“Носіння, виготовлення, ремонт або збування кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї” – саме так сформульована диспозиція частини 2 статті 263 Кримінального кодексу України. Але що таке “холодна зброя” взагалі та “інша холодна зброя” зокрема, за якими критеріями її визначити? На сьогоднішній день в наукових колах та серед експертів-практиків продовжується дискусія про те, що саме слід визнавати “холодною зброєю”, які критерії при цьому є вирішальними.

Щоб відповісти на це запитання, розглянемо деякі визначення холодної зброї, які зустрічаються в літературі і в методиках дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею предметів.

А.І. Устінов холодною зброєю визнає предмети, спеціально виготовлені і призначені для нанесення тілесних ушкоджень при нападі та активній обороні (захисті) в рукопашному бою [1]. Схоже визначення дає Белкін В.С.: холодна зброя – предмети, спеціально виготовлені для нанесення тілесних ушкоджень та призначені для нападу та активної оборони (захисту) в рукопашному бою [2]. Коржанський М.Ф. вважає, що до холодної зброї належать ріжучі, рубаючі, колючі знаряддя, призначені для ураження людей, – ножі, кинджали, шаблі, кортики, нунчаки, стилети та інше[3]. Кандидат юридичних наук Большаков В. пропонує відносити до холодної зброї лише ті предмети, признапчення яких – ураження людей у рукопашному бою[4]. В.І. Гончаренко, В.Є. Бергер, Т.В. Варфоломєєва до холодної зброї відносять знаряддя та пристрої, що відповідають стандартним зразкам або історично напрацьованим типам чи незвичайні предмети, які володіють колючим, ріжучим, рубаючим, ударним або дроблячим ефектом і призначені для нападу або активної оборони[5]. Шепітько В.Ю. пропонує визнавати холодною зброєю – зброю ріжучої, колючої, ріжучо-колючої, рублячої й ударної дії[6]. І.Ф. Герасімов, Л.Я. Драпкін дають таке визначення поняття: холодна зброя – предмети, спеціально виготовлені і призначені для нанесення тілесних ушкоджень, при нападі та захисті. Матеріал, з якого виготовлено холодну зброю, його розмір та конструкція повинні забезпечувати досягнення наміченої мети[7]. Методика криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів дає слідуюче визначення: холодна зброя – предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового завдання тяжких (небезпечних для життя у момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень (в подальшому – “ураження цілі”), дія яких застосована на використанні м’язової сили людини[8]. Аналогічно це питання трактує Федеральний закон РФ “Про зброю”: холодна зброя – предмети, спеціально виготовлені і призначені для нанесення тілесних ушкоджень при нападі та активній обороні (захисті) в рукопашному бою[9]. В науково–практичному коментарі КК України за редакцією Мельника М.І., Хавронюка М.І. дається наступне визначення предметів, які віднесено до холодної зброї: кинджали, фінські ножі – вид холодної зброї колючо-ріжучої дії. Характеризується наявністю рукоятки з упором, що обмежує входження ножа в тіло, та клинка специфічної форми; кинджал – довгого, вузького, заточеного з обох боків, такого що звужується до кінця, гостроконечного; фінський ніж (фінка) – короткого, товстого, заточеного з одного боку, наприкінці звуженого і вигнутого гострою стороною. Кастет – вид холодної зброї ударної дії. Являє собою металеву пластину, яка надягається на пальці й затискається в кулак, з отворами для пальців та виступами, якими й заподіюється удар. Інша холодна зброя – будь-які предмети, що спеціально призначені, чи пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. Це, зокрема, довгоклинкова холодна зброя (шабля, меч, шпага), метальне знаряддя (бумеранг, спис, праща, лук, арбалет), ударно-роздробляючі пристосування (нунчаку, булава, кистень), рубаючі предмети (томагавк, бойова сокирка).

