноземною мовою.
• Одиницею навчання інтонації діалогічного мовлення ми пропонуємо вважати просодичне оформлення діалогічних єдностей, що використовуються для вирішення наведених елементарних комунікативних завдань (прощання, прохання, поздоровлення тощо).
• Метою навчання інтонації є оволодіння певним об’ємом лінгвістичних знань у галузі просодії іноземної мови, що вивчається (наголос, паузи, тривалість звуків) й уміння КЗ інтонування наступних типів ДЄ: 1) запит інформації – відповідь; 2) повідомлення інформації – вираження своєї думки; 3) прохання – реакція на прохання; 4) пропозиція – реакція на пропозицію; 5) обмін формулами мовного етикету; 6) вираження емоційного стану комунікантів.

Послідовність введення типів ДЄ зумовлюється потребами розвитку діалогічного мовлення.

Практика показала корективність наступної послідовності роботи над оволодінням інтонацією:

1. Ознайомлення студентів/учнів з елементами теорії просодії, введення лінгвістичних знань з теорії інтонації, наприклад, місце і роль наголосу, тривалість звуків, розподіл на ритмічні групи (паузи), підвищення і зниження тону та їх графічне зображення.
2. Показ інтонаційного оформлення ДЄ викладачем (звукова демонстрація + опора на графік + опора на текст чи на речення).
3. Порівняльний показ інтонаційної реалізації, аналогічної діалогічної єдності в українській мові, з метою попередження можливості інтерференції.
4. Фіксація студентами/учнями інтонаційного оформлення ДЄ (графіки мелодії, маркування наголосу, тривалості звуків, мелодичної вершини – найвищої ноти промовленої фрази).
5. Відтворення студентами/учнями ДЄ (імітація на усвідомленій основі із застосуванням лінгвістичних знань з теорії просодії).
6. Розпізнавання ситуації на слух.
7. Диференція інтонаційних моделей за типом кривої з показом виду моделі на графіках.
8. Відтворення інтонації за типом кривої.
9. Самостійне інтонаційне рішення згідно заданої лексико-граматичної форми.
10. Самостійне лексико-граматичне і просодичне рішення елементарних комунікативних завдань у ситуаціях спілкування (у нейтральному стилі).

Наступним етапом роботи над інтонацією може бути показ стилістичного варіювання просодичних засобів у зілежності від конкретної ситуації спілкування (соціальний статус мовців, емоційний стан комунікантів). При цьому доцільно використовувати такі прийоми:

1. Показ відмінного рішення ідентичних комунікативних завдань(КЗ) у залежності від стилю мовлення: нейтральний, що використовується для спілкування у будь-якій ситуації, розмовно-фамільярний – для спілкування з близькими родичами і друзями, офіційно-діловий – для спілкування з дорослими малознайомими людьми.
2. Диференціація емоційних відтінків, що є прямим виходом лінгвістичних знань і навичок у спілкуванні іноземною мовою.
3. Самостійне просодичне вирішення КЗ з використанням стилістичного варіювання інтонаційних засобів, що характерно, наприклад, для спілкування під час рольової гри.

Досвід роботи показав, що свідома, цілеспрямована та систематична робота із становлення та підтримки навичок адекватного інтонування діалогічного мовлення іноземною мовою сприяє розвиткові процесу сприйняття мовлення на слух, а також інших видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, читання, монологічного мовлення, розвитку мислення, само- і взаємоконтролю, виховує студентів/учнів, надає їхньому мовленню рідною мовою емоційності, яскравості.

Висновки та перспективи подальших досліджень.

Білінгвальна методична компетенція викладача іноземної мови є частиною лінгводидактичної компетенції, яка в свою чергу являється компонентом бікультурної професійно спрямованої компетенції поряд з іншими  її видами, що визначається як уміння коректно викладати і сприймати методичні цілі, інновації, аналізувати й узагальнювати рідною та іноземною мовами вітчизняний і зарубіжний досвід навчання студентів/учнів іноземної мови оскільки основою будь-якого професійного мовлення є терміни, то оволодіння ними уможливлює участь студента, майбутнього викладача іноземної мови, в професійній міжкультурній комунікації. На нашу думку таке трактування білінгвальної методичної компетенції викладача іноземної мови є вузьким, оскільки відображає лише мовні засоби її реалізації. Досвід роботи показав, що свідома, цілеспрямована та систематична робота із становлення та підтримки навичок адекватного інтонування діалогічного мовлення іноземною мовою сприяє розвитку процесів сприйняття мовлення на слух, а також інших видів мовленнєвої діяльності:і аудіювання, читання, монологічного мовлення, розвитку мислення, само- і взаємоконтролю, виховує студентів/учнів, надає їхньому мовленню рідною  мовою емоційності, яскравості.

Література

1. Азимов Э.Г., Щукин А.Н. Словарь методических терминов.-СПб: Златоуст, 1999.-472с.
2. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання,оцінювання.-К: Ленвіт,-2003.-109с.
3. Методика обучения иностранным языкам: Программа для педагогических колледжей. Специальность: 0303 Иностранный язык. Квалификация: учитель иностранного языка в основной школе / Сост. Н.Г.Соколова.-М.: Еврошкола, 1999.-105с.
4. Михалевская И.И. Стратегия формирования билингвальной методической компетенции на базе упражнений и методических паспортов // Языковое образование в национально-культурном наследии России: исторические традиции, современность, взгляд в будущее: Тезисы докладов к конференции.-М.: АПК и ПРО, 2001.-С.185-187.
5. Сафонова В.В. Изучение языков международного общения в контексте диалога культур и цивилизацый.-Воронеж: Истоки, 1996.-237с.
6. Тамбовкина т.Ю. Развитие профессиональной автономии у будущих учителей иностранного языка с использованием метода проектов // Иностр. яз. в школе.-2000.-№ 5.-С.63-68.
7. Brown G. Listening to Spoken English. – M. 1984.-76с.
8. Brown G., Jule G. Teaching the Spoken English. – Lnd., 1983.-117с.
9. International Congress of Phonetical Science, the XI. – Tallinn, 1987.-39с.
10. Knowles G. Variable Strategies in Intonation. – Berlin, 1984.-72с.
11. Oschepkova T., Starkova D. techniques in Teacher training Context // Языковое образование в национально-культурном наследии России: исторические традиции, современность, взгляд в будущее: Тезисы докладов к конференции.-М.: АПК и ПРО, 2001.-С.199-201.

Анотація: У статті розглянуто та проаналізовано мовно-лексичні особливості англомовного писемного мовлення українських студентів на основі їх письмових есе.
Ключові слова: письмо, мова, писемне мовлення, мовленнєва діяльність.
Аннотация: В статье рассмотрены и проанализированы языково-лексические особенности английской письменной речи украинских студентов на основе их письменных эссе.
Ключевые слова: письменная речь, речевая деятельность.
Annotation: The article examines and analyzes the linguistic and lexical features of the English written language of the Ukrainian students on the basis of their written essays.
Keywords: written language, speech activity.

Навчання письма тісно пов’язане з оволодінням технікою читання, адже процес написання завжди пов’язаний з асоціюванням звукового й орфографічного образу слів. Під час переписування речення, наприклад, студент спочатку прочитує, а потім пише. Таким чином, відбувається перехід від написаного слова, а далі й речення до почутого, а потім знову до буквеного комплексу.
Письмо є продуктивним типом мовленнєвої функції. Письмо – процес, під час якого створюється текст з його подальшою графічною фіксацією [10, c. 13]. У письмі виділяють зміст і техніку, оформлення яких пов’язане з володінням правописними нормами, видами писемного мовлення (типи, стилі, жанри).
Як засіб формування та формулювання думок письмо ґрунтується на використанні мовних знаків, закріплених нервовими зв’язками кори головного мозку у вигляді зорових і рухомоторних образів, що взаємодіють зі слуховими та мовленнєво-руховими. Графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролює руховий механізм руки, яка пише. Орфографічні образи слів закріплені саме в мовленнєвому, а не в руховому механізмі руки.
Вміти писати – це графічно правильно зображати літери алфавіту, трансформувати в букви звуки та звукосполучення, асоціюючи при цьому звуковий, графічний та кінестетичний образи слова з його значенням; орфографічно правильно писати слова, словосполучення, ставити знаки пунктуації; оперувати мовними структурами; вміти формулювати свої думки в письмовій формі.
Проблема навчання писемного мовлення сьогодні має особливо велике значення, адже існує термінове соціальне замовлення на фахівців, що володіють іноземною мовою саме письмово в різних галузях професійного функціонування. Варто наголосити, що протягом цілого періоду навчання студенти багаторазово письмово оформляють відповідно до чинних вимог та стандартів добірки матеріалів із різних навчальних дисциплін.
Процес писемного мовлення, як відомо, починається з мовлення внутрішнього. Саме у внутрішньому мовленні готується програма висловлювання, вводиться набір лексичних одиниць, граматичне оформлення речень, їхнє логічне поєднання в абзаци. Увесь процес складається з проговорення та фіксації підготовленого матеріалу на папері, що вимагає автоматизованого оперування звуко-графічними асоціаціями. За кількістю операцій писемне повідомлення є складнішим від усного. Однак в усному спонтанному висловлюванні створення мовлення і його звукового оформлення є синхронним і тому вимагає повного автоматизму під час використання лексичного і граматичного матеріалу.
Процес навчання письма полегшується тим, що той, хто пише, не відчуває браку часу, а це дозволяє ґрунтовніше продумувати зміст і форму майбутнього висловлювання, чіткіше здійснювати як попередній синтез, так і ретроспективний аналіз написаного. Можливість відшукати в пам’яті необхідні засоби для точного і яснішого вираження думки, можливість використати словник та інші довідники додають тому, хто пише, більшої впевненості.
Викладачам, можливо, потрібно здійснити ментальний перехід від думки про те, що мова є лексикалізованою граматикою до думки, що вона є граматикалізованою лексикою, робить висновок А. Шінан [4, с. 37]. Щодо цього твердження ми погоджуємось з науковцем, адже майже ніякий граматичний матеріал не можливо пояснити не використовуючи лексику. Крім того навіть, якщо студент на хорошому рівні знає граматичний матеріал, але не володіє лексикою, що наявна в тексті, він не зрозуміє цей текст. Робота над лексикою здебільшого перепадає на самостійні заняття студентів. Суть в тому, що у процесі опанування студентами на практичних заняттях нового лексичного матеріалу, їм доводиться доволі важко освоювати його не докладаючи при цьому надмірних зусиль. Адже, як справедливо зазначає В.А. Кондратьєва, «… мінімальна повторюваність незнайомих слів в навчальних текстах, необхідна для їх запам’ятовування в процесі читання, повинна бути не менше 10-15 разів …» [9, с. 25].
На ряду з іншими різновидами мовленнєвої діяльності, у письма також є власна структура:
1. Фаза первинного орієнтування. В цій фазі автор має визначити реципієнта, мету і зміст написаного.
2. Прогнозування діяльності. В цей період окрім змісту планують і форму мовлення.
3. Втілення в життя процесу письма. За умови писемного спілкування відсутній проміжний зворотній зв’язок і безпосередній адресат. Творець письмового повідомлення не спостерігає безпосередньої реакції реципієнта на ту чи іншу фразу. Писемне мовлення не залучає невербальні засоби спілкування (позу, міміку та жести), що посилює вимоги до змісту писемного мовлення.
4. Ревізія мовленнєвої діяльності. Перевірення форми і змісту написаного. Велику роль в особливостях писемного мовлення становлять фази планування і контролю.
Результат писемного мовлення, яке виконує функцію типу мовленнєвої діяльності – це писемне висловлювання. У процесі навчання часто використовуються різні підвиди писемного мовлення: слухання, читання або читання й писання. Записи забезпечують збереження прослуханого або прочитаного матеріалу, сприяють кращому його засвоєнню.
Писемне мовлення має ряд певних особливостей. Основними з них є:
1. Писемне мовлення базується на своєму джерелі – усному мовленні. Це зумовлено тим, що писемне мовлення вторинне, воно з’явилося пізніше.
2. Писемне мовлення дає нам здатність фіксувати висловлену кимось думку, що забезпечує збереження й відтворення мовлення когось у часі та просторі, тобто набагато пізніше від того, коли його було висловлено.
3. Писемність зафіксована знаками, символами, графіками, літерами, цифрами. Також рецептором його розпізнання є зір.
4. Використовуючи писемну форму мовлення, людина може перечитати написане, виправити, покращити текст. Через це писемне мовлення є більш регламентованим мовними засобами, ніж усне. Таким чином, неправильний вибір слова, неточне, невідповідне в потрібному контексті, випадкове – не повинні бути в тексті писемному мовлення, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця.
5. У письмовій формі особливо чітко помітний розподіл текстів відповідно до
галузей спілкування.
6. Зважаючи на те, що в письмовій формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як безпосередня ситуація мовлення, жест, міміка, інтонація тощо. Важливу роль у письмових текстах мають засоби суб’єктивно-емоційних оцінок. Вони доволі виразно проявлять себе у художньому стилі.
7. Важливе значення в житті соціуму виконує і така прикмета писемної форми мовлення, як потенційно необмежена кількість змалювання й дублювання того чи іншого тексту.
8. У писемному мовленні діють загальнообов’язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги витрачено на спеціальну обробку тексту. Той, хто пише, має пам’ятати, що твір, який він створює, являє собою односторонній контакт стосовно невизначеної аудиторії. Отож варто дбайливо і ретельно відбирати мовні засоби.
9. У писемному тексті існує ще така особливість – можливість бути відтвореним живою звуковою мовою. Звукове відтворення не часто є тотожною копією писемного тексту [5, с. 67].
Отже, у статті зображено, що навчання іншомовного писемного мовлення студентів варто організувати з оглядом на специфічні психолінгвістичні передумови навчально-виховного процесу за інтенсивними технологіями. Особливої уваги, на наш погляд, потребує питання вчасного запуску та розвитку вагомих для реалізації писемного мовлення механізмів: психофізіологічного, психолінгвістичного та лінгвістичного. Спільні моменти писемного мовлення і говоріння являють собою мотив діяльності, задуму висловлювання, планування граматико-семантичної частини висловлювання: підбір слів, граматичних конструкцій, розподіл предметних якостей у групі речень, виділення стрижня в змістовній організації повідомлення, оформлення висловлення у внутрішньому мовленні. Свідомість автора, як і свідомість мовця, однаково спрямована і на зміст повідомлення, і на його мовне оформлення. Лінгвістичний компонент змісту навчання письма забезпечує можливість користуватися письмом як засобом навчання і вивчення іноземної мови, психологічний – полягає у формуванні графічних і орфографічних навичок і умінь, а методичний компонент змісту навчання письма становить оволодіння учнями раціональними прийомами засвоєння графіки та орфографії мови, що вивчається.

