молодіжні релігійні організації – Науковий блоґ

Поняття толерантності в контексті розвитку соціальної діяльності молодіжних релігійних організацій в Україні

Катерина Якуніна — Sun, 04 Oct 2009 14:39:13 +0000

У статті розглянуто проблему соціальної діяльності та особливості формування атмосфери толерантності в контексті розвитку соціальної діяльності релігійних організацій в Україні.

Ключові слова: толерантність, молодіжні релігійні організації, соціальна діяльність релігійних інституцій.

Громадські структури молодіжного руху розвиваються і посідають вагоме місце в системі суспільства. Молодіжні організації об’єднують молодих людей задля розвитку і захисту певних спільних інтересів. Водночас, соціально-значима діяльність релігійних інституцій не зводиться лише до реалізації милосердницьких та доброчинних програм. На сьогоднішній день спостерігається широка присутність релігійного чинника в культурному житті України, освітянському процесі, міжконфесійних відносинах. Різнопланова діяльність релігійних організацій виступає як ґрунтовна основа духовного вдосконалення суспільства, піднесення його моралі, рівня толерантності, відповідальності перед нинішніми й прийдешніми поколіннями.

Разом з тим, рівень релігійної толерантності в суспільстві, без якої не може бути ні рівності, ні спокою, ні громадянської свободи для громадян країни, залишається одним із пріоритетних завдань, а його розв’язанням займаються науковці різних галузей знання.

Значну увагу цій проблематиці приділяли В. Бондаренко, В. Го-ловенько, М. Головатий, О. Громов, О. Корнієвського, А. Кузін, В. Куліком, О. Нелюбин, В. Чурбанов, В. Якушик.

Молодіжні організації є інструментом найбільш дієвої соціалізації молодого покоління. На законодавчому рівні статус молодіжних та дитячих організацій визначається Законом України «Про молодіжні та дитячі організації» від 1 грудня 1998 року та Законом України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року. Стаття 2 Закону України «Про молодіжні та дитячі організації» визначає молодіжні громадські організації як «об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів» та дитячі громадські організації як «об’єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства». Особливістю молодіжних та дитячих організацій, згідно ст. 5 Закону є те, що особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій за умови, якщо їхня кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів [3, с. 6].

Після проголошення незалежності значний відсоток молоді звернувся у пошуках самореалізації до релігії. Зокрема, це пов’язано з національним рухом, що набув своєї кульмінації у 1991 році. Молодь, яка брала участь у цих рухах, здебільшого декларувала свою приналежність до таких конфесій як Українська греко-католицька церква, Українська автокефальна православна церква. Також великий відсоток молоді звертається до протестантських церков, різноманітних сект та містичних культів. Наприклад: «Українська молодь Христова», «Християнська молодіжна організація Церкви адвентистів сьомого дня», «Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України» тощо [1].

Україна була і залишається поліконфесійною державою з широкою структурою віросповідань. «Сьогодні на її теренах діє понад 33 тисячі релігійних організацій 55 віросповідних напрямків. І такі негативні явища, як нетерпимість, ворожість, дискримінація за релігійною чи етнічною ознакою, міжконфесійні та міжетнічні конфлікти досить часто є наслідком взаємного нерозуміння, відсутності неупередженого знання різних спільнот одна про одну. Тому взаємне пізнання є важливим інструментом зміцнення суспільного миру та злагоди. Одним із таких інструментів може бути проведення діалогу. Метою діалогу має стати поступове поглиблення пізнання віруючими різних конфесій один одного, подолання помилкових поглядів та упереджень. Організаційними формами діалогу при цьому можуть стати різного роду конференції, симпозіуми, колоквіуми, наочним прикладом чого є робота нашого Круглого столу. Разом з тим діалог на теоретичному рівні повинен мати своє продовження у спільних акціях, зокрема культурницьких, просвітницьких, благодійних та інших суспільно спрямованих заходах», – зауважив у своєму виступі Голова Держкомнацрелігій О. Саган [7].

