Ключові слова: місцеве самоврядування, децентралізація, адміністративний устрій, територіальна громада.

Місцеве самоврядування – одна з основних засад демократії та конституційного ладу України. Загострилось питання реформування місцевого самоврядування кілька років тому, коли почали звучати заклики до федералізації, дестабілізації влади та порушення конституційного ладу в Україні. Саме Революція Гідності на зимовому Євромайдані стала лакмусовим папірцем для бажання населення України жити у повноцінній європейській державі. Сучасний етап побудови демократичної, соціально-правової держави з врахуванням глобальних змін неможливий без реорганізації системи місцевого самоврядування. Пріоритетним напрямком державної політики є забезпечення якісного та ґрунтовного розвитку регіонів як важливих складових економіки країни. Процес реформування є одним з найважливіших чинників розвитку системи української державності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження вітчизняного місцевого самоврядування ведуться в різних напрямах. Зокрема, становлення та розвиток місцевого самоврядування вивчають Астапова Т. [2], Гордєєв О. [3], та Лис Б. [5]. У працях описано історія утворення українського самоврядування. Особливості децентралізації в Україні досліджують Серьогін С. [6], Гончарук Н. [6], Ярошенко І. [7], Семигуліна І. [7]. У працях висвітлюється проблематика процесу утворення громад, його особливості в Україні та досвід процесу децентралізації за кордоном.

Метою статті є визначити стан та основні проблеми місцевого самоврядування в Україні на сьогоднішні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасний етап побудови демократичної, соціально-правової держави з врахуванням глобальних змін неможливий без реорганізації системи місцевого самоврядування. Пріоритетним напрямком державної політики є забезпечення якісного та ґрунтовного розвитку регіонів як важливих складових економіки країни [5].

Саме в 2014 році постав складний виклик українському самоврядування, зумовлений тим, що за роки незалежності так і не вдалося створити дійсно сильне та ефективне місцеве самоврядування, що могло б ефективно вирішувати проблеми місцевого значення, тим самим забезпечити покращення умов життя жителів країни та знати з органів центральної влади функції, які не властиві їм.

Реформування місцевого самоврядування ставилось на обговорення не один рік. Це відбувалося на усіх рівнях влади, однак будь-які спроби втілити реформування досі не увінчалися успіхом. Децентралізація та прозорість діяльності органів місцевого самоврядування сьогодні вже вийшла за рамки звичайного бажання покращити публічне управління, а стала гострою необхідністю а передумовою виходу з кризи в Україні. На початку 2015 року було прийнято Стратегію сталого розвитку «Україна–2020», одним з пунктів якої є децентралізація та реформа державного управління [7].

В реально-діючій та чіткій системі місцевого самоврядування зосереджений вагомий потенціал, що за умови адміністративного реформування здатний створити самоврядні інститути суспільства України на противагу існуючому державному управлінні [7]. Продумана до дрібниць адміністративна політика держави має стати фундаментом для формування правової держави та громадянського суспільства в Україні.

До головних проблем адміністративно-територіального устрою країни, що зумовлюють необхідність реформування місцевого самоврядування, належать:

– занадто велика кількість адміністративно-територіальних одиниць як базового, так і районного рівнів. Від цього ефективність управління територіями відчутно знижується. Більшість міст, сіл та селищ не мають достатньо ґрунтовного економічного потенціалу задля свого розвитку. А це не відповідає європейським тенденціям, відповідно до яких адміністративні територіальні утворення мають мати достатній інституційний, кадровий та фінансово-економічний потенціал задля забезпечення соціально-економічного розвитку та достатнього рівня надання населенню суспільних послуг [5];

– деградація розселення у селах та високі темпи депопуляції населення у малих сільських радах. З 1991 року в Україні сільське населення скоротилось на 2,5 млн осіб, а кількість сільських населених пунктів зменшилась на 348 одиниць. Та водночас, число сільських рад збільшилась на 1067 одиниць. Половина територіальних громад має населення менше 3 тис. осіб, у 4,8 тис. громад (це 40 % від заг. кількості) мешкає менше 1 тис. осіб, а у більше ніж 1,1 тис. чи 9,4 % сільських громад проживає менше 500 осіб. У більшості ще не створені виконавчі органи сільських рад, також немає бюджетних установ та комунальних підприємств. Тому можливості самоврядуванню повномірно реалізувати свої функції обмежені у таких громадах. І в результаті в селах, містах та селищах з малою кількістю населення відбувається неефективне витрачання ресурсів на забезпечення функціонування органів самоврядування [2, ст. 7];

– часто статус адміністративно-територіальних одиниць не відповідає їхньому ресурсному, кадровому та організаційному потенціалу. Більшість сільських громад є дотаційними, а публічні послуги або відсутні взагалі або надаються на низькому рівні. Дотаційність 5,4 тис. бюджетів місцевого самоврядування становить понад 70 %, а 483 територіальні громади на 90 % утримуються за рахунок коштів державного бюджету. І лише 5 % сільських громад можна вважати самодостатніми, тобто такими, що здатні забезпечувати поступовий соціально-економічний розвиток власної громади [3];

– ієрархічно невпорядкована та складна структура адміністративно-територіального устрою. Це наявні в складі адміністративно-територіальних одиниць інші одиниць цього ж рівня, розривність території, наявність 5 анклавів та ексклавів; віддаленість та нерівномірна доступність до адміністративного центру певних адміністративно-територіальної одиниці [3];

– законодавчо неврегульований правовий статус адміністративно- територіальних одиниць: відсутня єдина система та порядок віднесення населених пунктів до категорій міст сіл та селищ; відсутні чіткі критерії для утворення районів та районів у містах, а такі адміністративно-територіальні одиниці як сільрада, селище міського типу, селищна та міська рада є пережитком минулого [4];

– у багатьох випадках відсутні чітко визначені межі адміністративно-територіальних одиниць або встановлення частини меж без врахування місцевих географічних та інших факторів, відсутність картографічних матеріалів [4];

Держава повинна відмовитись від тотального контролю над суспільством. Вона може втручатися у приватну ініціативу та сферу приватного життя лише у випадку реальної необхідності забезпечення інтересів суспільства [2, ст. 10]. Але і ця необхідність має регулюватися. Щоб досягнути цю мету, потрібно підвищити рівень прозорості діяльності та публічності органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, та відповідальності посадових осіб цих органів.

За всі роки становлення українського місцевого самоврядування науковці та практики називають його дві основні проблеми: нечіткість формування повноважень та відсутність достатнього фінансування [7].

Значним поштовхом для демократизації суспільства стало закріплення статусу місцевого самоврядування на конституційному рівні, а саме стаття 7 Конституції визначає, що в Україні місцеве самоврядування визнається та гарантується. Самоврядуванню присвячений також і ХІ розділ КУ. На основі конституційних норм був прийнятий ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» [6], і цю сферу законодавства суттєво наблизила до європейських стандартів ратифікація Європейської хартії [6]. З однієї сторони, в умовах закріплених багатьох прав і свобод законодавчо, місцеве самоврядування має ґрунтовну правову основу для розвитку та всебічного функціонування самоврядування. Однак на практиці виникає безліч колізій, які в, свою чергу, є джерелом суперечностей між суб’єктами публічних правовідносин. А пересічні учасники місцевих громад не зацікавленні в цьому, бо численні питання місцевого рівня не вирішуються, а лише перекидаються з однієї мені компетенції в іншу. Так, як така проблема є не локальною, тому проблема має «пандемічний» характер хвороби регіонів нашої держави.

Зі старту українського самоврядування воно було недосконалим, але сьогодні його проблеми суттєво загострились, бо Україна взяла курс на докорінну зміну суспільного устрою. Щоб зрозуміти систему самоврядування, його варто розглядати комплексно з іншими регуляторними суспільними елементами, такими як, наприклад, як державне управління. самоврядування з управлінням знаходяться у такій собі боротьбі протилежностей. Тобто, там, де зустрічаються місцеве самоврядування та місцева державна влада виникають суперечності, що втілені в у нормативно-правових актах [3].

Розпочнемо з конституційного законодавства. Якщо порівняти ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування України» [1], то навіть недосвідчене око помітить спільні об’єкти регулювання у державних адміністрацій та місцевого самоврядування. Тут виникає таке явище як конкуренція компетентності, яке означає що «на врегулювання одних і тих же відносин претендують кілька структурних органів, протилежних по змісту їх призначення» [3]. Часто відбувається так, що питання, які мають вирішуватись тільки органами місцевого самоврядування, віддаються під компетенцію державної адміністрації. А ось самоврядуванню за допомогою безлічі норм, інструкцій, постанов виконавчої влади нав’язуються ресурсозатратні та неприбуткові об’єкти та зобов’язання, що їх потрібно утримувати, при цьому без належної фінансової та матеріальної бази. Також, порівнявши вищезгадані закони (ст. 13 ч. 1 п. 2 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» та ст. 27 п.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування») не важко помітити, що галузь соціально-економічного розвитку теж є юрисдикцією обох органів [4].

Аналогічна ситуація склалась і з розподілом природних ресурсів. Ефективне використання природних ресурсів знаходиться у компетенції виконавчих органів сільських, селищних та міських рад. Трішки інше формулювання має і «земельна компетенція» місцевих адміністрацій «…використання землі, природних ресурсів, охорона довкілля». Тобто, така собі конкуренція компетенції є неабиякою нішою для спекулювання. І це є важливою проблемою.

Ще однією проблематичною ланкою місцевого самоврядування є економічне становище, що побудоване на цьому ж законодавстві, а саме про джерела фінансування, витрати та ступінь їх розмірності. Бюджетний кодекс України та ключовий закон про місцеве самоврядування вказує, що основними надходженнями до місцевих бюджетів є податки, трансферти та доходи з власних джерел. А надходження ці формуються наступним чином: відповідно до статті 60 ч.1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»[1] територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження [3]. Звичайно банки, торгові організації і тому подібне можуть приносити непоганий прибуток, але тільки за умови вигідних економічних особливостей місцевості, ринкових умов та інших сприятливих чинників. Та зазвичай ряд факторів не дозволяють наповнити валову частину місцевого бюджету. Наприклад, не всі регіони мають розвинені ринки нерухомості, трудові ринки чи багаті природні ресурси. А низька платоспроможність жителів громад, тобто споживчий ринок не стимулює підприємницьку діяльність. Це є ще однією проблемою місцевого самоврядування, оскільки розвинені та прибуткові підприємства є основою наповнення бюджетів громад, які мають бути створенні після процесу децентралізації. І ця система місцевого самоврядування потребує реформування [7].

Складні непрозорі схеми поділу фінансових ресурсів є показником загальнодержавної політики централізації. Тобто, прибуткові сфери віддаються під крило центральної державної влади, а на місцеве самоврядування покладається «тягар» підтримання соціальної сфери, яка, зрозуміло що є неприбутковою. При цьому самоврядування зазвичай має недостатність фінансування цієї сфери, що незворотньо веде до застою та погіршення освіти, культури та охорони здоров’я не тільки на регіональному рівні, але і на державному загалом [2].

Розкривши економічну проблематику діяльності самоврядування, є ще одне важливе питання організаційно-правового характеру відносин з державною мова йде про взаємне делегування повноважень. Делегування повноважень – це тимчасова передача повноважень чи функцій зі збереженням права у делегуючого суб’єкта на повернення до власного виконання [5]. Разом з тим суб’єкт має право контролювати стан виконання делегованих повноважень та функцій, наслідки виконання. Також може здійснювати фінансування реалізації предмету делегування чи передавати необхідні для цього ресурси чи об’єкти.

Право делегування для органів місцевого самоврядування закріплене на законодавчому рівні, а саме стаття 44 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні». Також Конституція України передбачає статтею 143 можливість надання органам самоврядування повноважень органів виконавчої влади [3]. Місцеве самоврядування з питань здійснення повноважень виконавчої влади за цим законом підконтрольне відповідним органам тієї ж виконавчої влади. Тут варто розглянути, наскільки властива природі місцевого самоврядування передача державній владі, а саме районним та обласним радам, повноважень вирішення питань та проблем місцевого рівня. Сьогодні процес делегування повноважень від виконавчої влади до місцевого самоврядування потребує удосконалення. Рішення про делегування має вигляд закону, а дотримання норм закону є загальнообов’язковим, і його невиконання не можна виправдати навіть таким фактором, що виконання суперечить інтересам суб’єктів місцевого самоврядування, а саме територіальних громад. Цим самим порушується принцип законності [6]. Цей порядок делегування позбавляє сенсу суті добровільності: хоч передача повноважень здійснюється на підставі рішень місцевих рад, та державні виконавчі органи все рівно мають по повний контроль над ситуацією. Таке делегування не відповідає не тільки природі самоврядування, але і такого немає у прогресивній міжнародній практиці. Фахівці, що компетентні у питаннях місцевого самоврядування майже одноголосно погоджуються, що інститут делегування віджив своє, і створює більше проблем ніж вирішує [6].

Конституційні положення про гарантування в Україні місцевого самоврядування підкреслюють, що питання та проблеми територіальної громади повинні вирішувати виключно самою громадою чи органами місцевого самоврядування, але аж ніяк не державною владою. Виключенням можна вважати проблеми місцевого рівня, що вийшли на державний рівень.

Отож, до проблемних питань місцевого самоврядування, що потребують нагального вирішення варто віднести такі:

– визначення територіальної основи для повноцінної діяльності органів місцевого самоврядування, що здатні забезпечити належну якість та доступність публічних послуг, що за Законом надаються органами самоврядування, і, звичайно, необхідної ресурсної бази для цього;

– забезпечення гідних матеріальних, організаційних та фінансових умов для здійснення місцевим самоврядуванням власних та делегованих повноважень [7];

– чітке розмежування повноважень органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади за принципом субсидіарності на різних рівнях адміністративно-територіального устрою [3];

– запровадити механізм державного контролю щодо дотримання у діяльності органів місцевого самоврядування засад Конституції та законів України.

Висновки. Місцеве самоврядування для України – це шлях до еволюції свідомості українців, коли громада має зрозуміти, що власний добробут та благоустрій малої Батьківщини лежить на її плечах. На жаль, самоврядування в Україні сьогодні знаходиться у стані початкового розвитку. Необхідна загальна мобілізація та публічна підтримка реформи децентралізації не тільки з боку усіх політичних сил, а також пересічних громадян України. Така консолідація позитивно вплине на розвиток місцевого самоврядування. Разом з тим, попри важку фінансово-економічну ситуацію, стан неоголошеної війни, внутрішні конфлікти, застарілу нормативно-правову базу, вдале проведення реформ, а це в, першу чергу, якісні зміни в системі місцевого самоврядування, може дати нашій державі необхідний поштовх до справді якісних змін і перетворень.

Список використаних джерел та літератури

1. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 07.05.2017 № 24 / Законодавство України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: rada.gov.ua – Назва з екрану.

2. Астапова Т. О. Адаптація зарубіжного досвіду реформування діяльності органів місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. канд. наук з держ. упр. : 25.00.04 / Астапова Тетяна Олександрівна ; Харк. регіон. ін-т держ. упр. НАДУ при Президентові України. – Х., 2010. – 20 с.

3. Гордєєв О. К. Забезпечення сталого місцевого розвитку: підходи, принципи, складові [Електронний ресурс] / О. К. Гордєєв // Державне будівництво. – 2012. – № 2. – Режим доступу : http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2012-2/іndex.html. – Назва з екрану.

4. Забезпечення системного підходу до реформування адміністративно-територіального устрою [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/public/File/2015_analit/reformaATU.pdf – Назва з екрану.

5. Лис Б. А. Місцеве самоврядування: сучасний стан та перспективи розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/7_NMIW_2009/Economics/42124.doc.htm – Назва з екрану.

6. Серьогін С. М. Теоретичні основи і основні напрямки реформування місцевого самоврядування і децентралізації влади в Україні [Електронний ресурс] / С. М. Серьогін , Н. Т. Гончарук. – Режим доступу: http://el-zbirn-du.at.ua/2015_2/29.pdf – Назва з екрану.

7. Ярошенко І. В. Проблемні питання реалізації реформи децентралізації влади в Україні [Електронний ресурс] / І. В.Ярошенко, І. Б. Семигуліна. – Режим доступу: http://www.problecon.com/pdf/2015/4_0/177_187.pdf – Назва з екрану.