Як ми бачимо, визначення поняття “холодна зброя” є різні, але у них є і багато спільного. Якщо узагальнити викладене вище, то холодна зброя – знаряддя, пристрої, предмети, які спеціально призначені для ураження людей (цілі), відповідають встановленим зразкам, придатні для неодноразового нанесення уражень і мають колючі, ріжучі, рубаючі (або їх комбінації) властивості.

На наш погляд, в визначені поняття “холодна зброя” доцільно використовувати термін предмети, поскільки воно є більш широким (всяке матеріальне явище, річ) і включає в себе поняття знаряддя (технічне пристосування, при допомозі якого виконується робота, чи яка небудь дія) та пристрої (технічна споруда, механізм, машина, прилад)[10].

Мельник М.І., Хавронюк М.І. відмічають, що за об’єктивними ознаками зброєю є предмети, що здатні заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини з врахуванням їх форми, маси, міцності (зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини), конструктивних особливостей. Суб’єктивно вони призначені для враження живої сили – ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення – господарського, побутового, спортивного, обрядового тощо. Саме об’єктивна та суб’єктивна сторони і визначають поняття “холодна зброя”, тобто здатність предмета заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини і їх призначення для досягнення цієї цілі, а не будь-яке інше призначення.

Так що саме вважати “холодною зброєю”? Спробу дати відповідь на це запитання зроблено в Методиці криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів (далі Методика). Зокрема в Методиці говориться, що належність до холодної зброї визначається за наявністю у предмета (пристрою), який знаходиться на випробовуванні, сукупності таких загальних криміналістичних ознак: призначеності для ураження цілі; придатності для неодноразового ураження цілі. Всі інші предмети (пристрої), у яких повністю або частково відсутня хоча б одна з цих загальних ознак, до холодної зброї не відноситься (п. 2.1.).

На нашу думку, виходячи з вище викладеного, в коментарі не варто давати визначення поняття “холодної зброї”, а краще зробити посилання на положення закону “Про зброю” (який в Україні на сьогодні, на жаль, ще не прийнято) або на положення Методики.

Методика дає визначення поняття холодної зброї, яке ми розглядали вище, та поділяє холодну зброю за видами на бойову, мисливську, кримінальну. До бойової холодної зброї відноситься зброя, призначена і придатна для ураження цілі при вирішенні бойових та оперативно-службових завдань державними та іншими військовими або воєнізованими формуваннями та знаходиться чи знаходилась в них на озброєнні. До мисливської холодної зброї відноситься зброя, призначена і придатна для смертельного ураження (в т.ч. добивання) звіра, в умовах промислового або спортивного (у тому числі підводного) полювання. До кримінальної холодної зброї відносяться виготовлені кустарним або саморобним способом предмети та пристрої, які призначені для завдання тілесних ушкоджень людині і не мають аналогів серед бойової та мисливської зброї.

За конструкцією та способом нанесення тілесних ушкоджень холодна зброя поділяється на:

– зброю безпосередньої дії (клинкову, неклинкову, комбіновану):

клинкова – предмети та пристрої, уражаючим елементом яких є клинок;

неклинкова (ударно-дробильна) холодна зброя – предмети та пристрої, уражаючим елементом яких є ударна частина (частини);

комбінована холодна зброя – предмети та пристрої, в яких в одне конструктивне ціле поєднані уражаючі елементи, характерні для різних типів холодної зброї (наприклад кастет-ніж з клинком та ударною частиною);

– зброю опосередкованої дії (метальну). Метальна холодна зброя – предмети та пристрої, які призначені для ураження цілі на відстані. Метальна холодна зброя в свою чергу поділяється на: просту метальну зброю (враження цілі обумовлено її контактом з предметом, який отримав спрямований рух внаслідок безпосереднього прикладення до нього м’язового зусилля людини – метальні ножі, сюрікени та ін.) та механічну метальну зброю (враження цілі обумовлено її контактом із снарядом, який отримав спрямований рух внаслідок прикладання м’язового зусилля людини до механічного пристрою – луки, арбалети, пращі тощо).

