Стаття присвячена опису вербального побутового конфлікту як лінгвокультурного фемомену, тобто взаємозв’язку декількох явищ: мовленнєвої компетентності мовця, загальнонаціонального культурного тла, – які спричиняють несвідоме використання певних мовних маркерів конфлікту. Дослідження виконано на матеріалі повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького та серіалу «Спіймати Кайдаша».

 Ключові слова: конфлікт, лінгвокультурологія, лінгвоконфліктологія, конфліктний тип мовної особистості.

The article describes the description of verbal domestic conflict as a linguistic and cultural phenomenon, i.e. the interrelationship of several phenomena: the speech competence of the speaker, the general cultural background, which cause the unconscious use of certain language markers of conflict. The research was carried out on the material of the story “The Kaidash Family” by Ivan Nechuy-Levytskyi and the TV series “Catch Kaidash”.

 Key words: conflict, linguistic and cultural studies, linguistic conflict studies, conflict type of language personality.

Постановка проблеми. Побутові конфлікти – це невід’ємні складники нашого щоденного життя. Ми не можемо уникнути життєвих протиріч, адже кожен із нас ділить побут, щоденні обов’язки з іншими, чиї світогляди, характери, ментальності, рівні емпатії чи погляди на життя можуть відрізнятися від наших. Це природно, адже кожен із нас є індивідуальністю із неповторним набором характеристик та звичок.

Неконфліктне середовище чи суспільство – це утопія, ідею якої неможливо досягти, але кожен із нас може контролювати перебіг конфлікту, робити все для того, аби суперечки були ефективним, успішним, гармонійним та конструктивними.

Будь-який конфлікт реалізується через мовлення, комунікацію. Рівень володіння мовою, емоційний стан індивіда, рівень його конфліктності, культура, в якій він чи вона були виховані, впливає на те, які комунікативні конструкції використовує мовець під час суперечки. Усе це пояснює лінгвокультурний феномен побутового конфлікту, який ми досліджували на зрізі лінгвокультурології та лінгвоконфліктології;  адже, вивчаючи основи виникнення, розвитку конфлікту, слід враховувати лінгвокультурний спадок мовця, тобто культурні особливості нації, відображені у мові.

Більше того, побутовий конфлікт – це явище, дослідження якого потребує системного підходу та погляду з боку багатьох наук: лінгвістики, психології, культурології, конфліктології.

Аналіз останніх джерел чи публікацій. Конфлікт є невід’ємним елементом суспільного життя, який потребує детального вивчення. Проте початок наукового дослідження конфлікту припав на час розпаду Радянського Союзу, адже у СРСР конфліктологічна традиція була практично відсутня через штучно створену ілюзію неіснування антагоністів.

Зважаючи на нетривалий період вивчення цього явища та колишнє гальмування дослідження конфлікту умовами радянської дійсності, сучасна україністика не рясніє дослідженнями явищ конфлікту у лінгвокультурному аспекті. З-поміж найважливіших доробків праці Г. Мацюк, Л. Чайки та Л. Білоконенко.

Значний внесок у дослідження вербальних конфліктів та мовних маркерів конфлікту зробила Білоконенко Л. А., доктор філологічних наук, яка у своїй статті «Лінгвокультурне поле конфлікту» зазначає: «Лінгвоконфліктологія виявляє цілісну картину комунікативної поведінки людини й людської спільноти. Нова наукова область на стику соціології, культурології, психології, теорії комунікації і власне лінгвістики сприймається як новий напрям, затребуваний життєвою практикою. Вона проходить у вітчизняній науці етап формування й дає поштовх до нових наукових теорій» [3].

Виклад основного матеріалу дослідження. Комунікативні конфлікти – невід’ємні складники нашого суспільного та сімейного життя. В їх основі – будь-які протиріччя, що виникають між мовцями і спричиняють протиборства.

Слід зазначити, що термін «конфлікт», який походить від латинського conflictus, тобто зіткнення, сутичка, не має єдиного загальноприйнятого визначення, оскільки над цим поняттям працювало багато вчених.

Конфлікти можуть виникати в усіх сферах людської діяльності без винятку, через що різняться думки вчених щодо типізації конфліктів, тобто багатогранність типології конфліктів зумовлена неоднозначністю явища. Більше того, конфліктологія – це відносно молода наука, яка лише розвивається і має міждисциплінарний характер.

Проаналізувавши напрацювання провідних вчених-конфліктологів (Анцупов А., Бекешкіна І., Гришина Н., Ручка А., Танчер В. та інші), класифікацію конфліктів бачимо такою: за кількістю сторін, що беруть в ньому участь (міжособистісні, між особо і групою, міжгрупові); за сферою прояву конфліктів (політичні, економічні, соціальні, сімейні, побутові, релігійні, педагогічні тощо); за критерієм результативності (конструктивні та деструктивні); за ступенем виразності (відкриті та приховані); за способом розв’язання (антагоністичні, компромісні). Наведена класифікація конфліктів не є вичерпною та закінченою. Вона може бути розширена та доповнена.

Слід зазначити, що найбільше розбіжностей серед вчених породжує саме класифікація за сферою прояву, оскільки більшість конфліктів з цього погляду не є однозначними, тому доцільно було б ще виділяти сімейно-побутовий, соціально-побутовий конфлікти.

Ми ж зупинимося на побутовому конфлікті, тобто такому, що виникає у повсякденному житті. Ці конфлікти можуть бути спричинені питаннями житла, користуванням побутовими послугами, розподілу обов’язків, встановленні черги для надання соціально-побутових послуг та ін.

Тривалий час мову досліджували опосередковано від її користувача та творця, тобто людини. Проте мова є не лише засобом відображення дійсності, а також засобом її інтерпретації. У перші десятиліття XIX ст. В. фон Гумбольдт започаткував антропоцентричний напрямок вивчення мови, який полягає у концентрації уваги на особистості, як на носієві та користувачеві мовою. Тобто «ідеальний», абстрактний мовець поступається конкретному, реальному мовцю, який щоразу комунікує у новій ситуації. Тож є доцільним вивчати мову як національно-культурний код нації, адже в ній, у мові, відображені будь-які риси народу, до якого належить мовець, та особливості життя нації (хід історичного розвитку, колективні травми, специфіки побуту, географічного положення, сімейного чи державного устрою). Така переоцінка цінностей у лінгвістиці зумовила появу нових понять, одним з яких був термін «мовна особистість».

У тлумачному словнику лінгвістичних термінів за редакцією С. Ярмоленка є визначення : «Мовна особистість – поєднання в особі мовця його мовної компетенції, прагнення до творчого самовираження, вільного, автоматичного здійснення різнобічної мовної діяльності. Мовна особистість свідомо ставиться до своєї мовної практики, несе на собі відбиток суспільно-соціального, територіального середовища, традицій виховання в національній культурі» [30, 62].

Сучасний український лінгводидакт М. Вашуленко подає таке визначення: «Мовленнєва особистість – це людина, яку розглядаємо з точки зору її готовності виконувати мовленнєві дії; це той, хто привласнює мову, для кого мова є мовленням. Мовленнєва особистість характеризується не лише тим, що вона знає про мову, а й тим, як вона може її використовувати» [8, 11].

На думку Л. Мацько, мовна особистість — це «узагальнений образ носія мовної свідомості, національної мовної картини світу, мовних знань, умінь і навичок, мовних здатностей і здібностей, мовної культури і смаку, мовних традицій і мовної моди» [17, 3]. З огляду на проблему нашого дослідження, саме таке визначення вважаємо найвичерпнішим та найактуальнішим для проблеми лінгвокультурного феномену побутового конфлікту.

Мовна особистість передбачає дослідження різних видів поведінки, діяльності, комунікації, інтелекту, духовності, менталітету, емоцій тощо, що є суттю самого поняття людини. Доступ до цих характеристик і надає мова [12, 162].

З огляду на варіативність  структури мовної  особистості виділяють поняття типу мовної  особистості. Слід зазначити, що виділяти типи мовної особистості можна на різних рівнях та за безліччю ознак. Ми ж у своєму дослідженні зуспилися на конфліктному типові мовної собистості (КТМО), адже представники такого типу є основними рупорами конфліктів, особливо побутових.

Підсвідомо чи свідомо індивіди із КТМО вибудовують своє спілкування із опонентами руйнівними, деструктивними методами. КТМО виявляється у двох площинах: конфліктно-агресивному та конфліктно-маніпуляторському. Різниця між якими головно полягає у формі агресії, активній та пасивній.

Основою спілкування агресора є спрямованість на агресію, вороже ставлення до навколишнього світу, співрозмовника чи обставини мовлення. Мовні маркери конфлікту агресора пов’язані із тактикою відкритої або непрямої образи співрозмовника, його приниження. Власне конфліктна особистість може навіть не помічати вияви агресивної мовної поведінки, однак ця особливість може стабільно виражатися на інваріантному та когнітивному рівнях мовної особистості. Звинувачення, образа чи приниження конфліктного типу особистості мають чітке спрямування на об’єкти чи обставини мовлення [28].

Детальний аналіз різних типів конфліктних особистостей пропонує в американський психолог Дж. Скотт [25]. Дослідник виділяє такі основні типи конфліктних особистостей:

• «танк»;
• «розгнівана дитина» або «граната»;
• «скаржник»;
• «мовчун»;
• «надто поступливий».

До цих основних типів конфліктних людей Скотт Дж. Г. додає ще безліч інших. З-поміж яких:

• « вічні песимісти»;
• «всезнайки»;
• «максималісти»;
• «нерішучі»;
• «пасивно-агресивні» або «маніпулятори»

Більше того, Проаналізувавши теорію конфлікту, ми зробили узагальнення, що будь-який конфлікт має таку «формулу», де «конфліктогени – слова, дії (або бездіяльність), що можуть привести до конфлікту» [19,157]:

Конфліктогени (К), тобто елементи, що провокують конфлікт, можуть часто виникати всупереч не тільки бажанню, але й очікуванням опонентів суперечки. Більше того, К можуть бути як вербальними, так і невербальними, у різних фазах конфлікту, К проявляться по-різному, кожний наступний К сильніший за попередній.

Увагу нашого дослідження привернули вербальні, тобто мовні, конфліктогени, або мовні маркери конфлікту. Ми зупинилися на основних конфліктних значеннях мови як знакової системи: лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних маркерах мовного конфлікту.

Зазначимо, що кожен мовний маркер є каталізатором конфлікту, кожен наступний ММК є гострішим за попередній, хоча людина не завжди свідомо їх використовує, на це може впливати особистий негативний досвід індивіда, його чи її образи, неопрацьовані травми і тд.

Білоконенко Л. А. вважає, що «носієм конфліктних повідомлень є, передусім, оцінна лексика» [6,57], а «найбільш продуктивною сферою використання лексичних конфліктем є розмовно-побутова» [7,69].

Для вивчення лінгвокультурного феномену побутового конфлікту ми дослідили мовні маркери конфліктів та аналізували комунікативні стратегії «типових» українців на прикладі двох творів мистецтва: повість «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького та серіалу «Спіймати Кайдаша».

Ці два твори є найкращими, з-поміж тих, що репрезентують лінгвокультурний феномен побутового конфлікту, адже зображують побутові конфлікти в сім’ях українців різних століть (у повісті зображено події після скасування кріпацтва, а в телесеріалі – зі здобуттям Україною незалежности). Твори об’єднані тим, що в обох випадках перед реципієнтами постають сім’ї, де старе покоління звикло жити за наказами та правилами, і не знає, що робити із свободою, а молоде – прагне самовиражатися і не може сліпо підкорятися.

Ось, наприклад, у сварці «наткане полотно» із повісті «Кайдашева сім’я» можемо виокремити такі мовні маркери конфлікту:

• спонукально-питальне речення, зі значенням претензійности та з непрямим способом оформлення («А мені, мамо, не одріжете тонкого полотна..?»);
• риторично-зустрічне запитання («А ви думаєте, мене товста сорочка не ріже в тіло?»), що виконує емоційно-експресивну функцію, виявляє докір, не є спонукання до конкретизації інформації з боку співрозмовника. Як зазначає Білоконенко Л., «…зустрічні запитання руйнують діалогічну єдність і провокують появу нового або продовження попереднього конфлікту» [6];
• числівник «одна»(«…хоч на одну сорочку…»), який підсилено часткою «хоч» для підкреслення образу скривдженого, ображеного;
• вказівний займенник «такі» («Як же мені йти між такі люди..?»), конфліктність якого зумовлена тим, що предметно-особові займенники онъ, оно, она у старослов’янській мові належали до групи давніх вказівних займенників третього ступеня, які забезпечували триступеневу характеристику предмета у просторі або в часі щодо мовців: сь ‒ «цей, найближчий», тъ ‒ «той, віддалений», онъ ‒ «ген той, найвіддаленіший» [21]. Як зазначає Білоконенко Л., «…вказівні займенники, як і особово-вказівні, можуть бути використані адресантом для оцінки адресата в конфлікті, демонструючи негативне ставлення до опонента» [6].
• протиставлення займенників «я» і «ти», використане задля акцентування на розбіжності соціальної значущості сторін конфлікту;
• прислівник «більше», що проявляє свій конфліктний потенціал у контексті суперечки «хто більше зробив».

До речі, Долгушева О. В. зазначала: «У Нечуя-Левицького в переважній більшості випадків учасниками сварок стають жінки. Тут дається взнаки матріархальний родинний устрій в Україні. Звідси й потенційна «конфліктогенність» українського «малого гурту» (сім’ї), у якому домінують намагання матері зберегти за собою “стерно влади”» [11].

Аналізуючи сварки телесеріалу, ми обрали дзеркальну сварку, адаптовану до сьогодення, під назвою «нова кофтина Марусі».

Сенс суперечки полягає у тому, що діти, працюючи на батьків, роблячи в рази більше за них, живуть у батьківській хаті, віддають борги за весілля. Глядач спочатку бачить, як Маруся Кайдашиха, для себе нічого не жаліючи, купує нову кофтину на свято, в той момент в хаті Карпо розмовляє із дружиною, яка готує вечерю:

Мотря: — Бачила Головиху, пропонує мені бути бухгалтером в сільраді.

Карпо: — Ага, щас! Щоб це до її синочка поближче!

М: — Ну не начинай! Нам грошей треба.

К: — А в нас все є.

М: — В нас все є, а в мене — нічого! На свято немає що одягти. В Богуславі не була от вже як пів року! Мені потрібно скупитися, розвіятися! Взагалі, я на роботу хочу! надоїло тут…

Бачимо велику різницю між цими двома діалогами. Це зумовлено зміною суспільства та суспільних стереотипів, тепер жінка теж має право на роботу і хоче працювати. Варто також зазначити, що, на відміну від конфлікту «наткане полотно», сучасне подружжя спочатку намагається вирішити конфлікт всередині своєї молодої сім’ї.

Наведений вище діалог немає яскравих маркерів конфлікту; так, він досить емоційний, учасники суперечки виявляють експресію, проте вони не провокують одне одного. Бачимо, як Мотря намагається пояснити свої образи чоловіку, цей діалог важко однозначно назвати конструктивним, але все ж він точно не є руйнівним та ворожим, на відміну від попереднього.

Висновки з проведеного дослідження. Підсумовуючи, зазначимо, що лінгвокультурний феномен побутового конфлікту полягає несвідомому використанні мовних маркерів (рупорів) конфлікту, що зі свого боку спричинено мовленнєвою компетентностю мовця, національнокультурним тлом, особливостями дійсності народу, до якого належить мовець.

Перспективу подальшого дослідження вбачаємо у вивченні лінгвокультурного феномену конфлікту загалом та в порівняльному дослідженні підсвідомого використання мовних маркерів конфліктів представниками різних культур.

Список використаної літератури та джерел

1. Bell J. S. Elements of fiction writing-Conflict and suspense. Penguin, 2011. 272 р.
2. Білоконенко Л. А. Проблематика конфліктології в сучасному мовознавстві. Філологічні студії. 2010. Вип. 4. С. 5–11.
3. Білоконенко Л. А. Українськомовний міжособистісний конфлікт : монографія. К. : Інтерсервіс, 2015. 335 с.
4. Білоконенко Л. А. Мовні та позамовні маркери конфліктності персонажів творів Марії Матіос. Вісник Запорізького національного університету. Філологічні науки. № 1. С. 55–60. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vznu_fi_2012_1_12.
5. Вашуленко М. С. Формування мовної особистості молодшого школяра в умовах переходу до 4-річного початкового навчання. Початкова школа. 2001. № 1. С. 11–14.
6. Застровська С. О. Загальне поняття мовної особистості. Науковий вісник ВНУ імені Лесі Українки : Мовознавство. 6 (1). 159–163.
7. Загнітко А. П., Богданова І. В. Лінгвокультурологія: навч. посіб. 3-тє вид. Вінниця : ДонНУ ім. Василя Стуса, 2017. 287с.
8. Мацько Л. Аспекти мовної особистості у проспекції педагогічного дискурсу. Дивослово. № 7. С. 2–4.
9. Миронова О. М., Мазоренко О. В. Конфліктологія : навч. посіб. Харків : Вид. ХНЕУ, 2011. 168 с.
10. Павленко Л. П. Історична граматика української мови : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Луцьк : Волинський національний ун-т ім. Лесі Українки, 2010. 208 с
11. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за ред. С.Я. Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
12. Чайка Л. В. Методологічні основи лінгвоконфліктології. Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. 2013. С. 160–167.
13. Чайка Л. В. Вербальні конфлікти в сучасних дослідженнях мовленнєвої діяльності. Лінгвістика ХХІ століття. 2014. 178–187.
14. Чайка Л. В. Соціолінгвістичні аспекти досліджень вербального Конфлікту. Мова і культура. 2012. С. 28.

Ключові слова: колоронім, фразеологічна одиниця (ФО), лінгвокультурологія, інтернет-новинний дискурс, зіставний аспект.

Annotation: The article presents a comparative linguo-cultural analysis of phraseological units with a color term functioning in “The Guardian” and „Die Welt“ online publications that cover cultural news. It has been revealed that in both editions, the “culture” concept is represented by two thematic groups – art events and objects as well as impressions of them.

Key words: color term, phraseological unit, linguo-cultural studies, Internet news discourse, comparative aspect.

Постановка проблеми. Передача та сприймання кольорів неоднаково здійснюється в різних, навіть генетично споріднених культурах, та, відповідно, по-різному відображається в системі мови, особливо у фразеології, адже фразеологічна одиниця є особливим мовним знаком. Як зазначає В. А. Маслова, у семантику фразеологічної одиниці (далі – ФО) «вплетена» культурна семaнтика, або культурна конотація, що зумовлює певні труднощі при перекладі кольороназв та навіть непорозуміння між учасниками міжкультурної комунікації [3, с. 115].

Аналіз досліджень і публікацій. На сьогодні відомі наступні філологічні напрямки дослідження колористики: концептуалізація колоронімів із позицій лінгвістичного універсалізму (B. Berlin, P. Kay); семантичний аналіз (А. П. Кириченко) та когнітивний аналіз кольоропозначень (А. Х. Мерзлякова); кольоропозначення у художньому мовленні (Д. Ален, Г. Еліс); психолінгвістичний аспект (О. П. Василевич) та лінгвокультурологічний аспект категорії кольору (В. В. Краснянський). Що стосується лінгвокультурологічного зіставного аспекту, саме він є недостатньо дослідженим попри те, що власне категорія кольору становить важливу частину соціоментальної картини англомовного та німецькомовного світу [2, c. 126].

У рамках сучасного лінгвокультурологічного підходу до вивчення мовних явищ особливо актуальним виявляється дослідження інтернет-новинного дискурсу, оскільки медіа-публіцистика, будучи максимально відкритою та доступною для великої аудиторії читачів сферою, являє собою відображення мовних та соціальних процесів, що відбуваються в конкретній лінгвокультурній спільноті [1, с. 207].

Метою дослідження є виявлення лінгвокультурних особливостей функціонування англійських та німецьких ФО із колоронімом у  новинних публікаціях інтернет-видання “The Guardian” та „Die Welt“, де висвітлюються новини культури.

Об’єктом дослідження є англійські та німецькі ФО із колоронімом, що вживаються у новинних контекстах рубрик „Kultur“ та “Culture”.

Матеріалом для дослідження слугують контексти з новинами культури за період 2011-2018 рр., у яких вживаються ФО із колоронімом. Для відбору матеріалу нами був використаний Інтернет-ресурс WebCorp Live [5], що являє собою лінгвістичний корпус для пошуку в онлайн-виданні “The Guardian”, та пошуковий ресурс Qwant інтернет-видання „Die Welt” [6].

Виклад основного матеріалу дослідження. У ході дослідження з’ясувалося, що в обох онлайн-виданнях концепт «культура» репрезентується у двох тематичних групах, присвячених різноманітним аспектам культурного життя. Перша тематична група, яка налічує 23 німецьких та 28 англійських контекстів, характеризує різні компоненти мистецьких подій та творів, зокрема їх учасників/глядачів. Наприклад, ФО black as coal вказує на те, що лише безсердечні глядачі не були б захоплені театральною виставою: Through it all, though, anyone without a heart black as coal will sit in the theater transforming into human mush and mumbling “aww” [5]. Інша ФО увиразнює характеристику художника, котрий постійно перебуває у поганому настрої: Convention has him as an artist perpetually alone in a brown study, but even at his death Rembrandt’s much–forgotten daughter Cornelia was with him [5]. Кардинально протилежну оцінку митця-представника східної культури створює ФО із компонентом rosy: No wonder this young Chinese artist and writer is such a darling of the west. There is no doubt he views the west through particularly rosy spectacles. They can’t make spectacles any rosier [5]. Автор наголошує, що китайський художник бачить європейську культуру в рожевому світлі, надмірно її ідеалізуючи. Позитивне ставлення публіки до митців, котрі на піку своєї кар’єри стали її улюбленцями, описується за допомогою ФО blue-eyed boy: As for Grills: “He was an absolute gentleman, and the most accomplished of their singers, with a pure tenor voice. He was their star and blue-eyed boy, and they were all proud of him” [5]. Натомість, німецькі ФО вербалізують лише імідж митців та персонажів мистецьких явищ: rot wie Blut – червоний колір помади епатажного співака М. Менсона, braun gebrannt – засмагле обличчя іспанського письменника, blaue Jungs – хор моряків, одягнених у блакитну уніформу. Водночас, ФО із базовими колоронімами blau, schwarz, weiß надають негативну оцінку людям мистецького світу, характеризуючи нежіночність письменниці (der Blaustrumpf), актора-невдаху (das schwarze Schaf) та неординарну особистість письменника-«білого ворона» літературної спільноти (der weiβe Rabe): Dann kam das Urteil des Altmeisters unseres Geschichtsvereins, Dr. Bernhard Willems:„Dieser Mann ist ein ‘corvus albus’, ein weiβer Rabe“ [6].

У дискурсах обох видань традиційно позитивна символіка колороніма golden увиразнює вербалізанти концептів «нагорода» і «визнання». Так, найпрестижнішими у Німеччині є Goldener Bär – премія на Берлінському кінофестивалі, Goldene Kamera – щорічна кіно- та телевізійна нагорода. Окрім того, шанованих митців у цій країні прийнято заносити до Книги пошани міста – das Goldene Buch. Проте англійська ФО із цим колоронімом набуває цілковитого переосмислення у статті про популярну американську премію за найгірший фільм року і передає іронічне ставлення американців до невдалих спроб створення кіношедевру: The man behind the Razzies: ‘Brian de Palma had no talent’. For 35 years, the Golden Raspberry awards have existed to annoy film-makers – but do they really recognise the year’s worst movies or simply follow the herd? [5].

Найменше семантичне мікрополе складають емоційно-марковані англійські та німецькі ФО-унікалії, що трапляються лише в одній мові та зумовлені її національними особливостями [4, c. 176]. Так, нечасті випуски дитячої телепередачі представлені ФО once in a blue moon (надзвичайно рідкісне явище): “Once, in a blue moon, wishes come true. This is once in a blue moon” [5]. У свою чергу, культурний колірний символ Німеччини «блакитна квітка», яка є символом романтизму, вербалізується ФО die blaue Blume у статті про найвідоміші культурні феномени цієї країни: Zu Deutschland gehört nicht nur die Aufklärung, nicht nur die „blaue Blume“, Goethe, Heine und Thomas Mann, sondern auch Karl Marx, Friedrich Engels, Oswald Spengler, Carl Schmitt, Martin Heidegger und viele andere [6]. Іще одна німецька ФО-унікалія eine weiße Maus метонімічно позначає регулювальника вуличного руху: Zu DDR-Zeiten wurden die Verkehrspolizisten „Weiße Mäuse“ genannt, weil ihr Uniform-Oberteil samt Mütze weiß war [6].

Hайчисельнішими репрезентантами концепту «культура» у дискурсах видань „Die Welt“ і “The Guardian” є артефакти: полотна, фільми, музичні твори, театральні вистави, музеї. Для експліцитної характеристики об’єктів арт-простору, автори німецькомовних контекстів уживають позитивно марковані ФО ins Blaue (тематика виставки полотен епохи романтизму «Загадково-романтична далечінь») та weißes Gold (антична порцеляна на виставці). Натомість, негативними конотаціями володіють німецькі ФО der schwarze Humor (жанрова приналежність серіалу) і graue Vorzeit (тематика документального фільму про доісторичне полювання). Автори англомовних статей також уживають базові колороніми для опису героїв картин Пікассо (black as coal – колір волосся повій), чорно-білого формату фільму (in black and white) та  позитивного образу персонажа кінострічки (white–hat). На відміну від героя-лиходія вестерну у традиційно чорному капелюсі, позитивний персонаж популярного серіалу носить білий капелюх : We got a bit of back story on two main characters that hint at a potential bigger picture outside the park. Massive scumbag Logan reveals that his family, which white-hat William is marrying into, have some financial involvement in Westworld [5].

Настрій музичних творів/напрямів передається у британському виданні ФО із базовими колоронімами the blues, black despair, black dog. Цікавий творчий експеримент відомого лондонського диригента виразно представляє ФО to take off into the blue, де прослідковується асоціативне значення синього кольору – «безкінечність», «небуття» (йдеться про обмеження сольних партій у популярному джазовому оркестрі, які іноді просто зникають): But solos were distributed, too, throughout the LSO’s principals, with Rattle motivating a highly interactive scheme, while allowing the JLCO soloists, regularly treated as an orchestra within an orchestra, maximum freedom to take off into the blue – which they duly did [5]. У свою чергу, виключно негативними конотаціями володіють німецькі ФО на позначення відбитку темного нацистського минулого у  музичному мистецтві: die braune Vergangenheit (відбиток нацизму в історії Віденської філармонії), braun sein (музичні гурти неонацистського спрямування): Die Zahl der Neonazi-Liederabende hat sich fast verdoppelt. Die Szene hat Schwierigkeiten, Bühnen für Konzerte zu finden. Doch selbst braune Großveranstaltungen überraschen zuweilen die Polizei [6].

Для позначення елементів театрального мистецтва вживаються базові колороніми green, white та weiß, вказуючи на змістово-тематичне спрямування театральних вистав (white magic), гримерну для артистів (green room), традиції місцевого карнавалу (weiße Fahne schwenken – театралізована здача фортеці). Окрім того, німецька ФО das Grüne Gewölbe вербалізує славнозвісний музей «Зелене склепіння» у Дрездені, назва якого походить від кольору склепінь.

Друга тематична група в обох виданнях відображає емотивний аспект, вербалізуючи враження від мистецьких явищ, подій та об’єктів світу культури. Вона представлена ФО із базовими (black, blue, red/rot) та відтінковими колоронімами (golden, silbern, scarlet) у 6 англомовних та 4 німецькомовних контекстах. Так, у виданні  “The Guardian” автори надають схвальні відгуки новому документальному фільмові (golden opinions) та Единбурзькому міжнародному фестивалю мистецтв, на якому глядачі заливаються рум’янцем від радощів: My love of Edinburgh, coupled with the intense heat of the fire, made my face go scarlet [5]. У подібний спосіб, німецькі ФО увиразнюють контексти, де йдеться про позитивні очікування від нового серіалу (sich rot im Kalender anstreichen). Моралізаторська приказка Reden ist Silber, Schweigen ist Gold  набуває нового значення у наступному контексті, адже німецький коментатор пісенного конкурсу «Євробачення» порівнюється із золотом: „The Voice of ESC“ wird 70: „Reden ist Silber, Peter Urban ist Gold“ [5].

 Негативною конотацією наділені як німецькі, так і англійські ФО, котрі використовуються у контекстах про сприйняття громадськістю комерціалізованих німецьких реаліті-шоу (eine Goldgrube sein – джерело легкого збагачення), медійної діяльності письменниці (black magic), привабливість головного героя одіозного еротичного роману, одна лише думка про якого бентежить читачку (blue funk).

Висновки. Таким чином, вербалізуючи концепт «культура» в інтернет-новинному дискурсі, більшість англійських (22) та німецьких (15) ФО із переважно базовими колоронімами black/schwarz, white/weiß, blue/blau, rot/red вживаються у репрезентативній функції з метою характеристики компонентів мистецьких подій. Лише незначна група емоційно-маркованих англійських та німецьких ФО із превалюючими відтінковими кольороназвами (golden/golden, silbern, scarlet) виконує емотивну функцію, апелюючи до почуттів глядача та виражаючи ставлення учасників світу культури до мистецьких явищ. При цьому, у порівнянні з дискурсом британського видання, менша кількість німецькомовних контекстів репрезентує концепт «культура». У цілому ж, завдяки генетичній спорідненості англійської й німецької мов, їх лінгвоколірні картини світу та інтернет-новинні дискурси володіють великою кількістю спільних рис.

ЛІТЕРАТУРА

1. Васильева С. Л. Особенности жанра комментария в русском и английском газетно-публицистическом дискурсе: сопоставительный аспект / С. Л. Васильева // Молодой ученый. – 2013. – № 2. – С. 207-210.
2. Клименко О. Культурний компонент семантики кольору в індивідуально-авторській картині світу / О. Клименко // Мова і культура. – 2013. – Т. VI (168), № 16. – С. 125-129.
3. Маслова В. А. Лингвокультурология: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / В. А. Маслова. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 208 с.
4. Heinemann M. Grundlagen der Textlinguistik: Interaktion – Text – Diskurs / M. Heinemann, W. Heinemann. – Berlin: Walter de Gruyter GmbH & Co KG, 2012. – 294 с.
5. WebCorp Live: Concordance the Web in Real Time [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу: http://www.webcorp.org.uk/live/index.jsp. – Назва з екрану.
6. WELT – Nachrichten, Hintergründe, News & Videos [Електронний ресурс]. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.welt.de/. – Назва з екрану.