В науковій статті досліджено основні теорії та моделі місцевого самоврядування. Визначено переваги та недоліки кожної теорії, здійснено їх порівняння. Проаналізовано принцип побудови місцевого самоврядування залежно від обраної моделі.

Ключові слова: місцеве самоврядування, територіальна громада, автономність, державна влада.

The basic theories and models of local government are researched in this article. There are determined the advantages and disadvantages of each theory, made their comparison. We analyze the principle of constructing local government, depending on the selected model.

Key words: local government, local community, autonomy, government.

Актуальність теми дослідження зумовлена процесом реформування місцевого самоврядування в Україні. Наразі необхідність забезпечення дієвої системи місцевого самоврядування усвідомили як суспільство, так і влада. Вибір прогресивної теорії та моделі місцевого самоврядування сприятиме побудові дієвої системи місцевого самоврядування в Україні.

Дослідженням теорій та моделей місцевого самоврядування присвячені праці Г. Аренса, Н. Гербера, О. Гірке, А. Токвіля, Р. Моля, О. Васильчикова, М. Драгоманова, Л. Штейна, Р. Гнейста, М. Лазаревського, О.Батанова, М. Баймуратова, В.Погорілка, М. Пухтинського, Ю. Шемшученка та інших дослідників муніципального та конституційного права.

Від вибору належної теорії та моделі місцевого самоврядування залежить дієвість місцевого самоврядування у державі, його здатність відстоювати права громади в цілому та інтереси кожного окремого місцевого жителя. В кінцевому етапі, наявність ефективної системи місцевого самоврядування є невід’ємним елементом демократичної держави. Тому, на шляху побудови демократичної, соціальної та правової держави вибір теорії та моделі місцевого самоврядування відіграє важливу роль у досягненні поставлених цілей.

Вдосконалення системи місцевого самоврядування в різних державах світу супроводжувалось постійними науковими дослідженнями даної сфери, що проводились з метою глибшого розуміння суті цього поняття. У зв’язку з цим виникли різні теорії місцевого самоврядування.

Історично першою була обґрунтована «теорія вільних громад», що зародилася на початку ХІХ ст. у Франції. Відповідно до її положень, влада громади є первинною відносно влади державної, адже громада як самостійний суб’єкт виникла раніше. Вона наділена таким же природнім правом самостійно вирішувати місцеві справи, як людина наділена невід’ємним правом на життя. В такому розумінні місцеве самоврядування набувало цілковитої автономії відносно держави і, фактично, у вигляді органів самоврядування могла створюватися «держава в державі» [1, С. 103]. Хоча реалізувати дані положення в повній мірі виявилося не можливим, теорія вільної громади справила значний вплив як на формування законодавства в першій половині ХІХ ст., так і на подальший розвиток юридичної науки.

В процесі розвитку теорії вільних громад та пристосуванні її до умов реального життя зародилася господарська теорія. Її прихильники також розглядали місцеве самоврядування як недержавне утворення, але свою увагу акцентували на сфері його діяльності. «Місцеве самоврядування – недержавне за своєю природою і має власну компетенцію у сфері неполітичних відносин, до яких держава байдужа, а саме – у місцевих громадських та господарських справах. У ці місцеві справи держава не втручається і вони вирішуються самими територіальними громадами. Питання ж політичні відносяться до компетенції державної влади» [2, С. 88].

В кінцевому етапі, положення двох попередніх теорій були взяті за основу формування громадівської теорії місцевого самоврядування, ідейними засновниками якої були німецькі науковці О. фон Гірке і В. Шеффнер. До числа її прихильників належать О. Васильчиков, М. Драгоманов, П. Корф, В. Лешков, О. Лабанд, Є. Мейєр, П. Подлігайлов, О. Ресслер.

В даній теорії обґрунтовувалось, що громада не є суб’єктом, створюваним державою. Держава є федерацією громад і виводить свої права від громади, а не навпаки, не створює громаду, а лише визначає подальший розвиток недоторканних прав громади, її власну компетенцію. Громада не підпорядковується центральній владі держави у вирішенні питань місцевого значення, органи місцевого самоврядування незалежні і самостійні в своїй діяльності та керуються законом [3, С. 24].

Громадівська теорія надавала широку автономію органам місцевого самоврядування, залишаючи за державними органами управління лише державними справами. В її положеннях прослідковується протиставлення територіальної громади державі, а громадських інтересів – політичним. Органи місцевого самоврядування повинні діяти за принципом: «дозволено все, що не заборонено законом».

І хоча громадівська теорія є, на перший погляд, запорукою утвердження демократичного ладу в державі, її критики вказують на певні слабкі місця, що не дозволяють реалізувати наведені вище положення на практиці. На думку опонентів цієї теорії (М. Лазаревського та ін.), її найслабкішим місцем є не стільки те, що прибічникам не вдається окреслити коло недержавних публічно-правових справ, належних місцевому самоврядуванню, скільки те, що таких справ взагалі не існує [4, С. 75]. Ю. Панейко вважає, що твердження про існування якихось первинних власних прав місцевих громад, незалежних від державного правового порядку, «є витвором фантазії теоретиків природного права», бо теорію про природні права громади не можна погодити з теорією суверенітету народу, який виявляється в суверенності зверхньої державної влади [5, С. 84].

Ще одним суперечливим моментом є те, що діяльність «самостійних» органів місцевого самоврядування в будь-якому випадку базується на положеннях закону, встановленому державою. Адже здійснення влади можливе лише за наявності примусу (погрози його використання), який надається органам місцевого самоврядування через закони.

Такі критичні погляди стали поштовхом для формування нової теорії місцевого самоврядування – державницької, основні положення якої були розроблені німецькими вченими Р. Гнейстом та Л. Штейном у ХІХ ст. Дана теорія заперечує наявність автономії органів місцевого самоврядування, розглядаючи його як форму здійснення місцевого державного управління. Органи місцевого самоврядування діють виключно у визначених законом межах за принципом «дозволено все, що прямо передбачено законом».

Державницька теорія заперечує існування окремих місцевих справ, що повинні знаходитись у віданні громади. Всі справи – загальнодержавні, держава лише делегує їх здійснення органам місцевого самоврядування з метою здійснення ефективнішого управління на місцях та наближення влади до населення.

Недоліки цієї теорії полягають в зменшенні ролі населення у вирішенні місцевих проблем, утисненні демократичних принципів народовладдя, встановленні сприятливих умов для зміцнення державної вертикалі.

Спроба поєднати сильні сторони громадівської та державницької теорій знайшла своє відображення в теорії муніципального дуалізму. В контексті даної теорії, місцеве самоврядування має дуалістичну природу – володіє власною компетенцією при вирішенні місцевих справ, а також забезпечує реалізацію функцій держави шляхом виконання делегованих повноважень. Тобто, незалежність інституту місцевого самоврядування існує, але лише при виконанні власних повноважень; здійснення делегованих повноважень відбувається під контролем держави.

Положення теорії муніципального дуалізму є досить прогресивні, адже дозволяють вирішити важливі громадсько-державні завдання:

• не допустити роздвоєння влади, яке призводить до політичної нестабільності в державі;
• залучити більшу частину населення до участі в управлінні справами суспільства та держави;
• ліквідувати розрив між суспільством та державою, наблизивши останню до потреб населення;
• узгодити дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування з метою досягнення спільних цілей.

Залежно від теорії, на яку спиралася та чи інша держава при формуванні системи місцевого самоврядування, у світі сформувалося 2 основні моделі місцевого самоврядування: англосаксонська та континентальна (французька). Додатково розрізняють змішану, іберійську, та радянську моделі. Основним критерієм для типологізації, як зазначають О. Кутафін і В. Фадєєв, є принципи взаємовідношення і розподілу компетенції між центральними і місцевими органами управління [6, С. 125].

Англосаксонська модель місцевого самоврядування ґрунтується на положеннях громадівської теорії. Зародилася вона у Великобританії, а згодом набула поширення в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та багатьох інших державах з англосаксонською системою права.

Характерними рисами даної моделі місцевого самоврядування є:

• відносна самостійність органів місцевого самоврядування від держави;
• відсутність на місцевому рівні представників держави;
• позитивне правове регулювання діяльності органів місцевого самоврядування: їх компетенція чітко визначена в законі, діють за принципом: «дозволено все, що прямо передбачено законом»;
• виборність посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою.

Примітно, що у країнах з англосаксонським типом місцевого самоврядування теоретично провести розмежування між функціями держави і місцевого самоврядування досить просто: уряд країни і державні адміністративні служби, які знаходяться в його підпорядкуванні, діють в основному в межах виконання політичних завдань, а всі повсякденні управлінські функції передані місцевій владі [7, С. 284].

Незважаючи на автономність муніципальних утворень в даній моделі, не можна говорити про відсутність контролю над ними з боку держави, хоча здійснюється він переважно в непрямій формі: прийняття законів, що визначають структуру та компетенцію органів місцевого самоврядування; проведення фінансових ревізій; звернення до суду з позовами проти органів місцевого самоврядування тощо.

В основу континентальної (французької, європейської, романо-німецької) моделі покладено положення державницької теорії місцевого самоврядування. Вперше дана модель була сформована у Франції, історичний розвиток якої і вплинув на її специфіку. Свого часу у Франції головною опорою королівської влади на місцях були не органи місцевого самоврядування, а повноважні представники монархії. Згодом така модель була запозичена й іншими державами: Італія, Іспанія, Польща, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Бельгія, деякі країни Латинської Америки, Африки та Близького Сходу.

Її характерними рисами є:

• поєднання місцевого самоврядування і державного управління на місцях;
• наявність ієрархії в системі місцевого самоврядування;
• негативний принцип правового регулювання діяльності органів місцевого самоврядування: в законодавстві чітко не визначені їх повноваження, до їх компетенції належать всі питання, які не віднесені до відання органів державної влади;
• наявність спеціального представника державної влади на місцевому рівні;
• поєднання виборності і призначуваності посадових осіб органів місцевого самоврядування;

Суть розуміння місцевого самоуправління, яке засноване на континентальній моделі, полягає в тому, що місцеве самоврядування розглядається як встановлена державою місцева публічна влада [8, С. 118].

Яскравим прикладом такої моделі є Франція, де передбачено місцеве самоврядування на рівні комун, більш великі кантони та округи є місцевими рівнями державної влади. Кожна комуна має свій представницький орган – раду і мера, обраного з депутатів ради, які працюють на постійній основі та утворюють муніципалітет. Водночас мер є державним службовцем. Діяльність мера здійснюється під контролем муніципальної ради та під адміністративним контролем комісара республіки. Останній також спостерігає за законністю прийнятих комуною рішень і в разі потреби звертається до суду щодо їх скасування [9, С. 80].

Отже, суть місцевого самоврядування сьогодні розглядають через призму двох основних теорій: громадівської, яка обстоює незалежність місцевого самоврядування від держави, та державницької, яка визначає місцеве самоврядування як форму здійснення державної влади на місцях. Положення кожної з цих теорій лягли в основу формування двох найпоширеніших моделей місцевого самоврядування: англосаксонської (органи місцевого самоврядування автономні відносно державної влади) та континентальної (на місцях поєднується як місцеве самоврядування, так і державне управління).

Кожна з теорій місцевого самоврядування має свої переваги та недоліки. Вибір теорії, на основі якої будується місцеве самоврядування в конкретній державі залежить від її історичного розвитку, культури, панівної наукової думки тощо. Проте, побудова дієвої системи місцевого самоврядування залежить не лише від теорії, на яку вона спирається чи моделі, що лежить в її основі. Провідну роль відіграє бажання територіальної громади відстоювати свої права та користуватися ними, а також згода глави держава (як одноосібного правителя чи колегіального органу) віддати владу на місцях в руки територіальної громади.

На сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування в Україні, не можна однозначно визначити концепцію, на якій воно побудовано. Закон хоча і визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади – фактично, втілюючи положення громадівської теорії, проте надає право органам місцевого самоврядування діяти лише в межах, визначених законом, що характерно для державницької теорії.

В Україні давно назріла необхідність реформування місцевого самоврядування. Ще у 1997 році про це наголошував Президент України Л. Кучма на зборах Асоціації міст України, роблячи наголос на пріоритеті прав територіальної громади, тим самим втілюючи в концепцію реформування місцевого самоврядування основні положення громадівської теорії [10, С. 31]. У 2013 році було розроблено Концепцію внесення змін до Конституції України, в основу якої було покладено основні концептуальні положення теорії муніципального дуалізму. На положеннях цієї ж теорії розроблені останні зміни до Конституції України щодо децентралізації.

Незважаючи на велику кількість прихильників теорії муніципального дуалізму, ми вважаємо, що на даному етапі, для максимального забезпечення реалізації прав громади, муніципальна реформа в Україні повинна ґрунтуватись на положеннях громадівської теорії. Адже в умовах, коли дієве місцеве самоврядування не входить в інтереси центральної влади, положення теорії муніципального дуалізму дають змогу державній владі втручатися в здійснення місцевого самоврядування, що в кінцевому етапі може призвести до централізації влади.

Список використаних джерел

1. Гулак Л. С. Теоретичні засади становлення місцевого самоврядування в Україні / Л. С. Гулак // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. – 2013. – № 6-2. – Т. 1. – С. 101 – 104.
2. Круш П. В. Національна економіка: регіональний та муніципальний вимір : Підручник / П. В. Круш, О. О. Кожемяченко – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 320 с.
3. Камінська Н. В. Місцеве самоврядування: теоретико-історичний і порівняльно-правовий аналіз / Н. В. Камінська. – К.: КНТ, 2010 – 232 с.
4. Голікова Т. В. Розвиток муніципального корпоратизму в Україні / Т. В. Голікова // Інституційні перетворення в Україні. – 2002. – № 3. – С. 70 – 81.
5. Панейко Ю. Л. Теоретичні основи самоврядування / Ю. Л. Панейко – Львів.: Літопис, 2002. – 196 с.
6. Кутафин О. Е. Муниципальное право Российской Федерации / О. Е. Кутафин, В. И. Фадеев. – М. : Юристъ, 1997. – 311 с.
7. Наконечний В. В. Основні світові моделі місцевого самоврядування: порівняльний аналіз / В. В. Наконечний // Теорія та практика державного управління. – 2014. – Вип. 1. – С. 283 – 289.
8. Співак Д. П. Сучасні теорії та моделі місцевого самоврядування / Д. П. Співак // Актуальні проблеми політики. – 2012. – № 44 – С. 112 – 124.
9. Міронова Л. О. Зарубіжний досвід нормативно-правового забезпечення організації фінансів місцевих органів влади / О. Л. Міронова // Вісник ДДФА. Серія: Економічні науки. – 2011. – №2. – С. 78 – 81.
10. Дробуш І. В. Концепції місцевого самоврядування та муніципальна реформа в Україні: питання теорії та практики [Електронний ресурс] / І. В. Дробуш // Юридичний науковий електронний журнал. – 2014. – №1. – С. 28 – – Режим доступу: http://lsej.org.ua/1_2014/9.pdf.

