The major task of the article is to characterize the institute of the reconciliation between the perpetrator and the victim in criminal legislation of continental law system, and to define its role in the process of the legal regulation. For the basis of research we used the current law of criminal procedure, constitutional, criminal and substantive laws along with the civil legislation of France, Germany, Poland and Russia.

Key words: victim, perpetrator, reconciliation, petty crime, harm, mediator, liability, sanity.

The victim-perpetrator reconciliation is an agreement between the person, who has committed a crime and the injured person who has reconciled to his/her offender. This document also states that the victim is contented with the implemented measures to make amends and to eliminate the caused harms, and does not object to discharge the accused from criminal liability.

According to the Criminal Code of Ukraine there are 3 items of subject composition:

1) the perpetrator (physical person, has the sanity and has reached an age of criminal liability);

2) the private victim and

3) the state that is the court of competent jurisdiction.

However, besides these three elements of subject composition, criminal legislation of some other states provide another participant – mediator (the person, who helps the parties reach an agreement).

Some peculiarities:

There is no criterion of sanity in German Criminal Code;

According to the Criminal Code of France the legal person may be perpetrator, 2(two) terms of these:

–         crime is committed for the benefit of entity;

–         crime is committed y the owner of this legal person.

In the article 46 of the Criminal Code of Ukraine there are stated the terms of criminal liability exemption from some crimes due to the reconciliation between the perpetrator and the victim. In accordance with the current law these terms are:

–         petty crime;

–         perpetration of crime for the first time;

–         reconciliation with the victim;

–         making amends and/or eliminating the caused harms as a result of injurious to society acting(Article 77 of the Criminal Code of Russia provides the same)

Pursuant to the Criminal Code of Poland there are such terms of reconciliation:

–         reconciliation with the victim;

–         making amends and/or eliminating the caused harms as a result of injurious to society acting;

–         if the punishment for the offense does not exceed 5 years in prison.

Article 41 Criminal Code of France:

–         reconciliation with the victim;

–         making amends and/or eliminating the caused harms as a result of injurious to society acting.

Pursuant to the germen legislation there are such terms of mediation:

–         compensation;

–         other actions in favor of the victim.

Reconciliation (or mediation according to the legislation of continental law system countries) involves four basic steps:

–         information exchange between the prosecutor and association, analysis of conflict and previous work with the parties;

–         directly reconciliation;

–         closing the case and it’s evaluation;

–         official report of the reconciliation procedure and it’s result.

Fact of reconciliation between the parties can act as:

–         circumstances are taken into account in sentence;

–         ground for exemption from criminal liability or punishment;

–         special ground for exemption from criminal liability or punishment, which is envisaged by article of the Criminal Code.

So, the victim-perpetrator reconciliation is one of the alternative way to solve the criminal cases in Ukraine and all over the world, without punishment.

The idea of introducing restorative justice in criminal proceedings in Ukraine is highlighted in this paper. The norms of the future Criminal procedure Code of Ukraine are analized, ideas for improving the institution of mediation are offered.

Ключові слова: відновне правосуддя, медіація, медіатор, примирення, посередництво, кримінальний процес, кримінальне судочинство, потерпілий

Keywords: restorative justice, mediation, mediator, conciliation, mediation, criminal procedure, criminal justice, victim

У багатьох прогресивних державах світу вже декілька десятиліть як розвивається новий підхід до реагування на злочини – відновне правосуддя. Найбільш відомим інструментом відновного правосуддя є застосування медіації. Суть медіації в контексті кримінального судочинства полягає у примиренні потерпілого з правопорушником у кримінальній справі. Під час процедури медіації з’являється третя сторона – медіатор, яка виступає посередником. Завданням медіатора є допомогти досягти згоди щодо відшкодування завданої шкоди та примирити сторони.

Питання, що стосуються медіації у своїх працях висвітлювали такі науковці як: Ю.В. Баулін, О.М. Боброва, І.А. Войтюк, О.О. Дудоров, В.В. Землянська, В.Т. Маляренко, М.І. Хавронюк, Л.А. Хруслова та інші. Їхні дослідження внесли вагомий внесок у теорію та практику кримінального судочинства.

В чинному законодавстві України присутньо достатньо передумов для впровадження інституту медіації. Сюди прямо або опосередковано відносяться зокрема ст.ст. 46, 66, 75, 82, 97, 103-105 та 107 Кримінального кодексу України[2], а також ст. 8 та ст. 27 нині ще чинного Кримінально-процесуального кодексу України 1960 р.[3]. В квітні 2012 р. Верховною Радою України був прийнятий новий, вже Кримінальний процесуальний кодекс[1]. В даному документі містяться революційно-нові норми, як для України. Одними з таких норм є ті ж таки норми, які впроваджують в Україні відновне правосуддя. В Кримінальному процесуальному кодексі вже окремо міститься глава 35 під назвою «Кримінальне провадження на підставі угод». Ст. 468 Кримінального процесуального кодексу передбачається укладення двох видів угод:

• про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим;
• угода між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості.

Право ініціювання укладення таких угод належить виключно суб’єктам, які можуть укладати такі угоди. Тобто, ініціювати угоди про примирення може тільки потерпілий чи підозрюваний, обвинувачений, а угоду про визнання винуватості лише прокурор або підозрюваний, обвинувачений.

Водночас, проводити домовленості стосовно угоди про примирення можуть ще захисник і представник, а також інша особа, погоджена сторонами (за винятком слідчого, прокурора або судді). Отже, дані особи виступають медіаторами. Як бачимо, виступати медіаторами можуть і інші особи, які наприклад не мають жодних знань в юриспруденції, вищої освіти, позитивно не характеризуються і т.д., головне щоб сторони дійшли згоди стосовно неї. На нашу думку, потрібно було б визначити певні критерії для зайняття медіаторською діяльністю. Відсутність певних моральних та освітніх вимог до медіатора може призвести до не зовсім коректних та адекватних дій самого медіатора, що в свою чергу призведе до укладення таких же угод. Крім того, для осіб які бажають займатись медіаторською діяльністю слід пройти певну підготовку. Для цього потрібно створити центр навчання і сертифікації медіаторів, де можна було б пройти не тривале за часом навчання. Це наприклад, міг би бути цикл тренінгових занять, а також для осіб без юридичної освіти ще курсу лекцій по елементарних поняттях кримінального права і процесу. Виключенням з цього можуть лише професійні адвокати, для яких додаткової підготовки не потрібно. Так як новий Кримінальний процесуальний кодекс впроваджує створення Єдиного реєстру адвокатів та адвокатських утворень, то логічно було б і створити Єдиний реєстр медіаторів. Також по аналогії, варто було б створити громадську організацію, щось на зразок Спілки адвокатів України, яка б здійснювала професійний і незалежний контроль, проводила курси по підвищенню кваліфікації медіаторів і т.д.. Згідно ч.7 ст. 474 Кримінального процесуального кодексу суд перевіряє угоду на відповідність закону. Тому, при некомпетентності медіатора ефективність відновного правосуддя пропорційно зменшиться. А суди в свою чергу будуть змушені продовжувати досудове розслідування або судове провадження у загальному порядку.

Але з тим самим, потрібно і уникати зарегульованості державою діяльності медіаторів як це сталося в Англії, де особа, що бажає здійснювати посередницьку роботу, має відповідати 341 критерію[4, с.28].

Досить важливим є також питання оплати праці медіаторів. В деяких державах оплата праці медіаторів здійснюється за рахунок державних чи місцевих бюджетів. В Польщі наприклад оплата праці медіаторів здійснюється з державного бюджету. В Чехії Служба медіації – це державна організація, що перебуває під юрисдикцією Міністерства юстиції Чехії. В Австрії Департамент позасудового розв’язання конфліктів працює спільно з Асоціацією апробації і соціальної роботи (приватна організація), яка субсидується Мін’юстом Австрії [5, с.31]. На нашу думку, оплата праці медіаторів повинна бути у формі гонорару, як єдиної допустимої форми отримання винагороди.

В новому Кримінальному процесуальному кодексі, до осіб, які не можуть бути допитані як свідки включені вже і особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, стосовно обставин, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення. Дана заборона є важливою процесуальною гарантією, адже це дозволяє довіритись сторонам для медіатора і почувати себе спокійніше.

Що стосується кола справ у яких можливе призначення медіації, то воно обов’язково має бути визначене. Наприклад у Франції коло таких справ не визначене, що безумовно для України буде неприйнятним, а в Польщі у справах, що передбачають максимальне покарання позбавлення волі на строк до 5 р.. В новому Кримінальному процесуальному кодексі дозволяється укладання угоди між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої і середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Що ж до угод про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим, то вона може бути укладена у провадженні також і до тяжких злочинів, але  внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам (крім кримінальних проступків та злочинів, вчинених через необережність).

В новому Кримінальному процесуальному кодексі значно розширено коло справ в яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення. Новелою в українському законодавстві є те, що приватність чи публічність обвинувачення в деяких справах тепер залежить від зв’язку потерпілого з правопорушником (вчинення правопорушення чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого).

Отже, новий Кримінальний процесуальний кодекс це безперечно крок вперед, до незалежного і демократичного судочинства у кримінальних справах. Ним впроваджується новий, як для України, інститут – відновне правосуддя. Впровадження даного інституту дозволить уникнути додаткових фінансових витрат сторін, а також витрат держави. Також можна буде уникнути таких негативних явищ як подвійна віктимізація та тавро злочинця. Попри те, що питанню медіації відведена окрема глава, все ж таки воно потребує доопрацювання. Зокрема, потрібно прийняти закон «Про медіацію», в якому заповнити висвітлені вище прогалини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний процесуальний кодекс : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=42312
2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. –  № 25-26. – Ст. 131.
3.  Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Законом від 28 грудня 1960 р. // Відомості Верховної Ради Української PCP. – 1961. – № 32. – Ст. 15.
4. Боброва О.М. Відновне правосуддя. Особливості впровадження процедури медіації: європейський досвід. – К.: Наш час, 2006. – С. 28
5. Хруслова Л. А. Форми реалізації положень відновного правосуддя у судовому розгляді кримінальної справи / Л. А. Хруслова // Відновне правосуддя в Україні: Щоквартальний бюлетень. – 2007. – № 4. – С. 29–31.