Раскрыты возможностигосударственно-частногопартнерства дляулучшения условийрегионального имуниципального развития.Обоснованыперспективные сферыгородской экономикидлявнедрения государственно-частного партнерства. Определены проблемы внедрения основных форм государственно-частного партнерства в практике малых городов Карпатского региона. Предложены направления усовершенствования его институционального обеспечения на уровне малых городов.

Possibilities of state-private partnership for improvement of conditions of regional and municipal development are opened. Perspective spheres of city economy for introduction of state-private partnership are proved. Problems of introduction of the basic forms of state-private partnership in practice of small towns of Karpathian region are defined. Directions of improvement of its institutional maintenance at level of small towns are offered.

Сучасний посткризовий етап розвитку малих міст України характеризується складною ситуацією відновлення економіки, що загострює проблематику державної участі в регулюванні соціально-економічних процесів. Безробіття, міграційні процеси, монофункційна спеціалізація міської економіки, функціонування житлово-комунального господарства, брак бюджетних коштів та інші проблеми підтверджують необхідність посилення державної участі у підтримці соціально-економічного розвитку малих міст. Така участь держави визнається доцільною не лише з огляду на брак у малих містах фінансових ресурсів для реалізації першочергових завдань відновлення економіки, а передусім є необхідною для підтримки масштабних інвестиційних проектів, здатних диверсифікувати економічну базу міст, забезпечити підвищення якості життя місцевих мешканців.За таких умов підвищується увага до пошуку алтернативи прямому втручанню держави у соціально-економічні процеси муніципалітетів. Однією з таких є інститут державно-приватного партерства (ДПП), що дозволяє залучити в міську економіку додаткові ресурси, перерозподілити ризики між державою та підприємницьким сектором, скерувати зусилля на вирішення вагомих суспільних цілей і завдань при збереженні за державою повноважень та функцій.

Співпраця держави й приватного капіталу у формі ДППрозглядається як перспективний механізм розвитку малих міст та антикризовий інструмент його їх подальшого розвитку.

Актуалізує дане дослідження низка заходів на державному й регіональному рівнях, які присвячені проблематиці державно-приватного партнерства: щорічні конференціїАсоціації малих міст України“Державно-приватне партнерство якмеханізм розвитку малих міст” (2009 р.),“Держава і малі міста. Програма партнерства”, (2010 р.), “Ресурсне та інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності міських голів та органів місцевого самоврядування малих міст України” (2011 р.), XII міжнародна конференція “Україна-Хабітат: кращі практики. Розвиток житлово-комунального господарства малих міст” (2011 р.), яка розглядала регіональні інвестиційні програми розвитку ЖКГ малих міст на період 2012-2015 років, що реалізовуватимуться на принципах державно-приватного партнерства [26], а також 8-ий Фінансово-економічний форум “Соціально-економічні передумови місцевого розвитку в 2012 -2014 роках”, у рекомендаціях якого чільне місце відведено питанням розширенню фінансової бази місцевого самоврядування та реалізації проектів місцевого розвитку на базі ДПП, залучення кредитних ресурсів тощо [23].

У наукових колах особливості впровадження державно-приватного партнерства у регіональну й муніципальну практику висвітлені у працях вітчизняних та зарубіжних вчених: Д. Амунца, В. Варнавського, Ю. Вдовенко, С.Грищенко, Б. Данилишина, Н. Дутко, Є. Жданко, В.Михєєва, В. Нойманна, І. Островський, О. Полякової [1-3, 5-6, 8-9,15-17, 19] та ін.

Метою публікації є розкриття можливостей ДПП для покращення соціально-економічного розвитку малих міст регіону для реалізації пріоритних заходів державної цільової програми з підтримки розвитку малих міст.

Потужним інструментом управління соціально-економічним розвитком малих міст є кооперація місцевої влади і бізнесу у формі ДПП. ДПП є довгостроковим співробітництвом між державою, органами місцевого самоврядування і приватними фірмами, які розподіляють ризики визначеного бізнесу, а також приватні фірми беруть на себе певні державні, муніципальні завдання і керують нами  самостійно на свій ризик [18]. За трактуванням В. Варнавського, ДПП – це інституціональний і організаційний альянс між державою і бізнесом з метою реалізації національних і міжнародних, масштабних і локальних, але завжди суспільно значущих проектів у широкому спектрі сфер діяльності [2].

Сам термін є перекладом з англійського – “public-private partnership (PPP)” і давно застосовується у зарубіжних державах: Франції, Великобританії, США, Канаді, Австрії, Бельгії, Данії, Австралії, Ізраїлі, Ірландії, Фінляндії, Іспанії, Португалії, Греції, Південній Кореї, Сінгапурі, Чехії та ін. У якості публічного партнера в практиці інших держав задіяні не лише органи державної влади, органи місцевого самоврядування, але також благодійні фонди та громадські організації [8].

Як зазначає І.В. Запатріна, згідно  міжнародної практики сутність явища ДПП полягає у встановленні довгострокових стратегічних відносин для реалізації суспільно значимих проектів між приватним сектором та публічною владою, яка уособлює собою як центральні органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування [11].

Інститут ДПП тільки починає запроваджуватися у вітчизняну практику малих міст залучення інвестицій для вирішення стратегічних завдань. Зарубіжний досвід доводить про ефективність співпраці держави і місцевого самоврядування з приватним капіталом у формі ДПП у сфері розвитку й управління інфраструктурними об’єктами. Як стверджує І. А. Островський, саме розвиток інфраструктури є тактичним антикризовим заходом та стратегічним кроком, що забезпечує довгострокове економічне зростання малих міст. Масштабні інфраструктурні проекти дозволять пожвавити будівельну галузь, сектор послуг і сприятимуть створенню нових робочих місць у короткостроковій перспективі, а в довгостроковій –каталізатором економічного піднесення [17] і переходу міста у нову постіндустріальну фазу соціально-економічного розвитку. Такі альянси органів місцевого саморядування й підприємницького капіталу створюються на певний термін з метою реалізації конкретного проекту і припиняє функціонування після його завершення. Про перший успішний досвід залучення ДПП в Україні засвідчуєреалізація масштабних загальнонаціональних заходів з формування транспортної інфраструктури у формі концесії при підготовці до ЄВРО 2012.

Можливість реалізації заходів державно-приватного партнерства у малих містах Карпатського регіону (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області) зумовлена не лише їх значною чисельністю й невирішеними проблемами, апозитивним історичним досвідом співпраці органів місцевого самоврядуваннята місцевих громад завдяки їх високому рівню самоорганізації, а на даному етапі підкріплена нормативо-правовою базою їх забезпечення.

Адже нестачу бюджетних коштів для реалізації стратегічно важливих проектів у інженерній інфраструктурі, житлово-комунальному господарстві, енергетиці та інших сферах в умовах економічної невизначеності та тривалості кризових явищ можна компенсувати інвестуванням приватного капіталу, який при відповідних державних гарантіях отримає низку додаткових переваг при інвестуванні соціально значущих проектів: розширення власних інвестиційних можливостей, можливість вибору проектів та розподіл ризиків від спільної діяльності тощо.

Суть державно-приватних відносин у модернізації соціально-економічного розвитку малих міст полягає у налагодженні договірних основ між органами державної влади і органами місцевого самоврядування (державними партнерами) з одного боку, та юридичними особами або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами) – з іншого боку. ДПП передбачає максимальну передачу владних повноважень уряду регіональним та місцевим органам державної влади і місцевого самоврядування для вирішення головних завдань розвитку малих населених міст та гарантує не лише право обирати цілі соціально-економічного розвитку, а й їх адекватне забезпечення фінансовими ресурсами й механізмами [14].

Активізація ДПП у малих містах Карпатського регіону можлива за умов покращення нормативно-правової бази регулювання відносин держави і приватного капіталу та розробки ефективних механізмів фінансування проектів. Ретроспективний аналіз законодавчих студій присвяченихформуванню ДПП в Україні засвідчив про неодноразові спроби його впровадження протягом 2008-2010 рр.(2008 р. – проект Закону України “Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні” N3447).Прийняття у 2010 р. Закону України 2404-VІ “Про державно-приватне партнерство” [20](набув чинності в жовтні 2010 р.) забезпечило організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними на основі принципівДПП на договірній основі, що сталосвоєрідним “сигналом”,бажаннямз боку державного партнера впроваджувати механізми ДПП [25].Одного дієвого  законодавчого поля для реалізації проектів ДПП, як зазначають науковці, замало. Необхідно також формування інституційно-організаційного супроводу. Одним з таких є Український центр сприяння розвитку публічно-приватного партнерства [27], метою якого є науково-організаційний супровід ДПП в Україні.