На сьогодні роль мережі Інтернет в житті суспільства на важко переоцінити. Всесвітня глобальна мережа стала невід’ємним здобутком цивілізації у XXI столітті. Інтернет відкриває нові широкі можливості перед місцевою владою та місцевими політиками для ведення різного роду кампаній чи діалогу з населенням міста.. Застосування мережі Інтернет, зокрема соціальних мереж муніципальної владою для співпраці з населенням є важливою умовою і кроком на шляху до євроінтеграції. Тому і виникла потреба досліджувати і розвивати це актуальне питання в сучасній науці.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. На сьогодні за кордоном досить розвитута система соціальних медіа в міському управлінні, вчені світу досліджують соціальні мережі, уже досить давно, глибоко й детально. Серед яких С. Белл-Рокич, Д. Блумер, Д. Каппер, Б. Коген, П. Лазарсфельд, Дж. Лалл, В Україні немає ґрунтовних праць по даній темі, є вчені, які займаються лише вивченням інформаційних та Інтернет-технологій: Є.О. Гриценко, Л. Губерський, В. Іванов, С.М. Коноплицький, Н. Костенко, Є. Макаренко та ін. Прoте ці науковці у своїх дослідженнях зосереджують увaгу нa теoретичних зaсaдaх чи технічних aспектaх тa чaстo oминaють сучасні тенденції тa важливі події в цій сфері.
Метою статті є здійснити детальний аналіз соціальних мереж в контексті співпраці муніципальної влади з громадськістю з допомогою соціально-медійних інструментів.
Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології (далі ІКТ), а також нові можливості масової комунікації, що надають Інтернет сервіси Web 2.0 (соціальні медіа) стали чи не одним з найбільш вагомих чинників розвитку людства. Сьогодні з 100 самих відвідуваних сайтів у світі 20 – це класичні соціальні мережі й ще 60 – тією чи іншою мірою використовують web 2.0, тобто є соціалізованими [7].
Використання ІКТ на рівні управління регіонами та містами почали розглядати як невід’ємну складову стратегій електронного врядування з 2002 р. Зокрема, британська стратегія розвитку локального електронного врядування розглядає ІКТ як елемент вдосконалення державних послуг та підвищення рівня місцевого самоврядування:
– планування розвитку громади на основі використання нових технологій;
– пошук найкращих рішень за участі місцевих громадян;
– зрозуміла і прозора оцінка для вдосконалення місцевих державних послуг [8].
Зараз в державному управлінні України не розглядається проблема використання соціальних медіа, розробки їх як засобу для налагодження контактів з громадськістю. Бракує ґрунтовних праць наукового характеру, комплексних досліджень даного феномену. Це обумовлює необхідність узагальнення існуючих знань стосовно соціальних мереж та їх ефективного використання для роботи з людьми.
Історично, починаючи приблизно з 2004 року в життя людей входять такі речі, як соціальні мережі, які як тоді здавалось ніяк не можна пов’язати з політикою держави та міст (міським управлінням). В ті часи для дослідження та формування громадської думки використовували традиційні PR-технології, які стали тоді новацією. Але, на сучасному етапі епохи глобальної інформатизації та автоматизації, традиційні засоби PR здають свої позиції і поступаються надсучасним засобам комунікації, для посилення інформування населення та громади міста щодо здійснення реформ, забезпечити ефективний прямий і зворотній зв’язок з громадянами, які в результаті значно підвищують якість управління містом та державою [3].
Зміни, що відбулися у сучасному суспільстві, а саме, у комунікаційному середовищі, вимагають перегляду функціональних особливостей соціальних медіа для взаємодії з громадою міста за умов глобалізації, зміни соціального, політичного, культурного життя країни [5].
Ще в 2010 році зацікавлення соціальними мережами не набуло такого глобального поширення, але вже сьогодні важко уявити організація, яка не має власної сторінки в соціальній мережі та в мережі Інтернет. Саме соціальні мережі і стали переправою для налагодження відносин громадськості і управління (державного, міського та ін.). Сучасні тенденції розвитку вимагають постійної інтерактивності з аудиторією, громадою, спільнотою [8].
Перші соціальні мережі, які з’явились на теренах країн пострадянського простору, з невпинним зростанням їх користувачів, зацікавила фахівців традиційних PR в державному управлінні західних держав як сильний та ефективний засіб співпраці громади та влади ще декілька років тому. Швидко відреагували на зміну комунікаційного інтернет-середовища і першими почали наймати фахівців для роботи у сфері новітніх технологій і бізнесові структури. На початковій стадії феномен використання сучасних інформаційних технологій не мав конкретної назви, а згодом його почали називати соціальними мережами [2].
Сучасне визначення «соціальна мережа» налічує вже більше ніж півстоліття і означає структуру відносин та зв’язків, які має людина. Воно відображає різного роду зв’язки та взаємовідносини, починаючи від випадкових знайомств і закінчуючи тісними родинними вузами [6].
На даний час найпопулярнішими серед населення є такі соціальні мережі як: Facebook, MySpase, VKontakte, Twitter, YouTube. Зараз соціальні мережі стали частиною, соціального, політичного, громадського та бізнесового життя нашої країни. Кількість користувачів соціальними мережами зростає щоденно. І на цьому зростання числа користувачів не припиняється [7].
Для ведення діалогу з громадою міста, або управління містом соціальні мережі можна використовувати у двох напрямках: перше – це моніторинг образу сприйняття громадою міста форми управління містом; дослідження взаємодії громади міста та місцевої адміністрації, та особисті зв’язки між чиновниками та громадянами (місцевими жителями). Другим напрямком буде побудова сприятливої думки громади шляхом залучення жителів міста у прийняття різного роду рішень з управління містом. Неповага до думки громади, яка прийшла до нас з радянських часів, має замінитись на бажання інформувати громаду. Застосування соціально-медійних інструментів в муніципальному управлінні дозволить:
– налагодити взаємовідносини між місцевою владою та громадянами міста;
– формувати й підтримувати взаємну довіру, повагу та соціальну відповідальність;
– створити свідоме розуміння впровадження реформ;
– сприяти позитивним і й трансформувати негативні у позитивні уявлення про діяльність та взаємодію муніципалітету міста та громади;
– керувати і репутацією всієї муніципальної влади, а також муніципальної політики та окремих міських чиновників [8].
Мета використання соціальних мереж в муніципальному правлінні заключається в тому, щоб відверто і відкрито, від імені діючої міської влади, надавати вчасно та достовірно різного роду інформацію з питань, якими цікавляться громадяни міста та отримувати швидку реакцію на отримання даної інформації.
Але попри сучасні тенденції інформатизації не потрібно використовувати тільки соціальні мережі для зв’язків з громадськістю та ведення діалогу з громадою, можна використовувати і традиційні засоби співпраці муніципалітету з громадою. Однак, потрібно розуміти, що сьогодні соціальні мережі збільшують число своїх користувачів погодинно, в порівнянні з іншими медіа, а тому використання соціальних медіа для роботи муніципалітету з населенням потрібно вдало і вміло поєднати із традиційними засобами співпраці з населенням [9].
Оскільки соціальні мережі стали найпопулярнішим способом спілкування, то їхнє використання в муніципальному управлінні може стати новітнім засобом для налагодження й підтримки взаємозв’язку, взаєморозуміння, взаємовизнання та співробітництва між муніципалітетом та громадськістю.
Для міської системи управління об’єктом є громадськість, яку уособлюють жителі міста, виборці, партії, громадські організації та компанії. Суб’єктом цих взаємовідносин є органи місцевого самоврядування та державної влади, а отже, вміло використовуючи спілкування у соціальних мережах, громада міста може зрозуміти як саме працює, наприклад, обрана ними міська рада, може отримати інформацію про рішення, які приймає дана рада. Користувачі соціальних мереж опускаючи на задній план офіційні сайти органів місцевого самоврядування та спілкуючись з односельцями в реальному часі, матимуть більше інформації про будь-яку ситуацію, що виникає в органах місцевого самоврядування. Таким чином, муніципалітет зможе швидко та якісно управляти відносинами між владою та громадою [5].
Для боротьби з негативними явищами, які присутні в мережі Інтернет, служби безпеки світу проводять моніторинг соціальних мереж з метою виявлення шахраїв та злочинців. ФБР, для прикладу, вже розпочало пошуки компанії-розробника, яка зможе створити програму , для пошуку публічно доступного контенту в таких соціальних мережах як Facebook та Twitter, який пов’язаний з певними ключовими словами – наприклад тероризм та кримінал [9].
Соціальні мережі можна використовувати також як систему завчасного попередження, відслідковувати тенденцію думки громади з інших питань. Від того, як муніципалітет поводитиметься в кризових ситуаціях й викладатиме оперативну інформацію в мережу, залежатиме ставлення до нього в майбутньому. Через це будувати відносини з громадою через соціальні медіа зручно, тому що це можна робити в будь-який час доби, в будь-якому місці, де є мережа Інтернет. Соціальні мережі – це можливість не тільки порозмовляти з міським чиновником індивідуально, а одночасно поспілкуватись з муніципалітетом інших міст! Тому для ефективного управління містом, муніципалітет сьогодні повинен в першу чергу звертати всю увагу на соціальні медіа [7].
Висновки. Роль соціально-медійних інструментів в муніципальному управлінні, цілком можна назвати величезною у формуванні взаємовідносин з громадою та формування громадської думки, її дослідженні й реагуванні на неї. В сучасних умовах вступу України до Євросоюзу та демократизації системи державного управління, збільшується роль думки громади міста на процеси міського управління в Україні. Розвиток технологій і мережевих структур, ускладнення комунікаційного простору призводить до усвідомлення необхідності змін в традиційних системах, стратегіях, програмах зі співпраці муніципалітету з громадою міста. Залучаючи громадськість міста через соціальні мережі до участі в різних проектах, міські чиновники сприяють більш демократичному і етичному міському управлінню. Використання сучасних комунікативних засобів, зокрема соціально-медійних інструментів, а також їхнє впровадження в систему міського управління та взаємодії з громадою, підвищить ефективність взаємодії муніципалітету з громадою міста, сприятиме закріпленню позитивного іміджу серед жителів міста.

Список використаних джерел та літератури

1. Barnes J. A. Class and Committees in a Norwegian Island Parish by [Electronic Resource] / J. A. Barnes / Human Relations, Vol. 7, No. 1 (1 February 1954). – Р. 39-58.
2. Boyd D. M. «Social Network Sites: Definition, History, and Scholarship» [Electronic Resource] / D. M. Boyd, N. B. Ellison // Journal of Computer-Mediated Communication, 13 (1). – 2007. – Аrticle 11. – Mode of access: URL: http://jcmc.indiana.edu/voll3/isslue1/boyd.ellison.html.
3. Buss A. Online Communities Handbook: Building Your Business and Brand on the Web [Electronic Resource] / A. Buss, N. Strauss N. // Bereley, CA: New Riders. – 2009.
4. Dutta S. Throwing Sheep in the Boardroom: How Online Social Networking Will Transform Your Life, Work and World [Electronic Resource] / Dutta S. Fraser M. – 2008. – С. 110-111.
5. Калинин А. PR в социальных сетях [Текст] / А. Калинин // PR-менеджер: [научный журнал], К., 2011. – №6. – С. 36-44.
6. Коноплицький С. М. Соціальні аспекти комунікації в мережі Інтернет: феноменологічний аналі [Текст]: автореф. дис. канд. соціол. наук: 22.00.01 / С. М. Коноплицький; НАН України; Інститут соціології. – К., 2006. – 38 с.
7. Фісенко Т. В. Соціальні інтернет-мережі як засіб задоволення інформаційних потреб [Електронний ресурс]. – Режим доступу http//www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nzizh/2010_41/Fisenko.pdf. – Назва з екрану.
8. Шинкарук А. Л. Європейські публічні комунікації: культура, політика, технології [Текст]: колективна монографія / А. Л. Шинкарук, В. М. Парфенюк, Е. Я. Кац. – Рівне, 2013. – 416 с.

Одним із завдань міста при використанні у своїй діяльності соціально-медійних інструментів є формування позитивного іміджу місцевої влади. Виникає потреба динамічно розвивати місцеву демократію та самоорганізацію населення міст. Враховуючи основні тенденції використання соціальних мереж в управлінні містами за кордоном, одних із показників успішної співпраці муніципалітету міста з громадою є рівень відкритості міської влади, та залучення громади міста до процесу прийняття рішень на загальноміському рівні. Для досягнення даної цілі постало питання використання органами муніципальної влади нових інформаційно-комунікативних технологій та спеціальних сервісів. Тому виникає необхідність дослідження аспектів взаємодії муніципалітетів з громадою міста.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження проблем щодо форм і методів в системі місцевого самоврядування в цілому та взаємодії органів міської влади з громадськістю з допомогою соціально-медійних інструментів є новим напрямком у галузі науки «Державне управління». Є багато праць вчених, в яких акцентується увага лише на загальноприйнятих формах комунікації влади міста і міської громади. Зокрема, ґрунтовні дослідження С. Штурхецького щодо формування комунікативного потенціалу місцевого самоврядування, розробки та реалізації комунікативних стратегій у місцевому самоврядуванні України. Різні аспекти комунікативної діяльності муніципалітетів також вивчали: Коноплицький С. М., Пісоцький В., Руднєва В. Ю., Третяк О. А., Штурхецький С. В., Эйдман И. В той час майже не вивчаються аспекти комунікативної активності міської громади та влади міста з допомогою соціальних медіа.

Мета статті: визначити роль комунікативної активності територіальної громади та міської влади в контексті використання соціальних мереж в управлінні містами.

Виклад основного матеріалу дослідження. Особливим аспектом діяльності медіа як складової сучасної публічної сфери політики є розвиток політичних та соціальних мереж, у яких громада міста може спілкуватися, відстоювати власні позиції на умовах анонімності оцінювати роботу міської влади або окремих чиновників. Водночас розвиток новітніх комунікаційних систем не сприяє формуванню справжньої публічної сфери, оскільки політичні суб’єкти намагаються використати їх у своїх цілях. Один із сучасних аналітиків І. Ейдман вважає, що мережева активність політиків у соціальних мережах носить авторитарний характер. Політики Сходу і Заходу використовуючи в своїй діяльності соціальні мережі не розуміють їх реальну соціальну та комунікативну природу [8].

У Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст. Відповідно, форми виявлення комунікативної активності територіальної громади мають відповідати функціям і повноваженням територіальної громади як суб’єкта місцевого самоврядування [3].

Враховуючи основні риси інформаційного розвитку громади міста, основним принципом, який відрізняє нижчий рівень від вищого, є ступінь забезпечення інтерактивності. Тобто ступінь включення жителів міста до процесу прийняття рішень на місцевому рівні. Найвищий ступінь включення громадськості досягається за проактивної моделі, коли взаємодія з громадськістю або ведення діалогу відбувається в режимі онлайн через спеціальні онлайн-сервіси. У свою чергу, більшість офіційних веб-сайтів муніципальної влади з тих чи інших причин не забезпечують проактивний рівень включення громадськості [4]. Таким чином муніципальна влада перешкоджає розвитку комунікативної активності територіальної громади та міських чиновників в мережі Інтернет.

Створення, функціонування та розвиток інтернет-сторінок муніципалітетів в соціальних мережах вносять свої корективи у бачення національного інформаційного простору, а також спричиняють необхідність перегляду відношення до міського інформаційного простору. Ці два фактори зумовлюють виникнення потреби перегляду концепції розвитку комунікативної політики муніципалітетів міст і громад міста [4].

Значення соціальних мереж для муніципальної сфери політики полягає у технічній можливості публікування думок кожного окремого індивіда. Водночас, через брак самодіяльних і індивідуальних виступів у мережах міська, місцева та державна влада намагається організувати своєрідний діалог з громадою в мережі Інтернет з метою розширення свого впливу та успіху на виборах [9]. Про діалог між муніципалітетом і громадою щодо вирішення повсякденних управлінських питань мова не йдеться.

Ставлення до соціальних мереж в українського суспільства неоднозначне. Аналізуючи думки користувачів соціальних мереж, можна розділити їх на два типи. Перші використовують соціальні мережі у якості платформи для спілкування з друзями, отримання інформації розважального характеру. А інші користуються соціальними мережами не тільки з метою розваги, а й підтримки бізнесу, розвитку клієнтської мережі, підтримки ділових контактів зазначає В.Ю. Руднєва [4].

А щодо використання соціальних Інтернет-мереж для спілкування з місцевою владою, допомозі у прийнятті рішень, які стосуються місцевого самоврядування або простого ведення спілкування громади з міськими чиновниками, то такі новації ще на жаль до нас не дійшли [1]. Тенденцію створення міськими чиновниками України та органами місцевого самоврядування сторінок в соціальних мережах слід досліджувати окремо.

Враховуючи, що органи влади приймають участь у формуванні інформаційного національного простору, а також те, що від рівня забезпечення органів влади сучасними інформаційними технологіями, впливає на формування іміджу міста і всієї держави, важливо враховувати нові тенденції розвитку інформаційного простору. Так, протягом останніх років в Україні владою міст активно використовуються соціальні мережі для взаємодії представників муніципальної влади зі спільнотами, а також проведення органами муніципальної влади інформаційно-роз’яснювальної роботи [4]. Але це тільки на папері. Насправді сторінки в соціальних мережах створюються не для розширення комунікації та діалогу між міською владою та спільнотами. Чиновники починають спілкуватись з громадою для отримання однобічної вигоди. Для того щоб отримати підтримку населення на виборах, або у вирішенні інших питань [2].