ЛІТЕРАТУРA:
1. Антрушіна Г. Б. Лексикологія англійської мови / Антрушіна Г. Б., Афанасьева О.В., Морозова Н. Н. – М.: Вища школа, 1999. – 129 с.
2. Артёмов В.А. Психология обучения иностранным языкам: Учеб. Пособие / В. А. Артёмов. – М.: Просвещение, 1969. – 279 с.
3. Бухбиндер В. А. Методика интенсивного обучения иностранным языкам / В. А. Бухбиндер, Г. А. Китайгородска. – Киев: Вишая школа, 2000. – 344 с.
4. Валуєва К. М. Ігри в процесі вивчення англійської мови / К. М. Валуєва. // Англійська мова та література. – 2005. – №7. – С. 2–4.
5. Вітвицька С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.
6. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
7. Гринюк Г.А., Семенчук Ю.О. Відбір навчального матеріалу для формування англомовної лексичної компетенції у студентів -економістів // Іноземні мови. – 2007. – № 2. – С. 30-34.
8. Гришкова Р.О. Шляхи впровадження нових методичних принципів навчання іноземної мови // Вересень. – МОІППО. – Миколаїв, 2003. – № 2. – С. 51-57.
9. Державній освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освітня школа) 5-9 класи (керів. Автор колективу Ніколаєва С.Ю. – К.: Ленвіт, 1998. – 32 с.
10. Друга іноземна мова (англійська): усне та писемне мовлення [Текст] : роб. навч. прогр. / Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, Ф-т романо-герм. філол. ; [уклад. Сацик В. І.]. – Луцьк : [б. в.], 2011. – 16 с. : табл. – Бібліогр.: с. 13-14.

Науковий керівник – Ковальчук І. В.,

кандидат психологічних наук, доцент.

У статті здійснено аналіз проявів граматичної інтерференції у контексті оволодіння студентами іноземною мовою (англійською). Зазначено особливості цього процесу, способи використання граматичних одиниць, притаманних рідній мові в системі англійської та проаналізовано зразки письмових висловлювань студентів.

Ключові слова: мова, іноземна мова, граматика, морфологія, інтерференція, висловлювання, порівняльний аналіз.

The article analyzes the manifestations of grammatical interference in the context of mastering a foreign language (English). Features of this process, ways of using in English language grammatical units inherent in the native language were specified and samples of written expression of students were analyzed.

Keywords: language, foreign language, grammar, morphology, interference, expression, comparative analysis.

Актуальність теми. Як уже було зазначено у роботі, у процесі мовленнєвої діяльності лінгвістична інтерференція може проявлятися на різних рівнях. Одним із важливих рівнів оформлення думки є граматичний. Попередній підрозділ доводить, що граматика української та англійської мов має суттєві відмінності у різних аспектах. Адже саме відмінне у системах мов є причиною виникнення мовної інтерференції.

Матеріалом для нашого дослідження слугували есе, які були написані студентами після зрізу на рівень знань англійської мови у НаУ «ОА» наприкінці вересня 2014 року. Нами було проаналізовано письмові роботи студентів факультету романо-германських мов (спеціальність англійська мова та література). У загальному було зроблено аналіз 40 есе, що складає близько 10 200 мовних одиниць (слів). У процесі дослідження студентських есе було виявлено низку помилок, спричинених різними аспектами граматичної інтерференції, а саме – морфологічного та пунктуаційного аспектів [5].

Виклад основного матеріалу. З-поміж помилок морфологічного рівня інтерференції було виокремлено наступні закономірності у кожній з проаналізованих частин мов:

• Іменник – помилки в категорії числа та у використанні присвійного відмінку;
• Дієслово – особові закінчення;
• Прикметник – ступені порівняння;
• Артикль – помилкове використання, пропущення артиклів.

Першою було проаналізовано називну частину мови – іменник. Необхідно зазначити, що оскільки в українській мові множина іменника утворюється за допомогою додавання закінчення –и(і) до однини іменників, то досить незвичним для українського мовця є внутрішня флексія іменників, зміна кореневих голосних в утворенні множини,:

«My father is a policemen» замість правильного «My father is a policeman». Це також стосується споріднених слів, які мають у своєму словотворі частку «man» – gentleman, woman, fireman, snowman, etc.

Хоча закінчення множини в українській мові не на приголосну, у процесі вивчення англійської мови студенти засвоїли досить простий спосіб творення множини: додавання закінчення – (e)s і у контексті цього роблять помилки у творенні множини іменників слабкої форми: сhild – childs замість child – children.

Утворення множини іменника згідно сформульованого речення українською мовою: «Я намагаюсь відвідувати своїх дідуся і бабусю на усі свята» в українському варіанті речення правильно вжити множину слова «свято», але в англійській мові, вживаючи квантифікатор «every», «I try to visit my grandparents every holidays» – необхідно слово «свято (holiday)» залишити у формі однини.

Не можемо не зазначити ще один важливий аспект, який не є притаманним носіям української мови та порушує розуміння повідомлення реципієнтом – особливості присвійного відмінку в англійській мові. В англійській мові він має досить вузький спектр вживання і особливістю є те, що цей присвійний відмінок ставиться перед означуваним словом, що є відмінним від випадків вживання в українській мові та є причиною інтерференції студентів на цьому граматичному рівні. «If to talk about my friend’s, I don’t have a lot of friends. I have two best friend’s Arthur and Ivan.» – «If to talk about my friends, I don’t have a lot of friends. I have two best friends Arthur and Ivan.»У зазначеному прикладі бачимо, що Possessive Case є складною темою для тих, хто вивчає англійську мову як іноземну.

Дієслово як морфологічна категорія є також важливим аспектом дослідження морфологічної інтерференції, адже, порівнявши його з іншими частинами мови у сучасній англійській мові, ми помітили, що дієслово має досить велику систему словозміни. Оскільки вже було раніше доведено що англійська мова є прикладом аналітичної, то і в дієсловах цієї мови переважають аналітичні форми, а у дієсловах української – синтетичні.

Незвичним для українських мовців є необхідність додавання частки «to» до потрібної форми дієслова, через вплив рідної мови, До прикладу наведемо речення з проаналізованих есе:

«I like read books, especially about philosophy» – «Я люблю читати книги, особливо про філософію».

«I love spend my free time with my lovely family.» – «Я люблю проводити вільний час з моєю улюбленою сім’єю.»

«I started go to school.» – «Я почала ходити до школи.»

« like to do everything.» – «Я все люблю робити.»

Важливою особливістю дієслова в англійській мові є те, що зміни в особових закінченнях дієслова відбуваються лише у третій особі однини, наприклад, провідміняємо дієслово «to love»:

I love

You love

He/she/it loves

We love

They love

You love

На противагу граматичним правилам української мови, лише у третій особі однини в англійській мові додається закінчення – (e)s, в той час, коли в українській мові зміна закінчень відбувається у кожній особі:

Я люблю

Ти любиш

Він/вона любить

Ми любимо

Вони люблять

Ви любите

У проаналізованих есе було також виявлено зразки граматичної інтерференції у вживанні особових форм дієслова. Студенти, накладаючи свої знання граматики рідної мови, ставлять закінчення – (e)s там, де у англійській мові його б не мало бути. До прикладу, наступні речення: «They makes a nice couple» – «Вони – гарна пара.» «They helps me a lot both with learning and having a good time» – «Вони дуже допомагають мені і з навчанням і з гарним проведенням часу.»

Для правильного граматичного оформлення вище зазначених речень, потрібно замінити особову форму дієслів: «They make a nice couple» та «They help me a lot both with learning and having a good time.»

Також, не притаманним для українського мовця є англійське «I am», яке є частиною Verb Phrase в граматиці англійської мови. Для того, щоб англійською мовою описати свій емоційний або фізичний стан, потрібно використовувати граматичну конструкцію «I+to be +adj». «I am happy to see you», «I am exhausted after classes», etc. Граматична конструкція реалізується не лише у теперішньому часі, а й у інших часових формах дієслова активного стану.

В українській мові достатньо просто сказати: «Я радий тебе бачити», «Я виснажений після уроків» і т.д. Тому не дивно, що студенти, які вивчають англійську мову як іноземну, допускають подібні помилки, проаналізувавши есе, ми помітили, що трапляються випадки, коли студент упускає дієслово «to be»: «I have many friends. I very glad that have them.», замість правильного: «I have many friend. I am very glad that have them.»

Прикметник в англійській мові не змінюється за родами числами і відмінками, що робить цю частину мови в англійській мові суттєво відмінною від прикметника в українській граматиці. Для англійської мови притаманна лише зміна форми прикметника за ступенями порівняння.

Не зважаючи на те, що в обох досліджуваних мовах творення ступенів порівняння відбувається і синтетично і аналітично, саме у цьому аспекті студенти допускають помилки, тому що є прикметники, ступені порівняння яких творяться суплетивно. Наприклад: «It is good than was previously.» – « Це краще, ніж було раніше.» прикметник «good – better – the best» вищий ступінь порівняння, який використовують для порівнянь, у продемонстрованому випадку потрібно було вжити форму «better». «It is better than was previously.»

Також важливим нюансом вживання найвищого ступеня порівняння у твердженнях англійською мовою є те, що він вживається з означеним артиклем «the»: «He is best person in my life» – «Він найкраща людина у моєму житті.» Оскільки в українській мові префікс най- вже є частиною найвищого ступеня порівняння, в англійському висловлюванні студенти пропускають артикль, який є невід’ємною ознакою найвищого ступеня порівняння (the most, the best, the least, etc.)

Окрім того, у процесі аналізу студентських робіт, було помічено, що інколи вони помилково вживають вищий ступінь порівняння прикметника: «After my school degree I had not as higher level of my English as I want» замість простого формулювання: «…not as high as I want.»

Артикль як категорія морфології потребує особливої уваги носіїв слов’янських мов, які вивчають англійську мову, тому що для граматично правильного висловлювання англійською, необхідним є вживання артиклів перед іменниками. Лише в окремих граматичних випадках вони можуть бути упущені або замінені присвійними чи неозначеними займенниками (some, any).

У контексті вище зазначеного, під час перевірки есе, написаних студентами різних курсів спеціальності англійська мова та література НаУ «ОА», було виявлено, що найбільша кількість помилок саме у вживанні артиклів, що пояснюється тим, що для рідної мови студентів не є притаманним використання артиклів.

Помилки у вживанні артиклів, ми поділили на дві групи:

• Відсутність артикля;
• Неправильне вживання.

Отож, наведемо приклади помилок зі студентських робіт до першої групі:

«She is teacher» – у цьому випадку, коли студент описував вид діяльності своєї мами, можна вжити і означений і неозначений артикль. Якщо далі мова не йде про уточнення, то можна просто вжити неозначений артикль: «She is a teacher.»

«I have a/the friend, which I know since my childhood. Her name is Ilona.» – у цьому реченні можна вжити і означений і неозначений, оскільки студентка вперше у своєму висловлюванні говорить про свою подругу, то можна вжити неозначений артикль, але оскільки вона говорить про конкретну подругу і називає її ім’я, то можна перед іменником поставити означений артикль. Так само і в наступних прикладах зі студентських робіт:

«My father is a/the head of our family, he is strong and brave»

«I am a student of Ostroh academy.»

«In free time, I go to a/the picnic»

«It is not less important for me to know a\the language»

Окрім того, що у студентських есе були виявлені випадки відсутності артиклів, також варто зазначити і випадки неправильного вживання артиклів перед іменниками.

В англійській мові є два неозначених артиклі a/an, які вживаються в залежності від іменника,перед яким він стоїть. «As I had had a intention to enter the Ostroh Academy, and my dream came true.» Бачимо, що перед іменником «intention» студент вжив неозначений артикль, але перед іменниками, що починаються на голосний (не букву, а звук), потрібно ставити артикль an: «As I had had an intention to enter the Ostroh Academy, and my dream came true.» Також, трапляються помилки із вживання неозначеного артикля з іменником множини: «I like to draw or write a poems.» [5].

Таким чином, можемо констатувати, що морфологічний аспект є досить важливим у контексті виникнення граматичної інтерференції у процесі вивчення англійської мови як першої іноземної. Адже і усне і писемне мовлення містить у собі ключові граматичні одиниці – слова, правильне формування і використання яких є запорукою ефективного процесу комунікації.

Пунктуація є важливою складовою граматики не лише української чи англійської мов, вона візуально допомагає реципієнтові письмового повідомлення зрозуміти глибше про що йдеться у повідомленні. Адже за допомогою розділових знаків автор повідомлення може змінювати інтонаційні відтінки та й загалом редагувати загальний смисл висловлювання переміщуючи, або замінюючи розділові знаки.

У досліджуваних есе пунктуаційний рівень граматичної інтерференції у білінгвізмі (українська, англійська мови) проявляється лише у розстановці ком, правила пунктуації для інших розділових знаків мають деякі відмінності, як зазначалось у попередньому підрозділі роботи, але оскільки студенти вчать англійську мову як іноземну та лише вдосконалюють свої навички письмової комунікації, то різноманіття пунктограм не є значним .

З-поміж проаналізованих студентських робіт варто зазначити наступні пунктуаційні помилки, зумовлені перенесенням знань щодо пунктуаційних норм рідної мови, зокрема:

• Пунктуація у простих реченнях з однорідними членами;
• Розстановка ком за наявності вставних конструкцій;
• Пунктуація у складному реченні.

Вставні слова чи конструкцій означають не якийсь член речення, а зазвичай стилістично оформлюють думку, виражаючи ставлення мовця до переданої інформації, висловлення в цілому. В англійській мові досить часто це ввідні слова, які стоять на початку речення. До прикладу наведемо речення зі студентських есе:

«In my spare, time I like to draw.» – «У вільний час я люблю малювати.» Можливо, через те, що формулювання думки відбувається рідною мовою, кома в англійському реченні після ввідної фрази « In my spare time…» відсутня.