Головними сферами застосування ДПП у законодавстві визначено: пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування; виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу; будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; машинобудування; збір, очищення та розподілення води; охорона здоров‘я; туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; забезпечення функціонування зрошувальних і осушуваних систем; оброблення відходів; виробництво, розподілення та постачання електричної енергії; управління нерухомістю [20].

Залучення інструментів ДПП до інфраструктурних проектів (будівництво аеродрому, транспортна інфраструктура) має позитивну практику при підготовці проведення ЄВРО 2012 у місті Львові. Зазначимо, що бізнес-середовище великого міста є більш привабливим до залучення інвестицій приватного капіталу та реалізації можливостей ДПП. Вкрай негативною ситуацією, яка на даний момент унеможливлює впровадження форм ДПП у малих міста є обмеженість бюджетних ресурсів, недорозвинений бізнес-клімат та неугзгодженості нормативно-правового поля. Отже, малі й великі міста мають різні передумови й можливості залучення ДПП для реалізації необхідних проктів. Однак своєрідною перевагою муніципалітетів малих міст є більш тісна співпраця із місцевими мешканцями, краща поінформованість про їх потреби та вищий рівень самоорганізації населення для вирішення спільних проблем.

Головними проблемними сферами в умовах системного недофінансування малих міст України (й Карпатського регіону, зокрема) є: ЖКГ, освіта та охорона здоров’я, соціальний захист населення, житлове будівництво.Відтак пріоритетними напрямами до залучення ДПП є: ЖГК, інфраструктурні проекти (транспорт, дороги), вирішення проблем із твердими побутовими відходами, соціальна інфраструктура. При цьому, як зазначають дослідники, ДПП слід розглядати як інструмент підвищення ефективності реалізації проектів, ніж лише як засіб залучення бюджетних коштів [12]. Варто розуміти, що наслідками такої ефективності в результаті неформальних та довірчих відносин учасників партнерства можуть бути підвищення якості наданих населенню послуг, умов життєдіяльності місцевої спільноти, а відтак і зростання їх вартості.

Оскільки кожен із пріоритетних напрямів впровадження ДПП визначається індивідуально для кожного малого міста, то необхідно з метою оптимізації використання державних коштів інтегрувати проблеми малих міст для організації певних форм ДПП й комплексно вирішувати такі проблеми в межах компетенції певної адміністративної області, а відтак і на рівні економічного району, яким є Карпатський регіон.

У Державній цільовій програмі підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки зазначено, що державна фінансова підтримка (у формі субсидії) буде спрямована на вирішення пріоритетних проблем:

–       удосконалення нормативно-правової бази з питань стимулювання соціально-економічного розвитку малих міст;

–       запровадження ефективного механізму надання державної фінансової підтримки соціально-економічного розвитку малих міст за такими напрямами:

–       розроблення містобудівної та землевпорядної документації;

–       реалізація інвестиційних проектів у сфері житлово-комунального господарства, зокрема впровадження енергозберігаючих технологій у сфері тепло- та водопостачання;

–       забезпечення сучасною технікою для вивозу твердих побутових відходів;

–       будівництво та реконструкція автомобільних доріг;

–       впровадження енергозберігаючих технологій вуличного освітлення[21].

Спільними нагальними проблемами для більшості малих містКарпатського регіону, як показав наш аналіз, є критичний стан місцевих доріг, застаріла матеріальна база ЖКГ та житлове будівництво (передусім соціальне). Особливостями малих міст вищенаведеного регіону є велика чисельність малих історичних міст (лише у Львівскій області налічується 27 малих історичних міст), які володіють значним потенціалом для розвитку культурно-пізнавального та сакрального туризму, однак через брак відповідної туристичної інфраструктури, незадовільний стан частини об’єктів, що складають історико-архітектурну спадщину регіону, недостатнє залучення малих міст до туристичних маршрутів України, недостатнє фінансування проектів охоронних зон пам’яток архітектури й відсутності поінформованості цільової аудиторії про туристичні можливості не можуть повноцінно розвивати цей напрям.

Привабливою й перспективною для впровадження й реалізації ДПП у малих містах є сфера житлового будівництва. Сприяє цьому низка програм, які розроблені на виконання “Державної цільової соціально-економічної програми будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки”[7]: розроблено програму “Доступне житло” в рамках Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 № 509, потенційні учасники мають змогу отримати кредит на свою частку внеску [24].

Така практика засвідчує про партнерські стосунки держави й приватного капіталу у вирішенні нагальних життєвих потреб населення. Для успішної реалізації заходів програми передбачено також формування умов для будівництва (придбання) доступного житла за рахунок оптимізації існуючих, запровадження нових ефективних фінансово-інвестиційних механізмів державної підтримки будівництва доступного житла.

Важливим питанням залишається розробка механізмів та вибір форм ДПП для покращання соціально-економічного стану малих міст Карпатського регіону у найбільш перспективних галузях. На даному етапі основними формами партнерства визнано: концесійний договір, договір оренди, програмні державні інвестиції, податкові пільги, особливі економічні зони, інвестиційні фонди, венчурні інвестиції [28].

На нашу думку, найбільш перспективною формою ДПП для інфраструктурних проектів малих міст даного регіону є концесія – система відносин між державою (концедентом) і приватною юридичною або фізичною особою (концесіонером), яка виникає в результаті надання концедентом концесіонеру прав користування державною власністю за угодою, за певну плату, на певний термін, а також прав на реалізацію тих видів діяльності, які є виключною монополією держави [29, с.328].

Попри все вищесказане зазначимо, що реалізація окреслених напрямів покращання управління малими містами Карпатського регіону засобами, програмно-цільового управління на новій концептуальній основі та активізація діяльності ДПП неможлива без спільної позиції всіх учасників процесу та об’єднання зусиль на всіх ієрархічних рівнях управління для здійсненні комплексу першочергових заходів. Реалізація ДПП у муніципальній практиці обмежена низкою суперечностей та неузгодженостей як законодавчих актів, так і невідпрацьованістю фінансово-економічних механізмів їх виконання.

Головні проблеми, які перешкоджають ефективній організації ДПП у малих містах Карпатського регіону стосуються таких площин: інституціальна (нормативно-правове забезпечення), організаційна (формування нових структур зі сприяння ДПП, розробка механімів забезпечення ДПП).

Для активізації вровадження форм ДППв Україні, у малих містах, зокрема, необхідно:

у нормативно-правовій сфері:

1)                поліпшити нормативно-правове забезпечення ДПП: узгодження чинної законодавчої бази щодо використання державної власності при залученні ДПП у частині законів України “Про управління державним та комунальним майном”, “Про оренду державного та комунального майна”, “Про концесії”, “Про концесії на будівництво та експлуатаціюавтомобільних доріг”, “Про фінансовий лізинг, про угоди про розподіл продукції”[10];

2)                прийняти нові закони: “Про соціальну відповідальність бізнесу”, затвердити проект Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей передачі в оренду чи концесію об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності”;

3)     внести зміни до Бюджетного кодексу щодо регулювання прийняття територіальними громадами міст довготермінових фінансових зобов’язань в рамках ДПП, які також визначатимуть їх статус та порядок надання [23];

4)                внести зміни до Порядку здійснення місцевих запозичень, затверджених Постановою КМУ №110 від 10.02.2011 р., визначивши, що місцеві запозичення можуть здійснюватися у формах, передбачених законодавством [23];

5)                закріпити норматив для малих міст у державних цільових та регіональних програмах соціально-економічного розвитку, галузевих і бюджетних програмах (субвенції з держбюджету місцевим бюджетам, стабілізаційний фонд), тобто забезпечити справедливий розподіл коштів субвенцій на соціально-економічний розвиток територій [4];

у організаційній сфері слід:

6)                сформуватимісцеві та регіональні реєстри об’єктів ДПП;

7)                удосконалити фінансово-інвестиційний механізм державної підтримки будівництва (придбання) доступного житла, оптимальних для регіону планувальних та конструктивних рішень;

8)                створити у кожному регіоні координаційний центр сприяння розвитку форм ДПП, який би проводив навчально-роз’яснювальні семінари, наради із головами міських та селищних рад і підприємцями, ознайомлював із кращими практиками впровадження ДПП, а також сприяв ефективній роботі малого та середнього бізнесу на засадах формування державних гарантій.