Муніципальна влада розробляючи концепцію мережевої політики як альтернативу чинної політики, де ініціатива належить формальним структурам, основним моментом стає забезпечення привабливості віртуальної політичної участі. Важливим чинником тут є залучення жителів міста до процесу обговорень і вироблення спільної концепції дій. З огляду на це у своїй статті «Мережева демократія та політичні соціально-мережеві рухи» І. Ейдман зазначає, що найбільшої ваги серед чинників, які приваблюють учасників Інтернет-форумів і регулярних мереж, набуває право на безпосередню участь у прийнятті рішень [9].

Сам факт співпраці муніципальної влади з громадянами забезпечує отримання відповідей на наступні запитання, які є важливими при прийнятті рішення про створення акаунта органу міської влади. Для початку потрібна цільова аудиторія. У соціальних мережах вона вже сформована і постійно доповнюється новими користувачами [4].

Змістом забезпечення комунікативної активності територіальної громади та муніципалітету в контексті використання соціальних мереж є усунення делегованих відносин у межах організаційної структури політичних рухів.

Оцінюючи комунікативні можливості територіальної громади, доцільно також звернутися до поняття «комунікативний потенціал місцевого самоврядування», уведеного в науковий обіг С. Штурхецьким на означення організаційної, структурної та креативної здатності елементів комунікативного процесу в місцевому самоврядуванні до здійснення ефективної комунікації [7]. Значення цього комунікативного потенціалу, на думку дослідника, залежить від таких основних факторів: відстані між комунікатором і комунікантом (у тому числі з урахуванням ступеня доступу до певних комунікативних каналів і засобів); спроможності учасників комунікативного процесу в місцевому самоврядуванні продукувати й сприймати потік повідомлень; обмежувальних чинників суспільного регулювання: нормативного забезпечення комунікативного процесу, з одного боку, та потреби в такій комунікації – з іншого [6].

Таким чином, якщо цей ступінь розвитку комунікативного простору територіальної громади та її значний комунікативний потенціал суттєво розширити з допомогою соціально-медійних інструментів (тобто вести спілкування муніципалітету з громадою з допомогою мережі Інтернет). Це суттєво розширить можливості вибору форм і способів прояву комунікативної активності в соціальних медіа між муніципалітетом і громадою, для вирішення різного роду управлінських завдань [5].

Для конкретизації та класифікації способів прояву комунікативної активності територіальної громади з використанням соціально-медійних інструментів в процесі здійснення місцевого самоврядування потрібно структурувати відомі нам форми та способи цієї активності за критеріями їх належності до окремих видів комунікації [2].

Безпосередня комунікація між муніципальною владою та спільнотою через соціальні медіа покликана забезпечити обмін інформацією щодо питань самоврядної діяльності територіальної громади та влади міста, які стосуються певних соціальних груп у їхньому складі. Це, наприклад, раніше вирішувалось в процесі більш комплексної комунікативної взаємодії у формі загальних зборів жителів міста, під час внесення місцевих ініціатив, що здійснюється в спосіб генерування певних ідей (повідомлень), їх обговорення, проведення консультацій, адресного поширення цих повідомлень на цільові групи [4].

Зараз же з розвитком інформаційних та комп’ютерних технологій, такого роду загальноміські збори можна проводити з допомогою соціальних Інтернет-мереж, де можна буде цілком і повністю прослідкувати комунікативний потенціал як спільноти міста так і влади [1].

Форми та способи безпосередньої масової комунікації з допомогою соціальних медіа є комплексними за своєю структурою, і потребують певної організованої підготовки, але загалом вони будуються на безпосередній взаємодії муніципалітетів зі спільнотами міста. Такими формами та способами виявлення комунікативної активності є громадські слухання, мітинги та інші масові заходи [5].

Умовами належного прояву комунікативної активності територіальної громади та муніципалітету з використанням соціальних медіа в процесі здійснення місцевого самоврядування є високий ступінь розвитку комунікативного простору територіальної громади та її значний комунікативний потенціал. Це суттєво розширює можливості вибору форм і способів прояву її комунікативної активності в соціальних мережах для вирішення актуальних комунікативних завдань між муніципалітетом і громадою [2].

Висновки. В умовах розвитку інформаційного суспільства та електронної демократії соціальні мережі все більше впливають на глобальний інформаційний простір, а також спричиняють необхідність перегляду відношення до інформаційного простору та комунікативної активності громади міста та місцевої влади. У контексті формування комунікативної активності територіальної громади та муніципальної влади з використанням соціально-медійних інструментів, зумовлюється необхідність перегляду концепції застосування все більшої кількості інформаційно-комп’ютерних технологій в муніципальному управлінні. Аналізуючи досвід розробки муніципалітетом сторінок в соціальних медіа, на підтримку діяльності органів міської влади, можна констатувати, що соціальні мережі є повноцінним майданчиком для ведення діалогу з місцевою громадою, розповсюдження інформаційних повідомлень з метою позиціонування органів муніципальної влади у інформаційному просторі та розвитку комунікативної активності територіальної громади та муніципалітету, а також участь у становленні позитивного іміджу як муніципальної влади, так і громади міста.

Комунікативна активність територіальної громади з допомогою соціальних медіа, може виявитись в різних способах і формах. Для конкретизації та класифікації форм і способів прояву комунікативної активності територіальної громади і муніципальної влади в соціальних медіа в процесі здійснення місцевого самоврядування потрібно розробити класифікаційну матрицю, у межах якої структурування форм і способів цієї активності здійснюватися за критеріями їх належності до окремих видів комунікації.

Список використаних джерел та літератури

 1. Какова роль социальных сетей в украинской политике? [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http//institute.gorshenin.ua/news/332_Kakova_rol_sotsialnih_setey_v_u.html – Название с экрана.
2. Коноплицький С. М. Соціальні аспекти комунікації в мережі Інтернет: феноменологічний аналіз [Текст]: автореф. дис. канд. соціол. наук: 22.00.01/ С. М. Коноплицький; НАН України; Інститут соціології. – К., 2007. – 17 с.
3. Пісоцький В. Комунікативна активність територіальної громади в процесі реалізації місцевого самоврядування в Україні [Текст] / В. Пісоцький // Вісник «Державне управління та місцеве самоврядування». – Дніпропетровськ., 2013. – Вип. 4. – С. 240 – 251.
4. Руднєва В. Ю. Віртуальна дипломатія: трансформація процессу формування іміджу держав из використанням соціальних мереж [Текст] / В. Ю. Руднєва // Науковий вісник Академії муніципального управління. – К., 2013. – Вип. 4. – С. 328 – 336.
5. Третяк О. А. Вплив новітніх комунікаційних інтернет-мереж на розвиток публічної сфери політики [Текст] / О. А. Третяк // Економічний чсопис ХХІ. – Д., 2011. – С 37 – 39.
6. Штурхецький С. В. Комунікативний потенціал місцевого самоврядування в Україні [Текст]: монографія / С. В. Штурхецький. – Рівне: Овід, 2011. – 148 с.
7. Штурхецький С.В. Комунікативні стратегії в місцевому самоврядуванні України [Текст]: автореф. дис. канд. наук з держ. упр.: 25.00.04 / Штурхецький Сергій Володимирович. – К., 2011. – 20 с.
8. Эйдман И. Политические социальные сети : «спам» или ключ к победе? [Электронный ресурс] / И. Эйдман. – Режим доступа: http://igeid.livejournal.com/38647.html – Название с экрана.
9. Эйдман И. Сетевая демократия и политические социально-сетевые движения [Электронный ресурс] / И. Эйдман. – Режим доступа: http://forum-msk.org/material/politic/712087.html – Название с экрана.

Рис. 1.2. Обсяги доходів і міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів Волинської області у 2008-2012 роках (млн. грн.)

У 2010 році до загального та спеціального фондів зведеного бюджету Волинської області надійшло 3728,4 млн. грн. доходів. Найбільшу частку з них становили дотації – 1621,9 млн. грн. та субвенції – 1027,2 млн. грн. Крім того, обсяг власних доходів знаходився на рівні 1057,4 млн. грн. [5]. Зведений бюджет Волинської області включав усі місцеві бюджети за видатками загального та спеціального фондів з урахуванням офіційних трансфертів, що передаються до міських, районних бюджетів та територіальних громад сіл, селищ та міст. У поточному році для них профінансовано 3661,4 млн. грн., а з спеціального фонду виділено 347,0 млн. грн. на фінансування видаткових зобов’язань. Таким чином, у 2010 році місцеві бюджети Волинської області виконані на 98,4 % за видатками загального та спеціального фондів.
В основному доходи загального фонду місцевих бюджетів Волинської області у 2010 році сформовано за рахунок бюджетоутворюючих податків на доходи, податків на прибуток від власності та підприємницької діяльності, податків на збільшення ринкової вартості. Однак, найбільшу частку становлять податки на доходи фізичних осіб – 761,6 млн. грн. Як бачимо, значну частку доходів утворюють саме податки, але не менш значними є й збори від використання природних ресурсів та платежі від господарської діяльності. Найбільш значними видатками місцевих бюджетів Волинської області у 2010 році, так само як і в попередні роки, були виплати заробітної плати у бюджетній сфері. У поточному році на здійснення даних виплат до місцевих бюджетів надійшло 2469,8 млн. грн., а також 7,8 млн. грн. додаткової дотації на вирівнювання фінансового забезпечення бюджетних установ.
У 2011 році до місцевих бюджетів Волинської області усього надійшло 1181,1 млн. грн. без врахування міжбюджетних трансфертів. Причому до загального фонду надійшло 913,2 млн. грн., а до спеціального фонду – 267,9 млн. грн. Обсяг доходів бюджету Волинської області у 2011 році з урахуванням міжбюджетних трансфертів становив 4335,0 млн. грн., тобто офіційні трансферти від органів державного управління становили 3153,9 млн. грн., з них дотації становили 1796,4 млн. грн., а субвенції – 1357,5 млн. грн., що говорить про високий рівень дотаційності Волинської області, оскільки міжбюджетні трансферти в три рази переважають над власними доходами місцевих бюджетів Волинської області.
Значна частка податкових надходжень в обласному бюджеті вказує на те, що місцеві бюджети не в змозі самостійно забезпечити на належному рівні потрібну кількість доходів, оскільки коштів від податків на доходи та прибуток від власності не вистачає для покриття видатків, які становлять 4524,7 млн. грн., що в чотири рази перевищує рівень доходів місцевих бюджетів Волинської області у 2011 році. У такій ситуації органи місцевого самоврядування залежать від міжбюджетних трансфертів у вигляді дотацій та субвенцій, що показує прямий вплив бюджетного фінансування на формування місцевих бюджетів області та функціонування місцевого самоврядування Волинської області [3].
У 2012 році до місцевих бюджетів Волинської області разом надійшло 1193,3 млн. грн. без врахування міжбюджетних трансфертів. Причому до загального фонду надійшло 1004,9 млн. грн., а до спеціального фонду – 188,4 млн. грн. Обсяг доходів бюджету Волинської області у 2012 році з урахуванням міжбюджетних трансфертів становив 4697,2 млн. грн. Як бачимо, офіційні трансферти від органів державного управління становили 3503,9 млн. грн., з них дотації становили 2144,8 млн. грн., а субвенції – 1359,1 млн. грн., що говорить про зростання рівня дотаційності Волинської області у порівнянні з попереднім 2011 роком. Крім того, міжбюджетні трансферти більше ніж втричі переважають над власними доходами місцевих бюджетів Волинської області.
Найбільшу частку власних коштів місцевих бюджетів становлять податки на доходи фізичних осіб – 859,0 млн. грн., що вказує на збільшення податкових ставок для населення, оскільки у 2012 році зібрано на 97,4 млн. грн. більше, ніж за попередній 2011 рік [4]. Однак, навіть за такого зростання податків, власних коштів недостатньо для покриття дефіцитності місцевих бюджетів, тому що рівень видатків Волинської області у 2012 році усього становить 4673,4 млн. грн. Така значна кількість видаткових коштів була спрямована на субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства та тимчасової допомоги дітям.
Основним джерелом наповнення місцевих бюджетів у Волинській області у 2011-2012 роках були прибутковий податок з громадян та податок на прибуток підприємств. Значно меншими були платежі за використання природних ресурсів, основним з них є плата за землю. Проте значно більша частка у дохідній частині бюджету області припадає на дотації та субвенції з державного бюджету. Офіційні трансферти у 2011 році склали 3153,9 млн. грн., що становить 72,8% від загальної суми доходів, а у 2012 році міжбюджетні трансферти становили 3503,9 млн. грн., що становить 74,6% від загальної суми доходів.
Отже, у 2003-2012 роках дотаційність місцевих бюджетів Волинської області постійно зростала, що пояснюється зростанням виплат дотацій та субвенцій з Державного бюджету. Звідси випливає, що незначна частина коштів бюджету області формується за рахунок власної і закріпленої дохідної бази, що не забезпечує їй навіть відносної фінансової самостійності. А це, призводить до недостатньої власної дохідної бази органів місцевого самоврядування, які попадають під суттєвий вплив бюджетного фінансування. Тому місцеві бюджети Волинської області слід було б формувати на ширшій дохідній базі, включаючи у неї як власні, так і закріплені державні доходи.
Підтвердженням вище сказаного є визначення коефіцієнтів бюджетної самостійності та дотаційної залежності органів місцевого самоврядування. Так, у 2008 році фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування у Волинській області знаходилося на низькому рівні, оскільки власні доходи забезпечили покриття видатків тільки на 35%. В результаті все це призвело до занадто високого рівня їх дефіцитності 65%, що обумовило необхідність перерахування значних коштів у вигляді дотацій вирівнювання з Державного бюджету для їх остаточного збалансування. Крім того, у Волинській області низький рівень бюджетної самостійності, що характеризує частку доходів на душу населення, а також рівень самостійності місцевих бюджетів.
1. Коефіцієнт бюджетної самостійності місцевого самоврядування у Волинській області за 2008 рік становить:
КБС = Д/(МТ+Д)= 971,3/(1794,7+971,3)=0,35
2. Коефіцієнт бюджетної залежності у Волинській області за 2008 рік
КЗ=МТ/(Д + МТ)= 1794,7/(971,3+1794,7)=0,65
3. Коефіцієнт дефіцитності місцевого бюджету у Волинській області
КБД=(Д – В) / В= (971,3-2781,9)/ 2781,9=-0,65
4. Коефіцієнт дотаційної залежності
КДЗ = МТд/(Д+МТ)= 1093,5/(971,3+1794,7)=0,39
де Д – загальна сума доходів місцевого бюджету без урахування міжбюджетних трансфертів; МТ – сума міжбюджетних трансфертів; В – загальна сума видатків місцевого бюджету; МТд – трансфертні надходження у вигляді дотацій.
Таким чином, коефіцієнт бюджетної самостійності Волинської області у 2008 році становив 0,35, що свідчить про неготовність органів місцевого самоврядування забезпечувати своє функціонування самостійно на належному рівні. В той час, як коефіцієнт бюджетної залежності перевищив 60%. Такі показники вказують на те, що місцеве самоврядування повністю залежить від бюджетного фінансування, а тому не здатне функціонувати без міжбюджетних трансфертів з державного бюджету.
У 2009 році фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування у Волинській області знаходилося на значно нижчому рівні, ніж у 2008 році, оскільки власні доходи забезпечили покриття видатків тільки на 31%, що призвело до занадто високого рівня їх дефіцитності 69%. У Волинській області за 2009 рік знизився рівень бюджетної самостійності на 0,04%, що характеризує послаблення самостійності місцевих бюджетів. Отже, коефіцієнт бюджетної самостійності у Волинській області станом на 2009 рік знизився до 0,31 та підтвердив те, що органи місцевого самоврядування залежить від бюджетного фінансування, а тому не здатні функціонувати без міжбюджетних трансфертів. У 2010 році фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування у Волинській області знову знизилося, оскільки власні доходи забезпечили покриття видатків тільки на 28%, а рівень їх дефіцитності складав 72%. У Волинській області понизився рівень бюджетної самостійності на 0,03%, що характеризує погіршення самостійності місцевих бюджетів. Як бачимо, коефіцієнт бюджетної самостійності у Волинській області станом на 2010 рік знову знизився на декілька показників, у той час, коли коефіцієнт бюджетної залежності становив 0,72%, а коефіцієнт дотаційної залежності 0,44%. В наслідок чого місцеве самоврядування сильно залежало від бюджетного фінансування та не функціонувало належним чином.
У 2011 році фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування у Волинській області знаходилося на низькому рівні, оскільки власні доходи забезпечили покриття видатків тільки на 27%, а рівень дефіцитності сягнув 73%, що викликало перерахування коштів у вигляді дотацій вирівнювання. Таким чином, коефіцієнт бюджетної самостійності у Волинській області з кожним роком спадає, а коефіцієнт дефіцитності місцевого бюджету навпаки зростає. Причому із збільшенням дефіцитності місцевого бюджету, зростає необхідність у державних фінансових ресурсах. В свою чергу, це призводить до повної залежності місцевого самоврядування від бюджетного фінансування та надає державним органам влади фінансово-економічний важіль впливу на діяльність місцевого самоврядування.
У 2012 році фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування у Волинській області знаходилося на найнижчому рівні за останні п’ять років, оскільки власні доходи забезпечили покриття видатків тільки на 25%, а рівень їх дефіцитності піднявся до 75%. У Волинській області з 2008 року по 2012 рік знизився рівень бюджетної самостійності на 0,10%, що характеризує тенденцію поступового послаблення самостійності місцевих бюджетів.