«In the moment, I live in Ostroh, though my home is in Khmelnitsky region.» – «Зараз я живу в Острозі, хоча моя домівка в Хмельницькій області»

«For me, the best way to improve the skills is communicating with other English-speakers.»

«Also, friend can support you.»

«For me, the most entertaining way to improve my English is to watch shows and films in English.»

У граматиках обох мов є складносурядні (з двома або більше рівноправними частинами) і складнопідрядні речення (з головною та залежною частиною). У письмових висловлюваннях студентів було виявлено і проаналізовано пунктуаційні помилки у складносурядних реченнях.

Для того, аби зробити своє висловлювання повним та показати майстерність свого мовлення, студенти, особливо у письмових висловлюваннях, дуже часто використовують саме складні конструкції речень. В українській мові у складносурядному реченні, яке складається з двох частин, кома між ними не ставиться, оскільки вони граматично та інтонаційно поєднуються сполучником сурядності [3].

Аналізуючи студентські есе, було виявлено, що студенти не ставлять кому між частинами складносурядного речення, накладаючи свої знання української граматики на практику письмового висловлювання англійською. Наприклад: «My name is Yulia, and I came from Kovel, Volyn region.» За правилами української пунктуації студентка не поставила кому перед сполучником «and», який розділяє частини складносурядного речення. Так само і в наступних двох прикладах: «I am the only child in my, and I am extremely contented that my parents pamper me with unconditional love!» «He is a worker, and he is a real professional of his job.» – окрім пунктуаційної помилки у реченні вжито українську структуру «he is a real professional of his job» – «він справжній професіонал своєї справи», англійською мовою варто було просто написати «he is a real professional»

Висновки. Отож, після аналізу робіт за двома аспектами граматичної інтерференції – морфологічним та пунктуаційним, можемо зробити висновки, що граматика української мови впливає на добір форм слів та пунктограм. У процесі вивчення англійської мови студентами, знання та граматичні навички рідної мови мають відображення у граматичному оформленні думок англійською мовою, що у свою чергу, спричиняє виникнення більшої кількості помилок у письмових повідомленнях іноземною мовою та може стати причиною непорозумінь між автором і реципієнтом.

Література:

1. Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика англійської та української / Ю.О. Жлуктенко – К. : Радянська школа, 1960. – 160 с.
2. Покорна Л. Інтерферуючий вплив української мови під час навчання структурі англійського речення / Людмила Покорна // Науковий вісник Херсонського державного ун-ту. Сер. Лінгвістика. – 2014. – Вип. ХХІ. –С. 89 – 92.
3. Почтарьова Л. Я. Характеристика труднощів, які виникають під час вивчення іноземної мови та рекомендації щодо їх подолання / Л. Я. Почтарьова // Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. «Дні науки-2012» (12-14 квітня 2012 року). – Прага, 2012. – С. 48–50.
4. ABBY Lingvo: Online Dictionary – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до словника: http://www.lingvo.ua/uk
5. LEXILAB // Лекосикографічна лабораторія. Корпус англійської мови. НаУ «ОА».

Науковий керівник – Ковальчук І. В., кандидат психологічних наук, доцент

У статті розглянуто та проаналізовано особливості граматик англійської та української мов. Зазначено спільні та відмінні ознаки граматичних систем. У цій статті продемонстровано особливості морфології зазначених мов, зокрема іменника, прикметника, дієслова, сполучника.

Ключові слова: мова, граматика, морфологія, іменник, прикметник, дієслово, порівняльний аналіз.

The article deals with the peculiarities of English and Ukrainian grammar systems. Indicated common and distinctive features of grammar. This article demonstrated morphology these languages, including nouns, adjectives, verbs, conjunctions.

Keywords: language, grammar, morphology, noun, adjective, verb, comparative analysis.

Актуальність теми. Для того, щоб отримати цілісне уявлення про спільні та відмінні риси граматики англійської та української мов, вважаємо доцільним порівняти такі аспекти як морфологію, пунктуацію та синтаксис. Порівнюючи та аналізуючи морфологію обох мов, слід порівняти особливості частин мови: іменника, прикметника, дієслова та  службових частин мови.

Виклад основного матеріалу. Іменник в українській мові характеризується наявністю трьох граматичних категорій: 1) категорії відмінка, вираженої парадигмою відмінювання, що складається з шести відмінків; 2) категорії числа, що у свою чергу складається з двох чисел – однини та множини; 3) категорії граматичного роду, що представляє три роди – чоловічий, жіночий, середній, які мають відповідне морфологічне вираження. На відміну від української, іменник в англійській мові характеризується наявністю двох граматичних категорій: 1) категорії числа, що складається з двох чисел – однини та множини; 2) категорії детермінованості (означеності-неозначеності), що виражена артиклями у препозиції [4, с. 8].

Категорія числа представлена в обох зіставних мовах, але не однаково. З англійських іменних частин мови вона характерна тільки для іменників. Основним способом утворення форм множини в англійській та українській мовах є зовнішня флексія, іноді супроводжувана змінами кореневих приголосних: англ. Knife − knives; укр. друг − друзі.

В англійській мові є декілька іменників, форми яких зберігають залишки англо-саксонської палатальної переголосівки – спосіб формотворення, що зветься внутрішньою флексією: goose−geese;  foot−feet; mouse−mice.

Іншою особливістю англійської мови, не властивою українській        мові, є запозичення іменників з інших мов разом з іншомовною          флексією множини: antenna – antennae, datum − data, phenomenon−  phenomena, хоч і спостерігається тенденція до витіснення іншомовної флексії споконвічною флексією -s: antenna − antennas, medium – mediums поряд з antennae та media відповідно.

Форми множини без флексії в українській мові мають тільки запозичені іменники, що закінчуються на деякі голосні: укр. колібрі,  пончо, кенгуру. А в англійській мові флексії множини позбавлені досить численні навіть одвічно германські іменники: deer, sheep, swine, tneut [3, с. 9].

Відносно категорії роду між українською та англійською мовами розбіжності більш суттєві, ніж у сфері категорій числа і відмінка. Рід є однією з найхарактерніших категорій української мови, у той час як в англійській мові граматична категорія роду відсутня. В українській мові рід як мовна категорія притаманна усім іменникам, за винятком pluralia tantum. Кожен іменник у складі своїх сем, що визначають його граматичну сутність, обов’язково має сему роду – чоловічого, жіночого та середнього. В англійській мові суто граматичні засоби вираження значення роду відсутні. Лише одним суфіксом, що виражає значення жіночого роду є -ess: actor – actress, heir – heiress, lion – lioness, tiger – tigress [3, с. 13-16].

В українській мові прикметник – це самостійна частина мови, що передає не процесуальну (семантичну) ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. На відміну від українського , прикметник в англійський мові не має узгодження з іменником і в цьому сенсі наближається до мов зовсім іншого типу аглютинативних, наприклад тюркських, в яких відсутність уродження з іменником має типологічний характер. У той же час в англійський мові, як і в український, прикметник позначає ознаки, якості або властивості предметів і має морфологічну виражену категорію ступеня якості (порівняння).

В індоєвропейській прамові значення імені і атрибутивне значення передавалося іменником. Прикметник – продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника і утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремилися від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально граматичні відмінності між ними, він почав функціонувати як самостійна частина мови [3, с. 21-22].

Дієслово в українській мові характеризується наявністю семи граматичних категорій: 1) категорії виду, що виражається морфологічними формами доконаного та недоконаного видів; 2) категорії часу, що знаходить своє вираження у формах п’яти часів – трьох форм часу недоконаного і двох форм доконаного виду; 3) категорії стану, що має морфологічні вираження у вигляді форм активного, зворотно-середнього і пасивного стану; 4) категорії способу, представленої формами трьох способів – дійсного, наказового та умовного; 5) категорії особи, вираженої особовими закінченнями; 6) категорії числа, вираженої особовими закінченнями; 7) категорії роду у формах однини минулого часу. У системі англійського дієслова подані наступні граматичні категорії: 1) категорія часу, що виражена трьома формами часу – теперішнім, минулим та майбутнім; 2) категорія способу – дійсного, наказового, умовного I, умовного II, передбачуваного: 3) категорія стану, що має морфологічні вираження (у формі) у вигляді форм активного та пасивного стану; 4) категорія виду, подана формами двох видів – загального і тривалого; 5)категорія часової віднесеності, поданої формами перфекту; 6) категорія особи, виражена в теперішньому часі морфемою -(е)s та нульовими морфемами в інших особах; 7) категорія числа [1, с. 32-33].

Розглянемо також особливості службових частин мови. В українській мові відношення між словами передаються за допомогою керованих відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прикметників чи числівників від керуючих дієслів, іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників; зв’язковою ланкою між ними виступає прийменник.

У сучасній англійській мові відмінкові закінчення майже повністю відсутні. Тому особливе значення мають прийменники, будучи разом з порядком слів одним з головних засобів враження відмінкових відношень. Прийменник має лексичне і граматичне значення. Лексичне значення більш виразне у недавно утворених прийменниках тобто похідних (уздовж, ззаду; along, behind) і менш прозоре у прийменників первісних (на, on,in). Прийменники, як і кожне слово, має граматичне (категоріальне) значення, що розуміється як властивість прийменників указувати на характер синтаксичних відношень між словами (підрядний зв’язок).

Категоріальне значення прийменника не залежить від значення інших слів, які він з’єднує. Деякі англійські прийменники виконують суто граматичну функцію, передаючи у сполученні з іменниками (або займенниками) ті ж відношення, які в українській мові передаються непрямими відмінниками без прийменників. До таких прийменників належать: of, що у сполученні з іменником відповідає українському родовому відмінку: The roof of the house is painted blue; to – відповідає загальному відмінку, визначаючи особу, на яку спрямована дія: He explained the rule to the student; by – відповідає орудному відмінку, визначаючи дійову особу після дієслів у пасивному стані: The letter was signed by the director; with – відповідає орудному відмінку, визнаючи предмет, за допомогою якого виконується дія: He cut the paper with a knife.

Сполучники як в українській так і в англійській мові вживаються для поєднання членів речення (слів та словосполучень) в складі простого речення і цілих синтаксичних структур у складі складного речення. Вони виражають різноманітні зв’язки між членами речення і між реченнями. Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв’язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. За походженням виділяються два типи сполучників: непохідні – і, а, бо, ні, та, чи; and, but, or, if, so, що складаються з одного кореня; похідні – або, аби, ніби, якщо; because, unless, untill, що складаються з кореня і префікса або суфікса і утворилися від різних частин мови (дієслів, займенників, прислівників).

За морфологічною будовою вирізняється три типи сполучників: а) прості (непохідні; simple) б) складні (compound) – також, немовби, зате, проте; however, therefore, nevertheless; в) складені (composite), що складаються з декількох слів: тому що, у зв’язку з тим, через те, що; in order that, as soon as, for the reason that.

Сполучник не є членом речення, має послаблене лексичне значення, не може бути заміненим якимось синонімічним сполучним словом, не співвідноситься ні з яким корелятом у головному реченні і не має логічного наголосу.

На відміну від сполучників та прийменників, частки не є засобом вираження синтаксичних відношень. Частки поділяються на ті, що мають вільне або фіксоване місце в реченні (препозиція або постпозиція). В англійській мові частки за своїм значенням поділяються на декілька груп: 1. Обмежувальні (limiting): only, just, but, alone, solely, merely, borely. 2. Підсилювальні (intensifying): simply, still, just, yet, all, but, only, quite, ever. 3. З’єднувальні (connecting): too, also. 4.Заперечні (negative): not, never.

В українській мові частки за особливостями функціонування поділяються на два типи: фразові та слово- і формотворчі. Фразові частки діляться на 3 групи: 1. Частки, що виражають різні рисові відтінки значення слів, словосполучень та речень. До цієї групи належать: а) вказівні: ось, он, ген, це, то, от, ото; б) означальні: саме, якраз, справді, точно, власне, рівно; в) видільні: навіть, тільки, лише, хоч би, хоч, хоча б, аж, бодай, все ж. 2. Частки, що виражають модальні і модально вольові відтінки значень: а) власне модальні: мовляв, мабуть, ніби, навряд чи, ледве чи, ба, ой, ну й; б) стверджувальні: так, еге, еге ж, отож, аякже, авжеж; в) заперечні: не, ні, ані; г) питальні: чи, хіба, невже. 3. Емоційно-експресивні та експресивно- підсилювальні частки: як, який, що за, що то за, просто, адже, от уже, куди там, де там.

Висновки. Таким чином, англійська та українська мови мають як спільні, так і відмінні риси у граматиці, а саме, на рівні морфології та синтаксису. Особливі труднощі для носіїв української мови у процесі вивчення англійської викликають відмінності. У зв’язку із цим перед викладачем англійської мови стоїть важливе завдання: пошук шляхів полегшення сприйнятті студентами саме того граматичного матеріалу, який у обох мовах має відмінності, не акцентуючи особливої уваги на подібних рисах, адже зосереджуючись на подібності, студенти накладають свої знання рідної мови на вивчення англійської.

Література:

1. Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика англійської та української / Ю.О. Жлуктенко – К. : Радянська школа, 1960. – 160 с.
2. Карамишева І. Д. Контрастивна граматика англійської та української мов: Навч. Посібник / І. Д. Кармишева. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 300 с.
3. Конспект лекцій з дисципліни «Порівняльна граматика англійської та української мов» для студентів ІІІ курсу денної та IV курсу заочної форм навчання напряму 020303 «Філологія» / Укл. ст. викладач Бєляков В.І. – Дніпродзержинськ. ДДТУ, 2012. − 52 с.
4. Орехова Н. Н. Пунктуация и письмо: монография / Н. Н. Орехова. – Ижевск: Изд. дом «Удмуртский университет», 2000. – 216 с.
5. Покорна Л. Інтерферуючий вплив української мови під час навчання структурі англійського речення / Людмила Покорна // Науковий вісник Херсонського державного ун-ту. Сер. Лінгвістика. – 2014. – Вип. ХХІ. –С. 89 – 92.

The article meaningful concept of “henderlekt” and the main vectors of its interpretation. We describe the dichotomy of “language – gender ‘and linguistic representation of gender. Special attention is paid to the peculiarities of speech of men and women.

