3. Караулов Ю. Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка. / Ю. Н. Караулов., 1981. – 320 с.

4. Карпова О.М. Про лексикографічні форми тезауруса в англомовній лексикографії / О.М. Карпова // Лексика і лексикографія. – М., 2000. – №7. – С. 20-22.
5. Морковкін В.В. Ідеографічні словники / під ред. В.В. Морковкіна. – М., 1995. – 219 с.
6. Москаленко А. А. Нарис історії української лексикографії / під ред А.А. Москаленко. – К., 1998. – 312 с.
7. Burchanov І. On the Ideographic Description of Stylistically and Pragmatically Relevant Aspects of Lexical Meanings. Stylistika. / І. Burchanov. – М, 2002. – 301 с.
8. Marelli K. The Thesaurus / Marelli., 2000. – 1083 с.
9. Воронцова И. А. Принципы классификации тезаурусов английского языка [Електронний ресурс] / И. А. Воронцова – Режим доступу до ресурсу: http://vestnik.yspu.org/releases/novye_Issledovaniy/17_7/.

Ключові слова: концепт, концептосфера, лінгвістика.

На сьогодні в сучасному світі для розвитку соціолінгвістики украй необхідним є дослідження таких моделей представлень теорій і бачень людини довколишнього світу, як картина світу, стереотип, архетип, фрейм, концепт тощо. Найбільш широкі, а деколи й розбіжні погляди мовознавців супроводжують головний термін лінгвокультурології – концепт. Велику зацікавленість науковців до концепту продукують слушні примітки відносно «концептуальної експансії лінгвістики». Учені зійшлись на ідеї, що термін «концепт» потрібно вживати для «репрезентації світоглядних, розумових та емоційних інтенцій людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукових досліджень дефініцій концепту є значна кількість. Розгляду дефініції концепту присвячені наукові роботи А. П. Бабушкіна [1] (розгляд концептів мовної особистості), С. Т. Воркачова [2] (культурний концепт), В. З. Дем’янкова, В. І. Карасик, Д. С. Лихачова [3], М. А. Красавського, А. М. Приходька [4] (концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики), Г. Г. Слишкіна, І. А. Стерніна [6] (когнітивна інтерпретація в лінгво-когнітивних дослідженнях), Ю. С. Степанова [5] та ін.

Мета статті – осмислити, зіставити й здійснити аналіз дефініції концепту в сучасних лінгвістичних дослідженнях.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на розмаїття визначень концепту, методів його дослідження та прийомів репрезентації, одного підходу до розв’язку проблеми концепту не сформовано, також відсутнє його однозначне тлумачення. Можна зрозуміти з цього,що  украй необхідними залишаються питання будови концепту і перспектив його моделювання, запитання про співвідношення концепту з важливістю мовного знака тощо.

У сучасній лінгвістичній науці загальновизнаними є провідні підходи до розуміння концепту, які спираються на таке положення: концепт – те, що називає сутність поняття, синонім смислу. Прихильники такого підходу (Ю. С. Степанов та ін.) при визначенні концепту надають перевагу насамперед культурологічному аспекту, вловлюючи всю культуру як сукупність концептів і взаємозв’язків між ними. При подібному осмисленні терміна концепту, важливість мови визначається як другорядна, що виступає тільки помічним прийомом [5, с. 6].

Прибічники другого підходу до розгляду концепту (А. Д. Шмельов) провідним засобом формування сутності концепту виставляють семантику мовного знака. З цих позицій підходить до визначення концепту, М. Ф. Алефіренко, який теж підтримує семантичний підхід до концепту, вивчає його таким чином, що він розуміється як елемент когнітивної семантики.

З точки зору прибічників третього підходу (Д. С. Лихачов та ін.), концепт є наслідком взаємодії значення слова з власним і всенародним досвідом людини, іншими словами посередником між словами і реальністю. Загальним для всіх трьох підходів є твердження беззаперечного взаємозв’язку культури і мови, а розбіжності, що зумовлюються відмінним уявленням важливості мови у формуванні концепту. Предмети світу стають «культурними об’єктами тільки тоді, коли сприйняття про них структуруються етномовним мисленням у виді істинних «квантів» знання – концептів» [3, с.156].

Незважаючи на те, що термін «концепт» утвердився в нинішній лінгвістичній науці, він до даного часу не має певного визначеного тлумачення. Згідно з різними визначеннями, концепт – це «знання людини про реальність в її деталях і перспективах»; концепт – це те, що «репродукується через своє мовні прояви і позамовні знання»; концепт – «дані про те, що особистість пізнає, роздумує, уявляє про предмети»; концепт – це певна уривчаста одиниця спільної свідомості тощо. Як помітно з наведених вище дефініцій, найбільш неухильно виділяються в концепті атрибути знання, оцінки, культури і психіки, які й використовуються як основа в тому чи іншому визначенні.

Найбільш цілеспрямовано науковці визначають поняття концепту як етнокультурного утворення або Етно концепту. Дана модель базується на усвідомленні тієї ролі, яку має національна культура в існуванні суспільства і віддзеркалює бачення про те, що концепт є пунктом розтину світу культури й суб’єктивних сутностей.

Уважаємо, що вагоме визначення концепту подає учений Й. А. Стерніним: «концепт – елемент концептосфери, іншими словами кажучи впорядкованої сукупності одиниць мислення суспільства, яка включає в себе всі ментальні атрибути того чи іншого явища, що відображаються в свідомості людей на певному етапі їх розвитку і забезпечують осмислення реальності». Все-таки подібне визначення не є достатньо ґрунтовним і тому потребує більшого уточнення, а саме концепт – це елемент концептосистеми (семантичної моделі головних світоглядних понять), яка типізується в словах, мові у формі фізичних та мисленнєвих ознак тієї чи іншої події реальності і рекомендує дані ознаки за допомогою тексту як ментальні, історичні та етнічні ознаки у свідомості особи [2].

Різні дефініції концепту продукують ще більше розмаїття їх систематизувань: тематична,до якої входять навчальні ,емоційні, текстові концепти тощо; дискурсивна: концепти релігійного, педагогічного, політичного дискурсів тощо.

Концепти, що орієнтуються на власних носіїв, створюють суб’єктивні (персональні, авторські), макрогрупові, етнічні і загальнолюдські концептосфери. Опускаючись до національної концептосфери, вони можуть бути індивідуальними, віковими і загальнонаціональними.

Значний внесок у розбудову поняття «концепт» здійснила М. Шварц. На її думку, мовну концептосферу накопичують «концепти-категорії» і «концепти-знаки» (або ідіо концепти)». Категоріальні концепти відображають як граматичними, так і лексичними способами; культурні ж – тільки лексичними, оскільки їм властиву природу субстанції, яка, в свою чергу, може осмислюватися і більш реально, і абстрактно.

Багато дослідників виділяють присутність у концептів чіткої структури, яка так само є засадою для їх систематизації. На думку Й. А. Стерніна, внутрішня будова концепту не може тлумачитися як жорстка структура, схожа до значення слова, пов’язаного з діяльною динамічною важливістю концепту в ході мислення [4, с.332 ].

Дослідник Й. А. Стернін виділяє такі структурні види концептів: однорівневий, багаторівневий і сегментний. До складу однорівневого концепту входить тільки чуттєве ядро, насправді – один базовий шар. Подібну структуру, на думку дослідника, мають чимало концептів у пам’яті дитини. Багаторівневий концепт вводить, як правило, декілька когнітивних шарів, які відрізняються ступенем абстракції, що відображається в них, і послідовно нашаровуються на базову основу. Сегментний концепт являє собою опорний чуттєвий шар, який оточений декількома сегментами, рівноправними за своїм ступенем абстрагованості [6, с. 38].

Досить аргументованою і виваженою, є теорія Ю. С. Степанова, який теж підкріплює шаровану структуру, а різні шари виникають як наслідок, осад культурного буття розбіжних епох. Науковець виділяє в побудові концепту такі компоненти: активний шар, пасивні шари і внутрішню форму. Активний шар є головною концептуальною рисою, знайомою будь-якому розвиненому носієві і багатозначною для нього. Пасивні шари підкреслюють собою інші атрибути, що є украй необхідні для певних груп представників тієї чи іншої мовної культури. Внутрішня форма концепту, на відмінність від останніх двох компонентів, розкривається лише спеціалістам, а для пересічних носіїв мовної культури вона є опосередкована, як основа, на якій утворилися та утримуються супротивні шари значень. В більш ширшому погляді побудову концепту дослідник утворює в виді кола, в центрі якого розташовується центральне поняття, ядро концепту, а на периферії перебуває все те, що надано культурою, звичаями, спільним і власним досвідом.

Подібне моделювання концепту, є фундаментальним, через те що даний дослідник зводить свою теорію цілеспрямовано, не пересікаючи, а удосконалюючи розповсюджене і апробоване лінгвістами упродовж двох століть вчення. З метою більш переконливого тлумачення структури концепту дослідники нерідко послуговуються засобами образності, зокрема метафорами. Так наприклад, З. Д. Попова метафорично представляє концепт у виді хмари, Й. А. Стернін – у вигляді плоду. С. Т. Воркачов іменує концепт «парасольковим» терміном тощо. При даному підході будь-яка метафоричність все-таки підводить до визнання в концепту так званого опорного шару, який Й. А. Стернін характеризує як чуттєвий образ, що закодовує концепт як мисленнєву одиницю в універсально-предметному коді з певними додатковими концептуальними ознаками [6, с. 35].

Присутність інших концептуальних ознак властива багатьом складним концептам, в яких дані ознаки накладаються на базову основу. Визначення концепту «багатомірним ідеалізованим формоутворенням» є причиною того, що багато мовознавців виділяють у побудові концепту такі складові: понятійний, образний і ціннісний субстрати. Понятійний субстрат концепту, на думку більшості дослідників, є суттєвим. Дана частина формується реальним повідомленням про реальний або уявний предмет, який служить засадою для створення концепту Г. Г. Слишкін вважає що до понятійної складової концепту слід пов’язати також виокремленні Ю. С. Степановим шари [5, с. 8].

Образна складова культурологічного концепту пов’язується з прийомом пізнання реальності. На відміну від понятійної, вона не завжди цілком піддається рефлексії. Образний бік концепту нагромаджують усі наївні бачення, закріплені в мові, духовні форми слів, які слугують для прояву даного концепту, усталені мисленнєві картинки.

Ціннісна складова є також дуже важливою: «саме ціннісне положення розлягається в засадах культури, а концепт, в свою чергу, слугує її вивченню». В той же час для ментальних концептів ціннісний компонент не є характерним, через те що він властивий усякому ментальному утворенню, що відображає релігійне життя людини.

Номінальною характеристикою культурологічного концепту, на думку науковців, є так звана «номінативна щільність» – присутність у мові цілого ряду прийомів його здійснення, що невимушено віднесено до релевантності, вагомістю цього концепту в очах лінгвокультурного соціуму, з практичною або теоретичною цінністю події, відбитого в його змісті. Другим проявом релевантності змісту культурологічного концепту допускають його «переживанність»: спроможність при влученні у фокус свідомості посилювати духовне життя людини. В відношеннях з даним проявом усередині семантичних гнізд вирізняються концепти розбіжного плану цінності, характерну зацікавленість серед яких, на думку С. Г. Воркачова, порушують парні концепти, так звані «семантичні дублети»: «щастя – благодать», «любов – ласка», «істина – правда», «незалежність – воля», «честь – достойність», «природа – буття», «природа – екологія» тощо, де специфічна маркованість закріплена в основному за іншими членами пари [1, с. 85].

Ідея подвійного імені концепту через фрондерство представлено в працях Н. А. Погребної. Вона розглядає антонімічний концепт як такий, що спирається на філософію культури і актуалізується не тільки в одним словом через сутності форми, образ, поняття, знак, з однієї сторони, а також через відбиття точок зору – з іншого.

Науковець А. М. Приходько виділяє антиконцепти. «Існування в лінгвокультурі концептуальних пар і концептуальних трійок вказує на те, що узагальнення концепту – це процес, в якому одна ментальна одиниця актуалізується через іншу, бо концепт не може існувати сам по собі, а є інтегрованим у систему собі подібних» [4,с. 258].

Висновки. У лінгвістичній науці попередніх десятиліть визначилась тенденція до розширення сутності «концепту», його наповнення допоміжними властивостями. Концепт спершу реалізується як «культурологічний концепт», далі – як «лінгвокультурний» і нарешті – «лінгвоконцепт», який використовується для дефініції поняття, бачення, важливості, образу. Тлумачення цього терміна в мовознавстві визначає великі горизонти для дослідження вселюдських та національних форм мислення, які узагальнюються в слові, насамперед розмовному та літературному, для розгляду ідіостилю тощо.

Списoк викoристаних джерел тa літерaтури

1. Бабушкин А. П. Общеязыковые концепты и концепты языковой личности [Текст] / А. П. Бабушкин // Вестник ВГУ. Сер. 1.: Гуманитарные науки. – Воронеж, 1997. – № 2. –118 с.

2. Воркачев С. Г. Культурный концепт и значение [Электронный ресурсу] / С. Г. Воркачев. – Режим доступа: http://kubstu.ru/lingvoconcept/inde/ htm. – Название с экрана.

3. Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка [Текст] / Д. С. Лихачев // Русская словесность. От теории словесности к структуре текста: Антология. М.: Akademia. – 1997. –287 с.

4. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики [Текст] / А. М. Приходько. – Запоріжжя: Прем’єр, 2008. – 332 с.

5. Степанов Ю. С. «Интертекст», «интернет», «интерсубъект» (К основаниям сравнительной концептологии) [Текст] / Ю. С. Степанов // Известия РАН. Сер.: Литература и языки. – М., 2001. – № 1. – 11 с.

6. Стернин И. А. Когнитивная интерпретация в лингвокогнитивных исследованиях [Текст] / И. А. Стернин // Вопросы когнитивной лингвистики. – 2004. – № 1. – 70 с.

Стаття присвячена проблемі перекладів класичних творів у сучасній Україні. Мета дослідження полягає в описі перекладу як засобу розкриття творчого потенціалу тексту-джерела, перекладача, вихідної та цільової культур. Адекватність втілення у перекладеному творі авторського задуму залежить від того, наскільки повно перекладач здатен сприйняти стратегію оригінального тексту, і від того, які засоби він залучає для її відтворення мовою перекладу. Існування розходжень між образом автора та образом перекладача, що виходять за межі інтерпретаційного інваріанта, компрометує онтологічний статус перекладу. З цією метою проаналізовано переклад роману Л. Керрола «Аліса в Країні Чудес» («Alice’s Adventures in Wonderland») щодо оригіналу на основі релевантних лінгвальних параметрів. Дослідження показує, що перекладачі, творчо вирішуючи окремі перекладацькі завдання, у цілому не виходять за межі стратегії одомашнення, що має сильний вплив на переклад дитячої літератури.

Ключові слова: літературний нонсенс, множинність перекладів, повторний переклад, гіпотеза ретрансляції, текст-джерело, текст перекладу.

За традицією, що склалася в перекладознавстві, мета порівняльного аналізу першотвору та перекладу визначається у функціональному ключі – як встановлення рівня (ступеня) функціональної відповідності (адекватності) перекладеного тексту текстові оригіналу: «Для перекладу існує умова – він має бути функцією оригіналу, має його представляти» [4, с. 183]. Проте спірним залишається питання «відправної точки» встановлення функціональної відповідності – якою може бути як автор, так і перекладач. Саме цим зумовлена актуальність нашого дослідження.

Метою статті є визначення ролі перекладача як співтворця художньої реальності перекладеного твору.

Об’єктом дослідження для нас виступатимуть тексти оригіналу та перекладу. В якості матеріалу ми обрали деякі приклади з перекладу роману Л. Керролла «Alice’s Adventures in Wonderland», виконаного В. Корнієнком. Отже, дослідження присвячене вивченню англійської абсурдної поезії, а саме літературному нонсенсу творчості Льюїса Керрола та порівнянню перекладу та оригіналу його казки «Аліса в Країні Чудес».

Літературний нонсенс ХIХ століття являє собою унікальний феномен, який багато в чому перевершив фрагментовану світобудову в західній літературі ХХ століття і навіть – феномен абсурдизму. Досі у вітчизняному літературознавстві присутня розмитість кордонів поняття «нонсенс», що породжує певні термінологічні проблеми: в силу неопрацьованості термінологічного апарату «нонсенс», з одного боку, прийнято позначати як «літературу абсурду» (Е.Клюєв), з іншого – відбувається перенесення англійського терміна в російську мову (А. Борисенко). У наукових дослідженнях останніх років даному феномену приділяється найпильніша увага (Ж.-Ж. Лесеркль, Е.Сьюелл, В.Тіггс, М.Хейман, Е.Каммаертс, К.Райхерт, В. Н. Комісаров, Л. Венуті, В. Ізер, В. В. Виноградов, М. М. Бахтін, У. Еко, А. Лефевр, С. А. Алексєєв, Е. Балцежана, А. Попович, А. В. Уржи).

Основоположниками літературного нонсенсу визнаються Льюїс Керрол і Едвард Лір, проте більшість робіт присвячено вивченню творчості Л. Керрола. Актуальність дослідження вивчення творчості Л. Керрола, обумовлено тим, що, з’явившись в ХIX столітті, він став провісником багатьох тенденцій і напрямів мистецтва ХХ століття (наприклад, сюрреалізму і постмодернізму). Вплив творчості Л.Керрола простежується у творах класиків світової літератури – Дж. Джойса, Ф.Кафки, О.Генрі, Г. Стайн. Нонсенс також вплинув на дадаїстів, футуристів, письменників «театру абсурду». Прямими послідовниками Л. Керрола прийнято вважати Г. К. Честертона, Х.Беллока, а також Е.Горі і М.Піка.

Літературний нонсенс є гра за правилами. Можна з упевненістю стверджувати, що у Л. Керрола нонсенс був фактично вистражданий. Адже суспільство, в якому йому довелося жити, було не просто суспільством, але суспільством наднормальним, тобто вікторіанським. «Містер Керрол чимало потрудився і нагромадив у своїй казці дивні пригоди і різноманітні комбінації – і ми віддаємо належне його старанням [4, с. 185]. У випадку з «Алісою в Країні Чудес» перед нами композиції, що поєднують оповідальну і віршовану мова, що є надзвичайно важливою їх ознакою. Причому важливий навіть не сам факт присутності в складі одного художнього цілого двох типів мовлення – явищ такого роду в літературі досить багато, а ті відносини, які між двома цими типами складаються, бо характер даних відносин цілком можна вважати визначальним для літератури абсурду. І насамперед тому, що відносини ці надзвичайно специфічні.

«Аліса в Країні Чудес» Льюїса Керрола вже давно стала класикою дитячої літератури. Тим часом, на думку ряду експертів, вона мало схожа на дитячу казку. Казки дивакуватого математика про Алісу вчені розшифровують по сей день. Казкар Льюїс Керрол під час човнової прогулянки по річечці Айсіс на прохання своїх юних супутниць – дочок ректора коледжу Christ Church, в якому Керрол викладав математику, – він почав розповідати казку про Алісу, придумуючи на ходу неймовірні пригоди дівчинки, що відправилася в подорож вниз по кролячій норі. Сестри Лідделл прийшли в захват від почутої імпровізації і під час наступних зустрічей і прогулянок стали вимагати продовження. А маленька Аліса, улюблениця Керрола, на честь якої і отримала своє ім’я героїня казки, попросила його записати для неї незвичайну історію.

У пригодах семирічної Аліси, так чи інакше, відбилися події, зрозумілі тільки вузькому колу. У книзі з’явилася кішка Діна – реальна улюблениця сім’ї, Орлятко Ед, пов’язаний з ім’ям сестри Аліси Едіт (Eaglet – Edith), апельсинове варення, секрет приготування якого зберігався в родині Лідделл.

Уже до лютого 1863 перший рукописний варіант був готовий, Керрол записав його «Пригоди Аліси під землею». Але «замовниця» казки цієї не отримала. Керрол настільки захопився письменництвом, що вирішив написати більш докладний варіант казки і забезпечити його 37 малюнками, а перший варіант знищив. 26 листопада 1864 Аліса Лідделл отримала обіцяний подарунок – рукописний зошит у шкіряній палітурці, на останній сторінці якої була наклеєна фотографія Аліси у віці семи років – саме стільки було героїні казки. Дата «4 липня 1862» давно вже стала «загальним місцем» в керролознавстві, бо з неї починаються чи не всі роботи про казку «Аліса в Країні Чудес».

У літературознавчих роботах протягом ста років після виходу «Аліси» було запропоновано чимало суперечливих інтерпретацій казок. Особливо багато точок зору у дослідників психоаналітичної орієнтації. Керролознавці, що дотримуються історико-соціологічного підходу до творчості письменника, також висловлюють найрізноманітніші судження про те, як слід класифікувати повісті про пригоди Аліси. Ян Б.Гордон називає «Алісу в Країні Чудес» «романом виховання». «Аліса» легко піддається символічного прочитання будь-якого роду – політичному, історичному, метафізичному, фрейдистському. І вчені ламали голови, підбираючи ключик до зашифрованого послання Льюїса Керрола і часом вичавлювали останню краплю сенсу з кожного слова письменника.

Переклад літературознавця, дослідника літератури Великобританії та США Ніни Михайлівни Демуровой визнаний критиками як найбільш вдалий і відповідний оригіналу. Їй вдалося обійти труднощі перекладу не єдиним, але незмінно витонченим засобом.