Враховуючи поліконфесійність та полінаціональність Української держави, не викликає сумнівів, що міжконфесійні та міжнаціональні взаємовідносини мають будуватися на засадах толерантності за сприяння з боку державних органів, релігійних і громадських організацій.

Саме толерантність є найпоширенішим способом припинення зіткнення ворогуючих сторін, тобто обачне рішення не забороняти, не обмежувати і не оспорювати поведінку, яку хтось не схвалює, навіть якщо він і має потрібну для цього владу чи авторитет.

В історії ідея толерантності спершу ототожнювалася з релігійною практикою і віруваннями й виникла у Європі, роз’єднаній за доби Реформації релігійними суперечками та війнами, як гасло основоположного значення [4, с. 53]. Говорячи про міжконфесійну толерантність, зазвичай посилаються на відомий Євангельський вислів: «Багато осель у домі Мого Отця» (Ів. 14.2) [9, с. 157].

«Стан релігійної толерантності в Україні є цілком задовільним як для посткомуністичної країни. Чого тільки вартують почергові богослужіння чи співпраця релігійних організацій. Головні небезпеки для толерантності – у штучному нагнітанні ідеологічних та політичних відмінностей між різними релігійними та релігійно-етнічними групами та маніпуляції цими відмінностями (причому нагнітати і маніпулювати можуть як «зовнішні сили» — закордонні релігійні чи політичні центри, так і українські). А також у відсутності розвитку законодавства, яке б сприяло легальному вираженню величезного суспільно-корисного потенціалу церков та релігійних організацій», – читаємо в інтерв’ю доктора права, експерта з державно-конфесійних питань, заступника директора Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету Л. Коваленко [5].

17-25 серпня 2008 р. відбувався щорічний міжнаціональний міжрелігійний молодіжний семінар українських, польських та єврейських студентів «Ковчег» . Його тема – «Українці, поляки, євреї в Західній Україні в роки випробувань (1939-1947)». За словами організаторів, міжнаціональний та міжконфесійний діалог є важливою передумовою формування в українському суспільстві атмосфери толерантності. Серед тем «Ковчегу» особливо популярними є теми з історії взаємин між народами, усвідомлення уроків толерантності [6].

Складні і суперечливі процеси в українському релігійному житті відобразилися на різноплановій діяльність релігійних організацій. Останні сьогодні перебувають на новому етапі свого розвитку, який передусім характеризується активною участю молоді як окремої соціально-демографічної групи у вдосконаленні взаємодії у міжконфесійній та державно-церковній сферах, особливо у формуванні атмосфери толерантності в контексті розвитку соціальної діяльності релігійних організацій в Україні.

Список використаних джерел

1. Громадська структура молодіжного і дитячого руху в Україні. – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

2. Державна молодіжна політика в Україні. – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

3. Конституція України. – К.: Видавництво «Право», 1996. – 59 с.

4. Кравченко П. Толерантність як принцип консолідації вітчизняного соціуму // Філософські обрії. – К., 2000. – № 3. – С. 49-61.

5. Міжконфесійні відносини та релігійна толерантність. – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

6. Соціально-значуща діяльність релігійних організацій України: стан, проблеми та перспективи розвитку. – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

7. Текст виступу Голови Держкомнацрелігій О.Сагана на засіданні круглого столу «Визначальні принципи оптимізації міжконфесійних відносин: теоретичний і практичний виміри». – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

8. Толерантное сознание и формирование толерантных отношений (теория и практика). – М.: Изд-во Московского психолого-социального института, 2003. – 368 с.

9. Християнські цінності: історія і погляд у третє тисячолітя. Збірник наукових записок Національного університету «Острозька академія». – Острог, 2002. – Том 6. – 544 с.

Summary

In the article the problem of social activity and feature of forming of atmosphere of tolerance is considered in the context of development of social activity of religious organizations in Ukraine.

Key words: tolerance, youth religious organizations, social activity of religious instituciy.

Якуніна Катерина Ігорівна – магістр релігієзнавства Національного університету «Острозька академія», старший лаборант кафедри релігієзнавства.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства Національного університету «Острозька академія».