Методика не дає визначення поняття “інша холодна зброя”. Даючи визначення поняття холодної зброї, Методика одночасно і визначає, що саме може бути віднесено до “іншої холодної зброї”, а саме: комбінована холодна зброя, метальна холодна зброя та предмети віднесені до кримінальної холодної зброї (які в свою чергу можуть включати в себе і комбіновану і метальну холодну зброю). В коментарі до КК України за редакцією Мельника М.І., Хавронюка М.І. інша холодна зброя визначається як будь-які предмети, що спеціально призначені чи пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень. Це визначення якраз і співпадає з визначенням кримінальної холодної зброї, яке дано в Методиці.

Методика визначає, що не є холодною зброєю вироби господарсько-побутового, виробничого, спортивного та іншого призначення, які схожі з холодною зброєю за зовнішнім виглядом та/або конструктивно, проте не мають всього комплексу суттєвих ознак, притаманного холодній зброї. Зокрема, не відносяться до холодної зброї вироби спортивного, бутафорського та сувенірного характеру, які суттєво відрізняються за своєю здатністю до ураження цілі у порівнянні з їх найближчими бойовими чи мисливськими аналогами (п. 1.6.). Також Методика визначає види незакінчених виробництвом предметів (пристроїв), які не є холодною зброєю. До них відносяться заготовка – предмет, який має в наявності формальні ознаки холодної зброї, але ще не одержав властивостей, які дозволяють його використати в такій якості, і для забезпечення свого призначення потребує значної доробки; напівфабрикат – предмет, який оброблено настільки, що ним вже можливо ураження цілі, але він ще не має зручності утримання або є небезпека ушкодження руки виконавця удару внаслідок незавершеності виробу. На сьогодняшній день положення Методики дають змогу слідчим та експертам визначитись з поняттям “холодна зброя”, але її основні положення (міцнісні характеристики та хід дослідження) потребують доопрацювання.

Для об’єктивності розслідування та для впорядкування роботи експертних підрозділів доцільним було б створити каталоги (колекції) холодної зброї, яка перебуває (перебувала раніше) на озброєнні військових та воєнізованих формувань або виготовляється для таких цілей і експортується за межі держави або надходить з-за кордону (знаходиться там на озброєнні чи випускається на експорт) і предметів, які є холодною зброєю у деяких народів. Створити такий каталог можуть самі працівники експертних установ Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України, представники ВПК, держстандарту, а загальну редакцію та видавництво могли б взяти на себе Міністерство юстиції та ДНДЕКЦ МВС України. Якщо особа, яка проводить розслідування, при порівнянні досліджуваного предмета із зразками, поміщеними в каталогах, дійде висновку, що він має всі ознаки бойової зброї, то подальшого дослідження проводити не слід і предмет не варто направляти на експертизу. В цьому випадку достатньо проконсультуватись у експерта (п. 4.6.2.2. Методики). Якщо ж виникає підозра що предмет піддавався переробці або він відсутній в каталогах (колекціях), його поверхня сильно пошкоджена корозією, то тоді предмет необхідно направляти на експертне дослідження.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що на сьогодняшній день назріла необхідність законодавчо закріпити поняття “холодна зброя”. Основними критеріями при вирішені цього питання, на нашу думку, повинні бути призначеність та придатність для ураження цілі, тобто предмет не повинен мати іншого призначення крім бойового (ураження цілі) та бути придатним виконати цю задачу (уразити ціль, нанести пошкодження, спричинити смерть). Щодо мисливських ножів загального призначення, то, на нашу думку, слід погодитись з пропозицією В. Большакова і в зв’язку з наявністю конструктивних особливостей, які дають змогу наносити глибокі проникаючі колючі та різані ураження (оскільки вони призначені для добивання звіра та обробки туш), відносити їх до предметів підвищеної небезпеки.