Висновки: проведене дослідження показало, що модернізація управління соціально-економічним розвитком міст потребує удосконалення механізмів нормативно-правового забезпечення функціонування міст, що полягає у чіткому розподілі повноважень між представницькою владою міст та виконавчою владою району і узгодження суперечностей між ними, а також забезпеченні консенсусу між владою, бізнесом і населенням, що виражається у формі державно-приватного партнерства. Найбільш перспективними для впровадження форм ДПП визнано сфери житлово-комунального господарства, модернізацію соціальної,транспортної та туристично-інформаційної інфраструктури.Однак, без узгодження нормативно-правових актів неможливо досягнути ефективної співпраці держави й підприємницького середовища, тільки узгоджена дія всіх ланок влади спроможна покращити існуючу економічну базу та у майбутньому забезпечити сталий розвитку малих міст.

Перелік використаних джерел:

1. Амунц Д. М. Государственно-частное партнерство. Концессионная модель совместного участия государства и частного сектора в реализации финансовоемких проектов / Д. М. Амунц // Справочник руководителя учреждения культуры. – 2005. – № 12. – С. 16–24. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cultinfo.ru/cultura/2006-04/partnerstvo.htm#00.
2. Варнавский В. Государственно-частное партнерство в России: проблемы становления [Электронный ресурс] / В. Варнавский – Режим доступа : http://www.strana-oz.ru/?numid=21&article=988
3. Вдовенко Ю.С. Перспективи публічно-приватного розвитку теплоенергетичного сектору в Україні [Електронний ресурс]/ Ю. С. Вдовенко. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vcndtu/2009_ 39/8.htm.
4. Гоцуєнко Н.Розмір має значення. Чим менше місто, тим більше в нього проблем//“Дзеркало тижня” №26, 2010 р.[Електронний ресурс]/Н.Гоцуєнко – Режим доступу :http://dt.ua/POLITICS/rozmir_mae_znachennya__chim_menshe_misto,_tim_bilshe_v_nogo_problem-60708.html
5. Грищенко С. Підготовка та реалізація проектів публічно-приватного партнерства : практ. посібн. для органів місцевої влади та бізнесу / С. Грищенко. – К. : ФОП Москаленко О. М., 2011. – 140 с.
6. Данилишин Б. М. Аналіз регуляторного впливу при впровадженні Закону України “Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства в Україні” [Електронний ресурс] / Б. М. Данилишин // Департамент інвестиційної та інноваційної діяльності. – Режим доступу : http://www.me.gov.ua/ control/uk/publish/article/system.
7. Державна цільова соціально-економічна програма будівництва (придбання) доступного житла на 2010-2017 роки : Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 р. N 1249 [Електронний ресурс] – Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/704-2011-%D0%BF.
8. 8.     Дутко Н. Г.Сутність та поняття державно-приватного партнерства в контексті дослідницьких підходів / Н.Г. Дутко//Науковий вісник Академії муніципального управління [Текст] : зб. наук. пр. Серія: Управління/ Акад. муніцип. упр. – К.:2011. – №3. С.328-335.[Електронний ресурс]– Режим доступу :www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvamu_upravl/2011…/41.pdf.
9. ЖданкоЄ.С. Житлово-комунальне господарство міст України: пріоритетні тренди розвитку / Є.С. Жданов// Экономика строительства и городского хозяйства. – 2011, том 7, номер 1, С.31–40. [Електронний ресурс] – Режим доступу :http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/EkBud/2011_1/st-05.pdf.
10. 10.                       Жерліцин Д.К. Публічно-приватне партнерство як функціональний механізм удосконалення місцевого самоврядування [Електронний ресурс]/Д.К. Жерліцин – Режим доступу :  212.111.196.8:8081/upr_fundament_doslidzhen/…/Куц.doc.

11. Запатріна І.В. Публічно-приватне партнерство в Україні: перспективи застосування для реалізації інфраструктурних проектів і надання публічних послуг/ І.В. Запатріна // Економіка і прогнозування – 2010. №4. [Електронний ресурс] – Режим доступу :www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ep/2010_4/4_Zapatrina.pdf.

12. Ломовцева, О. А. Государственно-частное партнерство как фактор повышения эффективности муниципального управления / О.А. Ломовцева, А.И. Мордвинцев ; БелГУ // Научные ведомости БелГУ. Сер. История. Политология. Экономика. Информатика. – 2009. – №9, вып. 11/1.-С. 5-10. [Электронный ресурс] – Режим доступа :http://hdl.handle.net/123456789/314.

13. Макаров О. А. Шляхи розвитку нормативно-правового регулювання публічно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві України [Електронний ресурс]/ О. А. Макаров – Режим доступу : http://www.iec-expo.com.ua/index.php?id=88&L=1.

14. Мельников С.Б Институциональный механизм регионального управления [Электронный ресурс] / С.Б. Мельников – Режим доступа : http://www.edu.ru/ed/modules.php?op=modload&name=Web_Links&file=index&l_op=viewlink&cid=5&min=1910&orderby=dateD&show=10&fids%5B%5D=307

15. Михеев В.А. Государственно-частное партнерство в реализации приоритетных национальных проектов [Электронный ресурс] / В.А. Михеев – Режим доступа: http://www.csociety.ru/wind.php?.

16. Нойманн В. Опыт ТАЛЕС при развитии публично-частного партнерства в странах Восточной Европы / В. Нойманн // Розвиток публічно-приватного партнерствав житлово-комунальній сфері : круглий стіл (м. Київ, 3.07.2008 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minjkg.gov.ua/activity/ni/ni-innov/267-rishennyavisnovki-kruglogo-stolu-rozvitok

17. Островський І.А. Державно-приватне партнерство як чинник регіонального розвитку [Електронний ресурс] / І.А. Островський – Режим доступу :eprints.kname.edu.ua/17261/1/157-161_Островський_ІА.pdf.

18. Перспективы развития государственно-частного партнерства в Украине. Заседание “Юридического пресс-клуба” [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.press-club/org.ua/index.php?option.

19. Полякова О. М. Державно-приватне партнерство в Україні: проблеми становлення [Електронний ресурс] / О. М. Полякова // Коммунальное хозяйство городов (87). – 2009. – С. 317–322. – Режим доступу : http://eprints.kname.edu.ua/11980/.

20. Про державно-приватне партнерство: Закон України від 1.07.2010 р. // Урядовий кур’єр. – 2010. – № 160. – Орієнтир. – № 34. – С.9-11.

21. Про затвердження Державної цільової програми підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки( Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 905 від 31.08.2011) : ПостановаКабінету Міністрів України від 29 листопада 2010 р. N 1090.[Електронний ресурс]. – Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/laws/show/1090-2010-п.

22. Про схвалення Концепції розвитку державно-приватного партнерства у житлово-комунальному господарстві: Розпорядження Кабінету Міністрів України (за станом на 16.09.2009 р.). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=1184-2009-%F0.

23. Рекомендації восьмого Фінансово-економічного форуму “Соціально-економічні передумови місцевого розвитку в 2012-2014 роках” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ibser.org.ua/UserFiles/File/Recommendations_Forum_ukr.pdf.

24. Розроблено програму кредитування учасників Державної цільової програми “Доступне житло”[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://paralleli.if.ua/news/9461.html

25. Сосновський А.О. Можливості застосування інструментів державно-приватного партнерства в проектах розвитку транспортної інфрастуктури[Електронний ресурс]/А.О.Сосновський, О.Є.Пастушенко– Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vmntu/2011_2/6.pdf

26. У Мінрегіоні пройшла міжнародна конференція “Україна-Хабітат” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minregionbud.gov.ua

27. Український центр сприяння розвитку публічно-приватного партнерства[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrppp.com

28. Шемирзова А.Ш. Оценка эффективности государственно-частного партнерства и возможности его применения в посткризисной России[Электронный ресурс]/А.Ш. Шемирзова. – Режим доступа: http://www.company-nm.com/files/2010_jan/48-51.pdf.