Рис. 1.3. Показники коефіцієнтів за 2008-2012 роки
Отже, починаючи з 2008 по 2012 рік коефіцієнт бюджетної самостійності місцевого самоврядування у Волинській області постійно йшов на спад, а коефіцієнт дефіцитності місцевого бюджету поступово зростав, що помітно на графіку коефіцієнтів (Див. Рис. 1.3). Якщо брати до уваги коефіцієнт дотаційної залежності, то можна прослідкувати незначні коливання до 2011 року та досить стрімке зростання показника у 2012 році. Скоріш за все, це пов’язано з дефіцитністю місцевих бюджетів Волинської області у 2012 році, що призвело до збільшення дотаційних коштів.
Врахувавши основні показники коефіцієнтів бюджетної самостійності та дотаційної залежності можна перейти до визначення ступеня залежності місцевих бюджетів Волинської області від міжбюджетних трансфертів. Для визначення ступеня залежності місцевих бюджетів Волинської області від міжбюджетних трансфертів було зроблено лінійний парний регресійний аналіз. У даному дослідженні взято показники зведених місцевих бюджетів за останні десять років, а також міжбюджетні трансферти, що включають сукупну кількість дотацій та субвенцій з державного бюджету за кожен рік, починаючи від 2003 до 2012 року. За допомогою лінійної парної регресії можна встановити форму залежності між змінними, а саме між місцевими бюджетами в якості залежної змінної та міжбюджетними трансфертами, як незалежною змінною.
Коефіцієнт детермінації R2, який лежить в межах від 0 до 1, показує значення 0,995, що говорить про досить сильний зв’язок залежної змінної від незалежної змінної. За шкалою Чеддока, яка показує чи існує тісний зв’язок між показниками залежної та незалежної змінної, коефіцієнт детермінації R2 лежить в межах від 0,9 до 0,99 і вказує на дуже сильний зв’язок між місцевими бюджетами та міжбюджетними трансфертами. Оскільки значення F наближається до 100%, то дана зведена модель повністю справджується. Стандартизований коефіцієнт Бета знаходиться на рівні 0,998, що вказує на високий ступінь залежності місцевих бюджетів від міжбюджетних трансфертів: дотацій та субвенцій. Значення стандартизованих коефіцієнтів наближається до 100%, тому модель залежності місцевих бюджетів від міжбюджетних трансфертів повністю справджується.

Рис. 1.4. Зв’язок між місцевими бюджетами та офіційними трансфертами Волинської області за 2003-2012 роки

Графік лінійної парної регресії показує як співвідноситься очікувана та спостережувана кумулятивна вірогідність залежності місцевих бюджетів від міжбюджетних трансфертів Волинської області за 2003-2012 роки (Див. Рис. 1.4). Причому показники не розпорошені по всьому графіку, що підтверджує наявність дуже сильного зв’язку між місцевими бюджетами та офіційними трансфертами у вигляді дотацій та субвенцій.

Висновки. У даній статті з’ясовано, що основним джерелом наповнення місцевих бюджетів у Волинській області у 2003-2012 роках були міжбюджетні трансферти у вигляді дотації та субвенції з державного бюджету. З кожним роком дотаційність місцевих бюджетів Волинської області зростає, що пояснюється зростанням виплат дотацій та субвенцій з Державного бюджету України. Звідси випливає, що незначна частина коштів бюджету області формується за рахунок закріпленої дохідної бази, що не забезпечує їй навіть відносної фінансової самостійності. А це, призводить до недостатньої власної дохідної бази органів місцевого самоврядування, які попадають під суттєвий вплив бюджетного фінансування. Тому місцеві бюджети Волинської області слід було б формувати на ширшій дохідній базі, включаючи у неї як власні, так і закріплені доходи.
За результатами лінійного парного регресійного аналізу існує значний ступінь залежності місцевих бюджетів Волинської області від міжбюджетних трансфертів. За шкалою Чеддока коефіцієнт детермінації R2 вказав про наявність дуже сильного зв’язку між значеннями змінних, тому можна стверджувати, що місцеві бюджети Волинської області перебувають у дуже сильній залежності від таких міжбюджетних трансфертів як дотації та субвенції. На основі цього, можна зробити висновок, що чим більший ступінь залежності місцевих бюджетів від міжбюджетних трансфертів, тим сильніший вплив бюджетного фінансування на функціонування місцевого самоврядування в області.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бечко П. К. Місцеві фінанси : [навчальний посібник] / П. К. Бечко, О. В. Ролінський. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – С.32.
2. Василик О. Д. Теорія фінансів : [підручник] / О.Д. Василик. – К.: НІОС,2000.– 519 с.
3. Зведений бюджет Волинської області за 2011 рік [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.finance.voladm.gov.ua/articles/id-172/.
4. Зведений бюджет Волинської області за 2012 рік [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.finance.voladm.gov.ua/articles/id-227/.
5. Звіт про виконання бюджету Волинської області за 2006−2010 роки [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.finance.voladm.gov.ua/articles/ id-189/.
6. Ільяшенко, В. А. Бюджетне фінансування органів місцевого самоврядування України / В. А. Ільяшенко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2010. – N 4. – С. 117–122.
7. Кириленко О. П. Місцеві фінанси: [навчальний посібник] / О.П. Кириленко. – К.: Знання, 2006. – 677 с.
8. Кравченко В. Фінансові основи місцевого самоврядування // Вісник Програми сприяння парламентові України. – 1998. – № 4(35). – С 31.
9. Луніна І. О. Державні фінанси та реформування міжбюджетних відносин : [монографія] / І. О. Луніна. – К. : Наук. думка, 2006. – 432 с.
10. Лучка А. В. Теоретичні основи фінансової незалежності місцевого самоврядування / А. В. Лучка // Наукові праці НДФІ. – 2006. – № 4. – С. 81–91.
11. Олійник Л. А. Формування фінансових ресурсів органами місцевого самоврядування / Л. А. Олійник // Науковий вісник НУБіП України. Серія «Економіка, аграрний менеджмент, бізнес», 2011 – вип. 163, – 292 с.,С.131–136.
12. Сунцова О.О. Бюджетна реформа: особливості та перспективи формування місцевих бюджетів / О.О. Сунцова // АПЕ. – 2002. – №6. – С. 24–30.
13. Федосов В. М. Фінанси : [підручник] / за ред. С. І. Юрія. – К.: Знання, 2008.– 611 с.

This article discusses the emergence and development of professional communication. The matter of officers’ professional communication is studied. Professional communication of Slavuta City Council office holders has been analysed.

Сфeрa профeсійної комунікaції, нaлeжить до фундaмeнтaльних вимірів людського потeнціaлу. Особливої гостроти ці проблeми нaбувaють в умовaх глобaлізaційних процeсів, коли є вaжливим уміння спілкувaтися, рeзультaтивно вирішувaти профeсійні проблeми посaдових осіб.

Сучaсному укрaїнському суспільству нeобхідні фaхівці, посaдові особи, які орієнтовaні нa успіх, кaр’єру, опaнувaння нових видів діяльності. Для довгострокового успіху, створeння позитивного, успішного іміджу, нeобхіднa комунікaтивнa компeтeнтність, якa нe тільки впливaє нa привaбливість обрaзу, aлe й дозволяє продуктивно досягaти постaвлeних профeсійних цілeй оргaнів місцeвого сaмоврядувaння. Знaння профeсійної комунікaції визнaчaє місцe кожного у структурі громaдських, профeсійних тa міжособистісних відносин. Особливa роль тут нaлeжить посaдовим особaм, тому вивчeння їх профeсійної комунікaції є aктуaльним нaпрямком досліджeнь у нaуці з дeржaвного упрaвління, вивчeння якого призвeдe до посилeня eфeктивності функціонувaння оргaнів місцeвого сaмоврядувaння в Укрaїні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Досліджeнням профeсійної комунікaції посaдових осіб оргaнів місцeвого сaмоврядувaння зaймaлись вeликa кількість нaуковців, a сaмe: Р. Войтович, Н. Дрaгомирeцькa, A. Кaптєрєв, Ю. Костeнко, В. Сошинськa, В. Туринськa, С. Хaджирaдєвa, І. Шaвкун, С. Штурхeцький вивчaли стрaтeгічні комунікaції у діяльності оргaнів місцeвого сaмоврядувaння. Тaкож вони дослідили профeсійну комунікaцію дeржaвних службовців, профeсійну комунікaтивну компeтeнтність, ділову комунікaцію її сутність тa типологію, з’ясували комунікaтивний потeнціaл місцeвого сaмоврядувaння.

Рaзом з тим проблeмa формувaння готовності посaдових осіб оргaнів місцeвого сaмоврядувaння до профeсійної комунікaції щe нeдостaтньо досліджeнa у тeорeтичному тa мeтодологічному aспeктaх. Зокрeмa позa увaгою фaхівців зaлишилися тaкі вaжливі питaння як: розробкa й обґрунтувaння концeптуaльних положeнь, модeлі тa критeріїв eфeктивності профeсійної комунікaтивної діяльності.

Мeтою статті є визначити основні проблеми профeсійної комунікaції на прикладі Славутської міської ради.

Виклад основного матеріалу. Профeсійнa діяльність посадових осіб органів місцeвого сaмоврядувaння – в сучaсних умовaх усклaднюється нe лишe швидкоплинними змінaми у суспільному житті, що відбувaються чи нe щодня, aлe й суттєво зaлeжить від нe зaвжди сформовaних нaвичок рaціонaльної оргaнізaції своєї влaсної роботи, a тaкож діяльності тієї устaнови чи оргaнізaції, в якій прaцює окрeмa посaдовa особa.

Сьогодні у процeсі стaновлeння дeмокрaтичної, прaвової, соціaльної дeржaви нaдзвичaйної aктуaльності нaбулa потрeбa в eфeктивній профeсійній комунікaції посaдових осіб, що мaють достaтню мотивaцію, життєво нeобхідну для eфeктивного дeржaвного упрaвління. Aджe дeржaвнa службa мaє зaбeзпeчувaти оргaнізовaнe і рeзультaтивнe дeржaвнe упрaвління зa рaхунок розвитку свого соціaльно-прaвового інституту тa профeсіонaлізaції влaсного кaдрового склaду.

Дослідницькою групою студeнтів НУ «Острозькa aкaдeмія» спeціaльності «Докумeнтознaвство тa інформaційнa діяльність» було провeдeно соціологічнe досліджeння в Слaвутській міській рaді кeрівником якої є Сидор Вaсиль Богдaнович. Експертне анкeтувaння проводилось з мeтою з’ясувaння впливу профeсійної комунікaції посaдових осіб нa eфeктивність функціонувaння оргaнів місцeвого сaмоврядувaння в Укрaїні. Вибіркa рeпрeзeнтує посaдових осіб:кeрівник, підлeглий, стaж роботи яких стaновить від 3 до 25 років. Опитaних було 15 рeспондeнтів (тaбл. 1).

Виходячи із зaгaльної мeти досліджeння, пeрeдбaчaється вирішити тaкі зaвдaння:

1.      Виявити основні причини труднощів, що в профeсійній комунікaції посaдових осіб;

2.      З’ясувaти якими мeтодaми профeсійної комунікaції нaйчaстішe користуються посaдові особи;

3.      Встaновити які проблeми посaдових осіб нaйчaстішe зустрічaються в профeсійній комунікaції;

Об’єктом є посaдові особи Слaвутської міської рaди.

Прeдмeтом досліджeння є профeсійнa комунікaція посaдових осіб Слaвутської міської рaди.

Тaблиця 1

Посaдові особи, що брaли учaсть у експертному опитувані

Сeрeд опитувaних жінок підлeглих було більшe, ніж чоловіків: відповідно 80 до 60 %, чоловіків кeрівників більшe ніж жінок: 40 до 20 . Ці покaзники щe рaз підтвeрдили тe, що зaрaз в оргaнaх місцeвого сaмоврядувaння більшу кількість посaд зaймaють жінки. Тaкa зaкономірність нe є дивною, aджe дeржaвнa службa хочa й є прeстижною, aлe нe досить високооплaчувaнa.

В Укрaїні формується динaмічнe суспільство, дe комунікaція посідaє чільнe місцe, будучи вaжливим чинником громaдського життя. Дeдaлі більшу роль комунікaція відігрaє в процeсaх дeржaвотворeння тa діaлогу оргaнів місцeвого сaмоврядувaння. Тому є сeнс розглянути окрeмі особливості профeсійної комунікaції посaдових осіб нa приклaді Слaвутської міської рaди, виявлeні в рaмкaх соціологічного досліджeння.

Для провeдeння досліджeння використано метод eкспeртного анкетування. За допомогою зaпитaнь, ми змогли визнaчити якими мeтодaми профeсійної комунікaції нaйчaстішe користуються посaдові особи; які існують проблeми при вирішeнні зaвдaнь і питaнь, які розглядaються в звeрнeннях громaдян; які основні проблeми є у профeсійній комунікaції посaдових осіб оргaнів місцeвого сaмоврядувaння і що потрібно зробити, щоб покрaщити профeсійну комунікaцію посaдових осіб в устaнові.

Згiднo з рeзультaтaми дocлiджeння при викoнaннi cвoїx cлужбoвиx oбoв’язкiв половинa опитувaних зaзнaчили, що нe бaчaть проблeм в профeсійній комунікaції, іншa чaстинa опитувaних зaзнaчилa дeякі проблeми: отримaння достовірної інформaції, гeндeрні нeрівності, нeдостaтній рівeнь мовної компeтeнції.

Основними причинaми труднощів в профeсійній комунікaції посaдових осіб є профeсійно-комунікaтивні – 47%. Цe говорить про тe, що профeсійно-комунікaтивнa діяльність посaдових осіб устaнови є систeмою дій, спрямовaних нa вирішeння профeсійних зaвдaнь у мeжaх комунікaції, якa рeглaмeнтовaнa дeржaвними докумeнтaми тa посaдовими інструкціями у сфeрі дeржaвного упрaвління, aлe зa рeзультaтaми профeсійно-комунікaтивнa діяльність устaнови є причиною дeяких труднощів у спілкувaнні. Дaлі йдуть особистісні – 26%, нe нa бaгaто мeншe зaймaють освітні – 20%, і нa остaнньому місці – 7% соціaльно групові.

Для провeдeння досліджeння ми використaли eкспeртнe опитувaння. Цeй мeтод дозволяє бeзпосeрeдньо опитaти прaцівників Слaвутської міської рaди і дослідити їхню профeсійну комунікaцію. Зa допомогою зaпитaнь, які висвітлeні в aнкeті ми змогли визнaчити якими мeтодaми профeсійної комунікaції нaйчaстішe користуються посaдові особи; які існують проблeми при вирішeнні зaвдaнь і питaнь, які розглядaються в звeрнeннях громaдян; які основні проблeми є у профeсійній комунікaції посaдових осіб оргaнів місцeвого сaмоврядувaння і що потрібно зробити, щоб покрaщити профeсійну комунікaцію посaдових осіб в устaнові.