На нашу думку до холодної зброї слід відносити: 1) (зброю) предмети які стоять на озброєнні військових та воєнізованих формувань або виготовляються для таких цілей і експортуються за межі держави; предмети, які є холодною зброєю у деяких народів як в нашій державі, так і за її межами (тобто відповідають критеріям призначеності та придатності); 2) знаряддя та пристрої, які перероблено так, що вони набули властивостей зброї, тобто набули нового призначення і стали придатними для нанесення ушкоджень; 3) виготовлені кустарним або саморобним способом предмети та пристрої, які призначені для завдання тілесних ушкоджень людині і не мають аналогів серед існуючої зброї. Предмети та пристрої вказані в п.п. 2,3, на нашу думку, якраз і повинні складати групу кримінальної холодної зброї. При дослідженні предметів з групи “кримінальної” холодної зброї основну увагу слід приділяти таким критеріям, як основне цільове призначення та можливість ураження цілі. На нашу думку, не слід особливу увагу приділяти такому критерію, як можливість багаторазового завдання ушкоджень. Деякі види зброї передбачають одноразове її застосування, або руйнування зброї (її окремих елементів) після проникнення в тіло (ціль).

Виходячи з вищевикладеного, є неприпустимим вирішувати питання про визнання зброєю предметів “подвійного” призначення – наприклад, лука, який може виступати і спортивним снарядом, і мисливським знаряддям, і предметом, призначенним для заподіяння смерті чи тілесного ушкодження, – з врахуванням мети дій, вчинених з таким предметом. На сьогодні існують методики дослідження таких предметів і питання про визнання їх зброєю вирішує експерт, спираючись на вимоги Методики. Не можна визнавати спортивний снаряд або будь-яке знаряддя “подвійного” призначення зброєю тільки тому, що з його допомогою вчинено злочин. Кожний такий предмет має своє призначення та виготовляється з дотриманням певних вимог стандартів і ТУ. Тому при дослідженні він буде визнаний тільки тим, чим він є насправді, – спортивний лук – спортивним снарядом, мисливський лук – холодною метальною зброєю і так далі. Виходячи з мети дій, вчинених з такими предметами, слідчий може прийняти рішення про визнання їх знаряддям вчинення злочину і не більше, якщо експерт не дасть заключення, що предмет відноситься до певного виду холодної зброї.

Література:

1. А.И. Устинов, М.Э. Портнов, Ю.А. Нацваладзе. Холодное оружие. – М.: Арсенал-Пресс, 1994.

2. Белкін В.. Криміналістика – М.: Юрид. лит., 1974.- С. 195. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України / За редакцією М.Й. Коржанського. – К.: 2001.

3. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.- К.: Каннон, А.С.К., 2001.

4. Большаков В. Що таке «холодна зброя» // Міліція України, 1998. – С. 20.

5 . Экспертизы в судебной практике / Авт. коллектив: В.И. Гончаренко, В.Е. Бергер, Т.В. Варфоломеева и др.- К.: Вища шк., 1987. – С. 83.

6. Шепітько В. Криміналістика : Енциклопедичний словник. – С. 94.

7. Криминалистика / Под ред. И.Ф. Герасимова, Л.Я. Драпкина. – М.: Высш. шк., 1994. – С. 154.

8. Методика криміналістичного дослідження холодної зброї та конструктивно схожих з нею виробів. Затверджена рішенням розширеного засідання секції НКМР міністерства юстиції України з проблем трасології та судової балістики із залученням членів Координаційної ради з питань судової експертизи. Протокол від 15.01.99 року.

9. Федеральный закон Росийской Федерации “Об оружии” от 13 ноября 1996 года.

10. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Чл.-корр. АН СССР Н.Ю. Шведовой.- 18-е изд., стереотип.- М.: Рус.яз., 1986.

In the article the author makes a short analysis of the definition of the notion “cold steel”, proposes his own seeing of this problem, defines the criteria which are necessary to be taken as basic while concerning to the category “cold steel” and in what cases the objects should be send to the expert investigation.

В різний час проблемою дослідження документів та розробкою методик дослідження займались такі науковці як А.E. Ароцкер, В.М. Абрамова, Н.І. Клименко, Е.П. Коновалов, В.В. Липовський, В.К. Лисиченко, А.І. Манцветова, В.Ф. Орлова, Л.Ф. Солнцева та ін. Науковці та практики неодноразово вказували на те, що необхідно удосконалювати ступінь захисту документів, підвищувати культуру оформлення документів та документообігу, розробляти нові методики дослідження документів, які б дозволяли виявляти навіть дуже майстерні підробки.
З виникненням та розповсюдженням комп’ютерної техніки та засобів оперативної поліграфії питання підробки документів стало досить гостро. На дослідження до експертних підрозділів почали надходити документи, виготовлені на принтерах, які до речі, за якістю друку не поступаються поліграфічному обладнанню, з емітацією окремих елементів захисту. Об’єктами дослідження стали електрофотографії (ксерокопії, документи отримані засобами факсимільного зв’язку) що спонукало науковців та практикуючих експертів розробляти нові методики дослідження. В практику входять “електронні документи”, або як ще їх називають “комп’ютерні” ((Шляхов А.Р. Теория и практика криминалистической экспертизы. № 9-10, М., 1962.B. Hołyst, Kryminalistyka, wyd. II, PWN 1975)). На сьогодні проблема дослідження різноманітних копій документів стоїть досить гостро. На нашу думку дуже обережно потрібно підходити до дослідження ксерокопій документів. Копія – це точне відтворення чого-небудь, що точно відповідає оригіналові ((Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004.)). Такий документ має у верхньому правому кутку позначку “Копія” і завірений у певному порядку. Як відмічав професор Лисиченко В.К. на міжнародній науково-практичній конференції “Технічна експертиза документів: проблеми і розвиток”, яка відбувалась 20 та 21 жовтня 2005 року у м. Києві, не варто вважати копією документа, нехай навіть точне, його відображення не завірене у встановленій формі. В даному випадку ми маємо справу лише з аркушем паперу на якому щось зображено, можливо навіть майстерна підробка. Інколи трапляється, що такі підробки можуть бути і нотаріально завірені. На нашу думку такі об’єкти можна використовувати, в основному, для відшукання оригіналів документів, або дійсних копій, за наявності останніх. В основному такі “документи” з’являються з метою вчинення незаконних дій, відсутність же оригіналів мотивується їх втратою або випадковим знищенням. Ми вважаємо, що об’єктами дослідження можуть бути лише оригінали документів та копії, які оформлені належним чином.
Досить часто на криміналістичне дослідження надходять документи на яких з певних причин зникло зображення і неможливо без залучення спеціалістів, в основному експертів, встановити зміст документу. Таке трапляється коли документ отримано по факсу і тривалий час зберігались у несприятливих умовах, на окремих фіскальних чеках з часом також зникає зображення. Це пов’язано з властивостями паперу на якому формується зображення та способом друку. Такий папір не призначений для тривалого зберігання, як правило на ньому фіксується оперативна інформація, та інформація, потреба у якій швидко відпадає. На сьогодні експерти володіють досить ефективними методиками відновлення таких зображень. Хочеться зауважити, що в документи виготовлені на таких носіях, досить складно внести зміни, які б було неможливо виявити при експертному дослідженні. Також слід відзначити, що при зіставленні оригіналів документів та їх відображень отриманих по факсу, спостерігається незначне спотворення таких елементів документа як печатка та підпис. Це пов’язано з деякими технічними особливостями факсимільних апаратів. Ми вважаємо, що до дослідження таких об’єктів слід підходити обережно. В даному випадку можлива передача по факсу підробленого, як правило скомпонованого з окремих частин, документа. Не варто в цих випадках проводити криміналістичне дослідження печаток та підписів, тому що якість таких зображень не досить висока, багато важливих ознак взагалі відсутні, і краще в ході слідства відшукати оригінал самого документа, який пересилали засобами факсимільного зв’язку. В такому випадку отримане по факсу зображення документа буде слугувати нам взірцем того, що необхідно відшукати. При дослідженні документів виконаних засобами оперативної поліграфії необхідно встановити, чи були такі засоби у використанні в період коли було виготовлено документ, і чи мали підозрювані особи до них доступ.
Не менш важливим є також дослідження матеріалів документів. Матеріали документів досліджуються при вирішенні багатьох задач техніко-криміналістичної експертизи документів. Вони можуть бути самостійним об’єктом дослідження, коли виникає необхідність визначення або порівняння їх складу, в тому числі для встановлення спільного джерела походження. Потреба в дослідженні матеріалів документів існує у випадку ідентифікації знаряддя письма, встановлення належності частин одному документу, часу його виготовлення, відносної давності виконання окремих фрагментів, зміни змісту шляхом дописки (( Соклакова Н.А., Хрусталев В.Н. Криминалистическое исследование материалов документов. 2-е изд. – СПб.: Питер, 2005.)).
Сучасний стан документообігу у кредитно-фінансовій сфері досяг такого рівня, коли рукописним способом виконується лише незначна кількість документів. В даний час більшість документів виготовляється на знакодрукуючих пристоях і єдиним “індивідуалізуючим” об’єктом останніх є підписи. Підпис – це власноручне написання прізвища для посвідчення будь-яких фактів, в тому числі і змісту написаного. В підписі відображається менше почеркового матеріалу, ніж в тексті. Але, не дивлячись на це, встановлення особи виконавця за підписом проводиться експертами, в більшості випадків, безпомилково ((Сысоева Л. Подпись как средство защиты прав личности // Журнал “Защита и безопасность”, № 2, 2005. – [Електрон. ресурс]. – Спосіб доступу: http:// www.npo-sm.ru / mag / 2054 html – Загол. з екрану.)). Різні люди розписуються по різному. Дехто бажаючи економити час на виконанні підпису скорочують та спрощують його, інші просто не думають про можливість підробки, ще у частини людей короткий і простий підпис виробляється у процесі підписання великої кількості паперів. Прості та короткі підписи у документах досить часто підробляються і стають об’єктами криміналістичного дослідження. Основну масу становлять, як правило, банківські та бухгалтерські документи. При вирішенні ідентифікаційних задач трапляються випадки, коли експерт відмовляється від вирішення поставлених питань. Це буває тоді, коли підпис простий за своєю конструкцією, в ньому відсутні літери прізвища або імені виконавця, що може призвести до підробки таких підписів іншими особами. Вирішенню вказаного питання слід приділити більше уваги, оскільки значення документів у повсякденному житті зростає. На нашу думку в таких випадках слід більше уваги приділяти ознакам, що відображають структурні характеристики рухів, зокрема ступеню натиску ((Молибога Н.П., Абрамова В.М., Свобода Е.Ю. Признаки, используемые при проведении почерковедческих экспертиз текстов, подписи и цифровых записей. Учебно-справочное пособие. – К.: НАВСУ, 2000.)), ознакам, що відображають просторову орієнтацію підписів та рухів, якими вони виконуються ((Сысоева Л. Подпись как средство защиты прав личности // Журнал “Защита и безопасность”, № 2, 2005. – [Електрон. ресурс]. – Спосіб доступу: http:// www.npo-sm.ru / mag / 2054 html – Загол. з екрану.)). Особа, що підробляє підпис, відтворює в основному загальні ознаки підпису, ті що одразу помітні, і часто не звертає уваги на окремі, індивідуальні ознаки, які є характерними лише для конкретного виконавця підпису. При наслідуванні більше збігів спостерігається на початку підпису, співпадають яскраві, помітні ознаки і відрізняються малопомітні деталі [6, 246]. Особливу увагу слід звертати на початок та закінчення штрихів, по можливості виявляти кут, під яким було розташовано пишучий прилад до поверхні паперу. Про необхідність удосконалення почеркознавчих досліджень у своїх працях говорять і зарубіжні науковці та практики ((Tadeusz Tomaszewski. Możlivości badań identyfikacyjnych wykonawców paraf // Problemy współczesnej kryminalistyki, Tom IV, ZGUW 2001)). Для повного та якісного проведення почеркознавчого дослідження необхідно мати достатню кількість якісного порівняльного матеріалу ((Шляхов А.