Інші записи:

Співпраця держави і молодіжних релігійних організацій

Катерина Якуніна — Sun, 04 Oct 2009 13:14:50 +0000

У статті розглянуто проблему підтримки державою молодіжних організацій, залучення їх до здійснення державної молодіжної політики, показано особливості соціальної діяльності релігійних організацій в Україні.

Ключові слова: молодіжні релігійні організації, соціальна діяльність релігійних інституцій, співпраця органів державної влади з молодіжними організаціями.

Співпраця органів державної влади і молодіжних організацій – це спосіб залучення молоді до розбудови держави, використання потенціалу молоді як в інтересах суспільства, конкретного регіону, так і на благо окремих молодих людей. Важко уявити успішну реалізацію державної молодіжної політики без участі в цьому процесі молодіжних релігійних організацій. Це знаходить переконливе підтвердження в ході вивчення роботи з молоддю в різних регіонах України.

Cпівпраця органів державної влади з молодіжними організаціями є додатковим джерелом організаційних, кадрових, інформаційних, фінансових та інших можливостей, що піднімають ефективність підготовки і проведення кожної акції чи конкретного заходу, а отже, і державної молодіжної політики в цілому. Узагальнюючи дані про молодіжний рух в Україні, співпрацю органів державної влади з молодіжними організаціями на регіональному рівні, можна сформулювати складові їхнього впливу на ефективність здійснення регіональної державної молодіжної політики.

Перша і особливо важлива складова впливу на ефективність здійснення державної молодіжної політики – це якомога ширше залучення молоді до активного суспільного життя. Так, на базі сестринства Св. Юліанії Ольшанської в Обухівському благочинні Київської єпархії УПЦ у 2002 році проводився молодіжний тренінг із ведення благодійних соціальних проектів молодіжними організаціями. Під час тренінгу учасники окреслили головні проблеми соціального служіння релігійних громад та церковних організацій в Україні [3].

Через молодіжні організації молодь стає організатором і учасником різноманітних акцій, заходів, має змогу цілеспрямовано реалізувати себе. Вона, таким чином, бере участь у реалізації програм молодіжної політики, у тому числі державної.

Одним з таких проектів є проекти по організації шкіл молодих лідерів, прикладом якої є проведення в Житомирі конференції з навчання лідерів. Організатором виступив молодіжний відділ навчання лідерів при ВСО ЄХБ України і МБФ „Молодь для Христа – Україна”. На конференцію приїхали служителі з Вінницької, Житомирської, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Чернігівської областей. Відповідальний за навчання лідерів при молодіжному відділі ВСО ЄХБ України Андрій Талько вірить, що конференція принесе користь там, куди поїде кожний з її учасників [4, с. 18].

Основним, що спонукає до створення більшості молодіжних релігійних організацій, є спільність інтересів певної групи молоді та її бажання досягти визначеної мети ефективнішими способами, передусім з допомогою можливостей, які надає саме оргнізація. Можливості молодіжних організацій у підвищенні суспільної активності молоді далеко не вичерпані. Вирішуючи цю проблему, молодь більш суттєво впливатиме на формування і ефективність впровадження регіональної державної молодіжної політики. Співпраця органів державної влади з молодіжними організаціями в цьому контексті полягає у сприянні збільшенню чисельності організацій, розширенні інфраструктури всеукраїнських молодіжних організацій в регіонах, збільшенні кількості молодіжних організацій на місцях, підвищенні активності молодіжних організацій та їхнього авторитету і впливу на молодь [9].

Активну позицію щодо залученя молоді до вирішення проблем сучасного суспільства займають протестантські церкви. В приміщені Українського національного інформаційного агентства відбулась прес-конференція «Підсумки діяльності євангельських церков України у 2008 р.: духовні та соціальні аспекти», за участю заступника голови Держкомнацрелігій України Миколи Новиченка та керівників об’єднань євангельських церков. Підводячи підсумки своєї діяльності у 2008 році, керівники євангельських церков України, серед іншого, відзначили наступні напрямки роботи: духовно-виховна та освітня робота з дітьми та молоддю (робота у 6000 недільних школах та дитячих клубах, діяльність 15 приватних шкіл, організація понад 3500 таборів відпочинку, проведення музично-концертних заходів тощо), робота з безпритульними дітьми (функціонують 74 сиротинці) [5].