29. Яковлев П.А. Государственно-частное партнерство: анализ международного опыта и перспектив использования в Украине / П.А. Яковлев // Коммунальное хозяйство городов, 2010. – №92, С.323-331.

В статті здійснюється спроба розгляду нормативно-правових засад розвитку туристичної сфери в малих містах на прикладі Рівненської області. Особлива увага приділяється визначенню регіональних нормативних актів, що сприяють розвитку різних видів туризму в області.

Туризм як вид соціально-економічної діяльності здійснює вплив на створення і розвиток культурного потенціалу, призводить до гармонізації відносин між різними країнами і народами, змушує уряди, громадські організації і комерційні структури активно брати участь у справі збереження і оздоровлення оточуючого середовища. Тому вдосконалення законодавчої бази розвитку туризму національному та нормативно-правових засад на регіональному рівнях, відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем міст та регіонів їх розташування. У багатьох країнах світу саме за рахунок туризму створюються нові робочі місця, підтримується рівень життя населення, створюються передумови для покращення платіжного балансу країни. Розвиток туризму сприяє підвищенню рівня освіти, удосконаленню системи медичного обслуговування населення, втіленню нових засобів розповсюдження інформації тощо.

На сьогодні актуальним постає розгляд нормативно-правових засад розвитку регіональної туристичної сфери в малих містах України. Адже малі міста є найчисленнішою за кількісним складом групою міст, значна частина їх – це адміністративні центри районів. З малими містами безпосередньо пов’язане життя майже 22 млн. міських та сільських жителів. Ці міста відіграють важливу роль у формуванні поселенської мережі та розвитку і розміщенні продуктивних сил України [3].

На сьогодні питаннями нормативно-правового забезпечення туристичної діяльності України зацікавлена значна кількість дослідників, зокрема С.В. Максименко, А.Г. Бобкова, Г.М. Долматов тощо. Аналізуючи видані праці та наукові публікації останнього часу, слід зазначити, що сучасних комплексних досліджень / аналізу нормативно-правової бази на регіональному рівні є незначна кількість, як приклад, О. Шаптала розробляє питання нормативно-правової бази функціонування і розвитку сфери рекреаційного обслуговування в Автономній Республіці Крим, О.Б. Василів займається дослідженням туристично-рекреаційної сфери Івано-Франківщини та Карпатського регіону та ін.

Однак праць, які б стосувались комплексного аналізу регіонального правового забезпечення туристично-рекреаційної сфери в Рівненській області не існує. Тому метою статті постає аналіз регіональної нормативно-правової бази розвитку туристичної сфери в малих містах Рівненщини.

Відтак, до основної національної нормативної бази, що регулюють розвиток туризму та туристичної інфраструктури в малих містах України доцільно віднести: Закони України “Про внесення змін до Закону України „Про туризм”” № 1281-IV від 18 листопада 2003 року, “Про курорти” № 2026-III від 5 жовтня 2000 року, “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” № 1580-IV від 4 березня 2004 року, “Про охорону культурної спадщини” № 1805-III від 25 липня 2000 року тощо; Постанову Верховної Ради України “Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів” № 1359 від 24 грудня 1999 року та Постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” № 583 від 29 квітня 2002 року, а також інші нормативно-правові акти, видані Верховною Радою, Кабінетом Міністрів та Президентом України.

Зокрема, відповідно до Указу Президента України № 136/ 2007 від 21 лютого 2007 року “Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні” [9], 2008 рік проголошено Роком туризму та курортів в Україні. Цим самим було визнано перспективність туристичної діяльності для України.

В Програмі діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”, затвердженої Постановою КМ України № 14 від 16 січня 2008 року [7], визначено, що збереження та актуалізація національної культурної спадщини повинні передбачати створення належної нормативно-правової бази та відповідне матеріально-технічне забезпечення. Для реалізації цієї мети одним із кроків необхідно розробити та реалізувати Державну програму популяризації національної культурної спадщини серед учнівської та студентської молоді, Державну програму збереження та використання замків України, Державну програму реставрації та розвитку національних історико-культурних заповідників. Також означено, що з метою ефективного використання унікального культурного потенціалу України, піднесення її іміджу в світі Уряд сприятиме розвитку туристично-курортної сфери, створенню конкурентоспроможного вітчизняного туристичного продукту.

Щодо основних заходів з реалізації державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів (до яких безперечно відносяться міста, чисельністю населення до 50 тис. осіб – малі міста), то для раціонального використання рекреаційних ресурсів:

1. Проводиться інвентаризація рекреаційного фонду України з визначенням його частини, яка може підлягати сертифікації за міжнародними вимогами і використовуватися для вітчизняного та іноземного туризму (у тому числі сільського);

2. Визначаються території земель історико-культурного призначення, цінних джерел мінеральних вод, ропи озер та покладів лікувальних грязей, цінних ландшафтів, рекреаційні ресурси в межах населених пунктів і на прилеглих до них територіях, інші цінні природні території та об’єкти; встановлюється та забезпечується відповідний режим їх використання. Адже одним із завдань соціального розвитку малих міст та територій їх розташування є охорона культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини” [11] шляхом реконструкції та реставрації пам’яток культурної спадщини в малих містах, формування мережі будинків ремесел з відродженням національної культури та народних ремесел;

3. Створюються округи санітарної охорони в межах курортів для забезпечення збереження курортологічних ресурсів, їх охорони від забруднення, пошкодження та передчасного виснаження;

4. Розширюється система приміських природоохоронних територій з подвійною функцією: як легенів міст та зон короткочасового відпочинку;

5. Враховуються вимоги та умови щодо розвитку і охорони рекреаційних ресурсів під час планування і забудови населених пунктів [10].

Основним нормативним актом, що регулює розвиток малих міст України є Закон України “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст” № 1580-IV від 4 березня 2004 року [3]. В ньому визначено, що малі міста, які належать до категорії історичних, історико-культурних та туристичних центрів, будуть включені до системи туристичних маршрутів держави. Одночасно з розвитком туризму та рекреації розвиватимуться пов’язані з ними галузі та види діяльності. Крім забезпечення розвитку туризму стимулюватимуться: розвиток науки, підготовка кадрів (для екскурсійної справи, перекладачів тощо), фестивальна, театрально-концертна, спортивно-видовищна діяльність.

Виконання Загальнодержавної програми розвитку малих міст сприятиме:

збереженню історичного середовища малих міст, розвитку малих міст, що є рекреаційними і туристичними центрами, пожвавленню туристичної галузі як однієї з найперспективніших в економіці;

забезпеченню сталого розвитку економіки та соціальної сфери малих міст, збільшенню ресурсних можливостей територій та підвищенню якості управлінських рішень з цих питань;

залученню коштів державного і місцевих бюджетів, фізичних та юридичних осіб України та інших держав до виконання заходів соціально-економічного розвитку малих міст, значному скороченню централізованих державних видатків, їх ефективному використанню [3].

Відповідно до чинних національних нормативно-правових актів на регіональному рівні створюються документи, в яких визначаються основні практичні кроки для реалізації державної регіональної політики та розвитку туризму на рівні області. Зокрема, Регіональна програма розвитку туризму до 2010 року в Рівненській області [12] покликана стимулювати розвиток ринкових відносин, в’їзного і внутрішнього туризму як важливих чинників підвищення рівня життя населення, утворення додаткових робочих місць, поповнення обласного і районних бюджетів та ефективне використання рекреаційного потенціалу Рівненщини, визначити перспективи подальшого розвитку туристичної сфери в регіоні. Також передбачається здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, зміцнення існуючої матеріальної бази, створення умов для реалізації інвестиційних проектів, розвитку туристичної інфраструктури, задоволення потреб галузі у висококваліфікованих кадрах, здійснення заходів державної підтримки рекламно-інформаційної діяльності, участі в розробленні інноваційних проектів.

