Ключові слова: картина світу, мовна картина світу, концептуальна картина світу.

 The article is devoted to the investigation of such notions as lingual and conceptual world pictures and their role in the learning of the language

Key words: world picture, lingual world picture, conceptual world picture.

     Поняття «картина світу» належить до фундаментальних наукових понять. Вона виражає найсуттєвіші характеристики людини, її буття. Картина світу як глобальний образ постійно формується в процесі контактування людини з навколишнім середовищем та іншими членами соціуму. Картина світу об’єктивується у мові, образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, різноманітних соціокультурних стереотипах поведінки людей.

Когнітивний підхід до вивчення мови стає сьогодні надзвичайно популярним і перспективним, у чому полягає актуальність дослідження. Вченим-лінгвістам стало зрозуміло, що мова людини є значно більша і глибша, ніж її орфоепічна, лексико-семантична, синтаксична системи. Так, Т.Б.Алісова стверджує, що мова має тіло і дух [1, с.15]. Тіло — це матеріальне, що ми можемо бачити і чути, а духовне заховано в глибинах історико-етимологічних та лексико-семантичних лабіринтів та національно-культурних особливостях етносу. Матеріальне піддається вивченню; духовне передається від покоління до покоління на ментально-когнітивному рівні і є досить важким для сприйняття представникам іншомовного етносу [1, с.15].

Видимий світ є певним символом, ієрогліфом, таємничим текстом, який віщує про йог творця. Весь світ — інформація, закладена в нього Богом, і потенційно доступна для прочитання людиною. Однак для цього слід оволодіти навичками символічного прочитання, з допомогою якого за буквальним, фактичним виявляється символічне, сокровенне, знак вічного, духовного, божественного [1, с.81].

Мова — основна форма, у якій відображенні наші уявлення про світ, вона також є найважливішим інструментом, за допомогою якого людина отримує і узагальнює свої знання, фіксує та передає їх соціуму. Людина як суб’єкт пізнання є носієм певної системи знань, уявлень, міркувань щодо об’єктивної дійсності. Ця система має різні назви — картина світу, модель світу, образ світу — та розглядається в різних аспектах.

Мова сприймається як з’єднуючий елемент між окремою людиною та ментальністю нації, до якої вона належить. Завдяки мові можливо не тільки віднайти цей зв’язок на сучасному етапі, а й прослідкувати його розвитку ході всієї історії нації та суспільства. Усі елементи народної культури знаходять відбиток у мові певного народу, яка є відмінною від інших саме через специфіку відображення в ній світу і людини в ньому [1].

Термін «картина світу» вперше була застосована на межі ХІХ-ХХ ст. фізиком В.Герцом і розумілася ним як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об’єктів, що служать для виведення логічних суджень відносно поведінки цих об’єктів [1].

Образ світу, втілений в мові, відповідає поняттю «мовна картина світу» (за термінологією американських когнітивістів — «концептуалізація світу, вміщена в мові»). Початки тези про мовну картину світу належать В.Гумбольджу, який стверджував,що в «кожній природній мові є характерний тільки для неї огляд світу». «Всяка мова, — розмірковував В.Гумбольдж, позначаючи окремі предмети, насправді творить: вона формує для народу, який є її носієм, картину світу» [11]. Погляди Гумбольджа сприйняли і розвинули неогумдольджіанці. Розвиваючи його ідеї, Л.Вайсерг, представник неогумдольджианської лінгвістики, робить висновок, що в основу мовознавства повинні бути покладені такі головні положення: 1) мова виступає як середня ланка, де відбувається синтез внутрішнього світу людини та оточуючої її зовнішньої дійсності; 2) мовознавство ґрунтується на світорозумінні, що здійснюється через рідну мову [11]. Л.Вайсберг вважає мову творінням нації, в якому знайшов своє відображення процес пізнання всіх поколінь. Мова — духовний світ, що постає перед конкретною людиною як щось об’єктивне, але стосовно до пізнаваного — суб’єктивним, одностороннім. Суб’єктами мовної картини світу є носії мови, оскільки картина світу є способом його пізнання, а отже, результатом когнітивної діяльності людей, відображенням результатів діяльності свідомості (за Гумбольджом) [11]. Для українського мовознавства величезну роль відіграли праці О.О.Потебні, який розвинув ідеї Гумбольджа і водночас впритул підійшов до тих питань, які поставила американська когнітивна антропологія.

Ще одним джерелом «мовної картини світу» є американська етнолінгвістика та її гіпотеза лінгвістичної відносності. Сепіра-Уорфа, за якою не тільки тип, мови залежить від типу культури, у межах, якої він постав, а й тип культури, зумовлений тим типом мови, в якому вона розвинулася і функціонує.

Отже, мовна картина світу — це «спосіб відбиття реальності у свідомості людини,що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу, інтерпретація навколишнього світу за національними концептуальними канонами» [11]. В свідомості людей, які належать тому чи іншому національному колективу, складається та передається із покоління в покоління свій образ картини світу, об’єктивної навколишньої дійсності. Картина світу, на думку багатьох лінгвістів, — вихідний глобальний образ світу, який репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв, лежить в основі світогляду людини та є результатом усієї її духовної активності. «Картина світу — створений людиною суб’єктивний образ об’єктивної  дійсності — це не дзеркальне відображення світу, а завжди певна його інтерпретація» [11].

У лінгвокультурології розмежовують мовну і концептуальну картини світу. Концептуальна картина світу — це не лише система понять про сукупність реалій довкілля, а й система смислів, втілена в ці реалії через слова — концепти. Концептуальна картина світу є значно ширшою, ніж мовна, тому що в її створенні беруть участь різні типи мислення.

Мовна картина світу — це система взаємопов’язаних мовних одиниць, що відбиває об’єктивний стан речей довкілля і внутрішнього світу людини. Якщо концептуальна картина світу існує у вигляді концептів, які утворюють концептосферу, то мовна картина світу існує у вигляді значень мовних знаків, які утворюють сукупний семантичний простір мови.

Сучасні уявлення про мовну картину світу у викладі Ю.Д.Апресяна виглядають таким чином. Кожна мова віддзеркалює певний спосіб сприйняття та концептуалізації світу. Відображені в ній значення створюють цілісну систему поглядів, свого роду певну колективну філософію, яка стає обов’язковою для всіх носіїв мови. Властивий певній мові спосіб концептуалізації дійсності — частково універсальний, частково національно0специфічний, тому носії різних мов можуть бачити світ по-різному, крізь призму своїх мов [2, с.43].

Теоретичне обґрунтування проблеми сприйняття світу у формі мовної картини світу дає Б.О.Серебреніков у роботі «Роль людського чинника в мові. Мова і картина світу». Її автор бачить концептуальну модель світу більшою за мовну. Картина світу — це те, яким малює світ людина в своїй уяві, — феномен більш складний, ніж мовна картина світу [29].

Г.А.Уфімцева, російський мовознавець, зазначає, що концептуальна модель світу містить інформацію, подану в поняттях, а в основі мовної моделі світу лежать знання, закріплені в семантичних категоріях, складених зі слів і словосполучень, по-різному структурованих у межах певного поля тієї чи іншої конкретної мови. Основою вербальної, мовної картини світу є репрезентація загальної картини світу за допомогою мови.(за Серебряніковим) [29].

Т.Г.Нікітіна розуміє під концептуальною картиною світу не лише систему основних логічних категорій, які є універсальними. На «нижніх поверхах» концептуальної картини світу неодмінно, на її думку, знайдуть відбиття національні особливості світовідчуття, світосприймання і світорозуміння .(за Серебряніковим) [29].

. Ю.М.Караулов підкреслює, що картину світу визначають наукове знання та мовна специфіка, а межі між мовною і концептуальною моделями світу здаються вченому хисткими, невиразними [19].

Дослідники мовної картини світу наголошують на таких її особливостях: кожен народ має певні відмінності у своїй мовній картині світу. Мовна картина світу є вторинною за своєю природою, антропоморфною за спрямованістю. В.М.Телія уявляє мовну картину світу як інформацію, розсіяну по всьому концептуальному каркасу й пов’язану з формуванням самих понять за допомогою маніпулювання мовними значеннями. Науковець відзначає, що мовна картина світу не має чітких меж, тому ї місця щодо концептуальної моделі світу не може бути визначене як периферія [31].

Концептуальна картина світу засобами мови перетворюється у мовну. Концептуальна картина світу і мовна різняться засобами створення: перша використовує поняття і уявлення, а друга — мовні одиниці. Таким чином, наявність невербальних засобів вираження в концептуальній картині світу і лінгвістичних засобів творення загальних рис та національних особливостей мовної картини світу є принциповою відмінністю між ними.

Характеризуючи мовну картину світу, мовознавці відзначають її особливе значення і функції: мова забезпечує потреби суспільства у спілкуванні та пізнанні. На виконання цього завдання і спрямовані функції, які вона виконує. Основними функціями є комунікативна, когнітивна, мислеформлювальна , репрезентативна, емоційна, експресивна та імперативна.

Кожна мовна одиниця зорієнтована на концептуальний простір довкілля, стаючи мовленнєвим виявом того чи іншого фрагмента. Та оскільки концептуальна картина світу (а отже і її фрагменти) — явище динамічне, а не статичне, то мовні одиниці, що її відображають, зазнають усіляких перетворень і набувають концептуальних значень, що розширюють семантичне поле того чи іншого мовного знака. У результаті останній функціонує часто не просто як слово-номінація з одним чи кількома лінгвістичними значеннями, а як слово — культурний концепт.

Література

1. Алисова Т.Б. Ономастологический подход при сопоставительном изучении лексико-семантических структур двух языков / Т.Б. Алисова  // Серия «Филологическая». — 2005. — №3. — С. 46-50.
2. Апресян Ю.Д. Эмоциональная система. Образ человека по данным языка: попытка системного описания // Ю.Д. Апресян // Вопросы языкознания. – 1995. – № 1. – С. 37-65.
3. Гумбольдж В. Язык и философия культуры. / В. Гумбольдж — М. Прогресс, 1985. — 452 с.
4. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. / Ю.Н Караулов — М.: Наука, 1987. — 261 с.
5. Серебренников Б.А. К проблеме «язык и мышление» (всегда ли мышление вербально?) / Б.А. Серебренников // Сравнительное лингвистическое языкознание. — 1977. — № 1. — С. 9-17.
6. Телия В.Н. Русская фразеология: Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. / В.Н. Телия — М.: Шк. «Яз. рус. культуры», 1996. — 284 с.

Науковий керівник — доктор педагогічних наук, професор Жуковський Василь Миколайович