Соціальна діяльність релігійних організацій України характеризується багатовекторністю напрямків роботи та пошуком нових сфер, де така праця є необхідною і корисною суспільству. Релігійні спільноти реалізують свої соціальні проекти за допомогою добровільних пожертвувань та спонсорських надходжень, отриманих від благодійних організацій, приватних осіб, одновірців як в Україні, так і за кордоном, шляхом створення благодійних організацій, чернечих громад, організації волонтерської допомоги з боку вірних.

Особливо слід відзначити динамічне розгортання останнім часом волонтерського руху за участю християнських конфесій. Суть його полягає у створенні невеликих груп віруючих, які надають адресну соціальну, медичну та патронажну допомогу інвалідам, хворим, громадянам похилого віку, дітям-сиротам, опікуються засудженими в місцях позбавлення волі.

Так від початку 2001 року при Львівській Богословській Академії існує студентський рух «За Життя» («Pro Life»). Ініціатором руху став Інститут родини та подружнього життя Львівської Богословської Академії. Підставою і головною причиною створення такого руху є жахлива практика абортів, які легалізовані в Україні і підкріплені чинним законодавством. Користуючись досвідом країн Заходу, де існують активні групи захисту ненароджених людських осіб і їхня діяльність впливає на законодавчі органи влади, які змушені накладати на практику абортів певні обмеження, була створена група, яка у своїй діяльності не обмежується лише тематикою абортів, але розповідає про належне християнське подружжя, християнську любов. Членами руху «За Життя» була розроблена програма для шкіл та вищих навчальних закладів, в якій говорилося «про природний спосіб планування сім’ї, засудження контрацепції як злочину проти любові, дошлюбних та позашлюбних статевих стосунків» [4, с. 17].

В 2001 року рух «За Життя» відкрив «Порадчу кімнату» на базі шпиталю ім. Андрея Шептицького. В цій кімнаті є телефон «гарячої лінії». Консультантами працюють активісти руху. Цей порадчий центр покликаний надавати консультації жінкам, які перебувають у скрутному становищі, хочуть зробити чи вже зробили аборт, або не мають матеріальних засобів, необхідних для народження дитини тощо [4, с. 17].

Молодіжними організаціями формується громадська думка в суспільстві щодо вирішення молодіжних проблем, що має неабиякий вплив на становлення державної молодіжної політики і її здійснення відповідно до сподівань молоді. Саме діяльність молодіжних релігійних організацій сприяє поширенню вагомих моральних засад серед найактивнішої верстви населення – молоді [1, с. 211].

З благословення патріарха УПЦ КП Філарета 6 – 7 грудня 2008 року в Полтаві відбувся Третій всеукраїнський форум керівників православного молодіжного руху «Сучасний стан та шляхи розвитку православних молодіжних організацій». Захід присвячений проблемам розвитку православних молодіжних братств та організацій УПЦ КП, їх ролі в духовно-моральному оздоровленні молодого покоління нашої держави. Форум проходив на базі Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.Остроградського. Пленарне засідання відкрив Голова Синодального управління у справах молоді єпископ Полтавський і Кременчуцький Федір, який зазначив, що православний молодіжний рух з року в рік зміцнюється, православні молодіжні організації стають більш згуртованими, проявляють дисциплінованість, усвідомлюючи себе невід’ємною частиною церковного організму, а саме в цьому і полягає сила та запорука їх діяльності. Доповідач наголосив на тому, що хоч молодіжний православний рух досяг певного рівня розвитку, проте не позбавлений проблем. Під його керівництвом діють літні православні молодіжні, дитячі та сімейні табори відпочинку, де діти і молодь невимушено прилучаються до церковного життя і особливо зміцнюються у вірі та благочесті. «Відрадно те, – зауважив Голова Управління, – що кількість літніх таборів щороку зростає і вони стають невід’ємною частиною життя парафій, молодіжних братств та організацій» [8].