Основною метою програми є створення конкурентоспроможного туристичного продукту області, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення Рівненщини, забезпечення на цій основі комплексного розвитку районів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

Основними завданнями регіональної програми розвитку туризму до 2010 року є: забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в економічних показниках області; підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць; збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у бюджетах всіх рівнів; утвердження туристичного продукту області на всеукраїнському та міжнародному рівні.

Відповідно Регіональною програмою визначаються такі напрями розвитку туризму:

удосконалення системи управління галуззю;

зміцнення матеріальної бази туризму;

підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об’єктів культурної спадщини;

поліпшення інформаційного (створення та постійне оновлення інформаційного банку даних про засоби розміщення на території області всіх форм власності; створення і ведення єдиного автоматизованого реєстру об’єктів туристично-рекреаційного комплексу Рівненщини всіх форм власності тощо) та рекламного забезпечення (зокрема виготовлення кіно- та відеопродукцї, яка представлятиме Рівненщину як туристичний регіон, та забезпечення її участі у Міжнародному фестивалі туристичних фільмів “Вітер мандрів”);

поліпшення кадрового забезпечення (зокрема на державному рівні одним із нормативно-організаційних кроків регулювання практичного функціонування туристичного бізнесу та його кадрового потенціалу в Україні постали Ліцензійні умови провадження туроператорської та турагентської діяльності, затверджені Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства культури і туризму України від 11 вересня 2007 року № 111/55, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 28 вересня 2007 року за № 1123/14390).

Аналізуючи стан виконання Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року в Рівненській області, можна визначити, що на сьогодні відбулось удосконалення структури управління у туристичній галузі на обласному рівні, визначено конкретних осіб, відповідальних за розвиток галузі туризму на місцях.

На стадії розробки знаходяться комплексні програми розвитку та збереження туристичних регіонів і об’єктів області: мм. Острога, Дубно, Корця, державного історико-меморіального заповідника “Поле Берестецької битви”, територій навколо Хрінницького водосховища, озера Білого, вітряних млинів в с. Витків, Красносілля, с. Шекичин Гощанського р-ну, водяного млина в с. Городок Рівненського р-ну, парку та палацу-садиби Валевських в Гощі, Юзефінського парку Рокитнівського р-ну, регіональних ландшафтних парків “Прип’ять-Стохід”, “Надслучанський”, “Дермансько- Мостівський” тощо.

Рівненська обласна державна адміністрація, зокрема Сектор туризму і курортів, активно сприяє проведенню в області Всеукраїнського фестивалю гумору „Нобельська премія”, міжнародного молодіжного фестивалю традиційної народної культури „Древлянські джерела”, Всеукраїнського молодіжного еколого-мистецького фестивалю „Біле озеро”, молодіжного рок-фестивалю „Тарас Бульба” та інших. Територією Рівненщини постійно проводяться прес-тури для журналістів всеукраїнських засобів масової інформації.

З метою виконання регіональної програми розвитку туризму до 2010 року та додаткових заходів щодо її реалізації, схвалених відповідно розпорядженнями голови Рівненської обласної державної адміністрації від 15 листопада 2002 року № 662 [12], від 14 грудня 2004 року № 647 [1], від 20 грудня 2007 року № 607 [2] в області здійснюється робота щодо розвитку туристичної інфраструктури області, сприяння розвитку перспективних напрямів туризму, зокрема сільського, популяризації місцевого туристичного продукту та просування його на всеукраїнський і міжнародний туристичні ринки.

Відтак, Розпорядженнями голови Рівненської ОДА № 331 від 2 серпня 2003 року [5], № 394 від 1 серпня 2003 року [6], № 306 від 21 червня 2004 року [4] відповідно затверджено заходи щодо державної підтримки розвитку сільського туризму в Рівненській області на 2006-2010 роки, щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму та щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму в області.

Відповідно до Розпорядження голови Рівненської облдержадміністрації № 334 від 5 липня 2004 року “Про заходи щодо виконання в області програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках” [8] розвиток транспорту та інженерно-технічної інфраструктури малих містах області здійснюватиметься шляхом технічного переоснащення підприємств автомобільного та залізничного транспорту, зв’язку, аеропортів, річкових портів, реабілітації дорожніх мостів, вулиць за рахунок виділення централізованих коштів та використання позик.

Реалізація зазначених заходів поряд із розвитком і реконструкцією дорожньої мережі сприятиме створенню ефективної індустрії туризму, удосконаленню готельного господарства, максимальному використанню діючих зон відпочинку та лікування.

Проаналізовані регіональні документи є лише загальними маркерами розвитку туристичної діяльності Рівненщини. Доцільним є розроблення Комплексної стратегії розвитку туристичної інфраструктури області (включаючи суміжні сфери) на період до 2015-2020 років, на основі якої розробляти конкретні кроки по кожному із попередньо визначених перспективних видів туризму в регіоні в цілому та в малих містах зокрема. Розпорядженням голови Рівненської облдержадміністрації № 607 від 20 грудня 2007 року “Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року” [2] визначено головні напрями розвитку туризму на Рівненщині:

1. Історично-культурний туризм – в малих містах Острог, Дубно, Корець, Гоща та селах Рівненщини;

2. Рекреаційний туризм – як приклад проект “Рівненщина – озерний край”;

3. Релігійний туризм, зокрема орієнтований на місця, пов’язані з розвитком Православ’я;

4. Військово-патріотичний туризм, з орієнтацією на місця, пов’язані з історією Української Повстанської Армії та партизанського руху на Рівненщині – “Рівненська область – Область Партизанської Слави”;

5. Екстремальний туризм, мисливство, рибальство;

6. Зелений туризм.

Додатково попередній маркетинговий аналіз регіональної специфіки та можливостей інфраструктури малих міст Рівненщини свідчить, що перспективними видами туризму є: культурно-мистецький, маршрутно-пізнавальний (маршрути екологічних стежок на територіях регіональних ландшафтних парків “Надслучанський” та “Дермансько- Мостівський” тощо), фестивальний (“Нобельська премія”, „Древлянські джерела”, „Біле озеро”, „Тарас Бульба” тощо), спортивний (зокрема: сплави річками області; перспективним є створення туристсько-спортивної бази в зоні стаціонарної рекреації на території регіонального ландшафтного парку “Надслучанський” Березнівського району; на базі Мирогощанського аграрного коледжу доцільно організувати центр кінного туризму з відповідною інфраструктурою) тощо.

На сьогодні існує проект розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні”, за яким нормативно-правове забезпечення сталого розвитку туризму і курортів потребує вирішення комплексу організаційно-правових питань щодо розроблення та прийняття нормативно-правових актів, передбачених Законами України “Про туризм” та “Про курорти”, розроблення Державної програми розвитку туризму до 2015 року та сприяння у розробці відповідних місцевих програм. Тому в подальшому очікується удосконалення регіональної нормативної бази кожного з малих міст та Рівненщини як регіону в цілому.

Звичайно, стимулювання розвитку малих міст, зокрема за рахунок сприяння туристичній активності, забезпечуватиметься на засадах концентрації державних та місцевих ресурсів у регіонах з метою досягнення найбільшої ефективності їх використання, конкурентності, партнерства [3], яке передбачає співпрацю органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з недержавними організаціями та суб’єктами господарювання в питаннях розвитку малих міст.

Отже, виконання Програми розвитку туризму на Рівненщині до 2010 року та допоміжних нормативно-правових актів в сфері туристичної діяльності на рівні регіону дасть змогу відновити і зміцнити існуючу матеріально-технічну базу туризму, створити якісний туристичний продукт, що здатний максимально задовольнити потреби населення, забезпечити комплексний розвиток регіонів області, здійснити реконструкцію діючих рекреаційних об’єктів, провести відновлення, реставрацію та збереження пам’яток історії, культури і архітектури, заповідних зон і природних ландшафтів, створити передумови для залучення іноземних інвестицій, забезпечить створення високоприбуткової галузі економіки, яка задовольнить потреби внутрішнього та іноземного туризму.

Джерела:

1. Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 647, 14 грудня 2004 року. – Рівне, 2004.
2. Про додаткові заходи щодо реалізації регіональної програми розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 607, 20 грудня 2007 року. – Рівне, 2007.
3. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст: Закон України № 1580-IV, 4 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 24. – С. 332.
4. Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 306, 21 червня 2004 року. – Рівне, 2004.
5. Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму в Рівненській області на 2006-2010 роки: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 331, 2 серпня 2003 року. – Рівне, 2003.
6. Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 394, 1 серпня 2003 року. – Рівне, 2003.
7. Про затвердження Програми діяльності Кабінету Міністрів України “Український прорив: для людей, а не політиків”: Постанова Кабінету Міністрів України № 14, 16 січня 2008 року // http://www.kmu.gov.ua.
8. Про заходи щодо виконання в області програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 роках: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 334, 5 липня 2004 року . – Рівне, 2004.
9. Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні: Указ Президента України № 136/2007, 21 лютого 2007 року // http://www.president.gov.ua/documents/5780.html.
10. Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів: Постанова Верховної Ради України № 1359, 24 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 52. – С. 781.
11. Про охорону культурної спадщини: Закон України № 1805-III, 25 липня 2000 року// Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 39. – С. 333.
12. Про регіональну програму розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівненської ОДА № 662, 15 листопада 2002 року. – Рівне, 2002.

Інші записи:

Не знайдено

Туризм розпочинає своє становлення на місцевому та регіональному рівнях управління. Тому, як приклад, для раціонального регіонального управління туристичною діяльністю Рівненщини доцільним є створення стратегічного плану розвитку туризму області в цілому та в малих містах зокрема. Слід зазначити, що на сьогодні на території області розташовано 10 малих міст. Відповідно до Загальнодержавної програми розвитку малих міст [4] для міст, що мають значні природний та історико-культурний потенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри), є формування перспективного напрямку розвитку туристичних функцій із збереженням і можливим господарським використанням об’єктів культурної спадщини, захист довкілля, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів міст.

Отже, Стратегія розвитку туризму в малих містах Рівненщини повинна передбачати комплексний структурно-функціональний методичний підхід, який полягає у поєднанні різноманітних компонентів туристичної індустрії та її інфраструктури. Такий стратегічний план має включати декілька підпрограм, а саме:

програму розвитку готельної інфраструктури регіону. В Регіональній програмі розвитку туризму до 2010 року лише вказано про те, що власну матеріальну базу / власний засіб розміщення має лише ДП “Рівнетурист” АТ “Укрпрофтур”, в якому обладнано 96 номерів на 158 місць, хоча загалом в області налічується понад 20 закладів для розміщення туристів і відпочиваючих на 1310 місць. Однак також і визначаються окремі кроки до покращення ситуації з розміщенням туристичних потоків [5];

спеціальні програми з окремих видів внутрішнього туризму (зеленого сільського та ділового, історико-культурного та спортивного туризму, а також туризму вихідного дня);

спеціальну програму розвитку міжнародного туризму, адже область володіє значним потенціалом для залучення іноземних туристичних потоків (зокрема, поляків, росіян, євреїв та інших національностей [7, с. 93]);

програму благоустрою регіональної інфраструктури із врахуванням конкретних перспектив розвитку туризму. На сьогодні Рівненська область відповідно до групування промислових комплексів областей України за особливостями адаптації до ринкових умов господарювання відноситься до групи областей з дуже активними адаптаційними проявами, а за рівнем індексу промисловості – до кризових / депресивних [6, с. 89];

програму розвитку регіональної транспортної та суміжної інфраструктури: покращення покриття автошляхів, модернізація аеропорту та автостанцій із наданням різних послуг (мотелі, місця для кемпінгів, заклади харчування тощо). Територією Рівненщини проходить траса міжнародного значення Е 40 (одна із найперспективніших для перевезення Україною футбольних вболівальників “Євро-2012”);

програму покращення мережі закладів культури регіону (будинки культури, музеї та бібліотеки);

програму розвитку індустрії розваг (нічні клуби, казино тощо);

програму професійної підготовки кадрів для сфери туризму. Сферу культури в контексті інтелектуальної економіки можна віднести до неформальної освіти, що передбачає вплив на особу за допомогою таких засобів, як мас-медіа, друкована продукція, музеї, театри тощо. У напрямі формування та розвитку інтелектуального капіталу застосування цих засобів має бути спрямоване на сприяння творчій, інноваційній діяльності всіх категорій працівників, налаштованості на розвиток власного інтелектуального капіталу, на психологічно та розумово напружену інтелектуальну працю [1, с. 42];

розробку та впровадження комплексної комп’ютерної інформаційної системи регіону, яка дозволить в подальшому проаналізувати показники темпів росту туризму, його ефективності, тенденції розвитку зайнятості, фінансових відносин та організаційної структури.

Державний вплив на регіони реалізується за двома напрямами: регулювання регіонального розвитку, який трактується в поняттях соціальної орієнтації, сталості та збалансованості й здійснюється постійно щодо всіх регіонів як субнаціональних адміністративно-територіальних одиниць; державна селективна підтримка тих регіонів, що визнані проблемними і межі яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями [2, с. 23].

Слід відзначити, що в цілому індустрія туризму відрізняється високою капіталомісткістю. Світовий досвід свідчить про те, що країни з перехідною економікою не в змозі вийти з трансформаційної кризи без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій [3, с. 36].

Отже, Рівненська область, володіючи численними історичними та культурними цінностями, зможе досягти значного економічного ефекту в розвитку туризму. Якщо в розвинених країнах ця галузь діяльності перетворилась на індустрію туризму, то Україна робить лише перші кроки в цьому напрямі. Особливе місце в формуванні туристичної інфраструктури займають органи державної влади та місцевого самоврядування регіонального значення, які сприяють інтенсифікації туристичних процесів в регіоні, створюючи ефективні стратегічні плани розвитку галузі.

Література:

1. Василик А. Система чинників формування та розвитку інтелектуального капіталу в Україні // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 6. – С. 39-43.
2. Керецман В.Ю. Регіональний моніторинг як інформаційно-аналітична база державного регулювання розвитку регіонів // Статистика України. – 2004. – № 4 (27). – С. 23-26.
3. Підгайна О.О. Управління інвестиційним процесом з використанням інформаційних технологій // Статистика України. – 2003. – № 1 (20). – С. 33-39.
4. Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст: Закон України № 1580-IV, 4 березня 2004 року // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 24. – С. 332.
5. Про затвердження Регіональної програми розвитку туризму до 2010 року: Розпорядження голови Рівнен. ОДА № 662, 15 листопада 2002 року/ Рівненська ОДА. – Рівне, 2002.
6. Уманець Т.В. Поняття суті управлінської категорії “регіон” та її типи в умовах трансформації структури господарства України // Статистика України. 2004. – № 4 (27). – С. 83-90.
7. Jaska E. Walory przyrodniczo-antropogeniczne Ukrainy i możliwości ich wykorzystania w rozwoju turystyki // Problemy rozwoju turystzki edukaczjno-kulturowej w Polsce i na Świecie. – Warszawa, 2007. – Tom X. – S. 93-107.

Інші записи:

Не знайдено

Найбільш серйозним викликом після руйнування радянської системи для багатьох малих міст стала втрата свого власного місця в великому економічному механізмі перерозподілу праці і капіталу на регіональному та національному рівнях. У свою чергу складові глобального ринку зробили цей виклик історії ще жорсткішим. Для більшості малих міст повстало нагальне питання розробки власних стратегій розвитку у нових глобальних, національних та регіональних тенденціях.

В умовах розбудови української держави туризм, зокрема його розвиток в малих містах, стає дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного та місцевих бюджетів, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, вивчення історії рідного краю, залучення широкої громадськості до пізнання історико-культурної спадщини. Тому питання державного управління розвитком туристичної діяльності в малих містах постають сьогодні особливо гостро.

У сучасному науковому просторі України значна кількість дослідників зацікавлена проблемами державного управління туризмом, зокрема, Алієв Р., Давиденко Л., Козловський Є., Лихоманова О., Свірідова Н., Шаптала О. тощо. Однак, на сьогодні не існує жодної фундаментальної праці, яка б розкривала всі управлінські особливості, пов’язані з розвитком туристичної галузі в малих міста на рівні регіону.

Тому метою статті є розгляд певних аспектів розвитку туризму в Рівненській області як адміністративній одиниці державного управління.

10 липня 2003 року Верховною Радою України було прийнято Закон України „Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст”. За цією Програмою визначаються основні напрями соціально-економічного розвитку малих міст України до 2010 року і містяться науково-методичні, економічні, організаційні, правові заходи щодо його забезпечення. Одним із пріоритетних напрямків реалізації цієї Програми в 2003-2010 роках є охорона культурної спадщини та розвиток туризму в малих містах.

Так, за Вашингтонською хартією 1987 року визначаються цінності в малих містах, що підлягають охороні, – це історичний характер міста і сукупність матеріальних і духовних складових, які виражають його образ, а саме:

а) форма міста, яка визначається мережею вулиць і розплануванням на ділянки;

б) зв’язок між різними міськими просторами: забудованими, вільними та озелененими;

в) форма і вигляд споруд (внутрішній і зовнішній), обумовлені своєю структурою, об’ємом, стилем, масштабом, матеріалом, кольором і декором;

г) зв’язки міста з навколишнім середовищем, природним і створеним людиною;

ґ) різні призначення міста, набуті ним під час історичного розвитку. І будь-який замір на ці скарби загрожуватиме автентичності історичного міста [1].

З огляду на це, Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року „Про затвердження Списку історичних населених місць України” визначається перелік всіх поселень України, що мають історико-культурне значення. До цього Списку в Рівненській області входять: м. Рівне (1283 рік), смт Березне (1584 рік), смт Володимирець (1570 рік), смт Гоща (1152 рік), м. Дубно (1099 рік), м. Дубровиця (1005 рік), смт Клевань (1458 рік), м. Корець (1150 рік), смт Мізоч (1322 рік), смт Млинів (XVI століття), м. Острог (1100 рік), м. Радивилів (1564 рік), смт Степань (1292 рік). Також згідно з Загальнодержавною програмою розвитку малих міст до адміністративно-територіального устрою Рівненської області входять такі малі міста: Дубно, Дубровиця, Здолбунів, Корець, Костопіль, Кузнецовськ, Острог, Радивилів, Сарни та Березне. Обидва переліки населених пунктів, затверджені нормативними документами на національному рівні, є взаємодоповнюючими для комплексного розвитку туристичної інфраструктури Рівненської області.

Глибокий кризовий соціально-економічний стан, в якому перебуває держава, призвели до хронічної кризи більшості регіонів України, в тому числі і Рівненщини. Протягом останніх десятиліть регіон в економічному плані практично не розвивався (виключення становить лише Кузнецовськ – мале місто енергетичного спрямування). Великі виробничі підприємства перебувають в занепаді та не мають потенціалу й можливостей до самостійного розвитку. Мале підприємництво не набуло достатнього розвитку внаслідок вичерпання кадрового потенціалу (молодь та значна кількість працездатного населення виїжджає з малих міст до обласного центру, столиці, а в багатьох випадках і закордон). Міста практично не готові для прийому туристів внаслідок нерозвинутості місцевих інфраструктур туризму: відсутність готелів високого рівня обслуговування для прийому українських та іноземних туристів, невідповідність рівня закладів громадського харчування високим сучасним міжнародним стандартам, занедбаність транспортної, інженерної мереж і туристичного посередництва.

Для більшості органів місцевого самоврядування малих міст Рівненщини невизначені чітко прерогативи розвитку, адже туризм – це інновація, яку потрібно підтримувати, навчати фахівців, інформувати населення та бізнесові структури про можливості розвитку туризму. Хоча на сучасному етапі малі міста Рівненської області є потенційними туристичними центрами Західної України та можуть в майбутньому приймати значні потоки туристів і гостей. Сучасні вхідні туристичні потоки зумовлені багатим історико-культурним потенціалом регіону, а не рівнем розвитку туризму, тому й не є джерелом прибутку до місцевих та обласного бюджетів.

Суттєвими факторами, які впливають на розвиток туризму в малих містах, доцільно визначити: нормативно-правове забезпечення (недоліки законодавства про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, складності порядку створення господарських товариств, недоліки статистичного обліку результатів виробничої діяльності малих підприємств, недоліки системи оподаткування, створення механізму взаємного кредитування суб’єктів підприємницької діяльності, механізму сприяння розвитку малого та середнього підприємництва); інформаційне забезпечення (допомога в отриманні нормативно-правової інформації, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій на регіональному рівні); фінансове забезпечення (пошук альтернативних позабюджетних форм фінансового стимулювання інфраструктури міст, вирішення питань застав під кредити, створення тендерних комітетів, звільнення малих підприємств від значних податків та зборів); організаційне та матеріально-технічне забезпечення (координація діяльності всіх структур щодо підтримки туризму, створення координаційної ради з питань розвитку туризму при облдержадміністрації та райдержадміністраціях тощо); кадрове забезпечення (підготовка та перепідготовка кадрів з використанням коштів міжнародної фінансової та технічної допомоги, навчання основам туристичної діяльності) тощо.

Основними механізмами державного управління туризмом повинна стати першочергова розробка якісних програм регіонального розвитку, заснованих на всебічному SWOT-аналізі ресурсів регіону. Ця форма організації та координації діяльності в сучасних умовах дає можливість забезпечити поєднання економічних інтересів окремих виробничих, науково-дослідних, і проектних організацій з цілями розвитку територій, зокрема депресивних.

Створення та ефективне виконання регіональних програм розвитку туризму в малих містах сприятиме:

а) збереженню історичного середовища малих міст, розвитку малих міст, що є рекреаційними і туристичними центрами, пожвавленню туристичної галузі як однієї з найперспективніших в економіці;

б) забезпеченню сталого розвитку економіки та соціальної сфери малих міст, збільшенню ресурсних можливостей територій та підвищенню якості управлінських рішень з цих питань;

в) залученню коштів державного і місцевих бюджетів, фізичних та юридичних осіб України та інших держав до виконання заходів соціально-економічного розвитку малих міст, значному скороченню централізованих державних видатків, їх ефективному використанню.

Будь-яка програма щодо розвитку туристичної діяльності в малих містах повинна обов’язково містити розділ “Кадрове забезпечення реалізації програми”, який має визначати потреби регіону в спеціалістах для розвитку туризму (менеджерах з туризму, менеджерах сільського зеленого туризму, гідах, логістах і т.д.), а також вимоги до цих працівників. Важливим є формування „культури гостинності” в кожному малому місті.

Наступним важливим завданням програми є активізувати діяльність молодіжних громадських організацій в містах та регіоні. Необхідність цього визначається тим, що туризм є молодіжним видом бізнесу та рухати його вперед повинна соціально активна молодь. Для цього потрібно визначити мотивованих керівників діючих молодіжних громадських організацій, напрямки їх діяльності та можливості залучення до діяльності з розвитку туризму.

Фінансування Програм регіонального розвитку туристичної галузі в малих містах та PR-програм, в їх межах, передбачається за рахунок наступних джерел:

а) позабюджетні кошти, що включають власні кошти організацій сфери туризму, кредити банків, кошти фондів та громадських організацій, кошти приватних вітчизняних та закордонних інвесторів, цільові відрахування від прибутку підприємств, зацікавлених в реалізації Програми;

б) кошти державного бюджету, в том числі що виділяються на конкурсній основі в вигляді централізованих інвестиційних ресурсів та фінансування цільових державних програм;

в) кошти Державної туристичної адміністрації та Національної туристичної організації;

г) кошти обласного, районного, міського бюджетів.

Для реалізації заходів Програми будуть залучатися кошти обласного, районного та міського бюджетів, суб’єктів підприємництва всіх форм власності, громадських організацій, цільових кредитів банків, міжнародної технічної допомоги, інвесторів, інших джерел, не заборонених законодавством [2].

Фінансове забезпечення заходів щодо державної підтримки виконання Програми повинно здійснюватися в межах видатків обласної, районної, міської державних адміністрацій, передбачених у відповідних бюджетах на регіональні програми (розвиток туризму).

Заходи, пов’язані з розвитком матеріальної бази туризму, передбачають розробку пропозицій щодо механізмів фінансування реконструкції, реставрацій та будівництва туристичних об’єктів переважно за рахунок позабюджетних джерел, а також сприяння в реалізації інвестиційних проектів, що передбачають розвиток туристичної інфраструктури та розміщення фінансових ресурсів. На жаль, до сьогодні на рівні держави існує поганий менеджмент пам’яток, тому необхідно створювати ради, які б займались планами архітектурної забудови міст, охороною історико-культурної спадщини [3], якістю доріг, переплануванням бізнесу, підготовкою кваліфікованих кадрів.