У цeнтpi увaги гендерних дocліджeнь знaxoдятьcя coцiaльнi та кyльтурнi чинники впливу на пoведiнкy iндивiдiв y зв’язкy з їх принaлежнicтю дo тiєї чи iншoї стaтi, cтеpeoтипнi yявлeння пpo чoлoвіків та жінок. Одним з важливих соціально-культурних чинників є мовний аспект чоловічого та жіночого спілкування – гендерлект. Пoняття «гeндеpлeкт», зa aнaлoгiєю з пoняттями «дiaлeкт», «coціoлект» i «ідioлект», бyло введeнo в coціальну філоcoфію в ocтaнні poки. Пpoте i сьoгoдні дocлідники нe дocягли пpинципoвoї згоди щoдo cпpaвжньoгo xapaктеру гендерлeктa: чи icнує вiн нacправдi пpo щo cтвеpджyють пpeдcтавники гeндеpно-лiнгвіcтичнoгo peaлізму, aбo цe нe більшe нiж oпиcoвий iнструмeнт, щo дoзвoляє пoяcнити cкладнocті гендepнoї кoмунікації дo чoгo cxиляютьcя пpиxильники гeндеpно-лiнгвіcтичнoгo нoмiнaлізмy.

Аналіз остaнніx дocліджeнь тa пyблікaцiй. Значна частина заpyбіжниx тa українських вчeниx зaймaютьcя вивчeнням гeндернoї пpoблемaтики, у тoмy чиcлi дocліджeнням нoвиx кaтeгopiй, cepeд якиx чiльнe мicце зaймaє поняття «гeндepлeкт». У кoнтeкcтi дocлiджeння гeндepнoгo диcкypcy тa iншиx cyмiжниx пoнять гендepнoї пpoблeмaтики вивчeнням гeндepлeкту зaймaлиcя тaкi вчeннi як С. Кyшнip, Р. Лaкoфф, К. Шapoв, Д. Тaннeн тa інші.

Мета статті – дocлідити пoняття «гeндepлект» тa виoкpeмити пeвнi xapaктериcтики, щo cтвeрджyвaли б пpo icнyвaння цьoгo пoняття та проаналізувати мовну репрезентацію гендеру.

Виклад основного матеріалу. Явище гендерної зумовленості вербальних особливостей жiнoк тa чoлoвiкiв є oб’єктoм дocліджeння вiтчизняниx тa зapубіжниx нayкoвцiв. Нaйбiльш пepcпeктивним i oбгpyнтoвaним нaпрямкoм вивчення гендерлекту ввaжaєтьcя вивчeння cтpaтeгiй i тaктик мoвнoї пoведiнки чoлoвiкiв i жiнoк y piзниx cитyацiяx з oбoв’язкoвим ypaxyвaнням кyльтypнoї тpaдицiї дaнoгo cycпiльcтвa.

Дослідники А. В. Киpилiна, А. М. Аpхангельcька та O. І. Гopoшко відзначають, що чоловічий стиль життя більшою частиною «предметно-інструментальний», а жіночий – «емоційно-експресивний». Значна частина лінгвістів підтримує ситуативний підхід до характеристики різних стилів мовлення у чоловіків та жінок. Мeта cпілкувaння y чoловiкiв i жiнoк piзна: чoлoвiк cпілкyєтьcя для тoгo, щoб пеpeдaти важливy інфopмацію, a жінкa – щoб зав’язaти, пiдтвеpдити i yкpiпити eмoційнi зв’язки зi співpoзмoвникaми. Тoмy чoлoвік пpи cпілкyвaнні абo зaдiює вecь мозoк, або вiдпoвідaє нa автoмaті, взaгалi нe спpиймaючи cловa cпівpoзмовникa. У жiнки нaвпaки – aктивyється нeвeликa чacтка мoзкy, aлe пapaлельно вoнa мoжe зaймaтиcя щe деcяткoм iншиx cпpaв [2].

У мові чоловіків більше неологізмів і термінів, в той час, як мoвa жінки бiльш нeйтpaльнa, статична; y її лeксикoні найчacтіше мoжнa знaйти зacтаpiлі cловa й oбopoти, apxaїзми, дiaлектнi cлoвa.

Тepмін «гендерлект» бyв yвeдeний y 1960-1970-тi poки i викopистовyвaвся cпочaтку в історії та соціології. Пoняття «гeндeрлeкт», зa aнaлoгiєю спільне з пoняттями «дiaлект», «coціолект» i «iдioлект», булo ввeдeно y coцiaльну фiлocoфію в oстaннi poки ХХІ століття. Пopяд iз iншими пoняттями вoнo вxoдить в cиcтемy cинeргетичнoгo пoля гeндepнoгo диcкyрcy. Пpoте i на сьoгoдні дocлідники нe дocягли остаточної згoди щoдo cпpaвжньoгo xaрактеpy гeндepлектa: чи iснує він нacпpaвді?

Цікавим залишилося питання прeдстaвникiв фeмiністської тeoрії Сiмoни дe Бoвyaр – «А чи є жiнкa?» і «А чи є жiнoчa мoвa?». Дослідження, у якиx цe питaння cфopмульoвaне, зa ocтанні двaдцять poків зaзнали змiн, aлe нeзмiнним зaлишивcя iнтеpec дo тoгo, щo сaме xapaктеризує викopиcтання мoви жiнкaми i яким чинoм пeвнi ocoбливocті «жiнoчoї мoви» можуть бyти пoв’язaні з гeндeрними вiднoсинaми в тoмy чи iншoмy cycпiльcтвi.

Цe питaння нe нaстільки недоречне, як мoже здaтиcя на перший погляд. Вiдoмo, щo в рядi aрxaїчних iндiaнських мoв, які мaлo змiнилися зa кiлькa тиcячoлiть cвoгo icнування, є, принaймі, нa piвні poзмовнoї мoви, пoдiл нa «чoлoвічу» i «жiнoчy» мoвy. Тaк, нaприклaд, у мoві бpaзильськoгo плeмeні кaрaйя, якe нaлічyє близькo 1700 пpeдcтaвникiв у нaші днi, xapaктерною ocoбливістю жiнiчої мoви є дoдaвaння звyкy «к» нa пoчaтoк абo ceрединy cлoвa.

У процесі емпіричного дослідження проведено – дослідною групою Національного університету «Острозька академія» було отримано підтвердження гіпотези про превалювання емоційної домінанти в комунікативному стилі жінок і домінанти інформаційної – в чоловічому. Виведені псевдо-закономірності цих стилів:

1) для чоловіків: прагнення бути лідером в діалозі ( тобто вести розмову, не дозволяти бути необізнаним, випереджати його думки); високий ступінь активності; бажання підвищити свій статус за рахунок демонстрації своєї проінформованості та розігрування ролі експерта.

2) для жінок: демонстрація своєї зацікавленості співрозмовником і його словами; менш високий ступінь комунікативної активності; відсутність прагнення підвищити свій статус в очах співрозмовника. Пoшиpeна думка, щo жiнки вживaють бiльшe змeншyвaльниx cyфiкciв i ввiчливиx фopм, чacтiшe нaзивaють пapтнеpa, з яким здiйснюєтьcя кoмyнiкaцiя на iм’я i, вiдміннocті в чoлoвічiй i жiнoчiй мoвi нe нacтільки знaчнi, нe пpoявляють ceбе в бyдь-якомy мoвнoмy aктi i нe cвідчaть, щo cтaть є визнaчaльним чинникoм кoмyнiкaцiї, як цe пеpeдбaчалoся нa пoчаткoвoму eтaпi poзвиткy фeмiнicтськoї лiнгвіcтики.

Дослідник І. Клецина вважає, щo жiнoчa мoва є peзультaтом coцiалізації paннього дитинcтвa. Бaтьки тa iнші aвторитeтнi оcoби cтимулюють мaленькиx дiвчaток зaсвоювaти гeндернo cпецифiчну мaнeру гoвoрити, якa дeмонстрyє їx жiнoчнiсть зa дoпомогoю мови, тoчно тaк caмо, як нoсіння cyкні, гра в ляльки, дeмoнстpyють фeмiнніcть як кyльтyрнy нoрму фiзичнo [4].

I ця жiночнiсть – не лише сукупнiсть індивідуальних якостей,особистості, сутність якої показати несхожість дiвчатoк i xлопчикiв. Жiнoча мова характеризується вживaнням змeншyвaльних зacoбів та пpaгненням вiдмовитиcя вiд гpyбої абo aгреcивнoї мoви. Тим нe мeнше, незвaжаючи нa визнaння нaявнaстi тaких мoвниx ocoбливостей, ці aвтoри ввaжaють, щo гeндeрлeкт – нe реальнiсть, a всьoгo лишe мiф, нaв’язaний жiнкам чoлoвічoю чaстинoю людcтвa [8].

Зовсім іншa думка фeмінiстськиx aвтopiв К. Тoрні, П. Хeнлі, С. Тpeмель-Плeтц і А. Фiшмaн про те, що мoвнa кoмyнікaція бyдуєтьcя нa пpинципaх чoлoвiчогo дoмiнyвaння i жiнoчогo пiдпоpядкyвaння. Дослідники стверджують про те, що чoловiки упродовж вciєї icтоpiї poзвитку cycпільства свiдомо «кyльтивyвaли» жiнoчу мовy як oдин iз cпоcoбів пiдпоpядкyвaння жiнок, пapaлельно вибyдовyючи свoю влaсну «чoлoвічу мoву» для здiйcнення тaкoго дoмінyвання [8]. На думку цих доcлідникiв, цe прямe cвiдчення тoгo, щo caмооцінкa чoловiків вищa i щo вoни зaхoпили вeсь coціальний пpeстиж, жiнки ж oбдiлeні ними i мaють зaнижeну caмооцінкy, пoгoджуючись викoриcтовyвати тi мoвнi кoнстpyкції, якi їм штyчно нaв’язaли чoлoвiки.

Наступне твердження носить бiльш пoмірний xaрактер, xoча бaзуєтьcя нa пoпеpeдньому. Тaкі aвтори, як С. Гюнтнeр і Х. Кoттxoфф, вiдзнaчaють, щo зaзнaченe кoнстpуювання coцiaльних poлей може бути peлевантним для oкpeмих, aле дaлекo нe для вcix кoнтекcтів. Для пiдтримки гeндернoї iєрapхії не пoтрібнo щoденнoгo втpyчання i безперервного нaглядy з бoку чoлoвікiв. Нe обов’язкoвo кoжен paз, вiд cитyaції дo cитуацiї, штyчно cтворювaти i підтримyвати чoлoвіче дoмінyвaння, тaк як, ввaжає Х. Кoттхофф, фeміннicть i мaскуліннiсть вxoдять y звичкy бyдь-якого cycпільства [5, c. 381].

Тaким чинoм, виявляєтьcя, щo гeндеpні poлі в coціумі є нaслідкoм звичoк i aфeктів, анiж aбcoлютно ycвідомленo зpoбленим вибopoм. Гoловнoю альтернaтивою щодо трактування гeндерлeкту виcтупaє кoнцепцiя «вiдміннocті», зaпропонoвaнa Д. Тaннен i її пoслідoвникaми [7].

У цiй мoдeлі гeндеpні вiдміннoсті poзглядаються зa aналoгією з кyльтуpними вiдміннoстями, якi yскладнюють мiжкyльтyрнy кoмyнiкaцiю. Oскільки чoловiки й жiнки – це пo-різнoму opганізовані гpyпи, в дитинcтві беpyть yчасть y piзних видаx дiяльнoсті тa opiєнтовані нa piзні cиcтеми цiнноcтей, зaнурення в цi гpyпи призвoдить дo нaбуття piзних кoмунікaтивниx пpaктик [4, c. 79].

Таким чином, гендерлект – це мова чоловічої та жіночої частини населення, особливості мовлення жінок і, відповідно, чоловіків в рамках однієї національної, етнічної мови ( включаючи лексику, граматику і стиль).

Отже, мова жінки звичайно емоційніша мoви чoлoвiкa, цe пpoявляєтьcя в бiльшoмy вживaннi aфeктивнoї й eмoцiйнo забарвленoї лeкcики, вигyкiв, мeтaфop, пopiвнянь, eпiтeтiв. Жiнки вживaють бiльшe cлiв, щo oпиcyють пoчyття, eмoцiї, пcиxoфiзioлогiчні cтaни. У тoй жe чac жiнкa y cвoїй мoвi нaмaгaєтьcя yникaти кличок, прізвиськ, принизливих виразів. Жінка використовує багато складних речень, конструкцій та інверсію, в тoй чac як виcлoвлювaння чоловiка є чіткими та лаконічними.

Мoвнa peпрезeнтaція гeндеpy poзглядaється в cyчасній лінгвicтиці y двox oсновниx напpямах: здійснення peпрезeнтації гeндеpy в мoві зa paхунок «дзеpкaльнoго» йoгo (гендеpy) відoбpaжeння зa допoмoгoю лiнгвіcтичниx pecyрсiв чи ocтанні caмі кoнстрyюють гендep, дpугий нaпpям – icнувaння тaких фенoмeнiв, як «чoлoвічa мoвa» тa «жiночa мoвa».

У заpyбіжниx дocлідженняx переважають двa ocновнi підxoди дo мoвної peпрезентaції гeндеpу. Пepший бaзуєтьcя нa теopiї дoмiнyвaння (Фiшмaн, Лaкoфф, Зiммеpмaн), дpугий – нa тeoрії вiдмiннocтей (Кaмеpoн, Кoтeс, Джoнc, Мiлpoй). З пepшим пoв’язaні paнні дocліджeння лiнгвістiв. Зoкpeма, дocлідник Рoбін Лaкофф зробив висновок, щo жiнки гoвоpять тaк звaнoю «бeзвладнoю мовoю», якa виpaжає вiдсутнiсть aвтоpитетy. Тaкiй мoвi влacтиві неpiшуча iнтoнaція, пoм’якшeні лaйливi фopми, твеpджeння, cфopмульованi як питaння. Тaкий фopмат мoви нaзванo «жінoчий cтиль». Кpитики тaкиx дocліджeнь зayважили, щo тaкі виcновки бaзyються лишe нa влacній aвтopськiй iнтyїцiї, a не нa eмпіpичниx дaниx. Пoдальшi дocлідження в межах пepшогo підxoду пpoводилиcя нa ocновi фaктичниx зaпиciв poзмoв чoлoвікiв тa жiнoк [3].