З точки зору Держкомнацрелігій, в релігійному середовищі України в перспективі зміцнюватимуться позитивні тенденції, пов’язані з утвердженням нормальної життєдіяльності релігійних організацій. Вони набуватимуть все більше ознак повноправних саморегульованих суб’єктів суспільного життя.

9 березня 2005 року відбувся Молодіжний круглий стіл на тему: «Віруюча молодь і виклик сучасному світові», де зібралися представники різних конфесій Криму. Ця зустріч відкриває нову сторінку міжконфесійного й міжнаціонального діалогу в Криму, сприяє міжконфесійному взаєморозумінню, є одним із найважливіших соціальних механізмів, що виступає гарантом миру і стабільності в Криму. У зібранні взяли участь 20 представників релігійних організацій [5].

Серед значної частини науковців, що займаються молодіжними проблемами, вважається, що рівень державної підтримки діяльності громадських молодіжних об’єднань, організацій, різноманітних фондів, ініціативних груп, іноваційних проектів є недостатнім. Недостання підтримка молодіжних організацій – одне з багатьох невирішених питань державної молодіжної політики. Молодіжний рух, молодіжні релігійні організації як чинники позитивного впливу на ефективність здійснення регіональної державної молодіжної політики ще далеко не вичерпали своїх можливостей.

У співпраці органів державної влади і молодіжних організацій окреслилися і добре себе зарекомендували ряд форми роботи, які надають можливості більшого використання організаційного потенціалу молодіжних організацій. Серед них можна виділити наступні: сприяння створенню різних координаційних структур з метою узгодження молодіжного руху, концентрації зусиль на необхідних напрямах роботи; методична підтримка молодіжних організацій; сприяння навчанню лідерів і активістів молодіжного руху; зустрічі керівників регіонів з представниками молодіжних організацій; включення представників молодіжних організацій до складу дорадчих органів при органах державної влади на місцях; виступи молодіжних лідерів, активістів у засобах масової інформації; участь керівників областей, районів, міст у заходах, що проводяться молодіжними організаціями [1, с. 270].

Проте підтримка молодіжних організацій, залучення їх до здійснення державної молодіжної політики далеко не завжди є адекватною реаліям сьогодення і потенціалу молоді, особливо активної.

Список використаних джерел

1. Головатий Н.Ф. Соціологія молоді: Курс лекцій. – К., 1999. – 437 с.

2. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997. – 221с.

3. Державна молодіжна політика в Україні. – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

4. Досвід розробки та здійсненя регіональної молодіжної політики: основні проблеми та шляхи їх подолання: Наук. звіт / Я.В. Немирівський. – К., 1996. – С.13 – 18.

5. За даними Державного комітету України у справах релігій. – [Цит. 2008, 13 листопада]. – Доступний з:

6. Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації” // Урядовий кур’єр. – 1999. – 12 січня. – № 4. – С. 10.

7. Піддубна В. Релігійні організації як юридичні особи // Право України. – 2005. – №4. – С. 107 – 109.

8. Про свободу совісті та релігійні організації. Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII. – [Цит. 2009, 21 січня]. – Доступний з: < http:// www.rada-gov.ua.>

9. Співпраця держави і молодіжних громадських організацій: складові впливу на ефективність державної молодіжної політики. – [Цит. 2009, 21 січня]. – Доступний з:

10. Фучеджі В. Д. Релігійні організації як суб’єкти цивільного права. – Дис … канд. юридич. наук. – Харківський національний університет внутрішніх справ, Харків, 2006. – 174 с.

SUMMARY

Katerina Yakunina

Collaboration of the state and religious organizations of youths

In the article the problem of support of organizations of youths, bringing in of them the state is considered to realization of public youth policy, the features of social activity of religious organizations are shown in Ukraine.

Keywords: religious organizations of youths, social activity of religious institutsiy, collaboration of public authorities, are with organizations of youths.

Інші записи: