Науковий керівник – Ковальчук І. В.,

кандидат психологічних наук, доцент.

У статті здійснено аналіз проявів граматичної інтерференції у контексті оволодіння студентами іноземною мовою (англійською). Зазначено особливості цього процесу, способи використання граматичних одиниць, притаманних рідній мові в системі англійської та проаналізовано зразки письмових висловлювань студентів.

Ключові слова: мова, іноземна мова, граматика, морфологія, інтерференція, висловлювання, порівняльний аналіз.

The article analyzes the manifestations of grammatical interference in the context of mastering a foreign language (English). Features of this process, ways of using in English language grammatical units inherent in the native language were specified and samples of written expression of students were analyzed.

Keywords: language, foreign language, grammar, morphology, interference, expression, comparative analysis.

Актуальність теми. Як уже було зазначено у роботі, у процесі мовленнєвої діяльності лінгвістична інтерференція може проявлятися на різних рівнях. Одним із важливих рівнів оформлення думки є граматичний. Попередній підрозділ доводить, що граматика української та англійської мов має суттєві відмінності у різних аспектах. Адже саме відмінне у системах мов є причиною виникнення мовної інтерференції.

Матеріалом для нашого дослідження слугували есе, які були написані студентами після зрізу на рівень знань англійської мови у НаУ «ОА» наприкінці вересня 2014 року. Нами було проаналізовано письмові роботи студентів факультету романо-германських мов (спеціальність англійська мова та література). У загальному було зроблено аналіз 40 есе, що складає близько 10 200 мовних одиниць (слів). У процесі дослідження студентських есе було виявлено низку помилок, спричинених різними аспектами граматичної інтерференції, а саме – морфологічного та пунктуаційного аспектів [5].

Виклад основного матеріалу. З-поміж помилок морфологічного рівня інтерференції було виокремлено наступні закономірності у кожній з проаналізованих частин мов:

• Іменник – помилки в категорії числа та у використанні присвійного відмінку;
• Дієслово – особові закінчення;
• Прикметник – ступені порівняння;
• Артикль – помилкове використання, пропущення артиклів.

Першою було проаналізовано називну частину мови – іменник. Необхідно зазначити, що оскільки в українській мові множина іменника утворюється за допомогою додавання закінчення –и(і) до однини іменників, то досить незвичним для українського мовця є внутрішня флексія іменників, зміна кореневих голосних в утворенні множини,:

«My father is a policemen» замість правильного «My father is a policeman». Це також стосується споріднених слів, які мають у своєму словотворі частку «man» – gentleman, woman, fireman, snowman, etc.

Хоча закінчення множини в українській мові не на приголосну, у процесі вивчення англійської мови студенти засвоїли досить простий спосіб творення множини: додавання закінчення – (e)s і у контексті цього роблять помилки у творенні множини іменників слабкої форми: сhild – childs замість child – children.

Утворення множини іменника згідно сформульованого речення українською мовою: «Я намагаюсь відвідувати своїх дідуся і бабусю на усі свята» в українському варіанті речення правильно вжити множину слова «свято», але в англійській мові, вживаючи квантифікатор «every», «I try to visit my grandparents every holidays» – необхідно слово «свято (holiday)» залишити у формі однини.

Не можемо не зазначити ще один важливий аспект, який не є притаманним носіям української мови та порушує розуміння повідомлення реципієнтом – особливості присвійного відмінку в англійській мові. В англійській мові він має досить вузький спектр вживання і особливістю є те, що цей присвійний відмінок ставиться перед означуваним словом, що є відмінним від випадків вживання в українській мові та є причиною інтерференції студентів на цьому граматичному рівні. «If to talk about my friend’s, I don’t have a lot of friends. I have two best friend’s Arthur and Ivan.» – «If to talk about my friends, I don’t have a lot of friends. I have two best friends Arthur and Ivan.»У зазначеному прикладі бачимо, що Possessive Case є складною темою для тих, хто вивчає англійську мову як іноземну.

Дієслово як морфологічна категорія є також важливим аспектом дослідження морфологічної інтерференції, адже, порівнявши його з іншими частинами мови у сучасній англійській мові, ми помітили, що дієслово має досить велику систему словозміни. Оскільки вже було раніше доведено що англійська мова є прикладом аналітичної, то і в дієсловах цієї мови переважають аналітичні форми, а у дієсловах української – синтетичні.

Незвичним для українських мовців є необхідність додавання частки «to» до потрібної форми дієслова, через вплив рідної мови, До прикладу наведемо речення з проаналізованих есе:

«I like read books, especially about philosophy» – «Я люблю читати книги, особливо про філософію».

«I love spend my free time with my lovely family.» – «Я люблю проводити вільний час з моєю улюбленою сім’єю.»

«I started go to school.» – «Я почала ходити до школи.»

« like to do everything.» – «Я все люблю робити.»

Важливою особливістю дієслова в англійській мові є те, що зміни в особових закінченнях дієслова відбуваються лише у третій особі однини, наприклад, провідміняємо дієслово «to love»:

I love

You love

He/she/it loves

We love

They love

You love

На противагу граматичним правилам української мови, лише у третій особі однини в англійській мові додається закінчення – (e)s, в той час, коли в українській мові зміна закінчень відбувається у кожній особі:

Я люблю

Ти любиш

Він/вона любить

Ми любимо

Вони люблять

Ви любите

У проаналізованих есе було також виявлено зразки граматичної інтерференції у вживанні особових форм дієслова. Студенти, накладаючи свої знання граматики рідної мови, ставлять закінчення – (e)s там, де у англійській мові його б не мало бути. До прикладу, наступні речення: «They makes a nice couple» – «Вони – гарна пара.» «They helps me a lot both with learning and having a good time» – «Вони дуже допомагають мені і з навчанням і з гарним проведенням часу.»

Для правильного граматичного оформлення вище зазначених речень, потрібно замінити особову форму дієслів: «They make a nice couple» та «They help me a lot both with learning and having a good time.»

Також, не притаманним для українського мовця є англійське «I am», яке є частиною Verb Phrase в граматиці англійської мови. Для того, щоб англійською мовою описати свій емоційний або фізичний стан, потрібно використовувати граматичну конструкцію «I+to be +adj». «I am happy to see you», «I am exhausted after classes», etc. Граматична конструкція реалізується не лише у теперішньому часі, а й у інших часових формах дієслова активного стану.

В українській мові достатньо просто сказати: «Я радий тебе бачити», «Я виснажений після уроків» і т.д. Тому не дивно, що студенти, які вивчають англійську мову як іноземну, допускають подібні помилки, проаналізувавши есе, ми помітили, що трапляються випадки, коли студент упускає дієслово «to be»: «I have many friends. I very glad that have them.», замість правильного: «I have many friend. I am very glad that have them.»

Прикметник в англійській мові не змінюється за родами числами і відмінками, що робить цю частину мови в англійській мові суттєво відмінною від прикметника в українській граматиці. Для англійської мови притаманна лише зміна форми прикметника за ступенями порівняння.

Не зважаючи на те, що в обох досліджуваних мовах творення ступенів порівняння відбувається і синтетично і аналітично, саме у цьому аспекті студенти допускають помилки, тому що є прикметники, ступені порівняння яких творяться суплетивно. Наприклад: «It is good than was previously.» – « Це краще, ніж було раніше.» прикметник «good – better – the best» вищий ступінь порівняння, який використовують для порівнянь, у продемонстрованому випадку потрібно було вжити форму «better». «It is better than was previously.»

Також важливим нюансом вживання найвищого ступеня порівняння у твердженнях англійською мовою є те, що він вживається з означеним артиклем «the»: «He is best person in my life» – «Він найкраща людина у моєму житті.» Оскільки в українській мові префікс най- вже є частиною найвищого ступеня порівняння, в англійському висловлюванні студенти пропускають артикль, який є невід’ємною ознакою найвищого ступеня порівняння (the most, the best, the least, etc.)

Окрім того, у процесі аналізу студентських робіт, було помічено, що інколи вони помилково вживають вищий ступінь порівняння прикметника: «After my school degree I had not as higher level of my English as I want» замість простого формулювання: «…not as high as I want.»

Артикль як категорія морфології потребує особливої уваги носіїв слов’янських мов, які вивчають англійську мову, тому що для граматично правильного висловлювання англійською, необхідним є вживання артиклів перед іменниками. Лише в окремих граматичних випадках вони можуть бути упущені або замінені присвійними чи неозначеними займенниками (some, any).

У контексті вище зазначеного, під час перевірки есе, написаних студентами різних курсів спеціальності англійська мова та література НаУ «ОА», було виявлено, що найбільша кількість помилок саме у вживанні артиклів, що пояснюється тим, що для рідної мови студентів не є притаманним використання артиклів.

Помилки у вживанні артиклів, ми поділили на дві групи:

• Відсутність артикля;
• Неправильне вживання.

Отож, наведемо приклади помилок зі студентських робіт до першої групі:

«She is teacher» – у цьому випадку, коли студент описував вид діяльності своєї мами, можна вжити і означений і неозначений артикль. Якщо далі мова не йде про уточнення, то можна просто вжити неозначений артикль: «She is a teacher.»

«I have a/the friend, which I know since my childhood. Her name is Ilona.» – у цьому реченні можна вжити і означений і неозначений, оскільки студентка вперше у своєму висловлюванні говорить про свою подругу, то можна вжити неозначений артикль, але оскільки вона говорить про конкретну подругу і називає її ім’я, то можна перед іменником поставити означений артикль. Так само і в наступних прикладах зі студентських робіт:

«My father is a/the head of our family, he is strong and brave»

«I am a student of Ostroh academy.»

«In free time, I go to a/the picnic»

«It is not less important for me to know a\the language»

Окрім того, що у студентських есе були виявлені випадки відсутності артиклів, також варто зазначити і випадки неправильного вживання артиклів перед іменниками.

В англійській мові є два неозначених артиклі a/an, які вживаються в залежності від іменника,перед яким він стоїть. «As I had had a intention to enter the Ostroh Academy, and my dream came true.» Бачимо, що перед іменником «intention» студент вжив неозначений артикль, але перед іменниками, що починаються на голосний (не букву, а звук), потрібно ставити артикль an: «As I had had an intention to enter the Ostroh Academy, and my dream came true.» Також, трапляються помилки із вживання неозначеного артикля з іменником множини: «I like to draw or write a poems.» [5].

Таким чином, можемо констатувати, що морфологічний аспект є досить важливим у контексті виникнення граматичної інтерференції у процесі вивчення англійської мови як першої іноземної. Адже і усне і писемне мовлення містить у собі ключові граматичні одиниці – слова, правильне формування і використання яких є запорукою ефективного процесу комунікації.

Пунктуація є важливою складовою граматики не лише української чи англійської мов, вона візуально допомагає реципієнтові письмового повідомлення зрозуміти глибше про що йдеться у повідомленні. Адже за допомогою розділових знаків автор повідомлення може змінювати інтонаційні відтінки та й загалом редагувати загальний смисл висловлювання переміщуючи, або замінюючи розділові знаки.

У досліджуваних есе пунктуаційний рівень граматичної інтерференції у білінгвізмі (українська, англійська мови) проявляється лише у розстановці ком, правила пунктуації для інших розділових знаків мають деякі відмінності, як зазначалось у попередньому підрозділі роботи, але оскільки студенти вчать англійську мову як іноземну та лише вдосконалюють свої навички письмової комунікації, то різноманіття пунктограм не є значним .

З-поміж проаналізованих студентських робіт варто зазначити наступні пунктуаційні помилки, зумовлені перенесенням знань щодо пунктуаційних норм рідної мови, зокрема:

• Пунктуація у простих реченнях з однорідними членами;
• Розстановка ком за наявності вставних конструкцій;
• Пунктуація у складному реченні.

Вставні слова чи конструкцій означають не якийсь член речення, а зазвичай стилістично оформлюють думку, виражаючи ставлення мовця до переданої інформації, висловлення в цілому. В англійській мові досить часто це ввідні слова, які стоять на початку речення. До прикладу наведемо речення зі студентських есе:

«In my spare, time I like to draw.» – «У вільний час я люблю малювати.» Можливо, через те, що формулювання думки відбувається рідною мовою, кома в англійському реченні після ввідної фрази « In my spare time…» відсутня.

«In the moment, I live in Ostroh, though my home is in Khmelnitsky region.» – «Зараз я живу в Острозі, хоча моя домівка в Хмельницькій області»

«For me, the best way to improve the skills is communicating with other English-speakers.»

«Also, friend can support you.»

«For me, the most entertaining way to improve my English is to watch shows and films in English.»

У граматиках обох мов є складносурядні (з двома або більше рівноправними частинами) і складнопідрядні речення (з головною та залежною частиною). У письмових висловлюваннях студентів було виявлено і проаналізовано пунктуаційні помилки у складносурядних реченнях.

Для того, аби зробити своє висловлювання повним та показати майстерність свого мовлення, студенти, особливо у письмових висловлюваннях, дуже часто використовують саме складні конструкції речень. В українській мові у складносурядному реченні, яке складається з двох частин, кома між ними не ставиться, оскільки вони граматично та інтонаційно поєднуються сполучником сурядності [3].

Аналізуючи студентські есе, було виявлено, що студенти не ставлять кому між частинами складносурядного речення, накладаючи свої знання української граматики на практику письмового висловлювання англійською. Наприклад: «My name is Yulia, and I came from Kovel, Volyn region.» За правилами української пунктуації студентка не поставила кому перед сполучником «and», який розділяє частини складносурядного речення. Так само і в наступних двох прикладах: «I am the only child in my, and I am extremely contented that my parents pamper me with unconditional love!» «He is a worker, and he is a real professional of his job.» – окрім пунктуаційної помилки у реченні вжито українську структуру «he is a real professional of his job» – «він справжній професіонал своєї справи», англійською мовою варто було просто написати «he is a real professional»

Висновки. Отож, після аналізу робіт за двома аспектами граматичної інтерференції – морфологічним та пунктуаційним, можемо зробити висновки, що граматика української мови впливає на добір форм слів та пунктограм. У процесі вивчення англійської мови студентами, знання та граматичні навички рідної мови мають відображення у граматичному оформленні думок англійською мовою, що у свою чергу, спричиняє виникнення більшої кількості помилок у письмових повідомленнях іноземною мовою та може стати причиною непорозумінь між автором і реципієнтом.

Література:

1. Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика англійської та української / Ю.О. Жлуктенко – К. : Радянська школа, 1960. – 160 с.
2. Покорна Л. Інтерферуючий вплив української мови під час навчання структурі англійського речення / Людмила Покорна // Науковий вісник Херсонського державного ун-ту. Сер. Лінгвістика. – 2014. – Вип. ХХІ. –С. 89 – 92.
3. Почтарьова Л. Я. Характеристика труднощів, які виникають під час вивчення іноземної мови та рекомендації щодо їх подолання / Л. Я. Почтарьова // Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. «Дні науки-2012» (12-14 квітня 2012 року). – Прага, 2012. – С. 48–50.
4. ABBY Lingvo: Online Dictionary – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до словника: http://www.lingvo.ua/uk
5. LEXILAB // Лекосикографічна лабораторія. Корпус англійської мови. НаУ «ОА».

Науковий керівник – Ковальчук І. В., кандидат психологічних наук, доцент

У статті розглянуто та проаналізовано особливості граматик англійської та української мов. Зазначено спільні та відмінні ознаки граматичних систем. У цій статті продемонстровано особливості морфології зазначених мов, зокрема іменника, прикметника, дієслова, сполучника.

Ключові слова: мова, граматика, морфологія, іменник, прикметник, дієслово, порівняльний аналіз.

The article deals with the peculiarities of English and Ukrainian grammar systems. Indicated common and distinctive features of grammar. This article demonstrated morphology these languages, including nouns, adjectives, verbs, conjunctions.

Keywords: language, grammar, morphology, noun, adjective, verb, comparative analysis.

Актуальність теми. Для того, щоб отримати цілісне уявлення про спільні та відмінні риси граматики англійської та української мов, вважаємо доцільним порівняти такі аспекти як морфологію, пунктуацію та синтаксис. Порівнюючи та аналізуючи морфологію обох мов, слід порівняти особливості частин мови: іменника, прикметника, дієслова та  службових частин мови.

Виклад основного матеріалу. Іменник в українській мові характеризується наявністю трьох граматичних категорій: 1) категорії відмінка, вираженої парадигмою відмінювання, що складається з шести відмінків; 2) категорії числа, що у свою чергу складається з двох чисел – однини та множини; 3) категорії граматичного роду, що представляє три роди – чоловічий, жіночий, середній, які мають відповідне морфологічне вираження. На відміну від української, іменник в англійській мові характеризується наявністю двох граматичних категорій: 1) категорії числа, що складається з двох чисел – однини та множини; 2) категорії детермінованості (означеності-неозначеності), що виражена артиклями у препозиції [4, с. 8].

Категорія числа представлена в обох зіставних мовах, але не однаково. З англійських іменних частин мови вона характерна тільки для іменників. Основним способом утворення форм множини в англійській та українській мовах є зовнішня флексія, іноді супроводжувана змінами кореневих приголосних: англ. Knife − knives; укр. друг − друзі.

В англійській мові є декілька іменників, форми яких зберігають залишки англо-саксонської палатальної переголосівки – спосіб формотворення, що зветься внутрішньою флексією: goose−geese;  foot−feet; mouse−mice.

Іншою особливістю англійської мови, не властивою українській        мові, є запозичення іменників з інших мов разом з іншомовною          флексією множини: antenna – antennae, datum − data, phenomenon−  phenomena, хоч і спостерігається тенденція до витіснення іншомовної флексії споконвічною флексією -s: antenna − antennas, medium – mediums поряд з antennae та media відповідно.

Форми множини без флексії в українській мові мають тільки запозичені іменники, що закінчуються на деякі голосні: укр. колібрі,  пончо, кенгуру. А в англійській мові флексії множини позбавлені досить численні навіть одвічно германські іменники: deer, sheep, swine, tneut [3, с. 9].

Відносно категорії роду між українською та англійською мовами розбіжності більш суттєві, ніж у сфері категорій числа і відмінка. Рід є однією з найхарактерніших категорій української мови, у той час як в англійській мові граматична категорія роду відсутня. В українській мові рід як мовна категорія притаманна усім іменникам, за винятком pluralia tantum. Кожен іменник у складі своїх сем, що визначають його граматичну сутність, обов’язково має сему роду – чоловічого, жіночого та середнього. В англійській мові суто граматичні засоби вираження значення роду відсутні. Лише одним суфіксом, що виражає значення жіночого роду є -ess: actor – actress, heir – heiress, lion – lioness, tiger – tigress [3, с. 13-16].

В українській мові прикметник – це самостійна частина мови, що передає не процесуальну (семантичну) ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. На відміну від українського , прикметник в англійський мові не має узгодження з іменником і в цьому сенсі наближається до мов зовсім іншого типу аглютинативних, наприклад тюркських, в яких відсутність уродження з іменником має типологічний характер. У той же час в англійський мові, як і в український, прикметник позначає ознаки, якості або властивості предметів і має морфологічну виражену категорію ступеня якості (порівняння).

В індоєвропейській прамові значення імені і атрибутивне значення передавалося іменником. Прикметник – продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника і утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремилися від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально граматичні відмінності між ними, він почав функціонувати як самостійна частина мови [3, с. 21-22].

Дієслово в українській мові характеризується наявністю семи граматичних категорій: 1) категорії виду, що виражається морфологічними формами доконаного та недоконаного видів; 2) категорії часу, що знаходить своє вираження у формах п’яти часів – трьох форм часу недоконаного і двох форм доконаного виду; 3) категорії стану, що має морфологічні вираження у вигляді форм активного, зворотно-середнього і пасивного стану; 4) категорії способу, представленої формами трьох способів – дійсного, наказового та умовного; 5) категорії особи, вираженої особовими закінченнями; 6) категорії числа, вираженої особовими закінченнями; 7) категорії роду у формах однини минулого часу. У системі англійського дієслова подані наступні граматичні категорії: 1) категорія часу, що виражена трьома формами часу – теперішнім, минулим та майбутнім; 2) категорія способу – дійсного, наказового, умовного I, умовного II, передбачуваного: 3) категорія стану, що має морфологічні вираження (у формі) у вигляді форм активного та пасивного стану; 4) категорія виду, подана формами двох видів – загального і тривалого; 5)категорія часової віднесеності, поданої формами перфекту; 6) категорія особи, виражена в теперішньому часі морфемою -(е)s та нульовими морфемами в інших особах; 7) категорія числа [1, с. 32-33].

Розглянемо також особливості службових частин мови. В українській мові відношення між словами передаються за допомогою керованих відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прикметників чи числівників від керуючих дієслів, іменників, прикметників, займенників, числівників, прислівників; зв’язковою ланкою між ними виступає прийменник.

У сучасній англійській мові відмінкові закінчення майже повністю відсутні. Тому особливе значення мають прийменники, будучи разом з порядком слів одним з головних засобів враження відмінкових відношень. Прийменник має лексичне і граматичне значення. Лексичне значення більш виразне у недавно утворених прийменниках тобто похідних (уздовж, ззаду; along, behind) і менш прозоре у прийменників первісних (на, on,in). Прийменники, як і кожне слово, має граматичне (категоріальне) значення, що розуміється як властивість прийменників указувати на характер синтаксичних відношень між словами (підрядний зв’язок).

Категоріальне значення прийменника не залежить від значення інших слів, які він з’єднує. Деякі англійські прийменники виконують суто граматичну функцію, передаючи у сполученні з іменниками (або займенниками) ті ж відношення, які в українській мові передаються непрямими відмінниками без прийменників. До таких прийменників належать: of, що у сполученні з іменником відповідає українському родовому відмінку: The roof of the house is painted blue; to – відповідає загальному відмінку, визначаючи особу, на яку спрямована дія: He explained the rule to the student; by – відповідає орудному відмінку, визначаючи дійову особу після дієслів у пасивному стані: The letter was signed by the director; with – відповідає орудному відмінку, визнаючи предмет, за допомогою якого виконується дія: He cut the paper with a knife.

Сполучники як в українській так і в англійській мові вживаються для поєднання членів речення (слів та словосполучень) в складі простого речення і цілих синтаксичних структур у складі складного речення. Вони виражають різноманітні зв’язки між членами речення і між реченнями. Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв’язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. За походженням виділяються два типи сполучників: непохідні – і, а, бо, ні, та, чи; and, but, or, if, so, що складаються з одного кореня; похідні – або, аби, ніби, якщо; because, unless, untill, що складаються з кореня і префікса або суфікса і утворилися від різних частин мови (дієслів, займенників, прислівників).

За морфологічною будовою вирізняється три типи сполучників: а) прості (непохідні; simple) б) складні (compound) – також, немовби, зате, проте; however, therefore, nevertheless; в) складені (composite), що складаються з декількох слів: тому що, у зв’язку з тим, через те, що; in order that, as soon as, for the reason that.

Сполучник не є членом речення, має послаблене лексичне значення, не може бути заміненим якимось синонімічним сполучним словом, не співвідноситься ні з яким корелятом у головному реченні і не має логічного наголосу.

На відміну від сполучників та прийменників, частки не є засобом вираження синтаксичних відношень. Частки поділяються на ті, що мають вільне або фіксоване місце в реченні (препозиція або постпозиція). В англійській мові частки за своїм значенням поділяються на декілька груп: 1. Обмежувальні (limiting): only, just, but, alone, solely, merely, borely. 2. Підсилювальні (intensifying): simply, still, just, yet, all, but, only, quite, ever. 3. З’єднувальні (connecting): too, also. 4.Заперечні (negative): not, never.

В українській мові частки за особливостями функціонування поділяються на два типи: фразові та слово- і формотворчі. Фразові частки діляться на 3 групи: 1. Частки, що виражають різні рисові відтінки значення слів, словосполучень та речень. До цієї групи належать: а) вказівні: ось, он, ген, це, то, от, ото; б) означальні: саме, якраз, справді, точно, власне, рівно; в) видільні: навіть, тільки, лише, хоч би, хоч, хоча б, аж, бодай, все ж. 2. Частки, що виражають модальні і модально вольові відтінки значень: а) власне модальні: мовляв, мабуть, ніби, навряд чи, ледве чи, ба, ой, ну й; б) стверджувальні: так, еге, еге ж, отож, аякже, авжеж; в) заперечні: не, ні, ані; г) питальні: чи, хіба, невже. 3. Емоційно-експресивні та експресивно- підсилювальні частки: як, який, що за, що то за, просто, адже, от уже, куди там, де там.

Висновки. Таким чином, англійська та українська мови мають як спільні, так і відмінні риси у граматиці, а саме, на рівні морфології та синтаксису. Особливі труднощі для носіїв української мови у процесі вивчення англійської викликають відмінності. У зв’язку із цим перед викладачем англійської мови стоїть важливе завдання: пошук шляхів полегшення сприйнятті студентами саме того граматичного матеріалу, який у обох мовах має відмінності, не акцентуючи особливої уваги на подібних рисах, адже зосереджуючись на подібності, студенти накладають свої знання рідної мови на вивчення англійської.

Література:

1. Жлуктенко Ю.О. Порівняльна граматика англійської та української / Ю.О. Жлуктенко – К. : Радянська школа, 1960. – 160 с.
2. Карамишева І. Д. Контрастивна граматика англійської та української мов: Навч. Посібник / І. Д. Кармишева. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2008. – 300 с.
3. Конспект лекцій з дисципліни «Порівняльна граматика англійської та української мов» для студентів ІІІ курсу денної та IV курсу заочної форм навчання напряму 020303 «Філологія» / Укл. ст. викладач Бєляков В.І. – Дніпродзержинськ. ДДТУ, 2012. − 52 с.
4. Орехова Н. Н. Пунктуация и письмо: монография / Н. Н. Орехова. – Ижевск: Изд. дом «Удмуртский университет», 2000. – 216 с.
5. Покорна Л. Інтерферуючий вплив української мови під час навчання структурі англійського речення / Людмила Покорна // Науковий вісник Херсонського державного ун-ту. Сер. Лінгвістика. – 2014. – Вип. ХХІ. –С. 89 – 92.