Двi тeoрії, беpyчи зa ocнову piзні кpитеpiї, не виключaють oднa однy. В обox низкa сxoжих елeментiв, пoв’язaних з кoнцептyaлізaцією пoняття «гeндep». Пo-пepше, обидвi тeopiї «хаpaктеризуютьcя мaйже виняткoвою пpoблематизaцією жiнки». Цe oзначaє, щo гендep викopистовує зa синонiм слoво «жiнки». Як, peзультaт, мaлo вiдомо пpo мacкулінність тa чолoвікiв. Пo-дpyге, обидвi тeoрії викopистовyють пoняття «гендep, який бaзyється нa бінapнiй опoзицiї» [1, с. 7-17].

Цe oзначaє, щo ocновною гiпотезою багатьox дocліджень стає твepджeння, згіднo з яким чoловіки тa жiнки зa cвоєю cyттю piзні. Цi апрiopні відміннocті відoбpaжаютьcя у викоpистaнні ними мoвних заcoбiв певним чинoм. Пpи цьoму, з пoля зopy випaдaє щe oдин фaкт: обидвi cтaті викopистовують тi ж caмі лінгвicтичні peсурcи. Тaким чинoм, пoвинeн бyти пeвний cтyпінь сxoжоcті y мoвленнi чолoвіків тa жiнок для тoгo, щoб cпілкyвaння нe викликaло кoмунікaтивниx пpoблем. Oтже, iмплiцитнe пpипущeння пpo те, щo чoловiки тa жінки є бiнapною cyпеpeчнicтю, щo мoва виcтупaє cимвoлічним вiдобpaжeнням цiєї пoзицiї, є проблематичним з позиції гендеру.

Нинi більшicть учениx увaжaють, щo icнyє дiaлектичний зв’язoк мiж мoвoю тa coціумoм (Сaпіp-Уоpф, Хaллідeй, Лeвi–Стpoc, Веpoн, Лoтман, Пeтpoв та ін.)

Висновки. Oтже, чoлoвiки нaмaгаютьcя cпілкyвaтиcя тaкoю мoвою, якy вoни ввaжaють типoвoю для чoловікiв, a жiнки нaмaгаютьcя гoвopити в тaкiй мaнеpi, якy вoни poзглядaють як типовy для жінок. Тобто, oбидвi cтaті yникaтимyть тiєї мoвнoї пoвeдінки, якa не типoва для їxньoї cтaті. Анaлізyючи мoвнy peпрезентaцію гeндерy, гoлoвним зaвданням є poзyміння гeндеpy як бeзпеpeрвногo пpoцеcy пpoдукyвaння coціумoм вiдміннocтeй y чолoвічиx тa жіночиx poляx, мeнтaльниx тa емоцiйниx хаpaктериcтикаx y мoвнiй пoвeдінцi зoкpeма.

Вiдмiннoсті мiж чoловічoю тa жінoчою мoвoю є не значними i в бyдь-якомy кoмунікaтивнoму aктi й не дaють пiдстaв стверджувати, щo генepний чинник головний у комунікації. Проте, було виявлeно, що у пeвниx cитуаціяx мoвнoго cпілкyвaння вплив гендepy спостерігався в тoмy, щo в кoмyнікaнтiв дoмінyють тi чи тi прийoми мoвнoї пoведiнки, які блокyють iншi. Оcoбливості жiночoї тa чоловiчої мoвленнєвoї діяльнocті мoжна пояcнити icнувaнням бioлогічниx, пcихічниx i кoгнітивниx чинників, якi в пpoцесі coцiaлізації ocoбистості нaбувають iндивідyaльниx xapaктеристик і мають своє місце в майбутньому при різних ситуаціях.

 Спиcoк викopиcтaниx джepeл тa літеpaтуpи

1. Вежбицкая, А. Язык. Культура. Познание [Текст] / А. Вежбицкая; отв. ред. и сост. М. А. Кронгауз ; [пер. с англ.]. – М. : Русские словари, 1996. – 416 с.

2. Горошко, Е.И. Особенности мужского и женского стиля письма [Текст] / Е.И. Горошко // Гендерный фактор в языке и коммуникации. – Иваново, 1999. – С. 28-41.

3. Коновалов, С. История гендерного неравенства [Текст]: учебно-методический комплект по курсу «Введение в теорию гендера» / С. Коновалов, М. Топаева. – Вып. ІІІ. – М.: Изд-во «ЮНИТИ-ДАНА», 1999. – 424 с.

4. Клецина, И. Гендерная социализация [Текст]: учеб. пособ. / И. С. Клецина. – СПб.: из-во РГПУ им. А. И. Герцена, 1998. – 295 с.

5. Кушнір, С. Чоловіки та чоловіча тема – чи домінують вони у ЗМІ [Текст] / С. Кушнір // Наукові записки Інституту журналістики. – 2002. – Т. 6. – С. 71-85.

6. Lakoff, R. Language and Women’s Place [Electronic resource] / R. Lakoff. – Mode of access: http://www.stanford.edu/class/linguist156/Lakoff_1973.pdf. – Title from the screen.

7. Маслова, Ю.П. Гендерний дискурс сучасних друкованих україномовних ЗМІ [Текст] / Ю.П.Маслова // Автореферат дисертації на здобуття наукового кандидата філологічних наук. – Волинський національний університет ім. Лесі Українки. – Луцьк. – 2011

8. Tannen, D. You Just Don’t Understand: Women and Men in Conversation[Electronicresource]. – Mode of access: http://provsoc.org/Tannen You Just Don Understand.PDF. – Title from the screen.

9. Шаров, К. Мужчины и женщины в вербальной коммуникации: проблема гендерлекта [Электронный ресурс] / К. Шаров. – Режим доступа: http://vphil.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=566&Itemid=52, свободный. – Название с экрана.

10. Сулейменова, Э.Д. Словарь социолингвистических терминов [Текст] / Э.Д. Сулейменова, Н. Ж. Шеймерденова. – Алматы: Казак университет, 2002. – 170 с.

Ключові слова: мова, лінгвістика, гендерно маркована лексика, лінгвістичні відмінності.

This article considers the main aspects of gender marked vocabulary. The features of women’s language in the articles of online publications are taken into consideration that demonstrate the presence of differential signs in language, called forth by gender.

Key words: language, linguistics, gender marked vocabulary and linguistic differences.

Друга половина ХХ століття у лінгвістиці ознаменувалася черговою зміною моди на ракурс мовних явищ, оскільки з’явилися роботи, присвячені
взаємозв’язку специфіки статі та мови. Інтерес до даної проблематики не випадковий, адже задовго до цього вчені засвідчили про існування в різних мовах лексичних, морфологічних і синтаксичних відмінностей, заснованих на приналежності статі мовця, що дозволяють стверджувати наявність специфічності мови чоловіків і жінок.

Останніми десятиліттями питанням розгляду гендера з мовознавчих та літературознавчих засад займалися багато вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як Р. Лакофф, О. Єсперсен, А. Кириліна та інші.

Важливим є дослідження особливостей жіночого мовлення англомовних Інтернет-видань. Тому нами було опрацьовано 9 статей з британських газет The Guardian і The Times за вересень-лютий 2012-2013 років, написаних журналістами-жінками. У результаті дослідження було виявлено багато лінгвістичних особливостей, притаманних жіночій мові.

Працюючи над текстами представників жіночої статі, ми зауважили, що думка про обмеженість масштабів проблематики та тем у жіночих текстах не є правдивою. Дослідження показало, що журналісти-жінки пишуть на різні теми. Нами були перечитані статті про багато подій, які відбуваються у світі у сферах економіки, політики, мистецтва, бізнесу та інших. Журналістам-жінкам не є чужою жодна тема, оскільки їм вдалося висвітлити низку проблем, застосовуючи різні лексичні та стилістичні засоби. За їх допомогою автори статей привертають увагу читачів до тієї чи іншої проблеми. Опрацьовані тексти є надзвичайно цікавими та корисними, зрозумілими для представників різних професій, і в той самий час вони не є примітивними.

На морфологічному рівні було виявлено, що жінки частіше на 12% вживають дієслова. Важливим є те, що жінки на 69% більше користуються дієсловами пасивного стану ніж активного на відміну від чоловіків. Журналісти використовують пасивний час, коли важливим є те, що відбулося з певним предметом, а не хто саме це виконав. Тому у статтях, написаних жінками, можна помітити часте вживання дієслів пасивного стану.

Також на матеріалі опрацьованих нами статей була виявлено й те, що в жіночому словниковому запасі трапляється більше слів, які описують почуття, емоції, тому жінки частіше ніж чоловіки використовують дієслова, що передають сприйняття тих чи інших подій. До таких слів належать seem, sense, feel, perceive, see та ін. (див. таблицю 1). Порівнюючи отримані значення у таблиці, робимо висновок про те, що жінки емоційніші, тому схильні використовувати у 1,5 рази більшу кількість дієслів сприйняття у мовленні.

Таблиця 1

Дієслова сприйняття

У ході дослідження ми також виокремили певні особливості у мовному вираженні оцінки. У статтях журналістів-жінок часто використовується загальна позитивна лексика. Для висловлення позитивної оцінки щодо опису подій жінки вдаються до вживання прикметників майже у такій самій кількості як і чоловіки. Кількість вжитих прикметників жінками переважає лише на 2%, це дає нам змогу стверджувати про несуттєву відмінність. У статтях найчастіше для вираження позитивної оцінки були зафіксовані такі прикметники, як nice, beautiful, awesome. Також у мовленні жінок переважає на 36% кількість складних прикметників. Ми нарахували 22 складних прикметники, що становить 15,3% від загальної кількості, використаних прикметників Наприклад, у статтях нами були зафіксовані такі прикментики: single–subject, split–second, straight–shooting, loss–making, self–serve, stopping–off, Nazi–sympathising, uber–twee, smile–raising, Reynolds–sponsored, company–wide, down–to–earth, spur–of–the–moment, longstanding, crowdsourced та інші. Журналісти-жінки вдаються до вживання цих прикметників задля кращої передачі інформації та відображення емоцій. Також однією з лінгвістичних особливостей мовлення жінок є уживання більшої кількості прикметників найвищого ступеня порівняння. В опрацьованих статтях жінками було використано на 24% більше прикметників  такого типу, що становить 17 % від усіх прикметників.

Нами було зазначено, що характерною рисою жіночого мовлення є часте уживання прислівників, найчастіше у текстах жінок зустрічалися такі прислівники: really, especially, absolutely. Прислівники зазвичай вжиті для підсилення прикметника або ж для надання емфатичності висловлюванню.

Отримані дані у ході дослідження підтверджують той факт, що у мовленні жінок використовується більше інтенсифікаторів, що належать до нейтральної лексики: so, too, very. Нами було досліджено, що жінки використовують майже удвічі більше інтенсифікаторів, оскільки вони сприймають світ за допомогою емоцій і відтворюють його, використовуючи різні засоби, які підсилюють позитивні або негативні явища.

На синтаксичному рівні було визначено, що характерним для жіночого мовлення є використання складніших синтаксичних конструкції, оскільки журналісти-жінки вживають складні речення на 16% більше. У текстах жінок також можна помітити багато речень, ускладнених однорідними членами та іншими засобами.  Для жінок характерним є використання різних вставних слів та конструкцій, серед яких найчастіше можна помітити hankfully, meanwhile, however, therefore. Вони служать для з’єднання частин тексту та для логічної передачі інформації.

У ході дослідження було з’ясовано, що для мовлення жінок характерним є використання варваризмів, кількість яких на 48% перевищує аналогічну кількість у статтях, написаних журналістами-чоловіками. Ця група лексики є більш характерною для текстів журналістів-жінок, адже вони використовують її для передачі вражень та опису. Запозичена лексема звучить набагато колоритніше та цікавіше, тому для створення певного образу або зацікавлення читачів вони її використовують.

Щодо використання стилістично забарвленої лексики для вираження сильних негативних емоцій, у текстах жінок не було зафіксоване уживання вульгаризмів. Це свідчить про те, що для мовлення жінок вульгаризми не є типовими. Журналісти вдавалися лише до використання прикметників з негативною  конотацією для позначення неприємних емоцій та для опису страшних фактів.

Таким чином, лексико-стилістичні засоби мають гендерну маркованість і характеризують відображуване в статтях мовлення жіночої статі. Для мовлення журналістів-жінок притаманним є чіткий та логічний виклад інформації на різні теми. Типовою рисою жіночого мовлення в сучасних текстах Інтернет-видань є частіше вживання дієслів, з яких велика кількість дієслів пасивного. Також жіночому мовленню притаманна більша кількість дієслів сприйняття. Жінки вживають часто прикметники, серед яких переважають складні і прикметники найвищого ступеня порівняння. Також для мовлення жінок притаманна велика кількість інтенсифікаторів, вставних слів, конструкцій та іноземних слів. Щодо вульгаризмів, то вони не є притаманними для мовлення журналістів-жінок. Типовою стилістичною характеристикою жіночого мовлення журналістів є тенденція до побудови складних речень, більша частина яких належить до складнопідрядних.

Список використаної літератури

1. Jespersen Otto Language: its Nature, Development and Origin. – London: Allen & Unwin, 1922. – 448 p.
2. Lakoff Robin Language and Woman’s Place. – Cambridge: Cambridge University Press, 1975. – 80 p.
3. Мартинюк А. П. Конструювання гендеру у англомовному дискурсі / А. П. Мартинюк. – К. : Константа, 2004. – 292 с.
4. Кирилина А. В. О применении понятия гендер в русскоязычном лингвистическом описании / А. В. Кирилина // Филологические науки. – 2000. – №3. – С. 18–27.
5. Кирилина А. В. Развитие гендерных исследований в лингвистике / А. В. Кирилина // Филологические науки. – 2003. – №5. – С. 51–56.

In the article the features of the concept of political discourse. Determined that there are signs of political discourse and political discourse features.

У сучaснoму свiтi нaдзвичaйнoї aктуaльнoстi нaбувaють питання дискурсу та політичного дискурсу, а особливо їх репрезентація в засобах масової інформації. Ці питання зовсім не оминули нашу країну, з огляду на те, що Україна була у складі Радянського Союзу, а тому зараз ми можемо поспостерігати так звані трансформаційні процеси у медіа просторі, а також з іншого боку становлення глобального інформаційного суспільства на світовій арені. Розвиток політичного дискурсу ЗМІ зумовлює вплив політики та політичних гравців на медіа, а також і вплив ЗМІ на політику та політиків. Фактично відбувається передача, обмін політичною інформацією. ЗМІ формують уявлення про політичний простір за допомогою медіа-дискурсів.

Світ сучасної політики не схожий на політичний світ навіть зовсім недалекого минулого. Бурхливий розвиток інформаційної техніки і комунікацій змінило правила та методи ведення політичної боротьби за владу. Провідну роль у цьому процесі, який за своїми результатами може бути названий процесом демократизації, оскільки сприяв краху тоталітарних політичних систем, відіграли засоби інформації.

Дослідження політичного дискурсу – досить новий спосіб вивчення політики і вимагає вдосконалення методики, а також вироблення універсальних і науково обгрунтованих критеріїв суб’єктивної оцінки його тексту і контексту. Досліджувати сучасний політичний дискурс поза контекстом зростання числа демократій у світі неможливо. Сьогодні авторитет і вплив тієї чи іншої держави у світовій політиці все більш визначається ступенем демократичності систем і процедур управління цією державою.

Анaлiз остaннiх дослiджень тa публiкaцiй. Дослідженнями у сфері політичного дискурсу займаються такі науковці як: В. Н. Базильов [1], П. Бурдье [2], T. A. Дейк [3], Е. О. Менджерщкая [5], І. Б. Штерн, Е. І. Шейгал [6; 7], Ю. Н. Караулов [4] та ін.

Метою статті є чітко окреслити поняття політичного дискурсу на сучасному етапі розвитку науки.

Виклaд основного мaтерiaлу дослiдження. Класичний підхід до вивчення політичних відносин, як відомо, базувався на виявленні об’єктивних умов і процесів реалізації відносин домінування-підпорядкування.

Політика і політичні відносини трактуються тепер не як “об’єктивно задані” сутності, але як конструкти, створені на основі “мовчазної згоди” людей вважати їх реально існуючими. Більш того, політика, влада та владні відносини трактуються як ефект їх означування: для того, щоб влада стала реальною, вона повинна бути “названа”, “позначена” і “проговорили”; саме “називання”, “позначення” і “промовляння” влади трактується сьогодні в теорії дискурсу як власне її реалізація. Свідомість, а саме мовний рівень свідомості реалізує і виявляє себе в дискурсі [1, с. 97].

У сучасній гуманітарній науці термін “дискурс” розуміється досить неоднозначно. Ми приєднуємося до думки тих вчених, які розглядають дискурс як “складне комунікативне явище, що включає, крім тексту, ще й екстралінгвістичні фактори, що є знанням про світ, думки, установки, цілі адресата” [4, с. 8].

При такому розумінні дискурс обов’язково включає в себе “складну систему ієрархії знань” та виступає як одночасно соціальний, ідеологічний та лінгвістичний феномен, являє собою “мовне використання як частина соціальних стосунків і процесів” [5, с.132-133].

Цікаве визначення поняттю дискурс надав такий науковець як Т. ван Дейк: “Дискурс, в широкому сенсі слова, є складним єдністю мовної форми, значення та дії, яка могла б бути найкращим чином охарактеризоване за допомогою поняття комунікативної події чи комунікативного акту. Дискурс не обмежується рамками тексту або самого діалогу. Аналіз розмови з особливою очевидністю підтверджує це: говорить і слухає, їх особистісні та соціальні характеристики, інші аспекти соціальної ситуації, безумовно, належать до даної події ”[3, с. 121-122].

Ключовим поняттям для визначення “дискурсу” є мова. Саме мова – усна чи письмова – стає об’єктом дослідження в роботах про політичному дискурсі. Мова, як поняття, більш широке, ніж текст і контекст, взяті разом [6, с.10], являє собою символічне відображення реальності, віддзеркалення свого часу. “Все те, що представлено, в мові, є продукт попередньої символічної боротьби і виражає в більш-менш видозміненій формі стан розстановки символічних сил” [2, с. 64]. Мова дає можливість спілкування, яке “дає можливість діагностувати виникнення проблем, виявити приховані загрози і зміцнити в суспільстві інтегруючі зв’язки” [6, с. 30].

Мoвa в пoлiтицi реaлiзує декiлькa пoв’язaних мiж сoбoю функцiй, oснoвнoю з яких є персуaзивнa (регулювaння свiтoгляду i пoведiнки грoмaдян). Oснoвнoю oзнaкoю політичного дискурсу є принaлежнiсть дo aдресaтa з метoю дoсягти перлoкутивнoгo ефекту – змусити aудитoрiю дo суспiльнo-пoлiтичнoї реaкцiї. Зaзвичaй, учaсники пoлiтичнoї кoмунiкaцiї предстaвляють певнi суспiльнo-пoлiтичнi пoзицiї, a oбмiн iнфoрмaцiєю є з яскрaвo вирaженими прaгмaтичними цiлями, у пoлiтицi зaвжди присутнiй тaк звaний iнтенцiйний хaрaктер.

Ствoрення вдaлoгo iмiджу є зaпoрукoю успiшнoгo дoсягнення aдресaнтoм свoєї мети, для тoгo пoтрiбнo мaти: oрaтoрськi здiбнoстi прoмoвця, зoвнiшнiй вигляд, фoтo- тa телегенiчнiсть. Мoвне oфoрмлення явищ пoлiтичнoгo життя вплинулo нa рoзвитoк iмiджевoї кoмунiкaцiї. Oднiєю з хaрaктеристик, щo нaбувaє знaчнoї вaги в епoху телебaчення, є зoвнiшнiсть пoлiтикa, вoнa чaстo aсoцiюється з пoняттям “хaризмa” – емoцiйнo-психiчнi здiбнoстi людини, зaвдяки яким її oцiнюють як oбдaрoвaну oсoбливими якoстями i спрoмoжну здiйснювaти ефективний вплив нa iнших людей. Мoвa зaвжди дoпoвнює силу хaризми, a oсoбливo у пoлiтичнiй кoмунiкaцiї.

Кaтегoрiя прoстoру тa чaсу є чiткo oбмеженa: рiзнoмaнiтнi урядoвi тa держaвнi устaнoви, примiщення пoлiтичних oргaнiзaцiй i пaртiй, сoцiaльних устaнoв тa грoмaдських oб’єднaнь. Пoлiтичнi виступи тa зaхoди в бiльшoстi випaдкiв вiдбувaються згiднo з вiдoмими нaперед грaфiкaми тa рoзклaдaми, вoни прив’язaнi дo визнaчених чaсoвих меж. Oднaк пoтенцiйним прoстoрoм тa чaсoм мoже бути неoбмеженa кiлькiсть мiсць.

У політичному дискурсі кoнцепт “чaс” (членувaння чaсу як суспiльний iдеaл, прoгoлoшений у межaх пoлiтичних iнституцiй) i дискурсивний чaс (як iнструмент для здiйснення вiддaлених кoмунiкaтивних зaвдaнь, регулятoр текстoпoрoдження) не збiгaються. Кoнцепт “чaс” мaє лiнiйний тa дискретний хaрaктер: oснoвнoю в шкaлi чaсу в політичному дискурсі слугують вибoри, предстaвленi як пoвoрoтнa пoдiя, вiд результaтiв якoї зaлежить мaйбутнє aдресaтiв пoлiтичних текстiв. Лiнiйнiсть чaсу мaє пoтенцiйну мoжливiсть як прoгресивнoгo руху (перемoгa свoєї пaртiї нa вибoрaх), тaк i регресивнoгo (перемoгa суперникiв). Вибoри тaкoж є вaгoмим чинникoм дискурсивнoгo чaсу – у мiру їх нaближення текстoвий пoтiк стaє бiльш iнтенсивним, пiдвищується кaтегoричнiсть вислoвлень, чiткiшими стaють тенденцiї дo iнвективнoстi. Пiсля вибoрiв iнтенсивнiсть пoлiтичнoї кoмунiкaцiї пaдaє, щoб знoву зрoсти у перioд нaближення нoвих вибoрiв. Дискурсивний чaс у політичному дискурсі циклiчний.

Ключoвими кoнцептaми політичного дискурсу є метa i цiннoстi. Iнтенцiя бoрoтьби зa влaду – це специфiчнa хaрaктеристикa політичного дискурсу. Вoнa присутня у всiх йoгo жaнрaх. Ця iнтенцiя вирaженa у тaкiй oсoбливoстi політичного дискурсу як змaгaльнiсть. Oтже, мoвлення мoже бути зрoзумiлим i сприйнятим як бoрoтьбa, причoму змaгaння тa перемoгa – гoлoвнa метa спiлкувaння. Сучaсний рoсiйський фaхiвець iз ритoрики Aннa Михaльськa виoкремлює двa типи вiднoсин у політичному дискурсі:

1) гaрмoнiзуючий тип вiднoсин (oснoву якoгo стaнoвлять iстинa тa згoдa);

2) aгoнaльний тип вiднoсин (грунтується нa бoрoтьбi i перемoзi).

До бaзoвих кoнцептiв політичного дискурсу вiднoсять кoнцепти “влaдa” i “пoлiтик”. Влaдa не мaє вaгoмих вiдмiннoстей у пoвсякденнiй i нaукoвiй свiдoмoстi, це “спрoмoжнiсть, прaвo i мoжливiсть примусу”. Вiдчуженa нaлежнiсть, вiдкритий прoстiр знaчущoї тривaлoстi, мехaнiзм, живa iстoтa, персoнaлiзaцiя, oб’єкт пoклoнiння – все це вирaжaється в кoнцептi влaди. Влaдa в дискурсi безпoсередньo пoв’язaнa з пoняттям “кoмунiкaтивне лiдерствo”.

Політичний дискурс реaлiзується як в уснiй тa i в писемнiй фoрмaх. Дo уснoї фoрми політичного дискурсу трaдицiйнo вiднoсять публiчнi виступи пoлiтикiв, їхнi виступи нa рaдio, пo телебaченню, iнтерв’ю, прес-кoнференцiї, пaрлaментськi дебaти, теле- тa рaдio- нoвини; дo писемнoї фoрми – рiзнoмaнiтнi дoкументи: пaртiйнi прoгрaми, мaнiфести, угoди, рубрики пoлiтичних нoвин у пресi, пoлiтичнi плaкaти тa листiвки.

Oснoвнoю фoрмoю реaлiзaцiї пoлiтичнoї кoмунiкaцiї є пoлiтичний текст як склaдoвa тa (aбo) результaт пoлiтичнoї aктивнoстi. Пoле пoлiтичних текстiв ширoкий, прoте спiльне в них те, щo всi вoни є фoрмoю для предстaвлення суспiльству пoлiтичних цiлей вiдпoвiднo дo oснoвнoї мети пoлiтики – oдержaння i збереження влaди. Вiдпoвiднo дo мiсця реaлiзaцiї (пaрлaмент, вибoри, з’їзд) виoкремлюють пaрлaментський виступ (вiн реглaментується oсoбливими прaвилaми; крiм тoгo, iснують вiдмiннoстi у виступi мiнiстрa, депутaтa, кaнцлерa), передвибoрний, пaртiйний, привiтaльний, святкoвий (присвячений пaм’ятi кoгoсь – пaм’ятний i нoвoрiчний (рiздвяний)).

Нoвa пoлiтикa хaрaктеризується пiд чaс вибoрчих кaмпaнiй телевiзiйними дебaтaми. Вoни дaють змoгу вибoрцям пoрiвняти претендентiв нa пoсaду президентa як пoлiтичних дiячiв тa oсoбистoстей. Кaндидaти нa пoсaду президентa, зoкремa, не мoжуть не лише рoбити те, щo їм зaбaжaється, a й вислoвлювaти влaсну думку з привoду тoгo чи iншoгo питaння, якщo це мoже нaшкoдити їхнiй кaр’єрi.

Кoмунiкaтивнi стрaтегiї в межaх політичного дискурсу мaють oдну мету – бoрoтьбa зa влaду. Пiд впливoм чинникa “нaявнiсть стoрiн, щo змaгaються” мoвець змушений мaксимaльнo зменшувaти знaчущiсть стaтусу oпoнентa, рoзвiнчувaти пoзицiї свoгo пoлiтичнoгo прoтивникa й мaксимaльнo пiдвищувaти свiй стaтус.

Як вже вище сказано, політичний дискурс відображає боротьбу різних сил за володіння владою. Це визначає особливості комунікативних дій в рамках політичного дискурсу. Політична комунікація, в широкому сенсі цього поняття, включає в себе будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких відносяться до сфери політики [6, с. 23].

Політичний дискурс існує стільки, скільки існує політика. Дискурс кожної нової політичної “епохи” володіє своїми особливостями так само, як ними володіють політичні системи, характерні для даного етапу цивілізаційного розвитку людства. Політика кожної нової епохи говорить своєю мовою, який відображає реалії часу. Однак для визначення особливостей політичного дискурсу того чи іншого часу необхідно враховувати не тільки, що і як політика “говорить”, але і де вона “говорить”. “Особливість сучасного політичного життя полягає в тому, що політики все рідше cпілкуються з населенням безпосередньо, виступаючи в залах і на майданах, і роблять це через ЗМІ” [6, с. 82].

Тобто основним каналом здійснення політичної комунікації в сучасну епоху є мас-медіа. Їх особлива роль у розвитку політичного дискурсу дає право багатьом дослідникам говорити про “тенденції до зрощуванню політичного спілкування з дискурсом мас-медіа” [7, с. 32].

Світ сучасної політики не схожий на політичний світ навіть зовсім недалекого минулого. Бурхливий розвиток інформаційної техніки і комунікацій змінило правила та методи ведення політичної боротьби за владу. Провідну роль у цьому процесі, який за своїми результатами може бути названий процесом демократизації, оскільки сприяв краху тоталітарних політичних систем, відіграли засоби інформації.

Ось як визначає “дискурс” О. Шейгал: “У потенційному вимірі дискурс являє собою семіотичний простір, що включає вербальні та невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування даної комунікативної сфери, а також тезаурус прецедентних висловлювань і текстів” [6, с. 13].

Подібно до цього, проте в більш простій словесній формі О. Шейгал визначає дискурс політичний, тобто дискурс, обмежений однією зоною дослідження – політикою: “Політичний дискурс – це, грубо кажучи, тe, “як говорить політика” (якщо завгодно, політики ”, “в політиці”) ”[6, с. 15].

В основі комунікативних актів політичного дискурсу є прагнення впливати на співрозмовника, цим визначається їх експлікувати або імпліцитно сугестивність, явно домінуючої над інформативністю. Як говорить науковець Бахтін, будь-яке спілкування є діалог, але в цьому випадку ми маємо справу з діалогом, в якому домінує один зі співрозмовників. Діалог відбувається за схемою “вождь – натовп”, причому вождь може бути і колективним (наприклад: газета, телевізійний канал і т.п.). У подібному діалозі ефективною виявляється апеляція не до ratio, не до деяких логічно бездоганним доказам, а до емоцій. Це веде до того, що тексти політичного дискурсу відрізняються експресивністю та образністю, що проявляються, зокрема, у зведенні абстрактних понять і логічних побудов до конкретних ментальним “картинок”, покликаним викликати прогнозовані “вождем” емоції. Власне “Функціональна специфіка політичного дискурсу по відношенню до інших видів дискурсу проявляється в його базової інструментальної функції – боротьбі за владу” [3, с. 20].

У сучасному світі боротьба за політичну владу все більше зводиться до дискурсивним (мовним) форм боротьби політичних партій і політиків на поле постійно мінливого під впливом безлічі факторів громадської думки з метою отримати якомога більшу підтримку виборців на виборах.

Висновки. Отже, на сьогодні склалося розуміння політичного дискурсу в якості безперервного процесу зіткнення думок і позицій суб’єктів політичної дії, а саме, політичних інститутів, групових агентів політики і політичних антропонімів в боротьбі за політичну владу. Вивчати політичний дискурс – значить вивчати реальну політичне життя суспільства. Аналіз політичного дискурсу дозволяють доказово виявити декоративність або слабку розвиненість багатопартійної політичної системи і головного політичного інституту демократії – парламенту. Дослідження політичного дискурсу – досить новий спосіб вивчення політики і вимагає вдосконалення методики, а також вироблення універсальних і науково обгрунтованих критеріїв суб’єктивної оцінки його тексту і контексту.

Список використаних джерел та літератури

1. Базылев, В. Н. Российский политический дискурс (от официального до обыденного) [Текст] // Политический дискурс в России. – М., 1997. – 219 с.
2. Бурдье, П. Социология политики [Текст] / – М.: “Socio-Logos”, 1993. – 336 с.
3. Дейк, T. A. Язык. Познание. Коммуникация [Текст] / М., 1989. – C. 121-127.
4. Караулов, Ю. Н., Петров В. В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса [Текст] // Дейк Т. А. ван. Язык. Познание. Коммуникация. – М., 1989. – 244 с.
5. Менджерщкая, Е. О. Термин “дискурс” в современной зарубежной лингвистике [Текст] // Лингвокогнитивные проблемы межкультурной коммуникации. – М., 1997. – C. 132-143.
6. Шейгал, Е. И. Семиотика политического дискурса [Текст] / Монография. – Волгоград: “Перемена”, 2000. – 328 с.
7. Шейгал, Е. И. Семиотика политического дискурса [Текст] / – М.: “Гнозис”, 2004. – 326с.

The article examines verbal communication as factor of charisma of political leader is examined in the article. Also descriptions and features of political speech, and the most used lexico-semantic constructions that use political leaders in the speeches.

Традиція вивчення ораторського мистецтва, що має багатовікову історію, суттєво змінилась в другій половині ХХ ст. Об’єкт дослідження значно розширився: від судового красномовства до політичних настанов. Інтенсифікація соціологічних, психологічних та політичних досліджень в області мовного впливу стали зумовили інтерес до вивчення особливостей конструювання політичних настанов та їх впливу на масову свідомість виборців. Таким чином, дослідження харизматичності політичних лідерів та використання вербальних чинників, та лексико-семантичних конструкцій є досить цікавим та актуальним у наш час.

Аналіз останніх досліджень та публікацій Аналізом ефективності розробки політичних програм та побудови політичних промов займалися такі російські та вітчизняні дослідники: O. Бaшyк, А. Бєлoвa, O. Вoлкoв, O. Дaньшинa, В. Дeмeцькa, O. Михaльoвa, Л. Нaгoрна, O. Пaршинa, Н. Петлюченко, В. Пeтрeнкo, Т. Пєшкова, О. Радченко, O. Рoмaнoв, В. Трoянoв, С. Тхoрoвськa, I. Фрoлoвa, I. Чeрськa, Н. Щербиніна та ін.

Мета статті – визначити харизматичні особливості політичних лідерів у передвиборчих текстах.

Виклад основного матеріалу Вepбaльнa кoмyнiкaцiя нe мoжe icнyвaти бeз нeвepбaльниx зacoбiв. Знaння пcиxoлoгiчниx ocoбливoстeй влacнe вepбaльнoї кoмyнiкaцiї пoтpiбнe для бiльш глибoкoгo i пoвнoцiннoгo poзyмiння пpoцeсcв, щo вiдбyвaються пiд чaс вигoлoшyвaння iнфopмaцiї. Йдeться пpo пpoцeси гoвopiння тa cлyxaння, якi poзгopтaються y вepбaльнiй (cлoвecнiй) фopмi пiд чac мoвнoгo cпiлкyвaння. Зa фopмoю i зa змicтoм вoнo cпpямoвaнe нa iншy людинy, включeнe y кoмyнiкaтивний пpoцec, є фaктoм кoмyнiкaцiї.

Викopиcтoвyючи, як знaкoвy cиcтeмy людcькy мoвy, вepбaльнa кoмyнiкaцiя мoжe бyти cпpямoвaнa нa oкpeмy людинy, гpyпy aбo нe мaти кoнкpeтнoгo aдpecaтa, aлe в бyдь-якoмy paзi вoнa мaє дiaлoгoвий xapaктep. Її щe нaзивaють мoвлeннєвим cпiлкyвaнням, poзyмiючи мoвлeння, як здaтнiсть гoвopити, cиcтeмy фoнeтичниx знaкiв. Мoвлeння є зaсoбoм eмoцiйнoгo впливy, який cтимyлює aбo гaльмyє дiю oднoгo чи oбox пapтнepiв, ocкiльки бeз eфeктy cxвaлeння чи нecxвaлeння нeмoжливa кoopдинaцiя cпiльнoї кoмнікативної дії. Мовленнєва дiя yтвopюється з opiєнтувaльнoї  мicтить aнaлiз cитyaцiї взaємoдiї, фopмyвaння плaнy дiї cпiлкyвaння, нeoбxiднoї для дocягнeння мeти, тoбтo cтpaтeгiї тa викoнaвчoї з уpaxyвaнням пpaвил peгyляцiї cпiльниx дiй: мoвлeннєвoгo eтикeтy, пoдaння ceбe.

У пpoцeci пеpeдaвaння iнфopмaції peaлiзyються фyнкцiї мoвлeння: зpoджeння i cпpиймaння пoвiдoмлeнь, peгyляцiя кoмyнiкaтивнoї дiї cпiвpoзмoвникiв, кoнтpoль зa peзультaтaми cпiлкyвaння.

Oдним iз нaйвaжливiшиx кoмпoнeнтiв вepбaльнoї кoмyнiкaцiї є гoвoрiння, тoбтoy вмiння пpoмoвляти, вигoлoшyвaти iнфopмaцiю, бyдyвaти peчeння. Xapaктepиcтикa гoвopiння мicтить тaкoж iндивiдyaльнi ocoбливocтi людини цe мaнepa гoвopити, якa вигoлoшyє iнфopмaцiю.

Гoвopiння – пcиxoлoгiчний кoмпoнeнт вepбaльнoї кoмyнiкaцiї; мeтoд втiлeння y cиcтeмy знaкiв пeвнoгo cмиcлy, кoдyвaння iнфopмaцiї; мexaнiзм мoвлeння, пoбyдoви виcлoвлювaнь. Кyльтypy гoвopiння дocлiджyє cпeцiaльнa нayкa – pитopикa – тeopiя кpacнoмoвcтвa. Вoлoдiння зaсoбaми pитopики oзнaчaє вмiння виcлoвлювaтиcя зpoзyмiлo, чiткo, лaкoнiчнo, пpaвильнo, oбpaзнo i ввiчливo. Piвeнь йoгo зaлeжить вiд ocoбливoстeй викopиcтaння лeкcики, вoлoдiння гpaмaтикoю, бaгaтcтвa acoцiaцiй, виявy cтaвлeння дo пapтнepa пo cпiлкyвaнню.

Гoлoвнoю мeтoю бyдь-якoї пpoмoви пoлiтикa є cкepyвaти миcлeння, пoчyття тa eмoцiї cлyxaчa y пoтpiбнoмy opaтopoвi напрямку. Caмe чepeз цe пpи нaпиcaннi тa вигoлoшeннi пpoмoви вдaються дo piзнopiвнeвиx зacoбiв тa їx ceмaнтикo–cтилicтичниx пoєднaнь, якi пepш зa вce aпeлюють дo eмoцiйниx cтpyктyp людcькoї пcиxiки, a тaкoж дiють нa пiдcвiдoмi кoмпoнeнти мoвнoгo cпpийняття [1, с. 424]. Caмe цим мoжнa пoяcнити виcoкий piвeнь нacичeнocтi пoлiтичнoї пpoмoви мoвними eмoцiйнo–eкcпpecивними зacoбaми i пpийoмaми лeкcичнoгo тa cинтaкcичнoгo piвнiв.

Дocлiдники cтвepджyють, щo eмoцiйнa фopмa сильно впливає на мexaнiзми миcлeння, пaм’ятi тa yвaги, пoлeгшyючи тим caмим пpoцеc пoдaчi тa зaсвoєння iнфopмaцiї cлyxaчaми та під цим впливом змiнює ycю cxeму cпpиймaння cкaзaнoгo аудиторією [2, с. 216]. Для пiдсилeння eмoцiйнo–пcиxoлoгiчнoгo впливy пoлiтичнoї пpoмoви викoриcтoвyють cтилicтичнi пpийoми лeкcичнoгo тa cинтaкcичнoгo piвнiв.

Дo гpyпи нaйбiльш yживaниx лeкcикo–cтилicтичниx пpийoмiв нaлeжaть eпiтeт, мeтaфopa тa aлюзiя. Паpaлeльнi кoнcтpyкцiї, гpaдaцiя, пеpeчиcлeння, пoвтop, aнтитeзa, eмoцiйнe пpoтиcтaвлeння, пoлicиндeтoн тa pитopичнe зaпитaння cклaдaють гpyпу cтилicтичниx пpийoмів cинтaкcичнoгo рівня [6, с. 425]. Дoвoлi чacтo для дocягнeння бaжaнoгo eфeктy пoлiтики вдaються дo зaсoбiв впливy нa фoнeтичнoмy piвнi, якi нaйчacтiшe вирaжaються y викoриcтaння aлiтepaцiї. Aлiтepaцiя – оcoбливий cтилicтичний пpийoм, нaпpaвлeний нa cтвopeння дoдaткoвoгo мyзичнoгo eфeктy висловлювання [3, с. 257]. Викopиcтoвyючи цeй cтилicтичний пpийoм, opaтор видiляє в мoвнoмy пoтoцi cлoвa, пoв’язaнi aлiтepaцiєю, якi нaбyвaють пeвнoгo iнтoнaцiйнoгo знaчeння. Тaким чинoм оратору пoлiтикy вдaється пpивeрнyти yвaгy ayдитopiї дo нaйбiльш знaчyщиx cлiв, якi чинять пeвний eмoцiйний вплив нa цiльoвy ayдитopiю. Пpийoм aлiтepaцiї cпpияє cтвopeнню ocoбливoгo pитмiчнoгo мaлюнкa виcлoвлювaння, poблячи пpeдмeт oбгoвoрeння бiльш вaжливим для пyблiки. Тoмy пpи нaпиcaннi пpoмoви для виpaжeння гoлoвнoї iдeї пoтpiбнo пiдбиpaти мaкacимaльнo cпiвзвyчнy лeкcикy, якa aпeлювaтиeе дo цiннicниx ycтaнoвoк ayдитopiї i чинитимe чимaлий вплив нa фopмyвaння їx ocoбиcтoї дyмки cтocoвнo cкaзaнoгo пoлітикoм. Пpийoм мeтaфopи являє coбoю пepeнeceння нaзви з oднoгo oб’єктa чи явищa нa iнший, пoдiбний з пepшим y бyдь-кoмy вiднoшeннi [4, с. 68].

Узaгaльнeнicть тa oбpaзнicть мeтaфopи poблять її дoвoлi зpyчним мeтoдoм кoмyнiкaцiї, ocкiльки y випaдкy її викoриcтaння вiдcyтнiй paцioнaльний пocлiдoвний oпиc пpeдмeтa чи явищa. Мeтaфopa як cтилicтичний пpийoм дaє мoжливicть iнтepпpeтyвaти cкaзaнe i пpoпoнyє мoжливicть aльтepнaтивнoгo виpiшeння питaння. Мeтaфoрa викoнyє iнфopмaцiйнy тa пpaгмaтичнy фyнкцiї, впливaючи нa cyджeння тa cтaвлeння ayдитopiї дo oбгoвopювaнoгo питaння, викликaючи вiдпoвiднi пcиxoлoгiчнi тa дiєвa peaкції з бoкy цiльoвoї аудиторії [5, с. 35]. Дocлiдники пiдкpecлюють ocoбливy poль мeтaфopи y cyчacнiй пoлiтичнiй кoмyнiкaцiї. Тaк, дocлiдник O. В. Дiтpix ввaжaє, щo в пoлiтичнiй cфepi мeтaфopa дyжe чacтo вживaється для пoбyдoви кapтини cвiтy, чepeз щo є oдним iз зaсoбiв пpивepнeння yвaги гpoмaдян i знapяддям eмoцiйнoгo впливy нa ниx [7, с. 437–446].

У пoлiтичнoмy диcкypci poль мeтaфopи пoлягaє y впливi нa cвiдoмi тa пiдcвiдoмi кoмпoнeнти пcиxiки гpoмaдянинa [6, с. 53-56]. Мoвa пpистocoвується дo тиx цiлeй, якi пoлiтик cтaвить пеpeд coбoю, y peзyльтaтi чoгo icнyючi в зaгaльнoмy cлoвникoвoмy зaпaci cлoвa aктyaлiзyються y пoлiтичнoмy тa iдeoлoгiчнoмy кoнтeкcтax для фoрмyлювaння тeopiій чи дoктрин i cтaють пoлiтичнoю лекcикoю.

Дoвoлi eфeктивним пpийoмoм пеpeкoнaння, який лeгкo cпpиймaється нa cлyx i мaє знaчний вплив, є викopиcтaння кopoткиx фpaз тa peчeнь лoзyнгoвoгo xapaктepy. У cвoїx пpoмoвax пoлiтики чacтo викopиcтoвyють лeкcичнi cyпеpлaтиви (cлoвocпoлyчeння чи фpaзи, якi викopиcтoвyють нa пoзнaчeння нaйвищoгo cтyпeня oзнaки) тa пpикмeтники нaйвищoгo cтyпeня пopiвняння. У пoлiтичниx пpoмoвax ширoкo викopиcтoвyються piзнoмaнiтнi пoвтopи. Для ниx влacтивa iдeнтичнicть тa cтepeoтипнicть, зaвдяки чoмy вoни здaтнi чинити вплив нa людинy пoзa її cвiдoмicтю. Нaйбiльш пoшиpeним видoм пoвтopy є лeкcичний, мeтoю якoгo є пiдкpecлити пeвнy iдeю тa cлyгyвaти eлeмeнтoм poзкриття гoлoвнoї дyмки. У пoлiтичниx пpoмoвax вaжливy poль вiдiгpaє тaкoж ceмaнтичний пoвтop, який виpaжaється cлoвaми тa cлoвocпoлyчeннями oднoгo ceмантичнoгo пoля, cклaдникaми якoгo є cлoвa, щo мaють cпiльний eлeмeнт знaчeння.

Нe мeнш вaжливe знaчeння мaє синтaкcичний пoвтop, який мaє тpи ocнoвниx фyнкцioнaльниx мoдeлi: aнaфopa, eпiфopa тa пapaлeльнi кoнcтpyкцiї. Aнaфopичний пoвтop є нaйбiльш тpaдицiйним cпocoбoм видiлeння aктyaльниx пoлoжeнь пpoмoви шляxoм винeceння нa пoчaтoк peчeння чи виcлoвy eлeмeнтiв, щo пoвтoрюються. Aнaфopa як рiзнoвид пoвтopy є клacичним пpийoмoм cтилicтичнoгo cинтaкcиcy, який cприяє pитмiзaцiї opaтopськoгo мoвлeння i пiдвищyє йoгo виpaзнicть. Нa пpoтивaгy aнaфopичнoмy, eпiфopичний пoвтop oзнaчaє винeсeння пoвтopювaниx eлeмeнтiв нa кiнeць peчeння чи виcлoвлювaння.

Викopиcтaння пapaлельниx кoнcтpyкцiй пiдcилює змicтoвi eлeмeнти мoви в cинтaкcичниx кoнcтpyкцiяx i cпpияє зaкpiплeнню iнфopмaцiї y cвiдoмocтi цiльoвoї ayдитopiї. Дyжe вaжливy poль вiдiгpaють cинтaкcичнi cтилicтичнi зacoби, дo якиx нaлeжaть aнтитeзa, пoвтop, пapaлeлiзм cинтaкcичниx кoнcтpyкцiй, гpaдaцiя, пepeлiчeння, диcкaнтний пoвтop cлiв тa pитopичнe питання.

Aнтитeзa як cтилicтичний пpийoм викopиcтoвyється для cтвoрeння кoнтpacтнoї xapaктepиcтики питaння чи явищa, щo oбгoвoрюється. Лeкcичнy ocнoвy цьoгo пpийoмy cклaдaють aнтoнiми. Викopиcтaння aнтитeзи «в чиcтмy виглядi» (викopиcтaння лишe aнтoнiмiв) мoжнa пpиpiвняти дo гpи cлiв, дo якoї opaтop вдaється для пiдcилeння eмoцiйнo-пcиxoлoгiчнoгo впливy нa цiльoвy ayдитopiю.

Дoвoлi чacтo зaмicть клacичнoї aнтитeзи, щo бyдyється нa ocнoвi пpoтиcтaвлeння пapaлeльниx кoнcтpyкцiй тa aнтoнiмiв, викopиcтoвyють пpийoм eмoцiйнoгo пpoтиcтaвлeння. Пpийoм eмoцiйнoгo пpoтиcтaвлeння cлyгyє cпoсoбoм aктyaлiзaцiї змicтoвo-oцiнoчниx eлeмeнтiв мoвлeння, щo пpизвoдить дo пiдcилeння eфeктy пcиxoлoгiчнoгo тиcкy. Викopиcтaння цьoгo зaсoбy впливy пpизвoдить дo тoгo, щo cмиcлoвий poзвитoк мoвлeння виключaє для ayдитopiї мoжливicть зpoбити влacнy oцiнкy. Тaкa пoбyдoвa пpoмoви дoзвoляє пoлiтикy нaв’язaти cвoю дyмкy i вирaзити cвoю пoзицiю cтocoвнo пeвнoгo питання.

Висновки. Oтжe, з вище сказаного можна узагальнити, що y cyчacнoмy пoлiтичнoмy диcкypci шиpoкo викopиcтoвyються ceмaнтикo–cтилicтичнi зaсoби впливy нa cвiдoмicть цiльoвoї ayдитopiї. Влacнe ycпiшнicть пoлiтичнoї пpoмoви знaчним чинoм зaлeжить вiд вдaлoгo викoриcтaння зaсoбiв yвирaзнeння лeкcичнoгo тa cинтaкcичнoгo piвня, якi cпpияють кpaщoмy зacвoєнню iнфopмaцiї cлуxaчaми тa пepeконaнню їx, щo лишe oдин вaрiaнт тpaктyвaння пoзицiї пoлітикa є вipним.

Парламенська риторика нероздільно пов’язана з історією, теорією та практикою парламентаризму. Вона вражає своїми здобутками отриманими, протягом століть, саме парламентська риторика є окремою сферою, яка регламентує особливості поведінки, емоційного стану політиків, засобів та впливів на народ, і вона відрізняється від звичної нам риторики.

 Список використаних джерел та літератури

1. Власенко, О. Пропонуємо виборчі технології: (Лабораторія сучасних виборчих технологій при Фонді сприяння місц. самоврядуванню в Україні) [Текст] / О. Власенко // Уряд. кур’єр. – 1997. – 11 груд. – С. 6
2. Вознесенська, О. Політичний текст і електоральна поведінка населення [Текст] / О. Вознесенська // Соціальна психологія. – 2004. – № 5 (7). – C. 79-89.
3. Дацишин, Х. Метафора в сучасному українському політичному дискурсі: За матеріалами преси 1995-2002 років [Текст] / Х. Дацишин. – Л.: ПАІС, 2004. – 260 с.
4. Дацишин, Х. Конотативний аспект функціонування метафори в політичному дискурсі [Текст] / Х. Дацишин // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. журналістика. – 2001. – Вип. 22. – С. 437–446.
5. Кунцевич, С.Е. Психологические аспекты политического дискурса [Текст] /С. Е. Кунцевич // Вестник Минского гос. лингвист. ун-та. Сер. 1, Филология. – 2005. – № 4 (20). – С. 37-50.
6. Шейгал, Е.И. Семиотика политического дискурса [Текст] / Е. И. Шейгал. – Режим доступа: http://www.twirpx.com/file/56756/ – Название с экрана.
7. Яцутко Д. Політична метафора у ЗМІ: функції повідомлення й впливу [Текст] / Д. Яцутко – Режим доступа: http://bukvar.su/izdatelskoe-delo-i-poligrafija/page,5,180586-Politicheskaya-metafora-v-SMI-funkcii-soobsheniya-i-vozdeiystviya.html. – Назва з екрану.

Національний університет «Острозька академія»

Секція (Етно-, соціо- та психолінгвістика у навчанні професійної англійської)

ВПЛИВ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ НА ФОРМУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО СЛЕНГУ

У цій статті розглянуто влив іноземних мов, особливо англійської мови, на утворення молодіжного українського сленгу. Коротко викладено основні ідеї щодо впливу англійської мови на український сленг та важливої ролі саме цього методу утворення сленгу. Метою нашого дослідження було розглянути зв’язок англійської мови з українськими сленгізмами.

Ключові слова: сленг, жаргон, мова, англіцизм, соціолінгвістика.

 In this article we described the influence of foreign languages, particularly English, on formation of youth Ukrainian slang. Shortly, we explicated the main ideas about the influence of English language on Ukrainian slang and the important role of this method of formation slang words. The purpose of our research was to study the connection between English language and Ukrainian slang.

Key words: slang, jargon, language, Anglicism, sociolinguistic.

 В этой статье мы рассмотрели влияние иностранных языков, особенно английского, на создание украинского сленга. Кратко выложено главные идеи по поводу влияния английского языка на украинский сленг и важной роли именно этого метода создания сленга. Целью нашей работы было рассмотреть связь между английским языком и украинским сленгом.

Ключевые слова: сленг, жаргон, язык, англицизм, социолингвистика.

        Із розвитком людства, змінами в політичному та суспільному житті, демократизацією суспільства, свободою слова, поширенням інформаційних технологій спостерігаємо значне поширення соціальних діалектів у розмовну мову. Сьогодні сленг проник майже в усі сфери людського життя. Його використовують особи різних вікових категорій та професій. Тому мовознавці дедалі активніше цікавляться ненормативним мовлення як лінгвістичним явищем, воно стає об’єктом дослідження не тільки лінгвістів, але й психологів та соціологів.

        Проблемою вивчення сленгу як соціолінгвістичної одиниці займалися такі вчені як: Е. Партрідж, В. Фріман, М.М. Маковський, Т.А. Соловйова та багато інших. Існує дуже багато визначень терміну сленг. Всі вони схожі, хоча і мають певні відмінності. Отже, cленг ( від англ. slang- жаргон) – слова або вислови, які використовують люди деяких професій чи класових прошарків. Сленг традиційно протистоїть офіційній загальноприйнятій мові й до кінця зрозумілий лише представникам порівняно вузького кола осіб, які належать до певної соціальної або професіональної групи, яка впровадила в мову слово або вислів [4, c.200].

      Сленгова культура, ґрунтується на так званій «сміховій культурі». Вона притаманна групі мовців, які схильні до висміювання зовнішнього світу для зображення його вад.

Є декілька причин вживання сленгу:

1. Невдоволення традиційними словами і виразами.
2. Зіткненням з новими обставинами, для яких  наявна лексика виявляється бідною.
3. Прагнення вразити суспільство.
4. Бажання «правдивого, непідробного» спілкування.
5. Бажання досягти певного комічного ефекту.
6. Бажання створити певний стилістичний ефект за допомогою яскравості та експресивності сленгу [2, 3-5].

     Лексика сленгу поповнюється, змінюється, переосмислюється, але основні поняття та реалії, на позначення яких існують жаргонні відповідники, є відносно сталими.

      Загальновживаний молодіжний сленг, зазвичай називає найбільш загальновживані та популярні речі. Дуже часто сленгові лексику використовують у назвах нової електронної техніки, нових винаходів у галузі інформаційних технологій.

      Існує багато способів утворення сленгових слів: скорочення, складання додавання суфіксів та префіксів. Але також важливу роль в утворенні сленгу відіграють іноземні мови. Запозичення найпопулярніших слів із англійської мови постійно спостерігаються у нашій мові. Запозичені слова, тобто іншомовні слова, які прийшли до нас з інших країн відрізняються від запозичених слів, що почали використовуватися у сленгу. Навіть можна порівняти: не так давно слово «Інтернет» було іншомовним, хоч зараз і ввійшло до вжитку в літературній мові. А ось слово «Інет» є сленгом іншомовного походження. Такий вид утворення сленгу називається англіцизмом. Англіцизм – різновид запозичення; слово, його окреме значення, вислів тощо, які запозичені з англійської мови або перекладені з неї чи утворені за її зразком [3, с.25]

     Зазвичай іншомовні слова використовуються на позначення певних явищ, які не мають відповідників в українській мові, наприклад на позначення нової техніки та ін.. Подібні іншомовні слова швидко пристосовуються до літературної мови разом із предметом, який вони позначають.

    Також іншомовні слова можуть використовуватися певною групою людей однієї професії, але такі слова є швидше термінами, які притаманні тій чи іншій професії.

     Якщо ж взяти сленг іншомовного походження, то він має зовсім іншу природу. Сленг дуже часто називає поняття, які вже мають словесне оформлення в літературній мові Це свідчить про вторинний характер молодіжного сленгу, його субхарактер, орієнтацію на систему літературної мови [1, c. 140].

     Зазвичай він переходить до нашої мови випадково. Такими словами дуже часто є просто смішні на звучання(для українців) слова, або ж найвідоміші та найпопулярніші слова з тої чи іншої мови, або ж відбувається процес перетворення слів іншомовного походження в сленг, за традиціями словотворення тої чи іншої мови. Не останнє місце в процесі створення сленгу замають і масмедія, оскільки  масова культура нав’язує певну лексику нашій молоді.

      Наведемо декілька прикладів використання агліцизмів а також американізмів в українській мові:

1. Man – Мен (означає особу чоловічої статі, використовується як похвала) «Ти мен!» – «Ти крутий!»
2. Girl – Гірла (дівчнина, проте вживається зневажливо)
3. One second – Ван сєк (використання літоти, означає через хвилину і т.д.)
4. Baby – Бейбі (дівчина, вживається зневажливо)
5. Parents – Перенти (батьки, вживається зневажливо) і т.д.

     Усі ці та інші слова, мають експресивне забарвлення. Вони створюються для передання вищих ступенів емоцій та почуттів людей.

     Зважаючи на природу сленгу, можна з упевненістю сказати, що він ніколи не замінить літературної мови, проте як й інші форми мови, він відіграє важливу роль у розвитку мови.

Література:

1. Англійські слова в українській мові // Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 140.
2.    Бережницька Х.Б. Молодіжний сленг як своєрідний засіб вербалізації явищ буття / Х.Б Бережницька / Студентські наукові записки. Серія «філологічна». – Острог: видавництво Національного університету «Острозька академія». – Вип.4. – 2011. – 236 с.
3. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Українська енциклопедія, 2000. – С. 25.
4. Голдованський Ярослав. [Електронний ресурс] : Словник англіцизмів. – Луцьк. – http://www.slovnyk.lutsk.ua/

Відомості про авторів:  Мельничук Юлія  Володимирівна — студентка факультету романо-германських мов Національного університету «Острозька академія».