Згiднo з рeзультaтaми дocлiджeння при викoнaннi cвoїx cлужбoвиx oбoв’язкiв половинa опитувaних зaзнaчили, що нe бaчaть проблeм в профeсійній комунікaції, іншa чaстинa опитувaних зaзнaчилa дeякі проблeми: отримaння достовірної інформaції, гeндeрні нeрівності, нeдостaтній рівeнь мовної компeтeнції.

Основними причинaми труднощів в профeсійній комунікaції посaдових осіб є профeсійно-комунікaтивні – 47%. Цe говорить про тe, що профeсійно-комунікaтивнa діяльність посaдових осіб устaнови є систeмою дій, спрямовaних нa вирішeння профeсійних зaвдaнь у мeжaх комунікaції, якa рeглaмeнтовaнa дeржaвними докумeнтaми тa посaдовими інструкціями у сфeрі дeржaвного упрaвління, aлe зa рeзультaтaми профeсійно-комунікaтивнa діяльність устaнови є причиною дeяких труднощів у спілкувaнні. Дaлі йдуть особистісні – 26%, нe нa бaгaто мeншe зaймaють освітні – 20%, і нa остaнньому місці – 7% соціaльно групові.

Нaуково довeдeно, що стрижнeвими компонeнтaми профeсійно-комунікaтивної діяльності посaдових осіб оргaнів місцeвого сaмоврядувaння є мовлeннєвa компeтeнція і компeтeнтність. Мовлeннєвa компeтeнція посaдових осіб ознaчaє уміння aдeквaтно, дорeчно й прaктично користувaтися дeржaвною мовою в конкрeтних профeсійно-комунікaтивних ситуaціях відповідно до повновaжeнь, якими нaділeний пeвний оргaн чи посaдовa особa, і визнaчeних Конституцією Укрaїни, зaконaми, постaновaми тa іншими aктaми дeржaвного упрaвління. Мовлeннєвa компeтeнтність посaдових осіб – цe обізнaність стосовно тaких видів профeсійно-комунікaтивної діяльності, як: говоріння, слухaння, письмо і читaння з урaхувaнням внутрішніх (особистісно-мовлeннєві прояви) тa зовнішніх (нaціонaльно-культурні трaдиції, eтикa, eтикeт і т. ін.) фaкторів впливу нa цeй процeс.

Досліджeння покaзaли, що посaдові особи Слaвутської міської рaди нaйчaстішe користуються усними мeтодaми профeсійної комунікaції – 40%. Тeхнічними зaсобaми: Інтeрнeт мeрeжeю і тeлeфонaми рідшe – 33%. Письмово – 27% і взaгaлі нe доводилось спілкувaтись зa допомогою нeвeрбaльних сигнaлів: жeстів, міміки.

Усний мeтод профeсійної комунікaції – цe спілкувaння зa допомогою усного мовлeння (бeсідa із співрозмовником нaодинці, нaрaди, виступи пeрeд aудиторією, тeлeфонні розмови). Пeрeвaгою тaкого мeтоду є eкономія чaсу, швидшe порозуміння, якe зaбeзпeчується зaвдяки використaнню тaких склaдових усного мовлeння, як інтонaція, гучність голосу тa його eмоційнe зaбaрвлeння. В Слaвутській міській рaді aктивно використовують цeй мeтод, і цe є дорeчними у випaдкaх, коли ситуaція потрeбує швидкого прийняття рішeнь. Вони дозволяють зaбeзпeчити опeрaтивний зворотний зв’язок, висловити тa aргумeнтувaти нeзгоду aбо погодитись із пропозиціями співрозмовників. Досліджeння покaзaли, що цим кaнaлом профeсійної комунікaції колистуються посaдові особи Слaвутської міської рaди. Цe пояснюється нe лишe тим, що уснa мовa є мaйжe миттєвим пeрeтворeнням думок у зрозумілі сигнaли, aлe і тим, що при розмові віч-нa-віч посaдові особи уникaють зaйвих подробиць, особливо коли співрозмовники добрe знaйомі і звaжaють нa спeцифіку мовлeння один одного. Тут можe мaти місцe “розуміння з нa півсловa”, якe, до того ж, підкріплюється нeвeрбaльною комунікацією.

Проблeмою при вирішeнні зaвдaнь і питaнь, які розглядaються у звeрнeннях громaдян в Слaвутській міській рaді є структурнa нeузгоджeність – 40%. Коли рeaльними є пeвні проблeми при вирішeнні зaвдaнь і питaнь, які розглядaються в звeрнeннях (нeстaчa рeсурсів як мaтeріaльних, тaк і пeрсонaльних, структурнa нeузгоджeність, прaвовa нeврeгульовaність тощо), eфeктивність можнa розглядaти як зaлeжність між очікувaннями громaдян і рeзультaтaми рeaлізaції цих очікувaнь нa практиці.

Розглядaючи отримaні рeзультaти, нaвeдeні в діaгрaмaх, зaзнaчимо, що

нaйкрaщe посaдові особи виконують свої функціонaльні обов’язки, коли вони компeтeнтні в профeсійній комунікaції, коли рeзультaти їх роботи схвaлюються тa коли постaвлeнe зaвдaння успішно можнa довeсти до логічного зaвeршeння зa допомогою профeсійної комунікaції. Усe цe свідчить про тe, що попри всі нeгaрaзди і пeрeпони, які зустрічaються в роботі посaдових осіб Слaвутської міської рaди, вони, всe ж, нaмaгaються якомогa крaщe, eфeктивнішe виконувaти свою роботу.

Рeзультaти досліджeння дaють підстaви ствeрджувaти, що вaгомe місцe в процeсі формувaння профeсійної комунікaції нaлeжить сучaсним вeрбaльним тa комп’ютeрним зaсобaм, які зaбeзпeчують aктивну творчу комунікaтивну діяльність кожної посaдової особи.

Нa сьогодні існують різні способи покрaщити профeсійну комунікaцію посaдових осіб оргaнів місцeвого сaмоврядувaння. Для того щоб процeс профeсійної комунікaцій був eфeктивним, слід обґрунтувaти обсяг, зміст тa пeріодичність нaдходжeння інформaції, якa нeобхіднa посaдовим особaм нa кожному рівні упрaвління. Добрe нaлaгоджeні профeсійні комунікaції створюють соціaльно-психологічний клімaт устaнов.

Основою ділового спілкування у нашому дослідженні вважались комунікативні схильності, які трактуються як комунікативні здібності і уміння встановлювати міжособистісні і ділові контакти. Результати експертного анкетування дали змогу встановити позитивні кореляційні зв’язки між комунікативними схильностями та миролюбністю у спілкуванні, позитивною комунікативною настановою, комунікативною толерантністю, високим самоконтролем у спілкуванні, стратегіями суперництва, співпраці при вирішенні конфліктних ситуацій, організаторськими здібностями.

Аналіз результатів дослідження свідчить про необхідність використання в системі підвищення кваліфікації державних службовців соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на формування техніки ефективної професійної комунікації посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Список використаних джерел та літератури

1. Білорусов, С.Г. Розвиток профeсіонaлізму тa визнaчeння ділових якостeй у дeржaвних службовців [Тeкст] / С.Г. Білорусов // Вісник дeржaвної служби Укрaїни. – К.: 2005. – №2. – С.32–36.
2. Гaмінa, Т.С. Eфeктивнe діловe спілкувaння як умовa формувaння привaбливого іміджу особистості [Тeкст] / Т. С. Гaмінa // Соціaльнa пeдaгогікa: Тeорія тa прaктикa. – 2011. – N 2. – С. 31 – 37
3. Дрaгомирeцькa, Н.М. Комунікaтивнa діяльність в дeржaвному упрaвлінні: тeорeтико-мeтодологічний aспeкт [Тeкст]: aвторeф. дис. кaнд. нaук з дeрж. упр. : 25.00.01 / Н.М. Дрaгомирeцькa : НAДУ Укрaїни. – К., 2007. – 40 с.
4. Eфeктивність діяльності оргaнів місцeвого сaмоврядувaння: взaємодія тa відповідaльність [Тeкст] / В.В. Бурeгa, І.М. Доля, О.Ю. Климeнко, Н.Ф. Сeлютінa // Рeгіонaльний філіaл Нaціонaльного інституту стрaтeгічних досліджeнь у місті Донeцьку – Донeцьк : ООО «Цифровaя типогрaфия», 2012. – 64 с.
5. Косeнко, Ю.В. Основи тeорії мовної комунікaції: нaвч. посіб. / Ю.В. Косeнко. – Суми: Сумський дeржaвний унівeрситeт, 2011. – 187 с.
6. Мaлик, Ю.І. Розвиток комунікaтивних нaвичок як вaжливий чинник успішної діяльності дeржaвних службовців [Eлeктронний рeсурс] / Ю.І. Мaлик. – К.: НAДУ. – 2009.

Ключові слова: місцеві податки і збори, місцевий бюджет, оподаткування,  місцеве самоврядування.

В статье рассматривается роль местных налогов и сборов в формировании финансовых ресурсов в регионе. Разработаны некоторые рекомендации по улучшению функционирования местных налогов и сборов

Ключевые слова: местные налоги и сборы, местный бюджет, налогообложения, местное самоуправление.

The paper considers the role of local taxes and fees in the formation of financial resources in the region. Developed some recommendations to improve the functioning of some local taxes

Key words: local taxes and fees, local budget, taxation and local government.

В Україні є досить багато проблем, пов’язаних з формуванням місцевих фінансових ресурсів. Значний вплив на формування місцевого бюджету мають органи місцевого самоврядування та їх діяльність. Місцева влада має право на формування та цільове використання власних фінансових ресурсів, частина яких повинна формуватися за рахунок місцевих податків та зборів. За рахунок надходжень грошових коштів органи місцевого самоврядування забезпечують фінансування соціального та економічного розвитку місцевості. Відповідно до ст.143 Конституції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном,  що є у комунальній власності;  затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють контроль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх виконанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи [1].

Не зважаючи на велику кількість місцевих податків і зборів,  вони все ж таки не забезпечують реалізацію покладених на них завдань і функцій. Більшість бюджетів в країні функціонують лише за рахунок бюджетних трансфертів і є дотаційними.

У вітчизняній та зарубіжній літературі є ряд науковців, які присвятили свої праці дослідженню проблеми ефективності формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів, ролі місцевих податків і зборів у формування дохідної частини місцевого бюджету. Серед українських вчених це А.Є.Буряченко, О.Д.Василик, М.А. Гапонюк, О.П. Кириленко, В.М. Опарін, A.A.  Славкова, Н.Б. Ярошевич  та В.П.  Яцюта,   а також зарубіжні дослідники – Б. Аллан, Ш. Бланкарт, ,  Р. Мертон,  Дж.Е.  Стігліц і інші.  Ці науковці досліджують у своїх працях економічний зміст та призначення місцевих податків та зборів, описують зарубіжний досвід та перспективу його впровадження в Україні.

Метою даної роботи є дослідження ролі місцевих податків та зборів у формуванні фінансових ресурсів регіону.

В наш час існує багато різних поглядів на проблему формування доходів місцевих бюджетів. Більшість вчених дійшли висновку, що відносини, пов’язані з процесом формування місцевих бюджетів, в процесі фінансової діяльності органів місцевого самоврядування регулюються нормами фінансового права. Проаналізувавши діяльність органів місцевої влади, можна зробити висновок, що в ній поєднуються державні і громадські засади. Тому місцеві органи влади мають право використовувати зібрані державою за допомогою податків кошти для виконання функцій, які на них покладені. Незважаючи на те що доходи поділяються на державні і місцеві, вони утворюють єдину систему доходів.

Місцеві податки та збори – це платежі, які мають місцевий характер і складають дохідну частину місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів полягає у тому що в них є власні законодавчо закріплені джерела доходів, та право використовувати їх на власний розсуд.

Забезпечення ефективного функціонування місцевих податків та зборів є досить важливим, оскільки вони виконують одну з найважливіших функцій – формування доходів місцевих бюджетів. На жаль на сьогоднішній день місцеві податки та збори не займають провідного місця серед джерел наповнення місцевого бюджету, що є досить негативним. Основна частина доходів місцевих бюджетів складається не із місцевих податків та зборів, а з коштів держави та різних міжбюджетних трансфертів. В розвинених країнах місцеві податки та збори займають від 30 до 70 відсотків у структурі надходжень. Натомість в Україні це лише декілька відсотків від суми всіх надходжень.

Потрібно підвищувати ефективність бюджетно-податкового планування, виявляти резерви зростання податкового потенціалу, а це в свою чергу сприятиме поліпшенню фінансового становища місцевих бюджетів. Одним з основних елементів поліпшення податкового процесу має стати збільшення податкового потенціалу.

Щодо перспективи збільшення надходжень від таких місцевих податків та зборів як єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів та туристичний збір, можна зазначити, що вони не здатні в повній мірі наповнювати місцевий бюджет.

Платниками єдиного податку є лише особи, що здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають вимогам, встановленим Податковим кодексом України. Платниками туристичного збору є фізичні особи, які прибувають на територію адміністративно-територіальної одиниці, де діє рішення сільської, селищної та міської ради про встановлення туристичного збору, та отримують послуги з тимчасового проживання. Платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб’єкти господарювання, які отримують в установленому законодавством порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності, як: торгівля в пунктах продажу товарів, а також валютними цінностями в пунктах обміну іноземної валюти; діяльність з надання платних побутових послуг; діяльність у сфері розваг. Платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують і провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках [2].

Тобто аналізуючи суб’єктів сплати даних податків бачимо, що їх склад є вибірковим, що в свою чергу досить негативно впливає на величину надходжень від цих податків та зборів.

Виходом з даної ситуації є приділення більшої уваги податку на нерухоме майно, оскільки даний вид податку можна встановити майже для всіх, як юридичних так і фізичних осіб, адже сьогодні це цілком добре функціонує в податковому законодавстві більшості розвинених країн світу. В той час як механізм сплати цього податку на території України потребує змін і суттєвого вдосконалення. Негативним є те, що при визначені ставки оподаткування не враховуються вік будівлі, її культурна цінність, місце розташування, інші фактори які могли б суттєво вплинути на визначення бази оподаткування і ставки податку. Врахування всіх цих факторів було б дуже ефективним, оскільки це могло б допомогти скинути податковий тягар на більш заможні верстви населення, які володіють дорогим житлом.

Також існує деяка невизначеність в земельному податку (плата за землю). Це пов’язано з тим, що виникає певна ситуація подвійного оподаткування ділянки на якій знаходиться об’єкт нерухомості, що не має законодавчого відображення. Тому було б добре внести деякі зміни в розмежування об’єкта нерухомості (будівлі) та земельної ділянки на якій він знаходиться. Потрібно справляти податки лише з тієї земельної ділянки, на якій немає будівлі, що є об’єктом оподаткування з податку на нерухоме майно.

Аналіз сучасного стану надходжень до місцевих бюджетів і дослідження їх структури дає можливість робити висновки, що на сьогодні єдиним і найбільш дієвим засобом збільшення фінансової основи місцевого самоврядування є посилення ролі місцевих податків, зокрема податку на нерухоме майно, відмінного від земельної  ділянки. Дослідження сутності цього податку та вивчення зарубіжного досвіду показали, що порядок його справляння  – досить простий, а ефективність достатньо висока, але його впровадження на території України спричинить деякі труднощі, до яких, насамперед, можна віднести відсутність кадастру нерухомості. Впровадження податку на нерухомість потребує проведення масового оцінювання об’єктів нерухомості, що неможливо здійснити в короткий проміжок часу, і процес затягується на невизначений строк. Якщо ж оцінювати нерухомість за допомогою оціночних фірм, то постає питання щодо достовірності їхніх результатів. Здійснювати оцінювання нерухомості повинні державні установи, що мають відповідні на це повноваження, але на сьогодні, на жаль, вони відсутні, тому це питання потребує подальшого розгляду.

Отже, аналізуючи все вище сказане, можна зробити висновок, що за правильного механізму функціонування місцевих податків та зборів, вони можуть стати досить значним джерело наповнення місцевого бюджету, як це є в провідних країнах світу. Особливу увагу слід звернути на посилення ролі місцевих податків, це зокрема стосується такого податку як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Місцеві податки та збори повинні стати основою самостійності місцевих бюджетів.

Література:

1. Бюджетна система України: Навчальний посібник / Артус М. М., Хижа Н.М.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2005. – 220 c. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-122.html

2.  Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VІ  //  – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

3. Кириленко О. П. Фінанси (Теорія та вітчизняна практика): Навч. посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 359 с.

4. Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 240 с.

5. Ярошевич Н.Б. Шляхи збільшення доходної бази місцевих бюджетів в Україні / Н.Б. Ярошевич, О.Я. Липа // Збірник науково-технічних праць Національного лісотехнічного університету України.  – 2010. – Вип. 20.10. – С. 278–282.

Ключові слова: місцеве самоврядування, система місцевого управління, державні адміністрації, територіальна громада, повноваження та автономія органів місцевого самоврядування.

This article is dedicated to the main problems of effective functioning of local self-government at the present stage of development of local governance in the Volyn region.

Keywords: local self-government, system of local governance, administrations, local community, authority and autonomy of local governments.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку системи місцевого управління існують проблеми, які пов’язані з діяльністю місцевого самоврядування, а саме у ефективному наданні послуг населенню щодо вирішення місцевих проблем. Система місцевого самоврядування у Волинській області знаходиться під впливом значної кількості чинників правового, політичного та економічного характеру, що безперечно впливає на ефективність функціонування місцевої влади. Для ефективної діяльності місцевого самоврядування важливим аспектом постає створення добре організованої територіальної громади, яка б володіла необхідними матеріальними ресурсами й мала надійні внутрішні джерела наповнення місцевого бюджету.

Мета статті: дослідити ефективність функціонування місцевого самоврядування у Волинській області.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій свідчить, що науковці приділяють значну увагу питанням ефективності та проблемам функціонування  місцевого самоврядування, а особливо такі вчені як В. Куйбіда, М. Куйбіда [9], які розглядають місцеве самоврядування в контексті розвитку місцевої демократії. Проблемами функціонування й розвитку місцевого самоврядування на сучасному етапі його реформування займається О. Бабінова [1], яка стверджує, що найбільшою проблемою є недовіра та слабка залученість територіальної громади до діяльності місцевого самоврядування. Класифікацію проблем місцевого самоврядування займається В. Пархоменко [11], який враховує найважливіші аспекти функціонування місцевого самоврядування. Однак, дані дослідники не в повній мірі звертають увагу на проблему ефективної діяльності місцевого самоврядування на регіональному рівні. Таким чином, варто дослідити ефективність місцевого самоврядування у Волинській області та з’ясувати основні проблеми його функціонування.

Викладення основного матеріалу. Місцеве самоврядування є одним із найефективніших механізмів у системі здійснення місцевого управління. Якщо населення за допомогою місцевого самоврядування має реальну можливість самостійно вирішувати проблемні питання місцевого значення, то тільки тоді можна говорити про повноцінну діяльність місцевого самоврядування.

Основні принципи діяльності місцевого самоврядування закладені у Європейській Хартії місцевого самоврядування, що ратифікована Україною у 1997 році. Серед них принципи правової, організаційної та фінансової автономії органів місцевого самоврядування.

Принцип правової автономії означає, що органи місцевого самоврядування повинні мати власні, тільки їм притаманні повноваження, що визначаються Конституцією та відповідними законами. Як зазначається у Хартії, ці повноваження мають бути достатньо повними для ефективного здійснення місцевого самоврядування та ексклюзивними, тобто притаманними тільки зазначеним органам. Тут йде мова про уникнення дублювання повноважень між органами місцевого самоврядування та будь-якими іншими. Ці повноваження мають бути вичерпними щодо прийняття будь-яких рішень органами місцевої влади під їх відповідальність та у рамках чітко визначених повноважень. Зазначений принцип також має бути ефективним щодо делегованих повноважень: органи місцевої влади мають бути вільними у прийнятті на себе виконання цих повноважень, враховуючи місцеву специфіку [4; c.225].

Принцип організаційної автономії означає, що органи місцевого самоврядування мають бути вільними щодо визначення своєї власної структури для того, щоб ефективно виконувати свої функції під власну відповідальність. В різних органах місцевого самоврядування можуть буди різні  структурні підрозділи та кількість працівників для якісного надання послуг населенню.

Фінансова автономія органів місцевого самоврядування означає, що зазначені органи мають право збирати та розподіляти їх власні фінансові ресурси самостійно. Цих ресурсів має бути достатньо для того, щоб орган місцевого самоврядування міг якісно здійснювати свої функції та повноваження. Частина зазначених ресурсів має поступати до місцевих бюджетів  через місцеві податки та збори. Ставки місцевих податків та зборів має право визначати самостійно орган місцевого самоврядування, але в рамках, передбачених законодавством [4; c.228]. Місцеве самоврядування повинне мати достатню для здійснення своїх функцій та повноважень економічну та фінансову базу. При наділі органів місцевого самоврядування окремими державними повноваженнями їм повинні передавати необхідні для їх здійснення матеріальні та фінансові засоби.

На даний момент у Волинській області та й в Україні загалом вищезазначені принципи самоврядності територіальних громад не реалізуються у повній мірі. Це стосується не тільки організаційної, правової, а й фінансової їх самостійності у вирішенні питань місцевого значення. Слід відмітити, що незважаючи на проголошений принцип самостійності територіальних громад, реальних механізмів забезпечення цієї самостійності вкрай недостатньо. Тільки відповідне нормативно правове забезпечення слугуватиме дійсному розвитку та зміцненню місцевого самоврядування в області та в країні.

Проблема ефективної діяльності місцевого самоврядування є однією з найважливіших на сучасному етапі розвитку країни та її регіонів. Головним чинником якісного управління є чіткий розподіл повноважень та компетенції між всіма органами державної влади  як  по  горизонталі,  так  і  по  вертикалі, а також між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Важливим аспектом територіального розвитку є надання широких повноважень органам місцевого самоврядування під власну відповідальність, що має бути забезпечено відповідним законодавством. Децентралізація повноважень влади є найкращим засобом забезпечення ефективного місцевого самоврядування.

Конституцією України затверджено організаційну, фінансову, правову самостійність органів місцевого самоврядування [8], відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування, але на практиці зазначені принципи реалізуються не завжди. Головним чином це відбувається у зв’язку з недосконалою нормативно-правовою базою. В основному це стосується Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» [5] та «Про місцеві державні адміністрації» [6], в яких не досить чітко виокремлено повноваження як органів місцевого самоврядування, так і місцевих державних адміністрацій. На практиці це призводить до суттєвих протиріч між цими органами, які мають спільно працювати над вирішенням проблемних питань місцевого та регіонального розвитку в країні. Для цього вони повинні мати чітко визначені функції та повноваження.

У такій ситуації представники місцевої влади не в змозі чітко визначити сферу своєї компетенції, повноважень та відповідальності. Зрозуміло, що це має свій негативний вплив на розвиток регіону та покращення системи надання послуг населенню з боку місцевої влади. Це впливає й на стан взаємодії та взаєморозуміння з громадськістю, на контроль з боку громадськості за діяльністю органів публічної влади. Якщо для самих представників місцевої влади незрозуміло хто і що повинен виконувати, та за які напрями відповідати, то тим більше це незрозуміло для населення, яке таким чином не в змозі і проконтролювати їх виконання.

Для підтвердження вище сказаних проблем з компетенцією та відповідальністю місцевої влади, слід провести оцінку ефективності місцевого самоврядування у Волинській області (на прикладі обласної ради) за формулою суми показників таких п’яти критеріїв ефективності як:

1) ступінь децентралізації місцевого самоврядування (у Волинській області функціонують 379 сільських, 22 селищні, 11 міських рад, а також обласна рада та 16 районних рад) [10];

2) ресурсне забезпечення та наповнення місцевого бюджету (загальний обсяг доходів обласного бюджету  на 2012 рік у сумі становить 2130070,2 тисяч гривень) [2];

3) компетентність органів місцевого самоврядування у наданні громадських послуг місцевому населенню (задоволеність роботою органів місцевого самоврядування у Волинській області на кінець 2006 року становить 27,3 %, за даними опитування Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова; за результатами опитування населення про діяльність місцевої влади, яке проводив Національний інститут стратегічних досліджень, значна кількість опитаних вважають, що місцева влада працює для вирішення їх проблем, становить від 30 % до 45 %, які вважають, що влада не вирішує їх проблем, – від 45 % до 52 %, частково вирішують – від 40 % до 55 %, місцева влада тільки ускладнює життя – від 15 % до 27 %, що говорить про некомпетентність місцевих органів влади [1].

4) рівень довіри до місцевого самоврядування (як свідчать результати досліджень Інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка і Інституту соціальної та політичної психології АПН України (ІСПП АПНУ), у країні простежується тенденція поступового зменшення рівня довіри до місцевих органів державної влади. Так, за даними ІСПП АПНУ, у травні 2007 р. узагальнений показник довіри до місцевих органів влади склав 25,9 % (проти 29,9 % у липні 2006 р.). Позитивний баланс довіри до органів місцевої влади у Волинській області становить 11,9 %) [3];

5) залученість громади до місцевого самоврядування (поінформованість щодо доходів і витрат місцевого бюджету підтвердили від 7 % до 10 %, не підтвердили від 75 % до 85 %; вважають, що орган місцевого самоврядування на їх території дійсно є вираженням права на самостійне вирішення питань місцевого значення від 25 % до 38 %, не вважають – від 35% до 40 %, вважають, що частково вирішують – від 40 %до 45 %, нічого про це не знають – від 15 % до 25 % [1]. Такі результати опитувань свідчать про відсутність зв’язків між суб’єктами і об’єктами місцевого самоврядування та низьку залученість громади до місцевого самоврядування, що призводить до невиконання органами місцевого самоврядування покладених на них функцій).

Таким чином, враховуючи всі статистичні показники можна оцінити ефективність місцевого самоврядування у Волинській області на межі низького та середнього рівня ефективності. При цьому критерії ступеня децентралізації, рівня довіри та залученості територіальних громад до місцевого самоврядування знаходяться на критично низькому рівні, така ситуація пояснюється недосконалістю системи місцевого самоврядування та наявними проблемами в ній. Дані критерії оцінки ефективності тісно взаємопов’язані між собою, оскільки якщо система децентралізована, то й залученість та активність місцевого самоврядування буде вищою. Однак показники підтверджують неефективність місцевого самоврядування в області, а це напряму впливає на рівень довіри місцевого населення. Крім того, показники ресурсного забезпечення та компетентності органів місцевого самоврядування підтверджують неефективність у наданні громадських послуг у зв’язку з недостатнім фінансовим забезпеченням та слабкою підготовкою представників місцевого самоврядування у вирішенні проблем місцевого значення.

Низька ефективність місцевого самоврядування у Волинській області свідчить про нечіткість нормативно-правового визначення його статусу, а саме чітка відокремленість від органів державної влади, тобто дійсна самоврядність територіальних громад. Суть місцевого самоврядного управління полягає у реальній можливості місцевого населення вирішувати питання розвитку громад та всіх важливих питань, що належать до компетенції місцевого самоврядування.

Враховуючи існування значних перешкод на шляху до ефективного та реального місцевого самоврядування, що потребують якнайшвидшого подолання, в області та в країні робляться певні спроби щодо розробки та прийняття нових законів та конституційних змін щодо розвитку місцевого самоврядування в Україні та її регіонах. Однією з таких спроб є законопроект під назвою «Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування» [7]. Він мав декілька редакцій, а для його розробки було залучено чимало фахівців та науковців. Однак в результаті внесення до нього великої кількості змін і поправок, що здійснювалися різними авторами, він втратив свою цілісність й має суттєві недоліки. Зазначений законопроект у останньому варіанті майже не зачіпає тих суттєвих аспектів реформування, що потребують нагального вирішення. Не зазначається в законопроекті, що повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій не можуть дублюватися, як це зокрема визначено у Європейській Хартії місцевого самоврядування, і є необхідною умовою реформування місцевого самоврядування України. Поза увагою авторів законопроекту залишилось найважливіше питання – це самостійність органів місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення та механізм здійснення контролю за цими органами з боку держави [1].

Виходячи з вищевказаних недоліків, можна виокремити цілісну класифікацію проблем місцево­го самоврядування В. Пархоменка [11; с. 32], що притаманні не лише Волинській області, а й всій Україні:

1) інституційні проблеми місцевого самоврядування;

2) проблеми правового забезпечення;

3) проблеми формування місцевого самоврядування (проблеми районних у містах рад, проблеми районних і обласних рад, проблеми органів самоорганізації населення);

4) проблеми становлення територіальних громад;

5) проблеми формування і функціонування місцевих рад (проблеми формування депутатського складу ради, проблеми виборів депутатів місцевих рад, проблеми забезпечення адекватності між волевиявленням виборців і складом рад, проблеми обрання голови ради, проблеми дострокового припинення повноважень місцевих рад та голів сіл, селищ, міст, проблеми формування виконавчих органів місцевого самоврядування, проблеми функціонування місцевих рад, проблеми функціонування постійних комісій ради, проблеми відкритості органів місцево­го самоврядування);

6) проблеми статусу депутатів, посадових осіб та працівників місцевого самоврядування (проблеми статусу депутатів, проблеми правових основ статусу депутатів місцевих рад, про­блеми припинення повноважень депутата, проблеми гарантій депутатської діяльності), проблеми статусу голів сіл, селищ і міст, проблеми статусу службовця органу місцевого самоврядування;

7) проблеми повноважень місцевого самоврядування (проблеми загальної компетенції місцевого самоврядування, проблеми повноважень органів місцевого самоврядування, проблеми розмежування повноважень між представницькими та виконавчими органами місцевого самоврядування, проблеми повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування, проблеми компетенції голів сіл, селищ та міст, проблеми розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, проблеми формування місцевих бюджетів, про­блеми місцевих податків і зборів, проблеми участі органів самоврядування у фінансово-кредитних відносинах, проблеми структури видатків місцевих бюджетів в Україні, оптимізації видатків місцевих бюджетів) [9; с. 156-157].

Висновки. Отже, основними проблемними питаннями, що заважають розвитку та ефективній діяльності місцевого самоврядування у Волинській області є: відсутність чіткого розподілу функцій та повноважень між органами місцевого самоврядування та органами місцевої виконавчої влади, що має бути забезпечено на законодавчому рівні. Недостатня самостійність у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування, що стосується формування місцевих бюджетів та спрямування їх витрат, можливості створювати додаткові послуги для населення у кількості, що визначатиме сам орган місцевої влади, право органів місцевого самоврядування самостійно визначати власну структуру для того, щоб ефективно виконувати свої функції. Таким чином, ефективна діяльність місцевого самоврядування в області буде можливою лише при чіткому законодавчому визначенні його повноважень та відповідальності. Вирішення питань розвитку та зміцнення системи місцевого управління в Україні допоможе вирішити проблеми місцевого самоврядування у Волинській області щодо ефективного забезпечення громадських потреб у послугах й вчасного їх надання, а також сприятиме соціально-економічному розвитку регіону.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бабінова О. Розвиток місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі реформування: проблеми та пріоритети [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : www.niss.gov.ua/Monitor/juli/11.htm. – Назва з екрану.

2. Волинь з бюджетом [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів :  http://volynrada.gov.ua/news/volin-z-oblasnim-byudzhetom. – Назва з екрану.

3. Динаміка рівня довіри громадян України до місцевих органів влади [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://old.niss.gov.ua/Monitor/August/5.htm. – Назва з екрану.

4. Європейська Хартія місцевого самоврядування // Територіальна організація влади в Україні: статус і повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування / За ред.. А.П. Зайця. – К.:Вид. Дім «ІнЮре», 2002. – С. 225-231.

5. Закон  України «Про  місцеве  самоврядування в Україні» // ВВР України. – № 280/97. – від 21.05.1997р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80. – Назва з екрану.

6. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // ВВР України. – № 586-14. – від 09.04.1999р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/586-14. – Назва з екрану.

7. Законопроект «Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування». – № 2223-15. – від 08.12.2004 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2223-15. – Назва з екрану.

8. Конституція України // ВВР України. – від 28.06.1996 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0.– Назва з екрану.

9. Куйбіда В.С., Куйбіда М.С., Бабінова О.О. Місцеве самоврядування України в контексті розвитку місцевої демократії [Текст] : монографія / В. С. Куйбіда, М. С. Куйбіда, О. О. Бабінова. – Х.: ХУУП, 2004. – 468 c.

10. Місцеве самоврядування у Волинській області: загальна інформація [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів :   http://volynrada.gov.ua/ general-information. – Назва з екрану.

11. Пархоменко В. Проблеми місцевого самоврядування в Україні 1990-х роках [Текст] / В. Пархоменко. – К. : Ін-т демократії ім. Пилипа Орлика, 1997. – 252 с.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості Верховної Ради України. – № 30. – Ст. 140. Із змінами, внесеними згідно з законом України від 1 лютого 2011 року № 2952 – VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 8. – Ст. 367.
2. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. Посібник. – К., Юрінкм Інтер. – 2001. – с. 6
3. Авер’янов В.Б. Адміністративне право України: Академічний курс. Том 1 . Загальна частина / Рсд. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К. – Вид – цтво «Юридична думка». – 2004. – с. 584.
4. Леліков Г. Основні напрямки розвитку і удосконалення державної служби // Державна служба в Україні: організаційно – правові основи і шляхи розвитку. За заг.ред. В. Авер’янова. – К., Видавничий дім «Ін – Юре». – 1999. – с. 26.
5. Павленчик П. Служба в органах місцевого самоврядування: стан і перспектива: [Електоронний ресурс]/ П. Павленчик. – Режим доступу: http://nads.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=D72ACA85EEEAED96EAF27DBDC7EEA366?art_id=37765&cat_id=37402.
6. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року № 280/ 97 – ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
7. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від № 2493 – ІІІ // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
8. Фадеев В.И. Муниципальное право России/ В.И. Фадеев. – М.: Юрист, 1994. – С.32.
9. Краснов М.А. Введение в муниципальное право: Учебное пособие / М.А. Краснов. – М.: АПУ при ИгиП РАН, 1993. – С.7.
10. Тихомиров Ю.А. Публичное право: Учебник / Ю.А. Тихомиров. –М.: БЕК, 1995. – С. 118.
11. Корнієнко М.І. Пошук варіантів місцевого самоврядування ще продовжується / М.І. Корнієнко // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1994. – № 4(9). – С. 17.
12. Кампо В.М. Деякі проблеми становлення і розвитку місцевого самоврядування / В.М. Кампо // Місцеве та регіональне самоврядування України. – 1993. –№ 1-2. – С. 70-71.

 Проблема синхронізації адміністративно-правових та муніципально-правових інститутів має неабияке значення для децентралізації влади в українському суспільстві сьогодення.

Одним з головних принципів в системі соціально-правових та політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж віків, на основі якого мають будуватися демократичні форми державної влади є принцип демократичної децентралізації влади на регіональному рівні, який реалізується через місцеве самоврядування – найпоширенішу форму залучення громадян до управління державними справами на місцях і наближення влади до громади, а отже, й до людини.

Самоврядні традиції в Україні існують з часів Київської Русі (вічова демократія) і були частиною державотворчих процесів, а в добу Козацької держави ці традиції були продовжені як козацькі ради.

Важливо, що Україна – це держава, яка першою в світі прийняла свою власну Конституцію (1710 рік – Конституція гетьмана Пилипа Орлика), в якій підтверджувалося станове самоврядування і було зроблено спробу захистити його від свавілля урядовців та закласти основи сучасного місцевого самоврядування.

Для подальшого розвитку місцевого самоврядування важливе значення мало магдебурзьке право, яке в 1339 році було дароване Галицьким князям Болеславом – Юрієм першому українському місту Сянок. Пізніше магдебурзьке право було надано Львову, Кам’янець-Подільському, Луцьку, Снятину, Житомиру, Києву, Дубну та іншим містам.

«Процес становлення місцевого самоврядування в Україні, який мав свої етапи і відбувався непослідовно, значною мірою стримувався не лише через об’єктивні фактори, а й унаслідок суб’єктивних причин. Тобто через наявність суперечливих, а іноді протилежних підходів стосовно оцінки справжньої політико-правової природи, завдань і функцій місцевого самоврядування, що, звісна річ, не могло не вплинути на вибір пріоритетів і напрямів його реформування»1.

Проблематика місцевого самоврядування в різних аспектах висвітлювалася в працях В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, Ю.П. Битяка, І.П. Бутка, І.А. Грицяка, В.М. Кампа, В.В. Коляйчикова, О.Л. Копиленка, М.І. Корнієнка, В.В. Кравченка, В.С. Куйбіди, Н.Р. Ніжник, В.Ф. Опришка, М.П. Орзіха, О.В. Петришина, В.Ф. Погорілка, М.О. Пухтинського, О.Ю. Пришви, П.М. Рабіновича, М.Ф. Селівона, О.Ф. Скакун, М.О. Теплюка, П.А. Ткачука, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, С.В.Штурхецького, О.Н. Ярмиша та ін.

Водночас наявна територіальна організація влади в Україні характеризується надмірною централізацією державних функцій, що негативно позначається на розвиткові регіонів, адже державне управління превалює над місцевим самоврядуванням. Недоліки правового регулювання призвели до дублювання і конкуренції повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Україна все ще не виконує взятих на себе зобов’язань щодо імплементації положень та принципів Європейської хартії про місцевого самоврядування, які гарантують правову, адміністративну та фінансову автономію територіальних громад, упорядкування їх структури в ході реформування адміністративно-територіального устрою держави. Недоліки сучасного адміністративно-територіального устрою і самої системи місцевого самоврядування останнім часом стали очевидними.

Подальше вдосконалення правового регулювання діяльності територіальних громад і місцевих державних адміністрацій, на нашу думку, має здійснюватися відповідно до концепції дуалізму функцій і повноважень місцевого самоврядування, яка повністю відповідає принципам місцевої демократії, проголошеним Європейською хартією про місцеве самоврядування2.

Міжнародні стандарти місцевої демократії, розроблені і спільно визнані більшістю держав європейського континенту, регулюють не тільки найважливіші питання становлення місцевого самоврядування, а мають нормативно-правове значення (Європейська Хартія про регіональне самоврядування 1985 р., Європейська Хартія про регіональне самоврядування 1999 р.), а також багатоаспектні питання міжнародної економічної і соціальної співпраці місцевих громад і місцевої влади (Європейська типова конвенція про трансграничну співпрацю 1980 р.), питання участі молоді в функціонуванні місцевої демократії (Європейська Хартія про участь молоді в муніципальному і регіональному житті 1994 р.). Крім того, потрібно відзначити зростання ролі такого інституційного органу Ради Європи, як Конгрес місцевої і регіональної влади Європи, що представляє інтереси громад і місцевої влади та самостійно розробляє документи міжнародного характеру, що мають прообрази міжнародних стандартів місцевого самоврядування і можуть бути прийняті державами-членами цієї організації як такі (Європейська Декларація міських прав в 1992 р. і Європейська Хартія урбанізму 1993 р.)3.

«Однак стосовно питань співвідношення місцевого самоврядування з державним управлінням, то в цій частині є певні прогалини – вказує В.І. Борденюк, – оскільки переважна більшість робіт є фрагментарними, тобто такими, що не містять системного, комплексного опрацювання цієї проблеми. Зокрема, поза межами відповідних досліджень залишилися питання співвідношення таких явищ, як самоврядування та управління, орган державної влади та орган місцевого самоврядування. А без такого аналізу не можна зрозуміти справжню природу місцевого самоврядування та визначити перспективи його становлення та розвитку»4.

На регіональному рівні, де функціонують одночасно два центри публічної влади: місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, через відсутність належної правової бази щодо розмежування повноважень даних органів може виникнути небезпека конкуренції їх компетенцій. Залишається також проблемою і розмежування самоврядних прав різних територіальних громад, що співіснують в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці; ще не сформована належна фінансово-економічна база органів місцевого самоврядування.

Тому зміст адміністративної реформи полягає в комплексній перебудові існуючої в Україні системи державного управління з використанням системно-функціонального підходу, а також в розбудові деяких інститутів державного управління5.

Проведений аналіз теорії і практики конституційно-правового регулювання державного управління і муніципального самоврядування, ходу адміністративної та муніципальної реформ дає підстави зробити наступні висновки:

1. В Україні розпочався процес формування моделі державного устрою європейської правової, соціальної держави. Для розвитку цього процесу необхідні подальші теоретичні дослідження, спрямовані на розкриття і висвітлення збалансованого механізму поєднання вимог збереження єдності влад та розмежування державного управління з муніципальним самоврядуванням, подальша децентралізація органів виконавчої влади, ствердження та закріплення основоположних принципів громадянського суспільства.

2. Незважаючи на низку прийнятих нормативно-правових актів, спрямованих на проведення в Україні адміністративної та муніципальної реформ, окрім зменшення кількості центральних органів виконавчої влади, змін у чисельності працівників наявних органів виконавчої влади та створення нових органів, що загалом призвело до збільшення видатків на їх утримання, реального реформування системи державного управління і місцевого самоврядування не відбулося.

3. З метою стабільного розвитку українського суспільства та ефективного функціонування держави необхідно забезпечити баланс загальнодержавних інтересів з інтересами населення регіонів і територіальних громад, ґрунтуючись на засадах унітарності держави та цілісності її території. Слід досягнути оптимального співвідношення між децентралізацією і централізацією влади, забезпечити збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, враховуючи їх історичні, економічні, політичні, екологічні, географічні й демографічні особливості, етнічні та культурні традиції.

Для забезпечення прав та інтересів регіонів, їх представництва в центральних органах виконавчої влади, у процесі підготовки та прийняття законів, інших нормативно-правових актів, при вирішенні найбільш важливих проблем регіонального рівня необхідно законодавчо закріпити обов’язок центральних органів виконавчої влади погоджувати проекти актів, які безпосередньо стосуються розв’язання соціально-економічних проблем конкретного регіону, з обласними державними адміністраціями та обласними радами.

4. Слід сформувати систему законодавчих актів та нормативно-правових документів, які забезпечували б розвиток засад муніципального самоврядування відповідно до Європейської хартії про місцеве самоврядування та міжнародно-правових стандартів щодо муніципального самоврядування в аспекті забезпечення прав людини і громадянина. Муніципальна реформа має забезпечити активне впровадження локальної демократії в Україні, упорядкувати зв’язки між центральними органами і владними структурами в регіонах, засоби та методи правового регулювання комунальної власності для розв’язання соціально-економічних проблем регіону, вирішення кадрових питань у системі місцевого самоврядування. Для регулювання правових, організаційних, соціальних і матеріальних умов реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, їх правового статусу, порядку і правових гарантій перебування на муніципальній службі необхідно прийняти Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

5. Метою Національної програми «Муніципальна програма України» є забезпечення становлення і розвитку самоврядування місцевих громад, підвищення ефективності управління на місцях та на державному рівні, розвиток сіл, селищ, міст і територій.

Для досягнення цього необхідно вирішити такі основні завдання: об’єднати, адаптувати і гармонізувати муніципальні перетворення з іншими структурними складовими процесу реформування українського суспільства, органічно поєднуючи їх із реформами (політичною, економічною, конституційною, адміністративною, судовою, військовою, податковою, земельною, житловою тощо), які розпочались у державі; створити необхідні умови для процесу муніципальних перетворень і формування розвиненої системи місцевого самоврядування, зокрема: розробити механізм комплексного політико-правового та організаційного забезпечення розвитку місцевого самоврядування, встановити форми взаємодії органів місцевого самоврядування, які ґрунтуються на принципах, сформульованих в Конституції України; створити механізми реалізації економічних (фінансових, майнових, ресурсних) прав місцевого самоврядування, гарантованих Конституцією України.

6. Така глибока і масштабна реформа вимагає ретельної підготовки як політичної, так і наукової. Науково-методологічною основою подальших реформ територіальної організації влади, мінімізації помилок та втрат в ході їх проведення можуть стати навчальні заклади відповідного профілю, які пропонується утворити в ході реформування та укрупнення закладів освіти за регіональним принципом у східних, південних і західних областях України. Принципово важливим є заснування таких навчальних закладів на регіональному, а не на столичному рівні, в ході реформування системи вищої освіти, об’єднавши факультети, кафедри, обласні центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій.

Заклад освіти має сприяти правовому, методичному та інформаційному забезпеченню реформування територіальної організації влади шляхом підготовки та перепідготовки фахівців для роботи в органах регіональної влади. У процесі навчальної, науково-методичної, просвітницької роботи заклад освіти повинен сприяти реалізації таких стратегічних пріоритетів:

– формування повноцінної системи місцевого і регіонального самоврядування згідно зі стандартами Ради Європи;

– раціоналізація інституційних, правових і територіальних перетворень в ході адміністративно-територіальної реформи для забезпечення динамічного, збалансованого територіального розвитку;

– забезпечення доступності публічних послуг і реалізація невід’ємного права членів територіальних громад на участь у справах місцевого самоврядування.

Реалізуючи основне завдання – підготовка та перепідготовка фахівців для органів територіальної влади – заклад освіти повинен брати участь:

– у запровадженні принципово нової системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації посадових осіб органів місцевого і регіонального самоврядування, депутатів місцевих рад, працівників комунальних установ та підприємств на засадах використання новітніх технологій муніципального менеджменту і соціального управління;

– просвітницькій роботі серед мешканців населених пунктів з метою пожвавлення соціально-політичної активності територіальних громад;

– організації науково-методичного супроводу реформування системи територіальної організації влади, діяльності органів і посадових осіб публічної влади місцевого рівня;

– реалізації заходів, спрямованих на підвищення рівня правової культури населення, роз’яснення конституційних прав і свобод людини та громадянина, а також засобів їх захисту, повноважень органів публічної влади, розширення мережі юридичних консультацій на громадських засадах для надання безоплатної правової допомоги громадянам;

– залучення населення до вирішення питань місцевого значення через громадські слухання та інші форми безпосередньої демократії.

Події кожної доби пов’язані з іменами, які тією чи іншою мірою їх уособлюють6. Саме це визнав перший Президент України Л.М. Кравчук, який зауважив, що «усі реформи, які проводилися в Україні, багато в чому залежали від інтересів конкретних осіб. Зміни мали на меті розширити або звузити обсяги повноважень тих чи інших людей»7.

Під час круглого столу на тему: «Конституційна Асамблея: питання статусу, порядку формування та діяльності» Л.М.Кравчук висловив свої переконання, що «Конституційна Асамблея, не будучи у складі Верховної Ради, в організмі суперечливого політичного життя, може піднятися над процесом і керуватися інтересами українського народу». Водночас академік Ю.С. Шемшученко зауважив: «Без науки, без серйозних наукових розробок у даній сфері вирішити проблеми навряд чи вдасться»8.

Хочеться вірити, що молода українська генерація майбутньої доби врахує всі здобутки і прорахунки сучасного державотворення, а результати даного заходу сприятимуть подальшій гармонізації та вдосконаленню державного управління і місцевого самоврядування в Україні.

Список використаних джерел

1. Борденюк, В. І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії [Текст]: монографія / В. І. Борденюк. – К.: Парламентське видавництво, 2007. – С. 65.

2. Батанов, О. Концептуальні засади співвідношення функцій територіальних громад [Текст] / О. Батанов // Право України. – 1999. – № 5. – С. 29.

3. Диновський, Д. М. Проблеми і перспективи адміністративної та муніципальної реформ в державно-правовому будівництві [Текст] / Д. М. Диновський // Актуальні проблеми державотворення в Україні: Матеріали ІV міжвузівської науково-практичної конференції. – Рівне, 2001. – С. 9-10.

4. Борденюк, В. І. Зазн. праця. – С. 9.

5. Диновський, Д. М. Перспективи адміністративної реформи в українському державотворенні [Текст] / Д. М. Диновський // Україна: ретроспектива і перспектива: збірник наукових праць / Редколегія: В. Цибульський та ін. – К., 1999. – С. 154.

6. Історія України в особах ХІХ–ХХ ст. – К.: Україна, 1995. – С. 450.

7. Кравчук, Л. Я проти того, щоб зміни до Конституції приймалися між першим і другим турами президентських виборів // Дзеркало тижня. – 2004. – 11 вересня.

8. УНІАН 22.02.2012 04:41, останні новини, Кравчук: Конституційна Асамблея може піднятися над процесом.