Р. Теория и практика криминалистической экспертизы. № 9-10, М., 1962.B. Hołyst, Kryminalistyka, wyd. II, PWN 1975)), зокрема вільних та умовно-вільних зразків почерку та підпису, а також експериментальних зразків виконаних в різних умовах. Слід зауважити, що важливим етапом при підготовці до проведення почеркознавчої експертизи є відібрання зразків. Під час підготовки та проведення цієї слідчої дії складно, а іноді і неможливо обійтись без кваліфікованої допомоги відповідних спеціалістів. “Для забезпечення достатності та достовірності вихідних даних, пропонованих експертові, слідчому (судові) необхідно більш повно використовувати знання при їх збиранні. Тож потрібно підсилити роль спеціаліста в процесуальних діях, спрямованих на виявлення та вилучення об’єктів, готування порівняльних зразків й інших вихідних даних, необхідних експертові для дослідження”, – зазначають В.К.Стрижа, Г.М.Нагорний і М.Я. Сегай ((Криміналістичне документознавство: Практ. посіб. / В.В.Бірюков, В.В.Коваленко, Т.П.Бірюкова, К.М. Ковальов; За заг. ред. В.В.Бірюкова. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2007. – 332 с. – Бібліогр.: 323-330.)). Саме на підготовчому етапі до призначення експертиз вирішується ряд важливих питань, і цим не варто знехтувати. Особливу увагу слід приділити достовірності експериментальних та вільних зразків підписів. Важливим є також надання експертам відомостей про те, в якому стані перебувала особа в момент виконання підпису: чи не переживали емоційного стресу, чи не хворіла на захворювання, що могли вплинути на здатність писати, чи не було переломів кінцівок, в яких умовах виконувались досліджувані підписи тощо. Виконуючи вимоги законодавства щодо виявлення причин та умов що сприяють вчиненню злочинів, експерти звертають увагу слідчих та суддів на необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед громадян, підприємців та керівників всіх рівнів про доцільність використання підписів з метою захисту документів від можливої підробки. Одним із засобів захисту має стати така нібито проста річ, як підпис, значення якого зростає багаторазово. Але швидко, масово “ускладнити” підписи не так то й просто. Культура підпису формується десятиліттями. Перш за все потрібна пропаганда культури підпису, його правового значення для громадян ((Сысоева Л. Подпись как средство защиты прав личности // Журнал “Защита и безопасность”, № 2, 2005. – [Електрон. ресурс]. – Спосіб доступу: http:// www.npo-sm.ru / mag / 2054 html – Загол. з екрану.)).
Підсумовуючи викладене необхідно відмітити, що об’єктами криміналістичного дослідження документів повинні бути лише оригінали, в окремих випадках копії, які оформлені належним чином. Фотокопії, ксерокопії та інші копії можуть бути використані лише для відшукування оригіналів документів, з яких вони були виготовлені. Важливим, а інколи і єдиним, елементом захисту документів на сьогодні є підпис. Необхідно вдосконалити існуючі та розробити нові методики дослідження конструктивно простих підписів, та підписів осіб, які перенесли важкі захворювання, а також підписи осіб похилого віку. Важливим також є підготовка та відібрання зразків для порівняльного дослідження, їх процесуальне оформлення. Вирішення цих питань дасть змогу не лише захистити документи від підробок, але й повно та якісно проводити експертно-криміналістичні дослідження таких об’єктів.