Одним з шляхів залучення коштів на вирішення соціально-економічних питань розвитку регіонів, в тому числі і туристичної діяльності на регіональному рівні стає участь у Всеукраїнському конкурсі проектів та програм розвитку місцевого самоврядування при Фондові сприяння місцевому самоврядуванню України при Президентові України. Положення про конкурс затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 64.

Важливим управлінським завданням з приводу пожвавлення інвестиційної діяльності в малих містах є формування сприятливого інвестиційного та підприємницького клімату. Це означає, що на рівні кожного окремого міста необхідно створити рівні умови для функціонування різних бізнесів, забезпечити відтворення кваліфікованих кадрів, підготувати та поширювати об’єктивну науково обґрунтовану інформацію про інвестиційний потенціал міста, вивчати громадську думку з метою формування місцевої громади, а також надавати консультаційну й практичну допомогу ініціаторам інвестиційних проектів, які цього потребують, та виконувати багато інших практичних завдань. Тільки на цих засадах можна розраховувати на залучення в міста стратегічних інвесторів під інвестиційно привабливі проекти. Велику роль в цій роботі мають відіграти органи місцевого самоврядування міст. Адже Конституцією України та Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” визначено роль міст у системі адміністративно-територіального устрою та управління соціально-економічним розвитком як самостійних адміністративно-територіальних одиниць, носіїв місцевого самоврядування, суб’єктів економічної та фінансової діяльності [4].

Враховуючи важливість та необхідність реалізації інвестиційних проектів в туристично-рекреаційному бізнесі, на рівні міст необхідно стимулювати зацікавленість у розширенні підприємницької діяльності в туристичному напрямку керівників підприємств різного рівня – малих, середніх та великих. З цією метою в ході туристичного аудиту слід глибше проаналізувати комерційні пропозиції міст, а також районів їх розташування, та визначити декілька найбільш реальних та інвестиційно привабливих проектів, що потребують подальшого опрацювання та впровадження.

Раціональне державне управління розвитком туризму на регіональному рівні відіграє важливу роль у вирішенні значної кількості суміжних соціальних проблем. У багатьох країнах світу саме за рахунок туризму створюються нові робочі місця, підтримується рівень життя населення, створюються передумови для покращення платіжного балансу країни. Розвиток туризму сприяє підвищенню рівня освіти, удосконаленню системи медичного обслуговування населення, втіленню нових засобів розповсюдження інформації тощо.

Світовий досвід свідчить, що для просування національного туристичного продукту на зовнішньому ринку потрібна централізована діяльність у цьому напрямі організаційної та фінансової підтримки держави. Адже окрема фірма чи асоціація не може широкомасштабно рекламувати національний туристичний продукт чи його складові регоінальні та місцеві туристичні продукти. Менеджмент туризму повинен відбуватись на основних трьох рівнях: національному, регіональному та місцевому, та бути гармонійно вплетеним в глобальну туристичну суперструктуру. Одним з прикладів такої раціональної співпраці різних рівнів управління став у 2004 році Міжнародний семінар-нарада „Питання опрацювання ефективної державної політики підтримки розвитку малих історичних міст як туристичних центрів”, що організовувався Туристичною спілкою „Золоте перевесло” разом з Державною туристичною адміністрацією України та PAR [5].

Основними проблемами в сфері державного управління розвитком туризму на регіональному рівні доцільно відмітити: неефективна система державного управління об’єктами туристичного інтересу (які є державними за формою власності) [6]; неналагоджені дієві вертикальні зв’язки на рівнях Місто-Регіон-Держава, які за наявних зовнішніх обставин повинні були чіктими та підлягати систематичному моніторингу; необхідним є налагодження контролю за виконанням національних та відповідних регіональних програм з розвитку туристичної галузі, адже багато потенційно ефективних кроків лише декларуються, а не виконуються практично.

Туристична галузь в малих містах Рівненщини або зовсім не розвинена, або ж розвинена в недостатній мірі. Адже становлення незалежної держави проходило з різними внутрішніми проблемами, які позначились на туристичній сфері. В багатьох містах України була повністю сформована туристична інфраструктура, однак зараз вона знаходиться в напівзруйнованому стані. Відродження комунікацій, історико-архітектурних ансамблів тощо та становлення туристичної галузі в малих містах та в районах їх розташування повинні стати пріоритетами як для органів місцевого самоврядування, так і для представників бізнесових структур та громади міста. Адже без реального усвідомлення того, що туризм – це можливість розквіту регіону, не можна розпочинати здійснення жодних кроків з його оформлення чи на папері, чи виконання практичних завдань.

Звичайно, туризм, як і медаль, має два боки. Окрім позитиву він може викликати і негативні наслідки для малих міст та регіонів їх розташування. До недоліків становлення туризму можна віднести: підвищення цін в регіоні не лише для туристів, а й для місцевих мешканців. Розвиток туризму є дуже дорогим для платників податків, тому уряд зможе урізати фінансування на інфраструктуру територій. Відбудеться зростання потреб туристів у послугах, які не відповідають потребам локальних мешканців. Гарантованою є повна залежність місцевих економік від розвитку туризму в малих містах. Також сезонний характер туризму і роботи, малі оплати туристичних професій можуть спричинити незадоволення місцевого населення. Будуть можливими конфлікти етнічних, релігійних угрупувань через різницю цінностей, стилів життя, мовне питання тощо. Окрім того, можуть існувати причини, що можуть негативно впливати на туристів (незадоволення екологічною ситуацією регіону, якістю послуг, що надаються). У деяких випадках прибутків від туристичної діяльності може й не бути, адже регіональний туристичний продукт, що буде створено, може не привабити туристів (непродумана маркетингова стратегія).

Розвиток туризму в малих містах Рівненщини надасть багато можливостей як для регіону, так і для держави загалом. Переваги становлення туризму в малих містах очевидні. Окрім відкриття нових спеціальностей та збільшення робочих місць, – це впровадження національного туристичного продукту, що характеризуватиме Україну як найкраще. Також збільшення платоспроможності та життєвого рівня населення місцевості. А це, в свою чергу, спричинить підвищення прибуткової частини бюджету (як муніципального, так і державного) та видатків на історико-культурне відродження міста, регіону та країни в цілому.

Таким чином, приоритетним і найбільш важливим напрямом розвитку малих міст Рівненської області є їх туристично-рекреаційне спрямування. Лише туристична індустрія, пов’язана із суміжними та обслуговуючими галузями, здатна справити мультиплікативний вплив на розвиток економічних та соціальних процесів у містах. Ефективне державне управління розвитком туристичної сфери у регіоні та у кожному малому місті можливе лише за досягнення єдиної умови – налагодження продуктивної взаємодії органів управління, територіальної громади та бізнесових структур, які б усі разом були налаштовані на активізацію цього напряму розвитку. Не слід забувати гасло ВТО: „Де розвивається туризм, відступає бідність”.

Список використаних джерел:

1. Про охорону історичних міст: Міжнародна хартія (Вашингтонська хартія), 1987 року// Пам’ятки України. – 1988. – № 2. – С. 39-40.
2. Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України: Закон України, 23 березня 2000 року// Відомості Верховної Ради. – К., 2000. – № 25. – С. 195.
3. Про охорону культурної спадщини: Закон України, 25 липня 2000 року// Відомості Верховної Ради. – К., 2000. – № 39. – С. 333.
4. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України, 21 травня 1997 року// Відомості Верховної Ради. – К., 1997. – № 24. – С. 170.
5. Козлова Т. Стратити не можна помилувати: Суб’єктивні нотатки з нагоди семінару-наради щодо державної політики підтримки розвитку маленьких містечок в Карпатському регіоні/ Т.Козлова// Новини турбізнесу: Всеукраїнська інформаційно-рекламна газета/ Гол. ред. Т.М. Козлова. – К., 2004. – № 15(17). – 20 серпня. – С. 10.
6. Державний реєстр національного культурного надбання// http://www.heritage.com.ua/kraeznavstvo/regioni/Resursi/resursy01.htm.

Інші записи:

Не знайдено