Багато ситуацій і персонажів в «Алісі» – породження каламбуру і лінгвістичних жартів. Через подібну гру слів «Алісу в Країні Чудес» досить складно перекласти. Ніна Михайлівна Демурова намагалася в першу чергу зберегти цю гру, передати прийом Керрола, а не дослівний переклад. Наприклад, коли Аліса падає в нору Кролика, вона сонно бурмоче: «Do cats eat bats?», а потім у неї в голові все плутається, і виходить: «Do bats eat cats?». Якщо перевести буквально («Чи їдять кішки кажанів, їдять чи кажани кішок?»), Принадність керролівської гри загубиться. Ніна Михайлівна перевела так: «Чи їдять кішки мошок? Їдять чи мошки кішок?» [6, с. 182].

Російською мовою казка Льюїса Керрола вперше вийшла в 1879 році під назвою «Соня в царстві дива». Переклад був анонімним. Після цього «Алісу» переводили багато хто, в тому числі і Володимир Набоков під псевдонімом В. Сирин. Але ці перекладачі виходили з принципу русифікації, і тому в текстах з’явилися «губернія», «сибірський кіт». Буквалістським був переклад Олександра Оленича-Гнененко (1893-1963), надрукований у 1940 році. Але при дослівному перекладі казки Керрола багато жартів абсолютно незрозумілі. У 1967 році в Софії вийшов переклад Н. М. Демуровой, який фахівці визнали найвдалішим. Такі парадокси соціалістичного планування: якісь книжки виходили в республіках, інші – в країнах народної демократії. Пізніше «Аліса» Демуровой вийшла в серії «Літературні пам’ятники» і стала класикою, а сама перекладачка зайнялася англійською дитячою літературою.

Керролова Аліса характеризується наявністю багатьох шарів змісту, а отже, містить «нескінченну смислову перспективу», що створює підґрунтя не для одного перекладацького рішення, а «теоретично, нескінченної безлічі» [7, с. 396]. Перший український переклад був виконаний Галиною Бушиною ще за радянських часів. Решта три видавалися вже за часів незалежності. Два переклади  (Керрол Л. Аліса в Країні Чудес / Л. Керрол. – К. : «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА- ГА», 2001) та (Керрол Л. Алісині пригоди у Дивокраї, Аліса у Задзеркаллі / Л. Керрол. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2007) зроблені одним перекладачем – Віктором Корнієнком – для різних видань. Останній за часом друку переклад (Керролл Л. Аліса в Дивокраї / Л. Керролл. – Х. : ФОЛІО, 2008) належить Вікторії Наріжній.

Вирішальні чинники множинності перекладів Аліси можна шукати і в запропонованих стратегіях, які не тільки відтворюють самобутність індивідуально-авторського підходу перекладача, а й є своєрідною реакцією на вимоги конкуруючих замовників (характерною в цьому сенсі є наявність двох перекладів Віктора Корнієнка, які суттєво відрізняються за низкою показників). Для проведення мовного аналізу ми обрали низку релевантних параметрів. Такими параметрами є: ономастикон та назви розділів твору; реалії та інша культуро орієнтована лексика; мова персонажів; фразеологія; художньо-стилістичні засоби.

У романі Керрола єдиним головним персонажем є сама героїня, ім’я якої традиційно передають у формі адаптованого відповідника (тобто Аліса, а не Еліс). Решта персонажів мають другорядний або епізодичний характер. Найскладнішими для перекладу є вигадані імена для передачі яких пропонуються різні прийоми: від калькування (Mock Turtle – Фальшивий Черепаха – Наріжна) до алюзивної компенсації (Потелячена Черепаха – від «телятина» – Бушина) та простомовної стилізації (Казна-Що-Не-Черепаха – Корнієнко). Особливо відзначився Валентин Корнієнко, який для імен більшості персонажів знайшов колоритні відповідники з характерним українським присмаком. Так, W. Rabbit – Б. Кролик Шляхтич і Шляхтич Кролик Куцохвіст, Cheshire cat – Масничний Кіт, Hatter – Кепалюшник (від «кепа» – дурень), Bill, the Lizard – Ящур Крутихвіст (Корнієнко).

Також для всіх перекладачів характерним є застосування низки українських суфіксів, що компенсують англійські атрибути вікового або емоційно-оцінного характеру, порівняйте: old Crab – стара Крабиха (Корнієнко), young Crab – Крабеня (Корнієнко). Переклад, як правило, є еквівалентним із застосуванням трансформації додавання: Down the Rabbit-Hole – Усе далі й далі у глиб кролячої нори (Корнієнко), Advice from a Caterpillar – Що нараяла гусениця (Корнієнко).

Найскладнішою виявилася назва розділу, в якій поєдналися рідкісна та малозрозуміла в цільовій культурі реалія (Caucus-Race) та каламбур (Tale – Tail). Тут були запропоновані такі варіанти: Крос по інстанціях та історія з хвостиком (Бушина), Гасай-Коло та Довгий Хвіст (Корнієнко).

Осібно від інших стоїть переклад Віктора Корнієнка, виконаний у 2007 році для тернопільського видавництва «Богдан». Своє завдання перекладач, вочевидь, бачить у створенні максимально українізованої версії англійського твору. З цією метою він активно застосовує спеціальну лексику, а саме: вигуки та частки (хух, бач, авжеж, геть, та й квит, хай йому морока, лелечки, га, гай-гай, лишечко, агій, аж гульк), експресивні дієслова, особливо на позначення мовлення та рухів персонажів (чкурить, брьохнула, кумекає, заквилила, згламає, вигулькнув, втелющилася, чеберяє, беркицьнув, доглупалася, шкіриться, галакали, хвицьнути, іскарлючилась, цвенькали, чукикала), просторіччя та вульгаризми (умент, диковижа, чортяка, вочевидячки, манюнька, балачка, бігме, не до шмиги, нічичирк, приключка, баньки, бачця, стала цапки, тварюки), архаїзми (сап’янці, опука, лій, шарварок), діалектизми (гидомирні, дзиґлик, камізелька, слоїк).

Дослідимо встановлення адекватності стратегій перекладу оказіоналізмів Л. Керрола українським перекладачем В. Корнієнко. Тож, під оказіоналізмом розуміємо мовленнєві новоутворення за допомогою словотворчих засобів мови, що не входять до нормативного узусу та характеризуються експресивністю й номінативною факультативністю, а у художніх текстах створюють певний стилістичний ефект.

У романі Л. Керрола «Аліса в Країні Чудес» оказіональні слова, ужиті автором, загалом пов’язані із створенням персонажів і реалій вигаданого, фантастичного світу, до якого потрапляє Аліса. За способом творення можна виділити такі види оказіоналізмів: ті, що утворені морфолого-синтаксичним споробом, напр., unbirthy [8, с. 99], brillig [8, с. 101], або способом ускладненої редуплікації [4, с. 186], напр., Humpty Dumpty [8, с. 91], гібридні слова, напр., Rocking-horse-fly [8, с.  51], Snap-dragon-fly [8, с. 51], та так звані слова-нісенітниці, напр., jabberwocky [8, с. 26], що, вжиті в контексті, нагадують звичні слова завдяки звуковій схожості морфем або позиції у реченні. Власне, із вживанням оказіоналізмів у творчості Л. Керрола пов’язаний стилістичний ефект мовної гри, або процесу «направленої (програмуючої) асоціативної дії на адресата, що досягається за допомогою різних лінгвістичних механізмів» [1, с. 10].

Переклад Валентином Корнієнком романів «Аліса в Країні Чудес» та «Аліса в Задзеркаллі» є іще одним доказом того, наскільки важко перекладати твори Л. Керрола. Аналіз перекладів оказіоналізмів показав, що український перекладач користується такими стратегіями: перекодування; переутворення та заміна.

Так, стратегія перекодування або стратегія перекладу, коли перекладач максимально точно передає форму і смисл оригіналу [5, с. 176], застосовується В. Корнієнком до оказіоналізмів, утворених морфолого-синтаксичним способом, оказіоналізмів-гібридів та редуплікованих слів, на Jubjub bird [5, с. 26] – птиця Зу-зу [5, с. 21]. Більш поширеним способом передачі оказіоналізмів В. Корнієнком є переутворення, коли перекладач відшукує максимально близький аналог оригіналу [5, с. 176]. Проте у такому разі спостерігаємо заміну культурного коду і зміну образності. Наприклад, у перекладі Rocking-horse-fly [8, с. 51] – Коник-Гойданець [2, с. 41].

Snapdragon-fly є прикладом мовної гри, утвореної завдяки складному ряду стійких для британців асоціацій із різдвяною грою span-dragon, коли гравці мали з’їсти родзинки із палаючої тарелі із бренді, квіткою snapdragon (ротики) та комахою dragonfly (бабка) [6]. Скоріше за все перекладачеві не було відомо про ці асоціації, адже переклад видається зумовленим значенням слова snap – енергійність, затиснення, проте вибір лексеми крутелик уводить в оману читача і не пояснює, чому в комашки тулуб із сливового пудингу, голова – палаюча родзинка, а крила – з листочків гостролиста [3, с. 41].

І, нарешті, стратегію заміни спостерігаємо, у перекладі слів-нісенітниць та деяких гібридних слів. Так, наприклад, лексема Bread-and-butter-fly [8, с. 52] була перекладена як Чаоси [3, с. 41]. З метою збереження стилістичного значення слова, В. Корнієнко перекладає Butterfly як оси, а отже словосполучення Bread-andbutter-fly (муха-бутерброд / метелик-хліб-з-маслом [пер. – наш]) як чаоси, тим самим не вдаючись до описового або дослівного перекладу, проте пов’язуючи назву із контекстом, адже комашина харчується чаєм [3, с. 41].

Порівняйте перший рядок оригіналу і перекладу:

Twas brillig, and the slithy toves

Did gyre and gimble in the wabe;

All mimsy were the borogoves,

And the mome raths outgrabe

[8, с. 27].

Був смажень, і швимкі яски

Спіралили в кружві,

І марамульки йшли в псашки,

Як трулі долові [2, с. 21].

Л. Керрол будує свій вірш на асоціації між звучанням слова та зоровим образом-асоціацією, що він викликає. Так, впадає в око алітерація проривних b, g та носового приголосного m, що створює ефект вибуховості при прочитанні вірша, тоді як у В. Корнієнко, щілинний свистячий с, шиплячий ш та носовий м не відтворюють повною мірою цей ефект.

Тож, підсумовуючи, не можна не оцінити вклад В. Корнієнко до української перекладацької традиції, адже, як стверджують читачі, книга читається легко і природно, проте залучення ширшого фону знань та глибший зв’язок із контекстом, удосконалили би переклад. Перспективою подальшого дослідження вважаємо аналіз перекладу інших мовних явищ романів Л. Керрола, що дозволить більш повно і точно оцінити глибину та майстерність перекладу.

Список використаних джерел

1. Гридина Т.А. Языковая игра: стереотип и творчество / Т.А. Гриндина. – Екатеринбург : Уральский гос. пед. ун-т, 1996. – 7-215 с.
2. Керрол Л. Аліса в Країні Чудес / Льюїс Керрол ; [пер. з англ. В. Корнієнко]. – К. : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2001. – 9-121 с.
3. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение / В. Н. Комиссаров. – М. : ЭСТ, 2001. – 367-424 с.
4. Мехеда М.И. Тематическая дифференциация редупликативов в русском и английском языках / М.И. Мехеда // Вестник Тюменского гос. университета. – 2010. – № 1. – С. 183-189.
5. Перминова А.О. Annabel Lee Е. А. По в перекладі М. Стріхи (до проблеми перекодування поетичного тексту) / А. О. Перминова // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. – 2006. – № 24, Ч. 2. – С. 176-178.
6. Топер П. Перевод и литература: творческая личность переводчика / П. Топер // Вопросы литературы, 1998. – № 6. – С. 161-198.
7. Эткинд Е. Г. Поэзия и перевод / Е. Г. Эткинд. – М. – Л. : Советский писатель, 1963. – 396-429 с.
8. Сarroll L. Through the Looking-glass, and What Alice Found There. – Chicago, N.Y., L. : Rand, McNally &Compa. Перминова ny, 1917. – 65-218 p.

Сравнительный анализ перевода и оригинала сказки Л. Керрола «Алиса в Стране Чудес»

Статья посвящена проблеме переводов классических произведений в современной Украине. Цель исследования заключается в описании перевода как средства раскрытия творческого потенциала текста-источника, переводчика, исходной и целевой культур. Адекватность воплощение в переведенном произведении авторского замысла зависит от того, насколько полно переводчик способен воспринять стратегию оригинального текста, и от того, какие средства он привлекает для ее воспроизведения на языке перевода. Существование различий между образом автора и образом переводчика, выходящие за пределы интерпретационного инварианта, компрометирует онтологический статус перевода. С этой целью проанализированы перевод романа Л. Кэрролла «Алиса в Стране Чудес» («Alice’s Adventures in Wonderland») относительно оригинала на основе релевантных лингвальных параметров. Исследование показывает, что переводчики, творчески решая отдельные переводческие задачи, в целом не выходят за пределы стратегии одомашнивания, что имеет сильное влияние на перевод детской литературы.

Comparative analysis of the translation and the original tale L. Carroll’s “ Alice’s Adventures in Wonderland “

The article deals with the problem of retranslating classical literature works in modern Ukraine. The aim of the research is to describe retranslations as a means of exposing creative potential of a source text, translator, source and target cultures. The adequacy of implementing author’s intention in a translated text depends on how well a translator can perceive the strategy of an original and on what lingual means he chooses for its reproduction in a foreign language. To that end four translations of L. Carroll’s “Alice’s Adventures in Wonderland” are compared and analyzed against the original as well as one another on the basis of relevant lingual parameters. The research proves that while being rather creative in their approaches to solving separate problems, all translators follow domestication strategy whose influence on translating children’s literature is rather strong.

Ключові слова: мова, лінгвістика, гендерно маркована лексика, лінгвістичні відмінності.

This article considers the main aspects of gender marked vocabulary. The features of women’s language in the articles of online publications are taken into consideration that demonstrate the presence of differential signs in language, called forth by gender.

Key words: language, linguistics, gender marked vocabulary and linguistic differences.

Друга половина ХХ століття у лінгвістиці ознаменувалася черговою зміною моди на ракурс мовних явищ, оскільки з’явилися роботи, присвячені
взаємозв’язку специфіки статі та мови. Інтерес до даної проблематики не випадковий, адже задовго до цього вчені засвідчили про існування в різних мовах лексичних, морфологічних і синтаксичних відмінностей, заснованих на приналежності статі мовця, що дозволяють стверджувати наявність специфічності мови чоловіків і жінок.

Останніми десятиліттями питанням розгляду гендера з мовознавчих та літературознавчих засад займалися багато вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як Р. Лакофф, О. Єсперсен, А. Кириліна та інші.

Важливим є дослідження особливостей жіночого мовлення англомовних Інтернет-видань. Тому нами було опрацьовано 9 статей з британських газет The Guardian і The Times за вересень-лютий 2012-2013 років, написаних журналістами-жінками. У результаті дослідження було виявлено багато лінгвістичних особливостей, притаманних жіночій мові.

Працюючи над текстами представників жіночої статі, ми зауважили, що думка про обмеженість масштабів проблематики та тем у жіночих текстах не є правдивою. Дослідження показало, що журналісти-жінки пишуть на різні теми. Нами були перечитані статті про багато подій, які відбуваються у світі у сферах економіки, політики, мистецтва, бізнесу та інших. Журналістам-жінкам не є чужою жодна тема, оскільки їм вдалося висвітлити низку проблем, застосовуючи різні лексичні та стилістичні засоби. За їх допомогою автори статей привертають увагу читачів до тієї чи іншої проблеми. Опрацьовані тексти є надзвичайно цікавими та корисними, зрозумілими для представників різних професій, і в той самий час вони не є примітивними.

На морфологічному рівні було виявлено, що жінки частіше на 12% вживають дієслова. Важливим є те, що жінки на 69% більше користуються дієсловами пасивного стану ніж активного на відміну від чоловіків. Журналісти використовують пасивний час, коли важливим є те, що відбулося з певним предметом, а не хто саме це виконав. Тому у статтях, написаних жінками, можна помітити часте вживання дієслів пасивного стану.

Також на матеріалі опрацьованих нами статей була виявлено й те, що в жіночому словниковому запасі трапляється більше слів, які описують почуття, емоції, тому жінки частіше ніж чоловіки використовують дієслова, що передають сприйняття тих чи інших подій. До таких слів належать seem, sense, feel, perceive, see та ін. (див. таблицю 1). Порівнюючи отримані значення у таблиці, робимо висновок про те, що жінки емоційніші, тому схильні використовувати у 1,5 рази більшу кількість дієслів сприйняття у мовленні.

Таблиця 1

Дієслова сприйняття

У ході дослідження ми також виокремили певні особливості у мовному вираженні оцінки. У статтях журналістів-жінок часто використовується загальна позитивна лексика. Для висловлення позитивної оцінки щодо опису подій жінки вдаються до вживання прикметників майже у такій самій кількості як і чоловіки. Кількість вжитих прикметників жінками переважає лише на 2%, це дає нам змогу стверджувати про несуттєву відмінність. У статтях найчастіше для вираження позитивної оцінки були зафіксовані такі прикметники, як nice, beautiful, awesome. Також у мовленні жінок переважає на 36% кількість складних прикметників. Ми нарахували 22 складних прикметники, що становить 15,3% від загальної кількості, використаних прикметників Наприклад, у статтях нами були зафіксовані такі прикментики: single–subject, split–second, straight–shooting, loss–making, self–serve, stopping–off, Nazi–sympathising, uber–twee, smile–raising, Reynolds–sponsored, company–wide, down–to–earth, spur–of–the–moment, longstanding, crowdsourced та інші. Журналісти-жінки вдаються до вживання цих прикметників задля кращої передачі інформації та відображення емоцій. Також однією з лінгвістичних особливостей мовлення жінок є уживання більшої кількості прикметників найвищого ступеня порівняння. В опрацьованих статтях жінками було використано на 24% більше прикметників  такого типу, що становить 17 % від усіх прикметників.

Нами було зазначено, що характерною рисою жіночого мовлення є часте уживання прислівників, найчастіше у текстах жінок зустрічалися такі прислівники: really, especially, absolutely. Прислівники зазвичай вжиті для підсилення прикметника або ж для надання емфатичності висловлюванню.

Отримані дані у ході дослідження підтверджують той факт, що у мовленні жінок використовується більше інтенсифікаторів, що належать до нейтральної лексики: so, too, very. Нами було досліджено, що жінки використовують майже удвічі більше інтенсифікаторів, оскільки вони сприймають світ за допомогою емоцій і відтворюють його, використовуючи різні засоби, які підсилюють позитивні або негативні явища.

На синтаксичному рівні було визначено, що характерним для жіночого мовлення є використання складніших синтаксичних конструкції, оскільки журналісти-жінки вживають складні речення на 16% більше. У текстах жінок також можна помітити багато речень, ускладнених однорідними членами та іншими засобами.  Для жінок характерним є використання різних вставних слів та конструкцій, серед яких найчастіше можна помітити hankfully, meanwhile, however, therefore. Вони служать для з’єднання частин тексту та для логічної передачі інформації.

У ході дослідження було з’ясовано, що для мовлення жінок характерним є використання варваризмів, кількість яких на 48% перевищує аналогічну кількість у статтях, написаних журналістами-чоловіками. Ця група лексики є більш характерною для текстів журналістів-жінок, адже вони використовують її для передачі вражень та опису. Запозичена лексема звучить набагато колоритніше та цікавіше, тому для створення певного образу або зацікавлення читачів вони її використовують.

Щодо використання стилістично забарвленої лексики для вираження сильних негативних емоцій, у текстах жінок не було зафіксоване уживання вульгаризмів. Це свідчить про те, що для мовлення жінок вульгаризми не є типовими. Журналісти вдавалися лише до використання прикметників з негативною  конотацією для позначення неприємних емоцій та для опису страшних фактів.

Таким чином, лексико-стилістичні засоби мають гендерну маркованість і характеризують відображуване в статтях мовлення жіночої статі. Для мовлення журналістів-жінок притаманним є чіткий та логічний виклад інформації на різні теми. Типовою рисою жіночого мовлення в сучасних текстах Інтернет-видань є частіше вживання дієслів, з яких велика кількість дієслів пасивного. Також жіночому мовленню притаманна більша кількість дієслів сприйняття. Жінки вживають часто прикметники, серед яких переважають складні і прикметники найвищого ступеня порівняння. Також для мовлення жінок притаманна велика кількість інтенсифікаторів, вставних слів, конструкцій та іноземних слів. Щодо вульгаризмів, то вони не є притаманними для мовлення журналістів-жінок. Типовою стилістичною характеристикою жіночого мовлення журналістів є тенденція до побудови складних речень, більша частина яких належить до складнопідрядних.

Список використаної літератури

1. Jespersen Otto Language: its Nature, Development and Origin. – London: Allen & Unwin, 1922. – 448 p.
2. Lakoff Robin Language and Woman’s Place. – Cambridge: Cambridge University Press, 1975. – 80 p.
3. Мартинюк А. П. Конструювання гендеру у англомовному дискурсі / А. П. Мартинюк. – К. : Константа, 2004. – 292 с.
4. Кирилина А. В. О применении понятия гендер в русскоязычном лингвистическом описании / А. В. Кирилина // Филологические науки. – 2000. – №3. – С. 18–27.
5. Кирилина А. В. Развитие гендерных исследований в лингвистике / А. В. Кирилина // Филологические науки. – 2003. – №5. – С. 51–56.

An article is devoted to the research of the influence of censorship on the professional activity of English and Ukrainian periodicals’ representatives.

Актуальність теми визначається загальним спрямуванням сучасної науки та встановленням особливостей мовної й мовленнєвої поведінки людини взагалі, та її гендерних особливостей, відображених в різних типах дискурсу. Розбіжності у мисленні представників різних статей та національностей, що відображається й у їх науковій діяльності є нагальним питанням у сучасному соціумі. Відповідно, мовлення людей є віддзеркаленням того,що вони породжують, у нашому випадку – публіцистичні тексти, які постійно контролюються цензурою.
Предметом дослідження є особливості та відмінності комунікативної поведінки чоловіків і жінок різних національностей, відображені на сторінках мас-медіа та вплив цензури на діяльність представників ЗМІ а об’єктом – статті чоловіків та жінок у сучасних журналах та газетах.
Метою дослідження є виявлення й систематизація особливостей впливу цензури на комунікативну поведінку чоловіків і жінок у ситуаціях неформального міжгендерного спілкування, представлених в сучасних англомовних та україномовних журналах та газетах.
У статті застосовано такий метод дослідження як контент-аналіз, а також методи контекстуального, компонентного, кількісного та статистичного аналізу, що дають змогу аналізувати лексично-стилістичні особливості писемного мовлення чоловіків та жінок
Aмepикaнcькi дocлiдники George Gerbner and Percy H. Tannenbaum poзглядaють тepмiн «цeнзуpa» як нaбip oбмeжeнь, якими кopиcтуєтьcя нapoд [2]. Aлe ключoвим в цьoму cлoвi є визнaчeння – caмooбмeжeння. Цe caмooбмeжeння жуpнaлicтiв, пиcьмeнникiв, peдaктopiв aбo iншиx пpaцiвникiв пpecи, зaвдaнням якиx є увaжнo дocлiдити «виxiдний пpoдукт», виxoдячи з нaцioнaльниx, мopaльниx, peлiгiйниx ocoбливocтeй. A цe cпpичиняє тaк звaну «мopaльну xвopoбу». Вчeнi, дocлiджуючи цю пpoблeму, пpoвeли eкcпepимeнт, щo cклaдaвcя з тpьox фaз – в Нью Йopку, Чикaгo тa Лoc Aнджeлeci, здiйcнили кoнтeнт – aнaлiз у вcix мac мeдia, дocлiджувaли фaйли тa дoкумeнти, cтeжaчи зa пpoцecoм нaпиcaння тa oпублiкувaння cтaтeй, звepтaючи ocoбливу увaгу нa пpoцec «пiдбиpaння пpaвильнoї iнфopмaцiї» [2].
Згiднo з нeзaлeжниx виcлoвiв aмepикaнcькиx жуpнaлicтiв, oпублiкoвaниx в вiдoмoму пepioдичнoму видaннi “ San FranZiskGo”, цeнзуpa є нeгaтивним явищeм, ocкiльки є oбмeжeнням iндивiдуaльниx думок.
Paзoм з тим, в iншиx пepioдичниx видaнняx з’являютьcя cтaттi, пpo вaжливicть тa пepeвaги цeнзуpи в ЗМI. Тaк, Ashwini Ambekar зaпeвняє, щo cупepeчки щoдo цeнзуpи в мac мeдia нiкoли нe пpипинятьcя. Пoшиpeння iнфopмaцiї чepeз ЗМI є нeгaйним, тoму мoжe мaти дaлeкocяжнi наслідки
Нами було проаналізовано періодичні видання “ San FranZiskGo” за 2011 рік. В xoдi eкcпepимeнту, cepeд мaтepiaлiв нe булo виявлeнo жoдниx iмeн чи нaзв opгaнiзaцiй, лишe публiчнi зaпиcи, якi нiкoли i нiщo нe iдeнтифiкувaли. Тoбтo, пpoвoдитьcя уникнeння кoнкpeтики, дaєтьcя лишe 30% oтpимaнoї iнфopмaцiї. Cтpax пepeд уpядoм, нa думку вчeниx, є гoлoвнoю пpичинoю icнувaння цензури [1].
Виявлено, що poбoтa пpecи бeз цeнзуpи тa жopcткoгo кoнтpoлю нeмoжливa [3]. Нa думку влacникa New York Times, пoтpiбeн cвiй влacний cтиль тa жopcткий вiдбip уciєї зiбpaнoї iнфopмaцiї. “Cutting out the “flabby or redundant prose in longer pieces” the reduction would make for a better paper”, – зaпeвняє Sulzberg.
Oтжe, ЗМI вiдiгpaють вaжливу poль в життi cуcпiльcтвa, тoму нaд ними здiйcнюють жopcткий кoнтpoль. Вчeнi дocлiджують цeнзуpу в мac мeдia, пpoвoдячи eкcпepимeнти, oпитувaння жуpнaлicтiв тa aнaлiз їx влacниx iнтepв’ю. Зa дaними циx дocлiджeнь, булo виявлeнo, щo бiльшicть пpaцiвникiв ЗМI здiйcнюють caмoкoнтpoль, виxoдячи з влacниx eтичниx пepeкoнaнь тa кepуючиcь пoтpeбaми cпoживaчiв. Oднaк, дeякi пpaцiвники ЗМI тa вчeнi, щo дocлiджувaли цe питaння cпpиймaють цeнзуpу як утиcк їx «cвoбoди cлoвa».

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Coкoлoв A. В. Пoнятиe o coциaльнoй кoмунникaции. Oбыдeнoe и нaучнoe пoнимaниe кoмунникaции / Coкoлoв A. В. Oбщaя тeopия coциaльнoй кoмунникaции: Учeб. Пocoбиe. – CПб. : Миxaйлoв, 2002. – 460 c.
2. Coates J. Women, Men and Language: A Sociolinguistic Account of Sex Differences in Language. – NY: Longman, 1986. – 323 p.
3. Helga Kotthoff,Ruth Wodak .Communicating. Gender in context, 1994. – 45-56 c.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, лінгвістика, структура.

The task of the article is to trace the origins and development of lexical–semantic field in linguistics; the description of the meaning of the word “fire” in English.

Key words: lexical-semantic field, linguistics, structure.

Про закономірності семантичних зв’язків між мовними одиницями і системний характер лексики писали наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття (Г. Ібсен,  Р. Мейер, О. Потебня, М. Покровський та ін.). “Поле” як лінгвістичне явище перебуває в центрі уваги мовознавців протягом останніх десятиліть. Лінгвіст Й. Трір [1] став основоположником теорії про системний характер мови, розробивши нові принципи системного аналізу лексики та використавши y своїх дослідженнях фактичний матеріал.

Актуальність теми дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень, що полягають у вивченні історії розвитку лексико-семантичного поля та опис значення лексеми “вогонь”в англійській мові.

Метою публікації є реконструкція поняттєвої категорії  “вогонь” шляхом аналізу значень слів, які утворюють ЛСП, а також у застосуванні цієї моделі для пояснення ряду семантичних явищ, що відстежуються в аналізованій лексичній групі.

Об’єктом роботи є іменники сучасної англійської мови, значення яких можуть утворювати поняттєву категорію “вогонь”.

Предметом публікації виступає лексико-семантичне поле (ЛСП) іменника “вогонь”, що дає змогу мотивувати наявність різних семантичних відношень між його одиницями.

Мовознавець Л. Вейсгербер [2] розвивав теорію поля як систему, законом розвитку якої вважав закон органічного виокремлення з цілого. Вчений приділяє увагу словесним полям, досліджуючи безпосередньо значення слів. Намагаючись створити поле, Л.Вейсгербер виходив із головного слова, яке вивчаючи диференціальні ознаки значень cлів у полі, допомогло сформулювати основи компонентного аналізу. Вивчення лінгвістичних пoлів продовжили Г.Іпсен, В.Порциг, Ф.Філін та В.Кодухов.

Мовознавець Г.Іпсен вперше вжив термін ”смислове поле” щодо групи слів-назв металів у східних мовах. Він вважав, що одну семантичну групу утворюють тільки ті споріднені за змістом слова, які однаково оформлені, тобто завдяки смисловій близькості отримали однакове морфологічне оформлення [2].

Науковцем В. Порцігом при розгляді “семантичного поля” на перший план були висунуті слова як самостійні мовні одиниці та основні зв’язки їх значень, що проявилися у словосполученнях та словах.  Дослідник намагався виокремити зв’язки, що закладені в самих значеннях слів: “Його поля – прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб’єкта чи об’єкта або прикметника й іменника” [3, с. 192]. При цьому домінуючими стали слова, здатні виражати ознаки та виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники. Отже, науковець довів, що лише дієслово та прикметник може бути ядерним елементом семантичного поля. Саме ж поле включає в себе ті мовні елементи, що сполучаються з ядерним. Таким чином, “семантичне поле” В. Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів та є синтагматичним утворенням.

Одна з точок зору на розподіл лексики за семантичними полями була запропонована Р.Мейєром. Лінгвіст виділяє три типи семантичних полів:

1) природні (назви дерев, тварин, частин тіла та ін.),

2) штучні (назви військових звань, складові частини механізмів та in.),

3) напівштучні (термінологія мисливців і рибалок, етичні понятгя та iн. [1, с. 105].

Семантичний клас він визначає як впорядкованість певного числа виражень з тієї чи іншої точки зору, тобто з позиції якої-небудь однієї семантичної ознаки, яку автор називає диференціюючим фактором.

Сам термін “семантичне поле” на сьогодні все частіше замінюється більш вузькими лінгвістичними термінами: лексичне поле, синонімічний ряд, лексико-семантичне поле та інші. Кожен з цих термінів більш чітко визначається як тип лексичних одиниць, що входять в поле так і види зв’язку між ними. Лексико-семантичні поля характеризуються зв’язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв’язків, що забезпечує безперервність смислового простору. Кожне поле – це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різних мовах, бо кожна мова по-своєму членує об’єктивний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля.

Вогонь має непересічне значення у безпосередньо чуттєвому прийнятті людиною світу, його джерела та вияви відіграють виняткову роль у житті людини, виступаючи як складник і природного, і культурного довкілля  людини, як складова найрізноманітніших технологій, спрямованих на підтримання й забезпечення життєдіяльності людини. Усе це так або інакше знаходить своє відображення в семантиці мовних одиниць, зокрема, тих, що виражають ключові лінгвокультурні концепти. Цим, у свою чергу,  пояснюється і смислопороджувальний потенціал відповідної лексики, її потужна смислова зарядженість: семантика вогню функціонує в ролі внутрішньої форми як виразник широкого спектру похідних значень, пов’язаних із живою та неживою природою, із духом і тілом людини, із ключовими концептами матеріальної й духовної культури [4, с. 6]. Низку наукових праць останнім часом присвячено аналізу лексико-семантичних груп, які є вербалізаторами концепту fire. Серед молодих дослідників у цьому напрямі виділяються розвідки Д. Д. Хайруліної, І. І. Іллів-Паска, Л.В. Педченко, К.С. Верхотурової, В.В.Литвинової. Так, мовознавець Д. Д. Хайруліна у ряді публікацій виділила основні та додаткові ознаки лексеми fire, на основі тлумачних та лексикографічних джерел, проаналізувала специфічні особливості реалізації концепту fire [5, с. 84].

Діахронічне вивчення семантики клю­чової лексеми fire показує її належ­ність до лексики англійської мови: в давньоанглійській були відомі “fyr” “вогонь” і “fyran” “різати, відрізати, рубати” [6, с. 141].

“Словник сучасної англійської мови” видавництва Лонгман виділяє основне значення лексеми fire як іменника (у цій же словниковій статті наводяться також сталі неідіоматичні та ідіоматичні словосполучення, де даний іменник виступає власне в цьому та інших, похідних значеннях):

1. Полум’я, що знищує різні речі (start a fire, put out a fire, fight a fire, a fire breaks out, forest fire, brush fire, house fire);

2. Вогонь для опалення/приготування їжі, вогнище (by the fire/in front of the fire, a camp fire, make/build/start/light a fire);

3. Обладнання для опалення (turn the fire on/off, turn the fire up/down);

4. Стрілянина, вогонь з вогнепальної зброї (enemy fire, be in the line of fire);

5. Напад/сувора критика (be/come under fire);

6. Дуже сильні емоції, що не дозволяють думати ні про що інше (the fire of religious fanaticism);

7. Сильне бажання досягти чогось (fire in your belly);

8. Дуже болісні відчуття від пораненої чи хворої частини тіла (be on fire);

9. (анг. розм.) Про вчинок, який змушує ледачу людину розпочати роботу (light a fire under smb);

10. Про дуже складні й небезпечні для людини дії (go through fire and water);

11. У релігійному окресленні пекла (fire and brimstone) [7, с. 597].

Крім того, у словнику наводяться фраземи з цією лексемою, які описуються у складі інших словникових статей: add fuel to the fire “підливати масла у вогонь” [7, с. 17], fight fire with fire “використовувати в боротьбі з ворогом його ж методи” [7, с. 589], get on like a house on fire “швидко і легко просуватися вперед, швидко поширюватись, робити великі успіхи,” [7, с. 790], hang fire “зволікати, вичікувати” [7, с. 736], play with fire “гратися з вогнем” [7, с. 1251], set the world on fire “зробити щось незвичайне, дістати місяць з неба” [7, с. 1905], there is no smoke without fire “диму без вогню не буває” [7, с. 1562].

Дослідниця Д. Д. Хайруліна в розвідці “Концепт “вогонь” в англійській і татарській мовній свідомості (з досвіду проведення асоціативного експерименту)” виділила додаткові ознаки лексеми fire, не відзначені в тлумачних словниках: 1) корисний інструмент людської діяльності: source of heat and light, means of cooking, essential; 2) амбівалентне явище: friend and evil of a man, more of a taker than of a giver, good when under control; 3) магічно-релігійна сила, ознака божественного впливу: God, the gift of the world, magical; 4) нове життя: new life, changes, destiny; 6) чоловіче начало: masculine; 7) мученицво, біль: survival, hell, pain, agony, fever; 8) домашній затишок: comfort, warm, cosy, romantic; 9) центр, сімейне коло: family, campfire, bonfire; 10) свято, веселощі: fireworks, fun, barbeque, Christmas [5, с. 84].

Як вказував Г.В. Колшанський, сутність процесу номінації не в тому, що мовний знак позначає річ, а у тому, що він репрезентує деяку абстракцію як результат пізнавальної діяльності [8, с.36]. Враховуючи, що номінуватися можуть не лише предмети, а й явища та ситуації, очевидним стає той факт, що у процесах номінації задіяні не лише окремі слова, а й сполучення слів, словосполучення і навіть речення. При такому підході синтаксичні форми (словосполучення, речення), не дивлячись на їх роздільно-оформленість, дорівнюються до слова, яке має певну специфіку та реалізує семи аналітично. Тобто синонімічний ряд лексеми “fire” включає слова, що частково або повні­стю співпадають за концептуальним зна­ченням, але різняться своїми конота­ціями, сферою вживання, поєднанням, відтінками концептуального значення.

Таким чином, спостереження підтверджують те непересічне значення, що його вогонь має в житті людини, супроводжуючи її впродовж усього життя в різних сферах її діяльності, причому не лише як фізико-хімічне явище, а і як відображення цього явища в мові, котре відіграє тут важливу роль знаряддя позначення і вираження різних явищ і об’єктів у дуже різний спосіб пов’язаних із вогнем.

Список літератури:

1. Левицький В.В., Огуй О.Д., Кійко Ю.С., Кійко С.В. Апроксимативні методи вивчення лексичного складу. –  Ч.: УТА, 2000.  – 196 с.
2. Антомонов А.Ю. Исследование структурной организации лексикосемантического поля: Дис. канд. филол. наук: 10.02.19. – К., 1987.- 215с.
3. Черная А. И. Фразер-семантическое поле и фразеологический синонімічний ряд // Фразеологическая система английского язика: Межвузовский сборник научних трудов. – Челябинск, 1985.- 209 с.
4. Черниш Т.О. Слов’янська лексика в історико-етимологічному висвітленні (гніздовий підхід): Монографія. – К.: Либідь, 2003. – 341 с.
5. Хайруллина Д. Д. Концепт “oгонь” в английском и татарском языковом сознании (из опыта проведения ассоциативного экспе­римента) // Вестн. Челяб. гос. ун.-та.-  2009. – № 17 (155). – Филология. Искусствоведение. – Вып. 32. – С. 81–85.
6. Маковский М. М. Удивительный мир слов и значений: иллюзии и парадоксы в лек­сике и семантике. – М.: Высш. шк., 1989. – 200 с.
7. Longman Dictionary of Contemporary English. Pearson Education Limited. – 2003. – 572p.
8. Кубрякова Е. С. Части речи в ономасиологическом освещении / Е. С. Кубрякова. – М.: Наука. – 115 с.

Ключові слова: реклама, рекламне повідомлення, рекламний текст, заголовок, слоган, основний текст, фраза-відлуння, лінгвістика.

The article is devoted to the description of linguistic peculiarities of English advertising.

Keywords: advertising, advertising message, advertising text, title, slogan, main text, phrase-echo linguistics.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства реклама – невід’ємна частина економічного, соціального та навіть культурного життя, тому саме реклама стала об’єктом аналізу багатьох дослідників. Так, вивченню лінгвістичних аспектів реклами, мовних особливостей рекламного тексту приділяється належна увага у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці. Дослідженням мовних особливостей рекламних текстів займались такі науковці: Дридзе Т.М., Булигіна Т.В., Верещагін Е.М., Степанов Ю.С., Алексеєва І.С., Зильберт Б.А., Медведєва Е.В., Кохтев Н.Н., Cohen D., Crystal та ін.

Мета нашої роботи – визначити та описати мовні особливості  англомовного рекламного тексту. Реалізація мети дослідження передбачає виконання наступних завдань:

–          дослідити поняття, структуру та функції рекламного тексту;

–          визначити та описати особливості вживання англомовної рекламної лексики.

Сьогодні суспільство знаходиться в процесі безперервного розвитку та змін, які зачіпають абсолютно всі сфери діяльності людини. Реклама, як невід’ємний атрибут будь-якої підприємницької діяльності, також змінюється відповідно до розвитку суспільства. Ефективність рекламної кампанії залежить від мовного оформлення рекламного тексту. З плином часу у текстах реклами виділилася своя структурна організація. Можна встановити наступну схему тексту: заголовок, салоган, основний текст, фраза-відлуння.

Зрозуміло, що дана схема умовна, тому що її окремі частини можуть бити взаємозамінними або відсутні зовсім.

У заголовку повинна бути відображена ідея реклами, яка більш докладно розкривається в наступному текстовому ряді або підтверджується візуальним змістом (фотографією, малюнком).

Слоган – рекламне гасло, коротка фраза, яка легко запам’ятовується. Слоган – це словосполучення чи речення, що відображає суть рекламного повідомлення.

Основний текст являє собою  розповідь або опис і містить в собі основну інформацію рекламного повідомлення. Він може бути представлений у формі монологу чи діалогу. Рекламний текст складається з інформаційного блоку і довідкового матеріалу.

Існують і загальні вимоги до тексту реклами. Так, наприклад, він повинен бути легким для сприйняття, не містити перебільшень, представляти факти, а не голослівні твердження. Загальновизнаним вважається, що довіра споживача до реклами підвищується, якщо зображення і текст відображають картину реального життя, думки авторитетних фахівців. Рекомендується також уникати використання негативних слів, тому що в пам’яті споживача можуть збегігатися негативні емоції.

Фраза-відлуння – заключна вербальна частина в рекламі. Поряд із заголовком вона є найважливішим елементом рекламного повідомлення. Фраза-відлуння розташована в кінці оголошення і повторює основну ідею рекламного слогану або заголовка. Як правило, фраза-відлуння служить для того, щоб повторити основну думку реклами або надати її закінченого вигляду.

Таким чином, розглядаючи рекламу з точки зору лінгвістики виникає природна зацікавленість до мовних особливостей рекламного тексту. Дослідивши англомовний рекламний текст  ми дійшли до висновку, що в основі створення рекламних текстів лежать дві тенденції: стислість, лаконічність вираження та виразність, ємність інформації. Важливо зберегти початкову свіжість інформації, донести її «вибуховий» потенціал, зосередивши текст у декількох легких для засвоювання та простих для запам’ятовування словах. Текст реклами відноситься до тих видів текстів, які призначені здійснити за можливістю більш прямий і безпосередній вплив на аудиторію.

Тому для рекламного повідомлення властиве використання конкретних іменників, а також якісних прикметників, що передають інформацію про якість товару чи послуги: accessіble, economіc, complete, easy, rapіd (доступний, економний, повний, легкий, швидкий). Також, іменники використовуються в основному для називання предметної дійсності.

За допомогою прикметника виражається пасивна ознака предмета чи явища, прагнення до посилення оцінюючої функції висловлення пояснює використання в текстах прикметників оцінки approachable, new, nіce, perfect, відповідно: бездоганний, новий, чудовий, ідеальний, прикметників та прислівників зі значенням часу, прислівників найвищого ступеня, тощо [3, с.107], наприклад:

Incredibly Swiss. Incredibly international. (Credit Suisse)

Надзвичайно швейцарський. Надзвичайно міжнародний. (Credit Suisse)

Прислівники зі значенням часу мають у тексті прагматичне значення: вони функціонують як аргументативні сигнали, що стосуються мовного акту. Звороти виділення і презентативи привертають увагу адресата реклами. Прагматично важливим є вживання категорій особи і числа – “І” – «Я» – втілює потенційного адресата, “we” – «Ми» – свідчить про присутність адресанта реклами [1, с.154], наприклад:

We think banks need people as much as people need banks. (Key bank) – Ми вважаємо, що банки потребують людей настільки, наскільки люди потребують банки.

Прийменники for, wіth орієнтують адресата на покупку, привертають його увагу до повідомлення. Використання префіксів інтенсивності:  suрer-, extra-, ultra-, megaвідповідно: супер-, екстра-, ультра-, мега-, підкреслюють позитивну оцінку в тексті додають емоційності, наприклад:

“Extraordіnary food for extraordіnary dogs” – “Надзвичайна їжа для надзвичайних собак ” [4, с.143].

За допомогою негативних префіксів аntі-, non-, створюються слова з яскраво вираженою позитивною оцінкою, що привертають увагу і підкреслюють якісні характеристики об’єкта реклами.

В рекламних текстах широко представлені імперативні форми дієслова та конотативні прикметники, емоціонально-піднесена лексика, алегорія, метафора, порівняння, паралелізм, різноманітні види повторів, алітерація, ономатопея [2, с.24].

Е.В. Медведєва в свою чергу зазначає, що багатозначні слова, емоційно-піднесена лексика, лексика з молодіжного жаргону, товарний знак, що виконують комунікативну функцію, викликають в адресата уявлення про товар. Прагматичну інформацію несуть у тексті запозичення, що впливають на оптимальне сприйняття тексту. Особливо активно функціонують у текстах слова: lock –жмут (волосся), cіty-style – міський стиль,  best of – кращий за щось. Сполучення назви товару з абстрактними поняттями зазвичай привертають увагу адресата до реклами. Вдалим засобом передачі інформації про якості товару є оксиморон – сполучення слів з антонімічними поняттями: horrіbly beautіful – страшенно гарна , sweet poіson – солодка отрута, soft coffee – лагідна кава. Досягненню більшої емоційності, виразності і переконливості в цілому сприяє вживання антонімів, синонімів і омонімів.

Основна функція омонімії в текстах реклами – створення каламбуру: The frіend of my frіend іs my frіend. – Друг мого друга є моїм другом. Досягнення прагматичної мети тексту забезпечують також фразеологізми, приказки і прислів’я, кліше. Ефективним засобом створення експресивності тексту є модифікація клішованої фрази, зміна її лексичного наповнення “Sіmplісіty іs the best Polіcy “. – «Простота – найкраща стратегія» [4, с.98].

Отже, як показують дослідження загальними для всіх рекламних текстів є простота мови, позбавлена пишноти і вульгарності, інформативність, оригінальність та неповторність.

Список використаних джерел та літератури.

1.         Егорова А.М. Теория и практика перевода экономических текстов с английского языка на русский. – М.: Международные отношения, 1974. – 192с.

2.         Княжева Е.А., Крупина И.А. Предварительный анализ и перевод специального текста: Учебное пособие. – Воронеж: Изд-во ВГУ, 2005. – 32с.

3.          Лившиц Т.Н. Реклама в прагмалингвистическом аспекте. – Таганрог, 1999. – 177с.

4.          Медведева Е.В. Рекламная коммуникация.- М.: Едиториал УРСС, 2003. – 174 с

Ковальчук Наталія Юріївна

Факультет романо-германських мов

Спеціальність Офіс-менеджмент

Група 5

Ковальчук Інна В’ячеславівна

Кандидат психологічних наук, доцент

Факультет романо-германських мов

В статье рассмотрены основные аспекты языковой презентации гендера. Проанализирована специфика выбора мужчинами и женщинами языковых средств для высказывания в типичных ситуациях.

Ключевые слова: ГЕНДЕР, КОММУНИКАЦИЯ, ЛИНГВИСТИКА, ЯЗЫКОВЫЕ СРЕДСТВА, ЯЗЫКОВОЕ ПОВЕДЕНИЕ, ПОЛ, ПРАВИЛА ПОЛА.

The basic aspects of linguistic presentation of gender are considered in the article. Also analized the specific of men’s and women’s choice of language means for an utterance in typical situations.

Keywords: GENDER, COMMUNICATION, LINGUISTICS, LANGUAGE MEANS, LINGUISTIC CONDUCT, SEX, RULES of SEX.

Постановка наукової проблеми. Поняття «гендер» з’явилося відносно нещодавно, і його семантичне поле ще недостатньо чітко визначене. В гуманітарних науках поняття «гендер» відображає соціокультурний аспект статевої приналежності  людини. [8; с.155-157.]

Кожна культура чітко диференціює поведінку людини залежно від її статі, приписуючи їй певні ролі, манеру поведінки, почуття та ін. В цьому значенні бути чоловіком чи жінкою – значить, слідувати певним соціальним експектаціям, пред’явленим соціумом на основі «правила статі». Сьогодні гендер присутній в усіх сферах життя, і мова не є  винятком у цьому напрямку.

Протягом останніх років все частіше з’являються публікації, що висвітлюють гендерну проблематику. У зв’язку з цим, не менш популярною та актуальною залишається проблема репрезентації гендеру у мові. Додаткового наукового дослідження потребує проблема специфіки обирання мовних засобів для висловлювання чоловіками та жінками (адже на сьогодні в науковій літературі трапляються припущення, що чоловіки та жінки послуговуються різними мовними засобами у подібних комунікативних ситуаціях), а також проблема «чоловічого» та «жіночого» бачення гендерних проблем. Сучасні психологічні дослідження дають підстави стверджувати: є почуття, що їх переживають тільки жінки або тільки чоловіки; є думки, які формуються у свідомості тільки жінки чи тільки чоловіка, а отже, є відповідний цим настановам вибір мовних засобів, природний для одних і неактуальний, необов’язковий для інших [2, с. 12].

Поряд з цим постає ще одна важлива і не вирішена до сьогодні проблема – прояви гендерної дискримінації у мові (сексизм). Найчастіше прояви сексизму у мові трапляються через бажання особи підкреслити важливість своєї соціальної статі, але для цього обираються не завжди порядні методи – досить часто це відбувається, на жаль, саме через приниження іншої статі.

Через це сучасні феміністки розглядають мовну семантику як інструмент підтримання соціальної нерівності статей, досліджуючи, як вербальна та невербальна комунікація допомагає зберегти традиційні бар’єри між статями, як люди використовують лінгвістичні ресурси, щоб створити гендерну диференціацію. В результаті поширення таких феміністських ідей в дискурс мас-медіа був сформований новий тип правил мовленнєвої поведінки в офіційних сферах, основною тезою якого було: «не допустити сексизм у мову». Але, як зазначалося, ця проблема на сьогодні залишається невирішеною.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення мовного матеріалу журналістських текстів дозволяє встановити, як представляють і характеризують гендерну ситуацію в українському суспільстві працівники ЗМІ. Питанню гендерної специфіки текстів у засобах масової комунікації присвячені роботи українських дослідників: А.М.Волобуєвої, І.Киянка, С.Кушнір, Н.Ф.Остапенко, Н.М.Сидоренко, Т.І.Старченко, Р.І.Федосієвої, та російських науковців: Н.І.Ажгіхіної, О.А.Вороніної, О.М.Здравомислової, А.В.Кириліної та ін.

Мета статті та постановка завдань. Метою дослідження є аналіз мовної репрезентації гендеру в сучасному масмедійному дискурсі. Одним із основних завдань є аналіз специфіки вибору мовних засобів чоловіками та жінками для висловлювання у подібних комунікативних ситуаціях. Наступне завдання – проаналізувати відмінність сприйняття та презентації гендерної проблематики представниками обох статей. Важливим також є аналіз специфіку вибору мовної поведінки чоловіками та жінками відповідно до наслідування «правил статі».

Виклад основного матеріалу дослідження та обґрунтування одержаних наукових результатів. В сучасній лінгвістиці існує три типи конструювання гендеру – нормативний (прагнення відповідати гендерним нормам та очікуванням соціуму), маніпулятивний (експлуатація стереотипних ознак «чоловічого» та «жіночого» в мові для досягнення певної комунікативної мети) та креативний (ситуативно – специфічне конструювання гендерної ідентичності з використанням нестандартних мовних маркерів чоловічності та жіночності). Під нестандартними розуміють такі мовні особливості, як  стереотипно не співвідносні з гендером, проте набувають гендерного змісту в конкретному контексті, наприклад, використання представниками жіночої статі «комп’ютерної» лексики. Адже відповідно до гендерних стереотипів, вважається, що така лексика притаманна лише чоловікам.

Типологія конструювання гендеру досить умовна, тому що мовна реальність складніша за цю класифікацію в соціальній практиці: усі три типи гендеру можуть поєднуватися. З метою досягнення відповідності мовлення встановленим гендерним нормам, у мовній практиці існує маніпуляція мовними нормами, які несуть певні значення – як традиційно асоційовані з гендером, так і декодовані в рамках певної ситуації. Важливою рисою гендерного дискурсу є визнання того, що гендер – це те, що індивід робить/представляє, а не те, що він/вона мають.

Сучасна лінгвістика виходить з положення про те, що гендер – це причина того, що чоловіки та жінки по-різному використовують мову («я говорю таким чином, тому що я жінка/чоловік»). На сучасному етапі гендерних досліджень питання ставиться по-іншому: чоловіки та жінки використовують мову таким чином, і не інакше, для того, щоб бути адекватно сприйнятим(ою) представниками протилежної статі.

Відповідно змінюються запитання, які ставлять собі лінгвісти, зокрема: нині не ставиться питання: «Як говорять чоловіки та жінки?» проблема формулюється по-іншому: «Які види мовних ресурсів люди використовують або можуть використати, щоб представити себе як певний тип чоловіка чи жінки». Питання «Як говорять чоловіки про жінок?» формулюється також по-новому: «Які типи лінгвістичних практик виражають та підтримують певні гендерні ідеології та норми?».

Передвиборчі дискурсивні практики дають численні приклади мовних маніпуляцій з опорою на гендерні стереотипи, як складової дискурсивних стратегій агітації/дискредитації. У кандидатів-чоловіків апеляція до гендеру з метою апології, як правило, відтворює домінантний стереотип чоловічності та чоловічої сили, причому принижується протилежна стать, їй висуваються високі вимоги: «…жінка, яка хоче бути лідером, повинна не лише вміти боротися, вона має пройти певний вишкіл і самовідданою працею довести вміння вирішувати проблеми громади» (Портрет жінки-лідера//Львівська газета. – 2006. – 22 листоп.).

У виступах жінок експлуатується гендерний стереотип чоловічої  агресивності та жіночності; «чоловіча» політика позиціонується як груба і аморальна. Стратегія дискредитації  в передвиборчому дискурсі демонструє гендерну асиметрію. Вказівка на стать може бути  використана політичними противниками жінки-кандидата, як маркер невідповідності «чоловічій ролі» політичного лідера. Сьогодні все частіше трапляються заголовки у ЗМІ та фрази, що намагаються відтворити прагнення їхнього автора до гендерної рівності, наприклад, «…в політичному чи громадському житті важливим має бути не те, хто ти – чоловік чи жінка, – а які знання маєш, що вмієш і як поводишся» (Львівська газета. – 2006. – 22 листоп.), але, на жаль, ці тези не завжди знаходять практичне втілення у житті.

Однією з форм конструювання гендеру в ЗМІ є листи виборців – різновид передвиборчої  агітації, мета якої – вплинути на виборців «голосом» самих виборців. В них за допомогою різноманітних лінгвістичних засобів відтворюються патріархальні стереотипи чоловіків, як сильних, вольових тощо, та жінок, як слабких, невпевнених, таких, що потребують допомоги.  [3;  p. 71-79. ]

Мовне конструювання гендеру не обмежується звичним використанням лексеми «стать». В основі конструювання лежить співвіднесеність мовних форм з гендерними уявленнями (асоціаціями, стереотипами), які є частиною універсуму представників певної культури. Конструювання гендеру у всіх видах соціальної практики має свою специфіку, наприклад, у передвиборчому дискурсі гендер – необхідна складова іміджу-проектування, в рамках якого створення «чоловічності» або «жіночності» стає «товаром», який призначений для певного споживача. Роль мови при цьому не обмежується спілкуванням у вузькому значенні слова (прийом-передача інформації) або збереження та передача знань. Мова «будує» життя, одночасно будучи складовою частиною цього життя.

Гендер у мові виступає параметром змінної інтенсивності, тобто «плаваючим параметром, фактором, який проявляється з неоднаковою інтенсивністю, навіть до повного зникнення в ряді комунікативних ситуацій» [4; р.113-134].

Мовна репрезентація гендеру розглядається в сучасній лінгвістиці у двох основних напрямах: здійснення репрезентації гендеру в мові за рахунок «дзеркального» його (гендеру) відображення за допомогою лінгвістичних ресурсів чи останні самі конструюють гендер,  другий напрям – існування таких феноменів, як «чоловіча мова» та «жіноча мова».

Мова не лише відображає гендерну диференціацію, яка існує у соціумі, але й конструює гендерні відмінності. З точки зору феміністок, лінгвістичний простір здійснює свій диктат по відношенню до представників обох статей, формуючи «стандартизовані уявлення про моделі поведінки та риси характеру, які відповідають поняттям «чоловіче» та «жіноче» [1; с. 17].

В зарубіжних дослідженнях превалюють два основні підходи до мовної репрезентації гендеру. Перший базується на теорії домінування (Фішман, 1983; Лакофф, 1973; Зіммерман, 1975, 1983), другий – на теорії відмінностей (Камерон, 1989; Котес, 1987, 1995; Джонс, 1980; Мілрой, 1980). З першим пов’язані ранні дослідження лінгвістів. Зокрема, американський дослідник Робін Лакофф дійшов висновку, що жінки говорять так званою «безвладною мовою», яка виражає відсутність авторитету. Такій мові властиві нерішуча інтонація, пом’якшені лайливі форми, твердження, сформульовані як питання. Такий формат мови названо «жіночий стиль». Критики таких досліджень зауважили, що такі висновки базуються лише на власній авторській інтуїції, а не на емпіричних даних. Подальші дослідження в рамках першого підходу проводилися на основі фактичних записів розмов чоловіків та жінок.

Результатом таких досліджень стала відома фраза, яка характеризує особливості мовленнєвої поведінки представників обох статей: «Чоловіки змагаються, жінки співпрацюють». В результаті аналізу стилю чоловічої та жіночої мови були виявлені інші глобальні опозиції, зокрема: чоловіча розмова має своєрідний «звітний» характер, а жіноча – це розмова «про дрібниці». Розмова чоловіків має ціль – отримання певного «статус-кво»,  тоді як жіноча розмова спрямована на досягнення згоди та інтимності.[10; р. 45-63].

Ранні дослідження сформували певний феміністсько-лінгвістичний канон, хоча їхні висновки викликали сумніви, зокрема американські дослідники О’Бар та Аткінс висунули  гіпотезу, що «безвладна мова» не обов’язково є жіночою прерогативою, вона може використовуватися будь-яким комунікатором  нижчого статусу, ніж його реципієнт.

Альтернативою є теорія відмінностей, яка стала критичною відповіддю на теорію домінування. Представники цієї теорії не порівнюють чоловічі мовленнєві норми з жіночими. Метою їхніх досліджень є вживання жінками у мові їхніх власних термінів.

Такі дослідження виділяють певні типи людей або соціальне оточення, в яких взаємодіють чоловіки та жінки. В рамках такого підходу лінгвісти пояснюють гендерні відмінності, виділяючи та розмежовуючи «жіночу» та «чоловічу» субкультури.

Дві теорії, беручи за основу різні критерії, не виключають одна одну. В обох низка схожих елементів, пов’язаних з концептуалізацією поняття «гендер». По-перше, обидві теорії «характеризуються майже винятковою проблематизацією жінки». Це означає, що гендер використовує за синонім слово «жінки». Як, результат, мало відомо про маскулінність та чоловіків. По-друге, обидві теорії використовують поняття «гендер, який базується на бінарній опозиції» [11; р. 7].

Це  означає, що основною гіпотезою багатьох досліджень стає твердження, згідно з яким чоловіки та жінки за своєю суттю різні, ці апріорні відмінності відображаються у використанні ними мовних засобів певним чином. При цьому, з поля зору випадає ще один факт: обидві статі використовують ті ж самі лінгвістичні ресурси. Таким чином, повинен бути певний ступінь схожості у мовленні чоловіків та жінок для того, щоб спілкування не викликало комунікативних проблем. Отже, імпліцитне припущення про те, що чоловіки та жінки є бінарною суперечністю, що мова виступає символічним відображенням цієї опозиції, є глибоко проблематичним з точки зору мови, з точки зору гендеру.

Нині більшість вчених вважають, що існує діалектичний зв’язок між мовою та соціумом (Сапір-Уорф, Халлідей, Леві-Строс, Верон, Лотман, Петров та ін.). В цьому зв’язку, без сумніву, виділяється гендерний аспект.

Для розуміння гендеру варто враховувати соціокультурний фон. Це зумовлено тим,  що гендер є «ємічною» характеристикою, тобто пов’язаний з проявами особливого в поведінці, зокрема уявлення про чоловічність та жіночність суттєво відрізняються в різних культурах, що призводить до варіативності норм мовленнєвої поведінки чоловіків та жінок.

Отже, гендер можна кваліфікувати як глибоко варіативну контекстуальну змінну. Виходячи з цього, зрозуміло, чому «існує незначна кількість узагальнень, як можуть бути зроблені формальні, структурні аспекти мови однієї статі як протилежність мови іншої статі» [11; р. 8-25]  Таке припущення можна зробити з того, що маскулінність та фемінність (чоловічність та жіночність) насправді не протилежні, а діалектично взаємопов’язані категорії,  не зафіксовані, раз і назавжди дані, а це навпаки, соціальні процеси.

Мова – не просто дзеркало гендеру, вона допомагає конституювати його, не  будучи незмінним станом буття людини. Гендер – це певний набір практик, дій, він виконується людьми в різних ситуаціях по-різному. Якщо провести лінгвістичну аналогію, то гендер – це не іменник, це дієслово.

З методологічної точки зору, важливо зауважити, що при вивченні лінгвістичних процесів конструювання гендерних ідентичностей мова не повинна визначатися у вузькому значенні, керуючись розмовними конструктами. Об’єктом дослідження повинен бути писемний, візуальний текст, лінгвістичні ресурси в цілому, які аналогічно, як гендерні конструкти,  не сталими, а змінні.

Гендерні значення, які асоціюються з певними лінгвістичними ресурсами, не виступають атрибутами мови. Це пояснюється тим, що по-перше, для чоловіків та для жінок можливими є одні і ті ж самі дії, проте, вони оцінюються по-різному, зокрема: боротьба за рівну оплату, за рівну працю. По-друге, гендерні значення мовних засобів  форми вираження цих значень можуть змінюватися, наприклад, лайливі вислови та сленг, які традиційно вважалися чоловічим лінгвістичним простором. Вони не розглядаються як маскулінний спосіб мислення, тому що жінки використовують такі форми також, особливо нині.

Реалізація чоловіками та жінками гендерних ролей передбачає використання мовних засобів, які сприймаються ними як призначені для їх гендерної групи, наприклад, «дві статі носять одяг, який відповідає гендерним експектаціям». [11; p. 23]

Аналогічно чоловіки та жінки відбирають мовні засоби відповідно до «правила статі». Саме тому, незважаючи на тимчасовий контекст, манера  мовлення або манера одягатися асоціююється з певною статтю. В цьому сенсі бінарна опозиція, яка асоціюється з маскулінністю та фемінністю, абсолютно реальна та доречна при обговоренні гендерної мовної поведінки.

Отже, чоловіки намагаються спілкуватися такою мовою, яку вони вважають типовою для чоловіків, а жінки намагаються говорити в такій  манері, яку вони розглядають як типову для жінок, обидві статі уникатимуть тієї мовної поведінки, яка не типова для їхньої статі. Аналізуючи мовну репрезентацію гендеру, головним завданням є розуміння гендеру як безперервного процесу продукування соціумом відмінностей в чоловічих та жіночих ролях, ментальних та емоційних характеристиках у мовній поведінці зокрема.

Список використаної літератури:

1.    Воронина О.А., Клименкова Т.А. Гендер и культура // Женщины и социальная политика (гендерный аспект): Сб. ст. / РАН, Институт социально-экономических проблем народонаселения; Отв. ред. З.А.Хоткина. – М., 1992.

2.    Горошко  Е. Гендерная проблематика в языкознании. Введение в гендерные исследования. Ч. 1.: Учебное пособие. – Харьков: ХЦТИ; Санкт-Петербург: Алтея, 2001. – 509 с.

3.    Гриценко Е.С. Гендерные аспекты национальной идентичности в российском предвыборном дискурсе // J. of Eurasian Research. Winter. 2003. Vol2.  1. P. 71-79.

4.    Кирилина А. В. Современное состояние гендерных исследований в российской лингвистике //Beitrage des Gender-Blocks zum XIII. Internationalen Slavistenkongress in Ljubljana 15.-21. August 2003, 2003, Munchen: Verlag Otto Sagner, S.113-134.

5.    Марушевська О., Шаповал К. Образ жінки в українській пресі // Філософсько-антропологічні студії 2001. Спецвипуск. – К.: Стилос, 2001. – С.220-225.

6.    Сидоренко Н. М., Остапенко Н. Ф. Українські аспекти гендерної рівності // Вісн. Київ. нац. ун-ту. Сер.: Журналістика. – 2003. – Вип. 12. – С. 26–28.

7.    Скорнякова С. С. Ґендерные стереотипы в средствах массовой коммуникации // Актуальные проблемы теории коммуникации». — СПб.: Изд-во СПбГПУ, 2004. — C. 225—231.

8.    Янчук Е.И. Гендер //Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. – Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. – С. 155-157.

9.    Bucholtz M. Geek the girl: language, femininity and female nerds // Gender and Belief Systems: Proceedings of Berkeley Women and Language Conference / Warner N, Ahlers J., Bilmes L., Oliver M., Wertheim S. Chen M. Berkeley: Berkeley Women and Language Group. 1996. P. 119-131.

10.    Cameron D. Performing Gender Identity: Young Men’s Talk and the Construction of Heterosexual Masculinity // Language and Masculinity / Edited by Johnson S. and Meinhof U.H. – Blackwell Publishers, 1997. – P. 45-63.

11.    Johnson S.Theorizing Language and Masculinity: A Feminist Perspective //Language and Masculinity / Edited by Johnson S. and Meinhof U.H. – Blackwell Publishers, 1997.

Ключові слова: ГЕНДЕР, КОМУНІКАЦІЯ, ЛІНГВІСТИКА, МОВНІ ЗАСОБИ, МОВНА ПОВЕДІНКА, СТАТЬ, ПРАВИЛА СТАТI.